Уявлення про майбутнього шлюбного партнера.

Уявлення про майбутнього чоловіка виникають уже в дітей, причому досить рано. І. Г. Станіславська і М. В. Захарова [54] виявили їхню наявність уже в дівчаток 10 років, які вважали, що чоловік повинен бути добрим, уважним, товариським і розумним. При цьому дві третини опитаних оцінювали і моделювали майбутнього чоловіка або партнера більше схожим на близьких друзів, ніж на свого батька.

Виявлено значну подібність в уявленнях юнаків і дівчат про «гарного чоловіка» і «гарну дружину» у дослідженні Н. В. Ляхович [37]. Дані збіглися з отриманими раніше В. Е. Каганом з тими додатками, що дівчата вважали, що гарний чоловік не повинен вживати спиртне, а юнаки - що дружина повинна вміти смачно готувати. Н. Ф. Федотова вивчила уявлення чоловіка і жінки про еталони чоловіка і дружини. Чоловіка вважали найбільш важливими для дружини дві групи якостей: гуманістична і комунікативні (товариськість, уміння ладити з людьми і т.п.) [57]. Ділові і вольові якості вони ставили на передостаннє і останнє місця, у той час як в еталоні чоловіка ці якості вважалися самими коштовними.

За даними О.В. Шишкіної, чоловік і жінка очікують один від одного прояву якостей, властивих, в основному, своїйї статі [61]. Стереотипні уявлення про чоловіка і дружину, залежно від того, хто їх описує - чоловік або жінка, існують і у художній літературі. Із цього приводу цікаве дослідження провів В. Е. Семенов, що проаналізував літературні твори про любов і шлюб [48]. Виявилося, що залежно від статі відтворять у своїх творах стереотипний образ чоловіка як яскравої, оригінальної, творчої особистості, а дружини як скромної, турботливої подруги. Що більш усього цінували жінки у своєму чоловікові до вступу в шлюб?» Відповіді були такими: розум (64 %), серйозність (58 %), любов до роботи (46 %), силу й мужність, а також веселу вдачу (по 44 %), суспільне шанування, повага до нього інших (40%). Чоловіка ж насамперед залучає в жінці рідний початок: її зовнішність, фігура, хода і т.п.

Істотним моментом, що утрудняють жінкам вступ у шлюб, є їхній високий рівень освіти і зарплати. Позначається та обставина, що деякі чоловіки починають відчувати свою неповноцінність і почувають себе некомфортно з жінками більше усіпшними, особливо з тими, хто має вчений ступінь [37]. У той же час низький освітній рівень жінки чоловіка не бентежить. Про це свідчить той факт, що рівень успішності в чоловіків, що вступили в шлюб значно вище, ніж у жінок. Те ж можна сказати і відносно зарплати жінок: серед чоловіків, що вступили в шлюб, їхня зарплата частіше більше висока, чим у жінок.

За даними Л.Л. Коростильової [37], при відмові чоловіків і жінок від вступу в шлюб враховуються як загальні, так і різні негативні характеристики особистості один одного. Загальними для тих і інших неприйнятними характеристиками є брутальність, запальність, пияцтво, наркоманія, азартні ігри.

М.С. Мацковський виділяє три типи дружин [44].

Перший тип - «дружина-господарка», для якої важливіше всього сім'я - чоловік, діти, будинок. Вона величезну частину часу приділяє догляду за дітьми, домашньому господарству. Головні її помисли - щоб господарство велося ощадливо, щоб у квартирі було чисто і затишно, щоб діти були вчасно і смачно нагодовані, гарно одягнені. Вона живе інтересами своїх близьких, і для неї виробничі успіхи чоловіка, шкільні успіхи дітей куди важливіше її власних успіхів. Слово чоловіка в будинку - закон, і у всьому, крім господарських справ, його авторитет зізнається неухильно. Однак при цьому вона не встигає як належить стежити за собою, мало читає, рідко ходить у кіно, її культурні запити, спочатку по необхідності, а потім і у силу звички, обмежуються телевізійними передачами. У гості вона ходить тільки із чоловіком, за столом мовчить або обговорює з жінками господарські питання.

