Основи соціології

Внаслідок чого жінки в більшості суспільств усвідомлюють себе як особистість через відносини та зв'язки з іншими людьми, а у чоловіків усвідомлення себе через відносини з іншими людьми розвинуте значно менше.

Формування тендерної ідентичності відбув. впродовж перших 3-5 років. В цей час формування жіночої ідентичності відбувається в умовах відносин, що постійно розвиваються, бо мати ставиться до дівчини як до собі подібної та в певному сенсі як до свого продовження. Внаслідок чого дівчата, ідентифікуючи себе як жінок, сприймають себе подібними до матері, тим самим зміцнюючи досвід прив'язаності до ін. людини з усвідомленням свого я.

З ін. боку до хлопця мати ставиться як до своєї протилежності, внаслідок чого останній, починаючи усвідомлювати себе :придушує свою першопочаткову любов до матері та емпатичні зв'язки (здатність співчувати матері)Розвиток хлопців передбачає більш чітку індивідуальність та більш активний захист свого я.

У дівчат розвив. здатність до сприйняття потреб та почуттів інших людей як власних. Дівчина виховується особою тієї самої статі, отже вона менше схильна сприймати себе як істоту, що відокремлена від світу.

У хлопців процес відокремлення та формування пов'язаний із тендерною ідентичністю , оскільки відокремлення від матері необх. для розвитку необх. мужності. У дівчат проблема -- формування себе як особистості, що відрізн від інших та є автономною. У хлопців на все життя залиш. Складності у стосунках з іншими людьми.

26. Соціальні та біологічні відмінності між чоловіками та жінками

Маса мозку. При народженні маса мозку дорівнює 390 г у хлопців та 355 г у дівчат. На момент статевого дозрівання маса мозку 1355 г у хлопців, 1230 г у дівчат. Мозок максимально маси у дівчат у 16-18 років, а у хлопців - у 18-20.

Чоловіки і жінки також різняться генотипом, тобто сукупністю генів, що успадковується індивідом. Чоловіки виявляють більше різноманіття генотипу, інакше кажучи, розподіл вроджених ознак у чоловіків більше, ніж у жінок, тобто вони мають як корисних, так і негативних мутацій. Шкідливі мутації у чоловіків: заїкання, дислекція, темпи психічного розвитку.

Психологічні. Хлопці мають більшу вагу та зріст, проте дівчата швидше розвиваються і мають більш чутливу шкіру, виявляють більшу агресивність хлопці, а дівчата розвивають навички розмовляти. Хлопці у 8-10 років починають переважати дівчат у просторовому мисленні та вирішенні задач, дівчата відповідають в 12 років вже підліткам, а хлопці ще розвиваються.

Дорослі чоловіки на 10% вищі на зріст, на 20% мають більшу вагу, на 30% - розвинутий плечовий пояс, на 37% більше пітніють. Чоловіки удвічі сильніші за жінок, мають більш міцну кожну систему, більш розвинені м'язи.

Однак організм жінки має свої переваги. Наприклад, на тілі жінки утворюється більш товстий жировий шар, більша еластичність кров'яних судин та здатність ефективно виробляти жирові речовини. Внаслідок цього організм жінки вирізняється більшою стабільністю у стресових ситуаціях та психофізіологічні функції відновлюються швидше.

Чоловіки набагато частіше ризикують стати жертвами таких хвороб, як емфізема, атеросклероз, частіше страждають від серцевих нападів, частіше стають наркоманами, скоюють самогубства. Крім того, жінки довше живуть. На 100 жінок в 65 років залишається 68 чоловіків, в 75 років - 50 чоловіків, у 100 років - 20 чоловіків.

Відмінності у тривалості життя вище там, де спостерігається більш високий рівень життя взагалі.

Жінки характеризуються більш високим рівнем збудження та меншою мобільністю. Жінки більш уважні до емоційних показників, а їх вербальні потреби вирізняються більшою повнотою. За рівнем інтелекту суттєвих відмінностей не виявлено, хоча спостерігається суттєва відмінність у структурі інтелекту: у жінок більший словниковий запас і глибше знайомство з багатьма аспектами життя. У чоловіків краще розвинуті невербальні показники: конструктивні здібності, просторове мислення, швидкість вироблення зорово-просторових навичок.

Тривожність і невротизм більший у жінок, хоча вони краще дають собі раду. У стресових ситуаціях жінки виявляють реакцію домінування без обвинувачу вальних реакцій, а чоловіки - зовнішньо-обвинувачувальну реакцію.

Для всіх суспільств притаманні певні уявлення про чоловіків і жінок:

27. Гендерна стратифікація сучасного українського суспільства та її наслідки

Общество неоднородно и делится на группы. Логично предположить, что самым простым основанием деления человеческого общества, как и других видов живых существ, становится биологический пол. Модель половых ролей, под которой понимается соответствие поведения индивида стандартам «настоящего мужчины (мальчика)» или «настоящей женщины (девочки)», заданным культурной, этнической, социальной, возрастной, конфессиональной средой. Традиционное патриархатное их понимание сводится к противопоставлению таких «настоящих мужских» качеств, как сила, энергичность, рассудительность, мужество и т.д., таким женским качествам, как слабость, дисциплинированность, чувствительность, капризность и т.д. Анализ соответствующих качеств мужчин и женщин распространяется, с точки зрения модели половых ролей, на экономические, политические, сексуальные особенности и мужчин, и женщин. В этом случае тендерные стереотипы. Выступают основанием, по крайней мере, дихотомичной стратификации общества. Следует выделить по крайней мере два подхода к проблеме тендерной стратификации. Первый основывается на биологическом разделении полов, но предполагает выделение -- в качестве социальных страт -- отдельно мужчин и женщин по всем традиционным основаниям стратификации: национальности (расе), образованию, социальному положению, экономическому доходу (или уровню расходов) и возрасту.

