Потреби особистості у похилому віці

Головна драма літньої людини (якщо не вважати інвалідність, важку хворобу, злидні і т.п.) - це драма незатребуваності: не реалізований потенціал, відчуття або побоювання власної непотрібності. Як відомо, потенціал літньої людини найчастіше зовні не відповідає (або відповідає дуже мало) менталітету нових поколінь, що не може не посилювати дану проблему. Подолання, пом'якшення драми незатребуваності відбувається на основі власного життєвого досвіду, в тому числі професійного, сімейного.

Важливо створювати умови, допомогти людині продовжувати віддавати себе, зберігаючи тим самим стійкість, гарантію певної стабільності, відчуття доброї перспективи, оптимістичну і реалізовану надію на те, що і в нових обставинах людина залишається затребуваною.

Добре зарекомендували себе в цьому відношенні різні технології активізації добровольчих ініціатив за місцем проживання або за професійним принципом: активна участь пенсіонерів у діяльності з благоустрою будинку та прибудинкової території, включення їх у різні ініціативи громадського характеру (наставництво над молодими, допомогу нужденним і т.д.). Одним з напрямків роботи з літніми людьми є використання їхнього власного потенціалу.

Це завдання вирішується шляхом залучення найбільш активних людей до роботи з такими ж літніми людьми, як вони самі. Створення клубів, студій, гуртків, майстер-класів для літніх людей - ці та інші механізми досить добре використовуються в практиці соціальної роботи окремих регіонів.

Серйозною проблемою похилого та особливо старечого віку є самотність. Поняття це має соціальний зміст: у людини немає родичів, однолітків, друзів. Самотність у старості може бути пов'язана з окремим проживанням від молодих членів сім'ї. Однак більш важливими у старості виявляються психологічні аспекти самотності: ізоляція, самоізоляція, що відображають усвідомлення самотності як нерозуміння, байдужості з боку оточуючих. Особливо реальним самотність стає для людини, що живе довго. Складність почуття самотності виражається в тому, що стара людина, з одного боку, відчуває розрив з оточуючими, боїться самотнього способу життя, а з іншого боку, прагне відгородитися від оточуючих, захистити свій мир і стабільність в ньому від вторгнення сторонніх.

Основним завданням соціально-педагогічної діяльності різних служб є допомога літнім людям у подоланні замкнутого життя, наповнення існування новим змістом, формування активного способу життя, частково втраченого у зв'язку з виходом на пенсію.

Останнім часом активно розвиваються різні форми професійної перепідготовки пенсіонерів на базі вищих та середніх навчальних закладів. Заняття з освоєння навичок роботи па комп'ютері, тренінги різних психологічних навичок - все це знаходить відгук у середовищі людей, які вже вийшли на пенсію, але ще зберегли фізичні та емоційні сили, створюючи середовище спілкування однолітків, сприяючи підтримці активності, а часто і розвитку раніше нерозкритих талантів і здібностей.

Особливе значення в якості фактора, що протистоїть інволюції в цілому і сприяє активному довголіттю людини, має його творча діяльність. Високий творчий потенціал в період геронтогенезу зумовлений низкою факторів, у тому числі психологічних, які діють протягом усього життєвого шляху людини. До числа найбільш типових особливостей творчих людей відноситься широта їхніх інтересів. У осіб, що займаються творчою працею, відбувається мобілізація різних функцій, включення їх у загальну структуру інтелекту як цілісного утворення, стійко протистоїть процесу старіння. Творча діяльність певною мірою виступає як фактор не тільки психологічного та соціального, а й біологічного довголіття.

Не менш гострою проблемою літніх людей є обмеження життєдіяльності, під яким розуміється повна або часткова відсутність у людини здатності або можливості здійснювати самообслуговування, пересування, орієнтацію, спілкування, контроль за своєю поведінкою, а також займатися трудовою діяльністю.

Дана проблема найтіснішим чином пов'язана з якістю матеріальної забезпеченості літньої людини. Літні люди стривожені своїм матеріальним становищем, рівнем інфляції, високою вартістю медичного обслуговування, розміром пенсії та ін. У вирішенні цієї проблеми першорядне значення набуває вдосконалення системи соціальної реабілітації, соціальної допомоги старим, обслуговування та патронатного супроводу.

Люди похилого віку схильні до негативних емоцій, неспроможність щось робити для інших викликає почуття неповноцінності, роздратованості та бажання сховатися, що в майбутньому може перерости в байдужість до навколишнього світу.

Слід зазначити, що до проблем старості та її визначення вчені і практики підходили і підходять з різних точок зору: біологічної, фізіологічної, психологічної, функціональної, хронологічної, соціологічної та ін. А звідси і специфіка рішення проблем суспільного й соціального стану, ролі і місця в родині, в організації соціального забезпечення й обслуговування, соціальної реабілітації, соціального піклування над людьми похилого віку.

Підвищeнa coціaльнa урaзливіcть літніх грoмaдян пoв'язaнa тaкoж з eкoнoмічними прoблeмaми.

Зміна соціального статусу людини в старості, як показує практика, насамперед, негативно позначається на її моральному та матеріальному становищі, негативно впливає на психічний стан, знижує опірність до захворювань і адаптацію до змін навколишнього середовища.

З переходом у категорію людей похилого віку, пенсіонерів найчастіше докорінно змінюються не лише взаємини людини і суспільства, але і такі ціннісні орієнтири, як сенс життя, щастя, добро і зло тощо.

Вaгoмoю coціaльнoю прoблeмoю літніх людeй є пocтупoвe руйнувaння трaдиційних рoдинних зacaд, щo привeлo дo тoгo, щo cтaршe пoкoління нe зaймaє пoчecнe oчoлюючe пoлoжeння, втрaчaєтьcя aктуaльніcть рoлі бaбуcь тa дідуcей.

З віком змінюється ціннісна ієрархія самооцінки. Люди похилого віку приділяють менше уваги своїй зовнішності, зате більше -- внутрішньому і фізичному станові. Змінюється тимчасова перспектива особистості [49]. Відхід у минуле типовий лише для осіб старечого віку, інші більше думають і говорять про майбутнє. У свідомості літньої людини найближче майбутнє починає переважати над віддаленим.

Ставлення до старості зумовлене віковими стереотипами, що засвоюються з дитинства Ці стереотипи підтримуються культурною традицією, підсилюються засобами масової комунікації і соціальним оточенням.

