Соціологія як наука

Сутність соціального механізму економічного розвитку

Дуже важливу роль виконує механізм економіки як складна взаємодія її внутрішніх спонукальних мотивів і чинників, що впливає на поведінку (соціально-економічне становище соціальних спільностей, різні соціальні інститути, культура та інше), активність суб'єкта, виступає способом функціонування економіки. Соціальний мех розв економіки : 1. Система управління економікою 2. Соц-екон становище соц спільностей 3.Культ.сусп 4. Діяльність і поведінка соціальних спільностей 5. Результати економічного розвитку суспільства. Велике значення мають всі елементи соціального механізму функціонування й розвитку економіки, але особливе місце посідає культура суспільства, яка забезпечує певний рівень, сутність і зміст економічної свідомості, що виступає у вигляді внутрішнього збудника -- інституціоналізованими формами економіки та іншими соціально-політичними й економічними чинниками. Соціальний механізм забезпечує виконання економікою як соціальним інститутом таких функцій: 1) підтримка і розвиток суспільного поділу праці; 2) стимулювання, тобто забезпечення посилення стимулів до праці, економічної (матеріальної) зацікавленості у праці; 3) інтеграційна функція, що виражається у забезпеченні єдності інтересів працюючих та їхньому соціальному партнерстві; 4) інноваційна функція, яка забезпечує оновлення форм та організації виробництва, систем стимулювання. Усі функції економіки як соціального інституту взаємопов'язані та взаємодіють, вони спрямовані на забезпечення функціонування й розвиток виробництва, розподілу, обміну та споживання. Для реалізації цих функцій дуже важливими є підготовка і правильний розподіл висококваліфікованих кадрів, здатних розробляти науково обгрунтовані соціально-економічні програми та забезпечувати їх реалізацію.

В житті суспільства надзвичайно велику роль відіграє соц механізм ек розвитку, який являє собою складну взаємодію її вн спонукальних мотивів і чинників, що впливає на поведінку (соц-ек становище соц спільностей, різні соц інститути, культура та інше), активність суб”єкта, виступає способом функціонування економіки. Велике значення мають всі елементи соц механізму функіонування і розвитку економіки, але особливе місце посідає культура суспільства, яка забезпечує певний рівень, сутність і зміст ек свідомості, що виступає у формі вн збудника -- інституціоналізованими формами економіки та іншими соц-пол й еко чинниками.

Соціальний механізм розвитку економіки складається з елементів: Система управління економікою, Соц-ек становище соц спільностей, Культура суспільства, Діяльність і поведінкка соціальних спільностей, Результати економічного розвитку суспільства.

Соціальна структура сучасної постіндустріальної економіки України

Соціальна структура сучасної індустріальної ек. Укр. репрезентована таким ек. суб'єктами: підприємець, менеджер, робітник, споживач.

Підприємець - власник, що розпоряджається своїм майном, наймає робітників для виробничої діяльності. У малому бізнесі він може поєднувати функції власника та менеджера. Власники великих підприємств є акціонерами та наймають менеджерів - центральних постатей в структурі ринкової ек. Їм притаманні творчі пошуки, енергія, особиста ініціатива у вирішенні проблем управління. Успіх ек. перетворень в Україні залежить від ек. поведінки робітників, у якій виділяють 2 стратегії: 1) макс. інтенсифікація праці, орієнтована на високий прибуток, ризик; 2) обмежений прибуток без ризику. Перша стратегія повинна переважати. Покупець - повноправний учасник ек. відносин. Від його попиту та оплати залежить добробут виробника. В Укр. за ек. кризи і низького рівня життя покупець ще не може справити відчутного впливу на розв. ек. У майбутньому платоспроможний попит населення стане одним з головних рушіїв ек. Розв.

Підприємництво в Україні: соціологічний аспект

Поява в Укр. нових ринкових відн. вимагає наукових досліджень і визначення шляхів подальшого розв. та удосконалення цих відн., розкриття їх взаємовпливу з ін. сусп. відн. В Укр. проводиться багато соц. досліджень щодо вивчення соц.-псих. портрета підприємця, проблем мотивації підприємницької діяльності, причин, що гальмуюь її розвиток. Важливу роль відіграють дослідження управління людським фактором. Досл. ек. соц. спрямовуються на поведінку споживачів товарів, поведінку та стимулювання діяльності господарських керівників, ставлення до ек. реформ та перетворень, вплив культурних факторів на розв. ек., етику ек. та соц., трудової мобільності - міграції, ставлення молоді до професії та праці. Дослідження, проведені на поч. 90-х рр. показали, що лише 1/3 робітників працювала на повну силу, 7-10% керівників середньої ланки припускалися думки про пересування вгору, 80% - були готові перейти в робітники, 85% - вказали на напружений характер взаємовідносин на підприємствах. Найактуальнішою проблематикою пошуків вітчизняних соц. є виявлення ставлення респондентів до ринку праці, процесів приватизації, шляхів виходу із кризи, форм соц. захисту населення.

Тема 8. Соціологія праці та управління

Предмет соціології праці та управління, його складові

Соціологія праці та управління -- це галузь соціології, спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає працю, трудову діяльність та поведінку, трудовий колектив як специфічну соціальну підсистему суспільства, його соціальні інститути, а також: соціальні спільності в сфері праці, соціальнотрудові відносини і процеси та закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на них.

Предмет науки нами визначено так, що він «поєднує» п'ять складових:

* соціальні верстви,

* соціальні інститути в сфері праці,

* соціально-трудові відносини,

* соціально-трудові процеси,

* соціальне управління ними.

Суб'єкти праці -- це соціальні верстви працівників, які беруть участь у трудовій діяльності (підприємці, менеджери, інженерно-технічні працівники, службовці, робітники тощо) і різняться своїм соціальним станом, положенням у трудових колективах. Вони мають різні кваліфікацію, досвід, соціальне становище, рівень і канали здобуття прибутків, нарешті, інтереси, які не завжди збігаються.

