Екскурсійна діяльність в Україні у радянський час і в період незалежності

Для вчителів, які підвищували свою кваліфікацію на педагогічних курсах і семінарах Київського губернського Будинку Освіти, проводилися далекі науково-навчальні екскурсії та подорожі. Наприклад, 1923/24 навчальному році для них була організована така екскурсія за маршрутом Київ-Ленінград-Москва-Харків-Київ з метою вивчення роботи шкіл цих міст і ознайомлення з їх культурним життям. До участі в екскурсії було залучено 40 осіб.

Екскурсії, як обов'язкові заняття, входили до навчальної програми курсів підвищення кваліфікації вчителів Полтавської губосвіти. Вони були різні за тематикою: педагогічні, природничі, краєзнавчі. Учасники педагогічних екскурсій відвідували колонію ім. М.Горького, шкільні виставки, табори юних ленінців.

Екскурсії, як метод удосконалення навчального процесу, широко впроваджувалися на робітничих факультетах, у технічних інститутах і технікумах, професійних школах, причому тут вони проводилися особливо часто - 8-10 разів на рік і становили обов'язковий елемент загального викладання для таких предметів як географія, історія, краєзнавство, країнознавство, соціально-економічний мінімум. Екскурсії здійснювалися з дослідницькою метою. Наприклад, для студентів Луганського робітфаку в 1924р. заплановано було провести дослідницьку екскурсію історичного напрямку. Адміністрація робітфаку зверталася до Всеукраїнського Комітету охорони пам'яток мистецтва та старовини за дозволом провести в околицях Луганська розкопки кургану.

Дев'ятнадцять студентів інженерно-будівельного факультету Харківського технологічного інституту у 1923році вивчали в Москві конструкції сучасних будівель, роботу креслярських майстерень московських вузів. Ще 30 студентів закріплювали на практиці теоретичний матеріал під час екскурсії на Волховбуд.

У 1924 році студенти Катеринославського будівельного робітничого вечірнього технікуму вивчали найновітніші досягнення в будівельній справі як учасники екскурсії за маршрутом: Катеринослав-Москва-Волховбуд. Робітничий технікум народного господарства розробляв спеціальні програми екскурсій для різних навчальних дисциплін. Студенти, учасники екскурсій, мали виконати багато практичних завдань. У 1923 році 66 студентів було задіяно в екскурсії на Донбас, мета якої полягала в обстеженні діяльності підприємств кам'яновугільної, металургійної та соляної промисловостей.

Потрібно підкреслити, що незважаючи на витрати, навчальні заклади використовували екскурсії для удосконалення навчально-виховного процесу і підвищення загального кругозору студентів.

Екскурсії підвищували майстерність учнів професійних шкіл. Вони організовувалися відповідно до профілю навчання. Так, Обіточенська сільськогосподарська школа проводила екскурсії до Криму для вивчення садівництва та виноградарства. У1924 році у такій екскурсії взяло участь 33 учні.

Потрібно відмітити, що на Україну для проведення екскурсій із навчально-науковою метою організувалися групи студентів із Росії, зокрема з Ленінграду. У1924 році до Народного Комісаріату Освіти України звернулася комісія з питань організації наукових праць та екскурсій Головного управління професійної освіти СРСР. Комісія організовувала для студентів практикум у вигляді етнографічних екскурсій із дослідженням українського села в різних регіонах України. Зокрема, Овруцького повіту на Волині, Київського, Канівського повітів на Київщині, Сергієвського повіту на Чернігівщині. Перед практикою студенти пройшли спеціальну підготовку на етнографічному факультеті Ленінградського географічного інституту, в музеї антропології і етнографії Російської Академії Наук і в Українському відділі Російського музею.

У навчально-виховному процесі вищих і середніх навчальних закладів України велику роль відігравали пізнавальні загальноосвітні краєзнавчі екскурсії та подорожі. Основна їх мета полягала в загальному знайомстві з історією, географічним положенням, природничими особливостями краю, визначними пам'ятками міст і сіл багатьох районів України та інших союзних республік. Екскурсії відкривали світ, піднімали загальний культурний рівень студентства. Саме вони найбільше наближувались до туризму в сучасному розумінні цього терміну. Викладачі неодноразово підкреслювали їх необхідність для підвищення ефективності як навчального, так і виховного процесу. Про це, наприклад, яскраво свідчить лист дирекції Таращанської механічної профшколи від 8 березня 1924 року: “Оскільки учні школи в основному є сільський елемент, який не бачив, у більшості випадків, не лише заводу, але й залізницю, просимо включити нашу школу в загальний план екскурсій. Вони для нашої школи дуже бажані”. Влітку 1924 року для 65 учнів і викладачів Таращанської механічної профшколи було заплановано екскурсію до Києва, Канева, Миронівки. Велику роботу щодо організації пізнавальних екскурсій проводив Харківський губернський відділ професійної освіти. Так, у 1924 році для 2 тис. студентів і викладачів 47 навчальних закладів були заплановані подорожі на Кавказ (Північний і Південний), екскурсії до Москви, Ленінграда, Криму, Астрахані, Нижнього Новгорода, Асканії-Нови. Традиційно щороку влаштовував туристські подорожі та екскурсії для своїх студентів Полтавський педагогічний технікум ім. Драгоманова. У1927 році студентам було запропоновано підвищити свій культурний рівень шляхом знайомства з визначними пам'ятками Ленінграда, Москви, Криму. Навчальні короткочасні екскурсії поступово переростали у туристські поїздки з оздоровчою, пізнавальною метою.

Отже, екскурсійна справа в 20-30-ті роки займала важливе місце в системі освіти України. Незважаючи на ідеологічну спрямованість, екскурсії та туристські подорожі підносили загальний культурний рівень студентсько-учнівської молоді. Екскурсійно-туристська діяльність у середніх і вищих навчальних закладах стала важливою складовою туристсько-екскурсійного руху в Україні у 20-30-х рр. XX ст.

У 20-ті - на початку 30-х років у надзвичайно складних політичних, економічних, соціальних умовах відбувалося національно-культурне відродження українського народу.

