Міжособистісні відносини підлітків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжособистісні відносини підлітків

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти особливостей міжособистих стосунків у підлітковому віці

1.1 Вікова періодизація психічного розвитку

1.2 Формування особистості підлітка

1.3 Місце та значення міжособистісних відносин у спілкуванні підлітків

1.4 Особливості взаємин юнацтва з однолітками і дорослими

1.5 Характеристика особливостей прояву дружби, любові та закоханості в підлітковому віці

1.6 Роль і місце батьків у процесі формування і розвитку гармонійної особистості

1.7 Криза підліткового віку та підходи до її аналізу

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Емпіричне дослідження прояву міжособистих взаємостосунків у підлітків

2.1 Характеристика методів і методик дослідження

2.1.1 Псіхогеометричний тест С. Деллінгера

2.1.2 Методика визначення схильності до фрустрації

2.1.3 Проектна методика №1. Тест в картинках: Ваше ставлення до любові

2.1.4 Проективна методика №2. Тест в картинках: Ваші побоювання в любові

2.1.5 Тест "Ваша сексуальність"

2.2 Характеристика опитуваної групи

2.3 Результати анкетування, методик і тестів

2.4 Аналіз отриманих результатів

Висновки до розділу 2

Загальні висновки

Список літератури

Вступ

Проблема комунікативної компетентності особистості, міжособистісних стосунків належить до одного із важливих напрямків психології. Особливого значення вона набуває у перехідні періоди, коли у суспільстві відбувається трансформація системи усталених ціннісних орієнтацій, змінюються пріоритети у виборі змісту діяльності зокрема, і способу життя особистості загалом. Дослідженню вказаної проблеми присвячено праці (Л.С.Виготський, О.О. Леонтьєв, Л.С. Рубінштейн та інші.)

Підлітковий вік - це один з найважливіших етапів життя людини. В ньому багато джерел і починань всього подальшого становлення особистості. Вік цей нестабільний, ранимий, важкий і виявляється, що він більш ніж інші періоди життя, залежить від реальностей довкілля. Підлітковий період, як і будь-який період життя людини, має свої новоутворення, провідну діяльність, та кризу. Підлітковий вік є перехідним головним чином в біологічному смислі, оскільки це вік статевого дозрівання, паралельно якому досягають зрілості й інші біологічні системи організму. В соціальному аспекті підліткова фаза - це продовження первинної соціалізації. Майже всі підлітки - школярі, вони знаходяться на утриманні батьків (держави), їхньою провідною діяльністю є навчання. Соціальний статус підлітка мало чим відрізняється від дитячого. Психологічно цей вік дуже суперечливий. Для нього характерні максимальні диспропорції у рівні й темпах розвитку, обумовлені значною мірою біологічно. Найважливіше психологічне новоутворення віку - почуття дорослості - являє собою новий рівень домагань, що передбачає майбутнє становище, якого підліток фактично ще не досяг.

В підлітковому віці відбувається втрата дитячого статусу, хоч зберігаються нереалістичні уявлення про власні привілеї і статус дорослих. Такому становищу сприяють і суб'єктивні враження: різкі фізичні зміни, мрії та ідеали, які починають уявлятися вже менш реальними, кризові зіткнення з самим собою і сім'єю, почуття самотності та прагнення швидше досягнути статусу дорослої людини. Звідси - типові вікові конфлікти та їх переломлення в самосвідомості підлітка. В цілому це період закінчення дитинства і початку "виростання" з нього, перші серйозні закохання та швидкоплинні бажання зближення з протилежною статтю, нерідко й перші статеві стосунки, що теж дуже сильно впливає на розвиток та формування особистості, та майбутнє становлення особистості.

Об'єкт дослідження - Особисті якості та риси характеру.

Вікова категорія - 14-17 років.

Предмет - Впливаючи на міжособисті стосунки фактори характеру в підлітковому віці.

Мета дослідження - отримання кількісних і якісних параметрів які свідчать про фактори котрі позитивно чи негативно впливають на стосунки між підлітками.

Завдання:

· Аналіз літератури (монографії, підручників, статей і даних практичних досліджень).

· Дати визначення цьому віковому періодові і вказати на головні впливаючи на міжособисті стосунки аспекти.

· Підбір відповідних методів і методик для вивчення.

· Провести емпіричні дослідження результатів.

· Сформувати висновки і припущення.

Гіпотеза - припущення про наявність зв'язку між особистими рисами характеру підлітка, його особистою позицією відносно стосунків та як результат наявність їх чи відсутність.

Методи і методики дослідження:

У нашому дослідженні досліджувалося три групи методів:

1.Теоретичні методи (аналіз і синтез узагальнення літературних джерел).

2. Емпіричні методи.

3.Математико-статистичні методи (математичне дослідження і дисперсія).

Розділ 1. Теоретичні аспекти особливостей міжособистих стосунків у підлітковому віці