соціальні інститути в сфері праці, тобто історично сформовані специфічні форми спільної діяльності людей, а саме: праця, трудова діяльність та поведінка, трудовий колектив та ін.;

Соціально-трудові відносини це відносини, які складаються на виробництві між представниками різних соціальних спільностей. Цей тип відносин, на відміну від відносин функціональних, пов'язаних з поділом і кооперацією праці, актуалізується як відносини рівності та нерівності між працівниками та соціальними групами (підприємцями і робітниками та ін.).

Зайнятість -- діяльність людини, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка є джерелом доходу.

Безробіття -- соціальне явище, викликане низькими темпами економічного зростання, змінами у структурі економіки (наприклад, падіння традиційних галузей працемістської промисловості), а також кількісним зростанням потенційної робочої сили.

Щодо соціально-трудових процесів, то тут соціологія праці та управління має справу із багатьма різновидами змін, які відбуваються в соціально-трудовому стані робітників і колективів: адаптацією, тобто пристосуванням до виробничого середовища; співробітництвом; суперництвом; конфліктами та ін. Найбільш характерний та цікавий приклад -- роль соціології праці та управління у виробленні теорії трудових конфліктів та практичних рекомендацій щодо їх вирішення. На жаль, ці можливості соціології нині недостатньо використовуються.

Отже, соціологія праці та управління вивчає багато різних проблем, передусім співвідношення соціальних і професійних груп, джерела формування соціальних відмінностей у трудових колективах (тобто, чому є підприємці, управлінці і робітники, які ж до того можуть стати безробітними). Нарешті, вона вивчає специфічні соціальні інтереси соціальних груп, необхідних для організації ефективного розвитку колективів, попередження чи вирішення конфліктів у них.

Особливості соціально-трудових відносин, їх класифікація

Соціально-трудові відносини на відміну від функціонально-трудових, зумовлених поділом та кооперацією праці, виникають між працівником і соц групами колективу як відносини рівності й нерівності залежно від місця цих суб”єктів у процесі праці, їхнього досвіду умінь, інтересів. Суб”єкти праці -- це такі соціальні спільності і групи, як підприємці, менеджери, службовці, робітники та ін. Суб”єкти праці різняться за своїм соціальним станом, становищем у трудових колективах, тобто мають різну кваліфікацію, досвід, рівень і джерела прибутків.

Соціологія вивчає проблеми співвідношення різних соціальних груп у сфері праці, формування їхніх соціальних відмінностей (чому існують підприємці, управлінці, робітники, чому з”являються безробітні, чому різні соціальні групи мають різні інтереси). З регуляцією соц-тр відносин пов'язана проблема мотивації праці. Соціологи виходять з того, що праця є єдиним способом розвитку людства, а соц-тр відносини є базисними. Відтак оптиміз сусп відносин можлива лише за ум розвитку труд відносин відповідно до потреб суспільства.

Соціально-трудові відносини надзвичайно складні і класифікуються за такими ознаками:

змістом діяльності -- виробничо-функціональні, професійно-кваліфікаційні, управлінсько-організаційні;

суб'єктом відносин -- між колективні (колектив--колектив) та внутрішньоколективні (індивід -- індивід, індивід -- колектив);

наявністю владних повноважень -- по горизонталі і по вертикалі;

способом розподілу результатів праці -- кількістю і якістю праці, грошовим внеском, майновим внеском, обсягом інтелектуальної власності;

ступенем регламентованості -- формальні й неформальні;

характером спілкування -- безпосередні, опосередковані, міжособистісні, безособові.

Формування та розвиток соціально-трудових відносин відбувається у вигляді соціальних процесів, що відбивають функціонування трудових колективів, груп та окремих працівників.

Розрізняють такі (основні) види соціальних процесів у трудовій сфері:

* базові -- праця, що впливає на соціальний стан, інтереси, кваліфікаційний рівень виконавців трудових функцій, формування їхньої особистості;

інтегративні -- формування, функціонування та розвиток трудових колективів, що забезпечують цілісність усієї трудової системи;

ціннісно-орієнтаційні -- мотивація, соціалізація, адаптація, що
формують цінності, норми, орієнтації відповідного способу життя;

трудових переміщень -- плинність кадрів та регульовані зміни
місця працівника у системі суспільного поділу праці.

Соціологічний підхід до вивчення праці (на відміну від економічного) означає врахування суспільної нерівності -- неоднакового становища різних соціальних груп та окремих працівників, їхньої і трудової поведінки, що зумовлена насамперед суспільним поділом праці.

Соціологія праці є найзагальнішою зі спеціальних соціологічних теорій, що мають предметом свого дослідження соціально-трудові відносини і процеси, соціальні інститути і спільності у сфері праці (соціологія трудового колективу, соціологія професій, соціологія організації, промислова соціологія та ін.), форми і методи нмливу на них.

Праця як соціальний інститут, специфічна форма спільної діяльності людей є не тільки методом, процесом добування засобів до існування, вона визначає специфіку практично всіх соціальних, економічних та інших процесів у суспільстві, навіть специфіку суспільного ладу в державі. Трудовий колектив не тільки об'єднує июдей для виробництва товарів та послуг, а є практично єдиною формою узгодження, поєднання індивідуальних, групових та суспільних інтересів людей, найважливішим чинником соціалізації особистості.

Соціологічна сутність категорій “зміст праці” та “характер праці”.

“зміст праці” виражається через розподілення функцій (виконавських, контрольних, спостережних, налагодж.) на роб.місці і сукупність виконуваних операцій, обумовлених технікою, технологією, організацією виробництва і майстерністю працівників. Зміст відображає виробничо-технічний аспект праці, показує рівень розвитку виробн.сил, техн.спосіб поєдн.особистісною і речовою елементів виробн., тобто розкриває працю як процес взаємодії людини з природою з допомогою засобів праці в процесі трудової діяльності.

