Психологічна корекція сором’язливості засобами нейролінгвістичного програмування

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ОГІЄНКА

ФАКУЛЬТЕТ КОРЕКЦІЙНОЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ

ПЕДАГОГІКИ І ПСИХОЛОГІЇ

КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОЇ ТА ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Дипломна робота

(бакалавра)

з теми: «Психологічна корекція сором'язливості засобами НЛП»

Кам'янець-Подільський - 2017 р

ВСТУП

Актуальність теми. Найбільш адаптованими людьми у сучасному темпі життя є ті, що не бояться змагальних ситуацій, здатні діяти самостійно, активно, наполегливо, цілеспрямовано. У такій ситуації в невигідному становищі опиняються сором'язливі особи, адже сором'язливість ускладнює їхню адаптацію в суспільстві. Носії цієї риси зіштовхуються зі значними труднощами при встановленні міжособистісних контактів. Із цього витікає замкнутість, самотність, пасивність у діяльності, надмірна стурбованість через оцінку оточуючими себе, залежність від інших, вразливість, сугестивність, схильність піддаватися тиску з боку оточення. Ці особливості, притаманні сором'язливим людям, роблять їх вразливими в актуальних умовах життя суспільства.

Характерні для нашого суспільства тенденції визначають той факт, що проблема сором'язливості розвивається, оскільки актуальні ідеали і погляди дедалі більше ізолюють нас один від одного, підігрівають дух суперництва, і проблема самотності збільшується разом із поширенням урбанізації. Для полегшення та покращення роботи психотерапевтів у цій сфері ми маємо зрозуміти, що таке сором'язливість, чому це явище поширене, що це означає для окремої особистості, людей, із якими вона взаємодіє, і як ця риса впливає на суспільство в цілому.

Незважаючи на те, що феномен сором'язливості був предметом вивчення багатьох науковців (І.С. Кона, А.Б. Добровича, В.Н. Куніциної, Н.В. Шингаєва, Л.Н. Галігузової та ін..), ця проблема загалом була досліджена недостатньо повно.

Мета дослідження полягає у дослідженні феномену сором'язливості у контексті роботи практичного психолога і розробці програми психологічної корекції зі включенням у неї методів нейролінгвістичного програмування.

Для досягнення мети було поставлено такі завдання:

Здійснити теоретичний аналіз психологічної літератури з проблеми сором'язливості;

Визначити експериментальні методики та провести дослідження психологічних факторів сором'язливості;

Виявити риси, притаманні характеру сором'язливих осіб;

Скласти програму психологічної корекції сором'язливості засобами нейролінгвістичного програмування.

Об'єктом дослідження є психологічна корекція сором'язливості.

Предметом дослідження є використання засобів нейролінгвістичного програмування у психологічній корекції сором'язливості людей.

Під час вирішення визначених завдань використовувалися наступні методи дослідження. Загальнонаукові: синтез, аналіз, порівняння наукових теорій, підходів у вивченні сором'язливості; експериментальні: емпіричне дослідження, констатувальний експеримент.

Теоретична значущість дослідження полягає у виявленні рис сором'язливості, типології цього поняття та обґрунтуванні ефективності використання методів нейролінгвістичного програмування у корекції сором'язливості. нейролінгвістичний програмування вольовий сором'язливий

Практична значущість дослідження полягає у тому, що запропонована у дослідженні методика корекції сором'язливості може бути корисною для розробки практичних занять психологами, психотерапевтами, а також окремі її елементи можуть застосовувати люди педагогічних професій - вчителі, вихователі, викладачі тощо.

Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1.АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ СОРОМ'ЯЗЛИВОСТІ У СУЧАСНІЙ ПСИХОЛОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

1.1 Теоретичне дослідження сутності та причин виникнення сором'язливості

Сором'язливість проявляється під час емоційних контактів у ситуаціях емоційного навантаження, пов'язаних з чутливістю до думок, впливів оточуючих. Це - поширене явище, яке охоплює широкий віковий і соціальний спектр та має різноманітні індивідуальні прояви, що зумовили виникнення різних підходів до її пояснення.

Сором'язливість визначається як складне, інтегроване психологічне явище, що охоплює всі сфери особистості і проявляється в стані нервово-психічної напруги, яка характеризується різноманітними порушеннями вегетатики, психомоторики, мовленнєвої діяльності, емоційних, вольових, мисленнєвих процесів, а також рядом специфічних змін самосвідомості [17].

Характерним для сором'язливості є афективно складне переживання внаслідок амбівалентного ставлення до себе сором'язливої людини. З одного боку, сором'язливі люди володіють високою загальною самооцінкою, високим рівнем вимог, мотивацією досягнення, а з іншого -- охоплені ірраціональними уявленнями про власну неповноцінність і негативне ставлення до них об'єктів спілкування. Сором'язливість завжди супроводжується необґрунтованим почуттям провини і сорому, тривожністю, невпевненістю в собі, високим рівнем рефлективності і тривоги за своє «Я».

У психології виділяють такі основні підходи до визначення генезису сором'язливості.

Сучасний варіант теорії вродженої сором'язливості належить Р. Кеттеллу. У своїх дослідах він опирається на теорію рис В. Штерна, який розглядає сором'язливість як ряд взаємопов'язаних поведінкових актів і біологічно зумовлену рису, пов'язану зі збудливістю нервової системи. Відповідно до його теорії, сором'язливим людям (тип Н-) притаманна висока чутливість і збудливість нервової системи від народження, тому вони більш вразливі до стресу. Особи з сильнішою нервовою системою (тип Н+) є менш вразливими до цих подразників. Р. Кеттелл вважає: оскільки ця риса є вродженою, то жодні події, які у вигляді досвіду переживає особистість, не можуть змінити її. Водночас, «надмірна сором'язливість має тенденцію до природного зцілення» [43]. Головний недолік концепції вродженої сором'язливості у тому, що сором'язлива особа, сприймаючи її як завершену якість, може відмовитися від спроб її подолання.

Результати досліджень Р. Кеттела збігаються з висновками А.А. Баранова (2002), що описує кореляцію між силою нервової системи і сором'язливістю. Це означає, що для сором'язливих людей характерна слабкість нервової системи, пов'язана з високою чутливістю, проте зазначаємо, що ця кореляція отримана в ході досліджень у вчителів, що мали високий рівень професійної кваліфікації.

