Подолання синдрому емоційного вигорання у медичного персонал

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ СИНДРОМУ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ

Поняття емпатії як соціально-психологічного явища

Поняття про синдром емоційного вигорання

Подолання та профілактика синдрому емоційного вигорання

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ВИВЧЕННЯ ВПЛИВУ ЕМПАТІЇ НА ФОРМУВАННЯ СИНДРОМУ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ У МЕДИЧНОГО ПЕРСОНАЛУ

Опис методик дослідження

Аналіз результатів проведеного дослідження

РОЗДІЛ 3. ПРОФіЛАКТИЧНА РОБОТА ЩОДО ПОДОЛАННЯ СИНДРОМУ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ

Лекція на тему «Емпатія як професійно важлива якість медичного фахівця»

Лекція на тему «Синдром вигоряння медичних працівників»

Основні принципи психологічного тренінгу

Тренінгова програма щодо подолання синдрому емоційного вигорання

ДОДАТОК А.«Діагностика емпатії» А. Меграбяну і Н. Епштейна

ДОДАТОК Б.«Дослідження рівня емпатійних тенденцій» І. М. Юсупова

ДОДАТОК В.«Експрес-діагностика рівня емоційного вигорання»В.В. Бойка

ДОДАТОК Г. «Визначення психічного «вигорання» О.О. Рукавішнікова

ДОДАТОК Д. «Оцінка власного потенціалу «вигорання» Дж. Л. Гібсопа



ВСТУП

Актуальність дослідження. Дослідження в різних країнах світу доводять, що синдром емоційного вигорання починає формуватися вже у студентів-медиків старших курсів. Робота в медичній сфері ставить перед людиною багато різних, а часто і незвичних вимог.

Якщо медичний працівник протягом довгого часу займається професійною діяльністю, не відчуваючи свого особистого зв'язку з нею, тобто не бачить внутрішньої цінності, не може їй дійсно віддатися, то неминуче виникає внутрішнє спустошення, тому що не відбувається діалогічного обміну, в якому людина не тільки віддає, але й одержує. Як наслідок, розлад набуває характер депресії. Емоційне вигорання -- це вид депресії, що виникає без травматизації й органічних порушень, а тільки лише через поступову втрату життєвих цінностей.

У слід за цим спостерігаються психосоматичні реакції і зниження імунітету. Це викликане тим, що людина не здатна до релаксації у вільний час. У результаті отримуємо безсоння, сексуальні розлади, підвищення тиску, тахікардію, болі в хребті, головні болі, розлади травлення, залежність від нікотину, кофеїну, алкоголю.

Всі ці фази призводять до розчарування і негативної життєвої установки, загострення відчуттів безпорадності та безглуздості життя, повного розпачу.

Як бачимо, соціальна значущість проблеми та недостатнє її вивчення у науковій літературі зумовили вибір теми «Дослідження емпатії і її впливу на формування синдрому емоційного вигорання у медичних працівників».

Об'єкт дослідження - вплив емпатії на формування синдрому емоційного вигорання у мдичного персоналу.

Предмет дослідження - синдром емоційного вигорання медичного персоналу. синдром емоційне вигорання тренінг

Мета дослідження - подолання синдрому емоційного вигорання у медичного персоналу.

В основу дослідження покладено припущення про те, що емпатія впдиває на формування синдрому емоційного вигорання у медичного персоналу.

Завдання дослідження:

Визначити та проаналізувати теоретичні підходи до вивчення синдрому емоційного вигорання та емпатії.

Підібрати комплекс методик, спрямованих на вивчення емпатії та емоційного вигорання у медичного персоналу.

Вивчити результати проведеного дослідження.

Розробити лекції для ознайомлення досліджуваних з поняттям «емпатія» та «синдром емоційного вигорання»

Розробити тренінгову програму, щодо подолання синдрому емоційного вигорання.

Методи і методики дослідження. У роботі було використано теоретичніметоди дослідження (аналіз, синтез, порівняння) та методи збору емпіричної інформації (опитування) і методи обробки одержаних даних (кількісні і якісні). До психодіагностичних методик увійшли:

«Діагностика емпатії» А. Меграбяну і Н. Епштейна;

«Дослідження рівня емпатійних тенденцій» І. М. Юсупова;

«Експрес-діагностика рівня емоційного вигорання» В.В. Бойка;

«Визначення психічного «вигорання» О.О. Рукавішнікова;

«Оцінка власного потенціалу «вигорання» Дж. Л. Гібсопа.

Експериментальна база дослідження. Дослідження проводилося з20.08.2018р. по 16.09.2018р. на базі Бердичівської центральної міської лікарні за адресою м. Бердичів, вул. Здоров'я, 1 (13312). Практика проходила під керівництвом Сушицької Тетяни Петрівни. Вибірка складала 10 осіб. Лікарню було засновано у 1809 році. Відповідно до рішення Бердичівської міської ради № 151 від 10.04.03 року переіменовано Міське територіальне медичне об'єднання в Бердичівську центральну міську лікарню. Установа надає цілодобову стаціонарну планову та ургентну медичну допомогу, амбулаторно-поліклінічну допомогу дорослому та дитячому населенню, проводить комплекс діагностичних, профілактичних та реабілітаційних заходів усім верствам населення.

На даний момент в Бердичівській міській лікарні рахується 350 ліжок та працює 1074 працівники.

Теоретичне значення роботи полягає у поглибленні поглядів на проблему емоційного вигорання; в уточненні понятьемпатії, медичного працівника та синдрому емоційного вигорання.

Практичне значення роботи полягає у тому, що матеріали звіту можуть використовуватися вчителями, психологами, медичними працівниками процесівиховної та профілактичної роботи.

Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечувалося використанням комплексу взаємодоповнюючих методів та методик дослідження, адекватних меті, об'єкту, предмету та завданню гіпотези, поєднанням якісного і кількісного аналізів отриманого експериментального матеріалу.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ СИНДРОМУ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ

Поняття емпатії як соціально-психологічного явища

Емпатія - осягнення емоційного стану, проникнення в переживання іншої людини. Емпатія - вчування, пізнання суб'єктом іманентного світу іншого індивіда, а також чуттєво-емоційне відшукування суб'єкта на негативні і позитивні почуття - емоції іншого суб'єкта... Самі співпереживання можуть бути співвіднесені не лише до реального конкретного суб'єкта, але й до переживань, емоцій, задумів, ідей персонажів з літературних творів, кінематографа, сценічного мистецтва.

