Громадянська і цивілізаційна ідентичність українців в умовах цифровізації та глобалізації сучасного світу

Завдяки активній діяльності українських громадських організацій у «західних державах», зокрема в Канаді, США, Німеччині, Австрії, Франції та ін. країнах, в українському середовищі забезпечується збереження та вивчення української мови як головного індикатора ідентичності молодим поколінням закордонних українців на шкільному та університетському рівнях, зокрема, через діяльність недільних шкіл та університетських кафедр української мови і літератури. Водночас спостерігається тенденція до зменшення використання рідної мови в українському середовищі. Здебільшого українська мова використовується в українських наукових колах західних країн у процесі проведення відповідних досліджень з української тематики та з метою ознайомлення з результатами роботи дослідницьких осередків на теренах України та у середовищі світового українства.

У країнах - нових членах Європейського Союзу та НАТО використання та вивчення української мови місцевими українцями регулюється відповідним національним законодавством щодо мов національних меншин, яке загалом відповідає міжнародним, зокрема європейським, правовим актам. Водночас спостерігається обмежене застосування української мови на офіційному рівні, зокрема, у місцях компактного проживання українців. У низці країн, зокрема в Російській Федерації, де за неповними даними проживає більше 5 млн осіб українського походження, ситуація щодо задоволення їх мовних і культурних потреб є незадовільною, там бюджетною є лише одна українська недільна школа в Уфі. Такі проблеми з українським шкільництвом існують і в деяких інших країнах. Це говорить про необхідність державної підтримки їх урядів, а також конкретної допомоги з боку Української держави. З цією метою МОН України за підтримки МЗС та низки інших міністерств реалізує проєкт створення Міжнародної української школи, яка розпочала свою роботу з 1 вересня 2007 р. Мета цієї школи - забезпечити освітні права українських дітей, які разом з батьками перебувають за межами України, надати їм за допомогою новітніх електронних засобів дистанційного навчання можливість здобути належну освіту, а згодом - і відповідний державний документ . Закордонне українство: сучасний стан та перспективи співпраці. Інформаційно- аналітичні матеріали до парламентських слухань. Київ : Програма сприяння Парламенту, 2009. Жовтень. С. 2-5.

Однією з особливостей нинішньої міграції українців є розширення її географічних меж. На відміну від попередніх періодів, вона одночасно охопила всі держави Європи, а також Азію, Північну і Південну Америку, Австралію, частково Африку і представлена різними соціальними та віковими групами українського суспільства Марков І. Особливості соціальних ідентичностей сучасних українських мігрантів у країнах ЄС. Народознавчі зошити. 2012. № 2 (104). С. 257.. Характерним для сучасної міграції є зменшення її нелегальної складової, перехід від «човникових» подорожей до тривалих виїздів, а від них - до переміщень різними країнами та регіонами, скупчення українців переважно у мегаполісах (Мадриді, Римі, Мілані, Лісабоні, Афінах, Москві), розвинуті соціальні мережі. Соціальну динаміку української трудової міграції дедалі більше визначають люди з вищою і середньою спеціальною освітою.

На масштабах міграційного процесу, зокрема його нерегулярного сегмента, істотно позначилася угода про безвізовий режим між Україною та Європейським Союзом (2017 р.). За неповними даними, з початку її дії українці здійснили понад 50 млн поїздок до країн ЄС, у тому числі майже 10 млн громадян України перетнули кордон з біометричними паспортами.

Що характеризує українців у країнах ЄС, США, Канаді, Австралії'? Насамперед, це досить високий рівень освіти та кваліфікації, цивілізаційна спорідненість культури українських мігрантів та громадян цих держав, відносно швидка інтеграція в соціокультурний простір країн, один з найнижчих рівнів злочинності серед національних груп мігрантів. Фахівці з міграційних процесів зараховують українців переважно до циркулярної або маятникової міграції. За оцінками, понад 80% тих, хто перебуває на еміграції, не полишають намір повернутися на батьківщину; близько 70% мають сім'ї в Україні, підтримують тісні стосунки з близькими; 90% реалізують плани на майбутнє в Україні (купують помешкання, оплачують здобуття освіти дітям та ін.); принаймні двічі-тричі протягом року українські мігранти по змозі (за наявності легального статусу в державі перебування, коштів, відпустки) їздять в Україну. Це сприяє соціальній реінтеграції мігранта у разі повернення на батьківщину і збереженню національної ідентичності.

