Теоретико-методологічні основи дослідження девіації як соціокультурного феномену

Парсонівська теорія дії представляє вибір між різними альтернативами як послідовні дихотомії, що на нашу думку, настроює того, хто сприймає його науковий підхід на чорно-біле сприйняття дійсності, уникнення напівтонів та відтінків у відносинах між особистістю та суспільством. Проблема вибору індивіда між різними варіантами соціальної поведінки досить слабо проаналізована Парсонсом, в ній відсутні чіткі детермінуючі елементи, в той же час нічого не сказано про індивідуальність, релігійність, лояльність до закону, тобто ті риси індивіда, що мають сприяти його втриманню від девіантних проявів.

Різними способами Парсонс доводить, що соціальні системи зіштовхуються з так званими системними проблемами. При цьому він поєднує своє базисні поняття з деякими біологічними уявленнями. Скажімо, механізми, які у Парсонса відповідають за збереження стабільності дуже нагадують гомеостазис. Парсонс проаналізував три методи соціального контролю: Ізоляція - метод, що застосовується з метою відлучення девіантів від суспільства. Вона в цілому не передбачає їх реабілітації. За таким принципом до тюрем поміщують тисячі людей. Відокремлення - метод, що передбачає обмеження контактів девіанта з іншими людьми, але не ґрунтується на повній ізоляції від суспільства. Смелзер наголошує, що цей метод дозволяє індивіду повернутись до соціуму, коли він буде готовим до виконання його норм (поміщення в психіатричні лікарні, реабілітаційні центри тощо) Смелзер Н. Социология / Нейл Смелзер: пер. с англ. - М.: Феникс, 1998. - 688 с. - С. 227.. Реабілітація - метод активної підготовки девіантна до повернення в суспільство (різноманітні програми допомоги).

Соціальний контроль - єдине, що протистоїть девіації у концепції Парсонса. Неформальний соціальний контроль є характерним для невеликих груп, в яких критика та соціальне несхвалення представляють собою інструменти дотримання правил, що запобігають девіантній поведінці Смелзер Н. Социология / Нейл Смелзер: пер. с англ. - М.: Феникс, 1998. - 688 с. - С. 228.. Систему формального контролю, за Смелзером, утворюють правила та закони, що призначені для захисту правопорядку. Поліція, інші правоохоронні органи, суди представляють собою організації, які слідкують за їх дотриманням.

Існує деяка система внутрішніх потреб, що засновані на процесах взаємообміну організму з середовищем. Деякі з них досить специфічні, наприклад, потреби в їжі чи відпочинку Талкотт Парсонс. О структуре социального действия / Парсонс Талкотт // Под общей ред. В.Ф. Чесноковой. - М.: Академический проект. - С. 425.. Не дивлячись на виділення таких потреб, Парсонс далекий від їх зведення до набору навколофізіологічних процесів. Іншими словами, напрям та форма потреб модифікуються під впливом ситуації дії Талкотт Парсонс. О структуре социального действия / Парсонс Талкотт // Под общей ред. В.Ф. Чесноковой. - М.: Академический проект. - С. 425..

По відношенню до світу об'єктів індивід завжди демонструє очікування задоволення або відсутності задоволення від досягнення того чи іншого об'єкта. Можна сказати, що чим сильніший потяг до задоволення у того чи іншого індивіда, тим більша вірогідність того, що він стане девіантом і переступить через соціальні норми поведінки. Дія включає в себе в такому випадку не тільки розмежування і вибір безпосередньо присутніх об'єктів, а й одразу вслід за тим прикладення зусиль, прийняття чи відкидання, а також орієнтація на майбутні події в аспекті їх значущості для задоволення чи його відсутності. Одним з важливих аспектів дії таким чином виступає розмежування між безпосередньо доступними та майбутніми задоволеннями та співставлення їх відносної цінності Талкотт Парсонс. О структуре социального действия / Парсонс Талкотт // Под общей ред. В.Ф. Чесноковой. - М.: Академический проект. - С. 428-429..

У відповідності до соціальної ролі індивід вибирає орієнтацію на колектив, або на себе. За Парсонсом, поведінка індивіда в значній мірі детермінована відсутністю задоволення. Таку відсутність він розуміє в чотирьох значеннях:

1) вилучення об'єктів, що раніше приносили задоволення;

2) вилучення доступу до об'єктів, якими індивід ще не володіє, але яких він добивається;

3) нав'язування відносин з об'єктами, що не задовольняють актора, наприклад, фізичні чи психологічні страждання;

4) потенційна можливість вищезгаданих ситуацій.

Реакції актора в кожному з цих випадків можуть бути досить різноманітними. Талкотт Парсонс. О структуре социального действия / Парсонс Талкотт // Под общей ред. В.Ф. Чесноковой. - М.: Академический проект. - С. 425. Однією з таких можливих реакції і є девіація.

Актор може відносити відсутність задоволення або на рахунок власної неадекватності, або на рахунок інших, або на рахунок обставин. Талкотт Парсонс. О структуре социального действия / Парсонс Талкотт // Под общей ред. В.Ф. Чесноковой. - М.: Академический проект. - С. 431.. Індивідуальний актор володіє великим набором потреб, здібностей, нахилів. В той момент, коли частина з них активізується, інші залишаються пасивними. Задоволення чи нейтралізація однієї потреби може слугувати сигналом для активізації іншої. Можлива активізація і протилежних потреб, що викликає внутрішній конфлікт. Талкотт Парсонс. О структуре социального действия / Парсонс Талкотт // Под общей ред. В.Ф. Чесноковой. - М.: Академический проект. - С. 433..

Парсонс розрізняє три головних типи культурних еталонів:

1) системи ідей чи вірувань, які завжди характеризуються переважанням когнітивних інтересів;

2) системи експресивних символів, наприклад, художні форми або стилі, в яких переважають катектичні інтереси;

3) системи ціннісних орієнтацій, в яких головний інтерес зосереджується на оцінці альтернатив з точки зору їх можливих наслідків для системи дій Талкотт Парсонс. О структуре социального действия / Парсонс Талкотт // Под общей ред. В. Ф. Чесноковой. - М.: Академический проект. - С. 423..

Процес рішення відносно альтернатив, їх розгляд в світлі наслідків, які вони можуть за собою принести Парсонс називає оцінкою. Він є найбільш складним процесом вибору, що протікає на основі розрізнень, які складають когнітивно-катектичну орієнтацію Талкотт Парсонс. О структуре социального действия / Парсонс Талкотт // Под общей ред. В.Ф. Чесноковой. - М.: Академический проект. - С. 429.