Емпатія - одне з тих явищ, уявлення про які виникло досить недавно внаслідок розвитку знання про психіку людини. Хоча з цим поняттям зустрічався, напевне, кожен психолог - введене воно було лише в середині ХХ ст. Е. Тітченером для позначення почуття, близького за змістом з симпатією. Вивчення феномену емпатії обумовило появу кількох основних підходів у трактуванні і визначені природи емпатії, які існують у сучасній психології.

Емпатія передбачає можливість зрозуміти почуття співрозмовника, жити його почуттями, співпереживати з ним. Ця здатність найбільш «невловима» для аналізу, але очевидна для всіх людей, що спілкуються. Здатність до емпатії розвивається в людей, які самі достатньо пережили і багато відчули.

Найтиповішими формами емпатії є співпереживання і співчуття. Співпереживання передбачає переживання індивідом тих самих почуттів, які відчуває інший, але це переживання звернене на себе. Індивід переживає або те, що може статися з ним у майбутньому, або те, що вже пережив у минулому. Співчуття це переживання негараздів іншого безвідносно до власного стану.

Адлер розглядає емпатію як одну з креативних функцій особистості: «Емпатія починається, коли одна людина розмовляє з іншою. Неможливо зрозуміти когось іншого, якщо неможливо при цьому ідентифікуватись з ним».

Механізм емпатії в певних рисах подібний до механізму ідентифікації: вміння поставити себе на місце іншого, поглянути на речі його очима. Проте, «поглянути на речі чиїмись очима» не обов'язково означає ототожнити себе з цією людиною. Якщо людина ототожнює себе з кимось. Це означає, що вона будує свою поведінку так, як будує її цей інший. Коли ж людина виявляє до нього емпатію, вона просто бере о уваги лінію його поведінки, але свою власну поведінку може будувати зовсім інакше. В обох випадках враховується поведінка іншої людини, але результат спільних дій буде різним: одна справа зрозуміти партнера по спілкуванню, ставши на його позицію, діючи відповідно д неї; інша - зрозуміти його, врахувати його точку зору, навіть співчувати йому, але діяти по-своєму. Емпатія на противну симпатії - ставлення нейтральне. Емпатуючий уникає не лише негативних, але й позитивних суджень щодо емптованого, він переживає світ емпатованого ніби свій власний, не враховуючи якості «нібито». Він відчуває невпевненість іншої людини, або її страх, або роздратування так, наче це її власні переживання, але без власної невпевненості, страху чи роздратування.

Провідну роль у здійсненні емпатії відіграє підсвідомість. Внаслідок цього вона може відбуватися навіть тоді, коли людина й не підозрює про те. Емпатія являє собою відображення світу на емоційному рівні. Якщо мають місце емоції, то це означає, що задіяні життєві потреби. Тому суб'єкт впливу шляхом емпатії, на відміну від суб'єкта імперативного або маніпулятивного впливу, завжди реалізує в ньому свої життєві потреби. І це не лише абстрактне судження, але й доведений життям факт.

Як феномен особистісного контакту емпатія безпосередньо регулює взаємовідносини людей і визначає моральні якості людини. В процесі емпатійної взаємодії формується система цінностей, яка в подальшому визначає поведінку особистості по відношенню до інших людей.

Вираженість емпатії і її форма (співчуття, співпереживання) залежать як від природних особливостей особистості, наприклад, темпераменту, загальної чуттєвості, так і від умов виховання життєдіяльності людини, її емоційного досвіду. Емпатія виникає і формується у взаємодії, спілкуванні. В основі цього процесу лежить механізм усвідомленої чи неусвідомленої ідентифікації. Остання, в свою чергу, є результатом дій більш фундаментальної якості людини - здатності порівнювати себе, свою особистість, поведінку, стан з іншими людьми.

Розрізняють такі форми емпатії:

Емоційна - заснована на механізмах корекції і наслідування моторних і афективних реакцій іншої людини;

Колективна - базується на інтелектуальних процесах, таких як порівняння, аналогія та ін.;

Предикативна - та, що проявляється як здатність передбачати афективні реакції іншої людини в конкретних ситуаціях.

Емпатія заснована на вмінні вірно уявляти собі, що відбувається в середині іншої людини, що вона переживає, відчуває, як оцінює зовнішній світ.

Форми емпатії залежать від типу і характеру міжособистісних відносин. Так, з колективною емпатією ми зустрічаємося тоді, коли в процес спілкування включені і інтелектуальні компоненти, і ми переживаємо почуття партнера, порівнюючи його поведінку з своєю чи знаходячи аналогічні ситуації в своєму минулому.

Емоційна емпатія заснована на наслідуванні почуттів і реакцій іншою. Виділяють ще і поведінкову (дієву) емпатію. Якщо колективна і емоційна емпатія зазвичай можлива при будь-яких типах відносин, то поведінкова або діюча - зазвичай характерна для відносин з близькими людьми. При цьому ми не лише мислимо (сприймаємо, розуміємо), не лише відчуваємо, але й діємо.

Ця вища форма емоцій - дієва - характеризує моральну сутність людини. Тому формування морально розвиненої особистості в своїй основі повинно опиратись на розвиток емпатійних здібностей.

Встановлено, що емпатична здатність зростає з ростом життєвого досвіду, а також краще реалізується при подібності поведінки і емоційних реакцій суб'єктів. Добре розуміючи погляди і пов'язані з ними почуття інших людей, які йому не подобаються, людина нерідко чинить на перекір їм. Люди, яких ми називаємо маніпуляторами часто володіють добре розвиненою емпатією і використовують її в своїх цілях. Суб'єкт здатний розуміти зміст переживань інших тому, що сам колись переживав такі є емоційні стани. Але якщо людина ніколи не відчувала подібних станів, то їй буде важче осягнути їх зміст. Якщо індивід ніколи не переживав афекту, депресії чи апатії, то він скоріше за все, не зрозуміє, що переживає інша людина в даному стані, хоч і може мати подібні явища, певні колективні уявлення. Але їх недостатньо, необхідний особистісний досвід. Тому емпатія як здатність розуміти емоційний стан іншої людини, розвивається в процесі життя.

В психологічній науці емпатія розглядається і як властивість особистості, і як емоційна форма пізнання іншої людини, і як потреба.

