Наративи та життєві історії як метод дослідження соціально-психологічних практик

Ш Ціннісна сепарація - це коли людина здатна мати свою особисту думку і бачить світ не так, як його бачать батьки. Не просто має її, але і може озвучити у присутності батьків.

Ш Функціональна сепарація - це здатність людини подбати про себе незалежно від того, чи є поруч батьки. Тобто, якщо людина знає, де взяти їжу, як її приготувати, де взяти одяг тощо - це значить, що з функціональним відділенням від батьків, у неї все гаразд.

Ш Конфліктна сепарація - це коли людина здатна посваритися з батьками і при цьому не відчувати провину за це.

Отже, сепарація - це психологічне явище відділення двох (або більше) суб'єктів, один від одного (зазвичай дітей від своїх батьків), на емоційному, ціннісному, функціональному та конфліктному рівнях. В результаті такого відділення, відбувається трансформація їхніх відносин, а також досягнення незалежності кожним із сепарантів.

Таким чином, сепарація є доволі складним та різностороннім психологічним явищем. Насамперед, воно потребує виділення ясних критеріїв його успішності, тобто, виявлення структурних компонентів сепарації протягом дорослішання людини, визначення стадій і типів сепарації, а також їхнього впливу на різні сфери життя людини.

Також сенс батьківсько-дитячих відносин, полягає в їх багатошаровості та взаємної домовленості з приводу виховання дитини, між обома батьками. Вони в свою чергу, виступають чи не найголовнішим інструментом розвитку та становлення для дитини. Через механізми інтеріоризації відбувається освоєння соціального і культурного досвіду дитиною, та власне процес її дорослішання.

У консультативній практиці докладний діагностичне обстеження психічного розвитку дитини завжди потребує доповнення більш докладним психологічним обстеженням його міжособистісних відносин, особливо що склалися в сім'ї. Психолога-консультанта цікавить в цьому сенсі насамперед наступні аспекти:

Ш актуальні міжособистісні відносини між дитиною та її батьками;

Ш їх історія, особливо в критичних точках онтогенезу;

Ш міжособистісні відносини очима їх учасників - дітей та їх батьків;

Ш об'єктивно фіксуються міжособистісні відносини (дітей та батьків) очима психолога.

Практично те ж саме можна сказати і щодо міжособистісних відносин дитини в дитячому колективі - в школі, дитячому садку, компанії у дворі.

Всі наявні методики діагностики батьківсько-дитячих відносин можна розділити на:

Ш призначені тільки для дітей;

Ш призначені тільки для батьків;

Ш однаково придатні як для обстеження дітей, так і батьків;

Ш методики, які мають окремі субтести або завдання для дітей та для батьків, співвідносні один з одним;

Ш методики, призначені для взаємодії співвідношення «батьки-дитина».

Таким чином, можна наочно представити типологічну структуру, яка в свою чергу, дещо впорядковує всі методики, які використовуються для дослідження батьківсько-дитячих відносин у родині. (Див. рис. 1.3.)

Рис. 1.3. Типологія методик, які використовуються для діагностики батьківсько-дитячих відносин в сім'ї

Джерело: [18].

Нажаль, не всі ці типи в однаковій мірі забезпечені методично.

Для дослідження батьківсько-дитячих відносин в родині, психологи використовують різноманітні методики. Найпоширеніші з них:

Методики, які пропонуються дитині.

Ш Методика «малюнка сім'ї» та її модифікації.

Ш Адаптований варіант методики Рене Жиля.

Ш Різні варіанти методики «Незавершені речення».

Ш Модифікація оціночно-самооціночної методики.

Ш Дитячий аперцептивний тест.

Ш Дитячий тест «Емоційні відносини в сім'ї» Є. Бене-Ентоні.

Ш Опитувальник емоційних стосунків у сім'ї Е. І. Захарової.

Методики, які пропонуються батькам.

Ш Анамнестичний опитувальник.

Ш Батьківський твір «Історія життя моєї дитини».

Ш Опитувальник батьківських відносин А. Я. Варги та В. В. Століна.

Ш Опитувальник «Підлітки про батьків».

Ш Опитувальник стилю батьківського виховання поведінки Е. Г. Ейдеміллера та В. В. Юстицкиса.

Ш Опитувальник батьківських установок та реакцій Шафера PARI.

Ш Тест-опитувальник «Стратегії сімейного виховання»

Методики, які однаково придатні як для обстеження дітей, так і батьків.

Ш Опитувальник для вивчення взаємодії батьків з дітьми І. Марковської.

Ш Самооцінююча методика в варіанті, коли, наприклад, батьки виконують оцінку дитини та оцінку за дитину, а потім йде обговорення її відмінності від оцінки, отриманої від самої дитини, і навпаки.

Ш Методика «Діагностика змісту спілкування дітей з близькими дорослими» Т. Ю. Андрущенко та Г. М. Шашловой.

Методики, які призначені для взаємодії співвідношення «батьки-дитина».

Ш Варіанти методики, відомої під загальною назвою «Архітектор-будівельник», де дитина та батьки намагаються, наприклад, вербально в діалозі описати невидимий достатньо складний малюнком так, щоб партнер зміг його вірно відтворити.

Методики, які однаково придатні як для дітей (підлітків), так і для дорослих.

Ш Колірний тест відносин Еткінда.

Ш Методика «Модель особистісної сфери».

Методика, спрямована на виявлення особливостей батьківсько-дитячих відносин у минулому очима батьків та очима дитини, відповідно.

Ш Батьківський твір.

Також, при дослідженні батьківсько-дитячих відносин в родині, психологи користуються різними шкалами. Кожна методика, має свої шкали. Для прикладу, наведемо лише дві найпоширеніші з них. Це:

Ш Методика «Батьківський твір».

· «Відкрита» шкала виявляє загальний спектр проявів особливостей батьківської позиції за допомогою ненаправленої незакінчених пропозицій. Результати дозволяють отримати додаткову інформацію про переживання батьків, які є значущими характеристиках сформованого образу дитини у батьків.

· Шкала «Порівняльна оцінка дитини» дозволяє виявити ставлення батьків до дитини в порівнянні з іншими дітьми. Вона дозволяє також виявити ступінь визнання батьками самоцінності дитини.

· Шкала «Значущі характеристики дитини» дозволяє виділити основні якості і властивості дитини, що є значущими для батьків.

· Шкала «Позитивні особливості дитини» виявляє прийняті батьками позитивні властивості та якості дитини.

· Шкала «Ідеальні очікування» виявляє декларовані або реальні цілі і цінності батьківського виховання, сприйняття перспектив розвитку дитини та відносин з ним, бажані якості дитини.

· Шкала «Можливі страхи, побоювання» виявляє зони можливої стурбованості, тривоги, провини, страху батьків по відношенню до дитини і перспективам його розвитку. Дозволяє виявити ступінь переживання батьком відповідальності за виникаючі важкі ситуації в житті дитини та можливі фрустрації в дитячо-батьківських відносинах.