І все ж реалії такі, що мігранти перебуватимуть там, де складатимуться для них кращі умови життя та праці. Перманентні кризи в Україні, відсутність очікуваних інвестицій у розвиток перспективних галузей економіки посилюють міграційну мобільність населення, яка за умов глобалізації стає загальною тенденцією. За експертними спостереженнями, за останнє десятиріччя збільшується кількість українців, які прагнуть набути громадянства країн перебування (як, до прикладу, у Великій Британії, Польщі, Португалії, США, Угорщині та ін.).

Значна частина українських трудових мігрантів використовується як некваліфіковані працівники і зайняті переважно на вторинному ринку праці (будівництво, сільське господарство, сфера послуг тощо). Це не спричинює конкуренції для працівників країн, що їх приймають. Водночас більшість з них успішно конкурують з трудовими мігрантами інших країн. Помітною стає тенденція, коли українські мігранти дедалі частіше заміщають вакансії кваліфікованих і висококваліфікованих фахівців, потреба в яких дедалі більше зростає в країнах ЄС.

Одним з дійових чинників збереження національної ідентичності українських мігрантів є комунікація на різних рівнях. Вони утворюють широко розгалужені соціальні мережі, за посередництвом яких спілкуються між собою, з родичами і друзями на батьківщині, переказують зароблені гроші родинам, поширюють інформацію про ситуацію на ринку праці, можливості отримати помешкання, правові характеристики країн чи регіону, зокрема, пов'язані з підготовкою документів на легалізацію, іншими правовими умовами перебування, сприяють возз'єднанням сімей, приїзду нових людей з України до країн, що приймають їх, і в зворотному напрямі. Експерти зазначають, що завдяки добре налагодженим мережам українці виявляють еластичність та мобільність у пристосуванні до швидко змінюваних умов на ринку праці, зокрема, в час фінансової кризи. До цього можна додати, що через соціальні мережі відбувається саморегулювання сучасного міграційного процесу.

Пріоритетним напрямом збереження традиційних для українців ідентичностей - етнічної, національної, релігійної - є розвиток культурної та духовної сфери їх життєдіяльності. Нині зареєстровано десятки громадських об'єднань українців у США, Канаді, країнах Європи, окрім Росії, які переважно займаються культурно-освітньою та релігійною діяльністю. Збільшується кількість регіональних, міських, жіночих та студентських об'єднань, які беруть на себе організацію культурно-просвітницьких та спортивних заходів, а також дозвілля. Для прикладу можна назвати Іспанію, де зареєстровано близько 40 об'єднань українців, 25 із яких увійшли в «Адресар українських громадських організацій» «Навігатора українського мігранта - 2008» -довідкового видання для емігрантів. Частина громадських об'єднань українців у країнах ЄС уже стала впливовим посередником у відносинах між українською діаспорою і владою держави перебування, а також у здійсненні зворотного впливу зовнішньої трудової еміграції на українську владу та суспільство.

Впливовими осередками збереження національної та релігійної ідентичностей і формування українських емігрантських спільнот, довкола яких часто утворюються громадські організації - і в цьому історична спадкоємність сучасної трудової міграції та традиційної української діаспори, сформованої у минулі епохи - є душпастирські центри Української греко-католицької церкви. Вони створюються і діють скрізь, де перебувають наші заробітчани, особливо активно - у традиційно католицьких країнах Південної Європи Марков І. Особливості соціальних ідентичностей сучасних українських мігрантів у країнах ЄС. Народознавчі зошити. С. 257-258..

Повертаючись до теоретичних аспектів міграційної політики і практики, варто зазначити, що для українства становить інтерес так звана чотириразова модель міграції, яку запропонували С. Каслз і М. Дж. Міллер. Вона включає декілька фаз:

перша фаза - тимчасова трудова міграція, здійснення грошових переказів і постійна орієнтація на батьківщину;

друга фаза - тривале перебування за кордоном, розвиток соціальних мереж, ґрунтованих на родинних і дружніх зв'язках за спільністю території походження, організація взаємодопомоги у новому соціальному середовищі;

третя фаза - об'єднання сім'ї, зростання усвідомлення можливості довготермінового перебування за кордоном і орієнтація на суспільство, що приймає мігранта, становлення етнічних спільнот з їхніми власними соціальними інституціями (освітні та культурні організації, церква, кафе, магазини, професійні ніші);

четверта фаза - переселення на постійне місце проживання, рішення про яке, зокрема, залежить від політики уряду та сприйняття мігрантів місцевим населенням. Наслідком цього кроку є набуття легального статусу і, можливо, громадянства, соціально-економічна маргіналізація і формування етнічних меншин .