Науковці широко впроваджували екскурсійний метод із метою вивчення проблем історії України, краєзнавства, природознавства, рідної мови, охорони пам'яток. Це великою мірою сприяло розбудові української культури, формуванню національної свідомості народу. Прикладом такого підходу може бути праця видатного краєзнавця, одного з фундаторів екскурсійної справи в Україні, професора ВУАН В.І.Щербини - “Історичний начерк. Минувшина Києва та його пам'ятники”. Цей нарис було визнано “дуже корисним для екскурсій по Києву”. Між Всеукраїнським видавництвом і В.І. Щербиною було укладено договір про видання брошури накладом 20 тисяч примірників, що для того часу було немалим тиражем. У брошурі В.І. Щербини читачів приваблював детальний опис історичних місць Києва, визначних подій. Тому не дивно, що вона стала основою для проведення багатьох екскурсій по місту.

Початок 20-х років був періодом бурхливого розвитку науки. У1922 році в багатьох містах України діяло понад 30 наукових установ, серед них у Харкові: Асоціація натуралістів Півдня Росії, Інститут сприяння розповсюдженню природничих знань, Редакційний Комітет по виданню праць професора Потебні, Ботанічний інститут; у Києві: Український Геологічний Комітет, Сільськогосподарський Науковий Комітет, Ботанічний сад; в Одесі: Археологічний інститут, Музей Товариства Історії старожитностей, Географічна Комісія, Метеорологічна станція, Бібліографічне товариство.

Майже всі наукові установи широко застосовували екскурсії. Причому вони здійснювались не тільки на терені України, а й спрямовувались за її межі, що часто викликало певні непорозуміння з місцевою владою в інших республіках СРСР. У зв'язку з цим Укрнаука у 1928 р. видала Постанову “Про екскурсійні правила науково-дослідних установ”, в яких регламентувала дії науково-дослідних інститутів, лабораторій, ботанічних садів щодо проведення екскурсій.

Особливо активно екскурсійно-дослідну роботу проводили наукові комісії, комітети, товариства Всеукраїнської Академії Наук, які займалися краєзнавчими дослідженнями.

Чотири комісії утворив історико-філологічний відділ Академії для порайонного вивчення історії України: Комісію Києва і Правобережної України під керуванням члена-кореспондента Академії В.І.Щербини, Комісію Степової України під керуванням М.М.Ткаченка, Комісію Лівобережної України під керуванням О.Ю.Гермайзе, Комісію Західної України під керуванням Ф.Я.Савченка. Основою роботи комісій були наукові екскурси. Комісія Степової України у зв'язку з Дніпрельстаном розробила план обстеження території порогів нижнього Дніпра. З метою їх вивчення вона провела комплексну екскурсію на Дніпрельстан. Комісія Києва і Правобережної України на основі екскурсійних досліджень підготувала матеріал для збірника “Київ та його околиця”, ювілейної збірки розвідок з історії Києва В.І.Щербини, нового провідника (путівника) по Києву, з коротким, але повним і всебічним оглядом історії міста.

У1928 році, з нагоди десятиріччя Всеукраїнської Академії Наук, була прийнята постанова про видання ювілейного путівника по Києву, його околицях та по установах ВУАН з малюнками, схемами, маршрутами. Для цього спеціально створили екскурсійно-виставкову підкомісію і окремо ще одну підкомісію з фахівців екскурсійної справи, яку очолив В.І.Щербина. Взагалі, підготовкою видання займались видатні вчені: М.С.Грушевський, Ф.Я.Ернст та ін. Для обговорення змісту путівника проводились спеціальні засідання. Видати його спочатку вирішили на 5-ти, а потім - на 7-ми аркушах друку з 40 ілюстраціями. До путівника додавався детальний план Києва українською мовою та латиною.

Такі путівники як результат глибоких екскурсійно-наукових досліджень актуальні і сьогодні. їх із впевненістю можна рекомендувати як методичні посібники туристсько-екскурсійним організаціям, вищим навчальним закладам із підготовки кадрів для сфери туризму.

Культурно-історична Комісія Академії Наук виряджала наукові екскурсії в околиці Ніжина, на Остерщину, Полісся, територію Дніпрельстану, Херсонщину. Головним завданням Комісії було обстеження і збирання етнографічних матеріалів, які розкривали світогляд селян і соціальні стосунки, які існували в давні часи.

Екскурсії працівників відділу етнології продовжувались по два-три тижні. Збирали багато цінних експонатів для музею. Досліджувались різні ділянки народного побуту, переважно народне будівництво. У 1925 році етнологічний і антропологічний відділи ВУАН охопили всю Україну мережею екскурсійних маршрутів і дослідних станцій.

Систематичні дослідницькі екскурсії Етнографічної Комісії у великій мірі сприяли виконанню основних її завдань: збиранню пам'яток народної творчості, поширенню етнографічних знань серед суспільства і об'єднанню місцевих етнографів. Екскурсії відповідно наміченого плану проводились на Чернігівщині, Київщині, Волині, Пирятинщині, Поділлі, Куршині, Молдавській Автономній республіці, у болгарських колоніях Херсонщини, Одещини, Криму.

Археологічний Комітет з 5-ма комісіями працював у двох напрямках - охорони пам'яток матеріальної культури та організації наукового їх дослідження. Все це досягалось шляхом організації експедицій, дослідницьких екскурсій і подорожей. Були обстежені Золота Брама, Братство, Андріївська церква, Лавра - у Києві, Бернардинські будівлі в Заславлі, археологічні об'єкти на Черкащині.

Особливо багато зробила для розвитку екскурсійної справи в Україні Комісія краєзнавства ВУАН. На краєзнавчих конференціях розглядались питання методики проведення екскурсій. Готувався науковий матеріал з історико-екскурсійного у краєзнавства, який було покладено в основу просвітницьких історичних екскурсій.

Цікаві фауністичні екскурсії проводила Зоологічна Секція Академії на Волині, Поділлі, по Київщині з метою збирання експонатів для музею. Науковці Ботанічного саду організовували екскурсії по садах і парках Києва, Броварському лісництву для оформлення гербарію. ВУАН заснувала ще й біологічну секцію, відпускала кошти на влаштування близьких і далеких екскурсій.

Одна з наукових Комісій Академії працювала в Ленінграді, займалась дослідженням української історії, письменства та мови, сприяла проведенню студентських наукових етнографічних екскурсій із дослідження українського села в його перехідному періоді від старого до нового побуту. Екскурсії проводились на Волині, Чернігівщині, Київщині, у Канівському повіті. На основі здобутого матеріалу один із студентів підготував доповідь до Всеукраїнського з'їзду краєзнавців у 1925 році на тему: “Нові завдання етнографії в дослідженні сучасного побуту населення України”.