Фактори: структура виконуваних функцій, різноманітністю, співвідн. виконавськ.і організац.елементів, фізичн.і нервово-псих.навантажень. Сусп.праця є заг.базою соц.явищ. На рівні сусп.-це взаємозв.сист.галузей і видів діяльності. На індив.рівні-індивід.функції та операції.Розрізняють соціальний і функц.зміст праці. Соц.-доцільність д-сті працівника, мотивація ставлення до праці на сусп.та індив.рівні.

Функціональний-виконування працівником функцій: енергетичну, технологічну, контр-регулюючу, управлінську.

«характер праці» - виражає соц.економічний спосіб поєднання працівника із засобами виробництва, спосіб включення індив.праці до сусп.і залежить від того, на кого люд.працює. Відображає соц.економ.стан трудящих у суспільстві; співвідн. між сусп. та індив.працею кожного окремого працівника. Показниками є: форма й відносини власності, розподільчі відносини, міра соц.відмінностей у процесі праці.

Х-р праці зумовлює мету виробництва. Зміст праці визначає природу і рівень проф-зму прац-ка, а її характер-межі його соц.розвитку і ступінь перетвореня праці на найпершу життєву потребу.

Взаємодія змісту і х-ру праці виявляється в існ. соц.,екон-техн.неоднорідних її форм: фізична, розумова, виконавська, упр., кваліф., некваліф.

Основні види соціальних процесів у трудовій сфері

Формування та розвиток соц-тр відносин відбувається у вигляді соц процесів, що відбивають функціонування труд колективів, груп та окремих працівників. Розрізняють такі види соціальних процесів у трудовій сфері: 1базові (праця, що впливає на соц стан, інтереси, кваліфікаційний рівень виконавців трудових функцій, формування їхньої особистості); 2інтегративні (формування, функціонування та розвиток тр колективів, що забезпечують цілісність усієї трудової системи); 3ціннісно-орієнтаційні (мотивація, соціалізація, адаптація, що формують цінності, норми, орієнтації відповідного способу життя); 4трудових переміщень (плинність кадрів та регульовані зміни місця працівника у системі суспільного поділу праці).

Складовим простого процесу праці є предмет праці, її знаряддя та субєкт. У результаті взаємодії цих складових зявл.продукт праці.

Прост.процес розкриває специфічний для люд.спосіб обміну речовин між ним і природою. Сусп.процес свідчить про спосіб обміну продуктами д-сті між людьми.

Субєктом простого процесу є індивід, що забезпечує своє відтвор.як біол.істоти. а сусп.процес завжди є колективним, його S є соц.-проф.групи.

Праця як соціальний процес, її види

Праця - цілеспрямована діяльність людей, в результаті якої створюються матеріальні і духовні блага. Соціологія розглядає працю як основну форму життєдіяльності людського суспільства, основну умову його буття.

Процес праці - включає в себе доцільну діяльність людини (сама праця), предмет праці, тобто те, на що спрямована діяльність, знаряддя виробництва, якими людина впливає на предмет праці.

Організація праці - форми, способи і порядок поєднання живої і предметної праці.

Умови праці - сукупність соціально-економічних, санітарно-гігієнічних організаційних та соціально-побутових чинників, що впливають на працездатність і здоров'я працівника. Умови праці можуть бути нормальні і шкідливі. За нормальних умов праця не шкодить здоров'ю людини. Шкідливі умови праці небезпечні для здоров'я людини і нерідко ставлять під загрозу саме людське життя.

Зміст праці - узагальнена характеристика процесу праці. Основними елементами змістовності праці, якщо її розуміти як соціально-психологічну структуру трудової діяльності, є стимули до праці, ставлення до праці, мотиви праці, цінності і ціннісні орієнтації.

Соц.сутність праці полягає в тім, що саме праця ств.людину і визначає її сутність. Соц.-труд.відносини, які виникають у процесі праці, звязані: 1. ставл.до праці 2. впливом праці на формування і розвиток особистості. процесу праці може бути тільки люд., яка регулює і контролює його. Праця - осн.форма життєдіяльності сусп., вихідна умова його буття, яка визначає спосіб ставл.люд.до світу і одної люд.до іншої, специфіку відносин у будь-якому труд.колективі і в будь-якій держ.Праця-категорія не лише екон-на, а й соц-на, що має знач.для характеристики сусп. в цілому, і його індивідів зокрема.Форд: праця є основною умовою здоровя, самоповаги і щастя.

Соц.-екон.сутність праці є двоїстою: 1)це джерело багатства і доходів

2) міра поведінки люд.,засіб її самореалізації, самоствердження як особистості.

Отже, 1. праця првинна стимулюватися 2. вільна праця крім грошей приносить задоволення.

Ненормальною ситуацією для працездатної люд.є неможливість працювати.

Соціальні функції праці

Праця - цілеспрямована діяльність людей, в результаті якої створюються матеріальні і духовні блага. Соціологія розглядає працю як основну форму життєдіяльності людського суспільства, основну умову його буття.

функції праці.

1. задоволення людських потреб;

2. відтворення сусп.багатства;

3. обмін речовин між собою, сусп., природою через труд.діяльність;

4. ств.сусп. і забезп. сусп.прогресу;

5. людинотворча: тільки праця є безпосередньою умовою становлення й розвитку самої люд.;

6. свободотворча - тільки праця прокладає людству шлях до свободи.

Ставлення до праці, його об'єктивні та суб'єктивні чинники та показники.

Залежно від змісту і характеру праці переважає ставл. до неї, як до засобу, що забезпечує існ., чи як до первинної життєвої потреби.