Поширена думка, що люди похилого віку інтелектуально деградують, не приносять користі суспільству, не живуть повноцінним життям, а доживають, суттєво впливає на поведінку осіб старшого віку, внаслідок чого знижується х власна самооцінка Упереджене ставлення до людей похилого віку впливає на формування суспільної думки, соціальних ролей і культурних форм активності звужує рамки їнього життя.

Прoблeми людeй пoхилoгo віку, ocoбливo caмoтніх, нa тлі низьких пeнcійних виплaт зaгocтрюютьcя щe й зa умoв іcнувaння дeфіциту дeшeвих тoвaрів вітчизнянoгo вирoбництвa, зрocтaння цін нa кoмунaльні пocлуги і прoдoвoльчі тoвaри, нeрoзвинутoї cфeри пoбуту, нeзaдoвільнoї мeдичнoї дoпoмoги, втрaти cуcпільcтвoм пoчуття милoceрдя. Зaзнaчeні труднoщі дoпoвнюють відcутніcть грoшoвих зaoщaджeнь, фінaнcoвa нecпрoмoжніcть рeмoнту влacнoгo житлa, тoщo [52].

Нe мeнш вaжливoю прoблeмoю, нa нaш пoгляд є тe, щo у cуcпiльcтвi cпocтeрiгaєтьcя тeндeнцiя диcкримінaції людeй зa вікoм, тoбтo нeприйняття мoлoдим і cильним пoкoлінням літніх людeй. Вaртo пiдкрecлити прoблeму caмoтнocтi людeй пoхилoгo вiку, aджe caмoтні люди чacтo пeрeживaють дeпривaцію пoтрeб у cпілкувaнні. Вce цe вeдe дo збiднeння життя тa втрaти пoзитивних емоцій.

Гостро постає проблема повноцінного інтегрування людей "третього віку” у соціокультурне середовище, адаптації до нових умов життя в посттрудовий період [55]. Проте роки старіння (а це може бути період до 20-25 років) можуть бути активними і приємними. Багато що тут залежить від самої людини, її оточення, стану здоров'я і фізичної активності, а головне від відповідного емоційного настрою.

Вивчення проблеми старіння вказує на можливість і необхідність підготовки людей до цих змін. Мета полягає не лише в підтримці фізичного стану особи, але вимагає і створення умов для її психологічної адаптації та соціально-побутової підтримки. Значну роль в цьому відіграє активний розвиток сфери соціальних послуг для людей похилого віку та робота соціальних працівників Насторожує факт, що близько 50 % людей похилого віку після першого контакту з чиновниками не приходять за соціальною допомогою повторно, тому що в них залишається почуття гіркоти й образи. Одна з причин виникнення цього почуття -- недостатнє фінансування державою соціальних послуг і пільг для малозабезпечених прошарків населення, відсутність строгого обліку адресності соціального захисту.

Таким чином, у нових соціально-економічних реаліях суспільства проблема адресного, диференційованого підходу до організації роботи соціальних служб, що забезпечують підтримку людей похилого віку, стає ще більш значущою. В організації соціальної роботи з людьми похилого віку необхідно враховувати специфіку їхнього соціального статусу не тільки в цілому, але й кожної людини зокрема, брати до уваги їх потреби, нестатки, біологічні та соціальні можливості, визначені регіональними особливостями.

2.2 Оцінювання потреб людей похилого віку

У суспільно-гуманітарних науках потреби людини розглядаються з різних точок зору. Філософія, соціологія, психологія, економіка аналізують потреби зі своєї специфічної точки зору, звертаючи увагу на ті елементи та властивості, які пов'язані з їх предметом. З розвитком ринкових відносин до використання цього поняття активно долучаються і такі дисципліни, як менеджмент, маркетинг, іміджелогія, конфліктологія, паблік рілейшнз.

В останні роки у структурі гуманітарного знання виникла така своєрідна галузь, як сервісологія, яка позиціонує себе як наука про потреби людини, принципи і методи їх задоволення. В результаті наукові уявлення про різні види потреб не стільки ізольовані одні від одних, скільки взаємопереплетені, змішані, внасідок чого природа потреб, їх суть аналізуються у широкому теоретико-методологічному контексті.

Повноцінна життєдіяльність людей похилого віку, як і будь-якої іншої категорії населення, неможлива без надання їм різних видів допомоги та послуг, що відповідають їхнім потребам.

Потреба - це стан індивіда, що створений відчутою ним потребою в об'єктах, необхідних для існування і розвитку, яка виступає джерелом його активності.

Потреби, притаманні людині, можна поділити на базові, похідні та вищі.

1. Базові потреби - це потреби в матеріальних умовах і засобах життя, у спілкуванні, пізнанні, діяльності й відпочинку. Вони диктуються об'єктивними законами життя індивіда в суспільстві та його розвитку як особистості. Кожна з базових потреб може мати різні рівні розвитку, пов'язані насамперед з певними етапами розвитку особистості. Так, потреба в діяльності має градації від потреби в «розрядці енергії» до потреби у праці; у спілкуванні - від аморфного нестатку в іншій людині до вищих форм прихильності до певної особистості (або спільноти); у пізнанні - від елементарної допитливості до палкого пошуку істини; у відпочинку - від потреби в релаксації й сні до тимчасової ізоляції від звичних форм суспільного життя.

2. Похідні потреби формуються на основі базових. До них належать естетичні потреби, потреба в навчанні.

3. Вищі потреби включають насамперед потреби у творчості й творчій праці [23].

Потреби - це психічний стан, коли особистість відчуває в чомусь необхідність. Види потреб, зокрема і зрілої особистості:

* матеріальні (потреба в одязі, житлі, потреба в русі, особливо у дітей)

* духовні (потреба в пізнанні, в творчості, в етичній насолоді);

* соціальні (потреба в спілкуванні, в праці, визнанні заслуг).

Потреби людини обумовлені процесом її виховання, залучення до світу культури, представлені як наочно (матеріальні потреби), так і функціонально (духовні потреби). Усвідомлюючи мету своєї активності суб'єктивно як потребу, людина задовольняє потребу через досягнення мети. Потреби виявляються в мотивах поведінки (потягах, бажаннях, інтересах і т.п.), котрі спонукають людину до діяльності.

У похилому віці перед людиною постає багато проблем, від вирішення яких залежить задоволення її потреб та загальний розвиток. Основними з них є перехід до генеративності, захопленості собою, стагнація.

