Старість як соціальний феномен

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Події за останні роки істотні зміни в культурних і соціально-економічних умовах в Україні роблять проблему відношення до старості особливо складною і багатовимірною. Сьогоднішнє маргінальне положення літніх людей пояснюється вже не лише специфікою старечого способу життя, але і особливостями соціальних, фізичних, адміністративних складових їх оточення. Поступово міняються якісний склад старшої вікової групи, характер її потреб в контексті реформування системи соціальної підтримки в перехідному, кризисному соціумі. Склалася унікальна ситуація співіснування відразу п'яти поколінь при не відпрацьованності механізмів їх взаємодії. Як наслідок, колективні уявлення про реальні проблеми літніх людей часто мають невизначений характер, на вирішення питань про соціальну підтримку геронтологічної групи, великий вплив роблять існуючі стереотипи.

Представники літнього віку розглядаються як кризисна група, відносно якої діють практики виключення. Механізми конструювання образів старості в сучасному суспільстві обумовлені поглядами на індивідуальний процес розвитку людини, що наділяють молодість статусом особливої престижності, трудовою етикою з орієнтацією на цінності матеріального порядку, нівеляцією ролі морально-етичних норм. З іншого боку, поступова втрата літніми людьми в ході історичного розвитку соціально значимих функцій і криза традиційної системи внутрісімейної підтримки непрацездатних за віком сприяли руйнуванню суспільної цінності старості.

В результаті старість сьогодні розуміється як синонім згасання, а не зміни, витісняється на периферію суспільного життя, виключається з соціально престижних сфер. соціальний стереотип старість

На даний момент проблема відношення до старості, представникам геронтологічної групи розробляється головним чином в контексті соціальної допомоги, що певною мірою свідчить про те, що сучасне суспільство відгороджується від проблем літніх бар'єром допомоги, що приділяється через інститути соціальної підтримки. В той же час в сьогоднішньому суспільстві, що нестримно модернізується, саме літні люди залишаються охоронцями загальнолюдських цінностей, є коштовним, але незатребуваним ресурсом суспільного розвитку.

Міра розробленості проблеми пов'язана із зростанням інтересу учених до досліджуваної проблематики лише в останні десятиліття, в першу чергу в західній соціології. Важливими для аналізу проблеми виявилися теоретичні уявлення про соціальні проблеми осіб з обмеженою працездатністю До. Пентека, дослідження колективної пам'яті поколінь Ж. Скотта и Г. Шумана. Значимою представляється проблема економічного потенціалу літніх людей, проаналізована в роботах М. Греллера, соціальних зв'язків в старості (Д. Філд), особливостей старіння в сучасному соціальному контексті (І. Кемпер).

У російській соціології проблеми літніх людей досліджуються такими авторами, як М.Д. Александрова, В.Д. Альперович, І.Г. Біла, П.П. Великий, М.Е. Елютіна, С.А. Жукова, Т.З. Козлова, О.В. Краснова, Г.П. Медведева, Е.Ф. Мольовіч, П.В. Пучків, Е.Е. Чеканова, Н.П. Щукіна, Р.С. Яцемірська.

Більш розробленими залишаються біологічні аспекти старіння, які всесторонньо аналізуються в дослідженнях Л.А. Гаврілова, І.В. Давидовського, Ю.К. Дупленко, В.В. Фролькиса. Уявлення про структурні соціально-демографічні зміни із залученням обширного статистичного матеріалу містяться в роботах Б.Д. Брєєва, Т.А. Демченко, І.Б. Орлової, Б.С. Хорева. Філософські аспекти геронтології розглянуті Т.В. Карсаєвськой і А.Т. Шаталовим.

В даний час є окремі дослідження по комплексу соціально-економічних проблем старості - питанням трудової зайнятості літніх (Е.В. Іванкова, Н.І. Кондакова, Т.В. Смирнова, О.В. Терещенко), порівняльному аналізу пенсійних систем (Л. Вульф, Л.Ф. Лебедева, Е. Леонідова, Н. Павлова, І. Тіхоцкая), ефективності спеціалізованих закладів для літніх людей (А.Г. Ріжків).

Актуальність дипломного дослідження обумовлена глобалізацією, індивідуалізацєю, екологічними катастрофами, виділимо і таку інваріанту - постаріння населення, яка актуалізує проблему відношення до літніх людей в сучасному українському суспільстві.

Об'єкт дослідження: люди похилого віку як соціально-демографічна група

Предмет дослідження: аналіз соціальних стереотипів старості в сучасному українському суспільстві.

Мета дослідження: виявлення соціальних стереотипів старості в сучасному українському суспільстві.

Гіпотеза: базується на науковому припущенні, що соціальні стереотипи старості впливають на відношення до людей похилого віку.

Об'єкт, предмет та мета дозволили сформувати такі завдання дипломної роботи:

1. Охарактеризувати старість та старіння як соціальні феномени.

2. Розкрити проблеми людей похилого віку.

3. Проаналізувати завдання, принципи та напрями соціальної роботи з людьми похилого віку.

4. Визначити соціальні стереотипи, що впливають на соціальний статус літніх людей.

5. Вивчити установи та організації, що надають соціальні послуги пенсіонерам.

6. Визначити найбільш сприйнятливі соціальні ролі людей пенсійного віку в суспільстві.

7. Визначити ставлення молоді до даної категорії населення.

Реалізація мети і завдань дипломного дослідження, а також перевірка висунутої гіпотези зумовили вибір і використання таких методів: теоретичних (аналіз літературних джерел з досліджувальної теми) та емпіричних (анкетне опитування).

Наукова новизна роботи полягає в отримані нових даних про стереотипи старості в контексті міжпоколінних взаємодій. Апробація матеріалів дослідження проведена нами при представленні та поданні наукових статей: «До проблеми соціальної адаптації та соціальної активності людей похилого віку», Матеріали XII Всеукраїнської науково - практичної конференції «Молодь в умовах нової соціальної перспективи». - Частина 1. - м. Житомир, 2010р.



