Екскурсійна діяльність в Україні у радянський час і в період незалежності

Екскурсійні бази були розраховані на різну кількість екскурсантів. У великих містах, курортних, індустріальних центрах, відомих заповідниках, таких як Харків, Дніпрельстан, Асканія-Нова, вони могли прийняти одноразово 250 екскурсантів. В інших населених пунктах: Дніпропетровську, Бердянську, Артемівських горах - 150 екскурсантів, у Кривому Розі, Сталіно, Нікополі, Каховці, Херсоні, Мелітополі, Новгород-Сіверському, Ромнах, Зінов'євську, Костянтинівці - 50-30 екскурсантів.

Значна частина діяльності системи екскурсійних закладів припадала на екскурсійні бюро. У звіті Головполітосвіти УСРР за 1921-1923 операційний рік відзначалося, що екскурсії тоді займають належне місце, коли екскурсійну роботу вдається централізувати в екскурсбюро. Але були випадки, коли екскурсії проводили різні громадські організації самостійно. Якість їх була надзвичайно низькою. Так, у червні 1928 року Товариство безвірників міста Одеси вирішило відвідати і оглянути руїни античного міста Херсонес, а також Севастополь і Ялту. Всі 800 квитків на зафрахтований пароплав Радторгфлоту було розпродано. Організатори екскурсії планували зафрахтувати ще два теплоходи і розпродали на них 1600 квитків, але не довели до кінця роботу з вирішення цього питання. Радторгфлот надав для екскурсії тільки один пароплав, про що організатори не встигли попередити всіх туристів. Тому замість 800 туристів на посадку прибуло більше 2000. І, як наслідок, більша частина туристів так і не потрапила на пароплав. Обурення всіх було настільки велике, що справу мусило розбирати бюро окрпарткому. Екскурсійні бюро створювалися при музеях, професійних спілках, окружних управліннях соціального виховання НКО, різноманітних товариствах і як самостійні організації. Вже в 1919 році при Спілці працівників освіти виникло Чернігівське екскурсбюро, яке надалі працювало при музеї і мало таку повну назву: губернське екскурсійно-виставкове бюро. Воно розробляло цікаві краєзнавчі екскурсії, створювало цикли природничих, історико-археологічних, літературних, виробничих екскурсій, до проведення яких залучалися досвідчені фахівці. Головне завдання бюро полягало в тому, щоб надати екскурсантам уявлення про історичне минуле Чернігова, про природу його околиць, про економічне життя, про здобутки культури. У 1924 році при Окружному комітеті соціального виховання Народного Комісаріату Освіти почало діяти Запорізьке екскурсійне бюро. Екскурсійною роботою воно охоплювало трудові школи міста та окрути і з самого початку своєї діяльності розробило для них різноманітні маршрути на літні канікули: до Криму; до Асканії-Нової - на десять днів, до Кривого Рогу - на п'ять днів. У планах своєї роботи бюро також намітило створити програму спеціалізованих екскурсій, які включали відвідування дитячих установ. Під час таких екскурсій учні могли ознайомитися з діяльністю цих установ і творчістю їх вихованців, а вихователі - обмінятися досвідом. Для здійснення такої програми співробітники бюро повинні були попередньо виїжджати у наукові відрядження до багатьох міст України: до Києва, щоб вивчити роботу зразкових трудових шкіл, дитячих садочків і дитячого театру, до Одеси для ознайомлення з роботою дитячих містечок, до Москви і Петрограда, щоб зібрати матеріали про всі зразкові дитячі установи, на Донбас з метою вивчення питання про те, на якому рівні поставлена там справа народної освіти. Бюро організувало навчання керівників екскурсій, до яких залучали кращих учителів, рекомендованих шкільними колективами. З метою удосконалення методичної роботи, бюро велику увагу приділяло забезпеченню курсантів фотографічними матеріалами. А це підтверджує, що наочність і тоді вже була необхідним методичним засобом для високоякісного екскурсійного обслуговування. У період 1925-1926 операційного року було засновано центральне екскурсійне бюро Харківського Округу, на яке відразу було покладено загальне керівництво екскурсійною та музейною справою. Бюро проводило свою роботу не тільки в окружному, але й у всеукраїнському і всесоюзному масштабі. Воно приймало і обслуговувало екскурсантів з Києва, Одеси, Москви, Ростова та інших міст. Також підтримувало зв'язки з екскурсійними бюро Москви, Ленінграда, Криму, Кавказу, від яких отримувало матеріали про екскурсійні маршрути. Діяльність бюро найбільш була спрямована на створення циклів виробничих екскурсій із задіянням всіх екскурспунктів промислових підприємств Харкова. Від загальної кількості проведених екскурсій за жовтень-березень 1925-1926 операційного року, виробничі становили - 65%, сільськогосподарські - 20%, на виставки та до музеїв - 15%. До цих екскурсій було залучено 73.624 екскурсанта, втому числі: 40% - робітників, 14% - селян, 14% - службовців, 20% - школярів, 12% - червоноармійців. При бюро працював інтернат, розрахований на 25 чоловік, в якому приїжджі екскурсанти могли зупинитися безоплатно. У Києві активно працювало лекційно-екскурсійне бюро Окрполітосвіти. Його співробітники розробили і видали в 1927 році «Довідник туриста». У бюро можна було отримати консультацію про подорожі по Україні, Криму, Кавказу і РРФСР. Одним з провідних у Києві було бюро подорожей Радторгфлоту, яке розташовувалося по вулиці Воровського, 30. Воно впроваджувало комплексне обслуговування організованих екскурсійних груп, які подорожували не тільки по Україні, але й по всьому Союзу РСР. Бюро включало в свої послуги надання приміщень для проживання туристів, забезпечення їх харчуванням, організацію екскурсій містом, до музеїв і науково-культурних установ. Такий комплексний напрям роботи сприяв постійному динамічному збільшенню кількості екскурсій та екскурсантів.

З метою залучення ще більшої кількості екскурсантів, бюро проводило попередній продаж квитків до всіх причалів Дніпровського і Волзького пароплавства, до всіх портів Кримсько-Кавказького узбережжя.

