Основи соціології

40. Альтернативна епістемологія males.: перспектива соціології гендерних стосунків. феміністський підхід до інтерпретації якісних даних: методи аналізу тексту, інтеракції та зображення

Феминистская эпистемологическая критика ставит перед собой две исследовательские задачи:1.понять основания игнорирования женского опыта в социальном исследовании;2.разработать гносеологические основания включения женского опыта в структуру социального знания.

Предлагается четыре варианта выхода из ситуации.- 1. включать женщин в исследования. 2. осуществлять исследование с позиции женщин и исходя из их опыта. 3. определять способы, которыми сконструирован многообразный опит женщин, локализованных в разных социальных контекстах. 4. деконструировать социальное знание, как дискурсивное производство власти, определяющий иерархические социальные отношения.

Феминистская критика приводит исследователей к выводу, что эпистемология, ориентированная на социальные изменения, должна бать иной, чем эпистемология стабильности, а эпистемология пери ода глобализации отличной от эпистемологии модерна. В новых социальных условиях появляется возможность обсуждать особенные перспективы изучения социальной реальности. И если ещё не говорят о социальной науке чёрных, женская история и социология женщин становиться дискурсивными фактами постсовременной социальной мысли.

Феминистки ориентованное исследование (или женское исследование) означает отклонение не только традиционной женской роли, но и прежних методов исследования. Лозунг «личное- политично и научно» означает, что каждая женщина обладает репертуаром знаний, которые ближе к реальности и тем самым «научнее» того что мужчины-исследователи до сих сформулировали относительно женщин.

Основные постулаты феминистской социальной теории:

1.преодоление андроцентризма

2.последовательное применение гендерной перспективы

3.требование эмансипации

4.партийность и личная ангажированность.

5.связь с женским движением и практикой.

6.междиециплинарность женских исследований.

Звісно ж, кожен може самостійно визначитись із перевагами або недоліками представлених точок зору; зважаючи, втім, на зміст попередніх сторінок, присвячених з'ясуванню особливостей впливу суспільства на всі аспекти людського життя, було б доречним та навіть логічним завершити диму тему інформацією, яка безпосередньо стосується характерних рис того, як суспільство обумовлює появу уявлень про себе. Пропонуємо одну з найвпливовіших концепцій сучасної соціології науки та наукового знання -- так типу "міцну програму" Д. Блура [6, с. 162-166].

Отже, відправним для соціолога, що займається дослідженням науки та знання, є таке спостереження: людським ідеям щодо будови (соціального) світу (та Всесвіту) притаманний значний ступінь варіативності. Саме варіативність і мінливість того, що певного часу та в певному місці мішається науковим, і становить підґрунтя соціологічного погляду на знання про суспільство: сьогоднішні наукові погляди в підсумку можуть виявитись так само хибними, як і та сукупність ідей, що вважалася науковою тисячу чи дві тисячі років тому.

У цих умовах немає сенсу вплутуватись у суперечки щодо пошуку істинного знання, тим більше, що будь-яке хибне уявлення, у разі його кваліфікації як наукового, виявляється таким же впливовим, як і "безперечно наукові" теорії сьогодення. Таке спрямування передбачає цілком оригінальний погляд на природу, або сутність так званого знання.

У межах цієї перспективи знання сприймається як природний феномен: "соціолог має справу із знанням, включаючи наукове знання виключаючи як із природними явищем. Тому його визначення знання відрізнятиметься

Однак і при цьому знаходиться те, що заслуговує на особливу увагу, а саме: уявлення, котрі сприймаються як очевидні та зрозумілі; уявлення, що є інституціоналізованими; уявлення, які асоціюються з авторитетом тих чи інших соціальних груп. Таким чином, соціологія науки та наукового знання виходить з того, що знанням є все те, що має відповідну соціальну санкцію; водночас думкою можна вважати все індивідуальне.

З цього також випливає нова проблематика соціології науки та науко» нового знання, яка гарантує її дисциплінарну специфічність: учені зосереджуються на процесах поширення ідей та різноманітних факторах, що їх умотивовують. Скажімо, відтепер головні проблеми даної галузі можна сформулювати так: як наукове знання передається від покоління до покоління; наскільки воно е сталим; які процеси беруть участь у його виробництві та збереженні тощо.

