Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький інститут ринку та соціальної політики

Кафедра соціальної психології

Випускна робота

«Вивчення самооцінки підлітків, які виховуються у школі - інтернаті»

Виконала: Ю.І. Корнілова

Донецьк 2010

Календарний план виконання роботи

№	Назва етапів роботи	Термін виконання етапів роботи
		За планом	Фактично
1	Затвердження теми	жовтень	жовтень
2	Огляд і аналіз літератури з даної теми	Листопад-Грудень	Листопад-січень
3	Підбір методів та методік	Січень	Січень-лютий
4	Проведення дослідження	Лютий	Лютий
5	Підсумок результатів	Березень-квітень	Березень-квітень
6	Оформлення роботи	Травень	Травень
7	Подача на кафедру	червень	червень

РЕФЕРАТ

Випускна робота: с.,80., 11 табл., 15 рис., 2 додатки, 86 джерел.

Об'єкт дослідження: самооцінка, як компонент Я - концепції.

Мета роботи: вивчити самооцінку дітей, які виховуються у школі - інтернаті. Розробити рекомендації

Методи дослідження: тестування і статистичний аналіз наслідків тестування, проективні методики.

У підлітковому віці (13-16років) у рамках становлення нового рівня самосвідомості відбувається формування відносно стійкого уявлення про себе. Аналіз емпіричних даних, завдяки яким ми виявили деякі особливості становлення самооцінки в дітей - сиріт приводить до дуже простої думки, що критичним фактором, що визначають особливості психічного розвитку дітей в інтернаті, труднощах їх навчання й виховання, є відсутність позитивного впливу родини. Сам по собі цей факт очевидний і звучить як трюїзм, але обійти, або відмахнутися від нього просто неможливо. Діти, що виховуються поза родиною - явище хоч і ганебне для суспільства, аномальне по суті, але є фактом соціальної дійсності, що оформився в окремий інститут. Діти, що виходять зі стін дитячих будинків і інтернатів, природно, відрізняються від домашніх. Вони не гірше й не краще останніх, вони просто інші: з іншим складом особистості, свідомості й самосвідомості, самооцінкою.

Результати віпускної роботи впроваджені в роботу психолога школи - інтернату. самооцінка підліток рубін штейн

Прогнозні припущення щодо розвитку об'єктів дослідження - розробка програм роботи шкільних психологів для корекції самооцінки вихованців шкіл - інтернатів .

ДИТИНА, ОСОБИСТІСТЬ, САМООЦІНКА, Я - КОНЦЕПЦІЯ, РЕФЛЕКСІЯ, ПІДЛІТОК, ВИХОВАНЕЦЬ.

ЗМІСТ

ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ ТЕОРИТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ САМООЦІНКИ

1.1 Самооцінка та її місце в психічній організації людини

1.2 Роль самооцінки в самопізнанні. Поняття, значення і структура самооцінки

1.3 Его - ідентичність, та її розвиток у дитячому віці. Структурні компоненти Я - концепції

1.4 Психологічні особливості дітей, які виховуються у школі - інтернаті. Депривація особистості підлітка

РОЗДІЛ ІІ. ОРГАНІЗАЦІЯ ЕМПИРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Об'ем виборки та її характеристика

2.2 Методи і методики проведення дослідження. Етапи дослідження

2.2.1 Тест "Автопортрет”,для практичного вивчення особливостей самосвідомості, самовідношення, самооцінки особистості

2.2.2 Методика статевовікової ідентифікації,для дослідження рівня аспектів

самосвідомості, які пов'язані з ідентифікацією статі та віку

2.2.3 Методика самооцінки Дембо - Рубінштейна, призначений для психологічної

діагностики стану самооцінки

2.2.4 Референтометрія. Перехресна оцінка в дитячому колективі

2.2.5 Анкета: ”Діти інтернату про себе

РОЗДІЛ ІІІ. РЕЗУЛЬТАТИ ЕМПЕРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ САМООЦІНКИ

3.1 Анализ результатів емпіричного дослідження

3.2 Статистичний аналіз результатів

ВИСНОВОК

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ЗМІСТ

У наш не зрозумілий, економічно нестійкий час багато людей виявилися за бортом життя. І, як завжди, самими незахищєними виявилися діти. Факти свідчать, що в сучасній Україні сиріт стільки, скільки їх було в роки Великої Вітчизняної війни. Тільки за офіційним даними їхнім півмільйона й щорічно в країні 40 тисяч дітей виявляються сиротами. А скільки дітей потребує медико-психологічної допомоги у зв'язку з важкою ситуацією в родині - взагалі на загал важко порахувати.

Проблема дітей - сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків значно глибше, чим ми її собі представляємо. Катастрофічно росте число соціальних сиріт, тоб то сиріт при живих батьках. Однієї школі цю проблему не розв'язати. Усе менше родин, у тому числі й родичів, усиновляють сиріт, беруть їх під опіку.

В останні роки в Україні стали з'являтися установи соціальної допомоги нового типу - притулки для дітей і підлітків. Зараз їх у країні більш 200. Створюються вони силами місцевих адміністрацій, і число їх постійне росте.

Необхідність їх створення пояснюється ростом числа дітей - сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків. Це діти у віці до 18 років, які залишилися без піклування єдиного або обох батьків у зв'язку з їхньою відсутністю або позбавленням батьківських прав, обмеженням у батьківських правах, визнанням батьків безвісно відсутніми, недієздатними.

Тисячі підлітків стають жертвами злочинцїв, щороку росте число дітей, що гинуть від неприродних причин, і, крім того, в Україні близько 120 тис. безпритульних дітей, для яких вулиця стала будинком.

У цих умовах притулки для дітей і підлітків є не тільки місцем, що де втратилися батьківського піклування або, що бігли від жорстокого обігу діти можуть одержати дах і їжу, але й місцем, де вони одержать кваліфіковану допомогу педагогів, медиків, логопедів, практичних психологів.

Позиція колективу, обраного мною школи- інтернату, міститься в тому, що тимчасове перебування дітей у такій установі повинне бути максимально використане для реабілітаційної роботи, соціальної адаптації, медичної, педагогічної й психологічної допомоги, соціальної й правової підтримки. У першу чергу діти одержують психологічну допомогу, тому що позбавлені батьківського тепла й турботи, підтримки близьких людей, діти потребують першу чергу, у лікуванні їх щиросердечних ран і поліпшенні, підтримці їх внутрішнього спокою. У цьому незамінна роль психолога.

