Психологічна корекція сором’язливості засобами нейролінгвістичного програмування

За цими критеріями можна виділити 4 типи сором'язливих людей: практично несором'язливі; ситуативно сором'язливі; особистісно сором'язливі; надсором'язливі.

Практично несором'язливі є відносно комунікабельними і балакучими, енергійними, легковажними до життя. Люблять бути в центрі уваги, проявляють відкритий інтерес до інших, самовпевнені, нечутливі до зауважень і нарікань. Стан збентеження виникає рідко і швидко проходить.

Ситуативно сором'язливі проявляють впевненість у собі в окремих ситуаціях; володіють навичками соціальної поведінки, комунікабельні. Прояв характеристик сором'язливості - підпорядкування у поведінці, боязкість, схильність дорікати собі, недооцінка власних можливостей, стриманість у вираженні своїх почуттів, схильність триматися осторонь - пов'язані з реагуванням особистості на конкретні типи людей. Переживання сором'язливості має нестійкий і тимчасовий характер.

Негативні переживання у особистісно сором'язливих осіб набувають стійкого і тривалого характеру. Вони схильні мати одного-двох близьких друзів, проявляють увагу до оточення, але не можуть підтримувати контакти з широким колом людей і не люблять працювати з іншими. Більшу частину часу вони знаходяться у тривожному, пригніченому, стурбованому стані, частіше плачуть. Схильні до сумних роздумів на самоті, афективно переживають життєві невдачі, не вірять у себе, схильні дорікати собі, володіють розвиненим почуттям обов'язку, легко піддаються чужому впливу. Їхній настрій і поведінка залежать від схвалення з боку оточуючих. У суспільстві почуваються дискомфортно і відокремлено. У цілому, такі люди невпевнені у собі, не володіють навичками соціальної поведінки.

Надсором'язливі особи характеризуються невротичною поведінкою з патологічно загостреним почуттям тривоги, сорому і провини внаслідок неефективного спротиву оточуючих і невдалого розв'язання ситуацій.

Загальна тенденція до сором'язливості проявляється у кількості ситуацій і типів людей, що запускають її механізми, тобто чим більше різноманітних ситуацій і типів людей викликають в людини стан сорому, тим більш вона сором'язлива. Для кожної сором'язливої людини набір типів ситуацій і типів людей є індивідуальним, але як правило, це ситуації взаємодії, які викликають з тієї чи іншої причини страх (наприклад, незнайомці, начальство, особи протилежної статі).

Отже, теоретичне дослідження особистісних особливостей сором'язливих людей дає нам змогу виокремити головні теоретичні погляди на прояв феномену сором'язливості.

Здійснивши аналіз «загальної формули сором'язливості» в двадцяти шкалах сором'язливості з різних тестів, що оцінюють різноманітні аспекти особистості і самосвідомості, K. Saraf запропонував п'ять компонентів сором'язливості: соціальне уникання, соціальна самосвідомість, дискомфорт, ніяковість, боязкість. А зі шкалами нейротизму, суспільної тривоги, соціальної самосвідомості було отримано позитивну кореляцію, в той час як негативна кореляція була отримана в шкалі екстравертованості.

Загальний аналіз наукової літератури на цю тему дав змогу виявити, що більшість дослідників виділяють чотири компоненти сором'язливості: когнітивний (постійний аналіз власної поведінки), афективний (неспокій, тривога, нервозність), поведінковий (не витримує зорового контакту, уникає людей, незграбний в рухах), фізіологічний (підвищення пульсу, почервоніння, пітливість). Також у сором'язливості, як риси, відслідковується зв'язок з низькою самооцінкою, комплексом меншовартості. Ф. Зімбардо в результатах своїх досліджень приводить експеримент, в якому описує негативне ставлення сором'язливих людей до себе, готовність до провалу навіть при прагненні щось зробити.

Дослідник Ю.В. Климакова у своєму досліді показала, що при виявленні помилки виникає страх помилки і емоційне «блокування» при суб'єктивному відчутті важкості завдання; сильний страх новизни; складнощі вербального визнання своїх помилок чи непорозуміння. Невдача чи негативне ставлення до себе сприймається як належне.

R. Sears показав, як сором'язливі більшу частину часу експерименту витрачають на аналіз розбіжності між їхніми діями і еталоном, що свідчить про вагому розбіжність між «Я - реальним» та «Я - ідеальним».

Розбіжність реального і ідеального «Я» І.С. Кон відносить до природного наслідку зростання самосвідомості, але у сором'язливих ця розбіжність приймає форму гіпертрофовану і хронічну.

Також Ф. Зімбардо пропонує модель сором'язливості як модель завищеного індивідуалізму, який характеризується надмірною егоцентричною зосередженістю і крайньою стурбованістю суспільною думкою. Для такої людини весь світ -- сцена. Дослідження Зімбардо показали, що сором'язливість змушує людину переживати підвищене почуття самосвідомості, самоаналізу та самоконтролю, а характерна риса сором'язливої людини -- самозвинувачення.

Дослідив особливість пам'яті сором'язливих людей N. Hatvany. Він виявив, що сором'язливі особи надмірно концентруються на внутрішніх переживаннях, втрачаючи з поля зору, у випадку з експериментом, вимоги завдання, і відповідають не по суті.

Відводить провідну роль у формуванні сором'язливості емоції зніяковіння К. Ізард. Він визначає ніяковість як хронічне почуття неможливості впевнено і комфортно взаємодіяти з людьми. Разом з тим, він висловлює думку, що ніяковість являє собою суміш позитивних і негативних емоцій по відношенню до суспільної взаємодії.

Комплекс відмінностей між сором'язливими і «вільними у спілкуванні» людьми за параметрами екстраверсії, інтроверсії, товариськості, особистісної тривожності, сенситивності до відторгнення виявила Н.В. Шингаєва. А.М. Муздибаєв показав, що заздрість тісно корелює із сором'язливістю і у своєму дослідженні довів, що приниження може сприйматися як результат ворожих намірів людини, і в такому випадку сором'язливий відчуває гнів, як і заздрісник.

Дослідники Ю.М. Швалб, О.В. Данчева говорять про зв'язок самотності з властивостями особистості, а дослідження К. Кутрони і К.А.Андерсона показують, що респонденти самі співвідносять свою самотність з особистісними якостями. А.І. Палій відмічає, що самотність дуже близька до таких переживань, як страх і тривога, а все це пов'язане з підсиленням егоцентризму

Тим не менш, Н.Е. Харламенкова та І.Є. Бабанов у дослідженні ціннісних вподобань людей в положенні «об'єктивної самотності» виявляють таку значиму цінність, як наявність друзів. В.М. Куніцина та Е.Н. Бойцова детально описали особливості спілкування сором'язливих людей, які тримаються відокремлено, розмовляють тихіше, уникають центру уваги, свою думку висловлюють боязко і нерішуче.