Катексис характеризує стан організму, тобто, стан ейфорії чи дисфорії по відношенню до будь-якого об'єкта. Талкотт Парсонс. О структуре социального действия / Парсонс Талкотт // Под общей ред. В.Ф. Чесноковой. - М.: Академический проект. - С. 427.. У відповідності до катексису, тобто соціальному інтересу, індивід вибирає або підкорюється накладеними на нього культурою альтернативами між доступними йому об'єктами маючи на увазі їх потенційні можливості задоволення потреб. Він також вибирає між різними формами їх можливих значень. Найбільш примітивною формою такого вибору є прийняття їжі, збереження зручного місця і т. п. Талкотт Парсонс. О структуре социального действия / Парсонс Талкотт // Под общей ред. В.Ф. Чесноковой. - М.: Академический проект. - С. 428..

Для того щоб пояснити процес розробки системи соціальних координат Парсонс вводить поняття «навчання». Воно уявляє собою не тільки набування інформації, тобто специфічних моментів когнітивної орієнтації, а також набування нових еталонів орієнтацій, тобто нових способів бачення, бажання, оцінювання Талкотт Парсонс. О структуре социального действия / Парсонс Талкотт // Под общей ред. В.Ф. Чесноковой. - М.: Академический проект. - С. 430..

Існує багато різних способів, за допомогою яких індивід може організувати свою дію. До числа найбільш важливих категорій Парсонс відносив пару: «активність-пасивність». Актор з однієї сторони, може активно домагатися об'єктів, чи маніпулювати ними заради досягнення своїх цілей. Однак він може також дослідити ситуацію намагаючись знайти раніше невідомі можливості. З іншої сторони, він може пасивно очікувати впливу можливих ситуацій і не проявляти інтересу до позитивних, але ще не досягнутих цілей. Можливі різні комбінації активних та пасивних елементів Талкотт Парсонс. О структуре социального действия / Парсонс Талкотт // Под общей ред. В.Ф. Чесноковой. - М.: Академический проект. - С 429..

Для того, щоб осмислити, як людина взаємодіє з іншими індивідами Парсонс вводить категорію «Інший» Талкотт Парсонс. О структуре социального действия / Парсонс Талкотт // Под общей ред. В.Ф. Чесноковой. - М.: Академический проект. - С. 434.. Аналізуючи взаємодію «Его» та «Іншого» Парсонс вказує, що очікування «Его» орієнтовані як на діапазон альтернатив, відкритих «Іншому» для дії в даний ситуації, так і на вибір, що здійснюється іншими з цього діапазону, з урахуванням дії самого «Его». Те саме mutatis mutandis справедливо і для «Іншого». «Его» не розраховує на те, що поведінка не соціального об'єкту може вплинути на очікування, пов'язані з його поведінкою. Очікування виказують обидві сторони, що вступають у взаємодію. Це фундаментальне явище Парсонс назвав «доповнюючим очікуванням» Талкотт Парсонс. О структуре социального действия / Парсонс Талкотт // Под общей ред. В.Ф. Чесноковой. - М.: Академический проект. - С. 435..

І.А. Сайтарли вказує: «Формування типу нормативної моделі, на глибоке переконання Парсонса, залежне від того, на яку соціальну цінність із полярних пар орієнтоване те, чи інше суспільство - аскрипція чи досягнення, універсалізм чи партикуляризм, афектація чи ефективна нейтральність. Ці соціально-цінністні антитези конституюють морально-правову систему суспільств. Аскриптивний соціальний стандарт - це стандарт, який визначає цінність особистості залежно не від її діяльності, або особистих досягнень, а від походження, національності, етнічної чи статевої належності» І.А. Сайтарли. Соціологія культури Т. Парсонса / Режим доступу до електронного журнала: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/ 19084/22-Saitarly.pdf?sequence=1С. 228-240. С. 231.

Універсалізм пов'язаний з орієнтацією на професіоналізм, витіснення експресивних цінностей, прагматичними інтересами та підкресленим індивідуалізмом. Тому індивідуалізм зазвичай не сумісний із культурою, орієнтованою на стосунки І.А. Сайтарли. Соціологія культури Т. Парсонса / Режим доступу до електронного журнала: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/ 19084/22-Saitarly.pdf?sequence=1С. 228-240. С. 231.

Досить складною проблемою для Парсонса була проблема інтеграції. Для нього фундаментальним інтегративним механізмом був особистий політичний або утилітарний соціальний інтерес (катексис). Цей інтерес міг бути зумовленим різними потребами, а також системою примусу. Соціальний катексис і системи примусу є різними формами контролю суспільства над індивідом, які допомагають запобігати соціальній девіації. Інтегративний катексис у вигляді потреби у любові чи визнанні Парсонс розглядав як різновид соціальної винагороди, тобто як структуру контролю. Будь-яке суспільство зацікавлене в тому, щоб інститут сім'ї зберігався, тому що родина становить центр соціальної структури. Дитина виростає в ній з укоріненою потребою прихильності до неї дорослих, тобто родина є потужним механізмом емоційного моделювання прихильностей І.А. Сайтарли. Соціологія культури Т. Парсонса / Режим доступу до електронного журнала: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/ 19084/22-Saitarly.pdf?sequence=1С. 228-240. С. 235.

Прогрес у розвитку нормативної соціальної культури полягає у виробленні таких механізмів інтеграції, контролюючий характер яких є непомітним для індивідів. Завдяки цим механізмам відбувається соціальне інвестування в економіку, політику і соціальну сферу І.А. Сайтарли. Соціологія культури Т. Парсонса / Режим доступу до електронного журнала: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/ 19084/22-Saitarly.pdf?sequence=1С. 228-240.- С. 236.

