Формування мотивації навчально-пізнавальної діяльності студентів технічних спеціальностей

Размещено на http://www.allbest.ru/

В.І. Клочко, А.А. Коломієць

Формування мотивації навчально-пізнавальної діяльності студентів технічних спеціальностей



1. Теоретичні основи формування мотивації навчально-пізнавальної діяльності студентів технічних спеціальностей засобами історіографії

1.1 Мотивація навчально-пізнавальної діяльності студентів як психолого-педагогічна проблема

Дослідженню питання мотивації і мотивів поведінки людини приділено багато уваги вітчизняними та закордонними педагогами. Велика кількість праць педагогів і психологів відрізняється своєю багатогранністю та, водночас, різноплановістю. Навіть одні і ті ж психологи в різний час висловлювали різні думки стосовно мотивів та мотивації. Так, відомий в наш час психолог О. Леонтьєв зазначає, що мотив спричиняє окрему, конкретну дію. Однак в більш пізніх роботах він стверджував, що мотиви стосуються лише діяльності, а діяльність немає самостійного мотиву [107].

Для нашого дослідження ми визначили попередню умову, а саме: з'ясувати зміст основних категорій, що стосуються мотивації, проаналізувати їх характеристики.

Розглянемо різні підходи до визначення терміна «мотивація». Мотивацію як динамічний процес утворення мотиву розглянули у своїх роботах М. Савчин [172], К. Ізард [78, с. 67], А. Маслоу [123]. Останній, визначивши мотивацію як процес спонукання особистості до задоволення потреби, надав їй енергетичної функції та динамічного характеру. Як зазначає І. Ільїн: «мотивація - це процес формування мотиву, що проходить через певні етапи» [79, с. 85]. Автор цитує думку Г. Асєєва про те, що для багатьох західних психологів (З. Фрейд, Д. Гілфорд, Г. Мерфі) характерне одностороннє розуміння мотивації як енергетичного аспекту досвіду та реакції, а також енергетичної й динамічної функцій [79]. На противагу такому підходу І. Ільїн висловлює свою точку зору, що при врахуванні стану індивіда, його можливостей, досвіду та ситуації в одному випадку буде вихід «енергії потреби», тобто відбуватиметься процес мотивації, а в іншому - ні. Далі автор наголошує на інтегрованому підході до визначення терміна

«мотивація» і пропонує синтез динамічної та статичної (змістової) складових цього поняття. Таку ж об'єднавчу позицію обрав Р. Гуревич, він визначає мотивацію через «систему взаємопов'язаних і підпорядкованих мотивів діяльності особистості… Мотивація є рухомою силою будь-якої людської, а звісно, і навчально-пізнавальної діяльності людини» [57, с. 380].

Деякі автори, зокрема Н. Юдіна, з позицій визначення мотивації через її зміст, окреслюють мотивацію комплексом факторів, що спрямовують і спонукають поведінку людини [220]. Також мотивація розглядається як «сукупність стимулів або мотивів, що мають певну ієрархію і виражають спрямованість особистості» [19, с.184], таку ж думку підтримують Д. Мазоха, Н. Опанасенко: «мотивація - спонукання (стимули), що включають активність, визначають її спрямованість» [113, с. 225].

У тлумачному психологічному словнику термін «мотивація» визначено як сукупність спонук, що викликають активність організму і визначають її спрямованість [212]. Оскільки мотив визначено В. Шапаром автором як спонукання до дії, усвідомлювана причина, що лежить в основі вибору дій та вчинків, то мотивацію автор визначає як комплекс, сукупність мотивів.

Отже, мотивація у психології та педагогіці розглядається як:

1) сукупність факторів, що підтримують і спрямовують поведінку (Бордовская Н.);

2) сукупність мотивів;

3) певний намір, що викликає активність особистості, а також визначає її направленість;

4) процес психічної регуляції певної діяльності.

Тривалий процес активізації спонукальних сил поведінки та діяння особистості в роботі О. Киричука [150, с. 245] називається мотивуванням. Тобто процес регуляції поведінки - утворення її стимулів та мотивів - автори називають не мотивацією, а мотивуванням. Зазначається, що формування «активного стану» тих чи інших потреб, хотінь, бажань, що відповідають змісту ситуації та індивідуальній оцінці особистості, є мотивуванням особистості, а вказаний «стан активації», що є складним комплексом спонук діяння особистості в цій ситуації, є мотивацією діяння.

Мотивація визначається «як складний комплекс мотивів» , який утворюється внаслідок оволодіння індивідом учинковою ситуацією [150, с. 245 ].

Надаючи мотивації певної динамічності, ми вважатимемо, що

Размещено на http://www.allbest.ru/

Логічний аналіз ключових понять, використовуваних в монографії, вимагає узагальнення для терміна «мотивація навчальнопізнавальної діяльності».

У процесі загального визначення поняття «діяльність» можна зазначити, що «це форма активності, сукупність дій, що викликаються мотивом» [209, c. 102].

За визначенням О. Власової «Навчальна діяльність - це один із основних видів діяльності людини, спрямований на її саморозвиток через опанування способами предметних і пізнавальних дій, узагальнених за формою теоретичних знань» [36, с. 108].

Під навчально-пізнавальною діяльністю (НПД) студентів/учнів ми розуміємо процес пошуку та здобуття знань студентами/учнями, результатом чого є формування в них умінь, знань і навичок.

Як зазначає Г. Кашканова: «Формування мотивації навчально-пізнавальної діяльності означає створення певного функціонального стану індивідуального мотиваційного поля, яке, узгоджуючись з іншими індивідуальними полями, складає колективне мотиваційне поле» [85], тобто створення загального позитивного ставлення до предмета, що вивчається.

В нашій роботі формування мотивації НПД ми визначили як процес зовнішнього цілеспрямованого впливу на мотиваційну сферу особистості спеціальними прийомами, методами, засобами, в результаті чого утворюється стійкий інтерес до навчальної дисципліни, навчального процесу (навчання в цілому), внутрішнє бажання до саморозвитку, до опанування нових знань.

Визначивши мотивацію через сукупність мотивів логічним кроком дослідження проблеми мотивації навчальної діяльності є визначення поняття мотиву.

До 1990 року в психології існувало щонайменше 50 теорій мотивації, різних напрямків у підході до трактування поняття мотиву, однак вони сходяться в одному - поняття мотиву базується на одному конкретному психологічному феномені, який є різним у різних авторів.