· Шкала «Реальні вимоги» виявляє особливості виховної позиції батьків, її ефективність і ресурси, особливості практики виховних впливів батьків на поведінку дитини.

· Шкала «Причини труднощів» виявляє властивості та якості дитини, які не приймаються батьками. Вона також дозволяє виявити конфліктні зони у взаєминах з дитиною.

· Шкала «Анамнестичні дані» спрямована на отримання інформації, що дозволяє більш повно реконструювати історію розвитку дитини, виявити значущі події в генезі розвитку дитини і характер переживання батьком цих подій.

· Шкала «Інтереси, переваги дитини» дозволяє зрозуміти особливості бажаних видів діяльності дитини, виявити сферу інтересів дитини «очима батька», особливості прийняття інтересів та переваг дитини батьками.

· Шкала «Ситуація "Ми-взаємодії"» дозволяє визначити зони прийняття дитини в значущих для батьків сферах.

Ш Опитувальник батьківських відносин А. Я. Варги та В. В. Століна.

· «Прийняття - відкидання». Шкала відображає інтегральне емоційне ставлення до дитини: від прийняття дитини такою, якою вона є, з повагою і симпатією до її індивідуальності, схваленням її інтересів, до сприйняття дитини поганою, невдахою, нерозумною і нездатною, з поганими нахилами.

· «Кооперація». Високий результат за цією шкалою відображає соціально бажаний образ батьківського ставлення: зацікавленість у справах і планах дитини, прагнення допомогти їй, співчуття, довіра і схильність вставати на бік дитини в спірних питаннях.

· «Симбіоз». Шкала оцінює міжособистісну дистанцію у відносинах з дитиною, високі значення розглядаються як прагнення до симбіотичних відносин з дитиною, тобто батьки відчувають себе єдиним цілим з дитиною, прагнуть задовольнити всі її потреби та при цьому сприймає її як маленьку і беззахисну, переживають за неї та намагаються відгородити від життєвих труднощів і неприємностей, які в свою чергу, сприяють самостійності.

· «Авторитарна гіперсоціалізація». Відображає форму і напрямок контролю за поведінкою дитини. Показники цієї шкали інтерпретуються як авторитаризм, вимога від дитини дисципліни і беззастережного послуху, прагнення нав'язати свою волю. При цьому батьки відстежують соціальні досягнення дитини та вимагають від нього соціального успіху.

· «Маленький невдаха». Набір тверджень, що стосуються сприйняття батьками своєї дитини як інфантильної, молодше реального віку, особисто та соціально неспроможної. Думки та почуття, а також інтереси і захоплення дитини здаються її батькам несерйозними та дитячими. Батьки не довіряють своїй дитині, бачать її неуспішність і невправність, відкритість поганим впливам. Відтак, роздратовані цим та прагнуть контролювати дії своєї дитини.

Відомі також й інші шкали методик для діагностики батьківсько-дитячих відносин в родині, які використовуються в дослідженнях сім'ї або в практиці сімейного та віково-психологічного консультування.

Однак, варто зауважити, що якою би хорошою не була методика, людина може не завжди чесно її пройти. Сама цю переважаючу властивість (тобто, чесність), має наратив. Його методологію, а також терапію, яка проводиться на основі наративу, ми розглянемо в наступному пункті даного розділу.

Висновки до розділу 1

Підсумовуючи перший розділ, ми зробили наступні висновки:

В останні роки в соціальних науках розвивається широкий рух так званого «наративного дослідження життя» (narrative study of lives), що представляє міждисциплінарну роботу по опису, інтерпретації та розповсюдження історій життя різних людей.

Використання біографічного методу дослідження в психології, насамперед дає можливість виявити багато різних моментів життя суспільства в той чи інший період часу, соціальних контекстів, правил та норм, впливів соціуму на формування особистості та її життєвого шляху, вибір нею своєї життєвої позиції, цінностей та ідеалів.

Наратив має широкі можливості задавати порядок, організацію, узгодженість людському досвіду, а головне змінювати їх при зміні досвіду за рахунок гнучкості та відкритості своєї структури і різноманіття своїх функцій.

Життєва історія людини - це ключовий момент, що становить індивідуальність даної конкретної людини, вміщеної в певну сім'ю, оточеної друзями та знайомими, що живе в конкретному суспільстві в конкретний історичний період.

Під поняттям «відносини» в психології розуміється, суб'єктивна сторона відображення дійсності, результат взаємодії людини з середовищем. У соціальних спільнотах (а до них належать і сім'я) у складових їх людей представлені не відносини, а взаємини.

Специфіка батьківсько-дитячих відносин, полягає в подвійності та суперечливості позиції батьків по відношенню до дитини. Тобто, з одного боку, це безумовна любов і глибинний зв'язок, а з іншого - це об'єктивне оцінне ставлення, спрямоване на формування громадських способів поведінки. Наявність цих двох протилежних начал характерно не тільки для таких відносин, але і для міжособистісних відносин в цілому.

Також сенс батьківсько-дитячих відносин, полягає в їх багатошаровості та взаємної домовленості з приводу виховання дитини, між обома батьками. Вони в свою чергу, виступають чи не найголовнішим інструментом розвитку та становлення для дитини. Через механізми інтеріоризації відбувається освоєння соціального і культурного досвіду дитиною, та власне процес її дорослішання.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Організація та методи дослідження

Для того, щоб дослідити особливості використання наративів та життєвих історій ми зробили спробу довести ці особливості на прикладі батьківсько-дитячих відносин. Для цього ми провели певне емпіричне дослідження, а саме - провели певне тестування-опитування та застосували наративний метод (тобто, записували наративи та життєві історії).

Дане дослідження проводилось серед людей, віком від 55 до 82 років, які проживають в м. Одеса, а також на території Одеської області, зокрема у с. Міжлімання, с. Котовка, с. Протопопівка, с. Ільїнка, с. Черевичне, с. Августівка, с. Нагірне.

Загальна кількість опитуваних - більше 120 чоловік.

Опитуванні люди були передпенсійного та пенсійного віку.

Вони народились та жили в часи СРСР. Більшість з них виховували своїх дітей в радянські часи, що в свою чергу наклало певний психологічний відбиток у вихованні цих дітей.

Підходячи до людини, насамперед представлялись та розказували для чого проводимо дане дослідження, тобто опитування. Потім ставилися наступні запитання:

Ш «Як Ви виховували своїх дітей?».

Ш «Що на Ваш погляд призвело до їх успішності чи навпаки».

Ш «Що було головним у вихованні Ваших дітей?».

Ш «Які у Вас були головні критерії успішності у вихованні Ваших дітей?».

Також окрім даних запитань, озвучувались загальні критерії успішності. Це насамперед:

Ш постійне місце роботи;

Ш постійний заробіток;

Ш стабільні, міцні та довготривалі відносини із протилежною статтю;

Ш забезпечення всім необхідним для нормального життя (в матеріальному та духовному плані).

Потім, після запису наративів та життєвих історій, 20 нараторам, було запропоновано пройти тест-опитувальник «Стратегії сімейного виховання» [40].