Дослідницькі екскурсії організовував Кабінет українського мистецтва, який утворив мережу кореспондентів по всій Україні. У наукових екскурсіях ВУАН брала активну участь фотографічна лабораторія. її керівник розробляв маршрути денних екскурсій, наприклад у Асканію-Нову. Досліджені там екскурсійні об'єкти допомогли йому створити фільм про відомий заповідник.

ВУАН приділяла увагу і громадській екскурсійній діяльності.

Наприклад, у Договорі про культурне шефство Академії наук над містом Сталіно (Донецьк) у пункті шостому відзначалась як нагальна потреба “Організація якнайшвидшого екскурсійного зв'язку між Сталіно і Києвом”. Це по суті були перші паростки соціального туризму в межах України.

Всеукраїнська Академія Наук мала цілу мережу своїх філій - Наукових товариств у багатьох містах України. І не тільки у великих - Харкові, Одесі, Катеринославі, але й у Бахмуті, Шепетівці, Вінниці, Малині, Кам'янці-Подільському.

Товариства працювали в різних галузях науки, що вивчали історію, геологію, природу, математику, етнографію, музичне мистецтво та ін. Але всіх їх об'єднувало головне завдання: широка наукова і громадсько-освітня діяльність. У здійсненні цього завдання значну роль відігравало застосування екскурсійного методу.

Велику роботу в цьому напрямку проводило Харківське наукове товариство. З квітня 1926 року при Президії Товариства почало діяти екскурсійно-лекційне бюро. Воно мало своїм завданням організацію наукових екскурсій як місцевих по Харкову з околицями, так і по Україні і по СРСР. Через брак коштів та пільгових квитків для проїзду екскурсантів залізницею далекі екскурсії зразу влаштувати не вдалося, але бюро налагодило з цього приводу зв'язок із різними державними, професійними та громадськими установами й організаціями. Бюро погодилось давати своїх керівників для екскурсій, які організовувались на кошти цих професійних і громадських організацій.

У природничій секції Товариства окремо була створена ще й екскурсійна комісія, яка влаштовувала своєрідні семінари з методики екскурсійної роботи.

Крім лекцій, проводились методичні екскурсії для “Досліду природи”. Соціально-історична секція Товариства розробляла питання історії, первісної культури, етнографії, археології, соціології. Наукові екскурсійні подорожі давали багатий матеріал для публікацій, доповідей, наприклад, “Враження від подорожі по історичних місцевостях України” П.Хоткевича. Товариство також проводило велику краєзнавчу роботу і в своїх звітах підкреслювало: “Краєзнавча робота мусить бути значно підсилена, причому кожна секція та Товариство в цілому повинні організовувати постійні краєзнавчі комісії, що взяли б на себе всебічне планове вивчення Харківщини та, зокрема, міста Харкова, в їх минулому і сучасному”.

Потрібно відзначити, що такі краєзнавчі дослідження Наукових товариств ставали ґрунтовним базисом для розвитку туристсько-екскурсійної справи в Україні.

Активно організовувало екскурсії Одеське наукове товариство, зокрема природничо-математична секція для вивчення географії, геології, флори і фауни одеських лиманів. За 1928-29 роки з цією метою було проведено 29 екскурсій.

Шепетівське наукове товариство в своїх “Записках” друкувало звіти про характер та наслідки досліджень під час наукових екскурсій. Наприклад, цікаві дані було вміщено про археологічне обстеження берегів річки Горинь, яке проводилось у 1928 році і тривало 13 днів. За цей період було зареєстровано 372 кургани, 2 городища. Головний висновок звіту полягав у “нагальній потребі таких дослідницьких екскурсій”.

Товариство подільських природознавців поставило собі за мету екскурсії для збору природничо-історичних експонатів для музеїв, які сприяли б розвитку інтересу до природних багатств рідного краю. За активну участь в екскурсіях Товариство ухвалило видавати дипломи і грошові премії.

Географічне товариство в Києві, як відзначалося в його статуті, проводило наукові екскурсії, щоб збирати первісний матеріал з фізичної географії, статистики, зоології, ботаніки.

Полтавське наукове товариство одним з головних завдань поставило перед собою об'єднувати всіх членів на ґрунті наукової праці, переважно для вивчення Полтавщини; проводити наукові обстеження краю за допомогою галузей науки шляхом анкет, екскурсій, розкопок; влаштовувати виставки, відкривати музеї, присуджувати різні почесні нагороди і видавати грошову допомогу за наукові праці по вивченню краю; вживати відповідних заходів до охорони пам'яток старовини, мистецтва, побуту, природи.

Наукові екскурсії розглядались як основний метод дослідницької роботи в науково-дослідних інститутах, про що свідчить спеціально розроблене Положення НКО УРСР. Базою організації екскурсій ставали наукові кафедри. Якщо враховувати, що в Україні у 1923 р. працювало 78 науково-дослідних кафедр, в тому числі у Харкові - 36, у Києві - 18, в Одесі - 14, Катеринославі - 8, Кам'янці-Подільському - 1, в Ніжині - 1, то можна зрозуміти, якого розмаху набула екскурсійна діяльність у 20-х роках.

У плані організації екскурсійної роботи особливо відзначалася Всеукраїнська Наукова Асоціація Сходознавства. Вона виряджала наукові екскурсії з метою всебічного вивчення та дослідження радянського і закордонного Сходу. Вся екскурсійна робота погоджувалась з Укрнаукою. В Асоціації працювало екскурсійне бюро, яке організовувало екскурсії до Туркестану, Кавказу, Криму, Поволжжя, Сибіру. Потрібно підкреслити, що, незважаючи на відсутність матеріальної бази, Асоціація у 1927 році спромоглася відрядити велику екскурсію за маршрутом: Харків-Одеса-Суец-Сінгапур-Шанхай-Владивосток, в якій брали участь студенти ХІНГ. Вони, завдяки заходам Асоціації, були прийняті на той рейс безкоштовно, як команда пароплава. Асоціація сприяла оформленню закордонних паспортів на пільгових умовах, наприклад, це було зроблено для слухачів курсів східних мов.

Цікаво, що ВУНАС фактично стала на шлях поєднання в екскурсіях двох завдань: з одного боку, поширення знань і приємного розважального відпочинку у подорожі - з другого. Таку форму проведення екскурсій вона вважала “дуже своєчасною, життєво цікавою” і висунула пропозицію щодо заснування в Україні загального Екскурсбюро.