Ставлення до праці:

- як до соц.життєвої цінності, що виражає місце труд. д-сті в заг. системі цінностей сусп. та особистості;

- як до конкр. виду труд. д-сті, професії, що має певний сусп. статус і престиж;

- як до конкр. роботи з урахуванням змісту та умов праці, потреб і мотивів, звязаних з даною роботою, на даному роб. місці, у даній виробн. орг-ції. Таке ставл. поєднує орієнт-цію труд. поведінки, реальну поведінку, оцінку прац-ками труд. ситуації.

Обєктивними показн.- рівень відповідальності, сумлінності, ініціативності та дисциплінованості.

Субєкт-ми показн.

- заг.задовол.працею та її умовами-зарплатою, змістом праці, взаємовідносинами з керівн.та колегами, виробн.умовами.

Типи ставлення до праці

- супернормативне-виключно сумлінне;

- субнормат.-недост.сумлін;

- ненормат.-несумлінне.

Цінності праці. Види ціннісної орієнтації у сфері праці

Цінність -- це усвідомлена людьми значущість певного об”єкта. Для оволодіння ним люди здатні пожертвувати всім. Визнані особистістю соц цінності перетворюються на її ціннісні орієнтації. Завдяки цьому людина ніби виривається з полону мотивів і прямує до цінностей. Цінності стають метою життя індивідів, решта відступає на другий план. Якщо такими є цінності праці, то вона із примусової перетворюється на вільну. Мета виконує інтегруюючу роль: стимули, мотиви і цінності, якщо вони усвідомлюються людиною, стають метою її праці. Коли у людини щось не виходить із досягненням мети, то вона відчуває невдоволення. Невдоволення -- емоційно забарвлений стан незбалансованості між прагненнями, нереалізовані мотиви, неможливість досягнення мети, реалізації головної цінності життя. Міра задоволення працею, що є головним об”єктом вивчення соціологами, -- це суб”єктивна оцінка працівниками можливостей реалізації своїх вимог до змісту, характеру та умов праці. Задоволення є комплексним показником, оскільки воно визначається не тільки змістом і характером праці, а умовами праці, зарплатою, відносинами в колективі тощо. Цей показник є головним у трудовій адаптаціії працівників.

Механізм мотивації до праці.

Мотивація праці- (motif- збудження) спонукання до активної труд. д-сті, засноване на задоволенні важливих для люд.потреб у визнанні, самореаліз, належності до певних соц.кіл.

Мотиви є внутр. чинниками. Вони тісно звязані з цінностями і ціннісними орієнтаціяими.

Мотиви - це, власне, стимули, які пройшли через свідомість люд., або самостимули. Система стимулів проявл. через внутрішні особисті мотиви люд., які залежать від її життєвого досвіду, моральних якостей, переконань, звичок. Глибинною основою мотивів економ. дій є прагнення успіху, свободи, добробуту.

З регуляцією соціально-трудових відносин зв'язана насамперед проблема мотивації праці. Нині в Україні мотиви змістовності, морального задоволення працею поступилися місцем мотивам забезпечення бодай мінімальних засобів до існування, актуалізувалися проблеми безробіття, соціальних конфліктів.

Проблема відчуження праці

Співвідношення понять “управління” та “керівництво”. Методи та стилі керівництва

Управління -- це можливість і здатність певного суб”єкта впливати на суспільство (або його окремі спільності) з метою упорядкування, збереження якісної специфіки, стабільного функціонування, розвитку та удосконалення. Маркс розглядав управління, як регулювання відносин власності, без чого неможливий прогрес і добробут людини. Вебер розкрив необхідність та сутність механізму контролю і стимулів у відносинах та діяльності індивіда і груп, що стали важливою методологчною основою концепції соц управління.

“управління”, яке є більш загальним, від поняття “керівництво”, яке стосується людського чинника; поняття “управління” -- від поняття “менеджмент”. Існує така думка, що вживання терміну “менеджмент” пов'язане насамперед з ефективним управлінням. Як стверджує відома укр соціолог Черниш, менеджмент виробляє і застосовує на практиці найефективніші моделі, технології, засоби, методи управління виробництвом. Водночас поняття керівництва має більш вузьке значення і може бути визначене як представництво державної влади в колективі для здійснення управлінської діяльності, а сам керівник є представником цієї влади, який має певні права (формальний лідер) і зобов”язаний об”єднувати і спрямовувати людей до визначеної мети. Для ефективної діяльності він має володіти різними методами керівнцтва, тобто сукупністю прийомів, які використовуються в процесі керівництва.

Відомі такі групи методів: 1Адміністративні, що породжуються адміністративно-нормативними відносинами і і грунтуються на можливості примусу; 2Економічні, за яких становлення бажаної для керівника поведінки підлеглих відбувається під впливом економічних чинників і стимулів; 3Соц-псих, що полягають у своренні у колективі таких умов, за яких вибір підлеглими бажаної для керівника поведінки відбувається під впливом псих клімату колективу, системи його ціннісних орієнтацій, авторитету самого керівника тощо.

Стиль керівництва -- це в певний спосіб упорядковане застосування різних управлінських методів, що залежать від особистих здібностей і особливостей характеру конкретного керівника. Полярними стилями керівництва є демократичний, за якого керівник радиться із підлеглими, обговорює з ними різні варіанти рішень, намагаючись не нав”язувати своєї думки, і адміністративний, коли ініціатива зосереджується в руках керівника, дії пілеглих максимально контролюються.

Сутність соціальних технологій, їх роль в управлінні соціальними процесами

Складовими механізму соц управління, окрім планування, проектування, прогнозування, є також соціол методи управління соц процесами - соц діагностика, соціальні технології, моделювання тощо.

Метою соціальних технологій є практичне засвоєння, реалізація соціальних резервів через оптимізацію управління соц процесами. Соціальна технологія -- це сукупність операцій, що передбачають використання керівником чи управлінським органом чітко визначених прийомів, заходів, дій для вирішення різних проблем у трудовму колективі та управління його розвитком, тобто досягнення певного соц результату. Застосування соц тех. зв'язане з опрацюванням певних принципів розвитку, ф-ня відповідних соц процесів і використання ефективних методів впиливу на них. Процедура - сук. дій, операцій, за доп яких здійснюється процес, що відбиває суть технології. Класична модель соціальної технології вкючає такі процедури: Формування мети Приняття рішень Організацція соціальної дії Аналіз результатів.