1.1 Вікова періодизація психічного розвитку

Пошук наукових основ періодизації психічного розвитку дитини виступає як корінна проблема вікової психології, від розробки якої багато в чому залежить стратегія побудови цілісної системи виховання зростаючих людей. Існують різні вікові періодизації розвитку. У них виділяють різні періоди, ці періоди по-різному називаються, різні вікові межі, так як їх автори в основу заклали різні критерії. Л. С. Виготський виділяв три групи періодизацій: 1. Для першої групи характерно побудова періодизацій на основі зовнішнього, але пов'язаного з самим процесом розвитку критерію. Прикладом можуть служити періодизації, створені за біогенетичному принципом. Представник преформізму К.Бюлер вважав, що стадії розвитку дитини - це інстинкт, дресура, інтелект. У періодизації Рене Заззо системи виховання і навчання збігаються з етапами дитинства. П. П. Блонський пропонував по зміні зубів (фізіологічний ознака) у дітей виділяти беззубе дитинство, молочнозубе і період постійних зубів. 2. Для другої группиn характерно те, що періодизації побудовані на основі одного, довільно обраного автором, внутрішнього критерію. З. Фрейд розглядав розвиток дитини лише через призму його статевого дозрівання. Періодизація Л.Колберга заснована на вивченні рівня морального розвитку. У періодизації Е. Еріксона виділяються вісім стадій людського життя, які представляють собою серію критичних періодів. Ж.Пиаже запропонував вікову періодизацію на основі змін у розумовому розвитку дітей. 3. Третя група периодизаций виділяє періоди на основі істотних критеріїв, ознак. До таких періодизації можна віднести періодизацію В. І.Слободчікова, Л. С. Виготського, Д. Б.Ельконіна. Всі ці та інші спроби класифікації не отримали підтвердження в конкретних результатах вивчення психічного розвитку дітей. Проблема виділення підстав вікової періодизації залишається актуальною і сьогодні: відсутність належних теоретичних обґрунтувань заважає вирішенню питань про рушійні сили психічного розвитку, про те, яке фактичне психологічний зміст відповідного віку, які внутрішні критерії для періодизації, виділення кордонів віку, які реальні зміни в психіці дитини відбуваються під впливом зміни його соціальної ситуації. Періодизація психічного розвитку Л. С. Виготського. Розглядаючи питання періодизації психічного розвитку, Л.С.Виготський відзначав, що необхідно виділити об'єктивні підстави, які вказують на зміну віку і переходу дитини на новий етап розвитку. Він ввів поняття психологічні новоутворення і соціальна ситуація розвитку (характер відносин між дитиною і суспільством, які складаються в даний період). Л.С.Виготський вважав, що дослідження переходів від одного періоду розвитку до іншого дає можливість розкрити внутрішні суперечності розвитку. Центральним моментом при розгляді динаміки психічного розвитку був для Л. С. Виготського аналіз соціальної ситуації розвитку. Розпад старої і виникнення основ нової соціальної ситуації розвитку, на думку Виготського, і становить головний зміст критичних віків. Виділяючи два шляхи розвитку: критичний (виникає раптово, протікає бурхливо) і політично (спокійний), Виготський помітив, що критичний період має позитивні зрушення - перехід від одних форм поведінки до нових форм. Він виділив в ньому три етапи: 1) предкритичний - відмова від колишніх форм відносин і поведінки; 2) критичний - йде пошук нових форм поведінки; 3) посткритичний - відпрацювання засвоєних форм поведінки. Критичний період може бути просто перехідним при відповідній ситуації розвитку і зміні відносин з дорослими. Л. С. Виготський виділяв в якості критичних періодів дитинства вік близько 1 року, 3 роки, 6-7 років, період новонародженості і підлітковий період. Чергування стабільних і критичних періодів по Л.С. Виготському: Криза новонародженості. Молодший вік (2 місяці - 1 рік). Протиріччя між максимальною соціальністю немовляти і мінімальними можливостями спілкування. Криза 1 року. Раннє дитинство (1-3 роки). Діяльність "серйозна гра", предметно-гарматна. З'являються жест, ходьба, мова. Криза 3 років. Дошкільний вік (3-7 років). Тенденція до емансипації (відокремлення від дорослого) і тенденція не до афективної, а до вольової формі поведінки. Виникнення "Я сам". Криза 7 років. Шкільний вік (8-12 років). Втрата дитячої безпосередності через диференціації внутрішнього і зовнішнього життя. Виникнення узагальнень, логіки почуттів, переживання набувають сенсу, з'являється самооцінка. Криза 13 років. Пубертатний вік (14-18 років). Почуття дорослості - відчуття своєї особистості, розвиток самосвідомості. Періодизація психічного розвитку Д. Б.Ельконіна. При побудові періодизації Д. Б.Ельконін ґрунтувався на наступному: - Вікове розвиток - це загальна зміна особистості, формування нового плану відображення, зміна в діяльності і життєвої позиції, встановлення особливих взаємин з оточуючими, формування нових мотивів поведінки та ціннісних установок; - На діалектичному уявленні про процес розвитку (детермінованим внутрішніми протиріччями, цілеспрямованому, нерівномірному з критичними і політично періодами); - На конкретно-історичному розумінні природи дитинства (кожна історична епоха має свою періодизацію дитинства); - В основі періодизації повинні лежати закономірності розвитку діяльності та зростаючого людини. Звідси все психічне життя дитини розглядається як процес безперервної зміни діяльностей, причому на кожному віковому етапі виділяється "провідна діяльність", з засвоєнням структур якої пов'язані найголовніші психологічні новоутворення даного віку. Усередині системи провідної діяльності Д. Б. Ельконін виявляє приховане діалектичне протиріччя між двома аспектами провідною діяльності - операційно-технічним, що належать до розвитку підсистеми "дитина - річ", і емоційно-мотиваційним, пов'язаним з розвитком підсистеми "дитина - дорослий". У загальній послідовності провідних діяльностей поперемінно чергуються діяльності з переважним розвитком то однієї, то іншої сторони. Кожна епоха дитинства складається з закономірно пов'язаних між собою двох періодів. У першому періоді йде засвоєння завдань, мотивів, норм людської діяльності і розвиток мотиваційно-потребовій сфери, в другому - засвоєння способів дій з предметами і формування операційно-технічних можливостей. Перехід від однієї епохи до наступної відбувається при виникненні невідповідності між операційно-технічними можливостями дитини і завданнями і мотивами діяльності, на основі яких вони сформувалися. 1 епоха. Дитинство (до 1 року) - провідна діяльність - безпосередньо-емоційне спілкування. Раннє дитинство - предметно-маніпулятивна діяльність. 2 епоха. Дошкільний вік - рольова гра. Молодший школяр - навчальна діяльність. 3 епоха. Підліток - інтимно-особистісне спілкування. Старший шкільний вік - навчально-професійна діяльність.

1.2 Формування особистості підлітка

Підлітковий вік пов'язаний насамперед з перебудовою усього організму дитини, що зумовлено статевим дозріванням. Активізація діяльності статевих та інших залоз внутрішньої секреції спричиняє інтенсивний фізичний і

фізіологічний розвиток.

Прискорюється ріст, досягаючи у хлопчиків найвищих показників у 13 років і продовжуючись до 15-17. У дівчаток цей процес розпочинається та

закінчується на два роки раніше. Зміцнюється м'язово-скелетна система,

зростає фізична сила. Помітною є невідповідність розвитку серця і судинної

системи масі тіла, що не дозволяє постачати потрібну кількість крові до

різних ділянок тіла, зокрема, до мозку. Бурхливий ріст та перебудова організму спричиняють стрімке підвищення інтересу до своєї зовнішності. Формується новий образ свого фізичного "Я". Через його гіпертрофоване значення підлітки дуже болісно переживають вади своєї зовнішності. Непропорційний розвиток окремих частин тіла, скутість рухів, неправильність рис обличчя, шкіра, що втрачає дитячу ніжність, зайва вага або худорлявість -- усе це дратує і нерідко призводить до виникнення почуття власної неповноцінності, зумовлюючи замкнутість, а то й неврози. Ще Л.С. Виготський наголошував, що основна особливість підліткового віку полягає у неузгодженості процесів статевого дозрівання, загального органічного розвитку та соціального формування. У наш час це протиріччя, зумовлене тим, що статеве дозрівання значно випереджає два інші процеси, має особливо гострий характер.