Теорія типів особистості, розроблена Г. Айзенком, передбачає визначення типу за ієрархічною структурою рис. Він вважає за необхідне під кожну рису підводити аргументи біологічного характеру. Спершу Г. Айзенк вивів два параметри -- нейротизм і екстраверсія-інтроверсія. За екстраверсією-інтроверсією, індивідуальні відмінності залежать як від генетичних (нейрофізіологічних) факторів, так і від факторів середовища. Натомість нейротизм є основою і визначає спадкові біологічні відмінності у функціонуванні нервової системи особистості. Утім, згодом Г. Айзенк зіткнувся з тим, що ці два параметри не покривають весь спектр особистісних якостей людей, і тоді він вводить третій параметр -- психотизм. Згідно з його описом, люди з високим значенням цього параметру схильні до усамітнення, нечутливості і неуваги до інших, часто знаходяться в опозиції до соціальних норм. Відповідно, кожен з цих типів особистості можна розглядати як генетичну обумовленість сором'язливості.

Підтвердження цієї концепції ми знаходимо в результатах дослідів Д. Деніелса і Р. Пломіна (D. Daniels, R. Plomin, 1985). Експеримент проводився за участю дітей віком 1-2 роки та їх рідних, а також прийомних батьків і дітей цього віку у звичайних сім'ях. Завдання цього експерименту було виявити закономірність виникнення сором'язливості порівнюючи сім'ї з прийомними ті рідними дітьми. У разі прояву у дитини сором'язливості, з цим безпосередньо пов'язані низька товариськість та інтровертність матері. Подібна тенденція спостерігається і у родинах з прийомними дітьми, але в меншій мірі. Це показує явну роль соціального чинника, але з іншого боку, у дослідженні виявлено, що сором'язливість прийомних дітей міцно пов'язана з інтровертністю рідних матерів, що свідчить про вагому роль спадковості.

Результати дослідження феномену сором'язливості Джеремі Кагана, які проводилися з малими дітьми та немовлятами понад десять років, дають змогу отримати дані, на основі яких виділяють два види поведінкового прояву цієї риси. Так, одна група дітей без проблем йде назустріч незнайомим людям та об'єктам, інша -- ні. Каган розрізняє поведінку дітей за такими критеріями, як схильність і несхильність до гальмування. У його теорії стверджується, що перша і друга групи мають різні вроджені пороги збудливості мигдалеподібної залози й, відповідно до цього, в одних випадках її роль виражена більш яскраво, в інших -- менше; усі ці описані відмінності між двома групами і визначають схильність одних дітей і несхильність інших до розвитку гальмування. Також Каган виділяє те, що схильні та несхильні до гальмування діти не є представниками різних крайніх проявів одного і того ж самого явища -- навпаки, йдеться про два окремих типи генетичного походження, відмінні між собою. Труднощі у вивченні сором'язливості пов'язані з тим, що ця риса близька до боязкості, а боязкість ближча до страху. Через це деякі автори, у тому числі Д. Каган, намагаються не використовувати термін «сором'язливість», а говорять про існування феномену поведінкового гальмування або стримування.

Біхевіористична концепція виходить з того, що психіка людини впливає на форми поведінки, а поведінка -- це реакція на стимули зовнішнього середовища. Люди вчаться поводитись так, щоб отримувати емоційну винагороду, і, відповідно, утримуються від дій, які можуть мати негативні наслідки. Сучасні біхевіористи вважають, що сором'язливість -- це закріплена фобічна реакція на соціальні події. A. Bandura говорить про негативний накопичений досвід спілкування в певних ситуаціях, J. Curran нестачу соціального досвіду пов'язує з обмеженістю спілкування, відсутністю «правильних» соціальних контактів. Біхевіористи говорять про те, що невдачі чи ускладнення створюють умовну стривоженість стосовно початково нейтрального соціального подразника. Саме ця стривоженість і може мотивувати різноманітні стилі поведінки, пов'язані з униканням будь-чого, пов'язаного з цієї сферою. Це може призвести до серйозних наслідків - постійного очікування невдач у різноманітних ситуаціях, надмірної чутливості до негативних оцінок з боку оточення, загальної тенденції оцінювати себе негативно. Відповідно до цієї концепції, було виділено три основні типи наслідків сором'язливості.

Перший наслідок: уникаючи напруги, пов'язаної з несподіваними зустрічами, сором'язливі люди виключають можливі позитивні сценарії цих ситуацій. Другий можна визначити як обмеження кола соціальної підтримки взагалі, що робить таких людей більш вразливими по відношенню до життєвих стресів. Третій тип наслідку сором'язливості - це позбавлення людини необхідної інформації, через що вона втрачає можливість адекватного порівняння навіть особистого негативного досвіду.

Але деякі люди, отримуючи необхідний досвід та соціальні навички, не позбуваються сором'язливості. Респонденти Стенфордського опитувальника сором'язливості, деякі відомі політики, ведучі телевізійних програм, зізнавалися, що все життя були сором'язливими людьми, і кожен публічний виступ вартував їм немалих зусиль [8]. У цьому випадку сором'язливість стосувалася певних конкретних зовнішніх умов, тобто ситуації чи іншої людини, а як наслідок, відображалася і на професійну діяльність.

Порівняно з вродженою, ця концепція доволі оптимістична, адже якщо сором'язливість -- наслідок засвоєння «невірних» правил спілкування з іншими людьми, то вона має ліквідуватися після закріплення «вірних» реакцій і отримання підкріплюючого досвіду.

Представник класичної школи психоаналітики, Зігмунд Фрейд, розглядає психічні розлади як результат протиріч між трьома складовими особистості -- «Воно», «Я» і «Над-Я». Інші представники психоаналітичного напряму вважають, що розлади формуються при порушенні гармонії між цими складовими. Причини неузгодженості можуть бути: а) реакція на нездійснені прагнення підсвідомості; б) результат орієнтації «Я» на самого себе (нарцисизм); в) О. Фенішель пов'язав сором'язливість з пригніченим бажанням сексуального задоволення [44].

Сором'язливість може сформуватися при жорсткому, сильному «Над-Я» із домінуванням ворожості і уявленням про власну велич. Таким чином, «Над-Я» не допускає прямого і безпосереднього вираження подібних уявлень, тому вони видозмінюються і витісняються, замінюються іншими. Однак, перебуваючи в самотності, сором'язлива особа вдається у фантазії про власну славу та величність. Так, спрямованість мрій є важливою характеристикою сором'язливої людини, адже за зовнішнім бажанням, під маскою мовчання, на думку Д. Каплана, приховуються грандіозні фантазії і невиражена ворожість.

