Соціальна підтримка студентів з обмеженими можливостями

- непослідовна та низько результативна охорона та безпека праці, особливо на підприємствах недержавної форми власності, що призводить до високого виробничого травматизму.

Відсутність культури здорового способу життя, нераціональне харчування, споживання сурогатів спиртних напоїв також патогенно впливають на стан здоров'я нації. Існує пряма та значна кореляція між соціально-економічними проблемами розвитку суспільства та зростанням показників інвалідності.

Значна кількість населення з інвалідністю потребує вирішення багатьох проблем, що пов'язані із розширенням можливостей людського розвитку. У рамках проведення аналізу стану забезпечення людського розвитку осіб з інвалідністю в Україні слід зосередити увагу на віковій структурі населення з інвалідністю з метою визначення відповідних потреб різних вікових категорій.

Так, у період з 2005 по 2008 рік спостерігалась негативна тенденція до зростання частки дітей-інвалідів як у загальній чисельності інвалідів, так і в чисельності дітей віком від 0 до 14 років. Високий показник інвалідності дітей зумовлений цілою низкою соціально-економічних причин, серед яких основними є: недосконалість існуючої системи медичного забезпечення дітей та підлітків, погіршення якості харчування, техногенні перевантаження, зменшення обсягу профілактичних програм в амбулаторно-поліклінічній ланці охорони здоров'я, недосконалість системи психолого-педагогічної підтримки дітей із соціально неблагополучних родин, неефективність освітніх програм для формування у дітей культури здоров'я тощо [3].

Для дітей з інвалідністю важливою складовою людського розвитку є забезпечення належної освіти. Адже ефективна адаптація та інтеграція дітей, з порушеннями фізичного та/або розумового розвитку у суспільство неможливі без здобуття ними повноцінної дошкільної, шкільної та позашкільної освіти. Так, у 1,7 тис. спеціальних дошкільних навчальних закладів здобуває освіту 35,1 тис. дітей-інвалідів. У порівнянні із 2004р. кількість таких закладів збільшилася на 126 одиниць, проте чисельність дітей-інвалідів у них зменшилася на 2,4 тис. осіб. Причиною зменшення частки дітей, що перебувають у спеціальних дошкільних закладах, може бути широке впровадження навчання дітей з легкими формами інвалідності у звичайних дошкільних навчальних закладах.

Після здобуття дошкільної освіти подальше формування особистості дітей з особливими потребами, забезпечення їх соціально-психологічної реабілітації, трудової адаптації здійснюється у загальноосвітніх навчальних закладах. Незважаючи на те, що останнім часом навчання дітей-інвалідів у загальноосвітніх навчальних закладах визнано державним пріоритетом, так і не створено достатніх умов для його забезпечення, через те, що переважна більшість дітей-інвалідів продовжує здобувати освіту у спеціальних загальноосвітніх навчальних закладах.

Для категорії дорослих інвалідів актуальним є підвищення рівня їх зайнятості, що є одним із пріоритетів державної соціальної політики щодо людей з інвалідністю. Загальновизнано, що саме трудова діяльність відіграє особливу роль у процесі інтеграції інвалідів до суспільного життя, це допомагає їм відчути власну необхідність як з боку родини, так і суспільства в цілому, подолати наслідки інвалідності, поліпшити власний матеріальний добробут завдяки отриманню заробітної плати, забезпечити повноцінну реабілітацію.

Протягом останніх років спостерігається стійка позитивна тенденція до збільшення кількості фактично працюючих інвалідів на підприємствах (об'єднаннях), в установах та організаціях, які подали звіти про зайнятість і працевлаштування інвалідів до регіональних відділень Фонду соціального захисту інвалідів. Так, якщо у 2003 році на таких підприємствах працювало 288 296 інвалідів, то у 2008 році - 427 864 інвалідів, тобто чисельність зайнятих інвалідів зросла майже у 1,5 рази [1, 10].

Реалізація політики щодо інтеграції інвалідів у суспільство на сучасному етапі потребує забезпечення максимально зручних умов життя і побуту людей з обмеженими фізичними можливостями, зокрема створення «безбар'єрного» середовища, в якому зазначена категорія громадян матиме можливість без ускладнень користуватися усіма елементами інфраструктури, відвідувати будь-які об'єкти житлового та громадського призначення, вільно пересуватися транспортом, користуватися засобами зв'язку та мати доступ до інформації.

Проте рівень доступності навколишнього простору для людей з різними формами інвалідності поки що залишається однією з найнагальніших проблем. Складність у забезпеченні доступності полягає в тому, що люди з різними формами інвалідності потребують різних видів доступності. Так, інваліди-візочники потребують забезпечення пологого в'їзду у приміщення та відповідну ширину дверей, наявність ліфтів відповідного розміру тощо. У той час люди зі слабким зором потребують написів на основних об'єктах шрифтом Брайля і т.п. Тому визначити однозначно, на який відсоток доступним є навколишнє середовище для людей з інвалідністю досить складно.

Варто визнати, що за останні роки хоча й зроблено суттєві кроки щодо розробки та реалізації соціальної політики щодо цієї категорії громадян, проте, низка серйозних проблем залишається не вирішеними. Основною метою державної соціальної політики щодо інвалідів в Україні має бути забезпечення рівних можливостей та реалізація конституційних прав цією категорією громадян, створення сприятливих правових, політичних, соціально-економічних, медичних, психологічних, організаційних умов і гарантій для забезпечення людського розвитку та інтеграції у суспільне життя.

Висновки до другого розділу

Аналіз актуальних проблем соціального захисту людей з обмеженими можливостями в Україні засвідчує, що на нинішньому етапі недостатньо здійснено заходів щодо забезпечення повноцінного життя людей з обмеженими можливостями та фізичними вадами, не проведена модернізація існуючої системи соціального захисту інвалідів. Крім викладених вище шляхів вирішення проблем інвалідів пропонуємо низку відповідних заходів.