Генеративність (лат. generativus - породжую) полягає в інтересі до наступного покоління, різноманітних аспектів його виховання. На цій стадії люди діють у проекреативній (породжують і задовольняють потреби наступного покоління), продуктивній (поєднують роботу із сімейним життям і вихованням нового покоління) і креативній (потреба творчої самореалізації) сферах. У жінок генеративність здебільшого виражається в просоціальних властивостях особистості (потреба допомагати іншим людям, дбати про інтереси групи, суспільства), у заглибленні в процес виховання дітей, турботі про близьких людей, відповідних настановах у своїй роботі.

Захопленість собою виявляється в тому, що людина так перебудовує своє життя, внаслідок чого в його центрі опиняється її Я. Вона не турбується про інших, а дбає про своє здоров'я, має хобі, подорожує, відпочиває на курортах, відвідує розважальні заходи, ходить у гості [17].

Стагнація полягає у відсутності життєвих перспектив, недостатньому орієнтуванні людини в часі, втраті сенсу життя. Своїм настроєм, поведінкою вона виражає втому від життя, пасивне очікування смерті.

Найвідчутнішими в житті дорослої людини є такі проблеми:

а) зниження життєвих сил, послаблення здоров'я, що змушує переключити енергію з фізичної на розумову діяльність. У свідомості людини визнання цінності фізичних сил змінюється визнанням цінності мудрості;

б) фізіологічні зміни, що спонукає людину до врівноваження соціального й сексуального аспектів у стосунках. її спілкування з представником протилежної статі розгортається на товариських засадах, а не на сексуальній близькості чи конкуренції;

в) емоційне збіднення життєвих буднів, що потребує від особистості неабиякої емоційної гнучкості. Причиною цього можуть бути руйнування сім'ї, віддаленість від друзів, охолодження до того, що захоплювало на попередніх етапах життя;

г) розумова ригідність (негнучкість), тобто схильність надто вперто дотримуватися своїх життєвих правил, з недовірою ставитись до нових ідей. Зумовлюють її попередній досвід, звички, усталений стиль розмірковувань. Усе це актуалізує проблему розумової гнучкості особистості.

У похилому віці людина опиняється перед неминучістю вирішення таких завдань:

а) потреба диференціації Я (Я-професіонал, Я-потенційний пенсіонер, Я-сім'янин, Я-керівник, Я-зріла особистість та ін.), уникнення надмірної захопленості своїми соціальними ролями. Якщо люди утверджують себе тільки в межах своєї роботи чи сім'ї, то вихід на пенсію, зміна роботи чи покидання дітьми батьківського дому зумовлюють такий наплив негативних емоцій, з якими дорослий може не впоратися;

б) уникнення надмірного зосередження на хворобах, болях, якими супроводжується старість;

в) трансцендентація Я (вихід за межі Я до вічного, космічного, божественного), яка приходить на зміну захопленості Я. Особливе значення вона має у старості, але і в ранньому дорослому віці багатьох людей навідують думки про старість і смерть. Важливо, щоб вони зустрічали старість без відчаю, долали страх від усвідомлення неминучості смерті зацікавленою участю в долі молодого покоління [30].

У похилому віці людина переглядає свої потреби та цілі, задумується, наскільки реалізовані поставлені перед собою завдання, часто по-новому починає бачити свою роботу, усвідомлюючи, що професійний вибір уже зроблено. Окремі з них, розчарувавшись у своїй роботі, втративши її чи не досягнувши бажаного професійного статусу, відчувають гостре невдоволення собою і своїм життям. Інші, збагнувши, що надто багато часу було віддано професійним справам, мають потребу у сім'ї, міжособистісних стосунках, духовному, моральному вдосконаленні.

Нерідко при незадоволенні потреб на цьому віковому етапі людину переслідують не тільки традиційні, а й специфічні проблеми (алкоголізм, самотність, безпритульність, хронічні захворювання, інвалідність тощо), для подолання яких необхідні додаткові психологічні, емоційні сили, специфічні способи соціальної поведінки.

Провідним видом діяльності протягом похилому віку залишається праця. Нагромаджений професійний досвід дає змогу людині компенсувати вікові зміни в організмі. Основним чинником розвитку особистості в цьому віці є потреба в успіхах на роботі, які сприяють її самоактуалізації.

У більшості людей похилому віку значних змін зазнає сімейне життя. Виникає більша потреба у вирішенні проблем та допомога дітям, які виходять на самостійну дорогу, а також батькам похилого віку. Інтимнішими, теплішими стають подружні стосунки. Чоловік і дружина все більше часу проводять разом, турбуються одне про одного.

Спосіб життя і поведінки людини у похилому віці пов'язані з типом акцентуації особистості. Тип акцентуації особистості зумовлює особливості пов'язаних зі старістю індивідуальних установок, якими можуть бути страх перед старістю, бунт проти старіння, емоційна і соціальна ізоляція, адекватне, раціональне сприйняття старості, рефлексія стосовно життєвих надбань [50].

Гіпертимному типу акцентуації особистості властиві оптимізм, підвищений фон настрою, активність, комунікабельність, ініціативність, авантюризм, соціальна гнучкість, легкість у спілкуванні, поверховість у міжособистісних стосунках, необов'язковість, байдуже ставлення до питань моралі. Такі люди важко переживають самотність, дисципліну та обмеження їхньої активності.

Представники психастенічного типу акцентуації особистості проявляють підвищену тривожність, невпевненість у собі, схильність до глибоких сумнівів, нерішучість у прийнятті рішень, загострене почуття обов'язку і відповідальності, тривожну метушливість у роботі, детальне продумування своєї поведінки, боязнь невдачі.

Особливостями епілептоїдного типу акцентуації особистості є негнучкість емоційної сфери та мислення, послідовність у поведінці, спрямування інтересів на матеріальне благополуччя і власне здоров'я, акуратність, бережливість, розрахунок, диференційоване ставлення до людей (до вищих за статусом - запобігливість, до нижчих - жорсткість), напади сентиментальності.

Ознаками нарцисичного типу акцентуації особистості є егоцентризм, самозахоплення, завищена самооцінка, прагнення особистої вигоди і благополуччя, експлуатація людей в особистих цілях, гіпертрофована здатність до витіснення зі свідомості своїх негативних якостей, любов до комфорту, байдуже ставлення до інших, нетерпимість до успішних людей, заздрість, прагнення принизити гідність інших, нещирість у стосунках [47].

