Організаційна структура науки в Україні
Організація наукових досліджень та науково-дослідних робіт. Вибір напряму наукового дослідження та етапи науково-дослідної роботи. Роль та місце маркетингу та менеджменту в науково-дослідній діяльності. Особливості наукових досліджень у юриспруденції.
| Рубрика | Социология и обществознание |
| Вид | курс лекций |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 09.12.2013 |
| Размер файла | 156,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Питання про присудження наукових ступенів кандидата і доктора наук розглядаються спеціалізованими вченими радами вищих закладів освіти, наукових установ та організацій у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (Постанова Кабінету Міністрів України №644 від 28 червня 1997 року).
Наукові ступені присуджуються в Україні у таких галузях наук: фізико-математичні (математика, механіка, астрономія, фізика, інформатика та кібернетика), хімічні, біологічні, геологічні, технічні, сільськогосподарські, історичні, економічні, філософські, філологічні, географічні, юридичні, педагогічні, медичні, фармацевтичні, ветеринарні, психологічні, соціологічні, політичні, а також по мистецтвознавству, архітектурі та фізичному вихованні і спорту.
Вченими званнями в Україні є:
старший науковий співробітник;
доцент (від латинського docens - той, хто навчає);
професор (від латинського professor - викладач, учитель).
Науково-дослідна робота у вузі здійснюється за певного управління. Управління в широкому розумінні можна трактувати як сукупність певних дій і важелів, які в сукупній їх взаємодії призводять до певного результату. З огляду на це в умовах вузу управління науково-дослідною роботою включає такі важелі як: Планування, Облік і контроль, Аналіз, Прийняття рішень.
В науці, як виду економічної діяльності існує два види планів, виходячи з різних підходів.
Комплексно-цільова програма науково-дослідної роботи (КЦП НДР.). Вона охоплює всіх учасників науково-дослідного процесу, види і форми науково-дослідної роботи університету і факультету.
Оперативне планування - оперативні плани, які випливають із КЦП НДР і конкретизуються у планах окремих суб'єктів науково-дослідної роботи.
Навчальні плани бакалаврів, спеціалістів і магістрів, програми дисциплін за циклами: гуманітарної, природничо-наукової, загальноекономічної та професійної підготовки на весь строк навчання.
Індивідуальні плани аспірантів і докторантів на весь строк навчання (здача іспитів, підготовка дисертаційних робіт та їх захист).
Плани роботи кафедри. Розділ науки враховує кафедральну тематику, її фундаментальну та прикладну складову і індивідуальні плани викладачів.
На основі комплексно-цільової програми наукових досліджень розробляється план науково-дослідної роботи структурного підрозділу, наприклад, факультету і кафедри. Потім напрями роботи конкретизуються у планах навчального процесу для студентів, індивідуальних планах науково-педагогічних працівників, та аспірантів на весь термін навчання у вищому навчальному закладі, аспірантурі.
У цих планах, виходячи із навчального плану та терміну навчання, передбачається виконання елементів наукових досліджень на весь період навчання у вузі, аспірантурі. Комплексність програми ґрунтується на виконанні всіх елементів науково-дослідної роботи (вибір і обґрунтування теми, виконання досліджень, апробація та експериментування, впровадження результатів), максимальне наближення до умов економічних досліджень, що виконуються у науково-дослідних установах щодо майбутньої діяльності економіста, науковця.
Студенти, вивчивши тематику науково-дослідних робіт, рекомендовану кафедрою, звертаються із заявою до завідуючого випускної кафедри про закріплення наукового керівника. На засіданні кафедри затверджується тема дослідження і наукові керівники із числа викладачів кафедри та залучених наукових співробітників науково-дослідних установ.
Науковий керівник разом із студентом складає комплексний індивідуальний план науково-дослідної роботи на всі роки його навчання, розподіляючи етапи вивчення на семестри.
У індивідуальному плані студента з науково-дослідної роботи має бути враховано впровадження результатів наукових досліджень. Це має виховне значення для майбутньої практичної діяльності економіста, науковця, оскільки кожна наукова робота повинна включати конкретні пропозиції, спрямовані на поліпшення підприємницької діяльності і передбачати їх застосування у розвитку науки або бізнесу.
За виконанням комплексного індивідуального плану наукових досліджень студента здійснюється контроль за етапами досліджень. Тому у складі індивідуального плану студента передбачено відомість обліку виконання окремих етапів за темою дослідження, де зазначають дату виконання роботи та її оцінку науковим керівником. Документація з планування, обліку і контролю науково-дослідної роботи студентів ведеться науковим керівником по кожному закріпленому за ним студенту.
Нормативними документами про аспірантуру передбачено, що індивідуальний план науково-дослідної роботи аспіранту затверджує вчена рада факультету за поданням кафедри, за якою він закріплений. Для виконання науково-дослідної роботи аспіранту призначають наукового керівника із числа докторів наук або професорів. При виконанні наукових досліджень на межі суміжних проблем дозволяється мати двох керівників і консультанта.
Аспірант зобов'язаний оволодіти глибокими професійними знаннями, набути навички самостійної науково-дослідної роботи, мати широкий науковий та культурний світогляд. Для проведення наукових досліджень за обраною темою аспіранти можуть бути відряджені як до наукових центів і провідних навчальних закладів України, так і до закордонних.
Аспіранти, які навчаються з відривом від виробництва і без відриву, повинні працювати за єдиним індивідуальним планом науково-дослідної роботи за обраною темою дисертації.
Управління науково-дослідною роботою суб'єктів наукової діяльності не може здійснюватися без таких важелів як облік та контроль. Вони здійснюються з метою успішного та результативного виконання комплексно-цільових програм та оперативних планів.
Здійснюють облік та контроль кафедра і деканат шляхом звітів, оглядів, перевірок документально-підтвердженої роботи тощо. Однією із форм звітів щодо виконання студентами, аспірантами індивідуальних планів є заплановані етапи виконання робіт, визначені в плані-графіку, які перевіряються науковими керівниками студентів та аспірантів.
Обліку та контролю підлягає вся науково-дослідна діяльність вищого навчального закладу. Так, зокрема, кафедри надають до деканату звіти про науково-дослідну діяльність за певний період, в яких визначають основні наукові результати, наприклад, кількість виданих монографій та підручників, опублікованих статей і наукових доповідей тощо, що були підготовлені аспірантами та докторантами, науково-педагогічними працівниками кафедри.
Аналіз науково-дослідної роботи передбачає зібрання та опрацювання звітів кафедр, інші відомості про науково-дослідну роботу у вищому навчальному закладі.
Аналіз здійснюється як внутрішній, між кафедрами, студентами, викладачами, так і зовнішній, шляхом порівняння показників різних освітніх закладів. Зовнішній аналіз є досить ефективний та надає можливість отримати достовірну інформацію стосовно міжвузівських рейтингів.