Принципово важливим є ратифікація Верховною Радою України Конвенції ООН про права інвалідів, схваленої 13 грудня 2006 р. Генеральною Асамблеєю ООН, а також створення системи ознайомлення інвалідів зі своїми правами в усіх сферах життя [20].

Необхідно прискорити розроблення механізмів оптимізації будівництва соціального житла та контролювати зобов'язання забудовників щодо виділення відповідної частки квартир для цієї категорії громадян.

Здійснити реформування стаціонарних установ для людей з обмеженими можливостями та переведення фінансування на створення допоміжних служб, які дадуть змогу людям з інвалідністю жити без відриву від соціуму. Забезпечити можливість безперешкодного отримання реабілітаційних послуг за місцем проживання людини з обмеженими можливостями, в тому числі розширити спектр надання соціальних послуг недержавним сектором.

Посилити державний нагляд за дотриманням роботодавцями квоти на працевлаштування інвалідів та забезпечення належних умов праці. Прийняти нову Державну програму розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю на період до 2015 р., замінивши одноіменну програму на період до 2011 р. (постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 р. № 716).

РОЗДІЛ 3. ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОГО СУПРОВОДУ СТУДЕНТІВ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ

У третьому розділі маємо на меті здійснити аналіз спеціалізованого технічного супроводу навчання у ВНЗ на прикладі Університету «Україна»; практика оволодіння сучасними комп'ютерними технологіями.

Ключові слова: жестова мова, калькуюча жестова мова, глухота, туговухість, дактильна мова, медітека.

3.1 Організація спеціалізованого технічного супроводу навчання

Розробка системи супроводу навчання студентів з вадами зору базувалась на ґрунтовних роботах відомих вчених: офтальмологів, дефектологів, педагогів [7, 37-57], в яких досліджені особливості психофізичного розвитку, навчання, соціалізації цієї категорії студентів. В залежності від ступеню порушення функції зорового аналізатора виділяють дві категорії людей:

- Сліпих (або незрячих), у яких зорові відчуття або зовсім відсутні, або зберігається відчуття світла чи незначний залишковий зір;

- Слабозорих, які мають низьку гостроту зору, що піддається корекції за допомогою окулярів та інших оптичних засобів.

Велике значення для розвитку психіки незрячої людини має час настання сліпоти. Психічний розвиток сліпої чи слабозорої особи має свої особливості. Сліпі особи не можуть безпосередньо сприймати візуальні й просторові ознаки об'єктів і явищ навколишньої дійсності, що серйозно збіднює їх чуттєвий досвід, ускладнює орієнтування в просторі, перешкоджає образному мисленню. Сліпота також негативно впливає на формування моторно-рухової сфери людини.

На розвитку вищих форм пізнавальної діяльності (логічного мислення, мови, довільного запам'ятовування, цілеспрямованої уваги) сліпота, по суті, не відбивається. Однак певна дисгармонія у взаємодії чуттєвих та інтелектуальних (пов'язаних з абстрактно-логічним мисленням) функцій у них нерідко має місце. Наприклад, перевагою словесно-логічної форми пізнання над чуттєвою можна пояснити те, що сліпі особи іноді володіють досить широким запасом абстрактно-словесних конструкцій, не наповнених, однак, адекватним конкретно-предметним змістом. Спостерігається у них і деяке відставання у розумінні слів з конкретним значенням.

Сліпа людина зберігає значні можливості повноцінного пізнання. Втрачена функція зорового аналізатора у сліпих людей компенсується за рахунок активної діяльності збережених аналізаторів - слухового, рухового, тактильного тощо. Процеси компенсації багато в чому залежать від збереженості залишкового зору. Успіх компенсаторних процесів залежить також від ставлення оточуючих та залучення незрячих у навчальну та трудову діяльність. Компенсація відбувається внаслідок активізації аналітико-синтетичної функції та формування певної мотивації.

Що стосується слабозорих людей, то основним видом відчуттів у них залишається зір.

Слух сліпих розвивається в цілому нормально і, за умови інтенсивного застосування, підвищується його чутливість. Це дозволяє при повному чи частковому порушенні функції зору успішно опановувати знання і реалізовувати їх на практиці.

У сліпих різко підвищується активність дистальних частин тіла, особливо тактильна чутливість пальців рук, що використовується у пізнавальній і трудовій діяльності сліпих для читання рельєфно-крапкового шрифту Брайля.

Дотик є необхідним компонентом людської діяльності, а при втраті зору компенсує його пізнавальні і контролюючі функції. Дотик дає сліпому необхідні знання про навколишній світ і досить точно регулює його взаємодію з середовищем, є одним з основних засобів компенсації сліпоти.

Для полегшення орієнтації таких студентів в університетському середовищі необхідно застосування акустичних та дотиково-візуальних допоміжних засобів, наприклад, рельєфних позначень нумерації аудиторій, поверхів на кнопках ліфтів, світлових та звукових засобів сигналізації тощо.

В залежності від того, який ступень втрати зору мають студенти, у них можуть виникати певні труднощі у навчанні. Деякі студенти, що мають низький зір, але користуються оптичними засобами корекції, можуть навчатися в аудиторії поруч з іншими студентами. Іншим може бути важко читати звичайні друковані матеріали, вони можуть не бачити записів або малюнків на дошці. Специфіка навчання незрячих студентів та тих, хто має значний відсоток втрати зору, який не дозволяє самостійно опрацьовувати навчальний матеріал, зводиться до того, що вся інформація (тексти лекцій, підручники, малюнки, графіки, таблиці тощо) повинна пред'являтися їм в альтернативному форматі - в озвученому вигляді, або за Брайлем.

В процесі навчання студенти з вадами зору можуть застосовувати сучасні спеціальні технології навчання [33, 40-44, 54] та адаптивні технічні засоби.

Завдяки спеціальним комп`ютерним технологіям студенти з вадами зору мають можливість читати чи прослуховувати плоскодруковані тексти; самостійно виконувати письмові роботи (в електронному варіанті); редагувати тексти; використовувати Інтернет, зокрема, для пошуку інформації, спілкування, дистанційного навчання. Інформація з комп'ютера сприймається незрячими студентами двома способами: за допомогою синтезатора мови (на слух) та за допомогою брайлівського дисплей-рядка (тактильно).

