Формування мотивації навчально-пізнавальної діяльності студентів технічних спеціальностей

Не менш важливим є той факт, що позитивне ставлення до майбутньої професії впливає певним чином на здатність студентів долати труднощі в навчальній діяльності. Так, студенти з позитивним ставленням до майбутньої професії бачать причини труднощів та шляхи їх вирішення в суб'єктивних психологічних факторах, тоді як студенти з негативним ставленням до майбутньої професії пов'язують причини труднощів із зовнішніми педагогічними умовами [155, с. 273].

Для оцінки загального рівня сформованості мотивів навчально-пізнавальної діяльності студентів технічних спеціальностей було використано методику «Мотивація навчання у ВНЗ» (Додаток В). У дослідженні взяли участь студенти технічних спеціальностей Вінницького національного аграрного університету та Вінницького національного технічного університету. В анкетуванні взяли участь 163 студенти.

Майже 70 % опитаних студентів першого курсу не можуть з упевненістю сказати, що обрана ними професія є дійсно важливою, а навпаки схиляються до думки, що вона не є такою. І лише решта студентів погоджуються з твердженням про важливість обраної професії.

Аналізуючи отримані результати, можна стверджувати про недостатню професійну вмотивованість студентів технічних спеціальностей, а це негативно впливає на мотивацію навчання в цілому. Достатнім та високим рівнем розвитку професійного мотиву можна вважати стан, за якого у студента присутній інтерес до обраної професії.

Із твердженням «Коли мені доводиться братися за складне завдання, а часу мало, я працюю набагато гірше, повільніше» погодились 54 % опитуваних студентів, а 46 % опитуваних студентів не погодились з таким твердженням, що вказує на низький рівень мотиву потреби в досягненні.

До характеристики сформованості мотивів студентів на етапі діагностування важливо внести аналіз сформованості пізнавального мотиву (мотиву набуття знань). Із твердженням «Мені подобаються теми, що пропонуються для вивчення, я хочу брати участь в їх обговоренні» погодилися лише 35 % опитуваних студентів, 51 % студентів, що брали участь в опитуванні, не погодилися із цим твердженням, і 14 % студентів відповіли частково позитивно.

Для студентів із високим та середнім рівнем мотиву навчання характерне зацікавлення навчальним процесом, матеріалом, що вивчається, студенти відчувають потребу у здобутті нової інформації, нових знань, усвідомлюють їх важливість. У них присутнє бажання розібратися в кожній темі, зрозуміти взаємозв'язок між поняттями, що вивчаються, навчаються без нагадувань адміністрації та зовнішнього тиску. Встановлено, що таких студентів серед опитуваних 48 %.

Аналізуючи власні стимули до навчання, з твердженням «Я не хочу мати неприємності з адміністрацією у зв'язку з неуспішністю, тому вивчаю цей предмет» погодились 55 % опитуваних, не погодились 45 %. Результати дають підстави зробити висновок про досить високий рівень мотиву уникнення неприємностей.

Одержані результати діагностування сформованості мотивів студентів технічних спеціальностей ми зобразили у вигляді діаграми (рис 1.1).

8

7

6

5

4

3

2

1

0

Рисунок 1. 1 - Стан сформованості мотивів навчальної діяльності студентів технічних спеціальностей

На рис. 1.1 наведено середні показники сформованості навчальної діяльності студентів технічних спеціальностей. Показники вимірювалися за десятибальною шкалою (що є зручним для аналізу у відсотках). Одержані результати дають підстави стверджувати про низьку сформованість мотиву потреби в досягненні мети (49 %), недостатньо високу сформованість професійного (52,5 %) і пізнавального (55 %) мотивів та досить високий рівень прагматичного мотиву (76 %) і мотиву уникнення неприємностей (64 %). Достатнім (і високим) рівнем ми вважаємо 60 % сформованості мотиву. В цілому аналіз одержаних результатів дає підстави зробити висновок про низький рівень позитивної мотивації та високий рівень негативної мотивації. Тому перед викладачами вищої школи постає проблема не лише передачі знань та досвіду студентам, а й у систематичному мотивуванні їх до активного сприймання знань у навчально-пізнавальній діяльності.

1.3 Науково-методичні напрями використання матеріалів з історії технічних дисциплін

Студенти технічних спеціальностей мають характерні особливості мислення. Переважно абітурієнти, які подають заяву про вступ до технічного університету, складають іспити з точних і фундаментальних дисциплін, тобто мають схильність до вивчення точних наук. Для таких людей характерна логічність мислення, певний технократизм у міркуваннях, схильність до аналітики, систематизування та узагальнення інформації, відшукування логічних зв'язків між поняттями.

Перераховані психологічні особливості студентів технічних спеціальностей певною мірою обумовлюють способи та форми їх мотивації у навчально-пізнавальній діяльності. Зокрема, при вивченні понять, законів, тверджень студентам важливо розуміти логічні та наслідкові зв'язки в контексті вивчення матеріалу чи дисципліни.

Враховуючи наведені особливості можна виділити такі науково-методичні основи використання матеріалів з історії технічних дисциплін.

Перед обґрунтуванням введення історичних матеріалів (засобів історіографії) в навчальний процес важливо охарактеризувати дефініцію цього поняття.

Термін історіографія є одним з найуживаніших серед історичних дисциплін, але найменш точним за адресною спрямованістю, тобто з нечітко окресленими межами вживання, а тому і функціонуванням [65, с. 584.].

При дослідженні цього поняття доцільно звернути увагу на те, що існує щонайменше п'ять різних тлумачень його значення.

Історіографія -

1) це сукупність історичних творів, що стосуються певного періоду або якої-небудь проблеми; історична бібліографія [30];

2) наука, що вивчає розвиток і накопичення знань з історії суспільства, а також історичні джерела.