Черкаське екскурсійне бюро здійснювало свою діяльність при Окружному музеї ім. Т.Г.Шевченка. Воно обслуговувало міських екскурсантів і тих, які приїжджали з усієї Шевченківської округи та інших округ України. Учасниками екскурсій в основному були учні, а також вчителі, військові та робітники підприємств. Черкаське бюро прагнуло підтримувати постійний зв'язок з екскурсійними бюро інших міст, особливо з столичним, Харківським. З цією метою в квітні 1926 року його співробітники надіслали листа зі зверненням до екскурсбюро при Всеукраїнському Соціальному музеї ім. тов. Артема. В ньому було прохання повідомити, в яких формах їх взаємозв'язок може бути встановлений. Також черкащани просили надіслати Положення про екскурсбюро та інші керівні матеріали, кошториси нових маршрутів, зразки оформлення списків екскурсантів. Запитували і проте, як організаційно в Харкові побудовано обслуговування екскурсантів. Черкаське бюро проводило як місцеві екскурсії в межах своєї округи, так і далекі. З січня до жовтня 1928 року в екскурсіях до Канева на могилу Т.Г.Шевченка взяло участь 1.130 екскурсантів, до Києва в трьох екскурсіях - 80 екскурсантів, до Дніпропетровська і Дніпрельстану у двох екскурсіях - 108 екскурсантів, в екскурсії до Кременчуга - 29 екскурсантів. Крім організованих екскурсійних груп, бюро обслуговувало і окремих туристів. Різнопланові екскурсії пропонувало своїм екскурсантам Полтавське екскурсбюро, яке також працювало при державному музеї. Під час екскурсій можна було оглянути місто та його околиці, відвідати музеї та ознайомитися з виробничим процесом найбільших підприємств Полтави. У Дніпропетровську діяло екскурсійне бюро Окрполітосвіти. Воно займалося екскурсійним обслуговуванням туристів, забезпечувало їм проживання та харчування. У Херсоні екскурсії та притулок туристам надавало екскурсійне бюро, що діяло при Центральному селянському будинку. Активно розгортало свою діяльність Житомирське екскурсійне бюро. Воно приймало і забезпечувало екскурсійним обслуговуванням екскурсантів з Києва та інших міст України.

Екскурсійний рух стрімко зростав і починав набувати тенденцій неконтрольованої самодіяльності, що дезорганізовувало планову роботу екскурсійних бюро. Туристські групи часто прибували до них без попередньої домовленості, не дотримуючись графіка прийому, і тому не могли отримати обслуговування на потрібному рівні або зовсім залишалися без нього. Такий чинник негативно впливав на загальний розвиток екскурсійної справи і зумовив необхідність організаційного зміцнення екскурсійного руху та встановлення контролю над ним. У зв'язку з цим, перед екскурсійними бюро були поставлені вимоги сконцентрувати увагу на дотриманні ними правил прийому екскурсійних груп.

Правила затверджувалися і запроваджувалися спочатку в центрі, у Москві, а потім як керівні матеріали передавалися в усі республіки. їх чітке виконання особливо стосувалося тих екскурсійних груп, які планували подорожі з України до столиці СРСР, адже в основу розроблених правил було покладено досвід роботи Об'єднаного Екскурсійного Бюро РРФСР. Група повинна була попередити бюро про своє бажання відвідати Москву не пізніше, ніж за 12-15 днів, і виїжджати тільки після отримання згоди на прийом. Щоб забезпечити собі проживання, харчування та екскурсійне обслуговування, група висилала завдаток у п'ять карбованців на кожного екскурсанта. Залишок необхідної суми сплачувався в день приїзду. В листі-заяві до екскурсбюро потрібно було сповістити дату і годину приїзду, кількість днів перебування в Москві, кількість екскурсантів, теми екскурсій, які цікавили екскурсантів. Після отримання дозволу від Московського екскурсбюро на прийом група надсилала список екскурсантів. Вартість організації повного обслуговування в Москві можна було порахувати відповідно до кошторисів, які з Москви надсилалися до відправляючих екскурсійних бюро. Наприкінці 20-х років кожен екскурсант платив за добу обслуговування два карбованці п'ятдесят копійок. В оплату входило проживання, окріп двічі на день, чай з холодною закускою двічі на день, обід з двох страв, робота педагогів, вхід до музеїв. Для груп, які мали обмежені кошти, оплата з одного екскурсанта за добу становила один карбованець п'ятдесят копійок. У неї входило проживання, окріп двічі на день, обід з двох страв, чай з білим хлібом двічі на день. Але проїзд трамваєм і вхід до музеїв такі групи сплачували самостійно. Московське об'єднане бюро пропонувало багато різноманітних екскурсій. Для орієнтиру: екскурсія по місту і до зоопарку коштувала сім карбованців десять копійок.

Відповідно до інструкцій, які надходили з центру, організували свою роботу екскурсійні бюро окружних і районних міст України. Саме так вона була поставлена в Полтаві, де екскурсійний рух уже в 1927 році набув досить широкого розмаху. В Полтавське екскурсбюро зверталася все більша кількість організованих і самостійних туристів, щоб отримати консультацію: куди йти далі за маршрутом, за яким планом оглядати місто, вивчати історичні пам'ятки. З метою упорядкування своєї роботи, бюро здійснювало прийом екскурсійних груп тільки на основі повідомлення, поданого ними не пізніше, ніж за десять днів до приїзду. Групи могли заїжджати тільки після отримання на те дозволу екскурсбюро. У своєму повідомленні школи або підприємства обов'язково вказували свою повну назву та адресу. Вони також додавали докладний перелік майбутніх екскурсій, щоб бюро могло заздалегідь підготуватися і отримати дозвіл на їх проведення. Окремо можна було замовити керівника екскурсій по місту та його околицях з оплатою від трьох до семи карбованців залежно від тривалості їх проведення. З метою удосконалення роботи Шевченківського Окружного екскурсійного бюро, яке діяло в Черкасах, а також загального упорядкування екскурсійного руху и новому літньому сезоні 1928 року Шевченківська Округова і інспектура сумісно з Окрправлінням Спілки робітників освіти підготувала звернення до всіх районних комітетів, міських комітетів та колективів Спілки РОБОС Шевченківщини під гаслом: “Освітяни! Готуйтеся до екскурсійної кампанії!” У зверненні підмічалося, що досвід роботи минулих років з підготовки та організації екскурсій приводить до думки, що низові осередки не зуміли як слід популяризувати серед освітян питання екскурсійної кампанії. Внаслідок недостатньої підготовчої роботи, стало відчутним недопрацювання з багатьох питань.

Враховуючи помилки минулого року, у зверненні до всіх осередків місцевих комітетів і освітян Шевченківської округи, визначалося завдання: вже з березня 1928 року розпочати підготовку до нового екскурсійного сезону, а саме: широко популяризувати порядок і умови проведення екскурсій, мобілізувати громадську думку навколо цього питання, провести агітацію, спрямовану на заощадження освітянами коштів на екскурсії. Велика увага у зверненні приділялася оформленню заяв на екскурсійне обслуговування. Заяви на далекі екскурсії по Україні потрібно було подавати до 15 квітня, а на місцеві, в межах округу, - до 1-го травня. Для планування своєї роботи Окрекскурсбюро повинно було отримати заяви від груп з відповідними відомостями: з якої вони школи або гуртка, скільки учнів буде подорожувати і скільки педагогів; за яким маршрутом і з якою метою організовується екскурсія (що саме повинні оглянути, вивчити, дослідити); якою буде тривалість екскурсії. Якщо дитяча група збиралася на екскурсію в Черкаси, то відомості вона передавала спочатку до відділу народної освіти. Відділ додержувався правила: щоб до Черкас з одного району прибувало одночасно не більше ста учнів, а також визначав порядок приїзду шкіл і повідомляв про це Окружне екскурсійне бюро. Особлива увага приділялася оформленню завірених списків екскурсантів для перепусток в екскурсбюро і пільгових квитків для проїзду пароплавом. Екскурсантам надавалося проживання в школах міста. Кожна школа була закріплена за конкретним районом.