Другой подход предполагает более сложные гендерные различия: выделяются разные типы гендерного поведения. Наиболее известна классификация типов, предложенная в 70-е годы Санлрой Бем: выделяются маскулинные женщины и мужчины (с высокой степенью маскулинности и низкой степенью феминности), феминные женщины и мужчины (с высокой степенью феминностп и низкой степенью маскулинности), андрогинные мужчины. И женщины (с высокой степенью как маскулинности, так и феминности) и недифференийрованные мужчины и женщины (с низкой степенью как маскулинности, так и феминности). На основе выделения типов были проведены интересные исследования, о приспособляемости мужчин и женщин разных типов к изменениям стрессам. В частности был сделан вывод о том, что наиболее приспособленным является андрогинный тип.

28. Пояснення суспільства через звертання до природи людини: Ч. Дарвін та соціобіологія

Робота Ч. Дарвіна „Походженя видів”, видана в 1853р., яка зробила цілий переворот в біології, надала великий вплив на світогляд взагалі. В числі наук які відчули на собі вплив ідей Дарвіна, була і соціологія. Соціал-дарвіністська с оціологія, як і органістична школа, не представляла із себе ні в соціально-політичному, ні в теоретичному плані якогось єдиного направлення. Найбільш відомі представники соціал-дарвінізму - Л. Гумплович, А. Смолл, У. Семнер - хоч і переносили механічно біологічні закони на суспільство, але бачили в них скоріш спільну модель еволюційного процесу. В цьому направлені чітко просліджується спроба поєднання біологізму з психологізмом. Так, більше значення приділяється груповим стосункам, соціальним нормам, фактам духовно психологічного життя, регулюючі і пояснювальна соціальну діяльність, тим факторам, які лежали в основі органістичного направлення в соціології і перш за все в роботах Г. Спенсера, починали набувати якщо не домінуюче ,то у всякому випадку важливе теоретичне положення в загальній системі соціологічних поглядів. Саме вони відкрили шлях до формування наступних етапів і шкіл в соціології.

Наукою, що прагне вивчати суспільство з точки зору біологічної організації людини, сьогодні стала соціобіологія, підгрунтя якої було закладено американським вченим Е. Вілсоном. У праці „Соціобіологія: новий синтез”(1975) він навів класичне визначення останньої: ”Систематичне дослідження біологічного підгрунтя усіх форм соціальної поведінки усих видів організмів, включаючи людину”. Однією з найбільш відомих ідей соціобіологів є ідея так званої репродуктивної стратегії , що „являє собою модель поведінки, до якої приходять через еволюційний добір і яка сприяє шансам на виживання нащадка”.

29. Соціалізація: визначення, принципи, види та агенти. Відмінності між соціалізацією дорослих та дітей. Випадки „мауглі” та госпіталізм

Головним соціальним процесом, через який здійснюється взаємодія між особистістю та суспільством, є процес соціалізації.

Соціалізація - процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи спільнот( група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.

Агентами соціалізації є сім'я, сусіди, ровесники, вихователі та вчителі, колеги і знайомі, засоби масової інформації, соціальні інститути, насамперед культурно-виховні, референтні групи тощо. Соціалізація здійснюється протягом усього життя людини, поділяючись на первинну (соціалізація дитини) та вторинну ( соціалізація дорослих). Це відбувається тому, що умови життя людини, а значить і вона сама, постійно змінюється, вимагають входження у нові соціальні ролі та змін статусу, інколи докорінних. Але якщо під час соціалізації дитини головною для неї є соціальна адаптація (пристосування до суспільного середовища), то для соціалізації молодої і навіть соціально зрілої людини основну роль відіграє інтеріоризація (формування внутрішньої структури людської психіки, переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє „Я” особистості).Результатом інтеріоризації є індивідуальність особистості. З. Фрейд виокремлює такі механізми соціалізації :

імітація - усвідомлені спроби дитини копіювати і наслідувати поведінку дорослих і друзів;

ідентифікація - засвоєння дітьми поведінки батьків, соціальних цінностей і норм як власних.

Почуття сорому і провини - негативні механізми соціалізації, що забороняють і придушують деякі моделі поведінки.

Ці механізми спрацьовують переважно на стадії дитинства. Але думки Фрейда були пристосовані деякими соціологами і до стадії дорослого життя особистості.

Залежно від віку індивіда розрізняють чотири основних етапи соціалізації: 1. Соціалізація дитини. 2. Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна). 3. Тривала(концептуальна) цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості у період від 17-18 до 23-25 років). 4. Соціалізація дорослих.

Процес соціалізації особи має дві форми соціальну адаптацію та інтериоризацію Поняття адаптація введено в біології для визначення пристосування структури та функції організмів до умов існування і звикання до них. Адаптація - обов'язковий етап включення людини в систему суспільних відносин.

Ученим відомо не так вже й багато дітей-мауглі. Перший документально підтверджений випадок дитини, яка прожила перші роки свого життя поза сферою так званих нормальних людських контактів, датується 9 січня 1800р., коли „з лісу, неподалік від села Сен-Серен у південній Франції, вийшло дивне створіння”. Як незабаром з'ясувалося, то був хлопчик віком років 11-12, але хоч він ішов на двох ногах, все ж більше скидався на дикого звіра, ніж на людину. Ві видавав лише дивні звуки і гарчання.

Інший приклад - це справжній випадок мауглі. Англійські місіонери в Індії знайшли дівчинку у віці приблизно 8 років. Вважається, що батьки кинули її напризволяще ще тоді коли вона була ще грудною дитиною; також вважається , що вижила дівчинка завдяки вовкам. Коли її знайшли ,то цілком природно, дівчина вкрай вороже ставилася до інших людей, бігала без одягу просто неба та споживала сире м'ясо.

Далі хронологічно і змістовно йдуть 2 схожих випадки: Анна та Ізабелла. Внаслідок несприятлих сімейних обставин обидві дівчинки були насильно ізольовані від інших людей та обмежені в емоційних стосунках з батьками.

І останній випадок: Дженні, яку знайшли у 1970р., у віці 13 років у Каліфорнії. Із Ддженні жорстоко поводилися її батьки, з 2-х річного віку вона була прив'язана до стільця з отвором, що стояв у темному гаражі. У 13 років її вага не перевищувала 27 кг., а за розумовим розвитком вона відповідала 1-ій нормальній дитині. Після інтенсивного лікування вона видужала фізично, проте досі розмовляє як маленька дівчинка; Зараз вона живе у притулку для дорослих інвалідів із порушеннями розвитку.