1.4 НЛП як метод психологічної допомоги

Сучасна спрямованість нейролінгвістичного програмування базується на ідеях антрополога Грегорі Бейтсона, розвинутих в середині сімдесятих років двадцятого століття Джоном Гріндером і Річардом Бендлером. Основним об'єктом їх дослідження були особливості мовленнєвого спілкування і мовних процесів у людей. Мова -- це універсальний засіб відображення дійсності в людській свідомості. Використання мови для представлення (презентації) тих чи інших сторін дійсності має свої закономірності, відображені в її структурі.

На відміну від інших психотерапевтичних шкіл, НЛП від початку виникає як формальний напрям, заснований на розумінні і використанні закономірностей лінгвістичного моделювання реальності. Тут терапевт звертає увагу не стільки на зміст досвіду клієнта, скільки на його форму, мовленнєві конструкції, в які цей досвід «вкладений».

НЛП метафорично порівнюють з писемністю. Від моменту, коли люди навчилися записувати слова за допомогою символів, обмін і збереження інформації припинили залежати від часу і простору. Сьогодні кожна освічена людина може дізнатися, що думали люди сотні років тому.

Однією з головних переваг НЛП є спеціально розроблена мова, яка дозволяє об'єктивно записувати суб'єктивні мисленнєві стратегії людей. Поява такої мови дозволила вивчати у діяльності будь-якої людини не що вона робить, а як. Це дозволяє виділяти з отриманого опису найбільш ефективні і об'єктивні елементи, а з них створювати моделі діяльності. Описана можливість роботи з суб'єктивною реальністю людини дозволила НЛП далеко просунутися в області психотерапії і психокорекції.

Розглядаючи історичний розвиток НЛП, помітно, що спочатку було розроблено безліч терапевтичних моделей, призначених для роботи з найрізноманітнішими симптомами. На сьогодні, конкретних технік з'являється менше, адже, освоївши роботу з мисленнєвими і поведінковими стратегіями людини, НЛП-психотерапевт сам визначає ефективні шляхи для досягнення бажаних змін і створювати власні техніки для кожного клієнта.

Термін «нейролінгвістичне програмування» пояснюється наступним чином. «Нейро» -- говорить про відношення до мислення чи чуттєвого сприйняття, до процесів, які протікають в нервовій системі і грають важливу роль у формуванні людської поведінки. «Лінгвістичне» -- пов'язане з мовленнєвими моделями, які відіграють важливу роль у досягненні взаєморозуміння між людьми, на чому і тримаються усі комунікаційні процеси. Важко уявити свідоме мислення без зв'язку з мовою. «Програмування» -- вказує на той спосіб, за допомогою якого людина організує своє мислення, включаючи почуття і переконання, для того щоб врешті досягнути поставлених цілей.

Водночас, не уся сенсорна інформація набуває форми слів, адже при ретрансляції досвіду в нервовій системі існує система своєрідних фільтрів, яка представлена рядом обмежень -- нейрофізіологічних, соціокультурних і індивідуальних. Нейрофізіологічний фільтр -- це сама природа людського сприймання. Не всі звукові чи електромагнітні коливання сприймаються відповідно зором чи слухом, існують верхній і нижні пороги відчуттів, за межами яких знаходяться недоступні для нас сигнали.

Соціокультурні обмеження представлені специфічними особливостями моделі світу у людей конкретного лінгвокультурного суспільства. В українській мові значно менше часів дієслів, ніж в англійській, і в реченні немає особливої необхідності вказувати, йдеться мова про конкретний предмет чи про предмет взагалі («Жовта шафа» чи «Ця шафа жовта»). В інших мовах у цьому випадку обов'язковим є використання артикля. Окрім того, система мовлення задає те, що Е. Сепір називає інвентарем досвіду -- набір правил для класифікації сенсорних вражень, виділення їх з цілісного потоку сприйняття.

Культуру можна визначити як те, що робить і думає це суспільство, тоді як мова -- це те, як воно думає і розуміє навколишній світ. У мовленнєвій моделі світу відображена не просто сума знань, але і результат екстраполяції певних уявлень на зовнішнє середовище, яка часто описується мовою антропологічних понять (ніжка стола, голова держави).

Індивідуальні обмеження також досить численні, саме вони складають основний об'єкт вивчення в НЛП. Ці обмеження обумовлені унікальними, неповторними відмінностями в інтуїтивному знанні досвіду і способах його впізнавання за допомогою мови.

Усі типи обмежень моделі призводять до того, що суб'єкт, який використовує цю модель, виявляється обмеженим у виборі своїх дій. Завдання терапевта -- розширити і доповнити наявну модель клієнта таким чином, щоб останній побачив нові можливості вибору.

Підходи нейролінгвістичного програмування визначають ставлення НЛП до психотерапії як до навчання. Тобто, якщо людина зіштовхнулася з труднощами і вирішила прийти за допомогою до психотерапевта, то до цього часу вона використала усі відомі їй методи розв'язання цієї проблеми.

Одним із фундаментальних підходів є переконання в тому, що кожна людина володіє усіма необхідними внутрішніми ресурсами для вирішення всіх своїх задач і досягнення цілей. Робота психотерапевта полягає у технологічній організації процесу, який дозволив би клієнту знайти і закріпити в собі приховані ресурси, необхідні для просування до наміченої цілі.

Інший важливий підхід -- це впевненість у тому, що будь-яких змін можна досягнути легко і з мінімальними негативними переживаннями. Якщо звертати увагу тільки на кінцевий результат, то усі сучасні напрямки психотерапії справляються з проблемами, що виникають у житті людей. Але шляхи, які обирають психотерапевти різних шкіл, можуть відрізнятися, і одну й ту саму ситуацію, пов'язану з травмуючими переживаннями в дитинстві, можна переживати повністю знову, а можна працювати так, що під час консультації клієнт знаходитиметься в нейтральному стані або навіть переживатиме позитивні почуття навіть у складних ситуаціях.

Висновки до першого розділу

Отже аналіз проблеми сором'язливості у сучасній літературі дав підстави для таких висновків:

1. Охарактеризовано основні теорії сором'язливості, якими є: 1) теорія вродженої сором'язливості Раймонда Кеттела, Д. Деніелса, Р. Пломіна; 2) теорія типів особистості Г. Айзенка; 3) теорія переважання гальмування над збудженням Дж. Кагана; 4) біхевіористична концепція поведінкової реакції на стимули зовнішньої реакції, яку розробив A. Bandura; 5) психоаналітичний підхід внутрішнього конфлікту З. Фрейда; 6) теорія пригніченого сексуального бажання О. Фенішеля; 7) теорія передчасного відокремлення дитини від матері М. Кляйна; 8) концепція комплексу неповноцінності А. Адлера; 9) соціально-психологічні теорії; 10) комплексна полярність «процес - стан - властивість» К. Платонова.

