Трудова міграція з України

1. Кількість мігрантів:

2. Вік. Експертні дані

Офіційні та експертні дані

Загалом присутні всі вікові категорії українців.

Переважна більшість осіб у віці 41-60р.

3. Стать:

Експертні дані

- жінки - близько 20 %;

- чоловіки - близько 80 %.

4. Освіта:

Експертні дані

середня або неповна середня - близько 20%;

середня спеціальна - близько 65%;

вища або неповна вища - понад 15%.

5. Родинне становище: Експертні дані

6. Географічне походження з України:

Експертні дані

- західні області України (Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Чернівецька, Хмельницька, Рівненська, Волинська. Закарпатська) - 30%;

- центральні та південно-східні області України (передусім Харківська, а також: Полтавська, Черкаська, Сумська, Дніпропетровська, Донецька, менше - Запорізька, Херсонська, Одеська, Луганська, Київська та Автономна Республіка Крим) - 70%.

7. Географічне поширення в Росії

Експертні дані

8. Термін перебування на заробітках:

Експертні дані

У рамках "четвертої" хвилі до Росії українці виїжджають з 1991 року. Найбільш інтенсивний період української імміграції в Росію припадає на половину 1990-х та початок 2000-х років.

Тип імміграції - постійна, "маятникова"(3-місячний термін)

9. Сфери зайнятості:

а) В Україні

Експертні дані

Переважна більшість мігрантів в Україні були простими робітниками, представниками технічних професій. Трапляються освітяни або молодь, що навчається.

б) В Росії

Експертні дані

Будівництво, видобувна промисловість, лісозаготівля, міський транспорт, домашній сервіс (прибирання помешкань).

10. Економічне становище:

Експертні дані

1) будівництво

Оплата: понад 2000 доларів/міс.

Умови праці: повна зайнятість (ненормований робочий час).

Вихідні: відсутні.

Проживання: у роботодавця.

Витрати: мінімальні.

Ризик безпеки життя та використання (обману, трудової експлуатації) - дуже великий.

Можливість заощаджень: близько 1000-1500 доларів/міс.

2) видобувна промисловість (за вахтовим методом).

Умови праці: загрози каліцтва, нерідко смерті.

Загрози особистої безпеки (пограбування, вбивство).

3) водії транспорту

Оплата: 1000 доларів /міс.

Умови праці: постійна.

Вихідні: за графіком.

4) домашній сервіс (прибирання).

Оплата: 1000 доларів /міс.

Умови праці: погодинна в кількох роботодавців.

Вихідні: за домовленістю (прибирання).

Можливість заощаджень: близько 800 доларів/міс.

Середній рівень заробітків українців у Росії коливається від найвищої ( Москва, Підмосков'я, Санкт-Петербург та околиці) до нижчої в інших регіонах Росії (окрім видобувної промисловості).

Тенденції

Незважаючи на найбільш небезпечні умови для життя та праці, міграція українців до Росії не припинятиметься, хоча спостерігається старіння мігрантів.

Таблиця 1 Статистика присутності українських трудових мігрантів у країнах ЄС та РФ

Карта-схема "Трудова міграція українців у Європі"

Динаміка міграційного процесу

За короткий час - протягом п'ятнадцяти років - заробітчанська еміграція з України поширилася по всіх державах теперішньої Європейської Спільноти, а також у Росії, Ізраїлі, на Американському континенті, в Австралії.

За нашими підрахунками загальна кількість українців, що виїхали на заробітки до інших країн, на сьогодні становить близько 4,5 млн. осіб, з яких у ЄС перебуває близько1млн.700 тис. (див. табл. 1). Ці показники ми отримали шляхом порівняння офіційних статистичних та здобутих нами у державах найбільшого скупчення українських мігрантів експертних даних, до яких ми додали наявну офіційну та експертну інформацію про країни, не охоплені нашим проектом. Так, за наявною у нас експертною інформацією, у США нині перебуває близько 500 000 тис. трудових мігрантів з України. Наразі не маємо даних про їх кількість у країнах Латинської Америки, Азії та Австралії. Проте, припускаємо, це число щонайменше на порядок нижче за відповідник у ЄС.