Зважаючи на ці дані, соціобіологи останнім часом дещо відійшли від своїх попередніх, як виявилося, спрощених уявлень. Так повертаючись до дітей -мауглі, Ст. Пінкер, один з провідних психолінгвістів, визнає : „Серед тих дітей -мауглі, яких знаходять по лісах або в домівках психічно неповноцінних батьків після пубертатного віку, деякі опановують слова... проте вони ніколи не бувають здатні на те, щоб опанувати граматику мови в повному обсязі”.

30. Девіантна, деліквентна та злочинні види поведінки: біологічні, психологічні та соціологічні пояснення

Девіантна поведінка - це вчинок, дія людини (групи осіб), що не відповідає нормам та очікуванням, які офіційно встановлені або фактично склалися у даному суспільстві (культурі, субкультурі, групі)

Розрізняються три головних підходи у визначенні девіантної поведінки: по-перше, девіантність може розумітись, як поведінка, що порушує встановлені норми; по друге, девіантність розглядається, як порушення прав людини; нарешті, девіантність тлумачиться, як соціальна конструкція, тобто явище, що створюється.

Функції девіантної поведінки:1) девіантна поведінка підтверджує культурні цінності та норми: люди керуються певними цінностями, що впорядковують їх життя. Однак, будь-які цінності та норми обов'язково передбачають свою протилежність, а це і є девіантна поведінка. 2) реаікція на девіантність уточнює межі морального: вважаючи окремих людей девіантними, суспільство розмежовує те, що має бути, та те, чого бути не повинно.

3) реакція на девіантність сприяє соціальному об'єднанню: звичайна реакція людей на істотний рівень девіантності є спільним обуренням. Тим самим люди підтверджують соціальні та моральні зв'язки, що їх об'єднують.

4)девіантна поведінка штовхає до реалізації соціальних змін: девіантні люди зсувають межі можливого для суспільства, пропонуючи альтернативи існуючому стану речей та штовхаючи суспільство до змін. Те, що сьогодні розуміється як девіація, завтра обертається нормою: згадаємо лише будь-яку релігію.

Делінквентна поведінка- це порушення будь-яких формальних норм. делінквенти оцінюють своє реальне "я" менш позитивно, особливо у частині, що стосується моральних, особистісних, соціальних та сімейних компонент. постійні невдачі, призводять делінквентів до заниження почуття власної цінності, що й спричиняє делінквентність як альтернативу звичайній поведінці. Делінквенти характеризуються не досить високим рівнем вирішення проблемних ситуацій, тобто вони досить погано уявляють собі її наслідки.

Злочинність - це соціальний та мовний конструкт: соціальний тому, що саме суспільство безпосередньо бере участь у створенні сьогоднішнього образу злочинності; мовний же тому, що певні стійкі суспільні уявлення зберігаються в мові.

Біологічні пояснення кримінальні типи можна пізнати за формою черепа. Інший популярний метод- це спадкові чинники. Одна з пізніших теорій розрізняла , що девіантна поведінка залежить від тілесної будови тіла.

31. Соціологічні виміри явної та латентної злочинності в Україні

В цілому, останні 20 років злочинність в У. зростає. хоча є певні нюанси: в період з 1986 - по 1995р. злочинність в У. збільшилась більш, ніж в 2,5 разів, темпи - більш 11% щороку, пік припав на 1992р.(збільшення на 18%). В цей період був зафіксований найбільший коефіцієнт злочинності - 1245. Після цього злочинність в У. постійно падає. Найбільше скорочення спостерігається в 1999 - 2000р. Але, навіть, по абсолютними та відносними показниками, злочинність зросла в 2рази. Є сумніви, що дані офіційної статистики відповідають дійсності. Ці сумніви спричинені: 1) рівнем розкриття злочинності (менше 90%); 2) кількість розкриття злочинів зросла приблизно на 11%, а кількість самих злочинів - на 200%; 3) за даними досліджень, що охопили 23 найпоширеніших злочинів, рівень злочинності сягає не менше 30%. Найбільш часто злочини скоюють молоді люди (до 30р.) - більш, ніж 57%. Тут лідирують хакерство (100%), військові злочини, статева недоторканість особи (68%), проти власності (65%).

Незважаючи на уявлення про жінку, як про берегиню, аналіз ставлення жінок, що скоюють злочин, свідчить про протилежне - з'ясовується, що злочини, які вчинили жінки, розглядаються, як порушення моралі родинно-шлюбних відносин тих порядків, які освячені релігією, тому відносились до тяжких та суворо карались. Релігія завжди розглядає жінку, як активне начало(тілесне, пристрасне), тому формується уявлення про перебільшену схильність жінок до злочинної поведінки. Питома вага жінок, які вчинили злочини в У. не більше 17%. Коефіцієнт кримінальної активності у жінок у 6р. менше за показники активності чоловіків. Питома вага жінок серед засуджених приблизно 14%. Особливістю жіночої злочинності в У. є її підвищена схильність до зловживання спиртними напоями. Частка жінок, засуджених до позбавлення волі, яким суд призначив лікування, на 10% більше, ніж у чоловіків. 90% жінок, що вчинили вбивство на побутовому рівні були в стані алкогольного сп'яніння. Кожна 5-та жінка, яка відбуває покарання за вбивство і 3-тя за крадіжку - алкогольно залежні.

Жіноча злочинність являється насильницько-спрямованою. Найбільш питому вагу серед жінок насильницької злочинності є вбивства на сімейному підґрунті. В цілому, виокремлюють 3 найбільш великих категорії засуджених жінок, які становлять найбільшу питому вагу в місцях позбавлення волі: злочини проти власності (10%), з наркотиками (30%), насильство (20%). Жінки, що скоюють злочин, зазвичай знаходяться в скрутному фінансовому становищі (45%).

Рецидивна злочинність молоді зростає щорічно на 7,5%. Серед цієї групи злочинців вищу освіту мають 0,4%, середню - 10%, незакінчену - 45%.