Аналогічне означення зустрічається і в словнику С. Ожегова [148];

3) історіографія - це сукупність історичних студій з певної проблеми, теми чи наукової галузі (дисципліни) у вузькому сенсі, які мають спільну просторово-хронологічну локалізацію та предметну область дослідження [65]. Тут же зазначається: «нині цей термін застосовується у багатьох перехресних, часом суперечливих контекстах», зокрема, крім наведених вище тлумачень, термін історіографії застосовується для означення:

· форми свідомості та самосвідомості історичної науки, переважно у внутрішньому рефлекторному розумінні (четверте значення терміна);

· історичної літератури певної доби чи періоду, об'єднаної спільним соціота етнокультурним простором, типовими інтелектуальними рефлексіями і концептуальними підходами (п'яте значення терміна).

Застаріле значення терміна історіографія - це історія в найширшому розумінні цього слова. Термін «історіографія» походить від терміна «історіограф», так у Франції називали художника, який малював мініатюри на історичну тематику (XIV ст.). У XV - XVI ст. значення цього терміна поступово розширилося, і ним почали називати придворного письменника, який писав офіційні життєписи представників правлячої династії. Згодом описи біографій королів, імператорів, князів перетворилися на історії держав. У XIX ст. почало відбуватися становлення історіографії як навчальної дисципліни. Основу історіографічних курсів, які читалися в університетах Російської імперії, складали критичні огляди літератури, критика джерел та критика думок.

До проблемного поля історіографії включають організаційні форми науково-історичної діяльності, характеристику окремих істориків та наукових шкіл; дослідження «духу часу» та обставин наукової праці вчених, роль періодичних видань; вплив історіографічних напрямів та концепцій; розвиток історичної думки [148].

Проаналізувавши визначення терміна історіографії, яке дається різними авторами, ми зупинилися на трактуванні цього терміна як науки, що досліджує сукупність історичних студій з певної проблеми, теми чи наукової галузі (дисципліни), які мають спільну просторово-хронологічну та предметну області дослідження.

Історіографія необхідна і корисна, оскільки вона ілюструє процес становлення життя народу, науки, розвиток думок, зберігає в пам'яті людства героїчні подвиги як окремої людини, так і цілих народів.

Поняття «засобу історіографії» безпосередньо пов'язане власне з поняттям «засіб». Засоби навчання - спеціально створені об'єкти, які формують навчальне середовище та беруть участь у навчальній діяльності, виконуючи при цьому навчальну, виховну та розвивальну функції. [57, с. 377].

У великому тлумачному словнику засіб означено як:

1) прийом, спосіб дії для досягнення чого-небудь [139, с. 282]. Тобто, це - спеціальна дія, що дає можливість здійснити що-небудь, досягти чогось;

2) те, що служить знаряддям у якій-небудь дії, справі (механізми, пристрої і т. ін., необхідні для здійснення чого-небудь, для якоїсь діяльності) [139, с. 282].

З етимологічної точки зору засіб (від zasob) означає запас, ресурси [66].

Під засобами історіографії ми будемо розуміти поєднання статичного та динамічного елементів, які пов'язані діалектично, зокрема, з одного боку,- це історичні матеріали, історичні джерела, біографічні дані, які пройшли або проходять аналіз, синтез науковцями (сюди можна віднести карти, схеми, порівняльні таблиці, наочні посібники, документальні та напівдокументальні фільми, різноманітна інформація, слайди, що стосуються розвитку і перспектив розвитку науки та її практичного застосування як у вузькому, так і в широкому розумінні), запропонована студентам література історичної тематики, а також та, що містить інформацію про практичне застосування об'єкта вивчення; з іншого - це система, сукупність методів і способів отримання та подання цієї інформації.

Основними функціями засобів історіографії є мотивуюча, смислотворча, змістова, виховна, які у процесі формування мотивації студентів засобами історіографії не виступають поодиноко, а виявляються найчастіше цілісно, пов'язано одна з одною.

Надалі терміни «історичний матеріал», «історичні факти», «історіографічні факти» чи «історіографічні матеріали», «історичні екскурси» у контексті даної роботи є синонімами до поняття «засоби історіографії».

Важливим етапом дослідження в напрямі використання історичних фактів з метою формування зацікавлення, захоплення навчальним матеріалом та впливом на мотивацію навчально-пізнавальної діяльності студентів є аналіз роботи конференцій. Зокрема, нами досліджено кількісний показник тих доповідей та виступів на конференціях, які безпосередньо стосуються дослідження історичних фактів та використання їх в навчальному процесі. Для цього ми провели аналіз програм конференцій професорсько-викладацького складу ВНТУ (табл. 1.2). В дослідженні ми розглядали період з 2002 по 2006 роки. У 2002 році в програму аналогічної конференції викладачів і студентів ВНТУ було включено 2452 доповіді; з них 34 тих, що безпосередньо стосуються історичних фактів; у 2003 році у програму конференції було включено 1078 доповідей, з них 49 історичного характеру; у 2004 році заплановано заслухати 1155 доповідей, з них 22 історичного напрямку; у 2005 році у програму конференції було включено 1239 доповіді, є них 62 історичної тематики, а в 2006 році, відповідно 1223 і 36.

Таблиця 1.2 - Порівняльна таблиця доповідей історичної тематики на конференціях професорсько-викладацького складу ВНТУ

Одержані результати, наведені у таблиці, свідчать про тенденцію до збільшення інтересу до історичних фактів та використання їх у навчальному процесі. Це дає підстави стверджувати актуальність дослідження історичних фактів у процесі навчання.