Таким чином, є всі підстави твердити, що 20-ті - початок 30-х років були періодом активного розвитку екскурсійної справи в Україні. Екскурсії стали невід'ємним компонентом краєзнавчого руху, провідниками якого виступали видатні українські вчені-краєзнавці М.С.Грушевський, В.І.Щербина, О.Ю.Гермайзе, М.В.Шарлемань та багато інших. їх діяльність була спрямована на вивчення історії народу, його культури, творчості, пам'яток історії. У наукових установах і закладах екскурсійний метод також використовувався з метою поглибленого вивчення природних ресурсів України, її корисних копалин, сировини, потрібних для економічного піднесення молодої республіки.

Проте науковим екскурсіям, як і краєзнавчому руху, в умовах міцніючої більшовицької держави не судилося довгого життя. Основна маса провідних вчених-краєзнавців, а також ентузіасти краєзнавчого руху в областях були звинувачені в націоналізмі, проти них було сфабриковано ряд політичних справ, вжито репресій.

Розвиток екскурсійної діяльності в 20-30-х роках в Україні був тісно пов'язаний із розгортанням культурного будівництва. Нова влада всі його сфери брала під свій контроль. Але всупереч політичним тенетам, на Україні відбувалося національно-культурне відродження. Йшло формування національної науки, освіти, музейної справи, краєзнавства, пам'яткоохоронної роботи. У всіх цих напрямках активно був задіяний екскурсійний метод.

Упродовж 20-30-х років склалась структура вітчизняних краєзнавчо-екскурсійних закладів, був створений механізм пільгової політики у забезпеченні ефективності їх роботи.

Екскурсійна діяльність зайняла чільне місце в системі освіти України. Екскурсії були невід'ємною складовою навчально-виховного процесу і формою позашкільної роботи з учнівською і студентською молоддю. За видами екскурсій найбільшу питому вагу складали виробничі.

Наукові Комісії Товариства Академії Наук: Комісія Києва і Правобережної України, Степової України, Лівобережної України, Культурно-історична Комісія здійснювали екскурсійно-дослідну роботу. Екскурсійній справі приділяли увагу також Київське, Харківське, Одеське, Шепетівське, Полтавське наукові Товариства, Всеукраїнська Асоціація Сходознавства.

Біля витоків екскурсійної справи стояли такі видатні науковці як М.Грушевський, О.Гермайзе, М.Ткаченко, В.Щербина.

Екскурсійний рух особливо активізувався в період створення мережі музеїв: краєзнавчих, художніх, історичних. Вони проводили наукові й освітні екскурсії. їх відвідувало тисячі екскурсантів, число яких постійно збільшувалося, що було пов'язано з проведенням позамузейних екскурсій. Саме в музеях почали створюватися й відкриватися перші екскурсійні бюро.

У період “українізації” (1923-1933 рр.) спостерігалось стрімке піднесення краєзнавства. Краєзнавчі дослідження було покладено в основу наукових пізнавальних екскурсійних маршрутів, тематика яких постійно розширювалася. Екскурсійна справа також зі своєї сторони сприяла розвитку музеєзнавства і краєзнавства, особливо, пам'яткоохоронної роботи. Екскурсанти мали можливість вивчати найвіддаленіші місця України і Союзу, складати кадастри пам'яток історії, культури й природи.

У 30-х роках наукові дослідження, музейна справа, краєзнавчий і пам'яткоохоронний рух в умовах міцніючої тоталітарної держави поступово згортали свою діяльність. Але саме вони були передумовою становлення туристсько-екскурсійної справи в Україні в 20-х роках і заклали підґрунтя для її подальшого розвитку.

У радянський період керівництво екскурсійною діяльністю поступово зосереджується в руках більшовицької держави під невсипним партійним контролем. Першою радянською екскурсійною організацією було Бюро шкільних екскурсій Народного Комісаріату освіти РРФСР, створене у 1918 році.

До розробки проблем екскурсійної діяльності були залучені провідні вчені, педагоги, спеціалісти в галузі музейної справи, позашкільної та культурно-освітньої роботи. Екскурсія починає набувати нової пізнавально-виховної функції, стає однією з форм ідейно-політичного виховання радянських людей.

12 квітня 1918 року В.І.Ленін підписав декрет Раднаркому РРФСР “Про зняття пам'ятників, споруджених на честь царів та їх слуг, і створення проектів пам'ятників Російській Соціалістичній Революції”. У містах почали з'являтися нові пам'ятники, які ставали об'єктами екскурсій по пам'ятних історико-революційних місцях.

У1924 році з'явилися перші екскурсії, присвячені життю і діяльності вождя революції В.І.Леніна

Радянський уряд високо оцінював значення екскурсій на промислові та сільськогосподарські підприємства в системі навчання і виховання школярів.

Виходячи з зазначеного, виробничі екскурсії були включені до планів навчально-виховної роботи шкіл, що, у свою чергу, потребувало від вчителів знання методики екскурсійної діяльності. У країні створювались нові навчальні заклади з перепідготовки вчителів та підготовки кадрів екскурсійних працівників. Проводився пошук важелів державного управління екскурсійною діяльністю.

У 1920 році вся культурно-просвітницька робота, у тому числі і екскурсійна, була передана Головному політико-освіт-ньому комітету (Головполітосвіті) Наркомосу, який очолювала Н.К.Крупська. В комітеті був створений екскурсійно-виставочний відділ.

Для концентрації всієї роботи у 1929 році було створено Товариство пролетарського туризму РРФСР, згодом - Всесоюзне добровільне товариство пролетарського туризму і екскурсій. Екскурсійну роботу очолило Державне екскурсійне акціонерне товариство “Радянський турист”, яке організувало роботу в 23 містах і курортних місцевостях країни, спрямувало роботу з розширення екскурсійної тематики.

У 30-х рр. туристсько-екскурсійна діяльність стає одним з найважливіших напрямків в діяльності радянських профспілкових організацій.

У квітні 1936р. Центральний Виконавчий Комітет СРСР прийняв постанову про передачу керівництва туризмом та екскурсіями Всесоюзній Центральній Раді Професійних Спілок (ВЦРПС), створивши при ній Центральне туристсько-екскурсійне управління (ЦТЕУ), а у республіках, краях, областях-туристсько-екскурсійні управління (ТЕУ). Екскурсійне обслуговування почало розглядатися як одна з форм комуністичного виховання трудящих.

Наприкінці 30-х років екскурсії проводились також дитячими туристсько-екскурсійними станціями (ДТЕС), лекційно-екскурсійними бюро при управліннях культури виконавчих комітетів Рад великих міст, екскурсійними бюро при краєзнавчих, історико-революційних та меморіальних музеях.

