Міжнародний туризм

20. Нормативно-правова база міжнародного туризму (1985-2008 рр.)

Хартія туризму - міжнародний нормативно-правовий акт, схвалений резолюцією Генеральної Асамблеї СОТ 22 вересня 1985. Хартія туризму зазначає право кожної людини на відпочинок і на оплачувану відпустку. З цією метою країнам треба сприяти зростанню туризму, проводити відповідну туристську політику, забезпечувати безпеку туристів та їх майна тощо.В загальному ж Хартія туризму містить вказівки державам, яких треба дотримуватися і виконувати для впорядкованого і гармонійного розвитку туризму. Кодекс туриста.У Кодексі туриста йдеться про права та обов'язки туристів.Зокрема в статті Х сказано, що туристи повинні своєю поведінкою сприяти взаєморозумінню і дружнім відносинам між народами як на національному, так і на міжнародному рівні і таким чином сприяти збереженню миру.Туристи повинні проявити велике розуміння звичаїв, вірувань і вчинків місцевого населення і найбільшу повагу по відношенню до природної і культурної спадщини.Особливо туристи повинні утримуватися від виділення економічних, соціальних і культурних відмінностей, які існують між ними і місцевим населенням.Водно час під час подорожей туристи повинні мати можливість користуватися якомога ліпшими умовами на транспорті, пом'якшенням адміністративного і фінансового контролю.В цілом Кодекс туриста був покликаний поліпшити перебування туристів в інших країнах, збільшивши взаєморозуміння між туристами та місцевим населенням. Гаазька декларація з туризму прийнята 14 квітня 1989 року на міжпарламентський конференції з туризму, що проходила в Гаазі (Нідерланди) з 10 по 14 квітня 1989 року. Вона була проведена спільно з Міжпарламентським союзом (МПС) та Всесвітньою туристською організацією (ВТО) за запрошенням Міжпарламентської групи Нідерландів.Гаазька декларація містить 10 принципів. Зокрема, в принципі 9 йдеться про необхідність створення мережі навчальних закладів, які можуть надати не тільки навчання, а й освіту в галузі туризму на основі стандартизованого на міжнародному рівні навчального плану, який також полегшив би взаємне визнання дипломів та обмін туристичним персоналом.Принцип 10 засвідчує, що туризм повинен плануватися державною владою, а також туристською індустрією. Глобальний етичний кодекс туризму прийнятий у Сантьяго (Чилі) 1 жовтня 1999 року. Він установлює орієнтири на успішний розвиток світового туризму. У Глобальному етичному кодексі туризму закладені ідеї багатьох попередніх декларацій і нормативних документів. Враховуючи те, що згідно з прогнозами, обсяги міжнародного туризму в найближчі 20 років потрояться, члени ВТО впевненні, що Глобальний етичний кодекс туризму дасть можливість максимально посилити вигоди від розвитку туризму для населення туристичних центрів і звести до мінімуму його негативний вплив на навколишнє середовище і культурні пам'ятники. Прийняттю Глобального етичного кодексу туризму передували розробка і практика багатьох документів цього напрямку. Монреальська декларація „До гуманного і соціального бачення туризму” 1996р. Монреаль.У ній розкривається значення соціального туризму у всіх аспектах.Декларація містить 15 статей. Приділено увагу соціальному туризму, наведені його ознаки: Види діяльності, що пропонуються, поділені на спільне вирішення соціальних, просвітницьких і культурних завдань, котрі сприяють повазі та розвитку людини.Чітко визначається цільова клієнтура, при цьому відсутня будь-яка дискримінація за расовими, культурними, релігійними, політичними, філософськими чи соціальними ознаками.Невід'ємним елементом турпродукту, що пропонується, є додана вартість неекономічного характеру. Шенгенська угода -- договір «Про скасування паспортного митного контролю між країнами Європейського Союзу», первинно підписаний 14 червня 1985 сімома європейськими державами (Бельгією, Нідерландами,Люксембургом, Францією, Німеччиною, Португалією та Іспанією). Угода набула чинності 26 березня 1995 року. Правила перетину державного кордону. Порядок перетину державного кордону громадянами України врегульований Постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27 січня 1995 року «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України». Так, при перетині кордону, службові особи державної прикордонної служби з'ясовують, чи наявні будь-які обставини, за яких громадянину України може бути тимчасово відмовлено у виїзді з України. Правила визначають порядок перетину громадянами України державного кордону. Закон України "Про тризм" від 15 вересня 1995 року. Цей Закон визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму. Метою Закону є створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної галузі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян, забезпечення зайнятості населення, збільшення валютнихнадходжень, захист законних прав та інтересів туристів і суб'єктів туристичної діяльності, визначення їх обов'язків і відповідальності.Дія цього Закону поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичних осіб, діяльність яких пов'язана з наданням туристичних послуг, а також на громадян, які їх отримують.

