Вступ до загальної психології

Когнітивна психологія - напрям, який намагається довести вирішальну роль ЗНАННЯ в організації поведінки субґєкта [3, c. 67].

До когнітивної психології можна зарахувати теорію когнітивного дисонансу Л. Фестінгера, відомими представниками когнітивізму є також Дж. Брунер, Р. Аткінсон.

Когнітивні теорії особистості ґрунтуються на трактуванні людини як істоти, що розуміє, аналізує, оскільки людина перебуває у світі інформації, яку треба збагнути, оцінити, використати.

Вчинок людини містить три компоненти: а) саму дію, б) думки, в) відчуття, які вона переживає, виконуючи певну дію.

Зовні схожі вчинки можуть бути різні, оскільки думки і відчуття були іншими. Опинившись у реальній ситуації, людина не має нагоди всебічно проаналізувати обставини (мало часу, брак знань), їй потрібно вирішувати, тому вона робить вибір і здійснює вчинок (біхевіористи на цьому завершують аналіз поведінки), але когнітивна та емоційна частина вчинку ще не завершені, оскільки сам вчинок є джерелом інформації, який дає змогу формулювати або змінювати думку про себе або про інших [3, c. 67].

Гуманістична психологія з'явилася 30-ми роками ХХ ст. як противага неофрейдистським концепціям. Підґрунтя гуманістичного напрямку - погляд на особистість як на цілісну, відкриту систему, що здатна до самоорганізації і саморозвитку. Акцентом у гуманістичній психології є погляд на індивіда як на центральну цінність. Поведінка людини - зовнішній прояв її внутрішнього світу. Представниками гуманістичного напрямку у психології є Карл Р. Роджерс (1902-1987 рр.), Абрахам Г. Маслоу (1908-1970 рр.), Гордон В. Олпорт (1897-1970 рр.), Ш. Бюллер (1893-1974 рр.). Вони були не згодні з думкою про те, що людська поведінка обумовлена або прагненням до задоволення, або тенденцією до агресії, або до захисту від суспільства. На їх думку, джерело розвитку особистості - природжені тенденції до самореалізації. Розвиток особистості - це розгортання цих природжених тенденцій. Предметом її вивчення стала здорова особистість (на відміну від попередніх теорій, що ґрунтувалися на вивченні тварин чи психічно хворих людей) [18].

Центральним моментом у гуманістичній психології є практичне використання її у психотерапії та освіті. Велика заслуга в цьому належить К. Роджерсу. Він розробив теорію повноцінного функціонування творчої особистості і відповідну їй особистісно-орієнтовану психотерапію. Вона відома під назвою клієнт-центрованої терапії [18].

У вченні А. Маслоу провідна потреба людини - самоактуалізація. Це процес постійного розвитку і практичної реалізації своїх можливостей. Крім цієї потреби, А. Маслоу виділяє також низку інших, які разом формують ієрархію.

П'ять рівнів мотивації за А. Маслоу:

1) фізіологічний (їжа, сон, секс);

2) потреба у безпеці (квартира, робота);

3) потреба у належності (потреба однієї людини в іншій - сім'я);

4) рівень самооцінки (потреба в самоповазі, компетенції, гідності);

5) потреба в самоактуалізації (потреба у творчості, красі, цілісності).

Потреби першого та другого рівнів - дефіцитарні (припиняються після їх задоволення); четвертого та п'ятого - ростові (підсилюються після реалізації).

Людина, яка досягає п'ятого рівня, - психічно здорова особистість, за А. Маслоу.

Характеристиками цілісної особистості є:

* ефективне сприймання реальності;

* спонтанність, простота і природність поведінки;

* орієнтація на вирішення проблеми;

* постійна дитячість сприймання;

* часті переживання пікових почуттів, екстазу;

* щире бажання допомогти всьому людству;

* глибокі міжособистісні стосунки;

* високі моральні стандарти.