1. Теоретико-методологічні підходи до аналізу проблем людей похилого віку

1.1 Старість і старіння як соціальні феномени

Старіння є невід'ємним елементом розвитку особистості. В онтогенезі людини виділяють періоди дитинства, юності, зрілості та старості. Межа між періодом зрілості та початком старості майже невловима, що обумовлює розбіжності у визначенні віку, з якого починається старість.

Згідно з класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), осіб у віці від 60 до 74 років відносять до категорії людей похилого віку, від 75 до 89 років - до старих людей, а від 90 років і старших - до довгожителів [12, С.125-129]. Деякі американські фахівці пропонують іншу класифікацію, у якій розрізняють людей старшого віку як «молодих літніх» -65-74 років, старих - віком 75-84 і дуже старих - 85 років і старших.

Поняття «людина похилого віку» в Україні стійко асоціюється з віком виходу особи на пенсію, який згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення» становить 55 років для жінок і 60 - для чоловіків.

Заслуговує на увагу думка відомого українського геронтолога Володимира Фролькіса, який вважав, що навіть при розгляді старіння як найуніверсальнішого явища природи спостерігаються парадокси: кожний легко визначає різницю між молодою та старою людиною, але ніхто не може дати вичерпну наукову характеристик сутності старіння та механізмів його розвитку [63, С. 108-112]. Тоді як російський вчений-геронтолог Іполіт Давидовський категорично заявляв, що жодних точних календарних дат настання старості взагалі не існує.

З біологічної точки зору старіння пов'язується зі змінами, що відбуваються на всіх рівнях організації живої матерії - молекулярному, клітинному, системному; на рівні цілісного організму [59, С.158-160]. В цьому контексті старіння розглядається як згубний процес, що настає в результаті наростаючої з віком руйнівної дії зовнішніх та внутрішніх факторів та призводить до недостатності функцій організму [66, С.220-222].

Для об'єктивнішого розуміння старіння його можна розглядати як процес, що складається з трьох компонентів:

- біологічне старіння - зростання вразливості організму і підвищена ймовірність смерті;

- соціальне старіння - зміна партнерів поведінки, статусів, ролей;

- психологічне старіння - вибір способу адаптації до процесів старіння, нових стратегій подолання труднощів [24, С.128-130].

Представники холістичного підходу пропонують при розгляді процесу старіння враховувати більше аспектів, а саме: календарний (хронологічний); біологічний; сексуальний; психологічний; соціальний; духовний.

Отже, однозначної думки щодо віку, з якого починається старість, немає, адже старіння - це процес, і саме в цьому контексті необхідно розглядати феномен старості.

У житті старої людини зазвичай відбуваються зміни, що зачіпають усі сфери життя: виробничу, сімейну, громадську, і особисту.

Часто різнопланові проблеми людей похилого віку об'єднують у три великі групи:

1) здоров'я і медична допомога;

2) матеріальне становище;

3) інтеграція в суспільcтво [10, С.28-31].

Старість пов'язана з розвитком вікової патології, зміною фізіологічних функцій, втратами (які часто не помічаються самою людиною). Такі втрати можуть стосуватися фізіологічних і біологічних обмежень, погіршення здоров'я, зниження соціальної активності, зміни соціальної ролі і само ідентичності, втрати безпеки [62, С. 8-9].

Стан психічного здоров'я визначає і рольову поведінку особи похилого віку в міжособистісних взаємовідносинах. За цим показником люди пенсійного віку поділяються на дві основні групи. Представники першої вважають, що вони вже повністю виконали свої зобов'язання перед суспільством і сім'єю, тому вони можуть займатися лише своїми справами - жити для себе. Інші -- навпаки, відчувають свою відповідальність, особливо перед сім'єю. Тут чітко простежується переважання чоловіків у першій групі, а жінок -- у другій [54].

Отже, темп старіння людини суттєво залежить від способу і рівня її життя, становища в сім'ї, умов праці, соціальних та психологічних чинників тощо.

У процесі старіння в організмі людини відбуваються зміни, які призводять до обмеження її функціональних можливостей і зниження стійкості до різних шкідливих впливів. У результаті цього знижується рівень активності; зменшується розумова і фізична працездатність; погіршується активність нервових процесів.

Біологічні зміни підвищують ризик виникнення атеросклерозу, злоякісних пухлин, хвороб серця, цукрового діабету, гіпертонічної хвороби, захворювання щитовидної залози тощо.

Характерними для літніх людей є [12]:

· неврози, зміни у психіці;

· уразливість до інфекційних хвороб;

· зниження гостроти зору, майже повне зникнення бокового зору; погана орієнтація вночі;

· притуплення слуху;

· почуття мерзлякуватості, в'ялості;

· зменшення ваги тіла та зниження росту;

· зміни зовнішнього вигляду - шкіра стає сухою, зморщеною, волосся сивіє, тоншає, очі тьмяніють тощо.

Перехід людини до групи людей похилого віку суттєво змінює її взаємини з суспільством і такі уявлення, як ціль і зміст життя, добро і щастя тощо. У неї з'являються типові проблеми: зниження працездатності, припинення виробничої діяльності і вихід на пенсію; погіршення матеріальних умов життя і в зв'язку з цим обмеження та нестатки; втрата попереднього соціального статусу, зміна ролі літньої людини в сім'ї; зміна ролі престижності в суспільстві; втрата близьких членів родини, самотність, ізоляція; проблема вільного часу, організація повноцінного дозвілля.

Практика свідчить, що розрив з трудовою діяльністю інколи негативно позначається на стані здоров'я, життєвому тонусі, психіці людей. Вихід на пенсію часто важко сприймають люди, чиє життя тісно пов'язане з трудовою діяльністю, яку високо оцінює суспільство.

Залежно від індивідуальних особливостей і конкретних життєвих обставин люди по-різному долають труднощі, пов'язані з наближенням старості. Тому дослідники виділяють декілька типів старіння за способом діяльності: активні і пасивні [12]. Характеристика поведінкових проявів цих типів перебігу старості наведено у таблиці 1.2.1 і 1.2.2 відповідно (див. табл. 1.2.1 і табл. 1.2.2).