Мотив - одне з найважливіших і разом з тим нечітко визначених понять. Зміст терміна в його початковому значенні (від лат. moveo - надавати руху, штовхати), тобто мотив - це те, що надає руху і є поштовхом. У роботі [19, с. 184] зазначається: «Частина доcлідників під мотивом розуміє психічне явище, яке стає бажанням до дії». Інші вважають, що мотив - це свідома причина, яка лежить в основі вибору дій та вчинків особистості.

В. Шапар наводить найпоширеніші у психології та педагогіці дефініції поняття мотиву:

1) чинник до дії, що безпосередньо випливає із задоволення потреб суб'єкта, інтегральний синтез внутрішніх і зовнішніх умов, що спричинюють активність суб'єкта;

2) мотив - предмет, матеріальний або ідеальний, що спонукає і визначає вибір спрямованості діяльності;

3) усвідомлювана причина, що лежить в основі вибору дій та вчинків особистості [214].

Визначення мотиву через «внутрішнє спонукання особистості до того чи іншого виду активності» наведено Н. Бордовською, А. Реан [19, с.184].

Мотив, як підстава до дії, вчинку чи наміру, починається з виникнення потреби особистості і закінчується виникненням конкретного наміру [123].

І. Ільїн розглядає мотив з моністичної точки зору [79]. Автор виділяє декілька підходів до поняття мотиву, розглядаючи мотив як потребу, як мету, намір, властивість, стимул, стан, формулювання, задоволення. Коротко розглянемо кожну з теорій, які охарактеризовує дослідник.

Мотив як потреба. У сучасній психології (зокрема, в багатьох роботах А. Маслоу) потребу розглядають переважно як системну реакцію, поштовх до дії. Потреба - це відображення у свідомості бажання чогось у конкретний момент, яке часто переживається як внутрішня напруга (стан потреби) і яке спонукає психічну активність, що пов'язана з цілепокладанням. Також потребу розглядають як певне самопочуття індивіда. Це самопочуття, стан, що відображає діяльнісну активність, яка залежить від умов перебування індивіда. [180]. Аналогічну думку можна знайти у роботі Маслоу, який вважає, що за відправну точку при створенні мотиваційної теорії найчастіше беруться специфічні потреби, які прийнято називати фізіологічними потребами [123]. Дослідник зауважує, що коли в людині домінує певна потреба, то змінюється також вся його філософія майбутнього. [122, с. 62]. Він також класифікує потреби на базові потреби (фізіологічні потреби, потреби у безпеці і приналежності та любові, потреби у повазі, потреби в самоактуалізації), базові когнітивні потреби (бажання знати і розуміти, естетичні потреби ) і неусвідомлені потреби (які за своєю суттю, на думку автора, і є базовими).

Співвідношення між потребами та мотивами І. Ільїн пропонує систематизувати таким чином:

1) між потребою та мотивом можливі далекі і опосередковані взаємозв'язки;

2) потреба дає поштовх до виникнення мотиву;

3) потреба перетворюється в мотив після опредмечування, тобто після знаходження предмета, котрий може її задовольнити;

4) потреба - частина мотиву;

5) потреба і є мотив [80].

За визначенням Т. Кудріної, «потреба - це нестаток суб'єкта в чомусь конкретному, а мотив - обґрунтування рішення задовольнити або не задовольнити зазначену потребу». [190, с. 338].

Розглядаючи мотив як потребу, О. Яцишин підкреслює, що під час задоволення певної потреби способи її задоволення самі можуть перетворитися на потреби, причиною чого є переживання особистістю позитивних емоцій від виконання дії, щоб досягнути мети [224]. Таке зміщення потреб у психології називається автономізацією мотиву ( М. Леонтьєв).

Проте І. Ільїн, хоч і виокремлює мотив як потребу, але зазначає, що повністю ототожнювати потребу з мотивом не можна, оскільки, по-перше, потреба не повністю пояснює причину конкретної дії або вчинку (одна і та ж потреба може бути задоволена по-різному); подруге, мотив-потреба відділяє людину від справжньої мети, по-третє, прийняття потреби за мотив веде до того, що говорять про задоволення мотиву, а не потреби [81, с. 51].

Мотив як мета. Метою певної діяльності може бути як предмет, об'єкт, так і дія. Тобто об'єкт виступає спонукальною силою до певної дії. Така думка є досить поширеною, наприклад, в юриспруденції як мотив злочину можуть бути гроші, цінні речі.

Предмет, який з'являється насправді або в уяві людини, може викликати певну потребу, якщо її задоволення за допомогою цього об'єкта приносило людині втіху. В даному випадку розуміння мотиву ми перейдемо до поведінки типу стимул-реакція, де потреба взагалі не потрібна. Однак на думку Л. Божович, цей підхід є сумнівним, зокрема вона вважає сумнівним те, що саме предмети спричиняють потребу [15].

Позиції О. Леонтьєва та К. Левіна близькі за змістом, вони вважають, що речі і події для нас не є нейтральними, а навпаки - багато з них впливають на нас чинять на нас певний вплив, при цьому мотивуючи до діяльності [81]. Погляд на мотив як на мету не може дати відповіді на запитання, чому людина здійснює певний вчинок, оскільки, одна й та ж мета може задовольнити різні потреби, також з даної позиції ми не можемо говорити про силу та стійкість мотиву (характеристики мотиву).

Мотив як стимул. Мотив як стимул було розглянуто психологами ще минулого століття, вважалося, що мотив - це рушійна сила, стимул. Мотивом почали вважати будь-яку причину, котра викликала стимул, а не лише сам стимул. При цьому у якості об'єктів, що спричиняють діяльність людини, можуть бути як зовнішні, так і внутрішні фактори, однак вони всі не можуть бути віднесені до мотивів. Визнаючи в більшості випадків мотив як спонукальну дію, психологи задумуються звідки вона береться, ця спонукальна енергія. Тут виникають розбіжності у поглядах про джерела спонукання. Одні вважають, що спонукання береться від потреби, а інші наголошують, що від предмета задоволення потреб [193].