Враховуючи психологічні особливості студентів технічних спеціальностей (логічність мислення, прагнення до систематизації, доказовості та обґрунтування причинно-наслідкових зв'язків у твердженнях та теоріях) ми виділили такі науково-методичні основи внесення історичних матеріалів в навчальний процес, які базуються на функціональній частині засобів історіографії:

а) усвідомлення студентами важливості матеріалу, що вивчається; б) розширення наукового кругозору та формування наукового світогляду;

в) підвищення інтелектуального рівня;

г) сприяння залученню студентів до самоосвіти і науководослідної роботи;

д) історичні факти дають змогу студентам бачити логічну послідовність у структурі навчального матеріалу, тобто здатність співвідносити факти вже доведених тверджень з пошуком їх відкриття; розкрити динаміку розвитку наукових знань і проводити їх систематичне переосмислення;

е) введення історичних аспектів дозволяє показати, що історія науки є обов'язковою складовою загальної історії та історії культури, необхідною умовою розвитку сучасної науки;

є) гуманізація та гуманітаризація освіти; ж) наступність у процесі навчання.

Однією з головних методичних основ впровадження історичних матеріалів у навчальний процес є усвідомлення студентами важливості матеріалу, що вивчається. «Історико-методологічний аналіз розвитку тих чи інших наукових знань дозволяє з'ясувати науково=-методологічні проблеми, що виникають під час формування нових фундаментальних ідей розвитку науки. Історичний огляд розвитку цілого кола ідей та концепцій в тій чи іншій галузі знань допоможе студентам глибше зрозуміти їх значення і роль у розвитку різних галузей» [88, с. 157]. Студентам важливо показати можливості та тенденції застосування знань з науки та з історії науки. Доцільно повідомити, що «на базі таких нових винаходів, як транзистор, лазер, інтегральні схеми та ін. не тільки розвиваються технічні знання та технології, формується специфіка технічного об'єкта, а й проектуються нові тенденції і напрями в інших галузях. Так, винахід лазера сприяв виникненню нових тенденцій та розробок у медичній і вимірювальній техніці, техніці зв'язку, обробці металів тощо. Радіоелектроніці та атомній техніці зобов'язана медицина використанням радіоактивних ампул, методу мічених атомів, методу живлення мікроелектродів і т. ін.» [57].

Наступна функція історичних аспектів (науково-методична засада) у процесі навчання - це формування наукового світогляду та розширення наукового кругозору.

«Науковий світогляд» - сукупність таких поглядів і переконань, за допомогою яких їх власник отримує певні знання про досвід інших людей, з якого синтезовано найцінніші здобутки, а також може бути застережений від помилок.

Формування наукового світосприймання - складний процес, який складається з низки компонентів і деякі з них базуються виключно на основі історизму, оскільки світогляд включає в себе наукове розуміння процесу пізнання світу, а також не лише знання, але і переконання. Утворення переконання не відбувається миттєво, воно є результатом праці та напруження думки.

В цілому історичні факти - це досвід людей, їх біографічні дані, інформація, що переосмислена і подається у сформованому вигляді. Застосування досвіду людей може запобігти помилкам у широкому масштабі. Що ж стосується вивчення технічних наук, то під час занять варто звертати увагу на допущені помилки вченими-науковцями. З одного боку, таким способом можна показати, що помилки можуть бути допущені навіть «авторитетами» світового рівня (в науці авторитетів немає), а з іншого боку - це відкриває студентам бачення науки як такої, що може перебувати в динамічному процесі змін та вдосконалень, «слухається і підкорюється тим, хто захоплюється нею і присвячує їй свій час». А разом це дасть можливість студентам усвідомити навчання не просто як процес отримання знань з певної галузі, а побачити змістовну структурну лінію, що була досліджена і побудована людьми. Подивитися на себе не просто як на тих, хто вивчає вже знайдені розв'язки задач з певної дисципліни, а, можливо, й тих, хто внесе щось нове в її розвиток. Тобто, науковий світогляд - це певний спосіб мислення, здатність до якого не вроджена, а набута. Одним із можливих способів набуття такого способу мислення є вивчення історичних фактів в процесі навчання, і, зокрема, при вивченні технічних дисциплін у вищих закладах освіти.

Варто додати до вищесказаного думку професора Л. Мікешиної:

«Для суб'єкта наукової та навчально-пізнавальної діяльності провідною є існуюча у суспільстві система професійного знання і способів діяльності, при оволодінні котрою виробляються певні способи бачення, здійснюється залучення до традицій, школи, напрямів, тобто на фоні індивідуального пізнавального стилю формується соціально апробований конкретно-історичний стиль мислення спеціаліста. В цій якості стиль може бути визначений як історично побудована, стійка система загальноприйнятих методологічних нормативів і філософських принципів, якими керуються дослідники…» Далі автор зазначає: «в розвинутій і спеціалізованій формі наукового пізнання стиль мислення розкривається через систему філософсько-методологічних параметрів: ідеалів (прикладів) теорії, методу, факту, наукової мови (логіко-методологічний аспект стилю); уявлень про суб'єктно-об'єктні відношення, про теорію і практику, про істину (гносеологічні основи стилю); уявлення про матерію, її атрибути, характер і детермінації, співвідношення зі свідомістю (онтологічні основи і передумови стилю). Очевидно, що зміст перерахованих параметрів стилю мислення має конкретно історичний характер і варіюється від одного суспільства до іншого, а також суттєво визначається розвитком науки і системи освіти як соціальних інститутів.

Стиль мислення і пізнавальної діяльності надають науковому знанню конкретно-історичну форму…» [128]. Ця стаття була написана ще при існуванні соціалістичної системи з її стандартами. Однак не варто забувати про високий рівень вимог, що висувалися до спеціаліста, зокрема вимог, які стосуються стиля мислення: «Як самостійну рису мислення сучасного спеціаліста, що основана на принципі історизму і законі заперечення заперечення, варто виділити вміння співвідносити традиційне та нове…» [128]. Отже, науковий світогляд є обов'язковим засобом та метою навчання і сучасного спеціаліста, зокрема, спеціаліста з технічних спеціальностей.

Очевидно, історичні факти як матеріал наукового характеру сприяють зростанню інтелектуального рівня студентів, збільшенню інтересу до предмета, а, отже, зростанню бажання його вивчити.