Таблиця 1.2.1 Типи активної старості

Типи старості	Поведінкові особливості прояву
Творча старість	Люди цього типу, відійшовши від професійної діяльності, продовжують брати участь у суспільному житті, вихованні молоді, займаються посильною працею, тобто живуть повним життям, не відчуваючи неповноцінності.
Соціальна пристосованість	Це тип соціальної і психічної адаптації. Але енергія таких людей спрямована головним чином на влаштування власного життя -- матеріальний добробут, відпочинок, розваги і самоосвіту, тобто на те, на що раніше їм бракувало часу.
Сімейна старість	Тип, в якому переважають жінки, котрі знаходять головне застосування своїх сил у родині. Оскільки хатня робота невичерпна, їм ніколи нудьгувати. Проте задоволеність життям у них буває нижчою, ніж у представників попередніх двох типів.
Зміцнення здоров'я	До цього типу відносять людей, сенсом життя яких стала турбота про зміцнення власного здоров'я, що не тільки стимулює достатньо різноманітні форми активності, але дає й певне моральне задоволення. Однак ці люди часто схильні перебільшувати знання своїх справжніх і фіктивних хвороб. Їх також характеризує підвищена тривожність.

Усі ці типи перебігу старості розглядаються дослідниками як позитивні. Як антипод їм виділяють негативні типи розвитку у період старіння, або так звану «пасивну старість». 

Таблиця 1.2.2 Типи пасивної старості

Типи старості	Поведінкові особливості прояву
Агресивний тип	Сюди можуть бути віднесені буркотливі літні люди, незадоволені своїм оточенням. Вони часто критикують усіх і все, окрім самих себе, повчають інших, діймають нескінченними претензіями.
Зневірений тип	Це люди самотні й сумні, зневірені в собі та у власному житті. Іноді вони звинувачують себе за дійсні та фіктивні втрачені можливості, не здатні позбутися сумних спогадів про життєві помилки, що робить їх глибоко нещасними.

Такий процес перебігу старості зумовлює небажані зміни особистості, а отже, й негативні прояви у буденному житті.

Таким чином, аналізуючи можливості, якими володіють старіючі люди для вирішення всіх цих життєвих проблем, можна сформулювати такі теоретико-методологічні положення:

1. Соціально-психологічний розвиток людини не обмежений якимись певними періодам, він здійснюється протягом усього життя.

2. Протягом життя людина не вичерпує всіх своїх резервних можливостей, потенціалу свого розвитку.

3. Психічний розвиток людини настільки багатовимірний, що практично неможливо визначити всі його прояви, якості і можливості.

4. Процес розвитку не зводиться до одного поступального розвитку, зростання і підвищення ефективності суб'єкта у всіх сферах його життя. Розвиток є єдністю різних типів змін, одиночних і системних, скороминущих і стабільних, позитивних і негативних.

5. Одночасно із спадом психічних можливостей відбувається і їх збагачення; інволюційні зміни поєднуються з новоутвореннями прогресивного характеру, направленими на подолання деструктивних явищ в геронтогенезі. Кожне просування в розвитку приносить як нові адаптивні придбання, так і втрату деяких колишніх здібностей. Є підстави вважати, що нові лінії розвитку породжує не вік сам по собі, а багатство життєвого досвіду, глибина і повнота його осмислення людиною в поєднанні з масштабністю пережитих соціально-історичних подій.

7. Психосоціальний розвиток людини відбувається різними темпами і досягає різного рівня в окремих сферах соціальної дійсності. Відповідно співвідношення втрат і придбань виявляються різним в конкретні періоди старіння людини.

8. Успішність особистісного соціально-психологічного розвитку людини у всі періоди життя залежить від того, наскільки вона сама виступає суб'єктом, творцем умов свого життя.

Згідно М.Ліберману і С.Тобіну [9,С.86-99], позитивна, добре організована, стійка ідентичність допомагає старим людям зберігати самоповагу, високу самооцінку, відчуття гідності і, головне, - бажання і здатність в пізні роки вести соціально активне життя, брати участь в посильних формах трудової діяльності.

Одним із головних актуальних завдань сучасного суспільства є створення умов гідного життя літнім людям, які становлять нині п'яту частину населення України. За прогнозами фахівців, передбачається інтенсивне старіння населення на початку ХХІ сторіччя, а також збільшення середньої очікуваної тривалості життя. Тобто процес старіння супроводжуватиметься значним зростанням кількості осіб старечого віку (старших 75 років) у загальній кількості людей літнього віку, які входять у групу ризику більшої потреби у медичній та соціально-побутовій допомозі.

Паралельно з процесами старіння населення відбувається трансформація сучасної сім'ї та відокремлення її поколінь за місцем проживання. За даними Міністерства праці і соціальної політики, в Україні окремо від дітей проживає близької млн. подружніх пар у віці 60 років і старше і понад 2 млн. громадян похилого віку, що мешкають самотньо. Серед них 754 тис. потребують різних видів побутової допомоги, у тому числі у віці 75-80 років - понад 300 тис. осіб.

Проблеми людей похилого віку, особливо самотніх, на тлі низьких пенсійних виплат загострюються ще й за умов існування дефіциту дешевих товарів вітчизняного виробництва, зростання цін на комунальні послуги і продовольчі товари, нерозвинутої сфери побуту, незадовільної медичної допомоги, втрати суспільством почуття милосердя. Зазначені труднощі доповнює відсутність грошових заощаджень, фінансова неспроможність ремонту власного житла, недостатнє харчування тощо. Подолати все це літні люди самостійно не можуть. Частина з них змушена переїздити до спеціалізованих стаціонарних соціальних закладів, потребує постійної сторонньої допомоги, обслуговування на дому.

Загалом, щороку кількість літніх на планеті збільшується на 2,4 %. За прогнозами, до 2020 року кількість літніх людей може зрости до одного мільярда осіб. Демографічне старіння як глобальна тенденція розвитку сучасної цивілізації привертає увагу до становища людей похилого віку в сучасному світі. Ця демографічна ситуація обумовлює не лише формування нових потреб літніх людей, а й відмову від уявлень про старість як про інволюцію.