Цілком природно, що оригінальність погляду та проблем, які постають, вимагають відповідних принципів. Д. Блур виокремлює чотири принципи "міцної програми:

1) принцип каузальності: соціологічне пояснення знання має бути каузальним, тобто мати за спій предмет ті умови, що спричиняють появу пеш-ніх уявлень та станів знання. Також передбачається наявність причин, підмінних від соціальних, що впливають на генезис наукового знання;

2) приймеш неупередженості: соціологія знання має бути нейтральною щодо істини та хиби, раціонального та ірраціонального, досягнень і невдач. Усе це потребує тлумачення. Обидва боки цієї дихотомії потребують пояснень;

3) принцип симетрії: форма соціологічних пояснень мас бути симетричною. Одні й ті самі типи причин повинні пояснювати як істинні, так і хибні уявлення;

4} принцип рефлексивності: соціологія знання повинна бути рефлексивною, тобто її пояснювальні конструкції мають застосовуватись до самої соціології - у протилежному випадку соціологія являла б собою спростування власних теорій.

Таким чином, процедура пошуку пояснені, в соціології наукового знання майже нічим не відрізняється від аналогічної в інших науках.

41. Опитування та його види. Переваги та недоліки

Опитування -- метод збору соціальної інформації про досліджуваний об'єкт під час безпосереднього (інтерв'ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога і респондента шляхом реєстрації відповідей респондентів на сформульовані запитання.

За допомогою опитування можна одержати інформацію, яка не завжди відображена в документальних джерелах чи доступна прямому спостереженню. До опитування вдаються, коли необхідним, а часто і єдиним, джерелом інформації є людина -- безпосередній учасник, представник, носій досліджуваних явища чи процесу. Вербальна (словесна) інформація, одержана завдяки цьому методу, значно багатша, ніж невербальна. Вона легше піддається кількісному опрацюванню та аналізу, що дає змогу широко використовувати для цього обчислювальну техніку. На користь цьому методу служить і його універсальність, оскільки під час опитування реєструють мотиви діяльності індивідів, результати цієї діяльності. Усе це забезпечує опитуванню переваги щодо методу спостереження або методу аналізу документів.

Якість первинної соціологічної інформації значною мірою залежить від вимірювального інструменту -- соціологічного питальника (бланк інтерв'ю, анкета). Критеріями їх оцінки є стійкість і обґрунтованість.

Стійкість інструменту вимірювання -- ступінь відтворення результатів вимірювання за повторного використання цього інструменту на одній і тій самій групі і за тих самих умов.

Обґрунтованість інструменту вимірювання -- ступінь відповідності зареєстрованих у процесі вимірювання характеристик і характеристик, які планувалося виміряти.

Обґрунтований інструмент вимірювання повинен бути стабільним.

Перевірка якості вимірювального інструменту є складною, трудомісткою, але необхідною процедурою. Без неї не можливо визначити наукову значущість одержаних результатів.

Щодо достовірності зібраної інформації опитування передбачає такі основні фази:

а) адаптацію;

б) досягнення поставленої мети;

в) завершення опитування.

Види опитувань

Заочні (анкетні) опитування.

Одним з найпоширеніших видів опитування є анкетування, яке передбачає самостійне заповнення анкети респондентом. Використовуючи роздаткову, поштову чи надруковану у пресі анкету, дослідник з мінімальною технічною допомогою за короткий час може зібрати первинну інформацію від сотень респондентів. Забезпечуючи повну анонімність, метод анкетування дає змогу ефективніше досліджувати морально-етичні проблеми.

Анкета -- тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов'язаних між собою за встановленими правилами.