У роки Великої Вітчизняної війни вся діяльність туристсько-екскурсійних закладів була підпорядкована завданням військового часу, справі воєнно-патріотичного виховання воїнів Червоної армії і молоді.

Перший повоєнний план розвитку народного господарства СРСР на 1946-1950 рр. містив основні напрямки відновлення економіки, промисловості, сільського господарства, культурного будівництва. В планах першої повоєнної п'ятирічки відводилось певне місце і завданням відродження туристсько-екскурсійної роботи.

Профспілкові організації вже на початку 1945 року вжили конкретні заходи для її відновлення. В рішенні Секретаріату ВЦРПС від 24 квітня 1945 р. зазначалось: “відновити діяльність Туристсько-екскурсійного управління ВЦРПС і його територіальних управлінь з метою показу і ознайомлення трудящих з героїкою Великої Вітчизняної війни, соціалістичним будівництвом у нашій Батьківщині, зростанням культури народів СРСР, економікою, географією, природними багатствами країни; популяризації науково-природничих знань, а також пропаганди туризму як масового культурного відпочинку трудящих СРСР”.

Упродовж 1945-1948 рр. була відновлена діяльність територіально-екскурсійних управлінь у Москві, Ленінграді, у Криму, на Кавказі, у Краснодарському краї, у Києві, Свердловську та інших містах; відновлено 17 союзних маршрутів, що діяли до війни, а також розроблено декілька нових. Паралельно поліпшувалась екскурсійна робота, розроблялись все нові екскурсії з загальноосвітніх і спеціальних тем. їхня кількість зростала з року в рік. У 1946 році екскурсії для туристів проводились із 50 тем, у 1947 році - з 102, у 1948 році - з 160, в 1949 році - з 332.

У повоєнний період в екскурсійній програмі значне місце відводилось воєнно-історичній тематиці. Об'єктами показу стали пам'ятники бойової слави, місця битв, меморіальні комплекси, присвячені героїзму радянських воїнів, партизанів, всього радянського народу, пам'ятники героям війни, місця масових поховань воїнів і мирних жителів - жертв фашизму; у містах виникають нові площі, вулиці, названі іменами героїв Великої Вітчизняної війни. Набуває подальшого розвитку історико-революційна, літературна, виробнича та інша тематика екскурсій.

У цілому за змістом екскурсії на той час класифікувались за 14-ма напрямами: по місцях життя і революційної діяльності вождів революції, історико-революційної тематики, воєнно-історичної, історико-архівної, науково-природничої, із соціальної реконструкції міст, мистецтвознавчі (літературознавство, театрознавство, образотворче мистецтво); географічні, геологічні, археологічні, біологічні, агротехнічні; виробничо-побутові, із соціалістичної перебудови села (до колгоспів).

У липні 1962 році Президія ВЦРПС прийняла постанову “Про подальший розвиток туризму”, в якій підводились підсумки роботи Центрального туристсько-екскурсійного управління і визначались конкретні заходи щодо подальшого розвитку туризму та екскурсій.

При ВЦРПС був створений новий керівний орган Центральна рада з туризму (з 1969 року - Центральна рада з туризму та екскурсій (ЦРТЕ). Відповідно в Україні була створена Українська республіканська рада по туризму та екскурсіях.

Значною віхою в розвитку туризму та екскурсій стала прийнята в травні 1969 році постанова ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС “Про заходи по дальшому розвитку туризму та екскурсій у країні”.

У постанові зазначалось, що “екскурсії - не тільки форма відпочинку, але й важливий засіб підвищення культурного рівня та ідейно-політичного виховання населення... Туристські походи та подорожі, знайомство з пам'ятками історії та культури, з природою рідного краю, з досягненнями в економіці, науці і культурі сприяють вихованню у радянських людей любові до Радянської Батьківщини, вірності революційним, бойовим і трудовим традиціям нашого народу”. Постанова визначала завдання - перетворити туризм та екскурсії на значну галузь обслуговування населення. У постанові також зазначалось, що управління туризмом та екскурсійною справою повинна здійснювати ВЦРПС. При Міністерстві культури СРСР було вирішено зберігати екскурсійні організації, а Міністерству освіти запропоновано створити Центральну дитячу туристсько-екскурсійну станцію для посилення організаційно-методичного керівництва туристською та краєзнавчою роботою серед школярів.

У постанові були визначені конкретні заходи щодо створення матеріальної бази туризму, розширення мережі туристських та екскурсійних установ, розвитку подорожей із використанням різних видів транспорту, залучення до туристських походів та екскурсій широких верств населення. Практична реалізація цих завдань покладалась на Центральну раду з туризму та екскурсій, при якій для керівництва всією екскурсійною роботою було створено спеціальний структурний підрозділ - Головне екскурсійне управління (ГЕУ), при республіканських, крайових, обласних, міських, районних радах - бюро подорожей та екскурсій або екскурсійні бюро.

Важливе значення для розширення масштабів екскурсійної роботи мала постанова Президії ВЦРПС від 9 липня 1971 році “Про заходи по дальшому поліпшенню екскурсійної роботи”. Цей документ визначав місце екскурсій у діяльності профспілок. У постанові відмічалось, що профспілкові та туристсько-екскурсійні організації повинні розглядати екскурсії як невід'ємну частину ідейно-виховної та культурно-масової роботи профспілок. Були визначені заходи щодо підвищення ідейно-політичної спрямованості і пізнавальної цінності екскурсій, поліпшення методичної роботи екскурсоводів і підготовки екскурсійних працівників.

Постанова надавала право комітетам профспілок сплачувати 70% вартості екскурсій та подорожей на маршрутах вихідного дня за рахунок коштів профспілкового бюджету, передбачених на культурно-виховну роботу, що, безсумнівно, сприяло більш широкому залученню трудящих до участі в екскурсіях та подорожах місцевими маршрутами вихідного дня.

У1973 році була прийнята постанова ВЦРПС “Про подальше підвищення ідейно-політичного спрямування туристсько-екскурсійної роботи”, яка націлила на підвищення рівня організації екскурсійної роботи, розробку нових тем екскурсій, що були присвячені пропаганді досягнень радянських людей у різних сферах життя.