В деяких джерелах емпатія розглядається поряд з поняттям альтруїзму. Альтруїзм визначається як риса характеру, що спонукає людину безкорисно приходити на допомогу людям; також як система ціннісних орієнтацій особистості, при якій центральним мотивом, критерієм моральної оцінки є інтереси іншої людини чи соціальної спільності. Головною ідеєю є ідея безкорисливості і відсутність винагороди за здійснену діяльність. Емпатія є основою альтруїстичної поведінки. Коли дорослі не створюють перешкод між дитиною і сумними переживаннями, то дитина виростає більше альтруїстичною, ніж тоді, коли перешкоди створюються. Тому емпатія і альтруїзм опосередковуються підтримуються незмінними в часі емоційними переживаннями. Тому, ще раз підтверджується твердження про те, щоб виявити емпатію до іншого людина сама повинна переживати подібні емоції, будь то емоції радості чи горя, печалі, тривоги.

Чим тісніший зв'язок між людьми, тим більша емпатія можлива між ними. Емпатія - соціально-позитивна якість особистості, вона підтримується суспільними поривами життя, але може мати індивідуальний, вибірковий характер, коли відгукуються на переживання не будь-якої іншої людини, а тільки значимий. В зв'язку з цим логічно припустити, що при наявності міжособистісної привабливості можна очікувати і більшу величину емпатії у всіх трьох її формах.

Дослідження, проведені не сьогодні, показують, що в формуванні емпатії виділяються етапи, котрі найтіснішим чином пов'язані з розвитком всієї особистості людини, а в ній найбільш безпосередньо - з системою ціннісних організацій, яка в людини складається. Степінь суб'єктивної значимості цій системі для людини, інших людей і значимості для неї власного «я» завжди впливає на всі основні характеристики притаманної їй емпатійної властивості. Індивідуально-психологічне вивчення особливостей прояву емпатії в різних людей дозволило виявити значні відмінності в її сформованості у кожної з них. Ці відмінності відносились передусім до кола тих людей і характеру їх переживань, по відношенню до яких емпатія в них проявлялась, а також до таких її характеристик, як широта, стійкість, сила, дієвість.

На думку Бодалева, розвиток емпатії найсильніше пов'язаний з вихованням у людини моральних мотивів, що проявляються довільно, за якими обов'язково стоїть все більш міцніюча потреба жити для інших людей і бути їм корисним. Через формування емпатії досягають не для лише входження дитини, підлітка, юнака до світу переживань інших людей, її прояви, що повторюються за все новими приводами і по відношенню до всіх нових людей означають разом з ними, створення у вихованні людини як особистості важливої передумови закріплення в неї переконання в цінності іншої людини і поведінки, направленої на її благополуччя.

Взаєморозуміння є внутрішньою підвалиною і метою спілкування. Процес розуміння і пізнання іншої людини - складне явище, у якому виділяють два рівні. На першому рівні відбувається усвідомлення цілей, мотивів, установах іншої людини. Другий рівень характеризується здатністю прийняти мотиви, цілі, установки іншої людини на свої власні. Цей рівень, як правило, відсутній у дітей і є результатом пізнішого онтогенетичного розвитку людини, хоча не всі дорослі люди здатні розуміти іншу людину на цьому рівні. Спричиняє це механізм егоцентризму. Егоцентризм - це зосередженість індивіда тільки на власних інтересах та переживаннях і, як наслідок, нездатність розуміти іншу людину як суб'єкта і особистість відмінну від нього.

Отже, другий рівень взаєморозуміння передбачає, що кожен з партнерів по взаємодії враховує не тільки свої власні потреби, мотиви, цінності, а й відповідні запити іншого. Це відбувається за допомогою таких механізмів взаєморозуміння як ідентифікація, рефлексія, а особливо емпатія.

Якщо детальніше розглянути вплив емпатії на міжособистісні, то під поняттям «вплив» услід за провідними психологами, що вивчили цю проблему, ми розуміємо процес, який реалізується в ході взаємодії двох або більше рівно впорядкованих систем і результатом якого є зміна у структурі і стані хоча б однієї з них.

Аналізуючи зміст психологічного знання за останні сто років, учені виокремили три різні операції психологічного впливу: імперативну, маніпулятивну та розвивальну. Кожна з них сформувалась у зв'язку з розвитком психологічного та природничого знання.

Імперативна стратегія базується на механістичному світогляді і постулатах класичної ньютонівської фізики. Моделлю цієї стратегії виступає класична схема «стимул - реакція» і використовується вона тоді, коли потрібне тільки зовнішнє короткочасне підкорення з боку об'єкта впливу. До такої стратегії належить вплив авторитетом та фізичною силою. Вплив за маніпулятивною стратегією забезпечує зміни у психологічному полі людини з допомогою прийомів підсвідомого стимулювання, що діють поза психічним контролем. До маніпулятивної стратегії належать як однойменні техніки, так і сугестивні.

Остання, розвивальна стратегія базується на суб'єкт - суб'єктивній парадигмі, де психіка виступає відкритою системою, що постійно взаємодіє з іншими системами, змінюється та самоврегульовується.

Розвивальна стратегія, порівняно з двома попередніми, оперує з більш глибокими, індивідуально-смисловими змістами психіки особистості, що визначає можливість її використання для глибших змін та особистісного зростання. Саме до впливу за цією стратегією належить вплив шляхом емпатії. По-перше, встановлено, що взаємне співчуття може визначити ефективність спільної праці. При цьому високий рівень емпатійності відповідає високому рівню ефективності спільної діяльності.

По-друге, виявилось, що емпатія є необхідною умовою успіху будь-якої психотерапії.

По-третє, дослідники помітили, що люди, в чиїй взаємодії мала місце емпатія, переймали жести одне одного, манеру розмовляти, навіть ставлення до деяких речей.

Психологи дослідили кілька можливостей пливу на поведінку людини шляхом сприйняття цієї поведінки.

По-перше, такий вплив відбувається в будь-якому спілкуванні, незалежно від того, наскільки співрозмовники відчувають стан один одного, і знаходять відображення втому, що кожен співрозмовник прагне поводити себе адекватно до ситуації. Друга форма впливу шляхом сприйняття відбувається лише в межах інтимно-особистісного спілкування, коли партнери відкривають одне одному справжні мотиви своєї життєдіяльності. Іншими словами, поглядом партнерів відкривається внутрішній світ одне одного, причому не як об'єкт оцінки і сприйняття, а через співпереживання і співучасність з ним. За таких умов, впливу зазнає вже не зовнішній поведінковий шар, а рівень цінностей і смислів.