За структурою запитання анкети класифікують на відкриті, напівзакриті, закриті (цю групу запитань, у свою чергу, поділяють на альтернативні й неальтернативні). У закритих запитаннях респонденту дають повний перелік варіантів відповідей, пропонуючи обрати один або декілька з них. їх поділяють на альтернативні (коли необхідно вибрати тільки один варіант відповіді) і неальтернативні («питання-меню», які допускають вибір кількох варіантів відповідей). Відкриті запитання не пропонують жодних варіантів відповідей, і респондент може висловлюватися на власний розсуд. Напівзакриті запитання в переліку запропонованих відповідей мають позиції «інше» або «що ще?».

За формою виділяють прямі та непрямі запитання. Прямі запитання дають змогу одержати інформацію безпосередньо від респондента («Чи задоволені Ви своєю роботою?»). Коли ж від респондента необхідно одержати критичну думку про нього, інших людей, негативні явища життя, використовують непрямі запитання, пропонуючи на його розгляд уявну ситуацію, яка не вимагає самооцінки конкретно його якостей та обставин його діяльності.

Основні запитання спрямовані на збір інформації про зміст досліджуваного явища; неосновні -- на з'ясування основного запитання (запитання-фільтри), перевірку щирості, правдивості відповідей респондента (контрольні запитання), встановлення контакту з респондентом (контактні). За змістом їх поділяють на: запитання про факти поведінки, спрямовані на виявлення вчинків, дій та результатів діяльності людей; запитання про факти свідомості (виявляють думки, мотиви, оцінки, очікування, плани респондентів на майбутнє); запитання про особистість респондента (соціально-демографічний блок запитань, що виявляють вік, стать, національність, освіту, професію, сімейний стан та інші статусні характеристики респондентів).

Поштове анкетування полягає в розсиланні анкет та одержанні на них відповідей поштою. Суттєва його перевага полягає у відносно низькій вартості, простоті організації (з підготовкою дослідження, в якому розсилається 2--3 тисячі анкет, легко справляються 2--3 особи). Воно дає змогу одночасно провести опитування на великій території, в тому числі у важкодоступних районах. Незалежність відповідей респондентів від впливу інтерв'юера також сприяє підвищенню надійності результатів соціологічного дослідження. Ще одна перевага -- можливість респондента самостійно обирати зручний для нього час заповнення анкети.

Останнім часом набуває поширення друковане у пресі анкетування.

У практиці соціологічних опитувань метод інтерв'ю використовують рідше, ніж анкетування. Це зумовлено передусім дефіцитом спеціально підготовлених інтерв'юерів.

Соціологічне інтерв'ю -- метод збору соціальної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв'юером і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника.

Вільне інтерв'ю -- тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації запитань.

За формалізованого (стандартизованого) інтерв'ю спілкування інтерв'юера і респондента регламентовано детально розробленим питальником та інструкцією інтерв'юера, який зобов'язаний точно дотримуватись сформульованих запитань та їх послідовності. У стандартизованому інтерв'ю, як правило, переважають закриті запитання. Напівстандартизоване інтерв'ю поєднує в собі особливості двох попередніх видів.

За процедурою проведення інтерв'ю класифікують на: панельне -- багаторазове інтерв'ю одних і тих самих респондентів з одних і тих самих питань через певні проміжки часу; групове -- запланована бесіда, у процесі якої дослідник прагне започаткувати дискусію в групі; клінічне інтерв'ю -- довготривала, глибока бесіда, мета якої одержати інформацію про внутрішні спонуки, мотиви, схильності респондентів; фокусоване інтерв'ю -- короткочасна бесіда, мета якої в отриманні ні інформації про конкретну проблему, процес чи явище, про реакції суб'єкта на задану дію.

Питальник -- документ, в якому сформульовані й тематично згруповані питання, передбачено місце для записів відповідей на них.

42. Інтерв'ю, як вид опитування. Основні проблеми та шляхи подолання

Опросы -- незаменимый прием получения информации о субъективном мире людей, их склонностях, мотивах деятельности, мнениях.

Существуют два больших класса опросных методов: интервью и анкетные опросы.

Интервью -- проводимая по определенному плану беседа, предполагающая прямой контакт интервьюера с респондентом (опрашиваемым), причем запись ответов последнего производится либо интервьюером (его ассистентом), либо механически (на пленку).

