Рівень суб'єктивного контролю

Поширення одержала методика УСК (рівень суб'єктивного контролю), авторами якої є Е. Ф. Бажин, Е. А. Голинкіна, Л. М. Еткінд. В основі даної методики лежить концепція локусу контролю Дж. Роттера. Однак у Роттера локус контролю вважається універсальним стосовно будь-яких типів ситуацій: локус контролю однаковий і в сфері досягнень, і в сфері невдач. При розробці методики УСК автори виходили з того, що іноді можливо не тільки односпрямовані сполучення локусу контролю в різних але типових ситуаціях. Це положення має й емпіричні підтвердження. У зв'язку з цим розроблювачі тесту запропонували виділити в методиці діагностики локусу контролю субшкали: контроль у ситуаціях досягнення, у ситуаціях невдачі, в області виробничих і сімейних відносинах, в області здоров'я.

Опитувальник УСК складається з 44 пунктів. Існує два варіанти відповідей. При одному варіанті відповіді даються по 6-бальній шкалі: від -3 до +3. Причому відповідь "-3" означає повна незгода з пунктом шкали, а відповідь "+3" - повна згода. При іншому варіанті відповіді даються в традиційній для тестових опросників формі: "Так - Ні".

Методика дослідження емоційного вигорання ( за В.В. Бойко)

Призначення методики - вимірювання прояву емоційного вигорання - механізму психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на обрані психотравмуючі впливи.

Методика В.В. Бойко складається з опитувального листа на 84 судження. Досліджуваний, відповідно до інструкції, відповідає на них у вигляді стверджувальних або негативних відповідей.

Метод малюнкової фрустрації Розенцвейга

Методика призначена для дослідження реакцій на невдачу і способів виходу із ситуацій, що перешкоджають діяльності або задоволенню потреб особистості. Фрустрація - стан напруги, розладу, занепокоєння, викликана незадоволеністю потреб, об'єктивно нездоланними (або суб'єктивно так розуміємими) труднощами, перешкодами на шляху до важливої мети. За допомогою методики можна досліджувати такі реакції на сильний подразник, як: агресія, переміщення, ідентифікація, проекція, фантазія, регресія, апатія, придушення, компенсація, фіксація, раціоналізація. Методика відноситься до класу проективних тестів.

Методика “Потреба в досягненні”

Методика виміру потреби (мотиву) у досягненні розроблена Ю.М.Орловим. Уявлення про потребу в досягненнях бере свій початок з поняття Ф. Хоппе “Я-рівень”, що означає прагнення людини утримувати самосвідомість на можливо більш високому рівні за допомогою високого особистого стандарту досягнень (рівня домагань). Пізніше це поняття перетворилося в поняття “мотив досягнення”, обумовлене Х. Хекхаузеном як прагнення підвищувати свої здібності й уміння, підтримувати їх на можливо більш високому рівні в цих видах діяльності, стосовно яких досягнення вважаються обов'язковими.

В нашому дослідженні застосовано наступні методи математичної обробки даних.

Вибіркове середнє.

Вибіркове середнє значення як статистичний показник являє собою середню оцінку досліджуваної в експерименті психологічної якості. Ця оцінка характеризує ступінь її розвитку в цілому в тієї групи досліджуваних, котра була піддана психодіагностичному обстеженню. Порівнюючи безпосередньо середні значення двох або декількох вибірок, ми можемо судити про відносний ступінь розвитку в людей, що складають ці вибірки, оцінюваного якості.

Вибіркове середнє визначається за допомогою наступної формули:

де - вибіркова середня величина або середнє арифметичне значення по вибірці; п - кількість досліджуваних у вибірці або окремих психодіагностичних показників, на основі яких обчислюється середня величина; - окремі значення показників в окремих випробуваних. Усього таких показників п, тому індекс k даної перемінної приймає значення від 1 до п; - прийнятий у математиці знак підсумовування величин тих перемінних, котрі знаходяться праворуч від цього знака. Вираження відповідно означає суму всіх х з індексом k від 1 до п.

Дисперсія як статистична величина.

Дисперсія як статистична величина характеризує, на скільки часток значення відхиляються від середньої величини в даній вибірці. Чим більше дисперсія, тим більше відхилення або розкид даних. Перш ніж представляти формулу для розрахунків дисперсії, розглянемо приклад. Скористаємося тими первинними даними, що були приведені раніше і на основі яких обчислювалася в попередньому прикладі середня величина. Ми бачимо, що усі вони різні і відрізняються не тільки одина від одної, але і від середньої величини. Міру їхньої загальної відмінності від середньої величини і характеризує дисперсія. Її визначають для того, щоб можна було відрізняти одну від одної величини, що мають однакові середні, але різний розкид. Уявимо собі іншу, відмінну від попередньої вибірку первинних значень, наприклад таку: 5, 4, 5, б, 5, 6, 5, 4, 5, 5. Легко переконатися в тім, що її середня величина також дорівнює 5,0. Але в даній вибірці її окремі значення відрізняються від середньої набагато менше, ніж у першій вибірці. Виразимо ступінь цієї відмінності за допомогою дисперсії, що визначається по наступній формулі:

Де -- вибіркова дисперсія, або просто дисперсія; -- вираження, що означає, для всіх від першого до останнього в даній вибірці необхідно обчислити різниці між окремими і середніми значеннями, підвести ці різниці в квадрат і просумувати; n -- кількість досліджуваних у вибірці або первинних значеннях, по яких обчислюється дисперсія.

Аналізуючи результати відмічаємо, що як у основній групі (група А), так і в контрольній (група В) спостерігається повна або часткова сформованість фаз професійного вигорання.

2.2 Аналіз результатів емпіричного дослідження

Основну вибірку дослідження склали працівники Call-centre Райффайзен Банк Аваль експериментальна група А. Особливості роботи у цьому центрі полягають у тому, що його працівники протягом дня взаємодіють і спілкуються лише один з одним, у так званому "замкненому просторі". До групи В увійшли працівники Райффайзен Банк Аваль, умови роботи яких можна вважати звичайними, тобто вони безпосередньо і по телефону працюють з клієнтами, взаємодіють з іншими працівниками банка.

Згідно плану дослідження, з колективами була проведена попередня бесіда для пояснення мети і завдань випробування. Подальша робота проводилася індивідуально в зручний для кожного обстеженого час.