21. Правова база міжнародного туризму в контексті обов'язків і прав туриста

Права та обов'язки одних подорожах декларують різні міжнародні документи, зокрема такі:-- Хартія туризму і Кодекс туриста, прийняті Генеральною асамблеєю UNWTO (Софія, 1986 p.);-- документи Гаазької міжпарламентської конференції (Нідерланди, 1989 p.);-- документи 9-ї Генеральної асамблеї UNWTO (Буенос-Айрес, 1991 p.);-- Глобальний етичний кодекс туриста, прийнятий Генеральною асамблеєю UNWTO в Сантьяго (Чилі, 1999 p.).У 1994 р. при Виконавчій раді UNWTO створений Комітет з якості туристського обслуговування, який відповідає за питання безпеки подорожей. Того ж року було обстежено 73 країни світу з питань безпеки і захисту мандрівників, туристів, туристичних об'єктів.У 1995 р. з ініціативи UNWTO відбулася 1-ша Міжнародна конференція з безпеки туризму і зменшення ризиків у подорожах.У декларації Гаазької міжпарламентської конференції 1989 р. заявлено; "Безпека і захист туристів і повага до їхнього достоїнства є основними умовами розвитку туризму, тому всім державам, які співпрацюють у межах UNWTO, необхідно:а) щоб заходи для спрощення туристичних подорожей, поїздок і перебувань супроводжувалися заходами для гарантування безпеки і захисту туристів і туристичних об'єктів та достоїнства туристів;б) щоб з цією метою була сформована ефективна політика, спрямована на гарантування безпеки і захист туристів і туристичних об'єктів, а також поваги до достоїнства туристів;в) точно визначати туристичні товари, об'єкти й устаткування, які через те, що використовуються туристами, вимагають особливої уваги;г) готувати відповідну документацію й інформацію і забезпечувати доступ до неї у разі загрози туристичним об'єктам і (чи) туристичним визначним пам'яткам;ґ) дотримуватись, відповідно до процедур, специфічних для систем законодавства в кожній окремій країні, юридичних положень у сфері захисту туристів, включаючи, зокрема, право туристів домагатися ефективного судового захисту в національних судах у разі дій, які завдають шкоди особисто їм чи їхньому майну, особливо за таких найбільш небезпечних актів, як тероризм".У рекомендаціях Конференції особливу увагу приділено захисту туристів від терористичних актів. Оскільки тероризм становить реальну загрозу туризму і пересуванням туристів, до терористів необхідно ставитися як до будь-яких інших карних елементів, їх потрібно переслідувати і карати; тільки тоді жодна країна не стане для терористів безпечним притулком.Держава, що приймає, і держава, з якої турист прибув, повинні вживати всіх заходів, щоб:-- законодавство країн було спрямоване на боротьбу з насильством і злочинністю, а також на захист і збереження навколишнього середовища, особливо в районі визначних туристичних центрів;-- у кожній державі був створений спеціалізований центральний орган із гарантування безпеки туристів у разі епідемій і загрози терактів, а також у разі вчинення серйозних і систематичних злочинів проти туристів і їхнього майна;-- забезпечити базове страхування туристів на випадок основних ризиків, з якими вони зіштовхуються (хвороба, крадіжка);-- розвивати тісну взаємодію державних органів з компетентними органами на всіх рівнях, а також з туристичними і готельними асоціаціями, агентствами, авіакомпаніями і будь-якими іншими органами, зацікавленими в безпеці туризму;-- інфраструктура місць туристичного призначення могла прийняти і розмістити потоки туристів, які виникають епізодично під час сезону, з урахуванням можливості здійснення заходів, спрямованих на охорону їхнього здоров'я в сфері суспільного харчування й обмеження негативних наслідків для навколишнього середовища;-- спростити й прискорити позасудові суперечки між туристами і турфірмами, для чого повинен бути створений відповідний орган, наприклад, служба захисту споживачів;-- надавати взаємну технічну допомогу, в разі необхідності, шляхом обміну досвідом у галузі безпеки і захисту туристів; на підставі міжнародних угод сприяти обміну фахівцями з безпеки туристів. Держава і приватний сектор повинні:-- підвищувати рівень поінформованості з питань безпеки і захисту туристів як працівників сфери туризму, так і громадськості;-- сприяти всіма необхідними способами підготовці представників різних професій, які прямо чи опосередковано відповідають за безпеку і захист туристів;-- у разі терористичних актів надавати в розпорядження інших держав усю необхідну інформацію про обставини, які виникли;-- надавати туристам, які зазнали зазіхань чи потрапили у скруту, право на одержання невідкладної медичної допомоги, можливості повідомити свою родину, використовуючи при цьому найбільш оперативні засоби зв'язку, право без внесення будь-якої застави почати судову справу проти осіб, які вчинили зазіхання, й одержати з цією метою потрібну юридичну допомогу;-- вживати всіх необхідних заходів, щоб викрадену і згодом знайдену власність повернути в країну, з якої прибув турист.

22. Законодавче регулювання міжнародного туризму в Україні

На сьогодні розвиток туристської галузі є надзвичайно актуальним для України, оскільки істотно впливає на такі сектори економіки, як транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів широкого вжитку, і є одним з найбільш перспективних напрямів структурної перебудови економіки. Існуюча нормативно-правова база щодо туризму та туристичної діяльності не вирізняється довершеністю та досконалістю Основними причинами гальмування туристичного розвитку є: - відсутність цілісної системи державного управління туризмом у регіонах; - підпорядкованість закладів розміщення туристів, санаторно-курортних, оздоровчих та рекреаційних закладів, які надають туристичні послуги, різним міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади; - повільні темпами зростання обсягів інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму; - невідповідність переважної більшості туристичних закладів міжнародним стандартам; - відсутність інноваційних проектів та наукових досліджень з питань розвитку перспективних видів туризму; - недостатня забезпеченість туристичної галузі висококваліфікованими спеціалістами; - недостатність державної підтримки та комплексного підходу до рекламування національного туристичного продукту на внутрішньому та міжнародному ринку туристичних послуг; - високі податки, невирішеність питань із приватизації землі та захисту приватного капіталу, відсутність системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності у сфері послуг, невизначеність нормативної бази і нестабільність законодавства яке потребує подальшого вдосконалення, розширення і зміцнення з урахуванням існуючої міжнародної практики. Тому індустрія туризму, що є складною за структурою галуззю, особливо потребує чітких та прозорих правових взаємовідносин як між всіма суб'єктами діяльності у сфері туризму, так і з клієнтом. А практика доводить, що Українське законодавство потребує вдосконалення, розширення і зміцнення. Законодавство України про туризм складається з Конституції України, Закону “Про туризм”, інших актів законодавства України, що видаються відповідно до них, міжнародних договорів і угод, в яких бере участь Україна. Введення в дію Закону України “Про туризм” від 15 вересня 1995 року, відкрило нові перспективи для подальшої роботи щодо реформування галузі туризму. Згідно цього Закону Розділу ІІ в статті 3 Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки. В Розділі І статті 1 термін туризм вважається як тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових цілях без зайняття оплачуваною діяльністю, а туристична діяльність - діяльність з надання різноманітних туристичних послуг відповідно до вимог цього Закону. Цей Закон визначає загальні правові, організаційні виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму. Метою Закону є створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної галуззі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян, забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень, захист законних прав та інтересів туристів і суб'єктів туристичної діяльності, визначення їх обов'язків і відповідальності. Дія Закону поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичних осіб, діяльність яких пов'язана з наданням туристичних послуг, а також на громадян, які їх отримують. Важливу роль в реалізації рекреаційно-оздоровчих послуг займає курортна система. Закон України “Про курорти” визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади розвитку курортів в Україні та спрямований на забезпечення використання з метою лікування і оздоровлення людей природних лікувальних ресурсів, природних територій курортів, які є надбанням народу, та їх охорони. Завданням законодавства про курорти є регулювання суспільних відносин у сфері організації і розвитку курортів, виявлення та обліку природних лікувальних ресурсів, забезпечення їх раціонального видобутку, використання і охорони з метою створення сприятливих умов для лікування, профілактики захворювань та відпочинку людей.