32. Культура як соціальна система: визначення поняття та фундаментальні ознаки

Культура -- исторически сложившаяся совокупность социальных норм и ценностей данной общественной системы. Нормы и ценности культуры генетически не наследуются, потому культура своим существованием демонстрирует социальную природу, выражая в каждый момент направленность общества на создание, хранение и распространение результатов человеческой деятельности. Культура как явление соткана из сознания, его элементов. Но культура не вообще сознание, не отдельные его элементы, а способ, метод ценностного освоения действительности. Ведь, способ, метод выявления ценностей и есть культура. Культура -- взгляд на мир сквозь призму Добра и, Зла, полезного и вредного, умного и глупого, прекрасного и безобразного и т. д. Как способ освоения действительности, культура -- не отдельные оценки, нормы, не их набор, сумма, а лишь ценностные элементы, взятые как целостность. Внутреннее сопряжение культуры проявляется в виде "устойчивой логически прослеживаемой в основных элементах сознания определенности восприятия мира, оценки реальных явлений, ценностей -- ментальности. Изменение взаимосвязей людей приводит к эволюции культуры. С такой точки зрения мир человеческой культуры выступает сферой формирования, развития и проявления сущностных сил человека, их реализации в природе и обществе.

Определяя смысл, значение и содержание понятия культура, важно уяснить: в современных условиях культура не просто научное понятие, нуждающееся лишь в однозначном определении, но и реальная практическая проблема, требующая во всех сферах разрешения. Речь идет не об обыденном, а о научном понимании культуры. Ведь трудно назвать иное понятие, которое имело бы столько же различных смысловых оттенков. Часто говорят о культуре поведения, культуре быта, культуре чувств, культуре управления, культуре досуга и т. п. Говорят и о культурном человеке, культурной семье и т. д. В обыденном сознании понятие культура служит обычно оценочной для характеристики отдельного человека, той или иной социальной общности. Что же касается научного понятия культуры, то рассматриваем-ее как совокупность материальных и духовных ценностей, созданных и создаваемых в результате созидательной деятельности людей. Духовная культура *-- есть результат развития духовной жизни, продукт человеческого творчества,, представляя развивающуюся совокупность духовных ценностей, само производство ценностей и систем соответствующих культурно-просветительских учреждений. Это понятие охватывает не только уже созданные ценности, но и сам Процесс их производства, распределения и потребления. В социологии под культурой понимается не отношение вещей и не отношение ролей в системе социальной организации, а отношения самих людей, которые связывают их в качестве личностей и субъектов общественного развития. Духовная культура чрезвычайно сложное и специфическое общественное явление. Перед лицом культуры природа и общество обнаруживают глубочайшее внутреннее родство: закономерности социального организма функционируют с такой же объективной необходимостью, как и все иные природные организмы.

С позиций социологии фиксируется три основные сферы проявления человеческой культуры. Во-первых, отношение человека к окружающей природе. В современных условиях культура и личность, культура и общество измеряются степенью сознания той ситуации, при которой человек во избежание непоправимых последствий должен ответственно относиться к среде обитания. Культура человеческого общества -- в гармонии его взаимосвязей с природой, проявляющейся в самых различных сферах: на производстве, на отдыхе, в быту. Во-вторых, культура -- отношение человека к другому. От степени осознания факта взаимосвязи людей зависит уровень культуры межличностных, межгосударственных, межэтнических отношений, культурный климат взаимоотношений в коллективе, в быту, в семье. В-третьих, культура -- отношение человека к самому себе. Культурная деятельность индивида -- это постоянное самовоспитание, самопознание, самодисциплина, саморазвитие. Уровень культуры личности проявляется в выработке позитивного отношения к приобретению знаний, в формировании устойчивых нравственных принципов, в развитом чувстве красоты, в. благородном внешнем облике, в поддержании хорошего здоровья.

Культуру различают -- материальную и духовную, соответственно двум основным видам производства -- материального и духовного. Выделяя такие виды культуры, нельзя забывать, что культура -- единая целостная система, все элементы которой взаимосвязаны. Но выделение видов культуры -- материальной и духовной, оправдано тем, что каждая из них обладает спецификой и играет особую роль в развитии общественных отношений.

Материальная культура охватывает всю сферу материальной деятельности и ее результаты (орудия труда, жилища, средства транспорта, предметы обихода), представляя материализацию человеческих идей, овеществление знания. Связанная с преобразованием окружающей среды, материальная культура включает, во-первых, целесообразное формирование материальной среды производства, во-вторых, изменение материальной среды быта, и, в-третьих, изменение социальной среды физического развития человека.

Духовная культура -- весьма сложная и многогранная система, включающая все виды и формы и уровни общественного сознания, системы образования и воспитания, системы учреждений культуры. Сюда же относятся все виды познания и просвещения, все формы и типы литературы, искусства, философии, религии, науки, нравственности. Духовная культура играет огромную роль в формировании всесторонне развитой и социально активной личности в условиях построения демократического общества. Если духовная жизнь общества -- относительно самостоятельная специфическая сфера жизни общества, связанная с производством и распределением общественного сознания и с удовлетворением духовных потребностей членов общества, находящаяся в духовной деятельности людей, то духовная культура -- совокупность материальных и духовных ценностей, созданных и создаваемых вследствие творческой деятельности людей.

Признавая относительную самостоятельность духовной культуры, учитывая всю ее специфику, социология решительно противостоит концепциям культуры, рассматривающих ее в отрыве от социальной жизни, от интересов социальных общностей, как форму выражения некоего духовного начала. Социология исходит из того, что духовное производство развивается вместе с материальным, что в антагонистических обществах культурное развитие отражает борьбу классов индустриальных, постиндустриальных, социально-интегрированных обществах формируется совершенно новая общечеловеческая культура, ядром которой становятся общечеловеческие интересы и ценности- Если материальная культура преимущественно представляет достижения в овладении силами природы, то духовная культура характеризует уровень и глубину познания природы и общества.