У цілому настрій на роботу з експериментатором був позитивний. Для контролю таких перемінних як вік, досвід роботи, представники обох груп підбиралися однієї вікової категорії (30-35 років) та стажу роботи (8-10 років). У дослідженні приймали участь 80 працівників.

У роботі в дослідженні спиралися на об'єктивний та суб'єктивний підходи проведення експерименту у межах психодіагностичного методу дослідження індивідуальності. Урахування цих підходів дозволяє здобути більш повну інформацію відносно поставленої проблеми.

Таблиця 2.2

Сформованість фаз професійного вигорання у (%)

	Не сформована	Формується	Сформована
Фаза	Група А	Група В	Група А	Група В	Група А	Група В
Напруження	31,25	50	37,5	37,5	31,25	12,5
Резистенція	6,25	-	68,75	93,75	25	6,25
Виснаження	37,5	62,5	43,75	37,5	18,75	-

Діаграма 2.2 Сформованість фаз професійного вигорання у (%) це оформлюється як малюнок Рис. Такий-то і підписується внизу

Як видно з таблиці, найбільш сформована у представників обох груп фаза "резистенції". На відміну від групи В, у якій 62,5% відмічають відсутність виснаження, у групі А 18,75% мають сформовану, а 43,75% відмічають наявність симптомів даної фази.

Методика В.В. Бойко дає можливість виявити домінуючі симптоми, що має велике значення для корекційної роботи з працівниками (див. таб. 2.2.).

Таблиця 2.2

Частота зустрічаємості повністю сформованого домінуючого симптому у (%)

Група	Фази професійного вигорання
	Напруження	Резистенції	Виснаження
	1а	2а	3а	4а	1б	2б	3б	4б	1в	2в	3в	4в
А	31,2	12,5	31,2	-	42,3	16,2	32	38	6,25	-	18,7	25
В	12,5	-	6,25	12,5	21,5	-	12	18,7	6,25	-	-	-

Примітка:

1а - переживання психотравмуючих обставин;

1б - неадекватне вибіркове емоційне реагування;

1в - емоційний дефіцит;

2а - незадоволеність собою;

2б - емоційно-моральна відстороненість;

2в - емоційна відстороненість;

3а - "загнаність до клітки";

3б - розширення сфери економії емоцій;

3в - особистісна відстороненість;

4а - тривога та депресія;

4б - редукція професійних обов'язків;

4в - психосоматичні та вегетативні порушення.

З даних таблиці видно, що відсоток людей з сформованими симптомами більше у групі А, перш за все, це такі: неадекватне вибіркове емоційне реагування (42,3%); редукція професійних обов'язків (38%); поширення сфери переживання психотравмуючих обставин (31,25%), економії емоцій (32%). Цікаво, що у представників групи А не виявлено сформованих симптомів тривоги та депресії, емоційно-моральної відстороненості, вони знаходяться у стадії формування.

Діаграма 2.2.2 Частота зустрічаємості повністю сформованого домінуючого симптому у (%)

У відповідності до мети нашого дослідження, необхідно виявити загальний рівень сформованості професійного вигорання, ступінь сформованості у кожній групі. Для вирішення цього завдання знайдено верхню та нижню межу середнього рівня (через середньоквадратичне відхилення). Відповідні показники, що виходять за межі середніх значень, свідчать про високу або низьку ступінь сформованості симптомів професійного вигорання.

У цілому по групах, можна сказати, що у представників основної вибірки: 25% - синдром професійного вигорання не сформувався, 33% - находиться на стадії формування, 42% - сформовано синдром професійного вигорання. У представників контрольної групи склалася дещо інша картина: 31% - синдром не сформувався, 32,5% - формується, 6,5% - сформований. Тобто, там де спеціалісти працюють у достатньо складних умовах (при обмеженні психологічного, соціального, інформаційного простору та перевантаженні робочим часом) синдром професійного вигорання формується скоріше та має більш чіткі прояви, ніж там, де організація праці відповідає стандартам.

Локус контролю більшості обстежених обох груп знаходиться у межах норми (група А - 61,25%; група В - 68,75%). Для представників групи А характерна відсутність чітко вираженої екстернальної позиції, в той час, як для звичайних працівників цей показник складає 12,5%. При більш детальному аналізі було доведено, що "чисті екстернали" найменш схильні до професійного вигорання, це відповідає літературним даним, у яких відмічається позитивний кореляційний зв'язок між зовнішнім локусом контролю та складовими вигорання [11, с.61].

При дослідженні особливостей контролю відмічено деякі тенденції: інтернальність у сфері досягнення та невдач більш характерна для групи В, а в сфері професійної діяльності вони демонструють чітку екстернальність. Працівники (група В) на момент дослідження проявляють більш високу готовність до діяльності, пов'язаної з подоланням труднощів, ніж працівники групи А. Але це показники ми докладно не обговорюватимемо, тому що відмінності виявилися статистично незначущі.

З метою дослідження направленості реакції у фруструючих ситуаціях використовували методику С. Розенцвейга.

Таблиця 2.2.3

Результати дослідження по методиці С. Розенцвейга у (%)

Група	Направленість реакцій	Тип реакцій
	І	М	Е	ОД	ЕД	NP
Група А	56,2	18,75	25	31,25	18,75	50
Група В	18,7	50	31,25	49	18,75	32

Примітка:

І - інтропунітивна

ОД - реакції з фіксацією на перепоні

М - імпунітивна

ЕД - реакції з фіксацією на самозахисті

Е - екстрапунітивна

NP - реакції з фіксацією на задоволенні потреби

Діаграма 2.2.3 Результати дослідження по методиці С. Розенцвейга у (%)

З представлених даних видно, що для респондентів групи А більш припустимою виступає інтропунітивна направленість. Так як у більшості представників групи показники по даному критерію перевищують середньостатичні, припускаємо, що високий рівень свідчить про достатню самокритичність та вимогливість до себе.

Але найбільш допустимий тип реакцій для цієї групи є NP - реакція "з фіксацією на задоволенні потреби".

Реакції NP приймають форму вимоги допомоги від інших для вирішення ситуації, або надії, що час та хід подій приведе до їх виправлення. Приблизно 1/3 групи А у ситуаціях фрустрації фіксується на перепоні, виявляють схильність до внутрішньої напруженості. Менша частина основної групи фіксується на самозахисті, у них можливі прояви агресивності, безтактовності, брутальності у ставленні до оточуючих, як захисний механізм.

