Громадянська і цивілізаційна ідентичність українців в умовах цифровізації та глобалізації сучасного світу

Размещено на http://www.allbest.ru

Громадянська і цивілізаційна ідентичність українців в умовах цифровізації та глобалізації сучасного світу

Глобалізаційні та інтеграційні процеси в сучасному світі, тотальна цифровізація усіх сфер суспільного життя, які торкнулись і України, мають прямий та опосередкований вплив на функціонування існуючих і формування нових ідентичностей, зокрема громадянської та цивілізаційної. Вчені - гуманітарії, діячі культури б'ють на сполох, що глобальний ринок, потужні комунікаційно-технологічні мережі, інформаційне суспільство, культурні експансії та масова міграція людей, розмиті міждержавні кордони і відмінності спроможні зруйнувати підґрунтя історично сформованих і територіально закріплених спільнот та знівелювати існуючі ідентичності. Українські реалії доповнює російська агресія, багаторічна війна на Донбасі, низка соціальних і економічних проблем, що впливають на розмивання та знищення ідентичності українців.

Глобальні трансформації, нові інформаційні технології, суспільна мобільність змінюють тренди і пріоритети національно-культурної політики, насамперед щодо збереження етнічної самобутності, забезпечення культурного різноманіття, актуалізують проблеми наповнення цивілізаційним змістом національної і соціокультурної ідентичностей, диктують необхідність опрацювання теоретичних моделей та практик їх життєдіяльності, заснованих на принципах толерантності, конструктивного міжкультурного та міжконфесійного діалогу, зменшення тиску цінностей економікоцентризму і відстоювання парадигми культуроцентризму та духовності.

У контексті формування громадянського суспільства особливої актуальності набуває взаємообумовленість громадянської та цивілізаційної ідентичностей під впливом інформаційних, інтеграційних та глобалізаційних процесів у сучасному світі. Водночас не варто недооцінювати природне прагнення національних спільнот зберегти свою культурну і ментальну самобутність. В умовах постмодерну все це зумовлює, з одного боку, своєрідні війни ідентичностей, а з іншого, їх розмивання під впливом динамічних інтеграційних та міграційних процесів. У цьому зв'язку гострою залишається проблема виживання національних ідентичностей у чужоземному середовищі. Ця проблема не менш важлива і для української діаспори, адже, за неповними даними, 20 мільйонів українців живуть постійно або сезонно за кордоном. Звідси і випливає завдання пошуку шляхів для збереження національної ідентичності зарубіжного українства, наповнення її національними та цивілізаційними цінностями з тим, щоб не загубитись і не стати безбатченками у світовому просторі.

Взаємообумовленість громадянської та цивілізаційної ідентичностей у контексті сучасних інформаційних, інтеграційних та глобалізаційних процесів

Вектор розвитку всіх без винятку співтовариств - суб'єктів суспільних відносин, визначає колективна ідентичність їх членів, тобто система більш- менш спільних уявлень про своє минуле, сучасне і майбутнє як основу узгодженої, солідарної мотивації індивідуальної та групової поведінки. Сукупність уявлень людини про своє місце у суспільстві, тих цінностей і поведінкових моделей, які утверджуються на підставі співвіднесення себе зі суспільно значущими культурними орієнтирами і рольовими функціями у публічній сфері, з соціальними інститутами і відносинами, формує громадянську ідентичність. Процес громадянської самоідентифікації відіграє одну з основних ролей у формуванні мотивації діяльності людей, в мобілізації їхніх зусиль на вирішення соціально значущих завдань, для стабільного розвитку суспільства, його інститутів, які забезпечують життєдіяльність спільноти. Конкретизуючи підходи попередників до з'ясування сутності концепту «громадянська ідентичність», можна стверджувати, що йдеться про усвідомлення індивідуумом своє належності до співтовариства громадян тієї чи іншої держави. Це той феномен надіндивідуальної свідомості, ключова ознака громадянської спільноти, що характеризує її як колективний суб'єкт і має свідомісний та соціально-психологічний вимір1,2.

Дослідники громадянської ідентичності виходять з того, що в сучасному світі належність людини до нації визначається на підставі добровільного особистого вибору і, як правило, ототожнюється з громадянством. Людей об'єднує їхній однаковий політичний статус як громадян, правова рівність перед законом, особисте бажання брати участь у політичному і громадянському житті нації, прихильність до спільних політичних цінностей і спільної громадянської культури. Дуже суттєво, щоб люди, які становлять націю, хотіли жити разом один з одним на єдиній території, в одній державі і разом творити громадянське суспільство Петровська І. Громадянська ідентичність: теоретико-методологічні основи соціально- психологічного аналізу. Психологія і особистість. 2017. № 1 (11). С. 53-63. Бевз Т. Особливості формування громадянської ідентичності в сучасній Україні. Наукові записки ІПіЕнД ім. І. Ф. Кураса НАН України. Київ, 2018. Вип. 3 (71). С. 236-246. Левенець Ю. А. Держава у просторі громадянського суспільства. Київ : Освітня книга, 2006. 272 с. Степаненко В. Громадянське суспільство: дискурси і практики. Київ : Інститут соціології НАН України, 2015. 420 с.. При цьому конфесійні, етнокультурні, мовні особливості залишаються ніби збоку. Ідея громадянської нації дозволяє досягти консолідації зі збереженням національної самобутності етносів. Така практика дає змогу державі якщо не запобігти міжетнічним і міжконфесійним конфліктам, то залишатися над ними, виконувати роль третейського судді.

Становлення громадянської ідентичності визначається не тільки фактом спільного громадянства, але й тим ставленням і переживаннями, якими зумовлена ця належність. Громадянська ідентичність тісно пов'язана з потребою встановлювати зв'язки з іншими людьми і включає в себе як розуміння індивідом своєї належності до громадянської спільноти, так і сприйняття значущості цієї спільноти для себе, уявлення про принципи й основи цього об'єднання, прийняття цінностей поведінкової моделі громадянина, усвідомлення завдань і мотивів діяльності, погодження з характером взаємовідносин громадян між собою Петровська І. Рівні та структура громадянської ідентичності особистості. Психологічні перспективи. Луцьк : СНУ ім. Лесі Українки, 2017. Вип. 30. С. 183-191..