Другий тип «жінка-коханка». Цей тип зустрічається набагато рідше, в основному в сім'ях з невеликим стажем заміжжя. Ця жінка все робить для того, щоб подобатися чоловіку і його знайомим. Вона ретельно стежить за собою. Для неї дуже важливо, щоб чоловік вважав її привабливою жінкою і цікавою людиною. Вона теж живе інтересами чоловіка, але головна увага її приділяється духовним питанням. Для господарства в неї залишається мало часу, сил та і бажання його вести в неї небагато. У її будинку завжди багато гостей, витрачається багато грошей, які в основному заробляє чоловік, - і навколишнім здається, що вона живе із чоловіком легко і безтурботно. «Дружина-коханка», віддаючи всі свої сили і здатності успіху чоловіка, чекає від нього у відповідь лицарського поклоніння, подарунків, компліментів і постійної уваги до її бажань, а нерідко і капризів. Складності і конфлікти в таких сім'ях виникають через те, що чоловіку доводиться занадто багато працювати, і через зміни в складі сім'ї, пов'язані з народженням дитини.

Третій тип - «дружина-товариш». Ця жінка віддана роботі так само, як і ії чоловік. Її інтереси набагато ширше інтересів сім'ї, у неї є свої друзі, захоплення. На всі запитання вона має власну думку і нерідко дає чоловіку корисні поради. Їм цікаво розмовляти один з одним, тому що обоє живуть повним життям. Але така дружина не хоче брати на себе левину частку домашніх справ, а буде наполягати, щоб вони ділилися нарівно. Вона не завжди може так само гаряче співпереживати чоловіку в його виробничих справах, як дружина-коханка, тому що в неї вистачає власних турбот. Роблячи все для дітей, вона намагається заощадити час для інших занять. У кожного типу дружини є і переваги, і недоліки.

У ряді досліджень відзначається як збіг, так і розбіжність чоловіка і дружини по ряду особистісних характеристик. А. Н. Волкова [17], наприклад, вказує, що тенденцію до контрасту мають риси, більш обумовлені природними факторами: товариськість, реалізм, довірливість, тривожність, консерватизм, сміливість, домінантність, спокуса. Ті ж характеристики, які більше залежать від життєвих впливів, у сумісних партнерів виявилися подібними: інтелектуальність, безтурботність, практичність. М.М. Обозов і А.М. Обозова при з'ясуванні ступеню сумісності шлюбних партнерів багато в чому підтвердили ці дані, однак по ряду факторів виявилася і розбіжність із даними АМ. Волкової [48]. Була виявлена контрастність чоловіка й жінки по таких факторах як товариськість, довірливість, тривожність, консерватизм, спокуса і подібність по факторах інтелектуальність, безтурботність, практичність, домінантність.

За даними Т.В. Андрєєвої і А.В. Толстової [7], найбільша задоволеність шлюбом, безконфліктний розподіл ролей складаються в тих сім'ях, у яких чоловік є сангвініком, а дружина - меланхоліком. Їхні малюнки «ідеальної сім'ї» нічим не відрізняються від тієї сім'ї, у якій вони живуть зараз. У парах холерик-сангвінік; часто виникає боротьба за владу, чоловік і жінка часто сперечаються, не можуть прийти до єдиної думки. У парах меланхолік-флегматик також спостерігається більше низька задоволеність шлюбом, чим у парах з іншим темпераментом. Дуже складні відносини виникають у парах холерик-меланхолік. Обоє нестримані у своєму поводженні й висловленнях, але в той же час обоє легко ранимі й важко переживають будь-які ситуації, у яких виявляється зачеплене їхнє самолюбство.

Обговорюючи наявні тенденції в розумінні причин сприятливого клімату сім'ї, О.В. Шишкіна звертає увагу на надмірне додання значимості подружньої сумісності, що розглядається як константна характеристика, як щось, дане раз і назавжди [61]. Завдяки такому невірному розумінню багато хто думає, що головною умовою задоволеності дружини шлюбом є везіння, влучення «у десятку» при виборі партнера. Про це пише автор, свідчать і причини, які чоловіки, що розводяться, указують найчастіше - не зійшлися характерами, або шлюбні оголошення типу «Овен» шукає «Діву».