Щодо методики аналізу, то немає певних визначених стандартизованих критеріїв. Проте певна інформація повинна бути порівнянною для потреб зовнішнього аналізу.
Вищим навчальним закладом розробляється певна методика, за якою встановлюються рейтинги, оцінки, призові місця кафедр, студентів, викладачів, виявляються недоліки, здійснюється пошук шляхів їх подолання, виявляються резерви та можливості їх використання.
Отже, планування, облік і контроль науково-дослідної роботи студентів і аспірантів спрямовані на досягнення кінцевого результату оволодіння методологією наукового дослідження та набуття навичок застосування її у практичній і науковій діяльності.
Традиційна модель наукового пізнання передбачає рух по ланцюжку: встановлення емпіричних фактів - первинне емпіричне узагальнення - виявлення відхилень фактів від правил - винахід теоретичної гіпотези з новою аргументацією - логічний висновок (дедукція) з гіпотези всіх фактів спостереження, що є перевіркою на її істинність.
Емпіричні завдання спрямовані на виявлення, точний опис і детальне вивчення різних фактів, явищ і процесів. Емпіричні дослідження дають можливість отримувати різнобічну інформацію про стан явищ, процесів і сприяють поглибленню їх кількісного та якісного аналізів.
На емпіричному рівні науковець отримує нові знання на основі досліду за допомогою опису, спостереження та експерименту.
Спостереження - це спосіб пізнання об'єктивного світу на основі безпосереднього сприйняття предметів і явищ за допомогою чуттєвості. Воно дозволяє отримати первинний матеріал для вивчення. Спостереження ведеться за планом і підпорядковується певній тактиці.
Найбільш ефективним джерелом емпіричних знань є науковий експеримент. На відміну від спостереження й опису, експеримент є активним засобом отримання нових знань, оскільки експериментатор у процесі досліду має можливість управляти процесом вивчення явища, стежити за його розвитком, може змінювати його або спростовувати.
Більше 2/3 всіх наукових працівників зайняті експериментальною роботою.
Експеримент - це система операцій, впливу або спостережень, спрямованих на одержання інформації про об'єкт при дослідницьких випробуваннях, які можуть проводитись в природних і штучних умовах при зміні характеру проходження процесу.
Експеримент проводять на заключному етапі дослідження і він є критерієм істини теорії і гіпотез. Експеримент також у багатьох випадках є джерелом нових теоретичних даних, які розвиваються на базі результатів проведеного досліду або законів, що виходять з нього. Основною метою експерименту є перевірка теоретичних положень (підтвердження робочої гіпотези), а також більш широкого і глибокого вивчення теми наукового дослідження.
Експеримент - це спосіб дослідження явищ, процесів шляхом організації спеціальних дослідів, які забезпечують вивчення впливу окремих чинників за умови постійності інших умов або моделювання явищ і процесів на практиці. Експеримент має бути проведений за можливістю в короткі терміни з мінімальними затратами і з високою якістю отриманих результатів.
Експериментальні дослідження є лабораторними і виробничими. В окремих випадках виробничий експеримент ефективно проводити методом анкетування. Цей метод дозволяє зібрати обширну інформацію з питання, яке цікавить.
Залежно від теми наукового дослідження обсяг експерименту може бути різним. Інколи для підтвердження робочої гіпотези достатньо лабораторного експерименту, але буває і так, що необхідно проводити серію експериментальних досліджень: пошукових, лабораторних, полігонних на об'єкті, що знаходиться в експлуатації. Для проведення будь-якого експерименту слід розробити методологію, тобто загальну структуру (проект) експерименту, постановку і послідовність виконання експериментальних досліджень.,
Методологія експерименту включає такі основні етапи:.
розробка плану-програми експерименту;
оцінка виміру і вибір засобів для проведення експерименту;
проведення експерименту;
обробка і аналіз експериментальних даних.
Це схема традиційного експерименту. В умовах комп'ютеризації можна дещо змінити схему, оскільки значно зростає швидкість і підвищується точність, що дозволяє зменшити обсяги експериментальних досліджень.
У практиці виділяють три напрями, що визначають необхідність проведення експерименту.
Перший - теоретично отримана аналітична залежність, яка однозначно трактує процес дослідження. У цьому випадку обсяг експерименту для підтвердження встановленої залежності мінімальний, оскільки вона однозначно визначається експериментальними даними.
Другий випадок - теоретичним шляхом встановлено тільки характер залежності. Обсяг експерименту дещо більший.
Третій випадок - теоретично не вдалось одержати будь-якої залежності. Розроблено тільки передбачення про якісні закономірності процесу. В багатьох випадках доцільно проводити пошуковий експеримент. Обсяг експерименту значно збільшується.
Результатами наукового дослідження можуть бути емпіричні закони, які грунтуються на фактах, встановлених за допомогою спостережень і експерименту.
Наукове дослідження - це складний і багатогранний процес, у якому поєднуються організаційні, технічні, економічні, правові і психологічні аспекти. Формально їх можна подати єдиним комплексом у вигляді функції Z:
Z={Q, Р, І, М, R, Т, С},
де Q - кінцева мета,
Р - предметна область,
І - інформаційне забезпечення,
М - методичне забезпечення,
R - програмне і технічне забезпечення,
Т - час реалізації задачі,
С - витрати на реалізацію задачі.
Співвідношення означених аспектів у кожному науковому дослідженні має неповторну специфіку. Дослідження різняться за цільовим призначенням, джерелами фінансування і термінами проведення, вони потребують різного технічного, програмного, інформаційного і методичного забезпечення. Однак усім їм притаманні спільні методологічні підходи і універсальні послідовні процедури.
У процесі наукового дослідження виділяють такі складові елементи: виникнення ідеї, формулювання теми; формування мети та завдань дослідження; висунення гіпотези, теоретичні дослідження; проведення експерименту, узагальнення наукових фактів і результатів; аналіз та оформлення наукових досліджень; впровадження та визначення ефективності наукових досліджень;
Але в науці недостатньо встановити будь-який науковий факт. Важливим є пояснення його з позиції науки, обґрунтування загально-пізнавального, теоретичного та практичного його значення. Накопичення наукових фактів у процесі досліджень є творчим процесом, в основі якого завжди лежить задум вченого, його ідея. Наукове пізнання - дуже трудомісткий і складний процес, який потребує постійної високої напруги, праці з натхненням. Воно прирівнюється до подвигу і потребує максимальної напруги енергії людини, її мислення і дій, інакше воно перетворюється в ремісництво і ніколи на дасть нічого суттєвого.
Наукове дослідження має етапи: організаційний; дослідний; узагальнення, апробація, реалізація результатів дослідження.