Серед факторів становлення і підтримки колективної суб'єктності громадянської спільноти найбільш вагомим є:

спільне історичне минуле (спільна доля), яке вкорінює і легітимізує існування цієї спільноти, що відтворюється в міфах, легендах, символах та історії;

самоназва громадянської спільноти;

спільна мова, яка є засобом комунікації й умова вироблення розділювальних змістів і цінностей;

спільна культура (політична, правова, соціальна, економічна, духовна), побудована на певному досвіді спільного життя, що фіксує основні принципи взаємовідносин всередині спільноти і її інституціонального облаштування;

переживання цією спільнотою суспільних емоційних станів, особливо пов'язаних з реальними політичними діями Vora D., Costova T. A model of dual organizational identification in the context of the multinational enterprise. Journal of Organization, 2007. Vol. 28 (3). Р. 327-350..

Процес самосвідомості громадянської спільноти регулюється двома тенденціями. Перша - диференціація і відокремлення громадянської спільноти, як однорідного співтовариства, від «інших», що не входять до неї, проведення певних кордонів. Друга - інтеграція, заснована на внутрішньо- груповій спільноті за значущими ознаками, такими, як подібність у способі життя, традиціях, цінностях і світогляді, що підкріплюється сумісним історичним минулим, теперішнім і передбачуваним майбутнім Фролова О. Феномен організаційної ідентичності: поняття, структура та засади формування. Психологічні перспективи. Луцьк : СНУ ім. Лесі Українки, 2013. Вип. 21. С. 248-257..

У сучасному світі дедалі актуальнішою для багатьох країн і національних співтовариств стає проблема переосмислення громадянської і цивілізаційної ідентичностей під кутом глобалізаційних та інтеграційних процесів. Якщо розглядати глобалізацію як сукупність різних явищ економічної, політичної, соціокультурної інтеграції та уніфікації, що відбуваються як у загальносвітовому (глобальному) масштабі, так і в національному (локальному), то стає зрозумілішим її вплив на ідентифікацію. До того ж усі ці явища, хоч і неоднаковою мірою, зачепили всі держави і суспільства, включаючи й Україну. Тобто йдеться про об'єктивний і природний процес, що має хвилеподібний і системний характер. Загальними наслідками глобалізації є: перехід до єдиних стандартів законодавства, виробництва, торгівлі та інших економічних процесів; вільне переміщення капіталу, ресурсів і людей між державами; загальний розподіл праці (міжнародний і суспільний); а також культурна інтеграція.

Крім того, глобалізація призводить до нової стандартизації політичної системи, включаючи кризу традиційної національної державності, яка вимушена передавати частину своїх повноважень наднаціональним і транснаціональним структурам, регулювання діяльністю яких з боку держави інколи є досить проблематичним. Наслідком цього процесу є зростання впливу цих утворень на внутрішньосуспільну ситуацію, зміна елементів соціальних взаємодій, а також формулювання нових правил внутрішньої і зовнішньої політики держав Кирилов Ю. Вплив процесів глобалізації на розвиток національних економік. Ефективна економіка. 2016. № 12. URL : http://www.economy.nayka.com.ua. Очевидним у цьому зв'язку є прямий і непрямий вплив глобалізації також і на громадянську та цивілізаційну ідентичності населення тієї чи іншої держави.

На перший план засадничих підстав нової системи взаємовідносин виходить глобальне громадянське суспільство, яке стає своєрідним охоронцем прав і свобод людини і захисником гідності особистості, натомість державі у цьому разі відводиться роль ефективної сервісної служби. Крім того, діяльність наднаціональних органів і транснаціональних корпорацій призводить до ерозії державного суверенітету, внаслідок чого виникає інша модель суверенітету, за якої національна держава займає проміжне становище між міжнародними організаціями (яким вона делегує частину своїх повноважень) і регіональним органом влади. У зв'язку з цим транснаціональні корпорації стають центрами владного впливу, а їх інтереси часто можуть кардинально відрізнятися від інтересів держави. Криза традиційної державності на тлі посилення міжнародних організацій призводить до кризи громадянської і цивілізаційної ідентичностей у зв'язку з тим, що держава починає відігравати для суспільства дедалі меншу роль.

Значний вплив на громадянську і цивілізаційну ідентичність справляє також процес створення єдиного світового економічного простору, без інтеграції в який фактично неможливий ефективний розвиток національних економік. Виявом цього процесу стала неефективність політики економічного ізоляціонізму і протекціонізму, оскільки вона призводить до падіння конкурентоспроможності національних виробництв. Водночас, інкорпорація країн у світовий економічний простір виступає однією з основних причин розмивання громадянської і цивілізаційної ідентичностей на тлі появи нових економічних і фінансових гравців усередині національних держав Хашиєва Л. Глобалізація та ідентичність: взаємозв'язок глобального та локального. URL : http://www.kbuapa.kharkov.ua/apdu.

При цьому глобалізація сприяє запровадженню інших культурних стандартів, єдиних для більшої частини населення Землі, які в майбутньому через різні інформаційні канали мають проникнути в усі куточки планети, відповідно змінюючи закриті культурні спільноти. Водночас гомогенні культурні утворення або стають гетерогенними, адаптуючи ідеї глобалізації до власної самобутності, або повністю переймають нові культурні орієнтири. Щодо гетерогенних культурних спільнот, то вони фактично розчиняються в глобальному культурному просторі, в майбутньому становлячись своєрідними виробниками і провідниками сприйнятих норм і правил. Таким чином, базис національної культури виявляється слабшим, ніж нові культурні стандарти, що також призводить до кризового стану громадянської і цивілізаційної ідентичності.

Ще одним фактором, що впливає на громадянську і цивілізаційну ідентичність, стало створення єдиного, глобального за масштабами і технологіями інформаційного простору. Інформатизація і створення глобальних інформаційних мереж, що охоплюють собою найбільшу кількість інформації і знань, а також спрощують доступ населення до матеріальних і соціальних благ і послуг, є основою успішного розвитку держави і суспільства, оскільки підвищують інтелектуальний потенціал громади, дозволяють економити час, а також об'єднують національні співтовариства в єдину мережу, спрощуючи спілкування, обмін інформацією, даними, капіталами. Однак, з іншого боку, інформатизація сприяє встановленню контролю над масовою свідомістю, що становить один з найважливіших інструментів зовнішньої і внутрішньої політики. Технічно оснащені держави і міждержавні утворення можуть опосередковано впливати на процес становлення ідентичності засобами формування інформаційних потоків.