Інакшу позицію порівняно з іншими психоаналітиками займав М. Кляйн. На його думку, сором'язливість формується у процесі передчасного відокремлення дитини від матері і зустрічі з відчуттям власної індивідуальності ще до того, як малюк задовольнив потребу бути захищеним матір'ю. У цьому випадку у суб'єкта формується страх перед невизначеністю життєвих ситуацій.

За концепцією А. Адлера, всі люди на ранніх етапах дитинства відчувають комплекс неповноцінності, почуваються нездатними на щось впливати через фізичну недосконалість або брак можливостей і сил. Цей комплекс зберігається і у подальшому житті, але у нормі, без критичних відхилень він виступає як стимул здорового розвитку і прагнення до покращень. У подальшому, кожна дитина закладає фундамент, основу для свого життєвого стилю, обумовленого наявним характером і її уявленнями про себе та навколишній світ. Адлер вважає, що людина, яка співпрацює з іншими, не може стати невротиком, на відміну від тих, хто ізолюється від співпраці, стає самотнім і внутрішньо схиляється до невдач. Причиною цього можуть бути різноманітні умови: органічні ушкодження, часті хвороби, що не дають змогу дітям приймати повноцінну участь у взаємодії з іншими дітьми тощо. Також до цієї категорії потрапляють розбещені діти, які не мають достатньої впевненості у своїх силах, оскільки весь попередній досвід у них - про те, як замість них завжди щось робили. І врешті, знедолені або занедбані діти, які почувають себе небажаними, в яких немає необхідного досвіду взаємодії, співпраці, так як вони не могли отримати його у власній родині. Ці три категорії дітей різною мірою схильні до комплексу неповноцінності, що призводить до замикання в собі, мінімізації взаємодії з суспільством, поступового знищення їх внутрішнього потенціалу. Введене Адлером поняття «невпевненої поведінки», яка обумовлена страхом критики, страхом сказати «ні», страхом контакту, страхом наполягти на своєму, обережністю, описує дітей залежних, несамостійних, пасивних.

Американські соціологи і соціальні психологи причини сором'язливості бачать в соціальних умовах, а саме: а) явище «географічної рухливості» -- мобільність громадян, яка виявляється у частоті змін місця проживання, призводить до майже хронічного переживання почуття відчуженості і соціальної ізоляції; б) урбанізація, через яку людина «губиться в натовпі», самотність міського жителя, у тому числі дитини; в) синдром першості з його направленістю на особистий успіх, що ставить людину в ситуацію постійного змагання з усіма і кожним; г) нестача досвіду спілкування у зв'язку з проживанням в ізольованих районах чи обмеженому навколишньому середовищі, яка сприяє виникненню незручностей і страху перед новими людьми, до чого додається ще й мала чисельність сімей, що позбавляє дитину можливості отримувати досвід взаємодії з представниками різних вікових і соціальних категорій; д) певний стиль взаємовідносин дорослих та дітей, застосовуваний у більшості соціальних інститутів, сприяє формуванню неповаги дитини до самої себе. Ж. Ван ден Брук зазначає, що дітей просять робити те, чого вони не можуть, а потім критикують за безпорадність.

К. Платонов розглядає сором'язливість як процес, стан і властивість особистості. Сором'язливість як процес по-різному проявляється у людей різного віку і професій, може посилюватися і слабшати під впливом особистих дій, має часові характеристики і певну інтенсивність. Її можна представити у вигляді відрізку, на одному з кінців якого будуть дуже сором'язливі люди, які страждають від нездатності бути вільними і розкутими у спілкуванні, а на іншому кінці -- несором'язливі люди, які рідко переживають збентеження чи напруження під час ситуацій публічних виступів, знайомств. Між цими кінцями знаходиться група ситуативно-сором'язливих. До спеціальної, відносно невеликої групи відносять надмірно вільних, нав'язливих, безцеремонних людей -- безсоромних.

Під впливом соціальних умов, досвіду спілкування, виховання і самодисципліни може відбуватися «перестановка» цього процесу: несором'язлива особа, здобуваючи комплекси, стає сором'язливою, а сором'язлива, неправильно адаптуючись, переходить в групу безсоромних.

Нав'язування суб'єкту ярлика «сором'язливий» може сприяти розвитку цієї риси. За даними Ф. Зімбардо і його колег, багато сором'язливих людей точно згадали людину, ситуацію, день, коли їх вперше назвали сором'язливими [8]. Подальше зосередження суб'єкта на своїх реакціях і переживаннях сприяло появі скутості, незграбності в поведінці, почуття зніяковіння і, як наслідок, формуванню сором'язливості. Публічні зауваження, висміювання і спроби дорослих присоромити дитину за своїм впливом близькі до попереднього фактору. Почуття сорому ніби вказує на те, що треба сховати, через що суб'єкт почувається незручно. Заклик відчувати сором в більшості ситуацій невдач формує в дитини негативне ставлення до себе, це почуття використовується людьми як інструмент, щоб змусити людину поводити себе так, як суспільство вважає за потрібне.

Отже, теоретичне дослідження сутності та причин виникнення сором'язливості дало змогу ознайомитися з такими поглядами на цю проблему.

Теорія вродженої сором'язливості Раймонда Кеттела, що збігається за теоретичними поглядами з даними кореляції сили нервової системи та сором'язливості А.А. Баранова, пов'язує сором'язливість з пороговими значеннями збудливості нервової системи та зазначає, що цей показник, оскільки він вроджений, змінити неможливо.

Теорія типів особистості Ганса Айзенка говорить про чітку структуру особистісних рис та опирається на аргументи біологічного характеру для кожної з них. У його теорії зазначаються три фундаментальні параметри особистості, які допустимо розглядати як генетичну обумовленість сором'язливості.

На користь концепції сором'язливості як вродженої риси виступають результати дослідів Д. Денілса та Р. Пломіна. За даними їхніх експериментів з прийомними дітьми віком 1-2 роки, видимою є явна роль соціального чинника, але показники сором'язливості дітей були міцно пов'язаними з інтровертністю рідних матерів, що підтверджує роль спадковості.