"Пік" первинних виїздів на заробітки до ЄС припадав на 2000-2003 р.р. Окрім уже традиційних для української міграції у посткомуністичний період держав Центрально-східної Європи (передусім, Польщі, Чехії) та Росії, найінтенсивніші міграційні потоки у цей період спрямовані на південно-європейські країни (Португалію, Іспанію, Італію), а також - Ірландію. Інші західноєвропейські держави - передусім, Німеччина, Франція, Сполучене Королівство - належать до пріоритетних у міграційних намірах українців, однак через жорсткі іміграційні обмеження з боку цих країн, можливість українців потрапити на заробітки до них є невисокою. Деяка частина українських заробітчан приїжджає туди уже з інших держав Спільноти.

В усіх названих країнах, крім Греції та Португалії, звідки внаслідок скорочення потреб на ринку праці, українці почали переїжджати до інших країн чи повертатися додому - зберігається позитивна динаміка міграції з України (тобто перевага виїздів над поверненнями). Проте при аналізі офіційних статистичних даних про щорічні зміни кількості українських мігрантів у державах їх масового перебування, слід враховувати, що ці дані відображають передусім динаміку легалізації, а не динаміку міграційних переміщень, і тому вони виявляють лише загальну тенденцію щодо збільшення чи зменшення кількості мігрантів у даній країні. До прикладу, як випливає з результатів нашого дослідження, упродовж другої половини 90-х- 2000-х р.р кількість українців в Італії та Іспанії зростала значно вищими темпами, ніж це відображено у відповідних статистичних таблицях. Подібно, як і в Португалії, де згідно з даними демографічної статистики, наведеними у дослідженні проф. М. Л. Фонсека і проф. А. Естевес з Лісабонського університету, протягом 2005-2007 р.р. кількість українців зменшувалася, відповідно, з 43849, до 41530, і, нарешті, до 39 480, реальний відтік наших заробітчан був значно вищим.

Останнім часом зросли міграційні стимули українців щодо сусідніх нових членів ЄС- у зв'язку зі зростанням попиту на кваліфіковану робочу силу в цих країнах внаслідок її значного відтоку на Захід після їх входження до Шенгенської зони. На це вказують наші експертні дані і результати проведеного нами медіамоніторингу.

Основною причиною виїзду українців на заробітки до інших держав надалі залишаються низькі доходи на Батьківщині і високий рівень прихованого безробіття. Короткотермінова, часто нелегальна міграція охоплює основні вікові, освітньо-професійні групи і сфери життєдіяльності соціально активного населення. Усе розмаїття походження, вікових, соціальних груп, освітніх рівнів і сфер зайнятості тих, хто не знайшов застосування своїм силам в Україні, на еміграції нівелюється одним статусом заробітчанина з відповідними йому допоміжними часто змінюваними роботами.

Отримані нами поглиблені та фокус-групові інтерв'ю засвідчують глибокий стрес, який пережив мало не кожен з них, пройшовши всі принизливі процедури від сплати посередникам часто непосильних для потенційного мігранта 2-х або 3-х тисяч євро за відкриття шенгенської візи і перевезення до місця призначення - до пошуку роботи і першого трудового досвіду нелегала у чужій країні. Важка праця з ненормованим робочими днями, часто без вихідних, особиста залежність від роботодавців, відсутність належної соціальної опіки приводить до сумних наслідків для фізичного і психічного здоров'я мігрантів, зокрема, жінок, спричинює підвищений рівень смертності серед них. З іншого боку, тривале, часто вимірюване роками, відлучення чоловіка чи дружини спричинює розпад українських сімей або, у кращому разі, веде до їх возз'єднання в країні перебування. Міграційні перепони спонукають переважно молодих українців віком до 30 років, котрі вже потрапили за кордон та забрали до себе родину, залишитись на постійне проживання в обраній країні.