Водночас інформаційні мережі стали доступним джерелом формування віртуальної реальності. На думку С. Жижека, така реальність фактично спроможна витіснити існуючу, перетворюючи її у взаємодії. Це може привести до трансформації типових відчуттів та розумінь: вони будуть або симулюватися всередині нас, або ми будемо конструювати інший формат реальності, що приведе до іншого її розуміння. При цьому розум людини буде відображений в інших фізичних носіях і не буде пов'язаний з фізіологією, що дозволить вільно обмінюватися даними - це і стане ключем до побудови нової системи. Ідентичність буде представлена як мережа нейронних хвиль і буде переноситися з одного носія на інший. Причиною таких змін, на думку філософа, є все більший вплив кіберпростору на життя людини, що створює нові символи, від яких і буде залежати ідентичність у майбутньому .

Отже, маємо підстави виокремити низку причин і передумов кризи ідентичностей в інформаційному суспільстві. Перш за все, увійшли у протиріччя і відкритий конфлікт так звані «старі» цінності, притаманні в своїй масі попередній формації, і «нові» цінності, і цінності інформаційного суспільства, що формується. Це соціальне напруження суттєвим чином впливає і на ідентифікаційний процес. Радикально змінилося саме соціальне буття. Воно з цілісного, що визначає цілісність ідентифікованого індивіда, стало мінливим, змінним, множинним. Індивід, співвідносячи себе з множинністю проявів соціального буття, втрачає раніше стійкі орієнтири ідентичності. Відбувається розщеплення соціального буття на багато альтернативних версій буття, і це веде до розщеплення цілісності особистості.

Прискорилася трансформація світоглядних цінностей індивіда і зміщення їх зі сфери інтелектуально-духовної в матеріальну, тілесно- оречевлену сферу. Це призводить до деформації особистнісного спектра індивіда і його деперсоналізації. На ідентичність в інформаційному суспільстві впливають його особливості, передусім, за словами М. Кастельса, зростання ролі соціального фактору, який характеризується тим, що конституює змісти як соціальні властивості, які мають особливість бути співвіднесеними з іншими соціальними властивостями і соціальними структурами Zizek S. No Sex, Please, We're Post-Human!. URL : http://www.lacan.com/ nosex.htm Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура. Москва : ГУВШЭ, 2000. С. 43..

З погляду теорії, різні ідентичності виступають як певні конструкти суспільства, а в плані соціальної онтології - як соціальні феномени. В інформаційному суспільстві, яке є мережевим за своєю структурою, вони характеризуються різними альтернативними сенсами. Альтернативність традиційних сенсів знаходить свою презентацію в різноманітних новаціях соціальних мереж. Інформаційне суспільство стимулює появу і розвиток нових типів соціальних процесів, які виражаються, перш за все, в інформаційно- комунікативній взаємодії різних творців, споживачів і користувачів інформаційних ресурсів. Ці інформаційно-комунікативні взаємодії, що становлять сутність інформаційного суспільства, реалізуються на різних рівнях доступу до інформаційних ресурсів, на різних рівнях комунікації (рівнях користувачів, акторів, провайдерів, модераторів-менеджерів, володарів інформаційних ресурсів, їх власників, на рівнях взаємодії нових соціальних груп і спільнот - мережевих співтовариств, їх неформальних і формалізованих, інституалізованих об'єднань).

Усе це створює не тільки багато прошарків соціальної взаємодії, але й породжує нові сегменти соціальності. Виникає те, що можна назвати суспільством багатьох соціальностей, а через цю множинність соціальності продукується багато протокультурних форм, оскільки майже в кожній інформаційній мережі і в кожному мережевому співтоваристві існують свої власні «кодекси», процесуальні правила, поведінкові і ціннісні норми, які й породжують відповідну протокультуру. Протокультурні форми пов'язані не тільки з внутрішніми протоколами, але і з профілізацією мереж і співтовариств, з відносинами на зразок «постачальник - користувач інформації», «провайдер - користувач», «модератор - актор», «виробник інформаційної продукції - користувач інформаційного продукту» тощо. Виникає мережева культура, а відповідно, й мережева ідентичність. Це множинна інформаційно-цифрова культура, що характеризується різними формами інформаційно-комунікативної взаємодії: мережі, мережеві співтовариства, сайти, вебсайти, блоги, твіттери, інстаграми, підкасти тощо. Появу цих явищ можна охарактеризувати як багато в чому нову, відкриту самоорганізовану систему множинних індивідуальних і групових інформаційних зв'язків користувачів інформаційних ресурсів. Ж. Бодрийяр називав цю систему «колективним медіумом», оскільки вона реалізує масову культуру через посередність включення в неї в символічному обміні кожного окремого індивіда, споживача інформаційних ресурсів Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть. Москва : Добросвет, 2000. С. 27..

Новітній соціально-історичний досвід свідчить, що глобалізація - це складний, багатопрофільний, суперечливий і динамічний процес. Він, на наш погляд, виступає певним ідеалом, що гармонізує універсальну гомогенну світоцілісність з локальними соціокультурними її сегментами. Новий світ створює нові форми соціальної взаємодії, зокрема, гібридизацію локальних культур і їх інкапсуляцію в цілісний світовий універсум. Однак цей процес насправді здійснюється як розмивання локальних культур та їх ідентичностей, як асиміляція їх самобутніх цінностей та їх поглинання. В цьому плані має місце не тільки асиміляція локальних культур, але і детерито- ризація, тобто розмивання і поглинання їх соціального простору, їх соціального топосу.

