Старість як соціальний феномен

Соціальний стереотип відіграє важливу роль у формуванні оцінки людиною навколишнього світу, хоча використання його може спричинити двоякий наслідок, тому що приводить, з одного боку, до звуження пізнавального процесу, що може мати у визначених ситуаціях позитивне значення, а з іншого, - до вироблення різного роду упереджень. Упередження особливо негативні і навіть небезпечні в оцінці міжнаціональних, політичних, міжгрупових і економічних відносин, тому що породжують соціальну напруженість, глибокі соціальні конфлікти. Історична практика показує, що соціальні стереотипи, які приводять до формування негативних упереджень, обумовлені недоліком життєвого досвіду, відсутністю інформації чи наявністю помилкової, випадкової, неперевіреної інформації, зайво емоційним сприйняттям, маніпулюванням повсякденною свідомістю.

Ольшанський [36] виділяє основні властивості стереотипів:

Ш здатність впливати на прийняття рішення індивіда, нерідко всупереч логіці;

Ш у залежності від характеру установки стереотипи майже автоматично "підказують" одні доводи у відношенні вибору об'єкта чи ухвалення рішення і витісняють зі свідомості інші, протилежні першим;

Ш стереотип, на відміну від "потреби взагалі", має виражену конкретність.

Розглядаючи окремо деякі види стереотипів виділиляють наступні особливості:

1. Характерні мовним стереотипам:

Ш Ознаки й атрибути, що містяться в мовних стереотипах, використовуються розмовляючими для оцінки віднесеності предметів до того чи іншого класу на основі сімейної подібності.

Ш Різні типи термінів мають фундаментально різні мовні стереотипи. Кольоровизначення засновано на перцепції: терміни базових кольорів базуються на конкретних зорових образах з різними аспектами сприйняття, більш складні ж терміни - на більш абстрактному представленні, більш близькому до картин, чим до слів. Терміни, що характеризують соціальні ролі, зв'язані з усвідомленими думками.

Ш Для кожного типу терміна можна пророчити заздалегідь, який тип ознак буде включений у семантичну компетенцію. Ознаки сприйняття для кольору, типове поводження - для позначень живого світу, функціональне призначення - для артефактів, соціальні функції, місце на соціальній шкалі, типові риси чи типове поводження і доход - для термінів соціальної сфери.

2. Характерні етнічним стереотипам:

Ш Стереотип виникає при відсутності чи недостатності інформації про визначеного індивіда, етнічну групу;

Ш Чим більша кількість людей погоджується з даним етнічним стереотипом - тим більше правдивим він вважається;

Ш Якщо дві різні групи людей мають визначений стереотип про третю групу - він вважається більш правдивим.

3. Гендерні ж стереотипи є окремим випадком стереотипу і виявляють усі його властивості.

4. Параметри стереотипів [15]:

1. Ступінь необхідності в повсякденному житті: дуже необхідні в побуті, на одному полюсі, протипоставлені тим, що мають деструктивний заряд.

2. Ступінь незакостенілості і змінюваності, гнучкості в зміні перспектив.

3. Зміст стереотипів: заперечливе (а тому агресивне) протипоставлено стверджуючому (необразливому).

У свідомості людини, з моменту народження і до глибокої старості, народжується, формується величезна кількість стереотипів.

Стереотипи бувають:

– позитивними;

– негативними;

– нейтральними. Їх ще називають стереотипами «популярності, але байдужності».

А також існує декілька їхніх класів:

1. Особисті. Ці стереотипи людина формує сама. До них відносяться його різні переконання, пристрасті - усе те, що (на думку людей) складає особистість, індивідуальність людини, його інтереси і широту натури.

2. Гендерні. Являють собою культурно і соціально обумовлені думки про якості, атрибути і норми поводження представників обох статтей і їхнє відображення в мові. Гендерна стереотипізація фіксується в мові, тісно зв'язана з вираженням оцінки і впливає на формування очікувань від представників тієї чи іншої статі визначеного типу поводження. Гендерні стереотипи дуже спрощують реальну ситуацію, однак у колективній суспільній свідомості вони закріплені міцно і міняються повільно.

3.Сімейні. Сімейні стереотипи формуються під впливом сімейних традицій, установок, правил.

4.Суспільні чи соціальні. Формуються під впливом суспільства і соціуму. Політика держави формує державні стереотипи, релігія - релігійні, реклама - споживчі.

Найбільш дезорієнтованой та кризовой є група передпенсійного віку, що відрізняється вкрай високим рівнем скептицизму й тривожності. Соціально-психологічний стан представників цієї групи характеризується песимізмом, втратою сенсу життя; схильністю у вирішенні своїх проблем розраховувати на державу більш, ніж представники інших вікових груп. Саме для передпенсійної групи найбільш характерні стереотипні вистави про старість як періоду безпорадності, залежності від навколишніх факторів, візуальної непривабливості. Наявність негативного образа літньої людини в даній групі фіксується як асоціативний ряд: старі люди - кінець життя - забуті - безпорадні - божевільні.

Стереотипи мають узагальнюючу функцію, що складається в упорядкуванні інформації:

1. Когнітивну функцію - генералізація (іноді надмірна) при упорядкуванні інформації - коли відзначають що-небудь, що «кидається в очі». Наприклад, при засвоєнні чужої культури на заняттях іноземною мовою приходиться одні стереотипи (регулюючі інтерпретацію мови) заміняти іншими;

2. Афективну функцію - визначена міра етноцентризму в міжетнічному спілкуванні, виявлена як постійне виділення "свого" у противагу "чужому";

3. Соціальну функцію - розмежування на "внутрігрупове" "позагрупове" приводить до соціальної категоризації, до утворення соціальних структур, на які активно орієнтуються в повсякденному житті. Важливу роль грає орієнтація по національній ознаці, найбільшою мірою виражаючись (для стороннього спостерігача, принаймні) як забобони і з найбільшою гостротою реалізуємі при міжетнічному спілкуванні.

