Історія психоаналізу

Наприклад, на початку кар'єри ми багато працюємо для того, щоб заробити досить грошей і усталити свою позицію. Згодом, коли ці завдання вже вирішені, ми, можливо, будемо як і раніше віддаватися роботі, але вже з інших причин. Мотиви поведінки дорослих людей не можна, по Олпорту, виводити з їхніх дитячих намірів і уявлень. Мета їх діяльності визначається нинішньою ситуацією й нинішніми намірами.

Для характеристики особистості людини Олпорт використовує латинський термін proprium (проприум), що означає «властивий, властивий». Особистість - це те, що належить, що властиве кожному з нас. Вона містить у собі всі унікальні, властиві нам і тільки нам риси, що становлять найважливішу частину особистості. Proprium проходить у своєму розвитку від дитячого віку до дорослого стану сім стадій. Ці стадії не мають нічого загального із фрейдовськими стадіями психосексуального розвитку. Напроти, розвиток іде на основі соціальних факторів і переважно на основі зміни взаємин з матір'ю, що становлять ядро proprium.

Уперше Олпорт приступив до досліджень в області теорії особистості під час перебування в США, коли працював над докторською дисертацією. Він розрізняв загальні риси особистості, які можуть зустрічатися у великої кількості людей, і індивідуальні, властиві тільки даній людині. І ті, і інші піддаються вивченню на основі зовнішнього спостереження, що дозволяє виявити певну сталість і регулярності в поведінці.

Олпорт говорить про три типи рис особистості:

1) кардинальні риси - їм підлеглі емоції й почуття, що управляють повсякденною діяльністю людини;

2) центральні риси - домінуючі типи поведінки, наприклад, агресія або сентиментальність;

3) вторинні риси - проявляються не настільки стійко й регулярно, як інші риси характеру.

Підсумки

Незважаючи на всю свою впливовість у психології, теорія Олпорта не одержала достатнього експериментального підтвердження насамперед через складність перекладу його концепції у форму, що піддається перевірці в лабораторних умовах. Найбільш відомі подібні дослідження стосуються експресивної поведінки: міміки особи, голосових інтонацій, жестикуляції, манери поведінки, - усього, що може багато чого повідомити про деякі грані особистості досвідченому спостерігачеві.

Позиція Олпорта, що підкреслює унікальність людської особистості, а також важливість розуміння особистісних цілей і очікувань, виявила значний вплив на погляди Абрахама Маслоу, Карла Роджерса й інших представників гуманістичної психології. Роботи Олпорта з теорії особистості зіграли істотну роль у поновленні інтересу дослідників до цієї теми. Його ідеї «справляють досить сильне враження... й надали поштовх цілому ряду нових теоретичних і прикладних досліджень у сучасній психології особистості» [Fuder. 1991. с. 32].

Олпорт мав гарний літературний стиль, основні його поняття викладені ясною й чіткою мовою, і їх легко зрозуміти. Він розробив спеціальний тест, що дозволяє вимірювати ціннісні переваги й переконання індивіда. Тест довів свою придатність у наукових дослідженнях, а також при консультуванні й відборі кандидатів на ту або іншу посаду. Олпорт був визнаний гідним золотої медалі Американського фонду психології й нагороди «За видатні наукові досягнення» від Американської психологічної асоціації, його також обирали президентом психологічної асоціації.

2.4.2 Генрі Мюррей (1893-1988)

Якщо теорія особистості Олпорта будувалася як практично повна антитеза фрейдовськоъ психології, то система Мюррея, названа їм персонологією, продовжувала основні традиції класичного психоаналізу. Однак, як і Олпорт, Мюррей волів будувати свої висновки не на клінічних спостереженнях, а на лабораторних даних. Він пройшов курс психоаналізу, але ніколи не займався приватною практикою. Він волів мати справу зі здоровими людьми - студентами Гарвардського університету. За його переконанням, психоаналіз є єдиною психологічною концепцією, що дозволяє мати справу із психікою людини у всій її складності, і йому призначено незабаром стати стандартним предметом університетської програми (Triplet. 1992).