Для групи В картина дещо інша, хоча 18,75%, як і в групі А визначили для себе переважним ЕД тип та мають подрібні особливості поведінки. Але все ж таки більша частина групи В (49%) в першу чергу демонструє ОД - домінантний тип реагування.

Таким чином, для представників групи А, працівників, що працюють в ускладнених умовах режиму роботи (перш за все, просторово-часового аспекту) характерна схильність до підвищеного почуття відповідальності, недостатнє залучення інших до сумісної діяльності.

Враховуючи отримані результати, можна говорити про те, що особливості організації режиму діяльності, так звана "обмеженість соціального та інформаційного простору" та "перевантаженість робочого часу" сприяють інтенсивному розвитку професійного вигорання. Цілком треба сказати, що в дослідженні двох груп одержано досить мозаїчну картину, яка не завжди складається у певну логічну схему. Це свідчить про необхідність подальшого вивчення зазначеного аспекту.

На основі емпіричної перевірки можна зробити висновки про те, що для більшості обох груп характерна наявність фази резистенції з сформованим симптомом "неадекватне емоційне реагування". Це відбиває проблемність в емоційній сфері працівників та високу напруженість діяльності. Працівники групи А показують більш високі показники професійного вигорання порівняно з групою В, для них характерна інтернальність у професійній діяльності, більша вираженість інтропунітивної направленості та розв'язуючий тип реакцій у відповідь на фрустрацію.

За методикою “Мотивація успіху та остраху невдачі” респонденти показують наступні дані:

Таблиця 2.2.4

Мотивація успіху та остраху невдачі група А і В разом

Показники	Середнє	Кількість	Процент
Мотивація на успіх	16,3	15	50,0
Мотивація на невдачу	6,4	14	47,0
Мотивація не виражена	10,7	1	3,0
Всього	30	30	100

Діаграма 2.2.4 Мотивація успіху та остраху невдачі група А і В разом у %

Як ми можемо спостерігати, майже рівна кількість осіб мотивованих на успіх та на невдачу - відповідно 50% та 47%.

Висновки до розділу

В розділі розглянуто перелік існуючих досліджень щодо проблематики синдрому вигорання серед працівників різних професій, кар'єрних орієнтацій. Описано та показано специфіку проведення спостереження та тестування респондентові в ході наукових досліджень, а також особливості роботи експериментатора. Охарактеризовано обрані методики дослідження - методику дослідження рівня емоційного вигорання (В.В. Бойко); методику дослідження фрустраційних реакцій (С. Розенцвейг), методика “Мотивація успіху та остраху невдачі” (А.А. Реан), методика “Потреба в досягненні” (Ю.М. Орлов). Також проведено емпіричне дослідження за обраними методиками та подано основні результати та їх інтерпретацію. Найбільш сформована у представників обох груп фаза "резистенції". На відміну від групи В, у якій 62,5% відмічають відсутність виснаження, у групі А 18,75% мають сформовану, а 43,75% відмічають наявність симптомів даної фази. Відсоток людей з сформованими симптомами більше у групі А, перш за все, це такі: неадекватне вибіркове емоційне реагування (42,3%); редукція професійних обов'язків (38%); поширення сфери переживання психотравмуючих обставин (31,25%), економії емоцій (32%).

Повторне дослідження показало позитивний вплив методики по зниженим показникам з обраними методиками. Отже можемо зробити висновок про вплив терапевтичних методик та саморегуляції психічних станів особистості на синдром емоційного вигорання.

3. Особливості профілактики синдрому психологічного вигорання у працівників банківської сфери

3.1 Запобігання виникненню синдрому психологічного вигорання

На сьогоднішній день використовуються різноманітні підходи у вирішенні позначених вище труднощах. Ці підходи можуть бути використані й у педагогічній діяльності. Розглянемо деякі з них.

Найбільш поширеним засобом є безперервне підвищення кваліфікації працівника. Це зв'язано з тим, що знання, отримані в період навчання у ВУЗі швидко старіють. У зарубіжній літературі фігурує навіть одиниця виміру старіння знань фахівця так названий "період напіврозпаду компетентності", запозичений з ядерної фізики. У даному випадку означає тривалість часу після закінчення ВУЗу, коли отриманні знання старіють, у міру появи нових знань і нової інформації компетентність фахівця знижується на 50%.

З боку адміністрації потрібна система заохочень, повинні використовуватися методи психологічного розвантаження, релаксація прямо на роботі, акцент повинний бути зроблений на тому, яким чином керівники можуть структурувати роботу й організувати робочі місця, щоб справа стала більш значима для виконавців.

Важливим аспектом у професійній діяльності є саморегуляція. Необхідність саморегуляції виникає тоді, коли працівник зіштовхується з новою, незвичайною, важковирішуваною для нього проблемою, що не має однозначного рішення або припускає кілька альтернативних варіантів. У ситуації, коли працівник знаходиться в стані підвищеної емоційної і фізичної напруги, що спонукає його до імпульсивних дій. Або у випадку якщо він знаходиться в ситуації оцінювання з боку колег, інших людей.

Психологічні основи саморегуляції містять у собі керування, як пізнавальними процесами, так і особистістю: поводженням, емоціями і діями. В даний час для саморегуляції психічних станів використовується так назване нейролінгвистичне програмування. У руслі даного напрямку Г. Дьяконовим розроблений цикл вправ орієнтованих на відновлення ресурсів особистості [92 с.67-79]. Знаючи себе, свої потреби і способи їхнього задоволення, людина може більш ефективно, раціонально розподіляти свої сили у продовж кожного дня, цілого навчального року.

Аутогенне тренування використовується в таких видах діяльності, які викликають у людини підвищену емоційну напруженість. Сам аутотренінг являє собою систему вправ для саморегуляції психічних і фізичних станів. Він заснований на свідомому застосуванні людиною різних засобів психологічного впливу на власний організм і нервову систему з метою їхньої релаксації й активізації. Використання прийомів аутотренінгу дозволяє людині цілеспрямовано змінити настрій, самопочуття, що позитивно відбивається на її працездатності, здоров'ї.