1. Організаційний етап. Організація наукового дослідження передбачає вивчення стану об'єкта дослідження, конкретизація місця наукової теми у науковому дослідженні; визначення об'єкта дослідження.
На даному етапі відбувається попереднє визначення теоретичної бази (теоретичні основи, що є базою для наукового дослідження, розгляд історії, оцінка сучасного стану проблеми, збір і підбір інформації про об'єкт, висування і обґрунтування гіпотез).
Організаційно-методична підготовка наукового дослідження передбачає складання: програми наукового дослідження, техніко-економічного обґрунтування (відображення найважливіших показників наукової роботи), плану дослідження теми, методики дослідження (перелік методів і прийомів, які будуть використовуватися в науковому дослідження, висування гіпотез та їх узагальнення), робочий план (складається відповідно до програми і плану наукового дослідження, вказуються календарні строки, етапи робіт і т.д.).
2. Дослідний етап включає в себе:
створення нової інформації
перетворення інформації на ПЕОМ (ділові, професійні).
теоретичні і конкретно-наукові (емпіричні) методи.
На даному етапі проводяться спостереження, обстеження, вибираються критерії оцінки, здійснюється збирання і групування інформації за допомогою сучасних інформаційних технологій.
Власне виконання дослідження передбачає доведення гіпотез, формулювання висновків і пропозицій, науковий експеримент, коригування попередніх результатів, оприлюднення проміжних результатів - на конференціях, у статтях, доповідях.
Створення нової інформації полягає у проведенні спостережень і виборі оціночних критеріїв, досліджуваних економічних процесів, а також збереженні і групуванні інформації. При цьому передбачається вивчення технологічних процесів, застосування прогресивних засобів виробництва (автоматизованих ліній, верстатів з програмним управлінням та ін.), економічних видів сировини, використання досягнень технічного прогресу в управлінні виробництвом, впровадженні новітніх методів і технічних засобів у плануванні, обліку і контролі виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємств, корпорацій, галузі. Це дає змогу виявити позитивні і негативні фактори, що впливають на функціонування об'єкта дослідження, і визначити, якими критеріями їх вимірювати.
Для характеристики досліджуваних процесів, виявлення закономірності і тенденцій їх розвитку збирають і групують інформацію для наступного перетворення її відповідно до мети дослідження.
Перетворення інформації на ПЕОМ провадиться згідно з методикою дослідження. Для цього використовують ділові (конторські) і професійні ПЕОМ.
3. Етап узагальнення, апробації і реалізації результатів дослідження складається з:
Узагальнення результатів дослідження;
Апробація;
Реалізація результатів дослідження.
Дослідна і завершальна стадія науково-дослідного процесу є взаємно обумовленим ланцюгом інтелектуальної діяльності у сфері науки.
Узагальнення результатів дослідження - літературний виклад результатів дослідження у вигляді звіту про виконану науково-дослідну роботу (НДР.), дисертації, студентської науково-дослідної роботи та інших форм подання завершеної наукової продукції. При цьому визначають призначення продукту інтелектуальної праці та напрями її використання. Якість виконаної роботи визначають апробацією.
Апробація включає в себе колективне обговорення виконаного дослідження на науково-технічних радах, його рецензування і експертизу, оприлюднення кінцевих результатів у спеціальних журналах, реферативних збірниках, а також у виступах дослідників з доповідями і повідомленнями на науково-практичних конференціях, симпозіумах, семінарах. Крім того, результати дослідження апробовуються зовнішнім рецензуванням, коли рецензентом виступає стороння установа, підрозділ або вчений, який не входить до штату підрозділу-дослідника, або внутрішнього, виконаного співробітниками підрозділу-дослідника, які не зайняті виконанням робіт за цією темою.
Реалізація результатів дослідження здійснюється дослідним впровадженням їх у практику за участю замовника теми. При цьому виявляються недоробки, які потім усуваються дослідником, коригується звіт про НДР, дисертація, оприлюднюються кінцеві результати дослідження. Реалізація результатів дослідження завершується складанням акта впровадження за участю представників дослідника і замовника, а також здійсненням авторського нагляду за виробничим впровадженням результатів науково-технічних досліджень, захист дисертації.
Дослідна і завершальна стадія науково-дослідного процесу є взаємно обумовленим ланцюгом інтелектуальної діяльності у сфері науки.
Отже, процес наукового дослідження достатньо тривалий і складний. Він починається з виникнення ідеї, а завершується доведенням правильності гіпотези і суджень.
Тема 5. Особливості наукових досліджень у юриспруденції
План:
1. Поняття і структура юридичної науки
2. Предмет та функції юридичної науки
3. Поняття і склад методології правознавства
4. Сучасні проблеми перетворення методології вітчизняної юриспруденції
1. Поняття і структура юридичної науки
Юридична наука - це система об'єктивних соціальна значущих знань про закономірності права і держави (державно-правові закономірності). Оскільки право і держава належать до соціальних явищ, остільки й юридична наука входить до складу суспільних наук - до загальної системи суспільнознавства.
З огляду на те, що державно-правові явища мають, як правило, складну будову, характеризуються наявністю різних сторін, граней, аспектів, юридична наука (юриспруденція) - це багато-профільна, системна дисципліна.
У системі юридичної науки (юриспруденції) можна виділити такі елементи:
1) за формою відображення державно-правових явищ - судження про минулі, теперішні і майбутні (прогнозовані) факти державно-правової дійсності, уявлення про державно-правові явища, правові категорії і поняття, державно-правові концепції й теорії;
2) залежно від безпосереднього предмета дослідження - науки теоретико-історичні, галузеві, міжгалузеві (наприклад, наука екологічного права), прикладні (наприклад, судова психіатрія), міжнародно-правові (науки міжнародного публічного і міжнародного приватного права);
3) залежно від конкретного елемента предмета дослідження - вчення про право, вчення про правове (юридичне) регулювання, вчення про державу, вчення про правосвідомість, вчення про юридичну науку (теорія правознавства);
4) залежно від аспекти вивчення державно-правових явищ - онтологія права і держави (вивчення їх існування як реальних феноменів у "статиці"); філософія держави і права (вчення про їх необхідність, призначення для людини і суспільства, їх місце у соціокультурній системі, серед здобутків людської цивілізації); аксіологія права та держави (вчення про значущість, цінність цих явиш для особи і суспільства); соціологія права і держави (знання про "динаміку", механізм і соціальні результати функціонування зазначених феноменів); гносеологія права й держави (знання про методологію і методику дослідження державно-правових явищ);
5) за гносеологічним (пізнавальним} статусом знань - фактологічна, або емпірична, частина науки (знання про державно-правові факти), теоретична частина (категорії, поняття, теорії, концепції державно-правових явищ), практична частина (рекомендації, пропозиції стосовно удосконалення держави і права, правового регулювання).