Важливим у такому підході є те, що у процесі соціального управління застосовується технологічний принцип: процес поділяється на складові -- операції, які детально описуються.

Структура соціальної технології включає три складові:

1 Характеристика мети, завдань і основних положень технології

2 Перелік технологічних операцій

3 Дотаток: зміст основних документів, інформаційні таблиці та інші необхідні для реалізації технлогії матеріали.

Розробляючи соц тех., слід дотримуватися принципів: багаторівневого аналізу, ціле визначення, комплексності, адресності.

Найбільш вагомими у вітчизняній практиціі є технології з таких питань: робота з робітниками, що звільняються, управління адаптацією нових робітників, профілактика порушень трудової та громадської дисципліни, професійна орієнтація робітників, формування резерву і вибори керівників, організація гнучкого режиму роботи, вивчення і поліпшення міжособистих відносин у колективі та деякі інші.

Управління та самоуправління, їх співвідношення

У процесі соціалізації і активної діяльності особи формується найважливіша її характеристика - самосвідомість, яка несе в собі відбиток реальних, ідеальних і фантастисних образів та уявлень. Стадії формування самосвідомості визначаються реальними стадіями розвитку людини (дитинство, юність, зрілість). Перехід людини від однієї стадії до іншої є дуже складним, він зазвичай супроводжується руйнуванням попередніх форм саморозуміння, виникненням, формуванням якісно нових уявлень індивіда про себе, про своє місце, роль і відповідальність у суспільстві, в соц. групі, у реальних умовах життєдіяльності, що впливають на утвердження або зміну самооцінки, самосвідомості, соц.статусу та норм поведінки особи, тобто вибору і дотримання доцільних норм життєдіяльності у даному конкретному соц.середовищі, в своїй країні та у світі. М.С.Грушевський у праці “На порозі нової України. Гадки і мрії”, звертаючи увагу на необхідність формування нац.свідомості, писав: “Далеко цінніше розгорнути своє індивідуально корисне з місцевих і власних задатків і засобів, ніж укластися в готову чужу форму”.

У сучасних умовах, коли поширюються можливості вільного самовизначення і самоформування індивіда, його самоорганізації і самоуправління, роль самосвідомості й саморегуляції постійно зростає, треба приділяти особливу увагу формуванню самосвідомості кожного громадянини, особливо молодого покоління- майбутнього України.

Тема 9. Організаційна структура соціологічної роботи в Україні і проведення соціологічних досліджень

1. Організаційна структура соціологічної роботи в Україні

Організаційну структуру соціологічної роботи в Україні репрезентують:

установи Академії Наук України, що здійснюють розробку загальних теоретико-методичних і галузевих соціологічних проблем;

· центри вивчення громадської думки, які утворені на громадських засадах у деяких містах України і вивчають рейтинг політичних діячів, сприйняття трудящими політики уряду, політичну активність, розвиток неформальних рухів тощо. Результати роботи цих центрів використовуються в процесі прийняття рішень на різних рівнях управління суспільними процесами;

· установи при різних державних організаціях, міністерствах і відомствах, які ведуть соціологічні дослідження за завданнями цих організацій, розробляють теоретико-методологічні проблеми державно-політичної та відомчої роботи;

· соціологічні кафедри та лабораторії вузів, що готують спеціалістів, розробляють теоретико-методологічні проблеми, виконують замовлення підприємств і організацій на проведення прикладних досліджень;

· соціологічні служби підприємств та інших соціальних організацій, що займаються прикладними дослідженнями соціологічних проблем, розробкою і впровадженням соціальних технологій, соціальних програм тощо.

Координує соц роботу САУ. Провідним центром соц роботу є Інс соц-ї НАНУ. Служби соц розвитку самих труд колект, п-в, орг-й.

2. Поняття соціологічного дослідження, його завдання

СД -- це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і індуктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання і уявлень про соціальні явища.

В цьому контексті не слід ототожнювати і протиставляти одне одному такі різновиди соціологічного дослідження, як теоретичний і емпіричний, кожний з яких має свій гносеологічний статус і методологічну роль в структурі соціологічного дослідження:

* для теоретичного соціологічного дослідження вирішальне значений має глибоке узагальнення нагромадженого матеріалу в галузі соціального життя;

* у центрі емпіричних соціологічних досліджень знаходиться само нагромадження, збір фактичного матеріалу у вказаній галузі (на основі опитування, аналізу документів, спостереження, даних статистики і т. д.) і його первинна обробка, включаючи і початковий рівень узагальнення.

Метою її є глибоке вивчення, аналіз і систематизація соціальних фактів, виявлення зв`язків, залежностей між соціальними явищами і процесами, прийняття на основі зібраної інформації рішень, розробка заходів щодо управління об`єктом, котрий досліджується, його прогресивним розвитком.

Соціологічні дослідження проводять з метою вирішення таких завдань:

o опис певної соціальної реальності;

o пояснення суперечностей чи особливостей функціонування окремих спеціальних спільнот чи процесів (соціальних конфліктів, безробіття, напруженості відносин у трудовому колективі тощо);

o прогнозування тенденцій розвитку (зміни у ставленні до праці, у виробничих стосунках, динаміка безробіття тощо);

o практичне перетворення соціальної реальності (запровадження соціальних технологій, проектів, планів та ін.).

3. Поняття процедури, методології, методики і техніки соціологічного дослідження

СД -- це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і індуктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання і уявлень про соціальні явища.