Широко використовується психокорекція як сукупність психологічних прийомів застосованих психологом для надання психологічного впливу на поведінку здорової людини. Психокорекційна робота проводиться з метою поліпшення адаптації людини до життєвих ситуацій; для зняття повсякденних зовнішніх і внутрішніх напружень; для попередження і вирішення конфліктів з якими зіштовхується людина. Психокорекція може здійснюватися як індивідуально, так і в групі. Групи людей, створені з психокорекційними цілями, можуть бути наступних видів:

- Т- групи;

- групи зустрічей;

- гештальт групи;

- групи психодрами;

- групи тілесної терапії;

- групи тренінгу умінь.

Кожен тип групи спрямований на рішення конкретних цілей, припускає взаємодію за визначеними правилами. Стосовно до психологічної діяльності охарактеризуємо сферу практичного застосування кожного виду груп.

Т - групи (групи соціально-психологічного тренінгу). Робота в них прямована на те, щоб допомогти робітникові краще пізнати самого себе як особистість; виробити індивідуальний стиль діяльності, навчитися краще розуміти своїх колег і батьків з якими доводиться вступати в спілкування (з приводу навчання і виховання дітей); навчання правильному поводженню в ситуаціях міжособистісного спілкування.

Групи зустрічей. Основна мета - усвідомлення і реалізація того потенціалу особистості й інтелектуального розвитку, що закладений у кожнім індивіді. Ефективно використовувати такий вид роботи для починаючих працівників з метою підвищення їхнього рівня самосвідомості і розвитку особистості. Можна включати старшокласників і батьків для досягнення довіри між дорослими і дітьми.

Гештальт-групи. Робота керівника групи здійснюється не з усіма учасниками, а один на один з ким-небудь з її членів, добровільно погодившогося на час стати головною діючою особою. Ключовими поняттями в роботі такої групи є "усвідомлення" і "зосередженість на сьогоденні". Досвід роботи в такому напрямку підвищує ефективність індивідуальної психологічної роботи з дітьми.

Групи психодрами. Широко використовується рольова гра, а так само елементи імпровізації життєвих ситуацій, призначені для більш повного розкриття внутрішнього світу людини. Працівник, що пройшов курс психодрами, з успіхом може використовувати відповідні знання для різноманітних занять з учнями на уроках.

У роботі груп тілесної терапії особливе значення надається спілкуванню з тілом людини, керуванню ним. Види тілесної терапії є сильними методами емоційного вивільнення й ефективних змін у тілі, почуттях особистості.

Основна мета групи тренінгу умінь - вироблення зовнішніх форм поводження. Корисно використовувати при виробленні професійних комунікативних умінь майбутніх психологів.

Ще одна важлива умова складається в наявності поділу між роботою і домом, між професійним і приватним життям. Вигорання підсилюється всякий раз, коли межі між ними починають стиратися, і робота займає більшу частину життя. Для психологічного благополуччя працівників абсолютно необхідно обмежувати їхню роботу межами розумного і не дозволяти їм поширювати їх на домашнє життя. Сімейні проблеми, що є наслідком вигорання, можуть бути полегшені "зниженням рутинності", коли люди направлено беруть участь у спеціальних заходах, цілком не зв'язаних з роботою, що дозволяють їм розслабитися, перестати думати про роботу перш, ніж вони добираються додому. Іноді це можуть бути фізичні вправи або самота на якийсь час у парку, щоб порозмислити, або просто гаряча ванна.

3.2 Профілактична роль саморегуляції в подоланні синдрому вигорання у працівників банківської сфери

Для змістовного забезпечення психологічної підготовки необхідно розглянути сутність довгострокової програми, модульного процесінгу, загального модуля розвитку та з'ясування. Також розглядається цикл засвоєння навичок та певних умінь, урахування стану розвитку, напрями розвитку особистості, віднаходження нового, оцінка досягнень. Для ефективного підвищення продуктивності дій пропонуються певні «інструменти», елементи узгодженості власної діяльності, рівні компетентності особистості та механізми контролю поведінки.

Довгострокова програма. Завдання полягає в тому, щоб допомагати людині у її «власній подорожі» шляхами індивідуального розвитку, а не нав'язувати свої фіксовані ідеї.

Можна скласти план, поділивши його на три етапи. Першим, основним етапом будуть суб'єктивні реакції й обмеження особи. Ми працюватимемо з її розумом: у неї є застиглі емоції, фіксовані ідеї, вона поділила себе на частини, що не узгоджуються одна з одною, вона не знає, як управляти власним розумом тощо. Сюди входить майже все, що може пригадати людина, коли відповідає на питання: «З чим би ти хотів впоратися?». Ми з'ясовуємо проблему, докладно її досліджуємо, заохочуємо особу пережити її по-іншому, стати причиною щодо проблеми і перетворити її в позитивний ресурс. Домагаємось цього, обговорюючи її з людиною, і заохочуємо до змін (радимо по-іншому пережити проблему, і тоді вона змінюється).

Розв'язавши більшу частину проблем першого етапу, особа відчуває, що може бути спокійною, задоволеною і добре себе почувати, може йти по життю, усвідомлюючи свою відповідальність і контроль ситуації.

На другому етапі у нас вже є «щасливий пасажир у потягу» життя. Тепер ми зробимо його «провідником» і подивимось, що відбудеться. Перенесемо його за обмеження, у яких він живе, і будемо вимагати від нього розв'язати ті завдання, з вирішенням яких він поки ще не впорався.

Ми визначаємо спроможність особи вільно діяти і творчо мислити, заохочуємо її вийти за «межі розуму», за межі звичних уявлень і можливостей і разом з тим ефективно діяти. Часом робимо це, опрацьовуючи діапазон можливих дій і засобів самореалізації в різних сферах, зосереджуючись вже не на суб'єктивних реакціях, а на об'єктивних діях.

Коли прояснюється інша сфера, у особи вже немає перешкод до дій. Вона може думати за допомогою дій, правильно діяти, без дотримання певних розумових моделей.

Вона має контакт зі своїми творчими можливостями і їй вже не потрібні інструкції або інформація.

Третій етап охоплює вже цілком неймовірне. Якщо на перших двох етапах ми займались, в основному, тим, що «створювали» вільну, творчу і розумну людину, то тепер переходимо до інших реалій. Тільки реаліями і тренуванням перетворюємо і модифікуємо дії особи. Оволодіння екстрасенсорним сприйманням дає змогу здійснювати те, чого бажаємо від життя. Це досягається поступовим тренуванням. Для цього, здебільшого, необхідно бути цілком «присутнім» і чітко усвідомлювати, чого бажаєш.