Персонологія

Мюррей отримав ґрунтовну підготовку по медицині й біохімії, тому не дивно, що він вважав за краще займатися переважно фізіологічними аспектами людської особистості. У якості центрального положення він висунув тезу про зняття напруги. У його інтерпретації цей процес мав ще більше значення, ніж навіть у Фрейда. Також із фрейдовської традиції їм були запозичені положення про роль несвідомого й про вплив дитячих переживань на поведінку дорослої людини. У його системі були присутні й поняття ід, его й супер-его, хоча й у трохи модифікованому в порівнянні з ортодоксальним виді (Murray. 1938).

З його погляду, ід містить у собі вроджені, імпульсивні тенденції і є основним постачальником енергії для діяльності особистості, що майже повністю збігається з позицією Фрейда. Однак поряд із примітивними устремліннями до насолоди, у Мюррея ід містить у собі ще й соціально позитивні тенденції, такі як емпатія, ідентифікація й любов. І хоча деякі частини ід для нормального ходу розвитку повинні зазнати придушення, інші, навпаки, повинні проявляти себе зовсім вільно. У подібній комбінації можна побачити сліди юнговського архетипу тіні, у якім також є як бажані, так і небажані моменти.

Як і в роботах неофрейдистів его-психологів, у Мюррея его виконує активну роль і визначає собою поведінку людини. Мюррей був впевнений, що его виконує не тільки службові стосовно ід функції. Завдання его полягає в тому, щоб пригнічувати одні, небажані імпульси, і сприяти вираженню інших, бажаних імпульсів у складі ід.

Мюррей ухвалював фрейдовське положення про те, що супер-его являє собою інтеріоризовані культурні й соціальні цінності, і що за допомогою супер-его індивід розглядає свою поведінку як відповідну або не відповідну тим або іншим цінностям. Непогодження в нього викликало лише уявлення про шляхи формування супер-его. З погляду Мюррея, супер-его формується не тільки під впливом одного з батьків, але також і під впливом однолітків і товаришів, літератури й міфології. Супер-его не закінчує свій розвиток до п'ятирічного віку, й продовжує мінятися протягом усього життя людини.

Проблема мотивації займає центральне місце в теорії особистості Мюррея. Втім, його класифікація потреб не внесла істотного внеску в психологію особистості. З його погляду, поява потреб веде до хімічних змін у мозку, під впливом яких і протікає діяльність мислення й почуттів. Будь-яка потреба викликає в тілі людини певну напругу, зняти яку можна лише задовольнивши потребу. Таким чином, потреби запускають відповідні типи поведінки, які й повинні принести шукане задоволення. Він нараховував близько двадцяти різних видів потреб, серед яких потреба в досягненні бажаного, у приналежності до певної групи, прояві агресії, незалежності й прагненні до влади.

Як і Фрейд, Мюррей вважав, що особистість проходить у своєму розвитку ряд ступенів. На кожній стадії ведучим є певний спосіб досягнення задоволення. Дані стадії запам'ятовуються особистістю у вигляді певного комплексу - це і є нормальний шлях впливу несвідомого на розвиток особистості. Усе це дуже нагадує стадії психосексуального розвитку, по Фрейду:

1) клаустральний комплекс - безпечне існування усередині материнського лона;

2) оральний комплекс - почуттєві насолоди, одержувані від смоктання;

3) анальний комплекс - задоволення, одержуване від дефекації;

4) уретральний комплекс - задоволення, одержуване від сечовипускання;

5) генитальний комплекс - генитальне задоволення.

По думці Мюррея, кожна людина проходить через подібні стадії розвитку особистості, а тому немає нічого ненормального й у появі в людини комплексів, якщо тільки вони не переходять розумні границі.