Так як, наші наратори, є людьми передпенсійного та пенсійного віку, то дана методика дослідження є дужу зручною та водночас ефективною у процесі використання, для такої категорії людей.

Методика «Стратегії сімейного виховання» складається із 10 запитань, відповівши на які, можна визначити стиль виховання у родині. Їх є 4, це [40] :

Ш Авторитетний стиль (в термінології інших авторів - «демократичний», «співпраця»). Усвідомлення своєї важливої ролі в становленні особистості дитини, а відтак, визнання за нею самою право на саморозвиток. Тверезе розуміння того, які саме вимоги необхідно диктувати, а які навпаки - обговорювати. Готовність в розумних межах переглядати свої позиції. Батьки заохочують особисту відповідальність та самостійність своїх дітей, відповідно до їх вікових можливостей. Підлітки включені в обговорення сімейних проблем, беруть участь у прийнятті рішень, вислуховують і обговорюють думку та поради своїх батьків. Батьки вимагають від дітей осмисленої поведінки і намагаються допомогти їм, чуйно ставлячись до їхніх запитів. При цьому батьки виявляють твердість, піклуються про справедливість та послідовне дотримання дисципліни, що формує правильну, відповідальну та соціальну поведінку у дитини.

Ш Авторитарний стиль (в термінології інших авторів - «автократичний», «диктат», «домінування»). Добре уявлення того, якою саме повинна вирости дитина, та докладати до цього максимум зусиль. При цьому, у своїх вимогах батьки ймовірно, дуже категоричні та непоступливі. Не дивно, що дитині часом незатишно під таким контролем. Батьки з таким стилем виховання обмежують самостійність дитини, не вважають за потрібне якось обгрунтовувати свої вимоги, супроводжуючи їх жорстким контролем, суворими заборонами, доганами та фізичними покараннями. У підлітковому віці авторитарність батьків породжує конфлікти і ворожість. Найбільш активні, сильні підлітки чинять опір і бунтують, стають надмірно агресивними і нерідко залишають батьківський дім, як тільки можуть собі це дозволити. Боязкі, невпевнені підлітки привчаються у всьому слухатися батьків, не здійснюючи спроб вирішувати що-небудь самостійно. При такому вихованні у дітей формується лише механізм зовнішнього контролю, заснований на почутті провини або страху перед покаранням, і як тільки загроза покарання ззовні зникає, поведінка підлітка може стати потенційно антигромадською. Авторитарні відносини виключають душевну близькість з дітьми, тому між ними і батьками рідко виникає почуття ворожості, що веде до підозрілості, постійної настороженості та навіть ворожості до оточуючих.

Ш Ліберальний стиль (в термінології інших авторів - «потурання», «поблажливість», «гіпер-опіка»). Батьки високо цінують свою дитину та пробачають її слабкості. Легко спілкуються з нею, довіряють їй, нічого не забороняють та ні в чому не обмежують свою дитину. Однак варто задуматися: чи по плечу чи дитині така свобода? Стаючи більш дорослими, такі підлітки конфліктують з тими, хто не потурає їм, а відтак, вони не здатні враховувати інтереси інших людей, встановлювати міцні емоційні зв'язки та не готові до обмежень і відповідальності. З іншого боку, сприймаючи недолік керівництва з боку батьків як прояв байдужості і емоційного відторгнення, діти відчувають страх і невпевненість. Нездатність сім'ї контролювати поведінку підлітка може призвести до залучення його в асоціальні групи, оскільки психологічні механізми, необхідні для самостійної, відповідальної поведінки в суспільстві, у нього не сформувалися.

Ш Індиферентний стиль. Проблеми виховання не є для таких батьків першорядними, оскільки в них чимало інших турбот. Свої проблеми при такому стилі виховання, дитина в основному вирішує сама. Тому вона, має повне право розраховувати на більшу участь та підтримку з боку своїх батьків.

Загалом, більшість опитуваних, вже мають онуків, а відтак, можуть виявити у своїх дітей прийоми виховання, що використовували вони самі, у свій час. Це може свідчити про успіх або невдачу у виборі головних пріоритетів у системі їхнього виховання своїх дітей.

Багатьом людям було приємно, що їм приділяють увагу та цікавляться їхніми думками, а коли дізнавалися що їх розповідь буде використана для підрахунків та аналізу отриманих результатів (а отже, буде впливати на висновок дослідження), то дуже серйозно виділяли головне та робили свої заключні висновки.

Деякі опитуванні, навіть телефонували своїм дітям та питали в них що було головним на їх погляд у їхньому вихованні свого часу.

2.2 Методичні підходи до аналізу наративів

Дослідження в наративній психології зазвичай складається з аналізу окремих випадків, які дозволяють виявити індивідуальні стратегії розповідання історій конкретній аудиторії.

Для наративного аналізу годяться найрізноманітніші текстові матеріали - усні та письмові особисті документи (листи, щоденники, автобіографії, матеріали особистих сторінок, електронні щоденники), тексти написані на прохання дослідника, розшифровки природньо-протікаючої бесіди та матеріали інтерв'ю.

Традиційно в методології наративного аналізу та життєвих історій, велика увага приділяється саме інтерв'ю, як найбільш адекватному (враховуючи специфіку даного методологічного поля).

Основні проблеми та методологічні пріоритети збору якісних наративних даних, можуть бути викладені в наступному вигляді:

Ш Обгрунтування вибору суб'єкта. Вибір вільний, варіативний, залежить від мети дослідження, але обов'язково повинен бути відрефлексований.

Ш Проблема обсягу вибірки. Подібно складу респондентів обсяг вибірки формується виходячи з цілей дослідження, жорстких приписів не існує, але потрібне обов'язкове обгрунтування та концептуалізація.

Ш Відмова дослідника від ролі неупередженого спостерігача. Тобто, це означає, що повинна бути присутня рефлексія у дослідника.

Ш Ведення «мемо» - записок дослідника протягом всього періоду збору даних та польового дослідження.

Ш Проблема зберігання первинної інформації.

Загальна схема роботи з наративами та життєвими історіями, передбачає кілька етапів [13]:

Ш безпосередню участь інформанта (рефлексія, спогади, накопичення окремих фактів в спостереженнях);

Ш конструювання наративу воєдино так, щоб авторська інтерпретація подій стала зрозуміла слухачам;

Ш фіксація мовного дії в письмовій формі (або транскрибування);

Ш аналіз соціологом розшифровок (вивчення оповідання з точки зору форми, стилю і розміщення життєвих фрагментів) та створення якоїсь міні-теоріі (власної версії досліджуваного явища), виходячи з поставлених дослідницьких завдань і теоретичних переваг;

Ш сприйняття читачем написаного звіту (він стає співавтором тексту, привносячи в нього свої смисли, питання і сумніви).

Кожен із вищенаведених етапів, з одного боку, конструює описаний в них досвід, надаючи наративам та життєвим історіям сенсу, а з іншого, - урізує, редукує, спотворює та змінює їх [64].