Основні прийоми виявлення стереотипів:

ь виявлення стійких тем розмов відносно стереотипуємого об'єкта, у досліджуваній аудиторії;

ь проведення опитувань, інтерв'ю, анкетування на невеликих фокус-групах;

ь прийом незакінченого речення, коли людина продовжує фразу, почату дослідником у відношенні професії й особистості психолога;

ь використання методу виявлення асоціацій, коли невеликій групі опитуваних пропонується в плині 30 секунд написати, з чим у них асоціюються слова «психолог», «психологічна допомога», «психологічна консультація».

Висновки до першого розділу

Розглянувши старість та старіння як соціальні феномени можна сказати, що одним із головних актуальних завдань сучасного суспільства є створення умов гідного життя літнім людям, які становлять нині п'яту частину населення України. За прогнозами фахівців, передбачається інтенсивне старіння населення на початку ХХІ сторіччя, а також збільшення середньої очікуваної тривалості життя. Тобто процес старіння супроводжуватиметься значним зростанням кількості осіб старечого віку (старших 75 років) у загальній кількості людей літнього віку, яків ходять у групу ризику більшої потреби у медичній та соціально-побутовій допомозі.

Найбільш важливим та суттєвим питанням старіння як психологічного явища є те, наскільки зміни, що визначаються біологічними віковими процесами, можуть відбиватися на психіці людини, її особистісних та інтелектуальних характеристиках.

У деяких працях психологів можна зустріти чимало прикладів до старості як до періоду зниження активності, відчуття слабкості, періоду хвороб, утрат, розчарувань. Однак поряд з цим існує й оптимістична концепція старіння, суть якої полягає в тому, що ступінь збереження і розвитку багатьох важливих життєвих проявів великою мірою залежить від її психічної установки на старість.

Одним із головних актуальних завдань сучасного суспільства є створення умов гідного життя літнім людям, які становлять нині п'яту частину населення України. Для соціальної сфери головним є той факт, що серед старих людей виявляється тенденція до поволі наростаючих хворобливих процесів, що призводить до самого елементарного самообслуговування. Тому все більш переважаюча більшість старих людей потребує найширшого спектру послуг і допомоги, що надається їм сторонніми людьми (членами сім`ї, сусідами, медичними, соціальними працівниками або добродійними організаціями. Стосовно України в основній своїй масі сім`ї не здатні узяти на себе всі турботи про старих, хворих та безпорадних родичів. Всі труднощі по догляду за старими людьми ляжуть в першу чергу на плечі державних соціальних служб і у меншій мірі, враховуючи теперішній стан і перехід в майбутньому на платну медичну допомогу. Люди похилого віку не можуть реалізувати свої потреби в необхідній їм соціальній допомозі, а те, що вона їм необхідна, особливо при вирішенні матеріальних, побутових труднощів, не викликає сумніву.

Робота зі старими людьми у всіх країнах вважається однієї з найважчих у всіх відносинах: велике розчарування осіб, що забезпечують обхід за ними; щоб його уникнути, необхідна висока професійна підготовка, розуміння і знання психологічних особливостей людей похилого віку. Не секрет, що в даний час більшість співробітників соціальної сфери (лікарі, медичні сестри, адміністрація, керівний і обслуговуючий персонал) вимушені працювати із людьми даної категорії через певні життєві обставини; істинне покликання виявляється украй рідко.

2. Методологічні аспекти соціальної роботи з людьми похилого віку

2.1 Проблеми людей похилого віку

Складові соціуму нерівноцінні й неоднаково впливають на індивіда в різні періоди його становлення. Найвідчутнішими щодо цього є кризові періоди в житті людини, які може бути як стабілізуючими, так і деструктивними.

Сьогодні як у теоретичних, так і у практичних, дослідженнях мало звертають уваги па той факт, що вік 60 - 65 років - це насамперед період вікової кризи, оскільки відбуваються значні зміни в життєвій ситуації, зумовлені і зовнішніми (з офіційним виходом на пенсію збільшується вільний час, змінюється соціальний статус, втрачається багато соціальних ролей тощо), і внутрішніми (усвідомлення вікового зниження фізичної й психічної сили, пасивно-залежне становище від суспільства й сім'ї, формування нового психосоціального статусу) чинниками. Негативний і найбільш емоційний етап цієї кризи пов'язаний зі зміною соціального статусу, переоцінкою цінностей, зміною внутрішньої позиції пенсіонера. Змінюється звичний стиль життя, коло спілкування, обов'язки й відповідальність людини внаслідок чого може порушитися особистісна ідентичність, переоцінка цілісності свого життя, яке поділяється на періоди «до пенсії» та «після виходу на пенсію». У цьому плані погіршення емоційного стану пов'язано не зі зміною матеріального становища, а зі зміною статусних позицій у сім'ї й суспільстві.

У кризові періоди розвитку і становлення індивіда ці зміни раптово вибухають, розвиваються бурхливо і швидко, призводячи до глибоких наслідків. Цей психологічний феномен позначений поняттям «вікові кризи».

Вікові кризи - особливі, перехідні періоди розвитку людини, які характеризуються психологічними змінами і нею переживаються [37].

Вікова криза визріває всередині особистості, настання її спричинюється тим, наскільки людина засвоїла все, що необхідно було опанувати на певному віковому етапі.

Криза (грец. Krisis - поворотний пункт, вихід) - стан особистості, спричинений її зіткненням з нездоланними перешкодами на шляху досягнення важливих для неї цілей [35].

Кризу в житті людини можуть викликати народження і смерть члена сім'ї, раптова хвороба, інвалідність, перехідні періоди розвитку особистості, старіння, пошук нових цінностей та ін.

Ситуація соціальної кризи фруструє людину з її глибинним прагненням стабільності й впевненості в завтрашньому дні. Втрачаються традиційні життєві опори, що дають людині змогу задовольняти свої базисні потреби - бути затребуваною, належати до певної спільноти, діяти в звичних обставинах у звичайний спосіб і не обтяжувати себе складними питаннями «чому і навіщо», бо відповіді на них давно сформульовано в офіційній ідеології.

Отже, розглянемо проблеми людей поважного віку, які можуть стати основними чинниками, що викликають кризові стани у людей цього вікового періоду.

Основні проблеми людей похилого віку:

1. проблеми, які виникають між двома поколіннями;

2. «порожнє гніздо»;

3. переміна ролей;

4. зміна соціального статусу;

5. негативне відношення до себе;

6. самогубство;

7. навчання людей похилого віку;

8. економічні проблеми;

9. проблеми соціальної самотності.