Нині люди похилого віку становлять гетерогенну популяцію кількох поколінь, чимало з них можуть вести самостійний спосіб життя. Однак у суспільстві все ще домінують стереотипи про старість як про «напівіснування», а про людей похилого віку - як про утриманців. Варто звернути увагу на ту обставину, що професіонали також підтримують негативні стереотипи. Так, наприклад, за даними дослідження, проведеного у Великобританії, майбутні медичні сестри не очікували задоволення від сестринської роботи в геріатричних закладах; а багато з тих, хто вже працював у таких закладах, вважали свою роботу «нудною» і такою, що «виснажує» [19, С. 27-31].

Перехід на нові принципи розвитку, перегляд системи цінностей, притаманних сучасному суспільству, вносять корективи в життя всіх поколінь, зокрема й старшого. Зміна соціального статусу старої людини, зумовлена насамперед припиненням або обмеженням трудової діяльності, трансформацією ціннісних орієнтирів, самого способу життя та спілкування, а також виникнення різноманітних утруднень як у соціально-побутовій, так і в психологічній адаптації до нових умов, диктує необхідність відпрацювання та реалізації специфічних підходів, форм і методів соціальної роботи з людьми похилого віку.

Отже, завданням соціальної роботи з літніми людьми є не тільки організація довготривалого догляду, а й надання цим людям можливостей реалізовувати свої здібності, брати участь у громадській діяльності; сприяння адаптації особистості до нових умов, відшукуючи незадіяні на попередніх етапах життєвого шляху ресурси.

Старіння населення є однією з глобальних проблем сучасного світу, яка лежить на суспільстві і вимагає від нього все більших фінансових витрат й інших матеріальних ресурсів на обслуговування цієї вікової категорії. Люди похилого віку одна із найцінніших верств населення. Завдяки цим людям ми маємо життя, свободу дій та свободу вибору. Алі не слід забувати що люди похилого віку не схожі на інших людей, які ще не досягли цього віку. Бо з приходом старості в людині змінюється все, як на соматичному, так на психологічному й соціальному рівнях. Аналіз літератури показав, що на сьогодні для позначення даної категорії осіб використовують декілька понять: люди пенсійного віку (пенсіонер); люди похилого віку; люди поважного віку; люди літнього віку.

Так, за Законом України «Про загальне обов'язкове пенсійне страхування» пенсіонер - особа, яка відповідно до цього закону отримує пенсію, довічну пенсію, або член її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті особи у випадках передбачених законом.

Згідно Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», людьми похилого віку визначаються чоловіки у віці 60 років і жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше півтора року.

Х.О.?Порсева [42, С.131-141] вказує на необхідність уживання поняття “люди поважного віку” для позначення відповідної категорії населення.

Для дотримання логіки викладення матеріалу та з метою уникнення повторів у своїй роботі ми використовуємо всі поняття, оскільки вони є синонімічними.

Для правильної організації соціальної роботи з категорією клієнтів поважного віку соціальному працівникові необхідно чітко розрізняти поняття старіння і старості. Сучасні дослідники розрізняють декілька видів старості: хронологічну, фізичну, психологічну, соціальну і вважають, що всі її види взаємообумовлені та здійснюють певний вплив один на одного. При цьому календарний вік не завжди грає провідну роль. Хронічно хвора людина раніше починає відчувати похилий вік, чим фізично здорова. Настання різних видів старості зазвичай не співпадають за часом, вони можуть переганяти чи відставати один від одного. У той же час, можна говорити про те, що всі ці процеси тісно взаємопов'язані і неможливо впевнено стверджувати, який із названих видів найбільш активно впливає на загальний процес старіння. Швидкість старіння характеризується як біологічними, так і соціальними умовами [46].

Щоб зрозуміти які процеси та зміни відбувається з людьми похилого віку необхідно з'ясувати терміни, які зустрічатимуться в роботі:

Геронтологія - (з грец. мови геронтос - старіння і логос - наука) - це наука про старість і старіння, що вивчає процеси старіння із загальнобіологічних позицій, а також досліджує суть старості та вплив її приходу на людину і суспільство.

Старість - закономірно наступаючий заключний період вікового індивідуального розвитку. Старість і смерть - неминучі.

Старіння - це руйнівний процес, що призводить до зниження фізіологічних функцій організму. Старіння представляє собою постійно розвиваючі і незворотні зміни структур і функцій живої системи. Старіння - це перш за все функція часу, його не можна зупинити.

Старіння - процес суперечливого розвитку живих клітин від моменту зародження життя до його закінчення. Припущення, що потенційно безсмертні мікроорганізми, позбавлені наукової цінності життя планети як ціле - безмежне, можливостям її розвитку немає меж, але життя в рамках індивідуального існування, обмеженого в часі, не володіє цими властивостями. Для етапу індивідуального розвитку життєві програми запрограмовані, включаючи старіння і закінчення життя-смерть.

Старість - це процес, який викликає зміни як на соматичному рівні так і на психологічному. Адже кожний психічний процес якій відбувається в організмі набуває значних перетворень. Однією з закономірностей старіння є його нерівномірність, або вибірковість, у порушеннях функцій, чи то пам'ять, інтелект, увага або фізична сила. Це лежить в основі індивідуального характеру змін людини в старості. Але найголовнішою проблемою стає втрата соціальних ролей, які виконували люди похилого віку в процесі своєї трудової діяльності. З виходом на пенсію людина втрачає свою соціальну активність, професійні інтереси втрачають значущість і людина залишається одна [40, C.86-58].

Мудрість - експертна система знань, орієнтована на «практичну сторону життя» і внаслідок цього дозволяє виносити виважені судження, давати корисні поради по життєво важливим питанням.

Після проголошення України «соціальною державою» соціальна політика повною мірою почала оперувати таким поняттям як «соціальний захист». У процесі розвитку держави соціальний захист почав теж розвиватися й розподілятися на певні складові. Тому для більш чіткого розуміння почали вживати такий термін як «система соціального захисту», що об'єднує в собі всі державні, недержавні заклади, що надають соціальний захист населенню.

Система соціального захисту передбачає різні види допомог, до яких належать соціальні допомоги, пенсії, пільги, гарантії, компенсації тощо. Тому необхідно зробити акцент на визначенні цих понять, отже:

Соціальний захист - це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах.