На індивідуальний спосіб життя людини похилому віку впливають також такі соціально-психологічні характеристики особистості, як професійна активність, інтереси, фізична активність, яка відповідає стану здоров'я, умовам і способу діяльності. Успішні у своїй справі особистості легше переносять неминучі для зрілої дорослості різноманітні вікові проблеми і труднощі, гармонійним є їх внутрішнє життя, оптимістичнішим погляд у майбутнє.

У похилому віці Я-концепція залишається визначальним центром внутрішнього світу особистості. На цьому етапі домінує цілісне бачення себе у контексті життєдіяльності, вічних і перехідних цінностей.

Я-концепція особистості у зрілій дорослості ґрунтується на оцінному процесі. Він полягає в тому, що особистість оцінює позитивно, прагне збагнути ті переживання, які свідчать про її позитивне функціонування («Я правильно прожив більшу частину свого життя», «Я досягаю основних життєвих цілей», «Я живу в добробуті», «Я маю дітей і онуків», «Я зберігаю здоров'я», «Мене очікує забезпечена і спокійна старість») і оцінює негативно чи уникає переживань, які, на її думку, шкодять збереженню і функціонуванню Я («Я помиляюся у житті», «Я вже не досягаю своїх основних життєвих цілей», «Я не забезпечую добробуту для себе і своєї сім'ї», «Я не маю дітей», «Я не зберіг здоров'я», «Моя старість буде незабезпеченою і тривожною»).

На цьому етапі основні сутнісні сили особистості вже актуалізовані, програма саморозвитку, як правило, реалізована. Перед індивідом постає потреба в узгодженості особистісного досвіду із Я-концепцією.

У період похилого віку залишаються актуальними основні функції Я-концепції. Вона сприяє стабільності внутрішнього світу і поведінки людини; зумовлює особливості інтерпретації досвіду, який уже мало збагачується; залишається джерелом життєвих очікувань; забезпечує дотримання виробленої стратегії життя і поведінки. Особливістю Я-концепції людини на цьому етапі є те, що вона вже не розглядає свою життєву перспективу як досить тривалу, виявляє реалістичне бачення свого майбутнього. Вона орієнтується на теперішнє, яке пов'язане із найближчим майбутнім і вже не є ізольованим від минулого, як у ранньому дорослому віці [49].

На розвиток Я-концепції людини похилому віку впливає усвідомлення нею таких життєвих завдань:

* набуття духовно-моральної досконалості, життєвої мудрості та досвіду, громадянської і соціальної відповідальності;

* досягнення та підтримання гідного життєвого рівня;

* забезпечення належного відпочинку;

* допомога дітям і внукам у тому, щоб вони стали відповідальними, розвиненими і щасливими дорослими;

* особлива чуйність у подружніх стосунках;

* піклування про власне здоров'я [39].

Усе це модифікує, вдосконалює Я-концепцію людини, робить її реалістичнішою, позбавляє ілюзій ранньої дорослості в оцінці своїх життєвих перспектив і можливостей. Водночас Я-концепція є платформою у розв'язанні цих життєвих завдань. Якщо на етапі ранньої дорослості людина часто діяла без урахування своїх реальних сил і не передбачала наслідків, то в похилому віці вона ставить перед собою цілі з урахуванням власних можливостей та індивідуальних здібностей, відповідальніше ставиться до результатів свого самовираження. Суттю Я-концепції стає самоактуалізація, зумовлена духовно-моральними правилами і більш значущими, ніж ситуативні, особистісними цінностями.

У період похилого віку є потреба й у посиленні когнітивного компонента в самооцінці. Людина прагне тверезо, раціонально, а не емоційно оцінити себе, своє життя, свої досягнення. Усвідомлене, розважливе, об'єктивне ставлення до себе має наслідком те, що знання про себе починають регулювати поведінку та емоційні переживання людини, які стосуються її Я. Кількість часткових самооцінок зменшується, самооцінка стає більш узагальненою. Особистість рідко оцінює окремо свої здібності, характер, інтелект, уміння та навички, а дає інтегровану оцінку своїм життєвим досягненням, способу життя, професійній діяльності, досягненню соціального статусу, збереженості здоров'я, найближчій життєвій перспективі.

Люди похилому віку високо оцінюють свої можливості, на підставі чого легко змінюють свої соціальні ролі: стають керівниками підприємств, організацій і навіть держави. Впевненість у своїх силах є передумовою прийняття відповідальних рішень. Завдяки цьому вони виконують важливу роль у суспільстві, впливають на його розвиток. Актуальною для них є проблема наближення власної поведінки, способів діяльності, змісту думок до соціальних вимог. Орієнтація на соціально значущі якості відображається в Я-концепції людини. Тому образ себе, в який вірить людина, містить риси, до яких вона прагне та які свідомо в собі визнає.

Адекватним стає у похилому віці рівень домагань та потреб особистості. Вона чітко усвідомлює свої реальні можливості, зміст очікувань від неї рідних та інших людей і відповідно діє. Багатьом дорослим властиві дуже низький рівень домагань, втрата сенсу життя, зневіра в собі, намагання жити минулим, ілюзорність щодо своїх можливостей. Окремі з них спиваються, прилучаються до наркотиків, стають бродягами тощо.

Отже, у похилому віці відбуваються зумовлені способом життя та проблемами віку важливі зміни у Я-концепції, зокрема узагальнюється життєвий досвід, з'являються відчуття реалізованості чи нереалізованості життєвих планів, втрати молодості, людина більше орієнтується на теперішнє.

Необхідність задовольняти нагальні потреби суттєво змінює спонукальну сферу. Людину спонукають до активності потреба в реалізації свого творчого потенціалу, прагнення створити і передати щось значуще наступному поколінню, відчуття застою, утрачених можливостей, намагання скоригувати свою діяльність, турбота про збереження близьких стосунків з родичами і друзями, необхідність підготовки до спокійного та забезпеченого життя в похилому віці [68].

Перехід до похилого віку супроводжується корекцією цінностей, що склалися в особистісній, сімейній і професійній сферах (турбота про добробут сім'ї, відповідальність за дітей, онуків, батьків, переоцінка значення кар'єри і влади в особистому житті, чуйність у подружніх стосунках, орієнтування на відпочинок тощо).

