Екскурсійна діяльність в Україні у радянський час і в період незалежності

Одержані з Наркомосу посвідчення, які надавали право користуватися квитками за пільговим тарифом, пред'являлися у каси станцій і причалів разом із талоном до них, на якому проставлявся номер. Талон також скріплювався штемпелем “пільга”. Посвідчення й талон до нього ще скріплювали печатками Наркомосу та центрального фінансового управління й підписом відповідальної особи. Такий пільговий тариф давав право на чотири зупинки під час екскурсійної поїздки, яка могла тривати до двох місяців.

Пільговий тариф надавався екскурсійній учнівській групі у складі не менше 10 чоловік, учителів і наукових співробітників - не менше 5 чоловік. Звичайно, пільги стосувалися проїзду в твердих вагонах залізницею, у найнижчому пасажирському класі внутрішнім річковим шляхом. Вказана знижка робилася лише з вартості проїзду, місця для сидіння і лежання потрібно було сплачувати на загальних підставах. Але встановлення такого пільгового тарифу вже на початку 20-х років надало поштовх до загального розвитку екскурсійної діяльності, збільшення кількості екскурсійних груп і регіонального розширення маршрутів. У1927 році фінансово-економічним управлінням Наркомосу була прийнята інструкція “Про користування пільговим екскурсійним тарифом”. У ній відмічалося, що кожне посвідчення Наркомосу з правом пільгового проїзду видається тільки на одну особу. Талон і посвідчення можна використовувати лише для однієї екскурсійної поїздки. В інструкції, у зв'язку з такими обмеженнями, надавалася рекомендація: “Щоб найдоцільніше використати пільгові квитки, проводити переважно далекі екскурсії”. Пільгові тарифи з часом переглядалися тими відомствами, які їх запроваджували: залізниця, пароплавство або керівні туристсько-екскурсійні структури. З початком діяльності Українського мішаного пайового екскурсійного товариства Колегія Народного Комісаріату освіти 23 березня 1928 року прийняла рішення, яке було підтверджене в червні того ж року про те, що всі екскурсійні квитки зосереджуються в УМПЕТі й видаються організаціям за їх замовленнями для проведення організованих екскурсій. Колегія визнала за потрібне, щоб УМПЕТ широко рекламував та інформував усі організації, зокрема ОкрІно та РайНО, про порядок отримання й розповсюдження квитків та про можливість УМПЕТу щодо обслуговування екскурсантів. УМПЕТу було доручено розробити диференційований порядок оплати за кожний квиток та віднайти можливість надання певних пільг для організованих дитячих екскурсій. Було вирішено про те, що в тих випадках, коли ВУЗи або школи мають певний план щодо проведення екскурсій і самі забезпечують свою екскурсію заздалегідь підготовленим приміщенням та їжею, не користуючись базами УМПЕТу, УМПЕТ видає квитки цим організаціям безоплатно (не стягуючи 2-х карбованців за кожний квиток). Наркомос також запропонував УМПЕТу вжити негайних заходів, щоб квитки, призначені Соцвиху, використовувалися обов'язково цими закладами і негайно були надіслані на місця. Колегія постановила вважати за можливе видавати квитки одному представникові з місць без обов'язкового приїзду всіх екскурсантів.

УМПЕТ розробив спеціальні правила проведення екскурсій за маршрутами, встановленими на 1929 рік. В Окрінспектури, навчальні заклади, установи були розповсюджені проспекти з описом маршрутів, правилами запису на екскурсії та інформацією про кількість пільгових літер (квитків). Пільгові екскурсійні літери з 50% тарифом Українське екскурсійне товариство видавало, якщо екскурсії проводилися з його обслуговуванням. Для того, щоб записатися на маршрути або придбати посвідчення Товариства, необхідно було надіслати анкети. Пільгові літери екскурсійні групи могли отримати у філіях товариства: у Києві, Одесі, Дніпропетровську, Дніпрельстані, Херсоні.

Крім запланованого пільгового тарифу, були розроблені ще додаткові. У межах однієї залізниці на відстані не більше як 535 кілометрів: Південної залізниці і Донецької залізниці групі від 50 до 100 екскурсантів надавалася знижка 25%, від 100 до 150-35%; Катеринославської залізниці - групі від 15 екскурсантів - 25%; Південно-Західної залізниці - групі від 15 екскурсантів надавалася знижка 35%. Для одержання цих пільг учасникам екскурсій потрібно було скласти списки учасників у двох примірниках і за тиждень звернутися до начальника залізничної станції. Планувалися пільги і для екскурсантів, які подорожували річковим транспортом Дніпровського пароплавства. На відстань більше ніж 100 км групі від 15 екскурсантів надавалася знижка - 25%; від 50 екскурсантів - 50%.

Екскурсійне бюро Радторгфлоту пропонувало: студентам та профшколам підчас подорожування II класом - знижку 25%, III класом - знижку 50%; викладачам під час подорожування II і III класами знижку - 15%; викладачам та учням у кількості не менше 10 осіб з 1-го квітня до 1 листопада для подорожування III класом знижку 40%; екскурсантам із посвідченнями різних культурно - просвітницьких установ (не менше як 10 осіб для III класу) - знижку 25%. Цінним було те, що УМПЕТ порушував перед Наркомосом питання про надання пільг не тільки на транспорт, але й на харчування, а також на проживання. Екскурсанти могли отримати пільгові літери разом із посвідченням Українського екскурсійного товариства і з ними мати право на знижку за проживання на українських туристських базах до 33%, на базах “Радянського туриста” до 20%. Екскурсійні заклади, зокрема екскурсійні бюро, намагалися надати екскурсантам пільги різного спрямування. Екскурсійне бюро Харківської Окрполітосвіти пропонувало безоплатне проживання на туристській базі та в інтернаті, який був розрахований на 25 екскурсантів. Дніпропетровське екскурсбюро давало знижку на проїзд у трамваях і автобусах. Екскурсанти з Харкова також отримали у Києві талони на безоплатний проїзд у трамваях містом. З великими труднощами, але поступово, планувалося забезпечення екскурсантів пільгами. Порушувалося також питання про пільги не тільки на далекі, але й на ближні екскурсії. Так, бюджетом Наркомосу УСРР у 1926-27 рр. було передбачено ЗО тисяч карбованців для проведення екскурсій для студентів вузів та робітфаків. У 1929 році Народний Комісаріат шляхів сполучення Союзу РСР на основі Постанови Ради Праці та Оборони розподілив для України 49 тисяч пільгових квитків. Але коштів і пільгових квитків було недостатньо. Та, незважаючи на труднощі, забезпечення пільговими квитками надавало можливість студентству та учнівству подорожувати, брати участь в багатоденних поїздках і екскурсіях. Складнішим було становище у робітничих колективах. На заводах і в установах почали створюватися туристські осередки, організовуватися консультаційні кабінети з питань туристської роботи, у стінгазетах виділялися спеціальні розділи під заголовками: “Готуйся завчасно до туристського походу!”. І в той же час пільгові літери спочатку призначалися тільки учасникам планових екскурсій. Але згодом це питання було вирішено позитивне і для учасників туристських подорожей. Вирішувалося воно на державному рівні. Наркомос, Головсоцстрах, Наркомздоров'я зобов'язали Українське екскурсійне товариство вже у 1929 році забезпечити туристів пільговими квитками. “Дорожня книжка туриста”, розроблена в 1930 році, також надавала пільги. У ній було записано: “Прохання до всіх професійних, спортивних, туристичних і екскурсійних організацій та державних установ надавати законну допомогу, забезпечувати ночівлю, транспорт, право відвідувати культурні заклади (музеї, виставки, зоо та ботанічні сади) на пільгових умовах”.