Особлива увага надавалась поліпшенню туристсько-екскурсійної роботи з молодим поколінням. Постановою ВЦРПС, ЦК ВЛКСМ, Міністерства освіти СРСР і Державного комітету Ради Міністрів СРСР з професійно-технічної освіти “Про заходи по дальшому поліпшенню туристсько-екскурсійної роботи серед школярів і учнівської молоді” (1972 р.) були визначені завдання з використання туризму і екскурсій з метою комуністичного виховання, всебічного розвитку, активного і пізнавального відпочинку підростаючого покоління.

Події суспільно-політичного життя надавали відчутних імпульсів активізації туристсько-екскурсійної діяльності. Так, новому піднесенню екскурсійної роботи сприяло святкування 30і річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні. Зросла чисельність екскурсій на воєнно-патріотичні теми, з'являлись нові тематичні екскурсії. Наприклад, Київське бюро подорожей та екскурсій розробило екскурсію “Місцями оборони Києва у Великій Вітчизняній війні”.

Подальший розвиток екскурсійної роботи, вдосконалення її форм і методів було пов'язано з виконанням рішень XXV з'їзду КПРС (лютий, 1976р.).

У листопаді 1976 року відбулась Всесоюзна методична конференція “Актуальні проблеми екскурсійної роботи у світлі рішень XXV з'їзду КПРС”. На ній були обговорені питання подальшого підвищення ефективності ідеологічної роботи засобами екскурсійної пропаганди; пропаганди на екскурсіях рішень і матеріалів XXV з'їзду КПРС і втілення їх у життя, а також підвищення якості екскурсійного обслуговування і подальшого вдосконалення туристсько-екскурсійної роботи.

Постанова ЦК КПРС “Про 60-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції” (1977 р.) мобілізувала екскурсійні установи всієї країни на розробку і створення екскурсій, присвячених цій визначній події. Керуючись зазначеним документом, екскурсійні установи підготували екскурсії: “Початок нової ери”, “Шляхами братніх республік” тощо.

У зв'язку з прийняттям нової Конституції СРСР були створені екскурсії, присвячені цій важливій події в житті країни: “Конституція в дії”, “Наші депутати”, “Бережіть мир” та ін.

Активна робота в екскурсійних установах була розгорнута у зв'язку з підготовкою та проведенням 110-ої річниці від дня народження В.І.Леніна. У постанові ЦК КПРС “Про 110-річницю від дня народження Володимира Ілліча Леніна” (1980 р.) зазначалось, що необхідно звернути особливу увагу на виховання трудящих на прикладах життя і діяльності В.І.Леніна, на бойових, революційних і трудових традиціях Комуністичної партії і радянського народу.

Керуючись цією постановою, Центральна рада з туризму та екскурсій надіслала до всіх підвідомчих екскурсійних установ методичний лист “Про підготовку екскурсійних установ профспілок до 110-ої річниці від дня народження Володимира Ілліча Леніна”.

Екскурсійні установи розробили спеціальні залізничні, теплохідні, автобусні і авіаційні маршрути по ленінських місцях.

У1980 році екскурсійні установи профспілок проводили екскурсії історико-революційного змісту з 1400 тем. Близько 400 з них були присвячені життю і діяльності В.І.Леніна, його соратників, історії Комуністичної партії Радянського Союзу.

На піднесення і вдосконалення форм і методів туристського і екскурсійного обслуговування населення була спрямована постанова ВЦРПС “Про заходи щодо розвитку місцевого туризму і екскурсій серед трудящих” (1977 р.), в якій було поставлено найважливіше завдання Центральній раді з туризму та екскурсій: подальше вдосконалення активного відпочинку трудящих і учнівської молоді, масовий розвиток місцевого туризму і екскурсій, організація подорожей та екскурсій для трудівників села. Розвитку і вдосконаленню екскурсійної справи в СРСР сприяла також участь Центральної ради з туризму та екскурсій у підготовці та проведенні у Москві Ігор XXII Олімпіади (1980 р.).

Постановою бюро Української республіканської ради по туризму та екскурсіях від 28 серпня 1978 року було затверджено “Комплексний план заходів з підготовки до Олімпіади-80 на 1978-1980рр.” У VII розділі “Інформаційно-пропагандистська робота і реклама” визначалась спрямованість екскурсій: “У ході екскурсій і в спеціальних екскурсіях на спортивну тематику, а також у лекціях (бесідах) пропагувати турботу партії та уряду про розвиток фізичної культури і спорту в країні, розповідати про хід підготовки до “Олімпіади-80”, про радянський спосіб життя в умовах розвинутого соціалізму”.

Київська міська рада по туризму та екскурсіях розробила окремий план заходів з ідейно-політичної роботи серед радянських та іноземних туристів у період Олімпіади-80. До Олімпіади-80 були розроблені нові екскурсії “Київ-Олімпійський”, “Старти Олімпійських перемог”, “Олімпіада-80 - свято миру і дружби”.

Спільно з Київською організацією товариства “Знання” у червні 1978 року був створений лекторій для інтуристів іноземними мовами. Лекторами товариства були прочитані лекції для інтуристів із суспільно-політичної тематики: “Ленінські принципи зовнішньої політики СРСР і нової Радянської Конституції”, “Роль радянських профспілок у житті радянського суспільства” та ін.

За станом на 31 липня тобто за сім місяців 1980 року, у місті Києві для радянських туристів було організовано 2 899 екскурсій, для іноземних - 906 екскурсій.

У жовтні 1980 року ЦК КПРС, Рада Міністрів СРСР і ВЦРПС прийняли постанову “Про подальший розвиток і вдосконалення туристсько-екскурсійної справи в країні”, у якій зазначалось, що «внаслідок заходів, вжитих у роки дев'ятої та десятої п'ятирічок (1970-1980 рр. - авт.), туристсько-екскурсійна справа перетворилась на значну галузь обслуговування населення, надійно увійшла в побут радянських людей, стала дійовою формою пропаганди завоювань Великого Жовтня, успіхів комуністичного будівництва, важливим засобом виховання трудящих, зміцнення їх здоров'я”.

Постановою було визначено конкретні заходи щодо подальшого розвитку туристсько-екскурсійної справи, зростання обсягів і підвищення якості обслуговування, вказано на необхідності більш повного використання можливостей туризму та екскурсій з метою поліпшення ідейно-політичного, трудового і морального виховання трудящих і учнівської молоді.

Було рекомендовано посилити контроль з боку партійних органів за ідейним змістом туристської і екскурсійної роботи, більше уваги приділяти підбору, розстановці та ідейно-політичному вихованню кадрів туристсько-екскурсійних закладів.