Отже, серед багатьох засобів впливу на іншу людину є і вплив за допомогою співчуття. Важливо зазначити, що зміни, які відбуваються внаслідок дії емпатії, не є результатом обмеженого впливу жодної зі сторін спілкування. Ці зміни швидше виступають як наслідок спільності їхніх батьків, на основі якої і виникає сама емпатія.

Пропонуємо ряд технік, дотримання яких значною мірою належить вам застосування емпатійно-розвивальної стратегії впливу.

По-перше відкладіть на другий план бажання негайно змінити партнера по спілкуванню і займіться пошуком позитивних аспектів у його теперішньому досвіді.

Для того, щоб налагодити стосунки, які сприяють можливості впливу на іншу людину шляхом емпатії, не просто корисно, але й необхідно виявляти у спілкуванні такі аспекти взаємин, як позитивне ставлення, повага, щирість, позиція не оцінювання, безпосередність та конкретність. Позитивне ставлення і повага означає, що потрібно весь час пам'ятати про потенційні можливості епатованого. Позитивне ставлення - це прийняття іншої людини такою, якою вона є.

Позиція не оцінювання означає, що вам потрібно утримуватись від власних поглядів і позицій і дотримуватися цінності нейтралітету стосовно епатованого. Якщо дотримуватися позиції не оцінювання, можна зрозуміти, чому та чи інша людина опинилася саме на цій позиції або так виникла.

Конгруентність - вміння бути самим собою, щирість і відвертість. Вона передбачає те, що ви відверто переживатимете і виявлятимете почуття, які у вас виникають. Це означає, що власні переживання цінні для вас, що ви прислухаєтеся до них, можете жити цими переживаннями, не відчуваючи перед ними страху, і здатні їх передавати.

Під щирістю розуміємо узгодженість ваших коментарів з мовою тіла, нюансами голосу, усмішкою та іншою невербальною поведінкою.

Безпосередність означає зосередження на теперішньому часі і на «я - ти ставленні».

По-друге спробуйте відповісти на запитання: «Чому людина думає або діє таким чином?» Спробуйте створити більш-менш чіткий образ певної людини. Цей образ, напевно, зазнаватиме значних уточнень у процесі вашого спілкування, але він може бути хорошим початком для встановлення між вами взаєморозуміння.

Після того, як ви оберете відповідний образ, спробуйте приєднати до нього всю відому про цю людину інформацію і наблизити таким чином створений вами образ до реальної особи. Під час створення її образу ні на мить не забувайте про те, що мотиви, якими керуються кожна людина можуть виглядати менш або більш привабливими. Ви досягнете значно більших успіхів у спілкуванні з іншою людиною, якщо будуватимете її образ на основі привабливіших мотивів.

Розвинута у людини емпатія - ключовий фактор успіху в тих видах діяльності, вимагають вчування у світ партнера по спілкуванню і перш за все в навчанні і вихованні. Тому емпатія розглядається як професійно важлива якість педагога. Як відмічав В.А. Сухомлинський, «вчителю слід починати з елементарного, але разом з тим і найскладнішого - з формування здатності відчувати душевний стан іншої людини, вміти ставити на місце іншого в самих різних ситуаціях». Емпатія сприяє збалансованості міжособистісних стосунків. Вона робить поведінку людину соціально обумовленою. Але така емоційна форма пізнання іншої людини, як емпатія, нерідко недостатньо представлена в структурі особистості педагога. Причому найбільш слабко проявляється та форма емпатії, яка направлена від дорослого до дитини, тобто, яку можна назвати між віковою. В той же час, саме даний компонент мислення обумовлює потрібний рівень вирішення педагогічних проблем, які вимагають орієнтації в психології школяра, розуміння його особистості. Вчителі з нерозвиненою емпатією часто допускають педагогічну безтактність, звертаються до невиправданих покарань. Вони не здатні стати на місце дитини, орієнтуватися в світі значимих для неї переживань, прийняти й оцінки як свої власні, а отже, не розуміють її психології.

Поняття про синдром емоційного вигорання

Термін «емоційне вигоряння» було введено американським психіатром X. Дж. Фрейденбергером 1974 року для характеристики психологічного стану здорових людей, які знаходяться в інтенсивному і тісному ' спілкуванні з клієнтами, пацієнтами в емоційно насиченій атмосфері під час надання професійної допомоги. Спочатку цей термін визначався як стан знесилення, виснаження з відчуттям власної непотрібності. До 1982 року в англомовній літературі було опубліковано понад тисячу статей щодо проблеми емоційного згоряння. Наведені в них дослідження мали здебільшого описовий або епізодичний характер.[5]

Спочатку кількість професіоналів, що їх уважали схильними до «емоційного згоряння», була незначною -- співробітни кимедичних закладів і різноманітних добродійних організацій. Р. Шваб 1982 року розширив групу професійного ризику: «це -- перш за все вчителі, поліцейські, юристи, тюремний персонал, політики, менеджери всіх рівнів». Як зазначає К. Маслач, один з провідних фахівців з дослідження «емоційного згоряння», «діяльність цих професіоналів вельми різна, але всіх їх об'єднує близький контакт з людьми, який, з емоційної точки зору, часто дуже важко підтримувати тривалий час». [2]

Складові емоційного вигоряння. Отже, на цей час існує єдина точка зору на сутність психічного вигоряння і його структуру. Згідно з сучасними даними, під «психічним вигорянням» розуміється стан фізичного, емоційного і розумового виснаження, що виявляється в професіях соціальної сфери. Цей синдром містить три основних складові, що їх виділила К. Маслач:

емоційну виснаженість;

деперсоналізацію (цинізм);

редукцію професійних досягнень. [17]

Під емоційним виснаженням розуміється відчуття емоційної спустошеності та втоми, викликане власною роботою.. Деперсоналізація припускає цинічне ставлення до праці й об'єктів своєї праці. У соціальній сфері деперсоналізація припускає бездушне, негуманне ставлення до клієнтів, що приходять для лікування, консультації, здобуття освіти та ін. Контакти з ними стають формальними, знеособленими; негативні настанови, що виникають, можуть спочатку мати прихований характер і виявлятися у внутрішньо стримуваному роздратуванні, яке з часом проривається назовні і призводить до конфліктів.[4]

Редукція професійних досягнень -- це виникнення в працівників відчуття некомпетентності у своїй професійній сфері, усвідомлення неуспіху в ній.