Також Дж. Каган у своїх дослідженнях, що тривали понад десять років, виявив два види поведінкового прояву риси сором'язливості у дітей дошкільного віку. Він розрізняє два типи поведінкового прояву - схильність і несхильність до гальмування. Каган стверджує, що ці два типи не є крайніми проявами одного й того ж явища, а є представниками двох окремих типів генетичного походження, відмінних між собою.

Біхевіористична концепція опирається на те, що поведінка це реакція на стимули зовнішнього середовища. A. Bandura пропонує поглянути на сором'язливість як на негативний накопичений досвід спілкування в певних ситуаціях, а J. Curran говорить про відсутність «правильних», адекватних соціальних контактів, та нестачу соціального досвіду.

З цього витікає, що сором'язливість -- наслідок «невірних» правил спілкування з іншими людьми, а відповідно, це ліквідується закріпленням «вірних» реакцій і отриманням підкріплюючого досвіду.

Психоаналітичний підхід, класична школа Зігмунда Фрейда, говорить про виникнення феномену сором'язливості, як результат протиріч між трьома складовими особистості. Інші представники психоаналітичного напряму вважають, що причина в дисгармонії між цими складовими.

Унікальний підхід в розумінні цієї проблеми висловлює О. Фенішел, пов'язуючи сором'язливість із пригніченим бажанням сексуального задоволення, а М. Кляйн - із передчасним відокремленням дитини від матері.

Згідно концепції комплексу неповноцінності, який відчувають всі люди на ранніх етапах дитинства через фізичну недосконалість або брак власних можливостей і сил А. Адлера констатує, що цей комплекс зберігається протягом всього життя, у нормі він виступає як стимул здорового розвитку, і прагнення покращення, а відхилення від нормального положення цього комплексу в житті людини призводить до різноманітних компенсаторних реакцій або змін перебігу життя у цілому.

Соціально-психологічні теорії опираються на умови в соціумі, які супроводжують людину від дитинства. Це - явище «географічної рухливості», часта зміна проживання, що призводить до постійного переживання відчуженості; урбанізація та вже досить поширене для нашого часу явище самотності міського жителя та ін.

Дослідник К. Платонов розглядає сором'язливість у комплексі «процес - стан - властивість» і говорить про те, що це явище, на одному з кінців якого знаходяться дуже сором'язливі, на іншому -- несором'язливі, а посередині - ситуативно сором'язливі. Він зазначає, що під впливом соціальних умов, досвіду спілкування, виховання та самодисципліни може відбуватися «перестановка» цього процесу, де несором'язлива особа може стати сором'язливою і навпаки.

Значущий момент відзначає Ф. Зімбардо, коли багато сором'язливих людей згадали людину, ситуацію і день, коли їх вперше назвали сором'язливими, що означає наявне значення і роль нав'язування суб'єкту ярлика «сором'язливий» у сприянні розвитку цієї риси.

1.2 Класифікація сором'язливості

Сором'язливість характеризується широким спектром психологічних проявів, починаючи від легкого дискомфорту, сорому в присутності інших людей, і аж до травмуючої тривожності, яка буквально руйнує нормальний перебіг життя людини. Є люди, які відчувають сором'язливість тільки в певних ситуаціях або при спілкуванні з деякими типами людей, але вважають себе дуже сором'язливими, інші переживають страх і незручності у будь-якій міжособистісній ситуації і майже з усіма людьми, окрім самих близьких. У гіршому випадку сором'язливість приймає форму неврозу, ригідності свідомості, яка виражається в подальших депресіях і навіть схильності до самогубства.

Досліджуючи літературу за цією темою, можна знайти декілька класифікацій сором'язливості.

В роботах P. Pilconis [46] ми зустрічаємо поділ сором'язливих на дві групи -- інтровертів (зовнішня сором'язливість), і екстравертів (внутрішньо сором'язливі).

Сором'язливі інтроверти -- це люди, сором'язливість яких неможливо приховати. Вони більше засмучуються через свою незграбність в суспільстві, нездатність гідним чином поводитися в тій чи іншій ситуації. Незручність, яку вони переживають в присутності інших, пояснюється їхнім страхом осоромитися.

Для сором'язливих екстравертів діяльність відходить на другий план перед суб'єктивним почуттям дискомфорту. Зовнішньо ці люди виглядають як несором'язливі або безсоромні.

Сором'язливість з більшою силою тисне на інтровертів. Про свою невпевненість, страх, навіть про свої хороші якості інтроверти розповідають неохоче. Сором'язливі інтроверти в присутності інших людей почуваються незатишно, і у оточуючих може скластися про них враження не найкращого характеру. Часто їх просто не помічають, що врешті відображається і на самооцінці інтроверта. Такі люди з більшими складнощами досягають соціальних висот, а діяльність лідера є для них фактично недосяжною.

Екстраверти ж, порівняно з попередньою групою, знаходяться у кращому становищі. Вони знають, що необхідно робити для того, щоб будувати стосунки з оточуючими людьми, здобувати успіх на роботі. До того ж, якщо вони мають якісь здібності, таланти, то можуть досягти високого соціального статусу і навіть бути відомими. Але нікому окрім них невідомо, якою опиниться ціна прикладених зусиль. Вони навчаються приховувати свою тривожність, стримувати її, грамотно справляючись із соціальними обов'язками, професійними ролями. Сором'язливі екстраверти можуть бентежити людей навколо своєю поведінкою, дивним одягом, хвалькуватістю. Вони намагаються знизити власну невпевненість, викликаючи до себе негативне ставлення як до надто сміливої, демонстративної особи і тим самим формують у людей навколо певну думку про себе. Така поведінка пов'язана зі страхом, що люди дізнаються про їхню сором'язливість.

Тобто, різниця у прояві сором'язливості інтровертів і екстравертів полягає у тому, що перші зосереджені на своїх поведінкових дефектах -- невмінні говорити, підтримувати розмову, а другі -- на внутрішніх переживаннях і фізіологічних реакціях - страхах, внутрішній напрузі.

Також варто зазначити про групи, які виділяють за ступенем прояву сором'язливості: від переживання незручності час від часу в присутності інших людей до крайньої межі тривоги. В роботі P.Zimbardo і S.Radl сором'язливість класифікується за рівнями прояву.

Помірна сором'язливість не приносить суб'єкту страждання і не заважає йому бути адекватним у соціумі. Але ця ступінь сором'язливості може переростати в більш виражену форму.