Соціальна робота - галузь наукових знань і професійна діяльність, спрямована на підтримання і надання кваліфікованої допомоги будь-якій людині, групі людей, громаді, що розширює або відновлює їхню здатність до соціального функціонування, сприяє реалізації громадянських прав, запобігає соціальному виключенню [50].

Соціальна допомога - допомоги суспільства особі або сім'ї, яка не має достатніх засобів існування, які розрізняють за метою, джерелом виплат, характером і підставами їх надання, суб'єктами [4].

Пенсія - це державна виплата, яка надається з Пенсійного фонду для матеріального забезпечення непрацездатних громадян у зв'язку з їхньою минулою трудовою чи іншою суспільно - корисною діяльністю в розмірах, як правило, співставних з минулим заробітком пенсіонера [2].

Соціальне обслуговування - надання державою безкоштовних соціальних послуг, що являє собою комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих ситуаціях та потребують сторонньої допомоги [4].

Отже люди похилого віку - це найбільше соціально вразлива частина населення. Їхній дохід звичайно значно нижче середнього, а потреби, особливо в медичному, психологічному та соціальному обслуговуванні, значно вище. Дуже часто люди похилого віку живуть окремо від родин, і тому їм буває не під силу справитися зі своїми нездужаннями і самітністю. І якщо раніш основна відповідальність за літніх лежала на родині, те зараз її всі частіше беруть на себе державні і місцеві органи, установи соціального захисту населення

1.2 Теоретичні підходи до аналізу старіння

Старіння людини - як і старіння інших організмів, це біологічний процес поступової деградації частин і систем тіла людини та наслідки цього процесу. Тоді як фізіологія процесу старіння подібна до фізіології старіння інших ссавців, деякі аспекти цього процесу, наприклад, втрата розумових здібностей, мають більше значення для людини. Крім того, великого значення набувають психологічні, соціальні і економічні ефекти.

Для людини старіння завжди мало особливе значення. Століттями філософи обговорювали причини старіння, алхіміки шукали еліксир молодості, а багато релігій надавали старінню сакральне значення. Проте, навіть зараз біологія процесу старіння відома дуже погано, а ніяких методів змінити швидкість старіння людини не існує. Незважаючи на інтенсивні дослідження, дослідники ще далекі до подолання старіння.

Зараз успіхи медицини та покращення рівня життя дозволили значно підвищити середню тривалість життя (хоча зміни максимальної тривалості життя незначні). У переважній більшості країн цей процес привів до старіння населення, де у зв'язку із збільшенням долі старих людей, що мають інші потреби, ніж решта населення, останніми роками виникло багато соціальних та економічних питань, пов'язаних із старінням.

Процес старіння досліджується наукою геронтологією, що не тільки досліджує фізіологічні зміни, але й місце осіб похилого віку в суспільстві. Мета досліджень з геронтології - подолати можливі недоліки, пов'язані із старінням.

Фізіологічні зміни, що протікають в тілі людини із віком, перш за все полягають в зниженні біологічних функцій і здатності пристосуватись до метаболічного стресу. Ці фізіологічні зміни зазвичай супроводжуються психологічними і поведінковими змінами. Власне біологічні аспекти старіння включають не тільки зміни, викликані старінням, так і погіршення загального стану здоров'я. Людина у пізньому віці характеризується більшою уразливістю до хвороб, багато з яких пов'язані із зниженням ефективності імунної системи у старому віці. Так звані хвороби похилого віку, таким чином, є комбінацією симптомів старіння та хвороб, проти яких організм більше не в силах боротися. Наприклад, молода людина може швидко оправитися від пневмонії, тоді як для особи похилого віку вона може легко стати смертельною [47, C.132-137].

Робота багатьох органів, таких як серце, нирки, мозок та легені, знижують ефективність своєї роботи. Частина цього зниження є результатом втрати клітин цих органів та зниження можливостей їх відновлення у надзичайних випадках. Крім того, клітини старої людини не завжди в змозі виконувати ті ж функції. Певні клітинні ферменти також знижують свою ефективність, тобто процес старіння відбувається на всіх рівнях.

Найпомітніші зміни в роботі мозку під час старіння полягають в погіршенні короткострокової пам'яті і збільшенні часу реакції. Обидва з цих факторів обмежують можливості для нормального існування у суспільстві і є об'єктом великого числа досліджень. Проте, якщо літня людина отримує більше часу для вирішення певної задачі, що не використовує великої кількості сучасних знань, старі люди лише незначно поступаються молодим. У задачах, що пов'язані із словниковим запасом, загальними знаннями та діяльністю, до якої людина звикла, зменшення продуктивності з віком майже непомітно.

Важливим психологічним ефектом старіння класично вважається зменшення рівня сучасних знань, пов'язане із погіршенням можливостей до навчання. Експериментальні дослідження показують, що хоча старі люди дійсно вчаться помітно повільніше, ніж молодь, зазвичай вони цілком здатні до засвоєння нового матеріалу і можуть запам'ятати нову інформацію так саме, як і молодь. Проте, відмінності у навчанні збільшуються з трудністю викладаємого матеріалу.

Крім того, старі люди прагнуть бути обережнішими і жорсткішими в поведінці та зменшують рівень соціальних контактів. Але ця картина поведінки може бути результатом впливу суспільства та соціальних установ замість власне старіння. Багато людей, що «старіють успішно», прикладають свідомі зусилля для підтримання розумової активності безперервним навчанням і розширенням соціальних контактів з людьми молодшої вікової групи.

Соціальний статус кожної вікової групи та її вплив у суспільстві тісно пов'язані з економічною продуктивністю цієї групи. У аграрних суспільствах літні люди мають високий статус та є об'єктом поваги. Їх життєвий досвід і знання високо ціняться, особливо в дописемних суспільствах, де знання передається усно. Потрібність у їх знаннях дозволяє літнім людям продовжувати бути продуктивними членами суспільства.

У суспільствах з високим рівнем індустріалізації та урбанізації статус літніх людей помітно змінився, зменшуючи значення літніх людей, а у деяких випадках навіть досягаючи негативного відношення до старих людей -- ейджизма. Здається, фізична нездатність літніх людей працювати має відносно невелику роль, а за втрату значення відповідають кілька інших факторів. Серед них найбільшу роль грає постійне введення нових технологій, що вимагають безперервної освіти та тренування, які у меншій мірі доступні старим людям. Меншу роль грає велике число все ще достатньо міцних старих працівників, що обмежують можливості працевлаштування новому поколінню та зменшення кількості людей, що працюють на себе, що могло би дати старим людям можливість поступового зниження кількості роботи. Через загальне підвищення рівня освіти, досвід старих людей, навпаки, грає все меншу роль [59, C.39-42].