Т. Парсонс зробив значний внесок в становлення сучасного розуміння соціокультурного підходу. Він акцентував свою увагу на цілісності суспільства як соціетальної системи, що включає в себе культуру. Остання вступає у процес взаємодії з соціумом і проявляється в трьох аспектах: в ролі спадщини, або соціальної традиції; в ролі навичок та знань; в якості загальноприйнятих норм. Таким чином, діалектична сутність культури виражається в тому, що вона одночасно і продукт соціальної взаємодії, і детермінанта цієї взаємодії. Саме остання іпостась культури більше всього і зацікавила Т. Парсонса, який визнав її об'єктом соціологічного дослідження процесу культурного розвитку. Відштовхнувшись від цього, вчений побудував складно структуровану ієрархію соціальних систем, вихідною сходинкою якої виступав людський організм, основною функцією якого є забезпечення адаптації до навколишнього соціального та природного середовища. Над ним надбудовується система особистості, що уявляє собою засвоєю в процесі навчання організацію соціальних якостей, статусів, ролей індивіда. Вона орієнтована на досягнення певних цілей у відповідності до культурних цінностей, які він поділяє. Третю сходинку утворює суспільство, яке здійснює соціальну інтеграцію. Для того, щоб ця інтеграція була здійснена, необхідна система загальноприйнятих символів, що є елементами культури, яка у всій багатоманітності змістів і функцій утворює вищу, четверту сходинку ієрархії соціальних систем Белякова Ю.Л. Социокультурный подход: этапы формирования и основные императивы // Государственное управление. Электронный вестник. - 2011. - № 29. - С. 1 - 8..

Погляди І.А. Сайтарли. Інна Сайтарли, дослідник та послідовник концепції Т. Парсонса, наводить гарний приклад девіантності, який дозволяє ще чіткіше уявити девіацію як саме соціокультурний феномен: між закоханими виникає система однаково зрозумілого ним еротичного символізму, що є невід'ємною умовою їх взаємовідносин та інтеграції. Цей символізм може бути інституціоналізований у вигляді шлюбу і набуває додаткового виміру, моральної санкції та різноманітних обов'язків в межах системи цінностей загальновизнаних суспільством. І.А. Сайтарли. Соціологія культури Т. Парсонса / Режим доступу до електронного журнала: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/ 19084/22-Saitarly.pdf?sequence=1С. 228-240. - С. 236..

І.А. Сайтарли вказує, що соціологія культури, представником якої є і Т. Парсонс, ґрунтувалась на структурній методології, провідній науково-дослідницькій стратегії у вивченні суспільства ХХ ст. Її зміст можна звести до розуміння досліджуваних феноменів як складних систем із змінною структурою, через що цю методологію часто ототожнюють із системним підходом. При цьому під системою розуміли комплекс взаємопов'язаних складових із чіткою структурою і чітко визначеними функціями. Структуралісти намагалися довести, що будь-яка структура має системний характер, тобто вписується в певну модель зв'язків і відношень між елементами І.А. Сайтарли. Соціологія культури Т. Парсонса / Режим доступу до електронного журнала: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/ 19084/22-Saitarly.pdf?sequence=1С. 228-240. - С. 228..

Структуралісти виходили з того, що якщо суспільство є складною системою соціальної взаємодії, то соціальна культура здійснює реалізацію його цінностей через різноманітні інститути соціальної інтеграції, регуляції та контролю. Парсонс виокремлював дві основні структури в соціальній культурі: цінності та норми І.А. Сайтарли. Соціологія культури Т. Парсонса / Режим доступу до електронного журнала: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/ 19084/22-Saitarly.pdf?sequence=1С. 228-240. С. 229..

Самі по собі цінності є ідеальними, а норми функціональними. В соціальному аспекті цінності набувають певної інтеграції. Їх реалізація, перетворення в норми є актом взаємопроникнення і взаємодії соціальних і культурних систем. На думку автора статті, Парсонс довів, що соціальна культура - це нормативно-ціннісне розуміння соціальної системи, призначення якої полягає у регуляції стосунків і моделювання через створення різних об'єднань та спільнот. Якщо соціальна культура суспільства є ефективною, то це гарантує існування цієї соціальної системи. Для Парсонса «соціальна цінність», «норма», «спільнота», «соціальна роль» - це головні категорії його соціології культури. Центральною ж структурою виступає поняття моральної або правової норми. Соціальність культури полягає в інституціоналізації цінностей, зокрема в їх переході до правової системи, адже право є найбільш ефективним механізмом суспільного контролю, що відображає найвищий рівень розвитку соціальної культури, притаманний тому чи іншому суспільству І.А. Сайтарли. Соціологія культури Т. Парсонса / Режим доступу до електронного журнала: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/ 19084/22-Saitarly.pdfsequence=1С. 228-240. - С. 229..

На думку А.Г. Саніної теоретичні розробки Т. Парсонса представляють собою один за найбільш ефективних інструментів описання різноманітних типів соціальної дії і взаємодії в сучасних плюралістичних суспільствах, де немає чітких пріоритетів якогось одного набору норм чи цінностей. При цьому найбільш важливі аспекти теоретичної схеми Парсонса пов'язані з проблемами самоорганізації та встановлення рівноваги в соціальній системі. Санина А.Г. Уклонение от уплаты налогов: опыт анализа социально-экономических практик с позиций системной теории Т. Парсонса / А.Г. Санин // Социол. исслед. - 2007. - № 4. - С. 121-127. С. 122..

Суттєвим методологічним наслідком використання такої теоретичної моделі є необхідність вдосконалення методологічного апарату в соціології.

Участь великої кількості акторів в соціальній системі, тобто в системі мотивації необхідної для підтримання чи розвитку соціальної системи забезпечується за допомогою організації статусно-рольової системи суспільства. Санина А.Г. Уклонение от уплаты налогов: опыт анализа социально-экономических практик с позиций системной теории Т. Парсонса / А.Г. Санин // Социол. исслед. - 2007. - № 4. - С 123.. Для кожного актора характерна інституціоналізована рольова поведінка, або поведінка, що приймає до уваги певну систему соціально орієнтованих стандартів Санина А.Г. Уклонение от уплаты налогов: опыт анализа социально-экономических практик с позиций системной теории Т. Парсонса / А.Г. Санин // Социол. исслед. - 2007. - № 4. - С. 123..

Осмислення соціальної девіації Р. Мертоном. Особливу роль в розробці теорії девіації як соціального феномену відіграв науковий доробок Р. Мертона. Він першим запропонував концепцію, що дозволяла в рамках єдиного підходу охопити всі основні форми соціальної девіації. Вчений звернув увагу на те, що антисоціальна (тобто девіантна - авт.) поведінка викликається до життя деякими загальновизнаними цінностями культури і класовою структурою, пов'язаною з різним доступом до можливостей досягнення престижних, обумовлених культурою цінностей.