Розмивання традиційного топосу характеризується корінними змінами в локальній культурі і її самобутності. Детериторизація пов'язана з тим, що попередні культурно-географічні локальні культурні центри, такі, як регіон, місто, село, втрачають початковий зміст «малої батьківщини» і стають просто елементом території універсального гомогенного світоцілісного облаштування, вони втрачають свої соціокультурні ціннісні координати. Відповідно до цього, такі самі втрати відбуваються і в процесі ідентифікації: індивід втрачає ціннісну «прив'язку» до місця народження, дорослішання, набуття соціальних і професійних навичок. Він ніби стає «людиною світу». В цьому є свої плюси, які стосуються універсалізації ідентифікаційних цінностей, їх всезагальності і загальнозначущості; в цьому є досягнення в залученні до загальносвітових цінностей. Але в цьому є і свої мінуси, оскільки індивід, залучаючись до всезагального, колективного, втрачає індивідуальне, самобутнє і, відповідно, втрачає конкретне.

Втрата конкретності у виборі в ідентифікаційному процесі небезпечна тим, що набір ідентифікаційних цінностей стає безсистемним, еклектичним, ситуативним. Водночас, локальні культури вириваються не тільки з конкретного соціального простору, соціального топосу, вони також вириваються і з конкретного соціального часу і ніби переносяться в інший час, час глобальних процесів. Отже, розмивається як сам простір локальних культур, так і історичний час локальних культур, їх темпоральний статус. Все це з невідворотністю призводить до втрати соціальної просторово-часової орієнтації і суттєвим чином відбивається на ідентифікаційних процесах. За цих умов індивід, який раніше належав до конкретної просторово-часової локальної культури, дезорієнтований стосовно того, до якого соціального простору і соціального часу він належить.

Конкретна ідентичність людини у вигляді її належності конкретному соціальному простору і конкретному соціальному часу, конкретному культурному ґрунту замінюється мінливим світом, що не має меж, світом динамічним, в якому втрачена попередня хронологія подій. У цьому світі реальні ідентифікаційні цінності з точно окресленими просторовими і часовими кордонами заміщуються цінностями розмитого універсуму, який включає в себе багато різних життєвих світів (як реальних, так і віртуальних, як дійсних, так і альтернативних, як видимих, так і уявних, як досягнутих, так і химерних).

Реальний і предметний взаємообмін інформацією, що існував у локальній культурі, заснований на зрозумілих і значущих, постійно репродукованих цінностях, які становили сутність цієї локальної культури, її підвалини і традиції, заміщується символічним обміном. І ці практики символічного інформаційного обміну стають домінуючими. Всі формоутворення нового світу стають релятивними: умовними є його кордони, його топос; умовним і ситуативним є його час, його хронос; умовними і ситуативними стають його цінності; символічними стають його практики. Релятивність основних параметрів світу, що глобалізується, робить релятивною й ідентичність людини, яка не є однозначним параметром, вона ситуативна, контекстуальна і часто визначається одномоментним місцем агента ідентичності на сьогодні.

Очевидно, не випадково вчені пропонують кілька сценаріїв розвитку ідентичності у сучасному інформаційному світі, які залежать від ролі держави у цьому процесі, а також розв'язання глобальних проблем розвитку. Передбачається, що може існувати інноваційний сценарій, який характеризується орієнтацією на демократичні інститути, де основною рушійною силою ідентичності будуть самоорганізовані спільноти. Далі пропонується альтернативний варіант, пов'язаний з посиленням авторитаризму в управлінні, мета якого - досягнення ефективного управління суспільною структурою, яка перманентно ускладнюється. Тут держава буде виступати основним гравцем, формуючи громадянську і цивілізаційну ідентичність, засновану на етатизмі. Така тенденція спостерігається у багатьох розвинених країнах, спричиняючи суттєві національні загрози. Крім того, цей тренд особливо характерний для перехідних суспільств, до яких належить й українське.

Разом з тим, процеси глобалізації справляють значний вплив на станов - лення і підтримування нових ідентичностей, на трансформацію існуючих. Причиною цього є розмивання традиційних підстав ідентифікації: з одного боку, об'єктом ідентифікації виступає глобальне громадянське суспільство, постулюючи загальний ринок, систему фінансів і глобальну політику, сферу комунікації, з іншого - посилення національної ідентичності, основане на збереженні ролі етнічних, релігійних та інших орієнтирів. Це приводить до того, що, незважаючи на поширення інтегративної моделі ідентичності, яку постулює глобалізація, у світі залишається тенденція до збереження національної ідентичності і її вищої самовираженості - громадянської Robertson R., Knondker H. Discourses of Globalization. Preliminary Considerations. International Sociology. L., 1999. Vol. 13. № 1. Р. 25-40..

Варто також зазначити, що сучасна ідентифікаційна система знаходиться у процесі радикальних перетворень і змін. Вона формує габітус індивіда, втрачає позірну узгодженість і стає об'єктом конструювання з боку індивідів, а також суб'єктивності авторів політики ідентичності. Як наслідок, проявляється наскрізна криза ідентичності, що характеризується динамічними і лабільними соціокультурними змінами, а також формуванням інших механізмів підтримки ідентичності. До того ж, утверджується нове розуміння громадянської і цивілізаційної ідентичності з урахуванням пріоритетів традиційних ідентичностей: мовної, етнічної, національної, релігійної та ін., що висуваються на ключові ролі цивілізованого суспільства. Саме громадянська ідентичність є основним засобом суспільства в боротьбі не тільки з негативами глобалізації, але й ксенофобією.

Разом з тим, плюралістичне співіснування культур у глобалізованому світі, зростання раціоналізації посилюють невизначеність перспектив і провокують появу нових протиріч, посилюючи ідентифікаційну кризу й стимулюючи утворення гібридних ідентичностей. Протиріччя, що характеризують різновекторні тенденції, вже тривалий час не дозволяють розв'язати належним чином проблему європейської ідентичності, без якої самовизначення Європи як регіональної спільноти залишається незавершеним. Саме тому досягнення її міжнаціональної єдності як цільової установки актуалізує і пронизує політичний та науковий дискурс.