Тематичний апперцептивний тест

В основу тематичного апперцептивного тесту (ТАТ), розробленого разом із Христианой Морган, була покладена класифікація потреб Мюррея. Протягом багатьох років вважалося, що основну роль у створенні тесту відіграв сам Мюррей, а Морган була лише помічником. Однак в 1985 році Мюррей оголосив, що саме їй належить провідна роль, а сама ідея тесту була навіяна йому однією зі студенток під час занять [Bronstein. 1988. c. 64].

Ідея проективних тестів ґрунтується на фрейдовському розумінні проекції як одного із захисних механізмів психіки, коли людина приписує імпульси, що її тривожать, комусь іншому. У ТАТ випробуваному пропонують описати деяку невизначену картинку. При цьому вважається, що він неодмінно зпроектує імпульси, що його турбують, на опис ситуації. У наш час ТАТ широко використовується як в академічних дослідженнях із психології особистості, так і для оцінки особистісних характеристик кандидатів при прийманні на роботу.

Підсумки

Теорія Мюррея породила цілу хвилю досліджень за проблемою потреб і методів кількісної оцінки особистісних характеристик. Деякі з його положень, - такі як потреба в приналежності до групи, потреба в досягненні бажаного, - одержали досить надійне експериментальне підтвердження. Що стосується інших тверджень, то рівень їх підтвердження значно нижче.

Наукові заслуги Мюррея одержали визнання колег за професією. Він був визнаний гідним золотої медалі Американського психологічного фонду й нагороди «За видатний внесок у розвиток науки» Американської психологічної асоціації.

2.4.3 Ерик Еріксон (1902-1994)

Еріксон пройшов ортодоксальну психоаналітичну підготовку під керівництвом Ганни Фрейд. Йому належить досить популярний підхід до вивчення проблем особистості, який згодом розділяли багато психоаналітичних систем, незважаючи на всі їх розбіжності в інших областях. Еріксон розробив власне уявлення про стадії розвитку особистості, вважаючи, що особистість людини міняється протягом усього її життя. Він визнавав також вплив культурних, історичних і соціальних факторів на розвиток особистості.

Психосоціальні стадії розвитку

Теорія Еріксона розглядає розвиток особистості протягом усього життя людини, від народження до самої смерті. При цьому центральною темою подібного розвитку виступає пошук власної ідентичності.

По Еріксону, людина протягом свого життя проходить вісім психосоціальних стадій розвитку, кожна з яких містить у собі конфлікт або кризу, що вимагає рішення. Подібні кризи неминуче виникають на кожній стадії психосоціального розвитку, оскільки соціальні й фізичні умови середовища створюють ситуації нового виклику. Людина може вибирати між двома основними шляхами вирішення кризи: адаптивним або неадаптивним. І тільки коли криза минує, отримавши відповідне рішення і особистість змінюється, людина готова до подолання нової кризи.

Перші чотири стадії повторюють фрейдовське членування. Це оральна, анальна, фаллична стадії й латентний період, у якім Еріксон, однак, підкреслює більш не біологічні й сексуальні фактори, а соціальні. Останні чотири стадії, які виділяє сам Еріксон, охоплюють період від дитинства до старості (вік, який Фрейд практично ігнорував).

Кожна з таких психосоціальних стадій і відповідних їм криз може мати позитивний результат за умови, що вдається її вирішити адаптивним образом.

Еріксон вважав також, що протягом усіх стадій розвитку зберігається можливість свідомого контролю й корекції, що прямо суперечить переконанню Фрейда про визначальну роль у розвитку особистості винятково дитячого періоду життя. Еріксон визнавав, що дитячі враження можуть бути надзвичайно важливі й навіть мати вирішальне значення в тих або інших випадках. Його заперечення будувалися на тому, що на наступних стадіях людина здатна подолати або скорегувати негативні наслідки дитячих конфліктів. Завжди зберігається можливість досягнення головної мети людської особистості - установлення позитивної ідентичності его.

