Радіаційний, хімічний, біологічний захист та інженерна підготовка артилерійських підрозділів

Для проведення часткової СО підрозділів, які здійснюють марш або знаходяться у другому ешелоні, необхідно з дозволу старшого командира зупинити колону підрозділу на обочині дороги з інтервалом не менше 10 м між машинами, дотримуючись виконання заходів маскування. Особовий склад із повним спорядженням та зброєю залишає свої машини та повзводно відходить у бік на відстань 25-30 м. Біля техніки залишаються водії та ті, хто виділені на допомогу їм для проведення СО. У підрозділах для обробки гармат залишається необхідна кількість особового складу, який визначає командир. Відведений особовий склад за командою командира взводу проводить ДДД особистого озброєння і часткову санітарну обробку. Водії та ті, хто був виділений їм на допомогу для СО техніки, після закінчення часткової СО теж проводять ДДД особистого озброєння та часткову санітарну обробку. По закінченні обробки особовий склад займає свої місця на ОВТ.

Під час наступу підрозділів у першому ешелоні після виходу із зараженого району часткова СО проводиться за наказом командира підрозділу самостійно кожною обслугою (підрозділом). У разі, коли неможливе припинення виконання бойових завдань, СО проводять із використанням короткочасних пауз при веденні бойових дій із дозволу старшого командира.

В обороні, якщо обставини не дозволяють змінювати район, часткова СО проводиться безпосередньо на зайнятій ВП. Після залишення зараженого району проводяться санітарна обробка особового складу та СО озброєння, техніки і матеріальних засобів підрозділів.

Повна СО батареї може проводитися при знаходженні її як на марші, так і на ВП. При знаходженні батареї на марші СО проводиться із використанням своїх табельних засобів (ДК-4 або ІДК-1 із порошком СФ-2у). При знаходженні батареї на ВП СО проводиться із використанням табельних засобів (ДК-4 або ІДК-1, ТДП). Спочатку обслуги проводять обробку САУ (гармат), техніки, озброєння і боєприпасів. Після цього командир батареї (СОБ, КВВ) організовує санітарну обробку особового складу із застосуванням КСО або місцевих водоймищ.

У додатку Г наведені часові показники нормативів виконання різних видів спеціальної обробки [12].



Приклад 3

На посаді командира батареї оцінити виконання нормативу №12 [12] особовим складом 1-го вогневого взводу 2-ї сабатр, якщо час виконання нормативу 13?10? і була допущена помилка, коли використані тампони не були знешкоджені.

Розв?язання

1. Командир батареї визначив, що згідно часовим показникам нормативу №12 [12] взвод виконав поставлене завдання на оцінку «добре».

2. Враховуючи примітку 1 (була допущена помилка під час виконання нормативу), командир батареї ставить остаточну оцінку - «задовільно».

2.4 Засоби індивідуального і колективного захисту особового складу

2.4.1 Призначення та будова індивідуальних засобів захисту органів дихання

Засоби індивідуального захисту включають засоби захисту органів дихання, шкіри й очей.

Перелік засобів захисту органів дихання містить: фільтрувальні протигази (рис. 2.8), респіратори (рис. 2.9) та ізолювальні апарати дихання (рис. 2.10)

Рисунок 2.8 - Загальний вигляд фільтрувального протигаза

До засобів індивідуального захисту органів дихання фільтрувального типу належать:

- фільтрувальні протигази (ПМГ, ПМГ-2, ПМК);

- респіратор (Р-2).

Фільтрувальний протигаз застосовується для захисту від потрапляння в органи дихання, на очі та обличчя отруйних, радіоактивних речовин та біологічних засобів. Принцип захисної дії протигаза базується на використанні для дихання попередньо очищеного від шкідливих домішок повітря.

У цілому будь-який протигаз має у складі дві основні частини: фільтропоглинальну систему (ФПС) та лицеву. Крім того, до комплекту фільтрувального протигаза входять допоміжні елементи: протигазова сумка, гідрофобний чохол, запасні мембрани, не запотіваючі плівки, утеплювальні манжети.