Цілісна особистість прагне до встановлення гарного психологічного контакту з іншими, відкрито емоційна, знає, хто вона і ким хотіла б бути, максимально відкрита новому досвіду, живе «тут і зараз», майже безумовно позитивно ставиться до всіх, емпатична [18].

Ще одним, не менш відомим представником гуманістичної психології є Г. Оллпорт, який розробив психологічну теорію особистості, яку назвали «теорія рис». Відповідно до цієї теорії люди відрізняються один від одного набором і ступенем розвитку в них окремих, незалежних рис.

Отже, особистість відповідно до поглядів гуманістів - це цілісна відкрита система, що спроможна до самоорганізації і саморозвитку [18].

Одним із засновників нового напряму у психології, що виник у західному світі наприкінці ХХ століття, є чеський психолог, філософ і психіатр Станіслав Гроф. Він показує багатовимірність психіки людини, наголошує на важливості добіографічного (пренатального і перинатального) та трансперсонального рівнів психіки, що не бралися до уваги раніше. Відтак заснований ним напрям має назву трансперсональної психології.

Розглянемо названі періоди розвитку дитини та рівні її психіки.

Пренатальний розвиток - це дородовий, утробний розвиток індивіда, під час якого відбувається розгортання успадкованого потенціалу.

Перинатальний розвиток - період від 28 тижня вагітності, період пологів та перші 7 днів життя новонародженого [4; 8].

С. Гроф наголошував на важливості пренатального періоду розвитку людини, а також безпосередньо процесу народження для подальшого розвитку особистості. С. Гроф розділив появу людини на світ на чотири етапи, які він назвав базовими перинатальними матрицями (БПМ). На кожному з цих етапів можуть виникнути особливі проблеми. Їх невдале вирішення викликає тяжкі травми психіки, що міцно закріплюються у підсвідомості людини у вигляді матриць і впливають на подальше життя. Ці матриці визначають певний стереотип поведінки людини [18].

Отже, згідно з поглядами С. Грофа, психіка складається з таких рівнів:

1. Особисте біографічне несвідоме, з яким працював З. Фрейд.

2.Трансперсональне (надособисте) несвідоме, яке також містить уявлення

К.Г. Юнга про архетипічне (колективне) несвідоме.

3. Перинатальне несвідоме, що є містом між особистісним і надособистісним несвідомим, наповнене символізмом і конкретними переживаннями смерті та відродження. Саме регресія до пренатального рівня є умовою доступу до трансперсонального [18].

Підґрунтя психології С. Грофа формують трансперсональні переживання, що виникають у зміненому стані свідомості, який викликається застосуванням спеціально розробленої техніки холотропного дихання. Останнє - це інтенсивне дихання за певними правилами, що супроводжується специфічною музикою та сфокусованою роботою з тілом. У зміненому стані свідомості активізуються базові перинатальні матриці та в символічній формі відбувається вивільнення придушеної хворобливої енергії. Дана практика має не лише психотерапевтичне значення, а й спрямована на самопізнання, збагачення внутрішнього досвіду, духовне зростання та особистісний розвиток людини [8].

Останнім часом з'являється все більше наукових поглядів щодо психології поведінки і вчинків. Одну з перших спроб розгорнутого філософсько-психологічного дослідження феномену вчинку і пояснювальних можливостей цього поняття здійснив М.М. Бахтін. Звертаючись до ідеї вчинку, М.М. Бахтін наголошує на двох принципових моментах. По-перше, вчинок «синтезує» різні змісти і форми людської активності. По-друге, вчинок надає людській активності конкретного індивідуалізованого характеру [11].

Свою філософсько-психологічну теорію вчинку В.А. Роменець логічно та історично пов'язує з «філософією вчинку» М.М. Бахтіна, віднаходячи й окреслюючи в ній, разом із філософськими, суто психологічні аспекти.