Мотив як намір. Л. Божович наміри розглядає як збуджувальну силу у випадках, коли ухвалюється рішення, при цьому вона підкреслює, що наміри виникають на базі потреб, котрі не можуть бути задоволені безпосередньо та вимагають проміжних ланок, які не мають власної стимулювальної сили. І. Ільїним зазначено: «У роботах інших авторів відмічається, що намір формується тоді, коли мета діяльності віддалена, її досягнення відкладено в часі, і є результатом впливу потреби - з одного боку, та інтелектуальної активності людини (що пов'язана з усвідомленням засобів досягнення мети) - з іншого. Таким чином, в намірі підкреслюється інтелектуальна сторона спонуки, що спричиняє прийняття людиною рішення» [81, с. 59]. Однак намір не розкриває початкову причину дії чи вчинку (не відповідає на запитання «чому?»).

Мотив як стійкі властивості особистості. Прихильниками такої точки зору були М. Медсен, Х. Мюррей (який одним із перших психологів почав розглядати мотиви як стійкі особистісні диспозиції) [137], котрі вважали, що стійкі властивості особистості обумовлюють поведінку і діяльність такою ж мірою, як і зовнішні стимули. Власні індивідуальні психологічні характеристики суб'єкта безпосередньо впливають на формування мотиву. Однак прийняття властивостей особистості за мотив не вирішує проблеми означуваності мотиву, оскільки багато особистісних властивостей є в більшій мірі потребами (потребами у нових враженнях, у прагненні до діяльності, до самозбереження), хоча стійкі властивості особистості (інтереси, ідеали) можуть впливати на прийняття людиною певних рішень.

Мотив як стан. Мотив у цій теорії розглядається як створення у психіці особистості певного передчуття задоволення отриманого від конкретного предмета чи дії. На думку І. Ільїна, таке передчуття захоплення може мати спонукальну силу. Проте прийняти лише певний стан як мотив досить складно, оскільки певний стан потреби є одним із видів цілі [81, с. 61].

Визначення мотиву через задоволення наводить Н. Мойсеюк:

«Мотив - це внутрішнє спонукання особистості до того чи іншого виду активності (діяльність, спілкування, поведінка), пов'язане із задоволенням певної потреби» [131, с. 217]. Прихильниками такої думки є А. Ковальов, П. Якобсон. Задоволення також розуміють як ставлення до виконаної діяльності, способу життя. Довготривале захоплення (вмотивованість) певною діяльністю залежить певним чином від позитивного ставлення суб'єкта до цієї діяльності. Отже, задоволення є одним із факторів, що впливає на прийняття рішення про довготривалу діяльність [131, с. 63]. Розглядаючи задоволення як емоційний стан, що виникає внаслідок реалізації мотиву, можна стверджувати, що задоволення не може бути самим мотивом.

Мотив як формулювання був запропонований К. Обуховським, А. Левицьким та ін. К. Обуховський визначав мотив як формулювання цілі та засобів [146]. Мотив також можна розглядати як аргумент, тобто те, чим можна оперувати. Таким чином, вербальне чи невербальне формулювання допомагає людині з'ясувати мету дії і дає можливість ухвалити рішення про початок діяльності, уявивши можливі результати. Однак, на думку І. Ільїна «в поглядах К. Обуховського залишається незрозумілим, як саме формулювання та вербалізація мети й засобів її досягнення дає можливість людині розпочати діяльність, тобто, не дає можливості отримати відповідь на запитання про причину дій та вчинків» [81, 62] . І. Ільїн вважає, що доцільно поєднати існуючі точки зору, адже кожна з них є у чомусь правомірною. Психолог підкреслює, що можливість такого поєднання виникає лише «у тому разі, якщо розглядати мотив як складне психологічне утворення, котре включає в себе і потребу, й ідеальну мету, і спонуку, і намір» [146, с. 31]. Таку ж думку підтримує Р. Гуревич, означуючи мотиви як «збудники діяльності, що складаються під впливом умов життя суб'єкта і визначають спрямованість його активності. У ролі мотивів можуть виступати потреби, інтереси, нахили та емоції, установки та ідеали» [57]. Тобто, поняття мотиву виступає як інтегративний комплекс певних чинників і факторів. Варто зазначити думку І. Ільїна: «в мотиві відбувається свідоме відображення майбутнього на основі використання досвіду минулого» [81, с. 83].

Однак в наведених міркуваннях дослідників не відображено динамічну частину поняття мотиву, яка безпосередньо присутня в структурі мотиву і перебуває в діалектичній єдності з його статичною частиною. О. Яцишин пропонує таке визначення мотиву: «інтегральне (системне) психологічне утворення, послідовна динаміка блоків якого є причиною і поясненням активності студента в навчанні. Мотив - це спонука, що діє «тут і зараз» [224, с. 6].

Деякі психологи вважають, що про істинний мотив можна судити лише після того, як діяльність завершена - за кінцевим результатом. Однак це можливо лише у тих випадках, коли результат збігається з очікуваним, а в більшості випадків це не так, адже в будь-якій діяльності присутні також зовнішні фактори. Дослідники цього питання (серед яких К. Обухівський) вважають, що мотив - це вербалізований, осмислений збудник активності людини, перефразовуючи можна сказати, що мотив є усвідомленим поштовхом до дії. При такому визначенні мотив набуває певної потенційної динамічності, залишаючись при цьому статичним.

Узагальнюючи різні підходи до тлумачення поняття мотиву, термін «мотив» ми будемо розглядати як комплекс стимуляторів, інтегрованих з потребами особистості, який спонукає особистість до діяльності. Мотив має дві складові: статичну (як сталу характеристику) і динамічну (зосереджену на діяльнісній функції мотиву).

Визначивши мотивацію як сукупність мотивів можна охарактеризувати її як інтегрований комплекс, сукупність стимуляторів та спонук до діяльності. Тобто щодо мотиву поняття мотивації є більш ширшим і вторинним. Тому дослідження мотивації передбачає дослідження мотиву як первинного поняття відносно мотивації. Розгляд і дослідження основних підходів до визначення поняття мотиву у науково-методичній літературі дає можливість систематизувати основні підходи до визначення цього феномену.