Практика ж показує, що в більшості випадків міцність шлюбу залежить від того, наскільки люди можуть і бажають іти назустріч один одному, задовольняючи потреби один одного й жертвуючи своїми потребами. Недарма А. Шопенгауэр говорив, що одружуватись - це значить наполовину зменшити свої права і удвічі збільшити свої обов'язки. Очевидно, це більшою мірою стосується чоловіків, тому що в конфліктних сім'ях дружини поступаються чоловікам у два рази частіше, ніж чоловіки - дружинам [8].

Шлюб слугує гармонізації різноманітних потреб чоловіка та жінки в умовах тісного і тривалого контакту. Вчені вважають, що шлюбний потенціал складається із матеріального, фізичного, духовного, сексуального і психологічного чинників. Для формування стабільних шлюбних стосунків вирішального значення набуває не лише наявність у подружжя тих чи інших позитивних якостей по кожному з факторів, але й ступінь відповідності цих якостей очікуванням [22].

Матеріальний чинник визначається внеском партнера до матеріального рівня сім'ї і відповідністю цього внеску очікуванням і вимогам іншої сторони. Відповідність зазвичай є високою при задоволенні великих вимог, але тієї ж відповідності можна досягти, якщо внесок невеликий, але й вимоги невисокі. Зрозуміло, що матеріальний чинник значно залежить від важливості для кожного з партнерів матеріальної сторони шлюбу. Ці якості закладаються ще в дитинстві. Дитина, що звикла до благополуччя та достатку в батьківській родині, в подальшому прагнутиме отримати належний рівень забезпеченості та комфорту і в своїй сім'ї. [11].

Ознакою подружньої сумісності буде схожість темпів ритмічної активності, індивідуальна психомоторика [1]. Висока психомоторна сумісність допомагає досягти оптимальної спрацьованості пари. Проте така висока сумісність скоріше виняток, ніж правило. Нижча спрацьованість у тієї пари, де індивідуальні показники контрастні: в одного партнера - високі, в іншого - низькі. Їхні спроби практичної взаємодії будуть переважно асинхронними і не співпадатимуть. Контраст психомоторики породжує постійну неузгодженість взаємодії і викликає відчуття якоїсь несумісності, що постійно нервує подружжя і викликає незадоволення одне одним. Найнижча спрацьованість у пари, де обидва мають низькі показники психомоторної активності. В них усе падає з рук, спільна діяльність відбувається мляво, вони навіть заважають одне одному, бо як слід не можуть розподілити обов'язки, проте суб'єктивна задоволеність їх одне одним вища, ніж у контрастної пари [1].

Духовний чинник визначається співвідношенням інтелектуально-культурних запитів партнерів, а на практиці здійснюється співвідношенням освітніх індексів, колом культурних інтересів, дозвіллям (спільні відвідування театрів, кіно, музеїв, читання, перегляд телепрограм), а також врахуванням взаємних претензій у цьому плані. Прояв цього чинника досить мінливий протягом життя [55]. До духовної сумісності можна включити і соціальну: сумісність світоглядів, ідеалів, ціннісних орієнтацій, життєвих планів, спільність суспільно-політичних і трудових спрямувань людей. Слід зазначити, що справжнє кохання, а, отже, духовна єдність, а відтак і щасливий шлюб неможливі між людьми, які по-різному дивляться на світ, мають неоднакові життєві цілі і плани, життєву спрямованість. Якщо психологічні і фізіологічні сторони можна гармонізувати як при їх тотожності у партнерів, так і при їх протилежності, то соціальна сумісність вимагає повного збігу поглядів [62].

При неспівпадінні оцінки цінностей суперечності між членами родини можуть виникати з незначних причин, зовнішньо нейтральних. Ними можуть бути переглянутий кінофільм, прочитана книга, навіть і суперечка між знайомими чи сусідами тощо. Іншим випадком прояву соціальної сумісності (чи несумісності) є різний ступінь збігу поглядів на способи досягнення тих чи інших цілей, які способи вважати прийнятними, гідними, які - ні. Причинами виникнення соціальної несумісності часто є різниця в освіті, віці, загальному культурному рівні подружжя [50].