Дослідження останніх років дозволили істотно розширити сферу розповсюдження цієї структури, включивши до неї професії, не пов'язані із соціальною сферою, що певною мірою модифікувало поняття «вигоряння» та його структуру. У наш час психічне вигоряння розуміється як професійна криза, пов'язана з роботою в цілому, а не тільки з міжособистісними взаєминами в її процесі. Таке розуміння синдрому емоційного вигоряння дещо змінило і його основні компоненти: емоційне виснаження, цинізм, професійну ефективність. З цих позицій поняття деперсоналізації має ширше значення й означає негативне ставлення не тільки до клієнтів, але й до праці та її предмета в цілому.

Чинники, що сприяють виникненню синдрому емоційного вигоряння. Після того, як описаний вище феномен став загальновизнаним, закономірно виникло питання про чинники, що сприяють розвитку синдрому емоційного вигоряння або, навпаки, гальмують його. їх об'єднують у два великі блоки: особливості професійної діяльності й індивідуальні характеристики самих професіоналів.[21]

Розглянемо як приклад класифікацію російського психолога В. В. Бойка, який визначає ряд зовнішніх і внутрішніх чинників передумов, що провокують емоційне вигоряння.[3]

Група організаційних (зовнішніх) чинників: умови матеріального середовища, зміст роботи і соціально-психологічні умови діяльності. Розглянемо їх докладніше.

1. Хронічно напружена психоемоційна діяльність пов'язана з інтенсивним спілкуванням, точніше, із цілеспрямованим сприйняттям партнерів і дією на них. Професіоналу, що працює з людьми, доводиться постійно підкріплювати емоціями різні аспекти спілкування: активно ставити і розв'язувати проблеми, уважно сприймати, посилено запам'ятовувати і швидко інтерпретувати візуальну, звукову та письмову інформацію, швидко зважувати альтернативи й ухвалювати рішення.

2. Дестабілізуюча організація діяльності: нечітка організація та планування праці, нестача устаткування, погано структурована й розпливчаста інформація, наявність у ній «бюрократичного шуму» дрібних подробиць, суперечностей, завищені норми контингенту, з яким пов'язана професійна діяльність (наприклад, учнів класу). При цьому дестабілізуюча обстановка викликає багатократний негативний ефект: вона позначається насамому професіоналі, на суб'єктах спілкування (учнях, батьках, колегах).[28]

3. Підвищена відповідальність за функції, що виконуються: представники масових професій зазвичай працюють у режимі зовнішнього та внутрішнього контролю. Перш за все, це стосується медиків, педагогів, вихователів та ін. Процесуальний зміст їх діяльності полягає в тому, що постійно необхідно входити і перебувати в стані суб'єкта, з яким здійснюється спільна діяльність. Постійно доводиться приймати на себе енергетичні розряди партнерів. Усі, хто працює з людьми і чесно ставиться до своїх обов'язків, несуть етичну та юридичну відповідальність за благополуччя ділових партнерів, яких їм довірено,-- пацієнтів, учнів, клієнтів та ін. Плата висока -- нервове перенапруження. Наприклад, у шкільного вчителя за день проведення уроків самовіддача і самоконтроль настільки значні, що до наступного робочого дня психічні ресурси практично не відновлюються.[13]

4. Неблагополучна психологічна атмосфера професійної діяльності визначається двома основними обставинами -- конфліктністю по вертикалі, у системі «керівник -- підлеглий», і по горизонталі, у сисіемі «колега колега». Знервована обстановка спонукає одних розтрачувати емоції, а інших -- шукати способи економії психічних ресурсів. Рано чи пізно обачна людина з міцними нервами схилятиметься до тактики емоційного вигоряння: триматися від усього й усіх подалі, не приймати все близько до серця, берегти нерви.[15]

5. Психологічно важкий контингент, з яким має справу професіонал у сфері спілкування: у педагогів і вихователів це діти з аномаліями харакіеру, нервової системи або із затримками психічного розвитку. У процесі професійної діяльності майже щодня трапляється клієнт або пацієнт, який «псує вам нерви» або «дошкуляє до живого».[6] Мимоволі фахівець починає попереджувати подібні випадки і вдаватися до економії емоційних ресурсів, переконуючи себе за допомогою формули: «не слід звертати уваги». Залежно від статистики своїх спостережень, він додає, кого саме потрібно емоційно ігнорувати: неви- хованих, розбещених, нерозумних, капризних або аморальних. Механізм психологічного захисту знайдений, але емоційна відчуженість може бути використана недоречно, і тоді професіонал не включається в потреби і вимоги цілком нормального партнера з ділового спілкування. На цьому ґрунті виникають непорозуміння, що виливаються в конфлікт, емоційне вигоряння проявляє свій деструктивний бік. До внутрішніх чинників, що спричиняють емоційне вигоряння, за В. В. Бойком, належать такі:

схильність до емоційної ригідності: природно, емоційне вигоряння як засіб психологічного захисту виникає швидше в тих, хто є менш реактивним і сприйнятливим, емоційно стриманішим. Наприклад, формування симптомів «вигоряння» відбуватиметься повільніше в людей імпульсивних, яким притаманні рухомі нервові процеси. Підвищена вразливість і чутливість можуть повністю блокувати цей механізм психологічного захисту і не дозволять йому розвиватися. Життя багато разів підтверджує сказане. Нерідко трапляється і так, що, пропрацювавши «на людях» до пенсії, людина, проте, не втрачає ані чуйності, ані емоційної залучецості, ані здібності до співучасті та співпереживання;[9]

інтенсивна інтеріоризація (сприйняття та переживання) обставин професійної діяльності: це психологічне явище виникає в людей із підвищеною відповідальністю за доручену справу, виконувану роль. Часто зустрічаються випадки, коли через молодість, недосвідченість і, можливо, наївність фахівець, який працює з людьми, сприймає все занадто емоційно, цілком віддається справі. Кожен стресогенний випадок із практики залишає глибокий слід у його душі. Доля, здоров'я, благополуччя суб'єкта діяльності викликає інтенсивну співучасть такого фахівця та співпереживання, болісні роздуми і безсоння. Деякі вчені називаю і ь це неписьменним співчуттям -- повним розчиненням в іншій людині, слабкими межами власного «Я». Поступово емоційно- енергетичні ресурси виснажуються, і виникає необхідність відновлювати їх або берегти, вдаючись до тих або інших прийомів психологічного захисту. Так, деякі фахівці через якийсь час змінюють профіль роботи і навіть професію. Частина молодих учителів кидає школу в перші 5 років роботи. [8]