Таблиця 1.1 - Основні визначення поняття «мотив»

Мотив як…	Дефінітивний аналіз	Автори пропонованого підходу до визначення феномену
1. Мотив як потреба	Відображення у свідомості бажання чогось у конкретний момент, внутрішнянапруга	А. Маслоу, О. Скрипченко, Л. Долинська, З. Огороднійчук, Л. Божович, М. Матюхіна, С. Рубінштейн та ін.
2. Мотив як мета	Об'єкт виступає спонукальною силою до певної дії	О. Леонтьєв, К. Левін та ін.
3. Мотив як формулвання	Мотив виступає в ролі аргументу	А. Левицький, К. Обухівський та ін.
4. Мотив як стан	Внутрішнє передчуття захоплення від дії чи досягнення бажаного об'єкту	А. Ковальов, П. Якобсон, Н. Мойсеюк та ін.

Мотив як…	Дефінітивний аналіз	Автори пропонованого підходу до визначення феномену
5. Мотив як стійкі властивості особистості	Стійкі властивості особистості обумовлюють її поведінку і діяльність	М. Медсен, Х. Мюррей та ін.
6. Мотив як інтегральне психологічне утворення	Система чинників, що чинять вплив на особистість, при чому збуджуючи її до діяльності в конкретний момент	О. Лазурський, І. Ільїн, О. Яцишин, Л. Міхеєва та ін.

Мотиву приписують різні функції. Функції мотиву, так само як, власне, і поняття мотиву, мають досить широкий спектр свого трактування, однак саме функції мотиву несуть у собі відображення його динамічності.

Мотив як складне інтегральне психологічне утворення повинен давати відповіді на запитання: «для чого?», «чому?», «навіщо?», «як?», «яким способом?». Тому першими серед функцій мотиву варто виділити збуджувальну і напрямну. Збуджувальна функція характеризує потенціальну силу мотиву, а напрямна - спрямованість цієї сили.

Розглядаючи збуджувальну функцію мотиву і її зв'язок з енергетикою, варто виділити ще одну функцію - стимулювальну. Ця функція пов'язана з продовженням збудження при здійсненні наміру. Енергетика, що виникає при стані потреби, не зникає до тих пір, поки не буде задоволена потреба.

Наступна функція мотиву - керівна, вона відповідає за результат і способи діяльності, їй передує організаційна функція (дія подумки організовується, хоча фізичних проявів цього ще немає), вона йде в одному блоці зі структурувальною функцією мотиву: важливість кінцевого результату приводить до більш чіткого аналізу ситуації, до більшої вербалізації шляхів. Контролювальна функція, яка здійснюється не прямо, а опосередковано, через емоційний контакт, є підблоком керівної функції і проявляється не завжди, а в окремих випадках, тоді, коли при оцінці емоціями особистісного змісту подій, що відбуваються, виникає невідповідність цього змісту мотиву. Вони ж змінюють загальну направленість діяльності особистості. Мотив, на думку О. Леонтьєва, виконує смислотворчу функцію [105]. Ця функція ніби свідомо оцінює життєве значення для суб'єкта обставин і його дій в цих обставинах, тобто надає їм особистісного змісту. Однак інші дослідники теорії мотивів (наприклад, В. І. Ковальов) стверджують, що ця характеристика стосується не функції мотиву, а власне безпосередньо самого поняття мотиву [95].

Відображальна функція мотиву, яка пояснюється тим, що суб'єкт перед тим, як зробити певний крок, дію відображає їх у своїй свідомості. Тобто у свідомості людини відображаються цілі та засоби їх досягнення. Через відображальну функцію формуються структура та зміст мотиваційної сфери особистості.

Мотив має важливі функції, серед яких в нашій роботі ми виділили такі: збуджувальну, напрямну, стимулювальну, керівну, організаційну, структурувальну, контролювальну, смислотворчу, відображальну.

Для нашого дослідження важливим є визначити мотиви, які позитивно впливають на навчально-пізнавальну діяльність. Для цього проведемо аналіз існуючих груп мотивів. Класифікація мотивів здійснюється в залежності від того, як класифікатор розуміє поняття мотиву. Оскільки це поняття не визначено однозначно, то чіткої класифікації мотивів немає, існують лише окремі підходи до класифікації.

Зокрема, Н. Мойсеюк виділяє такі групи мотивів: безпосередньо-спонукальні мотиви (основані на емоційних проявах особистості, на позитивних чи негативних емоціях), перспективно-спонукальні мотиви (ґрунтуються на розумінні важливості та значущості знання взагалі; навчального предмета зокрема: усвідомлення світоглядного, соціального, практично-прикладного значення предмета, тих чи інших конкретних знань і зв'язок навчального предмета з майбутнім самостійним життям), інтелектуально-спонукальні мотиви (базуються на одержанні задоволення від самого процесу пізнання; інтерес до знань, допитливість, намагання розширити свій культурний рівень, оволодіти певними уміннями і навичками, захопленість самим процесом вирішення навчально-пізнавальних задач і т. п.) [131, с. 219].

Іншу класифікацію мотивів діяльності дає у своїй роботі Л. Божович. Вона розділяє мотиви на безпосередні та опосередковані. Безпосередніми мотивами науковець називає мотиви, які «походять від самої діяльності, справляють безпосередній вплив на суб'єкт, допомагаючи йому долати труднощі, які заважають цілеспрямованому й систематичному її здійсненню» [17, с. 36]. Опосередковані мотиви Л. Божович описує як «породжені всім соціальним контекстом, в якому проходить життя суб'єкта», крім того вона зазначає, що опосередковані мотиви впливають на особистість таким чином, що людина може виконувати діяльність, навіть у випадку, коли діяльність їй не буде подобатися.

Тобто, маючи справу з безпосередніми мотивами особистість отримує задоволення від здійснення своєї діяльності, опосередкована мотивація стосується випадку, коли людина свідомо скеровує свою діяльність і визначає її потрібність з урахуванням важливості отримання результатів. Схожа класифікація мотивів присутня в роботі В. Шахова [46], де мотиви класифіковано на зовнішні та внутрішні.

Як основну характеристику зовнішніх мотивів автори наводять таку: людина виконує певну дію, поводить себе певним чином, однак причина цього - досягнення мети, яка знаходиться за межами цієї дії. Студенти та учні із зовнішньо орієнтованою мотивацією в навчально-пізнавальній діяльності націлені не на здобуття певних успіхів та результатів таких, наприклад, як утвердження власного авторитету та поваги серед товаришів через досягнення високих результатів, прагнення стати гарним фахівцем, уникнути покарання і осуду знайомих, батьків та адміністрації за неуспішність у навчанні. Навпаки в цьому випадку навчально-пізнавальна діяльність виступає способом отримання задоволення від досягнення мети, яка не пов'язана із навчанням.