Основний зміст та специфіку всіх сторін розвитку у підлітковому віці

визначає перехід від дитинства до дорослості. По всіх напрямках, виражаючи

цей процес, відбувається становлення якісних новоутворень внаслідок

перебудови організму, трансформації взаємин із дорослими та однолітками,

освоєння нових способів соціальної взаємодії, змісту морально-етичних

норм, розвитку самосвідомості, інтересів, пізнавальної та навчальної

діяльності. Серед умов сучасного життя слід виділити такі, які сприяють

становленню дорослості підлітків (акселерація фізичного та статевого

дозрівання, інтенсивного спілкування з однолітками, рання самостійність

через зайнятість батьків, величезний потік різноманітної за змістом

інформації тощо), та такі, які гальмують цей процес (зайнятість підлітків

лише навчанням за відсутності інших серйозних обов'язків, прагнення

багатьох батьків надмірно опікуватися своїми дітьми тощо).

Соціальна активність підлітків спрямована насамперед на прийняття та

засвоєння норм, цінностей і способів поведінки, характерних для світу

дорослих та стосунків між ними.

Підлітковий період -- це період переходу від дитинства до дорослості, усвідомлення себе як дорослої особи, переосмислення цінностей. Поява відчуття дорослості як специфічного новоутворення самосвідомості є структурним центром особистості підлітка, тією якістю, в якій відображається нова життєва позиція у ставленні до себе, людей і світу в цілому. Саме воно визначає спрямованість і зміст активності підлітка, його нові прагнення, бажання, переживання й афективні реакції. Складність полягає в тому, що підлітки, прагнучи визнання власної дорослості зі сторони оточуючих, ще не відчувають себе (а тим більше, ще не є) дорослими повною мірою. Та все ж саме це відчуття є тим новим, прогресивним в особистості, що обов'язково розвиватиметься, і саме на нього слід спиратись у педагогічній практиці.

Кардинальні зміни в структурі особистості підлітка зумовлюють його особливу чутливість до засвоєння норм, цінностей та способів поведінки, притаманних світові дорослих. Власне, йдеться про переорієнтацію з норм і цінностей дитячого світу на інші, дорослі, вироблення особистісних новоутворень, які відіграють особливу й вирішальну роль в оволодінні дитиною соціальною ситуацією дорослого. Зростає прагнення підлітка бути самостійним, зумовлене всім ходом психічного розвитку, набутим життєвим досвідом та змінами в організмі, зумовленими його дозріванням. Водночас підлітки гостро потребують доброзичливої й тактовної підтримки з боку дорослих, яка б допомагала реалізації їхнього прагнення до самостійності.

Помітно відрізняються прояви прагнення до самостійності в молодших і старших підлітків. У поведінці перших ще переважають дитячі риси, їх цікавить передусім зовнішня сторона життя дорослих і те враження, яке їхні вчинки справляють на інших. Самі вчинки часто бувають імпульсивними й безконтрольними.

Молодші підлітки ще недостатньо усвідомлюють власні дії, не прагнуть до самоаналізу, а, отже, часто не визнають очевидної провини, намагаючись будь-що виправдатись. Проблема полягає в тому, що їм украй важко визнати свою провину публічно, оскільки це рівноцінно руйнуванню підвалин власної особистості. Водночас вони, як правило, розуміють і глибоко переживають ситуацію. Ставлення старших підлітків до своїх учинків більш свідоме. Вони вже схильні до самоаналізу, хоча не завжди здатні справитися з ним. Старших підлітків цікавить не лише зовнішня сторона життя дорослих, але й їх внутрішній світ, духовні якості.

Інтенсивно формується здатність переходити від одного виду діяльності до іншого, що ґрунтується на засвоєнні загальних закономірностей побудови людської діяльності. Це означає, що підліток уже вміє ставити перед собою мету, складати план дій, може оцінити та підібрати необхідні засоби, співвіднести їх із діями інших людей тощо. Орієнтуючись на інших, він уміє враховувати їх почуття та інтереси, бажання й характери, може зрозуміти інших та самого себе.

Отож, цілком зрозумілою є педагогічна вимога організації життя підлітків таким чином, щоб вони засвоїли якомога більше загальнокультурних навичок дій з матеріальними предметами, оволоділи змістом основних форм суспільно корисної діяльності (уміли працювати, навчатися, займатися спортом, мистецтвом, організовувати діяльність інших людей тощо). Освоєння змісту різних видів діяльності пов'язане також із формуванням у підлітків моторних навичок. Фізіологічні особливості підлітків уже дозволяють їм освоювати складні рухи. Якщо в цьому віці не навчитися їздити па велосипеді, танцювати, працювати різними інструментами і т.п., то пізніше це буде зробити набагато важче, а інколи й неможливо.

Розвиваються специфічні особливості самосвідомості, що проявляються в самооцінці підлітка, його оцінці ефективності різних видів власної діяльності та своїх стосунків із дорослими й однолітками. Механізмом розвитку самосвідомості виступає рефлексія. Самооцінка в цьому віці набуває не меншого значення, ніж оцінки дорослих, перетворюючись у надзвичайно важливий мотив поведінки. Переважна орієнтація підлітка на самооцінку пов'язана передусім із його прагненням до самостійності та незалежності, із самоповагою, вимогливістю до себе.

Починаючи із шостого класу інтенсивно розвивається особистісна та між особова рефлексія, внаслідок чого підлітки починають вбачати причини конфліктів чи, навпаки, успіхів у спілкуванні з товаришами в особливостях власної особистості. Характерна для молодшого школяра рівновага позитивних і негативних самооцінок поступається місцем різкому невдоволенню собою, що поширюється як на навчальну діяльність, так і на систему взаємин з оточуючими загалом. Можна говорити про своєрідну кризу самооцінки, більшою мірою притаманну хлопчикам. Виникає інтерес до себе та оточуючих, прагнення зрозуміти особливості людини та її взаємини з іншими людьми, мотиви її вчинків та переживання. Яскраво виражена установка на порівняння себе з іншими. Особливо це стосується вчинків, адже саме у них виражається ставлення людини до чогось або ж до когось. Розмірковування підлітка про себе, про своє життя не абстрактні, як це характерно для ранньої юності, а стосуються передусім того, що відбувається з ним, його стосунків з іншими людьми, життєвих планів тощо. Приблизно в 11-12 років виникає інтерес до свого внутрішнього світу, у подальшому відбувається поступове ускладнення й поглиблення самопізнання. Завдяки інтенсивному інтелектуальному розвитку з'являється схильність до самоаналізу. Образи "Я", що створює у своїй свідомості підліток, відображають усе багатство його життя. Уявлення про фізичне "Я", свій розум, здібності у різних сферах, силу характеру, товариськість, доброту та інші якості, інтегруючись, утворюють когнітивний компонент "Я-концепції" підлітка. З ним тісно пов'язані оціночний і поведінковий компоненти. Для підлітка важливо не просто знати, який він насправді, але й розуміти, наскільки значущими є його індивідуальні особливості. їх оцінка істотно залежить від системи цінностей, що складається завдяки впливу родини й однолітків.