Оволодівши цими навичками, особа, добре обізнана з різними реаліями, може відповідно створювати їх за власним бажанням, її можливості набагато переважають можливості середньої людини.

Ці три сфери чітко різняться між собою. Першу можна назвати «семантичним процесингом», бо ви працюєте саме з тим змістом, який особа приписує подіям; другу - «процесінгом дій», бо вам потрібно реально щось робити; третю - «процесінгом реалій», бо ви працюєте з самими реаліями.

У першій сфері ми працюємо із суттю і змінюємо ті фільтри, які особа використовує для взаємодії з довкіллям; у другій -- працюємо з тим, що безглуздо; у третій -- створюємо власні смисли і фільтри.

Легше спершу зустрітися зі своїми суб'єктивними проблемами, ніж відразу вийти в зовнішній світ і діяти. А взаємодія з альтернативними реаліями навряд чи буде вдалою, якщо особа до них не готова.

Є інші техніки, що можна застосувати, та інші засоби побудови програми. Але описана тут програма дає позитивні результати і реально здійснюється.

Модульний процесінг. З того, що ми розглядаємо під час проведення процесінгу, можна складати модулі.

Модулем може бути загальна сфера життя, що систематично досліджується та значно відрізняється від роботи з конкретними проблемами людини. До модуля можуть входити: загальна послідовна тема, проста, загальна мета. Він також може мати систематизовану розбивку теми за складовими або систематизоване дослідження теми з різних поглядів. Окрім того, модуль може включати моделі і принципи, що належать до теми, техніки і процедури, які розглядаються і можуть використовуватися для дослідження та вдосконалення теми.

У модульному процесінгу ми починаємо з нуля. Людина не має жодної конкретної невідкладної проблеми.

Модульний процесінг здійснюється для того, щоб допомогти особі розвиватися невідомими їй засобами. Ми обираємо загальну сферу, тобто сферу, у якій клієнт хотів би вдосконалюватися, або ту, яку б він хотів досліджувати як щось цілком нове.

Немає будь-якої фіксованої послідовності модулів. Кожний модуль внутрішньо будується так, щоб клієнт просувався звідти, де він знаходиться, у бажаному для нього напрямку. І є певні аспекти, котрі ми автоматично вмонтовуємо в кожний модуль. Наприклад, клієнт може і не запитувати про роботу з його фіксованими ідеями, але ми обов'язково опрацьовуваємо їх в кожному модулі.

Загальний модуль розвитку. Є певні загальні складові, які можна використати для побудови модуля. Ось деякі з елементів, що застосовуються для побудови модуля розвитку для зміцнення позитивних спроможностей людини: засоби розподілу будь-якої теми на підтеми; різноманітні універсальні техніки.

Загальний модуль прояснення подій. Можна скласти загальний модуль для прояснення певної негативної теми. Він вибудуваний майже так, як І будь-який інший, але тут акцентується на тому що не в порядку, і необхідності ставитися до негараздів, як і до будь-якої проблеми [57, с.21].

Цикл засвоєння. Те, що особа переживає в навколишніх обставинах, часто можна вважати перенесеним назовні внутрішнім станом, тобто зовнішній світ відображає властивості внутрішнього. Таким чином особа створює свою власну реальність, починаючи внутрішньо, а не ззовні.

На те, що переживається зовнішньо, можна реагувати кількома засобами: «чистим», при якому речі завершуються й об'єднується, і «брудним», при якому речі залишаються незавершеними і роздробленими.

Відтак особа наштовхується лише на ті проблеми зовнішньо які вона не об'єднала внутрішньо. І тоді є два можливих шляхи завершення циклу:

1. Можна зробити це нерозумно, засвоївши перекручене тлумачення зовнішнього явища, тобто зберегти надлишкову копію з роздробленої реально, картини. Наприклад, травматична пригода фіксована Ідея тощо. Так особа нагромаджує у власному просторі щось незавершене. Вона робить це, маючи семантичні реакції і реагуючи на власні думки, а не на реальні пригоди. Вона нагромаджує незавершене

Якщо людина колись потрапила в автомобільну аварію і зберігає її подробиці у свідомості як спогад про те, що вона «невезуча» -- це нерозумне засвоєння.

2. Можна засвоїти зовнішнє, прийнявши за нього відповідальність, тобто побачити, як зовнішнє явище відображає власний внутрішній стан розуму. Таким чином, цикл завершується з об'єднанням і з'ясуванням. Тоді ця зовнішня обставина може зникнути, а в особи залишиться засвоєний з цього урок. Таке засвоєння здійснюється, коли ви справді помічаєте, що відбувається, усвідомлюючи, як це пов'язано з вами, і засвоюєте урок, який вас наснажить.

Коли хтось проходить цикл від внутрішнього до зовнішнього, а після цього до внутрішнього, але приходить замість завершення до перекрученої картини, утворюється спіраль все більшого погіршення. Він змушений продовжувати цикли, реагуючи на власні нерозуміння і реакції.

Процесінг спрямований на те, щоб справді довести розв'язання проблеми до кінця.

Облік стану розвитку. Обираючи засіб взаємодії з людиною, враховуйте її стан розвитку. Бажано, щоб клієнт проходив ті випробування, які найліпше сприяють його просуванню, а це залежить від того, як багато він вже пережив.

Спочатку ідеї та переживання власних реакцій є для людини більш ніж достатнім іспитом. Вона ще не досягла особистісної ясності.

Після цього настає поворотний момент, який можна назвати станом особистісної ясності, коли власні семантичні реакції вже не цікаві. Особа переросла їх і знає, що ці реакції здійснює вона сама. І якщо вона не піддається зовнішнім потрясінням, то не зобов'язана якось реагувати. Вона не створює у свідомості стресові ситуації, її увага природно спрямована назовні.

Головна суть системи перетворювального процесінгу -- це справді семантична частина -- сидіти і говорити про сенс речей. Але можна поширювати набір дій, можна спрямовувати клієнта до реальних дій зовнішнього життя, що підтверджує його спроможність до дій.