Важливою цінністю в цьому віці стають стосунки в сім'ї. За відсутності потреби турбуватися про когось доросла людина починає надмірно захоплюватися собою, дбати про себе. її ціннісні орієнтації переміщуються на власне здоров'я, побут, релігію. Особливо дорожать у зрілому дорослому віці роботою. Непередбачувана, передчасна втрата її породжує страх перед майбутнім, знецінення життєвих цілей, погіршення матеріальних умов, відчуття завершеності активного життя, настання старості.

Загалом, емоційне життя людини похилому віку збіднюється. Вона стає менш вразливою, ніж у ранній юності, не так бурхливо реагує на явища, події та ситуації. Однак праця, сім'я, відпочинок збагачують, урізноманітнюють світ її емоцій, друзі є джерелом оптимістичного настрою.

У людей, які досягли похилому віку, послаблюються психофізіологічні функції. Однак це суттєво не позначається на функціонуванні їх когнітивної сфери, не знижує працездатності, трудової і творчої активності.

Розвиток окремих здібностей триває протягом усього похилого віку. Особливо це стосується тих, які пов'язані з трудовою діяльністю людини та її повсякденним життям. У цьому віці не втрачає своєї повноцінності когнітивний досвід, що забезпечує збереження, впорядкування і перетворення інформації. Ефективно функціонують когнітивні схеми, семантичні і понятійні структури.

Помітні зміни у пізнавальній діяльності. Функціонування динамічного інтелекту (необхідних для опанування нових здібностей), яке досягло піку у період юності, поступово знижується. Однак підвищується функціонування кристалізованого (стабілізованого) інтелекту, що виявляється у здатностях встановлювати зв'язки, формулювати судження, аналізувати проблеми і використовувати засвоєні стратегії для розв'язання завдань. Ці здатності формуються з досвідом, обумовлюються рівнем освіти, спираються на набуті протягом тривалого часу знання. Усе це свідчить, що у зрілому дорослому віці одним із важливих факторів, який впливає на пізнання, є багатство життєвого досвіду.

Тим, хто має потребу в оволодінні новими знаннями, виконанні складної роботи когнітивні навички, легше пристосуватись до мінливих умов праці (зміни технології, організації виробництва тощо). Це особливо важливо у сферах діяльності, в яких динамічно змінюються професійні знання (медицина, комп'ютерні технології, технічне конструювання тощо) [54].

У період зрілої дорослості людина активно розширює свої знання, оцінює події та інформацію в широкому контексті. Попри зниження швидкості і точності оброблення інформації, що є наслідком біологічних змін, здатність послуговуватися інформацією залишається на високому рівні. Хоч когнітивні процеси у людини похилого віку відбуваються повільніше, ніж у молодої, ефективність її мислення вища.

Соціологічні підходи до вивчення потреб мають свою специфіку: по перше, вони розглядаються у рамках життєдіяльності індивідів і груп в суспільстві; по-друге, соціологія досліджує особливості конкретних проявів і способи задоволення потреб; по-третє, соціологія звертає увагу на найбільш значущі потреби в певний момент суспільного і особистого життя [17]. Існує бачення, що соціологія вивчає соціальні потреби людей: потреби у спілкуванні, у самозбереженні, самоствердженні, саморозвитку, самовираженні; соціогенез вторинних потреб; особливості суспільного формування конкретних проявів і способів задоволення первинних потреб [36].

Завдяки соціологічному підходу до вивчення потреб можна виявити, в чому люди похилого віку відчувають нестачу. Це можуть бути як конкретні предмети для пристосування побутових умов до самостійного проживання, так і певні сфери, скажімо, нестача матеріальних коштів або можливостей для дозвілля. Отримані знання дають можливість судити про ступінь готовності українського суспільства до демографічного постаріння населення та сприйняття стратегій активного старіння, допомагають розробляти ефективну соціальну політику держави щодо забезпечення наявних потреб. Цілеспрямоване регулювання процесу розвитку і функціонування потреб людей похилого віку у системі соціального захисту населення включає як вивчення, задоволення і прогнозування потреб, так і розвиток ресурсів (матеріальних, інформаційних, кадрових тощо) для їх реалізації.

У теоретико-методологічному відношенні в соціології найбільш опрацьованими вважаються роботи, в яких потреби вивчаються з позицій діяльнісного підходу. В радянський період такий підхід розвивався головним чином у зв'язку з діяльністю людини в контексті суспільно-економічних відносин та значущості навколишнього середовища. У сфері соціального захисту населення такі підходи залишаються плідними, оскільки вони відображають специфіку формування і надання послуг у рамках соціального обслуговування.

Обґрунтування цього процесу знаходимо у діяльнісній теорії Олексія Миколайовича Леонт'єва, який природу потреб пов'язує з їх предметністю: «власне, потреба - це потреба в чомусь, що лежить поза організмом; останнє і є її предметом [39].

Уявлення про потреби зазвичай складається у нас на основі спостережень post factum, тобто коли потреба вже набула того чи іншого конкретно-предметного змісту; тому цей зміст здається закладеним у самій потребі, а не створюваним її об'єктами. Ми говоримо, наприклад, що людина їсть шоколад тому, що вона відчуває потребу в шоколаді і таку потребу вона дійсно може відчувати: всякий, однак, розуміє, що не «шоколадна» потреба, властива деяким людям, створює у них споживання шоколаду, а, навпаки, самий факт існування шоколаду і досвід його споживання створює у них відповідну конкретну потребу» [37]. Тобто, потреба повинна «знайти» предмет, який здатний її задовольнити, тому спонукає до активності. Як правило, кожна потреба опредмечується (і конкретизується) на одному чи декількох предметах, які здатні її задовольнити.

Отже, розвиток потреб йде в напрямку збільшення числа предметів, які здатні її задовольнити, що, у свою чергу, призводить до зміни і розвитку самих предметів.

Вище згадані та інші теорії потреб та їх класифікації як глибокі і цікаві наукові розробки внесли незаперечний вклад у вивчення проблеми потреб.

Незважаючи на наявність ряду розбіжностей, вони не виключають одна одну і ефективно використовуються для вирішення різного роду прикладних завдань у багатьох сферах професійної діяльності. Підсумовуючи їх короткий аналіз, зауважимо наступне: з часу формування основ сучасних концепцій потреб (А. Маслоу, Ф. Герцберг, Д. Мак Клелланд), які в першу чергу намагалися визначити потреби як внутрішній фактор, що може спонукати до дій, подальші наукові розробки виходять за ці рамки і все більше уваги приділяють впливу на мотивацію різних чинників навколишнього середовища. Порівняно з лаконічними і чітко структурованими класичними теоріями сучасні концепції більш еклектичні і складні, прагнуть до міждисциплінарності.

