Види і типи жертв несприятливих умов соціалізації

Об'єктивні фактори перетворення людини в жертву несприятливих умов соціалізації

Деякі суб'єктивні передумови перетворення людини в жертву несприятливих умов соціалізації

Корекційне виховання

Соціально-педагогічна віктимологія.

1. Види і типи жертв несприятливих умов соціалізації. Соціалізація дітей, підлітків, юнаків у будь-якому суспільстві протікає в різних умовах. Для умов соціалізації характерна наявність численних небезпек, що можуть зробити і роблять негативний вплив на розвиток людини. Тому об'єктивно з'являються цілі категорії дітей, підлітків, юнаків, що стають жертвами несприятливих умов соціалізації. Види жертв несприятливих умов соціалізації умовно можна позначити як потенційні і латентні, котрі представлені різними типами-категоріями людей.

Латентними жертвами несприятливих умов соціалізації можна вважати тих, хто не зміг реалізувати закладені в них задатки через об'єктивні обставини їх соціалізації. Так, ряд фахівців вважає, що висока обдарованість і навіть геніальність "випадають" на долю приблизно однієї людини з тисячі народжених. У залежності від сприятливості умов соціалізації, особливо на ранніх вікових етапах, ця схильність розвивається в тій мірі, що робить її носіїв високообдарованими людьми, приблизно в однієї людини з мільйона народжених. А дійсно генієм стає лише один з десяти мільйонів, що мали відповідні задатки. Тобто, більшість Ейнштейнів і Чайковських губиться на життєвому шляху, тому що умови їхньої соціалізації (навіть досить сприятливі) виявляються недостатніми для розвитку і реалізації закладеної в них високої обдарованості. Оскільки ні вони самі, ні їх близькі про це навіть не підозрюють, то їх можна віднести до латентного виду жертв несприятливих умов соціалізації.

Потенційними жертвами несприятливих умов соціалізації можуть розглядатися інваліди; діти, підлітки, юнаки з психосоматичними дефектами і відхиленнями; сироти і ряд категорій дітей, що знаходяться на піклуванні держави чи громадських організацій.

Потенційними але дуже реальними жертвами можна вважати дітей, підлітків, юнаків із граничними психічними станами і з акцентуаціями характеру; дітей мігрантів із країни в країну, із регіону в регіон, із села в місто і з міста в село; дітей, що народилися в родинах з низькими економічними, моральними, освітніми рівнями; метисів і представників інонаціональних груп у місцях компактного проживання іншого етносу.

Названі типи жертв далеко не завжди представлені "у чистому вигляді". Дуже часто первинний дефект, відхилення від чи норми якась об'єктивна життєва обставина (наприклад, неблагополучна родина) викликають вторинні зміни в розвитку людини, ведуть до перебудови життєвої позиції, формують неадекватне ставлення до світу й до себе. Нерідко відбувається накладання однієї ознаки чи обставини на інші (наприклад, мігрант першого покоління стає алкоголіком). Ще більш трагічний приклад - доля випускників дитячих будинків (здебільшого - соціальних сиріт, тобто дітей, які мають батьків чи близьких родичів). Серед них до 30% стають "бомжами", до 20% - правопорушниками, а до 10% закінчують життя самогубством.

Одні ознаки й обставини, що дозволяють віднести людини до числа можливих жертв несприятливих умов соціалізації, можуть мати постійний характер (сирітство, інвалідність), інші виявляються на певному віковому етапі (соціальна дезадаптація, алкоголізм, наркоманія); одні - непереборні (інвалідність), інші можуть бути відвернені чи змінені (різні соціальні відхилення - протиправне поведінки тощо.).

2. Об'єктивні фактори перетворення людини в жертву несприятливих умов соціалізації. Перш ніж розглядати об'єктивні фактори, завдяки яким людина може стати жертвою несприятливих умов соціалізації, необхідно ввести поняття "віктимогенність", "віктимізація" і "віктимність".

Віктимогенність означає наявність у тих чи інших об'єктивних обставинах соціалізації характеристик, рис, небезпек, вплив яких може зробити людину жертвою цих обставин (наприклад, віктимогенна група, віктимогенний мікросоціум тощо).

Віктимізація - процес і результат перетворення людини чи групи людей у той чи інший тип жертви несприятливих умов соціалізації.

Віктимність характеризує схильність людини стати жертвою тих чи інших обставин.

Але тут потрібне застереження. Буквально віктимність означає жертовність, що традиційно розуміється як синонім самовідданості. Оскільки в нашому випадку мова йде про людей об'єктивно чи суб'єктивно здатних стати жертвами чого-небудь, а не приносити себе в жертву кому-небудь чи чому-небудь, то віктимність правильніше трактувати за допомогою неологізму жертвопригідність (автор - психолог А.С. Волович).

Об'єктивні фактори, що визначають чи сприяють тому, щоб ті чи інші групи чи конкретні люди стали чи могли стати жертвами несприятливих умов соціалізації, численні і багаторівневі.

Фактором віктимізації людини можуть стати природно-кліматичні умови тієї чи іншої країни, регіону, місцевості, поселення. Як уже говорилося вище, клімат впливає на здоров'я людей по-різному. Суворі чи нестійкі кліматичні умови можуть зробити небажаний і навіть пагубний вплив на фізичний розвиток, здоров'я і психіку людини. Екологічні особливості місцевості можуть привести до освіти геопатогенних зон, у яких у деяких груп жителів розвиваються специфічні захворювання і (чи) які негативно впливають на психіку, приводячи до появи депресивних і більш важких психічних станів у ряду людей.

Згубно на фізичний розвиток, здоров'я і психіку людини впливають несприятливі умови проживання в тій чи іншій місцевості, пов'язані з екологічним забрудненням - підвищеним рівнем радіації, високим рівнем шуму, загазованістю тощо.

Кліматичні й екологічні умови не тільки впливають на здоров'я людини, а й можуть приводити до більш високого рівня, чим в інших місцевостях, кримінального, антисоціального, саморуйнівного поведінки (алкоголізму, наркоманії, самогубствам). Це підтверджується ситуацією, характерною для ряду районів Росії - Півночі і Далекого Сходу, Кемеровської області, м. Магнітогорська тощо.

Фактором віктимізації людини можуть стати суспільство і держава, у яких вона живе. Наявність тих чи інших типів жертв несприятливих умов соціалізації, їхнє різноманіття, кількісні, статеві, вікові, соціально-культурні характеристики кожного типу залежать від багатьох обставин, частина з яких може розглядатися як безпосередньо віктимогенні.

Так, у будь-якім суспільстві є інваліди і сироти, але умови їхньої соціалізації і життя можуть дуже розрізнятися залежно від рівня економічного розвитку і соціальної політики держави: інвестиції в сферу соціального захисту і суспільного піклування, системи соціальної реабілітації, професійної підготовки і працевлаштування, законодавства, що визначає права сиріт і інвалідів і обов'язки стосовно них суспільних і державних інститутів (органів управління, суспільних фондів, виробничих і комерційних підприємств тощо). Відповідно і статус, і суб'єктивний стан сиріт і інвалідів залежать від названих обставин.

У багатьох країнах є великі чи малі групи мігрантів з інших країн, а також із села в місто і з регіону в регіон, яких, як уже говорилося, можна розглядати як потенційних жертв соціалізації. Але те, яка частина з них стане жертвами і яким типом (безробітними, алкоголіками, злочинцями тощо), якою мірою вони будуть відчувати себе жертвами, залежить від рівня соціально-культурного розвитку суспільства і державної політики. Зокрема, кількість жертв серед мігрантів залежить від міри толерантності (терпимості) суспільства до їх культурних і соціально-психологічних особливостей, а також від системи заходів для їх економічної підтримки, соціально-психологічної і культурної адаптації до нових для них умов життя.

В історії різних суспільств бувають катастрофи, у результаті яких відбувається віктимізація великих груп населення: війни (світові, корейська, в'єтнамська, афганська, чеченська); стихійні лиха (землетруси, повені й ін.); депортації цілих народів чи соціальних груп (так званих куркулів у 30-і рр. XX ст, кримських татар і інших народів у 40-і рр. у СРСР, німців зі Східної Пруссії, Судетської області Чехословаччини в Німеччину у 40-і рр.) тощо. Ці катастрофи роблять своїми жертвами тих, кого безпосередньо вони зачепили, разом з тим впливають на віктимізацію декількох поколінь їхніх нащадків і на суспільство в цілому.

У психології починаючи з 40-х рр. XX в. розробляється проблема діагностики і корекції негативних психологічних наслідків, що виникають у результаті впливу на людину комплексу стресогенних факторів, джерелом яких є різні травмуючи події, що виходять за рамки звичайного людського досвіду (аварії, катастрофи, воєнні дії, насильство). У ході другої світової війни було почате дослідження стресових реакцій людини, обумовлених її участю в бойових діях, що одержало подальший розвиток у зв'язку з війнами в Кореї і у В'єтнамі. Ці, а також дослідження інших екстремальних факторів (аварій, стихійних лих тощо) показали, що стан, який розвивається в людини під їхнім впливом, має специфічні особливості. Основна особливість цього стану в тім, що він має тенденцію не тільки не зникати згодом, але ставати усе більш чітко вираженим, а також виявлятися раптово на тлі загального зовнішнього благополуччя людини. Комплекс симптомів, що характеризують цей стан, одержав назву синдрому посттравматичних стресових порушень, тобто в результаті тих чи інших екстремальних обставин чи періодів соціалізації в людини з'являється синдром, що робить її жертвою цих обставин. В останні десятиліття ця проблема стала досліджуватися і вітчизняними вченими в зв'язку з афганською війною, Чорнобильською аварією, землетрусом у Вірменії.

Крім усього іншого, віктимізація в цих випадках пов'язана з виникненням не тільки психічних травм і прикордонних станів, а й таких соціальних і соціально-психологічних явищ, як поява "загублених поколінь", тобто з масовою втратою соціальної й особистісної ідентичності, сенсу життя і перспективи, з формуванням "в'єтнамського синдрому", "афганського синдрому", комплексу провини (наприклад, у німців після війни), комплексу жертви (наприклад, у вірменів після геноциду на початку XX в.) тощо.

Можлива мінімізація наслідків подібних катастроф з погляду віктимізації їхніх учасників почасти залежить від спеціальних зусиль суспільства і держави. Відновлення зруйнованих поселень, створення нормальних умов життя - один з напрямків діяльності державних і суспільних структур. Важливе значення має створення системи реабілітації (медичної, психологічної, професійної, соціальної) жертв катастрофи (наприклад, щодо подолання "афганського синдрому").

Інший варіант - перетворення суспільно-політичного ладу і зміна соціально-психологічної атмосфери в суспільстві (як це було в Німеччині і Японії після війни), відновлення справедливості стосовно депортованих і їх нащадків.

Специфічні віктимогенні фактори утворюються в суспільствах, що переживають період нестабільності у своєму розвитку. Так, стрімка економічна, політична, соціальна й ідеологічна переорієнтація в Україні привела до втрати індивідуальної і соціальної ідентичності ряду представників старших груп населення, до формування в молодших поколінь принципово нових ціннісних орієнтації і життєвих устремлінь та до інших не менш істотних наслідків. У результаті зросла кількість жертв несприятливих умов соціалізації традиційних типів (правопорушники, наркомани, повії й ін.). Поряд з цим з'явилися нові для України типи жертв (як реальних, так і потенційних) унаслідок масової міграції з колишніх республік СРСР, появи і росту явного і прихованого безробіття, майнового розшарування суспільства тощо.

Кількість і характер віктимогенності факторів, кількісний і якісний рівень віктимізації, відношення до віктимізованих груп населення, зусилля щодо профілактики і девіктимізації - показники гуманності суспільства і державної політики.

Факторами віктимізації людини і цілих груп населення можуть стати специфічні особливості тих поселень, конкретних мікросоціуміе, у яких вони живуть. І справа не обмежується вже згадуваними несприятливими екологічними умовами, що, до речі, впливають не тільки на здоров'я людини, але і на її психіку, зокрема на рівень агресивності, стійкості до стресів та інших характеристик. Велике значення мають такі характеристики поселень і мікросоціуму, як економічні умови життя населення, виробнича і рекреативна інфраструктури, соціально-професійна і демографічна структури населення, його культурний рівень, психологічний і соціально-психологічний клімат. Від цих параметрів залежить наявність типів жертв несприятливих умов соціалізації в конкретному поселенні і мікросоціумі, кількісний і демографічний склад кожного типу, вони ж визначають категорії жителів - потенційних жертв.

Так, у малому місті, де велика частина населення зв'язана з одним-двома підприємствами, їхнє закриття чи перепрофілювання погрожує масовим безробіттям. У містах з нерозвиненою рекреативною інфраструктурою, низьким культурним рівнем населення велика можливість масової алкоголізації, аморального і протиправного поведінки. Якщо серед жителів великий відсоток тих, хто звільнився з місць позбавлення волі (а є місцевості, де він перевищує ЗО) соціально-психологічний клімат має явно антисоціальний і кримінальний характер, що сприяє появі великого числа маргиналів, правопорушників, алкоголіків, психічно травмованих, інвалідів (тому що багато тих, хто відсидів, повертаються з підірваним здоров'ям) тощо, а також великої кількості людей, які поєднують у собі ознаки різних з перерахованих типів жертв.

Об'єктивним фактором віктимізації людини може стати група однолітків, особливо в підлітковому і юнацькому віках, якщо вона має асоціальний, а тим більше антисоціальний характер. (Але і на інших вікових етапах можливу віктимізуючу роль групи однолітків не слід недооцінювати, тому що група пенсіонерів, наприклад, може утягнути людину в пияцтво, а група сусідів чи товаришів по службі - сприяти криміналізації людини середнього віку.)

Нарешті, фактором віктимізації людини будь-якого віку, але особливо молодших вікових груп, може стати родина. Як свідчить приклад родин, що приводився раніше, Джюков, схильність до асоціального способу життя, протиправному і (чи) саморуйнівному поводженню може передаватися в спадщину. Крім того, у родині може формуватися певний тип жертви, завдяки тим механізмам соціалізації, що для неї характерні - ідентифікації, імпринтингу й ін. Так, у неповній родині може сформуватися кілька поколінь жінок-чоловіконенависниць, тобто вони стануть власниками певного психічного комплексу, що позбавить їхньої можливості створити благополучні родини.

Завершуючи характеристику об'єктивних факторів віктимізації, варто нагадати, що на кожнім віковому етапі існують небезпеки, зіткнення з який може привести до того, що людина стає жертвою несприятливих умов соціалізації.

3. Суб'єктивні передумови перетворення людини в жертву не сприятливих умов соціалізації. Суб'єктивними передумовами того, чи стане людина жертвою несприятливих умов соціалізації, є в першу чергу і головним чином її індивідуальні особливості як на індивідному, так і на особистісному рівні. Від цього залежить і суб'єктивне сприйняття людиною себе жертвою.

На індивідному рівні віктимізація людини в тих чи інших обставинах залежить, видимо, від темпераменту і деяких інших характерологічних властивостей, від генетичної схильності до саморуйнівної поведінки.

На особистісному рівні схильність до того, щоб стати жертвою тих чи інших несприятливих умов соціалізації, залежить від багатьох особистісних характеристик, що у тих самих умовах можуть сприяти чи перешкоджати віктимізації людини. До таких характеристик, зокрема, можна віднести ступінь стійкості і міру гнучкості людини, розвиненість у неї рефлексії і саморегуляції, її ціннісні орієнтації тощо.

Від наявності і розвиненості в людини цих характеристик багато в чому залежить те, чи може вона і якою мірою протистояти і чинити опір різним небезпекам, з якими вона стикається, а також прямому негативному впливу навколишніх людей. Так, людина нестійка, зі слаборозвиненою рефлексією може стати жертвою індукування - прямого вселяння. Прикладом цього є досвід залучення людей у різного роду тоталітарні організації (політичні, кримінальні, квазірелігійні). Індукування лідерами цих організацій своїх послідовників веде до того, що спочатку складаються між ними відносини вчитель-учень, які потім перетворюються у відносини пан-раб.

Особливо варто назвати таку особистісну характеристику, як екстернальність і інтернальність, тобто схильність людини приписувати причини, що відбувається з нею зовнішнім обставинам чи приймати відповідальність за події свого життя на себе. Так, наприклад, ветерани в'єтнамської війни, що не відчували труднощів з наступною адаптацією до мирного життя і не страждали синдромом посттравматичних стресових порушень, як правило, були інтерналами.

Немаловажним є те, як особистість схильна реагувати на неможливість реалізації найбільш значимих для неї потреб, на катастрофу ідеалів і цінностей, тобто на те, яким чином вона, реалізуючи особливу форму активності, переживає критичні життєві ситуації. Від цього залежить її здатність перетворювати свій внутрішній світ, переосмислювати своє існування, знаходити завдяки переоцінці цінностей свідомість існування в умовах, що змінилися.

Суб'єктивне сприйняття людиною себе жертвою безпосередньо пов'язане і багато в чому визначається її особистісними особливостями.

У залежності від цих особливостей реальні жертви того чи іншого типу можуть чи сприймати не сприймати себе такими. Так, одні сироти й інваліди вважають себе жертвами, що і визначає їхнє ставлення до себе і поведінку, а інші - не сприймають, що, природно, відбивається на їхньому ставленні до себе і поведінці. Аналогічно може бути й у випадку з жертвами-девіантами. Частина з них не вважають себе жертвами, маючи цілком благополучне ставлення до себе (чого не скажеш про їх поведінку). Інші вважають себе жертвами життєвих обставин, що і визначає їхнє ставлення до себе, а також ставлення до життя і навколишніх людей. Треті узагалі вважають себе "обраними", і це стає основою їх підвищеної самоповаги і зневаги й презирства до навколишніх. Звичайно, названі варіанти суб'єктивного сприйняття визначаються не тільки індивідуальними особливостями, але і ставленням найближчого оточення, у першу чергу референтних груп, а також віковими особливостями.

Так, вивчення дітей, підлітків і юнаків з фізичними опорно-руховими дефектами показало наступне. Дошкільники, починаючи з чотирьох років, знають, що вони хворі, що в них є фізичний дефект. Але вони не усвідомлюють цього, і тому він не відбивається на їхньому психічному стані і багато в чому навіть на поведінці. У сім-вісім років діти усвідомлюють, що в них є фізичний дефект. Це може специфічно виявлятися в їхньому поведінці й у відносинах з навколишніми. Якщо їм пропонують яке-небудь приємне заняття, про дефект не згадують. Якщо ж заняття їм чимось неприємне, від них хочуть чогось, що їх не влаштовує, вони як причину небажання виконати доручення посилаються на свій дефект (тобто вони не переживають у зв'язку з його наявністю, але вміють спекулювати ним). У ранній юності фізичний дефект стає підставою гострих переживань, утрати життєвих перспектив (чого не відзначається в дитинстві і навіть у багатьох підлітків), тобто юнак усвідомлює свою ущербність у порівнянні з навколишніми, у нього з'являється самовідчуття жертви (що є характерним для половини досліджених).

Індивідуальні особливості, а також норми і ставлення найближчого оточення можуть привести до того, що цілком благополучна людина вважатиме себе невдахою, нещасливою тощо, ставитися до себе як до жертви життєвих обставин. Це може привести до того, що її поведінки і відносини з навколишніми визначаються подібним ставленням до себе, що, як мінімум, ускладнює її життя, і, як максимум, може привести до психічних і соціальних відхилень, тобто перетворити її в реальну жертву.

4. Корекційне виховання - створення умов для пристосування до життя в соціумі, подолання чи ослаблення недоліків чи дефектів розвитку окремих категорій людей у спеціально створених для цього організаціях.