Розглянемо більш детально призначення і склад протигазів, що є на озброєнні у ЗС України.

Протигаз ПМГ

Фільтропоглинальна коробка ЕО-18 (циліндричної форми). Кріпиться безпосередньо до шолом-маски ліворуч або праворуч залежно від особливостей військовослужбовця. Шолом-маска ШМГ складається із корпусу, окулярного вузла, клапанної коробки, переговорного пристрою та вузла з'єднання ФПК, у якому розміщений клапан вдиху. Фронтальне розміщення окулярного вузла забезпечує можливість роботи з оптичними приладами. ШМГ буває 1, 2, 3, 4-го розмірів.

Протигаз ПМГ-2

Фільтропоглинальна коробка ЕО-62 (циліндричної форми). Шолом-маска ШМ-66МУ складається з корпусу, окулярного вузла, клапанної коробки та переговорного пристрою. У лицевій частині зроблені вушні вирізи. Протигаз може забезпечуватися шолом-маскою ШМ-62. ШМ-66МУ буває: 0, 1, 2, 3-го розмірів, а ШМ-62 - 0, 1, 2, 3 та 4-го. Сумки протигазів ПМГ та ПМГ-2 однакові.

Протигаз ПМК

На відміну від вище перелічених протигазів ПМК забезпечує можливість приймати рідину в одягненому протигазі. ФПК ПМК - ЕО.1.08.01. Шолом-маска ПМК - М-80. Протигаз масковий коробчастий (ПМК), лицева частина являє собою маску об'ємного типу з обтюратором, окулярним вузлом, переговорним пристроєм, пристроєм для пиття води, вузлом клапана видиху та системою кріплення маски.

Загальновійськовий респіратор (Р-2)

Призначений для захисту органів дихання від радіоактивного та звичайного ґрунтового пилу. Респіратор Р-2 (рис. 2.9) виготовлений із поліуретану. Має два вмонтованих клапани для вдиху і один для видиху з захисним екраном, оголів'я та носовий затискач. Зовнішня поліуретанова напівмаска очищає повітря від високодисперсних частинок пилу. Внутрішня поліетиленова плівка захищає середній фільтр від намокання конденсатом видиху. Виготовляється Р-2 трьох розмірів: 1-й, 2-й, 3-й. Опір дихання 9 мм вод. ст. Маса - 60 гр. Час безперервного перебування у респіраторі до 12 годин.

Рисунок 2.9 - Загальний вигляд респіратора Р-2

До засобів індивідуального захисту органів дихання ізолювального типу належать ізолювальні протигази ІП-4, ІП-5.

Ізолювальним апаратом для дихання називається пристрій, призначений для захисту органів дихання, очей і шкіри обличчя від будь-яких шкідливих домішок у повітрі незалежно від їх властивостей та концентрацій.

За призначенням ізолювальні апарати для дихання розподіляються на: сухопутні (використовуються тільки для роботи на суші - ІП-4); підводні (призначені для роботи під водою - ІП-5). Принцип функціонування апаратів базується на очищенні повітря, яке видихає людина, від вуглекислого газу і водяної пари в регенеративному набої, який вміщує спеціальні хімічні речовини. У результаті хімічної реакції в робочому приладі виділяється кисень, який використовується для дихання.

Ізолювальний апарат для дихання ІП-4 (рис. 2.10) складається із таких основних частин: лицьова, регенеративний набій, мішок для дихання, каркас, сумка, формуляр.

Рисунок 2.10 - Ізолювальний апарат для дихання ІП-4

Тип лицьової частини ШИП-2БК має 1, 2, 3, 4-й розміри. Час перебування у ІП-4 при легкому навантаженні 3 години, а при тяжкому до 30 хвилин. Ізолювальний апарат ІП-5 є індивідуальним аварійно-рятувальним засобом та призначений для виходу із затопленої бронетанкової техніки методом вільного підйому зі швидкістю 1 м/с або методом поступового підйому на поверхню води, а також дозволяє виконувати під водою легкі роботи та застосовуватися на суші. ІП-5 складається із таких основних частин: лицьова (ШИП-М буває 1, 2, 3, 4-го розмірів), мішок для дихання із клапаном надлишкового тиску і двома пристроями додаткової подачі кисню, регенеративний набій (РП-5), нагрудник із пробкою, чохол, мішок для зберігання, сумка, дві коробки плівок проти запотівання, формуляр, технічний опис та інструкції з експлуатації (1 на 10 апаратів).