Можливим негативним наслідком для ідентичності усіх цих міграційних фаз є акультурація, тобто сприйняття одним народом повністю або частково культури (в широкому розумінні цього слова) іншого народу на шкоду своїй культурі. Дж. Беррі виділяв два типи акультурації: соціальну (або культурну) і психологічну. Соціальна акультурація - це зміни, що виникають у культурі і суспільстві внаслідок контакту між культурними групами. Термін «психологічної акультурації» має індивідуальний характер і стосується змін у психіці конкурентної людини як підсумок контакту з представниками іншої культури. Акультурація зачіпає ті психологічні явища, що відбуваються з людьми, коли вони вступають у довготривалий безпосередній контакт з представниками інших культур, змінюючи свої цінності, традиції, норми поведінки. Часто ці реакції означають виникнення депресії, пов'язаної з відчуттям культурної втрати, і підвищення рівня неспокою, пов'язаного з невпевненістю у правильності своєї поведінки у новому суспільстві Яворський М. Міграція та реконструкція ідентичності на прикладі досвіду сучасних трудових мігрантів з України. Українознавчий альманах. 2014. Вип. 15. С. 170. Берри Д. Аккультурация и психологическая адптация: обзор проблемы. URL : http://rl- online.ru/articles.

Підтвердженням цього можуть слугувати особливості емігрантської ідентичності українців, які пов'язані з відчуттям «розрахунку на самих себе». Незахищеність з боку власної держави, нелегальний статус у державі перебування, а ще, рідна держава, не створивши відповідної кількості робочих місць і, основне, не забезпечивши гідних заробітків (відповідно, заробітчани повернуться в Україну, коли ці умови, бодай частково, з'являться) - це і є причинами «розрахунку на самих себе». Українські іммігранти почуваються вихідцями з культурно спорідненого з громадянами ЄС, але іншого світу. Вони не тільки не долучені до єдиного з громадянами приймаючого політичного простору спілкування, а й перебувають поза політичним простором як таким, не відчуваючи в ньому свого «локусу» Марков І. Особливості соціальних ідентичностей сучасних українських мігрантів у країнах ЄС. Народознавчі зошити. 2012. № 2 (104). С. 258..

Процес впливу культур на мігрантів супроводжується вибором рівня і масштабу взаємодії з іншою культурою (наприклад, зберігати чи не зберігати власну культуру і водночас прагнути підтримувати контакти з представниками іншої культури). Акультурація має різні рівні і охоплює такі напрями:

інтеграція - такий тип акультурації, коли кожна група підтримує і зберігає власну культуру і водночас прагне підтримувати контакти з представниками іншої культури ;

асиміляція відбувається тоді, коли група відходить від своїх культурних традицій та мови і добровільно чи примусово засвоює іншу культуру;

сегрегація (розділення) культур відбувається тоді, коли група підтримує власну культуру, але не прагне підтримувати контакти з іншою культурою;

маргіналізація має місце у тих випадках, коли представники культурної групи не прагнуть зберігати ані власну культуру групи, ані підтримувати контакти з іншою культурною групою Берри Д. Аккультурация и психологическая адптация: обзор проблемы. URL : http://rl- online. ru/ articles .

Аналіз опитувань українських мігрантів, які перебувають у Польщі, показав, що для них найбільш прийнятні перший і третій напрями взаємодії культур. На думку М. Яворського, мігранти, які перебувають у Польщі, розглядають свій виїзд за кордон виключно як джерело заробітку грошей для допомоги своїм сім'ям в Україні. Вони не зацікавлені в адаптації до нового суспільства і часто єдиною організацією, яку відвідують, є Греко-католицька церква у Варшаві Яворський М. Міграція та реконструкція ідентичності на прикладі досвіду сучасних трудових мігрантів з України. 2014. Вип. 15. С. 170-171..