33. Мова як фактор творення суспільства та людини: деякі поняття, гіпотези та результати сучасної соціолінгвістики

Соціолінгвістику можна визначити не просто як пошук співвідношень між мовою та суп., а як пошук системної кореляції мовної структури та структ. соціальної, а також як спробу встановити каузальні (причинні) зв'язки між ними в тому чи ін. напрямку. Споч. Підґрунтям для виникнення соціолінгв. було спостереження Сепіра та Уорфа, згідно з якими мова на може розглядатись як простий посередник між нашими думками. Більш того мова обумовлює майже усе, що ми сприймаємо та відчуваємо, це спостереження згодом отримало назву гіпотеза Сепіра-Уорфа: «Ми розчленовуємо природу у напрямку, що підказується нашою рідною мовою, ми виокремлюємо у світі ті чи ін. явища зовсім не тому, що вони самоочевидні, навпаки світ предстає перед нами як калейдоскопічний потік вражень, котрий повинен бути організ. нашою свідомістю, а це здебільшого означає мовною системою, що зберіг. у нашій свідомості. Ми розчленовуємо світ, організуємо його поняття та розподіляємо означення так, а не інакше саме тому що ми учасники угоди, яка приписує таку сист-цію. Така угода має силу для певного колективу та закріплена у системі моделей нашої мови. Ця угода звісно ніяк і ніким не сформул-на та лише мається на увазі, але ми учасники цієї угоди, ми взагалі не зможемо розмовляти, якщо тільки не підпишемось під сист-цію та класиф-цію, що обумовлена вказаною угодою.»

На думку Уорфа, кожна мова це не просто засіб обміну думками, це те, що формує саму думку. І не в останню чергу так склалось тому, що кожній мові притаманні свої специфічні уявлення про такі фунд-ні речі, як простір, час, матерія. Зокрема англ..мові притам. так звана об'єктивізація часу, коли останній позначається у вигляді іменників подібно того, як цими імен. познач-ся суто матеріальні речі. Таким чином наші особисті переживання таких часових явищ як мить, ранок, весна познач-ся так, як познач-ся речі. І тому вони можуть рахуватись та утворювати множину, так само як ми це робимо із речами. Тобто сказати «декілька хвилин» - це все одно, що сказати «декілька пляшок молока». Унаслідок цього уявлення про час притам-не англ..мові нагадує світу, що розділ. на рівні відрізки, які потребують заповнення. Наслідком такого уявлення є декілька речей:

1.Поява рахунку, тобто вимірювання часу, нарах. з/п, виходячи з відробл-го часу.

2. Інтерес до точної послідовності (щоденники, календарі).

3. Інтерес до минулого (літописи).

На думку Уорфа, без об'єктивізації виникн-ня всього цього було б неможливо. І нам здається, що ця об'єктивізація є очевидною оскільки ми її засвоїли в ран-му дитинстві. Однак існ-ть культури, мова яких не передб-є цієї об'єктивізації, а отже не передб-є усіх пов'язаних з нею речей (мова індійців Хопі).

34. Сім'я: визначення, види та тенденції розвитку. Альтернативні форми сім'ї на сучасному етапі

Сім'я - соціальний інститут і мала соціальна група, що має історично визначену організацію, члени якої пов'язані родинними стосунками, спільним побутом і взаємною моральною відповідальністю дорослі члени якої беруть на себе відповідальність за опіку над дітьми.

Фактично в усіх суспільствах ми можемо ідентифікувати те, що соціологи та антропологи називають нуклеарною сім'єю: це двоє дорослих, які живуть в одній оселі з власними або всиновленими дітьми. Коли близькі родичі живуть у тій самій оселі з якимось подружжям та їхніми дітьми або перебувають у постійному й тісному зв'язку одні з одними, ми говоримо про розширену сім'ю. В західних суспільствах сім'я асоціюється з моногамією: для чоловіка й для жінки вважається незаконним бути одруженими більше, аніж з одним індивідом водночас. Існує також полігамія - такий різновид шлюбу, який допускає чоловікові (полігінія) або жінці (поліандрія) мати більше одного партнера водночас. Залежно від сфери вибору чоловіка або жінки розрізняють ендогамні (укладаються між партнерами однієї соц. групи) та екзогамні (між партнерами з різних соц. груп). Залежно від ієрархії престижу та влади: патріархальні (влада належить чоловікові), матріархальні (влада у жінки), егалітарні (влада розподіляється порівну між чоловіком та жінкою). Коли молоді мешкають у домі батьків чоловіка, мова йде про патрилокальну сім'ю, а коли у домі батьків жінки - матрилокальна.

Наприклад, британська родина патрилінійна та нелокальна. Патрилінійна спадковість означає, що діти беруть собі прізвище батька, та й власність звичайно передається по чоловічій лінії. Але багато суспільств у світі є матрилінійними, де прізвище, а часто й власність, передаються по жіночій лінії. Розмаїття форм сім'ї і далі існує в різних суспільствах у всьому світі. Найважливіші зміни, які сьогодні відбуваються у всьому світі, такі: - існує загальна тенденція вільно обирати собі дружину чи чоловіка. - рівень сексуальної свободи зростає, де раніше суворо обмежувалися. - права жінки визнаються дедалі ширше як у питаннях укладення шлюбу, так і в опрацюванні рішень у сім'ї. - шлюби між родичами стають менш звичним явищем. - розширені сім'ї та ін. групи спорідненості знижують свій вплив.

35. Деякі приховані сторони сімейного життя: насильство щодо дітей, жінок та чоловіків

Насильство в сім'ї -- це теж переважно пріоритет чоловіка. Ми можемо визначити домашнє насильство як застосування фізичної сили одним із членів родини до іншого або інших. Дослідження показують, що найпершими об'єктами насильства знову ж таки стають діти, надто ж малі діти віком до шести років. Другий широко розповсюджений вид -- це насильство чоловіків стосовно жінок. Проте буває, що й жінки вдаються до домашнього насильства, спрямованого проти малих дітей та проти своїх чоловіків.