До зовнішньо орієнтованої мотивації можна віднести такі мотиви: широкі соціальні мотиви (основна характеристика яких - відповідальність особистості перед соціумом за своє навчання), мотиви самоствердження (їх основна характеристика - прагнення особистості здобути авторитет серед оточуючих), соціального співробітництва (основна характеристика - підтримання хороших відносин з оточуючими).

Внутрішньо орієнтована мотивація особистості характеризується її націленістю на одержання конкретного результату від певної діяльності та досягнення поставленої мети. До внутрішньо орієнтованої мотивації належать такі мотиви: широкі пізнавальні мотиви (особистість зацікавлена в одержанні нової цікавої інформації) навчально-пізнавальні мотиви (особистість зорієнтована не просто на новій інформації, а й на способах її одержання).

М. Сметанський до внутрішньої мотивації відносить зацікавлення процесом і результатами професійного становлення, до зовнішньої - страх перед викладачем, прагнення отримати високий бал [183, с. 9].

Поділу мотивів на внутрішні (пов'язані зі змістом діяльності та процесом її виконання) та зовнішні (безпосередньо не стосуються змісту навчальної діяльності) дотримуються у своїх роботах Л. Божович, А. Вербицький, О. Леонтьєв, П. Якобсон. В одній зі своїх робіт О. Леонтьєв писав: «суспільні умови несуть в собі мотиви і цілі» [81, с. 104]. Тобто мотивація певної діяльності, яка базується на виключно зовнішніх факторах, є зовнішньою. Однак проти такого поділу мотивів на зовнішні та внутрішні виступає І. Ільїн. Він вважає, що мотиви, на відміну від стимулів, що викликають процес мотивації і можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми, є виключно внутрішніми (інтероцептивними). Коли говорять про зовнішню мотивацію і мотиви, то мають на увазі або зовнішній вплив інших людей, або привабливість певних об'єктів. Тобто, аналізуючи цю точку зору та порівнюючи її з попередньою, можна зазначити, що вчений відкидає існування зовнішніх мотивів, а називає їх стимулами, привабливістю об'єктів. Цю думку підтримують Н. Бордовская, А. Реан, які дотримуються думки, що мотиви не потрібно класифікувати на зовнішні та внутрішні. [19]. А. Реан і Я. Коломинський пропонують виділяти позитивні та негативні мотиви [165, с. 58], вони вважають, що власне зовнішні мотиви можуть бути позитивними (мотиви успіху, досягнення) і негативними (мотиви уникнення, захисту) [19 c. 185]. «Плідним ми вбачаємо підхід, базований на виділенні мотивів: а) позитивних по своїй суті; б) негативних» [19, с. 186]. У своїй роботі І. Ільїн наводить фактори, що їх виділив А. Гебс, які сприяють формуванню у студентів позитивного мотиву до навчання:

· усвідомлення близьких та далеких цілей навчання;

· усвідомлення теоретичної та практичної значущості засвоюваних знань;

? емоційна форма викладеного матеріалу;

? наведення перспективних ліній у розвитку наукових понять;

? професійна направленість навчальної діяльності;

? вибір завдань, які створюють проблемні ситуації у структурі навчальної діяльності;

· присутність допитливості і «пізнавального психологічного клімату в навчальній групі» [81, с. 266].

Деякі педагоги та психологи вважають, що єдиної системи класифікації мотивів не існує. Цю думку підтримує І. Ільїн: «Взагалі ж загально прийнято, що єдиної класифікації мотивів, яка б задовольняла усіх, немає». [81, c. 140]. Проте в нашому дослідженні ми будемо дотримуватися класифікації, запропонованої Н. Бордовською, А. Реаном, Я. Коломинським, в якій поділ мотивів відбувається за принципом «позитивний-негативний».

В. Михайловим виділено такі групи мотивів: професійна мотивація, пізнавальні мотиви, прагматичні мотиви, широкі соціальні мотиви, мотиви соціального та особистісного престижу [155, с. 238]. Серед виділених мотивів важливими позитивними мотивами, на нашу думку, є професійний мотив, пізнавальний мотив, мотив досягнення успіху (в який включено широкі соціальні мотиви, мотиви соціального та особистісного престижу), до негативних віднесемо прагматичні мотиви, мотив уникнення неприємностей.

Досліджуючи поняття мотиву, важливо виділити деякі його характеристики. Силу мотиву, його стійкість вважають динамічними або енергетичними характеристиками.

Повнота усвідомлення структури мотиву, впевненість у правильності вибору, направленість мотиву - особистісна, індивідуальна чи суспільна, колективна - це характеристики, що утворюють групу змістових характеристик мотиву.

У своїй роботі О. Власова відмічає, що в залежності від ставлення учнів до навчання (що справедливо і для студентів) можна виділити змістові та динамічні характеристики мотивації навчання [36, с. 129]. Далі автор аналізує ці характеристики таким чином. До змістових характеристик відносять ті фактори, які пов'язані з внутрішніми особливостями навчальної діяльності:

· дієвість мотиву, яка характеризує перехід спонукання в реальну дію;

· процесуальний або результативний характер мотивації (спрямованість учня/студента на результат або спосіб діяльності);

· здатність учня/студента до субпідрядного впорядкування своїх мотивів, а надалі - й до усвідомлення цієї ієрархії [36, с.129].

«Динамічними характеристиками мотивації учіння вважають такі: стійкість мотиву; емоційне забарвлення (приємне-неприємне) та мoдальність (за критерієм досягнення-уникання певної ситуації учіння); ступінь задоволеності-незадоволеності мотивом; швидкість виникнення; сила мотиву та його інтенсивність і перемикання» (що вже було зазначено вище) [36, с. 129].