Пільгове питання піднімалося на сторінках преси, зокрема в журналі “Культробітник”, який вів постійну рубрику на цю тематику. В одній із статей журналу були надруковані рекомендації: розпочати запис туристів у групи по 5-10 чоловік і водночас здійснювати накопичення коштів. Кожен з учасників майбутньої подорожі, якщо він мав можливості в період відпустки відразу оплатити путівку (30-40 крб.), міг, починаючи з 15 березня до 1 квітня, вносити щомісяця по 5 крб. Обговорювалася піднята проблема і на Першій Всеукраїнській екскурсійній нараді у вересні 1928 року. Позитивним у пільговій політиці було те, що використання пільгових квитків, зокрема в навчальних закладах, перевірялося. У Постанові Народного Комісаріату Освіти “Про час та порядок подавання заяв на екскурсійні квитки” від 19 жовтня 1928 року зазначалося, що ВУЗи використовують квитки не завжди з навчальною метою, деякі навчальні заклади екскурсійні квитки не використовують повністю, в той час, як в інших ВУЗах кількість відпущених Наркомосом квитків не задовольняє їхніх потреб.

Екскурсійні заклади активно співпрацювали з профспілковими організаціями. Адже вони виконували одне завдання: підвищували самоосвіту трудящих, сприяли їх безпосередній участі в соціалістичному будівництві. У такому напрямку здійснювалася вся робота спілок, особливо культурно-освітня, яка стала однією з найважливіших галузей їх діяльності. Масовість була основним чинником профспілкових організацій, що на практиці яскраво проявлялось у здійсненні різноманітних екскурсійних заходів. Саме масовістю відзначалася одна з перших екскурсій, яку організувала культурно-просвітницька комісія Київської ради професійних спілок для своїх членів 9 червня 1919 року. Екскурсія планувалася на пароплавах і була розрахована на 1700 чоловік. Вона мала не тільки розважальний характер (пароплави супроводжували два оркестри, а також український, російський та єврейський хори), а й просвітницький. Для пояснення екскурсантам були запрошені спеціалісти з питань ботаніки та геології.

Екскурсійно-виставочно-музейний відділ Наркомосу, який керував екскурсійною справою, був не спроможний охопити всі підприємства та установи. Він здійснював узагальнення, передавав досвід професійним спілкам, які почали активно розгортати туристсько-екскурсійну діяльність серед робітничої молоді, спрямовуючи її в потрібному політичному напрямку. На початку 20-х років, коли екскурсійний рух ще тільки набував свого розвитку й економічно було важко організувати далекі подорожі, місцеві профспілкові комітети пропонували в основному екскурсії на виробництво, до музеїв, на виставки, екскурсії - прогулянки на недалеку відстань. Саме таку екскурсійну програму в 1925 році практикував для членів своєї профспілки Харківський Губвідділ “Сантруд”. Вони стали учасниками екскурсій на фарфоро-фаянсове виробництво, на завод “Серп і молот”, на радіостанцію, в музей історії партії, в музей ім. Артема, на промислову і сільськогосподарську виставки, в Зоологічний і Ботанічний сади. В екскурсіях взяло участь 347 членів профспілки, ще 405 членів профспілки під час екскурсій - прогулянок відвідало мальовничі райони Харківщини. Такі екскурсії тривали від восьми до п'ятнадцяти годин і забезпечувалися транспортом. Оплату, в середньому по шість карбованців за одного екскурсанта, здійснював Губвідділ. Але потрібно відмітити, що найбільше цікавилися далекими екскурсіями, і економічно міцні профспілки поступово почали їх організовувати. Таку можливість, наприклад, мала профспілка Південної залізниці. Використовуючи свої внутрішні резерви, зокрема можливість забезпечити екскурсантів транспортом, вона в 1925 році організувала 12 екскурсій, у яких взяло участь 527 чоловік. З них шість - далеких, розрахованих на 202 екскурсанта. Профспілка мала широку мережу підрозділів, які звітували за проведену екскурсійну роботу. У1926 році профспілка Південної залізниці організувала 49 екскурсій для 7527 екскурсантів. Це були екскурсії на острів Хортицю, до Сімферополя, Сум, Полтави, Черкас. Перед початком літнього екскурсійного сезону 1927 року, профспілковий комітет Південної залізниці розіслав всім своїм місцевим комітетам повідомлення з грифом “терміново” наступного змісту: “Одним із видів масової культроботи в літній період є екскурсія. Мета екскурсії - охопити по можливості найбільшу кількість членів нашої Спілки для індивідуального і колективного відпочинку, для ознайомлення широких спілкових мас з цілим рядом музейно-історичних пам'яток”. У розпорядження комітету Південної залізниці було виділено два спеціалізованих екскурсійні вагони. Комітет визнавав, що далеких екскурсій буде організовано ще небагато і найбільша кількість членів спілки зможе взяти участь у місцевих екскурсіях у межах залізниці. Але на виконання поставлених завдань вже 11 квітня 1927 року на засіданні бюро культкомісії місцевкому управління Південної залізниці було прийняте рішення: з 22 до 25 квітня провести далеку екскурсію до Севастополя і, у зв'язку з великою кількістю бажаючих, просити для цього надати ще додатково два вагони. У 1927 році понад 4 тисячі членів профспілки Південної залізниці, зокрема Харківських вагонних майстерень, Харківського, Лозовського, Люботинського, Полтавського, Куп'янського, Білгородського залізничних вузлів, змогли побачити багато історичних місць і відпочити під час далеких екскурсій за маршрутами: Харків - Київ, Ростов, Баку, Тифліс, Ялта, Батумі, Краматорськ, Запоріжжя, Дніпробуд, Мінеральні Води.

Екскурсійно-профспілковий рух стрімко зростав. На початку 1928 року Народний Комісаріат Освіти отримав від Всеукраїнської Ради профспілок заяви на екскурсії для 20-ти тисяч своїх членів, від Спілки РОБОС - для 4-х тисяч.