Отже, зміна природи національної держави модифікує існуючі практики формування ідентичності і співвідношення між громадянсько-цивілізацій- ною і регіональними ідентичностями Loughlin J. Nation, state, and Region in Western Europe. Culture: Building Stone for Europe 2002: Reflections and Perspectives / Ed. L. Bekemans. Brussels, 2002. P. 229-248.. З іншого боку, якщо погодитися з думкою тих, хто вважає очевидним частковий перехід владних повноважень на зовнішній щодо національної держави рівень, а тому не бачать національного виходу з пастки глобалізації, сподіваючись на інші рішення, такі, як транснаціональний варіант, то, вірогідно, на питання «Чи може тоді транснаціональна ідентичність виступати альтернативою громадянсько-цивіліза- ційної ідентичності?» навряд чи зможемо дати однозначно позитивну відповідь. Річ у тому, що глобалізація, сприяючи зближенню й інтеграції різних соціальних і етнічних спільнот, провокує маніфестації «неповних громадян», націоналізм діаспор, підвищує значущість нових колективних ідентичностей, що формуються на рівні субкультурних та інших утворень. До цього варто додати, що більшість співтовариств не заперечує значення публічного визнання своєї громадянської та цивілізаційної ідентичностей. Як стверджує С. Гантінгтон, пошук відповіді на питання «Хто ми такі?» актуальний сьогодні для всього світу Huntington S. Who are we? The Challenges to America's National Identities N. Y., 2000. Р. 322. І з цим важко не погодитись. Але які ж ідентичності є адекватними сучасній ситуації? Чи вдасться в найближчому майбутньому подолати розбіжності щодо розуміння колективних ідентичностей і вирішити завдання щодо синтезу демократичної рівності та культурної різноманітності у глобальній цивілізації, сформованій з місцевих прихильностей, змістовних культурних суперечок, переосмислення «нашої» ідентичності, щоб провести нові розподілювальні лінії і встановити нові національні кордони Бенхабиб С. Притязания культуры: Равенство и разнообразие в глобальную эпоху / пер. с англ.; под ред. В. Л. Иноземцева. Москва : Наука, 2003. С. 220.. І на це запитання, поставлене С. Бенхабібом, також важко отримати конкретну відповідь. Таким чином, сучасний етап глобалізації ускладнюється різноспрямованими векторами соціокультурного розвитку: в одних країнах очевидним є посилення ідеї нації в умовах кризи громадянсько- цивілізаційної ідентичності, в інших прослідковується готовність до послаблення суверенітету й автономії державних утворень в умовах транснаціона- лізації. Паралельно помітне ускладнення внутрішніх тенденцій - активна участь у створенні наддержавних структур та інститутів, інституціональні перетворення, зростання націоналістичних настроїв серед населення. Їх відкрита демонстрація стає частиною повсякденного життя тоді, як зовсім недавно це були рідкісні випадки виступів у контексті «зустрічей на вищому рівні» керівників країн, інкорпорованних у глобальні проєкти і програми.

Іншими словами, глобалізація, розмиваючи традиційні основи національної, громадянської і цивілізаційної ідентичностей, змінює уявлення людини про себе, про своє місце в світі і про «Інших», формує нові моделі індивідуальної і групової поведінки. Такі уявлення вибудовуються на підґрунті співвіднесення з відомими орієнтирами і цінностями, які приймаються як «свої» або заперечуються як «чужі». Центральним для груп, спільнот, націй, цивілізацій, для кожної людини стає вибір референтних орієнтирів, співвіднесення з іншими «уявленими співтовариствами», здійснюване в процесі взаємодії комплексу культурних факторів і механізмів соціалізації.

Розглянемо детальніше феномен України на тлі глобалізації. Українська громадянська і цивілізаційна ідентичності знаходяться в кризовому стані у зв'язку з війною і окупацією частини території, незакінченими реформуваннями та трансформацією суспільства, його політичної, економічної та правової системи, які, змінюючи орієнтири і змістовне наповнення ідентичностей, безпосередньо впливають на їх структуру та спрямованість. При цьому громадянська і цивілізаційна ідентичності також впливають на процес і темпи соціально-економічної, політичної, правової трансформації, на якість реформ.

Після здобуття незалежності Українська держава отримала вибір між двома шляхами розвитку - тоталітарний або цивілізаційно-демократичний. Ціну тоталітарного українці знають, тому оптимальним варіантом є творче застосування досвіду трансформацій країн західної Європи, США і Канади. Його успішна реалізація - ключовий фактор ефективної модернізації суспільства і формування ідентичностей цивілізаційного характеру. Євро- інтеграція України, співпраця із західними країнами важливі стратегічно, оскільки вони є лідерами світової політики, економіки, ключовими гравцями міжнародних наднаціональних об'єднань. До того ж вони також виступають прибічниками глобалізації і справляють суттєвий вплив на формування світового порядку і безпеку держав, оскільки без співпраці з цими державами неможливий ефективний розвиток політичного процесу, економіки, фінансів та інших сфер суспільного і державного життя.

Водночас можна констатувати, що в Україні до кінця ще не сформований громадянсько-цивілізаційний тип ідентичності, а це загрожує самостійності й консолідації українського суспільства, може призвести до стримування розвитку головних сфер суспільної життєдіяльності: культурної, соціальної, економічної, правової і політичної. Це означає, що Україна буде несамостійною в реальному політичному процесі і під час прийняття рішень, а відтак не зможе існувати як цілісна і суверенна держава, що небезпечно геополітичними потрясіннями для світової спільноти. До причин того, що громадянсько-цивілізаційна ідентичність формується досить повільно, належать: наявність суспільного розколу щодо розуміння вибраного шляху розвитку держави (а він є в наявності, коли частина населення, передусім південно-східних регіонів, орієнтована на Росію, яка веде війну проти України), поліконфесійність, багатоетнічність складу населення, історичні, географічні та територіальні чинники, незавершеність декомунізації, слаборозвинена інфраструктура комунікації, диспропорції в розвитку регіонів, штучно пригальмоване формування української цивілізації в цілому, низький рівень суспільної самоорганізації, відсутність досвіду соціальних компромісів, прояви конфліктних позицій з багатьох питань, ментальна інерція населення. Ці процеси пояснюють і специфічність досліджень ідентичності в Україні, а також неможливість до кінця використати напрацю- вання західних науковців у сфері теорії ідентичності. Основна проблема формування громадянсько-цивілізаційного типу ідентичності в Україні, на нашу думку, полягає в слабкості та нерозвинутості інститутів громадянського суспільства, відсутності ділового та повсякденного діалогу влади і населення, механізму узгодження групових інтересів, що зумовлено низькою культурою спілкування і правовим нігілізмом частини громадян. Дає про себе знати і штучно створюваний не без участі північного сусіда конфлікт мов і культур .