«Технічний потенціал будь-якої епохи, способи розв'язування технічних завдань і задач у суттєвій мірі бувають зумовлені відповідним розвитком теоретичної свідомості, - підкреслює Р. Гуревич. Фундаментальні ідеї виконують нормативно-асимілятивні функції, є основою і передумовою теоретичної та практичної діяльності в галузі науково-технічної творчості. Саме на цій основі могли виникнути атомна енергетика, ракетно-космічна техніка, сучасна електроніка й обчислювальна техніка, квантова електроніка, виробництво штучних алмазів тощо» [57, с. 130].

Спонукання студентів до науково-дослідної роботи може відбуватися в процесі вивчення фактів історії науки. Роботу студентів доцільно спрямовувати декількома шляхами: підготовка та пошук інформації для доповідей на практичних заняттях, виступи на науково-практичних конференціях, участь у студентських конференціях з розвитку певного розділу науки, у роботі факультативів та гуртків.

Наступна важлива функція історичних фактів в процесі навчання - це відображення логічної послідовності у структурі курсу, а також розкриття динаміки розвитку наукових знань і їх систематичне переосмислювання. Звичайно, для створення загальної картини розвитку певної галузі науки потрібно вводити додатковий спецкурс з її розвитку, як, наприклад, у Пермському державному педагогічному університеті введено курс з історії аналітичної геометрії. Характеризуючи важливість цього курсу І. Майданова зазначає: «Зміст курсу з історії аналітичної геометрії сприяє розвитку інтересу до математичної діяльності з елементами дослідження. Приклади наукових пошуків, труднощів, які виникали перед вченими, стають очевидними і логічними для студентів (учнів), оскільки розглядаються не лише наукові положення, але й усі умови (соціальні, наукові, економічні), у яких творив вчений» [114]. У такий спосіб студентам дається можливість бачити логічно побудовану структуру курсу аналітичної геометрії. Зразковим прикладом використання засобів історіографії є програма навчальної дисципліни «Історія математики», авторами якої є професор В. Бевз, доцент. Т. Годованюк.

Вдало «вплетені» історизми можуть слугувати базою для створення у свідомості студентів чіткого уявлення про розвиток науки, її будову, структуру, методи дослідження, тенденції розвитку. Це водночас дасть студентам змогу самим робити певні висновки та узагальнення, тобто проводити аналіз і систематизацію отриманих знань, а також їх місця у системі науки.

Введення історичних фактів у навчальний процес дозволяє показати, що історія науки є обов'язковою складовою загальної історії та історії культури, необхідною умовою розвитку сучасної науки, мотивувати студентів до навчання. Вивчаючи історію науки (математики, фізики чи іншої науки), вивчаючи історичні факти з життя вчених-науковців, шляхи відкриття певних досліджень, студенти можуть дізнатися не лише про біографічні дані науковців, а й умови (соціальні, наукові, економічні) в яких жили вчені. Так стає очевидним взаємозв'язок і обумовленість історії науки та загальної історії, історії культури. Вивчаючи на заняттях програмний матеріал, студентам важко побачити перспективу подальших досліджень в цій галузі науки, можливість дослідження питань з певної тематики, але розгляд досліджень та шляхів відкриття певних принципових понять зможе допомогти побачити тенденцію подальших напрямків досліджень.

Викладачеві варто наголошувати, що духовний та інтелектуальний розвиток ідуть поряд, високі моральні принципи видатних науковців ніякою мірою не були завадою на шляху втілення їх геніальних думок, натомість їх погляди, переконання, мотиви та віра надихали вчених на відкриття доти незнаного, на пошук нових шляхів розвитку невирішених задач. Так, для прикладу можна повідомити студентам про високі морально-етичні принципи Леонарда Ейлера, який, до речі, народився і ріс у сім'ї віруючих, а його батько був пастором церкви, тож Леонард іще з дитинства виховувався в дусі глибокої пошани до Бога, йому було ще змалку прищеплено високі моральні принципи, які видатний науковець проніс через усе життя.

Повідомлення історичних фактів не повинно бути просто переліком певних дат і фактів, головне - його виховний характер.

Серед зазначених аргументів включення історичних екскурсів до курсу вивчення технічних дисциплін є також їх важливе значення в процесі гуманітаризації освіти. Цій темі активно приділяють увагу методисти нашого століття, оскільки зі зміною устрою в державі (з тоталітарного на демократичний) відбулися зміни в методичній системі: нагальною постала проблема підняття освіти на новий рівень, де була б можливою повна реалізація творчих здібностей людини.

Перед ВНЗ (вищим навчальним закладом) освіти залишається завдання з підготовки висококваліфікованого спеціаліста, без чого випускник не зможе реалізувати себе на ринку праці. «У наш час людині, яка отримує вищу технічну освіту, замало бути просто гарним інженером, який знається виключно на своїй спеціалізації. Вища освіта повинна бути всебічно розвивальною. Тому й постає питання про необхідність гуманізації системи технічної освіти, у результаті якої студент з об'єкта навчання перетворюється в суб'єкт творчої, розвивальної навчально-пізнавальної діяльності» [40, c. 157]. В умовах різкого зміщення аксіологічних акцентів у бік прагматизму, технізації та матеріального накопичення поступово знецінюються людські якості, моральні цінності, що гостро відбивається на пріоритетах, поведінці та культурі мовлення студентів. Саме тому навчальний заклад несе відповідальність за формування високих морально-ціннісних принципів молоді. Історичні аспекти при цьому відіграють виховну роль, оскільки містять біографічні відомості вчених, несуть у собі зразки високих моральних принципів, допомагають студентам бачити високий подвиг перемоги сили волі та праці над обставинами.

Провідним напрямом гуманізації освіти стало розширення спектра соціально-гуманітарних дисциплін (гуманізація через гуманітаризацію): відкриття факультетів для підготовки соціальних педагогів, запровадження додаткових спеціальностей із соціальною спрямованістю, внесення літературознавчих дисциплін до навчальних планів і програм, збільшення кількості годин для вивчення іноземних мов, філософії, історії мистецтв, теорії комунікації тощо.