Всього 12 шкіл було прикріплено до 24 районів. Такий процес організованого контрольованого екскурсійного обслуговування на місцях інтенсивно поширювався і сприяв загальному підвищенню ефективності роботи екскурсійних бюро в Україні.

У багатоплановій діяльності екскурсійних закладів значне місце займала методична робота. Ґрунтуючись на засадах екскурсійної теорії, вона охоплювала широке коло питань, зокрема, збір та опрацювання тематичних матеріалів до текстів екскурсій, забезпечення постійного їх удосконалення, підготовку методичних рекомендацій з організації та проведення екскурсій, створення історико-революційних, суспільних, природничих, сільськогосподарських, виробничих екскурсійних циклів, застосування диференційованого підходу в роботі з екскурсантами, видання довідкової літератури тощо.

Проблеми екскурсійної методики і теорії обговорювалися на конференціях і нарадах навчальних закладів шкільної та позашкільної освіти, краєзнавчих організацій, музеїв. Напрямки освітньої роботи вимагали якнайтіснішого зв'язку з життєвими процесами і екскурсії були єдиною формою, за допомогою якої екскурсанта вводили в життєве оточення і надавали можливість безпосередньо з нього здобувати знання. Екскурсійний метод своїм змістом охоплював усе життя з його різноманітними виявами. І саме тому, як метод безпосереднього спостереження життєвих явищ, він почав все більше використовуватися і витісняти лекційну систему політосвітроботи. Наприкінці 20-х - на початку 30-х років екскурсійний метод взагалі ототожнювався з екскурсійним рухом. Відзначалася його велика ефективність, і тому Всеукраїнське товариство пролетарського туризму і екскурсій практикувало включення екскурсій в усі свої маршрути.

Широке використання екскурсійного методу в практичній діяльності туристсько-екскурсійних закладів ґрунтувалося на глибоких наукових дослідженнях, які проводили теоретики екскурсійної справи, зокрема, Б.Є.Райков, М.П.Анциферов, В.А.Герд. їхні наукові праці розповсюджувалися з Москви як в Україну, так і вусі республіки, і використовувалися в методичній роботі екскурсійних баз, екскурсійних комун, екскурсійних бюро. Для допомоги екскурсійним працівникам на місцях було видано такі праці як: збірник науково-педагогічних статей “Шкільні екскурсії, їх значення та організація” за редакцією Б.Є.Райкова, “Теорія і практика екскурсій із суспільствознавства” М.П.Анциферова, “Позашкільні екскурсії” за редакцією Б.Є.Райкова і Є.В.Краснухи, “Екскурсійна справа” В.А.Герда. У своїй праці В.А.Герд розкривав значення терміна “екскурсія”, визначав класифікацію екскурсій залежно від категорії екскурсантів, місця проведення і засобів руху. Ця книга стала навчальним посібником для студентів педагогічних вузів і керівників екскурсій.

Цінними і на сучасному етапі є праці теоретиків та практиків вітчизняної екскурсійної справи 20-х років: Тейтель І.В. Виставочна справа. - X.: Держвидав України, 1927; Погребецький М. Пам'ятка туристові. - X.: Фізкультура, 1930; Погребецький М. Дорожня книжка туриста. - X.: Вісник фізичної культури, 1930; Філянський М. Короткий путівник. - X.: Держвидав України, 1928; Спиридонович Ю. Випробування, розвідки, екскурсії // Культробітник. - 1928. - №8; Філянський М. Короткий путівник. - X.; Держвидав України, 1928; Френкель С. Всеукраїнська екскурсійна нарада // Культробітник. - 1928. - №20; Година М. Екскурсії та туризм у шкільній та піонерській роботі. - К.: Рад. школа, 1932.

Теоретичні дослідження допомагали удосконалювати зміст і організаційні форми методичної роботи, яку активно впроваджували всі керівні органи екскурсійною справою в Україні в 20-х - 30-х роках: Екскурсійно-виставково-музейний відділ НКО, Українське мішане пайове екскурсійне товариство, Всеукраїнське товариство пролетарського туризму і екскурсій.

У 20-х роках відбувався процес формування багатьох напрямків методичної роботи. Значна увага приділялася методичному забезпеченню діяльності керівників екскурсійних груп. З цією метою екскурсійні заклади розробляли методичні плани, програми, інструкції, рекомендації, вказівки, які склали базис сучасних методичних розробок. Підтвердженням цього може бути “Екскурсійний план”, розроблений теоретиком екскурсійної справи М.П.Анциферовим. Він був представником російської екскурсійної школи, вплив якої розповсюджувався абсолютно на всі республіки, отже і на Україну. У плані розкривалися такі питання: тема екскурсії, цільова постанова, до якого циклу і до якої наукової дисципліни відноситься тема, екскурсійні об'єкти, характер роботи (екскурсія: ілюстративна, спостерігаюча, навчально-дослідна), прийоми роботи; використання наочних посібників (карти, схеми, діаграми, плани, картини), склад групи, кількість екскурсантів, тривалість екскурсії, маршрут екскурсії з означенням усіх зупинок. У методичних документах того періоду простежується пошук найбільш дієвих методичних прийомів, використання яких допомагало глибоко розкривати підтеми екскурсії і систематизувати їх відповідно до основної тематики. У такому напрямку досить змістовно було розроблено програму історичної екскурсії по Харкову екскурсійною секцією Музейно-виставково-екскурсійного відділу Харківської Губполітосвіти. Перш за все, у програмі було визначено маршрут, який розпочинався біля Університетської гірки - збірного пункту екскурсантів - і далі охоплював визначні місця та пам'ятки Харкова: Університетську вулицю, корпуси університету, Університетську церкву, Соборну площу, Соборну дзвіницю та інші. Програма складалася з трьох розділів: “Вступу”, “Основної частини”, “Висновку”. В основу кожного розділу було покладено детальний виклад питань, які розкривали зміст екскурсії і спрямовували роботу керівника. Зокрема, від загальної характеристики міста в різні періоди та епохи до конкретного огляду історичних пам'яток. Наприклад, потрібно було розкрити такі питання: “Стародавні поселення на місці Харкова і домонгольський період”, “Заснування Харкова”, “Промисли і заняття населення в 17-18 століттях”, “Ярмаркова торгівля”, “Харків на початку 19-го століття”, “Розвиток капіталізму в Харкові”, “Зріст населення й розвиток міста в другій половині 19-го століття”. Рекомендувалося оглянути картини та інші експонати музею Слобідської України, старовинні будівлі міста, Харківський Колегіум як центр освіти ХVІІ - ХVШ століть, будинок Присутствія тощо. Методичні рекомендації розроблялися для проведення різноманітних за тематикою екскурсій. Наприкінці 20-х років на перше місце були поставлені виробничі. Багато виробничих екскурсій, як міських, так і позаміських, проводило екскурсійне бюро Шевченківської округи. У місті Черкаси - центрі округи - екскурсанти відвідували друкарню, тютюнову фабрику, ливарний завод, пожежну частину, склад сільськогосподарських машин, водогінний парк, пароплавну пристань, цегельний завод, хлібопекарню, депо станції Черкаси, телефонну станцію. В окрузі екскурсанти ознайомлювалися з процесом виробництва на сірниковому заводі міста Кам'янка, фарбовому заводі міста Корсуня, цукровому заводі міста Сміли, садово-дослідній станції села Млієва, парового млина міста Золотоноші, залізничних майстерень станції Бобринська. Черкаське екскурсійне бюро розробило “Методичні вказівки для виробничих екскурсій”. В них відзначалося, що виробничі екскурсії є засобом масової виробничої освіти й виховання. Пропонувався і певний порядок огляду і дослідження підприємства: 1)хронологічно-виробничий, тобто в такому напрямку, в якому працювало саме виробництво: від сировини до випуску фабрикату; 2) систематичний, більш складний, який проводився за детально розробленим планом, коли висхідним моментом дослідження ставало ознайомлення з готовими виробами, заключним моментом виробництва або якою-небудь галуззю виробництва - технічною, економічною, соціальною. Акцентувалась увага на висвітленні історії підприємства, його технічної та економічної еволюції. Методичні вказівки використовувалися для різнопланових виробничих екскурсійних програм.

