Екскурсійна діяльність в Україні у радянський час і в період незалежності

Безумовно, все це стало однією з найважливіших передумов організації ефективного дозвілля населення, зокрема, залучення до туристського руху. Неабияку роль у цьому відігравало зростання суспільних фондів споживання, а саме надання безкоштовних і пільгових соціальних послуг: оплата путівок на туристсько-екскурсійні маршрути, відпочинок у туристсько-спортивних таборах, проведення самодіяльних походів та ін.

Виміром суспільного багатства є не тільки сукупність матеріальних благ, але й наявність вільного часу, який люди можуть використовувати для задоволення своїх фізіологічних і духовних потреб. Скорочення робочого дня (перехід на шести - та семигодинний робочий день) та робочого тижня (п'ятиденний), збільшення тривалості відпустки (в середньому на 3,1 дня) помітно вплинуло на зростання фонду вільного часу громадян. Однією з важливих передумов, що безпосередньо сприяють розгортанню туристсько-екскурсійного руху, є транспорт. У 70-х - першій половині 80-х рр. він зазнав докорінної технічної реконструкції, що створило відносно комфортабельні умови для перевезення значної кількості туристів.

Розвитку туризму також сприяли істотні зміни, яких зазнала служба сервісу, що перетворилася на окрему галузь обслуговування населення. Ще одним важливим чинником, який обумовлював розгортання масового туристсько-екскурсійного руху, слід вважати зростання культурно-освітнього рівня населення, прагнення людей глибше пізнати історію свого краю і інших країн.

21 листопада 1966 року було створене Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, яке відіграло значну роль у виявленні, охороні, збереженні та пропаганді історико-культурних пам'яток. Були створені історико-архітектурні заповідники в Києві, Чернігові, Львові, Кам'янець-Подільському, Каневі, Луцьку, Острозі, Переяслав-Хмельницькому, Полтаві, Слов'яногорську та інших містах. На їх базі виникали цілі туристські комплекси, що ставали центрами формування туристсько-екскурсійних потоків.

Початок 70-х рр. характеризувався значним піднесенням і вдосконаленням екскурсійної роботи в Українській РСР, зміцненням зв'язків екскурсійних установ із профспілковими організаціями, організацією широкої екскурсійної програми сімейного відпочинку на маршрутах вихідного дня, місцевих і всесоюзних маршрутах, поліпшення культури обслуговування.

Організацією туризму та екскурсій в Україні в цей період займалися Українська республіканська рада по туризму та екскурсіях (УРРТЕ), Державний комітет СРСР з іноземного туризму, Міністерство оборони СРСР, Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник”, Міністерство освіти УРСР і ряд інших міністерств і відомств колишнього СРСР. Держава виділила певні кошти, фонди, матеріали, транспорт для створення в республіці індустрії туристсько-екскурсійного обслуговування населення. У 70-х - першій половині 80-х років особливо швидко зростала кількість підприємств індустрії туризму.

Так, якщо в 1960 році в Україні було 26 туристських баз, їх філій і притулків, у 1970 - 58, то в 1983 - 25 готелів, 75 турбаз, 4 туркомплекси, 11 притулків, 6 кемпінгів, 36 стоянок і наметових приютів, всього - 156.

Найбільш повно екскурсійна діяльність розкрилась саме в рамках внутрішнього туризму, організацію якого займались переважно туристсько-екскурсійні організації системи Центральної ради з туризму та екскурсій при ВЦРПС. Саме у цій системі було започатковано методичні служби, що стали осередками професійної майстерності та творчого пошуку багатьох тисяч екскурсійних працівників, копіткою працею яких було створено близько 5 тис. оглядових і тематичних екскурсій.

Туристсько-екскурсійні організації системи Центральної ради з туризму та екскурсій проводили активну роботу по залученню різних верств населення до екскурсій. Партійно-урядові постанови «надихали» на постійний пошук нових форм. Неабияку стимулюючу роль відігравало щорічне соціалістичне змагання за виконання і перевиконання планових завдань. Також існувала практика укладання угод з галузевими радами професійних спілок і фабрично-заводськими місцевими комітетами (ФЗМК) підприємств, організацій і установ на туристсько-екскурсійне обслуговування.

При комітетах профспілкових організацій діяли ініціативні групи з екскурсійної роботи. Заохочували до участі в екскурсіях і шляхом надання пільг за рахунок суспільних фондів споживання.

Така діяльність туристсько-екскурсійних організацій позитивно позначалась на темпах зростання кількості учасників екскурсій.

Про піднесення в 70-80-ті роки масового туристсько-екскурсійного руху в СРСР в цілому і в Україні зокрема переконливо свідчать обсяги діяльності Української республіканської ради по туризму та екскурсіях, якій було підпорядковано 139 екскурсійних бюро.

Якщо в 1980 році в УРСР було обслуговано більше 36 млн. екскурсантів, то за роки XI п'ятирічки (1981-1985 рр.) по лінії даної організації було залучено майже 30 млн. туристів і 200 млн. екскурсантів, що видно з наведеної нижче таблиці.