слабка мотивація емоційної віддачі в професійній діяльності: тут існують два аспекти. По-перше, професіонал у сфері спілкування не вважає для себе за необхідне або чомусь не зацікавлений проявляти співучасть і співпереживання суб'єкту своєї діяльності. Відповідний настрій стимулює не тільки емоційне вигоряння, але і його крайні форми - байдужість, душевна черствість. По-друге, людина не звикла, не навчилася винагороджувати себе за співпереживання та співучасть, що вона їх проявляє по відношенню до суб'єктів професійної діяльності. Систему самооцішовання вона підтримує іншими засобами - матеріальними або позиційними досягненнями. Альтруїстична емоційна віддача для такої людини нічого не значить, і вона не потребує її, не відчуває від неї задоволення. Природно, «вигоряти» такій людині просто й легко. Інша справа - особистість із альтруїстичними цінностями. Для неї важливо допомагати і співчувати іншим. Утрату емоційності в спілкуванні вона переживає як показник етичних утрат, як утрату людяності;[7]

етичні дефекти й дезорієнтація особистості: можливо, професіонал мав моральну ваду ще до того, як почав працювати з людьми, або набув цієї вади в процесі діяльності. Етичний дефект обумовлений нездатністю включати у взаємодію з діловими партнерами такі моральні категорії, як доброчесність, совість, чесність, пошана прав і чеснот іншої особистості. Етична дезорієнтація викликається іншими причинами -- невмінням відрізняти добре від поганого, благо від шкоди, що наноситься іншій особі. Проте як у разі етичного дефекту, так і за наявності етичної дезорієнтації формування емоційного вигоряння полегшується. Збільшується вірогідність байдужості до суб'єкта діяльності й апатії до виконуваних обов'язків. До цього переліку можна додати чинники, що їх було визначено Т. В. Решетовою (2002 р.):

неемоційність або невміння спілкуватися;

алекситімія в усіх проявах (неможливість висловити словами свої відчуття), завжди пов'язана з тривогою;

трудоголізм, коли відбувається камуфляж якої-небудь проблеми роботою (трудоголік найчастіше прикриває темпом свою професійну неспроможність);

люди без ресурсів (соціальні зв'язки, споріднені зв'язки, любов, професійна спроможність, економічна стабільність, мета, здоров'я та ін.).[11]

Вигоряння є дуже інфекційним і може швидко розповсюджуватися серед співробітників. Ті, хто є схильними до вигоряння, стають циніками, негативістами й песимістами; взаємодіючи на роботі з іншими людьми, які знаходяться під впливом такого самого стресу, вони можуть швидко перетворити цілу групу колег на зібрання хворих на емоційне вигоряння. Найбільша вірогідність того, що це трапиться, існує в організаціях з високим рівнем стресу. [21]Велика відповідальність за розвиток вигоряння в організації лежить на керівнику, тому що існують такі робочі місця та ситуації, які, у певному розумінні, просто створені для вигоряння. Більшість людей, які працюють у цих місцях, дуже вразливі. Вони перебувають у високосгресових ситуаціях, де від них очікується високий рівень виконання роботи і де вони мають невеликий контроль над тим, що або як вони роблять. До таких професій належить і професія педагога (наприклад, нестача контролю, якого міг би зазнавати викладач у класі з 30-ма активними дітьми, є головним чинником, що сприяє вигорянню).[18]

Подолання та профілактика синдрому емоційного вигорання

Зайчикова і Л. Карамушка на рівні особистості подають індивідуальну технологію профілактики та подолання професійного стресу та синдрому «професійного вигорання», яка складається з декількох послідовних фаз та системи конкретних прийомів.[10]

I. фаза Профілактика синдрому «професійного вигорання» розпочинається з аналізу професійної ситуації. Вона полягає в когнітивній оцінці ситуації (виявлення стрес-факторів, аналіз власної стресової реактивності чи толерантності тощо) та зниження впливу стресорів. Це передбачає застосування системи спеціальних прийомів, які є бар`єрами на шляху до стресу. До таких прийомів належить:

1) розпізнавання стресу. З цією метою слід навчитися ідентифікувати деякі сигнали, які попереджають про стрес;

2) здійснення глибшої когнітивної оцінки ситуації, а саме з'ясування основних стрес-факторів у професійній ситуації людини та здійснення спроб «усунути» їх;

3) ведення «Щоденника стресових подій», де збирається інформація за 7 компонентами щоденно (стреси цього дня, реакції на кожен стресор, що з'явився, способи адаптації до стресора, кращі способи адаптації, прийоми релаксації, які використовувалися Вами в цей день, ефективність цих прийомів релаксації, відчуття, які були в цей день);

4) аналіз того, чи мають місце в конкретній ситуації глобальні професійні (життєві) зміни (наприклад, реорганізація на роботі; зміна місця проживання та ін.);

5) Визначення основних стрес-факторів, які викликають професійне вигорання, та укладення контракту із самим собою щодо використання певних прийомів подолання стресу протягом певного часу та визначення певної системи винагород або покарань для самого себе;[16]

6) визначення основних мотивів здійснення людиною професійної діяльності. Для цього необхідно скласти перелік усіх причин (реальних та абстрактних), які спонукають працівника виконували дану роботу;

7) прийняття рішення про те, чи продовжувати працівнику працювати на даному робочому місці;

8) тимчасове зниження навантаження та опанування навичок раціональним управлінням своїм часом;[27]

9) за допомогою спеціальних прийомів та засобів здійснення спроби змінити свій імідж «трудоголіка»;

10) складання списку під назвою «Я дійсно хочу цим займатися»;

11) демонстрація асертивної (впевненої) поведінки, адже впевненість у собі - це здатність виражати себе та задовольняти свої власні потреби;

12) визначення свого розуміння успіху в житті (що для людини означає успіх?);

13) створення групи соціальної підтримки. Соціальна підтримка - це почуття причетності, почуття того, що тебе приймають та люблять таким, яким ти є, а не тому, що ти можеш що-небудь зробити для когось;

14) турбота про правильне харчування. Визначення для себе збалансованої дієти.[18]