Між двома поколіннями [14]

Люди середнього віку грають роль зв'язуючої ланки між молодшим поколінням (частіше всього, їх дітьми) і старшим поколінням (їх старіючими батьками). У міру того як середини життя, що досягли, люди пристосовуються до своїх змінних ролей в цих відносинах, вони часто придбавають нове бачення свого власного життя. Тепер вони стають поколінням, яке повинне вести справи. Ця нова відповідальність спричиняє за собою деякі підведення підсумків. Вони можуть жалкувати про те, що не досягли яких то мети, а якісь справи так і залишилися незавершеними; можливо, ним пройдеться визнати, що ряд планів так і залишиться планами. Люди середнього віку повинні жити теперішнім часам більшою мірою, ніж будь-яка інша вікова група. Люди похилого віку беруть на себе роль хранителів сім'ї, дотримуючи сімейні традиції, відзначаючи досягнення, збереження сімейну історію, збираючи сім'ю на ознаки і підтримуючи зв'язки з тими членами сім'ї, які живуть далеко.

Відносини з дорослими дітьми

Відносини з дорослими дітьми включають процес відпуску їх в самостійне життя і пристосування до життя окремо від них. Вони також припускають намову будувати відносини на основі того, що взаємоповажає інтересів сторін.

Відпуск дітей в самостійне життя

Перевизначення відносин між батьками і дітьми починається з моменту відпуску останніх в світ дорослих. Деякі сім'ї добре справляються з цим процесом.

Найкращу підтримку людям, готовим прийняти на себе відповідальні дорослі ролі, надають ті батьки, які не припиняють діалогу з дітьми, але при цьому все більше довіряють їм і поважають їх рішення, думки і зрілість, що зароджується. Батьки повинні навчитися надавати дітям розумну свободу і приймати дітей такими, якими вони є насправді.

«Порожнє гніздо» [14]

Після того, як батьки відпустять від себе свою наймолодшу дитину, вони повинні переключатись на інші ролі і інтереси, що лежать за рамками іноді всепоглинаючій ролі батьківства. І це стає все більш важливе задачею, оскільки люди тепер живуть довше. За умови такого збільшення середньої тривалості життя батьки, що полягають в шлюбі, можуть чекати, що їм доведеться провести тривалий період часу удвох після того, як самий молодий з їх дітей почне самостійне життя. Цей період сімейного циклу, який іноді називають періодом спорожнілого гнізда, може бути важким, якщо за роки сумісного життя подружжя віддалилося один від одного. Можливо, один з подружжя активно займався політичною або суспільною діяльністю, тоді як інший був майже повністю занурений в свою роботу.

Зміна ролей

У міру старіння батьків між людьми старшого віку і старшим поколінням поступово відбувається зміна ролей. Представники старшого віку стають поколінням, що стоїть «біля керма», - працюючим, виховуючим дітей і, в цілому, виконуючим творчу роль в суспільстві. Їх батьки, якщо вони ще живі, можуть бути вже на пенсії, мати погане здоров'я, їм може бути потрібна фінансова допомога або вони можуть бути залежний від дітей в чомусь іншому. Влада поступово, в перебігу деякого періоду, переходить до їх дітей середнього віку, і якщо обидва покоління не зрозуміють, що така зміна ролей є неминучою частиною життєвого циклу, то ці нові відносини можуть викликати образу і обурення у обох сторін.

Зміна соціального статусу [8]

Зміна соціального статусу людини в старості, викликане, насамперед, припиненням або обмеженням трудової діяльності, трансформацією ціннісних орієнтирів, самого способу життя і спілкування, а також виникненням різних утруднень як у соціально - побутовий, так і в психологічній адаптації до нових умов, диктує необхідність вироблення і реалізації специфічних підходів, форм і методів соціальної роботи з людьми похилого віку.

З переходом у категорію людей похилого віку, пенсіонерів, найчастіше докорінно змінюються не тільки взаємини людини і суспільства, але і такі ціннісні орієнтири, як сенс життя, щастя, добро і зло й ін. Міняється і сам спосіб життя, розпорядок дня, коло спілкування.

З віком змінюється ціннісна ієрархія самооцінки. Люди похилого віку приділяють менше увагу своєї зовнішності, зате більше - внутрішньому і фізичному станові. Міняється тимчасова перспектива людей похилого віку.

Негативне відношення до себе

Соціально-психологічна недооцінка або знецінювання людей похилого віку тісно зв'язана з іншими несприятливими для їхнього повноцінного функціонування обставинами. До них у першу чергу відносяться: утрата роботи, змушений відхід на пенсію, утрата особистісно-значимих соціальних ролей. У результаті людина позбавляється свого професійного майбутнього. Вона також виявляється виключеною із системи міжособистісних зв'язків, у яку входять представники різних поколінь.

Таким чином, людина, що старіє, попадає в унікальну для неї по ступені складності ситуацію невизначеності. Людині приходиться самостійно виробляти вимоги до своєї поведінки, у чому і полягає одна з труднощів життя в умовах виходу на пенсію. У літературі утримуються суперечливі відомості щодо самооцінки в пізньому віці. В одних роботах висловлюється думка про те, що вік не впливає на самооцінку, самоповагу, інші автори відзначають факт вікового впливу. При цьому по окремим даним самооцінка знижується, захоплюючи сфери стану здоров'я, самопочуття і багато іншіого (Виноградов), а по іншим даним характерний високий рівень самооцінки в пізньому віці в сполученні з властивостями нестійкості і неадекватності по типу завищення.

Самогубство [8]

Як один з наслідків вирішення життєвих проблем і криз -- самогубство. Надзвичайно поширеною реакцією вдівців і вдів на їх численні проблеми є самогубство. Самогубство літньої людини майже завжди відбувається в результаті «важких втрат», до яких можна віднести неможливість знайти роботу, потрясіння, викликано раптовим виходом на пенсію, і вдівство. Таким чином, і вдови, і вдівці потрапляють в групу ризику як потенційні самовбивці.