В цьому контексті не слід ототожнювати і протиставляти одне одному такі різновиди соціологічного дослідження, як теоретичний і емпіричний, кожний з яких має свій гносеологічний статус і методологічну роль в структурі соціологічного дослідження:

* для теоретичного соціологічного дослідження вирішальне значений має глибоке узагальнення нагромадженого матеріалу в галузі соціального життя;

* у центрі емпіричних соціологічних досліджень знаходиться само нагромадження, збір фактичного матеріалу у вказаній галузі (на основі опитування, аналізу документів, спостереження, даних статистики і т. д.) і його первинна обробка, включаючи і початковий рівень узагальнення.

Процедура - певна послідовність усіх операцій, комплекс організаційних та пізнавальних дій дослідника.

Методологія - система принципів, визначених діалектичним підходом до об`єкта, що вивчається. А діалектика передбачає розгляд якостей і характеристик об`єкта в їх різноманітних зв`язках і відносинах з іншими об`єктами, у розвитку та змінах. Принципи методології реалізуються за допомогою конкретних методик соціологічних досліджень.

Методика - сукупність технічних заходів, зв`язаних з методом дослідження, у тім числі окремі операції, їхня послідовність і взаємозв`язок.

Техніка соціологічного дослідження - це сукупність спеціальних прийомів для ефективного використання певного методу.

4. Види соціологічного дослідження, їх призначення

СД -- це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і індуктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання і уявлень про соціальні явища.

В цьому контексті не слід ототожнювати і протиставляти одне одному такі різновиди соціологічного дослідження, як теоретичний і емпіричний, кожний з яких має свій гносеологічний статус і методологічну роль в структурі соціологічного дослідження:

* для теоретичного соціологічного дослідження вирішальне значений має глибоке узагальнення нагромадженого матеріалу в галузі соціального життя;

* у центрі емпіричних соціологічних досліджень знаходиться само нагромадження, збір фактичного матеріалу у вказаній галузі (на основі опитування, аналізу документів, спостереження, даних статистики і т. д.) і його первинна обробка, включаючи і початковий рівень узагальнення.

Розрізняють такі основні види конкретно-соціологічного дослідження:

1) за метою їх проведення:

* теоретичні (спрямовані на глибоке узагальнення зібраного фактичного матеріалу та отримання на цій основі нового знання про об'єкт пізнання.),

* емпіричні (спрямовані на розв'язання конкретної соціальної проблеми.);

2) за частотою проведення:

* разові (дає інформацію про стан об'єкта аналізу, про кількісні характеристики якогось явища або процесу в момент його вивчення.),

* повторні (останнє може бути когортним (є певна вікова група (когорта), яка залишається постійною в часі повторних досліджень.), панельним (обстежуються одні й ті ж люди через однакові часові інтервали) і моніторинговим (момент повторення якого визначається з врахуванням генези сукупності, що вивчається, тобто з досягненням цією сукупністю певної стадії свого розвитку.));

3) за глибиною вивчення проблеми:

* розвідувальні (йде випробування інструментарію, тобто методичних документів: анкети, бланк-інтерв'ю, опитувального листа, карток спостереження, карток вивчення документів та ін.),

* описові (отримують емпіричну інформацію, яка дає відносно цілісне уявлення про соціальне явище, що вивчається.),

* аналітичні (Воно не лише описує елементи явища або процесу, що вивчається, але й дозволяє виявити причини, які лежать в його основі);

4) за способом забезпечення репрезентативності:

* суцільне,

* локальне,

* вибіркове;

5) за масштабом проведення:

* міжнародне,

* загальнонаціональне,

* регіональне,

* галузеве.

5. Функції соціологічного дослідження

СД -- це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і індуктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання і уявлень про соціальні явища.

В цьому контексті не слід ототожнювати і протиставляти одне одному такі різновиди соціологічного дослідження, як теоретичний і емпіричний, кожний з яких має свій гносеологічний статус і методологічну роль в структурі соціологічного дослідження:

* для теоретичного соціологічного дослідження вирішальне значений має глибоке узагальнення нагромадженого матеріалу в галузі соціального життя;

* у центрі емпіричних соціологічних досліджень знаходиться само нагромадження, збір фактичного матеріалу у вказаній галузі (на основі опитування, аналізу документів, спостереження, даних статистики і т. д.) і його первинна обробка, включаючи і початковий рівень узагальнення.

Дві основні функції емпіричних соціологічних досліджень:

дослідна, евристична - зв`язана з вивченням специфіки соціальних явищ, процесів у сфері трудової діяльності, накопиченням нових знань про них.

прикладна, прогностична - зв`язана з розробкою і наданням відповідним підрозділам практичних рекомендацій щодо розв`язання певних соціальних проблем.

1. Методологическая - определяет ту методологию, которую будет применять социолог.

2. Методическая функция - конкретизацию и обоснование методов исследования,получения социологической информации, а также ее анализа и обработки.

3. Гносеологическая - снижение уровня неопределенности в понимании исследуемого объекта.

4. Моделирующая - представлении объекта как особой модели СД, основных его аспектов, этапов и процедур.

5. Программирующая - разработке программы, которая оптимизирует и упорядочивает деятельность социолога-исследователя.

6. Нормативная - нормативные требования социологической науки по отношению к конкретному исследованию.

7. Организационная - распределение обязанностей между членами исследовательского коллектива, разделение и упорядочение труда каждого социолога, контроль за ходом исследовательского процесса.

8. Эвристическая функция - поиск и получение нового знания, процесс проникновения в сущность изучаемого объекта, открытие глубинных пластов, а также переход от незнания к знанию, от заблуждения к истине.

Функції соціологічного дослідження діляться:

1) За значущістю задачі дослідження: стратегічна, тактична, операційна.

2) За спрямованістю дослідження: пізнавальна (інформаційна, теоретична, описова), практична, теоретико-прикладна.

3) За характером впливу на об*єкт: керувальна (прогностична, планувальна, організаційно-технологічна, координаційно-методична, контролююча).