Домінуючий вплив існуючих в соціумі стандартів успіху і неможливість просування на верхні щаблі суспільної ієрархії індивідів з нижніх верств за рахунок законних засобів і в загальноприйнятий спосіб призводить до появи девіантних проявів. Вони нерідко носять аморальний, злочинних характер, але згідно до концепції Р. Мертона є закономірними, неминучимиМертон Р. Социальная структура и аномия / Роберт Мертон // Социология преступности (Современные буржуазные теории). - М.: Прогресс, 1966. (C. 299-313) - С. 309.. Особливу форму девіації представляють собою девіантні угруповання, співтовариства: пірати, мафіозні клани, фанатські організації, кримінальні банди, екстремістські групи. Не дивлячись на числену критику, можна вважати цю спробу досить успішною. Таким чином, разом з концепцією Р. Мертона в суспільних науках з'являється ідея про те, що девіація є для індивіда своєрідною формою адаптації, способом реагування на несприятливі соціальні умови, а зміна її форм і видів свідчить про об'єктивні імпліцитні процеси в суспільстві. В цьому випадку суспільство з часом поступово легалізує девіантні прояви в якості нових видів та форм діяльності, в тому числі і злочинні. З іншої сторони, девіація може виплескуватись на поверхню суспільного життя як деструктивна поведінка Апинян Г.В. Девиантное поведение как культурно-исторический феномен (введение в проблему) / Г.В. Апинян // Известия Российского государственного педагогического университета им. А.И. Герцена. - 2009. - № 115. - С. 171-174.. Індивідуальна девіантність може мати і сакральний характер, коли її носіями виступають шаман, юродівий, святий. Існують і світські варіанти: філософ, денді, вільний, але бідний художник, злидень тощо.

Соціальні норми - це правила, що виражають вимоги суспільства, соціальної групи до поведінки особистості. Вони виникають внаслідок необхідності в передбачуваності і стабільності поведінки індивідів. Порушення соціальних норм викликає чітку негативну реакцію з боку соціуму. Однак нормативні системи самі по собі не є раз і назавжди визначеними, вони змінюються, змінюється і відношення до них. Повне прийняття норми виражається в конформизмі, а відхилення - в різних видах девіації. Судячи з усього, для людини є природним як наслідування певним зразкам поведінки, так і відхилення від заданих соціумом рамок.

Очевидно, що генезис самого поняття «девіація» у соціології був пов'язаний із зміною ситуації в самому суспільстві. Вдосконалення ринкових механізмів означало зміну потреб людини, їх збагачення, збільшення різноманітності, що в цілому, на думку, деяких філософів, мало сприяти розвитку людини. Цілеспрямований вплив на ринкові механізми посилював тиск на людину, завдяки чому вона нерідко опинялась в своїх потребах продуктом пропаганди, реклами, жертвою низьких та нав'язаних ззовні смаків. Людина поступово перетворювалась в об'єкт маніпуляцій, тому концепцію Р. Мертона можна розглядати як спробу осмислення нового етапу розвитку відносин між особистістю та суспільством.

Р. Мертон вніс значні зміни до концепції Е. Дюркгейма. Він вважав, що причиною девіації є розрив між культурними цілями суспільства та соціально схвалюваними засобами їх досягнення. Це дозволяє нам трактувати девіацію як невід'ємний компонент соціального життя. Мертон запропонував типологію девіантної поведінки, маючи на увазі, що будь-які його прояви можна вважати як девіантними, так і недевіантними; тобто розглядати їх з позицій релятивізму. В системі Мертона особистість має кілька варіантів поведінки в суспільстві. Лише один з них - тотальний конформізм, які передбачає згоду з цілями суспільства і законними засобами їх досягнення, є недевіантним типом поведінки. Друга можлива реакція - інновація. Вона має на увазі згоду з схвалюються даною культурою цілями, проте ж заперечує соціально значущі способи їх досягнення. «Інноватор» починає використовувати нові, але соціально не схвалені засоби - рекет, шантаж, «злочини білих комірців». Третя реакція, названа Мертоном ритуалізмом передбачає заперечення глибинних концептів і цілей домінуючої культури, але згоду використовувати соціально прийняті засоби досягнення мети Смелзер Н. Социология / Нейл Смелзер: пер. с англ. - М.: Феникс, 1998. - 688 с. - С. 216.. Іноді така практика доводиться індивідом до повного абсурду. Четверта реакція спостерігається в процесі пасивної втечі індивіда від дійсності (ретреатізм), вона типова для маргіналів: волоцюг, алкоголіків, божевільних, наркоманів. П'ята реакція - бунт, виражений не тільки у втечі від дійсності, але й в активному запереченні цілей домінуючої культури та засобів, пропонованих нею для їх досягнення. В результаті можливий розвиток нової ідеології, заміна старих цілей на нові. У концепції девіації Мертона був зроблений акцент на тому, що тільки девіація не є виразом повного заперечення загальноприйнятих стандартів.

Вивчення дюркгеймівської та мертоновської трактовок аномії показує, що вони є взаємодоповнюючими. Якщо перша акцентує увагу на перехідних періодах, то друга - на стадіях відносно стабільного функціонування. Обидві концепції описують соціонормативні аспекти регуляції поведінки індивіда, які тісним чином пов'язані з механізмом девіантної поведінки Афанасьев В. Эволюция концепции аномии в социологии девиантного поведения / В. Афанасьев // Рубеж. - 1992. - № 2. - С. 69-81.

Афанасьев В. Эволюция концепции аномии в социологии девиантного поведения / В. Афанасьев // Рубеж. - 1992. - № 2. - С. 69.. Дюргеймівське розуміння аномії стало проникати в американську соціологію лише в 20-ті роки минулого сторіччя, при чому увага вчених зосередилась на конкретному відношенню аномії до феномену самогубств Афанасьев В. Эволюция концепции аномии в социологии девиантного поведения / В. Афанасьев // Рубеж. - 1992. - № 2. - С. 71..

Мертон в соціальному та науковому контексті зосередив свою увагу на аналізі дисфункціональних явищ в суспільстві, розвиваючи концепцію Дюргейма, він запропонував власне розуміння аномії. Афанасьев В. Эволюция концепции аномии в социологии девиантного поведения / В. Афанасьев // Рубеж. - 1992. - № 2. - С. 71. Думку Дюргейма про те, що ситуація дезінтеграції соціальних норм виникає при зіткненні прагнень і руйнуванні регулюючих норм Мертон переформулював в наступний принцип: деякі структури суспільства впливають на окремих його членів, штовхаючи їх на шлях непокори, збиваючи їх зі шляху поведінки що узгоджується із загальноприйнятими правилами Афанасьев В. Эволюция концепции аномии в социологии девиантного поведения / В. Афанасьев // Рубеж. - 1992. - № 2. - С. 72..