Економічні проблеми позначаються на рівні культурної активності літніх людей. Обстеження в Таганрозі показують, що пенсіонери в 4 рази рідше відвідують кіно і в 6 разів -- театр, ніж працюючі люди. За свідоцтвом англійської соціологічної статистики, лише 5% пенсіонерів у віці від 65 років ходять у кіно, 15% -- відвідують клуб, і 40% -- проводять відпочинок поза домом .

Проблема соціальної самотності посилює почуття соціальної незахищеності та знехтування. Відбувається значне звуження контактів і кола спілкування, порушення стійких соціальних зв'язків; виникає проблема культурної відчуженості.

Навчання людей похилого віку [21, С. 52-55].

Старість номінується як період дистанціювання від освітнього простору у зв'язку з уявленнями або про нездатність літньої людини до освіти, або про наявність у нього дефіциту часу у відповідь для компенсаторних дій, або про виняткове призначення літньої людини для роботи по будинку і вихованню внуків.

Сучасна освітня ситуація залишається закритою для людей немолодого віку, а суспільство або негативно набудовано відносно їх особливих освітніх потреб.

Проблеми і є основними чинниками, що викликають кризові стани у людей цього вікового періоду.

Соціальні проблеми літніх людей досить різноманітні, їх спектр залежить як від об'єктивних, так і від суб'єктивних чинників. Умовно всі проблеми можна об'єднати у декілька груп: проблеми матеріально-фінансового характеру, медико-соціальної реабілітації і психологічного благополуччя людей похилого віку. При цьому, необхідно відзначити, що рішення проблем психологічного благополуччя не менше важливо, ніж підтримка гідного рівня доходів літніх людей або надання їм якісних послуг у сфері медико-соціальної реабілітації. На жаль, досить часто цей напрям соціальної підтримки залишається нереалізованим. Перехід в категорію літніх людей (вихід на пенсію) пов'язаний перш за все із усвідомленням людиною того, що він вступає в останній етап свого життя. Попереду неминуче старіння, хвороби, повне або часткове обмеження життєдіяльності. Усвідомлення цього, роздуми про неминучість смерті, що наближається, викликають ускладнення психологічного стану, причому рівень цих ускладнень залежить від суб'єктивних якостей особистості. І, нарешті, до соціально-психологічних проблем можна віднести різке звуження контактів літньої людини, яке може привезти до повної самотності. Зменшення можливостей для спілкування пов'язане з тим, що людина «випадає» із трудового колективу, більше часу проводить удома. У цьому віці ідуть з життя багато друзів, родичів і однолітків, що також звужує контакти. Особливо ця проблема актуальна для літніх людей, що живуть окремо від своїх дорослих дітей.

Соціально-психологічні аспекти старості не можуть не мати зв'язку з тією державою і суспільством, в якому протікає життя певної людини. Крім того, досить важливий психологічний клімат сім'ї, в якій проживає людина похилого віку. Навіть при матеріальному благополуччі, кваліфікованій медичній допомозі, фінансовій підтримці рідних люди похилого віку часто одинокі і нещасні, навіть якщо вони проживають в сім'ях своїх дітей і внуків. Дослідження вчених, проведені в соціальних закладах для старих людей, показали, що психологічний комфорт все ж являється головним чинником благополучної старості. Це заключається в тому, що у старої людини є почуття задоволення прожитого життя, почуття своєї необхідності і незамінності хоча б для близьких йому людей, коли відчуває себе надійно захищеним не тільки від катаклізмів навколишнього середовища, а й від приниження від оточення.

До матеріально-фінансових проблем цієї категорії населення відноситься низький рівень пенсій, що, часто, знаходиться нижче за рівень бідності. Індексація пенсій тільки останніми роками стала проводитися, відносно регулярно, проте її коефіцієнт поки відстає від рівня інфляції.

Іншою соціальною проблемою літніх людей, рішення якої багато в чому сприяло б підвищенню їх добробуту, є проблема трудової зайнятості цієї категорії населення. Як вже зазначалося, далеко не всі з них до пенсійного віку втрачають працездатність. Багато хто за станом здоров'я ще довгі роки може займатися виробничою діяльністю, а значить мати ще одне джерело доходів. Проте, сьогодні певна кількість пенсіонерів працює лише в бюджетній сфері (педагоги, лікарі, працівники культури і т.д.). Це пов'язано із тим, що, з одного боку, фінансування їх заробітної платні проводиться не за рахунок засобів підприємств, а з бюджетів різного рівня. З іншого боку, невисока заробітна платня в бюджетній сфері сприяє виникненню вакансій, які займають пенсіонери. Ті ж люди, які працювали в різних формах акціонерних підприємств (заводи, фабрики, НДІ і т.д.) по досягненні пенсійного віку, практично відразу звільняються у зв'язку з виходом на пенсію.

Літніх людей, і навіть людей передпенсійного віку, практично виштовхують на пенсію, звільняючи місце молодим. Це не тільки вітчизняна проблема. У США, з ініціативи президента Р. Рейгана, ще в 1988 р. був прийнятий спеціальний закон, що забороняє яку-небудь дискримінацію при прийомі на роботу людей у віці до 70 років. У принципі не повинне бути взагалі ніяких обмежень, у тому числі і для тих, кому за 70 років [46].

Окрім припинення трудової діяльності, а через це і зміни матеріального становища, погіршення соціального престижу, людина в пізньому віці часто втрачає рідних та близьких, віддаляється від дітей, які вже стали самостійними. Ця втрата попередніх соціальних ролей з одночасним погіршенням здоров'я та спадом розумової діяльності порушує усталений стереотип особистості, спричинює перебудову світогляду та поведінку людини. Ефект відчуження виражається у зміні мотивації, звуженні кола інтересів, зосередженості людини на її внутрішньому світі, в погіршенні комунікабельності, зрештою, в перебудові ціннісно-смислової сфери. Зазначимо, що більш високі рівні відчуження пов'язані з раннім виходом на пенсію.