Підліток оцінює власні вчинки, прагнучи осмислити їх наслідки в

майбутньому. Він намагається зрозуміти свої особливості, усвідомити власні недоліки, що зумовлено потребою правильно будувати взаємини з дорослими й однолітками, відповідати вимогам інших людей та своїм власним.

У цьому віці привабливими можуть стати зовнішні ознаки дорослості, в яких підліток вбачає характерні риси й переваги цього статусу (куріння, випивка, доросла мода в одязі, косметика, форми відпочинку, флірт тощо). Освоєння подібних ознак часто ототожнюється з утвердженням і демонстрацією власної дорослості найлегшим шляхом -- через наслідування.

Поступово розширюються і поглиблюються уявлення підлітків про себе, однак інших людей вони поки що оцінюють повніше й правильніше, ніж себе. Особливо це стосується тих, із ким у них склалися близькі стосунки. У цьому віці особливо яскраво виражена залежність від думки та ставлення оточуючих. Підлітки намагаються демонструвати свої кращі риси, заслужити схвальні відгуки-- особливо від тих, чия думка для них важлива.

Страх виявить незнання або невміння може стати причиною надмірної сором'язливості та не впевненості в собі, набути хворобливого характеру.

Цей вік характеризується емоційною нестабільністю та імпульсивністю поведінки. Підлітки часто спочатку діють, а вже потім думають про наслідки, хоч усвідомлюють при цьому, що варто було б вчинити навпаки. Помітного розвитку набувають вольові якості -- наполегливість, цілеспрямованість, вміння долати перешкоди і труднощі тощо. Бурхливо розвивається емоційна сфера, що характеризується різкими переходами від надмірної рухливості до спокою, від піднесення до байдужості.

Підвищена емоційність підлітків зумовлена статевим дозріванням та неврівноваженістю процесів збудження й гальмування. Переживання набувають дедалі більшої стійкості.

У підлітковому віці спостерігається подальший розвиток почуттів як узагальнених і відносно стійких переживань (інтелектуальних, моральних, естетичних та ін.). Почуття стають тривалішими й стійкішими, що зумовлює посилення їх впливу на різноманітні сторони життя підлітків. Інтенсивно формуються моральні почуття, завдяки чому засвоювані підлітками норми поведінки можуть стати ефективним поштовхом до дій.

У підлітковому віці поступово відбувається перехід від ситуативного переживання краси явищ природи, музичних і літературних творів, творів живопису до стійких естетичних почуттів, які є наслідком систематичного виховання. Характеризуючи інтереси підлітка, передусім зазначимо, що, у порівнянні з молодшим шкільним віком, вони набувають більшої цілеспрямованості, активності та глибини.

З іншого боку, інтереси багато в чому мінливі, й лише у старших підлітків набувають певної стійкості. Саме в цьому віці розпочинається формування домінуючої спрямованості пізнавальних та інших інтересів особистості. Нерідко можна спостерігати і визначеність професійних намірів, що супроводжується серйозними зусиллями, спрямованими на підготовку до омріяного майбутнього. Чим конкретніші та стійкіші професійні наміри підлітка, тим диференційованім його ставлення до навчальних предметів (останні чітко розмежовуються як "потрібні" та "непотрібні"). Самостійна діяльність таких підлітків дедалі більше набуває характеру

самоосвіти у певному напрямку і з чіткою метою -- оволодіти знаннями,

необхідними для майбутньої професійної діяльності.

1.3 Місце та значення міжособистісних відносин у спілкуванні підлітків

Спілкування є однією з центральних проблем, крізь призму якої вивчаються питання сприймання й розуміння людьми одне одного, лідерство й керівництво, згуртованість і конфліктність, міжособистісні взаємини та ін. Спілкування допомагає глибше розглянути процес міжособистісної взаємодії та міжособистісних взаємин.

Інтерес до спілкування виявляють представники різних наук, бо воно є багатовимірним, багаторівневим феноменом. Філософи, наприклад,

аналізують спілкування як спосіб реалізації суспільних відносин, розглядають його як вид діяльності, де фіксуються суб'єкт-суб'єктні відносини, досліджують вплив спілкування на формування особистості. Саме вони наголосили на необхідності усвідомлення значущості Іншого і цінність звернення до нього як до рівноправного та відповідального суб'єкта. Дослідження проблем спілкування в загально філософському плані є методологічною основою, на якій базується вивчення цього феномену в інших наукових дисциплінах, наприклад, в етиці, психології, соціології, медицині, педагогіці. Серед особливостей спілкування традиційно виокремлюють не лише певні способи впливу на людей, а й стилі як інтегровані характеристики. Під стилем розуміють, звичайно, систему прийомів діяльності, поведінки людей.

Найхарактерніше стиль виявляється в діловому та професійному спілкуванні, у взаємовідносинах між керівником і підлеглими, у так званому лідерстві.

Розрізняють три стилі лідерства -- авторитарний, демократичний та ліберальний, які характеризують не лише спілкування, а й манеру поведінки лідера щодо інших, тип його влади, ставлення до роботи та інших.

Відповідно до зазначених стилів лідерства можна описати й стилі спілкування високо статусних підлітків. Так, за авторитарного стилю лідер віддає накази, дає вказівки, інструкції. Він не любить, коли інші виявляють ініціативу, не хоче, щоб з ним дискутували, обговорювали прийняті ним рішення. Демократичний стиль, навпаки, передбачає, що активність учасників спілкування та їхня ініціатива підтримуються, завдання та способи їх виконання обговорюються.