Так само як і Дюргейм Мертон бачив у злочині нормальну реакцію нормальних людей на ненормальні умови життя. Самогубство, яке Дюргейм інтерпретував головним чином як наслідок аномії для Мертона стало лише однією з можливих поведінкових реакцій на аномію Афанасьев В. Эволюция концепции аномии в социологии девиантного поведения / В. Афанасьев // Рубеж. - 1992. - № 2. - С. 72.. Серед них він виділяв психічний розлад, алкоголізм, наркоманію та багато інших феноменів. Власне аномію Мертон трактував в більш широкому контексті соціальної структури. Він аналітично розділяв її на дві фаза, або два елемента, хоча як він сам підкреслював, в окремих ситуаціях вони можуть тісно взаємодіяти та переплітатись: перший елемент складається з цілей, намірів та інтересів, що задаються даною культурою. Вони складають сферу прагнень індивіда. Друга фаза визначає, регулює, контролює схвалені соціумом засоби досягнення цілей Афанасьев В. Эволюция концепции аномии в социологии девиантного поведения / В. Афанасьев // Рубеж. - 1992. - № 2. - С. 72..

Надзвичайно важливим для Мертона є розрізнення технічної ефективності та законності засобів досягнення цілей. Він розуміє це положення так: кожна соціальна група обов'язково поєднує свою шкалу бажаних цілей з моральними чи інституційними принципами регулювання допустимих засобів досягнення даних цілей. Ці регуляторні норми або моральні імперативи можуть не співпадати із нормами, що визначають ефективність цих засобів. Деякі засоби, які окремим індивідам видаються найбільш ефективними для досягнення заданих цілей, такі як незаконні операції з акціями, крадіжки, різноманітні афери і т. п. є виключеними із сфери дозволеного Афанасьев В. Эволюция концепции аномии в социологии девиантного поведения / В. Афанасьев // Рубеж. - 1992. - № 2. - - С. 72..

Таким чином, якщо Дюргейм бачив аномію у відсутності правильного функціонування норм суспільства, у руйнуванні або ослаблені нормативної системи, то за Мертоном аномія представляє собою особливий структурний розлад культури, конфлікт, дисбаланс між ефективними, з точки зору індивідів, та санкціонованими суспільством засобами. Якщо Дюргейм спостерігав розповсюдження аномії в суспільстві лише в період швидких суспільних змін, то для Мертона між соціокультурними цілями та засобами їх досягнення конфлікт є постійним фактором росту напруги в соціальній системі. Теорія Мертона, хоча і є більш загальною, не включає в себе концепцію Дюргейма, адже підхід французького вченого ґрунтувався в першу чергу на економіці, розуміючи аномію як одну з форм ненормального поділу праці, Мертон же розглядав аномію поза зв'язком з механізмами соціально-економічної детермінації. Головним фактором напруги в суспільстві у нього виступає соціопсихологічний аспект на досягненні культурних цілей, або успіх при соціально-диференційованому доступі до легальних засобів досягнення цього успіху Афанасьев В. Эволюция концепции аномии в социологии девиантного поведения / В. Афанасьев // Рубеж. - 1992. - № 2. - С. 73..

Мертон вважав, що розподіл девіантної поведінки залежить від доступу індивідів до законних засобів досягнення цілей та ступеня асиміляції цілей та норм різними соціальними прошарками суспільства. Виходячи з цих двох соціальних змінних, конфлікт між якими викладає аномію, Мертон подає типологію асоціальної поведінки. Вона уявляє собою різноманітні альтернативні засоби пристосування індивіда до умов, що складаються в суспільстві або групі: підкорення, оновленні (інновація), ритуалізм, ретретизм і бунт. Ні одна з цих форм адаптації, як вказує Мертон, не є вибраною індивідом свідомо, а також не є утилітарною. Оскільки вони є результатом напруги в соціальній системі, то можна вважати, що вони до певного ступеня є спонтанними Афанасьев В. Эволюция концепции аномии в социологии девиантного поведения / В. Афанасьев // Рубеж. - 1992. - № 2. - С. 73.. Конформізм є найбільш розповсюдженою поведінкою, в силу цього можливе і саме існування суспільства Афанасьев В. Эволюция концепции аномии в социологии девиантного поведения / В. Афанасьев // Рубеж. - 1992. - № 2. - С. 74..

Бунт або революційність займає в типології девіації Мертона особливе місце. Він визначає її як вид відхилення, що має свої принципові відмінності. Дана альтернатива є перехідною реакцією, яка прагне інституціоналізувати нові засоби орієнтовані на досягненні оновлених цілей культури, тобто вона прагне до зміни соціальної структури Афанасьев В. Эволюция концепции аномии в социологии девиантного поведения / В. Афанасьев // Рубеж. - 1992. - № 2. - С. 69-81..

Власне девіантним видом поведінки виявляється і інновація. Вона за Мертоном, виникає в силу того, що соціальна структура не дозволяє всім членам суспільства досягнути культурних цілей. Це призводить до того, що індивіди, які в силу свого низького соціального статусу не здатні задовольнити свої прагнення, звертаються до ефективних засобів антиморального та злочинного характеру. Це знаходить своє вираження у злочинності як нижчих так і вищих соціально-економічних класів. Афанасьев В. Эволюция концепции аномии в социологии девиантного поведения / В. Афанасьев // Рубеж. - 1992. - № 2. - С. 69-81.

Р. Мертон вказує на те, що в соціологічній теорії існує помітна тенденція відносити проблеми функціонування соціальної структури на рахунок притаманних людині біологічних потягів, які недостатньо стримуються соціальним контролем. З цієї точки зору, яку критикує Р. Мертон, соціальний порядок - це всього лише інструмент для регулювання імпульсивних дій індивіда або зниження соціальної напруги. Вважається, що прагнення людини до непокори, коріниться в самій природі людини. Мертон оскаржує дане положення, вважаючи, що підкорення не є результатом практичного розрахунку людини, не кажучи вже про інші недоліки критикованої концепції, вона, наприклад, не дає можливості для визначення передумов небіологічного характеру, які стимулюють відхилення від норм поведінки. Мертон виходить з того, що існують певні фази (елементи - І. Черняк) соціальної структури, які породжують обставини, за яких порушення соціального кодексу є «нормальною» відповіддю на ситуацію, що виникла (Мертон Р. Социальная структура и аномия // Социология преступности (Современные буржуазные теории) Москва, 1966. Перевод с французского Е.А.Самарской. Редактор перевода М.Н. Грецкий. Издательство «Прогресс». C. 299-313) - С. 299..