Підтримка навчання студентів з вадами зору передбачає широкий спектр послуг, що можуть надаватися навчальним закладом. Зміст послуги буде залежати від ступеню втрати зору та особистих можливостей студента. Серед них:

- забезпечення роздатковим матеріалом, надрукованим великим шрифтом, та тифлоілюстраціями;

- додаткові консультації викладачів;

- надання додаткового часу на складання іспитів, заліків та контрольних робіт;

- надання студентам дозволу на аудіозапис лекцій;

- надання послуг тьюторів - записувача та начитувача навчального матеріалу;

- надання послуг тьюторів-консультантів з навчальних дисциплін та з користування технічними засобами;

- надання послуг супроводжувача та інструктора з орієнтування в архітектурному середовищі ВНЗ;

- допомога при користуванні бібліотекою та медіатекою тощо.

Рівний доступ до навчання незрячих та слабозорих студентів реалізується завдяки адаптивним технологіям, за допомогою яких навчальний матеріал перетворюється у вигляд, адаптований до потреб студентів з вадами зору. Ці технології включають:

- підготовку та тиражування аудіо- та відеозаписів лекційних матеріалів, виготовлення електронних конспектів лекцій (формування медіатеки);

- підготовку та тиражування ілюстративного матеріалу, зокрема, тифлоілюстрацій;

- виготовлення навчальних матеріалів збільшеним шрифтом;

- застосування в навчальному процесі мультимедійних курсів;

- навчання студентів користуванню адаптивними технічними засобами: комп`ютером та периферійними пристроями, програмним забезпеченням, відеолупами, магніфайєрами, медіатекою та іншими засобами;

- підготовку груп тьюторів для підтримки навчання студентів тощо.

Практичне використання адаптивних технічних засобів, наведених у (додаток Б) допомагає студентам з вадами зору сприймати і самостійно опрацьовувати навчальний матеріал, виконувати практичні завдання, контрольні роботи, складати іспити тощо.

В основі розробки системи супроводу навчання студентів з вадами слуху покладено роботи сурдопедагогів, дефектологів, педагогів, психологів [5,8-15,36,58-62,89], в яких наведені результати досліджень особливостей психофізичного розвитку, пізнавальної діяльності, соціалізації, спілкування та інших аспектів життєдіяльності людей з порушеннями слуху.

Людина, позбавлена слуху, неспроможна сприймати звукові сигнали, необхідні для повноцінного пізнання навколишнього світу, не здатна контролювати вимову різних звуків, унаслідок чого обмежуються можливості її спілкування з людьми. Відсутність або недорозвиток функції мовлення, в свою чергу, призводить до порушень у розвитку інших пізнавальних процесів і, головним чином, словесно-логічного мислення. Виділяють дві категорії порушення слуху:

- глухота - стійка втрата слуху, за якої неможливе розбірливе сприйняття мовлення навіть на найближчій відстані від вуха і самостійне оволодіння мовленням.

- туговухість - стійке зниження слуху, коли можливе сприйняття зверненого мовлення хоча б на найближчій відстані від вушної раковини і самостійне накопичення мінімального мовного запасу на основі збережених залишків слуху.

Для подолання бар`єрності оточуючого середовища студенти з вадами слуху, особливо глухі, які перебувають у повній звуковій ізоляції, потребують додаткової, більш виразної візуальної інформації, тобто світлових сигналів і яскравих написів.

В основі відомої педагогічної класифікації за Р.Боскіс [60-61], спрямованої на обґрунтування різних підходів до навчання людей з вадами слуху, лежать критерії, що враховують ступінь втрати слуху, час виникнення порушення слуху та рівень розвитку мови. Відповідно до названих критеріїв виділяють наступні групи: нечуючі люди, до яких відносяться глухі (ранньооглухлі) і пізнооглухлі (оглухлі зі збереженим мовленням), та слабочуючі (туговухі), у яких може бути різні ступені порушення слуху і збереженої мови. Обидві категорії студентів потребують різного індивідуального підходу у навчанні. В першу чергу необхідно визначити спосіб спілкування, якому вони надають перевагу, а саме:

- використання залишкового слуху;

- читання по губах;

- використання дактильно-жестової мови.

Чим вищий ступінь збереження слуху, тим легше особі, що має вади слуху, спілкуватися з іншими людьми, вступати в комунікативні контакти. Слід зазначити, що в особи з повною втратою слуху відсутня здатність сприймати на слух всі звуки оточуючої дійсності. Це, в свою чергу, впливає на рівень накопичення словникового запасу, розуміння сприйнятої інформації та на стан мовленнєвого і загального розвитку людини в цілому.

Застосування студентами із залишковим слухом звукопідсилюючої апаратури, в даному випадку - слухових апаратів, розширює їхні можливості сприймання інформації на слух. При використанні слухових апаратів звуки мовлення стають розбірливими.

При цьому важливим є правильний підбір слухових апаратів в залежності від індивідуальних можливостей студентів та ступеня втрати ними слуху.

Читання з губ допомагає нечуючій особі доповнювати слухові враження, розуміти співрозмовника, порівнювати свою вимову з вимовою оточуючих людей. Читання по губах є дуже важливою складовою у правильному розумінні дактильно-жестової мови. Люди з вадами слуху спираються на спостереження за мімікою, виразами обличчя, мовою тіла співрозмовника так само, як чуючі покладаються на знання розмовної мови. Значення зорового сприйняття мовлення зростає в залежності від ступеня порушення слуху.

У той же час слід пам'ятати, що з губ люди з вадами слуху можуть прочитати лише 30% інформації, інші 70% - просто вгадують. Отже, читання з губ вимагає значої концентрації та спостережливості, що призводить до швидкої стомлюваності та розсіювання уваги. Це важливо пам`ятати і враховувати викладачам при роботі в інтегрованих групах, де навчаються студенти з вадами слуху. Технологія викладання в такій групі передбачає використання ряду прийомів, зокрема, розбірливої артикуляції, подачі матеріалу «обличчям до обличчя», уповільнення темпу лекції тощо.