Екскурсійна методика охоплювала широке коло питань. Крім загальних методичних прийомів, спрямованих на розкриття теми екскурсії, окремо виділялися спеціалізовані. Це, наприклад, такі прийоми, які сприяли активізації екскурсантів. І відмічалося, що увага екскурсантів працює не з однаковим ступенем напруги. Виходячи з цього, керівникам груп рекомендувалося наперед визначати найцікавіші місця екскурсії, насичені цінним матеріалом, а також “вміло співвідносити їх із логічними паузами”. Належне місце в методичній роботі відводилося використанню диференційованого підходу в екскурсійному обслуговуванні. Підкреслювалося, що обслуговування без урахування культурного рівня групи, за шаблоном, негативно відбивається на виконанні завдань екскурсії, її зміст повинен був відповідати інтересам екскурсантів. З цією метою розроблялися спеціальні окремі екскурсії для робітників, службовців, селян.

Екскурсійні заклади на місцях поступово напрацьовували широкий діапазон використання диференційованого підходу в екскурсіях різного спрямування. Шевченківське окружне екскурсійне бюро розробило чотири варіанти проведення виробничих екскурсій в залежності від типу екскурсантів. Для робітників, які цікавилися виробничими питаннями в цілому, пропонувалося не зупинятися на деталях виробництва, а розкривати його діяльність у загальних рисах: електрифікація, радіотехніка, машинізація, успіхи науки і техніки. Набагато глибше висвітлювався виробничий процес робітникам, що цікавилися виробництвом, спорідненого з тим, в якому вони працювали. Робітники-спеціалісти саме того виробництва, де відбувалася екскурсія, потребували спеціальних детальних пояснень кожної операції. Для учнів шкіл, екскурсії повинні були стати яскравим ілюстративним матеріалом до систематичного курсу навчального плану.

Значна увага приділялася не тільки безпосередньому проведенню екскурсій, але й їхній організації. Саме в такому напрямку інспектурою Харківської Окрполітосвіти була складена “Інструкція про проведення сільськогосподарських екскурсій”, яку екскурсійне бюро розсилало всім районним сільбудам і рекомендувало до використання. Інструкція спрямовувала екскурсійну роботу на проведення місцевих екскурсій із використанням місцевих екскурсійних об'єктів. Відповідно до сільськогосподарської тематики такими об'єктами були: сільськогосподарські комуни, артілі, молочарні, зерноочисні пункти, кооперативи. Суттєвою була вказівка інструкції про те, що перед проведенням екскурсії потрібно наперед ознайомитися з екскурсуб'єктами для вивчення питання, чи зможуть вони зацікавити ту чи іншу групу селян: “Необхідно, щоб перша екскурсія захопила учасників, щоб не було після неї розчарування”. Далі визначалася робота організатора, яка полягала в тому, що він повинен був намітити місце проведення екскурсії і добре з ним ознайомитися, знайти спеціаліста, який міг би надати відповідні пояснення, домовитися про день і час проведення екскурсії із завідувачами тих пунктів, де вона буде відбуватися. Організатору також рекомендувалося зустрітися з майбутніми учасниками екскурсії, провести з ними бесіду за темою екскурсії. Під час екскурсії організатор повинен був записувати свої враження і спостерігати, як впливає вона на селян. Ці записи зберігалися в сільбудах для подальшого використання. Після закінчення екскурсії організатор в окремому зошиті відмічав, коли і куди проводилася екскурсія, хто її організовував, хто робив пояснення, скільки чоловік взяло участь в екскурсії, скільки окремо було дорослих селян, жінок, підлітків. З екскурсантами проводилася ще окрема бесіда з метою відмітити всі позитивні та негативні моменти екскурсії. Невід'ємною частиною методичної роботи було складання різноманітних анкет для керівників груп, організаторів екскурсій та самих екскурсантів. Анкети допомагали визначити якість екскурсійного обслуговування з метою його подальшого удосконалення. В анкеті для організатора екскурсій визначальними були запитання про те, чи були екскурсанти активними, чи задавали запитання, чи не зменшилась їхня увага наприкінці екскурсії, чи користувався керівник групи наочними засобами (таблицями, діаграмами, листівками), яке залишилося загальне враження від керівника. На 20 запитань пропонувалося відповісти у спеціальній анкеті екскурсантам. Спочатку вони подавали відомості про себе, тобто хто вони за соціальним станом (робітники, селяни, червоноармійці, службовці, інтелігенти), яка в них освіта. Далі сповіщали, чи це їхнє перше відвідування екскурсії, чи були вони раніше знайомі з темою екскурсії (на практиці, із книжок, ще зі школи тощо). Екскурсанти також відмічали, наскільки були зрозумілими для них пояснення керівника, що нового вони пізнали і почули, описували загальне враження від екскурсії.