Имеется множество разновидностей интервью. По содержанию беседы различают так называемые документальные интервью (изучение событий прошлого, уточнение фактов) и интервью мнений, цель которых выявление оценок, взглядов, суждений; особо выделяются интервью со специалистами-экспертами, причем организация и процедура интервью с экспертами существенно отличаются от обычной системы опроса. По технике проведения существенно разнятся свободные, нестандартизированые и формализированные интервью. Свободные интервью -- это длительная беседа (несколько часов) без строгой детализации вопросов, но по общей программе ("путеводитель интервью). Такие интервью уместны на стадии разведки в формулятивном плане исследования. Стандартизованное интервью предполагает, как и формализованное наблюдение, детальную разработку всей процедуры, включая общий план беседы, последовательность и конструкцию вопросов, варианты возможных ответов.

В зависимости от особенностей процедуры интервью может быть интенсивным ("клиническим, т. е. глубоким, длящимся иногда часами) и фокусированным на выявление относительно узкого круга реакций опрашиваемого. Цель клинического интервью -- получить сведения о внутренних побуждениях, мотивах, склонностях опрашиваемых, а фокусированного - извлечь информацию о реакциях субъекта на заднее воздействие. В фокусированном интервью стремятся определить, какие именно смысловые единицы анализа текста оказались в центре внимания опрошенных, какие -- на периферии и что вовсе не осталось в памяти.

Так называемые ненаправленные интервью носят "терапевтический'' характер. Инициатива течения беседы принадлежит здесь самому респонденту, интервью лишь помогает ему "излить душу.

Нарративное интервью -- направляемый интервьюером свободный рассказ, повествование о жизни.

Наконец, по способу организации можно указать на групповые и индивидуальные интервью. Первые -- это планируемая беседа, в процессе которой исследователь стремится вызвать дискуссию в группе. По существу интервьюер выступает здесь инициатором и ведущим групповой дискуссии по заданной проблеме (например, переход к рыночной экономике или качества некоторого товара в прикладных исследованиях рынка).

Особенности интервьюирования. Интервью напоминает оживленную и непринужденную беседу двух равно заинтересованных в ней людей. Однако один из участников -- интервьюер -- помнит, что в данной ситуации он выступает как профессиональный исследователь, имитирующий роль равноправного собеседника.

Формализованное интервью практически ничем не отличается от опроса по анкете, за исключением того, что ответы записываются не самим респондентом, но интервьюером. К подобному способу прибегают для того, чтобы: (а) убедиться в доброкачественности заполнения вопросника, (б) получить непосредственное впечатление от живой реакции опрашиваемых по предмету исследования (это помогает лучше интерпретировать их суждения) и (в) в случае, когда письменный опрос оказывается невозможным или затруднительным вследствие разнородности аудитории, необходимости пояснить многие вопросы с учетом различий в культуре и образовании респондентов, особенностей физических условий проведения опроса и т. п.

Главная проблема интервью -- сведение к минимуму влияния личности интервьюера. Задача интервюера состоит в том, чтобы избежать этой опасности и постараться непредвзято и объективно зарегистрировать ответы респондента на планируемые вопросы.

Способ "сломать" барьер с опрашиваемыми-- вести себя как можно проще, свободнее, начинать разговор с максимально нейтральных тем.

Обстановка, в которой проходит беседа, должна располагать к спокойному и откровенному разговору. Существует неблагоприятная обстановка (отсутствие отдельного; присутствие третьих лиц ; вмешательство в интервью; многократные перерывы посторонними разговорами, телефонными звонками, хождением) и

удовлетворительная обстановка (наличие изолированного помещения; периодическое присутствие третьих лиц без вмешательства в ход беседы и периодически отвлекающие звонки, шумы).

Для сбора массовой информации надо привлекать возможно большее число интервьюеров. При должной их тренировке и некотором профессионализме индивидуальные ошибки и искажения в массовых данных будут взаимопогашаться.

Ведение беседы предполагает постепенное включение в разговор с таким расчетом, чтобы, добившись более непринужденной атмосферы, поддерживать у интервьюируемого интерес к беседе и вести ее по намеченному плану.