Відмінності в психології чоловіка й жінки

Одним із спірних аспектів концепції Еріксона є твердження про те, що психологія чоловіка й жінки різниться на основі біологічних ознак: наявності або відсутності пеніса. Він будував свої висновки не тільки на основі фрейдовської відмінності психології чоловіка й жінки, але й на підставі власних робіт. Він провів цікаве дослідження на хлопчиках і дівчинках 10 - 12 років, які в ході ігор складали різні фігури з кубиків і блоків дитячого дерев'яного конструктора [Erikson. 1968].

Ті фігури, які складали дівчинки, були невисокими, статичними й у них яким-небудь образом проникали тварини й чоловічі фігурки. Конструкції, які створювали хлопчики, були порівняно високими, вони були спрямовані вгору й втілювали в собі дію. Еріксон інтерпретував ці результати в такий спосіб: хлопчики й дівчинки в такий спосіб у символічній формі позначають свої геніталії. Правда, при цьому він допускав, що полові відмінності в психології можуть бути й результатом відповідного виховання, засвоєння властивої підлоги соціальної ролі, коли хлопчиків привчають бути більш енергійними й агресивними, чому дівчинки.

Мал. 2.1. Конструкції та спорудження в процесі гри хлопчиками (угорі) і дівчинками (унизу).

Підсумки

Концепція ідентичності его Еріксона стала предметом досить численних експериментальних досліджень. У цілому ці дослідження підтвердили, що ті підлітки, які зуміли знайти досить сильне й позитивне почуття ідентичності, набагато краще справляються із кризами ранніх стадій розвитку. Ті ж підлітки, які мають більш слабку ідентичність его, у цілому справляються зі своїми кризами менш адаптивним образом. Ці дослідження підтверджують основні положення концепції Еріксона. У той же час є дані, що говорять про те, що криза ідентичності може мати місце й у більш пізньому віці, ніж це припускав Еріксон. На думку одного з дослідників, криза ідентичності відбувається в пізній юності, а більш 30 відсотків випробуваних продовжують пошуки ідентичності аж до 24 років [Archer. 1982]. Інші дані свідчать про те, що ті підлітки, які після закінчення школи починають самостійне трудове життя, раніше, ніж їх однолітки-студенти, знаходять ідентичність его. Навчання в коледжі може на якийсь час сповільнити процес формування ідентичності его.

Роботи Еріксона вплинули на розвиток психоаналізу, освіту, соціальну роботу, консультування щодо професійних питань та проблем родини й шлюбу. Нинішнє інтенсивне зростання досліджень із проблем розвитку особистості в середньому й літньому віці значною мірою засноване на його роботах. Книги Еріксона дотепер залишаються популярними, а його лице з'являлася на обкладинках таких журналів, як «Ньюсвик» і «Нью-Йорк Таймс».

ВИСНОВКИ

У даній роботі було розглянуто різні варіанти й плини усередині психоаналізу як при житті Фрейда, так і в наступні роки. Деякі сучасні варіанти психоаналізу вже настільки далеко пішли від його споконвічного, фрейдовського варіанта, що зберігають свою назву лише для того, щоб відрізнити собі від біхевіористської й експериментальної ліній у психології.

Психоаналіз у наша година значно більше роздроблений у теоретичнім відношенні, ніж біхевіоризм. Не зважаючи на великі відмінності між ортодоксальним біхевіоризмом і необіхевіористами, а також непротнеобіхевіористами усі смороду в цілому розділяють уявлення Джона Б. Уотсона про ті, що саме поведінка людини винна бути в центрі уваги будьяякого психологічного дослідження. Напроти, далеко не всі, а точніше, взагалі меншість послідовників Фрейда продовжують займатися вивченням несвідомого й біологічних факторів як центральних завдань своїх досліджень, або ж розділяють переконання засновника психоаналізу про провідну роль сексу й агресії як мотивів поведінки. До числа його послідовників відносяться: К.Юнг, А.Адлер, К.Хорні, Е.Фромм, Е.Еріксон та інші. Вони переглядають теорію Фрейда й вводять ряд нових термінів і модифікацій, часом повністю змінюючи вихідну теорію.