Діяльність екскурсійних закладів у значною мірою визначалася кількістю маршрутів, які вони розробляли і могли запропонувати екскурсійним групам та індивідуальним туристам. Велике значення мало також регіональне розгалуження маршрутів. Особливо це стосувалося далеких екскурсій. Потрібно відзначити, що інтенсивна планова робота саме в цьому напрямку в Україні розпочалася наприкінці 20-х років, коли в 1928 році було створено Українське мішане пайове екскурсійне товариство. До цього часу екскурсійні бази та екскурсійні бюро під керівництвом Екскурсійно-виставково-музейного відділу НКО в основному розробляли недалекі місцеві маршрути: екскурсії по місту, району, на виробництво. Так, ЕВМ Харківської Губполітосвіти в поточному 1923-1924 році опрацював цикл зимових біологічних, гідробіологічних і тематичних, пов'язаних із садівництвом, екскурсій.

Полтавське екскурсійне бюро пропонувало екскурсантам оглядову екскурсію “Полтава як адміністративний, економічний, культурний центр”, а також виробничі: “Комунальне обслуговування міста”, “Друкарня”, “Паровий млин”, “Дослідне поле”. Шевченківське Окружне екскурсійне бюро пропонувало багато екскурсій по округу. Маршрут “Черкаси - Кам'янка” знайомив з пам'ятками, пов'язаними з декабристами Кам'янської управи і перебуванням у Кам'янці О.С.Пушкіна. До нього також було включено огляд підприємств місцевої промисловості Кам'янки: сірникову фабрику, цукроварню, побудовану в 1843 році. Тривалість маршруту була розрахована на три дні, вартість - від 5 до 10 карбованців. Маршрут “Черкаси - Корсунь” пропонував екскурсантам помилуватися пам'ятками природи: річкою Рось, її скелястими берегами, парком, місцевими краєвидами, оглянути будинок відпочинку залізничників - колишній палац Лопухіних-Давидових кінця XVII-го століття, відвідати фарфовий завод та чавунну ливарню. Маршрут тривав 4-5 днів, одна путівка коштувала від 10 до 15 карбованців. Були також розроблені екскурсії “По Дніпру”, “До Соснівки” і багато виробничих. Київське лекційно-екскурсійне бюро Окрполітосвіти розробило цикл екскурсій-прогулянок по Київській окрузі: Київ-Боярка, Київ-Ірпінь, Київ-Пуща-Водиця, Київ-Буча-Гостомель-Пуща-Водиця, Київ-Дарниця, Київ-Голосієво, Київ-Тетерів, Київ-Феофанія, Київ-Китаїв. Далекі екскурсійні подорожі розроблялися в Москві та Ленінграді. Рекламна продукція з їх описом у вигляді інформаційних бюлетенів і брошур розсилалася в усі союзні республіки СРСР. Попит на далекі маршрути був великим, але заклади Екскурсійно-виставково-музейного відділу, приділяючи їм увагу, все-таки не могли на місці оформити на них усі необхідні документи. Вони також не завжди володіли достатньою інформацією. І тому коли, наприклад, співробітники Чернігівського державного музею в 1926 році надіслали листа до НКО з проханням надати докладні відомості про далекі екскурсії, їм повідомили, що такі відомості вони зможуть отримати тільки безпосередньо в Московському екскурсбюро. Об'єднане екскурсійне бюро РРФСР у Москві створювало маршрути по Криму, Кавказу, Середній Азії та по Україні, їх воно запропонувало екскурсійним базам та бюро України і на літній сезон 1927 року. Зокрема, екскурсію по Дніпру, учасники якої могли ознайомитися з національною культурою й економічним будівництвом в Українській РСР. Маршрут був розрахований на десять днів. З Києва екскурсанти відправлялися на пароплаві до Дніпропетровська, далі до заповідника Т.Г. Шевченка, відвідували також Кривий Ріг. 3-4 дні вони відпочивали на екскурсійній базі, розташованій біля Дніпра. Обслуговування на ній за добу з повним пансіоном (тобто проживанням і три-чотириразовим харчуванням) коштувало 2 карбованці 50 копійок. Екскурсанти своє перебування на базі могли за бажанням продовжити. Ціна всього маршруту без дороги становила 37-45 карбованців. За дорогу, із знижкою 50%, потрібно було заплатити ще 19 карбованців. Учасникам цього маршруту надавалася можливість продовжити відпочинок у Криму на одній із приморських екскурсбаз Алушти або Гурзуфа. Вони також користувалися додатковою послугою: перевезенням від Сімферополя машиною за 6-7 карбованців в один кінець. За одну добу свого перебування на цих екскурсбазах екскурсанти сплачували три карбованці. Маршрути далеких екскурсій, розроблені Об'єднаним екскурсійним бюро НКО РРФСР, використовувалися багатьма екскурсійними бюро України. В екскурсійному сезоні 1927-1928 року їх активно задіяло Шевченківське Окружне бюро. Воно пропонувало екскурсантам таку комплексну подорож: “Москва-Ленінград-Волховбуд-Дитяче Село”. Мета маршруту полягала в тому, щоб екскурсанти під час свого перебування в Москві могли отримати уявлення про політичне та культурне значення світової пролетарської столиці. Під час перебування в Ленінграді - про портове місто, про великий промисловий центр і про основні етапи революційної боротьби пролетаріату. У Волховбуді планувався огляд гідроелектричної станції як великого досягнення будівництва в СРСР. У Дитячому Селі пропонувався відпочинок на екскурсбазі, що була розташована біля розкішного палацу. Вартість екскурсії без проїзду становила 39-49 карбованців. Шевченківське Окружне екскурсбюро організовувало далекі екскурсії на Кавказ, тривалістю від 13 до 25 днів, вартістю путівки від 36 до 105 карбованців. У програму маршруту входило відвідування Кисловодська, а з нього подорож по Воєнно-Сухумській дорозі. Також відвідування Владикавказу, а з нього подорож по Воєнно-Грузинській дорозі. Крім цього, передбачалося перебування подорожуючих ще в містах Тіберда та Сухумі. Екскурсбюро проводило також значну роботу, спрямовану на дієвість далекого маршруту Черкаси-Урал, який був одним із найвіддаленіших, розрахований на 20 днів, вартістю 66 карбованців. Отже, така розгалужена мережа далеких маршрутів створювалася і повністю сконцентровувалася в Об'єднаному екскурсійному бюро НКО РРФСР. Бюро підтримувало зв'язки з екскурсійними закладами союзних республік за умови своєї абсолютної авторитарності. Тому навіть наприкінці 20-х років, коли екскурсійна мережа України зміцніла і могла самостійно розробляти та розповсюджувати свої маршрути, зробити це було досить складно. Але, незважаючи на труднощі, Українське мішане пайове екскурсійне товариство відразу після офіційного затвердження в 1928 році почало активно розробляти свої екскурсійні маршрути. Особливу увагу Товариство приділило далеким екскурсіям по Україні, які до цього також програмувалися в Москві. Діяльність УМПЕТу отримала підтримку громадськості. У періодиці з'явилися статті теоретиків і практиків вітчизняної туристики, в яких схвалювався такий напрямок роботи УМПЕТу. І цілком закономірним було те, що в одній із статей, надрукованій у журналі “Культробітник” №10 за 1928 рік, відомий фахівець із туризму Ю.Спірідонович, розкриваючи проблеми діяльності УМПЕТу, поставив риторичне запитання: « Невже як і в ті роки керуватися одним маршрутом по Дніпру, який, як і всі інші, щорічно давала Москва?». А далі Ю.Спірідонович підкреслював: “Потрібно показати весь Дніпро, Київ, Дніпрельстан, Донбас, Асканію-Нову, заповідник Т.Г.Шевченка. А головне, взявшись до роботи, знати, що це робиться на Україні вперше, (що вперше!) постало завдання організувати екскурсії по Україні, дати екскурсантам можливість довідатися про багатства природи, пам'ятки історії, геології”. Створення таких маршрутів було вимогою часу. Потяг до екскурсій і туристських подорожей набув дійсно масового характеру. І УМПЕТ впевнено заявив про себе тим, що за дуже короткий термін у 1928 році розробив 10 маршрутів далеких подорожей по Україні, які охоплювали б різних регіонів: Дніпровський, Чорноморський, Донбас, Криворіжжя, Степову Україну, Слобожанщину. Залежно від місця подорожування використовувалися різні транспортні засоби: автомобіль, залізниця, човни, пароплав. Тривалість маршрутів була від 5 до 25 днів. Зокрема, пропонувалися наступні маршрути: “Степова Україна - Дніпрельстан”, розрахований на 5 днів, проїзд “дубами”, човнами; “Дніпрельстан-Дніпро-Чорне море-Одеса”, розрахований на 13 днів, проїзд пароплавом; “Донбас-Дніпрельстан-Криворіжжя”, розрахований на 12 днів, проїзд залізницею, пароплавом; «По-роги-Криворіжжя», розрахований на 10 днів, проїзд залізницею, автомобілем, пароплавом; “Слобожанщина”, розрахований на 11 днів.