(1) Установление первого контакта. Цель -- создать благоприятную атмосферу для разговора.

Вначале интервьюер называет себя и представляемую им организацию, помня, что не надо подчеркивать свою личную заинтересованность в содержании интервью.

(2) Закрепление контакта и первые вопросы по плану интервью.

На этом этапе продолжается общая разведка. В этот период следует подчеркивать, что получаемая информация важна, интересна.

(3) Переход к основным вопросам интервью должен сопровождаться вводными словами, которые подчеркивают важность последующего разговора. Вопросы на мотивацию -- наиболее трудный этап, где оледует использовать все возможности косвенных, безличных и контрольных вопросов.

(4) Быстрое восстановление контакта с респондентом в случае его утраты. Опрашиваемый может почему-то отказаться отвечать на вопрос или начинает отвечать невпопад.

Причины потери контакта разнообразны: респондент не располагает нужной информацией или затрудняется вспомнить, опрашиваемый не понял цель вопроса или характер ожидаемого ответа, не может сформулировать свою мысль: надо переопросить то же самое иными словами, вопрос сенситивный, респондент не хочет отвечать потому, что не расположен откровенничать на эту тему, он не думает, что интервьюер правильно его поймет и т. п.

(5) Завершение беседы. В ходе беседы интервьюер подытоживает логические части беседы.

Следует максимально использовать выражения, слова, интонации речи опрашиваемого, излагать текст интервью не от третьего лица, а от первого.

Для оценки уровня контакта с респондентом фиксируют два показателя: длительность беседы по мнению опрашиваемого (интуитивно) в сопоставлении с реальной длительностью и собственную оценку контакта, даваемую интервьюером.

43. Шкалування як засіб узгодження компонентів операціоналізма та пов'язані із ним проблеми. Шкалування за Лайкертом та Гуттманом

Нам надо подобрать такой инструмент, который сумеет выявлять и измерять как можно больше подобных составных элементов понятий и одновременно будет достаточно точен, чтобы позволять осмысленным образом определять степень проявления общего понятия в единичном наблюдении. Иными словами, нам нужно такое средство, которое бы улавливало и отображало понятие, подобное понятию «предубежденность», во всех деталях, а кроме того, показывало бы нам, сколько (какая доля) этого понятия содержится в том или ином случае или ответе респондента. Одно из таких средств называется шкалирование. Шкалирование-это процедура объединения ряда относительно узких показателей (в нашем примере это пункты опроса, касающееся отдельных отмеченных респондентами признаков студентов) в единую суммарную меру, которая принимается за отображение более широкого основного понятия (в нашем случае-предубежденности), частью которого является каждый отдельный признак. Так, мы могли бы измерить отношение респондента к различным видам поведения студентов. Нам нужно решить эту задачу так, чтобы могло бы сравнить количество предубежденности (или любого другого измеряемого нами понятия), содержащееся в ответе одного респондента, с количеством ее содержащегося в ответе другого респондента, и в конечном итоге судить о том, кто из респондентов предубежден более. Унифицирующая мера, отображающая определенное основание понятий наз. шкалой. Шкалорирование, или построение шкалы, - это процедура, с помощью которой исследователь формирует шкалу и приписывает отдельным случаям оценки на этой шкале. Есть ли основания полагать, что каждая из отдельных компонентов шкалы (каждый из конкретных вопросов) действительно на прямую с вязан с основным понятием и что все компоненты в сукупности полностью охватывают это понятие. А есть ли реальный смысл в том, чтобы объединять между собой ряд частных показателей, и - коль мы уж это сделали, есть ли смысл навешивать на этот ряд показателей избранный нами ярлык «основного понятия». Действительно ли мнение человека о поведении студентов непосредственно связанных с его мнением о студенческом стиле одежды или о манерах студентов, действительно ли все эти мнения в совокупности отражают степень предубежденности данного лица против студентов. Что касается надежности, то она определяется ответом на вопрос: «Вне зависимости от того что конкретно мы измеряем, последовательно ли мы это делаем?»: чтобы различные показатели, являющееся компонентами шкалы были связаны друг с другом последовательным и осмысленным образом.