Процедура структурного розгляду наративу включає в себе наступні етапи:

Ш виділення мовних позначок початку і кінця розповіді та виділення з неї простого наративу;

Ш перепис обраного наративного сегмента з нумерацією рядків та зазначенням його структурних елементів;

Ш формальний аналіз наративу з точки зору співвідношення елементів наративної структури (способу відбору минулих подій, сюжету, опису дійових осіб і часовій послідовності);

Ш з'ясування соціальної ролі наративу - як він виник, читається, змінюється тощо.

В дослідженні наративної методології, надзвичайно важливий вклад зробили А. Страусе, Дж. Корбін та Б. Глезер. Вони є авторами книги «Обоснованная теория» (2001 рік), яка і стала своєрідною основою для даної методології.

Зокрема, науковці в ній виділяють:

Ш відкрите кодування;

Ш осьове кодування;

Ш вибіркове кодування.

Розглянемо їх дещо докладніше.

Відкрите кодування в методі обгрунтованої теорії, є аналітичним процесом, за допомогою якого поняття ідентифікуються та розгортаються, з точки зору їх властивостей і вимірів. Основні аналітичні процедури, за допомогою яких воно виконується, такі:

Ш постановка питань про дані, проведення порівнянь за подобою та відмінностей кожного випадку;

Ш події та інші феномени.

Подібні події та випадки маркують ярликами і групують, щоб потім можна було сформувати категорії [55, с. 62].

Загалом, як відзначається в даній праці, існує кілька різних підходів до процесу відкритого кодування.

Відтак, можна почати аналіз першого інтерв'ю та спостереження із порядкового аналізу. Це має на увазі уважний розгляд фрази за фразою, (іноді, навіть окремих слів). Можливо, це самий деталізований тип аналізу, але і водночас найефективніший [55, с. 61].

Можна проводити дане кодування також за допомогою пропозицій чи параграфів. Тут можна запитати: «Яку головну ідея,було виявлено в цьому реченні або параграфі (інтерв'ю, польовому записі або документі)?». Цей підхід до кодування може використовуватися в будь-який час, але особливо корисний, коли вже визначено кілька категорій і тепер треба проводити кодування десь на околицях [55, с. 62].

Третій шлях полягає в тому, щоб брати весь документ, спостереження, інтерв'ю та питати: «Мабуть, тут щось відбувається? Що робить цей документ таким же, або відмінним від попереднього, який кодували?» Відповівши на ці питання, можна повернутися до даних та конкретно аналізувати їх за подобою або по розбіжностям [55., с. 62].

Хоча відкрите та осьове кодування є різними аналітичними процедурами, дослідник, займаючись аналізом, по черзі звертається до обох моделей.

В спрощеному вигляді осьове кодування виглядає приблизно наступним чином [55, с. 83]:

(А) Каузальні умови - * (В) Феномен ->

(С) Контекст - * (D) Проміжні умови-*

(E) Стратегії дії / взаємодії- *

(F) Наслідки.

Осьове кодування є процесом зв'язування субкатегорій з категорією. Це складний процес індуктивного та дедуктивного мислення, що включає в себе кілька ступенів. Вони виконуються у відкритому кодуванні, шляхом проведення порівнянь і постановки питань. Однак, в осьовому кодуванні використання цих процедур є більш фокусованим та пристосованим до виявлення і зв'язування категорій, з точки зору моделі парадигми. Тобто, кожна категорія (феномен) розвивається з точки зору: каузальних умов, які її викликають; точного місця розташування вимірювань цього феномена; з точки зору його властивостей і контексту; стратегій дії (або взаємодії) застосовуваних для того, щоб впоратися з цим феноменом; керувати ним; реагувати на нього в світлі цього контексту та наслідків будь-якої дії (або взаємодії), яке було прийнято свого часу [55, с. 96].

Вибіркове кодування - це процес обрання центральної категорії (тобто, історії), під час якого відбувається систематичне зв'язування центральної категорії з іншими категоріями, валідизація цих зв'язків та наповнення категорій, які потребують подальшого вдосконалення і розвитку [55., с. 97].

В цілому, вибіркове кодування не дуже відрізняється від осьового. Просто воно виконується на більш високому та більш абстрактному рівні аналізу.

Поряд із А. Страусе, Дж. Корбін та Б. Глезером, не менш важливий внесок у наративну методологію зробив також Т. ван Дейк.

В своїй науковій праці «Язык. Познание. Коммуникация.» (1989 рік), у розділі «Анализ новостей как дискурса», він насамперед визначив наратив як своєрідну макроструктуру дискурсу.

Іншими словами, ван Дейк зосередив свою увагу на описі функціональних елементів (абстракції, орієнтації, різноманітних ускладнень, оцінок) , які в свою чергу, формують інваріантні семантичні компоненти наративу. Відтак, функціональний аналіз дозволяє виявити макроструктуру дискурсу. Наратив як дискурс містить в собі резюме та фабулу (тобто те, про що розповідається у наративі).

Звідси за ван Дейком, наратив включає в себе наступне [14] :

Ш опис ситуації та коментарі до неї;

Ш ситуація - опис епізоду та фону;

Ш епізод - опис основних подій та їх наслідків;

Ш фон - опис контексту (тобто, умов) та передісторії.

Отже, в розгляді наративів та життєвих історій, психологів і соціологів цікавлять не стільки лінгвістичні нюанси або інваріантні структурні характеристики оповіді (це завдання лінгвістів), скільки самі соціальні відносини. Для цього вони «витягують» з тексту основні тематичні лінії, які є загальними для всіх текстів, але розрізняються своїм заломленням в індивідуальному житті, потім розглядають окремі уривки типових «тем». «Історії респондентів» розкладаються на окремі частини, а потім з'єднуються в нові історії, втрачаючи при цьому єдність та контекст початкового наративу або життєвої історії.

Отримані таким чином оповідання, психологи та соціологи штучно роблять зв'язковими і послідовними, перетворюючи їх в «наукові» етнографічні тексти в рамках соціологічної «літератури», а також іноді використовуються в наративній терапії.

Наративна терапія - це підхід в сфері психотерапії та роботи з громадами, що використовує метафору наративу, що виник на рубежі 1970-1980 років. Безпосередніми авторами даного підходу прийнято вважати австралійця Майкла Уайта та новозеландця Девіда Епстона.

Ціль наративної терапії полягає в створенні навколо клієнта простору для розвитку альтернатив, які мають перевагу над вже існуючими життєвими історіями в тому, що дають йому можливість відчути себе здатним вплинути на хід перебігу власного життя, стати безпосередньо автором своєї історії і втілити її, залучаючи «своїх» людей для підвищення почуття турботи та підтримки.

Біля витоків наративного підходу стоять ідеї, розроблені в різних областях наукового знання. Зокрема:

Ш в психології (Дж. Брунер, Т. Сарбін, Л.С. Вигодський та інші);

Ш в етнографії (Е. Брунер, В. Тернер),;

Ш в етнографії психології теорії літератури (В. Я. Пропп, М. М. Бахтін, М. Фрай);

Ш в історії систем пізнання (М. Фуко, К. Герген);

Ш в біології та теорії систем (Г. Бейтсон, У. Матурана).