Наступний рівень сумісності - інтелектуальний. Він передбачає єдність пізнавальних інтересів, близький рівень освіти, стиль мислення [31]. І тут важливі не стільки рівень ерудованості кожного з партнерів, скільки вміння правильно зрозуміти одне одного. Процес взаєморозуміння передбачає подолання змістових бар'єрів, оскільки трапляються такі ситуації, коли одну подію люди сприймають по-різному. Постійне взаємонепорозуміння, нездатність та небажання збагнути духовну сутність одне одного призводять до повного інтелектуального і комунікативного відчуження, що в подальшому породжує конфліктні ситуації.

Сексуальний чинник визначається відповідністю реальної сексуальної поведінки кожного з партнерів очікуванням іншого. Сексуальні запити партнерів можуть дуже відрізнятися. Це залежить від особливостей виховання в батьківській родині, від життєвих установок, діапазону прийнятності, а також від ряду біологічних характеристик: вік, темперамент, стан здоров'я [1]. Сексуальна сумісність - це відповідність потреб в інтимному спілкуванні одного шлюбного партнера можливостям і потребам іншого. В останній час набула популярності теорія «пробного шлюбу». Зазвичай її прихильниками є молоді люди, які вважають, що до того, як брати шлюб, обов'язково треба перевірити сексуальну сумісність. Але слабким місцем такої теорії є те, що під час закоханості, тобто на перших етапах інтимних взаємин, фізіологічна несумісність майже не проявляється. Вона стає проблемою після кількох років спільного проживання, коли минула перша емоційна закоханість, відбулося звикання партнерів одне до одного. Вчені довели, що більшість випадків сексуальної несумісності молодят залежить не від фізіологічних чинників, а від рівня їх вихованості та особливостей характеру [31].

Психологічна сумісність - це сумісність темпераментів, характерів, емоційно-вольових особливостей людей. Психологічна сумісність шлюбних партнерів ґрунтується на взаємному позитивному психологічному сприйнятті якостей характеру, темпераменту, розуму, звичок та потреб. Вона теж істотно залежить від взаємної поваги, симпатії, дружби, кохання, від єдності поглядів і уявлень; обов'язково психологічна сумісність включає в себе здатність до психологічної адаптації. Якщо говоримо про взаєморозуміння в повсякденному житті, то мало тотожно відчувати, треба, щоб співпадали способи вираження цих почуттів. Так, людина, яка звикла зовні стримувати свої емоції в кризовій ситуації, може мати вигляд жорсткої для свого емоційно розкутого партнера і вже це може стати причиною конфлікту [31].

В шлюбі кожен може виступати як травмуючий психіку фактор. Особливо яскраво це проявляється, якщо один з подружжя стає на заваді у задоволенні потреб, інтересів та намірів іншого [55]. Виходить, що наміри і бажання одного блокуються незгодою та протидією іншого. У такій ситуації подружжя стає вже не союзниками і партнерами, а суперниками, і такий стиль суперництва вкрай негативно впливає на психологічний клімат.

Велике значення у збереженні позитивного психологічного клімату відіграє психологічна установка [50]. Песимісти і оптимісти по-різному сприймають періоди, при яких домінують позитивні і негативні емоції.

Ще одним важливим чинником співіснування в шлюбі є сприйняття партнерами часу. Приблизно тричі на день настає зміна настрою та фізичних сил. І часто у членів подружжя вона не синхронізується. Вміння «підлаштуватися» одне до одного, не зашкоджуючи іншому, теж визначає сприятливість мікроклімату в родині [31].

За даними Т.В. Андрєєвої і Ю.А. Базуліної [5], задоволеність чоловіків і жінок шлюбом у середньому однакова, причому у чоловіків вона не пов'язана зі ступенем традиційності їхніх понять про розподіл ролей у сім'ї; у жінок же між задоволеністю шлюбом і традиційними уявленням зв'язок виявлений, хоча й слабкий.

О. В. Шишкіна відповідно до даних, отриманих нею від чоловіків, що прожили в шлюбі 16-17 років, стверджує, що в чоловіків задоволення шлюбом вище, ніж у дружин [61]. Можливо, ця розбіжність в одержаних результатах пов'язана з різним стажем подружнього життя в обстежених різними авторами вибірках, а може бути, справа в тому, що, як показала О.А. Добриніна [25], жінки більш критичні в оцінці соціально-психологічного клімату в сім'ї, ніж чоловіки. За оцінками жінок, головними для стабільного шлюбу факторами є: справедливий розподіл побутового навантаження між подружжям, повноцінний відпочинок у сім'ї, сексуальна гармонія, взаєморозуміння з дітьми, задоволеність психологічною атмосферою, спілкуванням, дружніми стосунками і турботою. У чоловіків є інший ідеал: спільність інтересів, у тому числі - сексуальних.