Сила мотиву визначається інтенсивністю та потужністю мотиваційного збудження. Фізіологи вважають, що воно залежить від гіпоталамуса, який приходить у стан збудження під впливом певних речовин в організмі людини. «Гіпоталамо-ретикулярні центри здійснюють першочерговий активуючий вплив на кору головного мозку. Таким чином гіпоталамус виступає у ролі генератора енергії, яка необхідна для формування збудження до дії» [81, с. 125]. Під силою мотиву розуміють також силу мотиваційного напруження або потужність «мотиваційного поля», що виникає перед та у процесі певної діяльності. Сила мотиву певною мірою залежить від того, як успішно закінчилася «боротьба мотивів». Є різні підходи до розуміння поняття «боротьби мотивів». Деякі вчені вважають, що це процес блокування особистістю прийняття мотиву (М. Демін), інші вважають, що це конкурування різних збуджень (В. Вілюнас). І. Ільїн зазначає, що боротьба мотивів - складний процес ієрархізації мотиваторів, а не мотивів в цілому. [81,

c. 137]. В цьому процесі важливу роль відіграють ціннісні переконання людини - те, що для неї є важливим не просто в даний момент часу, а в житті взагалі, тобто більш сильний збудник - потреба, цінність

– гальмує більш слабкий збудник. Така боротьба мотивів відбувається тоді, коли мотив ще не сформований. Сформований мотив запускається в дію, і всі фактори, чинники, які можуть впливати на прийняття рішення зникають - витісняються зі свідомості. З цього часу можна говорити про силу мотиву. Цю характеристику можна оцінити за кількома показниками, головний із яких - ефективність діяльності, тобто чим більше виражений інтерес людини до певного предмета, об'єкта, діяльності, тим краще людина виконуватиме діяльність.

Наступною важливою характеристикою мотиву є його стійкість. Вона включає в себе цільову спрямованість суб'єкта в часі на виконання певної задачі чи розв'язання проблеми.

Отже, мотив як складне психічне утворення має низку характеристик, виконує певні функції і є первинним об'єктом стосовно мотивації діяльності.

Важливим поняттям, що безпосередньо стосується мотивації, є мотиваційна сфера.

В. Клачко підкреслює «навчання, як і будь-яка інша діяльність, зазнає впливу певних стимулів, спонукань, що виступають у ролі рушійних сил навчальної активності учня/студента» [87, с. 13]. При чому мотивацію (або мотиваційну сферу) утворює сукупність стимулів, інтересів особистості, почуття власної гідності, певні переконання; такі диспозиції, з іншого боку, є потребами особистості. Як бачимо, автор вводить поняття мотиваційної сфери як синоніма мотивації. Таку думку підтримує Р. Нємов, вважаючи мотиваційну сферу всією наявною в людини сукупністю мотиваційних утворень [140, с. 394]. На противагу цій думці існує інша точка зору на мотиваційну сферу. І. Ільїн виділяє певну схему взаємопов'язаних компонентів: мотив-мотивація-мотиваційна сфера [81, с. 52], кожен наступний компонент є узагальненням попереднього і базується на ньому, останній є найширшим поняттям.

В нашій роботі ми будемо дотримуватися останньої схеми щодо мотиваційних категорій, запропонованої І. Ільїним. Мотиваційна сфера має досить складну структуру, в ній мотиви розміщуються в певній послідовності, залежно від «важливості» мотиву. Для неї характерна полімотивованість, структурність та ієрархічність мотивів. [17], [105] Мотиви, об'єднуючись у групи, займають певні ланки у свідомості особистості, вибудовуючись в цілісну ієрархічну структуру. Р. Нємов під мотиваційною сферою розуміє «всю наявну в даної людини сукупність мотиваційних утворень і диспозицій (мотивів), потреб і цілей, атіт'юдів, поведінкових патернів, «інтересів» [140, с. 394]. Мотиваційну сферу також визначають як «мотивацію в широкому значенні слова» [87, с. 52]. В нашій роботі під мотиваційною сферою ми розуміємо ту частину психіки людини, в якій відбувається формування мотивації (усвідомлення потреб, перехід потреб в мотиви - активізування спонукальних сил поведінки і діяння, динамічна та гнучка ієрархізація мотивів). Для мотиваційної сфери характерна її усталеність та стійкість. Стійкість - характеристика мотиваційної сфери - виявляється у збереженні дієвості та функціональності тих мотивів, які вже сформовані.

На формування мотиваційної сфери особистості впливає чимало чинників: як внутрішній стан людини (вже сформовані ідеали, переконання), так і зовнішні умови та оточення. В цьому процесі важливу роль відіграє ієрархічна будова мотиваційної сфери, тобто, яке саме місце займає той чи інший мотив у загальній структурі мотивів особистості: мотиви можуть пересуватися з одного щабля важливості на інший, пріоритетність мотивів при цьому змінюється

Формування мотивації будь-якої діяльності, і зокрема, навчально-пізнавальної, не є одностороннім процесом. В ньому бере участь як особа або декілька осіб, що активно впливають на емоційно-вольову підструктуру особистості, так і власне носій цієї підструктури. Тобто, фундаментальною в даному процесі є «чутливість» людини. Оноре де Бальзак писав: «Існують ніжні натури: чужі думки заглиблюються в них і роблять знищення; є також натури, потужно озброєні, черепи з мідною бронею; воля інших плющиться об них, падає як куля, відбита від стіни; є іще одні натури, в'ялі та крихкотілі, чужі ідеї вгрузають в них як ядра, що потрапили в м'який ґрунту редутів» [6]. Для формування мотивації має величезне значення розвиток інтелекту. Легкість формування мотиву спостерігається, з одного боку, у людей з низьким рівнем інтелекту, з іншого боку у людей високої духовної культури.

Існує так званий оптимум мотивації Він забезпечує найкращу якість виконання роботи. Ця залежність відома під назвою закону Йєркса-Додсона і означає, що у випадку складного завдання оптимум досягається при слабкій мотивації, тоді як легкому завданню відповідає сильна мотивація [99]. Викладач як керівник навчального процесу визначає оптимум зовнішніх стимулів та чинників, які необхідні для формування мотивації.

Серед багатьох факторів, які впливають на мотивацію діяльності, психологами та педагогами - дослідниками цієї проблеми - виділено також інтерес як один із важливих поштовхів до діяльності. Для навчальної діяльності важливим є високий рівень пізнавальних мотивів (інтересів).

Інтерес змушує, спонукає особистість знаходити шляхи і способи задоволення внутрішньої потреби. Як зазначає С. Парфілова, «найважливішим мотивом, який постійно спонукає людину до пошуку істини, є пізнавальний інтерес» [153, с. 81].

Розглянувши основні мотиваційні категорії - мотив, мотивацію, мотиваційну сферу - зупинимося на процесі формування мотиву, як первинного поняття відносно мотивації.