Протигаз згідно з номером записується у військовому квитку військовослужбовця (у розділі запису зброї), а в кінці квитка зазначається розмір протигаза. Протигаз вкладається в протигазову сумку, на сумку пришивається бирка (3 х 5см) із надписом: зверху номер протигаза, посередині прізвище та ініціали військовослужбовця, за яким закріплений протигаз, а знизу пишеться розмір лицьової частини протигаза.

2.4.2 Призначення, будова індивідуальних засобів захисту шкіри

До засобів захисту шкіри належать: загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК), загальновійськовий комплексний захисний костюм (ЗКЗК), костюм захисний плівковий (КЗП), костюм захисний сітковий (КЗС), спеціальний легкий захисний костюм (Л-1).

Засоби індивідуального захисту шкіри прийнято називати вироби, виготовлені зі спеціальних матеріалів і такі, що доповнюють або заміняють звичайний одяг і взуття людини. Вони призначені для захисту шкіри людини від отруйних речовин, радіоактивного пилу, біологічних засобів, світлового потоку ядерного вибуху. ЗЗК (рис. 2.11) призначений для багаторазового захис-ту шкіри, обмундирування, спорядження, зброї від ОР, радіоактивного пилу (РП) та БЗ.

Рисунок 2.11 - Загальний вигляд ЗЗК з протигазом ПМГ

До його складу входять захисний плащ (ОП-1), захисні панчохи, захисні гумові рукавиці та чохли для зберігання і перенесення ЗЗК. До комплекту захисного плаща входять: плащ, підтримувачі плаща (2 шт.), шпеньки (19 шт.), фіксатори (4 шт.). Захисний плащ ОП-1 може застосовуватися для захисту від світлового імпульсу ядерного вибуху та захисту від негоди. Маса ЗЗК залежить від виду тканини, розміру виробу та становить 3-4 кг.

ЗКЗК призначений для захисту шкіри від пари та аерозолю ОР, РП, світлового потоку ЯВ. Він є одягом постійного носіння у військовий час (6 місяців). До складу комплекту входять: куртка, штани, кашкет із бавовни, просочений вогнезахисним наповнювачем, захисна білизна (сорочка, кальсони), підшлемник із бавовни з хімічним захисним наповненням. ЗКЗК - предмет речового постачання. Він використовується з табельною білизною, взуттям та спорядженням. Маса комплекту 3,5 кг.

Костюм має 6 ростів: від 44-го до 60-го розмірів. Застосовується ЗКЗК за командою командира. Існують модифікації костюму ЗКЗК: ЗКЗК-М (модернізований) та ЗКЗК-Д (десантний). Костюми ЗКЗК та ЗКЗК-М мають лише літній варіант, а костюм ЗКЗК-Д - також і зимовий.

КЗП призначений для захисту шкіри, обмундирування, спорядження, зброї від крапель ОР, а також зниження зараження при потраплянні радіоактивних речовин та БЗ. До складу КЗП входять: плащ, панчохи, ремонтний засіб (стрічка). Маса комплекту 1 кг. КЗП, заражений ОР та БЗ, спеціальній обробці не підлягає, оскільки є засобом одноразового використання.

КЗС призначений для захисту шкіри та обмундирування від термічного ураження під впливом світлового імпульсу. Він є засобом постійного носіння при загрозі застосування противником ядерної зброї. КЗС може використовуватися як маскувальний засіб. Комплект КЗС складається з куртки із капюшоном, штанів та стяжки, петлі. Він виготовляється з камуфляжної сітчастої тканини жовто-зеленого кольору. КЗС - засіб одноразового використання. Маса КЗС 0,6-0,7 кг.