Доктор психологічних наук В.В. Бойко помітив, що протягом декількох сторіч у системі європейської культури морально-етичною нормою поводження жінки вважалося пасивне, з відтінком негативізму відношення до індивідуума іншої статі. Усякий відкритий прояв інтересу, активне поводження жінки стосовно чоловіка вважалося ознакою розбещеності.

Замкнутість, нетовариськість, незручність - риси, що позитивно характеризували дівчину попередніх сторіч, - на наших очах перетворюються в елементи негативної характеристики. Покоління, що ввійшли в життя в останні десятиліття, демонструють трохи змінені морально-етичні еталони освідчення в коханні, залицяння й спілкування.

Однак парадокс полягає в тому, що перенесення цих рис у сімейне життя викликає незадоволення в багатьох чоловіків, які хочуть бачити дружину скромною, спокійною, урівноваженою. Тому що вона - дружина, а не «партнерка». Тому що любов і сімейне життя містить у собі співпереживання, доброту, безкорисливість, уміння бути жалісливою. Психологами, психіатрами й соціологами відкритий недавно парадокс, суть якого полягає в тім, що найбільш задоволеним своїм шлюбним життям, щасливими в сімейному житті вважають себе й на ділі виявляються не ті жінки, які досягли успіху в кар'єрі, володіють «різнобічними здібностями й інтересами», «незалежні», «самостійні», «писані красуні», а жінки зовсім іншого складу - м'які, простосерді, турботливі, доброзичливі, відхідливі [39,158-159].

Ю.Є. Альошина відзначає, що як вітчизняні, так і закордонні дослідження показують: після народження дитини задоволеність чоловіком шлюбом починає зменшуватися [1] . Поки дитина маленька, розподіл ролей влаштовує обох, чоловіка й дружину: дружина виконує суто жіночі справи й обов'язки, зв'язані з сім'єю й будинком, а чоловік - чоловічі, зв'язані насамперед з роботою. Однак коли дитині виконується 3-4 роки й догляд за нею уже не вимагає особливих жіночих якостей, задоволеність шлюбом знижується. Жінка після закінчення відпустки по догляду за дитиною повертається на роботу, і на неї лягає подвійне навантаження. Передача частини турбот по догляду за дитиною й домашніми справами обмежує волю чоловіка, у тому числі й у головній професійній діяльності, що вступає в протиріччя зі сформованими в суспільстві стереотипами по розподілу ролей у сім'ї. Прагнучи звільнитися від тиску дружини, чоловік усе більше поринає в стан пасивності, дружина ж ставиться усе більше вимогливої й директивної. Таким чином, позиції і того і іншого члена сім'ї вступають у протиріччя з гендерними установками, вони як би міняються ролями: дружина стає активною, а чоловік - пасивним.

Невдоволення один одним виливається в обох, чоловіка і дружини, у взаємних і стандартних докорах, що мають, різний зміст залежно від статі. «Ти не вмієш господарювати». - «А ти не в змозі вбити в стіну цвях». - «Ти думаєш не про сім'ю, а тільки про вбрання». - «А ти не в змозі забезпечити сім'ю». - «Ти занадто багато розмовляєш із подружками». - «А ти половину життя проводиш перед телевізором на дивані».

1.3 Розподіл ролей у сім'ї

Зміст поняття сімейного верховенства пов'язується зі здійсненням керуючих (розпорядницьких) функцій: загальним керівництвом сімейними справами, прийняттям відповідальних рішень, що стосуються сім'ї в цілому, регулюванням внутрішньо-сімейних відносин, вибором методу виховання дітей, розподілом бюджету сім'ї і т. п.

При цьому зустрічаються два типи верховенства: патріархальне (главою сім'ї обов'язково є чоловік) і егалітарне (у сім'ї керівництво здійснюється спільно).