Товариство отримало завдання оформити екскурсійні маршрути по Україні у вигляді проспектів. На той період воно вже мало певні напрацювання. І, перш за все, відповідно до народногосподарського плану, забезпечувало прийнятні умови подорожування тими частинами України, що привертали увагу найширших кіл громадськості і «завернули до себе загальну течію екскурсійного контингенту» (мався на увазі терен Дніпрельстану). З цією метою створювався цикл екскурсійних маршрутів, який включав огляд таких міст як Харків, Київ, Миколаїв, Херсон, Одеса, а також Криворіжжя, Донбас, заповідник Асканія-Нова, Ольвія й обов'язково Дніпрельстан. Але УМПЕТ відпрацьовував також інші варіанти маршрутів із використанням екскурсійних ресурсів тих областей, особливості яких були мало відомі, зокрема Західної України. Перший варіант: Волинь-Поділля-Київ-Житомир-Бердичів-Кам'янець-Умань-Черкаси-Канів, термін подорожі 13 днів, вартість 65-70 карбованців. Другий варіант: Волинь-Поділля-Київ-Кам'янець-Одеса, термін подорожі 13 днів, вартість 60-65 карбованців. Третій варіант: Київ-Кам'янець, тривалість 11 днів, вартість 55-60 карбованців.

Слід відзначити роботу УМПЕТу, спрямовану на створення маршрутів нового типу, які логічно формувалися на підґрунті вже діючих, традиційних. Потреба в них була очевидною, по мірі розвитку туристсько-екскурсійної справи попит на них зростав. Особливим попитом користувався маршрут на пароплаві по Дніпру (за прикладом Волзького). УМПЕТ організовував і таку нову роботу як спеціалізовані туристські поїзди, наприклад, з Кременчука до Києва та ін.

У діяльності Українського екскурсійного товариства значна увага приділялася удосконаленню пізнавальних екскурсій, зокрема їх деталізації, що надавало можливість екскурсантам побачити велику кількість пам'ятних місць України. Так під час подорожі Київ-Херсон вони знайомилися з історією та сучасним розвитком 15 великих і малих міст: Києвом, Трипіллям, Ржищевом, Дніпропетровськом (із оглядом порогів), Запоріжжям, Нікополем, Кам'янкою, Каховкою, заповідником Асканія-Нова, Херсоном. Один з таких маршрутів по Чернігівщині охоплював 12 містечок і селищ: Новгород-Сіверський, Пирогівку, Дігтярівку, Редичево, Вишеньки, Короп, Макошин, Сал-тикову Дівицю, Чернігів, Поставиці, Остер. Екскурсія за маршрутом Харків-Запоріжжя пропонувала екскурсантам завітати до 14 екскурсійних пунктів: до Харкова, Лиману, Слов'янська, Краматорська, Артемівська, Микитівки, Кринички, Сталіно, Дніпропетровська, Кривого Рогу, Нікополя, Запоріжжя. За маршрутом Харків-Ростов туристи мали можливість відвідати 8 екскурсійних пунктів: Харків, Зміїв, Ізюм, Гори Артема, Жовте, Кам'янське, Ростов.

У 20-ті роки екскурсійні заклади України створювали цикли невеликих екскурсій “кругового типу”, які потребували мало часу і грошових витрат. Але увага приділялася і далеким маршрутам, що також займали відповідне місце в розвитку екскурсій. Потрібно відмітити регіональну розгалуженість маршрутів, які, залежно від використання різноманітних транспортних засобів, розподілялися на залізничні, морські та річкові. Один з таких залізничних маршрутів, Харків-Маріуполь, охоплював індустріальні центри вугільної, металургійної, хімічної промисловості України: Харків, Артемівськ, Горлівку, Сталіно і в той же час знайомив з природою Донбасу та Азовським узбережжям у місті Маріуполі. Морські маршрути надавали екскурсантам можливість пізнати життя і промисловий розвиток головних портів узбережжя Чорного та Азовського морів, таких як Одеса, Миколаїв, Херсон, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч, Бердянськ, Маріуполь, Таганрог. Розроблялися і різнопланові маршрути, які поєднували елементи транспортних і пішохідних екскурсій. Наприклад, подорожуючи по Дніпру за маршрутом Київ - Черкаси - Кременчук - Кам'янське - Дніпропетровськ - Пороги-Дніпробуд - Запоріжжя -Нікополь - Херсон - Одеса, екскурсанти під час огляду Порогів пересаджувалися на човни, а потім здійснювали пішохідний перехід. Екскурсія по історичних місцях Полісся за маршрутом Київ-Коростень-Овруч включала проїзд залізницею і пароплавом порічках Прип'ять та Дніпро.