Спеціальний легкий захисний костюм Л-1 призначений для багаторазового захисту шкіри людини і обмундирування від потрапляння на них ОР, РП та БЗ. Костюм Л-1 - це спеціальний засіб захисту, який використовується при довготривалих діях на зараженій місцевості, а також при виконанні дегазаційних, дезактиваційних та дезінфекційних робіт. До складу костюму входять: куртка з капюшоном, штани з панчохами, дві пари рукавиць, сумка для перенесення. Сьогодні костюмами Л-1 забезпечується особовий склад ракетних військ та підрозділи військ РХБ захисту. Маса комплекту 3-4 кг. Різновиди індивідуальних засобів захисту показані на рис. 2.12.

Рисунок 2.12 - Різновиди індивідуальних засобів захисту

Засоби індивідуального захисту (протигаз, захисний плащ, захисні панчохи) видаються кожному військовослужбовцю особисто командиром батареї (взводу). Вони зберігаються у спеціально відведених місцях (шафах). Кожний військовослужбовець повинен утримувати свої ІЗЗ у постійній готовності до використання та доповідати командиру про всі неполадки, щоденно перевіряти стан ЗЗ.

Періодичне технічне обслуговування ЗЗ потрібно здійснювати 2 рази на рік. При періодичному ТО кожний військовослужбовець виконує роботи щоденного ТО, а потім інструктор РХБ захисту за допомогою приладів проводить перевірку протигазових коробок на опір дихання та герметичність плаща, панчох і рукавиць.

Поточний ремонт засобів захисту проводиться з використанням ремонтного комплекту.

У “бойове” положення загальновійськовий комплект (захисний плащ у вигляді накидки) приводиться за сигналом сповіщення та командою “Плащ в рукави. Гази”, або “Захисний комплект одягнути. Гази”.

Для захисту очей від світлового випромінювання ядерного вибуху найбільше поширення у збройних силах знайшли динамічні захисні окуляри прямої дії (ОПФ, ОФ) на основі явища фотохромізму.

Захисні окуляри ОПФ (окуляри протиопікові фото-хромні) призначені для захисту очей від опіків та скорочення часу на їх адаптацію. Комплект ОПФ складається з: окулярів захисних, футляра, плівки проти запотівання, пас-порта та інструкції. Захисні окуляри багаторазового використання. Маса без футляра 300 г. Коефіцієнт пропуску світла 60%.

Захисні окуляри ОФ (окуляри фотохромні) призначені для захисту очей від опікового ураження та скорочення часу адаптації після впливу світлового потоку. Комплект ОФ подібний до ОПФ. Маса без футляра 300 г. Коефіцієнт пропускання світла 60% . Виготовляються ОПФ двох розмірів: 1-й - 135 мм; 2-й - більш 135 мм.

2.4.3 Колективні засоби захисту. Призначення, загальна будова і порядок їх використання

Засоби колективного захисту - це сукупність спеціальних засобів і технічних пристроїв, що встановлюються на об'єктах колективного захисту для герметизації, очищення повітря від шкідливих домішок, вентиляції приміщень і створення в них надлишкового тиску.

Об'єкти колективного захисту - це спеціальні фортифікаційні споруди і рухомі об'єкти військової техніки, обладнані системою захисту від зброї масового ураження. Вони призначені для групового захисту людей, складної та цінної апаратури від уражаючої дії ЗМУ.

Колективні засоби захисту розраховані на відносно тривалий час перебування в них людей. Тому санітарно-гігієнічні умови мають бути достатньо задовільними. Для створення належних умов у таких приміщеннях необхідно подавати визначену кількість чистого повітря, вентилювати їх. Крім того, повітря необхідне для створення в спорудах і об'єктах надлишкового тиску з метою недопущення проникнення ОР, РР та БЗ із зараженої атмосфери. Повітря, що подається, необхідно попередньо очищати. Очищення зовнішнього повітря і подача його в об'єкт захисту для вентиляції здійснюється за допомогою фільтровентиляційного агрегату (ФВА) або фільтровентиляційного пристрою (ФВП).