Дактильно-жестова мова є основним способом міжособистісного спілкування нечуючих, а також застосовується у спілкуванні між нечуючими та чуючими людьми. Її розділяють на дактильну і жестову мови.

Дактильна мова - це спілкування за допомогою системи пальцевих знаків (дактилології). Вона являє собою алфавіт, в якому кожна буква відтворюється пальцями рук (дактилем), у вигляді дактильних букв. Дактилеми складаються в слова, потім у фрази, причому той, хто говорить, слідує граматиці розмовної мови. Дактильна мова - своєрідна форма розмовної мови.

Жестова мова - це спілкування за допомогою засобів національної жестової мови глухих - лінгвістичної системи, яка має своєрідну лексику, граматику тощо. Калькуюча жестова мова (різновид жестової) - це система спілкування, що калькує усне мовлення. Жести тут є еквівалентами слів, а порядок їхньої послідовності такий же, як і в звичайному реченні.

Як правило, сурдоперекладачі під час передачі інформації нечуючим особам, застосовують саме калькуючу жестову мову, поєднуючи її з дактильною.

Студенти з вадами слуху сприймають навчальний матеріал переважно візуально, з міміки та жестів викладача або через сурдоперекладача. Відтак вони мусять добре володіти методикою жестової мови та жестового висловлення.

Спеціалізований технічний супровід навчання студентів з вадами слуху включає застосування адаптивних технічних засобів (додаток В) та людських ресурсів:

- забезпечення звукопідсилюючою апаратурою (індивідуальними слуховими апаратами);

- забезпечення аудиторій FM- та петльовими системами, що дозволяють слабочуючому студенту, знаходячись у межах 30 м від викладача, розпізнавати його голос, навіть при наявності фонового шуму;

- забезпечення сурдоперекладу навчальних занять, консультацій, іспитів, заліків, наукових конференцій та інших заходів;

- забезпечення аудиторій технічними засобами навчання, які дають можливість студентам сприймати інформацію візуально;

- забезпечення студентів підручниками, конспектами лекцій та іншими друкованими матеріалами;

- надання послуг тьюторів - записувачів для конспектування та тиражування навчального матеріалу;

- надання послуг тьюторів-консультантів з навчальних дисциплін та з користування технічними засобами;

- надання послуг тьюторів-сурдоперекладачів для полегшення спілкування та вирішення питань з посадовими особами навчального закладу;

- надання допомоги при користуванні медіатекою тощо.

Рівний доступ до навчання студентів з вадами слуху реалізується завдяки адаптивним технологіям, за допомогою яких навчальний матеріал перетворюється у сприйнятну для студентів форму. Ці технології включають:

- розробку та впровадження спеціальних технологій навчання, зокрема, іноземній мові, філософії тощо;

- підготовку та тиражування друкованих, рукописних та електронних конспектів лекцій (формування медіатеки);

- підготовку відеозаписів лекційних матеріалів із синхронним сурдоперекладом чи текстовим рядком;

- застосування в навчальному процесі мультимедійних курсів з текстовими рядками;

- навчання студентів користуванню адаптивними технічними засобами: комп`ютером та периферійними пристроями, програмним забезпеченням, медіатекою та іншими засобами;

- підготовку груп тьюторів для підтримки навчання студентів тощо.

Студентів з ушкодженням опорно-рухового апарату (ОРА) в залежності від потреб у допоміжних засобах, які вони застосовують при пересуванні, можна розподілити на 3 групи:

- студенти, які мають невеликі фізичні ушкодження та, відповідно, незначні обмеження можливостей самостійного пересування та навчання і не потребують допоміжних засобів;

- студенти, які застосовують милиці, опірні тростини чи рухомі опори;

- студенти, неспроможні до ходіння, змушені користуватися інвалідним візком.

Проблеми доступності навчання студентів з вадами ОРА, в основному, пов`язані з бар`єрністю оточуючого середовища (для візочників), а також труднощами комунікації, конспектування та виконання письмових робіт (для студентів з ДЦП).

Найпростішим засобом допомоги при ходінні є опірна палиця. Пересування при спиранні на палицю однією рукою потребує простору шириною 70 см, а на дві палиці двома руками - 90 см. Найбільших площ та простору потребує пересування на інвалідному візку. Тому при проектуванні та будівництві освітнього середовища, як зовнішнього так і внутрішнього, визначальними є вимоги врахування потреб саме людей на візках. Так, наприклад, мінімальна допустима ширина коридору для проїзду одного візка (з урахуванням можливості одночасного проходу інших студентів) становить 140 см, а для проїзду двох візків необхідно щонайменш 164 см [63].

Практичний аналіз архітектурної доступності звичайних університетських приміщень, проведений за участю студентів та викладачів з вадами ОРА, показав широкий спектр незручностей, суттєвих для цих людей, але непомітних для інших. А саме:

- непристосованість міського транспорту, надмірна висота бордюрів і відсутність пандусів ускладнює можливість студентів-візочників самостійно дістатися до ВНЗ;

- недостатня ширина дверних пройомів призводить до недоступності ряду приміщень для студентів-візочників:

- пересуванню студентів з вадами ОРА в аудиторії перешкоджає недостатня ширина проходу між рядами парт, яка має перевищувати ширину стандартного візка (80 см);

- розміщення портфелів і сумок біля чи по боках парт створює додаткову проблему у пересуванні студентів з вадами ОРА між ними;

- конструкція стандартних парт, до яких жорстко закріплено сидіння, унеможливлює розміщення біля них студента на візку і затрудняє конспектування;

- непристосованість туалетних кімнат до потреб студентів з вадами ОРА унеможливлює їх навчання впродовж 6-8 годин;

- непристосованість чи відсутність ліфтів робить недоступними приміщення на всіх поверхах, крім першого, для студентів-візочників без сторонньої допомоги;

- розміщення таксофонів чи телефонів внутрішнього зв`язку на стіні на рівні вище 160 см ускладнює комунікацію таких студентів.