2. Предмет юридичної науки
Як і будь-яку науку, юриспруденцію з-поміж інших суспільних наукових дисциплін вирізняє своєрідність її предмета, тобто тих особливих закономірностей, об'єктивних законів, що нею вивчаються. Таким предметом виступають специфічні закономірності права і держави (державно-правові закономірності).
Державно-правова закономірність - це об'єктивний, необхідний, суттєвий, для певних умов загальний і сталий зв 'язок державно-правових явищ між собою, а також з іншими соціальними феноменами, який безпосередньо обумовлює і впроваджує якісну визначеність цих явищ, що проявляється в їхніх юридичних властивостях. Інакше кажучи, це такий зв'язок, котрий юридичне опосередковує а) соціальну детермінованість, б) структуру, функціонування і розвиток, в) соціальну активність, дієвість державно-правових явищ.
Наявність специфічних державно-правових закономірностей якраз і виступає об'єктивною основою для виділення юриспруденції у самостійну науку в усій системі суспільствознавства.
Види державно-правових закономірностей:
1) за змістом, типом зв'язку - генетичні (закономірності виникнення державно-правових явищ), структурні (закономірності побудови, формування, "організації" державно-правових явищ, наприклад, зв'язок між елементами юридичної норми), функціональні - закономірності "життя", взаємозв'язку, взаємовпливу державно-правових явищ (наприклад, зв'язок між матеріальними і процесуальними юридичними нормами), закономірності зміни, розвитку державно-правових явищ;
2) за дією розглядуваних закономірностей у соціальному просторі - внутрішні (зв'язок державно-правових явищ між собою, наприклад, зв'язки між державою та об'єктивним юридичним правом) і зовнішні (зв'язки державно-правових явищ з іншими соціальними феноменами, наприклад, взаємозалежність політики і права);
3) за сферою дії закономірностей у державно-правовому просторі - загальні, дія котрих поширюється на всю державу в цілому і на всю її правову систему, і окремі, які діють лише на частині, на "фрагменті" державно-правової дійсності (скажімо, закономірності методу правового регулювання суб'єктів майнових відносин в умовах ринкової економіки);
4) за історичними межами дії - всезагальні (які стосуються права і держави в яких би то не було історичних умовах, в будь-якому місці й за всіх часів), формаційні (які діють на право і державу лише визначеного історичного типу) і особливі (притаманні тільки конкретній державі чи певній групі держав);
5) за способом здійснення, формою прояву - так звані динамічні (їх дія проявляється однозначно у кожному конкретному, одиничному зв'язку державно-правових явищ - наприклад, залежність юридичної сили нормативно-правового акта від місця правотворчого органу, яким його прийнято, в апараті держави) і "статистичні", дія котрих проявляється лише на значному масиві, на множині державно-правових явищ як багатозначний, стохастичний зв'язок (наприклад, залежність рівня, динаміки правопорушень, злочинності від стану й зміни тих чи інших соціальних явищ).
Методологічне значення викладеної класифікації державно-правових закономірностей полягає насамперед у тому, що вона:
полегшує виявлення тих сфер державно-правової дійсності, в котрих її закономірні зв'язки досліджені недостатньо;
відіграє суттєву роль при виборі методу дослідження;
виступає необхідним засобом встановлення субординації, "ієрархії" об'єктивних державно-правових законів, а тим самим і їх тлумачення, інтерпретації;
дозволяє конкретизувати уявлення про шляхи здійснення основних функцій юридичної науки;
дає об'єктивну основу для структурування всієї системи юридичних наук.
Так, спираючись на наведену класифікацію, слід дійти висновку, що предмет теорії права і держави становлять тільки універсальні і загальні специфічні закономірності виникнення, структури, функціонування і розвитку державно-правових явищ. Своєрідність таких закономірностей серед інших зв'язків у сфері державно-правової дійсності якраз і є об'єктивною основою для виділення особливої галузі знань, котра їх вивчає й відображає - загальної теорії права та держави, - в окрему, самостійну науку у системі юриспруденції.
Означеним предметом даної науки об'єктивно зумовлюються ЇЇ статус у цій системі, її роль щодо інших наук - як юридичних, так і неюридичних. Ця роль відображається концентровано положенням про те, що загальна теорія права та держави є світоглядною, фундаментальною, методологічною юридичною наукою.
Функції юридичної науки - це основні напрямки її впливу на соціальні явища, насамперед на право й державу, на суспільні відносини, на формування і розвиток особи.
Серед таких функцій вирізняються:
1) констатуюча - виявлення, фіксація наявних державно-правових явищ;
2) інтерпретаційна - пояснення сутності державно-правових явищ, причин їх виникнення і зміни, їх структури, функцій та ін.;
3) евристична - відкриття, формулювання невідомих раніше об'єктивних державно-правових закономірностей;
4) прогностична - формулювання гіпотез, прогнозів розвитку державно-правових явищ;
5) методологічна - використання положень юридичної науки як дослідницьких інструментів для "нарощування" нових знань як у юриспруденції, так і в інших науках (особливо важливу роль у цьому контексті відіграють, як відзначалось, висновки загальної теорії права і держави);
6) практико-прикладна - формулювання рекомендацій, пропозицій щодо удосконалення тих чи інших державно-правових інститутів;
7) ідеологічно-виховна - вплив на формування й розвиток правової, політичної і моральної свідомості, світогляду і загальної культури суб'єктів, на зміцнення (чи послаблення) у суспільній свідомості престижу, авторитету права, держави, законодавства. Виконання юридичною наукою інтерпретаційної, евристичної та прогностичної функцій пов'язане із дослідженням механізму дії державно-правових закономірностей, а виконання її практико-прикладної функції - з визначенням механізму їх використання.
Механізм дії державно-правової закономірності - це система соціальних явищ, які зумовлюють та опосередковують юридична значущу діяльність суб'єктів.
Механізм використання державно-правової закономірності - це система активних, цілеспрямованих дій зі створення умов і засобів для реалізації закономірності, а також їх безпосереднього використання на практиці. Це поняття, таким чином, покликане відобразити діяльність щодо конструювання, виготовлення й "експлуатації" механізму дії державно-правової закономірності, яка "організовує" здійснення останньої.
У кожному із зазначених блоків діяльності можна дещо умовно виділити "підмеханізми"'. а) загальносоціальний та б) спеціально-соціальний (юридичний).
Юридичний механізм використання державно-правової закономірності - це система юридична значущих дій зі створення державно-правових умов і засобів для реалізації закономірності, а також її безпосереднього використання у практиці.
3. Поняття і склад методології правознавства
Методологія юридичної науки - це а) система підходів і методів, способів і засобів наукового дослідження^ а також б) вчення (теорія) про їх використання при вивченні державно-правових явищ.