2. Основними різновидами сором'язливості було виділено: а) ситуативну, вікову, особистісну (за Ф. Зімбардо); б) особливо сором'язливі, адаптовані сором'язливі, псевдосором'язливі, безсоромні (за В.Н. Куніциною); в) шизоїдно-інтровертовану, псевдошизоїдну, психастенічну (за В.Л. Леві і Л.З. Волковим).

3. Визначено психологічні особливості сором'язливих осіб: 1) схильність до соціального уникання, дискомфорту, ніяковості, боязкість (K. Saraf); 2) прискіпливість сором'язливих людей до власних дій (R. Sears); 3) завищений індивідуалізм (Ф. Зімбардо); 4) виділення самоконтролю серед інших рис (В. Моросанов та Е. Коноза); 5) У своїх дослідження N. Hatvany виявив, що пам'ять сором'язливих осіб -- вибіркова; 6) схильність сором'язливих людей до фантазування (В. Сухарев); 7) зніяковіння як провідна емоція (К. Ізард); 8) тісний зв'язок заздрості і сором'язливості (А.М. Муздибаєв); 9) зв'язок сором'язливості з самотністю (Ю.М. Швалб, Н.Е. Харламенков).

4. З'ясовано головні положення нейролінгвістичного програмування, основні процеси та структура психотерапії, а також виявлено доцільність використання НЛП у корекції сором'язливості, завдяки особливим підходам, що обумовлюють швидке та якісне засвоєння терапії.



РОЗДІЛ 2.ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ СОРОМ'ЯЗЛИВОСТІ

2.1 Методи дослідження самосвідомості та вольових якостей сором'язливих людей

Для розробки адекватної програми психологічної корекції сором'язливості необхідно визначити фактори особистісної сором'язливості.

Мета дослідження -- експериментально дослідити психологічні особливості сором'язливих осіб. Відповідно до мети сформульовано такі завдання:

1) визначити кількість всіх сором'язливих осіб з вибірки;

2) дослідити особливості емоційної сфери сором'язливих осіб;

3) визначити рівень їхньої комунікабельності.

Для цього було використано такі експериментальні методики:

1. Методика дослідження сором'язливості К.С. Кондратьєвої (Додаток А);

2. Шкала диференційованих емоцій К. Ізарда (Додаток Б);

3. Тест на комунікабельність В. Ф. Ряховського (Додаток В);

Дослідження складається з трьох етапів. Для проведення першого етапу дослідження нами було обрано методику дослідження сором'язливості К. С. Кондратьєвої, яка представляє собою опитувальник. Надійність тесту була визначена автором і оцінювалась на основі формули коефіцієнта альфа Кронбаха.

За даними методики дослідження виокремлено такі психологічні типи:

практично не сором'язливі -- комунікабельні, говіркі, енергійні люди, люблять бути в центрі уваги;

ситуативно-сором'язливі -- володіють добре розвинутими навичками соціальної поведінки, у цілому впевнені у собі, стримані у вираженні своїх почуттів, недооцінка власних можливостей;

дійсно сором'язливі -- надають перевагу мати одного двох близьких друзів, більшу частину життя знаходяться в тривожному, пригніченому стані, легко плачуть. Не вірять в себе, легко піддаються чужому впливу;

надто сором'язливі -- для таких людей характерна невротична поведінка з патологічним почуттям тривоги. За результатами першого тесту з'ясовано кількість сором'язливих осіб. Сором'язливими вважатимемо тих осіб які за результатами тесту ввійшли до групи «надто сором'язливі» (більше як 54 бали) та «дійсно сором'язливі» (від 31 до 54 балів).

Другий етап дослідження полягає у виявленні емоційних особливостей сором'язливих осіб. Це досягається шляхом застосування тесту К. Ізарда. За результатами методики дослідження визначається інтенсивність переживання емоцій інтересу, радості, подиву, горя, гніву, відрази, презирства, страху, сорому, провини; таким чином виявляються домінуючі емоції. Підрахувавши бали за методикою, можна порівняти суми позитивних і негативних емоцій, та визначити коефіцієнт самопочуття, загальний емоційний фон досліджуваного: якщо коефіцієнт більше 1 - самопочуття відповідає позитивному; якщо менше 1 -- негативне самопочуття, занижена самооцінка.

На третьому етапі досліджуються комунікативні навички досліджуваних застосовуючи тест на комунікабельність Ф.В. Ряховського. За даними цього тесту наявна така градація оцінювання:

3 бали і менше. Балакучі, багатослівні, приймають участь в обговоренні проблем, до яких не мають ніякого відношення. Образливі, необ'єктивні;

4-8 балів. Легко підхоплюють будь-яку тему, приймають участь у всіх дискусіях, але уникають серйозних тем;

9-13 балів. Допитливі, товариські, легко знайомляться із новими людьми. Люблять перебувати у центрі уваги.

14-18 балів. Норма комунікабельності. Без неприємних переживань йдуть на зустріч з новими людьми, але не люблять шумних компаній, вміють уважно слухати;

19-24 балів. Помірно товариські, не бояться виникаючих труднощів, але на знайомства потяг відсутній;

25-29 балів. Замкнуті, надають перевагу самотності, мають мало друзів. Нові контакти чи робота виводять з рівноваги.

30-31 бал. Явно некомунікабельні, мають проблем в сфері соціальної взаємодії.

Отже, для експериментального дослідження психологічних особливостей сором'язливих осіб було сформульовано завдання: 1) визначити кількість сором'язливих осіб з вибірки; 2) дослідити особливості емоційної сфери відібраних сором'язливих; 3) визначити рівень комунікабельності досліджуваної вибірки сором'язливих. Для цього було обрано методики: а) опитувальник К.С. Кондратьєвої; б) шкала диференційованих емоцій К. Ізарда; в) тест на комунікабельність В. Ф. Ряховського.

2.2 Аналіз результатів дослідження проблеми сором'язливості у молоді

Експериментальне дослідження проводилося на базі Кам'янець-Подільського Національного Університету імені Івана Огієнка, вибірка склала 110 людей. До вибірки також увійшли студенти Київського Політехнічного Інституту та Черкаського Національного університету імені Богдана Хмельницького. Віковий діапазон 20-26 років.