В.А. Роменець розглядає вчинок як «логічний осередок психічного», як вищу форму активності, наповнену для людини конкретним життєвим смислом. Вчинок - це не будь-яке, а обов'язково високоморальне, відповідальне, вільне («спонтанійне»), творче діяння [11].

За В.А. Роменцем, вчинок є істинною, справжньою творчістю нових форм і якостей психічного. Тому розкрити механізм вчинку - це те саме, що розкрити творчий механізм психічного розвитку.

Сучасна українська школа психології вчинку В.А. Роменця акцентує увагу не стільки на визначенні вчинків як культурно-історичних зразків (стереотипів) поведінки, що повинні засвоюватись і відтворюватись Індивідом, скільки на визначенні їх як неповторних, творчих, відповідальних душевно-духовних актів, здійснюючи які людина реалізує сласну сутнісну міць, зростає як непересічна вільна соціокультурна особистість і неповторна індивідуальність [11].

4.2 Розвиток вітчизняної психології на початку ХХ ст. Причини відставання вітчизняної психології

феодальний психологічний наука

Вітчизняна психологія формувалася, спираючись як на досягнення світової науки, передової української філософсько-психологічної думки (Ф. Прокопович, К. Калиновський, Г. Кониський, Г. Сковорода та ін.), так і на здобутки в галузі розробки проблем психічної причинності, зв'язку мозку й психіки, проблем рефлексології, психотехніки та ін.

Істотно вплинула на розвиток уявлень про природу психічного, що склалися в українській психології, діяльність таких видатних психологів, як П.П. Блонський, В.М. Бехтерев, Л.С. Виготський, В.В. Зеньківський, К.М. Корнілов, І.П. Павлов, Т.М. Сєченов, К.Д. Ушинський, Г.І. Челпанов та ін.

Історія розвитку вітчизняної психології на початку ХХ століття тісно переплетена із радянським періодом становлення суспільства. На початку XX ст. про потребу введення в науковий обіг синтетичного поняття особистості, індивідуальності «як координованої цілісної системи», про необхідність всебічного вивчення особистості заявляли М.М. Ланге, І.О. Сікорський,

В.М. Бехтерев та інші дослідники.

Великий внесок у розробку ідеї об'єктивної психології зробив В.М. Бехтерев, намагаючись довести можливість поширення на психічні і соціально-психологічні явища законів природи, фізичних законів. Як послідовний рефлексолог В.М. Бехтерев запропонував замінити психологію рефлексологією. З часом замість поняття «рефлекторної дуги» (що існувало ще за часів Декарта), яке не розкривало всієї сутності сигнального управління пристосовницькою діяльністю організму, була введена модель «рефлекторного кільця» [11].

Ці ідеї ознаменували суттєве зрушення в усій системі психофізіологічних уявлень. Вони переводили думку на нові рейки. Замість простого причинно-наслідкового ланцюжка, що здавався з часів Галілея і Декарта ідеалом детерміністичного пояснення, вводилося поняття колового управління рухом. Незвичним було й уявлення про те, що причинною інстанцією є, разом із зовнішніми подразниками, уже закладені в організмі схеми та моделі того, що має бути досягнуто. Цікаво, що ця думка діставала вагоміше підтвердження, якщо предметом аналізу обиралися складніші форми активності, насичені високим потенціалом суб'єктивності і суб'єктності, наприклад, вчинки.

У післяреволюційний період вітчизняна психологія розвивалася на основі ідей марксистської філософії, а також під впливом матеріалістичних ідей І.М. Сєченова, І. П. Павлова, О. О. Ухтомського та ін. У теоретичних дослідженнях 20-30-х років розроблялися методологічні засади нової діалектико-матеріалістичної психології [17].

Значний внесок у розвиток психології XX ст. зробили радянські вчені Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, А.Р. Лурія, П.Я. Гальперін.

Лев Семенович Виготський (1896-1934рр) заклав основи культурно-історичної концепції психічного розвитку, коли розвиток психічних функцій людини відбувається під час освоєння індивідом цінностей культури [22].