У постанові ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ, прийнятій у липні 1985 року “Про заходи щодо розвитку туризму і вдосконалення обслуговування населення на 1986-1990-і на період до 2000 року” підкреслювалась особлива роль туризму та екскурсій в ідеологічному вихованні трудящих, у широкій пропаганді досягнень країни, її економіки, науки і культури.

Втілюючи в життя рішення з'їздів КПРС, постанов ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ, туристсько-екскурсійні заклади розробляли нові цикли екскурсій, присвячених визначним подіям, що відбувались у країні, вдосконалювали форми і методи диференційованого підходу до екскурсійного обслуговування.

Помітних успіхів набули зрушення в теорії та методиці екскурсійної справи. Вдосконалювались форми і рівень підготовки екскурсоводів. Питання теорії та методики екскурсійної справи постійно обговорювались на Всесоюзних та республіканських методичних конференціях.

17 березня 1976 року Президія Центральної ради з туризму та екскурсій ухвалила постанову “Про подальше поліпшення роботи з кадрами туристсько-екскурсійних установ”, яка націлювала на підвищення вимог до екскурсоводів.

У відповідь на цю постанову туристсько-екскурсійні організації України розгорнули активну роботу.

Так, за ініціативою Київської міської ради по туризму та екскурсіях, 21 жовтня 1976 року було прийнято постанову Секретаріату Київського міського комітету Компартії України “Про створення курсів підвищення політичної освіти і ділової кваліфікації екскурсоводів” на базі Будинку Політосвіти Київського міського і Київського обласного комітетів партії. Набули поширення і такі форми роботи з екскурсоводами, як науково-методичні конференції, усні журнали.

Упродовж 1978-1979рр. були проведені конференції: “60 полум'яних літ” (присвячена 60-річчю комсомолу), “Олімпіада 80-х - свято миру і дружби”; усні журнали: “Країна моя - доля моя”, “Співаю про тебе, моє місто”.

Щорічно при бюро подорожей та екскурсій працювали курси з підготовки нових екскурсоводів. Перевага віддавалась людям з вищою історичною або філологічною освітою.

Існувала система прослуховування і взаємопрослуховування екскурсоводів.

14-15 лютого 1976 року була проведена республіканська методична конференція “Актуальні завдання екскурсійної роботи у світлі рішень ХХV з'їзду КПРС”. У рекомендаціях конференції зазначалось, що в екскурсійному обслуговуванні трудящих провідною постаттю є екскурсовод.

Від нього, в першу чергу, залежить ідейна спрямованість і наукова достовірність екскурсії, глибинне висвітлення матеріалу, форма його подання. Екскурсовод - це пропагандист ідей партії. Він покликаний яскраво і переконливо розповідати радянським людям про досягнення соціалістичного суспільства, розривати радянський спосіб життя, надихати їх на активну творчу працю в ім'я комунізму.

Все це вимагає прискіпливої уваги до підбору, підготовки і виховання кадрів екскурсоводів.

Кожний екскурсовод повинен повсякденно підвищувати свої ідейно-політичні знання, вдосконалювати ділову кваліфікацію, бути на рівні сучасних завдань, які ставить партія перед робітниками ідеологічного фронту.

У постанові президії Української республіканської ради по туризму та екскурсіях від 30 травня 1978 року “Про підсумки роботи Республіканських зональних туристських курсів у 1977-1978 навчальному році”, зазначалось, що перепідготовку пройшли понад 7,5 тис. працівників різних категорій. Підготовку екскурсоводів здійснювали також виші навчальні заклади на факультетах громадських професій.

Всю ідейно-політичну, методичну і тематичну роботу екскурсоводів проводили методичні відділи бюро подорожей та екскурсій.

З метою визначення ідейно-політичного рівня екскурсоводів проводились суспільно-політичні атестації.

З року в рік зростали вимоги до професійної майстерності екскурсоводів. Міжвідомча рада з туризму та екскурсій (створена у 1980 р.) 29 листопада 1983 року ухвалила пропозиції, підготовлені ЦРТЕ, з підвищення професійної майстерності екскурсоводів. Був введений порядок підготовки і підвищення кваліфікації екскурсоводів. Система навчання і вдосконалення знань екскурсоводів передбачала три ступені навчання: навчання на курсах підготовки нових екскурсоводів, підвищення кваліфікації екскурсоводів, перепідготовка екскурсоводів на цільовому семінарі. Були визначені терміни, тривалість і періодичність навчання.

Упродовж кожного п'ятиріччя всі екскурсоводи мінімум двічі проходили навчання: на курсах підвищення кваліфікації (216 год.) і на одному з цільових семінарів (72 год.).

Серед важливих завдань діяльності туристсько-екскурсійних організацій Української РСР була робота з молоддю, що проводилась спільно з комсомольськими та іншими органами, її основна мета полягала у формуванні майбутнього покоління людей політично активних, працелюбних, здатних і готових до захисту своєї Батьківщини.

27 вересня 1974 року Рада Міністрів УРСР прийняла постанову “Про заходи з подальшого розвитку молодіжного туризму в Українській РСР”, яка забезпечила сприятливі умови для піднесення молодіжного туристсько-екскурсійного руху.

Важливою формою ідейно-політичного і патріотичного виховання радянської молоді були Всесоюзний похід комсомольців і молоді по місцях революційної, бойової та трудової слави Комуністичної партії і радянського народу і Всесоюзна туристська експедиція радянської молоді “Моя Батьківщина - СРСР”, у проведені яких брали активну участь комсомол і туристські організації.

Всесоюзний похід і експедиція перетворились на масовий патріотичний рух радянської молоді. Щорічно в них брали участь близько 30 млн. чол.

У липні 1981 року було затверджено нове Положення про Всесоюзний похід комсомольців і молоді по місцях революційної, бойової та трудової слави Комуністичної партії і радянського народу, що визначило його цілі та завдання. До основних напрямів діяльності можна віднести наступні:

виховання молоді на революційних традиціях Комуністичної партії і радянського народу;

виховання на бойових традиціях радянського народу та його Збройних Сил;

виховання на трудових традиціях робітничого класу і колгоспного селянства.

Важливим напрямом туристсько-екскурсійної діяльності у справі патріотичного виховання молоді була Всесоюзна туристська експедиція “Моя Батьківщина - СРСР”, яку проводило понад 15 років (до 1987 року) Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” ЦК ВЛКСМ спільно з туристсько-екскурсійними і громадськими організаціями, органами народної освіти. На території України тільки у 1985 року було прокладено 15 нових маршрутів цієї експедиції. Загальна кількість її учасників становила 2,3 млн. юнаків і дівчат. Серед них робітників - 9%, сільської молоді - 5%, службовців - 3%, учнів шкіл - 38% , ПТУ - 18%, студентів вузів - 15%, учнів технікумів - 12%.