Самооцінка дитини - явище нестійке, ситуаційне. Вона ще не зложилася навіть у підлітковому віці. Нерідко буває так, що в соціальному полі (зоровім оточенні) добре знайомих людей дитина почуває себе впевненим, розумним, сильним і т.п., а серед незнайомих губиться. Звідси ясно, що результати методики шкалювання в роботі з дітьми дуже сильно залежать від того, яке враження зробив дорослий - експериментатор на дитину, яка контакт він з установив.

Самооцінка - оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Це найбільш істотна й найбільше вивчена в психології сторона самосвідомості особистості. За допомогою самооцінки відбувається регуляція поведінки особистості.Як же особистість здійснює самооцінку? Людей стає особистістю в результаті спільної діяльності й спілкування. Усе, що зложилося й відстоялося в особистості, виникло завдяки спільній з другими людьми діяльності й у спілкуванні з ними й для цього призначене. Людей включає в діяльність і спілкування, суттєво важливі оріентири для своєї поведінки, увесь час звіряє те, що він робить, з тим, що очікують від нього навколишні, справляється з їхніми думками, почуттями й вимогами. Інакше кажучи, пізнаючи якості іншої людини, особистість одержує необхідні відомості, які дозволяють виробити власну оцінку. Уже сформовані оцінки власного "Я" є результат постійного зіставлення того, що особистість спостерігає в собі, з тим, що бачить в інших людях.

Проблемі самооцінки підлітків присвячено чимало досліджень у вітчизняній психології. Ці дослідження сконцентровані в основному навколо двох груп питань. У роботах Б. Г. Ананьева [4, 5], Л. І. Божовіч [10,11], А. Н. Леонтьева [38], С. Л. Рубинштейна [66], І. І. Чесноковой [92], В. В. Століна [78], А. Г. Спіркіна [77] в загальнотеоретичному і методологічному аспектах проаналізоване питання про становленняя самосвідомості в контексті більш загальної проблеми розвитку особистості дітей интернатного типу. Зарубіжна література по темах, що мають відношення до психології свідомості, також надзвичайно багата - ці питання, так чи інакше, присутні в роботах У.Джеймса [25], З.Фрейда [88], К. Роджерса [64] . Эріксона [97] , Р.Бернса [7], В.Франкла [87] і багатьох інших видатних вчених

Справедливо писав Януш Корчак "Інтернат для сиріт - це клініка, де зустрічаються всякі нездужання душі, тіла й слабкої опірності організму, де обтяжена спадковість заважає, затримує видужання. І якщо інтернат не буде моральним курортом, тобто погроза, що він стане вогнищем зарази". Основним завданням психолога є корекція психологічного здоровья, розвитку позитивних рис характеру, розумових здатностей, самовизначення, самооцінки. Внутрішній мир особистості і її самосвідомість здавна привертали увагу філософів, учених і художників.

Свідомість і самооцінка - одна із центральних проблем філософії, психологиї й соціології. Її значення обумовлене тим, що вчення про свідомість і самооцінці становить методологічну основу розв'язку не тільки багатьох найважливіших теоретичних питань, але й практичних завдань у зв'язку з формуванням життєвої позиції оцінки самого себе. Підсумковим продуктом процесу самопізнання є динамічна система подань людини про саму себе, сполучена з їхньою самооцінкою, званий терміном Я - концепція.

Я - концепція виникає у людини в процесі соціального взаємодії як неминуча й завжди унікальний продукт його психічного розвитку, як відносно стійке, й у той же час піддане внутрішнім коливанням і змінам психічне придбання. Вона накладає незгладимий відбиток на всі життєві прояви людини - із самого дитинства до глибокої старості.Періодом виникнення свідомого "я", як би поступово не формувалися окремі його компоненти, вважається підлітковий вік. Практично всі психологи вказують на підлітковий вік як на критичний період формування самооцінки й розглядають її визначення, як центральний психічний процес перехідного віку. Складність і багатогранність особистісних змін у підлітковому віці, його визначна роль на хід подальшого розвитку особистості обумовлює актуальність обраної нами теми досдідження.

Виходячи з вище викладеного, тема випусної роботи присвячена вивченню самооцінки підлітків які виховуваються у школі - інтернаті, є актуальною.

Об'єкт дослідження: самооцінка, як компонент Я - концепції.

Предмет дослідження: самооцінка підлітків, які виховуються у школах - інтернатах.

Гіпотеза: становлення самооцінки в дітей - сиріт тісно пов'язане із процесом життєдіяльності в умовах школи - інтернат, і найчастіше має занижений рівень.

Мета: вивчити самооцінку дітей, які виховуються у школі - інтернаті.

Завдання:

1) провести аналіз літератури з даної проблеми;

2) підбор контингенту підлітків для проведення дослідження;

3) підбір методів та методик для проведення дослідження;

4) обробка отриманих даних методами математичної статистики;

5) анализ й інтерпретація отриманих результатів;

6) формулювання висновкив і практичних рекомендацій.

Методи дослідження:

-- метод спостереження [Рубінштейн С.Л.];

-- метод бесіди [Піаже];

-- метод узагальнення незалежних характеристик;

-- метод аналізу й інтерпретації, метод рангової кореляції Спірмена.

Практична значимість нашого дослідження:

Ми визначаємо показники, які можуть бути використані для розробки практичних рекомендацій по психологічній та педагогічній роботі у школі - інтернаті.

Научна новизна нашого дослідження:

а) Отримані в ході дослідження дані про самооцінку дітей які навчаються у школі - інтернаті, дозволять доповнити і уточнити свідоцтва, які вже мають місце в науковій літературі по данному питанню.

б) У данній школі - інтернаті питанням вивчення самооцінки підлітків, раніше ніхто не займався.

РОЗДІЛ І. Основні теоретичні підходи до вивчення самооцінки

1.1 Самооцінка, та її місце в психологічній організації людини

Дослідження А. А. Бодалєва по соціальній перцепції загострили інтерес до питання зв'язку познання інших людей і самооцінкою, [9]. Чимало опубліковане й философсько - психологічних і властиво філософських досліджень, у яких аналізуються проблеми, пов'язані з особистою відповідальністю. Роботи І. С. Кону [31-34], у яких були вдало синтезовані філософські, загально й соціально-психологічні, історико-культурні аспекти, теоретичні питання й аналіз конкретних експериментальних даних, відкрили нові грані цієї, мабуть, однієї з найстарших проблем у психології. А. Г. Спиркин дає наступне визначення: "самооценка - це (є оцінним відношенням до себе) усвідомлення й оцінка підлітка своїх дій і їх результатів, думок, почуттів, морального вигляду й інтересів, ідеалів і мотивів поведінки, цілісна оцінка самого себе й свого місця в житті.