Указом Президента України “Про підтримку розвитку туризму в Україні з метою” стимулювання розвитку туризму в Україні, підтримки вітчизняних суб'єктів туристичної діяльності, та зважаючи на міжнародну практику залучення громадянських організацій до участі в розбудові туристичної галузі, передбачено: 1. Підтримати пропозицію Туристичної асоціації України щодо її активної участі у вирішенні питань розвитку туристичної галузі, зокрема: - проведенні моніторингу основних напрямів розвитку туризму; - розробленні стандартів у сфері туристичних послуг, проведенні сертифікації та атестації туристичних підприємств, здійсненні контролю виконання ними умов та правил прийому і обслуговування туристів; - підготовці проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань туризму; - забезпеченні захисту прав суб'єктів туристичної діяльності та туристів; - диверсифікації туристичної діяльності з метою створення додаткових робочих місць, сприяння зайнятості населення; - організації підготовки та перепідготовки кадрів для підприємств туристичної індустрії; - розширенні та зміцненні міжнародного співробітництва в галузі туризму, сприянні виходу вітчизняних суб'єктів туристичної діяльності на світовий ринок туристичних послуг; - організації інформаційної, рекламної та виставкової діяльності з питань туризму; - визначенні юридичних та фізичних осіб, які зробили значний внесок у розвиток туристичної галузі.

23. Інструменти регулювання нормативно-правової бази міжнародного туризму

Дайте визначення поняття «міжнародна декларація», «міжнародна конвенція», «угода». Інструменти регулювання міжнародної туристичної діяльності - це правові акти й офіційні документи, які спрямовані на встановлення певного порядку, норм, правил, принципів і підходів у здійсненні туристичної діяльності. Вони служать цілями інформації, просування та реалізації на практиці, заявлених і проголошених ідей, принципів, концепцій і стратегій. Основними заходами щодо координації і регулювання міжнародної туристської діяльності є: конференції, асамблеї, зустрічі, форуми, конгреси, семінари проведені міжнародними організаціями; декларації, конвенції, резолюції, угоди, протоколи, рекомендації, прийняті на міжнародних конференціях і форумах. Однією з важливих міжнародно-правових форм регулювання і координації діяльності держав в області туризму, вироблення і впровадження правил і принципів їхнього співробітництва, норм і стандартів міжнародної туристської діяльності є конференції ООН по туризму, форуми міжнародних туристських організацій, у першу чергу - конференції СОТ.

Міжнародні декларації-це офіційні заяви міжнародних організацій учасників чи міжнародних конференцій, що проголошують основні принципи політики або програмні положення діяльності організацій у якій-небудь конкретній сфері міжнародних відносин, наприклад у сфері туризму. Міжнародні конвенції- це один з видів договорів. Вони установлюють взаємні права й обов'язки держав у певній галузі людської діяльності. Багато конвенцій розробляють і приймають спеціалізовані міжнародні організації. Наприклад, міжнародні конвенції ООН з морського права кодифікують норми права.Угода - це правовий акт, що укладається між соціальними партнерами і містить їхні зобов'язання щодо встановлення умов праці, зайнятості та соціальні гарантії для працівників держави, галузі, регіону. Угоди також є правовою формою соціального партнерства і регулюють соціально-партнерські відносини на більш високому рівні.