Як і в попередні періоди економічної міграції, серед українців, що виїжджають у західному напрямі, домінують вихідці із західних областей, проте зростає частка представників центру, сходу і півдня України.

Базовими галузями задіяння українських трудових мігрантів дотепер залишаються обслуговування приватних помешкань, догляд за літніми людьми і дітьми, будівництво, сфера послуг у ресторанному та готельному бізнесі, сільськогосподарські роботи. Водночас, проглядається тенденція до розширення зайнятості вихідців з України у країнах перебування. Вони охоплюють не тільки сектор інтенсивної праці, а й сектор інтенсивного капіталу( кваліфіковані працівники, розвиток малого і середнього бізнесу).

За визначенням польського соціолога К. Ігліцької, до сектору інтенсивної праці належать некваліфіковані працівники певного етнічного походження переважно без легального статусу. До сектору інтенсивного капіталу заангажовують кваліфікованих працівників без розрізнення етнічного походження переважно з легальним статусом.

Упродовж останніх років швидко зростає кількість мігрантів з України, що отримали легальний статус проживання та праці у країнах перебування. В цілому, по всіх досліджуваних країнах окрім Росії та Польщі, де абсолютну більшість становлять нерегулярні мігранти, це близько 30 - 35 % осіб. Причиною тривалого перебування у статусі нерегулярного трудового мігранта часто виступає сам роботодавець, що прагне уникнути виплат на соціальне страхування свого працівника.

Назагал відзначимо три основні способи набуття українцями стану нерегулярних (або нелегальних) мігрантів у державах ЄС. Перший з них - "традиційний", від початку 90-х р.р. полягає в отриманні через посередників туристичної візи на короткий термін, яка забезпечує трудовому мігрантові легальний в'їзд до країни перебування. Нині за цю послугу йому доводиться сплачувати посередникові кілька тисяч євро. Проте упродовж останніх років у зв'язку з ускладненням можливості законного в'їзду на територію Європейського Союзу спостерігається зростання різних форм нелегального перетину кордону ЄС. Українцям доводиться сплачувати посередникам значні суми, щоб нелегально, часто в нелюдських умовах, позбавлених елементарних правил безпеки (про що наші громадяни заздалегідь не поінформовані)дістатися на територію ЄС. Наявна експертна інформація фіксує ряд випадків загибелі громадян України у ході таких спроб. Другою такою формою стало виготовлення нелегальних підставних паспортів, що стало поширеним бізнесом у країнах ЄС.

З іншого боку, українські дипломатичні установи у відвіданих нами країнах наводять дуже незначну кількість - від кількох до кількох десятків - українців, що оформлюють документи про перехід у громадянство держави перебування.

На сьогодні ще залишається чимало людей, що задля свого нелегального становища потрапляють у рабські умови життя і праці, зокрема на Півдні Італії та Росії. Водночас, існує значна частина мігрантів, що опиняється без їжі, даху над головою і збираються на так званих неформальних / стихійних ринках вербування робочої сили.

Проблеми із українською мафією та рекетом, у залежність від яких часто потрапляли нерегулярні мігранти, в досліджуваних країнах, в основному залишились у минулому (знову ж таки за винятком Росії та Польщі). Вони подолані правоохоронними органами держав перебування, а в деяких із них як наприклад у Португалії за участю самих мігрантів.. Це засвідчують наші експертні зустрічі із представниками поліції країн перебування українських гастарбайтерів та глибинні інтерв'ю із самими мігрантами. За словами представників португальської Служби у справах іноземців і кордонів (Serviзo de Estrangeiros e Fronteiras) , кримінальні групи походять з мігрантів, які не хочуть працювати, але збагачуються беручи участь в організації спровадження до країни нелегальних мігрантів. За даними португальської поліції наприкінці 2006 р. у португальських тюрмах відбували покарання 100 українців, ув'язнених.за трафік мігрантів. Загалом, за даними поліції та українських посольств, кількість ув'язнених іммігрантів з України у різних державах ЄС коливається від кількох до кількох десятків осіб.