При вираженій сором'язливості суб'єкти переживають складнощі в зверненні за допомогою навіть у разі необхідності, не можуть виражати свої почуття, сором'язливість є для них бар'єром в інтимних ситуаціях. Для цих людей характерним є стан самотності і депресії. Сором'язливі люди схильні оцінювати власну проблему як унікальну, не властиву іншим людям. Окрім того, низька самооцінка примушує їх вважати себе непривабливими особистостями, що призводить до переживання почуття сорому і провини. Багато сором'язливих, опитаних Ф. Зімбардо, оцінюючи себе не такими, як інші, стверджували, що в них є безліч недоліків і вони заслуговують на покарання.

В іншій роботі [8] Ф. Зімбардо виділяє, у залежності від тривалості, наступні види сором'язливості: а) ситуативна; б) вікова; в) особистісна.

Ситуативна сором'язливість -- це швидкоплинний стан емоційної і психологічної напруги, який викликається короткотривалим ускладненням у спілкуванні. Ця сором'язливість може виникнути у людини будь-якого віку, статі, професії. Пов'язана з ніяковістю, яка проявляється в певних ситуаціях або при спілкуванні з людьми якогось визначеного типу. До ситуацій, які майже обов'язково викликають сором'язливість, можна віднести ситуації публічного виступу, публічної критики, інтимного спілкування представників різної статі.

Вікова сором'язливість характерна для підліткового віку, тобто виникає в період активного засвоєння соціального досвіду. Цей вік обумовлений внутрішньою нестабільністю, разом з тим, зростає соціальна активність, суб'єкт стоїть перед необхідністю освоєння нових міжособистісних і соціальних ролей, формується статева позиція, підвищується суб'єктивна значимість спілкування із представниками протилежної статі. Усі ці фактори призводять до зниження впевненості у собі, появи нерішучості, скутості, напруги у спілкуванні. Вікова сором'язливість свідчить на користь зростаючого усвідомлення себе в житті.

На думку І. Кона [16], юнацька сором'язливість -- природній етап в розвитку особистості, адже спілкування в житті підлітків стає провідною діяльністю і представляє для них самостійну цінність. У спілкуванні вони задовольняють потребу переживання нового досвіду, випробування себе в новій ролі, розширення свого уявлення про себе, свої стосунки з іншими. Ряд особливостей у спілкуванні підлітків майже закономірно викликає сором'язливість.

Перш за все, одна з основних рис підліткового віку -- егоцентризм, тобто надмірна зосередженість на собі, своїх переживаннях. Підлітки постійно стурбовані собою і вважають, що інші розділяють цю стурбованість. Тому вони зазвичай діють ніби перед уявною аудиторією, внаслідок чого з'являється постійна напруга і як результат -- сором'язливість.

Також, перебільшуючи значення своєї унікальності, підлітки часто створюють «свій світ», вигадану біографію. Підтримка такого іміджу в очах інших людей потребує постійних зусиль. Тому підліткове спілкування часто напружене, неприродне. Для того, щоб подолати невпевненість у собі, підлітки демонструють у своїй поведінці виклик, а лишаючись на самоті з собою, переживають сором, почуття провини -- емоції, які є дуже характерними для сором'язливості.

Вікову і ситуативну сором'язливість слід розглядати як соціальну сором'язливість, адже її причинами можуть бути різноманітні соціальні фактори. Вона піддається корекції аж до повного подолання при наявності позитивного збігу обставин: вдалий шлюб, професійний успіх, фізичне і нервово-психічне здоров'я, задоволення основних соціальних і особистісних потреб.

Особистісна сором'язливість -- постійна риса характеру, яка зберігається протягом всього життя, незважаючи на можливий інтенсивний характер міжособистісної взаємодії. До особистісної сором'язливості людина пристосовується, з'являються індивідуальні способи зняття нервово-психічної напруги і поведінкові стереотипи. Для деяких сором'язливість -- свідомо обраний образ життя, для інших -- покарання.

Перші -- це суб'єкти, які надають перевагу книгам, речам, природі перед товаришуванням з іншими людьми. Письменники, наукові співробітники, винахідники, колекціонери, лісники самі обирають роботу, спосіб життя, коли більша частина часу проходить далеко від інших людей, або ж контакти стають дуже рідкісними. У більшості це інтроверти, і спілкування з людьми для них не є таким важливим, як спокій і усамітнення. Інші, ті, хто знаходяться на цьому полюсі, страждають від самотності, відчувають потребу в спілкуванні, але в силу своєї сором'язливості не можуть цю потребу задовольнити.

В.Н. Куніцина [13] виділяє типи сором'язливості на базі ступеню психологічного напруження.

Особливо сором'язливі -- відчувають напруження, ніяковість, неволю в більшості соціальних ситуацій; виключення складають лише ситуації спілкування з близькими, рідними, друзями. У представників даної групи однією з причин поганої сумісності і контактності є знижена самоповага.

Адаптовані сором'язливі -- ті, хто виробив індивідуальні способи саморегуляції і зняття напруги, і в більшості ситуацій, які раніше викликали напругу, добре справляються з труднощами. При низькій взаємодії, вони відрізняються відносно високою задоволеністю спілкуванням, довірою до людей, м'якістю, безпосередністю, більш високою порівняно з іншими групами сором'язливих контактністю.

Псевдосором'язливі, або люди з шизоїдною акцентуацією, мають високий показник аутистичності і зовнішні поведінкові прояви, властиві сором'язливим людям. Вони мало спілкуються, в контактах не дивляться співбесіднику в очі; нестача експресії і слабо виражена міміка створюють враження напруженості. Такі люди володіють низькою самоповагою, схильні до маніпулювання людьми. Їх відрізняє погана самоорганізація і самоконтроль, внутрішня неорганізованість і наявність досить великих нерозв'язаних особистісних проблем. І хоча в більшості випадків поведінка таких людей розцінюється оточуючими як глибоко сором'язлива, відсутність стану нервово-психічної напруги відносить цю категорію людей до псевдосором'язливих.

Безсоромні -- справжні екстраверти. Вони відкриті, емоційно збудливі, впевнені в собі, імпульсивні. Характерні риси -- сміливість, схильність до ризику; ці люди зухвалі, активні по відношенню до протилежної статі. Усі вони агресивні, фрустровані, високо конфліктні, авторитарні, що знижує їх сумісність. Конформні уступають групі, але коли їм необхідна підтримка групи, стають явними маніпуляторами.

Також типологію підліткової патологічної сором'язливості, що побудована на базі об'ємної психотерапевтичної практики, пропонують В.Л. Леві і Л.З. Волков [13, c. 359-360].