Потрібно підкреслити, що в 20-х роках вже були напрацювання екскурсійних маршрутів спеціалізованого напрямку. Наприклад, рекомендувалися маршрути по Кубані. Розробку таких маршрутів пов'язували з тим, що українця Кубань цікавить, насамперед, як край, що заселений на дві третини українцями, і саме виходячи з цього, Кубань могла стати улюбленим місцем екскурсантів.

Стабільне функціонування мережі екскурсійних установ здійснювалося через кадрове забезпечення, а саме: завідувачів екскурсійними комунами, базами, екскурсійними бюро, виставками, методичними кабінетами, гуртожитками; інструкторів бібліотек, лабораторій, майстерень; консультантів. Велика увага приділялася керівникам екскурсій, екскурсоводам. Від їх професійних знань, активності, відповідальності, ініціативи, залежала оцінка роботи галузі в цілому. До керівників екскурсій висувалися великі вимоги. Вони повинні були глибоко володіти фактичним матеріалом з історії, географії, археології, природознавства, мистецтва, етнографії та багатьох інших наук. їх робота стояла на першому місці в екскурсійному обслуговуванні туристів. Значимість її відзначали спеціалісти екскурсійної справи. Наприклад, М.Філянський у своєму “Короткому путівнику” за 1928 рік, звертаючись до туристів, підкреслював, що без керівника, який міг би розібратися у складних історично-культурних питаннях, екскурсійний огляд Києва - зайва витрата часу. Особливо потрібні були керівники для екскурсійного обслуговування дитячих груп. Ще в 1919 році, коли екскурсійна справа тільки починала засновуватися, Київська губернська рада захисту дітей звернулася з офіційним листом до Губернського відділу народної освіти, в якому висловила прохання організувати екскурсію для її малолітніх підопічних. Особлива увага акцентувалася саме на вирішенні питання про запрошення досвідченого керівника, який зумів би в доступній формі ознайомити дітей з визначними історичними та художніми місцями. У1921 році в Києві з 28 квітня до 15 травня були організовані спеціальні курси з підготовки керівників для проведення екскурсій з дітьми. Питання підготовки екскурсійних кадрів набувало великого значення з самого початку розвитку екскурсійної справи в Україні. І в 1928 році воно було гостро поставлене на Першій Всеукраїнській екскурсійній нараді. Для прикладу брали проведення екскурсій у заповіднику “Асканія-Нова”. Нарада поставила питання про те, що за таких обставин, за яких проходить методичне обслуговування тих екскурсій, де показують зубра і говорять, що це зубр, надсилати туди групи немає ніякої рації. Виходячи з того, що така ситуація складалася в багатьох екскурсійних закладах, було прийняте рішення про те, що потрібно серйозно зайнятися питанням підготовки та перепідготовки екскурсоводів. Постійне зростання екскурсійного руху, запровадження екскурсій у роботі молодіжних робітничих гуртків також ставило вимогу, щоб кожна екскурсія мала керівника, який би пояснював все те, що для екскурсантів є новим і незрозумілим. Потрібно підкреслити, що кадри екскурсоводів розглядалися як носії політичної пропаганди, тому їх підготовка в діяльності екскурсійних закладів займала одне з провідних місць. Вже в квітні 1919 року, з перших кроків свого становлення, Музейно-виставочно-екскурсійна комісія позашкільного відділу Народного Комісаріату освіти розпочала діяльність, спрямовану на організацію курсів з екскурсійної справи з метою розповсюдження її по всій Україні. Щоб екскурсії організовувалися не тільки по містах, але й по селах, на підприємствах. З цією метою вирішено було організувати читання лекцій з екскурсійної справи і проведення навчальних екскурсій в околицях Києва. У квітні 1919 року після реорганізації комісія почала діяти як підвідділ позашкільного відділу і далі продовжувала роботу, спрямовану на організацію курсів. На них передбачалося читання лекцій, проведення екскурсій із природознавства, мистецтва, місцевої старовини, промисловості і техніки. Відкриття курсів призначалося на 15 липня 1919 року. Оголошення про це надрукувала газета “Червоний стяг” від 9 липня 1919 року. Проект програми курсів з підготовки працівників музейної, виставкової і екскурсійної справи був розрахований на 50 слухачів. Планувалося прочитати лекції з розрахунку 56 годин і провести у формі практичних занять 26 екскурсій. Вступні лекції, які входили до першого загального розділу програми, складалися з таких тем, які розкривали значення екскурсій у справі освіти взагалі і в справі викладання краєзнавства зокрема. Тематика екскурсій створювалася як ілюстративний матеріал до лекцій з екскурсійної методики і охоплювала широкий спектр наукового та виробничо-практичного пізнання оточуючого середовища. Екскурсії пропонувалися геологічні, географічні, гідробіологічні, антропологічні та етнографічні, археологічні, з мистецтва, на заводи, з сільського господарства і лісоводства, соціально-економічні. Курси діяли і навіть давали їх слухачам переваги для безпосередньої діяльності в ті тяжкі часи громадянської війни. Багато курсантів займалися пам'яткоохоронною роботою, і їм потрібно було досліджувати навіть такі території, куди можна було потрапити тільки з перепусткою. Завідуючий курсами допомагав отримувати такі перепустки.

Широку діяльність у справі підготовки керівників і організаторів екскурсій розгорнув у 1922 році Музейно-виставочно-екскурсійний підвідділ Харківської Губнаросвіти. З цією метою він організував губернські курси, на яких більшу увагу приділяв практичним заняттям і методичним екскурсіям. Планувалося за шість місяців провести вісім екскурсій. Підвідділ також організував губернські, районні та повітові конференції. На них виступали спеціалісти з екскурсійної справи, проводилися заняття з екскурсійної методики та екскурсії. Конференції готувалися не тільки для дорослої аудиторії, але й для підлітків. Підвідділ поставив перед собою завдання охопити своєю діяльністю 11 повітів і 3 райони.

У1928 році було підготовлено “Положення про екскурсійно-виставочну роботу в УСРР”. У Положенні відмічалося, що керівництво підготовкою та перепідготовкою працівників екскурсійно-виставочної справи шляхом утворення екскурсійних курсів, організації екскурсійних конференцій та екскурсійних семінарів у Всеукраїнському масштабі покладалося на Наркомос УСРР. До компетенції окружних екскурсійно-виставочних бюро належала підготовка кадрів місцевих екскурспрацівників і підвищення їхньої кваліфікації.