У межах "четвертої хвилі" української міграції необхідно вести мову про "вторинну міграцію": теперішні мігранти приїжджають уже "до когось" (батьків, чоловіка, дружини, родичів, друзів, знайомих). Українці купують помешкання у кредит в Італії, Греції, Іспанії, Португалії. У цілому можна говорити про значне поліпшення матеріального добробуту українців у цих країнах. Матеріали поглиблених інтерв'ю та фокус-групових дискусій із заробітчанами засвідчують: якщо раніше мотто трудової міграції була ощадливість на найнеобхіднішому, аби заробити гроші і забезпечити потреби родини в Україні, то нині все більше проявляється спрямованість на задоволення особистих життєвих потреб, духовних запитів мігранта, пов'язаних із пізнанням країни перебування, її культури, тенденція до самореалізації в країнах перебування. Українці потрохи втягнулися в життя у ЄС. Для багатьох із них стали звичними його умови (пошана людських прав, розвинута інфраструктура). Цьому сприяють також в цілому толерантне ставлення суспільства, зокрема, південно-європейських країн та Ірландії- до мігрантів і, зокрема, українців, яких відзначає культурна спорідненість з європейцями, працьовитість тощо.

Спостерігаємо переміщення українських мігрантів з одних регіонів країни перебування до інших (як наприклад із Півдня Італії у Центр і на Північ), і з одних держав до інших (із Чехії або Португалії до Іспанії, Ірландії), де назагал кращі умови праці і вища оплата.

У ході наших опитувань близько 80% українців декларують намір повернутися на Батьківщину. Однак, приблизно той самий відсоток серед них не можуть з певністю сказати, коли це відбудеться. Мігранти з 5-12 літнім стажем пригадують, що наміри повернутися за рік-два вони декларували як тільки приїхали в дану країну, однак залишаються тут і досі, пояснюючи це необхідністю вирішувати матеріальні потреби своїх рідних, що залишаються в Україні.

З іншого боку ті, хто повертаються, імовірно, посилюють міграційний потенціал самих українців. Допоки в Україні не спостерігається тенденція до інвестування у перспективні напрями формування інфраструктури української економіки (зокрема виробничі сфери), що створюватимуть постійні робочі місця, годі чекати на масове повернення мігрантів.

Українська трудова міграція до країн ЄС є вимушено довготривалою, що зумовлено міграційною політикою ЄС. Багато українців надовго покидають сім'ї в пошуках заробітків. Це приводить до розпаду українських сімей, або виїзду цілих сімей на постійне місце проживання до країн ЄС. Міграційні перепони спонукають переважно молодих українців віком до 30 років, котрі вже потрапили за кордон та забрали до себе родину, залишитись на постійне проживання в обраній країні. З держав ЄС як приклад короткотермінової міграції можна навести тільки Польщу та, незначною мірою, Іспанію, від якої українці отримують короткотермінові візи на сезонні роботи в сільському господарстві. Проте в кількісних вимірах ці міграційні потоки відносно незначні.

Результати соціологічних досліджень, проведених у рамках проекту за допомогою т.зв. якісних методів( поглиблені інтерв'ю і фокус-групові дискусії з мігрантами у 7-ми країнах ЄС) дозволили нам сформулювати парадигму "трьох поколінь", яка пояснює динаміку сучасної української економічної міграції. Ці покоління заробітчан, що перебувають нині в Об'єднаній Європі, відрізняються між собою не тільки віком, а, передовсім, "простором соціального співбуття", у яких проходить їх життєдіяльність.