Таблиця 1 - Кількість екскурсантів, які обслуговувались Українською республіканською радою по туризму та екскурсіях 1981-1985рр.

Сприяло нарощуванню обсягів і розгортання соціалістичного змагання серед туристсько-екскурсійних організацій і установ республіки за виконання і перевиконання річних планових завдань. Так, упродовж 1981-1985рр. понад планові завдання було обслуговано понад 600 тис. туристів і 6,0 млн. екскурсантів. Вживалися практичні заходи до посилення спільної координації, поліпшення трудової співдружності колективів бюро подорожей і екскурсій і суміжних організацій, підприємств: транспортних, громадського харчування, готельного господарства, музеїв та ін.

У 80-х роках в Україні екскурсії проводились більш як з 3 тис. тем, їх відвідувало майже 50 млн. чоловік у рік. Щоденно у республіці в екскурсіях брали участь у середньому понад 110 тис. чоловік. Це і туристи, що здійснювали подорожі по всесоюзних і місцевих маршрутах, і групи на маршрутах вихідного дня; слухачі системи політичної та економічної освіти і учасники нарад, конференцій, симпозіумів, учні загальноосвітніх шкіл, студенти вузів і технікумів; представники різних професій.

Зміст переважної більшості екскурсій був спрямований на ідейно-політичне виховання. Екскурсійна діяльність розглядалась партійними органами як засіб пропаганди героїчної історії ленінської партії, реальних досягнень соціалізму, переваг соціалістичного способу життя. Наприклад, у Києві ці аспекти знаходили своє втілення в екскурсіях: “Київ - столиця УРСР”, “Революційна діяльність родини Ульянових і соратників Леніна в Києві”, “Героїчний шлях київського комсомолу”, “Радянська Конституція в дії” та інші. Важливим напрямом екскурсійної роботи було ознайомлення трудящих із досягненнями передовиків виробництва.

Вивчення практики діяльності Київської міської Ради по туризму та екскурсіях показало, що киянам надавалися широкі можливості здійснювати подорожі по ленінських місцях, містах-героях, столицях союзних республік, по Криму і Кавказу, Карпатам, Уралу й Алтаю, Прибалтиці і Закавказзю. Аматори водних подорожей могли подорожувати Волгою і Доном, Дніпром і Єнісеєм, побувати на Баренцовому і Чорному морях. Туристські путівки все ширше використовувалися профспілковими комітетами міста для нагородження передовиків виробництва, переможців соціалістичного змагання, кращих пропагандистів, агітаторів, політінформаторів та інших категорій ідеологічного активу.

Щорічно з Києва відправлялися по ленінських місцях або містах-героях турпоїзди “Київський пропагандист” і “Киянка”, у складі яких були кращі пропагандисти міста, а також жінки-передовики виробництва, ветерани Великої Вітчизняної війни і праці.

Значного поширення набули виробничі екскурсії, які найчастіше використовувались як форма проведення занять у народних університетах, школах передового досвіду при вивченні основ економічних знань, кращого виробничого досвіду.

Упродовж всієї своєї історії радянська політична система спрямовувала екскурсійну роботу туристсько-екскурсійних організацій і на ідеологічну обробку іноземних туристів.

Екскурсія виконувала функції ідеологічної зброї в ідеологічному протиборстві капіталістичної і соціалістичної систем.

Цей висновок підтверджують численні архівні матеріали, що містять інформацію про ідейно-політичну спрямованість екскурсій для іноземців.

Так, наприклад, у березні 1969 року у Києві відбулась нарада з питань іноземного туризму. На нараді відзначалось, що тільки за один 1968 рік в Україні побували гості з 59 країн світу. Працівники “Інтуриста”, провідної радянської організації по роботі з іноземними туристами, прагнули якомога повніше і краще ознайомити зарубіжних гостей з республікою, з успіхами українського народу в господарському і культурному будівництві.

З цією метою створювались нові маршрути, організовувались лекторії. У ювілейному 1970-му році (святкувалось 100-річчя від дня народження В.І.Леніна - авт.) для іноземних туристів вперше було розроблено тематичні екскурсії: “Ленін і столиця України”, “Сім'я Ульянових і соратники В.І.Леніна в Києві”.

Особливо активізувалась ідеологічна обробка іноземців за часів піднесення масового туризму в Радянській Україні у 70-80-ті роки XX ст. Розділ “Інформаційно-пропагандистська робота” був обов'язковим у всіх планах прийому і обслуговування іноземних туристів. Так, у “Плані основних заходів Управління з іноземного туризму при Раді Міністрів Української РСР на 1975 рік” зазначалось, що 1975 рік -- завершальний рік дев'ятої п'ятирічки, рік підготовки до XXV з'їзду КПРС, святкування 30-річчя перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні, міжнародний рік жінок, тому на підвідомчі організації покладалось завдання “посилити політичну спрямованість програм перебування туристів у містах республіки, активно показувати іноземним туристам історико-революційні музеї, дитячі і медичні установи, школи і навчальні заклади, ширше включати в програми перебування іноземних туристів відвідування пам'ятних міст, пов'язаних із Великою Вітчизняною війною”.