Справді, спільноти мігрантів і меншин та їхні ідентичності постійно відтворюються на основі потреб і досвіду групи та її взаємодії з фактичним соціальним середовищем. Проте на рівні окремої особистості ці процеси є значно складнішими і залежать від багатьох факторів. У будь-якому разі «ідентичність формується у вимушеному полі інтеграції, адаптації та конфлікту, оскільки в обох випадках вона має суб'єктивний та символічний характер» Mach Z. Symbols, conflict and identity. Essays in political anthropology. Albany: SUNY Press, 1993. 297 p.. Попри те, що сучасна міграція до Польщі добровільна, а обидві країни мають багато схожого: мова, традиції, спільна історія, клімат і, крім того, не є географічно віддаленими, тим не менше у багатьох мігрантів немає належної бази для реконструювання ідентичностей через відсутність об'єктивної можливості та суб'єктивного бажання інкорпоруватися у нове суспільство. На наш погляд, така позиція є ілюстрацією ситуації осіб, які «однією ногою там, а іншою - тут». Вони не можуть залишатися на батьківщині через складні економічні умови, але також не можуть перебувати надто довго у Польщі. Причини останнього дуже різні: хтось має повертатися додому до сім'ї та старих батьків, інших - не влаштовує робота і їм складно адаптуватися до нових умов праці, дехто страждає від ностальгії. Більшість з них не можуть оцінити свою ситуацію як стабільну, що є важливою умовою для якісної реконструкції ідентичності, адже у них відсутні більшість базових прав і можливостей. Відсутні страховка, стабільна заробітна платня, гарантія пенсійного забезпечення на майбутнє. Це суттєво відрізняє їх від тих іммігрантів, які точно знають, що залишаться в приймаючому суспільстві назавжди, а їхній добробут та благополуччя в цій країні значною мірою залежатиме від них самих.

Будь-які серйозні зміни в житті особистості, особливо міграція за кордон, завжди має значний вплив на характер та ідентичність людини. Часто цей досвід є складним, оскільки можливі конфлікти, непорозуміння, труднощі адаптації і лише згодом, але далеко не завжди, інтеграція в нову спільноту призводить до можливої асиміляції. Першою проблемою, з якою стикається більшість новоприбулих мігрантів, є мова (один з найвагоміших елементів ідентичності: «інструмент» її творення та маркер відносин «ми- вони»). Більше того - мова позначає символічні, невидимі, але дуже сильні кордони-бар'єри між людьми. Незважаючи на те, що більшість мігрантів до Польщі на перших порах уже мали певні знання польської мови, але цього виявилося недостатньо для вільного спілкування з місцевим населенням. Тільки зі збільшенням тривалості перебування мовні навики покращувалися, і один із найбільш складних бар'єрів поступово долався.

Інтегруючою структурою ідентифікаційного процесу українських трудових мігрантів у Польщі виступають релігійні вірування і церква. У Варшаві - це Українська греко-католицька церква, яку українці (здебільшого вихідці із західних областей) розглядають як сакральне місце, де не тільки проходять релігійні церемонії, а й «територія» обміну новинами, місце пошуку допомоги, спілкування із земляками тощо. Стосовно своєї релігійної ідентичності мігранти не відчувають різких змін, адже зазвичай вони - греко-католики. Таким чином, за допомогою церкви підтримується звична релігійна ідентичність мігрантів і, водночас, з'являються нові додаткові функції церкви, здебільшого не притаманні їй в Україні. Наявність власної церкви, як і будь- якої іншої національної організації, забезпечує певний рівень символічної безпеки мігрантів у нових умовах, адже церква допомагає зберігати «стару» (релігійну, національну) ідентичність мігрантів і водночас допомагає їм адаптуватися до умов суспільства, що їх приймає.

Соціологічні дослідження життєдіяльності українських жінок у Польщі дають важливу інформацію для роздумів. Опитані мігрантки працювали тут у домашньому секторі, хоча в Україні вони були вчительками, медсестрами, бухгалтерками та ін. Розрив між попередньою професійною діяльністю, що давала відносно високий соціальний статус, і теперішньою в Польщі - некваліфікованою, хоча добре оплачуваною, порівняно з українськими реаліями - спричиняє доволі сильний дискомфорт у структурі професійної ідентичності жінок. Їм складно відійти від цінностей і норм попередньої професійної діяльності, і все ще складно адаптуватися до нових «професій». За словами респонденток, цей «дисбаланс» є однією із основних причин, чому вони не хочуть перебувати в Польщі надто довго.