У1928 році профспілки взяли активну участь у створенні Українського мішаного пайового екскурсійного товариства. І в Статуті товариства відзначалося: “Працювати у тісному зв'язку з профспілками”. У рішеннях Першої Всеукраїнської екскурсійної наради, яка відбулася у вересні 1928 року, велика увага була звернута на те, що профспілки на місцях повинні допомагати УМПЕТу в екскурсійній роботі, зокрема розробляти маршрути, вести підготовку кадрів, облаштовувати екскурсійні бази. Профспілки активно були задіяні в роботі екскурсбаз. Вони отримали найбільшу кількість голосів у Радах, які організовувалися і діяли при екскурсбазах. Екскурсійна нарада накреслила шляхи розвитку екскурсійної справи сумісно з профспілками: “лише за спільних зусиль ми дійсно зуміємо обслугувати ту тягу до екскурсій , що є в трудящих, та перетворити екскурсії на один з чинників, що сприяють культурній революції”. Нарада також підняла питання про соціальний захист трудящих. У першу чергу його повинні були вирішувати профспілки: “Треба, щоб профспілки у своїх бюджетах передбачили гроші на екскурсійні поїздки тим своїм членам, які одержують невелику зарплатню. Матеріальні труднощі дійсно ставали на заваді планової організації екскурсійної роботи безпосередньо на промислових підприємствах та в установах. Особливо це стосувалося індустріальних центрів, де була велика загальна кількість робітників, наприклад, таких як Дніпропетровськ. Саме там, на добре відомому заводі ім. Петровського, у 1927 році розпочалася активна діяльність заводського комітету, спрямована на організацію екскурсійної роботи серед робітників. Упродовж перших літніх місяців було проведено 32 екскурсії, переважно місцевого характеру: по Дніпру, на Дніпровські пороги, на Дніпрельстан. Далеких екскурсій було проведено тільки 2. Це було пов'язано з тим, що на 1900 робітників комітет отримав лише 25 пільгових квитків. Отже, питання матеріальної допомоги учасникам екскурсій стояло на першому місці. Більше пільг могли надавати своїм членам великі профспілкові організації. Саме до таких належав Всеукраїнський Комітет Спілки робітників харчової та смакової промисловості. Президія ЦК Спілки підтримувала зв'язок із Москвою. На літо 1929 року вона уклала угоду з акціонерним товариством “Радянський турист” і забронювала 1000 місць, з них - 300 на далекі екскурсії в різні міста Союзу і 700 - до Москви. Всі учасники цих екскурсій забезпечувалися пільговим проїздом: 50% від його загальної вартості Комітет Спілки асигнував на дотації екскурсантам зі своїх коштів - 8500 карбованців. Спілка робітників харчової та смакової промисловості за пільговим тарифом також організувала в 1929 році Першотравневі екскурсії для 44 своїх підприємств за маршрутами: Харків - Баку, Харків - Ленінград, Харків - Київ, Харків - Одеса, Харків - Дніпрельстан. У вартість путівок, яка була від 14 до 35 карбованців входили: проїзд, харчування, проживання. Поступово профспілки все більше почали брати на свій баланс кошти, які спрямовувалися на розвиток туристсько-екскурсійної справи. Це сприяло запровадженню нових форм туристсько-екскурсійного обслуговування, наприклад, таких як туристські поїзди. Звичайно, на той період туристські поїзди потрібні були, в першу чергу, для масової агітаційної пропаганди. Але, незалежно від цього, таке екскурсійне обслуговування сприяло підвищенню загального культурного рівня трудящих, забезпечувало відвідування багатьох історичних місць за короткий період. Тому закономірним було те, що коли Харківська облпрофрада організувала дводенну екскурсію до Києва, в туристський поїзд, розрахований на 600 чоловік, розмістили - 700, зважаючи на велику зацікавленість робітників екскурсією. У 1929 році туристський поїзд, організований Харківською облрадою сумісно з УМПЕТом, знову вирушив у подорож, але вже у більш далеку - до Ленінграду через Москву. її учасниками були 600 екскурсантів. Харківська облрада у тому ж 1929 році ще спромоглася організувати далеку екскурсію для сотень робітників туристським поїздом до столиці Азербайджану - Баку.

Профспілки були одними з ініціаторів організації екскурсій українських письменників до робітничих районів. Для практичного вирішення такої ініціативи 25 травня 1928 року було прийнято Постанову Наркомосу УСРР “Про екскурсії до робітничих районів”. У ній констатувався той факт, що мало вживалося заходів для безпосереднього знайомства робітництва з красним письменством та його творами. Було визнано доцільним скликання спеціальної наради з цього питання у складі заступника Народного Комісара освіти, Голови Всеукраїнського товариства культурного зв'язку із закордоном, Голови культвідділу ВЦРПС, редактора газети “Пролетар”, завідувача Агітпропа ЦК, завідувачів культвідділами ВЦВК гірняків, металістів та хіміків. Завдання наради полягало у сприянні активізації екскурсій письменників, музикантів до робітничих районів і планове їх проведення. Такі екскурсії було організовано до Криворіжжя, Артемівська, Сталіно.

Розширення екскурсійної роботи вимагало від профспілок чіткої організації та планування. Вони вирішували багато питань у цьому напрямку. Почав запроваджуватися інститут організаторів екскурсій на підприємствах і в установах, що не виключало права і можливості кожного з працюючих отримувати поради і довідки про екскурсійні подорожі в центральних екскурсійних закладах. Але практика показала, що загальні довідки про екскурсійні подорожі зручніше отримати на підприємстві. До обов'язків організаторів входило інформування робітників та службовців про маршрути і умови екскурсій, проведення запису на екскурсії тощо. Місцеві комітети доповідали Окружним комітетам про роботу організаторів. Це питання обговорювалося на спеціальних нарадах. Велика увага приділялася також роботі керівників екскурсій, які супроводжували групи, зустрічали їх у місцях прибуття. Від них вимагалося глибоке пізнання тієї місцевості, куди направлялася група. Вони проводили з екскурсантами бесіди попереднього ознайомлення з тими місцями, до яких планувалося проведення екскурсій. Керівні профспілкові органи добивалися наявності чітко розроблених планів організації екскурсій в усіх без винятку місцевкомах. У практику запроваджувалося попереднє оформлення плану кожної екскурсії окремо, який заздалегідь роздавали екскурсантам. Створювалися спеціалізовані організаційні комісії, які через пресу сповіщали про екскурсію жителів тих міст, куди прибували екскурсанти. У туристських поїздах для керівництва екскурсіями формувалися і працювали спеціалізовані штаби. Окрпрофкомітети вирішували питання і проте, щоб у туристському поїзді обов'язково був медпрацівник. Екскурсійна справа на підприємствах заохочувалася. Підкреслювалося, що коли з підприємства в подорож ще компактна група, її можна як слід обслужити, пристосуватися до культурного рівня саме цієї групи. І ця група стане активом заводу. Заводський колектив зуміє зажадати від групи інформації.