Для забезпечення архітектурної безбар`єрності навчання студентів з вадами ОРА необхідно забезпечити просторове формування їх співіснування в оточуючому середовищі ВНЗ (додаток Д) та визначити відповідний технологічний простір [63-65], потрібний для аудиторної та позааудиторної роботи. Формування технологічного простору (ТП) полягає у визначенні меж руху, а також існуючих можливостей загальної рухомості на підставі постійних обстежень інваліда в процесі його навчання, реабілітації та життєдіяльності в межах ВНЗ. Внаслідок цього визначаються працездатність, характер і обсяг пізнавальної діяльності, необхідні допоміжні засоби навчання, прилади, обладнання робочого місця.

Опис ТП охоплює наступні аспекти: вертикальну і горизонтальну проекції, що окреслюють максимальне коло рухів студента з інвалідністю, оптимальні висоту і глибину його рухів, вимоги до робочого місця студента, зокрема ширину, висоту і глибину робочої зони, наявність додаткового місця для візків, ортопедичних апаратів тощо. Вимоги з безпеки життєдіяльності такої людини в освітньому середовищі передбачають відсутність небезпечних предметів та перешкод у зоні її руху.

Оскільки реальне середовище ВНЗ лише частково пристосоване до потреб студентів-візочників, для них замовляється спеціальний транспорт, щоб дістатися до ВНЗ (для студентів заочної форми навчання), надається постійна допомога супроводжувачів (волонтерів) для пересування в межах ВНЗ, доставки книг з бібліотеки, якщо вона розташована на верхніх поверхах, транспортування до аудиторій чи адміністративних приміщень за відсутності ліфтів тощо.

3.2 Позааудиторна робота в Центрі самостійної роботи студентів з особливими потребами

Важливе місце в організації навчального процесу для студентів з особливими потребами має самостійна робота, спрямована на засвоєння і оволодіння студентами навчального матеріалу у позааудиторний час. Самостійна робота студентів забезпечується технічними засобами, навчальною, довідниковою та методичною літературою, можуть надаватися також консультації викладачів.

В Університеті «Україна» створений Центр самостійної роботи студентів з особливими потребами (Центр) для надання студентам з інвалідністю спеціалізованої технічної, інформаційної та консультаційної підтримки, зокрема:

- навчання роботі на комп'ютері та офісній техніці;

- надання студентам з вадами зору можливості роботи на обладнаних синтезаторами мови комп'ютеризованих робочих місцях (зокрема, юриста, перекладача, оператора ПК, фахівця з інформаційних технологій);

- надання доступу до офісного та адаптивного технічного обладнання (комп`ютера, сканера, принтера, копіювального апарату, музичного центру, Брайлівської друкарської машинки, спеціалізованого магнітофону тощо) для сканування, читання та обробки навчальної літератури, прослуховування аудіозаписів лекцій, виконання самостійних практичних завдань тощо;

- надання можливості користування медіатекою (альтернативною бібліотекою аудіо-, тифло- та електронних навчальних матеріалів);

- надання психологічної підтримки (консультацій психолога);

- надання допомоги у подоланні труднощів, що виникають під час навчання;

- надання інформації щодо технологій та технічних засобів навчання студентів з інвалідністю.

Відомо, що оволодіння сучасними комп'ютерними технологіями відкриває нові можливості для незрячих людей. З метою навчання таких студентів роботі на комп'ютері та офісній техніці у Центрі працюють курси комп'ютерної грамотності, навчання на яких проводиться за методикою реабілітаційної комп'ютерної школи «Вікно в світ» (м. Київ). На комп'ютерах встановлено русифіковану програму мовного доступу для незрячих користувачів «Jaws». Навчання студентів з вадами зору користуванню технічними засобами включає в себе теоретичні та практичні заняття, на яких студенти знайомляться з принципами роботи з відповідними пристроями, правилами їх використання, набувають практичних навичок самостійної роботи. План навчання передбачає:

- 10 обов'язкових занять з вивчення основних операцій при роботі з комп'ютером (робота в групі);

- додаткові заняття з оволодіння набору сліпим десятипальцевим способом (самостійна робота на клавіатурному тренажері);

- оволодіння специфікою роботи на спеціалізованих комп'ютерних місцях (оператора ПК, юриста, перекладача);

- отримання навичок роботи в Інтернеті;

- навчання роботі з електронною бібліотекою.

В результаті опанування програми підготовки студенти з вадами зору мають можливість:

- читати плоскодруковані тексти;

- набирати та редагувати електронні тексти;

- працювати з електронною бібліотекою;

- використовувати матеріали з мережі Інтернет.

На заняттях обов'язково присутній лаборант, який відповідає за якісну роботу апаратури, а також тьютори-консультанти, які допомагають студентам.

Для студентів, які опанували технічні засоби та офісну техніку і можуть працювати самостійно, створені комп'ютеризовані робочі місця оператора ПК, фахівця з інформаційних технологій (підключене до Інтернету), юриста (оснащене комп`ютерною бібліотекою Юрист-Плюс), перекладача з іноземних мов (оснащене програмою Prompt та словником ABBYY Lingvo).

Медіатека (альтернативна бібліотека) - зібрання навчальної та художньої літератури, підручників, посібників, конспектів лекцій, довідників, методичного та ілюстративного матеріалу, які представлені у формі, адаптованій до потреб студентів з особливими потребами. Технічні засоби, необхідні для забезпечення функціонування медіатеки, наведені у (додаток Е).

Її обладнано завдяки гранту від Міжнародного Жіночого Клубу м. Києва.