Так, К. Юнг визначає дві базисні установки особистості -- екстравертовану, спрямовану на зовнішній світ, і інтровертовану, спрямовану на внутрішній світ, і відповідно, вводить дані поняття в психологію. Він також виділяє чотири функції психіки -- мислення, почуття, відчуття, інтуїцію, і вважає, що домінування тієї або іншої установки в комбінації з певною психічною функцією дає 8 типів індивідуальності. Ці погляди Юнга породили велику кількість літератури, присвяченої цій темі й одержали подальший розвиток у психології.

А.Адлер, затверджуючи величезну роль суспільства в розвитку особистості, стає родоначальником соціального напрямку в розвитку психоаналізу. Теорія його стала своєрідною антитезою фрейдовській концепції людини, вплинула на гуманістичну психологію, психотерапію й психологію особистості.

Роботи Фромма заклали основи напрямку, деякий час популярного в західній психології, що одержав назву " фрейдо-марксизм". Однак головне значення його робіт у тому, що вони, залишаючись у руслі основних положень психоаналізу, відповідали й на нові питання, що виникли вже в другій половині XX століття, з'єднуючи ідеї Фрейда з Адлером, і з гуманістичною психологією. Спроби мовою психоаналізу висловити суперечливість позиції людини в її спілкуванні з навколишніми, роль суспільства в розвитку особистості мали велике значення не тільки для психології, але й для суміжних наук - історії, соціології, філософії, педагогіки.

Е.Еріксон зтверджує, що розвиток особистості триває все життя, a не тільки перші шість років, як вважав Фрейд. Він затверджує, що на цей процес впливає не тільки вузьке коло людей, як вважав традиційний психоаналіз, але й суспільство в цілому. Сам цей процес Еріксон називає формуванням ідентичності, підкреслюючи важливість збереження й підтримки особистості, цілісності Его, яке, на його думку, є головним чинником стійкості до неврозів.

Він також виділяє вісім основних етапів розвитку ідентичності, протягом яких дитина переходить від однієї стадії усвідомлення себе до іншої, причому кожна стадія дає можливість для формування протилежних якостей і чорт характеру, які усвідомлює в собі людина і з якими вона себе ідентифікує. У випадку втрати ідентичності виникає почуття розпачу, у результаті чого людині здається, що життя полягає з окремих, не зв'язаних між собою епізодів й що воно прожите даремно. Таке почуття є згубним для особистості й веде до її невротизації. Еріксон підкреслює важливість збереження цілісності, несуперечності структури особистості й пагубність внутрішніх конфліктів.

Велике значення Еріксон надає й зовнішній стабільності системи, у якій живе людина, тому що зміна орієнтирів, соціальних норм і цінностей порушує ідентичність і знецінює життя людини.

Таким чином, учні й послідовники Фрейда вносять у психоаналіз ряд коректувань і дають початок безлічі напрямків у психології.

Подібне різноманіття варіантів і напрямків психоаналізу можна розглядати і як показник його життєвості й сили, і як свідчення слабості й вгасання. У цей година ще рано виносити остаточне судження. Однак не можна не бачити, що різноманіття шкіл психоаналізу говорити насамперед про ті, що сто років тому Зиґмунду Фрейду вдалося торкнутися якихось надзвичайно важливих аспектів психіки людини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Автономова Н.С. Психоанализ и науки о человеке / Под ред. Н.С. Автономовой, В.С. Степина. - М., 1995. - 416 с.

2. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания/ Институт психологии. - М.: Наука, 2007. - 375с.

3. Бассин Ф.В. О силе «Я» и «психологической защите»./ Вопросы философии. - 1969. - № 2. - С.118--125.

4. Беннис У., Шепард Г. Теория группового развития./ Современная зарубежная социальная психология. Тексты.-- М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. - С.142--161.

5. Бурлачук Л.Ф. и др. Основы психотерапии: Учебное пособие. - К.:Ника-Центр, 2007. -245с.