Значимість окремих цілей може змінюватись незалежно від ступеня значимості засобів їх досягнення. Мають місце випадки непропорційного підкреслювання окремих цінностей в поєднанні з достатньо малою стурбованістю засобами їх досягнення. Свого крайнього вираження подібна ситуація досягає в тому випадку, коли вибір альтернативних засобів окреслюється лише технічними міркуваннями. Мертон Р. Социальная структура и аномия // Социология преступности (Современные буржуазные теории) Москва, 1966. Перевод с французского Е.А.Самарской. Редактор перевода М.Н. Грецкий. Издательство «Прогресс». C. 299-313- С. 300.

Другу специфічну ситуацію, яку аналізує Мертон, ми можемо спостерігати в тих групах, де діяльність спочатку задумана для досягнення якої-небудь мети, стає самоціллю. В таких групах первинні цілі забуті, а ритуалістична прихильність до заданої поведінки приймає характер справжньої одержимості. Здійснюються широкі заходи для забезпечення стабільності в той час як до змін відносяться із зневагою. Службовий психоз бюрократи може слугувати, який детермінований ритуалістичною прихильністю до педантичного додержання правил є характерним прикладом такої ситуації. Однак існують і проміжні групи, де існує певна рівновага між цілями, визначеними культурою та засобами їх досягнення. Такі групи можуть характеризуватись значною інтеграцією та стабільністю, що не перешкоджають соціальним змінам Мертон Р. Социальная структура и аномия // Социология преступности (Современные буржуазные теории) Москва, 1966. Перевод с французского Е.А. Самарской. Редактор перевода М.Н. Грецкий. Издательство «Прогресс». - С. 300..

Не має таких груп, в яких би були відсутні кодекси, що регулюють поведінку, однак існують відмінності у ступеню морального та інституціонального контролю Мертон Р. Социальная структура и аномия // Социология преступности (Современные буржуазные теории) Москва, 1966. Перевод с французского Е.А. Самарской. Редактор перевода М.Н. Грецкий. Издательство «Прогресс». - С. 301-302..

В суспільствах, де процвітає схиляння перед результатом можливі соціальні деформації процесу досягнення цілей. Індивіди починають вибирати найбільш практичних з технічної точки зору засіб досягнення мети, незалежно від того, законний він, чи ні. Поступово по мірі розвитку цього процесу, інтеграція суспільства починає слабшати, розвивається аномія. Мертон наводить багато таких прикладів: кращому гравцю футбольної команди противник може нанести заборонений правилами удар;учбові заклади таємно субсидують студентів, чиї таланти обмежені лише сферою спорту…Прагнення до досягнення мети настільки послаблює задоволення від самого процесу участі у змаганні, що задоволення фактично зводиться лише до досягнення успішного результату Мертон Р. Социальная структура и аномия // Социология преступности (Современные буржуазные теории) Москва, 1966. Перевод с французского Е.А. Самарской. Редактор перевода М.Н. Грецкий. Издательство «Прогресс». - С. 301..

Звісно, цей процес не обмежується сферою спорту. Перебільшення значення мети породжує справжню деморалізацію, яка може бути іманентною багатьом соціальним групам. Надзвичайне значення, яке надається в капіталістичною суспільстві накопиченню багатства, в якості символу успіху, заважає встановленню повністю ефективного контролю над використанням врегульованих засобів створення багатства: обман, корупція, аморальність, злочинність, - весь цей набір заборонених засобів стає все більш звичним, коли значення, що надається індивідами меті, розходиться із скоординованим інституціональним значенням засобів. Мертон Р. Социальная структура и аномия // Социология преступности (Современные буржуазные теории) Москва, 1966. Перевод с французского Е.А. Самарской. Редактор перевода М.Н. Грецкий. Издательство «Прогресс». - С. 301-302.

У будь-якому суспільстві, конформізм, або здатність підкорюватись нормам суспільства, є найбільш розповсюдженою поведінкою. Якщо б справа була б іншою, неможливо було б підтримувати стабільність та спадковість суспільства. Мертон Р. Социальная структура и аномия // Социология преступности (Современные буржуазные теории) Москва, 1966. Перевод с французского Е.А. Самарской. Редактор перевода М.Н. Грецкий. Издательство «Прогресс». - С. 304-305..

Навпаки, реакція типу «ретретизм» - тобто відкидання цілей та засобів, зустрічається рідше всього. Люди, які використовують цей зразок поведінки, хоча й заходяться в суспільстві, однак не належать йому. В соціологічному сенсі вони є чужинцями, не розділяючи загальну орієнтацію, вони можуть бути віднесені до числа членів даного суспільства чисто фіктивно. Під цю категорію Мертон відносив деякі види активності психопатів; психоневротиків; осіб, що страждають на психічні розлади, які виражаються у втечі від реального світу у свій внутрішній світ; паріїв; волоцюг; хронічних алкоголіків та наркоманів. Особа вибирає тип поведінки відносно соціальних норм на основі конкретної унікальної соціальної характеристики - власної культурної ідентичності.

Багато випадків девіантної поведінки породжується не просто відсутністю можливостей досягти мету легальними засобами або перебільшенням значення матеріального успіху, порівняна жорсткість соціальної структури (феодальна чи кастова) можуть обмежити можливості подібного роду набагато більше, ніж те, що мало місце в американському суспільстві дослідженому Мертоном. Антисоціальна поведінка набирає сили тоді, коли система культурних цінностей підносить вище всього певні символи успіху, спільні для населення в цілому, в той час як соціальна структура жорстко обмежує доступ до апробований засобів досягнення мети для більшості населення, тобто іншими словами ідеологія рівності по суті спростовується. Всі члени суспільства не можуть приймати участь і справедливій конкуренції для досягнення матеріального успіху, невдачі і придушені прагнення ведуть до пошуків втечі с культурної ситуації Мертон Р. Социальная структура и аномия // Социология преступности (Современные буржуазные теории) Москва, 1966. Перевод с французского Е.А. Самарской. Редактор перевода М.Н. Грецкий. Издательство «Прогресс». - С. 308-309..