На початку 90-х років XX ст. у дискусіях про реформу освіти дехто поділяв думку, що в умовах ринкових відносин спеціаліст із гуманістично зорієнтованим світоглядом не буде потрібним. Однак час доводить, що саме загальна доступність вищої освіти, скасування вікових обмежень, автономія навчальних закладів, можливість для викладача розробляти власні навчальні програми, плани сприяють вдосконаленню освітньої системи, здатної готувати фахівців високого рівня, які користуються попитом на ринку праці. Такі умови у вищій школі можна розглядати як сприятливий фактор поєднання органічно пов'язаних складових освітнього процесу, що ними є суспільні умови, науково-педагогічні кадри.

Поняття «гуманітарного знання» найтісніше пов'язано з новоєвропейською гуманістичною парадигмою освіти. «Гуманітарним» (на відміну від природничо-наукового) називають комплекс наук, які мають за предмет ті чи інші прояви людської сутності.

Гуманізація й гуманітаризація взаємопов'язані, багатоаспектні і характеризують два різні вектори реформування вищої освіти. Традиційно гуманітаризація здійснювалася за допомогою вивчення історії науки, вивчення походження окремих понять, естетики науково-технічної творчості, професійної етики. Гуманізація вищої технічної освіти передбачає не лише збільшення в навчальному плані блоку гуманітарних дисциплін, а й синтез гуманітарних і технічних наук. Не слід протиставляти гуманітарні й технічні науки - треба шукати шляхи їх єдності і взаємопроникнення. Процес гуманітаризації освіти може відбуватися шляхом включення до програми дисциплін вивчення історичних фактів її розвитку. Історичні аспекти можуть бути як засобом, так і внутрішнім джерелом гуманітаризації, яка може відбуватися на кожному окремому занятті або з певною систематичністю в процесі вивчення технічних дисциплін.

Варто зауважити, що на сьогоднішній день є безліч факторів, що негативно впливають на молодь. Серед них можна виділити: відчуження особистості від суспільства, від національної культури, незатребуваність спеціалістів у суспільстві, низький статус освіти та інтелектуальної діяльності у суспільстві. Однією з основних функцій історичних аспектів є привернення уваги молоді, студентства до глибшого вивчення науки. Перебуваючи в атмосфері безперервних змін як у суспільстві, так і в освіті, студентам важко сконцентруватися на науці і часто навіть повірити в те, що ці знання потрібні. А історичні екскурси можуть бути хорошим аргументом на користь того, що знання та праця не бувають марними. Це можна показати на прикладах пошуку шляхів до відкриття певних теорій, на прикладах біографічних відомостей науковців тощо.

Сучасні науковці зазначають, що історичні екскурси є хорошим методичним прийомом, що сприяє реалізації наступності у процесі навчання: «використання елементів історизму у навчанні сприяє розвитку пізнавальних здібностей учнів; знайомить їх із зародженням і розвитком окремих наук і галузей виробництва, поява яких обумовлена практичними проблемами суспільства; розкриває цікаві і повчальні історії науково-технічних досліджень» [57, с. 120 ].

Отже, науково-методичним підґрунтям використання засобів історіографії у навчальному процесі (з метою формування мотивації студентів до навчально-пізнавальної діяльності) є їх функціональні характеристики. Узагальнюючи та синтезуючи вищенаведені положення внесення засобів історіографії в навчальний процес, виділимо основний аргумент - вплив на формування мотивації навчальної діяльності студентів технічних спеціальностей. Обумовлюючись основними психологічними особливостями студентів технічних спеціальностей, поняття «мотив» буде давати відповіді на запитання «для чого?», «з якою метою?», «навіщо?». Роль засобів історіографії в процесі формування мотивації студентів технічних спеціальностей показано в табл. 1.3.

Таблиця 1.3 - Діалектичний зв'язок між функціональними частинами мотиву та засобів історіографії

1.4 Психолого-педагогічні напрями використання матеріалів з історії технічних дисциплін при формуванні мотивації до навчально-пізнавальної діяльності

До психолого-педагогічних основ використання засобів історіографії з метою формування мотивації студентів до навчальної діяльності нами віднесено такі фактори:

1) врахування психофізіологічних особливостей студентів в навчальному процесі, зокрема при застосуванні засобів історіографії в навчальному процесі;

2) можливість використання основних психологічних прийомів впливу на свідомість та підсвідомість студента в процесі формування мотивації за допомогою засобів історіографії;

3) авторитет викладача (вчителя) як головна передумова формування мотивації студентів засобами історіографії.

Розглянемо кожен із них детальніше.

1) Врахування психофізіологічних особливостей студентів при застосуванні засобів історіографії в навчальному процесі. Вивчаючи психо-фізіологічні особливості студентського віку, дослідники відзначають, що 18-20 років - це період найбільш активного розвитку моральних та естетичних почуттів, становлення та стабілізації характеру, і, що мабуть найбільш важливо, оволодіння певним комплексом соціальних ролей. Студентська молодь є особливою групою суспільства, яка відрізняється високою розумовою та фізичною активністю. Психофізіологічні особливості студента включають в себе сукупність психологічних та фізіологічних процесів та особливостей. Студентство характеризується найвищою соціальною активністю, гармонійним поєднанням інтелектуальної і соціальної зрілості [8].

У психології термін соціалізації визначений як «процес та результат засвоєння і наступного активного відтворення індивідом соціального досвіду» [19, c. 171]. Для соціально зрілої людини, на думку вчених-психологів, притаманні такі якості: відповідальність, терпимість, саморозвиток, позитивне мислення (позитивне ставлення до світу). Студентський вік це період формування всіх перерахованих якостей.