Так чи інакше, Українська держава в рамках процесу модернізації системи зіткнулася з низкою проблем на шляху до завершення формування громадянсько-цивілізаційної ідентичності, яка б відповідала викликам часу. Крім того, суперечливість глобалізаційних процесів негативно впливає і на політичну ситуацію всередині країни, а водночас і на всі види ідентичностей. При цьому важливо розуміти, що процеси формування нової, сучасної циві- лізаційної ідентичності супроводжуються пошуками шляхів і методів органічного поєднання імперативів модернізації з імперативами збереження традиційних основ культурної ідентичності, певної наступності в розвитку національної культури. Інакше, за наявності значних розривів у культурі і формуванні слабко пов'язаних між собою ідентичностей руйнується культурна тканина суспільства, що модернізується, і всі уявні успіхи модернізації рано чи пізно обертаються її поразками. Таким чином, громадянська і цивілізаційна ідентичності мають мати своєрідний твердий каркас, який, власне, і повинен обростати якісними змінами.

Тобто для українського суспільства великою проблемою залишається формування адаптивних до сучасних умов моделей громадянсько-цивіліза- ційної ідентичності. У зв'язку з проміжним, прикордонним між Заходом і Сходом географічним, геополітичним і культурним становищем України в сучасному українському суспільстві конкурують елементи ідентичності «західного» і «незахідного» типів. Культурні уподобання сучасного українця здебільшого визначаються елементами «західного» типу (індивідуалізм, моделі цілераціональної поведінки, мотивація досягнення мети). Але в поведінці людини у публічній сфері часто проявляються і риси протилежного Масенко Л. Конфлікт мов та ідентичностей у пострадянській Україні. Київ : Кліо, 2020. 176 с. типу: прагнення до укладення кланових і особистих «неформальних» відносин, слабка вкоріненість правової свідомості, патерналістські установки тощо. У цілому, як свідчать численні соціологічні опитування, сучасне українське суспільство вирізняє низький рівень міжособистісної довіри і довіри до основних політичних інститутів, співіснування різних за своєю природою цінностей, совкових стереотипів поведінки, а також наявність латентного потенціалу соціальної і міжетнічної конфліктності.

Можна стверджувати, що в перспективі, якщо не будуть здійснені енергійні й ефективні кроки з розвитку і зміцнення громадянської і цивілізаційної ідентичностей, вірогідне подальше загострення кризи ідентичності і, як наслідок, втрата моральних і ціннісних орієнтирів. Для того, щоб унеможливити такий розвиток подій, спроможний деморалізувати українське суспільство, спровокувати внутрішні конфлікти, на що розраховує Кремль, необхідна цілеспрямована і послідовна державна політика, що передбачає розумне поєднання етнічного, культурного, національного і релігійного компонентів ідентичності, формування у жителів України відчуття належності до єдиного суспільства і держави. Така інтегративна державна політика здійснюється у багатьох європейських і азійських державах. Цей досвід можна частково адаптувати і до українських реалій. Найскладніша проблема при цьому полягає, однак, у тому, що у нас не сформований середній клас, а в частини жителів, відсторонених від реальної участі у політиці, в діяльності некомерційних організацій та інших структур громадянського суспільства слабо сформоване ядро спільної громадянської і цивілізаційної ідентичності.

Таким чином, аналіз взаємообумовленості громадянської та цивіліза- ційної ідентичностей у контексті інформаційних, інтеграційних та глобаліза- ційних процесів засвідчує, що їх невизначеність виступає сьогодні причиною різнорідних ідентифікаційних криз та негараздів. Їх подолання сприятиме створенню нового типу ідентичності, яка відповідатиме сучасним умовам, за відповідального збереження уже наявних цінностей громадянської і цивіліза- ційної ідентичностей як ментально-антропологічного символу суспільства, в нашому випадку - українського.

Війни ідентичностей у глобалізованому світі як явище постмодерну

Глобалізація і постмодернізм - два тісно пов'язані між собою феномени сучасного світового процесу, які, з одного боку, стимулюють трансформацію старих і появу нових ідентичностей, а з другого - породжують конфлікти і навіть війни ідентичностей. Постмодерн трактують як глобальний стан цивілізації останніх десятиліть, який характеризується надзвичайно динамічним, бурхливим і водночас нерівномірним розвитком як у всьому світі, так і в окремих регіонах та країнах. Суспільні виклики, породжені постмодерном та глобалізацією, а також зворотним процесом - глокалізацією, знаходять відображення в загостренні проблем національної та соціокультурної ідентичностей. Динамічно змінюється зовнішнє соціокультурне середовище і, відповідно, психіка і духовний світ людини Постол А. А. Постмодернізм як сучасна суспільно-політична реальність. Гуманітарний вісник ЗДІА. Запоріжжя, 2010. Випуск 42. С. 69-79;

Римаренко С. Глобалізація та криза ідентичності. Наукові записки ІПіЕнД ім. І. Ф. Кураса НАН України. Випуск 5-6 (91-92). Київ, 2018. С. 71-181. Дікон Б., Халс М., Станс П. Глобальна соціальна політика. Київ : Основи, 1999. 346 с.. Ці зміни, маючи глибокий, якісний, здебільшого деструктивний характер, дефундаменталізують, руйнують, знецінюють, маргіналізують традиційні базові структури особистості і її духовного світу. Саме невизначеність стає ключовим поняттям і теоретичною рамкою, що об'єднує варіативність та різноманітність феноменів індивідуальної і суспільної свідомості і навіть сферу суто клінічних розладів самоідентичності.

Базові структури особистості і її ідентичності формалізуються, віртуалі- зуються, відбувається їх підміна симуляторами. Не проглядається гуманістичних конструктивних замін і альтернатив традиціоналістських структур особистої ідентичності, що руйнуються. Іншими словами, в центрі руйнівного удару - ключова структура особистості - ідентичність. Соціальна, цивілізаційна, національна, релігійна, загальнолюдська ідентичність також виявляється розмитою, знеціненою, деаксиологізованою . За таких умов наступає дезорієнтація і вседозволеність: у фрагментарному, поточному моменті можливо все, але немає нічого фундаментального, стійкого. Втрачається зв'язок часу. Реальний світ прирівнюється до віртуального і часто віртуальний виявляється більш значущим і сприймається реальніше, ніж дійсний реальний світ. Відбувається дереалізація, віртуалізація, плюралізація світів. Реальний світ щезає у множинності довільних, рівноцінних можливих світів. Постмодерна ідентичність опиняється у стані гри, яка, як методологічна установка, є лише відбиттям більш широкого її розуміння, а саме - життєвої стратегії, єдиноадекватної постсучасній ситуації. Цілком зрозуміло, що змінюються уявлення про світ, який сприймається як невпорядкований, непередбачуваний, ненадійний, не детермінований, а це змушує людину шукати нові форми поведінки в ньому.