Як правило, туристські організації республіки присвячували проведення експедиції “Моя Батьківщина - СРСР” визначними датами в історії республіки. У 1985 році спільно з органами освіти, культури, охорони пам'яток історії та культури проводились туристські заходи, присвячені 40-річчю Великої Перемоги, створювалися обласні героїко-патріотичні клуби, розширювалися мережі маршрутів вихідного дня і об'єктів експедиції. Тематичні зустрічі відбулися під гаслами: “Салют, Перемого!” і “Фестиваль. Мир. Праця”.

Із року в рік зростала мережа туристських баз для прийому і обслуговування учнів шкіл і ПТУ. Для учасників Всесоюзного походу по місцях революційної, бойової та трудової слави Комуністичної партії і радянського народу було розроблено понад 17 тис. маршрутів - походів рідним краєм з відвідуванням історичних місць.

Застосувався і такий вид екскурсійної роботи як виробничі екскурсії для школярів. Учні відвідували заводські музеї, зустрічались із ветеранами праці, переможцями соціалістичного змагання.

Наприклад, Миколаївське бюро подорожей та екскурсій спільно з міським відділом народної освіти здійснювали “Комплексну програму екскурсійного обслуговування школярів”. Школярам (з першого по десятий клас) пропонувався цикл із 3-4 екскурсій, який враховував вікові особливості учнів та завдання навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі. Учні професійно-технічних училищ м. Запоріжжя починали навчальний рік із ознайомлення з історією міста. Традиційними були тематичні автобусні екскурсії “Від з'їзду до з'їзду” та інші.

Радянська влада надавала належної уваги розвитку і дитячого туризму.

Усередині 1950-х рр. дитячий туристсько-краєзнавчий рух вилився у Всесоюзні експедиції піонерів і школярів. Ними керували ЦК ВЛКСМ і Центральна ДЕТС. Експедиції очолювалися спеціальними штабами, що публікували в “Піонерській правді” конкретні завдання, систематично висвітлювали діяльність школярів у цих експедиціях. Експедиції мали явно політизований напрям і були присвячені визначним датам в історії радянської держави - 40-річчю радянської влади, 90-річчю від дня народження В.І.Леніна тощо.

1951-1955 рр. для дитячо-юнацького туризму були періодом його масового розповсюдження та розвитку. Здійснювалася велика кількість екскурсій та походів по рідному краю. У цей час почали виникати профільні туристські табори. У 1955 році у Москві пройшла Всесоюзна конференція юних туристів.

Все більша кількість учителів у ці роки використовує туризм як ефективний засіб виховання. Саме на цих засадах будував свою туристсько-краєзнавчу та екскурсійну роботу В.О.Сухомлинський. Він вважав одним з найголовніших завдань учителя відкрити перед вихованцями всі джерела, якими живиться велике почуття любові до Батьківщини. Це - природа рідного краю, рідне село, місто, колгосп, де працюють батьки. Пізнання Батьківщини здійснювалося на уроках, екскурсіях, в уявних подорожах по країні, походах по рідному краю, маршрути яких з кожним роком розширювалися (від околиць села до Москви, Ленінграда, Білорусії, Молдавії). Ідеї всебічного розвитку особистості в туристсько-краєзнавчій діяльності все більше проникали у середовище творчо працюючих вчителів і вихователів.

У 1960 році Міністерство освіти СРСР затвердило “Положення про обласні, крайові, республіканські дитячі екскурсійно-туристські станції”, яким було визначено цілі, завдання та сфера їх діяльності. На станції покладався обов'язок разом з інститутами вдосконалення вчителів, палацами та будинками піонерів проводити семінари, підготовку турорганізаторів, наради, навчальні походи, конференції, консультації для піонервожатих, вчителів, керівників туристсько-краєзнавчих гуртків.

У результаті активізації туристсько-краєзнавчої роботи в школах та позашкільних закладах утворювалися краєзнавчі гуртки й музеї, роль яких у навчально-виховній роботі з учнями значно зросла. Зібраний туристами і краєзнавцями матеріал широко використовувався вчителями на уроках історії і суспільствознавства, літератури, географії, біології.

Учні ряду шкіл та гуртківці позашкільних закладів брали активну участь у масових геологічних походах, проводили пошук нових родовищ корисних копалин і місцевих будівельних матеріалів, а також обстежували водні ресурси, допомагали в закладанні нових садів, ягідників, парків, оберігали історичні пам'ятки.

Наприкінці 1970-х на початку 1980-х рр. у ряді регіонів країни активізується туристсько-краєзнавча робота в початковій школі, що ґрунтується на реалізації комплексного підходу у виховному процесі. Набуває широкого розповсюдження така форма туристських зльотів-змагань, як контрольно-комбінований маршрут (ККМ), де активний туризм сполучається з пізнавальною діяльністю та елементами морального виховання.

Значну роль у розвитку дитячо-юнацького туризму у 1970-80-х рр. відіграло розроблене в 1977 році Міністерством освіти СРСР “Положення про республіканські, крайові, обласні та окружні станції юних туристів”, у якому зазначалося, що вони є інструктивно-методичними та організаційними центрами туристської, краєзнавчої та екскурсійної роботи зі школярами.

На початку 1980-х років значне місце в туристсько-краєзнавчій роботі займає військово-патріотична тематика (експедиція “Літопис Великої Вітчизняної війни”, операції “Обов'язок”, вахта Пам'яті тощо).

Ретроспективний огляд розвитку молодіжного і дитячого туризму в колишньому Радянському Союзі в цілому і Радянській Україні зокрема доводить, що впродовж усього розвитку радянської системи народної освіти туристсько-екскурсійна діяльність розглядалася як один з ефективних засобів виховання, займала чільне місце в системі виховної роботи, була покликана виховувати свідомих будівників комуністичного суспільства.

Розвиток масового туристсько-екскурсійного руху в Україні в 70-80-х роках XX ст. обумовлювався комплексом соціально-економічних, культурно-освітніх, природно-географічних та інших чинників.

Хрущовська “відлига” створила передумови для певного піднесення соціально-економічного рівня життя, підвищення реальної заробітної плати. Причому, зростання заробітної плати відбувалося на фоні штучно створюваної стабільності цін на продукти харчування та предмети першої необхідності.