Три напрями розвитку. Вважатимемо, що просування в процесінгу відбувається у трьох різних напрямах. Кожен напрям має особливу мету, і для кожного потрібен свій тип процесингу. В цих трьох напрямах є певна логічна послідовність, але їх також можна вважати окремими, паралельними шляхами розвитку.

Здебільшого, спочатку ми позначаємо такий напрям як «семантичний процесінг». На цьому етапі визначаємо, яку модель світу має особа і як вона реагує на цю модель, працюємо з її розумом. Відтак наші основні заходи зосереджуються на поліпшенні або регулюванні сприйняття. Ми змінюємо речі, змінюючи те, як особа їх сприймає, як вона їх відчуває і думає про них. Потім роз'яснюємо неефективні реакції Мета полягає в тому, щоб навчити особу володіти власним розумом І допомогти їй поліпшити своє суб'єктивне життя. Робиться це, в основному, за допомогою діалогу між людиною і психологом.

Коли особа досягає певної форми, вона стає більш зацікавленою у самовираженні та діях. Переходимо до напряму «процесінг творчої спроможності». Ми вже працюємо не з розумом, а з елюмінацією перепон до інтуїції і реалізації дій, збільшуючи сприйнятливість особи до потоку всесвіту та поліпшуючи її спроможність вільно висловлюватись будь-яким засобом. Тут основні інструменти -- практичні вправи. Процесінг відбувається за допомогою чинності, а не розмов про дії.

Третій напрям можна назвати «процесінгом прояву». Річ не лише в реакціях, що обмежують, або внутрішніх заборонах, а в тому, що саме необхідно для отримання точного, певного результату, як здійснити своє бажання, переказати його в модифікації у зовнішніх реаліях. Основні інструменти тут -- власні дії.

Можна більш-менш обгрунтовано розмістити три ці напрями послідовно. Творчий самовираз часто ускладнюється, коли в особи існує багато нелогічних реакцій, отже передусім ми маємо впоратись з цими реакціями. Особа навряд чи зможе добре виявляти щось, доки не навчиться давати своїм творчим здібностям «текти вільно». Найлогічніший порядок-- «прояснення», «вправи за творчими спроможностями» і «прояв».

Але неймовірно і навіть не зовсім бажано, щоб вони слідували суто один за одним, вони обов'язково перетинаються. Тимчасом, як особа почне вивільняти свої творчі спроможності і навчиться діяти, вона насамперед спричинить будь-які семантичні реакції, не помічені раніше, і які можна прояснити.

Знаходження нового. Бажано спрямовувати клієнта так, щоб він виробляв якомога більше дій самостійно і менше залежав від психолога. Ми прагнемо поступово досягти цього у програмі процесінгу.

Певні поворотні моменти свідчать проте, що це відбувається.

Перший поворотний момент -- коли людина починає сама, без підказок, природно розглядати тему. Вам потрібно тільки винести тему на обговорення, і людина починає сприймати, що відбувається. Ви можете повторювати різновиди питання, щоб підтримувати рух, проте людина сама прагне дослідити тему.

Другий -- коли людина, розглянувши тему, сама її зрозуміє і психологу вже не потрібно переконувати її в тому, що тут можна чогось навчитися. Людина сама шукає присутній тут урок.

Третій -- коли людина перебуває у безперервному процесі сприйняття та навчання. Психологу слід тільки звернути її увагу на відповідну тему, і людина починає відразу ж дізнаватися щось про неї. Вона усвідомлює нове не в тому, що дістає в підсумку, а використовує усвідомлення як безперервну діяльність.

Четвертий -- коли людина може виявляти щось нове у тому, що вже розглядалося. При цьому не обов'язково спочатку знаходити певну сферу, щоб з нею працювати.

П'ятий -- коли людина готова самостійно обирати наступну тему для опрацювання. Вона вже не наштовхується на перешкоди і може самостійно працювати у процесі відкриття нового.

Поворотні моменти:

1. Самостійно сприймати нове.

2. Самостійно усвідомлювати нове.

3. Самостійно одночасно сприймати і усвідомлювати нове.

4. Самостійно усвідомлювати нове у більшості тем.

5. Самостійно обирати теми у звичайній послідовності.

Оцінка досягнень. Облік записів досягнень клієнта має на меті. По-перше, люди часто забувають про стани, які були в них до проведення процесінгу, і потім часто заперечують те, що з ними колись сталося.

Що вважалося невирішеною проблемою, тепер здається незначною. Вони часто говорять, що у них все і завжди було до ладу, просто сталося непорозуміння. І, це, очевидно, цілком правильно; ми тільки прояснили кілька непорозумінь. При цьому відбулися модифікації, тому ми рекомендуємо записувати їхній хід, щоб потім показати клієнту, що з ним відбулося.

Питання і про плюси, і про мінуси заохочують клієнта бути більш відвертим.

Інструменти підвищення продуктивності дій. Є група технік, безпосередньо пов'язаних з реальним життям людини. Можна зосередитись на суб'єктивній реальності особи і допомагати їй змінювати стан її розуму. Це «семантичний процесінг», робота із суб'єктивним сенсом. Після цього можна провести особу через «тренувальні вправи», намагаючись підвищити конкретні спроможності. Потім ми зосереджуємося не на розумових речах, а просто на досягненні помітної спроможності. І нарешті, можлива конкретизація не на розумі і не на загальних спроможностях, а на результатах у житті, при цьому важливо допомогти особі організувати своє життя, узгодити різні частини життя і ясніше собі уявити, що робити. Це теж процесінг, але він спрямований не на суб'єктивний, а на зовнішній результат.

Найбільш продуктивний засіб зробити щось -- це робити те, що в ваших руках, коли ваша увага привернута до цього, коли ви знаєте, в чому річ і яка склалася ситуація. Все інше -- це насправді механізм розумового уникнення.

Можна «завершити» завдання, зробити те, що потрібно, прийняти рішення з приводу завдання, прояснивши його, і закінчити Ще ви можете доручити роботу іншому, тобто попросити іншу людину зробити те, що ви плануєте.

Часом потрібно зберегти справу в архіві. Це не означає будь-куди її занести через те, що не знаєте, що з нею тепер робити.

Також можна викинути справу на смітник, тобто вирішити відразу ж, що вона не потрібна, і забути про неї.