Процес формування мотиву, як власне і саме поняття мотиву, визначено у педагогіці та психології неоднозначно. І. Ільїн наводить декілька підходів до процесу утворення мотиву: структурнопсихологічний підхід, біологізований (морфо-функціональний), гештальт-підхід [81].

Структурно-психологічний підхід, за В. Ковальовим, можна подати такою схемою: виникнення потреби > усвідомлення > «зустріч» потреби зі стимулом > трансформування потреби в стимул і його усвідомлення [95].

Синонімічну думку висловлює Я. Крушельницька [99], яка підкреслює, що мотиви формуються поетапно.

Перший етап характеризується усвідомленням спонукання, яке містить усвідомлення його предметного змісту, способів дії і результату. Усвідомлене спонукання виступає мотиваційною одиницею, якою можуть бути потреба, схильність, бажання. Другим етапом є прийняття мотиву. Щоб усвідомлене спонукання перетворилося на особистісний мотив, воно повинно бути внутрішньо прийняте людиною, тобто співвіднесене з ієрархією особистісних цінностей. Третій етап пов'язаний з реалізацією мотиву, на якому його спонукальна функція поєднується з функцією задоволення потреби. Якщо неможливо реалізувати прийнятий мотив, то у працівника виникає фрустрація. Фрустрація - це психічний стан людини, викликаний об'єктивно непереборними (або суб'єктивно так сприйнятими) труднощами виконання завдання, досягнення мети. Наслідком цього може бути зниження самооцінки і рівня домагань. На четвертому етапі мотив закріплюється в характері людини, перетворюється на властивість особистості, тобто на потенційні спонукання. Кінцевим етапом у розвитку мотивів є актуалізація потенційних спонукань, тобто відповідний вияв їх як рис особистості в умовах внутрішньої або зовнішньої необхідності. Стосовно мотиваційної сфери такими рисами є мотив досягнення успіхів і мотив уникнення невдач. Прихильником біологізованого (морфо-функціонального) підходу є Д. Колесов. Формування збудження, що направлене на задоволення потреб, проходить низку стадій (так званих зон): збудження потреби спочатку потрапляє в зону еталонів потреб, де переключається з однієї потреби на іншу, таким чином відбувається задоволення однієї потреби за рахунок іншої, далі

– зона представництва потреб, наступна стадія - зона опрацювання збудження потреби, в якій збудження потреби двічі конкретизується, тобто ніби прив'язується до реальності і узгоджується з нею, тут, вважають, і відбувається процес формування мотиву; наступними зонами є формування програми дії та зона підкріплення [81, с. 73].

В межах гештальт-підходу виділено шість фаз актуалізації та задоволення потреби при взаємодії людини з зовнішнім середовищем: відчуття стимулу-його усвідомлення-збудження-початок дії-контакт з об'єктом-відступ (повернення у попередній стан) [81, с. 74]. І. Ільїн зауважує, що ці фази можуть чітко диференціюватися або накладатися одна на одну.

Ми вважаємо, що формування мотиву та його стадіальність певною мірою залежать від кількості та структури стимулів, які впливають на особистість. Також у процесі формування мотиву велике значення має сам індивід, у якого формується мотив. Якщо після зовнішнього впливу, застосування певних стимуляторів в індивіда з'явилися свої власні погляди та переконання важливості певного питання чи діяльності, з'явилося бажання до здійснення певної діяльності, то вважатимемо, що в мотиваційній сфері особистості активізувався новий мотив, тобто відбувся процес формування мотивації.

1.2 Стан сформованості мотивації навчання студентів технічних спеціальностей

Строгого визначення поняття «технічних спеціальностей» немає, тому до технічних спеціальносте можна віднести такі: «Електротехнічні системи електроспоживання», «Апаратура радіозв'язку, радіомовлення і телебачення», «Виробництво електронних засобів», «Біотехнічні та медичні апарати і системи», «Телекомунікаційні системи та мережі», «Лазерна та оптоелектронна техніка» тощо.

Як зазначає О. Сидоренко питання про вимірювання мотивів навчальної діяльності у психології та педагогіці є проблемою [174].

З одного боку, це пояснюється неоднозначністю суті того поняття, що вимірюється, з іншого - проблема полягає в труднощах при фіксуванні вимірів певних психологічних явищ, що є дещо проблематичним, оскільки «специфіка психологічного дослідження поки все ще зводиться до традиційного приписування рангів і чисел явищам настільки тонким, невловимим і динамічним, що очевидно до них може бути застосована принципово інша система реєстрації та оцінки» [174, с. 5].

Цією системою може виступати вербальний спосіб побудови дослідження, оскільки «вербальний спосіб дозволяє будувати шкали і врешті-решт, переходити до числових показників» [220].

Проте вербальний спосіб не може бути застосований як єдиний для оцінки динамічного явища мотивації.

Ми підтримуємо думку, запропоновану Дж. Келі, про те, що психологічні процеси, які відбуваються у конкретного індивіда, можна математично описати, виходячи із суджень цього індивіда [192]. Продовжуючи цю думку, О. Яцишин зазначає: «Це означає, що вимірювання динамічних характеристик мотивації навчальної діяльності стає можливим за умови використання методів, які ґрунтуються на інтроспекції та самозвіті особистості» [220]. До таких методів збору інформації віднесемо анкетування, опитування, бесіди.

Формуючи мотивацію студентів до навчання, ми звертаємо особливу увагу на формування пізнавального мотиву (мотиву набуття знань), мотиву отримання професії (професійного мотиву), мотиву досягнення успіху - тобто на формування позитивних мотивів. Важливим для цього процесу є діагностування наявних мотивів у студентів.

Для аналізу мотивів навчально-пізнавальної діяльності, ми використовували такі методи: бесіда, опитування, анкетування.

Бесіди як один із факторів визначення мотивів навчальної діяльності мають проводитися як індивідуально, так і з групою. Вербальний спосіб дослідження - бесіда - зручний тим, що дозволяє студентам у процесі розмови виявити мотиви, що є усвідомленими; в процесі вербальної передачі інформації відбувається, в першу чергу, озвучення тих мотивів (потреб), які є першочерговими, усвідомленими.

Анкетування також має свої переваги у застосуванні: об'єктивність, зручність у часі, висока ймовірність чесності при опосередкованому анкетуванні. Однак анкетування вимагає від піддослідних високого рівня самоаналізу та чесності для об'єктивності результатів.