Описаний Мертоном соціальний порядок породжує прагнення до розпаду. Тиск, який здійснює цей порядок, діє у напрямку випередження конкурентів. Вибір засобів у межах інституційного контролю продовжує існувати до тих пір, поки принципи, що підтримують систему конкуренції, розповсюджується на всі сфери людської діяльності, а не зосереджені виключно на досягненні кінцевого результату.

Малоймовірно, щоб норми, вкорінені в індивідуальній свідомості, взагалі перестали існувати. У тій мірі, у якій вони продовжують бути присутніми, вони слугують причиною різноманітних внутрішніх конфліктів. Цей процес включає в себе певний ступінь урівноважування. Відкрита відмова від поваги до інституційний норм супроводжується прихованим збереженням їх емоційних корелятів: відчуття вини, усвідомлення гріха, муки совісті представляють собою яскравий прояв цієї не знятої напруги. Символічна підтримка цінностей, які індивід в своїй раціоналізованій діяльності відкидає складає більш тонкий різновид зняття напруги Мертон Р. Социальная структура и аномия // Социология преступности (Современные буржуазные теории) Москва, 1966. Перевод с французского Е.А. Самарской. Редактор перевода М.Н. Грецкий. Издательство «Прогресс». - С. 312-313..

Т.О. Андрєєва, П.Г. Давидов у своїй статті вказують на те, що останнім часом стало модним говорити про девальвацію духовних і моральних цінностей, конформізм суспільства до негативних суспільних явищ, виникнення соціальної аномії. Ця тема сьогодні безпрограшна, тому що ні до чого не зобов'язує. Кожна свідома людина може критикувати занепад духовності та моральності в суспільстві, хвилюватись з приводу того, що право і мораль не виступають ефективними регуляторами суспільних відносин. Автори статті пов'язують дану проблему із соціалізацією людини в суспільства: «Ми сьогодні нарікаємо на те, що суспільство уражене конформізмом, соціальна аномія у ньому набуває загрозливих масштабів». Автори доводять, що конформна поведінка, це така поведінка, що відповідає цілям суспільства та використовує законні засоби їх досягнення на відміну від нонконформістської тобто делінквентної поведінка. Однак аномістичне суспільство формує нову форму конформістської поведінки - морально-правовий конформізм. Він характеризується відсутністю адекватної оцінки правової ситуації, суспільних цінностей та розповсюдженої серед широких мас населення моралі. Дюргейм розглядаючи проблему взаємовідносин суспільства і особистості стверджував, що людина є двоїстою істотою, у якій фізична людина поєднується із соціальною людиною. Останній обов'язково потрібне суспільство, якому вона слугує і виразником якого вона є. Поведінка особи поведінка особи залежить від згуртованості суспільства, якщо воно знаходиться в стані кризи, то неприборкані бажання та пристрасті розвиваються і діють поза соціальною регламентацією. На думку, авторів статті Мертон суттєво розвинув та модернізував погляди Дюргейма на аномію. Причину виникнення аномічних ситуацій він вбачав в умовах людського середовища. Яке розумів з одного боку як громадську, а з іншого - як культурну структуру. Культурна структура складає комплекс цінностей та норм, які вказують на поведінкову орієнтацію окремих членів суспільства. Соціальну структуру Мертон розумів як комплекс суспільних стосунків, в яких співіснують люди. Аномічну ситуацію загострює зменшення поваги особи до моральних та правових норм. Вони виступають, на думку Мертона, головними регуляторами суспільних відносин. Він класифікував основні реакції членів суспільства на вплив аномії - прийняття або неприйняття культурних цілей суспільства та засоби їх реалізації. На думку авторів статті треба враховувати, що конформізм - це багатовимірних феномен, який включає в себе політичний, соціальний та психологічний вимір Т.О. Андрєєва, П.Г. Давидов. Конформізм, соціальна аномія та морально-правовий конформізм, спроба їх модифікації та сутність. - Донецьк. - 2003. - с. 5..

Кавун І.В. вказує, що однією з характерних рис сучасних розвинених суспільств є підвищення ролі людської особистості, зростання соціальної значущості проблем, пов'язаних з людиною, перед суспільством постають завдання дедалі більшої складності, збільшується відповідальність людини перед ним. Однак неможливе існування суспільства, в якому б усі члени вели б себе у відповідності із визнаними вимогами, люди порушують норми, правила поведінки, закони і в залежності від характеру порушень така поведінка може бути визнана девіантною. Вона є однією з найбільш важливих проблем, будь-якого суспільства і завжди присутня в будь-якому соціумі. Завжди існують люди, яких вважають девіантами, тобто ті, які не можуть або не хочуть жити за правилами і нормами, прийнятими в суспільстві. Одночасно різні соціуми відрізняються один від одного ступенем соціальних відхилень, тобто кількість індивідів, що підпадають під категорію де вінтів, може бути різною. Ступінь самої девіації також може відрізнятись Кавун І.В. Моббінг. Досвід європейських країн // Вісник національного технічного університету України. Київський політехнічний інститут. Політологія, соціологія, право. 2011. - № 1 (9). - С. 60-63..

Таким чином, можна зробити висновок, що Р. Мертон вперше в соціологічній науці поставив девіацію в центр свого дослідження, вивчаючи її як одну з головних проблем, а не як побічну проблему. Його типології девіантної поведінки можна вважати з філософської точки зору досить вдалою, так як вона класифікує різні типи соціальності: відчуження і залежність. Людина виступає в нього дієвим суб'єктом соціальних відносин, а не лише їх продуктом. В цілому вчення Мертона значно дрейфувало в сторону функціонально-процесуального філософського підходу, він приділяв значну увагу механізмам розвитку особистості та суспільства.

Спроба синтезу різних концепцій девіації у науковому доробку Н. Смелзера.