Л.С. Виготський увів поняття про вищі психічні функції (мислення поняттями, розумне мовлення, логічна пам'ять, довільна увага) як специфічно людську, соціально-обумовлену форму психіки. Розвиваються вищі психічні функції в процесі навчання.

Серед висунутих Л.С. Виготським ідей найважливішим є положення про зону найближчого розвитку, що передбачає таке: «тільки те навчання для дитини є ефективним, яке забігає вперед розвитку, ніби тягне його за собою, виявляючи можливості дитини виконати за участю педагога ті завдання, з якими вона самостійно впоратися не може».

На кожному етапі вікового розвитку існує своя провідна діяльність, яка забезпечує головний зміст розвитку психіки й особистості дитини. Кожна психічна функція дитини має свій оптимальний сенситивний період, коли її розвиток відбувається найлегше, найшвидше і найуспішніше [22].

Олексій Миколайович Леонтьєв (1903-1979рр) висунув загальнопсихологічну концепцію діяльності, яка є одним із впливових напрямків у радянській і світовій психології. Він провів аналіз розвитку психіки у філо- і онтогенезі, розкрив механізм походження свідомості і його ролі в регуляції діяльності людини.

На основі запропонованої О.М. Леонтьєвим схеми структури діяльності вивчалися психічні функції (сприйняття, пам'ять, мислення, увагу), аналізувалася свідомість людини (виділення значення, сенсу і «чуттєвої тканини» як головних її компонентів) і особистість (трактування її базової структури як ієрархії мотиваційно-смислових утворень) [22].

Петро Якович Гальперін (1902-1988рр) розглядав психічні процеси (від сприйняття до мислення включно) як орієнтовну діяльність суб'єкта в проблемних ситуаціях. Сама психіка з історичного боку виникає лише в ситуації пересувного життя для орієнтування на основі образу і здійснюється за допомогою дій у плані цього образу. П.Я. Гальперін - автор концепції поетапного формування розумових дій (образів, понять). Практична реалізація цієї концепції дозволяє істотно підвищити ефективність навчання.

Однак ідеологічні догмати цього періоду не могли не відбитися на розвитку радянської психології. Це виявилося, зокрема, у відставанні прикладних психологічних досліджень. Так, від середини 30-х років припинили своє існування такі галузі психології, як педологія, психотехніка, тестологія. Залишилися непоміченими або навіть утраченими на тривалий час окремі перспективні ідеї відомих психологів. Це стосується, зокрема, висунутих на початку 30-х років ідей

Л.С. Виготського про значення особистості як інтегративного, системоутворювального фактора розвитку вищих психічних функцій. У його педологічних працях були сформульовані закони розвитку психіки в підлітковому віці в межах єдиної структури й динаміки особистості.

Лише в 50-ті роки радянська психологія повертається до проблеми особистості. У працях Б.Г. Ананьєва, О.В. Веденова, К.К. Платонова стверджується думка, що психологічна наука в цілому має предметом пізнання людську особистість [17].

У радянській психології був сформульований «принцип особистісного підходу» до вивчення психіки (Л.І. Божович, К.К. Платонов, І.С. Кон). У працях О.Г. Асмолова, Л.І. Божович, Л.С. Виготського, Д.Б. Ельконіна, О.В. Запорожця, Г.С. Костюка, О.М. Леонтьева, В.М. М'ясищева, К.К. Платонова, A.В. Петровського, С.Л. Рубінштейна, B.В. Століна, М.Г. Ярошевського та інших психологів сформульовані проблеми вивчення особистості як цілісного системного психічного утворення в її багатопланових соціальних і природних зв'язках і в процесі розвитку.

Отже, психологія сформувала досить ґрунтовну наукову картину психіки.

Запитання і завдання для самостійної роботи

1. Назвіть три підходи до періодизації етапів становлення психології як науки.

2. Назвіть (перерахуйте) найзначніші школи (напрями) психологічної науки в XX ст. та імена їх найвидатніших представників.