Для характеристики сформованості мотивів навчальної діяльності, як ми зазначали, у студентів важливо синтезувати кілька аспектів: професійний мотив, мотив потреби в досягненні успіху та остраху невдачі (уникнення неприємностей), пізнавальний мотив, прагматичний мотив.

Формування ставлення у студентів до навчальних дисциплін базується на сформованій мотивації навчально-пізнавальної діяльності (сюди можна віднести професійний, навчально-пізнавальний мотиви, мотив досягнення успіху). Воно зумовлено:

· важливістю предмета;

· інтересом до певної галузі знань і до даного предмета як її частини;

· якістю викладання;

· мірою важкості оволодіння цим предметом, виходячи із власних здібностей;

· стосунками з викладачем предмета;

· авторитетністю викладача.

Сформованість мотивації студентів до певної діяльності можна охарактеризувати шляхом діагностики орієнтації їх на успіх (мотив потреби в досягненні успіху) чи невдачу (мотив уникнення неприємностей).

Мотивація успіху (мотив потреби в досягненні успіху) має позитивний характер. Можна виділити основні характеристики особистості з мотивацією, направленою на успіх: ініціативність, активність, наполегливість, віра у власні сили, прагнення до успіху і позитивних результатів, незалежність діяльності від зовнішнього контролю, пряма залежність між активністю людини та бажанням досягнути успіху, висока, рідше - середня самооцінка.

Дуже часто вони вибирають завдання середньої, а іноді навіть завищеної складності, однак найчастіше ставлять перед собою цілком реальні цілі, які можна досягти.

Ставлення до часу у таких людей як до «цілеспрямованого та швидкого», а не як до «плинного безцільно» [19, с. 187].

Стосовно процесу навчання, то цікавість до конкретних завдань зростає пропорційно росту складності завдань. Зі зменшенням часу продуктивність таких студентів зростає.

Мотивація страху невдачі (мотив уникнення неприємностей) стосується негативної сфери. Основні характеристики особистості з мотивацією, направленою на невдачу: пріоритетом в будь-якій діяльності, а зокрема і в навчально-пізнавальній, є уникнення осуду та покарання, стимул діяльності - страх негативних наслідків, уникнення осуду товаришів, батьків, знайомих (характеристика вузьких соціальних мотивів), страх санкцій з боку адміністрації, страх виглядати найгіршим серед оточуючих, страх неприйняття оточуючими, занижена самооцінка, обернена пропорційність між підвищенням складності завдання та продуктивністю праці особистості.

Для людей такого типу мотивації стосовно конкретної діяльності характерний дуалізм в характері поставлених перед собою цілей: з одного боку це можуть бути завдання надзвичайно складні та недосяжні, з іншого - дуже прості, які не вимагають великих витрат сил та енергії, часто такі особистості малоініціативні [19, с. 188].

Якщо під час розв'язання певного завдання студент/учень зіткнувся з труднощами і певним нерозумінням, то його цікавість до цього завдання буде зменшуватися. Причому не матиме значення ким саме було вибране це завдання: власноруч чи запропоноване кимось.

Важливо зауважити, що в залежності від виду діяльності мотивація може набувати іншого характеру. Обидва види діяльності мають обґрунтоване психолого-фізіологічне підґрунтя. І. Ільїн пояснює це мотиваційним досвідом, на базі якого формуються позитивні та негативні мотиви. Так, він зазначає: «В залежності від знака останнього (позитивних чи негативних емоцій) пережита потреба з об'єктом її задоволення може стати цінністю або антицінністю для цієї людини, вона не проти при кожному можливому випадку актуалізувати позитивні ситуації» [79, с. 146].

Для діагностики мотивації успіху та мотивації страху невдачі використовують методику «Потреба в досягненні», «Мотивація успіху та невдачі» (Додатки А, Б).

Стан професійного мотиву відображається на успіхах у навчанні студентів.

Вступаючи до вищого навчального закладу на одну спеціальність абітурієнти мають майже однакові вміння і здібності. Проте з моменту вступу ранжування відбувається не за рівнем вмінь, а за рівнем сформованості мотивації, зокрема професійного мотиву. «Очевидно, в коло проблем, пов'язаних з вивченням ставлення студентів до вибраної професії, повинен бути внесений перелік питань. Це:

1) задоволеність професією;

2) динаміка задоволеності професією від курсу до курсу;

3) фактори, що впливають на формування задоволеності: соціально-психологічні, психолого-педагогічні, диференціально-психологічні, в тому числі і статевовікові;

4) проблеми професійної мотивації або, іншими словами, система та ієрархія мотивів, що визначають позитивне і негативне ставлення до вибраної професії» [19, с. 192].

Деякі психологи-дослідники проблем професійної мотивації стверджують, що студенти перших курсів переважно задоволені обраною професією. Вони пояснюють це тим, що у студентів присутнє певне ідеалістичне, мрійне ставлення до професії.

Інші дослідники вважають, що 30-50 % першокурсників різних ВНЗ хотіли б змінити обрану ними спеціальність. (Аналогічні дані отримано в нашому дослідженні). Викладачеві доцільно знати про стан професійного мотиву в конкретній групі, для того, щоб він міг сприяти зміні ситуації на краще. Зокрема, може наводити різноманітні факти розвитку дисципліни та її застосування на сьогоднішній день.

Водночас зі зміною ставлення до професії може відбуватися розчарування в навчальному процесі у ВНЗ, причиною чого можуть бути різні фактори іноді і методично нижчий рівень викладання дисциплін порівняно зі школою. Тому кожен викладач повинен мати за мету постійне самовдосконалення та постійний професійний розвиток.

Професійний мотив характеризується також розумінням доцільності вивчення деяких фундаментальних та технічних дисциплін (вони є індивідуальними, в залежності від спеціальності). При вивченні технічних, фундаментальних дисциплін студенти технічних спеціальностей не усвідомлюють їх зв'язок з майбутньою професією, а тому при їх вивченні доцільно показати цей зв'язок, що збільшить рівень професійного мотиву. Як зазначає В. Михайлова, «…ціннісне ставлення до навчальних предметів чинить безпосередній вплив на інтенсивність і якість навчальної роботи студентів, причому активність навчання залежить від усвідомлення важливості навчальних дисциплін для майбутньої професії, а якість і результати навчальної роботи - від цікавості до них» [155, с. 272].

...