До першого покоління належать, як правило, найстарші мігранти віком від 50 до 60 років з міграційним стажем від 7 до 12 років, які виїхали на заробітки, щоб поліпшити матеріальне становище родини і повернутися на батьківщину. І попри відтермінування, вони повернуться. Їхнє тимчасове хоч і тривале відлучення, є лише "доповненням" до життя в Україні.

Друге покоління складають переважно мігранти середнього віку (36- 45 років), які також залишили родини на батьківщині і, навіть, возз'єднавши їх у державі перебування, мають батьків, родичів в Україні. Соціальне планування цієї категорії людей, що включає придбання житла, навчання дітей, забезпечення батьків, також спрямоване в Україну. Проте самі вони уже перебувають між "тут" і "там", тобто між Україною і державою перебування. У ній вони залишаються чужинцями, охоче приїжджають додому в Україну, проте не знаходять для себе місця там. Дається взнаки втрата звичних соціальних зв'язків, що впливали на формування активностей теперішніх мігрантів на Батьківщині. До прикладу, українки в Італії скаржаться, що їхні діти в Україні часто трактують їх лише як банкомат. Побувши трохи вдома, українська мігрантка прагне назад до Італії.

Добре описує представників "другого покоління" українських мігрантів іспанський журналіст Габріель Пернау на сторінках центральної іспанської газети "Ла Вангуардія" за підсумками подорожі з іспанського міста Мурсія до Києва, яку він здійснив автобусом разом з українськими мігрантами і, яка, за його словами, є найдовшою мандрівкою по Європі за допомогою регулярних автобусних ліній: "усі чоловіки та жінки, що супроводжували нас у цій подорожі, для себе вирішили, що на сьогодні їхньою домівкою є південь Європи. Тут живеться добре і поки ситуація в Україні не зміниться на краще, вони бажають продовжувати жити цим життям: Україна є для них на сьогодні втраченим раєм. Хоча всі вони і прагнуть одного дня повернутися додому назавжди".

Головним концептом "світу співбуття" цього умовно другого покоління мігрантів усе ж залишається прив'язаність до "певної території", усталеного соціокультурного середовища. Щоправда, тих середовищ, щодо яких відбувається самовизначення мігранта "другого покоління", тепер два: в одному з них він "живе", до іншого "повертається".

І, нарешті, "третє покоління", яке ми називаємо передовою або молодою міграцією, репрезентованою знову ж таки переважно( але не обов'язково) молодими людьми віком до 30 років. Характерна риса представників цієї групи - відповідність їхнього простору співбуття глобальному суспільству. Їхнє соціальне планування не "прив'язане" до певної соціокультурної території походження чи перебування. Активна артикуляція ідентичності щодо цих "територій" потребує опосередкування ззовні, натомість вони легко опановують "мову"( у прямому і переносному розумінні) середовища спілкування, у якому перебувають. Представники цієї генерації, підтримують комунікації з батьківщиною( візити, обмін інформацією), але житимуть там, де на певний час складатимуться відповідні до їхніх бачень умови працевлаштування, заробітків і соціальної безпеки. Це транзитний і за визначенням "сімейний" тип міграції і в тому розумінні, що людина мігруючи, перевозить і "світ свого співбуття".

Гадаємо, представників цього покоління можна зустріти в усіх країнах ЄС, проте воно вияскравилося для нас окремою соціальною групою в Ірландії.

В усіх країнах перебування( крім Росії та Ірландії) утворилися українські спільноти. В основі їх формування стоять громади Української Греко-Католицької Церкви.