В екскурсіях по місту, на промислові підприємства, до колгоспів і радгоспів, до навчальних закладів забезпечити висвітлення становища жінок у Радянському Союзі, їх активної участі в політичному, економічному і культурному житті країни. Активно використовувати в інформаційно-пропагандистській роботі з іноземними туристами філії Центрального музею В.І.Леніна в містах Києві і Львові, а також історико-революційні музеї в містах республіки.

Переконливою ілюстрацією цього ствердження можуть бути постанови партійних і профспілкових органів колишнього СРСР. Наприклад, у постанові Президії Центральної ради з туризму та екскурсій ВЦРПС від 17 травня 1976 року “Про заходи щодо поліпшення організації прийому та обслуговування іноземних туристів” (протокол №6, п.6) зазначено:

1. Зобов'язати республіканські, крайові та обласні ради вжити дієві заходи з підвищення рівня прийому і культури обслуговування іноземних туристів, посиленню серед них інформаційно-пропагандистської роботи. Ширше пропагувати політику КПРС і Радянської держави, досягнення радянського народу в різних сферах комуністичного будівництва, рішення XXV з'їзду КПРС.

2. Доручити республіканським, крайовим, обласним радам по туризму та екскурсіях разом з радами профспілок і відповідними організаціями в дводенний термін визначити промислові підприємства, будівництва, радгоспи і колгоспи, культурні соціально-побутові заклади для показу іноземним туристам, які відвідують СРСР по лінії профспілок.

У місячний термін оформити кемпінги, турбази, готелі, що приймають іноземних туристів, наочно-інформаційними матеріалами фотовиставки, стендами, які розповідають прожиття радянського народу, його досягнення в комуністичному будівництві, про важливі події в країні, використовувати в цих цілях фотоматеріали ТАРС і видання АПН і Профвидаву, інформаційно-пропагандистські матеріали і літературу іноземними мовами.

3. Радам по туризму та екскурсіях звернути особливу увагу на подальше підвищення якості екскурсійного обслуговування іноземних туристів у відповідності до вимог посилення серед них інформаційно-пропагандистської роботи. Визначити теми, маршрути екскурсій для іноземців. Організувати спеціальну підготовку для проведення екскурсій з іноземними туристами. Забезпечити систематичний контроль за змістом екскурсій.

Виконуючи цю постанову, Українська республіканська рада по туризму та екскурсіях спрямовувала діяльність туристсько-екскурсійних закладів республіки не тільки на організацію для іноземних туристів тематичних екскурсій по містах України, відвідування музеїв і виставок, а й зарубіжним гостям пропонувалось відвідати дитячі та медичні установи, навчальні заклади, промислові підприємства, радгоспи і колгоспи, зустрітися з радянською громадськістю, взяти участь у вечорах дружби, відвідати концерти колективів художньої самодіяльності тощо.

Тільки в Києві у 198 5 році було організовано 42 вечори дружби. Вечір дружби з трудящими виробничого об'єднання “Аналіт-прибор” Жовтневого району столиці для учасників поїзда дружби з м. Лейпцига був названий керівником німецької групи Герхардом Гауече “незабутньою подією, кульмінаційним моментом поїздки”.

Дотримуючись принципу неперервності виховної роботи, радянська влада не забувала і про ідейно-політичне виховання радянських людей, що виїжджали за кордон. ВАТ “Інтурист” передбачав у закордонних програмах перебування радянських туристів обов'язкові екскурсійні маршрути до музеїв революційного робітничого руху: до музею-типографії газети “Іскра” у Німеччині, до будинку-музею, де проходила Празька партійна конференція російської більшовицької партії у Чехословаччині, до Мавзолею Г.Димитрова в Болгарії тощо.

Отже в умовах радянської політичної системи діяльність туристсько-екскурсійних організацій перебувала під постійним контролем ідеологічних органів партії. Будь-яка постанова ЦК КПРС, рішення чергових з'їздів негайно трансформувалися на сферу туризму, супроводжувалися вимогами посилення ідеологічної обробки туристів і екскурсантів.

Екскурсійна робота в туристських організаціях Української РСР набула на той час офіційної назви “екскурсійна пропаганда”.

У радянський період екскурсійна справа розвивалась, відбиваючи в тематиці екскурсій досягнення Радянської держави у будівництві розвинутого соціалізму.

Комуністична партія Радянського Союзу постійно контролювала і спрямовувала розвиток екскурсійної діяльності. За 40 післявоєнних років було прийнято понад 70 партійних і урядових постанов із питань туристсько-екскурсійної діяльності.

Суспільно-політичні події країни завжди були великим стимулом у розвитку екскурсійної роботи, розширенні екскурсійної тематики, що знаходило практичне втілення у створенні нових екскурсійних маршрутів.