Узгодження діяльності. Узгодження діяльності -- це інструмент для допомоги собі або іншим узгодити свою мету з діяльністю, визначивши свої плани. Звертаємо увагу на ключові компоненти, які потрібні для того, щоб почати і підтримувати усвідомлену діяльність; з'ясовуємо, з чого компоненти складаються, і забезпечуємо їхню взаємну узгодженість.

Про кожний компонент потрібно багато знати. Крім того, є й інші аспекти, які можуть привертати увагу. Але основна схема -- це дуже ефективний засіб контролю діяльності. Основні її складові: вихідний намір; бажана мета; зрозуміла продукція; вимірювання кількості; чинні обмеження; ідеальний стан справ; реальний стан справ; наявні ресурси; аналіз; загальний план; докладні проекти; повсякденні дії.

Кожний компонент -- окрема самостійна тема. Компоненти мають певну ієрархію. В ідеалі всі ці елементи взаємоузгоджені [63, с.78].

Механізми контролю. Надто часто людина використовує одну основну схему маніпуляції іншими людьми. Це відбувається цілком несвідомо -- людина просто робить це за звичкою.

Механізми контролю підпадають під одну з чотирьох категорій, розподіляючи людей на чотири типи особистостей.

Залякувач -- той, хто контролює інших, пригнічує їх, командує ними, даючи їм вказівки.

Допитувач --той, хто отримує інформацію від інших, щоб знайти в ній будь-які помилки. Просить інших робити або говорити щось, а потім знаходить у цьому слабкі місця.

Відчужений -- той, хто сам не надає інформацію, а використовує інших, заохочуючи їх отримувати приховану інформацію.

Жертва -- той, хто змушує інших співчувати йому. Говорить і показує, який він нещасний і як йому не таланить. Контролює інших, викликаючи у них почуття жалю до себе.

Люди не завжди помічають ці механізми контролю, навіть коли вони застосовуються відкрито.

Наявність у людини механізму контролю заснована на підсвідомому переконанні в тому, що їй не вистачає енергії і що потрібно її набути ззовні.

Отже можна зробити висновки:

1. Для змістовного забезпечення психологічної підготовки пропонувався розгляд сутності довгострокової програми розвитку людини, модульного процесінгу, загального модуля розвитку, результати якого визначалися через цикл засвоєння, обліку стану розвитку та оцінки досягнень.

2. Підвищення продуктивності дій розглядається через такі інструменти: завершення завдання; доручення справи іншому; збереження інформації в архівах чи її знищення.

3. У розділі наведено типи особистостей, що формуються при застосуванні різних механізмів контролю та маніпуляції іншими людьми. Визначаються чотири типи людей: залякувач, допитувач, відчужений і жертва.

Нижче розглянемо заходи психологічної підготовки щодо формування певних особливостей людини.

З метою профілактики ефекту «вигорання» співробітників можуть застосовуватись такі заходи [71, с. 202-206]:

1. Раціональна організація робочого часу співробітників та чіткий баланс між правами та обов'язками співробітників (розробка відповідних нормативних документів, проведення регулярних робочих зустрічей).

2. Жорстке дотримання часових норм та особистісних кордонів під час виконання посадових обов'язків (тривалість консультацій, особистий час, доступність до інформації з обмеженим доступом, домашні, мобільні телефони).

3. Дотримання принципу системності при плануванні, під час виконання та оцінки результатів діяльності.

4. Створення умов для професійного та особистісного росту (тренінги з

формування як професійних навичок, так і організаційних, «робота в команді», стипендії, стажування, терапевтичні групи, супервізія, Баліантовські групи, групове та індивідуальне консультування).

5. Організація дозвілля “happy hour”, за наявності ресурсів в організації.

3.3 Психологічна допомога працівникам банківської сфери щодо подолання синдрому психологічного вигорання

Блок 1 - оволодіння засобами регуляції емоційних станів.

Про необхідність контролю емоцій маленьких дітей писав ще Бехтерєв В. М., вважаючи, що позитивні емоції допомагають гармонійному розвитку особистості. І. Г. Песталоцци досліджував це питання. Більш досконало вивчали вплив емоцій на людину з 1782 по теперешній час І.А. Переверзєва, Є.П. Ільїн, С.П. Іванова, Р. Нельсон-Джоунс та інші автори. Оволодіння цими засобами регуляції дозволяє знизити агресивність та детермінувати гармонійний розвиток особистості вцілому.

Виклик бажаних емоцій. Актуалізація емоційної пам'яті й уяви як спосіб виклику визначеного емоційного стану. Цей прийом використовується як складова частина саморегуляції. Людина згадує ситуації зі свого життя, що супроводжувалися в неї сильними переживаннями, емоціями радості або засмучення, уявляє деякі емоціогенні (значимі) для неї ситуації. Експресивні засоби вираження емоцій сприяють розрядці виникаючої нервово-емоційної напруги.

Використання музики для виклику емоцій. Емоційне переживання як основна умова сприйняття музики відзначалося філософами і лікарями Древньої Греції (Аристотель, Платон, Гіппократ). Вивчення емоційної значимості окремих елементів музики (ритму, тональності) показало їхню здатність викликати визначені емоційні стани людини. Мінорні тональності виявляють "депресивний ефект", швидкі пульсуючі ритми і консонанси збуджують і викликають негативні емоції, "м'які" ритми і консонанси заспокоюють. Був зроблений висновок, що серцево-судинна система помітно реагує на музику, коли вона робить приємність і створює приємний настрій: пульс сповільнюється, підсилюються скорочення серця, знижується артеріальний тиск. В.І. Петрушина вивчала кодування музичних емоцій і віднесення різних творів до вираження емоцій однієї і тієї ж модальності можна здійснити за допомогою системи координат: [50, с. 235].

Припущення, висловлене Л.П. Новицькою знайшло деяке підтвердження в проведеному нею експерименті. Так, класична музика, у якій виражена частотно-амплітудна модуляція, викликала в слухачів приємний легкий смуток у сполученні з радісним пожвавленням, припливом сил, наснагою, оптимізмом. Рок і диско-музика, що характеризуються ритмічністю, викликали або надвеселий настрій, або роздратування і тугу. За даними Л.Я. Дорфмана, вплив музики на емоційне збуждення людини залежить від сили-слабкості нервової системи. У "сильних" активація зростає в порівнянні з фоном при будь-якій музиці (повільній і швидкій мінорній, повільній і швидкій мажорній), а в "слабких" - при швидкій музиці будь-якого ладу. Як показала Л.Р. Фахрутдінова у своїх дослідженнях, виникнення емоції того або іншого знака залежить від звичної (для даної культури) або незвичної музики. Звична музика викликає в основному позитивні емоційні переживання (задоволення, радість, блаженство, щастя), або сум, смуток, незвична музика - негативні стани (апатію, утому, млявість) [15, с. 270-273].