6. Берн Э. Введение в психиатрию и психоанализ для непосвященных. - СПб., 1992. - 113 с.

7. Блюм Г. Психоаналитические теории личности [Перевод А.Б. Хавина]. - М.: КСП, 1996. - 243 с.

8. Браун Д.Ж. Психология Фрейда и постфрейдисты. - М.; Киев, 1997. - 304 с.

9. Виттельс Ф. Фрейд. Его личность, учение и школа. - Л., 1991. - 197 с.

10. Годфрид М. Психология и психиатрия. - СПт.: Питер, 2003. - 430с.

11. Гринсон Р. Техника и практика психоанализа. - Воронеж, 1994. - 495 с.

12. Г. Гринвальд. Знаменитые случаи из практики психоанализа. - М., 1995. - 288 с.

13. Дайана П. Шульц, Сидни Элен Шульц - История современной психологии /Мэтры мировой психологи. - Санкт Пербург: Євразія, 2002. - 532с.

14. Дадун Р. Фрейд. - М., 1994. - 512 с.

15. Джонс Э. Жизнь и творения Зигмунда Фрейда. - М., 1997. - 448 с.

16. Додельцев Р.Ф. Фрейдизм: культурология, психология, философия. - М., 1997. - 284 с.

17. Эрик Г. Эриксон. Детство и общество. - М., 1963. - 486с.

18. Ждан А. История психологии. От Античности до наших дней. - М., 2004г. -576с.

19. Журбин В. И. Понятие психологической защиты в концепциях 3. Фрейда и К. Роджерса. / Вопросы психологии. - 1990, № 4, с. 14--22.

20. Зеленский В.В. Аналитическая психология: Словарь. - СПб., 1996. - 324 с.

21. Калмыкова Е. С. Механизмы психологической защиты и их роль в развитии личности. / Методол. и теор. пробл. соврем. психол.-- М., 1988, с. 63--76.

22. Куттер П. Современный психоанализ. Введение в психологию бессознательных процессов: Учебное пособие. - СПб.: Б.С.К., 1997. - 356с.

23. Лакан Ж. Инстанция буквы, или Судьба разума после Фрейда. - М., 1997. - 184 с.

24. Лейбин В.М. Психоанализ и философия неофрейдизма. - М., 1977. - 246 с.

25. Лейбин В.М. Фрейд, психоанализ и современная западная философия. - М., 1990. - 397 с.

26. В. Лейбин. "Психоанализ и современная западная философия". - М., 1990. - 118с.

27. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - 2-е издание, М.: Политиздат, 2007. - 386с.

28. Маклаков А.Г. Общая психология. - Санкт-Петербург, 2004. - 387с.

29. Маркузе Г. Эрос и цивилизация. Философское исследование учения Фрейда. - Киев, 1995. - 314 с.

30. Марцинковская Т. Д. История психологии: Учеб. пособие для студ. высш. учеб, заведений. - М.: Издательский центр «Академия», 2001. - 544 с.

31. Налчаджян А.А. Социально-психическая адаптация личности (формы, механизмы и стратегии). - Ер.: Изд-во АН АрмССР, 1988. - 263с.

32. Осборн Р. Знакомьтесь: Фрейд. - М., 1997. - 176 с.

33. Пачеко К.Б. Азбука аналитической трилогии. /Интегральный психоанализ. - М., 1994. - 223с.

34. Русалов В.М. Биологические основы индивидуально-психологических различий. - М.: Наука, 2005. - 275с.

35. Самуэлс Э. Юнг и постюнгианцы. Курс юнгианского психоанализа. - М., 1997. - 416 с.

36. Уэллс Г.К. Крах психоанализа: от Фрейда к Фромму. - М., 1968. - 287 с.

37. Флоренская Т. Л. Социологизация фрейдизма в теориях личности К. Хорни и Г. С. Салливена/Вопросы психологии. - 1974. № 3. - С. 163.

38. З. Фрейд. Я и Оно./ Хрестоматия по истории психологии. - М., 1980. - 273с.