4) За термінами впливу на об*єкт: довготермінові (на 10-100 і далі років), середньотермінові (від кількох років до 10), короткотеомінові (від кількох місяців до двох років), моментальні (від тижня до місяця).

6. Етапи організації соціологічного дослідження

Соціологічне дослідження має свою структуру, яка передбачає послідовність дій соціолога, що дають змогу вирішити поставлену проблему. Цю послідовність дій можна визначити як етапи соціологічного дослідження. В узагальненому вигляді їх п'ять:

* розробка програми;

підготовка до збору інформації;

* збір емпіричних даних (польовий етап);

* обробка інформації;

* аналіз та узагальнення отриманої інформації.

У програмі соціологічного дослідження формулюється проблема дослідження, визначається об'єкт і предмет, здійснюється розробка та інтерпретація основних понять, формується модель реального об'єкта, що дає можливість виявити нові якості і відносини предмета дослідження, формулюються робочі гіпотези. Від того, наскільки якісно проведені попередні процедури, залежить успіх подальшого дослідження. Гіпотеза - це наукове припущення, що висувається для пояснення явищ, фактів, процесів, які необхідно підтвердити або спростувати. Важливою складовою програми соціологічного дослідження є визначення вибіркової сукупності. Роблячи висновки щодо тих чи інших явищ, соціолог має бути впевнений в тому, що його висновки характеризують усю сукупність. Ця сукупність називається генеральною сукупністю. Обстежити усі одиниці цієї сукупності досить важко і не потрібно. Для цього в соціології існує така процедура, як вибірка. Вибірка - це статистична процедура. Сукупність відібраних об'єктів, на підставі яких соціолог робить висновок про генеральну сукупність, називається вибірковою сукупністю. Вибіркова сукупність має бути репрезентативною. Репрезентативність означає, що за визначеними параметрами склад обстежуваних повинен наближатися до відповідних пропорцій у генеральній сукупності.

Польовий етап означає, що дослідник переходить до збирання фактичних даних з обраної проблематики в реальних умовах. Фактичні дані можна отримати шляхом застосування відповідних методів:

* спостереження;

* аналізу документів;

* опитування;

* соціального експерименту;

Процес обробки даних соціологічного дослідження включає такі етапи:

* кодування отриманої інформації; введення інформації в комп'ютер;

* перевірка введених даних;

* обчислення та аналіз результатів.

Аналіз даних передбачає побудову таблиць, обчислення статистичних показників, перевірку гіпотез, побудову нових ознак тощо. Первинні дані упорядковуються різними статистичними методами, наприклад:

* групування;

* обчислення узагальнюючих параметрів та коефіцієнтів;

* кореляційний аналіз.

Отримані при соціологічному дослідженні дані потребують інтерпретації- перетворення соціологічної інформації з числових показників у логічну форму, тобто в конкретні характеристики об'єкта дослідження. На цьому ж етапі здійснюється формулювання практичних рекомендацій, які визначаються темою та цілями дослідження.

Завершенням соціологічного дослідження є складання звіту.

7. Програма соціологічного дослідження, її структура

СД -- це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і індуктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання і уявлень про соціальні явища.

В цьому контексті не слід ототожнювати і протиставляти одне одному такі різновиди соціологічного дослідження, як теоретичний і емпіричний, кожний з яких має свій гносеологічний статус і методологічну роль в структурі соціологічного дослідження:

* для теоретичного соціологічного дослідження вирішальне значений має глибоке узагальнення нагромадженого матеріалу в галузі соціального життя;

* у центрі емпіричних соціологічних досліджень знаходиться само нагромадження, збір фактичного матеріалу у вказаній галузі (на основі опитування, аналізу документів, спостереження, даних статистики і т. д.) і його первинна обробка, включаючи і початковий рівень узагальнення.

Під програмою КСД розуміють документ, що вмішує методологічні та процедурні передумови наукового пошуку. В ній викладаються, основні завдання дослідження, методика та техніка збору та обробки соціологічної інформації.

Обґрунтування теми СД (актуальність)

Мета СД

Об'єкт і предмет СД (Під об'єктом в соціологічному дослідженні розуміється галузь соціальної дійсності: соціальні групи, інститути, процеси, відношення, які містять певні соціальні протиріччя, породжують проблемну ситуацію і на які націлений процес наукового пізнання. Предмет дослідження -- найбільш суттєві сторони об'єкта дослідження, які характеризують протиріччя, що в ньому виникли; ті або інші ідеї, властивості, характеристики об'єкта, пізнання яких необхідне для розв'язання проблемної ситуації.)

Задачі СД (опис того, що потрібно дослідити)

Інтерпретація та операціоналізація певних даних (інтерпр - загальні, операц - більш точні)

Гіпотези СД (це науково обґрунтована уява про структуру соціальних об'єктів, характер елементів і зв'язків, які утворюють ці об'єкти, про механізм їх функціонування і розвитку.)

Метод збору соц інф (інтерв'ю, анкетування, опис, документація)

Висновки

Джерела.

8. Поняття проблеми, значення її правильного формулювання і обґрунтування в організації соціологічного дослідження

СД -- це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і індуктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання і уявлень про соціальні явища.

В цьому контексті не слід ототожнювати і протиставляти одне одному такі різновиди соціологічного дослідження, як теоретичний і емпіричний, кожний з яких має свій гносеологічний статус і методологічну роль в структурі соціологічного дослідження:

* для теоретичного соціологічного дослідження вирішальне значений має глибоке узагальнення нагромадженого матеріалу в галузі соціального життя;

* у центрі емпіричних соціологічних досліджень знаходиться само нагромадження, збір фактичного матеріалу у вказаній галузі (на основі опитування, аналізу документів, спостереження, даних статистики і т. д.) і його первинна обробка, включаючи і початковий рівень узагальнення.

Проблема -- це в цілому якесь нерозв'язане завдання, віддзеркалене досить абстрактно і багатослівне.