До складу цієї методології, зокрема, входять:
філософсько-світоглядні підходи (матеріалістичний чи ідеалістичний, діалектичний чи метафізичний, визнання чи заперечення об'єктивних соціальних, у тому числі державно-правових, закономірностей і можливості їх пізнання, здобуття істинних знань щодо них);
загальнонаукові методи, тобто такі, які використовуються в усіх або у більшості наук (наприклад, структурний, функціональний методи, сходження від абстрактного до конкретного, формально-логічні процедури, скажімо, аналіз, синтез, і т. ін.);
групові методи, тобто такі, котрі застосовуються лише у певній групі наук, наприклад, тільки у суспільствознавстві (скажімо, метод конкретно-соціологічного дослідження);
спеціальні методи, тобто такі, котрі прийнятні для дослідження предмету лише однієї науки (наприклад, у юриспруденції - це способи уяснення (тлумачення) норм права, своєрідні прийоми узагальнення юридичної практики).
Дослідницькі методи можна також розподілити дещо умовно на емпіричні (способи виявлення, фіксування, збирання, систематизації інформації про факти та явища) і теоретичні (способи пояснення, тлумачення зібраних даних, побудови понять, концепцій, прогнозів і т. ін.).
Усі названі групи методів, безумовно, необхідні для проведення повноцінного, всебічного, завершеного державно-правового дослідження; кожна з них може знадобитись на якомусь етапі - тому навіть з цієї причини методологія має бути множинною, плюралістичною. Проте їхня роль у науковому пошуку не однозначна. Так, філософсько-світоглядні підходи визначають саму стратегію дослідження, його загальну спрямованість, орієнтують на встановлення, відбір, накопичення цілком визначених у соціально-змістовному аспекті фактів і, нарешті (що, можливо, найголовніше), обумовлюють характер та зміст оцінювання (інтерпретації) отриманих результатів дослідження. А без такого оцінювання істинне соціальне пізнання неможливе.
4. Сучасні проблеми перетворення методології вітчизняної юриспруденції
Радикальні зміни, котрих зазнали в останній Чверті XX ст. державно-правові явища в усьому світі, особливо у країнах Центральної та Східної Європи, зумовили необхідність адекватної реакції на них з боку правознавства у цих країнах. Приведення цієї науки у відповідність із соціальними реаліями потребує передусім її методологічного "переозброєння". Воно, вочевидь, стає можливим головним чином шляхом звільнення її від колишньої адміністративне-командної заідеологізованості, демонополізації методологічних підходів, плюралізації методів дослідження. Це - необхідна передумова об'єктивності пізнання державно-правових явищ поступального розвитку юридичної науки, свободи
наукової творчості.
Сучасна методологічна ситуація в усьому суспільствознавстві України та й інших країн колишнього Союзу РСР, яка характеризується переходом від уніфікованої, єдино дозволеної, "одер-жавленої" методології до розмаїття методологічних засад, поширюється, так чи інакше, й на вітчизняне правознавство. Демонополізація або, так би мовити, роздержавлення методології - безперечно, плідний процес, який збагачує, демократизує пошуки істини, вивільняє та стимулює дослідницьку енергію, дозволяє більш повно і всебічно осягнути предмет дослідження - специфічні державно-правові закономірності. Вже сьогодні можна зафіксувати позитивні результати цієї методологічної тенденції, втілені, зокрема, у переосмисленні "класичних" і запровадженні нових понять вітчизняного загальнотеоретичного правознавства - таких, як "права людини", "права нації", "правова держава". Ці результати відображені і в фундаментальних нових законах - Конституції України та ін.
Але методологічний плюралізм не повинен перетворюватись на методологічний анархізм, на методологічну нерозбірливість, сваволю, "всеїстивність". Означена ситуація (а її симптоми можна подекуди спостерігати як у правознавстві, так і в інших суспільних науках сучасної України) не наближає, а віддаляє від положень, адекватних предмету пізнання, гальмує формування практично корисних висновків. Запобігти таким небажаним "витратам" в ході дослідницького процесу можна, як видається, за умов дотримання принаймні таких трьох загальнометодологічних постулатів:
об'єктивна обумовленість обраних методів дослідження його предметом. Саме предмет дослідження (тобто певна грань, "сторона", аспект об'єкта дослідження)"веде" за собою дослідницький метод, визначає межі його застосовування, придатності, прийнятності. Наприклад, якщо йдеться про можливості застосування у правознавстві математичних методів, то навряд чи можна не погодитись із таким твердженням: перш ніж рахувати, треба визначити, а що ж, власне, слід рахувати. На останнє запитання не зможе дати відповідь будь-яка математична наука;
необхідність встановлення єдиної істини, вірогідність якої можна довести й перевірити за допомогою певного об'єктивного критерію. Щоправда, не можна не бачити того, що у разі, коли поняття істинності інтерпретувати як відповідність суспільствознавчих положень об'єктивним інтересам (потребам) окремих людей або окремих частин соціальне неоднорідного суспільства, тоді доведеться визнавати плюралізм істин: їх буде стільки, скільки існуватиме видів таких "часткових", групових інтересів. Та чи не буде такий "плюралізм" своєрідним проявом агностицизму й виправданням будь-яких акцій, аби тільки вони відповідали чиїмось інтересам?
неодмінним показником прийнятності, евристичності певного дослідницького підходу, методу є його спроможність наближувати, призводити до розкриття соціальної сутності явищ, що вивчаються (а не до приховування, затушовування її). Такою сутністю, взагалі кажучи, є, як відомо, здатність явища задовольняти інтереси певної частини соціальне неоднорідного суспільства (а у деяких випадках - й усіх громадян держави).