В якості методологічної основи нами використовується концепція самоактуалізації (А. Маслоу). Визначальним фактором цього вибору є гуманістична спрямованість цієї теорії, яка в центр мотивів ставить прагнення індивіда до безперервного розвитку і самовдосконалення, що співзвучно ідеям соціальної роботи та принципам активного старіння [46].

Знаючи і розуміючи ступінь задоволеності потреб людей похилого віку, можна прогнозувати, які саме потреби можуть стати домінуючими в майбутньому.

Беручи до уваги, які компоненти навколишнього середовища (фізичного і соціального) формують умови для задоволення потреб людей похилого віку, варто виходити з того, що суспільство організує життя за своїми власними законами і задоволення потреб залежить як від середовища проживання, так і від особистої активності та ступеня адаптивності. Кожна людина визначає важливі для себе потреби й інтереси, але лише частину з них вона може забезпечити самостійно, решта потребує співпраці й узгодженості з іншими членами суспільства. Певні може забезпечити лише держава, розвиваючи належним чином соціальну інфраструктуру.

Як твердив А. Маслоу, «можна назвати ряд соціальних умов, необхідних для задоволення базових потреб; неналежне виконання цих умов може прямим чином перешкодити задоволенню базових потреб. У ряді цих умов можна назвати: свободу слова, свободу вибору діяльності (тобто людина вільна робити все, що захоче, аби тільки її дії не завдавали шкоди іншим людям), свободу самовираження, право на дослідницьку активність та отримання інформації, право на самозахист, а також соціальний устрій, який характеризується справедливістю, чесністю та порядком.

Недотримання перерахованих умов, порушення прав і свобод сприймається людиною як особиста загроза. Ці умови не можна віднести до розряду кінцевих цілей, але люди часто ставлять їх в один ряд з базовими потребами, які мають виключне право на це горде звання. Люди запекло борються за ці права і свободи саме тому, що, позбувшись їх, вони ризикують втратити й можливості задоволення своїх базових потреб» [50].

Беручи до уваги стандарти, визначені в Мадридському міжнародному плані дій з проблем старіння, конвенціях, рекомендаціях і резолюціях Міжнародної організації праці, Всесвітньої організації охорони здоров'я та інших установ, Організація Об'єднаних Націй розробила і закликала уряди включити до своїх національних програм ряд принципів щодо людей похилого віку [43].



Таблиця 1

Відповідність принципів щодо людей похилого віку рівням їх потреб

№ з/п	Назва принципу	Зміст положень	Рівні потреб
1	Незалежність	Доступ до продовольства, води, житла, одягу та медичного обслуговування через забезпечення доходу, підтримки з боку сім'ї, громади та самодопомоги; можливість жити в умовах, які є безпечними і можуть бути адаптовані з урахуванням особистих схильностей та мінливих можливостей; проживання вдома до тих пір, поки це можливо; участь у визначенні термінів і форм припинення трудової діяльності, відповідних програмах освіти і професійної підготовки.	Фізіологічні Екзистенційні Престижні
2	Участь	Участь у розробці і здійсненні політики щодо власного добробуту, обмін знаннями і досвідом з представниками молодого покоління; діяльність в інтересах громади, відповідна до інтересів і можливостей добровільна робота; створення об'єднань осіб похилого віку.	Соціальні Престижні
3	Догляд	Забезпечення догляду і захисту із боку родини і громади; доступ до медичного обслуговування, соціальних і правових послуг, опіки; можливість користуватися правами і основними свободами.	Фізіологічні Екзистенційні Соціальні
4	Реалізація внутрішнього потенціалу	Можливості для всебічної реалізації свого потенціалу; доступ до можливостей суспільства в галузі освіти, культури, духовного життя і відпочинку	Престижні Духовні Соціальні
5	Гідність	Можливість вести гідний і безпечний спосіб життя, не піддаватися експлуатації,насильству; право на справедливе поводження, оцінка ролі незалежно від економічного внеску.	Екзистенційні Престижні

Відмітимо, що у XXI столітті спектр потреб людей похилого віку, що задовольняються шляхом надання соціальних послуг, значно розширився.

Це обумовлено багатьма чинниками. Насамперед, особливостями постіндустріального (інформаційного) суспільства, найбільш фундаментальною ознакою якого є переорієнтація виробництва зі створення матеріальних благ на надання послуг і генерування інформації, а також розвитком професійної соціальної роботи та змінами у самих підходах до розуміння старості. В умовах сучасного суспільства з розвитком відповідних систем виробництва - засобів транспорту, телебачення, мереж зв'язку змінюються уявлення про параметри задоволення потреб, урізноманітнюються пропозиції, в результаті чого істотно розширюється і саме коло необхідних потреб. Навіть у спеціальних закладах для людей похилого віку, якими, для прикладу, є територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг), воно не зводиться до потреб фізичного існування (їжі, житла, одягу і т. ін.). У коло нагальних ввійшли потреби в переміщенні, спілкуванні, освіті, інформації й багато ін. Люди похилого віку потребують нестандартних форм зайнятості й використовують фріланс, аутсорсинг, дауншифтінг тощо. Виробляється багато речей і предметів, безпосередньо не пов'язаних із задоволенням вітальних потреб, а ті, що спрямовані на них, набувають нових форм.

Такі специфічно людські потреби, як моральні, естетичні, потреба у творчості породжують розмаїття об'єктів матеріальної й духовної культури і прагнення до оволодіння ними шляхом залучення до науки, мистецтва, філософської культури. Розвиток духовних потреб людей похилого віку у цьому сенсі зумовлений демократизацією освіти й функціонуванням нових інститутів культури.

У зв'язку з глобалізацією до вітчизняної сфери соціального обслуговування стали широко впроваджуватися закордонні зразки соціальних послуг, більш орієнтовані на індивідуальні потреби людей похилого віку. Слід зазначити проникнення на цей ринок послуг міжнародних організацій: «Карітас», «Лікарі без кордонів», «Армія спасіння» та інших. Для людей похилого віку в Україні вони відомі новими підходами для надання соціальних послуг. Примітно також впровадження до системи соціального обслуговування інформаційних технологій.