Самооцінка має своїм предметом оцінку, отже, противопоставляе йому себе. Але в той самий час свідомість зберігається в саме оцінці в якості моменту, оскільки орієнтоване на збагнення й оцінці своєї власної сутності. Якщо свідомість є суб'єктивна умова орієнтування підлітка в навколишньому світі, знання про іншу, ця самосвідомість є орієнтування й оцінка дитини у власній особистісті, оцінка самого себе, це свого роду "духовный світло, виявляю- щий оцінювання себе й інше " [20; 201].

Основним значення самооцінці, на думку А. Г.Спиркина, слід уважати "просто свідомість нашого наявного буття, свідомість собственно-го існування, свідомість самого себе, або свого "я" [77; 143].Однак А. Н. Леонтьев, що характеризував проблему самооцінки як проблему "высокого життєвого значення психологію, що вінчає особистість", розцінював у цілому як "невирішену, що вислизає від науково-психологічного аналіза" [38; 153].

У сучасній психологічній літературі є кілька підходів до дослідження проблеми самооцінки юнаків і дівчат підліткового віку. Один з них опирається на аналіз тих підсумкових продуктів самооцінки, які виражаються в будові уявлення підлітка про самого себе, або "Я - концепции". Що ж означає термін самооцінка, який реальний психологічний зміст у нього вкладаєть

1.2 Роль самооцінки в самопізнанні. Поняття, значення і структура самооцінки

Тепер звернемося до психологів, що безпосередньо займаються проблемами психології, і зокрема проблемами юнацької психології й ролі оцінки й самооцінки, самопізнання старших школярів.От що пише Н.Ф.Добрынин: "Можна вважати, що вікові особливості виражаються, насамперед, в анатомо-фізіологічних рисах, властивих даному періоду росту й розвитку.

С.Кон помітив: "Чому важливіше для особистості оцінювана властивість, тем імовірніше включення в процес самооцінки механізмів психологічного захисту". За даними Я.П.Коломинскогоколоменского, старшокласники, відкині однолітками, схильні перебільшувати свій груповий статус, нехай своє положення в колективі більш сприятливим, чому воно є насправді .Так само, як і завищена самооцінка, занижена самооцінка неблаго- приємне діє на юнака. Виникає почуття непевності, страху, апатії. У цій ситуації таланти й здатності не будуть розвиватися, і можуть взагалі на загал не проявлятися.

Самооцінка - це усвідомлення власної ідентичності незалежно від мінливих умов середовища. В основі самооцінки лежить самосвідомість, тому що на певному щаблі розвитку самосвідомість ставати самооцінкой. Самосвідомість - це знання до себе, відношення до цього знання і як результат відношення до себе й проявляється воно у вигляді самооцінки

У підлітковому віці (13-16років) у рамках становлення нового рівня самосвідомості відбувається формування відносно стійкого уявлення про себе. У цей час виникає особливий особистісний новотвір, який у психологічній літературі позначається терміном - самооцінка. Складність і багатогранність особистісних змін у підлітковому віці, має визначну роль на хід подальшого розвитку особистості. Самооцінка - психологічний особистісний утвір, який дає дитині можливість оцінити свій фізичний і духовний стан, свої можливості, фізичний і духовний стан, цілеспрямованість, активність, суспільну значимість, своє відносини із зовнішнім миром і іншими людьми. Самооцінка є обов'язковою умовою реализації двох важливих станів саморегуляція поведінки: самоконтролю й самовдосконалення.

Розвиток самооцінки дитину нерозривно пов'язане із процесом самопізнання, як процесу наповнення самооцінки змістом, що зв'язують підлітка з іншими людьми, з культурою й суспільством у цілому, процес, що відбувається усередині реального спілкування й завдяки ньому, у рамках життєдіяльності суб'єкта і його специфічних діяльностей. Феномени самооцінки торкаються питання про те, як відбувається самопізнання, у тому числі й того, що вже засвоєне, або привласнене, перетворене в "Я" суб'єкта й у його особистість, і які форми здобувають результати цього процесу в самооцінці.

Як наукове поняття самооцінка підлітка узвичаїлася специальної літератури порівняно недавно, може бути тому в літературі, як вітчизняної, так і закордонної, немає єдиного його трактування; ближче всього за змістом до нього перебуває самосвідомість. Але самооцінці поняття менш нейтральн, що включає в себе оцінний аспект самосвідомості. Це динамічна система вистав дитину про самий себе, до якої входить як властиво усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних і інших якостей, так і самооцінка, а також суб'єктивне сприйняття зовнішніх факторів, що впливають на дану особистість. Р. Бернс, один із провідних англійських учених в області психології, що серйозно займався питаннями самосвідомості в підлітків, так визначає це поняття: самосвідомості це сукупність усіх вистав дитину про самий себе, сполучена з їхньою оцінкою. Складову, пов'язану з відношенням до себе або до окремих своїх якостей, називають самооцінкою або прийняття себе. Самооцінка, по суті, визначає не просто те, що собою представляє підліток (індивід), але й те, що він про себе думає, як дивиться на свій діяльний початок і можливості розвитку в майбутньому" [7; 31].

Самооцінка виникає в дитини в процесі соціальної взаємодії як неминучий і завжди унікальний результат психічного розвитку, як відносно стійке й у той же час піддане внутрішнім змінам і коливанням психічне придбання. Воно накладає незгладимий відбиток на всі життєві прояви людини - із самого дитинства до глибокої старості. Первісна залежність самооцінки від зовнішніх впливів безперечна, але надалі вона відіграє самостійну роль у житті кожної людини. З моменту свого зародження самооцінка стає активним початком, що виступають у три функціонально - рольових аспектах:

1. Самооцінка, як засіб забезпечення внутрішньої погодженості. Ряд досліджень по теорії особистості ґрунтується на концепції, згідно якої, дитина або дорослий завжди йде по шляху досягнення максимальної внутрішньої погодженості. Вистави, почуття або ідеї, що вступають у протиріччя з іншими виставами, почуттями або ідеями індивіда, приводять до дегармонизации особистості підлітка, до ситуації психологічного дискомфорту. Випробовуючи потребу в досягненні внутрішньої гармонії, індивід готовий уживати різні дії, які сприяли б відновленню втраченого рівноваги. Істотним фактором відновлення внутрішньої погодженості є те, що дитина думає про самий себе.