Профспілки вивчали і узагальнювали досвід своєї екскурсійної діяльності, використовуючи розроблені ними анкети - звіти, які складалися з п'ятнадцяти питань і глибоко розкривали зміст проведеної роботи. В анкеті потрібно було вказати, з якою метою проводилася екскурсія, які засоби пересування використовувалися, скільки чоловік брали участь в екскурсії, скільки осіб керувало екскурсією, як була розподілена робота між організаторами, в чому визначалася підготовча робота з технічної та організаційної сторони, як була погодинно розподілена програма екскурсії, за які кошти вона проводилася і яка сума була на неї витрачена, чи були зроблені підсумки про позитивні та негативні моменти, що виявилося непередбаченим під час підготовки і проведення екскурсії.

Керівні профспілкові організації проводили статистичні дослідження екскурсійної діяльності своїх низових ланок, зокрема фабрично-заводських місцевих комітетів. І статистика підтверджує постійне зростання екскурсійної діяльності профспілок, спрямованої на загальний розвиток туристсько-екскурсійної справи в Україні. Так, у 1927 році фабрично-заводські місцеві комітети провели 36954 заходи, екскурсії склали від них 1,8%, в 1928 році - 20216 заходів, екскурсії склали 2,7%, у 1929 році - 28981 захід, екскурсії склали 3,5%.

Своє першочергове завдання профспілки вбачали в тому, щоб вплинути на екскурсійний рух, надати екскурсійній справі і туризму певну установку, знайти організаційні форми, які б забезпечували об'єднання і координування всієї екскурсійної роботи в республіканському масштабі, переведення стихійного екскурсійного руху на рейки планово-культурно-виховної роботи.

Таким чином, активна екскурсійна діяльність профспілок сумісно з екскурсійними закладами сприяла загальному розвитку екскурсійної справи в Україні в 20-30-х роках.

У культурному будівництві України на початку 20-х років питання організації освіти займало важливе місце, адже саме в той період відбувався складний процес формування радянської освітньої політики. Велика увага приділялася як ліквідації неписьменності, так і підготовці пролетарських кадрів із вищою освітою. Основне завдання більшовицької влади полягало в тому, щоб змінити й перебудувати організаційні форми навчання й виховання, вкласти в них новий зміст. У середній трудовій, професійній та вищій школах почали запроваджуватися кардинальні реформи, які заклали надійний фундамент для здійснення широкої планомірної програми загальної перебудови освітянської справи. Законодавчо реформування було затверджене “Кодексом законів про народну освіту”, що почав діяти вже з 1922 року. Всі дореволюційні навчальні предмети і виховні методи піддавалися ретельній перевірці та критиці. Багато з них було відкинуто, а серед тих, що залишилися, чільне місце зайняв екскурсійний метод. Відповідно до постанови Народного Комісаріату освіти на основі декрету №5 від 12.05.1919 р. з програм усіх навчальних закладів були вилучені давні мови, релігійні предмети. За рахунок звільнених годин один день на тиждень планувався для культурно-освітньої роботи, зокрема для екскурсій. Розвиток освіти в 20-х роках відбувався у надзвичайно складних політичних, економічних та соціальних умовах, що було особливо відчутним для навчально-виховного процесу шкільних установ, адже вони були початковою ланкою в загальній системі освіти з новим пролетарським ідеологічним змістом, крізь який пробивався потужний струмінь національно-духовного відродження.

Екскурсії зайняли чільне місце в науково-методичному забезпеченні навчального процесу.

Загальноосвітні школи почали активно впроваджувати екскурсії як для підвищення ефективності педагогічного процесу, так і для поєднання навчання з практикою. Під час екскурсій учні знайомилися з виробництвом, господарськими, політичними, культурними установами. Екскурсійні маршрути охоплювали Харків, Донбас, Криворіжжя, Дніпропетровськ та інші господарчо-промислові комплекси України. Екскурсії використовувалися в багатьох ділянках шкільної роботи: громадсько-політичній, антирелігійній, інтернаціональній, військовій, оздоровчій. Але, в першу чергу, вони необхідні були для виконання навчальних програм. Упродовж 20-х років шкільні програми неодноразово переглядались.

Програми були різні за змістом, але всі вони передбачали успішне засвоєння учнями навчального матеріалу. Система планових шкільних екскурсій, пов'язаних із вивченням основних предметів, допомагала учням опановувати теоретичні знання. Екскурсії дійсно стали складовою частиною педагогічного процесу, методом навчання. Вони увійшли окремим предметом до навчальних планів початкової школи. Відповідно до навчального плану семирічної трудової школи, затвердженого Народним Комісаріатом освіти в 1920 році, екскурсії були закладені в основу вивчення курсу “Краєзнавство”.

Система планових шкільних екскурсій, пов'язаних із вивченням шкільних предметів, допомагала дітям опановувати теоретичні знання і пов'язувати їх із практикою під час екскурсій на природу, до культурних, господарських установ, на виробництво. Вчителям надавалися рекомендації щодо шкільного навчання, де книжковий матеріал повинен був доповнюватися живими, активними формами. Добре організована робота під час екскурсій сприяла накопиченню матеріалу для поглиблення знань із багатьох шкільних предметів: природознавства, краєзнавства, суспільствознавства, фізики, хімії та ін. Навчальний матеріал перевірявся і закріплявся на екскурсійних об'єктах. Педагоги шукали більш доцільних і ефективних методів навчання. Книжкового матеріалу для вивчення було недостатньо. Краєзнавчий матеріал, наприклад, рекомендувалося подавати за схемою: книжка і оточення. Екскурсійний метод відповідав багатьом поставленим вимогам. Педагогічна цінність його полягала в тому, що він надавав можливість учням охоплювати всі складні явища, синтезувати той матеріал, який накопичувався у процесі навчальної роботи, розширювати свій кругозір та практичний досвід. У 20-х роках значну увагу було приділено викладанню краєзнавства. Надавалися рекомендації збирати краєзнавчий матеріал саме шляхом екскурсій і проводити тривалі систематичні спостереження, “тому що за одну екскурсію нічого не зробиш”. Шкільне краєзнавство підпорядковувалося завданням школи, але базувалося на досягненнях наукового краєзнавства і тому особливо потребувало використання екскурсійно-дослідницького методу. Під час екскурсій учні перевіряли окремі наукові твердження на матеріалі свого краю. Вони спостерігали, збирали та систематизували досліджені факти, робили потрібні висновки. А також аналізували факти, розроблені наукою, звіряли їх з явищами окремого регіону.