В умовах загострення ідеологічної боротьби між соціалізмом і капіталізмом радянська політична система відводила екскурсійній діяльності особливе місце. Екскурсійні установи повинні були активно допомагати партійним організаціям у комплексному вирішенні завдань комуністичного виховання різних груп населення, особливо молоді, добиватись, щоб екскурсії стали важливим і ефективним засобом ідейно-виховної і культурно-масової роботи, активною формою усної політичної агітації, ідеологічного впливу на маси.

Важливим завданням в екскурсійній роботі було дотримання основних принципів партійної пропаганди: партійності, науковості, зв'язку з життям, дохідливості, класового підходу до явищ суспільного життя, непримиренності до буржуазної ідеології і моралі.

Екскурсовод - головна особа екскурсії - розглядався як боєць ідеологічного фронту.

З моменту проголошення незалежності молода українська держава впевнено стала на шлях розбудови власної туристичної галузі. За час, що минув, завершується процес переорієнтації вітчизняного туризму з частини народногосподарського комплексу колишнього СРСР у високорозвинену галузь, що відповідає сучасному стану ринкового середовища, вимогам ефективного використання наявних туристських ресурсів.

Нині в Україні під охороною держави перебувають понад 140 тис. нерухомих пам'яток історії та культури, а саме:

понад 64 тис. пам'яток археології;

понад 54 тис. пам'яток історії;

близько 7 тис. пам'яток монументального мистецтва;

близько 15 тис. пам'яток містобудування і архітектури.

Сьогодні одна за одною зникають “білі плями” багатовікової історії українського народу. В поверненні народові його історичної національної пам'яті важливе місце належить екскурсійним маршрутам.

Екскурсія є важливим засобом вивчення історії рідного краю, залучення широких верств населення, насамперед, учнів, молоді до пізнання історико-культурної спадщини, яку залишили нам попередні покоління.

Об'єктивне і всебічне вивчення історії, історико-культурної спадщини мають стати основою організації екскурсійної справи в Україні на сучасному етапі.

Інтерес населення до вітчизняної історії, історико-культурної спадщини все більше зростає. Великою популярністю, насамперед серед молоді, користуються туристсько-екскурсійні маршрути “Козацькі Січі”, “Фортеці й замки України”, “Монастирі України”, “Гетьманські столиці”, “Коліївщина” та ін.

Великою популярністю користуються поїздки до давніх міст Білгорода-Дністровського, Києва та Чернігова, овіяних легендами Чигирина та Батурина.

Значний інтерес у туристів викликають тури по шляхах становлення та розвитку Київської Русі, екскурсії за численними туристсько-екскурсійними маршрутами мережі “Намисто Славутича”.

Як свідчить статистика, число екскурсантів зростає з року в рік: 1995 - 10 млн. чол., 1998 - вже 13 млн. У 2001 році кількість екскурсантів сягнула 18,96 млн. осіб. Але це складає лише близько 30% від екскурсійної аудиторії 80-х років. Мало ще залучаються до екскурсій учні, студенти, сільські мешканці та інші категорії населення.

Сьогодні, коли немає обмежень у тематиці екскурсій, ідеологічного тиску, перед екскурсійною справою відкриваються нові горизонти. Із року в рік розширюється тематичний спектр екскурсій, оновлюється їх зміст, що сприяє правдивому висвітленню вітчизняної історії.

Ця робота неможлива без серйозної методичної основи. Тому сьогодні вкрай необхідно при підтримці держави відтворити в туристичній галузі структуру методичних служб, що стали б центрами цієї роботи в регіонах, а також методичних секцій екскурсоводів як осередків підвищення фахової майстерності. У цьому плані заслуговує на увагу ініціатива полтавчан, які вже створили обласну Спілку екскурсоводів.

Особливо слід наголосити, що від знань, уміння екскурсовода донести матеріал до аудиторії, показати, а інколи й відтворити історичні події, зробити екскурсантів їх співучасниками, значною мірою залежатиме сприйняття ними історії України, їх свідомість і моральні засади, а в підсумку - громадська позиція.

Водночас не може не насторожувати те, що лише 5% з 3-х тисяч туристичних підприємств України займаються екскурсійною справою. Прийнята в лютому 2002 року постанова державного департаменту туризму “Про концептуальні засади організації екскурсійної діяльності в Україні” передбачає відродження екскурсійної справи в Україні, введення чіткої системи підготовки та підвищення кваліфікації екскурсоводів, створення центрального Методичного центру, а також центрів в усіх регіонах країни, налагодження атестації кадрів.

Систематично розробляються нові і обновляються діючі тематичні екскурсії різноманітної тематики. На сьогодні в м. Києві діє більше 100 тематичних екскурсійних маршрутів.