Нейл Смелзер - видатний американський соціолог, здобув освіту в Гарварді і тривалий час викладав у Каліфорнійському університеті в Берклі. Він займався в основному проблемами економічної соціології, намагаючись перетворити її на повноцінну соціологічну дисципліну. Крім цього, він дав глибокий аналіз девіації і соціального контролю у своїй фундаментальній праці «Соціологія». Свій аналіз девіації Смелзер почав з розгляду випадку зухвалої втечі двох ув'язнених з федеральної в'язниці в Плезантоні (штат Каліфорнія). Йшлося про 42-річного Роналдо Макінтоша, засудженого за шахрайство і 37-річної Саманти Лопез, винною в пограбуванні банку. Вони перебували між собою в любовному зв'язку і драматична спроба Макінтоша визволити з в'язниці Саманту із застосуванням вертольота, яка врешті-решт закінчилася їх повторним арештом знайшла неоднозначний відгук у суспільства. Смелзер вказував, що описаний випадок є яскравим прикладом девіації: двоє злочинців, яких суд визнав винними, здійснюють втечу з в'язниці. Вчений прийшов до висновку, що суспільство так неоднозначно відреагувало на дану подію, тому що люди оцінюють вчинки інших людей у відповідності зі своїми очікуваннями.

Отже, девиантность визначається відповідністю або невідповідністю вчинків соціальним очікуванням. Один і той же вчинок може вважатися одночасно девіантною і недевіантним в залежності від контексту, епохи тощо. Тим часом автор мовчить про кілька важливих фактів. По-перше, Р. Макінтош був до моменту втечі вже засуджений за повітряне піратство, тобто подібні девіантні прояви її поведінки мали місце в минулому. По-друге, він страждав посттравматичним синдромом після війни у В'єтнамі, де власне і займався тим, що рятував своїх товаришів по службі на вертольоті. По-третє, Роналд вважав, що Саманта знаходиться в небезпеці і це, послужило каталізатором його дій. Таким чином, Смелзер свідомо чи несвідомо значно спростив ситуацію. Однак учений підводить читача до дуже важливої думки: девіація є не тільки феномен соціальної дії, а й феномен соціального сприйняття.

Смелзер намагається знайти універсальний підхід, що дозволив однозначно визначити девіацію, як соціальний феномен, але на цьому шляху він стикається з серйозними розбіжностями. Наприклад, вбивство у всіх суспільствах вважається неприйнятним відхиленням, але воно дозволено і навіть заохочується на війні. Другий момент, виявлений соціологом це можливість зміни очікувань, що визначають девіантна поведінка, з часом. Фактично куріння, що схвалювалось суспільством протягом тривалого періоду в минулому, в наш час стало вважатися в більшості цивілізованих країн девиантностью. Третя проблема, пов'язана з труднощами визначення девіації, як соціального феномена, на думку Смелзера, полягає в невизначеності поведінкових очікувань Смелзер Н. Социология / Нейл Смелзер: пер. с англ. - М.: Феникс, 1998. - 688 с. - С. 197-198. - С. 200..

В цілому можна визначити науковий підхід Н. Смелзера до проблеми девіації, як дисциплінований соціологічний еклектизм, який не дозволяє виробити філософську позицію необхідну для подальшого дослідження та корекції девіації як соціального феномена.

Смелзер зрозумів, що девіацію не можна ототожнювати зі злочинністю, хоча увагу суспільства часто фокусується на кримінальному поведінці (поведінці забороненому законодавством), яке є однією з форм девіантної поведінки. Ще одна проблема - поширення в різних суспільствах ідей особистої свободи, толерантності та плюралізму, внаслідок якого девіантна поведінка людей може вважатися цілком нормальним. Відбувається щось на кшталт «стиснення» соціальних очікувань, коли від окремої особистості суспільство не очікує виконання тих чи інших норм. Крім цього Смелзер стикнувся з труднощами визначення тих, хто власне має можливість або право визначати що є девіантною, а що не є таким. Він виокремлює 3 різні категорії «суддів»:

1) «публіка» - широкі верстви суспільства, яким властиві загальноприйняті реакції;

2) люди, з якими та чи інша людина спілкується,

3) організації або органи влади Смелзер Н. Социология / Нейл Смелзер: пер. с англ. - М.: Феникс, 1998. - 688 с. - С. 201..

Смелзер висунув положення, що «всі ці чинники (релятивна природа девіації, невизначеність очікувань, розбіжності з питання про правила) свідчать про те, що неприпустимо навішувати ярлик девіантності на якийсь вид поведінки, при всіх обставинах» Смелзер Н. Социология / Нейл Смелзер: пер. с англ. - М.: Феникс, 1998. - 688 с. - С. 202.. Далі вчений піддав аналізу основні позиції, з яких розглядається девіація. Він вказує, що релігійний світогляд розглядає це явище як уособлення «зла», медицина вважає його «симптомом», юриспруденція - «незаконним поводженням», але сам Смелзер схильний вважати цей феномен такий же «природною» формою поведінки як і «конформізм». Дійсно, суспільство створює правила і закони, маючи на увазі, що хтось буде їх порушувати Смелзер Н. Социология / Нейл Смелзер: пер. с англ. - М.: Феникс, 1998. - 688 с. - С. 202..

Зрештою Смелзер висуває гіпотезу, що девіація - це відхилення від групової норми, яке тягне за собою ізоляцію, лікування, тюремне ув'язнення або інше покарання порушника. Відповідно до його концепції, девіація включає в себе три основних компоненти: людина, якій властива та чи інша форма девіантної поведінки; очікування чи норма, яка є критерієм оцінки девіантної поведінки; якась інша особа, група або організація, що реагує на поведінку. Смелзер об'єднує девиацію і конформізм у пару протилежних явищ. Між тим, розглянуті вченим приклади показують нам, що сутність девіації проявляється в них як процес застосування кількох соціальних практик, які вступають між собою у конфлікт. Очевидно, що Р. Макінтош засвоїв певну модель поведінки під час бойових дій, де вона не тільки схвалювалась суспільством, хто послав його на війну (суспільство використовувало практику заохочення), а й була необхідна для його виживання, а також виживання його братів по зброї. Однак льотчик продовжував використовувати дану соціальну практику і в мирний час за що суспільство застосовує до нього санкції (тобто використовує соціальну практику покарання). Швидше за все в його сприйнятті світу під впливом посттравматичного синдрому (він страждав їм за відомостями журналістів) відбулись паталогічні зміни Dan Morain. Jury Rejects Prison Lovers' Defense in Aerial Escape, Finds Them Guilty / Morain Dan // Los Angeles Times // http://articles.latimes.com/1987-05-20/news/mn-897_1_air-piracy. Дата перегляду - 28.12.2011..