Вивчення цього питання Н.Ф. Федотовою [57] виявило, що чоловіче верховенство відзначили 27, 5 % чоловіків і 20 % жінок, причому число сімей, де чоловік і жінка вважали чоловіка главою сім'ї, становило лише 13 % від загальної вибірки. Жіноче верховенство частіше вказували дружини, чим чоловіки (відповідно 25, 7 % й 17, 4 %), а збіг думок чоловіка і жінки було тільки в 8,6% сімей.

На користь спільного верховенства більше висловилися жінки, чим чоловіки (25,7 % й 18,4 % відповідно). При цьому збіг думок про спільне верховенство був у 27 % сімей. У більшої половини випадків спостерігалася розбіжність у думці, хто є главою сім'ї: чоловік уважав таким себе, а дружина - себе, що нерідко створювало конфліктну ситуацію.

За даними Г.В. Лозової й Н.А. Рибакової [40], хлопці-підлітки частіше, ніж дівчата того ж віку, вважають, що главою сім'ї повинен бути чоловік (відповідно 53 % і 36 %); якщо ж перевага віддається матері (що відбувається не так часто), то дівчата роблять це частіше, ніж хлопчики (відповідно 20 % і 6%). При цьому до такого розподілу ролей у більшій мірі тяжіє та частина хлопчиків, які усвідомили себе як представників чоловічої статі. Ті ж хлопчики, які не зуміли ще остаточно статево ідентифікувалась, однаково часто згодні як на патріархат у сім'ї, так і на біархат (тобто вважають, що главою сім'ї може бути як батько, так і мати). У дівчат спостерігається та ж тенденція: група, яка статево ідентифікувалась, вважає, що главою сім'ї повинна бути жінка, а інша частина дівчаток тяжіє до рівноправності статей.

В егалітарних сім'ях частіше рішення приймаються чоловіком і дружиною спільно, незалежно від сфери життєдіяльності. У традиційних сім'ях це стосується тільки дозвілля. У фінансовій і господарській сферах найчастіше рішення приймає дружина.

У тих випадках, коли дружина приписує собі верховенство, вона оцінює якості чоловіка набагато нижче, ніж при інших типах верховенства й, природно, нижче, ніж свої якості. Це зниження оцінок спостерігається по всіх особистісних якостях, але особливо чітко воно виражено в оцінках вольових й інтелектуальних властивостей особистості чоловіка, а також якостей, що характеризують його відношення до виробничої й домашньої праці. Дружина як би змушена взяти на себе верховенство, не тому що хоче і підходить для цієї ролі, а тому, що із цими обов'язками не справляється чоловік. Чоловіка визнають верховенство дружини тому, що бачать у неї ті якості, які властиві чоловіку, а саме вольові й ділові якості.

Визнання верховенства чоловіка зв'язано в жінок з високою оцінкою ними його ділових, вольових і інтелектуальних якостей. Чоловіки своє верховенство пов'язують із високою оцінкою в себе «сімейно-побутових» якостей і низькою оцінкою ділових, інтелектуальних і вольових якостей дружини. При цьому вони вважають, що ці якості не є важливими для дружини, тому, даючи їм низьку оцінку, чоловіки не прагнуть применшити достоїнства дружин.

По даним Т.В. Андрєєвої і Т.Ю. Піпченко [5], більше половини жінок вважають жінку відповідальною за виконання ролі вихователя дітей, господарки «психотерапевта». П'ятдесят шість відсотків чоловіків і половина опитаних жінок оцінили роль чоловіка в сім'ї як «добувача» матеріальних засобів і третина чоловіків і жінок вважає, що забезпечувати матеріальні засоби повинні обоє. Найшлися й ті, які вважають, що цю місію повинна взяти на себе дружина (10 % чоловіків і 16 % жінок).

Сорок відсотків чоловіків і жінок вважають, що кожну з ролей у сім'ї чоловік і жінка повинні ділити між собою.