Спорідненість культур Східної та Західної Європи сприяє швидкій інтеграції українських мігрантів у суспільства країн перебування. Закриття кордонів для мігрантів зі Східної Європи спонукають їх надалі залишатися в ЄС і не повертатися додому. З огляду на те, що соціальне планування переважної більшості мігрантів наразі пов'язується з життям на батьківщині, набагато ефективнішим бачиться розширення для них легальних каналів циркулюючої міграції і співпраця урядів країни перебування і країни-донора щодо формування сприятливих правових умов для повернення мігрантів, вкладення ними інвестицій в економіку країни-донора. Це згладжуватиме розбіжності в рівнях життя різних частин Європи і послаблюватиме причини міграції та її тиск на мешканців країн-реципієнтів. Жорстка обмежуюча політика, спрямована на закриття кордонів і репатріацію мігрантів, заганятиме в "тінь" нелегальну міграцію і таким чином сприятиме розширенню простору організованої злочинності на ґрунті міграції.

Представлені у нашій статистичній таблиці узагальнені дані і співвідношення показників поширення українців по країнах та регіонах унаочнюють висновок, щодо приналежності новітньої української трудової міграції до єдиного простору міграційних потоків глобалізованого суспільства.

Означимо деякі риси української міграції на підтвердження цього висновку

Новітня українська міграція, на відміну від її попередніх періодів (див. параграф "Історична довідка"), одночасно охопила майже всі держави Європи, а також Азію, Північну і Південну Америку, Австралію. Українці нині перебувають в усіх країнах ЄС, що приймають велику кількість імігрантів.

Складена нами карта-схема "Трудова міграція українців у Європі" ілюструє чотири риси українського міграційного процесу, поєднання яких дозволяє віднести його до глобальних міграційних потоків. Це - вже відзначені нами масові виїзди з України одночасно до багатьох країн та різних континентів, скупчення українців у різних частинах Старого континенту, повернення частини з них на Батьківщину; інтенсивна сезонна міграція українців до сусідніх держав - Росії, Польщі; міжрегіональні переміщення у межах країни перебування (найбільш яскравий приклад руху українців з Півдня у Центр і на Північ Італії); наступні міграції із одних держав перебування до інших (з Польщі до Чехії, з Португалії до Іспанії та Ірландії, з Греції та Італії до Іспанії, з Аргентини до Ірландії, з Ірландії до Великої Британії та Канади, тощо). Якщо до цього додати імміграцію до України з інших держав, масовий транзит через Україну зі Сходу на Захід значних потоків людей та міжрегіональні міграційні переміщення всередині України, зокрема, до Києва, зі зрозумілих причин не позначені на нашій карті, то можна твердити, що український міграційний процес став важливим соціальним показником входження України до глобального суспільства.

Відзначимо зростаючу економічно-соціальну "прив'язаність" української міграції до глобальних переміщень капіталів у пошуках перспективних інвестиційних вкладень. На це вказує найбільше скупчення українців, як і вихідців з інших країн у мегаполісах - Мадриді, Римі, Мілані, Лісабоні, Афінах, Москві. Нині, у часі світової фінансової кризи наші експертні дані вказують на переміщення мігрантів, зокрема українських, до Лондона, де плануються значні інвестиції у розбудову інфраструктури у зв'язку із проведенням у столиці Великої Британії Літніх Олімпійських Ігор 2012 року.

Як уже зазначено, запропонована тут концепція "співіснування трьох поколінь" українських заробітчан виражає соціальну динаміку міграційного процесу. Її зміст позначає поступовий перехід від "човникових" подорожей до країн-сусідів - до тривалих виїздів у Грецію, Італію, Іспанію та Португаліїю, а від них - до рівня, що характеризується взаємозалежністю міграційних потоків та глобальних переміщень капіталів. Розвиток міграційних процесів у перспективі, зумовлюваній цією взаємозалежністю, пов'язаний із формуванням іншого простору соціальних взаємодій, засад та чинників соціального вибору людини глобального суспільства.