Сімейний дім сьогодні -- найнебезпечніше місце в усьому суспільстві. Якщо вдатися до статистики, то особа будь-якого віку й будь-якої статі з набагато більшою ймовірністю може стати жертвою нападу п себе вдома, аніж уночі на вулиці. Одне з чотирьох убивств, які здійснюються у Британії, -- це вбивство одного члена родини іншим. Іноді доводиться чути думку, що жінки чинять не менше насильства у себе вдома проти дітей та своїх чоловіків, аніж ці останні. Деякі опитування справді показують, що жінки б'ють чоловіків іноді не рідше, ніж навпаки. Проте насильство з боку жінок. Має більш обмежений і епізодичний характер, аніж чоловіче насильство, й жінки рідко завдають своїм жертвам серйозної фізичної шкоди. «Биття жінок» -- регулярну знущання чоловіків над жінками -- не має справжнього еквіваленту з протилежного боку. Чоловіки, які фізично кривдять своїх, дітей, теж роблять це набагато систематичніше, аніж жінки, і їхні знущання залишають набагато триваліший слід.

Чому домашнє насильство настільки поширене? Тут можна назвати цілу пияку чинників. Один із них -- це поєднання емоційної напруги та персональної інтимності, характерне для родинного життя. Родинні стосунки часто заряджені сильними емоціями, коли любов і ненависть часто змішуються. Сварки, що спалахують у домашньому середовищі, породжують антагонізми, які не відчуваються так гостро в інших соціальних контекстах. Те, що спочатку здається дріб'язковим інцидентом, може спричинитися до справжньої ворожнечі між подружжям або між батьками й дітьми. Чоловік, толерантний до ексцентричності в поведінці інших жінок, може вкрай розлютитися, якщо його дружина надто розбалакається десь на вечірці або розкриє інтимні подробиці, які йому хотілося б зберегти в таємниці.

Другий чинник -- це те, ЩФ чимало виявів насильства в родині люди толерують, а іноді схвалюються. Та хоча суспільне санкціоновані форми сімейного насильства й носять обмежений характер, вони легко можуть вилитися в значно небезпечніші прояви. Не так багато знайдеться дітей у Британії, яких би котрийсь із батьків не ляснув або принаймні легенько не вдарив. Такі вчинки часто відверто схвалюються людьми сторонніми й навряд чи розцінюються як вияви «насильства». Якщо ж дитину лясне десь у крамниці хтось чужий за те, що вона щось не так зробила або сказала, це буде сприйнято зовсім інакше. Проте насильство залишається насильством, хоч би хто його здійснював.

Існує загальне правило, що ані на службі, ані в інших громадських місцях ніхто не має права нікого вдарити, хоч би якою запеклою була суперечка. Зовсім інакше стоять справи в родині. Чимало досліджень показують, що істотна частка подружніх пар дотримуються переконання, що за певних обставин чоловік або дружина можуть із повним правом ударити партнера.

Проте насильство в сім'ї тільки віддзеркалює ширші моделі насильницької поведінки. Багато з тих чоловіків, які фізично знущаються зі своїх дружин та дітей, припускаються насильства й за інших обставин. Здійснене Джефрі Фаґаном та його колеґами вибіркове національне опитування побитих дружин показало, що більш як половина їхніх чоловіків брутально поводилися не тільки зі своїми шлюбними партнерами, а й з іншими людьми. Понад вісімдесят відсотків таких чоловіків потрапляли бодай один раз під арешт за участь у бійках недомашнього характеру.

36. Соціологічні дослідження визначення, види функції та основні категорії

Соціологічне дослідження ,як система логічно послідовних методологічних і організаційно-технічних процедур, пов'язаних між собою єдиною метою: отримати достовірну інформацію про ті соціальні явища або процеси, що вивчаються, про тенденції або суперечності їх функціонування і розвитку, щоб ці дані могли бути використані у практиці соціального управління різноманітними галузями суспільного життя. Являє собою багатогранний науковий процес вироблення нових знань, який об'єднує як теоретико-методологічний, так і емпіричний рівні соціального пізнання, що відповідно забезпечує його цілісність і дає конкретне уявлення про будь-які сторони соціальної реальності, про різноманітні види суспільної діяльності людей.

Етапи: 1)підготовка соціологічного дослідження.2)збирання первинної соціологічної інформації.3)підготовка зібраної інформації до опрацювання та безпосереднє її опрацювання.4)аналіз отриманої інформації, підбиття підсумків дослідження та розробка відповідних висновків та рекомендацій.

Соціологічні дослідження поділяють на теоретичні і емпіричні. Проблема співвідношення теоретичного і емпіричного в науковому пізнанні містить в собі два аспекти: функціональний і генетичний.

Функціональний - аспект стосується співвідношення розвиненого теоретичного апарату науки та її емпіричного базису.

Генетичний - аспект проблеми співвідношення теоретичного і емпіричного знання в соціологічній науці стосується формування теоретичного апарату, в тому числі наукової теорії, переходу від емпіричної стадії соціологічної науки до теоретичної її стадії.

Соціологічне дослідження складається з трьох основних стадій, кожна з яких може представляти собою самостійне дослідження.

Перша стадія - методологічна - пов'язана з розробкою програми соціологічного дослідження на основі або вже наявних знань і методів, або сформовано заново та спеціально призначених для даного дослідження .

Друга стадія- емпірична- пов'язана з одержанням емпіричного знання. Це передусім соціологічне дослідження, робота, як кажуть, на обєкт, тобто збирання соціологічної інформації, її обробка та аналіз.

Третя стадія- теоретична- пов'язана з одержанням теоретичного знання, побудовою, наприклад, типології, формування і розвитком соціологічних теорій.

37. Валідність та надійність соціологічної інформації: визначення, види та співвідношення

Валідність-це ступінь відповідності вимірювання поняттям, які ці вимірювання повинні віддзеркалювати.

Процес оцінки валідності вимірювань називається валідізацієй. Існує 4 типи валідізації:

1) Прагматическая валидизация - сверить результаты, полученные путем использования показателя с результатами, полученными путем использования другого показателя, признанного в качестве валидного измерения соответствующего понятия; или проверить прогностическую валидность показателя, использовав его для предсказания событий, отражающих измеряемое понятие.