Висновки до третього розділу

Проблеми студентів з ДЦП у процесі навчання пов`язані з їх руховими особливостями: некоординованістю рухів, підвищеним тонусом м`язів, спазмами кінцівок, які ускладнюють чи унеможливлюють конспектування лекцій, виконання письмових чи лабораторних завдань, складання письмових іспитів тощо. Нечіткість вимови та специфіка артикуляції заважає їх вільному спілкуванню з іншими студентами та викладачами. Тому для полегшення навчання студентів з ДЦП необхідне впровадження в навчальний процес сучасних комп`ютерних технологій та технічних засобів, зокрема для самостійної роботи, а саме:

- виконання практичних завдань та складання іспитів на комп`ютері;

- застосування диктофонів для аудіозапису навчальних занять;

- забезпечення студентів підручниками, конспектами лекцій, іншими електронними та друкованими матеріалами;

- надання послуг тьюторів - записувачів для конспектування та тиражування навчального матеріалу;

- надання послуг тьюторів-консультантів з навчальних дисциплін та з користування технічними засобами;

- користування засобами Центру самостійної роботи студентів з особливими потребами, зокрема, медіатекою.

Для поповнення медіатеки постійно ведеться робота з перетворення плоскодрукованих матеріалів у електронний вигляд шляхом їх сканування або комп'ютерного набору. Іншим способом поповнення медіатеки є аудіо- та відеозапис необхідних навчальних матеріалів. Для відтворення інформації використовується сучасний музичний центр та спеціальний 4-доріжковий магнітофон. Адаптована література може бути надана студентам у плоско- друкованому вигляді, на CD-дисках чи дискетах, на аудіо-носіях.

Враховуючи специфіку навчання студентів з особливими потребами, в Центрі відкрито адаптаційно-консультаційний пункт.

В Центрі самостійної роботи проводиться науково-дослідна робота з розробки системи технічного, психологічного та індивідуального супроводу навчання студентів з особливими потребами, впровадження в навчальний процес спеціальних технологій навчання, проводиться аналіз потреб таких студентів, труднощів їх навчання та соціалізації, організуються семінари-практикуми для викладачів інтегрованих груп.

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ

Четвертий розділ дослідження присвячено інформаційній безпекі держави, суспільства та особи, де зазначено оснвні визначення щодо ключових заходів з поліпшення інформаційної безпеки.

Ключові слова: інформаційний вплив, інформація, інформаційна діяльність, інформаційні ресурси України, інформаційний суверенітет інформаційна безпека, інформаційно-психологічний вплив, інформаційно-технічний вплив, безпека інформаційно-технічної інфраструктури, інформаційна безпека особи, інформаційна безпека суспільства, інформаційна безпека держави, спеціальні інформаційні операції, акції інформаційної агресії, комп'ютерна злочинність.

4.1 Сутність інформаційної безпеки держави, суспільства та особи

Дослідження інформаційної безпеки може бути успішним лише за умови наявності розробленого понятійного апарату. Головною складовою цього апарату е система термінів, завдяки яким розкриваються сутнісні моменти досліджуваного явища. Визначення таких понять, а також виявлення взаємозв'язків між ними і е завданням цього розділу.

Безумовно, найголовнішим у цьому випадку є поняття інформації та інші, органічно пов'язані з ним терміни. Тому можна виокремити такий понятійно-логічний ланцюг.

Інформація (згідно із Законом України «Про інформацію») - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Але більш повне визначення інформації - це відомості про осіб, предмети, технології, засоби, ресурси, події та явища, що відбуваються в усіх сферах діяльності держави, життя суспільства й у довкіллі, незалежно від форми їх надання; відомості, подані у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень чи в інший спосіб.

Одним із різновидів інформації є інформація документована, тобто така, що зафіксована на матеріальному носії.

Особистість постійно перебуває під впливом інформації, що поширюється в просторі цілеспрямовано або довільно. До розвитку сучасних кібернетичних систем під простором поширення інформації розуміли атмосферу, стратосферу, космос, водні акваторії океанів і морів. Зараз розуміння інформаційного простору включає додатково кібернетичні та віртуальні системи. Розглядаючи вплив інформаційного простору на особистість, слід враховувати, що він здійснюється також і на суспільство та державу і через них опосередковано на кожного індивідуума. Цей вплив може мати конструктивний (безпечний) і деструктивний (небезпечний) характер.

Основними принципами інформаційних відносин є:

- гарантованість права на інформацію;

- відкритість, доступність інформації та свобода обміну нею;

- об'єктивність, достовірність, повнота і точність інформації;

- законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

Суб'єктами інформаційних відносин є:

- фізичні особи;

- юридичні особи;

- держава.

Суб'єктами інформаційних відносин, відповідно до законодавства України, можуть бути також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації й особи без громадянства.

Об'єктами інформаційних відносин є документовані або публічно оголошувані відомості про події та явища у сфері політики, економіки, культури, охорони здоров'я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших галузях. У контексті цих відносин суб'єкти діють на об'єкти з метою задоволення своїх потреб.

Інформаційна діяльність - це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

Саме з цією метою органи державної влади та органи місцевого і регіонального самоврядування створюють інформаційні служби, системи, мережі, бази й банки даних тощо. Порядок їх створення, структура, права та обов'язки визначаються Кабінетом Міністрів України або іншими органами державної влади, а також місцевого й регіонального самоврядування.

Інформаційні ресурси України - це вся інформація, яка належить нашій державі, незалежно від змісту, форм, часу й місця створення, поширення та зберігання. Україна самостійно формує інформаційні ресурси на своїй території та вільно розпоряджається ними, за винятком випадків, передбачених законами і міжнародними договорами. Національні інформаційні ресурси є основою інформаційного суверенітету України.

Інформаційний суверенітет - це невід'ємне право людини, суспільства, держави на самовизначення та участь у формуванні, розвитку та здійсненні національної інформаційної політики відповідно до Конституції, чинного законодавства України, міжнародного права в національному інформаційному просторі України.

Інформаційний суверенітет України забезпечується:

- виключним правом власності України на інформаційні ресурси, що формуються за рахунок коштів державного бюджету;

- створенням національних інформаційних систем;

- встановленням режиму доступу інших держав до інформаційних ресурсів України;

- використанням національних інформаційних ресурсів на основі

- рівноправного співробітництва з іншими державами.