Заслуговує на увагу досвід роботи філій обласного дочірнього підприємства “Черкаситурист” щодо організації екскурсійного обслуговування. Тут розроблено комплексну екскурсійну програму для дітей шкільного віку, поновлено методичну документацію по всіх екскурсійних маршрутах, підготовлено описи об'єктів показу, проведено підвищення кваліфікації штатних і позаштатних працівників. Комплексний підхід до екскурсійного обслуговування учнівської молоді впроваджується також у Дніпропетровській, Закарпатській, Хмельницькій областях.

Збільшується попит на організацію екскурсій до святих місць і релігійних пам'яток України.

Особливе місце в екскурсійній діяльності сучасної України належить Національній системі туристсько-екскурсійних маршрутів “Намисто Славутича”.

Національна система туристсько-екскурсійних маршрутів “Намисто Славутича”

На туристській карті України виділяють сім регіонів, сприятливих для розвитку туризму:

Карпатський (західний): Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька області;

Волинсько-Тернопільський (північно-західний або поліський): Волинська, Тернопільська, Хмельницька, Рівненська області;

Житомирсько-Вінницький (буферний): Житомирська, Вінницька області;

Київський (центральний): Чернігівська, Київська, Черкаська, Кіровоградська області;

Харківський (північно-східний): Сумська, Полтавська, Харківська, Луганська області;

Дніпровсько-Донецький (південно-східний): Дніпропетровська, Донецька, Запорізька області;

Причорноморський (південний): Одеська, Миколаївська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим.

Розвиток туристської діяльності у цих регіонах зумовлюється наявністю багатих туристських ресурсів: природно-рекреаційних та історико-культурних у поєднанні з відповідними соціально-економічними умовами.

У зазначених туристських регіонах України найцінніші пам'ятки історії та культури знаходяться поряд із різноманітними природними рекреаційними та лікувальними ресурсами. Високий рівень розвитку матеріальної бази та інфраструктури туризму мають області, що географічно знаходяться у Середньому Подніпров'ї: Київська, Полтавська, Сумська, Черкаська і Чернігівська. Це дало поштовх до розробки у 1980-1984 рр. системи туристсько-екскурсійних маршрутів під назвою “Намисто Славутича”, яка охоплювала ці п'ять областей. Вона стала базовою у створенні туристських маршрутів України в цілому.

Подальша практика виявила, що для кращого висвітлення історичного минулого країни, культурних та духовних надбань українського народу доцільно розширити туристські маршрути регіону “Намисто Славутича” з метою створення суцільної загальнодержавної мережі маршрутів і турів різного спрямування та тривалості, найповнішого задоволення потреб різних категорій вітчизняних та іноземних туристів та екскурсантів.

Новий варіант Національної системи туристсько-екскурсійних маршрутів “Намисто Славутича” охоплює всі області України та Автономну Республіку Крим.

Представлений інформаційно-аналітичний матеріал переконливо доводить доцільність активізації туристської діяльності у регіоні “Намисто Славутича” на базі значних природно-рекреаційних ресурсів, цінного історико-культурного потенціалу, розвинутої туристської інфраструктури за умови їх збереження та ефективного використання.

Запропоновано основні напрями створення системи туристсько-екскурсійних маршрутів, що має сприяти розвитку туризму в регіонах. У межах цієї системи передбачено поновлення традиційних і розробка нових маршрутів по Україні з урахуванням її багаторічної історії, великих культурних і духовних надбань. Такий підхід має за мету визначення перспективних напрямів роботи працівників туристичної галузі, надання їм практичної допомоги при створенні нових маршрутів і турів для різних категорій туристів та екскурсантів.

Значна матеріальна база туризму (готелі, мотелі, туристські комплекси та бази, кемпінги), підприємства харчування, численні туристичні організації, створюють сприятливі умови для впровадження цієї системи в життя.

Багатий історико-культурний потенціал регіону “Намисто Славутича” покликаний відігравати велику роль у відновленні духовності та історичної пам'яті українського народу, відродженні його культури та вікових традицій, патріотичному вихованні громадян, утвердженні незалежності та державності України.

Важливими туристсько-екскурсійними об'єктами у регіоні є численні та різноманітні історико-культурні пам'ятки: археології, історії, архітектури, мистецтва та меморіальні, а також палацово-паркові ансамблі, музеї та картинні галереї.

Пам'ятки археології представлені у регіоні “Намисто Славутича” досить широко. Це залишки давніх городищ, курганів, поселень, укріплень тощо. Найвідоміші серед них - заповідники “Кам'яна Могила” на Запоріжжі та “Ольвія” на Миколаївщині.

Пам'ятки історії - місця, де відбувались певні історичні події, а також пам'ятники, монументи та меморіали, створені на їх відзнаку. Вони відображають багаторічну історію нашої країни, її окремих міст і селищ: Києва, Чернігова, Переяслава-Хмельницького, Канева, Новгорода-Сіверського, Путивля, Білої Церкви, Любеча, Галича, Володимира-Волинського та інших, що збереглися від часів Київської Русі та були свідками зародження і формування України як держави, становлення національної свідомості українського народу.