Наведені положення видаються наукознавчими аксіомами: вони стверджені реальною дослідницькою практикою багатьох поколінь вчених. Проте в сучасних процесах плюралізації суспільствознавчих (зокрема, правознавчих) методів зазначені аксіоми іноді ігноруються, внаслідок чого якраз і виникають ситуації методологічного безладдя, еклектизму, "хаосу". Ці, можна сказати, методологічні аномалії найчастіше мають місце внаслідок:
1) використання певних загальнонаукових та інших методів дослідження поза межами їх застосовування, тобто абсолютизації, гіперболізації їх евристичних можливостей (в тому числі внаслідок ігнорування закономірної залежності між предметом і методом дослідження; так виникає загроза передемонополізації методології);
2) "оприродничування" законів соціальних явищ (зокрема, шляхом космізації, фізікалізації, біологізації дослідницьких засад щодо права і держави), тобто "механічного" виведення закономірностей останніх безпосередньо із положень природничих наук;
3) надмірної, тобто соціально-беззмістовної, "вихолощувальної" абстрактизації понять про соціальні явища, що досліджується (шляхом використання загальнолюдських термінів без конкретно-історичної сутнісної інтерпретації, розшифровки смислу понять, що такими термінами позначаються). Але те, чи мають Ці поняття (скажімо, поняття прав людини) дійсно загально-, а не част-коволюдське значення, виявляється лише тоді, коли вони "заземлюються", тобто застосовуються у конкретних умовах місця й часу, якими власне й визначається соціально-змістовне розуміння, смислове "наповнення" відповідних загальнолюдських термінів. А воно ж, як свідчить практика, нерідко'буває досить неоднозначним, неодноманітним;
4) факторної "зрівнялівки", тобто прокламування рівнозначності, однаковості впливу на досліджуване явище численних різноманітних факторів, від яких воно так чи інакше залежить. У такий спосіб затушовуються відмінності. між необхідними й випадковими зв'язками явиш, створюється грунт для заперечення й дискредитації поняття об'єктивного закону або підміни його більш широким (але менш змістовним) поняттям залежності;
5) методологічної "зрівнялівки", тобто проголошення абсолютної рівнозначності, рівноцінності усіх методів дослідження, заперечення будь-якої їх субординованості, залежності, системності (у той час, як така субординованість об'єктивно зумовлюється наявністю різних рівнів, багатоаспектністю соціальних явищ);
6) термінологічної мімікрії, тобто словесного "переодягання", як то кажуть, зміни "вивісок" дослідницьких підходів і методів.
Йдеться про випадки, коли внаслідок своєрідної термінологічної алергії колишні назви (справді дискредитовані спотвореною практикою використання позначуваних ними понять) замінюються іншими, новітніми, які, хоча й звучать надто "модерно", проте реально використовуються, інтерпретуються у тому ж значенні, зречення якого було задекларовано зовні.
Викладене свідчить про підставність вимоги дотримання наукознавчої, методологічної дисципліни (безперечно, не формально уніфікованої, не "одержавленої"). Звільнення методології від адміністративно-командної ідеологічної запрограмованості не означає її свободи від фактологічної, логічної, а врешті-решт істинні-сної "дисципліни", свободу від необхідності вдаватися до такого визначального критерію правильності методології, як реальні наслідки впровадження її результатів у суспільну практику. Саме ця практика й "вирішує", якою бути методології.
Ця ж практика, до речі, найпереконливіше довела й доводить, що ніколи не існувало, не існує і не існуватиме методології соціального пізнання, абсолютно нейтральної у соціальна орієнтованому, соціальна змістовному відношенні, тобто методології, так би мовити, соціальна дистильованої, "очищеної" від залежності, від впливу з боку загального світогляду, переконань і установок дослідника. А такий світогляд є конкретним продуктом певних соціальних і природних умов, обставин життя його носія або тієї частини суспільства, інтересам якої об'єктивно відповідають, служать результати дослідження.
Дотримання цих вимог - необхідна передумова евристичної ефективності плюралізації методології юридичної науки в сучасній Україні.
Тема 6. Економічні методи в наукових дослідженнях
План:
1. Загальні принципи застосування економічних методів в наукових дослідженнях
2. Методи аналізу стану та динаміки явищ і процесів.
3. Методи прогнозування та оптимізації.
Практика свідчить, що при написанні наукових робіт багато хто потребує використання економіко-статистичних методів, і виникають труднощі у їх застосуванні. Дана тема, матеріали якої повністю відповідають науковим здобуткам статистики, аналізу та економічної теорії, є спробою комплексного висвітлення сучасних базових основ та вимог до застосування економіко-статистичних методів у наукових дослідженнях. Тому висвітлений матеріал буде корисним усім тим, хто займається, або хоче в майбутньому займатись науковою діяльністю, а також всім тим, хто хоче ознайомитись з базовим матеріалом про економіко-статистичні методи для подальшого їх використання. Вони дізнаються: про різні методи та способи таких досліджень, їх моделі, умови застосування того чи іншого способу і інше. Дана тема є більш статистичною, але в сучасних умовах розвитку науково-дослідної діяльності, в наукових дослідженнях слід обов'язково проводити аналіз, використовуючи вищевказані методи.
Основними ключовими словами при вивченні теми є: метод наукової абстракції, економіко-статистичний аналіз, статистичний показник, динамічний ряд, факторні моделі, екстраполяцією тренду, рівень ряду, тренд, періодом упередження, сезонні коливання.
Аналіз - це метод наукового дослідження об'єкта шляхом розгляду його окремих сторін та складових частин.
Економіко-статистичний аналіз - це розробка методики, заснованої на використання традиційних статистичних і математико-статистичних методів з метою контролю за адекватним відображенням явищ та процесів, що досліджуються.
Статистичний аналіз даних проводиться в нерозривному зв'язку теоретичного, якісного аналізу і відповідно кількісного інструментарію вивчення їх структури, зв'язків і динаміки. Економіко-статистичний аналіз повинен проводитись з дотриманням наступних принципів, які враховують їх економічну та статистичну градацію.
Економічними принципами є:
відповідність економічним законам
адекватне відображення суті економічної політики сучасного етапу суспільно-економічного розвитку
орієнтація на кінцеві економічні результати
врахування специфіки об'єкта, який вивчається
До статистичних принципів відносяться:
чітко визначена ціль економіко-статистичного дослідження
відповідність систем по горизонталі та вертикалі
логічний взаємозв'язок між показниками, які характеризують об'єкт чи явище
комплексність та повнота відображення об'єкта дослідження у статистичних показниках
максимальний ступінь аналітичності
Дотримання даних принципів поряд із застосуванням методології статистичного аналізу дозволяє здійснити науково-обгрунтоване економіко-статистичне дослідження суб'єктів економіки у відповідності з прийнятою міжнародною методологією обліку та статистики.
Згідно з принципами діалектичної логіки статистика розглядає соціально-економічне явище не ізольовано, а в його різноманітних зв'язках з іншими явищами та зовнішнім середовищем, виявляє фактори, що спричиняють зміни в цих явищах. Статистика застосовує метод наукової абстракції. Він означає абстрагування наших уявлень про процеси, що вивчаються, від випадкового, перехідного, одиничного і виділення в них типового, стійкого.
Особливості статистичної методології пов'язані з точним вимірюванням і кількісним описуванням масових економічних явищ, з використанням узагальнюючих показників для характеристики об'єктивно існуючих закономірностей. Щоб визначити певний статистичний показник, слід врахувати велику кількість випадків і узагальнити ці дані. Тому статистичні показники називають узагальнюючими.
Інформація про розміри, пропорції, зміни в часі, інші закономірності соціально-економічних явищ створюється, передається і зберігається у вигляді статистичних показників. З філософського погляду статистичний показник - це міра, що поєднує якісне і кількісне відображення певної властивості соціально-економічного явища чи процесу. Якісний зміст показника визначається суттю явища і виявляється у його назві: народжуваність, урожайність, прибутковість тощо. Кількісну сторону представляють число та його вимірник.