У цьому вимірі, до прикладу, тотожність найнижчого порівняно з іншими країнами ЄС рівня оплати праці українських заробітчан у Греції та Португалії (пересічно, 700-1000 Є) станом на 2008 р. вказує на те, що українці там усе ще репрезентують міграцію початку 2000-х р.р. Це підтверджує, зокрема. і значне скорочення у цих країнах кількості наших мігрантів, які повертаються на Батьківщину чи виїжджають до інших держав ЄС.

Взаємозалежність міграційних потоків і динаміки глобальних ринків, пов'язана з нею зміна простору соціального самовизначення і чинників соціального вибору мігранта зумовлюватимуть особливості його поведінки в умовах світової економічної кризи. Припускаємо, що за умови збереження основ функціонування теперішньої світової фінансово-економічної системи і системи соціального захисту розвинутих країн годі сподіватися масового повернення мігрантів на батьківщину. Наявна попередня інформація дає підстави констатувати наступні тенденції:

- Інтенсифікуються переміщення наших мігрантів у межах ЄС у пошуках нових заробітків. Ми вже згадували про міграційні устремління до Лондона у зв'язку із розбудовою інфраструктури до Літніх Олімпійських Ігор 2012 р. З іншого боку, заробітчани, зайняті у сферах домашнього сервісу намагатимуться зберегти наявні місця праці;

- частина будівельників і працівників промисловості повернуться в Україну зберігаючи однак високий ступінь міграційної готовності;

- спостерігається вплив стану української і світової банківської системи на вибір мігрантів. Люди турбуються за долю своїх, вигідніших, ніж на Заході, депозитів в українських банках, що може спричинити певний відтік грошей з українських банків до західних.

Простіше, одні трудові мігранти постарються залишитися у ЄС, зберігши дотеперішні місця роботи чи напрацьовані зв'язки щодо можливостей працевлаштування, інші переміщатимуться різними країнами у пошуках заробітків, а ще інші повернуться з готовністю до наступних виїздів.( окрім тих, що досягли передпенсійного й пенсійного віку і були налаштовані повертатися). Зазначені три позиції разом узяті виражають динаміку міграційних переміщень в умовах глобалізації.

Наведемо кілька думок українських заробітчан в Італії щодо можливості повернення в Україну у зв'язку з кризою: треба ще років чотири побути в Італії, а тоді лише можна повертатися; в Україні сьогодні дуже важко; не уявляємо як жити в Україні, якщо не буде когось у родині, хто регулярно надсилатиме гроші з Італії. У цих роздумах простежується вплив двох чинників на вибір новітнього українського мігранта в умовах світової фінансової кризи - постійний зв'язок з Батьківщиною і зростаюча "прив'язаність" до переміщень фінансів( ми тут звертаємо увагу саме на "фінанси і можливість фінансування як детермінанту динаміки ринків праці в умовах кризи) у глобальному вимірі.

Позиції українців виявляють: ще однин важливий критерій "кризового вибору" мігранта в умовах глобалізації фінансово-економічних відносин. Ним стає ступінь довіри до національної грошової одиниці-гривні. Український трудовий мігрант і в умовах кризи поки що залишатиметься там, де буде реальнішою можливість отримати чи зберегти місце праці і "реальні гроші". Варіант "повернення" він найчастіше обиратиме в останню чергу.

Ще одним важливим критерієм українських заробітчанських поїздок як чинника формування простору соціального самовизначення глобального суспільства стала масова жіноча міграція. Заробітчанські подорожі жінок до Греції та Італії на початку 90-х р.р. фактично започаткували новітню українську міграцію. І якщо виходити з того, що українську міграцію як соціальне явище великою мірою і досі визначає жінка із залишеними дома дітьми, діяльність якої спрямована на поліпшення умов життя родини в Україні, то це вказує, що, незважаючи на масовість, українське заробітчанство все ще відбувається в рамках економічної трансформації українського суспільства; воно все ще "прив'язане" до українського суспільного "материка" і наразі не стало перманентним міграційним процесом.