II. фаза На фазі сприймання професійної ситуації як стресової (такої, що викликає стурбованість) слід використовувати прийоми, котрі виступатимуть бар'єрами на шляху до стресу:

1) стратегія вибіркового сприймання;

2) сприйняття життя як свята;

3) використання гумору як буфера між стресовою ситуацією та людиною;

4) визначення типу поведінки в ситуації стресу, який притаманний для людини;

5) аналіз впевненості у собі та своїх рішеннях, оскільки це уможливлює успішний контроль за власним життям;

6) аналіз локусу контролю в управлінні стресом (локус контролю - це ступінь контролю, який дає можливість людині керувати подіями її життя);

7) застосування різних технік медитації та аутогенного тренування, а також фізичних вправ, які слід вибирати та використовувати із врахуванням індивідуально-психологічних особливостей.[20]

Адекватне відношення до роботи і відведення їй належного місця у житті - найкраща профілактика професійного вигорання. Нажаль, у житті ми не завжди маємо змогу робити тільки те, що нам подобається, приносить радість. А робота без радості пришвидшує вигорання в багато разів.



РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ВИВЧЕННЯ ВПЛИВУ ЕМПАТІЇ НА ФОРМУВАННЯ СИНДРОМУ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ У МЕДИЧНОГО ПЕРСОНАЛУ

Опис методик дослідження

З метою вивчення впливу емпатії на формування синдрому емоційного вигорання було використано такі методики:

Діагностика емпатії» А. Меграбяну і Н. Епштейна;

«Дослідження рівня емпатійних тенденцій» І. М. Юсупова;

«Експрес-діагностика рівня емоційного вигорання» В.В. Бойка;

«Визначення психічного «вигорання» О.О. Рукавішнікова;

«Оцінка власного потенціалу «вигорання» Дж. Л. Гібсопа.

Зметою вивчення рівня емпатії було використано тест «Діагностика емпатії по А. Меграбяну і Н. Епштейна» результати якого представлені у табл.2.1.

Стимуляційним матеріалом були бланки анкет, а обладнанням - приладдя для письма.

Інструкція:Прочитайте наведені нижче твердження і, орієнтуючись на те, як ви поводитеся в подібних ситуаціях, висловіть ступінь своєї згоди або незгоди з кожним із них. Для цього біля твердження напишіть один з чотирьох відповідей: завжди, часто, рідко, ніколи. Заданий час на виконання роботи 20 хвилин.

Обробка результатів: Обробка результатів і аналіз даних. Обробка проводиться відповідно до ключа (дод.). За кожну відповідь присвоюється 1,2,3 або 4 бали, потім, шляхом підсумовування, підраховується загальний бал по властивості емпатії:

Високий рівень від 80 до 100 балів;

Середній рівень від 50 до 79 балів;

Низький рівень від 0 до 49 балів.

Зметою вивчення емпатійних тенденцій було використано тест «Дослідження рівня емпатійних тенденцій І. М. Юсупова» якого представлені у табл. .2.2.

Стимуляційний матеріал це бланк тесту, а обладнання ? приладдя для письма.

Інструкція: Для виявлення рівня емпатійних тенденцій необхідно, відповідаючи на кожне з 36 тверджень, приписувати відповідям наступні числа: якщо ви відповіли" не знаю "- 0," ні, ніколи "- 1," іноді "- 2," часто "- 3, "майже завжди" - 4, і відповіді "так, завжди" - 5. Відповідати потрібно на всі пункти Заданий час на виконання роботи 20 хвилин.

Обробка результатів: Перш ніж підрахувати отримані результати, перевірте ступінь відвертості, з якою ви відповідали. Чи не відповіли ви «не знаю» на деякі з тверджень під номерами: 3, 9, 11, 13, 28, 36, а також не позначили чи пункти 11, 13, 15, 27, відповідями «так, завжди»? Якщо це так, то ви не побажали бути відвертими перед собою, а в деяких випадках прагнули виглядати в кращому світлі. Результатам тестування можна довіряти, якщо по всіх перерахованих твердженнями ви дали не більше трьох нещирих відповідей, при чотирьох ж слід сумніватися в їх достовірності, а при п'яти - можете вважати, що роботу виконали марно. Тепер підсумуйте всі бали, приписані відповідям на пункти: 2, 5, 8, 9, 10, 12, 13, 15, 16, 19, 21, 22, 24, 25, 26, 27, 29 і 32. Зіставте результат зі шкалою розвиненості емпатійних тенденцій.

З метою вивчення рівня емоційного вигорання було використано тест «Діагностики рівня емоційного вигорання» В.В. Бойка результати якого представлені у табл.2.3. Було обрано саме методику Бойко, тому щов ній розглядається емоційне вигорання як професійна деформацію особистості, яка виникає під впливом низки чинників - зовнішніх та внутрішніх.

Мета: Діагностувати провідні симптоми «емоційного вигорання» і визначити, до якої фазі розвитку стресу вони відносяться: «напруги», «резистенции», «виснаження».[28]

Матеріал і обладнання: Бланк тесту та приладдя для письма.

Інструкція досліджуваному: Прочитайте судження і відповідайте «так» або «ні». Візьміть до уваги, що, якщо у формулюваннях опитувальника йдеться про партнерів, то маються на увазі суб'єкти вашої професійної діяльності, з якими ви щодня працюєте, спілкуєтеся.

Обробка результатів: Визначається сума балів окремо для кожного з 12 симптомів «вигорання», підраховується сума показників симптомів для кожної з трьох фаз формування «вигорання», знаходиться підсумковий показник синдрому емоційного «вигорання» - сума показників усіх 12 симптомів.

Аналіз результатів: Запропонована методика дає докладну картину синдрому емоційного «вигорання». Перш за все треба звернути увагу на окремо взяті симптоми. Показник вираженості кожного симптому коливається в межах від 0 до 30 балів:

9 і менше балів - не склалося симптом,

10-15 балів - складаний симптом,

16 і більше - сформований.[21]

Симптоми з показниками 20 і більше балів відносяться до домінуючих у фазі або в усьому синдром емоційного «вигорання».

Методика дозволяє побачити провідні симптоми «вигорання» Істотно важливо відзначити, до якої фазі формування стресу належать домінуючі симптоми і в якій фазі їх найбільше число.