Показники різняться за своєю аналітичною функцією. Одні характеризують масштаби явищ, другі - структуру сукупності та збалансованість окремих її складових, треті - поширеність явищ чи інтенсивність їхнього розвитку.
Масштаби, розміри соціально-економічних явищ характеризуються абсолютними величинами, кожна з яких має свою одиницю вимірювання: штуки, тонни, кіловати, людино-години, гривні тощо. Вибір одиниці вимірювання залежить від природи, матеріального змісту явища, конкретних задач дослідження та практичної доцільності.
За наявності інформації щодо окремих складових об'єкта дослідження можна проаналізувати його структуру (склад за певною ознакою). Характе-ристиками структури слугують відносні величини - частки, які визнача-ються відношенням розмірів окремих складових об'єкта до загального підсумку і виражаються простим чи десятковим дробом або процентом. Наприклад, частка становить ј, або 0,25, або 25% загального обсягу.
Інтенсивність поширення явищ визначається відношенням різнойменних абсолютних величин: у чисельнику - обсяги певного явища (кількість подій, фактів), у знаменнику - обсяг середовища, якому це явище (подія) властиве. Наприклад, відношення грошової маси до ВВП (рівень монетизації економіки) в Україні зріс від 18,9% у 2000 р. до 36,1 у 2003 р.
При дослідженні масових явищ і процесів широко використовують середні величини: середня урожайність зернових, середня заробітна плата бухгалтерів тощо. Середня відображає характерні (типові) розміри ознак соціально-економічних явищ в певних умовах простору і часу, розкриває їхні спільні закономірності.
Одним з визначальних положень наукової методології є необхідність вивчення усіх явищ у русі і розвитку. Інформаційною базою аналізу закономірностей розвитку і прогнозування слугують динамічні (часові) ряди (ряди динаміки).
Динамічний ряд (ряд динаміки) - це послідовність значень показника, який характеризує зміну того чи іншого соціально-економічного явища в часі. Числа послідовності у1, у2, …, уn називаються рівнями ряду. Залежно від статистичної природи показника уt його значення характеризують зміну явища за певний інтервал часу (за рік, квартал, місяць, декаду, добу, годину) або рівень явища на певний момент часу (на початок кварталу, на початок року тощо). Підрядковий індекс t = 1, 2, 3,., n вказує на порядковий номер того проміжку часу (моменту), до якого відноситься значення показника.
У динамічних рядах важливу інформацію несе не лише значення окремих рівнів ряду, але і їхня послідовність. Саме характер послідовних змін значень yt відбиває особливості розвитку процесу за певний період. Під впливом безлічі факторів в одних рядах рівні протягом тривалого часу зростають або зменшуються з різною інтенсивністю, в інших зростання і зменшення yt чергуються з певною періодичністю. Окрім закономірних коливань рівнів, динамічним рядам властиві також випадкові коливання, пов'язані з масовим процесом.
Поєднання тенденції і коливань характерно для більшості динамічних процесів з більш-менш стабільними умовами розвитку в межах періоду. Тенденція зумовлена дією певного кола постійно діючих, специфічних для кожного процесу факторів і умов розвитку. Коливання, навпаки, є наслідком дії короткотермінових, циклічних чи випадкових факторів, які впливають на окремі рівні динамічного ряду. Одним рядам властива тенденція до зростання, іншим - до зниження рівнів. Така зміна, у свою чергу, відбувається по-різному: рівномірно, прискорено чи уповільнено.
Напрямок та інтенсивність змін в динаміці описуються низкою абсолютних і відносних характеристик, з-поміж яких: індекси (темпи зростання), абсолютні та відносні прирости, коефіцієнти прискорення (уповільнення) тощо. Базою порівняння для поточного рівня yt може бути попередній рівень ряду yt - 1 або будь-який віддалений у часі рівень.
Абсолютний приріст Дt характеризує абсолютний розмір збільшення чи зменшення рівнів ряду yt за певний часовий інтервал і обчислюється як різ-ниця рівнів ряду: Дt = yt - y0, де y0 - база порівняння. Знаки "+" та "-" свідчать про напрям динаміки.
Індекс (темп зростання) kt показує, у скільки разів рівень yt більший (менший) від рівня, узятого за базу порівняння. Він являє собою кратне відношення рівнів: kt = yt / y0.
Темп приросту завжди виражається в процентах і показує, на скільки процентів рівень yt більший (менший) від бази порівняння.
З плином часу змінюються рівні динамічних рядів і обчислені на їх основі абсолютні прирости та темпи зростання. Постає потреба узагальнення притаманних динамічному ряду властивостей, визначення типових характеристик розвитку. Такими характеристиками є середні величини.
Середній абсолютний приріст (абсолютна швидкість динаміки) обчислюється діленням загального приросту за весь період на довжину цього періоду у відповідних одиницях часу (рік, квартал, місяць тощо). При обчисленні середнього індексу враховують правило складних процентів, за якими змінюється відносна швидкість динаміки (нагромаджується приріст на приріст). Тому середній індекс можна обчислити як геометричну середню з послідовних (ланцюгових) індексів.
Різниця між абсолютними приростами: гt = Дt - Дt-1 показує абсолютне прискорення (гt >0) чи уповільнення (гt <0). Порівняння темпів зростання дає коефіцієнт прискорення (уповільнення) відносної швидкості розвитку.
У наукових дослідженнях соціально-економічних процесів постають завдання:
1) виявити і описати характер змін показника за певний період часу, протягом якого явище еволюціонує, змінюється, прогресує;
2) оцінити інтенсивність і сталість змін;
3) передбачити подальший рух процесу за межами ряду.
Згідно з цими завданнями ряд динаміки в процесі аналізу умовно поділяється на дві складові - тенденцію f (t) і коливання et:
yt = f (t) + et.
Така умовна конструкція дозволяє, залежно від мети дослідження, вивчити тенденцію, елімінуючи коливання, або вивчати коливання елімінуючи тенденцію.
Одним з найважливіших методологічних питань в аналізі господарської діяльності є визначення величини впливу окремих факторів на приріст результативного показника. В детермінованому факторному аналізі для цього використовують наступні методи: ланцюгових підстановок, індексний, абсолютних різниць, відносних різниць, пропорційного ділення, інтегральний, логарифмування і ін. Перші чотири способи базуються на методі елімінування. Елімінувати означає усунути, відхилити, виключити дію всіх факторів на величину результативного показника крім одного. Цей метод виходить з того, що всі фактори змінюються незалежно один від одного: спочатку змінюється один, а всі інші залишаються без змін, потім змінюються два, потім три і т.д., при незмінних решти факторів.