24. Види формальностей у міжнародному туризмі

Формальності в міжнародному туризмі -- це дії і процедури, пов'язані з обов'язковим виконанням туристами, які перетинають державний кордон, встановлених правил, що регулюють порядок виїзду, в'їзду і перебування в іншій країні. Правила для мандрівників встановлюються на підставі міждержавних договорів, чинних міжнародних норм і місцевих звичаїв і є обов'язковими для туристів, туристичних фірм, інших організацій, які мають відношення до міжнародного туризму. Туристичні формальності держави запроваджують з метою державної безпеки, боротьби з незаконною міграцією, міжнародним тероризмом, торгівлею наркотиками, проституцією тощо, а також для гарантування безпеки мандрівників і захисту навколишнього середовища. Туристичні формальності безпосередньо стосуються самих туристів: оформлення закордонних паспортів і віз, проходження митних процедур, валютний, медичний і санітарний контроль. Туристичні фірми теж зобов'язані дотримуватися адміністративних формальностей, до яких належать оформлення ліцензії, сертифіката відповідності на створюваний турпродукт, реєстрація в МЗС, присвоєння туристичного референс-номера, акредитація в іноземних посольствах. Туристичні формальності можна поділити на такі види:-- поліцейські;-- паспортні та візові;-- сплата мита і валютний контроль;-- медико-санітарні;-- формальності безпеки і страхові. Недотримання хоча б однієї з формальностей може перешкодити виїзду туриста за кордон. Поліцейські формальності: приведення паспортів у відповідність зі стандартами ІКАО, що дає змогу здійснювати перевірку за допомогою комп'ютерних систем.Паспортні формальності: встановлення терміну дії паспорта не менше п'яти років із необмеженою кількістю поїздок; децентралізація паспортних служб; скорочення термінів і спрощення процедури оформлення закордонних паспортів; запровадження поміркованого збору за оформлення паспорта; зберігання закордонного паспорта у власника без права його конфіскації.Візові формальності: взаємне визнання візи низкою держав; в окремих випадках надання дозволу на в'їзд на контрольно-пропускному пункті; поширення чинності візи до 12 місяців на один чи кілька в'їздів у всі пункти і по всіх маршрутах, відкритих для туристів; безвізовий в'їзд на термін до трьох місяців; запровадження єдиного консульського збору не* залежно від громадянства туриста.Митні формальності: запровадження для туристів пільгових митних податків, зборів; надання митних пільг (у тому числі скасування податків) на ввезення устаткування для готелів та інших туристичних об'єктів; включення деяких податків і зборів на утримання і відновлення туристичних об'єктів у структуру непрямого оподатковування, у вартість квитків замість прямого збору валюти з відвідувачів.Валютні формальності (за рекомендаціями UNWТО): можливість отримувати в країні, з якої туристи виїжджають, вільно конвертованої валюти, необхідної для їхніх поїздок; дозвіл на ввезення валюти в розмірі, зазначеному в митній декларації; обмін ввезеної валюти тільки на добровільній основі; забезпечення можливості зворотного обміну валюти при виїзді з країни перебування; надання туристам права мати при виїзді достатні суми в національних грошових одиницях для зворотної поїздки своєю країною; надання туристам і відвідувачам повної інформації про правила і поточний курс обміну валюти; розміщення в обов'язковому порядку необхідної інформації на контрольно-пропускних пунктах в'їзду. Медико-санітарні формальності: розширення співпраці національних туристичних адміністрацій з санітарно-епідеміологічними організаціями іі органами охорони здоров'я в справі надання вичерпної інформації медичного характеру всім зацікавленим особам; укладання багатосторонніх державних договорів щодо надання невідкладної медичної допомоги всім без винятку туристам; у разі захворювання в гострій формі чи смерті негайне повідомлення консульства і родичів; перевезення тіла на батьківщину чи його поховання; швидке оформлення потрібних документів. Формальності безпеки: впровадження жорстких вимог до безпеки туристів і зменшення ризиків при подорожах; забезпечення дотримання екологічних норм на туристичних об'єктах і в регіонах відвідування. Жорсткість формальностей впливає на міжнародні туристичні потоки, ускладнюючи пересування людей. Не сприяють зростанню кількості туристичних поїздок, наприклад, складна і затягнута в часі процедура оформлення виїзних документів, надмірно високий консульський збір, запровадження обмежень на обмін валюти.

25. Особливості формування Шенгенської зони. Типи шенгенських віз

За договором, підписаним в містечку Шенгені (Люксембург) на кораблі Принцеса Марія Астріт 14 червня 1985 р., Бельгія, Люксембурґ, Нідерланди, Німеччина та Франція погодилися поступово скасовувати контроль на спільних кордонах і запроваджувати свободу пересування для всіх громадян країн ЄС, які підписали цю угоду, інших держав-членів та громадян третіх країн. Ті ж п'ять країн підписали 19 червня1990 р. Шенгенську конвенцію, у якій викладено заходи та гарантії щодо запровадження свободи пересування. Шенгенська конвенція доповнює відповідні внутрішні заходи і підлягає ратифікації в національних парламентах. Відтоді до числа країн, що підписали Конвенцію, приєдналися Італія (1990), Іспанія та Португалія (1991), Греція (1992), Австрія (1995), Швеція, Фінляндія і Данія (1996); Конвенцію підписали також Ісландія та Норвегія. Договір і Конвенція, разом з деклараціями та рішеннями, ухваленими Шенгенською виконавчою радою, утворюють сукупність документів, відомих під назвою «Шенгенський доробок». Протокол до Амстердамського договору регулює внесення Шенгенського доробку в договори ЄС. Шенгенська віза -- це «єдина європейська віза», яка надає право вільно пересуватися територіями країн-членів Співдружності. Візу видає консульський відділ країни, куди направляється турист, або країни, що є першою за маршрутом подорожі. Типи шенгенських віз: Типи а) Короткострокові візи. Візи, які видаються шенгенськими державами, надають право її власникам в'їжджати та короткочасно перебувати на території Шенгену. Існує декілька типів окремих шенгенських віз:Віза типу А - аеродромна транзитна віза (дає право в'їхати в транзитну зону аеродрому, така віза не дає право вступати на територію держави),Віза типу В - транзитна віза (дає право проїхати транзитом територію Шенгену максимально 5 днів), Віза типу С - віза на проживання до 3 місяців (короткострокова віза). б) Довгострокова віза Довгострокова віза типу D - не належить до групи окремих шенгенських віз - така віза є національною візою. Є можливість видати „комбіновану“ візу (тип D+C), яка має властивості обидвох віз. В особливих випадках можна шенгенську візу надати також на кордоні. Вільне пересування громадян третіх країн стосується тих осіб, які легально в'їхали та перебували на території Шенгену. Треба бути уважним і дотримуватись умов, дійсних для вступу та перебування, оскільки у випадку їхніх порушень може в деяких випадках бути відмовлено у дозволі на проживання.

26. Медико-санітарні формальності. Формальності безпеки

Дайте визначення понять «міжнародне регулювання», «віза», «страховий поліс мандрівника».Медико-санітарні формальності: розширення співпраці національних туристичних адміністрацій з санітарно-епідеміологічними організаціями іі органами охорони здоров'я в справі надання вичерпної інформації медичного характеру всім зацікавленим особам; укладання багатосторонніх державних договорів щодо надання невідкладної медичної допомоги всім без винятку туристам; у разі захворювання в гострій формі чи смерті негайне повідомлення консульства і родичів; перевезення тіла на батьківщину чи його поховання; швидке оформлення потрібних документів. Формальності безпеки: впровадження жорстких вимог до безпеки туристів і зменшення ризиків при подорожах; забезпечення дотримання екологічних норм на туристичних об'єктах і в регіонах відвідування. Міжнародне регулювання - це міжнародна система впливу і комплекс заходів, націлених на ефективне управління певним видом міжнародної діяльності (підтримка стабільності, її зміна, впорядкування) відповідно до визначених міжнародних принципів, норм і стандартів.Міжнародне регулювання туристичної діяльності припускає розробку і реалізацію комплексу міжнародних заходів з метою підтримки сталого розвитку туризму, упорядкування туристичної діяльності, ефективного управління окремими секторами туристичної індустрії, забезпечення їх скоординованої взаємодії, стандартизації туристичного обслуговування.