Краєзнавчі екскурсії були частиною навчальних програм як міських, так і сільських шкіл. Краєзнавчі екскурсії використовувалися у шкільних комплексних програмах, підчас проведення яких більше уваги приділялося сучасності. Підкреслювалося, що комплексна тема, тільки тоді стає справжнім дидактичним матеріалом, коли вона є “відтінком живої дійсності”. Тому екскурсії рекомендувалося проводити в “рамках сучасності”. Поступово стрижнем шкільного краєзнавства ставало виробництво.

У 20-х роках відбувалася перебудова школи в напрямку її політехнізації з метою об'єднати не тільки трудове навчання, але й загальноосвітні предмети з виробництвом. Екскурсії також були поставлені на службу політехнізації. Запроваджувалася обов'язкова організація екскурсій на виробництво, в установи, підприємства. З'явився новий термін “виробниче краєзнавство”. Учні працювали ланками за певними завданнями. Зібраний матеріал надавав можливість створювати колекції рослин, тварин, мінералів, ґрунтів, складати схеми процесу виробництва і оформлювати здобутий матеріал у вигляді діаграм, планів, графіків, карт тощо.

Значне місце займали в навчальних програмах екскурсії з суспільствознавства, вивчення якого було визначено важливим чинником суспільно-політичного виховання учнів. Форми і методи викладання цього “надзвичайно потрібного” з політичної точки зору того періоду, предмету, обговорювали на багатьох учительських нарадах та конференціях. Велику увагу було приділено цьому питанню і на першій Окружній нараді викладачів суспільствознавства, яка проводилася в Прилуках у 1928 році. У резолюції наради відмічалося, що з метою удосконалення навчального процесу потрібно обов'язково використовувати активні методи роботи, такі як екскурсійний.

Відзначалося, що екскурсії заслуговують найбільшої уваги викладачів суспільствознавства, тому що екскурсія вводить слухачів безпосередньо в саме життя, знайомить їх зі справами не на словах і не з книг. Екскурсія “оживляла” викладання, робила учнівське життя різноманітнішим, залишала в душах учнів яскравий слід і збуджувала їх цікавість та інтерес до предмету. Екскурсія розглядалася як єдиний комплекс, до якого можуть приєднуватися предмети з різних галузей. У викладанні суспільствознавства вчителі виділяли такі три методичні моменти: 1) Просте засвоєння книжкового матеріалу, оповідання учителя; 2) Наочний момент, учитель зосереджує увагу на якомусь об'єкті, учні пасивно слухають та дивляться, а потім обговорюють цей об'єкт. Сюди відносили “демонстративну” і “дослідчу” екскурсії; 3) Вищий ступінь активного вивчення предмету - його дослідження, до якого відносили дослідну екскурсію. Теорія викладання суспільствознавства була тісно пов'язана з екскурсійною практикою. Наприклад, екскурсія до села доповнювала тему “Зв'язок між містом і селом”. Учні під час екскурсії досліджували і вивчали питання про характерні особливості села, чим воно відрізнялося від міста і в чому полягав зв'язок між містом і селом, робітником і селянином. Учні порівнювали життя селянської і міської родини, селянського двору та великого міського будинку, звертали увагу на те, що всі відмінності залежать від різного характеру праці мешканців міста і села, і повинні були зазначити, які, на їх думку, завдання стояли перед містом і селом щодо зв'язку між ними. Екскурсійні дослідження підтверджували відповіді на запитання: як людність бере участь у виборах делегатів на з'їзди - районні, окружні, всеукраїнські; як організовано було владу на селі до революції і яку участь в ній брала сільська людність, історія Ради села; культурне життя села (хата-читальня, газети, сількори, кількість дітей шкільного віку і відсоток, який охоплювала школа). Екскурсія до сільбуду розкривала питання, як робітничий клас допомагає селу поліпшити своє життя і як підвищення культурного рівня селянина допомагало поліпшувати господарство. Учні досліджували господарство села в цілому, потім вивчали, оцінювали і порівнювали окремі сільські двори з погляду економіки і побуту. Для фіксування екскурсійного матеріалу учням рекомендувалося використовувати схеми, які допомагали в статистичному підрахуванні. Зокрема, якщо потрібно було дослідити, чим торгували магазини або торгівельні заклади, використовувалася схема, яка розкривала наступні питання: характер торгівлі (оптова, оптова-роздрібна, роздрібна); хто торгує (трести і синдикати, акціонерні товариства, кооперація, привізна торгівля); асортимент товарів (для села, для міста, мішаний); район покупців (малий, місто, округа); торгівля разом з ремеслом.

У шкільних програмах суспільствознавства важливе місце займали питання економіки: народне господарство, його розвиток і форми, організація господарської діяльності, загальні економічні явища та чинники. І вже на початку 20-х років почали розроблятися спеціальні екскурсії для учнів у галузі економіки. В основу їх було закладено різну тематику: “Міський базар і торгівля”; “Торгова біржа”; “Ремесла”; “Кустарні промисли” тощо. Наприклад, екскурсія “Торгова біржа” пропонувала вивчення таких питань: біржа як організаційний, удосконалений базар, устрій біржі, правила біржової торгівлі, якими товарами торгують на біржі, в якій формі укладаються і як реєструються угоди, види угод, спекуляція, значення товарної біржі, види бірж.

Рекомендувалися довготривалі екскурсії на село для міських шкіл як органічна частина теми “Сільськогосподарська промисловість”. Організовувалися вони під гаслом: “Більше безпосереднього вивчення життя й природи, й тому більше екскурсій на сільськогосподарське виробництво та в природу”.

Багато екскурсій було включено до шкільних програм із природознавства. Вони розроблялися до кожної теми. Так, вивчаючи тему “Весняне пробудження”, учні здійснювали екскурсії до лісу. Вивчаючи тему “Життя прісних вод”, здійснювали екскурсію на водозабір тощо.

Всі навчальні екскурсії готувались і проводились за єдиною схемою, яка розділялася на три етапи: І - підготовка екскурсії, II - проведення екскурсії, III - опрацювання матеріалів. На першому етапі вирішувалося питання про вибір місця для проведення екскурсії та екскурсійних об'єктів. Проводилася попередня бесіда, розроблявся організаційний план екскурсії. На другому етапі відбувався безпосередній огляд маршруту, дослідження об'єктів, фіксування цікавих явищ, здобування потрібних відомостей. Третій етап передбачав облік та систематизацію матеріалів екскурсії: створення колекцій, складання карт, діаграм, таблиць та написання доповідей.

Школа прагнула виховати в учнів дослідницький підхід до навколишнього світу. І саме на екскурсіях, на практиці відбувався процес дослідження учнями багатьох суспільних та природних явищ. Для проведення екскурсійних дослідів Науково-Педагогічний Комітет Соціального виховання розробив спеціальне приладдя.

Школи підтримували тісний зв'язок із багатьма науковими установами, отримували від них завдання і на екскурсіях проводили потрібні дослідження. Учні однієї з Тульчинських центральних трудошкіл збирали фольклорний матеріал для історико-етнографічної комісії Всеукраїнської Академії Наук, співпрацювали з Харківською науково-дослідницькою кафедрою ботаніки.