Таблиця 2.1

Визначення кількості сором'язливих осіб за тестом К.С. Кондратьєвої (дані подано у відсотках)

№	Рівень виразності сором'язливості	Результати експериментального дослідження
1.	Практично не сором'язливі	13%
2.	Ситуативно-сором'язливі	60%
3.	Дійсно сором'язливі	27%
4.	Надто сором'язливі	0%

Вибірка студентів для проведення наступних етапів дослідження в сукупності склала 30 осіб, з них 10 юнаків та 20 дівчат віком від 20 до 25 років.

За результатами тесту частина сором'язливих студентів склала 27% (30 осіб), практично не сором'язливими виявилися 13% (15 осіб), решта, хто приймав участь у дослідженні потрапили до групи ситуативно-сором'язливих 60% (65 осіб).

Рис. 2.1. Визначення кількості сором'язливих осіб за тестом К.С. Кондратьєвої

Отримані результати експериментальної методики шкали диференційованих емоцій К. Ізарда у вибірці сором'язливих студентів показали, що частим емоційним фоном сором'язливих є переживання страху, сорому, провини.

Всі студенти отримали коефіцієнт негативного самопочуття, що свідчить про те, що на момент проходження тесту досліджувані мали занижену самооцінку, можливо, апатію.

Тест на комунікабельність В. Ф. Ряховського показав варіабельність прояву сором'язливості, хоча і в межах трьох характеристик.

Таблиця 2.3

Визначення комунікативних навичок сором`язливих осіб за тестом В. Ф. Ряховського

Кількість балів	3 і менше	4-8 балів	9-13 балів	14-18 балів	19-24 бали	25-29 балів	30-31 бал
Кількість досліджуваних в наведеній категорії	0	0	0	3	8	19	0

За результатами тесту 11 (36%) досліджуваних отримало характеристику «доволі комунікабельних», а решта 19 (64%) осіб потрапили до шкали «замкнутих, мовчазних». Такі показники комунікативних навичок сором'язливої вибірки є передбачуваними з огляду на праці P. Pilconis, в яких сором'язливі люди поділяються на інтровертів (зовнішньо сором'язливих) та екстравертів (внутрішньо сором'язливих).

Рис. 2.2. Визначення комунікативних навичок сором'язливих осіб за тестом В. Ф. Ряховського

Отже, виходячи з інформації, отриманої в ході досліджень, звичним емоційним фоном сором'язливої особистості є пов'язані з емоціями сорому, провини, негативні емоційні стани і низький рівень комунікабельності, що відображається на соціальній взаємодії сором'язливих.

Висновки до другого розділу

Отже, під час дослідження психологічних особливостей сором'язливих осіб було здійснено:

1. Виділено основні етапи проведення експериментального дослідження сором'язливості: першим є визначення кількості сором'язливих осіб з усього контингенту досліджуваних; другим є з'ясування особливостей емоційної сфери сором'язливих осіб; третім -- вивчення рівня їхньої комунікабельності.

2. За результатами констатувального експерименту отримано такі дані: на першому етапі із загальної вибірки досліджуваних за допомогою опитувальника К. С. Кондратьєвої відібрано 30 осіб (27% від загальної вибірки). Опитувальник має 4 ступені виразності сором'язливості, сором'язливими вважатимемо дві групи за критерієм опитувальника: «дійсно сором'язливі» та «надто сором'язливі»;

Застосувавши на другому етапі шкалу диференційованих емоцій К. Ізарда виявлено загальний негативний коефіцієнт самопочуття всієї вибірки досліджуваних: 24 особи (80%) за результатами досліду, мали показник коефіцієнту самопочуття менше 1, що свідчить про негативний психологічний стан учасників вибірки на момент дослідження емоційних особливостей. Відповідно 6 осіб (20%) отримали показник більше 1. У переважній більшості, переважаючі емоції у вибірки загалом були відчуття провини, страху та сорому;

На третьому етапі за тестом комунікабельності В. Ф. Ряховського було проведено дослідження вибірки, що виявило неодноманітні показники цього параметру серед вибірки сором'язливих людей. У категорію «доволі комунікабельних» увійшло 11 людей (36%), а до категорії «замкнутих, мовчазних» потрапили решта 19 учасників (64%) досліджуваної вибірки. Це вказує на наявність у вибірці як зовнішньо так і внутрішньо сором'язливих осіб.



РОЗДІЛ 3.ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КОРЕКЦІЇ СОРОМ'ЯЗЛИВОСТІ ЗАСОБАМИ НЕЙРОЛІНГВІСТИЧНОГО ПРОГРАМУВАННЯ

3.1 Програма психокорекційної роботи з подолання сором'язливості

Методологічні основи програми корекції сором'язливості були сформульовані нами у відповідності до отриманих результатів експериментального дослідження. Корекцію сором'язливості, на наш погляд, необхідно будувати як гармонізацію викривленої Я-концепції сором'язливого суб'єкта та зміни ставлення до себе, самосвідомості шляхом подолання тривожності і невпевненості у собі. Основою структури особистості є гармонійність. У. В. Шорохова відзначає, що для повноцінного функціонування особистості необхідне гармонійне поєднання властивостей різних рівнів особистісної організації [41]. Безумовне сприйняття, на думку К. Роджерса, означає сприйняття себе таки чином, що всі особисті якості оцінюються як цінні, і жодна з них не є більш важливою, ніж інша [30].

При подоланні тривожності і підвищенні впевненості у собі змінюється структура особистісної взаємодії людини, зникає звичний патерн реагування, а ресурси, на основі яких існувала риса сором'язливості, стають підґрунтям для появи нових рис або підсилення вже наявних позитивних. Мотивація досягнення, високій рівень домагань будуть підкріплюватися впевненістю у собі і позитивними емоціями, а самоконтроль і внутрішній локус контролю будуть керувати цими процесами.

Розроблена нами програма відноситься до проблемно-орієнтованих, тобто робота проводиться з визначеними індивідуальними проблемами, а саме -- з сором'язливістю.

Формування особистості може бути стихійним, цілеспрямованим і самоформуванням. Останні два види формування особистості направляють спеціаліста у виборі методів психологічного впливу з ціллю корекції особистісної сором'язливості.

Ця програма спрямована на корекцію сором'язливості шляхом зміни самосвідомості, особливостей самосприйняття сором'язливої особи, та гармонізації я концепції.

Мета: Виявлення та спрямування внутрішніх ресурсів особистості для подолання сором'язливості.