Якщо для першого стилю спілкування характерним є виокремлення свого "Я", то для другого типовим займенником є "Ми". За ліберального стилю спілкування проблеми обговорюються формально, керівник може й не бути лідером. Він піддається різним впливам, не виявляє ініціативи у спільній діяльності.

Сучасне покоління живе в епоху зростання ролі особи як творця соціального середовища і творця самої себе. Прагнення індивіда бути активно причетним до своєї історичної й особистісної долі, до самореалізації зумовлене не тільки ускладненням світу та значним підвищенням його динамізму, а й зростанням потреб сучасної людини, яка піднялася на якісно вищий ступінь свого соціокультурного розвитку, ніж попередні покоління. Соціалізація як найширше поняття з-поміж тих, що характеризують творення особистості, розглядається як свідоме засвоєння нею готових форм і способів соціального життя, способів взаємодії з матеріальною і духовною культурою, адаптацією до соціуму, що відбувається у тісному взаємозв'язку з виробленням власного соціального досвіду, ціннісних орієнтацій, свого стилю життя. Ще В. Сухомлинський у часи, коли проблема соціалізації особистості була "закритою" галуззю педагогічної науки, зазначав: "Суспільна сутність людини виявляється у її відношеннях, зв'язках, взаємовідносинах з іншими людьми. Пізнаючи світ і себе як частину світу, вступаючи в різноманітні відносини з людьми, відносини, що задовольняють її матеріальні й духовні потреби, дитина включається в суспільство, стає його членом. Цей процес приєднання особистості до суспільства і, отже, процес формування особистості вчені називають соціалізацією".

В умовах префігуративної культури (М.Мід), характерної для сучасного українського суспільства, не існує готових алгоритмів, що приймаються на основі готових знань і дають змогу особі прямувати у соціально хвилюючому напрямі. Сьогодні людина повинна вміти вирішувати кожну життєву

ситуацію творчо, самостійно приймати рішення і нести за них відповідальність. З огляду на це виникає необхідність у новому типі особистості, якій були б притаманні такі характеристики, як індивідуальність, творча активність і здатність орієнтуватися на майбутнє, вміння прогнозувати, фантазувати, гнучко переходити в нові види діяльності навіть у ситуації невизначеності. Це висуває необхідність набуття сучасними учнями високих особистісних якостей, головні з яких -- психологічна та організаційна готовність до орієнтації на власні сили у виконанні життєвих завдань, високий рівень мотивації до досягнення життєвого успіху, здатність до нагромадження, відновлення та раціонального використання життєвої енергії.

Виховання як невід'ємна складова соціалізації є системою цілеспрямованих, педагогічно організованих взаємодій дорослих із дітьми, самих дітей одне з одним.

Саме в такій особистісній взаємодії відбувається зміна мотиваційно-ціннісної системи особистості, виникає можливість репрезентувати дітям соціально значущі норми і способи поведінки.

Соціалізація, за визначеннями фахівців, -- це процес формування особистості, змін у її психіці й свідомості під цілеспрямованим впливо виховання, а також умов і особливостей життя, засвоєння норм і вимог, ідеалів і цінностей, інтересів і потреб, позицій і настанов. Цей процес передбачає становлення "Я" дитини через прояв суб'єктності, тобто здатності свідомо ставити перед собою ті чи інші завдання, цілі, визначати напрям своєї діяльності. При цьому означена суб'єктність полягає не лише в активному відтворенні зростаючою особистістю засвоєного соціального, а й у трансляції індивідуального досвіду в соціум.

Тобто у процесі соціалізації повсякчас виникає і має бути вирішене протистояння між індивідуальним (потреба в самовираженні, само-здійсненні) і соціальним (потреба відповідати соціальним вимогам, очікуванням, орієнтирам).

Серед чинників, які безпосередньо впливають на формування особистості, розвиток у неї різноманітних якостей, що характеризують її як соціальну істоту, одне з важливих місць належить спілкуванню. Прагнення до спілкування притаманне дитині від народження. Спочатку це дотики, посмішка, вираз очей; потім перші слова й речення, на які малюк прагне почути відповідь, одержати реакцію. Подальший розвиток цієї здібності відбувається безпосередньо у процесі спілкування з батьками, однолітками. Із вступом до школи коло міжособистісної взаємодії, а отже, і спілкування значно розширюється. Однак, як засвідчують результати досліджень, навички культурного спілкування, формування відповідних нормі правил його реалізації, за невеликим винятком, "випадає" з поля зору вихователів, що негативно позначається на підростаючій особистості, обмежує можливості встановлення та підтримання контактів з іншими людьми, знижує дієвість інших чинників, які впливають на її становлення та соціалізацію, на підготовку до виконання різноманітних ролей у суспільстві та власній життєдіяльності. Під культурним спілкуванням розуміють передусім "наявні в суспільстві й у людському житті форми плекання спілкування як такого, форми його структурування й ціннісно-смислової організації, а також їхню реалізацію безпосередньо в стосунках між людьми" (В.Малахов). Культура спілкування має два головні компоненти -- моральний і психологічний. Моральний розкривається у діях і вчинках людей згідно з їхніми потребами, інтересами, ідеалами, життєвими цілями і виступає як єдність моральної свідомості та відповідної поведінки, стимулює створення системи моральних цінностей та їх ієрархію. У процесі спілкування явно чи приховано виявляються моральні якості людей, відбувається обмін моральними цінностями між його учасниками. Психологічний компонент культури спілкування включає психологічні знання, вміння розпізнавати психологію співрозмовників, адекватно реагувати на їхні дії та поведінку, обирати стосовно кожного способи і засоби спілкування, які не суперечили б моральним нормам, відповідали б індивідуальним особливостям людини.

Для культури спілкування характерна також нормативність. Вона визначає правила спілкування в різних соціальних групах, які детермінуються станом розвитку суспільства, його історією, традиціями, національною своєрідністю, узгоджуючись водночас із загальнолюдськими культурними цінностями. Тобто можна сказати, що культура спілкування у вузькому значенні слова становить суму знань і ступінь оволодіння вміннями та навичками спілкування, створеними й прийнятими в конкретному суспільстві на певному етапі його розвитку. Базовим компонентом культури спілкування є гуманне ставлення людей один до одного, а її нормами -- ввічливість, дотримання умовних і загальноприйнятих способів виявлення доброго ставлення, форми звертання, вираження вдячності, правила поведінки тощо. Невід'ємними складовими культури спілкування також вважають тактовність, уміння зрозуміти почуття і настрої інших людей, поставити себе на їхнє місце, уявити можливі

наслідки власних вчинків. Отже, міжособистісні взаємини, до встановлення й розвитку яких прагне людина, неможливі без спілкування. Водночас і саме спілкування немислиме без взаємного визнання свободи й унікальності, гідності й суверенності тих, хто спілкується. Культура спілкування передбачає атмосферу взаємної поваги, уваги до іншого і виявляє моральні якості особистості. Досить образно сутність і значення спілкування характеризує В.Білоусова. На її думку, "моральна цінність спілкування полягає в тому, що воно є безпосереднім джерелом осягнення добра. Порівнюючи себе з іншими, людина або самоутверджується у власній моральній правоті, або починає замислюватися над власними вчинками, поведінкою у взаєминах з іншими".