Майкл Уайт і Девід Епстон ??об'єднали ці ідеї, і на світ з'явилося напрямок, який одержав назву «наративна практика». Однак важливо зауважити, що заслуга в становленні даної течії в консультуванні не належить виключно М. Уайту і Д. Епстону. Активне використання метафори наративу було помічено в соціальних науках в 1980-х роках.

Так, в 1986 році були опубліковані статті Теодора Сарбіна «Наратив як базова метафора для психології» і Джерома Брунера «Життя як наратив». Роботи даних авторів надали досить сильний вплив на розвиток наративних шкіл в світі.

Брунер говорив про те, що в людському мисленні можна виділити два модуси: логіко-парадигматичний (поза контекстний) та наративний (контекстуалізуючий). Останній в свою чергу є основним засобом осмислення життєвих подій і переживань людей [11].

Перша Міжнародна конференція по наративної терапії та роботі з громадами відбулася в 1999 році в Аделаїді, Австралія, а в липні 2011 року в Ель-Сальвадорі, Бразилія, відбулася вже десята.

Однак, інтерес до наративної практики не обмежується конференціями. Щорічно публікуються книги, виходять періодичні видання як міжнародного, так і національного характеру.

Наративна терапія і робота з спільнотами активно розвивається та набула поширення в багатьох країнах світу - за винятком країн Середньої Азії, Аравійського півострова і Північно-Африканського узбережжя Середземного моря.

У практиці російських консультантів наративна практика з'явилася в кінці 1990-х років, в контексті навчання сімейних терапевтів. Починаючи з 2004 року, семінари з закордонним викладачами отримали характер регулярних. Ряд вітчизняних наративних практиків також проводить навчання тих, хто зацікавлений в освоєнні даного підходу.

Наративна терапія - це бесіда, в процесі якої люди «перерозповідають», тобто розповідають по новому, історії свого життя. Для наративних терапевтів «історія» це якісь події, що обумовлені в певні послідовності на деякому часовому проміжку і наведені таким чином в стан наділеного змістом сюжету.

Майкл Уайт і Девід Епстон вважають, що якщо говорити про проблеми трохи інакше, то з ними набагато легше впоратися. Наративні терапевти відрізняють людину від її проблем, вони не розмовляють з проблемною людиною, а говорять з людиною про його проблеми. При цьому проблематизується проблема, а не людина. Під час наративної бесіди ми говоримо про алкоголізм, депресії, страх контролю, перфекціонізм, лінь, непосидючість, страх самотності тощо.

Тобто, людина досліджує, як проблема впливає на її життя, як переконує її діяти тим чи іншим чином, який її досвід та методи протистояння проблемі, як її плани та мрії відрізняється від планів-проблем на його життя. Техніка відділення людини від її проблеми називається екстерналізація. Вона особливо корисна в роботі з сім'ями.

Отже, під час наративної терапії людина відокремлює від себе свої проблеми, досліджує їх та переглядає свої з ними стосунки.

Наративні методи широко застосовуються і в роботі з дуже маленькими дітьми, при цьому терапевт може використовувати іграшки або малюнки. Багатий досвід наративної допомоги людям, яким у нашому суспільстві присвоюються психіатричні діагнози.

Наративний підхід на сьогоднішній день найсучасніший та разом з тим, провідний напрям в сімейній психотерапії.

Таким чином, підсумовуючи даний пункт другого розділу, можна зробити наступний висновок: поняття наративного аналізу може стати частиною психолого-соціологічної термінології тільки в тому випадку, якщо конкретизувати його змістовне наповнення, як, наприклад, сукупності прийомів вивчення лінгвістичних характеристик оповідання, що дозволяють виявити власне соціологічне зміст набору наративних і дескриптивних фраз і розглянути взаємозв'язку мікро- і макрорівня, приватного і загального як вкорінених в лінгвістичних практиках.

Наративна терапія є однією з форм психологічної практики та методом психодіагностики, що розглядається як текст, послідовність подій, об'єднаних певним сюжетом, засіб конструювання ідентичності, творення життєвого досвіду та власного майбутнього людини. Вона використовується згідно з такими принципами, як екстерналізація проблеми, робота в зоні найближчого розвитку, установка на реальність та має необмежений за часом вплив (за допомогою практики терапевтичних листів, грамот, дипломів клієнту тощо).

Висновки до розділу 2

В другому розділі були описані особливості проведеного емпіричного дослідження та аналізу отриманих результатів.

Для того, щоб дослідити безпосередньо особливості використання наративів та життєвих історій ми зробили спробу довести ці особливості на прикладі батьківсько-дитячих відносин з використанням тестування-опитування та застосували наративногой методу (тобто, записували наративи та життєві історії).

Дане дослідження проводилось серед людей, віком від 55 до 82 років, які проживають в м. Одеса, а також на території Одеської області, зокрема у с. Міжлімання, с. Котовка, с. Протопопівка, с. Ільїнка, с. Черевичне, с. Августівка, с. Нагірне. Загальна кількість опитуваних - більше 120 чоловік.

Опитуванні люди були передпенсійного та пенсійного віку.

Підходячи до людини, насамперед представлялись та розказували для чого проводимо дане дослідження, тобто опитування. Потім ставилися наступні запитання:

Ш «Як Ви виховували своїх дітей?».

Ш «Що на Ваш погляд призвело до їх успішності чи навпаки».

Ш «Що було головним у вихованні Ваших дітей?».

Ш «Які у Вас були головні критерії успішності у вихованні Ваших дітей?».

Потім, після запису наративів та життєвих історій, 20 нараторам, було запропоновано пройти тест-опитувальник «Стратегії сімейного виховання».

Методика «Стратегії сімейного виховання» складається із 10 запитань, відповівши на які, можна визначити стиль виховання у родині. Їх є 4, це:

Ш Авторитетний стиль

Ш Авторитарний стиль.

Ш Ліберальний стиль.

Ш Індиферентний стиль.

Загалом, більшість опитуваних, вже мають онуків, а відтак, можуть виявити у своїх дітей прийоми виховання, що використовували вони самі, у свій час. Це може свідчити про успіх або невдачу у виборі головних пріоритетів у системі їхнього виховання своїх дітей.

РОЗДІЛ 3.ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ НАРАТИВІВ ТА ЖИТТЄВИХ ІСТОРІЙ НА ПРИКЛАДІ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ПРАКТИК БАТЬКІВСЬКО-ДИТЯЧИХ ВІДНОСИН

3.1 Особливості біографічних описів соціально-психологічних практик батьківсько-дитячих відносин

Для аналізу отриманих наративів було обрано 60 найбільш повних наративів. На етапі відкритого колування згідно з правилами так званої обґрунтованої теорії» за А. Страусом, Дж. Корбіном та Б. Глезером нами було виділено 348 вимірів соціально психологічних практик батьківсько-дитячих відносин в таблиці 3.1. 1.