Завдання: вивчення клієнтом власних особистісних особливостей, стратегій поведінки та усвідомлення причин сором'язливості у собі; формування у клієнта почуття впевненості у собі, усвідомлення самоцінності шляхом подолання почуття меншовартості; виявлення проблемних ситуацій та небажаних станів; виявлення та оволодіння необхідних ресурсів для досягнення стану нормального самопочуття; засвоєння адекватних способів самосприйняття, позитивного відношення до себе та оточуючих людей.

Програма складається з 4 ключових вправ та розрахована на мінімум 3 заняття тривалістю 1-1,5 годин. Кількість занять та послідовність вправ, в контексті специфіки роботи із засобами НЛП, визначає сам спеціаліст.

Опираючись на попередньо проведений аналіз наукової літератури та власні отримані результати дослідження, ми прийшли до висновку, що корекція сором'язливості за допомогою засобів НЛП може бути суттєво підкріплена вправою оволодіння позитивним мисленням. Позитивне мислення як вправа класичного методу психокорекції виступає у фундаменті цієї програми, оскільки засоби нейролінгвістичного програмування, на нашу думку, діють локально, працюючи з чіткими аспектами структури особистості. Теоретичну основу цього методу представляє теорія функціональних систем П. К. Анохіна [1,2]; принцип єдності психічного і соматичного А. Лоуена [19], Ю. Орлова [25], Х. Сільва [32], Л. Хей [37]; теоретичні основи саморегуляції; вчення про волю і емоції Е. П. Ільїна [11].

Позитивне мислення передбачає:

1. Терпимість до розголошення між складовими «Я-концепції», пов'язаними з нею уявленнями про норму, власні очікування стосовно інших людей та власної поведінки, а також між очікуванням інших людей і власної поведінки. При значному розголошені між цими явищами виникають емоції образи, провини, сорому, страху, гніву, заздрощі. Через це постає необхідність у відмові від критики себе, що не виключає визнання та аналіз своїх помилок; прийняття минулого та пробачення себе й інших за минулі вчинки і помилки; визнання інших людей самостійними і незалежними від власних бажань і очікувань, завдяки чому з'явиться здатність пробачати себе та інших, відбудеться зміна підсвідомого ставлення -- негативні установки заміняться позитивними.

2. Зміна уявлень про себе, тобто фактична корекція рис Я-концепції, що є складним завданням. Це можливо, якщо людина приймає і реалізовує наступні принципи: а)прийняття закону єдності, і як наслідок, віра в те, що людина отримує тільки те, що сама продукує назовні, що характер стосунків з людьми є відображення його власного внутрішнього світу; б) точка відправлення сили і активності людини завжди в моменті «зараз», реально змінити можна тільки теперішнє, а значить, діяти, жити і насолоджуватися життям необхідно саме в теперішньому моменті, на відміну від проживання свого життя в спогадах чи в очікуванні майбутніх благ; в) нервова система людини не в стані відрізняти фактичну ситуацію від ситуації, створеної яскраво і в подробицях власною уявою; кожна думка людини формує її майбутнє; думкою можна керувати, її можна змінити, якщо свідомо викликати в себе позитивні, адекватні уявлення; г) необхідно усвідомлювати джерело своїх емоцій -- істинних потреб, бажань, очікувань, що призводить до оволодіння емоціями; це не означає, що людина припинить за своїм бажанням переживати, наприклад, негативні емоції, вона буде їх переживати в конкретній ситуації, але по закінченню даної зможе ефективно вийти з небажаного стану.

Звичайно, оволодіння позитивним мисленням -- процес складний, тривалий, який потребує систематичної внутрішньої роботи. Оволодіння позитивного мислення спочатку будується на усвідомленні несвідомих мотивів, бажань, намірів, на довільному контролі своєї емоційної сфери, тому умисне оволодіння позитивним мисленням можливе починаючи від підліткового віку, коли у особистості в достатній мірі розвинуте мислення, здатність аналізувати, порівнювати і узагальнювати. Для того аби дитина від народження мимоволі оволодівала позитивним мисленням, носіями такого мислення мають бути дорослі, які оточують дитину -- батьки, вихователі, вчителі.

Відповідно до гуманістичних теорій в кожній людині генетично існує прагнення до позитивних змін, явна чи потенціальна тенденція рухатися вперед до зрілості. К. Роджерс, А. Маслоу говорять, що будь-яка людина від народження наділена прагненням повністю реалізувати себе, і силами, необхідними для розвитку всіх своїх можливостей [30, 20]. М. Мольц стверджує, що від природи людина -- створіння, постійне спрямоване на якусь ціль. Тому людина не може бути щасливою, якщо не функціонує цілеспрямовано. Таким чином, справжній успіх і істинне щастя тісно пов'язані, доповнюють і підсилюють один одного [21; с.16]. На думку Р. Х. Шакурова, людина прагне радості [39, 40], а Ю. Б. Гіппенрейтер визначає «головним скарбом», даним будь-якій людині від природи -- відчуття енергії життя, яке допомагає людині протистояти незгодам [6; с. 190]. В корекційному процесі ці утворення особистості клієнта і для нього самого, і для психолога є основою, на яку і той і інший опираються у своїй роботі.

Оволодіння позитивним мисленням, на наш погляд, -- основний прийом корекції сором'язливості. Позитивне мислення дозволяє використовувати потенціал клієнта для гармонізації його особистості, допомагає суб'єкту приймати себе таким, яким він є і тому, любити себе і інших, почуватися щасливим, незважаючи на різноманітні, об'єктивно складні життєві обставини. Така людина радіє життю сама по собі, щастям для неї є саме життя, вона вміє сама створювати радість для себе, знаходити приємні моменти в повсякденній діяльності, звільняється від невротичних неадекватних очікувань по відношенню до себе і інших.

Оскільки в нашій програмі головною опорою для роботи над подоланням сором'язливості є спосіб позитивного мислення, використання базовий підхід технік НЛП з опором на те, що терапія це процес навчання, є дуже доречним. Техніка позитивного мислення це навичка яка напрацьовується тривалий час зусиллями клієнта. НЛП техніки ж, в більшості націлені на досягнення швидкого результату. Але для психотерапевта важливо усвідомити, що акцент на тренуванні соціальних умінь не дає необхідного ефекту. Сором'язливість -- це комплекс, тобто сукупність психічних величин, які позбавлені контролю з боку свідомості. Комплекси містять в собі щось схоже на конфлікт чи є його причиною, або наслідком. Вони постійно заважають і шкодять, вмішуючись в свідоме життя людини. Корекція має бути орієнтованою на комплекс у цілому, а не ліквідовувати симптоми. Усунення одного симптому призведе до появи нового, оскільки першопричина, тобто комплекс продовжує своє існування [28]. Навіть оволодіваючи необхідними комунікативними навичками, людина залишається сором'язливою, а значить, переживає напруження в ситуаціях міжособистісного спілкування і намагається їх уникати. Якщо людина страждає від почуття меншовартості, то ніякий успіх і перевага не можуть принести їй почуття задоволеності. Неможливо позбавитися від почуття неповноцінності тільки шляхом підвищення своїх об'єктивних результатів в навчанні і діяльності. Можна навчити сором'язливу людину комунікативним навичкам в групі, але вона не припинить бути сором'язливою, якщо не зміняться її погляди та особисте відношення до проблемних ситуацій.