Інформаційний суверенітет України, крім цього, має забезпечуватися проведенням цілісної державної програми відповідно до Конституції та чинного законодавства України і норм міжнародного права шляхом реалізації відповідних доктрин, стратегій, концепцій та програм, що стосуються національної інформаційної політики України. Головною передумовою існування інформаційного суверенітету є належний стан інформаційної безпеки держави, суспільства та його громадян.

Інформаційна безпека (згідно із законодавством України) - стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому запобігається нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване розповсюдження, використання, порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації.

Це визначення як і сам Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» не зовсім повні, оскільки не передбачається розгляд різновидів інформаційної безпеки. До того ж у цьому законі дуже добре описані технічні аспекти інформаційної безпеки, але майже не приділено уваги інформаційно-психологічним аспектам.

У зв'язку з тим, що стан захищеності об'єкта від інформаційних впливів тісно пов'язаний зі станом його інформаційного розвитку, то поняття «інформаційна безпека» можна визначити як стан інформаційного розвитку (технічного, інтелектуального, соціально-політичного, морально-етичного), за якого сторонні інформаційні впливи не завдають суттєвої шкоди національним інтересам. Але це визначення не дає можливості поділу інформаційної безпеки на її різновиди.

Інформаційна безпека (ІБ) - стан захищеності особи, суспільства і держави, при якому досягається інформаційний розвиток (технічний, інтелектуальний, соціально-політичний, морально-етичний), за якого сторонні інформаційні впливи не завдають їм суттєвої шкоди.

студент обмежений навчання

Це визначення найбільш оптимальне тому, що об'єднує пасивну (стан захищеності) та активну (стан інформаційного розвитку) складові, а також є лаконічним і передбачає поділ інформаційної безпеки на різновиди.

Інформаційний вплив - організоване цілеспрямоване застосування спеціальних інформаційних засобів і технологій для внесення змін у свідомість особи чи населення (корекція поведінки) та (або) інформаційно-технічну інфраструктуру об'єкта та (або) фізичний стан людини.

Інформаційно-психологічний вплив (ІПВ) - вплив на свідомість особи і населення з метою внесення змін у їх поведінку та (або) світогляд.

Інформаційно-технічний вплив (ІТВ) - вплив на інформаційно-технічну інфраструктуру об'єкта з метою забезпечення реалізації необхідних змін у його роботі (зупинка роботи, несанкціонований витік інформації, програмування на певні помилки, зниження швидкості обробки інформації та ін.), а також вплив на фізичний стан людини. ІТВ становить загрозу безпеці інформаційно-технічної інфраструктури та фізичному стану людини.

Безпека інформаційно-технічної інфраструктури - це стан захищеності, який забезпечує її ефективне використання та захист від можливого ІТВ.

Безпека інформаційно-технічної інфраструктури поділяється на безпеку:

- машинно-технічних засобів (автоматизованих систем та мереж);

- програмного забезпечення;

- режиму захисту від несанкціонованого витоку інформації.

Інформаційна безпека особи - це стан захищеності психіки та здоров'я людини від деструктивного інформаційного впливу, який призводить до неадекватного сприйняття нею дійсності та (або) погіршення її фізичного стану.

Інформаційна безпека суспільства - можливість безперешкодної реалізації суспільством та окремими Його членами своїх конституційних прав, пов'язаних з можливістю вільного одержання, обробки, створення й поширення інформації, а також ступінь їх захисту від деструктивного інформаційного впливу.

Необхідний рівень ІБ суспільства забезпечується сукупністю політичних, економічних, організаційних заходів, спрямованих на попередження, виявлення й нейтралізацію тих обставин, факторів і дій, які можуть завдати збитків чи зашкодити реалізації інформаційних прав, потреб та інтересів країни та її громадян.

Слід зазначити, що ІБ особи та суспільства між собою тісно пов'язані. ІБ суспільства та його окремих осіб залежить від рівня; інтелектуальності, спеціальної теоретичної й практичної підготовки; критичного мислення, морального та духовного вдосконалення; гармонійного розвитку особистості в суспільстві; технічних засобів захисту.

Інформаційна безпека держави - це стан її захищеності та інформаційного розвитку, за якого спеціальні інформаційні операції, акції інформаційної агресії, інформаційний тероризм, незаконне зняття інформації за допомогою спеціальних технічних засобів, комп'ютерні злочини та інші деструктивні інформаційні впливи не завдають суттєвої шкоди національним інтересам (додаток Ж).

Спеціальні інформаційні операції (СІО) - це сплановані дії, спрямовані на ворожу, дружню або нейтральну аудиторію, які передбачають прихований вплив на її свідомість і поведінку за допомогою використання організованої інформації та інформаційних технологій для досягнення певної мети.

Акції інформаційної агресії (АІА) - легальні та (або) протиправні акції, які проводяться шляхом поширення упередженої, неповної або недостовірної інформації, що можуть призвести до негативного впливу на інформаційну безпеку держави.

Інформаційний тероризм - небезпечні діяння з інформаційного виливу на соціальні групи й окремих осіб, державні органи влади управління, пов'язані з поширенням інформації, яка містить погрози переслідуванням, розправою, вбивствами, а також викривлення об'єктивної інформації, що спричиняє виникнення кризових ситуацій у державі, нагнітання страху і напруги в суспільстві.

Комп'ютерна злочинність - це відносно масове, соціальне явище, яке складається з суспільно небезпечних діянь, де електронно-обчислювальні машини, мережі, системи та представлена в них інформація є знаряддям або предметом злочинних діянь.

Об'єктами забезпечення ІБ держави є:

- інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура (суб'єкти та засоби створення, поширення інформації і передачі даних);

- інформація (особиста, конфіденційна, власність держави, з обмеженим доступом);

- свідомість (особи, групи осіб, суспільства).

4.2 Методи забезпечення інформаційної безпеки

Діяльність з забезпечення інформаційної безпеки здійснюється за допомогою різних способів, засобів і прийомів, які у своїй органічній сукупності складають методи. Метод передбачає певну послідовність дій на підставі конкретного плану. Методи можуть значно змінюватися і варіюватися в залежності від тину діяльності, в якій вони використовуються, а також сфери застосування.