Вімза -- етикетка (відмітка чи позначка) в паспортному документі, що оформлена уповноваженими державними органами України та є дозволом на в'їзд особи на її територію на зазначений у ній строк або на транзитний проїзд через її територію протягом відповідного строку. Страховий поліс мандрівника (Travel Insurance Policy) є номерним бланком суворої звітності. Страховий поліс - обов'язковий документ при турпоїздці.Страховий поліс як документ, що гарантує оплату необхідного медичного обслуговування у страховому випадку, обов'язково містить номер телефону фірми-партнера, по якому можна звернеться за допомогою, інформацію про страхувальника, страхувальника, умови, вартість страховки і звільнення від (відповідальність) зобов'язань компанії у разі війни, ядерних вибухів, дорожніх аварій, хронічних захворювань і т.д.

27. Паспортно-візові формальності. Туристична віза

Дайте визначення поняття “дестинація”, «первинна дестинація», «вторинна дестинація».Паспортно-візові формальності визначаються рядом законодавчих актів і нормативно-розпорядчих документів, що установлюють правила виїзду та в'їзду в Україну її громадян, а також правила в'їзду й виїзду з неї та перебування на її території іноземних громадян.Питаннями паспортно-реєстраційної роботи відають відповідні управління та відділи територіальних органів внутрішніх справ.Основним документом, на підставі якого громадяни України перетинають її державний кордон, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон, оформлений згідно вимог нормативних актів. Він має також назву загальногромадянського закордонного паспорта (ЗЗП). Громадяни можуть отримати ЗЗП у відділах внутрішніх справ за місцем проживання. Його оформляють терміном на 10 років з продовженням терміну дії ще на 10 років. За видачу та продовження строку дії паспорта сплачується державне мито.Для дітей віком до 18 років замість ЗЗП оформляється проїзний документ дитини. Для його отримання до паспортної служби органів внутрішніх справ надається нотаріально завірений дозвіл обох батьків, свідоцтво про народження дитини (оригінал і ксерокопія), 2 фото 3,5x4,5 см, паспорт одного з батьків. За видачу проїзного документа дитини державне мито не сплачують. Крім того, самостійний виїзд за кордон дитини, яка не досягла 18-річного віку, вимагає нотаріально завіреної згоди батьків (законних представників). Проїзний документ дитини має термін дії 3 роки.Паспорт є єдиним документом, що дає право безвізового повернення в Україну. У випадку втрати паспорта громадянином України під час перебування за кордоном консульськими установами України на території країни перебування йому оформляється посвідчення особи для повернення на батьківщину. Підставою для отримання такого посвідчення є особиста заява громадянина України. Воно видається тільки після підтвердження особи й громадянства компетентними органами за місцем постійного проживання заявника в Україні. Туристична віза - це неімміграційна віза, що надається особам, які вирушають до США на тимчасове перебування у справах бізнесу (B1), відпочинку, чи на лікування (B2). Відвідувачі звертаються по туристичну візу у тих випадках, коли метою їх подорожі є консультація з бізнес партнерами, науковий, освітній, фаховий чи бізнес конгрес або конференція, вирішення майнових питань чи переговори щодо контракту, відпочинок, туризм, розваги, відвідання друзів чи родичів, лікування, заходи братерського або соціального напрямку, чи отримання послуг. Дестинація - це географічна територія, яка є привабливою для туристів завдяки наявності унікальних або специфічних туристсько-рекреаційних ресурсів та відповідної інфраструктури, доведених до споживачів у вигляді готового туристичного продукту з метою задоволення їх найрізноманітніших потреб. Іншими словами, це місце призначення туриста, де він має реалізувати мету своєї подорожі. Первинна дестинації своєю привабливістю викликає у клієнтів інтерес відвідати її і головною метою при цьому є задоволення інтересу за певний, досить тривалий проміжок часу (наприклад, за тиждень). Вторинна дестинації (зупинка в дорозі) являє собою місце, в якому неминуча зупинка на шляху до первинної дестинації. Основне завдання вторинної дестинації - задоволення бажань туристів протягом одного-двох днів.