Старіння супроводжується неухильним збільшенням ризику смерті, що відображає зниження життєздатності організму, його діапазону адаптаційних можливостей. Достатньо гострою є проблема обмеження життєдіяльності, яка розуміється, як «...повне або часткова відсутність у людини здатності або можливості здійснювати самообслуговування, пересування, орієнтацію, спілкування, контроль над своєю поведінкою, а також займатися трудовою діяльністю» [38, С.178-179]. Старій людині і її сім'ї потрібна допомога і підтримка - психологічна, медична, соціальна. І цивілізованість сьогоднішнього суспільства визначається зокрема тим, наскільки широка мережа спеціалізованих установ, що надають допомогу літнім людям у вирішенні їх медико-соціальних проблем.

Концептуальні погляди ООН на місце і роль літніх людей були відображені в Принципах ООН відносно немолодих осіб, прийнятих Генеральною Асамблеєю в 1991р. Ці принципи передбачають забезпечення немолодих громадян [66, С.85-160]:

1. Продовольством, житлом, одягом і медичним обслуговуванням; можливістю займатися діяльністю, яка приносить дохід, жити в безпечних умовах з урахуванням особистих нахилів і стану, що змінюється; можливістю брати активну участь в розробці і здійсненні політики,, що зачіпає їх добробут, і створювати свої рухи і асоціації.

2. Доглядом і турботою з боку сім'ї і громади, медичним обслуговуванням з метою підтримки або відновлення оптимального рівня фізичного, психічного і емоційного добробуту і попередження захворювань; можливістю одержувати соціальні і правові послуги, послуги опікунських установ; можливістю користуватися в будь-якій соціальній установі правами людини і основними свободами, включаючи повну пошану гідності, переконань, потреб і особистого життя, а також має право ухвалювати рішення відносно догляду і якості життя.

3. Можливістю всебічної реалізації свого потенціалу, тобто доступу до суспільних цінностей в області освіти, культури, духовного життя і відпочинку.

4. Можливістю вести гідний і безпечний спосіб життя, тобто не піддаватися експлуатації, фізичному або психологічному насильству, а також мати право на справедливе ставлення незалежно від віку, статі, расової або етнічної приналежності, інвалідності або іншого статусу.

Люди старших років розглядаються світовою спільнотою як позитивний чинник, а не як тягар. Сучасне розуміння старіння сполучає ідеї повноправної участі немолодих і літніх осіб у житті суспільства і турботи про них. Коли люди старшого віку відіграють активну, творчу і корисну роль і відчувають турботу про себе, молодші покоління бачать, що їх може чекати в майбутньому.

Крім того, протягом останніх років дещо змінилась оцінка ролі людей старшого покоління в житті суспільства. Зростає усвідомлення значимості цієї категорії населення як у соціальному, економічному, політичного розвитку країни, так і їх внеску в збереження морально-духовних традицій і цінностей сім'ї, роду, нації. Збереження соціальної активності громадян похилого віку після виходу на пенсію переконливо демонструють Скандинавські країни, Канада та Японія. Тут залишковий фізичний та інтелектуальний потенціал представників старшого віку ефективного використовується як в економічному, так і в громадсько-політичному житті.

Наукові дослідження та життєвий досвід засвідчують, що найвища соціальна активність старшого покоління спостерігається у першій «пенсійній» десятирічці. При цьому залежить вона від кількох факторів, головними серед яких є: освіта, професійна діяльність, соціальний статус у сім'ї у суспільстві, стать та стан здоров'я.

Отже, вихід на пенсію, тобто припинення активної трудової діяльності, звуження кола спілкування, фізична слабкість, психологічні та соціально-економічні проблеми спричинюють комплекс психічних, ціннісних, мотиваційних змін, які в підсумку ведуть до виникнення нового життєвого ритму людей похилого віку, до якого їм необхідно адаптуватися.

2.2 Сучасні стереотипи старості: самопочуття людей похилого віку

У сучасному українському суспільстві, де відносна частка людей похилого віку неухильно збільшується, вивчення соціальних стереотипів про старість і старіння представляється досить актуальним. Такі дослідження є важливої складового соціологічного аналізу відносини до людям похилого віку в суспільстві, їхнього соціального статусу, а також пошуку шляхів реалізації потенціалу старшого покоління. Необхідної стає критична соціальна рефлексія убудованості людей похилого віку в систему нової соціальної тканини, синхронізації індивідуального розвитку в пізньому віці й умовах соціальних змін.

У житті людини, у процесах пізнання навколишньої дійсності соціальні стереотипи відіграють помітну роль. По Липману, вони служать захисним механізмом позиції людини, його системи цінностей, допомагають у сприйнятті складних соціальних ситуацій. Використання типизаційних схем дозволяє знизити імовірність помилки при виборі варіанта поводження в тій або іншій обстановці при дефіциті часу. Згідно соціокультурному підходові, важливими функціями стереотипів є соціалізація, ідентифікація й адаптація. Разом з тим, не можна не відзначити негативного впливу соціальних стереотипів на власний об'єкт. По-перше, висока стійкість стереотипу не дозволяє йому трансформуватися слідом за зміною об'єкта стереотипизації. Тому він часто показує положення справ у минулому, виступаючи гальмом позитивного розвитку. По-друге, стереотип перешкоджає сприйняттю індивідуальності конкретної людини, «подошедшего» під ту або іншу типизаційну схему, що може абсолютно їй не відповідати. По-третє, соціальні стереотипи, впливаючи на сам об'єкт стереотипизації, підштовхують його випливати пропонованим соціальним чеканням, що не завжди викликає конструктивне поводження [45].

Соціально-демографічна група літніх людей - одна з найбільше стереотипизованих у сучасному суспільстві. Деякі дослідники (Н. Латски, Т. Брубакер) стверджують, що соціальні стереотипи про літніх людей являють собою переплетення позитивних і негативних суджень, співвідношення питомої ваги яких ідентично для усіх вікових груп. Однак більшість учених, що вивчають геронтологічні соціальні стереотипи, дотримують іншої думки. Так, М. Кермис, Бодрийяр, М. Елютина й ін. за результатами досліджень роблять висновок про домінування в сучасній культурі негативних стереотипів про літні. Широке поширення медикального підходу обумовило патогенну установку на процес старіння, переводячи ряд геронтологічних проблем у розряд геріатричних. Варто підкреслити й особливе значення моди в діяльності, у результаті чого пройдене інтерпретується як старомодне, обумовлюючи негативний настрой його сприйняття. Нівелювання значення пізнього періоду життя, націлювання поколінь на запобігання старості спричиняє невміння людей похилого віку старитися, а молодих - адекватно сприймати старість.