Багато учнівських екскурсій і туристських походів проводилося в позашкільний час, але всі вони були тісно пов'язані із загальними освітньо-виховними завданнями школи. Такі екскурсії доповнювали засвоєні учнями знання, ілюстрували їх, а також сприяли вивченню нового матеріалу. Завдання школи полягало в тому, щоб допомогти дітям з'ясувати соціально-економічне оточення, побут, соціально-культурні обставини, адміністративно-господарське оточення, природні умови. Саме таку мету було поставлено і виконано в екскурсіях до Криму і на Кавказ із відвідуванням Донбасу, які здійснили школярі полтавських шкіл влітку 1924 року. Екскурсії ілюстрували знання учнів у природничій, економічній, географічній галузях. Доповнювали відомості з краєзнавства, історії, культури. Знайомили з роботою і життям робітників вугільної промисловості. Позашкільні екскурсії особливо сприяли розвиткові естетичного відчуття. Саме естетичному вихованню приділили велику увагу педагоги Полтавської трудової школи №6 під час організації екскурсії до Криму і Києва. Вони хотіли, щоб надовго залишилися в пам'яті учнів мальовнича панорама Ялти, гора Ай-Петрі, скелі О.Пушкіна та Айвазовського, а також пам'ятники історії та архітектури в Києві: Михайлівський собор, Софія, Володимирська гірка, Хрещатик. Загалом мета кожної екскурсії полягала в тому, щоб навчити дітей сприймати навколишній світ, збуджувати творчу фантазію. Екскурсії надавали можливість відчути епоху, відлуння минулого та історичну перспективу майбутнього. Маршрути позашкільних екскурсій були найрізноманітніші, тривали від одного до двадцяти п'яти днів, охоплювали багато місті сіл. Наприклад, учні, які подорожували за маршрутом Полтава-Крим, відвідували Київ, Канів, Миколаїв, Ялту, Севастополь, Харків. Отже, могли ознайомитись з історичними пам'ятками Києва, могилою-заповідником Т.Шевченка, забудовою берегів Дніпра, із залізорудною промисловістю, Дніпровими порогами, із працею і життям портових робітників, із природою Чорного моря, життям кримського населення, із державними установами столиці України - Харкова. Поступово шкільні екскурсії охопили майже всі регіони України. Педагоги прагнули прилучити учнів до історичних цінностей свого краю, розширити навчальні програми екскурсійним методом наочного пізнання природних явищ і тих процесів, які відбувались у суспільстві. Практично набуті знання під час екскурсії, безпосереднє знайомство з пам'ятками історії, природи, культурою і звичаями різних регіонів України та інших республік стимулювали пізнавальну активність учнів, наближали їх до життя. Екскурсії вчили не просто дивитися, а й спостерігати.

Значення екскурсій у шкільній системі було цілком очевидним. Школи організовували їх вже на початку 20-х років. У1921 році відділ народної освіти Золотоніського району проводив значну підготовчу роботу з організації екскурсій під час літніх канікул. У 1922 році, відповідно до календарного плану відділу народної освіти, екскурсійну діяльність розгорнули школи Богуславського повіту. Екскурсії, які організовували в 1924 році 12 шкіл і 4 дитячих будинки міста Полтави, були заплановані для 836 учнів. Із них тільки 268 учнів 1-ої трудової школи готувалися стати учасниками 7 екскурсій.

У тому ж, 1924 році, для 427 учнів та 53 вчителів 13 трудових шкіл і двох дитячих будинків м. Києва було намічено екскурсії до Канева, Севастополя, Ленінграда, Москви.

Кількість учасників екскурсій постійно зростала. Якщо в 1925-26 навчальному році в екскурсіях, проведених школами Полтавської Окрінспектури побувало 484 учні, то вже в 1926-27 навчальному році - 1114. Сільські школи мали менше можливостей для організації позашкільних екскурсій порівняно з міськими. Це було пов'язано з економічними труднощами, географічно-регіональним віддаленням від центральних доріг і міст та ін. Але потяг сільських учнів до пізнання свого краю та інших республік, до подорожей був надзвичайно великим. Що й відмітили в листі до Полтавської Окрінспектури вчителі Добрівської семирічної трудової школи в 1924 році: “Готуємося на екскурсію до міста Харкова, куди учні виявили надзвичайно велике бажання поїхати. Екскурсія ця, на нашу думку, повинна дати дуже багато”. Учні цієї невеликої школи дійсно могли отримати можливість ознайомитись із життям великого міста - із столицею України, відвідати музеї, освітні установи, театри, закріпити свої знання з фізики, політекономії під час виробничих екскурсій на заводи та фабрики. З метою підвищення культурно-освітнього рівня учнів, сільські школи докладали багато зусиль для організації екскурсій. І вже в 1924 році 10 сільських шкіл Київської та Шевченківської областей надали можливість школярам ознайомитися з видатними пам'ятками і історією багатьох міст України; у Криворізькій окрузі були передбачені екскурсії для 310 учнів і 22 педагогів. Відповідно до плану екскурсіями до Криму, Кавказу, Кривого Рогу, Асканії Нової були охоплені учні з шкіл Катеринославської округи.

Екскурсії проводилися в основному 1-3-денні, в своїй окрузі або до Харкова - столиці України, до древнього Києва, до промислових центрів України, таких як Криворізький басейн тощо. Звичайно, потяг до багатоденних екскурсій за межі республіки був великий. Але проведення далеких екскурсій вимагало чималих витрат.

Незважаючи на економічні труднощі, долаючи всі складності, пов'язані з організаційними моментами, школи розгорнули велику роботу в напрямку проведення і далеких екскурсій: до Криму, Москви, Ленінграда, Північного і Південного Кавказу, навіть до Уралу. Далекі екскурсії мали велике значення для освітньо-виховної роботи з учнями. Вони поширювали світогляд, підвищували активність. У 1924 році 18 шкіл міста Полтави організували 17 далеких екскурсій. П'ятнадцять київських шкіл - 11 далеких екскурсій.