28. Історія розвитку статистики міжнародного туризму

Статистика,-- це наука, що обробляє і вивчає кількісні показники розвитку суспільного виробництва і життя суспільства. У сфері міжнародного туризму статистика обробляє, вивчає й аналізує інформацію про кількісні та якісні показники, які характеризують стан і розвиток цього суспільного явища. Дослідження міжнародного туризму спираються на кількісні показники, в основу яких покладено статистичні відомості. Початок систематичному обліку туристських потоків було покладено в першій половині XX ст. Відомо, що 1929 р. Австрію відвідали близько 2 млн осіб, Швейцарію -- 1,5 млн, Італію -- понад 1 млн. На хвилях туристського руху в окремих європейських країнах формується статистика подорожей, однак тоді вона ще не мала самостійного значення. Провадячи облік усіх осіб, що подорожують, туристів не виокремлювали як особливу категорію. Новий етап у розвитку статистики міжнародного туризму розпочався наприкінці 40-х -- на початку 50-х років XX ст. Після війни європейські країни зіштовхнулися з багатьма господарськими проблемами: руйнацією, хаосом управління, крахом товарної і фінансової систем. Уряди більшості країн за таких непростих умов покладали великі надії на туризм. З ним стали пов'язувати активізацію платіжного балансу, досягнення фінансової рівноваги й, у кінцевому підсумку, довгострокове економічне зростання.Починаючи з другої половини XX ст., завдяки своїй масовості міжнародні подорожі посіли провідне місце в економіці більшості країн. Помітно зріс вплив туризму на структуру виробництва й інвестицій, ВНП і стан платіжного балансу, використання трудових ресурсів і на безліч інших областей соціально-економічного розвитку галузей співтовариства.Державні органи, ділові кола й цілі галузі від цього часу почали приділяти підвищену увагу розробці програм довгострокової взаємодії міжнародного туризму з іншими сферами господарства. Постала гостра необхідність обліку, прогнозування і планування подорожей і туризму загалом. Вироблення єдиної системи і методів обліку статистики міжнародного туризму стало нагальною потребою як державних, так І приватних структур"Перші кроки в справі розробки міжнародної термінології туризму зроблено ще 1937 р. Тоді Рада Ліги Націй рекомендувала застосовувати у статистичному обліку термін "міжнародний турист", визначення якого було змінено Міжнародним союзом офіційних туристичних організацій (МСОТО) на нараді, що відбулася в Дубліні 1950 p., і затверджене 1953 р. Статистичною комісією ООН.У 60-ті роки XX ст. увага урядів індустріально розвинених країн Заходу і міжнародних організацій була сконцентрована на становищі країн, що розвиваються. Генеральна Асамблея ООН 1960 р. ухвалила Декларацію про надання незалежності колоніальним країнам і народам й оголосила десятиліття "Декадою розвитку". Для країн "третього світу" консультанти розробили спеціальні програми подолання економічної відсталості, в яких туризму відводилося особливе місце. У 1963 р. Конференція ООН з міжнародних подорожей і туризму, яка відбулася в Римі, рекомендувала вживати у статистиці такі терміни, як "відвідувач", "турист" і "екскурсант". Пізніше, 1978 p., Статистична комісія ООН схвалила Тимчасові директиви зі статистики міжнародного туризму. Отже, період 1937--1980 pp. у міжнародній системі туристичної статистики характеризувався запровадженням нової термінології і класифікації, але ця система не була узгоджена з іншими статистичними системами.Світове співтовариство в 80-х роках XX ст. почало повною мірою усвідомлювати значення туризму і його взаємозв'язок з іншими складовими соціально-економічної діяльності. Тому UNWTO у співпраці зі Статистичним відділом Секретаріату ООН здійснила статистичні дослідження. Розвиток статистики супроводжувався зростанням обсягів та економічного значення туризму. Вдосконалювалися системи обліку й обробки даних, поглиблювався аналіз туристської міграції. Сучасна статистика туризму охоплює велике коло питань і ведеться з метою оцінки внеску міжнародного туризму в економіку країни, зокрема, його впливу на платіжний баланс, а також з метою виявлення основних напрямів і тенденцій розвитку міжнародного туризму для планування його матеріально-технічної бази, проведення маркетингових досліджень і просування туристичного продукту до потенційних споживачів.

29. Специфіка статистичного обліку міжнародного туризму

Дайте визначення понять «міжнародний відвідувач», «міжнародний турист».Статистика МТ включає в себе два осн розділа:статистика тур потоків та статистика доходів. Найважливішим показником турпотоків є кількість прибуттів(від*їздів) і тривалість перебування. Кількість прибуттів(вибуттів) розуміють як число зареєстрованих туристів, які прибули в ту чи іншу країну за певний період часу(календарний рік).Статистика прибуттів(від*їздів) включає кількісний опис турпотоків у світі. Статистичні дані про прибуття групуються за метою подорожі, видах транспорту, місцях заїзду, регіонах, а також країнах походження туристів. ВТО виділяє туристичні макрорегіони:Європа, Америка, Азіатсько-Тихоокеанський, Африканський крім Єгипту та Лівії. Близький Схід крім Зх і Пд-Зх Азії, а також Єгипет і Лівія, Пд-Азіатський.

Абсолютні показники турпотоків не дозволять проаналізувати рівень туристичної активності, оскільки вони залежить від загальної чисельності населення,тому для оцінки інтесивності туробмінів кількість прибуттів(від*їздів) розраховують на 100 чол. Населення.За данимим ВТО на 100 осіб доводиться в середньому 10 поїздок,разом з кількістью прибуттів-від*їздів в статистиці тур потоків використовують інший показник - тривалість перебувань(вимірюються в годинах для одноденних поїздок і ночівлях для відин і перебувань).Під ночівлею розуміють ону добу проведену одним туристом в даній країні в місцях дестинації.

ЮНВТО видає статистичний збірник «Барометр міжнародного туризму ЮНВТО» тричі на рік січень, червень, жовтень. В кожнома випуску міститься інфа, яка включає три розділи: 1-дані по туризму(напрямки туристів по країнах, сфери повітряного транспорту), 2-результати остаточного огляду групи експертів з туризму ЮНВТО з оцінкою, перспективами короткострокової діяльності індустрії туризму, 3-відібрані економічні дані з туризму. «Барометр міжнародного туризму ЮНВТО» підготовлений програмою ЮНВТО згідно тенденцій і маркетинговіх стратегій туризму у співпраці з відповідними консультантами(Карибська туристична організація,Європейська туристична комісія,Євростат,Асоція туристичних анств тиоокеанського регіону,а такох ПД-Тихоокевнська туристична організація).Показують Європу,Азію і Тихоокенський регіон,Америку,Африка і Близький Схід. Міжнародній відвідувач-будь-яка особа.,яка подорожує за межами країни свого місця проживання протягом терміну,що не перевицує 12 місяців.головною метою поїздки прицьому не є занняття оплачувальної діяльності з джерел у відвідуваній країні.Міжнародний турист-відвідувач,який здійсню щонайменше одну ночівлю в засобах розміщення у відвідуваній країні.

30. Об'єкти та одиниці спостереження в статистиці міжнародного туризму

Спотсережння за сукупністю виробничих одиниць(ТА,ТО,ТФ)дозволяє формувати статистичні данні про обсяг і розподіл туристів по краї ні.Вимірюєть внесок туризму в національну єкономіку.Об*єктами статистичного спостереження є:1.Міжнародні відвідувачі.2.Внутрішні відвідувачі.3.Цілі і тривалість перебування або поїздки.4.Надання послуг відвідувачам.5.Перевезення відвідувачів.включаючи екскурсії.6.Доходи, які отримали від діяльності пов*язаної з туризмом.7.Обсяги наданих послуг за видами економічної дуяльності.8.Види промислової продукції.9.Зайнятість у сфері Т.10.Інвестиції у туристичні сферу.11.дослідження сфери туризму.Статистичними одиницями спостереження є:1.Підприємства,яких виробляють товари для сфери Т.2.Будівельні організації.3.Підприемства оптової і роздрібної торгівлі.4.Засоби розміщення туристів.5.Засоби транспорту за видами.включаюси ТА та ТО.6.Організації фінансового посередництва.7.Органи державного правління.8.Підприємсятва з організації відпочинку розваг та культури.9.Навчальні заклади.10.Ідивідуальні підприємці,що працюють у сфері Т.11.Домашні господарства.12.Інші підприємства та організації,що створюють і на дають послуги у сфері Т.