Збільшення середньої тривалості життя, ріст чисельності літнього населення веде до посилення конкуренції представників різних вікових груп між собою, особливо в професійно-діловій сфері, де кількість робочих місць обмежено. Тому особливий інтерес представляє вивчення образа літнього працівника, вибудованого на основі геронтологічних стереотипів у професійному середовищі. В Україні вік виходу на пенсію залишається незмінним з 1932 р., коли було встановлено, що до 55 років велика частина жінок і до 60 років велика частина чоловіків утрачають можливість ведення трудової діяльності [27]. В даний час ситуація в зв'язку з утратою працездатності громадян з настанням пенсійного віку значно змінилася. Ще наприкінці 1970-х рр. за результатами медичних обстежень був зроблений висновок про те, що близько 80% пенсіонерів першого пенсійного п'ятиліття і значна частина пенсійного другого п'ятиліття є цілком або частково працездатними людьми.

Ігноруванню літніх працівників як соціально корисної групи сприяють негативні соціальні стереотипи про старість і старіння, що сприяють закріпленню практик дискримінації за віком у професійно-діловій сфері.

Результати соціологічних досліджень свідчать про високу поширеність негативних соціальних стереотипів із приводу старості і старіння, зокрема відзначається явне перебільшення вікових змін, приписування людям похилого віку негативних, а також якостей, що соціально гудяться. У масовій свідомості домінуючої є думка про погіршення в літньому віці розумових здібностей, пам'яті. Так вважають 65,2% респондентів. Біля третини опитаних згодні з тим, що люди похилого віку найчастіше заклопотані, озлоблені і що людські якості і характер з роками псуються. Серед літніх респондентів поширеність думок про погіршення з віком обговорюваних якостей на 10-15% нижче, ніж серед представників інших вікових груп. Проте, перевага погляду на третій вік як період зниження розумових і трудових здібностей, а також акцентування негативних якостей характеру літніх відзначається й у групі респондентів старше 55 років. У той же час 53,8 % респондентів бачать у літніх співробітниках опору в найбільш складних робочих ситуаціях. При цьому рельєфній виявляється залежність такої точки зору від віку: якщо серед 16-25-літніх опитаних такого думки дотримують 28,5%, те в старшій віковій групі - 75,5% [27].

На наш погляд, приведені дані свідчать про актуальність такого ракурсу розгляду місця і ролі співробітників літнього віку в організаціях, а також готовності їх самих демонструвати вірність підприємству у важкий період.

Негативні стереотипи поширюються не тільки на представників третього віку, що займають керівні посади. Так в соціологічних дослідженнях, 38,9% респондентів указали на підвищену складність роботи з літніми підлеглими. Причому, у групах від 16 до 55 років цей показник варіює в межах 43-47%. Найбільш тверду позицію займають, які приймали участь у дослідженні керівники підприємств. Серед них 70% погоджуються з тим, що з літніми підлеглими працювати значно складніше. Представники старшого покоління, як і випливало очікувати, в основному дотримують іншої думки. Так, серед респондентів старше 55 років тільки 17,2% вважають літній вік підлеглого фактором, що ускладнює робочу взаємодію. Аналогічна картина спостерігається при аналізі думок респондентів у зв'язку з твердженням, що літнім можна довіряти менш відповідальні, некваліфіковані роботи. При середньому показнику в 12,8%, у групах від 16 до 55 років такої думки дотримують 26-31%. Серед опитаних старше 55 років тільки 12,7% мають аналогічний погляд на проблему. Кожен четвертий респондент вважає, що літні співробітники прагнуть звалювати на молодь саму важку роботу: серед опитаних від 16 до 45 років з таким твердженням погоджуються від 32 до 40%. Респонденти 46-55 років менш схильні обвинувачувати в цьому літніх співробітників - у цій групі даний показник складає 15%; у віковій групі старше 55 років на таку рису вказали тільки 6% опитаних [27].

Проаналізувавши результати соціологічних досліджень стереотипів літніх у професійно-діловій сфері, можна зробити наступний висновок про образ співробітника третього віку, що існує в суспільній думці. Літній вік працівника, особливо якщо це керівник, вважається несприятливим фактором, що гальмує розвиток організації. У той же час, однієї із самих складних проблем бачиться взаємодія з літніми підлеглими.

Досить поширена думка про те, що літнім варто довіряти менш кваліфіковані і відповідальні роботи, що, нібито, такі співробітники шукають випадку, щоб звалити важку роботу на молодь. Самі люди похилого віку, що продовжують трудову діяльність, зовсім не схильні бачити себе баластом підприємства. Протиріччя укладене в тім, що опір негативним геронтологічним стереотипам у професійно-діловій сфері виражений набагато рельєфне, чим його вплив на думки і поводження представників усього старшого покоління, ослаблене іншими впроваджуваними стереотипами про старість і літній вік. На наш погляд, порозумівається така тенденція той обставиною, що найважливіші для людини процеси само-ідентифікації, визначення соціального статусу і т.п. реалізуються в основному в професійному середовищі, сприяючи активному і принциповому характерові опору насаджуваним для людей похилого віку, незалежно від індивідуальних характеристик, нормам пасивності і бездіяльності. Основна ж маса людей похилого віку перебуває поза професійно-трудовою сферою і позбавлена можливості свого соціально-морального захисту.

Велика соціальна дистанція і менша толерантність до представників пізнього віку, що спостерігаються серед осіб з високим рівнем доходу і статусом керівників, обумовлені ціннісними орієнтирами в сучасному російському суспільстві. Укорінення в новий життєвий уклад культу економічного добробуту й особистого успіху формує в людей, що домоглися цього, переконаності у виконанні важливого соціального нормативу. Тих же, хто не досяг бажаних фінансових статусних висот, відносять до аутсайдерів, не гідним кращого життя. Розходження, підставою для яких служать домінуючі в суспільстві соціально-моральні цінності, стають надзвичайно значимими. П. Сорокін справедливо відзначав, чим значніше розходження в положенні людей, тим більше соціальна дистанція між ними [24].