Важливими методами аналізу стану забезпечення інформаційної безпеки є методи опису та класифікації. Для здійснення ефективного захисту системи державного управління слід, по-перше, описати, а лише потім класифікувати різні види загроз та небезпек, ризиків та викликів і відповідно сформулювати систему заходів по здійсненню управління ними.

У якості розповсюджених методів аналізу стану забезпечення інформаційної безпеки використовуються методи дослідження причинних зв'язків. За допомогою цих методів виявляються причинні зв'язки між загрозами, ризиками, викликами та небезпеками; здійснюється пошук причин, які стали джерелом і спричинили актуалізацію тих чи інших чинників небезпеки, а також розробляються заходи по їх нейтралізації. У числі даних методів причинних зв'язків можна назвати наступні: метод схожості, метод відмінності, метод сполучення схожості і відмінності, метод змін, що супроводжують, метод залишків.

Вибір методів аналізу стану забезпечення інформаційної безпеки залежить від конкретного рівня і сфери організації захисту. В залежності від загрози уможливлюється завдання щодо диференціації як різних рівнів загроз, так і різних рівнів захисту. Що стосується сфери інформаційної безпеки, то у ній, зазвичай, виділяють: фізичний, програмно-технічний, управлінський, технологічний, рівень користувача, мережний, процедурний. Розглянемо дещо детальніше кожний з цих рівнів.

На фізичному рівні здійснюється організація і фізичний захист інформаційних ресурсів, інформаційних технологій, що використовуються, і управлінських технологій. На програмно-технічному рівні здійснюється ідентифікації і перевірка дійсності користувачів, управління доступом, протоколювання і аудит, криптографія, екранування, забезпечення високої доступності.

На рівні управління здійснюється управління, координація і контроль організаційних, технологічних і технічних заходів на всіх рівнях управління з боку єдиної системи забезпечення інформаційної безпеки органів державного управління. На технологічному рівні здійснюється реалізації політики інформаційної безпеки за рахунок застосування комплексу сучасних автоматизованих інформаційних технологій.

На рівні користувача реалізація політики інформаційної безпеки спрямована на зменшення рефлексивного впливу на суб'єктів державного управління, унеможливлення інформаційного впливу з боку соціального середовища. На рівні мережі дана політика реалізується у форматі координації дій органів державного управління, які пов'язані між собою однією метою. На процедурному рівні вживаються заходи, що реалізуються людьми. Серед них можна виділити наступні групи процедурних заходів: управління персоналом, фізичний захист, підтримання роботоздатності, реагування на порушення режиму безпеки, планування реанімаційних робіт.

Виокремлюють декілька типів методів забезпечення інформаційної безпеки:

- однорівневі методи будуються на підставі одного принципу управління інформаційною безпекою;

- багаторівневі методи будуються на основі декількох принципів управління інформаційною безпекою, кожний з яких слугує вирішення власного завдання. При цьому приватні технології не пов'язані між собою і спрямовані лише на конкретні чинники інформаційних загроз;

- комплексні методи - багаторівневі технології, які об'єднані до єдиної системи координуючими функціями на організаційному рівні з метою забезпечення інформаційної безпеки виходячи з аналізу сукупності чинників небезпеки, які мають семантичний зв'язок або генеруються з єдиного інформаційного центру інформаційного впливу;

- інтегровані високоінтелектуальні методи - багаторівневі, багатокомпонентні технології, які побудовані на підставі могутніх автоматизованих інтелектуальних засобів із організаційним управлінням.

Загальні методи забезпечення інформаційної безпеки активно використовуються на будь-якій стадії управління загрозами. До таких стадій належать: прийняття рішення з визначення області та контексту інформаційної загрози і складу учасників процесу протидії; ухвалення загальної стратегії і схеми дій в політичній, економічній і соціальній сферах життєдіяльності; забезпечення адекватного сприйняття загрози та небезпеки у більш низьких організаційних ланках системи державного управління; виділення необхідних політичних, економічних, соціальних, адміністративних і організаційних ресурсів, достатніх для реалізації програми відбиття інформаційної загрози і збереження сталого розвитку інформаційних ресурсів системи державного управління: трансформації результатів оцінки ризиків у відповідну політику безпеки, включаючи національну.

Специфіка методів, що використовуються, значно залежить від суб'єкта діяльності, об'єкта впливу, а також цілей, що переслідуються. Так, методи діяльності індивіда у зв'язку із його обмеженою можливістю з забезпечення інформаційної безпеки здебільшого зводяться до джерела загрози, апелювання до суспільної думки, а також до держави, яка має вживати рішучих заходів із нейтралізації інформаційних загроз. Саме суспільство почасти використовує у своїй діяльності методи соціального регулювання, надання допомоги окремим індивідам і суспільним організаціям, яким спричинена шкода внаслідок виявлення загрози.

Причому, на жаль, слід констатувати, що в нашій країні не на достатньому рівні усвідомлюють небезпеку саме в інформаційній сфері, немає штатних одиниць в органах державного управління по забезпеченню інформаційної безпеки, не проводиться підготовка відповідних фахівців для органів державного управління.

Вельми важливим є застосування аналітичних методів пізнання і дослідження стану суспільної свідомості у сфері інформаційної безпеки. Наприклад, усвідомлення важливості забезпечення інформаційної безпеки на рівні індивіда, суспільства і організації заважає розповсюджений міф про те, що захист інформації і криптографія одне й те ж саме. Водночас таке розуміння є наслідком використання застарілих підходів до інформаційної безпеки, коли інформаційна безпеки лише ототожнюються із захистом інформації шляхом її шифрування.

Нині важливою умовою забезпечення інформаційної безпеки є не стільки секретність, конфіденційність інформації, скільки її доступність, цілісність, захист від загроз. Отже, система має відповідно реагувати та гарантувати ефективну діяльність у цьому напрямі.

...