Табл. 3.1.1. Частота використання якісних вимірів соціально-психологічних практик батьківсько-дитячих відносин

№	Практики, які використовували наратори у вихованні	Позитив. Негатив.	Загальна кількість	Співвідношення у %
1	Індивідуальний - стандартний	2-4	6	1,7
2	Відповідальний - безвідповідальний	10-6	13	3,7
3	Самостійність - несамостійність	14-1	15	4,3
4	Гордість -розчарування	17-8	25	7,1
5	Свобода - контроль, придушення	10-5	15	4,3
6	Підтримка - байдужість	18-0	18	5,1
7	Працьовитість - лінь	24-3	27	7,7
8	Наставництво- учнівство	20-0	20	5,7
9	Прийняття - відкидання	10-6	15	4,3
10	Сепарація - залежність	15-1	16	4,5
11	Довіра - недовіра	12-0	12	3,4
12	Тісний емоційний контакт-відчуження	16-2	18	5,1
13	Співпраця - не співпраця	29-6	34	9,7
14	Повага- неповага	10-0	10	2,9
15	Ранній- пізній	13-0	13	3,7
16	Любов - нелюбов	10-0	10	2,9
17	Досвід-недосвідченість	7-3	10	2,9
18	Мало ролей - багато ролей	7-2	9	2,5
19	Миролюбність - агресія	9-0	9	2,5
20	Достаток - скромність, бідність	4-3	7	2,0
21	Об'єкт - суб'єкт	5-1	6	1,7
22	Доброта - злість	7-0	7	2,0
	Разом		348	100

Джерело: складено автором.

Також були використані і інші виміри, такі як:

Ш Віра- придушення, байдужість.

Ш Порівняння - не порівняння.

Ш Дружба - ворожнеча.

Ш Егоїзм - розуміння.

Ш Спадкоємність - не спадкоємність.

Ш Суворість - м'якість.

Ш Авторитет - не авторитет.

Ш Важливо - неважливо

Ш Порядок - безлад.

Ш Щирість - нещирість.

Ш Успішність - неуспішність.

Ш Схвалення - несхвалення.

Ш Справедливість - несправедливість.

Ш Заохочення - байдужість.

(Див. повністю додаток А).

Провівши аналіз всіх наративів можемо сказати, що 10 із 60 нараторів, використовували в своїх описах батьківсько-дитячих відносин від 2 до 4 практик. Більшість нараторів (а саме 33 із 60) використовували в своїх описах батьківсько-дитячих відносин від 5 до 6 практик. І 17 нараторів використовували в своїх описах батьківсько-дитячих відносин від 7 до 12 практик. (Див таблицю 3.1.2.)

Табл. 3.1.2.Кількість вимірів батьківсько-дитячих практик в наративах

Кількість вимірів практик	Кількість наративів	Співвідношення у %
Від 2-х до 4-х	10	17
Від 5-ти до 6-ти	33	55
Від 7-ми до 12-ти	17	28

Джерело: складено автором.

Відтак, можемо зробити висновок, що наративний метод дослідження у психології дає більш ширший підхід у вивченні батьківсько-дитячих відносин. Тоді як в інших методах використовуються середньому до 5 шкал для опитуваних, а ми бачимо, що 28 % нараторів використовували до 12 практик в своїх описах батьківсько-дитячих відносин. І в той же час, вони в інших методах залишилися ще мало вивченими.

При дослідженні всіх 60 наративів, нами були виявленні деякі особливості, які в свою чергу, дали нам можливість, виокремити такі групи практик батьківсько-дитячих відносин :

Ш практики, які привели до успішності;

Ш практики, які привели до неуспішності;

Ш практики, при яких один із батьків взагалі відсторонився від виховання своїх дітей.

Звідси, в групу, де практики батьківсько-дитячих відносин, які привели до неуспішності, 37 наративів. З них:

Ш 15 наративів, де батьки віддали перевагу вихованню в дітях працьовитості;

Ш 25 наративів, де батьки віддали перевагу вихованню в дітях самостійність. Зокрема вони підтримували це в дітях;

Ш 7 наративів - батьки виховували в своїх дітях особистість.

Отже, як бачимо, ці 37 наративів мають між собою спільний момент: практики, які використовували батьки, привели їх дітей до успішності.

Однак, 12 із 60 наративів показали неуспішність дітей. З них:

Ш 7 наративів, де батьки в своєму вихованні дітей, використовували придушення свободи та гіпер-опіку, що в свою чергу, привело до відсутності самостійності в них;

Ш 5 наративів, де батьки однаково виховували своїх дітей, але при цьому отримали різний результат. Це означає, що вони не використовували індивідуальний підхід у вихованні;

Ш 1 наратив, де один із батьків взагалі відсторонився від виховання своїх дітей, переклавши це повністю на свого партнера.

Таким чином, розглянемо групу наративів, де є позитивний результат, тобто відбулась своєчасна успішна сепарація дітей. (Див. таблицю 3.1.3).

Табл. 3.1.3. Частота використання якісних вимірів батьківсько-дитячих практик у наративах із ознаками загальної спрямованості на виховання особистості

№	Використовувані критерії	Кількість разів використання	Співвідношення у %
1	Гордість - розчарування	3	7
2	Любов - нелюбов	3	7
3	Об'єкт - суб'єкт	5	11
4	Самостійність - несамостійність	3	7
5	Наставництво - учнівство	2	5
6	Повага - неповага	3	7
7	Тісн. емоцій. контакт - відчуження	2	5
8	Ранній- пізній	2	5
9	Віра - недовіра	2	5
10	Миролюбність - агресія	3	7
11	Співпраця- не співпраця	2	5
12	Свобода - контроль	2	5
13	Довіра - недовіра	2	5
14	Сепарація - залежність	3	7
15	Працьовитість - лінь	1	2
16	Авторитет - неавторитет	1	2
17	Прийняття - відкидання	1	2
18	Заохочення - байдужість	1	2
19	Право- безправ'я	1	2
20	Досвід - недосвідченість	1	2
21	Індивідуально - стандартно	1	2
22	Підтримка - байдужість	1	2
	Разом	44	100

Джерело: складено автором.

Отже, як бачимо деякі критерії (характеристики та контексти) батьківсько-дитячих практик, можна згрупувати та об'єднати (див. таблицю 3.1.4) :

Табл. 3.1.4.Узагальнені критерії батьківсько-дитячих практик у наративах із ознаками загальної спрямованості на виховання особистості

Виміри	Узагальнені критерії
Наставництво - учнівство Працьовитість - лінь Авторитет - не авторитет Досвід - недосвідченість Підтримка - байдужість Співпраця - не співпраця Заохочення - байдужість	Взаємодія - не взаємодія
Свобода - контроль Довіра-недовіра Право-безправ'я Прийняття - відкидання Повага-неповагу Самостійність - несамостійність Сепарація -залежність	Сепарація - залежність
Миролюбність - агресія Любов - нелюбов Тісний емоційний контакт - відчуження Заохочення - байдужість	Тісний емоційний контакт- відчуження

Джерело: складено автором.