Великим викликом для українок у Польщі є переосмислення своїх сімейних ідентичностей, насамперед матері, дружини, а згодом, - доньки й сестри. Парадоксальним є те, що більшість рішень про трудову міграцію приймалися з метою забезпечення добробуту членів своєї сім'ї, особливо дітей, але саме цей мотив найчастіше і створює найбільші психологічні та емоційні труднощі. Відчуття вини, віддаленості, непотрібності власній сім'ї може призвести до депресії, а може спричинити зростаючу індивідуалізацію жінки, яка, продовжуючи переказувати гроші та розмовляти по телефону із членами сім'ї, дедалі більше починає міркувати про себе, своє життя і свої інтереси.

Сам факт перебування за кордоном вимушує мігранток думати про національну ідентичність. Спільна територія як «базове відчуття приналежності та символічний компонент групової ідентичності», незалежні держава і власні традиції є важливим інтегративним фактором українських трудових мігрантів за кордоном. Хоча ця ідентичність зазвичай не займає центрального місця, вона, тим не менше, є одним із ключових маркерів національної самосвідомості людини та здатна за певних обставин актуалізуватися Яворський М. Міграція та реконструкція ідентичності на прикладі досвіду сучасних трудових мігрантів з України. Українознавчий альманах. 2014. Вип. 15. С. 171..

Водночас у разі недостатньої інтеграції в новий соціокультурний простір, переважання маргіналізації чи інших труднощів акультурації особистість може замкнутися в собі, відсторонитися від оточуючого світу. Ці явища характерні для такого психологічного явища, як відчуженість. У соціальній психології термін «відчуженість» використовується для характеристики міжособистісних відносин, за яких індивід протиставляється іншим індивідам, групі, суспільству в цілому, відчуваючи ту чи іншу міру своєї ізольованості. Такі конфліктні відносини у групі пов'язані з порушенням опосередкованості ціннісного змісту сумісної діяльності, із втратою відчуття солідарності, групової ідентичності, коли індивід у групі сприймає інших як чужих і ворожих до себе, заперечуючи при цьому норми групи, закони і причини.

Сутність відчуження від етнокультурних особливостей можна представити як неможливість людини реалізувати себе в певній етнічній групі, заснованій на відчутті ізольованості і неприйнятті нового соціокультурного середовища. Труднощі самореалізації призводять до неможливості вільного прояву людиною своєї сутності відповідно до картини світу, неможливості жити згідно з цінностями, виробленими народною етнічною групою, які включають в себе певне розуміння діяльності, зв'язків зі світом та іншими людьми, систему норм, правил, ідеалів тощо. Етнічна відчуженість формує стан протиставлення мігрантів новому соціокультурному середовищу, відчуття ізольованості, неприйняття і ворожості щодо інших індивідів, груп і загалом усьому етнічному суспільству, в яке прибув мігрант.

На думку Олени Пономаревої, почуття відчуженості простежується на прикладі етнічної ідентичності українських іммігранток в Італії. Вони демонструють суперечливе поєднання високого адаптаційного потенціалу й доволі слабкої соціальної інтегрованості. Адаптаційний потенціал зумовлений, передусім, сильною початковою мотивацією міграційного проєкту: матеріальне забезпечення родини, залишеної в Україні. Масовість жіночої еміграції з України свідчить про те, що в низці випадків жінки не просто дедалі частіше змушені виконувати функції голови родини (йдеться не лише про розлучених жінок, хоч ця категорія теж представлена серед мігранток з України), але й поставлені в умови вибору доволі радикальних способів її реалізації. З іншого боку, основним завданням і метою своєї трудової міграції за кордон українські жінки бачать не просто матеріальне утримання сім'ї, насамперед дітей, але й забезпечення прийнятного рівня життя Пономарева О. О. Феномен українських іммігрантів в Італії з погляду теорії соціальної ідентичності. Український соціум. 2011. № 3 (38). С. 68-69..

Слабка соціальна інтегрованість українок в Італії зумовлена поєднанням низки об'єктивних і суб'єктивних чинників. Ідеться насамперед про юридичну й соціальну незахищеність вихідців з України. Специфічний характер трудової діяльності в домашньому секторі з найменшим дотриманням трудового й податкового законодавства, з одного боку, а з іншого - подальше ужорсточення імміграційної політики й практики в Італії призводять до того, що значна кількість українських громадян перебуває в країні на нелегальному становищі. Проблема суттєво ускладнюється через відсутність між Італією й Україною двосторонніх угод у сфері врегулювання трудової міграції та соціального забезпечення.