31. Режим державного кордону України

Фактори впливу на формування в'їзних туристичних потоків. Класифікаційні групи міжнародних відвідувачів. Режим державного кордону України - це порядок перетинання державного кордону України, плавання і перебування українських та іноземних невійськових суден і військових кораблів у територіальному морі та внутрішніх водах України, заходження іноземних невійськових суден і військових кораблів у внутрішні води і порти України та перебування в них, утримання державного кордону України, провадження різних робіт, промислової та іншої діяльності на державному кордоні УкраїниПравовою основою режиму державного кордону є:- ЗУ "Про державний кордон України";

- ЗУ "Про Державну прикордонну службу України", ін. Державний кордон виконує дві основні функції: гарантує безпеку країни і є передовою лінією контактів з іншими країнами, сприяє встановленню добросусідських відносин з ними. Охорона державного кордону - важлива умова захисту політичних, економічних інтересів і безпеки України.Політична охорона має на меті не допустити незаконного перетинання кордону людьми і транспортними засобами;Режим охорони кордону складається з таких елементів:1) режиму кордону;2) прикордонного режиму;3) режиму в пунктах пропуску через кордон;4) особливих повноважень Державної прикордонної служби України, військ Протиповітряної оборони і Військово-морського флоту. Факторами впливу на формування в*зних туристичних потоків: за якими можна оцінити туристичну привабливість території є - загальний імідж регіону; - природно-кліматичні умови для відпочинку та оздоровлення; - соціальна стабільність та безпека; - транспортна доступність; - економічна привабливість; - духовна привабливість центрів релігійного паломництва; - привабливість пам'яток історії; - культурно-освітня привабливість.Міжнародній відвідувач-будь-яка особа.,яка подорожує за межами країни свого місця проживання протягом терміну,що не перевицує 12 місяців.головною метою поїздки прицьому не є занняття оплачувальної діяльності з джерел у відвідуваній країні.У цьому визначенні регламентується мета і терміни подорожі. Поняття міжнародний відвідувач поділяється на два, які окремо враховуються в статистиці МТ, зокрема міжнародний турист і одноденний відвідувач. Міжнародним туристом вважається відвідувач, який здійснює щонайменше одну ночівлю в засобах розміщення у відвідуваній країні. До цієї категорії туристів належать іноземці, громадяни країни, які проживають за кордоном, а також члени екіпажів іноземних транспортних засобів, які ночують в засобах розміщення країни, що приймає. Однодений відвідувач-це особа, яка не ночує в засобах розміщення відвідуваної країни, однак потребує обліку цієї категорії відвідувачів. Пояснюється тим, що у багатьох країнах зростає значення одноденних поїздок, як елемента масового туризму. До цієї категорії відносяться пасажири круїзів, які прибувають у будь-яку країну на круїзному судні і ночують на борту суден, навіть якщо воно перебуває у порту кілька днів. Члени екіпажів іноземних транспортних засобів, які не ночують у країні призначення.На підставі наведених показників статистичного обліку здійснюється підрахунок кількісних показників від в*уїзного і виїзного туризму в масштабах окремих країн, регіонів і світу, а саме кількості прийнятих міжнародних відвідувачів, у тому числі міжнародних туристів і одноденних відвідувачів разом і окремо за країнами виїзду, сезонами подорожі та метою подорожі, а також кількості міжнародних туристів, які виїхали й одноденних відвідувачів разом і окремо за країнами і сезонами. До категорії міжнародних подорожуючих, які не враховуються ц статистиці МТ вдносяться:1.Іммігранти.2.Прикордонні робітники, які проживають поруч з кордоном в одній країні, а працюють в інші.3.Дипломати, консульські працівники і військовослужбовці.4.Біженці, кочівники.5.Транзитні пасажири, які формально не в*їжіють в ту чи іншу країну через пункти при кодону.

32. Статистика туристських потоків

Сучасні тенденції розвитку туристських потоків у макрорегіонах світу.Абсолютні показники турпотоків не дозволять проаналізувати рівень туристичної активності, оскільки вони залежить від загальної чисельності населення,тому для оцінки інтесивності туробмінів кількість прибуттів(від*їздів) розраховують на 100 чол. Населення.За данимим ВТО на 100 осіб доводиться в середньому 10 поїздок,разом з кількістью прибуттів-від*їздів в статистиці тур потоків використовують інший показник - тривалість перебувань(вимірюються в годинах для одноденних поїздок і ночівлях для відин і перебувань).Під ночівлею розуміють ону добу проведену одним туристом в даній країні в місцях дестинації.