Отже, можна зробити висновок, що наратори, які виховували особистість, найчастіше за все використовували наступні характеристики батьківсько-дитячих практик:

Ш взаємодія - невзаємодія - 9 позицій, тобто 20 %;

Ш сепарація - залежність - 15 позицій, тобто 34 %;

Ш тісний емоційний контакт - відчуження - 9 позицій, тобто 20 %.

Результати наведені на рис. 3.1.4. (а)

Рис. 3.1.4 (а). Частота використання узагальнених критеріїв батьківсько-дитячих практик у наративах із ознаками загальної спрямованості на виховання особистості

Джерело: складено автором.

На етапі осьового кодування біли виокремлені основні контексти батьківсько-дитячих практик.

Наратори, із ознаками загальної спрямованості на виховання особистості, розглядали особистість в наступних контекстах :

Ш об'єкт - суб'єкт - 5 позицій, тобто 11 %;

Ш індивідуально - стандартно - 1 позиція, тобто 2 %;

Ш гордість - розчарування - 3 позиції, тобто 7 %;

Ш з раннього дитинства - не з дитинства - 2 позиції, тобто 5 %.

Результати наведені на рис. 3.1.4. (б)



Рис. 3.1.4. (б) Основні контексти у наративах із ознаками загальної спрямованості на виховання особистості

Джерело: складено автором.

В 15 наративах батьки показали, що вони вважають працьовитість найголовнішою якістю в людині. Відтак, вони застосовували такі практики як: працьовитість, співпраця, наставництво тощо (їх всіх, можна бачити в таблиці 3.1.5.)

Батьки застосовували практику, яка в порівнянні з іншими групами наративу, не застосовувалася. Ця група батьків порівнювала себе в дитинстві з іншими дітьми, своє дитинство з дитинством своїх дітей, своїх дітей з іншими дітьми тощо. Практики, які застосовувалися в цих 15 наративах привели до успішної сепарації та успішності їх дітей.

Табл. 3.1.5. Частота використання якісних вимірів батьківсько-дитячих практик у наративах із ознаками загальної спрямованості на працьовитість

№	Використовувані критерії	Кількість разів використання	Співвідношення у %
1	Працьовитість - лінь	12	15
2	Співпраця - не співпраця	11	14
3	Наставництво - учнівство	7	9
4	Тісний емоційний контакт - відчуження	6	8
5	Ранній - пізній	5	6
6	Гордість - розчарування	5	6
7	Порівняння - не порівняння	5	6
8	Багато ролей - мало ролей	4	5
9	Досвід - недосвідченність	4	5
10	Повага - неповага	3	4
11	Дружба - ворожнеча	3	4
12	Подяка - невдячність	3	4
13	Підтримка - байдужість	3	4
14	Самостійність - несамостійність	1	1
15	Довіра - недовіра	1	1
16	Доброта - злість	1	1
17	Заохочення - байдужість	1	1
18	Суворість - м'якість	1	1
19	Взаєморозуміння - нерозуміння	1	1
20	Індивідуально - стандартно	1	1
	Разом	78	100

Джерело: складено автором.

Отже, як бачимо, деякі критерії (характеристики та контексти) батьківсько-дитячих практик, в яких наратори вважали працьовитість, головною якістю людини для досягнення нею успіху в житті, можна згрупувати та об'єднати (див. таблицю 3.1.6) :

Табл. 3.1.6.Узагальнені критерії батьківсько-дитячих практик у наративах із ознаками загальної спрямованості на працьовитість

Виміри	Узагальні критерії
Співпраця - не співпраця Наставництво - учнівство Підтримка - байдужість	Взаємодія - не взаємодія
Тісний емоційний контакт - відчуження Взаєморозуміння - нерозуміння Дружба - ворожнеча Доброта - злість	Тісний емоційний контакт - відчуження
Повага - неповага Довіра - недовіра Самостійність - несамостійність	Сепарація - залежність
Багато ролей - мало ролей Досвід - недосвідченість	Досвід - недосвідченість

Джерело: складено автором.

Отже, можна зробити висновок, що наратори, які вважали, що працьовитість є головним критерієм у вихованні, а також запорукою майбутньої успішності їхніх дітей, використовували наступні характеристики батьківсько-дитячих практик:

Ш працьовитість - лінь - 12 позицій, тобто 15 %;

Ш взаємодія - не взаємодія - 21позиція, тобто 27 %;

Ш тісний емоційний контакт - відчуження - 11 позицій, тобто 14 %;

Ш сепарація - залежність - 5 позицій, тобто 6 %;

Ш досвід - недосвідченість - 8 позицій, тобто 10 %.

Результати наведені на рис. 3.1.6. (а)

Рис. 3.1.6. (а) Частота використання узагальнених критеріїв батьківсько-дитячих практик у наративах із ознаками загальної спрямованості на працьовитість

Джерело: складено автором.

Також наратори, розглядали працьовитість в наступному контексті:

Ш індивідуально - стандартно - 1 позиція, тобто 1 %;

Ш гордість - розчарування - 5 позицій, тобто 6 %;

Ш з раннього дитинства - не з дитинства - 5 позицій, тобто 6 %;

Ш вдячність - невдячність - 3 позиції, тобто 4 %;

Ш порівняння - не порівняння - 5 позицій, тобто 6 %.

Результати наведені на рис. 3.1.6 (б)

Рис. 3.1.6. (б) Основні контексти у наративах із ознаками загальної спрямованості на працьовитість

Джерело: складено автором.

Батьків, які вважають важливим підтримувати самостійність з дитинства та розвивати розвивати її - найбільше з опитуваних

Із 60 наративів, всього 25 віддали переваги вихованню самостійності з дитинства. Це 42 % з усіх наративів. Батьки використовували практики підтримки. Тобто, співпрацю, довіру, тісний емоційний контакт тощо. Це можна побачити в таблиці 3.1.7. :

Табл. 3.1.7.Частота використання якісних вимірів батьківсько-дитячих практик у наративах із ознаками загальної спрямованості на самостійність та підтримку

№	Використовуваний критерій	Кількість разів використання	Співвідношення у %
1	Підтримка - байдужість	11	7
2	Сепарація - залежність	12	8
3	Співпраця- не співпраця	12	8
4	Довіра - недовіра	11	7
5	Самостійність - несамостійність	10	6
6	Працьовитість - лінь	10	6
7	Гордість - розчарування	9	6
8	Наставництво - учнівство	8	5
9	Тісний емоційний контакт - відчуження	8	5
10	Свобода - несвобода	8	5
11	Відповідальність - безвідповідальність	7	4
12	Ранній - пізній	6	4
13	Миролюбність - агресія	6	4
14	Повага - неповага	7	4
15	Багато ролей - мало ролей	4	3

Подобные документы

• Емпіричне дослідження соціальної тривожності підлітків

  Аналіз наукової літератури з проблеми соціально-психологічного змісту підліткової тривожності. Дослідження психологічних особливостей соціальної тривожності підлітків та стратегій її подолання. Оцінка та інтерпретація результатів проведеної роботи.
  