2. Самооцінка як інтерпретація досвіду. Ця функція самоаналізу в поведінці полягає в тому, що вона визначає характер индивідуальної інтерпретації досвіду, тому що в підлітка існує стійка тенденція будувати на основі власних вистав про себе не тільки своя поведінка, але й оцінка свого досвіду.

3. Самооцінка як сукупність очікувань. Самооцінка визначає також і очікування індивіда, тобто його вистави про те, що повинне відбутися. Кожній людині властиві якісь очікування, багато в чому визначальні й характер його дій. Підлітки, упевнені у власній значимості, очікують, що й інші будуть, ставиться до них у такий же спосіб;, що вважають же, що вони нікому не потрібні, не можуть подобатися, або поводяться виходячи з тієї передумови, або інтерпретують відповідним чином реакції навколишніх. Багато дослідників вважають цю функцію центральною, розглядаючи самосвідомість як совокупность очікувань, а також самооцінки, що ставляться до різних областей поведінки. У багатьох психологічних теоріях самооцінка є одним із центральних понять. Разом з тим дотепер не існує ні її універсального визначення, ні єдності в термінології. Терміни, які одні автори вживають для позначення самооцінка в цілому, інші використовують для позначення її окремих елементів.

1.3 Его - ідентичність, та її розвиток у дитячому віці. Структурні компоненти Я - концепції

Вже в ранньому дитинстві в людини починають складатися зачатки його особистості, що розвиваються згодом у систему вистав про самий себе, або "образ Я". У цей образ входить як усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних, моральних і інших якостей, так і самооцінка, а також суб'єктивне відношення до зовнішніх факторів і оточуючим людям.

Одним з основних компонентів особистості є усвідомлення "Я" - ідентичності, тобто відчуття своєї цілісності й безперервності у часі, а також розуміння, що інші люди також визнають це. Ідентичность характеризує саме те, що залишається постійним, незважаючи на всі зміни й розвиток даного людину протягом його життя. Починаючи з віку 1-1,5 року діти ідентифікують себе зі своїм іменем, відгукуються на нього й називають їм себе, а до трьом рокам починають правильно використовувати займенник "Я", так само як і інші особисті займенники. Границя між Я и не- я спочатку проходить по фізичних границях власного тіла. Саме усвідомлення свого тіла є провідним чинником у структурі самосвідомості дітей. Розширення й збагачення образа "Я" у процесі особистісного розвитку тісно пов'язане з рефлексією на власні емоційні переживання й бажання, з розрізненням своїх ігрові фантазій і реальності, оцінки й самооцінки і т.д. І хоча такий розвиток відповідним чином міняє структуру эго- ідентичності, воно супроводжується, проте , "суб'єктивним почуттям безперервної самототожності".Ідентичність - цей актуальний стан, що тече переживання Я- Цілісності на зрізі життєвого шляху, тоді як ідентифікація - процес його формування. Обставини, життєвий досвід, цілі й результати діяльності тією чи іншою мірою формують эго-ідентичністьлюдини. Є.Эриксон, один з сновоположників так званої эго- психології, виділяв три форми ідентичності:

1. Зовні обумовлена. Вона створюється під впливом умов, які зокрема людина не вибирає. Це приналежність людини до чоловічого або жіновий статі, до вікової групи, до певної раси, місця проживання, національності й соціо - економічному шару. Ці фактори, протистояти яким дуже важко, визначають істотні компоненти ідентичності.

2. Придбана. Ця форма ідентичності включає самостійні досягнення людини: його професійний статус, вільно обирані їм зв'язки, прихильності й орієнтації. Вона зв'язана зі ступенем вольової незалежності людину, стійкості до фрустрації й відповідальності.

3. Запозичена. Сюди входять засвоєні ролі, задані якимось зовнішнім зразком. Часто вони ухвалюються під впливом очікувань оточуючіх. Прикладами можуть служити ролі "лідера" і "підлеглого", "учня" і "учителі", "відмінника" і "відстаючого".

Слід помітити, однак, що вплив окремих факторів, здійснення певних учинків і прийняття соціальних ролей не спричиняють прямо змін образа Я; протее, результати впливу обставин життя й соціальної активності людину, а також цілеспрямоване самовдосконалення в напрямку "ідеального Я" не можуть не позначитися на усвідомленні власної особистості.

Хоча ідентифікаційна поведінка й ідентичність розвиваються безупинно протягом усього , життя більшість досліджень у цій галузі фокусуються на підлітковому і юнацькому віках, відомих своїми гострими кризовими періодами самоусвідомлення й самоствердження. Існує також значна література, присвячена зародженню ідентичності в ранньому дитячому віці. Менше уваги приділяється процесам формування усвідомленої ідентичності, тобто появі свідомих вистав про сталість і безперервності особистості. Загальновизнано, що основу дитячої ідентичності становлять її зовні обумовлені компоненти, насамперед стать й вік дитину. Даючи свій автопортрет, описуючи свої позитивні й негативні риси, інтереси й коло спілкування, діти (і не тільки діти), як правило, починають із фіксації свого віку.

Статева приналежність часто просто припускається й входить в опис звичних статевих ролей. Формування статевовікової ідентифікації пов'язане з розвитком самосвідомості дитину. У нормі первинна статева ідентичність формуєтся у дітей у віці від півтора до трьох років. У цей період діти навчаються правильно відносити себе до певної статі, визначати стать своїх одноліток, розрізняти чоловіків і жінок. ДО 3-4 років виникає пов'язане зі статевою принадлежністю усвідомлена перевага іграшок. У своїх повсякденних контактах з дітьми дорослі постійно погоджують поведінку дитини з йогостаттю: "дівчинки (хлопчики) так себе не ведуть", "ти хлопчик - повинен терпіти", "ти дівчинка - повинна стежити за чистотою" і т.д. За ознакою статі та віку організують формальні й неформальні дитячі колективи.

Найважливішим способом навчання типовій для статі поведінці має значення спостереження й наслідування. Ідентифікація має на увазі сильний емоційний зв'язок з людиною, "роль" якого дитина ухвалює, ставлячи себе на його місце. Яскравим прикладом цього є рольова гра. У процесі рольової гри діти засвоюють соціально прийнятні норми статевої поведінки й відповідні їхньої статі ціннісні орієнтації, апелюють до цих понять. У ранньому віці батьки й навколишні дитину люди цікавлять його віком більше, ніж він сам.