Значним був виховний вплив екскурсійної справи на становлення молодої людини, особливо в дитячих установах Соцвиху. Громадянська війна залишила без батьків тисячі дітей. Тільки в дитячих установах Харкова виховувалося 6 тисяч колишніх безпритульних. Вони отримували там не лише засоби для існування, але й освіту, підготовку, необхідну для самостійної трудової діяльності. Вихованці дитячих будинків опановували знання відповідно до навчальних програм трудової школи. У дитячих будинках широко застосовувалися нові навчально-виховні методи. І серед них - екскурсійний. У 1923 році це відмічала у своєму річному звіті Харківська Окрінспектура. Центр роботи з вихованцями дитячих будинків округи зосереджувався на активних методах виховання, зокрема - на екскурсійному. Проводилися екскурсії по місту, на річку, до лісу. Суспільствознавчі та природничі екскурсії проводило багато дитбудинків. Наприклад, Данилівський і Миново-Рашинський Харківської округи під час екскурсії знайомили своїх вихованців із Харковом, як зі столицею України, індустріальним, культурним центром. Харківський дитбудинок ім. Артема організував екскурсії до Москви. Екскурси, туристські походи як важливий метод, спрямований на підняття загальної культури людини, використовував в своїй роботі педагог А.С.Макаренко. У 1929 році він організував для комунарів перший літній похід до Москви. Пізніше такі походи традиційно проводилися щорічно. У 1930 році комуна в повному складі здійснила похід до Криму. Проживали комунари на березі моря. Вони провели багато екскурсій по Криму, під час яких ознайомилися з історичними пам'ятками Ялти, Севастополя та інших південних міст. Школярів дуже цікавили далекі походи, розраховані на 2-3 дні. Вони йшли пішки, жили у своєрідних умовах, виконували свої пісні. туристський екскурсійний музейний профспілка

Екскурсії активно впроваджувалися у шкільних закладах як освітньо-виховна форма роботи з дітьми. Під час екскурсій вони розширювали свій кругозір, набували нових знань.

У школах працювали краєзнавчо-екскурсійні гуртки, які практикували далекі екскурсії. Кожна подорож і екскурсії надавали гуртківцям багатий матеріал для краєзнавчої роботи. Учні брали участь у “Зіркових походах”, до яких міські і сільські школи готувалися заздалегідь. Учні міських шкіл йшли до села, а сільські школярі в цей час здійснювали екскурсії по місту. Популярним у 20-ті роки було проведення естафет. Це могла бути декада, або місячник з багатьох питань громадсько-політичної роботи. І завжди естафета включала розробку нових екскурсійних маршрутів. Із метою пропаганди екскурсійної справи серед учнів, у школах проводилися тематичні вечори. Спочатку учні самі ставали учасниками екскурсій. На вечорі вони складали усний звіт про свою подорож, представляли цікаві експонати на виставці, готували і показували цікаву виставу, проводили вікторину на екскурсійну тематику.

У жовтні 1930 року було офіційно затверджено Статут Центральної дитячої екскурсійної станції Народного Комісаріату освіти та Центрального Бюро Комуністичного Дитячого Руху ЦК ЛКСМ України. Основне спрямування роботи станції полягало в тому, що вона керувала через місцеві дитячі екскурсійні бази організацією дитячих екскурсі й, подорожей по УСРР та СРСР.

При станції була створена центральна екскурсійна база. Працівниками станції була розроблена мережа дитячих екскурсійних баз для Народного Комісаріату Освіти та ЦК ЛКСМУ, скликались інструктивні наради для місцевих робітників у справах екскурсійної роботи з дітьми та дитячого туризму. Працівники ЦДЕС консультували школи, клуби, гуртки та загони юних піонерів із питань дитячого туризму, висвітлювали досвід роботи у пресі. На станції була створена методична комісія, яка видавала методичну літературу. Керівництво станції заслуховувало звіти громадських організацій та добровільних товариств про проведену ними екскурсійну роботу з дітьми, розглядалися їх плани. Плани роботи станції затверджував Наркомос та ЦК ЛКСМ України.

Екскурсії та походи також були дійовими чинниками оздоровлення дітей. У1928 році роботу Наркомату охорони здоров'я з питання “Проведення дитячої оздоровчої кампанії в 1927р. та план проведення її у 1928р.” було заслухано на засіданні Малої Президії ВУЦВК УСРР. У рішенні Президії відмічалося, що на рівні з іншими оздоровчими заходами обов'язково потрібно ввести у практику організацію екскурсій. Піднімалося питання про використання екскурсій у дитячих оздоровчих установах. Рекомендувалося не робити їх надто далекими, перед початком екскурсії накреслювати її план, виділяти цікаві пункти для огляду. Школам також рекомендували звернути увагу на літні оздоровчі екскурсії, їх проведення особливо було необхідно для шкіл великих промислових міст і районів. І вони організовували масові екскурсії, походи за місто, на природу, а також відкривали оздоровчі табори та піонерські майданчики. За літній сезон 1928року 6340 школярів - дітей працівників відділень тільки Південної - залізниці оздоровилися в таборах та піонер майданчиках. Вони активно включалися в різноманітні природничі екскурсії - прогулянки. Бюджет оздоровчої кампанії по 33 округах України в 1927 році становив 1488391 карбованців, у 1928 - 1752571 карбованець. У 1928 році бюджет відповідно зріс на 18%. Головне завдання шкільних екскурсій полягало в тому, щоб виховати в учнів розуміння важливості екскурсійної роботи.

Отже, незважаючи на труднощі, політичне спрямування, екскурсійний рух серед школярів поширювався, активно використовувався у навчальному і виховному процесі школи.