3. Структура особистості за З. Фрейдом.

4. Що таке неофрейдизм? Назвіть його найважливіших представників.

5. Дайте характеристику архетипів колективного несвідомого К.Г. Юнга.

6. Комплекс неповноцінності та його подолання у вченні А. Адлера.

7. Ієрархія мотивів за А. Маслоу.

8. Погляд на психіку С. Грофа.

9. Відмітьте недоліки біхевіоризму та його переваги.

10. Вкажіть основні положення теорії діяльності О.М. Леонтьєва та психології вчинку В.А. Роменця.

Тестові завдання для самоконтролю:

Знайдіть єдину правильну відповідь на тестові запитання

1. З ім'ям якого давньогрецького лікаря пов'язують назви чотирьох темпераментів, що дійшли до наших днів (сангвінічний (переважає кров), холеричний (переважає жовта жовч), меланхолійний (переважає чорна жовч), флегматичний (слиз)?

а) Гіппократ;

б) Алкмеон;

в) Герофіл;

г) Демокріт.

2. Науковцями, які сприяли розвитку психології як науки у Середньовіччі, були:

а) Авіценна, Аверроес, Ф. Аквінський;

б) Алкмеон, Герофіл і Еразістрат;

в) Леонардо да Вінчі, Ф. Бекон, Г. Перейра;

г) Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Лейбніц, Т. Гоббс.

3. Центральне поняття реактології:

а) «реакція»;

б) «рефлекс»;

в) «стимул»;

г) «діяльність».

4. Засновник аналітичної психології:

а) Карл Юнг;

б) Альфред Адлер;

в) Зигмунд Фрейд;

г) Карен Хорні.

5. Колективне несвідоме, за К.Г. Юнгом, поєднує:

а) комплекси;

б) архетипи;

в) стереотипи;

г) традиції.

6. Психоаналіз заснував:

а) Е. Фромм;

б) З. Фрейд;

в) К. Хорні;

г) Б. Скіннер;

7. З. Фрейд зробив у психології відкриття:

а) свідомості і самосвідомості;

б) передсвідомості;

в) підсвідомості;

г) надсвідомості.

8. Центральною цінністю в гуманістичній психології є:

а) індивід;

б) людина;

в) свідомість;

г) інтелект.

9. У чому полягає основний метод біхевіоризму?

а) інтроспекція, тобто цілеспрямоване самоспостерігання за психічними процесами;

б) створення математичних моделей психічних процесів;

в) спостереження й експериментальне вивчення реакцій організму у відповідь на вплив навколишнього середовища.

10. Який найвидатніший внесок Л.С. Виготського у психологічну науку:

а)увів поняття про вищі психічні функції та зону найближчого розвитку;

б) запропонував та обґрунтував теорію діяльності;

в) запропонував нове трактування предмету вивчення психології;

г)експериментально довів ефективність використання об'єктивних методів у дослідженні.

Завдання до проблемної ситуації

Спираючись на опрацьований зміст лекції, сформулюйте відповіді на проблемні питання:

1. Навіщо студенту оволодівати науковими психологічними знаннями?

2.Проаналізуйте зміни предмета вивчення психології в межах останніх досягнень психоаналізу, біхевіоризму, гуманістичної психології та психології вчинку.

3. Як розуміли психіку у стародавні часи, в епоху Відродження та як її розуміють сьогодні?

4. Що зумовлює перспективи психологічної науки на сучасному етапі її розвитку?



Список використаної та рекомендованої літератури

1.Алейникова Т.В. Психоанализ / Т.В. Алейникова. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. - 347 с.

2.Большой психологический словарь / под ред. Б.Г. Мещерякова, В.П. Зинченко. - М.: 2003. - 672 с.

3.Варій М. Й. Загальна психологія: навч. посібник / М.Й. Варій. - [2-ге видан., випр. і доп]. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 968 c.