Іншими словами, суб'єктивний чинник недостатньої інтегрованості українок в італійське суспільство зумовлений невизначеністю їхнього статусу та міграційного проєкту Пономарева О. О. Феномен українських іммігрантів в Італії з погляду теорії соціальної ідентичності. Український соціум. 2011. № 3 (38). С. 74-75.. Як уже зазначалося, переважна більшість українських іммігранток в Італії задіяна в домашньому секторі: обслуговування приватних помешкань, догляд за людьми похилого віку та дітьми. На цій підставі італійські дослідники ведуть мову про етнізацію цієї трудової ніші, а на загальному рівні семантика етноніма «українка» асоціюється зі словом «badante», доглядальниця. Примітно, що це стосується не тільки італійців, але й самих українок: після переїзду до Італії вони об'єктивно поставлені в такі умови, за яких змушені ідентифікувати себе з новою соціальною групою: місце доглядальниці - не лише гарантований спосіб працевлаштування й заробітку, для українців це, по суті, єдино можлива нагода одержати легальний статус - дозвіл на перебування в Італії з метою трудової діяльності, відтак соціальні та юридичні гарантії, зокрема підстави для возз'єднання з родиною та можливість безперешкодного пересування між двома країнами. За свідченнями мігрантів, отримання документів на перебування є одним з найбільш проблематичних пунктів їхнього міграційного проєкту: «Парадоксально, але коли я працювала доглядальницею, то дозвіл мала без проблем, його поновлювали безперешкодно. Коли вирішила змінити роботу, то мусила давати фальшиві свідчення... З документами так багато проблем, ми дуже залежимо від дозволу [на перебування], а він видається на основі твого контракту. Усі інші контракти [крім роботи доглядальницею] короткотермінові, максимум 6 місяців» (Світлана, 46 років, Вінниця) Intervento di capacity building in favore delle istituzioni locali ucraine per il rafforzamento delle politiche migratory e socio-educative rivolte ai bambini alle donne ed alle comunita locali Storie di vita / Organizzazione Internationale per le Migrazioni. Roma: MFR, 2010. S. 13. .

Конфлікт виникає на тій підставі, що соціальна ідентичність категорії українських «доглядальниць» є радше негативною, ніж позитивною, насамперед у сприйнятті самих її представниць. Роботи, виконувані українками в Італії, не відповідають їхньому рівневі освіти й попередньому професійному досвідові та різко знижують їхній професійний статус: «Жінка, яка виїжджає [з України], не завжди розуміє, що то означає працювати доглядальницею. Якщо в Україні ти, скажімо, викладала в університеті, а тут раптом усвідомлюєш, що опинилася аж на нижчому щаблі [суспільної] піраміди, то це дуже важко сприйняти» (Тетяна, Дніпропетровськ, 39 років)» Intervento di capacity building in favore delle istituzioni locali ucraine per il rafforzamento delle politiche migratory e socio-educative rivolte ai bambini alle donne ed alle comunita locali Storie di vita / Organizzazione Internationale per le Migrazioni. P. 14.. Проблема поглиблюється й тим, що початково міграційний проєкт планується як коротко - терміновий, тому мігранти не ставлять перед собою завдання повноцінної інтеграції в італійське правове та соціальне середовище. Проте, з огляду на певні обставини, передусім через несприятливу для повернення ситуацію в Україні (зокрема, в уявленні самих мігрантів), така міграція затягується на невизначений термін.