ФВУА-100 (стаціонарний) (рис. 2.13) призначений для обладнання військових фортифікаційних споруд на командних та медичних пунктах, а також військових захисних споруд місткістю 20 осіб і більше.

До його складу входять:

- фільтр-поглинач (ФП-100/50 (100 м/г) чи ФПУ-200);

- вентилятор з електродвигуном (ВАП-1);

- вентиляційний захисний пристрій (ВЗП-100 - 2 шт);

- повітро-приймальний пристрій (ППУ);

- пристрій для продування тамбурів;

- показник витрат повітря (УРВ-2);

- легкі розсувні герметичні двері (2 к-та);

- папір (100 м²);

- полотно з гумованою тканиною (2 шт.);

Рисунок 2.13 - Загальний вигляд ФВУА-100

- набір монтажних деталей (1 к-т);

- технічна документація.

Перевозиться агрегат у 4 ящиках загальною масою 261 кг.

ФВА-50/25 (стаціонарний) (рис. 2.14) призначений для обладнання військових фортифікаційних споруд місткістю 8 - 12 осіб (бліндажі, сховища типу КВС-А, КВС-У). Він відрізняється від ФВА 100/50 меншими габаритами, продуктивністю, а також комплектністю.

До його складу входять:

- фільтр-поглинач (ФП-50/25);

- вентилятор з електродвигуном (МГВ);

- вентиляційний захисний пристрій (ВЗУ-50 - 1 шт.);

- повітро-приймальний пристрій (м'який рукав,

L = 3,1 м, D = 50 мм);

- легкі розсувні герметичні двері (1 к-т);

- папір (80 м²);

- полотно з гумованою тканиною (2 шт.);

- набір монтажних деталей (1 к-т);

- технічна документація.

Рисунок 2.14 - Загальний вигляд ФВА-50/25

Перевозиться агрегат у трьох ящиках загальною масою 110 кг. Генерує до 50 м³/год. повітря, придатного для дихання.

Існує десантний варіант цього агрегату - ФВА- 50/25Д.

На пересувних герметизованих об'єктах автомобільної техніки, з метою захисту особового складу від впливу ЗМУ використовується ФВУА-100, що встановлюється на кузовах - фургонах типу “К-66”, “К-375”.

На БТ (танках, БМП, БРДМ, РХМ) встановлюється установка ФВУ-100 (200).

До складу установки входять:

- повітро-забірний пристрій;

- нагнітач сепаратор;

- фільтр поглинач;

- клапанний механізм;

- повітропроводи.

В об'єктах бронетанкової та автомобільної техніки, де відсутня герметизація, можуть застосовуватися фільтровентиляційні установки колекторного типу:

- ФВУ-3,5 (розрахована на 1 особу);

- ФВУ-7 (2 особи);

- ФВУА-15 (на 3-4 особи.).

Ці установки призначені для очищення повітря від ОР, РП, БА та подачі його під лицьові частини фільтрувальних протигазів.

Автомобільна установка ФВУА-15 (ФВУ-15)

До складу комплектів ФВУ входять:

- фільтр-поглинач або фільтросорбіаційна касета;

- вентилятор з електродвигуном;

- колектор з рукавами;

- герметичні клапани;

- електрокалорифери;

- монтажні деталі;

- спеціальні протигазові сумки.

Під час роботи установок повітря всмоктується вентилятором безпосередньо із об'єкта або зовні та нагнітається у фільтр-поглинач, де очищається від шкідливих домішок. Далі очищене повітря по колектору і рукавах подається через протигазові коробки в підмасковий простір лицьових частин протигазів. У холодну пору року при температурі менше 5⁰С повітря підігрівається в електрокалориферах.

Висновки з розділу

Організація РХБ захисту в умовах застосування ядерної, хімічної та біологічної зброї, зруйнування (аварій) підприємств АЕ та ХП є обов'язковим елементом роботи командирів та штабів при організації захисту підрозділів.

У розділі детально розглянуто роботу командирів з питань РХБ захисту підрозділів.