Найбільш універсальним із них є спосіб ланцюгових підстановок. Він використовується для розрахунку впливу факторів у всіх типах детермінованих факторних моделей: адитивних, мультиплікативних, кратних і змішаних (комбінованих). Цей спосіб дозволяє визначити вплив окремих факторів на зміну величини результативного показника шляхом поступової заміни базисної величини кожного факторного показника в обсязі результативного показника на фактичну у звітному періоді. З цією ціллю визначають ряд умовних величин результативного показника, які враховують зміни одного, потім двох, трьох і т.д. факторів, припускаючи, що решта не змінюються. Порівняння величини результативного показника до і після зміни рівня того чи іншого фактора, дозволяє елімінуватись від впливу всіх факторів, крім одного, і визначити дію останнього на приріст результативного показника.
...Подобные документы
Вибір відповідного методу дослідження та визначення способу його застосування при вирішенні дослідницької проблеми. Суперечності між технікою та інструментарієм у процесі соціологічних досліджень. Пілотажний, описовий та аналітичний види досліджень.
реферат [29,5 K], добавлен 27.02.2011Поняття соціології, її місце в системі наук; об’єкт, предмет, структура та функції. Суспільство як соціальна система, еволюція та основні теорії його походження. Поняття соціологічної роботи в Україні: організація досліджень, види, етапи проведення.
лекция [225,0 K], добавлен 08.06.2011Соціальна робота як галузь наукових знань і професійна діяльність, один з одухотворених видів професійної діяльності. Напрямки професійної діяльності соціального педагога. Принципи соціальної роботи. Професійна етика у сфері соціальних досліджень.
реферат [40,0 K], добавлен 11.12.2010Чотири взаємопов’язаних етапи будь-якого соціологічного дослідження. Класифікація емпіричних і прикладних досліджень. Найважливіші компоненти структури особистості: пам'ять, культура і діяльність. Глобалізація: наслідки для людини і сучасного суспільства.
контрольная работа [32,0 K], добавлен 22.09.2012Поняття соціологічного дослідження, його функції, принципи та етапи проведення. Порядок формування програми соціологічного дослідження. Взаємодія структурних компонентів даної програми. Особливості програм у різних видах соціологічних досліджень.
реферат [23,8 K], добавлен 08.12.2010Система методів і форм соціальної роботи з різними групами клієнтів являє собою специфічний інструментарій науково-практичних знань фахівців. Проблеми методології соціальної роботи. Процес, методи, властивості і технології роботи соціального працівника.
реферат [22,1 K], добавлен 18.08.2008Дослідження: поняття, типологія, характеристика, методологія. Роль та місце дослідження в науковій та практичній діяльності. Головні особливості аналізу соціальних факторів. Спостереження, оцінка, експеримент, класифікація та побудова показників.
курсовая работа [86,9 K], добавлен 02.01.2014Домашнє насильство як соціальна проблема. Сучасні науково-теоретичні підходи до проблеми насильства. Закордонна практика організації роботи з профілактики домашнього насильства. Соціально-педагогічні технології роботи з суб’єктом насильницьких дій.
дипломная работа [170,2 K], добавлен 25.08.2012Соціологічні дослідження і суспільна практика. Поняття, структура програми соціологічного дослідження. Практичні поради, визначення мети і завдань соціологічного дослідження. Методи соціологічних досліджень. Класифікація видів соціологічного експерименту.
курсовая работа [68,4 K], добавлен 19.01.2011Суть поняття "інформаційна цивілізація" та теорія постіндустріального суспільства. Політика щодо технології та можливі альтернативи. Проблеми інформаційної цивілізації. Виробництво та використання науково-технічної та іншої інформації в Україні.
реферат [33,6 K], добавлен 15.12.2012Соціальна інженерія як сфера науково-практичної діяльності. Вивчення особливостей її становлення, статусу та проблемного поля. Стабілізація соціального стану шляхом розробки методів та засобів протидії деструктивним процесам або адаптації до певних змін.
контрольная работа [28,4 K], добавлен 23.07.2014Характеристика соціології як науки, що вивчає колективне поводження. Предмет та визначення соціологічних досліджень, історичний їх розвиток та основні фактори. Зв'язок соціології з іншими науками та їх вплив на дослідження різних соціальних зв'язків.
реферат [23,8 K], добавлен 23.07.2010Суть спостереження як методу дослідження в соціології. Види спостережень у педагогічних дослідженнях, їх загальна характеристика. Поняття методики і техніки спостережень, особливості його організації та проведення досліджень. Обробка і аналіз результатів.
курсовая работа [30,1 K], добавлен 16.10.2010Види соціологічного дослідження. Складові програми соціологічного дослідження, характеристика методів збору інформації, вимоги і прийоми формування вибірки. Методи опитування: анкета, інтерв’ю, спостереження. Соціометричний метод дослідження, соціограма.
реферат [42,6 K], добавлен 03.02.2009Характеристика діяльності Володимира Мономаха, Оріховського-Роксолана, Вишневського, Сковороди у протосоціологічний період становлення і розвитку суспільно-політичної думки українства. Виділення основних сфер соціологічних досліджень української діаспори.
контрольная работа [28,6 K], добавлен 26.08.2010Поняття "молодь" як об'єкт культурологічних досліджень. Особливості формування політичного менталітету. Сутність та особливості політичної соціалізації української молоді. Форми політичної участі молоді в Україні та їх вплив на демократичний процес.
курсовая работа [331,8 K], добавлен 02.06.2010Молодь як об’єкт соціальних досліджень. Проблеми сучасної української молоді. Соціологічне дослідження "Проблеми молоді очима молодих" та шляхи їх розв’язання. Результати загальнонаціонального опитування молоді. Особливості розв’язання молодіжних проблем.
курсовая работа [121,5 K], добавлен 26.05.2010Особливості життя молоді у наш час. Вплив негативних процесів на поведінку молоді. Особливості злочинності в молодіжному середовищі в Україні, ставлення молоді до незаконних дій. Етапи збирання первинних матеріалів, аналіз матеріалів дослідження.
отчет по практике [3,0 M], добавлен 15.05.2010Теорії електоральної поведінки: соціологічна і соціально-психологічна, альтернативна та маніпулятивна. Методи досліджень електоральної соціології, її основні теоретичні та прикладні функції. Електоральні дослідження в Україні: проблеми та перспективи.
курсовая работа [35,5 K], добавлен 26.03.2013Дослідження поняття та розвитку волонтерства як явища в Україні та світі. Характеристика специфіки роботи волонтерів в умовах навчально-реабілітаційного центру. Аналіз труднощів та ризиків волонтерської діяльності, шляхів їх попередження та подолання.
дипломная работа [120,6 K], добавлен 17.12.2012