39. З. Фрейд. Психология бессознательного./ Сборник произведений. Составитель М. Г. Ярошевский. М., 1989. - 518с.

40. З. Фрейд. Основные психологические теории в психоанализе. - М., 1923. - 437с.

41. Фрейд А. Психология "Я" и защитные механизмы. - М., 1993. - 142 с.

42. Фрейд А., Фрейд З. Детская сексуальность и психоанализ детских неврозов. - СПб., 1997. - 387с.

43. Фрейд З. Введение в психоанализ: Лекции. - М., 1997. - 479 с.

44. Фрейд З. О психоанализе. Пять лекций /Хрестоматия по истории психологии./ Под ред. П.Я. Гальперина, А.Н. Ждан. - М., 1980. - С.148-184.

45. Фрейд З. Очерки по психологии сексуальности. - М., 1989. - 346с.

46. Фрейд З. По ту сторону принципа удовольствия. - М., 1992. - 569 с.

47. Фрейд З. Психология бессознательного: Сб. произведений. / Сост. М.Г. Ярошевский. - 1989. - 448 с.

48. Фромм Э. Миссия Зигмунда Фрейда. - М., 1996. - 141 с.

49. Шерток Л. Непознанное в психике человека. М., 1982. - 328с.

50. Шерток Л., Соссюр Р. Рождение психоаналитика. От Месмера до Фрейда. - М., 1991. - 288 с.

51. Юнг К.Г. Аналитическая психология. - СПб., 1994. - 132с.

52. Юнг К.Г. Психология бессознательного. - М., 1995. - 320с.

53. Юнг К.Г. Психология переноса. Статьи. - М.; Киев, 1997. - 304с.

54. Ярошевский М. История психологии от античности до середины XX в. - М.: Академия, 1996 г. - 416 стр.

55. Ярошевский М.Г. Возвращение Фрейда./ Психологический журнал. - 1988. - Т.9. - №6. - С.129-138.

Books in English

1. Decker. Н. S. Freud, Dora and Vienna. - New York: Free Press, 1991.

2. Drinka G. F. The birth of neurosis: Myth, malady and the Victorians. - New York: Simon and Schuster, 1984.

3. Ellenberger H. F. The story of «Anna O.»: a critical review with new data, Journal of the History of the Behavioral Sciences. - 1972, p. 267-279.

4. Freeman L. & Strean Н.S. Freud and women. - New York: Continuum, 1987.

5. Fromm E. Escape from Freedom. - N. Y., 1941. - P. 32.

6. Homstein.G. А. The return of the repressed: Psychology's problematic relations with psychoanalysis, 1909-1960. - 1992. - American Psychologist, №47, 254-263.

7. Roazen P. Freud and his followers. New York: Knopf.

8. Ellenberger, Н. F. (1970) The discovery of the unconscious: The history and evolution of dynamic psychiatry. New York: Basic Books, 1975.

9. Frank J. Sulloway. Freud, Biologist of the Mind: Beyond the Psychoanalytic Legend. New York: Basic Books, 1983 [1979].

10. Frank J. Sulloway. Born to Rebel: Birth Order, Family Dynamics, and Creative Lives. New York: Pantheon, 1996.

11. Maddi S. R. & Costa P. Т. Humanism in personology: Allport, Mastow and Murray. New York: Aldine-Atherton, 1972.

12. Quinn S. A mind of her own: The life of Karen Homey. New York: Summit Books, 1987.

13. Sayers J. Mothers of psychoanalysis: Helene Deutsch, Karen Homey, Anna Freud, Melanie Klein. New York: Norton, 1991.

14. Ernest Jones. Social Aspects of Psychoanalysis. L.: Hogarth, 1924.

15. Ernest Jones. Papers on Psychoanalysis. Baltimore: Wood, 1938

16. Ernest Jones. Free Association: Memoirs of a Psychoanalyst. N.Y.: Basic Books, 1959.

Размещено на Allbest.ru