Поряд із давньоруськими пам'ятками, що є золотим фондом як української, так і світової історії та культури, епоха Київської Русі постає в пам'ятниках і монументах, таких як пам'ятник Володимиру-Хрестителю та пам'ятний знак на честь заснування Києва (м. Київ); меморіал “Слово о полку Ігоревім” (м. Новгород-Сіверський); монумент до 1000-річчям. Лубен та багато інших.

Визначними віхами в історії України були козацька доба та період визвольної боротьби українського народу в XVII ст.

Історія українського козацтва широко представлена у регіоні “Намисто Славутича”. Значним туристським об'єктом є острів Хортиця, де у 50-ті роки XVI ст. український магнат, князь Дмитро Вишневецький заснував фортецю, яка довгі роки була опорним пунктом і столицею козацтва, Державний історико-меморіальний заповідник “Поле Берестецької битви” (с. Пляшева, Рівненська обл.).

Експозиції музеїв міст Києва, Чернігова, Переяслава-Хмельницького, Новгорода-Сіверського, Полтави, Черкас, Ніжина, Білої Церкви висвітлюють героїчну боротьбу українських козаків з польсько-шляхетськими військами. Туристські маршрути прокладено по місцях, пов'язаних із життям і діяльністю уславлених героїв - гетьманів України: Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Петра Сагайдачного, Івана Виговського, Петра Дорошенка, чернігівського полковника, наказного гетьмана України Павла Полуботка, останнього кошового Запорізької Січі Петра Калнишевського.

Подвиги героїв визвольної війни, народних ватажків-соратників Б.Хмельницького - С.Наливайка, І.Богуна, М.Кривоноса, Д.Нечая - відображено у пам'ятках міст Києва, Чернігова, Чигирина, Переяслава-Хмельницького, Корсуня-Шевченківського, Черкас, Полтави, Жовтих Вод, с. Суботова.

Туристсько-екскурсійні маршрути проходять і по місцях, де у XVIII ст. прокотився гайдамацький рух, на чолі якого стояв Максим Залізняк. Похід, що почався на Черкащині в Мотрониному лісі та селі Медведівці, пройшов через Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Богуслав, Лисянку, Умань. Побувати в цих місцях - значить краще пізнати славне минуле України, віддати шану її героям.

Глибокий слід в історії України залишила Друга світова війна. Численні пам'ятники, монументи, меморіали, музеї розповідають про оборону Києва, Корсунь-Шевченківську битву, бої за Канів, Запоріжжя, Житомир, Коростень, розкривають інші сторінки героїчної боротьби за визволення України. У регіоні створено також величні меморіальні ансамблі: комплекс пам'ятних знаків на місці, де відбулася Корсунь-Шевченківська битва; парк Вічної Слави у м. Києві; діарама “Битва за Київ. Лютізький плацдарм” в с. Нових Петрівцях Київської області; Пояс Слави та обеліск Невідомому матросу в м. Одесі; Меморіальний комплекс у Спадщанському лісі на Сумщині; пам'ятник легендарному командиру партизанського загону С.А.Ковпаку в м. Путивлі Сумської області; монументи Вічної Слави в мм. Житомирі, Запоріжжі, Сумах, Черкасах; діарама “Битва за Дніпро” в м. Дніпропетровську, меморіальний комплекс жертвам фашизму в с. Кортеліси (Волинська область), музей партизанської слави у м. Яремчі (Івано-Франківська обл.) тощо. Ці місця скорботи та пошани відіграють велику роль у патріотичному вихованні громадян України.

Про історичне минуле регіону розповідають також численні краєзнавчі, історичні та воєнно-історичні музеї, включені в систему туристсько-екскурсійних маршрутів “Намисто Славутича”.

Пам'ятки архітектури різних часів і стилів - культові, оборонні, інженерні, житлові та громадські споруди - кам'яний літопис історії України, в якому відображено художній геній народу. Регіон “Намисто Славутича” - осередок таких пам'яток. Найбагатшими в архітектурному відношенні є міста Київ, Чернігів, Одеса, Ніжин, такі видатні заповідники, як Збаразький історико-архітектурний заповідник (Тернопільська обл.), Луцький історико-архітектурний заповідник, Львівський історико-архітектурний заповідник, фортеця (ХІП-ХУШ ст.) у м. Хотин (Чернівецькаобл.)та інші.

Всесвітню славу мають давньоруські храми: Софія Київська, Києво-Печерська лавра, Видубицький монастир; неповторні архітектурні ансамблі міст, створені руками народних майстрів, нова архітектура сучасних міст і сіл. Ця велика культурна спадщина - важлива складова туристських ресурсів регіону.