Кожному віковому періоду притаманні характерні особливості, які тим чи іншим чином впливають на становлення особистості, її соціалізацію. Особливу групу у віковій ієрархії становлять підлітки. Більшість учених дотримуються точки зору, відповідно до якої підлітки поділяються на дві основні групи: молодших (10--12 років) і старших (13--15 років) підлітків.

Підлітковий вік характеризується труднощами росту і соціального дозрівання. Так, молодші підлітки значною мірою прагнуть відмежуватися від усього підкреслено дитячого. Намагання бути і вважатися дорослим -- стрижнева особливість особистості підлітка, яка виражає його нову життєву позицію щодо людей, навколишнього світу, визначає зміст і спрямованість соціальної активності, систему прагнень, переживань. Діти цього віку значно відрізняються характером і поведінкою. З одного боку, вони надзвичайно зосереджені на собі, а з іншого -- здатні на вражаючий прояв альтруїзму. їхня увага легко переходить з предмета на предмет, однак вони можуть сидіти тривалий час, зосередившись на тому, що їх справді цікавить. Іноді підлітки здаються байдужими і неуважними до інших, але коли ви найменше цього очікуєте, вони можуть показати свою любов і готовність допомогти. У цій непередбачуваності, у балансуванні між крайнощами знаходить своє вираження підлітковий період. Такі коливання дають змогу підлітку, так чи інакше, обрати свій шлях у житті, наблизившись до світу дорослих. Зрештою, це і є найважливіше завдання цього періоду. У соціальному плані підліток залишається школярем, але у його внутрішньому світі простежується мотиваційний вакуум, тобто колишні мотиви молодшого школяра зруйновані, а нових, заснованих на новому, більш високому рівні, ще немає. Навчальна діяльність, яка забирає значну частину доби, має переважно індивідуальний характер. Вона не узгоджується з потребою, що підсилилася, у спілкуванні з однолітками. З цього випливає багато проблем соціального плану, зокрема можливе утворення не формальних колективів, формування в підлітка девіантної і деліквентної поведінки. Якісні та кількісні зміни відбуваються в інтелектуальній сфері: з'являється здатність виконувати недоступні раніше розумові операції.

Розвиток інтелектуальної сфери впливає на розвиток інших сторін психіки дитини. Відбувається переплетіння схильності до міркування та особливої емоційності, вразливості. Поєднання рис "розумового" і "художнього" типу дитини характеризує неповторну своєрідність віку і є запорукою різнобічного подальшого розвитку. Якщо в молодшому підлітковому віці найбільш інтенсивні зміни відбуваються у фізичному розвитку, то в старшому підлітковому віці найбільш високими темпами розвивається особистість дитини. Проявляючи свою потребу в спілкуванні, учні виявляють значні індивідуальні особливості. Як показує спеціальне дослідження, тут можна иділити 2 групи дітей. У одних спілкування з товаришами в основному обмежувалося школою та, за думкою вчителя і батьків, не займало великого місця в їхньому житті. У інших спілкування з товаришами вже займало чимале місце в житті.

Таким чином, в основі розвитку взаємовідносин у групі (класі) лежить потреба у спілкуванні, яка сама проходить з віком глибокі зміни. Вона задовольняється різними дітьми неоднаково. Це обумовлено тим, що для кожної дитини у групі (класі) виникає своя, неповторна ситуація спілкування, своя мікросфера. Якщо мораль є суб'єктивним уявленням дитини про добро та зло, то

практична її діяльність щодо творення добра, спонукана внутрішніми мотивами ("голосом совісті") постає як моральність. Характерною особливістю морального становлення підлітка є врахування її менталітету (ментальності) -- специфічного світосприймання, світовідчуття, світогляду, бачення світу і себе у світі, національного характеру, вдачі, які виробляються під впливом багатовікових культурно-історичних, геополітичних, природно-кліматичних чинників. Дисциплінованість, організованість -- суттєві ознаки моральної вихованості та культури дитини підлітка. Основою дисципліни є поєднання методів переконання з метою формування свідомості і розумної вимогливості. Це суттєва передумова для опанування вміннями і звичками моральної поведінки. У моральному, як і будь-якому іншому, вихованні не можна абсолютизувати або недооцінювати жодного із засобів. Тільки оптимальне їх поєднання з урахуванням індивідуальних особливостей учнів забезпечить очікуваний результат. Головне-- забезпечити цілеспрямованість, єдність й узгодженість дій усіх соціальних інституцій, які мають вплив на дитину.

Дотримання моральних норм співжиття потребує самоорганізації, само дисциплінованості підлітка. У її формуванні велике значення має навчально-виховний процес у школі. Шкільна дисципліна -- це дотримання учнями правил поведінки в школі та за її межами, чітке й організоване виконання ними своїх обов'язків, дотримання традицій тощо. Свідома дисципліна виявляється в суворому, неухильному виконанні суспільних принципів і норм поведінки, ґрунтується на почутті обов'язку та відповідальності.

1.4 Особливості взаємин юнацтва з однолітками і дорослими

В одному дослідженні великій групі школярів років було поставлено питання: "У чому ви бачите найбільшу загрозу своєму щастю?" Більше 50% опитаних відповіли - у поганому ставленні до себе товаришів. Такий результат не випадковий. Юність - вік сильно розвиненою комунікабельності. Більш того, психологами помічено, що навіть ті діти, які в період підліткового віку були досить замкнуті, в ранній юності інтенсивно прагнули до зближення зі своїми однолітками. Міжособистісні відносини у підлітковому віці мають свої особливості. Залучення юнацтва в орбіту вже не дитячих інтересів спонукає до інтенсивної перебудови взаємовідносин з оточуючими людьми. Взаємини з однолітками поділяються на товариські і дружні, а відносини з дорослими на особисті і ділові. В цілому вся система взаємовідносин в ранній юності стає складніше, ніж в підлітковий період і в ній юнаки і дівчата починають грати в безліч різних соціальних ролей. Всілякі відносини, в які включаються юнаки та дівчата, втрачають безпосередній характер і своєрідні дитячі риси, перетворюються на такі, які зовні і внутрішньо схожі на відносини, що існують між дорослими людьми. Їх основою стають взаємну повагу і рівноправність.