Порівнюючи дві епохи - модерну і постмодерну, З. Бауман вказує на те, що для першої більшою мірою було характерне уявлення про життя як шлях або цілеспрямований розвиток, просування, наближення до мети. Це уявлення легітимувало ідею проєкту, на якому було засноване уявлення про прогрес. Знаком постмодерну, на відміну від модерну, стає вже не «шлях», а «сад стежок, що розходяться», як в однойменній новелі Х. Л. Борхеса. З. Бауман з цього приводу зазначав: «Правила життєвої гри, в яку грають споживачі епохи постмодерну, постійно змінюються. Тому у грі розумно дотримуватися стратегії ведення коротких партій і, відповідно, все своє життя з її гігантськими всеохоплюючими ставками розумно розбити на серію коротких обмежених партій» Бауман З. Индивидуализированное общество. Москва : Наука, 2002. С. 1-47.. Мета - формами життєвої стратегії постмодерну, заснованої на неприйнятті будь-якої прихильності і фіксованості, стають раніше маргінальні форми поведінки, які практикуються більшістю в основний час свого життя і в місцях, розташованих у центрі життєвого світу. Це - життєві стилі фланера, волоцюги, туриста і гравця, взаємопроникні і взаємоперехресні у своїй схильності надавати людським відносинам фрагментарності і уривчастості. Життєвим стилем модерну було паломництво, оскільки людина сама приносила сенс у простір без контурів, готовий прийняти будь-які запропоновані обриси. У постмодерністській ситуації наступальна тактика, за зауваженнями Ж.-Ф. Ліотара, змінюється оборонною, тому що онтологічно визнаним виявляється тільки хаос, а в децентрованому світі, де одні парадокси, різоми і симулякри, попередні просторово-часові орієнтири втрачають свою цінність Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодернизма. Москва : Наука, 1998. 430 с..

Ставлення до життя як гри суттєво змінює хронотоп постмодерну. Гра забороняє минулому заперечувати теперішнє. Гра прагне відмінити час у всіх формах, крім однієї - простого зібрання, неупорядкованої секвенції моментів теперішнього, тобто у формі довгого теперішнього. Розірваний час, що перестав бути вектором, у свою чергу, більше не структурує простір. У грі немає ні «вперед», ні «назад» - тут цінується тільки вміння не стояти на місці. І тому природним і закономірним є усунення лінійності та прогресу. Культурний герой постмодерну не наступає на світ у прагненні пізнати і підпорядкувати його, а відступає, захищається, граючись з ним. Це безпосередньо пов'язано з постсучасним уявленням про світ як ризоми лабіринту. Адже лабіринт моделює не тільки властивості буття як грайливого «поля можливостей», але й поведінку гравця на цьому полі. Підпорядковуючись правилам постмодерністської гри (одним з яких є відсутність чітких правил), людина губиться в ній, як у лабіринті. Фігура гравця є крайнім проявом боязні фіксації і прихильності як основного постмодерністського настрою. Основною життєвою стратегією героя епохи постмодерну можна вважати інтенцію до повної непередбачуваності і неконтрольованості відносин зі світом. «Гравець» живе у м'якому і відхиленому світі, який сам грає з людиною, пропонуючи їй одночасно різні ходи в партії життя. Життя гравця позбавлене жорстокої і одномірної спрямованості, воно становить ланку ігор, кожна з яких складається з особливих конвенцій і утворює окрему «сферу сенсу». Гра як образ життя роздрібнює останню на багато малих універсумів, замкнених і самодостатніх, що мають свій початок і свій кінець. При цьому для гравця важливо дотримуватися незалежності ігор, що послідовно змінюють одна одну: щоб забезпечити «рівність стартових можливостей», кожну гру варто починати з нуля, не детермінуючи її результатами попередніх ігор. Грати короткі ігри - означає уникати довгочасних зобов'язань, заперечувати будь-яку фіксацію, не прив'язуватися до місця. Не прирікати своє життя на заняття тільки однією справою, не контролювати і не закладати майбутнє, слідкувати за тим, щоб наслідки не виносилися за рамки самої гри. Наслідування цих правил і дозволяє проживати життя як гру, а це означає, що до гри можуть бути редуковані всі перераховані вище стратегії, які дозволяють людині уникнути прихильності і фіксації. Таким чином, специфіка постмодерністської ситуації полягає у відсутності меж, всередині яких можливе винайдення стійких життєвих стратегій і перетворення їх на практику. Час, який розклався на епізоди, простір, що розсипався на фрагменти, не можуть стати підставою жодної пов'язаної і послідовної життєвої стратегії, крім однієї - перебирання різних можливостей програвання життяЗатонський Д. Модернізм і постмодернізм. Харків : Фоліо, 2000. 255 с.. Таким чином, гра зазнає дивної трансмутації: з вільної діяльності, що приносить розрядку і задоволення, вона перетворюється на єдино адекватний спосіб буття. Виступаючи проти тоталітаризму класичного дискурсу, вона сама претендує на тотальність. Тотальність і невідворотність гри, що нав'язуються в постсучасній ситуації людині, створюють низу проблем, пов'язаних з її антропологічною цілісністю і суб'єктивною стабільністю.

Гра в політиці нерідко є грою без правил, яка регламентується лише формальними чи неформальними домовленостями, а в кращому разі деякими нормами моралі, почуттям міри та ін. Роль політичної гри змінюється залежно від характеру самої політики. При цьому прослідковується своєрідна закономірність: чим дрібнішою є політика, тим більше в ній дрібніших ігор, тим більше вони пов'язані з особистими симпатіями чи антипатіями, різноманітними симуляціями, інтригами, амбіціями. До основних чинників взаємодії гри і політики належать, зокрема, такі як: погоня за виграшами й вигодами; відбір сильних і слабких; порушення рівноваги вторгненням вірогідності й випадковості; захоплення й азарт у розрахунку на виграш; динамізм, імпровізація, ризик; практика блефу, обманних маневрів, можливість приховувати справжні наміри і вводити противника в оману та ін.