Отже, соціальна дистанція між людьми похилого віку і представниками інших вікових груп, породжувана збитковими моральними установками, негативними соціальними стереотипами про пізній період життя.

Турбота держави про літніх громадян повинна зводитися не тільки до забезпечення соціального захисту, виплаті допомога зі старості, але і, головним чином, до надання особам пізнього віку можливості бути соціально дієздатними громадянами, реалізувати особистісний потенціал.

Постаріння сучасного суспільства є силою, що спонукує, до трансформації в суспільній свідомості відносини до старості і старіння в напрямку поступового формування позитивного іміджу літньої людини. Теза «Відношення до старих (і дітям) - головна ознака гуманності, цивілізованості суспільства» у світлі сказаного особливо актуальна.

2.3 Завдання, принципи та напрями соціальної роботи з людьми похилого віку

Як уже зазначалося у попередньому розділі, проблеми людей похилого віку, їх входження у старість у нашій країні відбувається на фоні зниження рівня життя значної кількості даної категорії населення. Люди пенсійного віку найперше попадають до групи високого ризику і стають надто залежними від медичних, економічних послуг і особливо потребують соціально-психологічної підтримки.

Основне завдання соціальної роботи з людьми похилого віку пов'язане і з їхнім соціальним захистом. Соціальний захист - це комплекс економічних, соціальних і правових гарантій для громадян похилого віку, що ґрунтується на принципах людинолюбства і милосердя з боку держави по відношенню до тих членів суспільства, які цього потребують.

Таким чином стратегія соціальної роботи з людьми похилого віку ґрунтується на феноменології вікової структури населення й на проблематиці вікової типології соціальної роботи. Наявність багатьох підходів до класифікації віку й різноманітність їх типологій є наслідком багатозначності самого феномену «вік», коли численні науки, що вивчають цей феномен, ще не виробили інтегративного уявлення про нього.

Викладене дає підстави зробити наступні висновки:

На кожному віковому етапі перед людиною постає ряд проблем, від сприятливого чи несприятливого вирішення яких залежить і особиста доля;

Віковий підхід у соціальній роботі має будуватися так, щоб забезпечити умови сприятливого вирішення цих завдань на кожному етапі життєдіяльності людини відповідно до норм цивілізованого суспільства;

Можна виділити три групи завдань кожного віку: природно-культурні,

соціально-культурні та соціально- психологічні;

Вирішення зазначених завдань здійснюється відповідно і на підставі технологій та методик різного рівня, а також на підставі типологій людей похилого віку, формованих з позицій груп ризику чи проблемних груп, з урахуванням відповідних принципів і парадигм соціальної роботи.

Це є основним завданням, яке покликана вирішити соціальна робота.

Особливість організації соціальної роботи із людьми похилого віку пов'язана з їхнім соціальним захистом, який розуміється як комплекс економічних, соціальних і правових гарантій для громадян літнього і старечого віку, що ґрунтується на принципах людинолюбства й милосердя з боку держави у ставленні до тих членів суспільства, які цього потребують.

У свою чергу, соціальний захист верств населення літнього і старечого віку здійснюється за трьома напрямами: профілактика, підтримка і представництво.

Профілактика має на меті зберегти добробут літньої людини шляхом зменшення чи усунення чинників ризику, і тим самим запобігти її влаштуванню в стаціонарних установах соціального обслуговування.

Підтримка передбачає допомогу, необхідну людям поважного віку для збереження максимально можливого рівня самостійності.

Представництво - захист інтересів літніх людей, визнаних недієздатними, від їхнього імені, для надання необхідної допомоги.

На п'ятдесятій сесії Генеральної Асамблеї ООН, що відбулася в березні 1995 р., для підготовки і проведення Міжнародного року літніх (1999 р.) були визначені принципи роботи з людьми літнього і старого віку, що об'єднані в п'ять груп [49]:

Принципи групи «незалежність» ґрунтуються на тому, що літні й старі люди повинні мати доступ до основних благ та обслуговування, можливість працювати чи займатися іншими видами діяльності, що дає прибуток, брати участь у визначенні термінів припинення трудової діяльності, зберігати можливість участі в програмах освіти і професійної підготовки, жити в безпечних умовах з урахуванням особистісних схильностей і стану, що змінюється, одержувати допомогу в проживанні в домашніх умовах доти, доки це можливо.

Принципи групи «участь» відбивають питання щодо залучення людей похилого віку до суспільного життя та активної участі в розробці й здійсненні політики, що стосується їхнього добробуту, можливість створювати рухи чи асоціації осіб літнього віку.

Принципи групи «відхід» торкаються проблеми забезпеченості доглядом і захистом з боку родини, громади, доступу до медичного обслуговування з метою підтримки чи відновлення оптимального стану й запобігання захворювання, доступу до соціальних і правових послуг, користування послугами піклувальних установ та обов'язкового дотримання в соціальних установах прав людини й основних свобод, включаючи поважання гідності, переконань, особливостей особистого життя, а також права приймати рішення щодо догляду, збереження задовільної якості життя.

Принципи групи «реалізація внутрішнього потенціалу» закликають до того, щоб літні та старі люди мали можливість всебічно реалізувати свій потенціал, щоб їм завжди був відкритий доступ до суспільних цінностей у галузі освіти, культури, духовного життя й відпочинку.

Принципи групи «гідність» торкаються питання недопущення експлуатації, фізичного й психічного насильства стосовно людей похилого віку, забезпечення їм прав на справедливе ставлення до них незалежно від віку, статі, расової чи етнічної приналежності, інвалідності чи іншого статусу, а також незалежно від їхнього трудового внеску.

Перераховані принципи орієнтовані на те, щоб допомогти особам старшого покоління вести повнокровне й плідне життя, забезпечити їм умови, необхідні для підтримки чи досягнення задовільної якості життя.

Базуючись на цих принципах, а також вікових особливостях людей похилого віку, можна виділити три основні групи завдань, на допомогу у вирішенні яких повинна орієнтуватися соціальна робота: природно-культурні (збереження життєвої активності й здорового способу життя); соціально-культурні (збереження й переорієнтація соціальної активності та пізнавальних інтересів; віднайдення певних форм участі в житті близьких); соціально-психологічні (формування почуття задоволеності прожитим життям, почуття виконаного обов'язку; знаходження доступних способів самореалізації; пом'якшення кризи переходу до після трудового життя).