«Психологічний розвиток особистості студента - діалектичний процес виникнення і вирішення протиріч, переходу зовнішнього у внутрішнє» [156, с. 293]. Саме в цей період органічним буде вклад у процесі навчання історіографічних фактів, досліджень формування теорій та ідей.

В. Бевз підкреслює, що для студента характерним є вирішення питань, завдань, що пов'язані з майбутньою професією, в цьому напрямі спрямовується його активність [8]. Така спрямованість більшою мірою зумовлена становленням особистості, що відбувається у студентів на перших курсах навчання і завершується у його кінці. Формування особистості відбувається під впливом низки факторів: психологічних, фізіологічних, соціологічних і т. п. Вступивши до ВНЗ і опинившись в новому середовищі, першокурсники, вчорашні випускники школи, потрапляють у нове соціальне оточення (більшість приїздять із районів), у новому середовищі вчорашні школярі «шукають себе», беруть на себе нові соціальні ролі, ставлять перед собою і вирішують нові завдання, перебувають у складі групи людей, з якої формується колектив. В процесі цього молода людина свідомо і підсвідомо шукає шляхи для самоствердження та самореалізації, прагне здобути авторитет в очах товаришів і викладачів.

Більшість студентів мають широкі соціальні мотиви (деякі дослідники вказують на зовнішньо орієнтовану мотивацію). Така потреба присутня у багатьох студентів, однак шляхи задоволення її різні - в залежності від індивідуальних особливостей. Кожен визначає для себе шлях самоствердження: лідерство у групі як результат сильного і вольового характеру; лідерство і авторитет як наслідок високих моральних якостей; лідерство як наслідок здобутих досягнень у навчанні, спорті, різних культмасових заходах. (В цьому контексті лідерство ми ототожнюємо з авторитетом, оскільки і лідерство, і авторитет в даному випадку несуть в собі чинник впливу на іншу особистість та колектив у цілому).

Який би шлях не вибрав студент для самоствердження, він буде проходити нерозривно з процесом навчання та формування мотивів навчання, керівником якого є викладач.

Студенти I-II курсів переживають стресовий вік. Це пояснюється, по-перше, фізіологічними особливостями, по-друге, психічними процесами, які відбуваються саме в цей вік (головною причиною чого, та водночас і наслідком, є завершення формування світогляду), по-третє, зміною форми навчання, збільшенням навантаження.

При впровадженні засобів історіографії в навчальний процес ми пропонуємо робити акцент на психолого-фізіологічних особливостях студентського віку.

2) Можливість використання основних психологічних прийомів впливу на свідомість та підсвідомість студента в процесі формування мотивації з допомогою використання засобів історіографії. Під час впровадження історичних аспектів з метою впливу на формування мотиваційно-ціннісної сфери особистості можна використовувати нижченаведені психолого-педагогічні прийоми здійснення впливу.

Переконання - обґрунтоване впровадження у свідомість логіки механізму продуктивних дій і поводження. Шляхом переконання досягається перебудування змісту свідомості, мотивів діяльності, формуються певні бажання і прагнення, що спрямовують діяльність у найкращому напрямі.

Новизна інформації - це певні дії, проблеми, змістовні завдання і задачі, які потрібно розв'язати під час роботи [105, с. 240].

Новизна - це сила, що привертає до себе увагу. З психологічної точки зору інформація є подразником головного мозку, у відповідь на який виникає певна реакція. Оскільки на головний мозок чинять дію багато подразників, які перекривають один одного, то реакція головного мозку буде лише на ті подразники, які виражені найяскравіше. Цю «яскравість» забезпечують новизна і емоційне викладення матеріалу. Емоції впливають як на соматичні процеси і сферу сприймання, так і на пам'ять, мислення, уяву людини. Важливим чинником при викладанні предмета, нової теми відіграє емоційний фон, що його створює викладач. Емоція, як і інші мотиваційні стани, впливає на сприймання. Тому історичні факти потрібно давати вже «емоційно забарвленими».

Важливим у впровадженні історичних фактів є створення у студентів захоплення навчальним матеріалом. Захоплення та інтерес є нерозривними дієвими складовими процесу пізнання певної інформації. Особливість інтересу полягає в тому, що інтерес - це зосередження на певному предметі думок, настанові особистості, прагнення ближче ознайомитися з предметом, заглибитись у нього, захоплення є наступною сходинкою після інтересу.

Доказовість - аргументація положень, що висуваються. Доказовість може бути здійснено шляхом наведення тих міркувань вчених, якими вони послуговувались, створюючи власні теореми і доводячи їх (тут варто висвітлювати логіку, хід думок науковців).

При здійсненні впливу на мотиваційну сферу особистості студента шляхом повідомлення історичних фактів варто враховувати схильність (чи несхильність) студентів до навіюваності. Навіюваність - це схильність суб'єкта до некритичного, м'якого схиляння перед думкою інших людей, слідування їх порадам, вказівкам, навіть, коли вони суперечать його власним інтересам. Люди з великою схильністю до навіювання легко заряджаються настроєм, звичками інших людей. Навіюваність залежить як від індивідуальних стійких особливостей індивіда, так і від ситуативних станів.

Навіювання може відбуватися безпосередньо та опосередковано. Для широкої аудиторії в процесі навчання та повідомлення історичних матеріалів доцільно використовувати опосередковане навіювання. Для впливу на формування мотиваційно-ціннісної сфери особистості потрібно історичні факти (з життя вчених) підбирати таким чином, щоб у студентів формувалися конкретні цілі, виникало внутрішнє бажання досягнути мети, виникало бажання працювати над собою. Для цього бажано наводити приклади, в яких вчені виступають як «творці світової науки» (така інформація повинна бути загально структурованою, цілісною).