2) Внутренняя валидизация- сделать вывод о валидности показателя на основании его соотношения с другими для того же самого понятия, использующего множественные показатели. Внешняя валидизация- сделать вывод о валидности показателя на основании его соотношения с показателями для других понятий, с которыми измеряемое понятие должно быть связано.

3) Дискриминантная валидизация- сделать вывод о валидности показателя на основании степени несоответствия показателям для других понятий, теоретически отличных от измеряемого понятия.

4) Очевидная валидизация- признать валидность, исходя из непосредственной очевидности показателя.

Надежность - это измерение, при котором при неоднократном применении некоторого измерения один и тот же объект получает одно и тоже значение. Измерение может быть вполне надежным и все-таки невалидным. Например, в какой степени люди в разных государствах одобряют политику своего правительства. Вопросы, задаваемые в ходе обследования, могут привести к невалидным измерениям, поскольку в авторитарных странах люди боятся говорить правду о том, что они думают. Так как данный фактор обусловливает скорее систематическую, чем случайную ошибку, вопросы могли бы давать весьма устойчивые результаты. Вне зависимости от того, сколько раз их спрашивают, люди могли бы отвечать одно и то же. Это, однако, не делает измерение валидным.

Таким образом, измерение может быть надежным, не будучи валидным, но не может быть валидным, не будучи надежным.

38. Вибірка т її види. Репрезентативність та процедури її досягнення

Совокупность -- это любая группа людей организующих, интересующих нас событий, относительно которых мы хотим сделать выводы, а случай, или объект,- любой элемент такой совокупности. Выборка- любая подгруппа совокупности случаев (объектов), выделенная для анализа.

Репрезентативная выборка -- это такая выборка, в которой все основные признаки генеральной совокупности, из которой извлечена данная выборка, представлены приблизительно в той же пропорции или с той же частотой, с которой данный признак выступает в этой генеральной совокупности.

Репрезентативная выборка представляет собой микрокосм, меньшую по размеру, но точную модель генеральной совокупности, которую она должна отражать

В той степени, в какой выборка является репрезентативной, выводы, основанные на изучении этой выборки, можно без всяких опасений считать применимыми к исходной совокупности. Это распространение результатов и есть то, что мы называем генерализуемостью.

Ведущий принцип, лежащий в основе такой процедуры, -- это принцип рандомизации, случайности. Выборка называется случайной (иногда мы будем говорить простая случайная или чистая случайная выборка), если выполняется два условия. Во-первых, выборка должна быть построена таким образом, чтобы любой человек или объект в пределах совокупности имел равные возможности быть отобранным для анализа. Во-вторых, выборка должна быть сформирована так, чтобы любое сочетание из п объектов (где п -- просто количество объектов, или случаев, в выборке) имело равные возможности быть отобранным для анализа. Все это звучит довольно сложно. И действительно, это более строгое определение случайности, чем то, которым мы пользуемся в быту, однако в основе своей случайный выбор -- довольно простое и незамысловатое понятие. Это почти то же самое, что выбор с помощью лотереи.

При исследовании совокупностей, которые слишком , велики, для того чтобы можно было осуществить настоящую лотерею, часто используются простые случайные выборки.

По этой причин этой процедуры формирования случайной выборки часто видоизменяют, чтобы увеличить их возможности. Один из таких распространенных вариантов называется систематической случайной выборкой и используется тогда, когда мы хотим исследовать сравнительно большую совокупность, каждый член которой занесен в единый список, такой, как, например, телефонная книга, список студентов, список зарегистрированных избирателей, индекс или оглавление, повестка дня или список членов какой-либо организации. Процедура выглядит следующим образом.

Подсчитайте (или оцените) количество объектов в совокупности и разделите его на желательное количество объектов в выборке (обсуждается ниже в данной главе). Если обозначить результат через к, то фактически можно сказать, что мы хотим выбрать один из каждых к объектов, или, говоря по-другому, каждый к-й объект. Это можно пояснить на примере. Предположим, что из совокупности в 10 000 публичных заявлений, сделанных министерством обороны, мы хотим сформировать выборку размером в 500 документов; предположим также, что мы как свои пять пальцев знаем хронологический список, включающий все 10 000 документов. Чтобы отобрать систематическую случайную выборку:

1. Мы делим количество объектов в совокупности на желательный размер выборки, чтобы определить число к (в данном случае `= 10 000:500=20).

2. С помощью таблицы случайных чисел мы выбираем номер объекта между I и А (в нашем примере между 1 и 20) для включения в нашу выборку.

3. Мы движемся по списку документов, выбирая каждый к-й (двадцатый) объект.

Случайная выборка -- это выборка, в которой каждый конкретный объект и каждое возможное сочетание из п объектов имеют равную вероятность быть выбранными. В систематической случайной выборке выполняется только одно из этих условий. Поскольку формирование такой выборки начинается с выбора по таблице случайных чисел первого объекта, любой объект из совокупности в конечном счете имеет равные возможности войти в выборку (хотя и не обязательно при первой попытке, так как она осуществляется в пределах от 1 до k). Однако поскольку далее мы выбираем лишь объекты, отстоящие на к номеров один от другого, не всякое возможное сочетание оказывается допустимым.

Простая случайная выборка -- это идеал, к которому мы стремимся, а систематическая случайная выборка -- приближение к этому идеалу. Однако очень часто исследуемая ситуация такова, что не позволяет применить ни тот, ни другой метод. В

Существует метод, сохраняющий ценные для нас достоинства случайного выбора и лишенный большинства отмеченных недостатков. Этот метод (его называют либо методом кластерной выборки, либо методом многоступенчатого случайного районирования) нашел широкое применение в выборочном исследовании. В основе многоступенчатой случайной районированной выборки лежит следующее соображение: вместо того чтобы считать в качестве членов выборки конкретных людей, будем рассматривать их как жителей того или иного пункта.

Необходимо упомянуть еще один метод, хотя это скорее не процедура выбора, а всего лишь стратегия. Этот метод известен под названием стратифицированного формирования выборки и используется в первую очередь тогда, когда мы хотим детально исследовать некоторую подгруппу совокупности, которая так мала, что случайная выборка будет содержать слишком небольшое для такого анализа количество членов этой подгруппы.