Шизоїдно-інтровертована -- стійка і психотерапевтично найбільш несприятлива форма сором'язливості; пов'язана з ізольованістю підлітка в групі, його неконформною поведінкою, скороченням контактів з людьми. Ця форма сором'язливості найбільш близька до аутистичності, її можна назвати аутистичною сором'язливістю.

Псевдошизоїдна сором'язливість виникає через фізичну чи соціальну неповноцінність, фізичні дефекти (заїкання, косоокість, ожиріння). Із близькими і добре знайомими людьми ця форма сором'язливості не проявляється. Суб'єкти з псевдошизоїдною сором'язливістю мають нестійку самооцінку і намагаються компенсувати свою сором'язливість у формі анти- чи надмірної конформної поведінки. Псевдошизоїдна безсоромність -- це поведінка закомплексованої людини явного компенсаторного характеру.

Психоастенічна сором'язливість характеризується зниженням рівня мотивації у старшому віці, відсутністю прагнення до ролі лідера, конформною поведінкою.

Ці три типи сором'язливості відносяться до патологічної сором'язливості, тобто характеризують межові стани. На думку В.Л. Леві і Л.З. Волкова, запущена сором'язливість може приймати різноманітні форми втечі, у тому числі і пристрасть до алкоголю.

Отже, теоретичне дослідження різних класифікацій сором'язливості дало змогу виділити такі основні види.

P. Pilconis у своїх роботах розділяє сором'язливих на дві групи - інтровертів та екстравертів. Інтроверти сором'язливі явно, вони більшою мірою відчувають тиск цієї риси, а екстраверти здатні поводити себе як несором'язливі і, навіть, безсоромні, але внутрішньо переживають це важко.

Ф. Зімбадо виділяє три види сором'язливості, залежно від тривалості: а) ситуативну, б) вікову, в) особистісну. Ситуативна сором'язливість швидкоплинна, нетривала, може виникнути у будь-якому віці. Вікова є характерною для підліткового віку, з притаманним для цього періоду внутрішнім нестабільним станом. Особистісна сором'язливість вже є постійною рисою характеру, яка зберігається протягом всього життя. У більшості це інтроверти, люди, для яких важливим є спокій і усамітнення, проте є й інші, котрі страждають від самотності.

В.Н. Куніцина виділяє типи сором'язливості на базі ступеню психологічного напруження: особливо сором'язливі, що мають знижену самоповагу через погану сумісність і контактність, відчувають напруження, ніяковість, виключення ускладненої соціальної взаємодії складає спілкування з близькими, рідними, друзями; адаптовані сором'язливі, люди, які виробили власні способи саморегуляції і зняття напруги, порівняно добре справляються з труднощами, мають більш високу контактність; псевдосором'язливі, що мають високий показник аутистичності, шизоїдну акцентуацію, не мають нервово-психічної напруги під час взаємодії; безсоромні, для яких характерні сміливість, схильність до ризику, агресивність.

В.Л. Леві і Л.З. Волков на базі психотерапевтичної практики запропонували типологію підліткової патологічної сором'язливості: шизоїдно-інтровертована, яка є стійкою і найбільше несприятливою, пов'язана з ізольованістю підлітка в групі, близька до аутистичності; псевдошизоїдна, виникає через фізичну чи соціальну неповноцінність і для неї характерна компенсаторна діяльність у вигляді анти- або надмірної конформної поведінки; психоастенічна сором'язливість -- зниження рівня мотивації, конформна поведінка. На думку дослідників, запущена сором'язливість може приймати різноманітні форми втечі, у тому числі і пристрасть до алкоголю.

1.3 Особистісні особливості сором'язливих людей

Сором'язливість дуже добре усвідомлюється її суб'єктом, але при цьому з нею важко справитися. Ф. Зімбардо, R. Norwood притаманною когнітивній сфері сором'язливих якістю вважають мислення «охоронця» і «ув'язненого» одночасно. «В'язничним охоронцем», який обмежує невід'ємні права ув'язненого, насильно керує його поведінкою, для себе виступає сам суб'єкт. Він же ув'язнений, що є мовчазним і покірним «в'язнем», позбавленим свободи слова і дій. Ув'язнений страждає від втрати самоповаги, адже погоджується із заснованими на владі правилами, які, в свою чергу, руйнують будь-яке почуття автономності і компетентності.

Науковий аналіз «загальної формули сором'язливості» здійснив K. Saraf. Він проаналізував двадцять шкал сором'язливості з різних тестів разом з іншими шкалами, що оцінюють різноманітні аспекти особистості і самосвідомості, і запропонував п'ять компонентів сором'язливості: соціальне уникання; соціальна самосвідомість (рефлексія); дискомфорт; ніяковість; боязкість. Позитивні кореляції було отримано між сором'язливістю і шкалами нейротизму, суспільної тривоги, соціальної самосвідомості. Негативна кореляція була визначена з екстравертністю.

У результаті різноманітних дослідів було виявлено, що сором'язливість має як важливі загальні, так і окремі компоненти. P.Pilkonis підкреслював необхідність вивчення сором'язливості у цілому -- її поведінкові, когнітивні, емоційні і фізіологічні прояви. Деякі психологічні особливості сором'язливих одночасно стосуються різних сфер прояву. Тим не менш, більшість дослідників сором'язливості виділяють чотири її компоненти: когнітивний (постійно аналізує свою поведінку, оцінює себе негативно, очікує негативної оцінки збоку, піклується про справлене враження, негативно оцінює власний стан сором'язливості у цілому); афективний (відчуває неспокій, тривогу, знаходиться в стані збентеженості, її супроводжує нервозність); поведінковий (не витримує прямого погляду і уникає зорового контакту зі співрозмовником, сам відводить очі, мовчазний у групі, говорить тихо, уникає людей, не ініціативний в громадських справах, незграбний в рухах); фізіологічний (відчуває підвищення пульсу, нерівне биття серця, червоніє, пітніє, починає прискорено чи ускладнено дихати, присутні неприємні відчуття в животі)