В молодому віці особистість потребує уваги та визнання з боку старших. Викладач як керівник навчального процесу повинен відчувати, кому допомогти піднятися, щоб самооцінка студента була піднята до належного рівня для максимальної навчально-пізнавальної діяльності. Адже усвідомлення власної значущості та вагомості - найголовніший стимулювальний фактор для будь-якої діяльності. За даними нашого дослідження, яке проводилося на базі ВДПУ, ВНТУ, Вінницького технічного коледжу, 85,4 % всіх студентів відмовляються виходити до дошки саме через невпевненість у собі та своїх силах. При використанні історичних матеріалів важливо показати студентам особистісну характеристику вчених, звернути увагу на соціальні умови життя, переконання вчених, вміння й прагнення долати труднощі. Низька самооцінка студентів унеможливлює отримання високих результатів навчально-пізнавальної діяльності. Підвищення самооцінки можливе кількома шляхами.

1. Зосередження уваги студентів на зусиллях вчених, які вони прикладали у важких соціальних умовах, при цьому важливо підкреслювати саме ті біографічні дані, які максимально допоможуть вплинути на студента та «підняти його бойовий дух».

2. Самооцінка зростає і затверджується з допомогою позитивного досвіду та позитивних емоцій [62]. Сюди можна включити як зовнішні фактори (похвала з боку викладача), так і внутрішнє усвідомлення позитивного результату.

Після повідомлення історичного факту, що стосується теми заняття чи присвячений розвитку певного поняття, студентам пропонується звернути увагу на основні моменти активної діяльності вчених. Зокрема, пропонується дати відповіді на запитання: «Чи вплинуло соціальне середовище на активність вчених?», «Які основні чинники характеру особистості цього вченого допомогли у досягненні результатів?»,

«Яке місце в особистісній характеристиці вченого займає його цілеспрямованість?», «Оцініть важливість отриманих результатів для науки і техніки». Основна мета постановки питань такого типу - зосередити увагу студентів на тих особистісних характеристиках вчених, які були б зразковими для студентів. Наприклад, при повідомленні біографії Л. Ейлера важливо акцентувати увагу студентів на цілеспрямованості, працелюбності, наполегливості вченого. Для прикладу можна наводити факти з життя вченого на зразок викладеного нижче.

Л. Ейлеру було поставлено завдання, яке він мав виконати за місяць. Однак вчений поставив собі за мету виконати це завдання за три дні. Не зважаючи на всю складність, учений упорався із завданням. Але це позначилося на його фізичному стані - він осліп. Це горе математик переніс досить легко, і навіть іронічно промовив: «Тепер ніщо не буде заважати мені займатися математикою». Це яскравий приклад наполегливості та присвяченості улюбленому заняттю людини, яка так багато зробила для науки: йому належить близько 800 робіт, що стосуються найрізноманітніших галузей науки.

Сучасною наукою доведена залежність між інваріантністю наукового дослідження і домінантністю півкуль головного мозку [145]. Згідно з цією теорією люди поділяються на тих, які мають образноінтуїтивне мислення (домінує права півкуля головного мозку), і тих, у кого мислення логічне (домінує ліва півкуля). Практика досліджень свідчить про інваріантність пошукових шляхів досліджень у залежності від домінантності півкуль головного мозку, які вже існують при народженні. Початковий етап новацій пов'язаний з правопівкульним образним, інтуїтивним мисленням. Інтуїціоністи, як представники правопівкульного мислення (до вчених з таким типом мислення можна віднести Брауера, Галілея) частіше у пошуковому процесі використовують аналогії, приклади, порівняння, образні уявлення. Домінуюча півкуля в науці розглядається у контексті національної культури.

Серед вітчизняних представників науки можна виділити науковців як з «правопівкульним», так і з «лівопівкульним мисленням». Серед студентів технічних спеціальностей є представники як «лівопівкульного», так і «правопівкульного» мислення. Тому при використанні засобів історіографії у навчальному процесі з метою формування мотивації до навчання ці особливості варто враховувати. Для тієї частини студентів, які мають образно-інтуїтивне мислення, історичні факти можуть бути подані у вигляді певних прикладів, аналогій, за допомогою яких могли б вибудовуватися структурні образи; для іншої частини студентів, що мають переважно логічне мислення, повідомлення з історії можуть включати недоведені твердження, які науковці прагнули довести, використовували при побудові теорій. В обох випадках повідомлення історичного характеру слугуватимуть створенню внутрішніх мотивів для вивчення предмета і здійснюватимуть вплив на мотиваційну сферу особистості. Тобто, важливо враховувати комплексний підхід: потрібно поєднувати логічний виклад історичного матеріалу (теорем, формул, їх доведень, фактів) із проблемними питаннями, протиріччями, що виникали у творчому пошуку вчених. Також матеріал повинен бути емоційно забарвленим, важливо, щоб викладач сам захоплювався тим історичним матеріалом, який хоче донести до своїх слухачів.

3. Авторитет викладача (вчителя) як передумова формування мотивації студентів засобами історіографії. Велике значення при формуванні мотивації навчально-пізнавальної діяльності студентів є авторитет викладача. Як зазначає М. Сметанський: «Негативний вплив на ставлення студентів до навчальної діяльності справляє і характер їхніх стосунків з викладачем» [181, с. 7]. Тобто, у випадку поганих стосунків викладача зі студентами рівень мотивації останніх зменшується, це твердження діє і у зворотному напрямку. «Не є винятком випадки з історії, коли викладачі запрошували студентів додому, де, у невимушених умовах, обстановці відбувалися дискусії, обговорювались наукові статті, висувались сміливі гіпотези, плани на майбутнє. Це викликало у молодої людини почуття особистої гідності, причетності до хвилюючих проблем обраної професії, сприяло зростанню відповідальності за неї» [181, с. 7]. Тобто, позитивним ставленням до студентів, авторитетністю, своєю впливовістю педагоги-майстри минулого формували у молоді позитивне ставлення до навчання, впливали на формування мотивації до навчально-пізнавальної діяльності.