4.Варій М.Й. Психологія особистості: навч. пос. / М.Й. Варій. - К.: Центр навчальної літератури, 2008. - 592 с.

5.Варій М.Й. Психологія: навч. пос. [для студ. вищ. навч. закл.] / М.Й. Варій. - [2-ге вид]. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 288 с.

6.Винославська О.В. Психологія / О.В. Винославська, О.А. Бреусенко-Кузнєцов, В.Л. Зливков та ін.; за наук. ред. О.В. Винославської. - [2-е вид., переробл. і доповн]. - К.: ІНКОС, 2009. - 390 с.

7.Герофил и Эразистрат: александрийская школа врачей [Електронний ресурс]. - Режим доступа: http://www.pedagog razvitie.ru/Filosofy_psihologii_snamenitiye_imena/Aleksandriyskaya_shkola_wrathey/index.html.

8.Гроф С. Психология будущего: Уроки современных исследований сознания / пер. с англ. С. Офертаса и О. Цветковой. - М.: ООО «Изд-во АСТ» и др., 2003. - 458 с.

9.Дуткевич Т.В. Загальна психологія. Теоретичний курс: навч. посіб. / Т.В. Дуткевич. - К.: Центр учбової літератури, 2016. - 388 с.

10.Історія психології: курс лекцій: навчальний посібник / уклад. Н.В. Гриньова. - Умань: Візаві, 2012. - 209 с.

11.Киричук О.В. Основи психології / О.В. Киричук. - К.: Либідь, 2006. - 632 с.

12.Конюхов Н.И. Словарь-справочник практического психолога / Н.И. Конюхов. - Воронеж: НПО «МОДЭК», 1996 . - 224 с.

13.Левчук Л. Психоаналіз: історія, теорія, мистецька практика / Л. Левчук. - К.: Либідь, 2002 -250 с.

14.Лихи Т. История современной психологии / Т. Лихи. - [3-е узд.]. - СПб.: Питер, 2003. - 448 с.

15.Основи глибинної психології: курс лекцій: навч. посібник / уклад. Н.В. Гриньова. - Умань: Візаві, 2013. - 124 с.

16.Психологическая энциклопедия / под ред. Р. Корсини, А. Ауэрбаха. - [2-е узд.]. - СПб.: 2006. - 1096 с.

17.Психологія / Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.; за ред. Ю.Л. Трофімова]. -[ 2-ге вид., стереотип.]. - К.: Либідь, 2000. - 516 с.

18.Психологія: навч. посібник / Т.В. Іванова, О.А. Кривопишина, П.І. Сахно та ін.; за заг. ред. Л.М. Кудояра. - Суми: Сумський державний університет, 2011. - 331 с.

19.Русинка І.І. Психологія: навч. посіб. / І.І. Русинка. - К.: Знання, 2007. - 367 с.

20.Свенцицкий А.Л. Краткий психологический словарь / А.Л. Свенцицкий. - М. : «Проспект», 2014. - 512 с.

21.Скрипченко О.В. Загальна психологія: підручник / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З В. Огороднійчук та ін. - К.: Каравела, 2009. - 464 с.

22.Столяренко Л.Д. Психология и педагогика: учебное пособие / Л.Д. Столяренко, В.Е. Столяренко. - [4-е изд., перераб. и доп.]. - М.: Изд-во Юрайт, 2011. - 671 с.

23.Тарасова Л.Е. Общая психология конспект лекций / Л.Е. Тарасова. - М., 2009. - 190 с.

24.Шульц Д.П. История современной психологии / Д.П. Шульц, С.Э. Шульц; пер. с англ. А.В. Говорунов, В.И. Кузин, Л.Л. Царук; под ред. А.Д. Наследова. - СПб.: Изд-во «Евразия», Санкт-Петербург, 2002. - 533 с.

25.Ярошевский М.Г. История психологии / М.Г. Ярошевский. - М., 2003. - 546 с.

Размещено на Allbest.ru

...