Л.Ш. Іксанова (2001 рік) виявила специфіку поглядів на ролі чоловіка і дружини в сім'ї в чоловіка і жінки, що живуть у незареєстрованному шлюбі. Так, у чоловіків з незареєстрованного шлюбу є менш традиційне уявлення про жінку, ніж у чоловіків із зареєстрованого шлюбу. Вони вважають, що жінка не повинна обмежувати себе господарсько-побутовими ролями. У свою чергу жінки з незареєстрованного шлюбу, всупереч жінкам із зареєстрованого шлюбу, які вважають, що матеріальне забезпечення сім'ї - це прерогатива чоловіка, висловлюють думку, що ця роль рівною мірою належить як чоловіку, так і дружині. Таким чином, у сім'ях із зареєстрованим шлюбом спостерігається орієнтованість, як чоловіків, так і жінок на егалітарний пристрій сімейних відносин [39,101].

За даними закордонних досліджень, дружини, що працюють виконують у середньому 69 % домашніх робіт.

Немаловажним є і та обставина, що домашні справи в жінки є щоденними (приготування їжі, миття посуду, догляд за дитиною і т.п.), у той час як домашні обов'язки чоловіків носять епізодичний характер (зробити ремонт, перенести важку річ і т.п.) і дозволяють їм більш вільно розпоряджатися своїм часом.

Участь чоловіків багато в чому визначається етносом, до якого вони належать. Так, чорношкірі чоловіки роблять 40% домашньої роботи, чоловіки іспанського походження - 36 %, білі чоловіки - 34 %

За даними Є.В. Фотєєвої, частіше допомагають дружинам молоді чоловіки і чоловіки з більш високим рівнем освіти. При цьому, коли діти досягають шкільного віку, допомога дружинам значно зменшується, а часто й припиняється [58]. У загальному ж, відзначає Є.В. Фотєєва, існує стереотипна диференціація образів «гарного чоловіка» й «гарної дружини»: чоловік частіше розглядається як «добувач», а дружина - як «охоронниця сімейного вогнища».

Посилення традиційної статево-рольової диференціації спостерігається після народження першої дитини. Відхід і турбота про неї лягає на матір; крім того, вона починає відповідати за все, що відбувається в будинку, а потреба в професійній діяльності відходить на другий план; чоловік же більше орієнтований на події, що відбуваються поза сім'єю, його роль більш інструментальна[2], [24].

Аналогічні дані отримані [42,235-237], при порівнянні рольових установок молодого чоловіка й дружини, що мають і не мають дітей. У чоловіка й дружини, чий стаж спільного життя до року, рольові установки збігаються більше, а задоволеність шлюбом найбільш висока. Рольові установки в сім'ях з дітьми в чоловіка й жінки часто не збігаються, а рольові очікування дружин відносно чоловіків не виправдуються. У сім'ях з дітьми більше переважають традиційні рольові установки (в основному в позиціях жінок, які приділяють більше уваги сферам господарства і побуту, виховання дітей, емоційно-моральної підтримки сімейного клімату).

У групі зі стажем сімейного життя 5-6 років чоловіки більше уваги приділяють професійній діяльності, найменше покладають на себе обов'язків у вихованні дітей.

1.4 Проблеми та перспективи розвитку сімейно-шлюбних відносин

- шлюб, який є основною сім'ї, стає рівноправним, добровільним, вільним від примусу, матеріальних розрахунків, втручання або тиску третіх осіб, союзом жінки і чоловіка;

- додержання принципу егалітарності на противагу патріархальності, чоловічої авторитарності, які не обмежують права і гідність чоловіка та жінки, забезпечують кожному з них рівні можливості професійного та духовного зростання;

- нині створюються реальні передумови для подолання суперечностей між коханням і обов'язком, індивідуальним та суспільним інтересом в інтимному житті людини;

- суспільна цінність сім'ї все більше визнається її роллю в примноженні, передаванні в спадковість приватної власності, організації виробництва ( фермерів і ремісників), організації споживання і побуту тощо;

У теперішній час інститут сім'ї переживає скрутні часи. Відпало багато чинників, стабілізуючих сім'ю ззовні: економічна залежність жінки від чоловіка, юридична, релігійна, моральна заборона або осуд розлучень. У цих умовах визначальне значення для стабільності шлюбу набувають внутрішні чинники, властиві сім'ї. Численні соціологічні дослідження показують: в основі розлучення в переважній більшості випадків лежить конфлікт між подружжям, який досягнув такого степеня, що розв'язати його можна лише шляхом розірвання шлюбу.