Хоча в цьому віці діти часто заученно відповідають на запитання, скільки їм років, усвідомлювати свій вік вони починають тільки до 3-4 років. Із цього віку вони здатні згадати свій минулий день народження, минулу зиму або літо, довідатися свої речі, якими вони користувалися, коли були маленькими. Коли згадуе окремі події він починає співвідносити їх зі своїм минулим - з'являються фрази типу "коли я був маленьким" і т.д. У своєму спілкуванні з дітьми дорослі постійно використовують віковий захід для характеристики особистості дитини. Це виражається в зауваженнях типу: "Ти вже великий", "Ти старше (молодше)", "Тобі скоро в старшу групу (у школу)". Досить рано і самі діти починають порівнювати себе з іншими за віком.

У старшому дошкільному віці дітей починають готовити до вступу у школу і вони " примірять" на себе нову соціальну роль учєника. Так для них відкривається "позитивна" тимчасова перспектива їх життєвого шляху (на відміну від "негативної" - у минулому). Для дітей з вираженою пізнавальною потребою й активністю нова роль здається цікавої й соціально значимої. У їхній виставі вона більше відповідає їхньому віку й викликає повага навколишніх. Деяких дітей може лякати вступ у школу, але опираючись на свій досвід спілкування, вони починають розуміти соціальну значимість положення учня. Цей віковий період характеризується й початком усвідомлення вікової ідентичності інших людей. З подивом діти довідаються, що їх батьки й навіть люди похилого віку, бабусі й дідуся, колись були маленькими. Починає приходити усвідомлення того, що колись і їм має бути старшими, що вони будуть вчитися, потім трудитися, стануть мамою або татом, постаріють ... Добре відомо, як гостро діти у віці 6-8 років переживають, коли міркують про це.

Таким чином, у дітей уже в дошкільнім дитинстві складаються певні вистави про зміну фізичного вигляду людини, його статевих і соціальних ролей у зв'язку з віком. Це знання ґрунтується на присвоєнні суспільного досвіду й розвитку самосвідомості. Можна стверджувати, що як і будь-який пізнавальний процес, статевовікова ідентифікація опирається на здатності індивіда до абстрактногомислення, необхідному для розрізнення зовнішності й поведінки іншої людини, концептуального опису інших людей і самоопису, заснованих на стійких виставах. Таким чином, формування ідентичності в дітей залежить як від інтелектуального рівня, так і від особистісних особливостей. Цей висновок підтверджують і проведені нами спеціального дослідження (Белопольская, 1992). Отже, можна зробити висновок, що дослідження статевовікової ідентифікації може дати важливий матеріал про рівень психічного розвитку конкретної дитину.

Основні труднощі при вивченні процесів ідентифікації статі й віку в дітей дошкільного й молодшого шкільного віку полягає у відсутності відповідних формалізованих методик, які дозволяли б диференційовано оцінювати досягнутий рівень ідентичності. Методи спостереження, природнього експерименту й аналізу мовної продукції, використовувані для оцінки зачатків самосвідомості в молодших дітей, мало придатні для цих цілей. Разом з тим, не дуже підходять для цих цілей такі інструменти, як опитувачі, анкети й автопортрети, широко застосовувані для дітей підліткового й більш старшого віку.

Цей пробіл деякою мірою заповнює розроблена нами методика вивчення процесу ідентифікації статі й віку, використовующая процедуру переваги й упорядкування невербального стимульного матеріалу. Нижче даний опис використовуваного стимульного матеріалу, інструкція із проведення обстеження, схема аналізу й отримані нормативні дані.

Структурні компоненти Я - концепції.

У більшості визначень установки підкреслюються три головні елементи Я - концепції:

1. Переконання, яке може бути як обґрунтованим, так і необгрунтованним (когнітивна складова установки).

2. Емоційне відношення до цього переконання (емоційно оцінна складова).

3. Відповідна реакція, яка, зокрема, може виражатися в поведінці (поведінкова складова).

Стосовно до Я - Концепції ці три елементи установки конкритизируются в такий спосіб:

1.1 Образ Я - вистави індивіда про самий себе.

1.2. Самооцінка - афективна оцінка цієї вистави, яка може мати різну інтенсивність, оскільки конкретні риси образа Я можуть викликати більш-менш сильні емоції, пов'язані з їхнім прийняттям або осудом.

1.3. Потенційна поведінкова реакція, тобто ті конкретні дії, які можуть бути викликані образом Я и самооцінкою.Розглянемо трохи докладніше ці три основні складові Я- Концепції.

Когнітивна складова Я - концепції.

Вистава підлітка про самий себе, як правило, видадуться йому переконливим, незалежно від того ґрунтуються вони на об'єктивнім знанні або суб'єктивній думці. Предметом сприйняття підлітка можуть, зокрема, стати його тіло, його здатності, його соціальні відносини й безліч інших особистісних проявів. Конкретні способи сам-сприйняття. Описуючи самого себе підліток, прибігає звичайно до допомоги прикметників: "надійний", "товариський", "сильний", "гарний" і т.д., які, по суті, є абстрактними характеристиками, які ніяк не пов'язані з конкретною подією, тим самим людей у словах намагається виразити основні характеристики свого звичного самосприйняття. Ці характеристики: атрибутивні, рольові, статусні, психологічні й т.п. можна перераховувати нескінченно . Усі вони становлять ієрархію по значимості елементів самоопису, яка може мінятися залежно від контексту, убогого життєвого досвіду підлітка або просто під впливом моменту. Такого роду самоопису - це спосіб охарактеризувати себе, неповторність кожної особистості через комбінації її окремих рис. Споконвічне питання про те, чи може дитина пізнати самого себе, наскільки об'єктивна його самооцінка, про істинно- сти образа Я правомірний щодо його когнітивного компонента, при- чому й тут потрібно враховувати, що всяка установка - не відбиття об'єкта самого по собі, а систематизація прошлого досвіду взаємодії суб'єкта з об'єктом. Тому знання дитини самого себе не може бути ні вичерпним, ні вільним від самооцінних характеристик і протиріччя. Цим пояснюється виділення другий складовій Я- Концепції.

Емоційно-оцінна складова Я- Концепції.