У статистиці тур потоків інформація про кількість прибуттів і тривалість перебування мб отримана зі звітності імміграційних служб і засобів розміщення. У даний час понад 60 країн світу реєструють туристів на кордоні і близько 40 країн в засобах розміщення. Для всіх макрорегіонів характерна поступова динаміка розвитку, проте темпи не однакові, як і не однакова кількість туристських прибуттів Найбільша їх частка припадає на Європу. Це пояснюється наявністю всіх видів рекреаційних ресурсів, стабільною економічною і політичною ситуацією в цьому макрорегіоні, наявністю розвиненої інфраструктури та вигідним географічним положенням. Проте відпочинок в Європі дорожчий, ніж в інших макрорегіонах, що негативно впливає на розвиток туризму в цьому регіоні. Другу позицію займає Азійсько-Тихоокеанський макрорегіон. Це пояснюється наявністю унікальних та екзотичних видів рекреаційних ресурсів, високим рівнем сервісу. І все це на фоні нижчих цін і менших витрат, ніж, наприклад, в Європі або Америці. Проте негативний вплив на розвиток цього макрорегіону та на кількість туристських прибуттів чинить нестабільна політична ситуація, часті випадки природних катаклізмів, таких як землетруси, цунамі, повені. Третю позицію займає Американський макрорегіон. Дещо нижча частка туристських прибуттів у ньому пояснюється не зниженням туристичної привабливості Америки, а швидшим темпом розвитку туристичної індустрії в інших макрорегіонах. Цей регіон характеризується наявністю більшості видів рекреаційних ресурсів, розвиненою інфраструктурою. Проте нестабільна політична ситуація в країнах Південної Америки, природні катаклізми у США (урагани, повені) сприяють зниженню частки туристських прибуттів. На передостанньому місці, за часткою туристських прибуттів, перебуває Африканський макро-регіон. Африка - найдешевше місце відпочинку у світі, де зосереджені багаті природні рекреаційні ресурси, що сприяє збільшенню кількості туристських прибуттів. Проте недостатньо розвинута інфраструктура, низький рівень туристичного сервісу, відсутність значних культурно-історичних рекреаційних ресурсів негативно впливають на розвиток туристичної галузі. Близькосхідний туристичний макрорегіон характеризується найнижчою часткою туристських прибуттів. Це пояснюється нестабільною політичною ситуацією в регіоні, відсутністю розвиненої туристичної інфраструктури. Проте тривалий туристичний сезон, наявність багатих рекреаційних ресурсів, як природних, так і культурно-історичних, близькість розвинутих Європейських держав позитивно впливають на розвиток туризму в регіоні і складають значну частку в його туристсько-рекреаційному потенціалі.

33. Сегменти ринку подорожей

Дайте визначення понять «туристські доходи», «туристські витрати», «резидент», «нерезидент».Залежно від перебування(числа ночівель) визначають декілька сегментів ринку подорожей:перший сегмент-короткострокові поїдки від 1 до 3 ночівель, другий сеегмент - 4-7 ночівель,третій сегмент - середньострокові поїздки 8-28 днів, четвертий сегмент-довгостроковий 29-91 ночівель,п*ятий сегмент - тривала поїздка 91-365.Тривалість перебування всіх туристів в країні протягом певного тимчасового періоду розраховується як співвідношення кількості прибуттів до середньої тривалості перебування одного туриста в країні.Основна частинна турночівель(близько 70%) припадають на внутрішній туризм.Статистичні данні про ночівлі групують за календарними місяцями і категорією засобів розміщення,а такаж территоріальною ознакою. Туристські доходи-сума валової виручки від реалізації послуг без ПДВ, доходів від участі в діяльності інших організаційних і позареалізаційних доходів. Туристські витрати-грошове вираження витрат первинних факторів(капітал, праця, земля) для здійснення господарської діяльності фірми або підприємства. Резидент-фізична, юридична особа, котра проживає на території певної країни і має документальне підтвердження громадянства. Неризиденти-фізичні, юридичні особи, котрі не є громадянами конкретної країни.

34. Закономірності застосування методу реєстрації на кордоні та в засобах розміщення

У статистиці тур потоків інформація про кількість прибуттів і тривалість перебування мб отримана зі звітності імміграційних служб і засобів розміщення. У даний час понад 60 країн світу(Болгарія,Греція,Італія) реєструють туристів на кордоні і близько 40 країн в засобах розміщення(Бельгія,Нідерланди,Франція).Основні методи статистики МТ:1.Реєстрація прибуттів на кордоні.2.Реєстрація в засобах розміщення.основними джерелами інформації про подорожуючих осіб служать спеціальні реєстраційні форми(в*їзні,виїзні картки),закордонні паспорти,віза. В*їзні,виїзні картки містять відомості про вік і стать туриста, країна його місця проживання і країну,в яку їде, мету і термін поїздки.Методи реєстації на кордоні застосовують в багатьох країнах на базі двохстороньої співпраці з прикордонними службами. Форми в*їзних-виїзних карток розрізняють за країнами.ЮНВТО розробила типовий зразок,який рекомендовано використовувати всім членам.. Недоліком реєстрації на кордоні є те, що в*їзні-виїзні картки не містять інформацію про місця відвідин туристом, тривалість перебування і тип розміщення. Отримані дані в ході використання даного методу дозволяють проаналізувати розподіл прибуттів по районах країни, виявити переваги міжнародних і внутрішніх туристів, при виборі типу розміщення, а також контролювати розміщення в готельній сфері.При поселені туриста видаються спеціальні формуляри, тобто гостьві картки. Туристів, які подорожують з діловою метою просять вказати місце знаходження компанії і вид оплати готельних послуг. Форми гостьових карток розрізняються за країнами. Для уніфікації стану і зіставлення інформації за пунктами розміщення на міжнародному рівні ЮНВТО розробила типову форму формуляра.Специфікою методу реєстрації в закладі розміщення є своєрідне дублювання зареєстрованих прибуттів, зокрема в книзі реєстрації прибуттів, номерній книзі. У першій книзі фіксують реєстрацію про кількість заїздів(вибуттів) відвідувачів. У другій пропускну здатність засобу розміщення, склад номерного фонду і його організацію.У відповідності до розробленої ЮНВТО стандартної форми звітності щомісячно, у встановлений термін статистична інформація надається Національним туристичним органам або органам статистики. Отриманий статистичний матеріал про прибуття туристів, ночівлі, середня тривалість перебування, кількість номерів і місць розміщення чисельності зайнятих, завантаженню номерного фонду зводиться по країні в цілому і групується за календарними місяцями, країнами постійного проживання туристів, типами і категоріями засобів розміщення та їх місця знаходження. Недоліками даного методу є: неврахування одноденних відвідувачів, а власне туристи реєструються разом з іншими гостями і часто не виділяються в самостійну категорію.Не всі засоби розміщення зобов*язані надавати відповідну статистичну звітність(в багатьох країнах реєстрація прибуттів не здійснюється в пансіонатах, мебльованих кімнатах, приватних квартирах.).Подвійна реєстрація під час подорожі туристів міняє засоби розміщення в межах країни під час подорожі. Відомості про прибуття заочно відрізняються від даних прикордонної статистики.