Усе ж перехід до глобалізації - формує новий простір альтернатив соціального самоздійснення жінки і соціальний уклад, у якому фактор родини реалізовує себе інакше, ніж до того часу. Родина залишається основою життєдіяльності жінки, але у соціальному розумінні відбувається перехід від "родини-світу жінки" до родини як доцільності самореалізації жінки у ширшому світі її самоозначення, що передбачає перебування у вимірі "співвіднесення з родиною".

Тим самим, жіноча міграція як відмінна риса українських заробітчанських поїздок до країн ЄС вказує на циркулюючий характер української міграції. Переважно вона поєднує у собі як прив'язаність до домівки та родини на батьківщині, так і готовність до зміни обставин та середовища у зв'язку з появою нових цілей. Це включає також можливість швидкої інтеграції в суспільства перебування.

Глобальний характер новітньої української заробітчанської міграції полягає і в тому, що її формують одночасно представники найрізноманітніших вікових, освітніх і професійних груп. Її соціальну динаміку визначають люди з вищою і середньою спеціальною освітою. Це підтверджують результати наших соціологічних та експертних опитувань(див. статистично-експертні довідки). Відносно високий ступінь освіти і кваліфікації переважної більшості українських мігрантів, набутий на Батьківщині, з одного боку, і зайнятість переважно у сферах допоміжної, у тому числі, важкої фізичної праці у країнах перебування, виявляють очевидність проблеми їхньої декваліфікації. Зібрані нами у різних державах факти успішного заміщення українцями вакансій у сферах кваліфікованої праці, як з вищою, так і середньою спеціальною освітою (менеджери, інженери, електрики, тощо) і появи після цього у роботодавців "попиту на українців" тільки підкреслюють дану проблему.

Проте ці факти, доповнені виїздами тисяч висококваліфікованих українських фахівців до інших держав за трудовими угодами, вказують також на те, що сучасну українську еміграцію формують соціально активні, а не упосліджені у своїй країні люди. Попри нарікання більшості респондентів наших поглиблених інтерв'ю на безвихідь , що привела їх до виїзду, усе ж акцентування ними на низькому рівні прибутків( а, не, скажімо, на безробітті), вказує, що виїзд насправді був однією з альтернатив соціального вибору, що формуються в комунікативному просторі глобалізованого суспільства. А, відтак, перспективи реалізації заробітчанами їхнього соціального капіталу у країнах перебування припускають можливість віднесення української міграції до одного з нуртів, визначальних для формування соціальних відносин глобального суспільства.

Рисою, що дозволяє віднести виїзди українців на заробітки за кордон, до типу соціальних відносин глобального суспільства, належить також їх переважно нелегальний характер. Хвилі масової легалізації українських мігрантів на початку 2000-х р.р. у південних країнах ЄС (Італія, Іспанія, Португалія) на тлі тенденції до жорсткого обмеження міграції з боку Франції та Німеччини виявляють невідповідність засад, на яких будується міграційне законодавство у ЄС і глобального характеру сучасної міграції. Соціальна динаміка цієї міграції відмінна від національного законодавства, що її регулює. Динаміка ринків та міжперсональні мережі на ґрунті новітніх комунікативних технологій змінюють міграційні рухи швидше, ніж на них устигає зреагувати законодавство.

Українські мігранти в ЄС, переважно зайняті на вторинному ринку праці, загалом не створюють конкуренції громадянам країни перебування, що не працюють у відповідних сферах. Розширення ринку праці для трудових мігрантів з України, включення до нього робочих місць, що потребують високої кваліфікації також відбувається за рахунок зростання дефіциту на спеціалістів відповідних кваліфікацій у країні перебування. І, навпаки, вони конкурують із мігрантами-вихідцями з інших регіонів. І цей різновид конкуренції також формує соціальну динаміку глобальної міграції. З іншого боку, мігранти перебувають у перманентних переміщеннях у пошуках праці, у тому числі, із одних країн до...