Хоча в деяких галузях старі люди все ще зберігають високу активність, наприклад в політиці, загалом все частіше старі люди уходять на пенсію із закінченням найбільш продуктивного періоду життя, що приводить до проблем психологічної адаптації до нових умов. Перш за все, проблеми виникають через зменшення впливу старих людей, відчуття власної непотрібності та наявність значної кількості вільного часу. Крім того, для великої кількості людей у старості стають гострішими фінансові проблеми, хоча у багатьох випадках ці проблеми ложаться на суспільство.

Через наявність вільного часу, сімейні взаємини у більшій мірі прагнуть бути центром уваги літніх людей. Проте, через зміни у сімейній структурі в індустріалізованих країнах, великі родини роздробилися і літні люди все частіше не живуть рядом із своїми дітьми та іншими родичами. Через це перед суспільствами стає проблема більшого пристосування літніх людей до незалежного існування.

Важним фактором в соціології старіння є сексуальна та репродуктивна активність. В індустріалізованих країнах чоловіки продовжують ставати батьками навіть у віці в 65 років та більше.

Для літніх людей характерний опір до змін, хоча у великій мірі це пояснюється не нездатністю до пристосування, а збільшенням толерантності. Для допомоги пристосуванню літніх людей до нових умов розроблюються спеціальні учбові програми, розраховані на цю категорію людей.

Через зниження здатності до виконання більшості типів роботи, в індустріалізованих суспальствах старі люди поступово втрачають джерела доходу. Таким чином, вони повинні полагатися на власні накопичення, допомогу дітей та суспільства. Через меншу впевненість у майбутньому, старі люди відрізняються тенденцією зберігання та інвестування грошей замість витрачання їх на споживчі товари. На рівні держави, старе насілення вибиває з робочої сили, збільшуючи навантаження на активних працівників та відкриваючи дорогу до автоматизації виробництва.

Державні соціальних програми, що допомогають літнім людям існувати у суспільстві, існували на перному рівні приблизно починаючи з часту Римської імперії. В середньовічній Європі перший закон про відповідальність держави щодо літніх людей був прийнятий в Англії в 1601 році. Власне пенсії були вперше введені в 1880 році Отто фон Бісмарком в Німеччині. Сьогодні більшість держав мають деяку форму програм соціального забезпечення для старих людей. Хоча ці державні програми і полегшують тягар старіння, вони не приводять літніх людей до рівня прибутку, характерного для молодих [34, С. 62-66].

Як насправді відбувається старіння? Просто зупиняються «генетичний годинник» або старіння - процес поступового зношування організму? Природне старіння описує універсальні біологічні процеси старіння, не обтяжені впливом захворювань.

Теорії старіння здебільшого можна розділити на дві категорії: стохастичні теорії й теорії запрограмованого старіння («біологічних годин»).

Стохастичні теорії. Згідно стохастичним теоріям старіння, організм старіє в результаті випадкових ушкоджень, які носять як внутрішній, так і зовнішній характер. Автори цих теорій, які ще називають теоріями «зношування», уподібнюють тіло людини машині, що виходить із ладу в результаті постійного виникнення й нагромадження ушкоджень на клітинному рівні. Одна із цих теорій, наприклад, припускає, що в міру старіння клітки починають менш ефективно позбуватися від відходів. Надлишки деяких речовин, зокрема жироподібного речовини ліпофусцина, накопичуються в клітинах організму, особливо - у клітинах крові й м'язів. Ці речовини займають місце й сповільнюють нормальні процеси клітинного обміну. Більшість геронтологів, однак, думають, що нагромадження хімічних речовин (наприклад, ліпофузеїна) є результат, але не причина старіння.

Більш широкого поширення одержала стохастична теорія, що зв'язує старіння з дією ділянок молекул, названих вільними радикалами. Кисень у нормі використається практично у всіх клітинних процесах. У ході його використання вивільняються вкрай активні, не спарені електрони. Виникаючі в ході цього процесу вільні радикали реагують із іншими хімічними складовими клітини і можуть порушувати нормальний плин клітинних процесів. У нормі клітини мають механізми відновлення ушкоджень, нанесених вільними радикалами. Однак після серйозних порушень структури, наприклад у результаті серцевого приступу або опромінення, вільні радикали завдають шкоди організму. Учені досліджували вплив деяких продуктів харчування й з'ясували, що продукти, збагачені вітамінами С і Е, очевидно, зменшують негативні наслідки дії вільних радикалів. Подібні дієтологічні дослідження відкривають нам широкі перспективи, але в цей час перебувають у стадії експерименту .

Існують й інші стохастичні теорії. Ушкоджуватися може також і ДНК, що входить до складу генів. Відомо, що ультрафіолетові промені ушкоджують ДНК клітин шкіри. Як правило, якщо гени в складі генома клітки ушкоджуються, відбувається включення механізмів репарації ушкодженого генетичного матеріалу або клітка відмирає й заміщується новою. У людей похилого віку відновлення генів відбувається менш ефективно, і порушення структури, як правило, накопичуються. Можливо, що старіння являє собою зниження здатності організму до самостійного відновлення структур після ушкодження.

Зношуються не тільки клітинні структури, але й тканини, і органи. Старіння торкається сполучної тканини й зв'язків між клітками. Сполучна тканина втрачає гнучкість і стає твердою. У ході старіння імунна система починає працювати менш ефективно. У деяких випадках імунні клітини атакують здорові клітнии власного організму, як, наприклад, у випадку ревматоїдного артриту або деяких захворювань нирок. Однак широко розповсюджені процеси, описувані стохастичними теоріями, можуть бути результатом процесу старіння, а не його причиною.