Давайте представим что перед нами шкала для измерения ксенофобии, то есть страха и недоверия к иностранцам. И можно ли вообще доверять? Составлена ли она продумано даже для измерения уровня ксенофобии? Таким образом механическое соединение конкретных пунктов с целью их соизмерения в лучшем случае будет лишь четным упражнением, а в худшем-станет источником ошибочных умозаключений. Возможность представления сложного отношения или поведения в виде отдельного числа или оценки, являющаяся неоспоримым преимуществом шкалирования, служит стимулом к использованию этой методики во множестве самых разнообразных случаев.

Шкалирование по Лайкерту.

Каждому респонденту представляется некоторая серия утверждения (пунктов), требующих от него оценочных суждений. Чтобы получить суммарную меру предубежденности, свойственной конкретному индивиду, нужно сложить все оценки, поставленные против его ответов, и суму разделить на число утвержденных пунктов. Чем выше оценка, получаемая респондентом в рамках данной шкалы, тем большим количеством измеряемого признака она обладает. Недостаток шкал этого типа состоит в том, что мы ничего не знаем о взаимодействии между отдельными компонентами шкалы. Каждый из них действительно может измерить разные аспекты одного и того же основного признака и на первый взгляд так оно и есть, однако мы не можем быть в этом абсолютно уверены. Исследователи часто пытаются обойти это затруднение, удостоверившись в том, что между пунктами шкалы существует высокая степень корреляции, но при этом зачастую нарушаются некоторые статистические допущения, касающиеся измерения степени корреляции. Но если поближе присмотреться к типам ответов (т.е. «полностью согласен»), «согласен», мы обнаружим, что они представляют измерения на порядковом уровне Т.Е. они различают взаимоисключение категории и упорядочивают их относительно друг друга (сообщают, в какой степени респондент согласен или нет с некоторым утверждением). Однако они не устанавливают известных и равных интервалов между собой, бессмысленно и некорректно складывают эти числа друг с другом, не говоря уже о том чтобы их усреднять. Более правильная (однако редко применяемая) процедура состоит в вычислении на основании ответов каждого респондента средней величины другого вида - медианы - которая затем приписывается респонденту в качестве оценки шкалы. Кроме описанного нами шкалирования выделяют еще шкалирование по Гуттману и по Терстоуну.

44. Шкалування як засіб узгодження компонентів операціоналізма та пов'язані із ним проблеми. Особливості шкалування за Терстоуном та метод семантичного диференціалу

На следующем этапе каждому утверждению приписывается определенная обобщенная оценка шкалы, указывающая на его относительное положение на шкале; при этом, чем более одобрительным видится арбитрам некоторое утверждение, тем выше его оценка. Многие исследователи вычисляют оценку шкалы, приравнивая ее к среднеарифметическому, т.е. сначала складывая все частные оценки какого либо утверждения, а затем деля суму на число арбитров. Более надежный способ заключается в определении в качестве оценки шкалы медианного значения для каждого утверждения. На данном этапе те пункты (утверждения), которые получили у разных арбитров сильно расходящиеся оценки (например, демонстрирующие разброс в диапазоне 5 или 6 категорий шкалы), устраняются из списка. Окончательно опросный лист попадают 15-20 пунктов, по которым арбитры ближе всего сошлись в оценках. Некоторые типические утверждения, которые могли бы быть включены в шкалу Терстоуна, предназначенную для измерения различных типов отношения населения к студентам. На этапе интервьюирования, респондента из обследуемой выборки просят сказать, с какими из предъявленных пунктов утверждений он согласен или - в альтернативном порядке - какие пункты (но не более 2-3х) наиболее близки к его мнению о рассматриваемом объекте (в нашем случае о студентах). Затем для установления таких образом пунктов определяется медианное значение, какое и приписывается данному респонденту в качестве его оценки шкалы, в качестве обобщения его взглядов на объект. Если ответы респондента оказываются разбросанными по нескольким несмежным точкам шкалы, исследователь обычно делает заключение, что либо у данного индивида нет определенного отношения к исследуемому объекту, либо его отношение отлично от того, который подразумевается в данной шкале. Ответы оказываются тесно сгруппированными на каом-то одном участке шкалы, исследователь в праве сделать вывод о валидности и надежности разработанной им меры. Этим он не в последнюю очередь обязан арбитрам, сыгравшим важную роль в построении исследовательного инструмента.