Иногда более полезными могут оказаться другие виды выборок. Одна из них -- это квотная выборка, когда члены совокупности классифицируются в соответствии с несколькими релевантными характеристиками (такими, как пол, возраст или идентификация партийной принадлежности) и лица, обладающие такими свойствами, отбираются в количестве, пропорциональном их доле в совокупности. Еще один тип -- это экспертная выборка, когда наблюдатель просто выбирает те объекты, которые он по какой-то причине считает типичными или репрезентативными для той совокупности, из которой они извлечены. Такая выборка чаще всего используется при исследовании небольших совокупностей и элитарных или специализированных групп. Необходимо, однако, помнить, что

Чтобы установить необходимый объем выборки следует учесть несколько факторов. Один из наиболее важных--гомогенность -- степень близости друг к другу членов данной совокупности с точки зрения изучаемых нами характеристик. Если каждый индивидуум в совокупности в точности такой же, как все остальные, то, выбрав всего лишь одного из них, мы получим действительно репрезентативную выборку. Напротив, если каждый индивидуум в совокупности абсолютно не похож ни на какой другой, то, прежде чем мы сможем утверждать, что у нас имеется репрезентативная выборка, нам потребуется провести перепись всей совокупности. В первом случае совокупность называют полностью гомогенной, во втором--полностью гетерогенной. Разумеется, в действительности большинство совокупностей располагается между этими двумя полюсами.

Чем гомогеннее данная совокупность, т.е. чем меньше различий между ее членами, тем меньшая по объему выборка необходима для ее представления. Напротив, чем гетерогеннее совокупность, т.е. чем больше различий между ее членами, тем большая выборка необходима для ее представления. Это особенно важно учитывать при стратифицированном формировании выборки, поскольку самим актом стратификации мы создаем подгруппы, более гомогенные, чем совокупность в целом. Таким образом, внутри уровней можно использовать, не теряя при этом репрезентативности, выборки меньшего объема, чем следовало бы для всей совокупности.

Еще одно важное соображение касается степени точности, которая нам требуется. Мы используем выборку для оценки характеристик больших совокупностей, однако любая оценка может содержать ошибку. Какую ошибку выборки мы готовы допустить? Ответ часто зависит от предполагаемого использования результатов. Если мы получаем деньги за то, что проводим опрос общественного мнения для предсказания результатов выборов, в которых участвуют кандидаты с близкими шансами, мы, скорее всего, захотим иметь минимальную величину ошибки. Если же мы политологи и пытаемся раскрыть основные тенденции в области отношений и поступков людей, мы, видимо, согласимся допустить существенно большую величину ошибки. Вообще, чем большая точность нам требуется, тем больше должна быть наша выборка.

Каждая выборка дает нам некоторую оценку характеристик совокупности, однако вследствие того, что никакие две выборки не будут в точности одинаковы, эти оценки будут несколько отличаться одна от другой и от оценки совокупности в целом. Это последнее отличие и есть ошибка выборки.

39. У Дюркгейма відминості індивіда ісуспільства виступають в нього в формі дихотоміческіх пар в яких так чи інакше виражається різноманітність соціальних реальностей

Іктернаціоналізм. До інтерналістів належать К. Попер, І. Лакатос, Л. Лаудан, В. Ньютон-Сміт та ін. Усі вони визнають факт перебування наукового знання в соціокультурному оточенні та процес активної з ним взаємодії. Разом з тим інтерналісти вважають, що детермінуючий вплив на розвиток і характеристики (наукового) знання мають лише внутрішні, когнітивні фактори (суперечності між різними теоріями та гіпотезами, теорією та її емпіричним базисом тощо). У найбільш загальному сенсі інтерналізм можна звести до таких положень.

1. Наука розглядається з логіко-нормативної точки зору, коли найбільш важливим її аспектом є логічний аналіз структури наукового знання, що за свою кінцеву мету має проведення чіткої демаркації між наукою та не наукою.

2. Передбачається існування абсолютної, хоча й недосяжної, істини, а також різні ступені науковості тих чи інших наукових дисциплін, що диференціюються залежно від ступеня відповідності існуючим критеріям науковості, які дозволяють у процесі раціональної дискусії визначати справжні теорії через їх порівняння з емпіричними фактами.

3. Наука - це анонімна систему висловлень, байдужа до осіб та обставин її формулювання: вся сукупність соціальних і психологічних факторів виникнення і розвитку наукових теорій з аналізу науки виключається.

Екстерналізм. Головною тезою цього напрямку, який відображають праці Т. Купа, Л. Флека, Ст. Тулміна, П. Фейєрабенда, Ч.Р. Мілса та інших, є визнання того, що різноманітні, але зовнішні стосовно науки соціальні й культурні фактори (політика, економіка, релігій або мистецтво) здійснюють вирішальний вплив |не лише на темпи, а й па напрямок розвитку і зміст знання Екстерналістську перспективу можна звести до таких положень.

1. Наукове знання необхідно розглядати в його власних термінах, як сукупність історично та соціальне пов'язаних настанов щодо світу та поведінки з якими ця наука співвідноситься.

2. Взаємозв'язок науки та суспільства -- це активно і перманентне відкритий процес зі зворотним зв'язком, коли будь-який напрямок розвитку спричинений певними обставинами, що створюють умови, необхідні для пояснення цього процесу як "раціонального".

3. Адекватне розуміння науки та знання, яке вона продукує, обов'язково передбачає й акцент на особистісному аспекті, переважно у вигляді соціально-психологічних уявлень і рис дослідників.

4. "Внутрішні" й "зовнішні" фактори співвідносяться в такий спосіб: останні створюють як самі альтернативи в науці, так і обумовлюють вибір однієї з них у ролі домінуючої (стосовно процесу прийняття рішень). Когнітивні фактори надають компетентну експертизу альтернатив), що можуть бути затребуваними у разі невдачі однієї з них.

5. Кваліфікація чогось як наукового знання санкціонується використанням певних методів, у свою чергу конституйованих культурними цінностями і звичаями.