Для ефективної діяльності організацій системи соціального захисту людей похилого віку ставляться вимоги своєчасного виявлення і якісного забезпечення потреб цільових груп користувачів і, по можливості, конкретного отримувача послуг.

Такі підходи узгоджуються із сучасними тенденціями реформування системи соціальних послуг в Україні. У рамках нових підходів організації, служби та установи при розробці генеральної стратегії розвитку починають орієнтуватися не на збільшення кількості користувачів соціальних послуг, а на розробку послуг, здатних задовольнити їх специфічні потреби. Ця перебудова здійснюється з одного боку, шляхом вивчення потреб клієнтів і розвитку відповідних послуг, з іншого - через формування і корегування потреб за рахунок інноваційних пропозицій.

Оцінювання потреб розглядається як фундамент, на якому будується успішна політика національного рівня або регіональна програма. У Мадридському міжнародному плані дій з проблем старіння [43]. запропоновані окремі шляхи отримання інформації, які організовані у відповідності до трьох пріоритетних напрямів: участь людей похилого віку у розвитку суспільства; забезпечення охорони здоров'я і добробуту; створення сприятливих умов, що забезпечують індивідуальний розвиток людини впродовж усього життя. Таке рамкове планування може служити основою для збору інформації у процесі оцінювання потреб незалежно від того, які методи оцінки потреб обрані.

Висновки до другого розділу

Отже, у нових соціально-економічних реаліях суспільства до проблем старості та її визначення вчені і практики підходили і підходять з різних точок зору: біологічної, фізіологічної, психологічної, функціональної, хронологічної, соціологічної та ін. А звідси і специфіка рішення проблем суспільного й соціального стану, ролі і місця в родині, в організації соціального забезпечення й обслуговування, соціальної реабілітації, соціального піклування над людьми похилого віку.

Вивчення проблеми старіння вказує на можливість і необхідність підготовки людей до цих змін. Мета полягає не лише в підтримці фізичного стану особи, але вимагає і створення умов для її психологічної адаптації та соціально-побутової підтримки.

Оцінювання потреб розглядається як фундамент, на якому будується успішна політика національного рівня або регіональна програма. Завдяки соціологічному підходу до вивчення потреб можна виявити, в чому люди похилого віку відчувають нестачу.

Оскільки найближчими роками в структурі населення України слід очікувати збільшення чисельності людей похилого віку, які потребуватимуть сторонньої допомоги та соціального захисту, то виникає необхідність упорядкування соціальних послуг, узагальнення кращого досвіду їх надання та створення системи соціальних послуг, що задовольнятиме їх потреби.



РОЗДІЛ 3. ЕМПІРІЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ПОТРЕБ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ

3.1 Методична база вивчення потреб особистості у похилому віці

Робота з людьми похилого віку передбачає цілеспрямований вплив на особистість з метою корекції її психічного стану для полегшення процесу адаптації, підвищення активності і відповідальності людини.

Психологами розроблено значну кількість конкретних методик для вивчення потреб, мотивації і мотивів поведінки людини похилого віку.

Для досягнення цілей емпіричного дослідження нами був підібраний наступний діагностичний інструментарій.

1.Тест-опитувальник на визначення самотності.(Додаток А)

Даний тест-опитувальник складається з 20 закритих запитань. Вони включають в себе такі відповіді як: так, ні, часто, рідко, інколи та ніколи. За допомогою якого ми змогли визначити рівень самотності людей похилого віку. Загальний підсумковий показник по кожній з підшкал може знаходитися в діапазоні від 15 до 60 балів. При цьому, чим вище підсумковий показник, тим вищий рівень самотності.

При інтерпретації показників можна використовувати наступні орієнтовні оцінки самотності: 0-20 балів - низький рівень самотності, 20-40 балів - середній рівень; 40-60 - високий рівень самотності.

Даний діагностичний тест-опитувальник призначений для визначення рівня самотності, наскільки людина похилого віку відчуває себе самотньою.

Феномен самотності полягає в тому, що почуття самотності сприймається як гостро суб'єктивне, суто індивідуальне і часто унікальне переживання. Одна з найбільш характерних рис самотності - це специфічне почуття повної заглибленості в самого себе. Почуття самотності не схоже на інші переживання, воно цілісно, абсолютно все охоплює.

По кожному досліджуваному та групи в цілому був написаний висновок, який включав в себе оцінку рівня самотності і при необхідності рекомендації щодо його корекції.

2. Анкета на визначення адаптаційного процесу людей похилого віку (Додаток Г).

Визначаючи критерії адаптації, ми використовували допоміжні методи збору інформації, зокрема анкетування, спостереження, індивідуальні бесіди, метод самоаналізу.

Відповідно до критеріїв адаптації було виділено її рівні: низький, середній, високий.

До низького рівня належать такі респонденти, що мають занижену самооцінку, низький рівень адаптованості, можливий низький рівень домагань, високий рівень тривожності, обмежене коло спілкування, відсутні навички самообслуговування, негативне ставлення до соціального середовища.

Середній рівень адаптованості характеризується розвитком адекватного рівня самооцінки на недостатньому рівні, відсутністю бажання адаптуватися до нових умов, обмеженістю кола спілкування. Люди похилого віку, що належать до цього рівня, важко переносять зміни в житті, але не втрачають рівноваги й намагаються вирішити проблемні ситуації, мають середній рівень самотності та високий рівень тривоги.

Високий рівень адаптації - наявність адекватного рівня самооцінки, бажання пристосовуватися до нових умов, комунікабельності, активної життєвої позиції, задоволеність умовами перебування. Такі люди легко звикають до змін у своєму житті, правильно оцінюють події, що відбулися, та зберігають душевну рівновагу; як правило, не скаржаться на самотність, у них спостерігається помірний рівень тривожності. Отже, літніх людей, які брали участь у експерименті, ми розподілили за рівнями адаптації.

Анкета спрямована на визначення адаптаційного процесу людей похилого віку і включає в себе 20 закритих і відкритих запитань.

Форма проведення: групова. Час проведення: 15 - 20 хв. Загальна кількість балів, які можна отримати при заповненні анкети - 60 балів. Інтерпретація результатів: 25--30 балів -- високий рівень адаптації; 20--24 бала -- середній рівень адаптації; 10--14 балів -- низький рівень адаптації; 9 і менш балів -- дезадаптація.