Якщо не розглядати проблему так детально, то можна сказати, що контент-аналіз -- це якісно-кількісний метод вивчення документів, який характеризується об'єктивністю висновків і строгістю процедури та полягає у квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів. Предметом контент-аналізу можуть бути як проблеми соціальної дійсності котрі висловлюються чи навпаки приховуються у документах, так і внутрішні закономірності самого об'єкта дослідження.

Найбільш простим поділом напрямів к.а. є поділ на:1)кількісний, 2)якісний. Якісний і кількісний види к.а. розрізняються на думку А. Джордж

Тим що першому фіксується присутність чи відсутність елементів змісту,

Тоді як у другому випадку розглядається тільки частота присутності цих елементів. Але будь-який якісний чи кількісний аналіз повинен бути спрямованим, тобто мати чітку мету і ґрунтовну наукову гіпотезу. А. Джордж вважав, що якщо к.а. застосовується до великої кількості даних без чіткої гіпотези, то дослідник марно гає час.

Зазначимо, що за .допомогою контент-аналізу можна досліджувати найрізноманітніші явища. Наведемо кілька прикладів. У 1930 р. американець Ю. Вудяорд провів контент-аналіз іноземних новин у ранкових газетах. На підставі отриманих результатів він зробив висновки щодо суспільної думки, котру створюють ці газети. Іншу тему обрали для свого дослідження у 1958 р. В. Торренс і П. Мідоу. Вони спробували з'ясувати, що, на думку іноземців, є характерним для американців. Для цього вчені обрали 11статей . іноземних газет за 1906-1948 рр. Одиницю дослідження вирішили взяти тему. Усього було зафіксовано 307 тем, які об'єднали у 12 категоріальних класів.

Де одну можливість контент-аналіз продемонстрував під час вивчення дослідницькою групою вчених під керівництвом Челтона Баша з Інституту досліджень у галузі журналістики Стенфордського університету об'єктивного ставлення газет до претендентів у передвиборній боротьбі. Вчені, виходячи з того що будь-яке вербальне спілкування із світом -- це дзеркало, у якому відображаються і комунікатор, і аудиторія. спробували дослідити, чи відбивається точка зору газети (редакційні статті) у новинах, тобто чи виконується на практиці принцип американської журналістики, за яким новини мають бути цілком об'єктивними і не відображати ніяких пристрастей. Об'єктом дослідження стали редакційні статті та новини у 9 республіканських, 2 демократичних і 1 нейтральній каліфорнійських газетах за 2,5 місяці під час передвиборної боротьби за місце у сенаті С.Ш. між Ніксоном і Дугласом у 1950 р. Виявилося, що жодна газета не змогла залишитися сторонньою у новинах про висвітлення ходу передвиборної боротьби.

Таким чином, контент-аналіз дає можливість дослідження документацій різноманітні теми. Уперше можливості контент-аналізу теоретично обгрунтував Г.Д. Лассуе. г І. Зокрема, він писав про можливість з допомогою контент-аналізу досліджувати характер і зміст соціальні зміни.

З допомогою контент-аналізу можна проводити дослідження будь-якого документа чи сукупність документів з метою вивчення як закономірностей внутрішньої побудови документа, так і того, що його породило і для чого він призначений. З високими можливостями к.а. пов'язана необхідність його застосування. В цілому можна зазначити, що у наш час вже жодне дослідження документа не можна зд ійснити без; застосування методу контент-аналізу. Цей метод продовжує свій розвиток і поєднує найкращі можливості якісних методів з перевагами формалізованого, квантифікованого аналізу.

Размещено на Allbest.ru