Соціальна проблема -- життєве суспільне протиріччя, яке вимагає організації цілеспрямованих дій на його усунення.

Наукова проблема -- це стан «знання про незнання», коли фіксується протиріччя між знаннями про потреби суспільства в певних діях і незнанням способів і засобів здійснення цих дій. Соціальні проблеми мають різні масштаби. Це, зокрема:

* проблеми невеликих соціальних груп (навчальних, професійних колективів);

* проблеми локальних територій (на рівні мікрорайону або невеликого поселення);

* проблеми, що торкаються інтересів великих соціальних груп (наприклад, професійних, конфесійних, етнічних, вікових);

* проблеми соціальних інститутів (сім'ї, освіти, армії, релігії і т. д.);

* проблеми цілих регіонів (західних областей України);

* проблеми, що торкаються потреб та інтересів всього суспільства (соціально-економічні, соціально-політичні та ін.). Формулювання, розробка соціальної проблеми вимагає міждисциплінарного підходу (це відмінна риса емпіричного соціологічного дослідження), використання соціологом знань інших дисциплін (соціальної філософії, економіки, політології, психології, права, педагогіки і т. д.), здійснення логічного аналізу проблеми (системного і функціонального). Лише після логічного аналізу проблеми дослідник може сформулювати проблемну ситуацію.

Проблема - це питання, на яке треба відповісти, але знань для відповіді бракує. Для цього і проводиться дослідження. Проблема тим відрізняється від завдання, що для розв`язання останнього знання є, слід їх тільки використати, щоб відповісти на поставлене питання. Але якщо висувається проблема, то знання потрібно знайти, здобути чи то між фактами, чи між фактами і способами пояснення.

Вважають, що в основі проблеми лежать якісь суперечності чи то між фактами, чи між фактами і способами пояснення, чи між потребами та можливостями їх задоволення.

Проблеми різняться за своїми масштабами. Якісь торкаються інтересів лише окремого колективу, інші - цілого регіону, а ще інші - суспільства загалом.

9. Мета і завдання соціологічного дослідження

СД -- це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і індуктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання і уявлень про соціальні явища.

В цьому контексті не слід ототожнювати і протиставляти одне одному такі різновиди соціологічного дослідження, як теоретичний і емпіричний, кожний з яких має свій гносеологічний статус і методологічну роль в структурі соціологічного дослідження:

* для теоретичного соціологічного дослідження вирішальне значений має глибоке узагальнення нагромадженого матеріалу в галузі соціального життя;

* у центрі емпіричних соціологічних досліджень знаходиться само нагромадження, збір фактичного матеріалу у вказаній галузі (на основі опитування, аналізу документів, спостереження, даних статистики і т. д.) і його первинна обробка, включаючи і початковий рівень узагальнення.

Аналіз будь-якої проблемної ситуації можна провести в теоретичному або прикладному напрямах в залежності від мети дослідження. Мета дослідження може бути сформульована як теоретична. Тоді при підготовці програми основна увага приділяється теоретичним і методологічним питанням: вивченню наукової літератури з проблеми, що цікавить, побудові концепції предмета дослідження і т. п. В даному випадку об'єкт дослідження визначається після того, як виконана попередня теоретична робота.

При постановці прикладних практичних завдань, перш за все, визначається, які конкретні цілі ставляться перед дослідником, після чого за допомогою наукової літератури з'ясовується: чи немає типового розв'язання цих завдань, віднаходяться варіанти типових рішень стосовно конкретних умов.

Отже, мета -- це загальна спрямованість дослідження, очікуваний кінцевий результат.

10. Роль гіпотез в організації соціологічного дослідження, їх види

СД -- це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і індуктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання і уявлень про соціальні явища.

В цьому контексті не слід ототожнювати і протиставляти одне одному такі різновиди соціологічного дослідження, як теоретичний і емпіричний, кожний з яких має свій гносеологічний статус і методологічну роль в структурі соціологічного дослідження:

* для теоретичного соціологічного дослідження вирішальне значений має глибоке узагальнення нагромадженого матеріалу в галузі соціального життя;

* у центрі емпіричних соціологічних досліджень знаходиться само нагромадження, збір фактичного матеріалу у вказаній галузі (на основі опитування, аналізу документів, спостереження, даних статистики і т. д.) і його первинна обробка, включаючи і початковий рівень узагальнення.

Гіпотеза в соціологічному дослідженні -- це науково обґрунтована уява про структуру соціальних об'єктів, характер елементів і зв'язків, які утворюють ці об'єкти, про механізм їх функціонування і розвитку. Наукова гіпотеза може бути сформульована тільки в результаті попереднього аналізу досліджуваного об'єкта. Вона повинна відповідати ряду вимог:

По-перше, узгоджуватися з новими теоріями, істинність яких підтверджена соціальною практикою.

По-друге, важливою вимогою є відповідність гіпотези існуючим і перевіреним фактам.

По-третє, гіпотеза має формулюватися так, щоб її можна було легко перевірити у процесі соціологічного дослідження.

По-четверте, гіпотеза повинна піддаватися логічному аналізу, який встановлює її несуперечливість.

За своїм змістом про уяву щодо досліджуваного об'єкта розрізняють описові і пояснювальні гіпотези. Описові гіпотези -- це уявлення про структурні і функціональні зв'язки досліджуваного об'єкта. Вони можуть стосуватися і класифікації характеристик соціального об'єкта. Пояснювальні гіпотези являють собою уявлення про причинно-наслідкові зв'язки, що існують у досліджуваному об'єкті і вимагають експериментальної перевірки.

Гіпотези класифікують за різними критеріями. Так, виходячи із завдань дослідження, розрізняють основні та неосновні гіпотези; за ступенем узагальненості виокремлюють висхідні гіпотези та гіпотези - наслідки; за порядком висунення розрізняють первинні та вторинні гіпотези. За змістом гіпотези можуть бути описові, пояснювальні та гіпотези на прогноз.

...