Таким чином, незважаючи на певну привабливість, стохастичні теорії не можуть повністю пояснити старіння. Вони, наприклад, не пояснюють, чому знижується ефективність роботи власної «ремонтної майстерні» організму. Крім того, вони не дають відповіді, чому вправи, що потенційно є однієї з форм зношування організму, роблять на людей похилого віку зміцнювальну, а не негативну дію.

Теорії біологічного годинника. Теорії, що відносяться до другої групи, основну увагу приділяють генетичній зумовленості старіння. Ці теорії припускають, що старіння викликане заздалегідь певною дією успадкованих генів. Передбачається, що середню тривалість життя індивідума визначають приблизно 200 генів. Із запрограмованим старінням зв'язане поняття біологічного годинника. Ідея полягає в тому, що кожен організм має свої власні годинники, настроєні на певний час смерті. Годинники можуть розташовуватися в кожній клітині організму або в мозку. Було показано, що на клітинному рівні існують особливі типи клітин, очевидно, запрограмованих на певну кількість клітинних розподілів (і отже, заміщення ушкоджених або зношених клітинних структур). Так, наприклад, клітини ембріона людини діляться лише близько 50 разів. Навіть якщо заморозити ці клітини після 30 розподілів, після разморозки вони будуть ділитися лише 20 разів. Максимальна кількість циклів відтворення варіює в різних типах клітин і різних видах. В окремих індивідуумів потенційна кількість клітинних розподілів різних органів також може розрізнятися.

Ще одна теорія біологічних годинників припускає, що існує якийсь визначник ритму (пейсмейкер), що розташовується в гіпоталамусі й гіпофізі.

Спадковість впливає на процес старіння сильніше, ніж фактори навколишнього середовища.

* Природне старіння - біологічний процес, обумовлений у тому числі й захворюваннями.

* Стохастичні теорії старіння припускають, що люди старіють внаслідок випадкових ушкоджень, які носять як внутрішній, так і зовнішній характер.

* Стохастичні теорії не пояснюють, чому в міру старіння внутрішні системи усунення ушкоджень починають працювати менш ефективно, чим раніше.

* Теорії запрограмованого старіння особливу увагу приділяють генетичній інформації як першоджерелу цього процесу

Яким чином спадковість і фактори зовнішнього середовища взаємодіють у процесі старіння організму?

Відповідно до цієї точки зору, гіпофіз відразу після статевого дозрівання виділяє гормон, що запускає процес старіння, що розвивається протягом всього життя, що залишилося, із заздалегідь заданою швидкістю.

Очевидно, біологічні годинники контролюють менструальний цикл у жінок, що починається приблизно в 12 і закінчується близько 50 років. Під їхнім контролем перебуває імунна система, що набирає силу до 20-літнього віку, а потім поступово приходе в занепад. Деякі вчені думають, що зниження ефективності роботи імунної системи пов'язано з багатьма захворюваннями, характерними для людей похилого віку, - раком, інфекційними хворобами (наприклад, грипом і пневмонією), деформацією стінок кровоносних судин і атеросклерозом .

Найбільш численними є біологічні теорії, що аналізують можливі вікові зміни на рівні генетично запрограмованого старіння окремих клітин, груп клітин, які відносяться до окремих органів. Такі “одновимірні” погляди враховують лише природно-біологічні закони старіння і не надають серйозного значення постійній взаємодії генетичного потенціалу з факторами навколишнього середовища [16].

Теорія зношування. Прихильники цієї теорії вважають, що ідентифікація механічних змін в організмі в результаті еволюції та атрофії є основними серед причин старіння. Вважалося, що в процесі своєї діяльності підлягає зношуванню і поступово наближається до загибелі, живі системи старіють під впливом інтенсивних життєвих процесів, а старіння прискорюється або уповільнюється по законам фізики в процесі від динаміки процесів на івн клітини, тканини та всього організму.

Прихильники теорії зношування доводили, що всі індивіди мають приблизно однакову тривалість життя, але її фактична границя визначається темпом зносу, при цьому тривалість життя залежить від середньої величини використаної енергії на кілограм ваги індивіда.

Теорія старечої дисгармонії і фізичних відхилень організмом. Прихильники цієї теорії досліджували старіння, як закономірність порушення біологічних механізмів, які протікають з поступовим збільшенням хворобливості та можливості смерті. Богомолець підкреслював роль з'єднувальної тканини в процесі старіння організм має вік своєї з'єднувальної тканини.

Концепція порушення білкового синтезу. За основ старіння дослідники приймали порушення регуляції в синтезі клітинних білків внаслідок виснаження вільних та зв'язаних амінокислот. Дослідженням доведено. Що в клітині культури довго зберігають свою життєдіяльність, якщо в поживне середовище добавити комплекс ДНК та РНК.

Доведено, що зміст РНК в сумарних білках зменшуються з часом і кожен вік має специфічний білковий спектр для будь якої тканини та органа, який повністю залежить від швидкості білкового синтезу.

Інтоксикаційна теорія старіння. Прихильники цієї теорії вважають, що старіння являє собою процес самоінтоксикації в результаті наростаючого рівня токсинів у клітині було встановлено, що деякі мікроорганізми припиняють свій ріст та вмирають значно раніше у випадках утрудненого виділення токсичних продуктів та їх обміном.

Теорія дисгармонії та внутрішніх протиріч. Прихильники пояснювали старіння порушенням в координації функцій починаючи з рівня клітини і до рівня цілого організму. У високоорганізованих системах функцій та їх окремих частин йде підпорядкування вимогам всього організму і чим складніша ця залежність тим більша ймовірність дисгармонії.

Різновидом теорії дисгармонії є концепція внутрішніх протиріч згідно якої старіння є результатом порушення можливості відновлення клітини.

Серед соціальних теорій широкого поширення набула дефіцитарна модель. Вона розглядає старіння як процес неухильного руйнування і розпаду, що призводить до втрат у її емоційних та інтелектуальних здібностях, до труднощів у пристосуванні й виявляється в прихильності до старого і звичного, у повній втраті активності, у зниженні та уповільненні реакцій.