Сором'язливість тісно пов'язана з низькою самооцінкою. Надмірно низька самооцінка свідчить про розвиток комплексу меншовартості, стійкої невпевненості у собі, відмежування від ініціативи, тривожності. Низька самоповага вказує на негативний вплив на психічне самопочуття і соціальну поведінку особистості. Ф. Зімбардо, наприклад, приводить результати одного з експериментів: сором'язливі оцінюють себе несимпатичними, нерозумними, нездатними до спілкування та прийому на себе керівних функцій. Навіть коли сором'язливі точно знають, що вони хочуть зробити, вони сумніваються в тому, що діло буде успішним, скоріше навпаки - вони готові до провалу. Природнім наслідком готовності до невдачі є страх помилки -- негативне ставлення і до свого страху, і до помилок. Ю.В. Климакова [12] у своєму досліді показала, що страх помилки проявляється у відмові продовжувати виконання діяльності при виявленні помилки; в появі емоційного «блокування» при суб'єктивному відчутті важкості завдання (не може знайти правильне рішення, не може згадати); в сильному страху новизни (сором'язливий довго освоюється у нових обставинах, новому колективі, у нього може виникнути блокування при засвоєнні нового матеріалу, нової діяльності); в складнощах вербального визнання своїх помилок чи непорозуміння (боязкі студенти/учні рідше повідомляють викладачу про свої труднощі і залучаються до спільної діяльності). Вони приймають невдачу чи негативне ставлення до себе як належне, адже мають установку, що любові і уваги вони дійсно не заслуговують, що вони недостатньо розумні, здібні.

Прояв конфліктної самооцінки сором'язливих суб'єктів -- суттєва розбіжність між оцінками «Я - реальне» і «Я - ідеальне». Завищена самокритичність виходить з високих стандартів, які сором'язливі люди встановлюють для себе. R. Sears [49] показав, що сором'язливі витрачають більшість відпущеного в експерименті часу, аналізуючи розбіжність між їхніми діями і еталоном. Сором'язливий, опинившись серед людей, які володіють широкими знаннями чи особливими талантами, відчуває їх перевагу. Він порівнює себе з ними і розглядає їх талант як доказ власної неповноцінності.

На думку І.С. Кона, розбіжність між реальним і ідеальним «Я» -- природній наслідок зростання самосвідомості і необхідна умова цілеспрямованого виховання. Але у сором'язливих ця розбіжність приймає гіпертрофований і хронічний характер. Розбіжності реального і ідеального «Я» функція не тільки вікова, але і інтелектуальна. У інтелектуально розвинутих підлітків і юнаків розбіжність між тими якостями, які вони приписують собі, і тими, якими б їм хотілося володіти, значно більша, ніж у цієї ж вікової категорії з середніми здібностями. Те ж відзначається у більш творчих людей, гнучкість і незалежність мислення яких часто поєднується з невдоволеністю собою, підвищеною вразливістю. [16]

Ф. Зімбардо пропонує наступну модель: сором'язливість - це завищений індивідуалізм, який характеризується надмірно егоцентричною зосередженістю і крайньою стурбованістю через суспільну думку. Коли сором'язлива особа знаходиться в ситуації, де її оцінюватимуть, вона входить в стан надмірної зосередженості на собі. Для сором'язливої людини весь світ -- сцена. Концентрація на самій собі, критично налаштоване (як їй здається) оточення призводять до того, що сором'язлива людина втрачає свою спонтанність і спосіб діяти вільно. [8]

Сором'язливі значно частіше аналізують себе і свою поведінку, ніж несором'язливі. Сором'язливість змушує людину переживати підвищене почуття самосвідомості, самоаналізу та самоконтролю. За результатами дослідів Ф. Зімбардо, 18% опитуваних охарактеризували стан сором'язливості підвищеним рівнем самосвідомості, 67% відзначали підвищений контроль, 59% були зацікавленими соціальною оцінкою. Боязкі суб'єкти аналізують мотиви своєї поведінки, свою мисленнєву діяльність у процесі вирішення задач. Вони схильні до самоаналізу, причому зі знаком «мінус», приділяючи основну частину часу негативним думкам про свою особистість і власну поведінку в суспільстві -- усвідомлюються тільки ті риси, які здаються зараз неадекватними. Думки, які приходять в голову сором'язливому в разі невдачі, пов'язані з оцінкою ситуації як жахливої, своєї поведінки і зовнішності -- смішних і безглуздих, ставлення оточення оцінюється як неприємне. Характерна риса сором'язливих -- самозвинувачення. Основна ідея, яку вони виносять практично з будь-якої невдачі -- недолік у них, а не в ситуації. [8]

Психологи, які вивчають сором'язливість, показали, що для боязких людей притаманний високий рівень самоконтролю як засіб придушення своїх спонтанних реакцій. Але придушені тенденції прориваються у вигляді емоційних вибухів. В. Моросанова, Е. Коноз вивчали вплив нейротизму на саморегуляцію і прийшли до висновку, що він має нелінійний характер -- самоконтроль може бути як ефективним, так і неефективним. Із одного боку, у осіб з вираженим нейротизмом відмічається, в середньому, більш низький, ніж у стабільних, загальний рівень сформованості системи свідомої саморегуляції, з іншого боку, і нейротики здатні формувати структуру саморегуляції з високою функціональною значимістю регуляторних процесів і регуляторно-особистісних властивостей. [22]

Експеримент над особливостями пам'ятю слолм'язливих провів N. Hatvany. Студентам пропонувалося вислухати промову, записану на відеоплівці (несоціальне спостереження); промову людини, яка знаходилась у цій же кімнаті (соціальне спостереження); вислухати промову людини і потім поспілкуватися з нею з приводу почутого (соціальне залучення). У ситуації несоціального спостереження сором'язливі згадали менше всього деталей ситуації. Несором'язливі в подібній ситуації концентрувалися на вимогах завдання, які служили критеріями для оцінки. Сором'язливі надмірно концентрувалися на внутрішніх переживаннях, тим самим гублячи з поля зору вимоги завдання, і відповідали не по суті [45]

На думку В.Сухарева, сором'язливі люди схильні до фантазій, у яких вони уявляють себе героями [33]. Уява може виконувати компенсаторну функцію, коли сором'язливий в уявних ситуаціях бачить себе сміливим, комунікабельним, успішним. Але в той же час уява малює жахливу картину провалу, коли в невизначеній ситуації у сором'язливого актуалізується установка на невдачу.