Нинішнім гравцям на політичному полі країн сучасного світу, в тому числі й України, варто пам'ятати, що касталійський дух «потребує духа життя, інакше він перетвориться на потішну іграшку, на нескінченне зачароване перебирання намистинок, але і дух життя не може існувати без життя духа, інакше йому загрожує панування ірраціональних сил». За словами американського вченого Ігаба Г ассана, ми маємо постмодерністську політику, телебачення, технології, моду, спосіб життя, подорожі, інтер'єр та кухню, людські ігри як своєрідну відповідь на глибоку потребу «заплющити очі й втекти від нерозв'язаних проблем і страшних передчуттів загибелі» Гассан Ігаб. Чим є постмодернізм і чим він стане? Літературний і культурний аспекти. Американська література після середини ХХ століття: Матеріали міжн. конф., Київ, 25-27 травня 1999 р. Київ: Довіра, 2000. С. 23.. Екстраполюючи ці думки на нинішню українську реальність, В. Горбатенко зауважує, що українська політика є «магічним театром», платою за вхід до якого є розум. Цей магічний театр виступає як модель культури і поведінки постмодерну, яким властива відсутність витоків, причинності, соціальних зв'язків Горбатенко В. Людина і суспільство в ситуації постмодерну: філософсько-політичні детермінанти. Соціогуманітарні проблеми людини. 2010. № 5. С. 163..

Гра в умовах постмодернізму призвела до виникнення такого поняття, як «деконструкція» - руйнування ідентичності як цілісної структури і формування на її руїнах аморфної різомної конфігурації: Деконструкція ідентичності може йти за двома напрямами: від надбудовних форм до базисних або навпаки. У першому випадку спочатку руйнуються гуманістичні духовні і культурні цінності, норми і орієнтації особистості і заміщуються порожнечею, плюралізмом або дегуманістичними, деструктивними орієнтирами. У другому випадку спочатку руйнується матеріальне підґрунтя фізичного існування особистості, її соціально-економічний статус і можливість здобуття засобів до існування.

Деконструкція може йти водночас і за двома напрямами паралельно, призводячи до деградації гуманістичної якості ідентичності і до перебудови її соціокультурної структури: базисні форми втрачають свій статус,

змінюючись місцями з надбудовними, поверхневими. Деконструкція соціо- культурного сегмента ідентичності веде і до клінічних порушень механізмів психологічного переживання ідентичності. Деконструкція гуманістичної ідентичності - природний наслідок дегуманістичних процесів, що протікають у суспільстві глобального, транснаціонального капіталізму. Вона є латентною метою політики сучасних олігархічних еліт у сфері культури і медіа-простору, зацікавлених у дегуманізації суспільства й особистості та збереженні свого привілейованого становища. Справжню сутність трансформації ідентичності особистості у суспільстві постмодерну неможливо виявити без аналізу соціальних процесів, що лежать у її підґрунті.

Одним з таких підґрунть є глобалізація як всесвітня експансія форм відчуження особистості і деструктивних, дегуманістичних процесів трансформації ідентичності. Як наголошує Н. Макаренко, труднощі, пов'язані з розумінням сутності глобалізації, спонукають одних учених представляти її як глобальну дифузію західного модернізму, а інших - як важливий аспект постмодернізму. Криза модернізму, яку констатували науковці в ХХ столітті, привела до того, що великі надії покладалися ними на декларовані постмодернізмом цінності: верховенство прав людини над інтересами держави, відповідальність науки, економічна безпека, турбота про навколишнє середовище та тварин, справедливість тощо. Надійність і емоційність, людськість і толерантність, характеристики, які прокламує модернізм, дають надію на сприятливий розвиток не тільки західного суспільства, але й усього людства в цілому. Однак на сучасному етапі всі ці підходи, згадуючи велику кількість збройних протистоянь, гібридних воєн, проявів насилля і тероризму, нагадують утопію, в якій домінують кіберкультура, «виробництво на себе» й індивідуалізм, що приводить до так званої «смерті Бога» і позбавлення суспільства душі, тобто до певної дегуманізації Макаренко Н. Глобалізація і цивілізаційні війни ХХІ століття: гуманістичний аспект. Гуманітарний вісник ЗДІА. 2005. Вип. 22. С. 149-150.. Д. Белл правильно підмітив цю проблему: «Постіндустріальне суспільство не в змозі забезпечити трансцендентальну етику, крім як тим небагатьом, хто присвятив себе служінню науці» Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Москва : Academia, 1999. С. 651.. До того ж, постмодернізм, як зазначає І. Ільїн, характеризується епістемологічною невпевненістю: «Відмова від раціоналізму й осяяних традицією і релігією віри в загальновизнані авторитети, сумнів у достовірності наукового пізнання, тобто картини світу, заснованої на даних природничих наук, приводить постмодерністів до епістемологічної невпевненості» Ильин И. Постмодернизм. Словарь терминов. Москва : Интрада, 2001. С. 213.. Таким чином, фрагментація свідомості, яка відбувається за таких причин, веде до фрагментації суспільства, яку можна споглядати на прикладі Західної Європи. Сепаратизм, який переходить в екстремізм, заполонив Західну Європу, навіть благополучні країни, як епідемія, доповнена загостренням внутрішніх суперечностей і пандемією COVID-19. Це той випадок, коли всі прагнуть відокремитися від усіх: Бретань і Корсика - від Франції, баски і каталонці - від Іспанії, Паданія - від Італії, Шотландія й Уельс - від Англії, Велика Британія від ЄС. Тиха і мирна Бельгія хоче поділитися на 3 частини. Зі середньовіччя випливає поняття «вільного міста». Подібні тенденції характерні і для Російської Федерації. На цьому фоні феномен розпаду СРСР, поділу Югославії і Чехословаччини сприймається рядовою подією, але чим більша фрагментація, тим складніше досягати консенсусу.