Найпопулярнішою теорією старіння, яку можна віднести до дефіцитарної, є теорія відчуження (звільнення). Вона виходить з того, що для продовження нормального функціонування і розвитку суспільства старі люди повинні поступово дистанціюватися від соціальних систем і знижувати свою взаємодію з іншими людьми. таке звільнення від соціальних ролей і віддалення від міжособистісних контактів надає їм можливість підготуватися до наступного етапу - смерті [8, С.203-206].

Такій підхід до старіння викликає багато критичних зауважень. На нашу думку, теорія відчуження є досить жорстокою по відношенню до людей похилого віку, оскільки так зване “звільнення”, “роз'єднання” викликає за собою ізоляцію, виключення даної категорії населення із соціальних процесів, і як результат - зречення, самотність, смерть.

Більш продуктивною і соціально значущою, на нашу думку, є теорія “торжествуючої (переможної) старості”. Вона є абсолютним антиподом теорії відчуження і спирається на принцип діяльності й активності, акцентує увагу на створенні в суспільстві та в самій людині таких умов, які б забезпечили оптимальне проходження процесу старіння як природного циклу життя людини.

У нинішній період набуває поширення теорія активності, прихильники якої стверджують, що старіючі люди, розлучаючись зі своїми ролями, відчувають свою непотрібність в суспільстві. Тому для підтримки морального духу і позитивної самосвідомості їм слід не відмовлятися від активного життя, а, навпаки, зайнятися новою діяльністю. Науковці стверджують, що ступінь пристосування (адаптації) людей до старості значною мірою залежить від характеру їхньої діяльності на ранніх етапах життя.

Цікавим підходом щодо розуміння проблем старості і старіння є теорія субкультури. Вона відносить осіб похилого віку до певної субкультури старості, яка визначається як сукупність своєрідних норм і цінностей, відмінних від тих, що панують у суспільстві. Причиною появи субкультури старості представники даної теорії називають дискримінацію у ставленні до осіб літнього віку і відчуття ними своєї спільності. На думку авторів зазначеної теорії, збільшення числа поселень для пенсіонерів та інших схожих житлових комплексів і закладів сприяло б формуванню самобутньої субкультури старих людей.

Деякі спеціалісти вважають найбільш продуктивною теорію «вікової стратифікації», відповідно до якої кожне покоління людей унікальне і володіє лише йому властивим досвідом [29, С.23-26].

Таким чином, жодна з теорій не може повною мірою пояснити старіння. У сполученні ці теорії дають більше ефективні результати, і майбутні відкриття, безсумнівно, розширять наше розуміння нормальних процесів старіння. Учені глибоко зацікавлені в дослідженні механізмів уповільнення старіння, оскільки це приведе до збільшення тривалості життя людей. Деякі із цих робіт пов'язані з вивченням хвороб. Прикладом може служити дослідження зв'язків між дитячим раком або юнацьким артритом і передчасним старінням. Інші роботи спрямовані на те, щоб допомогти людям прожити здорове життя без хвороб і досягти природної межі їхнього життя. Як би те не було, незважаючи на відкриття останнього років, перспектива значного збільшення тривалості життя виглядає в цей час дуже віддаленої.

1.3 Соціальні стереотипи, як об'єкт наукового пізнання

Стереотип (від греч. "stereotype": stereos - твердий, міцний і typos - форма, зразок, відбиток) - тверда, часто спрощена, стандартна думка про соціальні групи чи про окремих індивідів як представниках цих груп [44].

Дуже схоже трактування поняттю «стереотип» дає Байбурін А.К. Він вважає, що це судження, у загострено спрощеній та узагальненій формі, з емоційним фарбуванням, що приписує визначеному класу обличчя деякі властивості, чи, навпаки, що відмовляє їм у цих властивостях. Стереотипи розглядаються як особливі форми обробки інформації, що полегшують орієнтацію людини у світі. Ознаки, що містяться в стереотипах, використовуються для оцінки співвіднесеності предметів до того чи іншого класу і приписування їм визначених характеристик [11, С. 7-21].

Якщо стереотип, формується в результаті зовнішнього впливу на людину, що має соціальну природу, або стереотипуємим об'єктом є соціальний об'єкт (група об'єктів), то говорять про соціальний стереотип.

Стереотип соціальний - узагальнена, спрощена і ригідна система широко розповсюджених представлень про групи людей, які пізнають, у яких кожна людина розглядається як носій тих самих наборів ведучих характеристик, приписуваних будь-якому члену даної групи безвідносно його реальних якостей; система, що має високу стійкість, найчастіше емоційно зафарбована. Як правило, групи членства є реально існуючими і задаються формальними характеристиками, такими, як національність, релігійна конфесія, стать, професійна приналежність і т.п. Найбільш поширені стереотипи про представників різних расових, національних і релігійних груп. Стереотипні представлення про існуючі психологічні типи людей називаються типажами [44].

Відповідно до даних стереотипів навколишні очікують від індивіда визначеного поводження, подібного з рольовим. Основна відмінність соціального стереотипу від соціальної ролі в тім, що роль містить у собі набір розпоряджень для визначеної групи осіб, відповідно до яких будуються чекання оточуючих людей, а соціальний стереотип припускає тільки чекання без розпоряджень. Процес стереотипування (породження стереотипів) є часткою случаю процесу категоризації. При цьому використання стереотипу виглядає як підведення об'єкта під узагальнююче поняття, яким є соціальний стереотип. Будучи одним з різновидів життєвих понять, стереотип, як правило, характеризується тим, що має неадекватну міру узагальненості істотних ознак об'єкта, їхній неповний чи надлишковий набір. Відзначається також, що з підвищенням рівня освіти і загальної культури випробуваних прагнення робити узагальнення щодо різних соціальних, і в першу чергу етнічних, груп людей помітно знижується. Засвоєні індивідом ригідні соціальні установки можуть бути як позитивні, так і негативні. Останні прийнято позначати як упередження. Таким чином, більшість соціальних стереотипів можна вважати упередженнями, позначивши їх як ворожу чи негативну установку на окрему групу людей.

Як термін соціальний стереотип у соціологію і соціальну психологію ввійшов завдяки американському журналісту і психологу У. Ліпману в 1922 р. і в той час уживався для позначення упереджених образів, еталонів суспільної думки щодо етнічних, станових, класово-групових, професійних, політичних і т.п. груп, представників партій і соціальних інститутів.

...