Підліток, як - самооцінююча істота. Самооцінка припускає під собою "відоме відношення до себе: до своїх якостей і з- стоянням, можливостям, фізичним і духовним силам " [77; 49]. Самооценка - це особистісне судження про власну цінність, яке виражается в установках, властивих індивідові [7; 35]. Таким чином, самооцінка відбиває ступінь розвитку в дитини почуття самоповаги, відчуття власної цінності й позитивного відношення до всього того, що входить у сферу його "Я". Тому низька самооцінка припускає не- прийняття себе, самозаперечення, негативне відношення до своєї особистості, що спостерігається у вихованців шкіл - інтернатів. Можна виділити кілька джерел формування самооцінки, які міняють вагу значимості на різних етапах становлення особистості підлітка:

* оцінка інших людей;

* коло значимих інших або референтна група;

* актуальне порівняння з іншими;

* порівняння реального й ідеального Я;

* вимір результатів своєї діяльності.

Самооцінка відіграє дуже важливу роль в організації результативння свого керування своєю поведінкою, без неї важко, або навіть неможливо самовизначитися в житті. Вірна самооцінка дає підліткові моральне задоволення й підтримує його людська гідність.

Самооцінка - психологічний особистісний утвір, який дає дитині можливість оцінити свій фізичний і духовний стан, свої можливості, фізичний і духовний стан, цілеспрямованість, активність, суспільну значимість, своє відносини із зовнішнім миром і іншими людьми. Самооцінка є обов'язковою умовою реализації двох важливих станів саморегуляція поведінки: самоконтролю й самовдосконалення.

Самооцінка може бути правильної (адекватної), коли думка людини про себе збігається з тим, якої вона дійсно є. У тих випадках, коли людина оцінює себе необ'єктивно, коли його думка про себе значно розходиться з думкою інших людей, самооцінка найчастіше буває неправильної (неадекватної). Неадекватна самооцінка може бути завищеної або заниженої.

Дитина із завищеною самооцінка, переоцінюючи свої можливості й особистісні якості, може стати зарозумілим, нетерплячим до чужої думки й оцінкам. У той же час, одержуючи від інших людей зовсім не такі оцінки, які він очікує, дитина може засумніватися в оточуючих його людьми або в їхній справедливості, втративши віру у власні сили. Для такої дитини характерні внутрішні конфлікти, порушення нормальної діяльності й навіть психічні розлади. Дитина із заниженої самооцінкою, недооцінюючи власні можливості, якості, може стати пасивним, боязким, емоційно виснаженим, безініціативною, що також спричиняє внутрішні конфлікти йирозладі. З поняттям самооцінки зв'язане поняття рівня досягнень - прагнення добитися того, на що підліток уважає себе здатним. Він може бути як і самооцінка, адекватним і неадекватним можливостям особистості (завищеним або заниженим).

Характерними рисами гармонічного розвитку особистості дитини є висока адекватна самооцінка й відповідний рівень домагань. Самооцінка функціонує у двох основних формах - загальна і як часткова (парціальна, або конкретна).

Самооцінка оцінюється по таких параметрах:

· Рівень: високий, середній, низький;

· Співвідношення з реальною успішністю: адекватна й неадекватна (завищена й занижена);

· Особливості побудови: конфліктна й безконфліктна;

· Час актуалізації: прогностичная, актуальна й ретроспективна самооцінка.

·

· Поведінкова складова Я- Концепції.

Полягає в потенційній поведінковій реакції, тобто кіонкретних діях, які можуть бути викликані образом Я и самооцінкой. Усяка установка - це емоційно пофарбоване переконання, пов'язане з певним об'єктом. Особливість Я- Концепції полягає в тому, що, як у комплексі установок, об'єктом у цьому випадку є сам носій установки. Завдяки цій самоспрямованості всі емоції й оцінки, пов'язані з образом Я, є дуже сильними й стійкі- мі, що виявляє дуже сильний вплив на діяльність підлітка, його поведінка, взаємини з навколишніми.

Виділивши три основні складові Я- Концепції не слід забувати про те, що образ Я и самооцінка піддаються лише умовному концептуальному розрізненню, оскільки в психологічному плані вони нерозривно зв'язані. Образ і оцінка свого "Я" привертають підлітка до певної поведінки; тому глобальну Я- Концепцію ми разглядаемо, як сукупність установок дитину, спрямованих на самого себе. Однак ці установки можуть мати різні ракурси або модаль-ности.Звичайно виділяють, принаймні , три основні модальності само установок.

1.Реальне Я - установки, пов'язані з тем, як підліток сприймає свої актуальні здатності, ролі, свій актуальний статус, тобто з його виставами про те, який він є в теперішньому часі

2. Дзеркальне Я - установки, пов'язані з виставами підлітка про те, як його бачать інші. Дзеркальне Я виконує важливу функцію самокорекции домагань дитини і його вистав про себе. Це механізм зворотному зв'язка допомагає втримувати Я- Реальне в адекватних пре- справах і залишатися відкритим новому досвіду через взаємозворотній діалог з іншими й із самим собою.

3. Ідеальне Я - установки, пов'язані з виставою дитини про те, яким він праг би стати. Ідеальне Я формується як деяка сукупність якостей і характеристик, які підліток праг би бачити в себе, або ролей, які він праг би виконувати. Причому ідеальні елементи свого Я підліток формує по тим же основним аспектам, що й у структурі Я- Реального. Ідеальний образ складається із цілого ряду вистав, що відбивають таємні сподівання й устремління особистості. Ці вистави бувають відірвані від реальності. Протиріччя між реальним і ідеальним Я становить одне з найважливіших умов саморозвитку особистості підлітка. Крім трьох основних модальностей установок, запропонованих Р.Бернсом багато авторів виділяють ще одну, яка відіграє особливу роль.

4. Конструктивне Я (Я в майбутньому). Саме йому властива спрямованість у майбутнє й побудова проективної моделі "Я". Головне відзнака конструктивного Я- Проекту від ідеального Я полягає в тому, що він пронизаний діючими мотивами, і вони більше відповідають ознаці «прагну». У Я- Конструктивне трансформуються ті елементи, котрі підліток ухвалює й ставить для себе як досяжну реальність.Необхідно відзначити, що кожної з образів Я має складне, неоднозначне по своїй будові походження, що полягає із трьох аспектів відносини: фізичне, емоційне, розумове й соціальне Я.

Таким чином, самооцінка являє собою сукупність уявлень підлітка про самий себе й включає переконання, оцінки й тенденції поведінки. У силу цього її можна розглядати як властивий кожному підліткові набір установок, спрямованих на самого себе. Самооцінка утворює важливий компонент самосвідомості підлітка, вона є спільником у процесах саморегуляції й самоорганізації дитину, оскільки визначає інтерпретацію досвіду й служить джерелом очікувань підлітка.