Основними напрями соціальної роботи з означеною категорією клієнтів мають бути: виявлення осіб, які вимагають соціального піклування вдома й у спеціальних установах; створення умов для вияву активності людей похилого віку в мікросоціумі й задоволення їхніх інтересів; роз'яснювальна робота з близькими людей похилого віку [50].

Виділяють термінову соціальну допомогу, адресну соціальну допомогу, бригадну соціальну допомогу для важкохворих.

Термінова соціальна допомога являє собою надання допомоги разового характеру людям похилого віку, які її гостро потребують . Вона включає разове забезпечення безкоштовним гарячим харчуванням чи продуктовими наборами ; забезпечення одягом, взуттям, предметами першої необхідності; разове надання матеріальної допомоги; сприяння в отриманні тимчасового житла;надання екстреної соціально-психологічної підтримки за Телефоном довіри і юридичної допомоги у рамках компетенції служби.

Адресна соціальна допомога надається літнім людям, які знаходяться в особливо складній життєвій ситуації. Їх відвідують соціальні працівники, які надають необхідну побутову чи соціально- психологічну допомогу.

Бригадна форма допомоги важкохворим пенсіонерам - це комплексне обслуговування з наданням соціальних і медичних послуг . Соціальні працівники надають пенсіонерам послуги побутового характеру, а медичні сестри здійснюють сестринський догляд.

Соціальний працівник, незалежно від профілю спеціалізації, повинен бути ознайомлений з біосоціальною сутністю старіння й старості; зі старінням населення як демографічним процесом з усіма його соціальними наслідками; зі своєрідністю соціальних, психологічних і медичних проблем літнього й старечого віку; з особливостями самотності, адаптації до старості; з обсягом і можливостями трудової діяльності в цей період, у тому числі інтелектуальної й творчої; з використанням залишкових фізичних та інтелектуальних здібностей старих людей, а також з основами догляду за безпомічними старими людьми й низкою інших соціально-психологічних і морально-етичних проблем [51].

2.4 Установи та організації, що надають соціальні послуги пенсіонерам

Старі люди мають право на повноцінне життя. І це стає можливим лише у тому випадку, якщо вони самі беруть діяльну участь у вирішенні питань, що їх безпосередньо стосуються. Важливу роль у вирішенні подібного роду завдань у нинішній час відіграють групи взаємодопомоги[26].

Групи взаємодопомоги - це невеликі, прив'язані до певного місця групи, члени яких мають загальні проблеми, допомагають один одному.

Мета роботи в групі - пом'якшення впливу негативних явищ, а не повне їх переборення, підтримка людини, а не формування нового стилю життя, поступове навчання позитивним життєвим навичкам, а не повне відкидання минулих форм життєдіяльності.

Досить часто для старих людей є ситуація «важкої втрати» (смерть близької людини). У цьому випадкові допомогою для людини є група «важкої втрати». Така група є тим «безпечним сховищем», де можна бути самим собою серед людей, які тебе розуміють і співчувають тобі.

Одним із методів соціально-психологічної допомоги старіючим людям є клубна робота.

Залученню літнього віку до діяльності клубів, може, безперечно, принести оздоровчий ефект, оскільки в процесі спілкування відновлюються навички і інтерес, створюється певне соціальне середовище, змінюються особистісні установки, виникає більш оптимістичне сприйняття себе й інших В даний час в Україні на роботу з людьми похилого віку зорієнтовані такі державні заклади:

- територіальні центри з обслуговування самотніх непрацездатних громадян похилого віку та інвалідів (спеціальна державна установа, яка надає за місцем проживання до 40 видів послуг пенсіонерам, інвалідам, самотнім, непрацездатним та іншим соціально незахищеним громадянам вдома, у закладах стаціонарного, тимчасового і денного перебування);

- будинки-інтернати загального профілю для громадян похилого віку та інвалідів (стаціонарна соціально-медична установа загального типу для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування);

- спеціальні будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів (стаціонарна соціально-медична установа, призначена для постійного проживання осіб похилого віку, переважно з числа особливо небезпечних рецидивістів та інших осіб, за якими відповідно до чинного законодавства встановлено адміністративний нагляд, інвалідів і громадян похилого віку з колишніх засуджених, які потребують побутового, медичного обслуговування і цілеспрямованого виховного впливу, а також для громадян, яких за рішенням місцевих органів виконавчої влади переводять з інших інтернатних установ загального типу за систематичне порушення громадського порядку, вживання алкоголю, токсичних препаратів, за бійки тощо);

- геріатричні пансіонати (стаціонарна медико-соціальна установа для проживання осіб з вираженими віковими порушеннями психіки, підтвердженими висновком лікувально-консультативної комісії органів охорони здоров'я);

- пансіонати для ветеранів війни та праці (установи інтернатного типу підвищеної комфортності);

- спеціальні житлові будинки для ветеранів та пенсіонерів. Функціонально вони є проміжною ланкою між стаціонарним доглядом і доглядом у громаді. Ці заклади працюють, як закордонні будинки компактного проживання, але розраховані на значно більше мешканців і не орієнтовані на їх активну участь в управлінні будинком. Певною мірою розв'язуючи соціально-побутові та соціально-медичні проблеми людей похилого віку, вони не цілком враховують сучасне розуміння старості як активного етапу в житті людини та право людей похилого віку на інтеграцію в суспільство.

Особливо необхідним в Україні є створення нових державних соціальних і соціально-медичних служб для людей похилого віку: будинків компактного проживання (для 12-15 осіб), будинків тимчасового проживання (наприклад, на зимовий період 10-15 осіб), хостелів (служб медико-соціальної допомоги терміново хворим), реабілітаційних центрів для тих, хто зазнав насилля у сім'ї, кризових центрів, клубів за інтересами тощо.

В Україні спеціальною державною установою, що надає послуги пенсіонерам, інвалідам, одиноким непрацездатним громадянам та іншим соціально незахищеним громадянам вдома, в умовах стаціонарного, тимчасового та денного перебування, та які спрямовані на підтримання їхньої життєдіяльної активності, є територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян управлінь соціального захисту населення.

...