Проблема соціалізації та соціально-психологічної адаптації людей похилого віку в даний час є однієї з найактуальніших не тільки для психологічної науки, а й для суспільства в цілому.

Дослідження особливостей протікання кризи у людей похилого віку, що знаходяться в різній громадській та соціальній ситуації, дозволяє виявити нові, не відомі до нашого часу фактори і закономірності генезису психіки. З точки зору соціальної практики, для суспільства, тим більше суспільства, що переживає перехідний період, психологічний комфорт і стійкість великої групи людей, яка збільшується в останні десятиліття, служать важливими показниками суспільного устрою і фактором соціальної стабільності.

Ефективними є такі методики: методика "Автопортрет" (П. Ржичан), шкала самооцінки (Ч. Д. Спілбергер, Ю. Л. Ханін), методика визначення індексу життєвого задоволення (ІЖЗ).

3. Методика "Автопортрет" (П. Ржичан) спрямована на отримання інформації про життя досліджуваних, особливості самооцінки їхньої життєвої ретроспективи. Клієнту пропонують накреслити горизонтальний відрізок прямої, де крайні рисочки означають народження і закінчення життя. На відрізку, що уособлює прожите життя, відмічають найбільш важливі події, оцінюють ступінь задоволення ними. На основі цього будується крива, яка відображає задоволення життям. Накреслена крива може бути використана як підгрунтя для подальшої бесіди з клієнтом.

4. Шкала самооцінки (Ч.Д. Спілбергер, Ю.Л. Ханін) використовується для виявлення самооцінки людини в реальному часі. Досліджується кореляція між її особистісною тривожністю та ставленням до власного минулого і майбутнього. Висока тривожність, виявлена за допомогою даної шкали, відповідає негативному сприйняттю минулого; низька тривожність - задоволенню теперішнім і оцінюванню майбутнього як невідомого, але неприємного; низькому чи помірному показнику відповідає задоволення минулим і теперішнім, позитивна оцінка майбутнього.

5. Методика визначення індексу життєвого задоволення (ІЖЗ) успішно використовується у геронтологічних дослідженнях. Мета її полягає у визначенні загального психологічного стану людини. Показник ІЖЗ відображає загальний психологічний стан людини, ступінь її психологічного комфорту і соціально-психологічної адаптованості. У процесі проведення методики можна також виявити основні психологічні проблеми людей похилого віку, що впливають на задоволення життям, а також виявити інтерес до життя, самооцінку людиною своїх якостей, особливості ставлення до життя, психосоматичний тонус, узгодженість між поставленими і досягнутими цілями.

При виявленні й оцінюванні ознак мотивації придатні такі засоби:

6. Методика діагностування ціннісних орієнтацій (М. Рокич), призначена для діагностування моделі ціннісних орієнтацій, зокрема її інструментальних та термінальних цінностей;

Система ціннісних орієнтації визначає змістовну сторону спрямованості особистості і складає основу її відносин до навколишнього світу, до інших людей, до себе самої, основу світогляду і ядро мотивації життєвої активності, основу життєвої концепції і «філософії життя». Найбільш поширеною в даний час є методика вивчення ціннісних орієнтації М. Рокича, заснована на прямому поділі списку цінностей. М. Рокич розрізняє два класи цінностей:

- термінальні - переконання в тому, що кінцева мета індивідуального існування варта того, щоб до неї прагнути;

- інструментальні - переконання в тому, що якийсь образ дій або властивість особистості є кращим в будь-якій ситуації.

Цей поділ відповідає традиційному поділу на цінності-цілі і цінності-засоби.

Респонденту пред'явлені два списки цінностей (по 18 у кожному) або на аркушах паперу в алфавітному порядку, або на картках. У списках випробуваний присвоює кожній цінності ранговий номер, а картки розкладає по порядку значимості. Остання форма подачі матеріалу дає більш надійні результати. Спочатку пред'являється набір термінальних, а потім набір інструментальних цінностей.

7. Методика мотиваційної індукції (МІМ) Ж. Нюттена, що дає змогу оцінити силу мотиву на основі переважання помилок у різних ситуаціях (адаптував її Є. Васюков, 1984 р.);

8. Опитувальник запропонований Д. Расселом, Л. Попелу,

М. Фергюсоном. Мета методики - дослідження рівня суб'єктивного відчуття людиною своєї самотності. Виявляється стан самотності може бути пов'язано з тривожністю, соціальною ізоляцією, депресією, нудьгою. Необхідно розрізняти самотність як стан вимушеної ізоляції і як прагнення до самотності, потреба в ньому. Випробуваному пропонується розглянути ряд тверджень послідовно і оцінити з точки зору частоти їх прояву стосовно його життя за допомогою чотирьох варіантів відповідей: "часто", "іноді", "рідко", "ніколи".

9. Тест на определение индекса жизненной удовлетворённости (Додаток Б) Тест разработан группой американских учёных, занимающихся социально-психологическими проблемами геронтопсихологии; впервые опубликован в 1961 году, адаптирован Н. В. Паниной (1993). В таблице приведены наиболее частые суждения людей о своем настроении в разные периоды жизни. Прочитайте, пожалуйста, каждое суждение и отметьте, согласны Вы с ним или нет. Для этого для каждого суждения нужно обвести кружком цифру, соответствующую подходящему ответу.

10. Анкета «Прагнення людини похилого віку до розвитку та підвищення рівня якості життєдіяльності» (ДОДАТОК В)

11. Методика діагностики соціально-психологічної адаптації К. Роджерса, Р. Даймонда (ДОДАТОК Г)

12. Проективна методика незакінчених пропозицій (на основі методики Дж. Нюттена) ДОДАТОК Д

13. Анкета для визначення основних проблем життєдіяльності людей похилого віку (ДОДАТОК Ж)

14) Опитувальник Херманса - оцінювання мотивації у дорослих (1976 р.) (X. Херманс, 1970 р.);

15) Список особистісних переваг (EPPS) - оцінювання сили потреб (А. Едвардс, 1954 р.);

16. Методика «Потреба у досягненнях» Потреба у досягненнях - це прагнення людини перевершити уже досягнутий рівень виконання певної дії, змагання з самим собою або з іншими. Потреба у досягненнях визначає рівень намагань людини - ті цілі, які вона вважає для себе реальними. Саме вони лежать в основі наполегливості при подоланні перешкод.

...