1.5 Психологічні особливості дітей, які виховуються у школі - інтернаті. Депривація особистості підлітка

Ці діти, як правило, мають непрості показники у своєму анамнезі. Тут можуть бути відхилення у фізичному й психічному розвитку. Нерідко виявляється затримка розумового розвитку, викривлення розвитку особистості (від емоційної сфери до життєвої перспективи), порушення половою ідентифікації й ін. У цьому джерело схильності до наркоти- зации й формування криміногенності.

Щоб дитина комфортно себе почувала в емоційному плані, необхідні спеціальні умови, які визначають його побут, його фізичного здоров'я, характер його спілкування з оточуючими людьми, його особисті успіхи.Дитина, що росте в умовах установ интернатного типу, як правило, не освоює навички продуктивного спілкування. Його контактиповерхневі, нервозні й поспішні: він одночасно домагається внима- ния й відторгається його, переходячи на агресію або пасивне відчуження.

Маючи потребу у любові й увазі, він не вміє поводитися таким чином, щоб з ним спілкувалися відповідно до цієї потреби. Неправильно форму- ющіцся досвід спілкування приводить до того, що дитина займає по відношенню до інших негативну позицію (31,32).

Особлива проблема - феномен "ми". Нами було встановлено, що тут у дітей виникає своєрідна ідентифікація один з одним. У нормальній родині завжди є фамільне "ми" - почуття, що відбиває причетність саме до своєї родини. Це дуже важлив сила, що організує емоційно й морально, яка створює умову захищеності дитину. В умовах життя без батьківського піклування в дітей стихійно складається дітдомовське "ми". Це зовсім особливий психологічний утвір. Діти без батьків ділять мир на "свої" і "чужі", на "ми" і "вони". Від "чужих" вони спільно відокремлюються, проявляють стосовно них агресію, готові використовувати їх у своїх цілях. У них своя особлива нормативність стосовно всіх "чужих". Однак усередині своєї групи діти, що живуть в інтернаті, найчастіше також відособлені; вони можуть жорстоко звертатися зі своїм однолітком або дитиною молодшого віку. Ця позиція формується з багатьох причин, але, насамперед через не- розвиненої й перекрученої потреби в любові й визнанні, через эмоціонально нестабільного положення дитини, позбавленого батьківського піклування

У цих дітей маса проблем, які невідомі дитині в нормаль- ний родині. Ці діти психологічно відчужені від людей, і це відкриває їм "право" до правопорушення. У школі, куди вони ходять вчитися, однокласники з родин виступають у їхній свідомості як "вони", що розбудовує складні конкурентні, негативні відносини интернатовских і домашнїх дітей.

Кожна дитина, що живе в школі - інтернаті, змушена адаптуватися до великого числа однолітк. Численність дітей і постійне перебування в їхньому колі створюють емоційне напруження, тривожність, що підсилюють агресію дитини. У дитячих будинках і школах - інтернатах зустрічається онанізм, гомосексуалізм і інші сексуальні відхилення.

Особлива психологічна проблема - відсутність вільного приміщення, у якому дитина могла б побути одна, передохнути від дорослих і інших дітей. Кожна людина з дитинства потребує спілкування з іншими людьми, але одночасно, є потреба побути на самоті й відокремленні від інших, тому що саме в цьому стані відбувається внутрішня робота, формується самосвідомість і самооцінка самого себе. Відсутність умови для внутрішнього зосередження стандартизує певний соціальний тип особистості. Нереалізована потреба в життєвому просторі для психо-логічного відокремлення приводить до того, що діти з шкіл - інтернатів у великих містах освоюють горища й підвали сусідніх кварталів.

У дітей, що живуть в умовах , що склалися виховання в інтернаті на повному державнім забезпеченні, з'являється утриманська позиція ("нам повинні", "дайте"), відсутні ощадливість і відповідальність. Формальне дисциплинирование таких дітей таїть у собі небезпека відчуження у взаєминах дорослого й дитини. Ці діти мають потребу в особливім гуманістичнім і професійнім відношенні до них. Дитині потрібний друг, здатний до розуміння, та людина, яка поможе правильно орієнтуватися в житті.

Піклувальна, психологічно обґрунтована допомога повинна складатися й в умінні створити в цих дітей правильну позицію по до людей, в умінні зняти позицію потребничества, негативізму, відчуження не тільки до відомих дорослих і дітей, але й до людей взагалі.

Структура самооцінки особистості універсальна. Позитивне значення структури самооцінки полягає в наступному. Власне ім'я в процесі індивідуального розвитку стає тем першим кристалом особистості, навколо якого пізніше формується власна сутність, що зізнається дитиною.

Буття в соціальному просторі забезпечується моральним почуттям, яке резюмується в життєвих відносинах між людьми в слові "повинен". У процесі індивідуального розвитку дитина осягає й свої права, які надають йому можливість нормально розвиватися у фізичнім, розумовім і моральнім відношенні.

Таким чином, для вихованців шкіл интернатного типу, характерно яскраво виражене домінування бажань, безпосередньо зв'язаних з їх повсякденним життям, навчанням, виконанням різних правил поведінки. У той же час їх однолітків прихожих у школу - інтернат, поряд з повсякденними турботами, хвилюють і багато роблем, абсолют- але, видалося б, не зв'язані ні з їхнім навчанням в інтернаті, ні з домашніми справами, проведенням дозвілля.

У дітей, що виховуються поза родиною, можуть бути відсутнімти мотиви й вистави, зв'язані не тільки з майбутнім, але й з минулим. І найбільше вони живуть тільки в сьогоденні. Очевидно, відсутність чітких вистав про своє минуле перешкоджає становленню перспективи майбутнього. "Дивно,- пишуть автори класичного дослідження із проблем психічної депривации в дитячому віці Лангмейер і Ма- Тейчик,- настільки мало інформовані діти, що надходять у сімейні групи, про себе й своєму минулому. У них звичайно бувають якісь досить мрячні вистави про власну родину, а потім уже лише враження від перебування в установі. Це мізерно мало, у порівнянні з тим, що знають діти з родин, де альбоми фотографій запам'ятовують минуле всієї родини, меблі несе сліди творчості дитячих рук, традиції проявляються у всьому, що відбувається в будинку, а забавні дитячі історії з минулого життя дитини знову й знову повторюються за сімейним столом. Минуле ясне, і воно постійно присутнє.