1928-1929 роки були періодом найактивнішої діяльності Українського екскурсійного товариства (УМПЕТу). Користуючись “Положенням про екскурсійно-виставочну роботу в УСРР”, його керівництво зуміло провести значну підготовчу роботу, і вже в грудні 1929 року відбувся перший семінар Товариства за програмою підвищення кваліфікації екскурсоводів і керівників груп. Кількість слухачів складала від 20 до 30 осіб. Заняття для зручності в основному працюючих слухачів проводилися ввечері. Програма семінару була розрахована на 42 академічні години. Теоретична підготовка включала такі питання: “Основні методичні засади екскурсійної роботи”, “Методика історичних екскурсій”, “Організаційні питання екскурсійної роботи”. Практичні заняття проводилися у формі екскурсій: інтегральної (історичної) екскурсії по Харкову, до музею Слобідської України, до музею імені Артема, на підприємства Харкова.

Цінним у роботі семінару було те, що слухачі не просто прослухали його навчальну програму, а й самі провели чотири пробні екскурсії. Підготовка екскурсійних кадрів проводилася також безпосередньо в установах та на підприємствах, що були задіяні як постійні бази для організації екскурсій. На той період відчувалася нестача кваліфікованих керівників виробничих екскурсій. Організовувалися курси з метою підготувати кваліфікованого робітника - інструктора - керівника екскурсій. Музейно-виставочно-екскурсійний підвідділ Харківської Губнаросвіти в 1922 році також розпочав створення на підприємствах спеціалізованих лабораторій. Робітники, які виявляли бажання проводити екскурсії, опрацьовували на базах лабораторій екскурсійну методику. Відкрити такі лабораторії планувалося на 39 підприємствах і установах, таких, наприклад, як завод Електросила-1, паровозобудівний завод, машинобудівний завод, ткацька фабрика, зоологічний сад, астрономічна обсерваторія, метеорологічна станція та ін. Витрати брали на себе підприємства сумісно з Музейно-виставочно-екскурсійним підвідділом, а вони становили 3.240.000 карбованців. Наприкінці 20-х років приділялася увага не тільки екскурсоводам, але й організаторам екскурсій і туризму. У 1929 році культвідділ ВЦРПС розробив програму короткотермінових курсів із підготовки працівників саме такої категорії, і вона була рекомендована екскурсійним закладам. Програма складалася з двох окремих частин: для організаторів екскурсій і для організаторів туризму. Слухачі курсів за програмою для організаторів екскурсій вивчали питання екскурсійної методики, розкривали чергові завдання культроботи профспілок у напрямку організації екскурсій, знайомилися з економіко-географічною характеристикою України, з екскурсіями по СРСР і по Україні. Відпрацьовували організацію екскурсій різного типу (екскурсії-прогулянки, сімейні, цехові), складали програму для позаміських екскурсій-прогулянок. На практичних заняттях курсанти орієнтувалися по карті України, накреслювали свої маршрути, самостійно розробляли й проводили екскурсії-прогулянки. Програма організаторів туризму доповнювалася такими темами: “Туризм як форма культурно-освітньої роботи”, “Підготовка туристів до мандрівки”, “Організація туризму на підприємствах”, “Україна як об'єкт для туристських мандрівок”. В основі практичної роботи були прогулянки околицями міста, орієнтування на місцевості, складання планів місцевості.

На діяльність екскурсійних закладів значний вплив мала державна пільгова політика. Тільки залежно від неї вони могли надавити пільги учасникам екскурсій та подорожей, які їм були так необхідні. Економічне становище в країні залишалося складним. Заробітна платня зростала з року в рік не набагато. Це підтверджується, наприклад, такими документами як звіт Полтавського Окружного Виконавчого Комітету 4-го скликання про свою роботу. У1925-26 рр. для робітників вона становила 44 карбованці 80 копійок, у 1926-27 рр. - 54 карбованці 58 копійок, у 1926-27 рр. - 61 карбованець 70 копійок. Вартість далекої екскурсії, в залежності від маршруту, кількості днів перебування туристів на маршруті для груп та індивідуальних туристів була різною. Ціна путівки екскурсії по Волзі пароплавом на 12 днів для екскурсанта з організованої групи становила 58 карбованців, до Криму на 10 днів - 38 карбованців. По Україні екскурсійна подорож за маршрутом Київ - Дніпро - Дніпрельстан на 11 днів коштувала 24 карбованці, за маршрутом Донбас -Дніпрельстан - Криворіжжя на 12 днів - 30 карбованців тощо.

Керівні органи екскурсійної справи піднімали питання про те, що необхідно наблизити вартість екскурсій до матеріальних можливостей пересічно-забезпеченого робітника. Рада Народних Комісарів УСРР 26 квітня 1928 року прийняла постанову “Про оперплан роботи Народного Комісаріату Освіти УСРР на 1927/28 рр.” У ній розглядалося питання і про розвиток туристсько-екскурсійної справи. Зокрема, відмічалося: “Констатуючи наявність великого тяготіння широких мас і молоді до культурно-освітніх екскурсій і до туристики, вважати за конче потрібне підвести матеріальну базу під цю форму роботи і добитись збільшення кількості пільгових квитків”.

Асигнування з центрального і місцевих бюджетів не забезпечували вимог екскурсійної роботи в УСРР. Вихід із такої складної ситуації був можливий лише за умови надання пільг учасникам екскурсій. Питання пільгового забезпечення екскурсантів хоч і з великими труднощами, але поступово вирішувалося. Особлива увага в пільговому забезпеченні приділялася школам, середнім і вищим навчальним закладам. Вже у 1923 році було затверджено інструкцію “Про порядок застосування екскурсійного тарифу, встановленого Постановою тарифного комітету НКШС”. Встановлений тариф у розмірі 75% знижки на проїзд екскурсантів залізницею, внутрішнім водним (річковим) шляхом УСРР розповсюджувався на учнів всіх навчальних закладів. І, що особливо було важливим, тариф розповсюджувався також на наукових і педагогічних працівників навчальних закладів. Для отримання пільгових квитків потрібно було дотримуватись відповідних правил. Кожний Головний комітет Наркомосу виділяв відповідального представника для керівництва екскурсійним рухом груп для розподілу наданих даному Головному комітету фонду екскурсійних одиниць. Для одержання пільгових посвідчень організатору екскурсії потрібно було подати до Наркомосу (через відповідний Головний комітет і Відділ) письмову заяву, де вказати: 1) мету екскурсії; 2) кількість екскурсантів (окремо учнів і учителів) з додаванням поіменного списку; 3) назву станції відправлення, всі пункти зупинок із зазначенням тривалості кожної зупинки; 4) яким чином група буде відправлятися від однієї зупинки до іншої (залізницею, пароплавом, на конях, пішки), із зазначенням тривалості переїзду або переходу на кожній ділянці шляху; 5) термін від'їзду екскурсії; 6) термін повернення.