Усунення небажаних емоційних станів. К. Ізард відзначає три способи усунення небажаного емоційного стану: 1) за допомогою іншої емоції; 2) когнітивна регуляція; 3) моторна регуляція. Перший спосіб регуляції припускає свідомі зусилля, спрямовані на активацію іншої емоції, протилежної тієї, котру людина переживає і хоче усунути. Другий спосіб пов'язаний з використанням уваги і мислення для придушення небажаної емоції або встановлення контролю над нею. Це переключення свідомості на події і діяльність, що викликають у людини інтерес, позитивні емоційні переживань. Третій спосіб припускає використання фізичної активності як каналу розрядки виниклої емоційної напруги. В даний час розроблено багато різних способів саморегуляції; релаксаційне тренування, аутогенне тренування, десенсибілізація, реактивна релаксація, медитація й ін. Психічна регуляція пов'язана або з впливом ззовні (іншої людини, музики, кольору, природного ландшафту), або із саморегуляцією. І в тому і в іншому випадку найбільш розповсюдженим є спосіб, розроблений у 1932 р. німецьким психіатром І. Шультцем і названий "аутогенним тренуванням". В даний час з'явилося багато його модифікацій, також це питання вивчали: Алексєєв; Вяткін, Горбанов, Марищук, Хвойнов, Чернікова, Дашкевич, і ін. Поряд з аутогенним тренуванням відома й інша система саморегуляції - "прогресивна релаксація" (м'язове розслаблення). При розробці цього способу Е. Джекобсон виходив з того факту, що при багатьох емоціях спостерігається напруга кістякових м'язів. Звідси він відповідно до теорії Джемса-Ланге для зняття емоційної напруги (тривоги, страху) пропонує розслаблювати м'язи. А.В. Алексєєвим у 1978 р. створена нова методика, названа "психорегулюючим тренуванням", що від аутогенного відрізняється тим, що не використовується навіювання "відчуття важкості" у різних частинах тіла, а також тим, що є не тільки заспокійлива, але і збудлива частина. Психологічною основою цього методу є безпристрасна концентрація уваги на образах і відчуттях, пов'язаних з розслабленням кістякових м'язів [50, с. 249-254].

Зміна спрямованості свідомості. Варіанти цього способу саморегуляції різноманітні. Відключення (відволікання) складається в умінні думати про що завгодно, крім емоціогенних обставин. Відключення вимагає вольових зусиль, за допомогою яких людина намагається зосередити увагу на уявленні сторонніх об'єктів і ситуацій, як показує Свенцицька у працях [18, с. 267-274].

Як пишуть А.Ц. Пуні і Ф.А. Гребаус, переключення уваги з болісних роздумів на ділову сторону навіть майбутньої діяльності, осмислення труднощів через їхній аналіз, уточнення інструкцій і завдань, уявне повторення майбутніх дій, зосередження уваги на технічних деталях завдання, тактичних прийомах, а не на значучості результату, дає кращий ефект, ніж відволікання від майбутньої діяльності. Зниження значимості майбутньої діяльності або отриманого результату здійснюється шляхом надання події меншої цінності або взагалі переоцінки значимості ситуації. У когнітивній психології розроблена концепція функціональної ролі контрфактичного мислення. Контрфактами називаються уявлення про альтернативний реальності результат події. Вибудовується сценарій, за яким нинішнє положення сприймається як відносно гарне, тому що могло б бути і гірше. Цей контрфакт потрібно використовувати, щоб поліпшити свій емоційний стан.

Використання дихальних вправ, на думку В.Л. Марищука, Р. Деметера, О.А. Чернікової і інших психологів і фізіологів є найбільш доступним способом регуляції емоційного збудження. Застосовуються різні засобии.

Р. Деметер використовував дихання із застосуванням паузи: [50, с 279]

1) без паузи: звичайний подих - вдих, видих;

2) пауза після вдиху: вдих, пауза (дві секунди), видих;

3) пауза після видиху: вдих, видих, пауза;

4) пауза після вдиху і видиху: вдих, пауза, видих, пауза;

5) піввдоха, пауза, піввдоха і видих;

6) вдих, піввидиха, пауза, піввидиха;

7) піввдоха, пауза, піввдоха, піввидиха, пауза, піввидиха.

Крім того, автор рекомендує чергувати (по чотири разу) подих через ніс і рот за наступною схемою:

- вдих носом - видих носом;

- вдих носом - видих ротом;

- вдих ротом - видих ротом;

- вдих ротом - видих носом.

Канадський учений Л. Персиваль запропонував використовувати дихальні вправи в сполученні з напруженням і розслабленням м'язів. Роблячи затримку подиху на тлі напруги м'язів, а потім спокійний видих, супроводжуваний розслабленням м'язів, можна зняти надмірне хвилювання [16, с. 267-278].

Також існують техніки оволодіння засобами регуляції емоційних станів, що в комплексі застосування дозволяють зняти в себе емоційну напругу. Допоможуть цьому наступні засоби:

Отримання додаткової інформації, що знімає невизначеність ситуації.

Розробка додаткової відступної стратегії досягнення мети на випадок невдачі. Відкладання на час досягнення мети у випадку усвідомлення неможливості зробити це при наявних знаннях, засобах і т. п.

Фізична розрядка (як говорив І.П. Павлов, потрібно "пристрасть увігнати в м'язи"); оскільки при сильному емоційному переживанні організм дає мобілізаційну реакцію для інтенсивної м'язової роботи, потрібно йому дати цю роботу. Для цього можна зробити тривалу прогулянку, зайнятися якою-небудь корисною фізичною роботою і т.д. Іноді така розрядка відбувається в людини як би сама собою; при крайньому порушенні вона метушиться по кімнаті, перебирає речі, рве що-небудь і т.д. Тік (мимовільне скорочення м'язів лиця), що виникає в багатьох у момент хвилювання, теж є рефлекторною формою моторної розрядки емоційної напруги.

...