У формуванні сором'язливої особистості і в її соціальній активності К. Ізард ведучу роль відводить емоції зніяковіння. Ніяковість завжди пов'язана з почуттям невпевненості, яке виникає у ситуації соціальної взаємодії. Переживання ніяковості обов'язково включає в себе почуття неадекватності і незручності. Людина відчуває, що не в стані ефективно спілкуватися [10]. Автор визначає ніяковість як хронічне почуття неможливості впевнено і комфортно взаємодіяти з людьми. Дуже важливою здається ідея, яку висловив К. Ізард -- припущення про те, що ніяковість являє собою суміш чи конфлікт позитивних і негативних почуттів стосовно суспільної взаємодії [50].

Можливо припустити наявність заздрісності у сором'язливих. М. Муздибаєв показав, що заздрість позитивно і тісно корелює з сором'язливістю [23]. «Однак, сором'язливість і заздрісність заклечається не тільки в боязні сором чи соціального осудження. Почуття недоречності, неадекватності і незручності ставлять і заздрісника, і сором'язливого в принидене, безпорадне положення» [24, с. 47]. Якщо переживання приниження сприймається як результат ворожих намірів людини, то сором'язливий відчуває гнів, як і заздрісник. Окрім того, розвиток сором'язливості, незручності, неповноцінності можуть стимулювати появу в нього заздрості. У цьому ж дослідженні було отримано негативні кореляції між заздрістю і самоповагою, між заздрістю і почуттям можливого. Найбільш заздрісні виявилися і найбільш неадаптованими. Безнадія, безпорадність і безсилля заздрісника утворюють його основні, базові риси. Низький рівень надії на майбутнє, більш загострене почуття неадекватності, низька ступінь самоповаги, ймовірно, обумовлені низьким рівнем контролю над обставинами життя, -- ось та межа, де заздрісний суб'єкт близький до сором'язливого.

Почуття провини -- емоційна реакція, яка несвідомо потребує покарання (само покарання) за порушення моральних норм [29, с.18]. Сором'язливі люди схильні приймати провину за помилки на себе, легко погоджуються з критикою на свою адресу.

Для сором'язливих суб'єктів не характерно звинувачувати неприємну ситуацію, в якій вони опинилися, висловлюючи цілком виправданий гнів. Вони готові спрямувати негативні емоції всередину себе -- звинувачувати самі себе. Така стурбованість є і причиною, і наслідком нездатності людини приймати себе як цінну, значущу, повноцінну, компетентну особистість.

Здавалося б, що постійна готовність до критики збоку повинна формувати у них спокійне відношення до негативного ставлення оточуючих. Навпаки, сором'язливі дуже вразливі, знаходять образливі зауваження у свою адресу в нейтральних висловлюваннях і діях близьких людей. Образа -- інфантильна емоційна реакція, викликана не виправданими сподіваннями стосовно поведінки іншої людини [25, с.113].

Сором'язливість зазвичай супроводжується такими почуттями, як самотність, занепокоєння, страх. Ю.М. Швалб, О.В. Данчева підкреслюють зв'язок самотності не стільки з особливостями спілкування, скільки з властивостями особистості [40; с.37]. Р.С. Вейс виділяє властивості особистості, при яких виникає ймовірність самотності -- це зосередженість на своєму внутрішньому світі, сором'язливість, низька самооцінка [4]. Самі респонденти, за результатами дослідження К. Кутрони [14], К.А. Андерсона [36] схильні співвідносити свою самотність з особистісними якостями: сором'язливістю, страхом відмови у встановленні контакту, недостатністю знань про те, як утворювати стосунки. Дані К. Ізарда, самозвіти студентів коледжу достатньо часто містять опис почуттів самотності, розгубленості, ізольованості, відторгнення як у якості причин, так і в якості наслідків страху [10]. А.І. Палій відмічає, що переживання самотності (суб'єктивного почуття дефіциту емоційної близькості, підтримки, контакту) тісно переплетене зі страхами і тривогою [26]. А оскільки страх -- це перш за все страх за себе, він пов'язаний з підсиленням егоцентризму. У переживаннях людини, яка переносить страх і тривогу, на перший план виходять, з одного боку, його власні інтереси та цінності, що знаходяться під загрозою, а з іншого -- прагнення ці свої інтереси і цінності зберегти і захистити себе. Звідси тенденція відокремлення і віддалення від інших людей.

Сором'язливі більше, ніж несором'язливі люди, потребують близьких дружніх стосунків. Вони мусять мати багато піклування і уваги оточуючих, щоб відчувати свою внутрішню силу. Наприклад, Н.Е. Харламенкова та І.Є. Бабанова [35], досліджуючи ціннісні вподобання людей у становищі «об'єктивної самотності», в експериментальній підгрупі, схильній до почуття пригнічення, виявили таку значиму цінність, як наявність друзів. Автори припустили, що в даній групі «стан самотності» супроводжує «почуття самотності». І стан, і почуття самотності дуже характерні для сором'язливих людей.

Сором'язливі люди часто занурені в себе, нетовариські. Їм легше контактувати з молодшими за віком, ніж зі старшими і більш компетентними людьми. Спілкування сором'язливої особи детально досліджене і описане В.М. Куніциною, і Є.Н. Бойцовою (1983). У групі такі люди зазвичай тримаються відокремлено, рідко вступають в розмову, ще рідше починають її самі. У бесіді ведуть себе ніяково, намагаються не потрапляти в центр уваги, розмовляють порівняно менше і тихіше. Така людина завжди швидше слухатиме, аніж говоритиме сама, не наважиться задати зайві запитання, вступити в суперечку, свою думку висловлює переважно боязко і нерішуче.[13]

Підходячи до сором'язливості з розумінням цієї риси як інтегрованої в усі сфери особистості, можна описати ключові точки негативних переживань такої людини: тривога за своє «Я»; сумніви щодо цінності свого «Я»; підкорення у поведінці, схильність перебувати осторонь і бути непомітним; невпевненість у собі, боязкість, повільність і стриманість у висловлюванні власних почуттів; схильність нарікати на себе, почуття провини і сорому, недооцінка своїх можливостей, думки про негативне ставлення об'єктів спілкування.

Сама по собі, сором'язливість може бути процесом, властивістю і станом. Якщо сором'язливість переживається тимчасово і рідко, вона виступає як стан, якщо сором'язливість виступає тривало і часто, то вона переходить у властивість особистості. У роботах К.С. Кондратьєвої [17] тип сором'язливості залежить від сили, тривалості і частоти виникнення негативних переживань на адресу власного «Я» і нервово психічної напруги при соціально значущій взаємодії в різноманітних умовах, тобто від рівня вираженості самого феномену сором'язливості.