Міжособистісні стосунки, спілкування займає ще більше часу, ніж на пустощі, причому велика частина часу, що витрачається на нього, доводиться на спілкування з однолітками. Юнаки та дівчата, образно кажучи, перебувають у постійному пошуку спілкування. Жадібне прагнення до нового досвіду, нагальна потреба дозволити охоплювали їх проблеми змушують їх сподіватися (частіше ще несвідомо), що в потоці людей, що зустрічаються на їхньому шляху, їх чекає багато цікавих, важливих, незвичайних знайомств. Тому, як правило, інтерес викликає кожне нове обличчя, що з'явилося в полі зору. Визнанням і повагою у юнаків і дівчат користуються такі однолітки, які є їх близькими друзями. З іншими підтримуються тільки товариські або приятельські відносини. Особливою популярністю серед юнацтва користуються ті, які самі по-доброму ставляться до людей. Тобто, чуйні, стримані, доброзичливі, володіють почуттям гумору. Юнацтву подобається увага і добре відношення до них з боку лідерів груп (класу, дворовій компанії, спортивної чи гурткової групи). Особливо воно цінне для юнаків і дівчат, які не знаходяться самі в центрі уваги.

Юнаки та дівчата все частіше організовують, створюють свої компанії для спілкування з однолітками. Характерним для таких компаній є високий рівень конформізму. Захист своєї незалежності від дорослих у цьому віці з'єднується з некритичним ставленням уявленням і цінностям власної групи або компанії, і її лідерів. Дуже серйозною є проблема не просто входити до складу групи, а бути прийнятим однолітками, відчувати свою необхідність в даній групі, мати в ній певний авторитет.

Структура стихійних груп спілкування і ступінь їх згуртування визначається рівнем розвитку взаємовідносин між юнаками та дівчатами. І вуличне спілкування, і спонтанні юнацькі групи тісно пов'язані з особливостями юнацької субкультури. Вона має декілька постійних компонентів: специфічний набір цінностей і норм поведінки, смаки, одяг, зовнішній вигляд, почуття групової спільності і солідарності; характерну манеру поведінки, способи спілкування.

У юнацьких захопленнях, виявляється і реалізується надзвичайно важливе для формування власного почуття незалежності: якщо бути "своїм" необхідно виглядати так як "всі" і розділяти загальні думки та інтереси. Вони вчаться спілкуватися, дружити по-дорослому. Дружба активізує їх спілкування, за розмовами на різні теми проходить багато часу. Вони обговорюють події в житті їх класу, особисті взаємини, вчинки однолітків і дорослих. У змісті їхніх розмов буває чимало різноманітних таємниць. Потім з'являється потреба в особистому одному, виникають особливі моральні вимоги до дружніх взаємин: взаємна відвертість, взаєморозуміння, чуйність, чуйність, уміння зберігати чужу таємницю. Найважливішим фактором дружнього зближення молоді даного віку є схожість в інтересах і справах. Буває і навпаки, коли симпатія до товариша, бажання дружити з ним, забезпечує появу інтересу до справи, якою займається товариш. В результаті у школярів можуть з'являтися загальні інтереси. Оволодіння моральними нормами складає найважливіше особистісне придбання юнацького віку. Психологи визначили, що взаємини з однолітками пов'язано з психологічним благополуччям в майбутньому. Не випадково соціологічні дослідження виявляють той факт, що саме в ранній юності у найбільшого числа людей спостерігається внутрішня тривожність у всіх сферах спілкування - і з однолітками своєї статі, і протилежної, і з дорослими. А серед людей, які в шкільні роки були в розладі зі своїми однолітками, спостерігається більш високий відсоток людей з важким характером, життєвими проблемами. Взаємини з дорослими - одна з найважливіших проблем всього юнацького віку. Будь-яке суспільство являє собою систему взаємодії вікових верств, а його розвиток може бути представлено як послідовна зміна і спадкоємність поколінь. Наступність поколінь завжди вибіркова: одні знання, норми і цінності засвоюються і передаються наступним поколінням, інші, що не відповідають умов, що змінилися, відкидаються або трансформуються. З розвитком суспільства в останнє десятиліття змінилися не тільки споживчі орієнтації, проведення дозвілля, художнього смаку, моди тощо, а й соціальні цінності (політичні погляди, світогляд). Все це може служити розбіжністю між поколіннями. Однією з найважливіших потреб ранньої юності стає потреба у емансипації від контролю й опіки батьків, вчителів, старших взагалі, а також від установлених ними правил і порядків. Широко поширена думка про те, що юнаки та дівчата уникають спілкування з дорослими, не потребують його, намагаються приховати від них своє життя, свої проблеми і переживання. Подібні уявлення мають під собою цілком об'єктивні підстави. В одній анкеті було питання: "Чи відчували ви коли-небудь, що вам легше обговорювати питання з друзями, ніж з батьками?" - "Так", - відповіли 90% хлопців.

Така відповідь характерна, перш за все, для молоді 14-15 років, тому що в більш ранньому і більш пізньому віці відносини між батьками і дітьми складаються дещо інакше. Так, дошкільнята воліють спілкуватися з дорослими, однолітки для них лише партнери по іграх; молодші школярі вже більше тягнуться до себе подібним, але їх взаємозв'язку багато в чому визначаються батьками і вчителями, юнаки та дівчата старше 15 років вже вважають себе дорослими і можуть спілкуватися з батьками та іншими дорослими на рівних правах. Тим не менш, саме ця вікова група 14-15 років, яка уникає спілкування з дорослими, відчуває потребу в спілкуванні та довірчих відносин з ними. Хлопцям і дівчатам виявляється дуже важливо, проявляють батьки серйозний, поважний інтерес до всіх сфер їхнього життя, схильностям, захопленням, проблемам. Проте, дізнатися, посперечатися, поправити можуть лише ті батьки, з ким будуть ділитися побаченим і почутим, в кому знайдуть не нудного ментора, що піддає життя цензурі, а наставника, розуміє її складність і вміє цю складність пояснити.