Одна з рекомендованих нами базових технік нейролінгвістичного програмування називається «Зміна особистої історії», в якій клієнт навчається змінювати свою поведінку, яка пов'язана з певними подіями минулого, опираючись на зв'язок своїх теперішніх станів з минулим.

Ця техніка добре зарекомендувала себе в роботі з «проблемними станами» які викликають у суб'єкта регулярні негативні переживання. Її застосування не рекомендоване для роботи з «сильними станами», такими як фобії, сильні страхи через те, що при пошуку проблемних ситуацій в минулому психотерапевт досить довго працює з проблемними станами клієнта, а така кількість негативних переживань є однозначно шкідливою для клієнта.

Першим етапом роботи є фіксування психотерапевтом проблемного стану клієнта, калібрування, закріплення якорем та виведення клієнта з нього. Клієнт може звернутися до свого проблемного стану за допомогою демонстрації його, пригадавши останню такий досвід або ж психотерапевт просить клієнта детально описати звичну проблемну ситуацію.

Далі, психотерапевт, утримуючи негативний якір просить клієнта повернутися у своїх спогадах назад і подумати про той час, коли в нього були схожі відчуття. Це може бути як внутрішній досвід клієнта, так і екстеріоризація (терапевт пропонує покласти клієнту власну «лінію життя» на підлогу і ходити по ній). Для проведення роботи необхідно, як мінімум, три ситуації: найстаріша, найближча до теперішнього моменту і «характерна», в часовому проміжку між першими двома. Необхідно пам'ятати, що збільшення кількості робочих ситуацій збільшує тривалість техніки. Ця процедура продовжується до тих пір, доки не досягається самий ранній досвід переживання негативного стану, який тільки може пригадати клієнт. Якір звільняється і психотерапевт повністю повертає клієнта в теперішній момент. Зрозуміло, що те, що пригадав клієнт не обов'язково «найперша» ситуація, але якщо клієнт вважає її такою -- цього достатньо і ситуативно, можна обирати не «найпершу», а «найяскравішу з найперших».

Після того як необхідні ситуації визначені, терапевт допомагає клієнту зберегти стан в цих ситуаціях, починаючи від «найпершої». Психотерапевт просить клієнта, з огляду на те, що він знає тепер, подумати про те, які ресурси були необхідні йому в минулих ситуаціях, щоб він розцінював це як позитивний досвід, а не негативний. Найчастіше клієнт звертається до таких висловів, як «безпека», «бути коханим», «розуміння». Ці ресурси мають бути внутрішніми, контрольованими. Бажання, щоб інші люди в цій ситуації поводили себе інакше не дозволить клієнту навчитися чомусь новому, а взаємодіяти по-новому з людьми в ситуації можливо тільки якщо зміниться його власний підхід до неї, зміниться погляд на проблему, особисте ставлення.

В наступному етапі психотерапевтична робота протікає в напрямку пошуку і установки якоря на конкретний і повноцінний досвід переживання необхідного ресурсного стану. Встановлений якір випробовується.

Утримуючи позитивний якір, у заключній частині техніки психотерапевт повертає клієнта знову до свого попереднього досвіду і пропонує, на основі нових ресурсів, поглянути на себе з боку і відмітити, як ресурси змінюють його переживання. Після цього клієнту пропонується увійти в ситуацію разом з новими ресурсами (при цьому психотерапевт утримує позитивний якір весь час) і пройти через досвід так, ніби це відбувається знову. Клієнту пропонується уявити та описати, як він виглядає з точки зору інших людей в цій ситуації, так, щоб він зміг зрозуміти, як вони сприймають його нову поведінку. Якщо клієнт незадоволений в якійсь позиції, психотерапевт повертається до виявлення конкретних додаткових необхідних ресурсів для того, щоб внести їх в попередній досвід. Коли клієнт буде переживати ситуацію по-новому і зможе вчитися на ній, якір прибирається і стан повертається до норми.

Перевірка проведених змін проводиться з прохання до клієнта згадати попереднє переживання, не використовуючи якір, та спостереження за тим, як змінилися спогади. В цьому моменті необхідно звернути увагу на фізіологію клієнта і якщо будуть проявлені ознаки негативного стану, психотерапевт повертається до моменту пошуку ресурсів для їх накопичення.

Наступна техніка програми корекції засобами нейролінгвістичного програмування, «Генератор нової поведінки», призначена для того аби допомогти клієнту змінити свої автоматичні реакції на зовнішні обставин, ситуації. Техніка допомагає уникнути непотрібних проблем джерелом яких, в більшості випадків, є саме реакція сором'язливої особи. Унаслідок, у людини підвищується впевненість у своїх силах, змінюються реакції, що врешті зумовлює загальні позитивні зміни в житті.

Успішне застосування цієї техніки проходить в декілька етапів.

Першим кроком в роботі є чітке визначення ситуації в якій проявляється автоматична поведінкова реакція пацієнта яку він хоче змінити. Ця ситуація відтворюється у свідомості пацієнта з найменшими дрібницями.

Після визначення цієї ситуації спеціаліст пропонує клієнту уявити цю ситуацію у вигляді фільму відзнятого про нього. Відстежити, які емоції він викликає. Наступний крок -- клієнт уявляє себе оператором кінозалу, який ставить в проектор кіноплівку про фільм відзнятий про нього, для нього, який сидить у кінозалі. Останній елемент цього етапу терапії -- клієнт уявляє себе режисером і з допомогою терапевта усвідомлює можливості зміни сценарію; розробляється мінімум три підходящі варіанти поведінки для цієї ситуації. Абстрагування від себе при уявленні проблеми є ключовою точкою входу терапії в цьому засобі нейролінгвістичного програмування. Таким чином клієнт не тільки виходить зі своє звичної ролі учасника ситуації, а й переміщається в позицію, де підсвідомо бере на себе роль «режисера» свого життя. Тобто тепер його реакції постають для нього як зрозуміла модель, яку можна змінювати.