Напроти, неясність у власнім минулому й у причинах власного "соціального" осиротіння виявилася як фактор, що перешкоджає створенню власної ідентичності. Боротьба за нову ідентичність є, очевидно, однієї з основних проблем дітей у період виправлення депривации. Тому дітям у селищі необхідно було пояснювати в простий і зрозумілій формі, але в основному правдиво, як з ними справа обстояло раніше і як зараз. Звичайно це значним образом сприяло заспокоєнню дитини і його зрівноважуванню. Видне, що вихід за межі сьогодення, у якім ці діти майже винятково проживали, причому вихід в обох напрямках: у минуле й майбутнє, представляє умову для придбання нової життєвої впевненості й нової ідентичності, а тим самим і умова втечі з порочного кола психічної депривации" [41, с. 279-280].

Довільність. Якщо зрівняти, які сторони власного поведінки найбільш значимі для підлітків, що виховуються в родині й поза родиною, то виявляється, що для перших - це в першу чергу негативистське протиставлення власної поведінки нормативному, власних переваг - вимогам дорослих ("Дисципліну не люблю). І тому мені абсолютно не подобається ходити в школу щодня, та ще в таку рань. Коли я пропускаю школу, я не почуваю ніяких каяттів, тому що роблю що прагну"). Для вихованців інтернату, як виявилось, найбільшу значимість має власне вміння спритне приспосо- битися до ситуації ("Я знаю, як поводитися , щоб не нариватися й робити так, як прагнеш").

З наведених прикладів видно, що якщо твердження власного "Я", завоювання права поводитися "як прагнеш" у підлітків з родини йде через активне протиставлення себе ситуації, звичним нормам, вимогам дорослих, то в підлітків з дитячого будинку- через пристосування до цієї ситуації, у чому проявляється захисний характер такої поведінки.

Порівняння образа "Я" у даному аспекті створює враження, начебто вихованці інтернату більш социалізовані, краще вміють підкорити собі ситуацію, використовувати її у своїх цілях. На ділі це, однак же, не так.

Діти, які не живуть в школі -- інтернаті схильні до більш интрапунитивным реакціям, причому тут це переважно реакції по типу "фіксації на задоволенні потреби", тобто найбільш конструктивні реакції, коли дитина в складній ситуації не обвинувачує себе або навколишніх, а самостійно намагається знайти деякий розумний вихід.

В інтернаті переважними виявляються реакції захисного типу можливості, що не дають, опанувати ситуацією й знайти конструктивний розв'язок. Важливо, на наш погляд, відзначити наступне. Як показали дослідження, у випускників інтернату (учнів 9 - 11 класів) не тільки не формується в достатньому ступені прагнення до самостіцності, відповідальності за свої вчинки, уміння самостійно організовувати своє життя, але й у якості цінності виділяється прямо противоположне -- визнання необхідності зовнішнього контролю над своєю поведінкою.

У дітей прихожих таких висловлень у цьому віці практично зовсім не зустрічаються. Напроти, тут вираженими виявляються висловлення про протест проти опіки, контролю.

Ці особливості психічного розвитку дітей з дитячого будинку й інтернатів при уважному психологічному аналізі виявляють очевидний зв'язок з тими відмінностями в умовах життя й виховання дітей у родині й поза родиною, які проявляються, насамперед , у практиці спілкування дитину з дорослим.

Особливості спілкування з дорослими й однолітками.

А) Специфіка спілкування з дорослими. Відомо, що дорослий відіграє зовсім виключну роль у розвитку особистості дитину. У дитячій установі ин-тернатного типу дефіцит спілкування дитину з дорослим приводить до гипертрофии, сверхценності цієї потреби, до практично повної залежності емоційного благополуччя дитини від відношення до нього дорослого. Часто вихователі й педагоги дитячих шкіл - інтернатів використовують силу залежності дитину від їхнього настрою, уваги, авторитета для керування його поведінкою. При цьому, однак, не враховуються негативні наслідки такої емоційної залежності, одним з яких є описаний вище ефект звуження мотивації, її твердої прихильності до певної ситуації (у цьому випадку мотивації, по-народжуваної вимогами дорослих). Необхідно відзначити, що повинен прагнути послабити вплив такої залежності, розбудовувати автономію дитини від дорослого. У реальних умовах часто вихователі не тільки не роблять цього, але й не вважають потрібним, усвідомлено або не- усвідомлено прагнучи до посилення емоційної залежності дитину від себе. За нашими спостереженнями, це характеризує поведінка навіть кращих вихователів протягом усього шкільного віку вихованців. Задача психолога - розкрити вчителеві й вихователеві невірність такої установки, її негативні наслідки, з одного боку, а з іншого - при необходності озброїти педагога іншими засобами спілкування з дітьми. Така робота може проводитися в ході спеціального тренінгу спілкування.

Б) Специфіка спілкування з однолітками.

Видалося б, ураховуй особливості життя в дитячій установі школі -- інтернату, де діти поневолі перебувають у ситуації постійного контакту з дорослими й однолітками, варто було б очікувати ефективного формування навичок прощення, уміння вирішувати колективні завдання, знаходити вихід з конфлікта. Однак дослідження показують, що вихованці інтернату менш успішні в розв'язку конфліктів і з дорослими й з однолітками, чому учні звичайної школи. Впадає в око агресивність, прагнення обвинуватити навколишніх, невміння й небажання визнати свою провину й нездатність продуктивного, конструктивного розв'язку конфлікту.

Для розуміння причин виникнення описаних особливостей по-ведення у вихованців школи - інтернату недостатньо вказівки лише на вузькість, обмеженість їх контактів з дорослими, з одного боку, і високу інтенсивність контактів з однолітками, як простих особистісних характеристик - з іншої. Необхідний глибокий якісний аналіз специфіки спілкування дітей з дорослими й однолітками в умовах дитячої установи. Важливо враховувати, що в інтернаті дитина постійно спілкується з однієї й тієї ж, досить вузькою групою однолітків, причому він сам не може віддати перевагу їй яку-небудь іншу групу, як це може зробити будь-який учень звичайної школи. Але одночасно, він не може бути, і виключений з неї. Приналежність до певної групи однолітків при цьому виявляється, як би безумовною. Це веде до того, що відносини між однолітками складаються не як приятильські, дружні, а по типу родинних, як між братами й сестрами (64). Таку безумовність у спілкуванні з однолітками в школах - інтернатах можна, з одного боку, розглядати як позитивний фактор, що сприяє емоційної стабільності, захищеності, коли група однолітків виступає певним аналогом родини, а з іншого сторони, не можна не бачити, що подібні конакти не сприяють розвитку навичок спілкування з однолітками, розумінням налагодити рівноправний стосунки з незнайомою дитиною, адекватно оцінити свої якості, необхідні для виборчого, дружнього спілкування.

...