Враховуючи соціальні та економічні зміни, звичайно, не завжди викладач може дозволити собі такі невимушені домашні зустрічі, проте кожен викладач «може дозволити» собі бути авторитетним для своїх студентів, щоб вплинути на їх ставлення до навчання, до майбутньої професії, змінити їх погляди і переконання. Розглянемо суть поняття авторитету детальніше.

Авторитет (від лат. auctoritas - влада, вплив) - 1. Вплив, впливовість індивіда, що залежить від стану, статусу чи посади, яку він займає. У цьому значенні в соціальній психології поняття не рідко співвідносять з поняттям про владу. 2. Визнання за індивідом права на ухвалення рішення в умовах спільної діяльності. У цьому значенні поняття «авторитет» не завжди збігається з поняттям «влада»: авторитетом може користуватися людина, що не наділена відповідними повноваженнями, але яка є свого роду моральним еталоном і тому має високий ступінь референтності для оточуючих. Авторитет такого індивіда обумовлений його ідеалізацією в очах інших і значимістю його діяльності [214].

Авторитет учителя - загальновизнана учнями та їх батьками значущість достоїнств учителя і заснована на цьому сила його виховного впливу на дітей. До таких достоїнств належать висока духовність, культура, інтелігентність, ерудиція, високі моральні якості [51].

Деякі викладачі вбачають формування власного авторитету не в своїх особистісних якостях, а в тому «офіційному стані», який вони займають. Якщо викладач не має тих особистісних якостей, які найбільше цінуються студентами, то його авторитет, що базується лише на «стані» (статусі) дуже швидко зникне. Деякі викладачі тримаються зі студентами сухо, дуже офіційно. Їм здається, що, зберігаючи дистанцію між собою та студентами, вони зберігають власний авторитет. Однак тут потрібно мати відчуття міри, оскільки успіх виховання та формування певних мотивів певним чином залежить від теплоти та взаємної довіри, які виникають між викладачем та студентами. З іншого боку, велика загроза чекає на викладача, який шукає підтримки, любові, поваги своїх студентів лише поблажками та заграванням. Студенти одразу розпізнають слабкість викладача. Більшу прихильність та повагу до себе викликають люди твердого характеру, з чіткими переконаннями та поглядами. Тобто, «моральний образ викладача значною мірою визначає силу його авторитету» [154, с. 38.]. Привабливість особистості вчителя підкорює студентську аудиторію, розкриває їх серця, збуджує бажання заслужити його увагу та похвалу.

«…самий зміст авторитету в тому і полягає, що він не вимагає ніяких доведень, що він сприймається як безумовна гідність старшого, як його сила та цінність» [116, с. 351].

Необхідною умовою створення авторитету вчителя є освіченість, відмінне знання свого предмета та висока педагогічна майстерність.

Педагогічна майстерність - високе мистецтво виховання та навчання, яке постійно вдосконалюється [154, с. 38.]. Педагог стає майстром тоді, коли він дійсно знає і любить свій предмет, і може передати цю любов своїм учням.

Педагог, авторитетний в чомусь одному, іноді виявляється неавторитетним в іншому. Наприклад, викладач може чудово знати свій предмет, але може бути дуже далеким від потреб студентів. В такому випадку формування мотивації навчально-пізнавальної діяльності студентів може ускладнюватися, оскільки формування цінностей особистості відбувається шляхом прикладу та наслідування їх у особистості, яка є авторитетною.

Формування авторитету викладача проходить кілька етапів: педагог - джерело інформації, педагог - референтна особа, педагог - авторитет. Схематично кроки до створення авторитету можна показати так (рис. 1.2):

Рисунок 1.2 - Етапи формування авторитету

Повага та довіра - важливі компоненти авторитету викладача, це основа усієї педагогіки. Якщо авторитетний викладач зуміє показати справжню цінність і важливість предмета, покаже своє ставлення до поглибленого вивчення окремих питань дисципліни, то студенти без нарікань будуть займатися навчальною діяльністю. Важливо відмітити, що при формуванні авторитету як мотиваційного фактора впливу педагог повинен дати студентам «відчуття цінування». Це означає, що студент відчуває свою потрібність. Формування відчуття цінування можна створювати вербально і невербально. Вербальний спосіб включає в себе фрази, в яких міститься елемент позитивної оцінки не лише роботи студента, а й його старань та ставлення до неї. Адже часто викладачі (а також вчителі шкіл) оцінюють результати студента, не помічаючи при цьому його старань. До невербального способу ми вважаємо доречним віднести м'який погляд (міміку обличчя), жести.

Факт важливості авторитету викладача було підтверджено експериментально. Г. Ковальчук визначено низку мотивів та проведено їх ранжування за мірою важливості [96]. Першими у списку мотиваційних факторів у навчанні, що їх виділяють студенти, є зацікавленість у предметі і викладачі. Дослідження проводилось серед студентів фінансово-економічного факультету КНЕУ, 2001 - 2002 рр. (Додаток Д). Ми вважаємо, що викладач досягнув рівня авторитету у тому випадку, коли студент, по-перше, змінив на краще своє ставлення до даної дисципліни, зрозумів, що дисципліна цікава та важлива, по-друге, коли у студента виникло внутрішнє відчуття важливості цієї дисципліни та необхідності її вивчення.

Серед студентів ВНТУ було проведено експеримент: пропонувалося пригадати авторитетного викладача з університету або зі школи; давався перелік якостей (які були умовно поділені на дві категорії - особистісні якості та його професійні якості). За кожну з цих якостей студентам пропонувалося виставити оцінку. Найвищі бали отримали категорії «розумний» та «дружелюбний», які стосуються особистісних якостей викладача, серед професійних якостей найвищими балами студентами відмічено такі: «знання власного предмета», «організаторські здібності та дисципліна».

Цікаво відмітити, що студентами, які взяли участь в опитуванні, було відзначено високими балами критерій «використання викладачами допоміжних матеріалів, цікавих фактів, повідомлень, різноманітних прикладів», що, на нашу думку, позитивно відобразилося на формуванні авторитету викладача.