Визначивши ситуацію і можливі реакції для неї психотерапевт пропонує визначити критерії для запуску нових варіантів поведінки. Ці критерії можуть бути в тому числі сенсорними (інтонація співбесідника, зміна частоти дихання). Для різних варіантів поведінки можна застосовувати різний набір критеріїв.

Коли клієнт визначається з критеріями, варіантами та готовий до продовження терапії, вся попередня лінія абстрагування відтворюється у свідомості у зворотному порядку. Тобто тепер режисер ставить сценарій для ситуації, далі клієнт переноситься в роль оператора кінозалу, який ставить кіноплівку для нього ж сидячого в залі і врешті, він безпосередньо переглядає плівку з ситуацією і новим варіантом поведінки, одночасно відстежуючи свої емоційні реакції.

Якщо новий варіант поведінки підходить, він закріплюється декілька разів заново переживаючи цю ситуацію застосовуючи нові реакції.

Важливо щоб нова поведінка у всьому була комфортною та підходящою, оцінювалася клієнтом як якісна зміна та усувала ті проблеми чи неприємності, які створювала попередня форма реакції.

Результатом цього засобу має бути поява нового шаблону реагування, який не тільки усуває ті проблеми чи неприємні переживання, які створювала попередня форма реакції, а й приносить користь для людини у цілому.

Останній запропонований нами засіб нейролінгвістичного програмування для корекції сором'язливості направлений на роботу з відношеннями пацієнта до певних речей, подій, ідей за допомогою зміни субмодальностей.

Субмодальності у НЛП -- це елементи, які складають цілісну картину нашого сприйняття навколишньої реальності, за допомогою них кодується наше відношення до всього. Техніка «Зміни субмодальностей» дозволяє змінити ставлення, фактично до будь чого, при чому впливати можна не тільки на силу, інтенсивність переживань, але і змінювати ставлення до них. Окрім того, за необхідності, ця техніка так само підходить для зміни оцінки вже давно минувших подій, ситуацій, формування мотивацій, зміни відношення до іншої людини.

Для прикладу, ми опишемо зміну субмодальностей неприємної ситуації.

Терапевт просить клієнта обрати зі свого прожитого досвіду ситуацію, відношення до якої він бажає змінити, або ж клієнт разом із терапевтом здійснюють пошук такої ситуації відповідно до об'єкту корекції. Після цього з досвіду пригадується ситуація, по відношенню до якої у суб'єкта є переживання які оцінюються як бажані, позитивні.

Після визначення «робочої» та «еталонної» ситуації клієнт визначає три-п'ять субмодальних відмінностей між ними. Наприклад: сумна - радісна; тускла - яскрава; позаду - спереду. Якщо відмінності визначені, субмодальності «еталонної» ситуації переносяться на «робочу» ситуацію.

Звичайно, жива робота з людиною майже гарантує ситуацію проблеми зі зміною однієї чи декількох субмодальностей. Ефективність вирішення проблемних місць у терапії залежить від здатності терапевта налаштуватися на «хвилю» пацієнта, застосувати креативне рішення. В цьому руслі перевіреною та ефективною технікою яка обумовлює нову поведінку людини і забезпечує несвідоме та свідоме навчання людини -- є терапевтична метафора. Вона легко поєднується з будь-яким вище приведеним засобом нейролінгвістичного програмування, а з її допомогою можна алегорично представити проблему пацієнта та вказати на шлях до її вирішення.

Якщо оцінка клієнтом ситуації стала, на його думку, позитивною, то робота вважається завершеною.

Останнім етапом терапії є перевірка «екологічності» внесених змін, чи не нашкодять зроблені зміни в житті пацієнта. Якщо у висновку стає зрозумілим, що шкода є -- терапевт повертає клієнта до моменту вибору «еталонної» ситуації і знаходить іншу, більш підходящу.

Отже, що процес психологічної корекції сором'язливості засобами нейролінгвістичного програмування через особливості механізму впливу цих технік має ставити перед собою чіткі цілі і бути контрольованим. Застосування нейролінгвістичного програмування передбачає роботу з такими глибокими структурами психіки людини, на яких практично виключений свідомий контроль і супротив змінам які створюються. Необхідні елементи корекції відбуваються безпосередньо у підсвідомості і сприймаються як природні та належні. Саме це є причиною високої ефективності та швидкості змін які відбуваються у роботі з клієнтом.

Але необхідно пам'ятати, що управління таким інструментом вимагає від спеціаліста повного усвідомлення своєї відповідальності та відсутності будь-яких особистісних мотивів у роботі з клієнтом.

В складеній програмі психологічної корекції сором'язливості наведено такі засоби нейролінгвістичного програмування: 1) «Зміна особистісної історії»; 2) «Генератор поведінки»; 3) Зміна субмодальностей.

Основу програми корекції складає вправа позитивного мислення, яка направлена на вирішення проблеми внутрішнього конфлікту та гармонізацію сфер життя особистості у цілому.

Також у процесі корекції сором'язливості засобами нейролінгвістичного програмування можуть бути виявлені порушення більш складної природи (фобії, порушення особистості). Базові техніки нейролінгвістичного програмування працюють дуже локально, сконцентровуючи клієнта на проблемних місцях, а потім на роботу по їх усуненню, через це зіштовхнувшись зі значними порушеннями у психіці існує висока ймовірність ввести людину у критичний стан.

Якими б ефективним не були методики які застосовує спеціаліст, незалежно від того, яких результатів можна досягнути у певних сферах застосовуючи їх в корекційній роботі з людьми необхідно пам'ятати, що адекватний погляд на ситуацію, висока професійна компетентність та орієнтованість на благий результат проведеної терапії обов'язкові умови позитивного результату.

Висновки до третього розділу

У складеній програмі корекції сором'язливості було обґрунтовано використання доцільності методів нейролінгвістичного програмування, вказано головні напрямки для проведення психотерапії та запропоновано 3 засоби корекції НЛП: 1) «зміна особистісної історії», передбачає знаходження проблемних моментів які є значущими в життєвій історії клієнта і повторюються до теперішнього моменту, повернення до їхніх витоків і подальша робота з внутрішніми ресурсами для повної зміни ставлення суб'єкта відносно проблемної ситуації; 2) «генератор поведінки», засіб для швидкої зміни поведінки у клієнта у певних ситуаціях, де поведінкова реакція є звичною, стереотипною, для покращення адаптації та соціальної взаємодії у цілому, який проводиться завдяки процесу поступового абстрагування клієнта від проблеми своєї поведінки як особистісної вади; 3) «зміна субмодальностей» передбачає роботу з особистісними відношеннями сором'язливої людини до певних речей чи подій у житті, змінюючи негативні чи небажані субмодальності на бажані, позитивні.