Найціннішими в регіоні “Намисто Славутича” є пам'ятки давньоруської архітектури або їхні фрагменти (X - XIII ст.). Більшість з них - високохудожні твори. Це залишки фундаменту Десятинної церкви (X ст.), Софійський собор, Золоті ворота, Успенський собор, Ближні та Дальні печери, Троїцька надбрамна церква Києво-Печерської лаври (XI ст.), церква Спаса на Берестові, Кирилівська церква (XII ст.) ум. Києві; Спаський собор (XI ст.), Борисоглібський собор і Успенський собор Єлецького монастиря, Іллінська церква (XII ст.), П'ятницька церква (XII - XIII ст.), Антонієві печери (ХІ - ХVШ ст.) у м. Чернігові; фрагмент храму Спасо-Преображенського монастиря (XII ст.) у м. Новгороді-Сіверському; залишки валів (X ст.), фрагменти Спаськоїта Михайлівської церков (XI ст.) ум. Переяславі-Хмельницькому, Манявський скит (ХVП ст.) у Івано-Франківській області, Святогі-рський печерський монастир (ХVІІ - ХVІІІ ст.) у Донецькій області; Юр'єва божниця (XI ст.) у м. Острі; фрагмент Юріївської церкви (XII ст.) у м. Каневі; Василівська церква (XII ст.) у м. Овручі; залишки Любецького замку (XI - XII ст.) у смт. Любечі, залишки фортифікаційних споруд (X - ХІІІ ст.) у с. Білогородці. Наявність цих пам'яток у регіоні надає широких можливостей для розвитку туристсько-екскурсійної діяльності.

Шедеврами національної архітектури є пам'ятки, споруджені у другій половині XVII - на початку XVIII століть у стилі українського бароко. Це переважно храми: Георгіївський собор у Видубичах і Всіхсвятська церква над Економічною брамою Києво-Печерської лаври в м. Києві, Катерининська церква в м. Чернігові, Миколаївський собор ум. Ніжині, костьоли кармеліток босих і домініканський собор святого Юра у Львові, а також цивільні споруди у цих та інших містах України: корпуси Києво-Могилянської академії, бурси, колегіуми, магістрати, ратуші, будинки канцелярій козацьких полків тощо. Характерними рисами таких пам'яток є яскрава декоративність, пластичність, динамізм і патетичність образів.

У регіоні «Намисто Славутича» збереглися споруди, створені видатними українськими та російськими архітекторами XVIII - XIX ст. І.Г.Григоровичем-Барським, С.Д.Ковніром, І.Ф.Мічуріним, В.В.Растреллі, Й.Г.Шеделем, А.В.Квасовим.

Широко представлені також архітектурні стилі XIX - XX століть: модерн (найоригінальніший зразок в Україні - житловий будинок по вулиці Банковій - будинок Городецького у м. Києві), класицизм (Галицький сейм у м. Львові), неокласицизм (будинки банків на вулицях Хрещатик та Інститутській, Педагогічного музею, а також житлові будинки на вулицях Банковій і Чкалова у м. Києві; будинки банків і житлові в м. Одесі), неоукраїнський (будинок губернського земства у м. Полтаві, житлові та адміністративні споруди у містах Києві, Одесі, Херсоні, Дніпропетровську, Миргороді та інших). Ці пам'ятки - цікаві туристсько-екскурсійні об'єкти системи маршрутів “Намисто Славутича”.

Палацово-паркові ансамблі - рідкісні пам'ятки культури, що своєрідно поєднують архітектуру та паркове мистецтво. Серед них найвизначнішими туристськими об'єктами у регіоні “Намисто Славутича” є палацово-паркові ансамблі в селищі Качанівці та селі Сокиринцях Чернігівської області.

Пам'ятки мистецтва у регіоні “Намисто Славутича” - це, насамперед, шедеври монументального образотворчого мистецтва, що створюють гармонію та витонченість архітектурних ансамблів: давньоруські фрески та мозаїки Софії Київської, фрагменти фресок і мозаїк Михайлівського Золотоверхого собору, фрески Кирилівської церкви, а також широко відомі монументальні розписи Володимирського собору та Кирилівської церкви у м. Києві художників В.М.Васнецова, М.О.Врубеля, М.В.Нестерова.

Дзеркалом душі та творчої сили українського народу є невмируще народне мистецтво. Воно яскраво представлене в музеях містах Полтави, Миргорода, Києва, Василькова, Коломиї традиційними вишиванками, мереживом, різьбою по дереву, живописом, керамікою тощо. Твори народного мистецтва несуть великий естетичний і патріотичний виховний потенціал.

Поряд із музеями, осередками історико-культурного потенціалу регіону “Намисто Славутича”, важливими екскурсійними об'єктами є картинні галереї. Через сприйняття шедеврів образотворчого мистецтва вони дають уявлення про історичні події, національні культурні надбання та мають велике естетичне значення.