1.5 Характеристика особливостей прояву дружби, любові та закоханості в підлітковому віці

У виникненні потреби у юнацькій дружбі, у прагненні до встановлення близьких відносин із людьми, в цьому віці спостерігаються, в той же час, певні відмінності між юнаками і дівчатами. У дівчат потреба у дружніх відносинах виникає раніше, ніж у хлопців. Дівчата більш емоційні і надають набагато більше значення міжособистісним відносинам у цьому віці, ніж юнаки. У цьому ж віці у юнаків і дівчат виникає інтерес до протилежної статі, що породжує прагнення подобатися, і, як вже зазначалося, з'являється підвищена увага до своєї зовнішності, одягу, манери поведінки. Спочатку, інтерес до людини іншої статі нерідко має ще характерне для підлітків зовнішнє вираження, яке проявляється в чіплянні дівчат. Вони часто скаржаться на це, але, загалом, правильно розуміють мотиви цих "чіпляння" і всерйоз не ображаються. Взаємне увагу однолітків подобається обом сторонам.

Пізніше все змінюється: з'являється сором'язливість, скутість і боязкість. Іноді це супроводжується збереженням "дивної" зовнішньої атрибутики у поведінці: напускна байдужість, презирливе ставлення до однолітка протилежної статі. Між юнаками і дівчатами 14-15 років з'являються і більш романтичні відносини: вони призначають один одному побачення, пишуть записки. Однак необхідно відзначити, що зароджуються романтичні відносини не завжди знаходять у цьому віці правильне розуміння з боку деяких однолітків, що пояснюється різними термінами "дорослішання". У деяких хлопців, виникнення в однолітків таких нових відносин, викликає глузування, у інших почуття заздрості; в класах виникають обговорення цих відносин, що обумовлює досить складну обстановку в колективі, особливо для більш чутливих дівчаток. У ранньому юнацькому віці разом з дружбою у багатьох молодих людей виникає більш глибоке почуття - любов. Виникнення почуття любові пов'язано з декількома обставинами. По-перше, це завершення статевого дозрівання, що збігається з даними віковим періодом. По-друге, бажання мати близького друга, з яким можна було б говорити на найпотаємніші хвилюючі теми. По - третє, це природна людська потреба в сильній персональної, емоційної прихильності, якої особливо не вистачає тоді, коли людина починає відчувати почуття самотності. Встановлено, що таке почуття в загостреній формі вперше з'являється саме в ранній юності. Дружба і любов у цьому віці найчастіше невіддільні одне від одного і співіснують в міжособистісних відносинах. Дружба може перейти в любов, а на місці товариських, дружніх відносин можуть виникнути залицяння. Юнаки і дівчата самі шукають, причому активно, міжособистісних відносин, спілкування, інтимних контактів один з одним. Вони вже не в змозі перебувати на самоті довгий період. Іноді вони бувають настільки поглинені і стурбовані всім тим, що безпосередньо пов'язано із закоханістю, що забувають про все інше. У ранній юності виникає і протягом тривалого періоду життя зберігається ідеал коханого, що включає людину, що володіє набором конкретних особистісних достоїнств. Такий ідеал визначає міжособистісні симпатії і переваги, принаймні, протягом кількох років. Ідеальний образ коханої людини у старшокласників іноді є нереальним, в тому сенсі слова, що в дійсності ніхто з оточуючих людей не може йому відповідати. Нерідко це призводить до того, що, не виявивши навколо себе об'єкта, який відповідав би ідеалу, юнак або дівчина відчувають глибоке розчарування, і в них виникає почуття самотності. Психосексуальний розвиток у різних людей неоднаково. Статеве дозрівання хлопчиків відбувається пізніше, але протікає більш бурхливо, ніж у дівчат. На період 14-15 років доводиться так звана фаза гіперсексуальності, яка характеризується підвищеною статевою збудливістю і зростанням еротичних інтересів і фантазій. Дівчатка розвиваються інакше. Хоча вони дозрівають раніше хлопчиків, оргазмічна активність виникає у них не так різко, як у хлопчиків, а поступово, досягаючи апогею через багато років після дозрівання. Жіноча сексуальність відрізняється від чоловічої і психологічно. На думку ряду вчених, співвідношення чуттєвості та ніжності у жінок принципово інше, ніж у чоловіків. У дівчинки спочатку з'являється потреба в психологічній близькості з юнаком і тільки потім - еротичні почуття. Справа в тому, що в більшості відомих нам людських суспільств прояв сексуальності у чоловіків заохочувалося, тоді, як жінці зазвичай відводилася пасивна роль. Жінці, щоб не втратити самоповагу і репутацію доводилося приховувати й придушувати в собі чуттєвість. В останні десятиліття різниця в сексуальній поведінці дівчат та юнаків (вік початку статевого життя, її мотиви, інтенсивність і пр.) значно зменшилася, стався зсув у бік більш "мускулінності" моделі поведінки. Однак ослаблення поляризації чоловічої та жіночої сексуальності не знімає відмінностей у поведінці і установках. Сексологічні дослідження показують, що як і раніше, юнаків нерідко штовхає почати статеве життя цікавість, жага самоствердження і статеві потреби, а дівчата вище цінують емоційну близькість, вважаючи фізичне зближення радше засобом зміцнити психологічний контакт з юнаків, ніж самоціллю. Центральною проблемою інтимних відносин, є поєднання "сексу", тобто фізичного, чуттєвого, генітальної насолоди, і - любові - тотальної людської близькості. У молодих людей ці потреби часто роз'єднані. Тривала відсутність ідеального злиття фізичного й психологічного у відносинах між молодими людьми можуть підірвати в майбутньому їх шанси на успішну любов. Це означає, що старшокласники повинні знати не тільки біологію статі, але і мати чіткі уявлення про соціальні і психологічні аспекти проблеми. Звертаючись до статевозрілим юнакам і дівчатам, потрібно апелювати вже не до наївних доводам біологічного егоїзму (дивися, не псуй своєму здоров'ю!), А до дорослого почуттю соціальної і моральної відповідальності, закликаючи їх ретельно зважувати серйозність своїх почуттів ("люблю" або "подобається" ), міру своєї соціальної зрілості, труднощі раннього материнства, матеріальні та інші складності ранніх шлюбів. Як вже відомо, надії на статеве виховання з боку батьків себе не виправдали, і цьому є виправдання, тому що не тільки батьки, відчувають себе ніяково під час розмов на "статеві і сексуальні" теми, а й молодь при цьому відчуває незручність і скутість. Тому статевим вихованням повинні займатися спеціально навчені кадри психологів, а навіть не вчителі.