Порівняння себе з автохтонами, чиї сім'ї обслуговують українки, дає останнім привід до позитивного порівняння на свою користь: культурний та освітній рівень українських домашніх робітниць і доглядальниць нерідко виявляється вищим за рівень їхніх приватних роботодавців-італійців. Примітно, що тісний і безпосередній контакт українців з італійським середовищем, що до того ж здійснюється «зсередини» - через тривале й безперервне перебування в родинах автохтонів, - не завжди сприяє інтеграції. З одного боку, українки вирізняються високою здатністю до мовно-культурної та побутової адаптації. Вони мають виняткову практичну нагоду опанувати мову країни перебування, кулінарні та побутові традиції автохтонів; з іншого боку, доглядальниці часто почуваються ізольованими, психологічно «викраденими» своїми роботодавцями і відділеними від решти суспільства: «Коли постійно працюєш зі старими людьми, то почуваєш себе дещо ізольованою, причому не лише від зовнішнього світу, але й від будь-якої інформації взагалі» (Віра, 35 років, Львівська область) Intervento di capacity building in favore delle istituzioni locali ucraine per il rafforzamento delle politiche migratory e socio-educative rivolte ai bambini alle donne ed alle comunita locali Storie di vita / Organizzazione Internationale per le Migrazioni. P. 29.. Безпосереднє перебування всередині італійських родин, тривалий і безперервний контакт з ними радше посилюють в українцях відчуття психологічної вразливості, невизначеного статусу, відтак неадекватної соціальної ідентичності Пономарева О. Феномен українських іммігрантів в Італії з погляду теорії соціальної ідентичності. Український соціум. 2011. № 3 (38). С. 76-77..

Відчуження зазвичай тягне за собою ідентичну асиміляцію. Бажання покинути невизначений статус і приєднатися до більш високо оцінюваної соціальної групи часто супроводжується втратою низки атрибутів культурної і національної ідентичності, передусім мовної. Феномен простежується вже на рівні так званого покоління 1/, власне дітей, які приїхали на возз' єднання до матерів в Італію в ранньому підлітковому віці та закінчили тут останні класи середньої школи. Вони, по суті, перестають бути українцями, але й не стають італійцями.

Феномен утрати атрибутів мовно-культурної ідентичності увиразнюється на рівні другого покоління - зокрема, дітей, народжених від мішаних шлюбів українок з італійцями. Для українських жінок в Італії шлюб з автохтоном - це найбільш поширений і бажаний спосіб змінити свою соціальну ідентичність. За кількістю змішаних шлюбів італійців з іноземками одруження з українками стоять на другому місці після шлюбів з румунками Пономарева О. Феномен українських іммігрантів в Італії з погляду теорії соціальної ідентичності. Український соціум, 2011. № 3 (38). С. 78-79..

Водночас сучасна трудова міграція є соціальним явищем не лише іншого часу, а й іншого змісту. Якщо мігранти перших трьох хвиль у країні для збереження своєї національної ідентичності використовували той культурний ресурс, який був засвоєний ними до моменту міграції, то нинішні мігранти можуть мати постійний доступ до найрізноманітніших форм і виявів української культурної спадщини, постійно поповнюючи свої знання про сучасні активності, проєкти, ініціативи, що реалізовуються в Україні, в середовищі української культури. Сьогодні спостерігається процес постійного взаємовпливу і взаємообміну різними символічними і несимволічними ресурсами між країнами, а також міграція ідей та соціальних і культурних капіталів, якими володіють мігранти. Фундаментальна історична відмінність нинішнього українського заробітчанства від міграцій попередніх епох полягає у зміні простору соціального самовизначення сучасного мігранта. Це - зменшення прив'язаності мігранта до територіально локалізованого соціо- культурного середовища походження і скорочення/усунення часових і соціокультурних відстаней завдяки розвитку комунікативних технологій і переходу до глобалізації. Фізичне переміщення між країнами походження і перебування не є вирішальним чинником: мігрант може приїхати до країни призначення, пропрацювати там певний час, отримати документи на постійне перебування або навіть громадянство і не виїжджати фізично до країни походження взагалі, але при цьому створювати й підтримувати активні транснаціональні соціальні зв'язки з країною походження, започатковуючи інноваційні, освітні, бізнесові, громадянські проєкти, вкладаючи інвестиції в її розвиток.

Нинішні зовнішні міграції українців є однією з альтернатив індивідуального вибору в межах «простору співбуття» мігранта: забезпечення матеріальних потреб сім'ї залишається важливим мотивом трудової міграції, однак в основі прийняття рішень їхати чи не їхати на заробітки за кордон лежить персональний вибір потенційного мігранта. Його спосіб самовизначення можна окреслити як перебування у співвіднесенні з родиною, батьківщиною, колегами та роботодавцями в інших місцях та країнах перебування, зрештою, вибором потенційних можливостей подальшої самореалізації. Розбудова ефективних міжперсональних мереж, що поєднують усі ці напрями, разом з відтворенням соціокультурних форм самоорганізації, притаманних традиційній діаспорі (церковні спільноти, культурні, освітні, студентські, жіночі товариства, видання власної преси), вказує на формування іншого усталеного простору соціальних відносин, для якого міграція є постійною рисою Павлюк С. Сучасний процес формування соціальних ідентичностей українців в умовах глобалізованого суспільства. Вісник НАН України. 2017. № 6. С. 33..