ВИСНОВКИ

Підсумовуючи весь опрацьований та поданий матеріал у цій роботі можна стверджувати наступне:

1. Проаналізовано науково психологічну літературу щодо основних теорій феномену сором'язливості та її визначення: сором'язливість складна інтегрована риса емоціонально-когнітивного походження, яка впливає на всі області життя особистості, особливо залишаючи слід на суспільній взаємодії. Досліджувалася окремими науковцями у сфері психології, але комплексно сором'язливість була опрацьована Ф. Зімбардо та його однодумцями в кінці 70-х років, який звернув увагу на складність цього явища та відсутність детальних даних про нього.

2. Психологічні фактори, що обумовлюють особистісну сором'язливість утворюють структуру яка проявляється на всіх рівнях організації особистості -- біологічних властивостей, психічних процесів, соціального досвіду, направленості, талантів і характеру. Виділено фактори: нейротизм; загальна активність; тривожність; самоконтроль; внутрішній локус контролю; мотивація досягнення; високій рівень домагань; креативність; невпевненість у собі.

3. Проведене емпіричне дослідження проблеми сором'язливості метою якого було експериментально дослідити психологіні особливості сором'язливих людей дало змогу отримати такі результати: а) від початкової вибірки 110 чоловік за допомогою опитувальника дослідження сором'язливості К.С. Кондратьєвої було відібрано 27% сором'язливих осіб для проведення подальших етапів дослідження; б) застосовуючи тест диференціальних емоцій К. Ізарда було визначено емоційні особливості сором'язливої вибірки. Результат свідчив про тенденцію частого переживання негативних емоцій більшою частиною досліджуваних (80%); в) тест комунікабельності В. Ф. Ряховського виявив, що 36% (11 осіб) учасників вибірки входять в категорію «доволі комунікабельних», а решта 64% (19 осіб) до категорії «замнутих, мовчазних».

4. Сором'язливість залежно від тривалості переживання може витсупати як стан, що виникає в міжособистісних ситуаціях, і як властивість особистості.

5. Сором'язливість призводить до соціальної дезадаптації, що проявляється через заміщення мотиву досягнення мотивом уникнення невдачі і, як наслідок, виникає прагнення зберегти встановлені звички в руховій, інтелектуальній і комунікативній сферах діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Анохин П.К. Узловые вопросы теории функциональной системы / П. К. Анохин. - М. : Наука, 1980. - 197 с.

Анохин П. К. Философские аспекты теории функциональной системы: Избр. тр. / П.К. Анохин. - М. : Наука, 1978. - 400 с.

В. В.Мироненко. - М. : Просвещение, 1990. - С. 348-352.

Вейс Р. С. Вопросы изучения одиночества // Лабиринты одиночества: Пер. с англ. / [Сост., общ. ред. и предисл.: Н. Е.Покровского]. - М. : Прогресс.

Галигузова Л. Н. Психологический анализ феномена детской застенчивости / Л. Н. Галигузова // Вопросы психологии. - 2000. - №5. - С. 28-38.

Гиппенрейтер Ю. Б. Общаться с ребенком. Как? / Ю. Б. Гиппенрейтер. - М. : ЧеРо, 1997. - 240 с.

Елисеев О. П. Практикум по психологии личности / О. П. Елисеев. - СПб. : Питер, 2002. - 512 с.

Зимбардо Ф. Застенчивость / Ф. Зимбардо. ; пер. с англ. - М. : Педагогика, 1991. - 208 с.

Фаренберг И. Исследование личности с помощью модифицированной формы «В» фрайбургского личностного опросника (FPI) И.Фаренберг, Х. Зарги, Р. Гампел // Детский психолог / [под ред. : Е. И. Рогова]. -1995. - №7. - Ростов-н/Д : ТОТЕМ. - С. 16-28

Изард К. Э. Психология эмоций / К. Э. Изард; пер. с англ. - СПб. : Питер, 2000. - 464 с.

Ильин Е. П. Психология воли / Е. П. Ильин. - СПб. : Питер, 2000. - 288 с.

Климакова Ю. В. Психологические условия изменения отношения младших школьников к «страху ошибки»: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук : спец. 19.00.07 / Ю. В. Климакова. - М., 2000. - 24 с.

Куницина В. Н. Межличностное общение / Куницина В. Н., Казаринова Н. В., Погольша В. М. - СПб. : Питер, 2001. - 544с.

Кутрона К. Поступление в колледж: Одиночество и процесс социальной адаптации / К. Кутрона // Лабиринты одиночества; пер. с англ. / [Сост., общ.ред. и предисл.: Н. Е.Покровского] - М. : Прогресс, 1989. - С. 384-410.

Краткий психологический словарь / [Сост.: Л. А. Карпенко; под общ. ред.: А. В.Петровского, М. Г. Ярошевского]. - М. : Политиздат, 1985. - 431 с.

Кон И. С. Психология ранней юности: Книга для учителя / И.С. Кон. - М. : Просвещение, 1989. - 255 с.

Кондратьева К. С. Психологический анализ феномена застенчивости / К. С. Кондратьева // Сибирский педагогический журнал. 2009. - №9. - С. 104-107.

Л. Т. Ямпольский // Детский психолог / [под ред.: Е.И. Рогова]. - 1997. - №14. - Ростов-н/Д. : ТОТЕМ. - С. 52-69.

Лоуэн А. Язык тела/ А. Лоуэн; пер. с англ. - Ростов-н/Д. : Феникс, 1998. - 384 с.

Маслоу А. Г. Мотивация и личность / А. Г. Маслоу; пер. с англ. - СПб. : Евразия, 1999. - 478 с.

Мольц М. Я - это Я, или Как стать счастливым / М. Мольц; пер. с англ. - М. : Прогресс, Издательство агентства «Яхтсмен», 1994. - 192 с.

Моросанова В. И. Регуляторные аспекты экстраверсии и нейротизма: новый взгляд / В. И. Моросанова, Е. М. Коноз // Вопросы психологии. - 2001. - №2. - С. 59-73.

Муздыбаев К. Завистливость личности (статья первая) / К. Муздыбаев // Психологический журнал. - 2002. - Том 23. - №6. - С. 38-50.

Овчарова Р. В. Справочная книга школьного психолога / Р. В. Овчарова. - М. : «Просвещение», «Учебная литература», 1996. - 351 с.

Орлов Ю. М. Восхождение к индивидуальности: Книга для учителя / Ю. М. Орлов . - М. : Просвещение, 1991. - 287 с.

Палей A. M. Страх и одиночество / A. M. Палей // Психологическая газета. - 2003. - №2/89. - С. 28-29.

...