20-ті роки були періодом становлення нової системи середньої професійної та вищої освіти в Україні. Зруйноване громадянською війною та більшовицькою політикою “воєнного комунізму” народне господарство у процесі відбудови відчувало потребу у спеціалістах багатьох професій. Це обумовило формування мережі навчальних закладів різних профілів. Так, у 1921 році в Україні працювало 426 профшкіл, 200 технікумів, 38 інститутів, а в 1923 році вже 705 профшкіл, 394 технікуми і 41 інститут. Досить широкого розмаху набуло у ті роки висуванство й тисячі робітників і селян займали керівні посади в різних галузях народного господарства, поповнювали зростаючий управлінський апарат. А для цього потрібно було бути компетентним, мати певну наукову освіту. Партія розгорнула велику роботу по формуванню кадрів нової радянської інтелігенції. Середня та вища школи, як і інші ланки освіти, стали ареною широкомасштабних експериментів. Одним з них був класовий підхід до навчання, коли до навчальних закладів приймалися учні переважно робітничо-селянського походження. Оскільки освітній рівень цієї молоді був дуже низьким, створювалась ціла мережа підготовчих навчальних закладів - професійних шкіл, робітничих факультетів, які в доступній формі проводили навчально-виховну, культурно-освітню роботу, намагаючись “дотягти” учнів до можливості продовжувати навчання в середніх і спеціалізованих вищих навчальних закладах. У цих умовах екскурсійний метод було визнано як ефективний метод навчання. Вже 1 лютого 1919 року Відділ Народної Освіти Тимчасового Робітничо-Селянського Уряду України постановив, що освітня діяльність вищого навчального закладу складається з організації лекцій, виставок, з'їздів та екскурсій. Потрібно підкреслити, що питання про роль і місце екскурсійного методу в навчальних закладах перебувало на контролі державних освітянських керівних установ. Такий контроль не був випадковим; екскурсійному методу, насамперед, надавалось значення засобу політичного виховання так само, як і всій екскурсійній справі. Звичайно, більшовики не відкидали повністю значення екскурсій для підвищення ефективності навчального процесу. Екскурсії поглиблювали знання студентів, здобутих на лекціях і семінарах, допомагали на практиці вивчати виробництво. Отже, включення екскурсій до навчальних програм вищих і середніх навчальних закладів стало вимогою часу. Найбільш цілеспрямовано використовували екскурсійний метод у навчально-виховному процесі інститути народної освіти, педагогічні технікуми, курси підготовки та підвищення кваліфікації вчителів. Вони готували тисячі освітян. Так, у 1926-27 навчальному році у педагогічних інститутах навчалося 6337 студентів, а в технікумах - 8834. Система освіти того періоду, відповідно до ідеологічного спрямування, потребувала не просто вчителя-предметника, а вчителя-пропагандиста, провідника ідей соціалістичних “звершень”. Застосування екскурсійного методу відкривало великі перспективи ідейного впливу на кожну молоду людину. У педінститутах, у зв'язку з цим, розгорнулася підготовка вчителя-організатора екскурсійної справи. Перед майбутніми вчителями ставилося важливе завдання не тільки сприймати, а й вивчати екскурсійну методику, щоб потім шляхом самостійного проведення екскурсій, формувати у школярів новий світогляд. Крім того, на екскурсійному матеріалі базувалося викладання майже всіх шкільних предметів. Отже, студентів, як майбутніх вчителів історії, географії, природничих наук, хімії, фізики, суспільствознавства, краєзнавства, чекала попереду велика екскурсійна практика. Підготовка керівників екскурсій у педагогічних закладах була пов'язана ще з таким важливим чинником як поглиблене вивчення студентами основ психології. Психологічними аспектами екскурсійної справи займалися Науково-Педагогічний Комітет, спеціалісти, науковці. Зокрема, професор І.М.Гревс навіть увів спеціальний термін для визначення цієї психологічної секції, а саме: “подорожувальність”. Вчений підкреслював, що в цьому понятті приховано глибокий психологічний зміст. Теоретик екскурсійної справи професор Б.Райков відмічав особливу яскравість і піднесеність відчуттів у подорожі. Люди стають веселішими, більш товариськими, так, ніби разом з традиційним оточенням, вони залишили десь позаду себе тягар своїх буденних переживань і придбали нову просвітлену психологію. В цілому, процес викладання у педагогічних закладах відбувався за такою схемою: лекції, семінарські заняття, лабораторні, екскурсії. Екскурсії поділялись на навчальні та пізнавальні. На першому плані, звичайно, були навчальні. Вони використовувались як метод вивчення студентами основних теоретичних дисциплін. Такі екскурсії активно впроваджувалися, наприклад, у Полтавському інституті народної освіти. Весь теоретичний лекційний матеріал опрацьовувався студентами під час практичних екскурсійних занять. Лише в 1925-26 році було проведено 30 навчальних екскурсій. Вони були різноманітними за тематикою: виробничі (на промислові підприємства), управлінські (у державні установи), природничі (що допомагали вивчати явища природи) тощо. Для студентів Житомирського інституту народної освіти організовувалися екскурсії до Волинського центрального музею, де вони знайомилися з експонатами та проводили практичні заняття в лабораторії музею з природознавства. В інституті діяв педагогічний музей. Його створенню сприяли навчально-наукові екскурсії студентів. Студенти самі проводили екскурсії по музею для школярів округи. Тільки за період з 15 липня до 1 жовтня 1923 року музей відвідало 950 екскурсантів. Практикувалися екскурсії в Ніжинському інституті народної освіти. Викладачі кафедри історії, культури і мови брали участь у наукових екскурсіях, проводили навчальні та загальноосвітні екскурсії для студентів Ніжинського інституту, а також для екскурсійних груп, які прибували до Ніжина з інших міст України. Студенти інституту вивчали історію Ніжина, для них організовувалися екскурсії до будинку Мазепи, до архіву тощо. Вони також здійснили екскурсію до Москви. Викладачі та аспіранти інституту проводили екскурсії по Ніжину з відвідуванням архівів для школярів Києва та Чернігівського інституту народної освіти. Планово проводилися ілюстративні та дослідницькі екскурсії під час вивчення у педагогічних вузах і технікумах курсу з краєзнавства. Мета таких екскурсій полягала в тому, щоб навчити студентів екскурсійної техніки, яка їм буде необхідна в майбутньому для вивчення довкілля екскурсійним методом. Після закінчення екскурсій студенти детально вивчали досліджені матеріали і використовували їх для виступів на конференціях. Значну увагу приділяли екскурсійній практиці в Корсунському технікумі. Студенти були учасниками тижневих краєзнавчих екскурсій. Вони досліджували Корсунь, його околиці і села за 40-50 кілометрів від Корсуня. Вивчали не тільки природу, а й економічні та суспільні явища. Такі екскурсії проводилися під час весняних та осінніх триместрів. Весняні екскурсії в Канівський район на Дніпро, на Шевченкову могилу, стали в педтехнікумі традиційними . На основі матеріалу, зібраного на екскурсіях, було створено природничо-краєзнавчий музей. З метою популяризації краєзнавства викладачі та студенти технікуму організовували екскурсії для вчителів району. Зокрема, у 1928 році учасникам серпневої вчительської наради було прочитано лектором технікуму А.Фещенко доповіді на теми “Геологічна історія Корсуня та його околиць”, “Краєзнавство, його зміст, значення, історія й методика”. Для вчителів було також організовано екскурсію “Природа Корсунських островів на річці Рось та утворення на цій території заповідника природи”. Навчальні екскурсії впроваджувалися в Лубенському педтехнікумі. Одна з таких екскурсій відбулася за маршрутом Лубни - Київ - Канів через Прохорівку і Золотоношу. Екскурсія була розрахована на чотири дні. Велике враження на студентів у Каневі справила зустріч із Іваном Ядловським, що більше півсотні років стеріг могилу Т.Шевченка. Він, за спогадами студентів, є “пам'ятником часів Тараса Григоровича”. На початку 20-х років третина вчителів початкової школи не мала середньої освіти, а в школах другого ступеня понад 40% вчителів не мали вищої освіти. З метою політичного виховання та підвищення кваліфікації працівників освіти, у 1921 році Народний Комісаріат освіти розробив “Положення про обов'язкове навчання на перепідготовчих курсах робітників соціального виховання”. У Положенні відмічалося, що відвідування екскурсій, а також лекцій, семінарів та інших практичних занять для курсантів є обов'язковим. Екскурсійні програми використовувалися в навчальному процесі курсів перепідготовки вчителів і в подальші роки. У травні 1928 року Народний Комісаріат Освіти звернувся до всіх Окріно з пропозицією організувати на курсах виробничі екскурсії до місцевих заводів та фабрик.