Дослідники зазначають, що ключовою ознакою глобалізації є інтенсифікація загальносвітових суспільних відносин, що поєднують віддалені одна від одної локальності таким чином, що локальне життя трактується через події, які відбуваються на відстані багатьох кілометрів. Однією з найголовніших характеристик нової епохи стали транснаціональні та глобальні міграції. Терміни «транснаціоналізм», «транснаціональний соціальний простір», «трансмігранти», «транслокальність» широко використовуються в західній теорії для опису міграційних процесів сучасності. Увівши термін «транс- націоналізм», учені намагаються описати нові явища в міграційній практиці, які не можна пояснити за допомогою класичних теорій міграції, наприклад, зовнішні виїзди на сезонні роботи, що тривали не кілька тижнів чи місяців (маятникова міграція), а кілька років; практика, коли одна частина родини мігранта жила у країні його походження, а інша - в країні перебування. Коли ж ці практики стали загальними, постала потреба означити нове соціальне поле. Транснаціональні мігранти створюють соціальні поля, що перетинають географічний, культурний і політичний кордони, тобто вони «підтримують і розвивають множинні відносини - родинні, економічні, соціальні, організаційні, релігійні, політичні, які пов'язують між собою суспільства походження і поселення». Трансмігранти, інкорпоровані більш ніж в одну спільноту, утворюють нові співтовариства, пов'язані з національними державами та їх кордонами. І якщо раніше економічні досягнення і суспільний статус іммігрантів залежали від швидкості акультурації й інкорпорації у процеси суспільства, що їх приймає, то тепер це більше залежить від «культивації міцних соціальних мереж на наддержавному рівні» .

Транснаціональні простори міграції, на думку дослідників, усувають колишню дилему мігрантів - інтеграції (що трактувалася як асиміляція) зі суспільством перебування чи утворення в ньому етнічної меншини. Остання формується з тих її представників, що належать до культурного ландшафту країни перебування. Є підстави розглядати транснаціональні соціальні простори іммігрантів як нову форму етнічних спільнот, спроможну активно сприймати цивілізаційні цінності інших ідентичностей, не втрачаючи свої. Це переконливо доводить приклад Канади, де вже кілька поколінь наших одноплемінників демонструють високий рівень етнічної ідентичності у цій країні, які, адаптувавшись до умов чужоземного середовища, не перестали бути українцями. Сучасні українські міграції - це живий, доступний для вивчення приклад соціального самовизначення людини і формування циві- лізаційної ідентичності в умовах глобалізації, це «українське вікно» для інтеграції усіх видів ідентичностей у сучасний глобалізаційний простір.

Водночас, висока мобільність руйнує традиційний устрій життя, змінює ставлення до власності, суспільного простору й історичної пам'яті, оскільки в жертву мобільності приносяться не лише дружні, але й родинні та сімейні Павлюк С. Сучасний процес формування соціальних ідентичностей українців в умовах глобалізованого суспільства С. 23. зв'язки, а в кінцевому підсумку - і громадянське суспільство. Спостерігається суттєва трансформація ідентичності, спровокована гнучкістю і рухливістю соціального простору. З одного боку, соціальні відносини, просякнуті раціональністю і, відповідно, байдужістю, сприяють розширенню мережі контактів, зростанню інтенсивності мобільності та формуванню нових ідентичностей, а з іншого боку, «особистість стирається або стає мобільною, як ланцюг слідів» Урри Дж. Социология за пределами обществ: виды мобильности для ХХІ столетия. Москва : Наука, 2012. С. 57., втрачає зв'язок з базовою ідентичністю. Тим не менше, сучасні міграційні процеси продукують нові форми і зміст повсякдення людей, конструюють нові соціальності, закладають підґрунтя для глобальних ідентичностей з цивілізаційним забарвленням, але при цьому зберігаються основні параметри етнічності мігрантів. ідентичність українець цивілізаційний

Размещено на Allbest.ru