Численні меморіальні пам'ятки регіону - місця, пов'язані з іменами видатних людей України: поетів, письменників, вчених, педагогів, політичних діячів, акторів, серед яких К.В.Білокур, В.З.Бородай, С.І.Васильківський, Марко Вовчок, М.В.Гоголь, М.С.Грушевський, О.П.Довженко, М.К.Заньковецька, І.К.Карпенко-Карий, І.С.Козловський, С.П.Корольов, І.П.Котляревський, М.М.Коцюбинський, М.В.Лисенко, А.С.Макаренко, Лесь Мартович, Є.О.Патон, М.І.Пирогов, О.А.Пструсенко, Л.П.Симиренко, В.А.Симоненко, Г.С.Сковорода, В.О.Сухомлинський, Леся Українка, Богдан Хмельницький, Т.Г.Шевченко, І.Я.Франко та багато інших. Вони - цвіт і гордість нації, їхній життєвий приклад має велике виховне значення, сприяє формуванню національної свідомості та піднесенню духовності українського народу. їхні імена вшановують меморіальні музеї, пам'ятники та меморіальні дошки.

До меморіальних пам'яток належать також меморіальні ансамблі, комплекси, монументи на честь воїнів-визволителів у багатьох населених пунктах регіону.

Система туристсько-екскурсійних маршрутів “Намисто Славутича” передбачає вичерпну презентацію історико-культурного потенціалу регіону під час туристських подорожей та екскурсій. З цією метою складено детальний перелік історико-культурних пам'яток регіону “Намисто Славутича” за географічним принципом відомості про наявність екскурсійних об'єктів надаються по населених пунктах туристського регіону з урахуванням часу творення. Такий підхід наочно виявляє туристські можливості цих населених пунктів, що є важливим при створенні та детальній розробці туристсько-екскурсійних маршрутів. Перелік наведено по областях та окремо по місту Києву, зважаючи на його значний історико-культурний потенціал.

В Україні приділяється велика увага охороні пам'яток історії та культури. Важливу роль у їх використанні відіграє туризм, що зумовлює необхідність проведення підприємствами та організаціями галузі ефективної роботи із збереження та відтворення національного історико-культурного потенціалу, особливо в зонах його концентрації, до яких належить і регіон “Намисто Славутича”. Зважаючи на це, туристична діяльність має носити регульований характер, що передбачає здійснення комплексу заходів з відновлення, реконструкції, реставрації історико-культурних об'єктів, а також догляду за ними.

Великого значення в зв'язку з цим набувають заповідники - національні, державні та місцевого значення. Нині в Україні існує 7 національних заповідників, з яких на регіон “Намисто Славутича” припадає 5: Києво-Печерський історико-культурний, “Софія Київська”, “Хортиця”, “Чигирин” і Шевченківський у м. Каневі. У регіоні також створено 22 державні заповідники, серед яких найвідомішими є:

історико-археологічні - “Кам'яна Могила” на Запоріжжі та “Ольвія” на Миколаївщині;

історико-архітектурні - “Стародавній Київ” і Чернігівський;

історико-культурні - у мм. Вишгороді, Глухові, Корсуні-Шевченківському, Переяславі-Хмельницькому, Путивлі, а також “Батьківщина Тараса Шевченка” (сс. Шевченкове, Моринці, Будище, Вільшана), “Гетьманська столиця” (смт. Батурин), “Качанівка”, “Поле Полтавської битви” (м. Полтава), “Слово о полку Ігоревім” (м. Новгород-Сіверський), “Трахтемирів”;

історико-меморіальний - “Лук'янівське кладовище” (м. Київ);

літературно-меморіальний - М.М.Коцюбинського (м. Чернігів);

музеї-заповідники: М.В.Гоголя (с. Гоголеве Шишацького району Полтавської області), І.К.Карпенка-Карого (Тобілевича) «Хутір Надія» (Кіровоградський район), А.С.Макаренка (с. Ковалівка Полтавської області), українського гончарства (смт. Опішня Полтавської області).

Національна система туристсько-екскурсійних маршрутів “Намисто Славутича” задовольнить пізнавально-рекреаційні потреби вітчизняних та іноземних туристів і екскурсантів, збільшить туристські потоки, забезпечить ефективне використання природно-заповідного фонду, пам'яток історії та культури у регіоні, сприятиме активному розвитку внутрішнього і міжнародного туризму, оздоровленню та духовному збагаченню народу України, збереженню її природно-рекреаційних ресурсів і культурної спадщини для майбутніх поколінь.

3 90-х років XX ст. екскурсійна діяльність в Україні розвивається як складова туристичної галузі самостійної незалежної держави.

Зазнала кардинальних змін тематика екскурсійних маршрутів, спрямованих на вивчення історико-культурної спадщини українського народу.

3 метою створення цілісного комплексу екскурсійних маршрутів розроблено Національну систему туристсько-екскурсійних маршрутів “Намисто Славутича”.

Проте екскурсійна діяльність у сучасній Україні ще не набула обсягів колишніх радянських часів.

Недостатньо залучаються до екскурсій школярі, студенти, сільські трудівники. Туристські фірми у більшості орієнтуються на виїзний туризм, більш прибутковий.

Потребує вдосконалення система підготовки та перепідготовки кадрів екскурсоводів.

Размещено на Allbest.ru