  курсовая работа [80,0 K], добавлен 27.07.2015
  

• Дослідження соціально-психологічних особливостей динамічних процесів малої групи

  Теоретико-методологічні засади дослідження динамічних процесів у малій групі в соціальній психології. Основи експериментального дослідження їх соціально-психологічних особливостей. Практичні рекомендації щодо досягнення згуртованості, уникнення конфлікту.
  
  курсовая работа [73,5 K], добавлен 16.07.2011
  

• Дослідження психологічних змін особистості інвалідів з обмеженними можливостями як компонент моделі соціально – психологічного супроводу

  Теоретичні підходи до вивчення осіб похилого віку з обмеженими можливостями та інвалідів в процесі соціальної роботи. Дослідження соціально-психологічного супроводу в управлінні праці і соціального захисту населення Овідіопольської районної адміністрації.
  
  дипломная работа [1,8 M], добавлен 25.03.2011
  

• Теоретичне вивчення дослідницьких методик в психології

  Основні вимоги до програм соціально-психологічних досліджень. Типологічні методики дослідження особистості, психологічне тестування. Головні критерії якості методик. Значення соціально-психологічних методик при вивченні міжособистісних стосунків.
  
  курсовая работа [51,3 K], добавлен 29.04.2015
  

• Опис неекспериментальних психологічних методів

  Спостереження як один із основних емпіричних методів психологічного дослідження. Психологічне спостереження як метод наукового пізнання. Аналіз неструктуралізованого та структуралізованого методів спостереження. Поняття та місце бесіди в психології.
  
  контрольная работа [33,1 K], добавлен 22.09.2012
  

• Структура психологічного дослідження

  Підготовка і проведення експериментального дослідження, інтерпретація результатів, підготовка психодіагностичного висновку. Використання комплексу тестових методик. Роль психологічних факторів у розвитку захворювання та вибір адекватних методів.
  
  лабораторная работа [22,1 K], добавлен 27.01.2010
  

• Дослідження аналізу соціально-історичних умов, що визначили історичний смисл періоду відкритої психологічної кризи методом категоріального аналізу М. Ярошевського

  Основні ідеї і поняття метода категоріального аналізу М. Ярошевського, що використовується в аналізі історико-психологічного дослідження періоду кризи у психології. Питання форм детермінізму і його впливу на розвиток психологічних шкіл у 10-30 рр. XX ст.
  
  статья [25,3 K], добавлен 31.08.2017
  

• Спостереження-основний метод психологічного дослідження

  Характеристика основних методів науково-психологічних досліджень. Особливості самого процесу сприйняття, який лежить в основі діяльності спостереження. Сутність і методи спостереження. Специфіка, значення, використання психологічного спостереження.
  
  контрольная работа [26,7 K], добавлен 15.04.2019
  

• Соціально-психологічна характеристика спілкування в процесі спільної групової діяльності

  Аналіз основних етапів дослідження соціально-психологічних особливостей спілкування у вітчизняній та зарубіжній психологічній науці. Характеристика складових спілкування в соціальній психології. Огляд вербальних та невербальних компонентів спілкування.
  
  курсовая работа [146,5 K], добавлен 16.07.2011
  

• Аналіз індивідуальних психологічних особливостей особи в процесі соціалізації

  Комплексний аналіз індивідуальних психологічних особливостей особи в процесі соціалізації. Експериментальне емпіричне дослідження індивідуальних психологічних особливостей особи і практичні рекомендації по подоланню повільності в процесі соціалізації.
  
  курсовая работа [406,0 K], добавлен 09.04.2011
  

• Соціально-психологічні особливості суїцидальних намірів у студентів

  Дослідження соціально-психологічних особливостей феномену суїциду. Вивчення причин, мотивів, функцій суїцидальних умислів особистості, форм та факторів, що впливають на самогубство. Аналіз особистісних криз у студентів та рис, властивих суїцидентам.
  
  статья [21,4 K], добавлен 07.11.2017
  

• Соціально-психологічні фактори адаптації в період переживання життєвих криз

  Теоретичні проблеми адаптації в період переживання життєвих криз. Дослідження особистості на життєвому шляху. Методика емпіричного дослідження соціально-психологічних факторів адаптації в період життєвих криз. Свобода ставлення до скрутних обставин.
  
  курсовая работа [100,2 K], добавлен 28.12.2012
  

• Почуття гумору як ресурс психологічного подолання

  Визначення основних функцій почуття гумору як багатовимірного психологічного феномену; його стресозахисний потенціал. Виявлення статевих фізіологічних та психологічних відмінностей. Емпіричне дослідження гендерних особливостей сприйняття гумору.
  
  курсовая работа [152,9 K], добавлен 08.04.2011
  

• Діагностика соціально-психологічного клімату в трудовому коллективі

  Поняття соціально-психологічного клімату. Засоби поліпшення мікроклімату в колективі. Засоби неформального зближення колективу. Проведення дослідження в колективі. Обробка результатів.
  
  курсовая работа [30,7 K], добавлен 02.04.2007
  

• Соціальна установка дослідження конкретного об'єкта

  Поняття соціальної установки як психологічного процесу у зв'язку із соціальними цінностями. Пояснення соціально-психологічних процесів на індивідуальному і груповому рівнях. Інтерпретації установки в різних теоретичних схемах індивідуального поводження.
  
  реферат [24,7 K], добавлен 11.10.2010
  

• Уміння і готовність особистості до спільної групової діяльності

  Аналіз теоретичних підходів до дослідження проблеми спільної діяльності. Команда та колектив як суб’єкти спільної діяльності. Експериментальне дослідження соціально-психологічних особливостей уміння і готовності особистості до колективної праці.
  
  курсовая работа [93,8 K], добавлен 27.06.2015
  

• Стиль життя у соціально-психологічному вимірі

  Стиль життя - один з ключових способів самоорганізації життєдіяльності соціальної групи, який виявляє себе в якості системи повсякденних практик. Основні причини виникнення необхідності дослідження психологічного змісту життєіснування особистості.
  
  статья [15,7 K], добавлен 31.08.2017
  

• Соціально-психологічні проблеми статевої соціалізації

  Ознайомлення із поняттям, видами та функціями гендерного стереотипу. Висвітлення соціально-психологічних проблем статевої соціалізації особистості. Проведення емпіричного дослідження гендерних стереотипів у хлопців і дівчат в період ранньої дорослості.
  
  курсовая работа [72,6 K], добавлен 04.09.2011
  

• Специфіка соціально-психологічної роботи з сім'єю

  З’ясування соціально-психологічних особливостей функціонування сім’ї на прикладі стабільності шлюбу, подружньої сумісності, задоволеності шлюбом та оптимізації психологічного клімату сім’ї. Аналіз рекомендацій щодо надання психологічної допомоги родині.
  
  курсовая работа [113,1 K], добавлен 21.12.2017
  

• Експеримент як метод практичної психології

  Поняття та загальна характеристика психологічного експерименту, історія появи експериментальних досліджень. Особливості та порядок проведення психологічних експериментів, його класифікація. Оцінка переваг та недоліків використання даного методу.
  
  контрольная работа [20,6 K], добавлен 14.12.2013
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам