Основи соціології

15. Соціальна роль, соціальний статус та соціальний інститут: визначення, основні положення та співвідношення

Соціальний статус. "Соціальний статус (лат. status - положення) співвідносне становище індивіда або соціальної групи у соціальній системі, що визначається на підставі низки ознак, властивих даній системі" [40, с. 995]. Інакше кажучи, поняття "соціального статусу" фіксує одну незаперечну обставину: кожна людина займає певну позицію у суспільстві; спростувати це досить важко.

Соціальний статус, як кажуть іноді американці, це своєрідне "парасолькове (umbrella)" поняття, що позначає водночас безліч міністатусів, коли соціальна позиція поєднує та узгоджує велику кількість позицій людини. Це збагнули майже відразу, а після цього почалася плутанина - кожен учений намагався створити класифікацію соціальних статусів, більшість яких мала дуже сумнівне теоретичне та практичне значення.

Однак найбільш проста та самоочевидна класифікація соціальних статусів стверджує обумовленість соціальної позиції кожної людини двома видами факторів - уродженими та надбаними. Звідси, розрізняння двох видів статусів - одержаних та досягнутих/надбаних, якому ми завдячуємо Р. Лінтону, американському соціологу, що вперше вжив сам термін соціальний статус ("Вивчення людини", 1936): "одержані статуси - ті, що призначаються індивідам без урахування їх уроджених відмінностей або здібностей. їх можна передбачити та тягнути за собою з моменту народження. Статуси ж досягнуті/надбані - це ті, що як мінімум потребують особливих якостей, хоча необов'язково ними одержуються. Їх не призначають індивідам від народження, але пропонують заповнити за допомогою змагання та індивідуальних зусиль" |6 (цит. за [18, с. 222 - 223]). Одержані статуси складають стать, колір шкіри, етнічне походження, місце народження, прізвище родини; надбані статуси - батько, теща, мати, професор тощо.

Класичним прикладом, що ілюструє як сутність соціального статусу, так і різницю між одержаними та набутими статусами, є: уявіть собі, що Ви водій авто. Це Ваш сьогоднішній статус. Але яким чином Ви його досягли? Частково через те, що ще до Вашого народження вже було наявне саме авто з кермовим колесом, перемикачем передач, дросельним важелем, гальмом і зчепленням, що як константа з постійно наявними можливостями наперед задані індивідуальному водію. Отже, водієм Ви стаєте частково завдяки власним зусиллям з опанування автотехнікою.

Така класифікація має неабиякий теоретичний та практичний сенс, оскільки дозволяє визначити особливості соціальної системи, ступінь відкритості певного політичного режиму, рівень справжньої демократичності держави. Тобто класифікація одержаних та досягнутих статусів дозволяє розрізнити особливості соціальної нерівності, коли відносини між людьми ґрунтуються чи-то на змаганні, чи-то на усталених, начебто природних ознаках.

Соціальна роль. "Соціальна роль - нормативно схвалений, відносно стабільний взірець поведінки (включаючи дії, думки та почуття), що відтворюється індивідом залежно від соціального статусу або позиції в суспільстві" [40, с. 954].

Уже згадуваний нами Р. Лінтон наполягав на можливості виключно теоретичного відокремлення соціальної ролі від соціального статусу: "говорячи умовно, статус - це позиції в конкретному їх наборі. Статус, на відміну від індивіда, що ним володіє, - це просто сукупність прав та обов'язків. Роль - це динамічний аспект статусу. Індивід соціально "прикомандирований" до деякого статусу та володіє ним, співвідносячись з іншими статусами. Коли він реалізує права та обов'язки, що складають його статус, то він грає деяку роль. Роль та статус неможливо відокремити одне від одного, і різниця між ними суто академічного характеру

Таким чином, поняття соціального статусу позначає лише місця в полях відносин, тоді як поняття соціальної ролі задає нам тип відносин між тими, хто займає ці позиції, й тими, хто займає інші позиції того самого поля. Соціальні ролі позначають два типи вимог до тих, хто займає певну соціальну позицію: з одного боку, це рольова поведінка, тобто вимоги щодо поведінки індивіда; з іншого - це рольові атрибути, тобто вимоги щодо зовнішньої сторони та "характеру" цієї поведінки. Ці два типи вимог можна пояснити, якщо провести розрізняння між ідеалом та його втіленням.

Скажімо, від соціальної ролі викладача очікується, в ідеалі, виконання чітко окресленої поведінки, що передбачає сприяння розвиненню мислення, надання ним величезного обсягу інформації та виховання через власний бездоганний приклад. Але, зважаючи на практичну недосяжність такого ідеалу, від соціальної ролі викладача, щонайменше, вимагається дотримання рольових атрибутів, тобто переважно зовнішнього підтримання своєї ролі - приходити на заняття у формі, бути здатним виголосити певну сукупність речень, що мають відношення до науки, яку він викладає, добре також, якщо ця людина зможе відповісти не одне-два питання тощо. Звідси, "соціальні ролі -- це пучки очікувань, що прив'язуються в конкретному суспільстві до поведінки тих, хто займає соціальні позиції".

Подібно до соціального статусу соціальні ролі розуміються як принципово незалежні від конкретного індивіду, оскільки способи поведінки та атрибути, що очікуються від батька, викладача, футболіста можна сформулювати, навіть не замислившись про конкретну особу. Крім того, кожна з множини соціальних ролей, так само, до речі, як кожний з множини соціальних статусів, складаються з великої кількості рольових сегментів -скажімо, очікування від викладача можна класифікувати залежно від соціальних відносин "викладач - курсанти", "викладач - керівництво" та навіть "викладач -- батьки". Звідси, кожна соціальна роль є комплексом поведінкових очікувань.

Отже, важко сказати, що соціальний статус є об'єктивно заданою ознакою, а соціальна роль ні, оскільки одне від одного їх неможливо відокремити. Виникає слушне питання - яким чином може бути гарантований обов'язковий характер рольових очікувань?

Відповідь така: суспільство завжди має у своєму розпорядженні санкції, за допомогою яких воно може досягти виконання власних приписів силою. Хто не грає свою роль, того карають; хто грає - того винагороджують або принаймні не карають. Конформізм із наперед визначеними ролями є, таким чином, універсальною рисою всіх соціальних форм.

Можна виокремити три види (рольових) очікувань (обов'язкові, бажані, ймовірні) та два види санкцій (позитивні та негативні), що сприяють підтриманню виконання соціальних ролей.

Таким чином, рольова концепція, витоки якої сягають ще тридцятих років минулого століття, може бути зведеною до п'яти положень, що у сукупності утворюють її логічне ядро. Перші два постулюють основну метафору, актора (actor) та сценарій (script) [20, с. 258 - 259]:

1) аналітичне розрізняння особистості та соціальної позиції, яку вона займає;

2) набір дій або типів рольової поведінки, що закріплені за соціальною позицією.

Три наступні тези формулюють засоби, за допомогою яких спочатку запускається та надалі розвивається, згідно з певним сценарієм, соціальна драма:

3) рольові очікування, або норми, визначають, які дії відповідають даній позиції;

4) цих рольових очікувань дотримуються люди, що займають "протилежні позиції" (counter-position) (ті, хто задає ролі, або референтні групи);

5) ці люди забезпечують виконання ролей за допомогою санкцій - винагород, покарань, позитивних та негативних підкріплень.

Дані поняття є інструментами, за допомогою яких у теорії ролей здійснюється спроба загального аналізу соціальної взаємодії. Це зрозуміло, проте - зрозуміло для кого? Навряд чи можна сподіватись на легкість усвідомлення теоретичної та практичної корисності виокремлення поняття "соціальної ролі", особливо, якщо Ви не є соціологом. Оскільки цей твір написаний аж ніяк не для останніх, то питання негайно вимагає відповіді: у чому полягає цінність, а в більш широкому значенні, вартість концепції соціальних ролей?

На думку Р. Дарендорфа, головні поняття рольової теорії, роль, персона, характер, маска, не зважаючи на те, що вони стосуються різних пластів мовного розвитку, так чи інакше належать до театру. Із цими словами зазвичай пов'язується розмаїття асоціацій:

1. Усі вони позначають дещо наперед визначене щодо їх носія - актора; це те, що існує поза ним.

2. Це наперед визначене можна описати як комплекс засобів поведінки, які зі свого боку взаємодіють з іншими засобами поведінки, оскільки є частиною (що чітко простежується з лат. рагз та англ. рагі, які позначають "роль").

3. Оскільки ці засоби поведінки наперед визначені для актора, він має їх навчатися, щоб мати змогу їх зіграти.

4. З точки зору актора, жодна роль не є вичерпною - він може навчитися та зіграти безліч ролей.

Соціальний інститут. "Соціальний інститут - це відносно стабільна форма організації соціального життя, що забезпечує усталеність зв'язків та відносин у рамках суспільства" [40, с. 993]. Інакше кажучи, аби суспільство було цілісним, необхідною, на думку американських соціологів Г. Ленського та Дж. Ленського, виглядає наявність щонайменше шістьох елементів: по-перше, комунікація між членами суспільства; по-друге, виробництво товарів та послуг, необхідних для виживання членів суспільства; по-третє, розподіл цих товарів та послуг; по-четверте, захист членів суспільства від фізичної небезпеки (штормів, по-венів та холоду), інших біологічних організмів та ворогів; по-п'яте, заміна тих членів суспільства, що вибувають, шляхом біологічного розмноження та засвоєння індивідами певної культури протягом соціалізації; по-шосте, контроль за поведінкою членів суспільства з метою створення умов для творчої діяльності суспільства та врегулювання конфліктів між його членами. Ці соціальні потреби вимагають спільних зусиль усіх членів суспільства, і ці зусилля здійснюються саме соціальними інститутами [38, с. 80].

Соціальний інститут слід відрізняти від конкретних організацій або соціальних груп: скажімо, "інститут сім'ї" передбачає не окрему сім'ю, а виключно сукупність норм, які реалізуються у безлічі сімей [40, с. 993]. Звідси, успішне функціонування соціальних інститутів пов'язано із наявністю в межах останніх цілісної та несуперечливої сукупності стандартів поведінки конкретних людей у певних умовах. Ці стандарти поведінки є закріпленими у вигляді норм права та інших соціальних норм. Протягом так званої практичної діяльності виникають певні види соціальної активності, а правові та соціальні норми, що регулюють цю діяльність, згодом перетворюються на легітимізовану та санкціоновану систему, яка й забезпечує надалі цей вид соціальної діяльності. Такою системою виступає соціальний інститут [40, с. 993].

У свою чергу, це передбачає не лише наявність різних соціальних інститутів, залежно від сфери дій та функцій (уявлення про більшість з них можна скласти протягом вивчення курсу соціології, тому зараз вони не згадуються), але й еволюцію соціального інституту як такого. Зазвичай вважається, що історія еволюції суспільства є історією поступового перетворення соціального інституту традиційного типу в сучасний соціальний інститут. Традиційний соціальний інститут характеризується насамперед аскриптивністю та партикуляризмом, тобто ґрунтується на правилах поведінки, чітко приписаних ритуалом та звичаєм, і родинних зв'язках. Зазнаючи змін, соціальний інститут стає більш спеціалізованим за своїми функціями та менш суворим за правилами й рамками поведінки [40, с. 993].

16. Соціальна стратифікація ,як ознака нерівності суспільства: визначення, критерії принципи та наслідки системи/ моделі соц. стратифікацїї: рабство, класи, стани та касти

Соц. стратифікація- поділ сусп-та на вертикально розташовані соц.. групи і верстви, які мають різний престиж, власність, владу, освіту тощо. Вона засвідчує не просто різне становище в сусп.-ві індивідів, родин чи цілих країн, а саме їх не рівне становище.

Критерії соц. стратифікації.

Розмір прибутків та власності:

«Жінки як неповноцінні особи без належного юр. Статусу протягом більшої частини історії людства не мали змоги провадити уконом. дія-сті, тобто не могли ані бути власниками, ані самостійно заробляти на життя». Таке становище почало змінюватися на прик. 19 поч. 20 ст.,особливо після 2 Св .війни.

На сьогодні в індустр. Країнах заробіток жінок з числа працюючих за наймом становить 77% отриманого чоловіками. У країнах, що розвиваються цей показник 73%. Лише 1/5 різниці в зп можна пояснити відмінностями, що пов'яз. Із освітнім рівнем, трудовим досвідом або особливостями роботи.

Ранг у владній ієрархії:

Чоловіки та жінки вперше отримали можливість голосувати на рівних наприкінці 19 ст. В цілому в світі жінки займають у парламенті 13.9% мість. Це на 3% більше аніж 50 р. тому. В Сх. Європі з початком політ. Та економ. Реформ рівень жінок в органах влади впав з 25 до 7%.

Статус, що визначається родом занять та кваліфікацією:

Якщо на поч..1900р. працювало і одержувало зп 20% жінок, то сьогодні близько 60%. Проте спостерігається закономірність: чим вищим є престиж та доход в певній професії, тим менший % жінок там спостерігається.

Принципи соц. стратифікації:

Це особливість сус-тва, а не відображення індивідуал. відмінностей;

Зберігається протягом поколінь, зокрема діти успадковують соц.. статус своїх батьків;

Універсальна, проте різноманітна, тобто всі сус-тва є соц.. не рівними, однак всі вони відрізняються тим, що саме створює цю нерівність;

Передбачає не лише нерівність, а й певні переконання, що виправдовують існуючий стан речей.

Наслідки соц. стратифікації:

Здоров'я.

Діти бідних в 3 рази частіше помирають від хвороб, нещасних випадків та насильства. Дорослі, дохід яких вищий за середній, частіше мають ідеальне здоров'я, вони живуть на 7 р. довше. До початку індустр. Революції ніяких відмінностей в тривалості життя не спостерігалося.

Сімейне життя:

Зазвичай чим нижчий клас сім'ї, тим більше вона має членів та менший вік укладення шлюбу. Чим вище соц.. статус родини, тим більше шансів отримати добру освіту, більша схильність до пошуку взаєморозуміння, тим менше виділено розподіляти обов'язки за статевими ознаками.

Політика

Чим вищий статус людини, тим більша ймовірність того, що вона буде вияв ляти лібералізм в соц. питаннях і консерватизм. Чим вищий статус, тим вища ймовірність того, що людина буде брати участь у виборах.

Розрізняють 4 основні історичні типи стратифікованого суспільства:

-рабство -касти - стани - класи.

Рабство було граничною формою нерівності, за якої одні люди володіли іншими

Касти. У різних районах поділ на касти має різні форми. Я к правило межі між кастами дуже різні, що практично виключає будь- яку соц.. мобільність.

Стани. До найвищого належали аристократи і вельможі .До нижчого- духівництво, наділене значними привілеями. До третього- селяни, чиновники недворянського походження . Межі між станами не були такими різкими, як за кастової системи, а соціальне переміщення було можливим, хоча й складним.

Класи- угрупування людей на основі нерівного становища щодо основ. Соц.. ресурсів, які витрачають їхні життєві шанси, соц.. претензії та соц. можливості спільної діяльності.

17. Порівняльна характеристика теорій соц. стратифікації: функціональна, (нео)вебер. та (нео)марксистські перспективи

Парсонс сформулював наступні положення теорії С.С.: 1) різні соц. групи взаємопов'язані та змушені співпрацювати аби суспільство зберігало свою цілісність. 2) класиф-я людей у суп-ві відбув-ся на підставі загальноприйнятих цінностей. 3) така система С.С. є неминучою та справедливою. 4) влада вищих соц. груп є закономірною, оскільки сприяє добробуту усього суп-ва.

Девіс і Мур: 1)кожне суп-во потребує певної кількості ролей, позицій та обов'язків, тобто нерівність допомагає суп-ву забезпечити такі умови, за яких найбільш важливими видами д-ті займаються найб. обдаровані індивіди.2)люди від народження мають різні здібності, тобто не всі вони здатні виконувати однакові роботи.3)для суп-ва є необхідним, щоб талановиті та кваліфіковані індивіди намагалися займати найбільш важливі та відповідні посади.4)престижність кожної соц. позиції залежить від користі відносно суп-ва. Деякі роботи є менш важливими ніж інші .5)всі ці види д-ті потребують освіти, відповідальності, то суп-во пов. надавати таким людям аби

Вебер виокремлював 3 виміри С.С.: 1)клас-група людей, що знах-ся у спільних відносинах до ек. систем.2)партія або влада-група осіб, що обє'дналися у корпоративну групу для впливу на розподіл та здійснення влади.3)статусні групи- є групами, однак часто вони є аморфними. Статусна ситуація-те, що визначено конкретною позитивною або негативною суспільної оцінкою статусу. Честь статусу зазвичай проявляється в тому, що від людей, які належать до цієї групи, очікують насамперед специфічного стилю життя. Таким чином, можна сказати, що статусні групи- це свого роду фіктивні люди, що ймовірно пов'язані лояльністю, яка ґрунтується не на розрах. та не спрямована на раціональне досягнення цілей.

Неовербіанство. Ф. Паркін погоджується, що володіння власністю, засобами вир-ва є основою класової культури. Проте власність- це тільки одна форма соц. перекриття, яке може бути монополізоване меншістю і використане як фундамент влади над іншими. Соц. перекриття визнач. як будь-який процес, через який групи намагаються утримувати ексклюзивний контроль над ресурсами, обмежуючи до них доступ. У створенні соц. перекриття задіяні 2 види процесів. Виключення-це стратегія, якої дотримуються групи. Узурпація- це спроби менш привельованих добутися до ресурсів, що були раніше монополізовані іншими. Напр., коли чорношкірі борються за право членства в профспілці. Обидві стратегії, за деяких обставин, можуть використовуватись одночасно- подвійне перекриття.

Ерік Олін Райт. Існують 3 виміри контролю над ек. ресурсами в сучасному капіталістичному виробництві, й саме вони допомагають нам ідентифікувати основні класи, що існують сьогодні:1)контроль над інвестиціями або грошовим капіталом.2)контроль над фізичними засобами вир-ва.3)контроль над роб. силою. Ті, хто належать до класу капіталістів, контролюють усі ці виміри в системі вир-ва. Робітничий клас не контролює жодного. Але між цими головними класами є групи, становище яких набагато двозначніше- суперечневі класові утворення, бо вони мають вплив на одні аспекти вир-ва, але не можуть контролювати інші.

Соціологія марксизму охоплює системний аналіз. Клас-група людей, що перебувають в однаковому відношенні до засобів вир-ва: засобів, якими вони заробляють на життя. В доіндустріальних суп-х 2 основні класи складали ті, хто володів землею(аристократи, дворяни або рабовласники), і ті, що активно працювали на ній(кріпаки, раби та вільні селяни). В сучасних індустр. сусп-х велике значення мають фабрики, установи, технічне обладнання, а багатство та капітал потрібні, щоб усе це придбати. 2 осн. класи склад-ся з тих, хто володіє цими засобами вир-ва(промисловців або капіталістів), і тих, хто заробляє собі на прожиток, продаючи свою роб. силу(роб. класу- «пролетаріат»). Хоча Маркс. теорія виділяє 2 осн. класи в суп-ві(тих, хто володіє ЗВ і тих, хто не володіє), він визначає, що реальні класові сис-ми набагато складніші, ніж зображує ця модель. Існують також перехідні класи- класові групи, що залишилися від виробничої сис-ми попереднього типу.

Розколи всередині класу: у вищому класі частими є конфлікти між фінансовими капіталістами та промисловцями-розмеж-ня інтересів між людьми, які володіють невеликим бізнесом, хто володіє великими корпораціями; найнижчий прошарок- безробітні- представники етнічних меншин.

Неомарксизм: намагання переглянути класичну марксистську теорію, пристосувати її до нових явищ сусп. життя. До напрямку проблеми відчуження належать теоретики франко-рурської школи (Харкхаймер, Хабермас), В. Райх, Г. Маркузе-фрейдомарксисти.

Альтюссер наполягає на перегляді ідей пізнього Маркса, особливо тих, що пов'язані з аналізом фундамент. положень Маркса про діалектику, взаємодії базису та надбудови. На його думку марксистські тези про визначальний вплив панівної ек. стр-ри на політ. надбудову та про відносну самостійність надбудови страждають детерміналізмом. Він вважає, що державу не слід сприймати лише як пасивне відображення панівного в сусп-ві способу вир-ва, як знаряддя деспотичного панування будь-якого класу. Вона завдяки зростанню її ролі в регулювання ек. процесів сама може визначити спосіб вир-ва. Спираючись на цю думку, неомарксисти-аналітики взагалі вважають, що держава має набагато більший порівняно з ек. базисом вплив при визначенні моделі соц. розвитку сусп-ва. Матеріальні фактори зумовлюють лише загальні можливості сусп. розвитку; слід по-новому поглянути на саму державу як знаряддя захисту інтересів панівного класу і тих форм власності, носієм яких є цей клас. Сучасні неомарксисти уточнюють і марксистське тлумачення матеріальних джерел соц-політ. криз у сусп-ві, розуміння способів їх подолання.

18. Класовий поділ сучасних західних суспільств: види класів та критерії класового розшарування. Зміни класової структури сучасних західних суспільств та методи її дослідження

Серед вчених досі немає спільної думки щодо наявності в сучасних західних суспільствах класового поділу, про який говорив К. Маркс. Деякі з них схильні до того, що в індустріальних суспільствах немає такого розподілу, але це не відповідає дійсності. Сьогодні існує дуже мало сфер, на які не мають впливу класові відмінності.

Маркс вважав, що з розвитком індустріального капіталізму прірва між багатством меншості та вбогістю основної маси населення зростатиме. Маркс мав рацію, коли говорив про те, що бідність не зникне в індустріалізованих країнах та те, що нерівність у статках та рівнях доходу триватиме. Проте він помилився, коли говорив про те, що доходи більшості населення залишаться надзвичайно низькими, а меншість ставатиме все багатшою порівняно із більшістю. Сьогодні більшість людей у західних країнах живуть набагато матеріально краще, аніж ці самі прошарки за часів Маркса. Для з'ясування причин цього ми повинні прослідкувати зміну розподілу багатства та прибутків протягом останнього століття.

Багатство - це все те, чим індивіди володіють. Доход - це платня, яку отримує робітник чи службовець, а також «незароблені» гроші (відсотки, дивіденди). Більшість людей отримує гроші за свою працю, а багаті мають головну частку своїх доходів від інвестицій.

Не викликає сумніву думка про те, що багатство сконцентроване в руках порівняно не багатьох людей. 10 % найзаможнішого населення Британії володіють майже половиною сукупного багатства. Щодо розподілу акцій та облігацій, то сьогодні 25 % населення мають власні акції (1986 рік - 14 %, 1979 - 5 %). Багатії в основному володіють корпоративними акціями та левовою часткою відсотків облігацій.

Одна з найзначніших перемін у західних суспільствах за останнє сторіччя - це зростання реального доходу більшості населення, яке працює («сині комірці» отримують у 3-4 рази більше аніж їх попередники на початку століття, зарплата керівників зросла трохи швидше). Одна з найважливіших причин зростання заробітків - це зростання продуктивності праці. Проте як і багатство, доходи також розподіляються нерівномірно.

Розглянемо класову структуру на прикладі Великобританії.

Вищий клас у Британії складається з відносно малої кількості індивідів і родин, які володіють значною власністю. В межах цього класу простежується статусний поділ на «багатих» (дістали гроші у спадок) та «скоробагатьків» (заробили гроші власними зусиллями). Власність наділяє владою, тож члени вищого класу непропорційно представлені на вищих рівнях влади, вони часто прямо контролюють індустріальний і фінансовий капітал, займають провідні позиції у політичній, освітній та культурній сферах. Джон Скот виділив 3 сектори у вищому класі ХІХ ст..: землевласники, фінансові підприємці і промисловці. Останніх не зараховували до свого кола аристократи, до яких входили перші дві групи. Але наприкінці сторіччя промисловці почали вкладати свої капітали в землю, а також у банки та страхові компанії, тимчасом як землевласники збільшували свої прибутки, обіймаючи посади директорів промислових компаній. Злиття різних угруповань усередині вищого класу тривало й у ХХ ст.., вважає Скот, хоча і досі деякі питання невирішені.

Поняття середнього класу об'єднує людей різноманітних завдань. Він включає три окремі сектори:

Давній середній клас (власники невеликих бізнесів, що працюють самі на себе). Частка само зайнятих зменшувалась протягом останнього століття, але за останні 20 років ця тенденція набула зворотного напрямку. Малі бізнеси набагато менш стабільні, аніж великі, й більшість з них зазнає краху не даної як через два роки після створення.

Вищий середній клас складається переважно з людей, що обіймають керівні посади або виконують роботу, яка вимагає високої кваліфікації.

Нижчий середній клас - це неоднорідна категорія, до якої належать люди що працюють конторськими службовцями, вчителями, медсестрами і т. д.

Через неоднорідність середнього класу виникають конфліктні ситуації, коли люди з однаковими цінностями змушені отримувати нижчі доходи, аніж ті, що перебувають у значно вигіднішому становищі.

Робітничий клас складається з людей, що виконують ручну працю («сині комірці»). Через різні рівні кваліфікації на:

Вищий робітничий клас, що складається із кваліфікованих робітників («робітнича аристократія»). У них вищі доходи і кращі умови праці, їм менше загрожує безробіття.

Нижчий робітничий клас складається з тих, хто виконує некваліфіковану або напівкваліфіковану працю, що не вимагає тривалого навчання та підготовки.

За тривалістю робочого дня чи тижня та трудовими гарантіями види праці робітничого класу різняться на центральну (робітники тут працюють повний робочий день, дістаючи достатньо високу заробітну плату і мають довготривалі трудові гарантії зайнятості) та периферійну зону (гарантії зайнятості не існує, оплата праці низька, велика частка робітників, які працюють неповний робочий день) економіки.

Нижчий клас складають знедолені етнічні меншини. Члени цього класу трудяться в вочевидь гірших умовах і мають набагато нижчий вищий рівень життя, ніж більшість населення. Багато з них стають хронічно безробітними або часто змінюють місце роботи. Дослідник Мерей, дослідивши становище афроамериканців у США, застосував сої висновки до ситуації у Великобританії, і запропонував тезу про там відсутність чітко означеного нижчого класу, проте він швидко формується. Він складається не лише з етнічних меншин, а й з білих із зубожілих місцевостей. Однак ці висновки були розкритиковані.

Зміни в класовій структурі

Іноді вважається, що сьогодні вищого класу уже не існує внаслідок так званої революції менеджерів. Так землю, як джерело влади змінили корпорації. Власниками великих корпорацій є багато акціонерів, а контроль перебуває у руках виконавчих директорів. Це заважає концентрації значних капіталів у руках малої кількості осіб. Скот же вважає, що вищий клас змінив форму, але зберігає своє відокремленість. Вважається, що в ХХ ст.. влада перейшла до порівняно невеликої групи управлінців, що керують великими корпораціями. Саме вони визначають політику цих корпорацій. Тим більше, що їм часто вдається зібрати досить великий пакет акцій, або залучитися підтримкою більшості акціонерів.

Останнім часом з'являється все більше причин говорити про появу специфічного «професійного менеджерського класу». Професіонали, менеджери та адміністратори високого рівня досягають свого становища здебільшого завдяки тому, що мають в розпорядженні вчені ступені, дипломи, інші фахові свідоцтва.

Характерними для сучасного суспільства є фемінізація та декваліфікація певних певних видів робіт. Це означає, що більшість рутинної неручної роботи почали виконувати жінки. Також спростилися вимоги до кандидатів на виконання такої роботи, оскільки багато функцій тепер виконують машини. Проте виникає проблема: чи можемо ми віднести таких людей до середнього класу? Дослідник Бретермен стверджує, що внаслідок спрощення даної праці відбувається процес «пролетаризації», тобто процес внаслідок якого умови праці для багатьох людей спростились, або навіть декваліфікувались. Фемінізація і пролетаризація є взаємопов'язаними процесами. Чим більше зростала кількість людей клерківських та аналогічних професій, тим вищим ставав % жінок у цих галузях, і тим рутиннішими вони ставали. Окрім того такі професії втрачали престиж.

Із зростанням рівня доходів «синіх комірців» виникла думка, про віднесення їх до середнього класу, проте дослідження показало хибність такої думки. Вони дивились на працю як на засіб отримання гарної заробітної плати.

19. Соціальна мобільність: визначення, види та тенденції розвитку в сучасних умовах. Фактори, що їй сприяють, та методи вивчення

Соціальна мобільність - це здатність індивідів або соціальних груп переміщуватись між різними соціальними економічними позиціями.

Виділяють 2 види соціальної мобільності:

вертикальна - це переміщення індивіда, яке супроводжується підвищенням ( висхідна) або пониженням (низхідна) соціального статусу;

горизонтальна - це переміщення індивіда, яке супроводжується зміною його соціального статусу.

Соціальна мобільність вивчається для:

оцінки життєвих орієнтирів індивіда;

вивчення плинності (міцності) тих чи інших соціальних класів;

оцінки ступеня відкритості того чи іншого політичного режиму.

Фактори, що впливають на соціальну мобільність:

подальша індустріалізація сучасних суспільств;

Індустріалізація поглиблює диференціацію сучасних суспільств, тобто виникають нові професії, що, в свою чергу, потребують кращої освіти, підготовки і вони є більш престижними. Внаслідок цього освіта і професійна підготовка стають все більш значимими факторами соціальної стратифікації. Більш того, оскільки індустріалізація призводить до більшої відповідності підготовки і винагороди, то наслідком цього стає все більш виражена орієнтація на досягнення, що, в свою чергу, активізує добровільну мобільність.

характер політичного режиму;

В будь-якій державі є свої конкретні перешкоди для тих, хто прагне змінити свій соціальний статус. Це може спричинити підвищений рівень мобільності, або через приватний бізнес, церкву тощо.

3) війни і революції;

Вони призводять до заміни одних соціальних груп на інші.

4)соціально-економічне положення сім'ї;

Сім'я, насамперед, обумовлює соціальну мобільність через доступ до освіти, а вже потім - через підтримку у діловій сфері і вибір партнерів для одруження.

5) етнічне походження;

Якщо людина відноситься до домінуючого етносу, то її шанси змінити своє становище вищі.

6) освіта;

Освіта є важливим фактором соціальної мобільності, зважаючи на подальшу індустріалізацію. Однак така роль освіти має один неприємний наслідок - вона фактично зміцнює існуючу нерівність, оскільки доступ до освіти, зазвичай, мають нащадки тих, хто цю освіту вже отримав.

7) стать;

8) розмір та особливості сім'ї;

Старші і молодші сини мають кращі шанси підвищити своє соціальне становище. Діти з багатодітних сімей мають гірші шанси, у невеличких сім'ях відсутність старшого сину дає перевагу середньому і молодшому, оскільки старша сестра не є конкурентом.

9) рівень народжуваності у різних класах;

Більш низький у верхніх верствах провокує певний вакуум, який заповнюється вихідцями з нижчих верств, де рівень народжуваності є вищим.

20. Концепція середнього класу: історичні витоки та демістифікація підгрунтя

Під назвою середній клас розуміється різнорідна маса, яка включає в себе багато елементів. Тут і виникає запитання: представляють вони собою групу, яка заслуговує на назву класа? Найголовніше: потрібен такий проміжний клас? Чому не бути тільки двом класам?

Спробуємо дати визначення середньому класу. І тут виникають певні труднощі, так як цей клас представляє собою групу, границі якої не зовсім чіткі, групу яка складається з різних елементів і що міжними не завжди можна помітити спільне.

Найбільш повно відображає середній клас визначення Франсуа Семіана: «Під середнім класом необхідно розуміти стійку категорію людей з їх сім`ями, які мають доходи, а також часто земельні володіння середнього рівня, групу яка займає проміжне положення між вищим соціальним станом і робочим класом і класом службовців. Ця категорія більш відноситься до жителів міст. Ця група включає вищі слої ремісників, малих та середніх комерсантів, промисловців, частина представників ліберальних професій і середніх чиновників».

І тут є різниця розглядати сільську і міську місцевість, бо це по стилю життя різні цивілізації. Виявити класові відмінності в сільській місцевості набагато важче, так як сільській свідомості легше себе уявляти в ролі сім`янина, ніж відчуття свого вищого чи нижчого класу. Групи середнього класу різні, потрібно з'ясувати яким чином вони стають обізнаними в рамках одного і того ж класу. У свідомості більше відмінностей у представників середнього класу, ніж серед вищих і нижчих. Візьмемо ремісників і комерсантів сер. рівня. На перевагу службовцям і чиновникам, вони самостійно працюючі люди , тобто незалежні працюючі агенти. Ремісники і комерсанти по ряду характеристик наближені до буржуа і можливо їх важче відрізнити. Службовці у свою чергу є підлеглими організацій і тим самим наближаються до робочих. До чиновників ми відносимо постових та митних службовців, залізнодорожніх службовців. В більшості випадків вони всі слідують чіткому регламенту, а також повинні виконувати строгу дисциплін, тому вони є також досить залежними.

Тепер необхідно виявити в групах цього класу єдинство. Всі категорії даного класу характеризуються тим, що їх діяльність перш за все технічна, залежна від правил, а точніше їх виконання.

Це і є загальне визначення концепції середнього класу. Є особливі причини існування середнього класу так як крім існування чисто інертної матерії і людей, існує проміжна зона в якій люди представляються в механічній і матеріальній формі.

21. Тенденції розвитку процесів соціальної стратифікації українського суспільства. Наслідки соціального розшарування сучасного українського суспільства

1. Владна ієрархія продовжує залишатись головним критерієм СС. Відбулось зрощування економічного та політичного капіталу, що виражена в контролі над найважливішими економічними ресурсами та процесами розподілу та перерозподілу суспільного багатства

2. Залежність рівня доходів від якості роботи ще більше зменшилась

Залежність оплати праці від певних чинників

	Повна	Часткова	Не залежить	Важко сказати
Освіта	12	34	32	22
Професійні навички	19	35	42	4
Досвід роботи	20	35	24	21
Інтенсивність праці	28	27	22	23

3. Важливими факторами СС в українському суспільстві є виникнення приватного сектору економіки, особливий інтерес в якому становить виникнення ринку фінансових, інформаційних, юридичних послуг

4. Престиж вищої освіти набув виключно прагматичного хар-ру, зокрема серед професій, що потребують високого освітнього рівня, престижними є високооплачувані професії і відбулось відносне знецінення кваліфікованої ручної праці

Наслідки СС

Одним з найбільш визначних наслідків СС є маргіналізація. В соціології під цим поняттям розуміється „пограничное положение личности по отношению к какой либо социальной общности, накладівающей при этом определенный от печаток на ее психику и образ жизни”. Інакше кажучи, маргіналами можна позначити всіх тих людей, що ніяк не задіяні в офіційних та неофіційних секторах економіки. Українські маргінали складаються з різних за походженням та утворенням груп населення. це безробітні, пенсіонери, що отримали пенсію нижче прожиткового мінімуму тощо.

На початкових стадіях маргіналізації ці групи зберігають систему цінностей, що склалися в них в минулому, однак поступово вони починають створювати нову соціально створену систему цінностей, яким притаманна ворожість до існуючих соціальних інститутів, онтогоністичні форми соціальної нетерпимості, схильність до спрощених та радикальних політичних рішень. Небезпека в тому, що посилення маргіналізації призводить до того, що притаманна цій групі система цінностей починає поширюватись на інші групи.

Окрім картоплі, відбулось зниження споживання по всіх продуктах у 2-3 рази. середньодобова калорійність харчування знизилась до 60% від рівня '90 рр. У низько доходних домогосподарствах споживання тваринного білка - 24г/добу, а в середньо доходних - 27г/добу. за біологічними ж нормами споживання цього виду білка повинно становити 51-53 г/добу. у бідних сім'ях хліба та хлібопродуктів споживається у 2,5 рази менше, ніж у високо доходних, м'яса - у 12 р., фруктів - у 15 р.

22. Середній клас в Україні: соціально-економічні характеристики та особливості вимірювання

Критерій виокремлення середнього класу в західних країнах такий: доход середнього класу, щодо ВВП більше 60%, з/п 60-65% від доходу, доходи від майна за дивідендами 8-14% від освіти 10-15%, особисте споживання 80% доходу у тому числі на харчові прод 1/3, плата за житло ј.

В Україні існують такі відомості щодо середнього класу: 50% за даними ДПА; за даними опитувань 14% та 30 % відповідно; 7% за економічними показниками.

Якщо подивитись загальну структуру доходів населення у 2005(див. Діагр. 18.2), то ми бачимо що заробітна плата там становить 42,7 %, доходи від власності 2,7 % а трансферти 39,8 %. Однак якщо середній клас становив би більше 50 % то відповідно структура доходів населення повинна була б мати вигляд відповідно: (якщо брати до уваги критерій для середнього класу) заробітна плата там становила б 55-60 %, доходи від власності не менше 5 -10 % а трансферти 10-15 %.Однак ми маємо зовсім іншу структуру. Крім того за витратами нижче прожиткового мінімуму живе 55,3%(див табл..18.13), тобто середнього класу точно менше ніж 50 %.

Тепер візьмемо до уваги інший критерій: Сукупні грошові витрати 2061 грн. в міс має лише одна з груп населення, що задовольняє критерії для середнього класу дохід більше 1600 грн. І саме ця група найбільше наближається до критерію особисте споживання в 80% з показником 84,2 % відповідно.(табл. 18.22)Визначимо яку частину складає ця група в загальній структурі населення (табл..18.23 стор.9) -- 13,6 % . Таким чином за критерієм особисте споживання в Україні не більше як 13,6 відсотків населення.

За критерієм дохід від майна за дивідендами треба 8-14 %, а в Україні (Див. діагр. 18.3 стор.5) Доходи від власності сплачені -- 0,9%, тобто нижче у 8 разів від норми.

Тобто порівнявши усі результати ми можемо стверджувати, що в України середній клас складає -- 7 відсотків.

Беручи до уваги наявність великої частини населення яка має вищу освіту та залишилась без нормального рівня доходу після розвалу СРСР ми маємо такі завищені показники по даним опитувань 14% та 30%, адже люди маючи вищу освіту автоматично відносять себе до середнього класу, а за економічними показниками до останнього не належать.

23. Гендерний вимір соціальної стратифікації та його наслідки: випадок сучасних західних суспільств

Для того, щоб цілком виправдати обґрунтованість розгляду соціальної стратифікації з точки зору статі, треба довести, що жінки є групою, що за своїм соціальним статусом суттєво відрізняється від становища групи чоловіків. Для цього слід звернутися до критеріїв: розмір прибутків та власності, ранг у владній ієрархії та статус, що визначається родом занять та кваліфікацією.

Розмір прибутків та власності.

Раніше, навіть у новий час, жінки не мали юридичного статусу, не мали змогу проводити економічної діяльності, тобто не могли бути власниками та самостійно заробляти на життя. І це відбувається за умови, що жінки працювали і виконували найнуднішу й найтяжчу роботу. Становище жінок починає змінюватись з розвитком капіталізму і з часом жінки мають певні економічні права, але жіноча робота є безоплатною. Слід зауважити, що на той час незалежність і престиж залежать від грошей. Єдиним винятком можна вважати Швецію, де хатня робота мала матеріальний вимір. В доповіді ООН за 1980 рік зазначається, що жінки складають половину населення земної кулі, виконують майже дві третини всією роботи, одержують одну десяту світового прибутку та володіють менш ніж однією сотою світової власності. Сьогодні, наскільки можна судити, це становище дещо змінилось (12% найбагатших людей США-жінки). Однак слід враховувати 2 обставини: по-перше, різницю між становищем жінок в західних демократичних країнах, та рештою держав, та по-друге, суттєву кількісну перевагу жінок за чисельністю. Вірогідні відомості можна отримати, якщо звернутись до співвідношення між з/п жінок та чоловіків. Відомо, що жінки отримують менше ніж половину прибутку чоловіка. Це відбувається при умові, що освітній рівень жінки набагато вищий, ніж у чоловіка.

Ранг у владній ієрархії.

Розглянемо історію одержання жінками рівних з чоловіками виборчих прав. Першими країнами, що змогли провести таку реформу були Нова Зеландія (1893) та Австралія (1902). Наступними були Скандинавські країни, починаючи з Фінляндії (1906). Сполучене королівство (1948). Франція, Італія і Бельгія зберегли виборче право виключно за чоловіками до кінця Другої Світової війни. Швейцарія (1971). З появою жінок багато питань, що ігнорувались чоловіками, тепер займають центральне місце в політичних дебатах: рівність прав на працю, легалізація абортів, зміни в законах про сім'ю та розлучення, захист жертв домашнього насильства, надання дитячої допомоги, тощо. Проте, попри всі ці останні успіхи, структурована нерівність має місце. У світових парламентах жінки займають 18% місць (а де і ще менше) і це лише на 3% більше ніж 50 років тому.

Статус, що визначається родом занять та кваліфікацією.

В сучасних європейських суспільствах оплачувану роботу поза домом виконують 35-60% жінок. Частка працюючих жінок значна менша ніж працюючих чоловіків. Жінки виконують мало оплачувану, рутинну роботу. До цього призвели зміни в організації зайнятості, а також стереотипні погляди на слабку стать. Соціологи намагаються пояснити це явище за допомогою декількох термінів, одним з яких є - фемінізація рутинної “білокомірцевої” роботи. Чи м більше зростала кількість клерківських та аналогічних професій, тим вище ставав відсоток працюючих жінок. Ще одна закономірність - чим вищий доход та престиж професії у певній галузі, тим більше відповідних посад займають чоловіки. Таким чином, незважаючи на те, що співвідношення працюючих чоловіків та жінок поступово вирівнюється, посади, які вони обіймають, залишаються різними. Наприклад, в США приблизно половина працюючих жінок виконують канцелярську, обслуговуючу роботу. Але навіть при тому, що жінка працює, частка виконуваної хатньої роботи не змінилась.

Отже, зважаючи на всі наведені факти, можна напевно стверджувати про існування якщо не статевої стратифікації, то принаймні її статевого виміру. Відокремлюються 3 висновки щодо існуючого стану речей:

нейтральний - не потребує будь-яких пропозицій, просто констатує очевидне - жінкам відведені менш оплачувані посади, що передбачають дуже обмежені можливості просування по службі та контроль з боку чоловіків.

ідеологічний - передбачає надто радикальні зміни - жінки є пригнобленим класом. Це пригноблення абсолютне, жінок використовують як сексуальні об'єкти, як виробників домашніх послуг, дешеву робочу силу. Жінки-неповноцінні істоти, єдиною метою яких є підвищення якості життя чоловіків.

ціннісний - становище жінок багато чим нагадує умови життя колоніальних чи індустріальних народів. Хоч вони і досягли певного ступеня економічної автономії, але у визначальних процесах вони участі не беруть.

Наслідки гендерної стратифікації:

гендерна нерівність негативно відзначається на здоров'ї чоловіків та жінок, адже вона обмежую можливість поліпшити умови життя. За сучасними підрахунками в Китаї, Кореї та Південній Азії кількість жінок щонайменше на 60-100 млн. менше, аніж могло бути за умови відсутності гендерної стратифікації. До цього призвели суспільні традиції, що зумовили позитивне ставлення до чоловіків і політики “одна сім'я-одна дитина”. Зважаючи на те, що в більшості країн вихованням дітей займаються жінки, гендерна нерівність спричиняє погіршений догляд, погане харчування дітей і досить значний відсоток смертності. Гендерна нерівність у здобутті освіти та можливості отримати роботу є причиною прискореного поширення Сніду.

гендерна нерівність гальмує зростання продуктивної праці в с/г та промисловості, внаслідок чого віддаляється перспектива подолання бідності та підвищення стандартів життя. Деякі дослідження показали, що більш рівноправна участь жінок сприяє розвитку інновацій та раціоналізації в господарстві.

гендерна нерівність послаблює систему врядування в країні, а також сприяє підвищеному рівню корумпованості в країні. Рівноправна участь жінок у суспільному житті збільшує прозорість у діяльності.

Гендерна нерівність також негативно впливає на чоловіків. Поширення в сучасних суспільствах стандартної чоловічності провокує у чоловіків почуття амбітності, постійного нетерпіння, суперництва, небажання пливти по течії та загалом більш ризикованої форми поведінки. Це призводить до збільшення випадків хвороб, нервових зривів, збільшення відсотку смертності.



24. Теорія патріархату як спроба концептуального осягнення гендерної нерівності: економічні та психоаналітичні пояснення

Патріархат - це устрій, завдяки якому одна половина населення - жінки - перебуває під контролем другої половини - чоловіків, принципи патріархату такі: чоловік має панувати над жінкою; старший чоловік має панувати над молодшим.

Економічні пояснення:

Основні фактори пригноблення жінок - це класові відносини або капіталістична сис-ма взагалі. Тобто збільшення жінок залежатиме від класової боротьби, оскільки головна причина соц нерівності - це капіталізм. Отже класова боротьба проти капіталістів має природне значення. Однак, чому пригноблення ж. вигідно капіталістам? Воно вигідно, тому що:

капіталісти одержують більш високі прибутки, оскільки ж., що працюють, одержують меншу зарплатню за ту ж саму роботу. Також за деякими підрахунками жінки виконують дві треті усієї роботи, значна частина якої не оплачується;

патріархат вносить розлад у робіт. клас, що ускладнює класову боротьбу, це досягається внаслідок того, що патр-т передбачає стійке уявлення: чол. Та жінки є різними істотами, що суттєво відрізн-ся одна від одної. Тому імовірність того, що чол. і жінки об'єднаються заради змін існуючого стану речей стають обмеженими, адже замість досягнення порозуміння велику частину свого часу і зусиль чол.. і жінки витрачають на сварки;

пригноблення ж. сприяє утворенню та зміцненню сім'ї, яка у свою чергу сприяє збереженню капіталізму, оскільки відтворює всі ті цінності, на яких останні ґрунтуються.

Психоаналітичні пояснення

Відрядне питання психоаналітичних пояснень виникнення патріархату: «Чому чоловіки витрачають масу енергії на підтримання патріархату і чому ж. не здійснюють опору?». Вважається, що суто розумового усвідомлення недоліків патріархату як з боку чол.. так і жін. Недостатньо задля його знищення. Тому вчені звертаються по розгляд психіки людей, вивчаючи найбільш сильні почуття та неврози. Зокрема вважається, що енергетична сила патр-ту витікає з такого потужного джерела, як страх смерті та соц-емоційне оточення, зокрема, подвійне ставлення до матері (Ходоров)

Страх смерті - це те, із чим зіткається кожна людина, коли усвідомлює кінцевість свого існування, і , що змушує кожну людину відчувати жах.

Водночас і чол., і жін. По-різному реагують на страх смерті. Жінки здебільшого народжують дітей і займаються їхнім вихованням, а тому страх перед смертю їх пригнічує значно менше, ніж чоловіки. Чол.. на неминучу перспективу закінчення життя реагують так: це жах, що спричиняє цілу низку захисних мір, які врешті-решт і призводить до панування чол. над жінками.

Зокрема, чол. намагаються створити щось набагато триваліше за їхнє життя - витвори мис-ва, архітектуру, науку, зброю, релігію тощо. Все це стає засобами, за допомогою яких чол. тримають під контролем і себе, і особливо жінок.

Чол. відчувають заздрість до репродуктивної сили жінок і, намагаючись досягти безсмертя через нащадків, вони бажають володіти жінками, розпоряджатись їхніми тілами та котролювати їх через норми. Під впливом страху вони уникають згодом про недоліки своїх тіл, вона все більше дистанціюється від народження, природи, сексуальності люд.. тіла і від жінки, оскільки вони є символом усього вище переліченого.

Відповідно до імперативу, згідно з якими те, чого побоюються, намагаються контролювати чоловіки, взяти під контроль жінок, які розгляд-ся як інші, і тим самим заперечити власну смертність. Тому це досягається через ек-не становище, за допомогою якого чол.-ки намагаються визначити умови існування жінок через моду, контролювати жіночі тіла через визн. того, що саме є Ж-чим. А через норми права і батьківства чол.-ки прагнуть контролювати дітей.

Всі ці аспекти, що спричиняють почуття жаху, чол.. намагаються підкорити та контролювати аби заперечити смерть та уникнути її. Так ж. підпадають під контроль чол.-ів.

Таким чином, виникнення патр-ту пояснюється потребою чол.-ів контролювати жінок, тобто чоловічими неврозами, що спричинені страхом смерті і подвійним ставленням до матері. У жінок таких неврозів немає, тому не має джерел для опору домінування чоловіків.

25. Основні категорії гендерної соціології :стать, категорія статі, гендер та андрогінна особистість. Теорія формування тендерної ідентичності та сексуальності Н. Ходоров

Стать -- визначеність, що ґрунтується на використанні соц. схвалених біологічних критеріїв для класифікації жінок та чоловіків.

Соц. схвалені критерії 1) генеталії по народженню 2)хромосомний тип до народження і необов'язково, що вони співпадають.

Категорія статі-- соціальна належність індивіда. Фіксує ту обставину, відповідно до якої:

1) кожне суспільство має певний набір уявлень щодо належної поведінки чол.. та жінки

2) категорізація відбувається щомиті протягом повсякденної взаємодії

Гендер-- пов'язаний із виконанням особою соц.обумовленої ролі з додержанням нею певної лінії і суспільної поведінки, з характером сподівань, на реалізацію яких вона може розраховувати з належності до жіночої або чол.. статі.

Андрогінна особистість -- статево-рольова ідентичність, що поєднує ряд позитивних рис традиційно чоловічої так і традиц. Жіночої поведінки.

Вважають, що андроген на особистість формул під впливом певного виховання та особл. позиції батьків. Також вваж., що справжній прогрес людства неминуче призведе до перетворення людей на андрон. особистості і факт збереження відмінностей між ними.

Ходоров. В біологічному суспільстві вихованням та піклуванням про дітей займаються жінки. Звідси соц. середовище дівчат і хлопців є різним, а отже різними є дівчата і хлопці.

...