Подальший крок в інтерпретації результатів опитування - осмислення показників фаз розвитку стресу - напруга, резистенція і виснаження. У кожній з них оцінка можлива в межах від 0 до 120 балів. Однак зіставлення балів, отриманих для фаз, неправомірно, бо не свідчить про їх відносної ролі або внесок у синдром. Справа в тому, що вимірювані в них явища істотно різні - реакція на зовнішні і внутрішні чинники, прийоми психологічного захисту, стан нервової системи. За кількісними показниками правомірно судити тільки про те, наскільки кожна фаза сформувалася, яка фаза сформувалася в більшій чи меншій мірі:

36 і менше балів - фаза не сформувалася;

37-60 балів - фаза в стадії формування;

61 і більше балів - сформована фаза.

Оперуючи смисловим змістом і кількісними показниками, підрахованими для різних фаз формування синдрому «вигорання», можна дати досить об'ємну характеристику особистості і, що не менш важливо, намітити індивідуальні заходи профілактики та психокорекції. Висвітлюються такі питання:

які симптоми домінують;

якими склалися і домінуючими симптомами супроводжується виснаження;

можна пояснити чи виснаження (якщо воно виявлено) факторами професійної діяльності, що увійшли в симптоматику «вигорання», або суб'єктивними факторами;

який симптом (які симптоми) найбільше обтяжують емоційний стан особистості;

в яких напрямках треба впливати на виробничу обстановку, щоб знизити нервове напруження;

які ознаки і аспекти поведінки самої особистості підлягають корекції, щоб емоційний «вигорання» не завдавало шкоди їй, професійній діяльності і партнерам.

З метою вивчення рівня психічного вигорання було використано тест «Визначення психічного «вигорання» О.О. Рукавішнікова результати якого представлені у табл.2.4.Було використано саме цю методику, тому що вона найбільш чітко демонструє рівні психічного вигорання.

Мета: Виявити рівень психічного вигорання для подальшого вирішення проблеми

Матеріал і обладнання: Бланк методики та приладдя для письма

Інструкція досліджуваному: Вам пропонується відповісти па низку запитань-тверджень, щодо відчуттів, повґязаних з роботою. Будь ласка, прочитайте твердження і визначте, чи Ви колись відчували щось схоже. Якщо у Вас ніколи не виникало такого відчуття, поставте галочку чи хрестик у бланку відповідей в колонці «ніколи» навпроти порядкового номера твердження. Якщо у Вас схоже відчуття присутнє завжди, то поставте позначку у бланку відповідей в колонці «зазвичай», а також відповідно до відповідей «рідко» та «часто». Відповідайте якомога швидше. Намагайтесь довго не міркувати над вибором відповіді.Відповідно кожне твердження оцінюєте словами: Зазвичай; Часто; Рідко; Ніколи.

Обробка результатів: Ця методика має три шкали: психоемоційного виснаження (ПВ), особистісно-го віддалення (ОВ) і професійної мотивації (ПМ). Для визначення психічного «вигорання» в межах вказаних шкал використовують спеціальний «ключ». [17]

Аналіз результатів: Кількісна оцінка психічного «вигорання» у кожній шкалі здійснюється шляхом перетворення відповідей у трибальну систему («часто» -- 3 бали, «зазвичай» -- 2 бали, «рідко» -- 1 бал, «ніколи» -- 0 балів) і сумарного підрахунку балів. Обробка здійснюється за «сирим» балом. Після цього за допомогою нормативної таблиці визначається рівень психічного «вигорання» у кожній шкалі.

З метою вивчення рівня психічного вигорання було використано тест «Оцінка власного потенціалу «вигорання» Дж. Л. Гібсопа результати якого представлені у табл.2.5. Було використано саме цю методику, тому що вона дає змогу оцінити власне ставлення досліджуваного до проблеми емоційного вигорання.

Мета: Оцінити власне ставлення людини до проблеми емоційного вигорання.

Матеріал і обладнання: Бланк методики та приладдя для письма.[18]

Інструкція досліджуваному: Дайте відповідь на кожне запитання, закреслюючи одне число із шкали, яка подається нижче. Відповівши па всі запитання, підрахуйте бали. Па-м'ятайте, що немає правильних або неправильних відповідей.

Обробка результатів: Підрахуйте середні бали за наступними позиціями, що характеризують кожен компонент «вигорання».

Деперсоналізація (пп. 1-4);

Особиста задоволеність (пп. 5-11);

Емоційне виснаження (пп. 12-18).

Аналіз результатів: Чим більша сума балів за кожною шкалою окремо, тим більше у обстеженого виражені різні сторони «вигорання». Про тяжкість «вигорання» можна судити за сумою балів усіх шкал.

Дослідження проводилося з 20.08.2018р. по 16.09.2018р. на базі Бердичівської центральної міської лікарні.. Вибірка складала 10 осіб.

Аналіз результатів проведеного дослідження

З метою вивчення рівня емпатії було проведено методику«Діагностика емпатії» по А. Меграбяну і Н. Епштейна, результати дослідження за якою представлені у табл. 2.1.

Таблиця 2.1.

Результати дослідження за методикою «Діагностика емпатії по А.Меграбяну і Н.Епштейна»

Рівні емпатії	Кількість осіб (%)
Високийрівень	10
Середній рівень	40
Низькийрівень	50



Як бачимо з табл. 2.1., 10% осіб мають високий рівень емпатії. На нашу думку, це означає, що досліджувані схильні до співпереживання, а інколи і надмірного. Це може бути пов'язане з підвищеною емоціональною чутливістю. Це може призвести до некоректного ставлення до роботи.

40% досліджуваних осіб характеризуються середнім рівнем емпатії. На нашу думку, це означає, що досліджувані адекватно оцінюють ситуацію та можуть розумно співпереживати людям. Це може призвести тільки до позитивних наслідків, а саме: гарного ставлення у колективі, відвертих стосунків з клієнтами.

50% осіб характеризуються низьким рівнем розвитку емпатії. Це свідчить про те, що люди не проявляють співпереживаннянавіть коли відчувають його. Це може бути пов'язане з низьким емоційним рівнем. Це може призвести до підвищеннят продуктивності праці але несхвалення колективом.

Отже, з проведеної методики можна сказати, що більша половина досліджуваних показала середній та високий рівень емпатії. Це свідчить про те, що такі люди емоційно врівноважені, мають не поканий рівень комунікативних навичок тощо. Це може призвести тільки до позитивних наслідків, а саме: гарного ставлення у колективі, відвертих стосунків з клієнтами.

...