Завданнями та основними заходами, що проводяться в умовах застосування противником ЗМУ, є: виявлення та оцінка РХБ обстановки; ліквідація наслідків РХБ зараження; підтримання безпеки підрозділів, забезпечення їх прихованості. Ефективне виконання усіх цих заходів можливе лише за умови чітких і професійних дій командирів артилерійських підрозділів з організації РХБ захисту в бою.

Знання класифікації засобів індивідуального та колективного захисту, їх будови, призначення, порядку використання і збереження цих засобів дає можливість своєчасного і правильного їх застосування в умовах бойової обстановки.

Організацію захисту від зброї масового ураження в дивізіоні (батареї) здійснює командир, і це є одним із найважливіших його завдань.

Навчальний тренінг

Основні терміни і поняття

РХБ захист, високоточна зброя, аерозолі, виявлення та оцінка РХБ обстановки, ліквідація наслідків РХБ зараження, радіаційна, хімічна, біологічна розвідка, радіаційний контроль, хімічний контроль, спеціальна обробка, дегазація, дезактивація, дезінфекція, засоби індивідуального захисту від ЗМУ, засоби колективного захисту.

Питання для повторення і самоконтролю

1. Зміст заходів із РХБ захисту.

2. Виявлення та оцінка РХБ обстановки.

3. Ліквідація наслідків РХБ зараження.

4. Підтримка безпеки підрозділів в умовах РХБ зараження.

5. Зміст роботи командира батареї (взводу) із забезпечення РХБ захисту.

Завдання для самопідготовки

1. Підготувати і занести до робочих зошитів розпорядження командира батареї (взводу) із забезпечення РХБ захисту.

2. Занотувати в робочих зошитах методику оцінки радіаційної обстановки за даними розвідки.

3. Оцінити хімічну обстановку за умовами, що о 20.00 Д-1 по району розташування 1 сабатр артилерія противника нанесла вогневий удар хімічними снарядами з ОР Зарин, і прийняти рішення щодо часу знаходження особового складу в засобах захисту або про зміну району розташування.

Теми, що пропонуються для розроблення рефератів

1. Фактори, що впливають на збереження особового складу артилерійських підрозділів унаслідок застосування противником ЗМУ.

2. Шляхи скорочення термінів спеціальної обробки.

3. Перспективи розвитку індивідуальних і колективних засобів захисту від ЗМУ.

інженерний захист артилерійський масовий ураження

ЧАСТИНА ДРУГА. ОСНОВИ ІНЖЕНЕРНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Розділ 3. Військово-інженерна підготовка в артилерійських підрозділах

3.1 Інженерне обладнання бойового порядку артилерійської батареї

Інженерне обладнання організовується та виконується з метою створення артилерійським підрозділам необхідних умов для виконання поставлених завдань при розгортанні їх у бойовий порядок, підвищення захисту особового складу, озброєння і техніки від усіх засобів ураження, а також для прихованого висування та переміщення.

Інженерне обладнання районів ВП повинно забезпечувати:

- зручність ведення вогню з гармат, мінометів та бойових машин;

- стійкість оборони ВП від нападу танків та піхоти, диверсійно-розвідувальних груп та повітряних десантів противника;

- захист особового складу, бойової та спеціальної техніки від ударів та вогню засобів ураження противника;

- швидку зміну ВП у ході бою;

- приховане розташування на місцевості.

Інженерне обладнання ВП включає:

- перевірку місцевості на наявність мін;

- розчищення секторів спостереження та обстрілу;

- відривання окопів для гармат з нішами для боєприпасів та перекритими щілинами (бліндажами для обслуги);

- обладнання відкритої споруди для пункту управління старшого офіцера батареї з перекритою щілиною або бліндажем (окопу для машини 1В110 або 1В13) та відкритої споруди для командира вогневого взводу;

- обладнання мінно-вибухових загороджень;

- відривання відкритих споруд для спостережних постів, окопів для оборони;

- обладнання погрібців для боєприпасів;

- підготовку під'їзних шляхів;

- обладнання водозабірного пункту;

- виконання інженерних заходів з маскування [16].

За наявності часу на ВП обладнують укриття на батарею та з'єднують між собою ходами сполучень усі споруди.

Для укриття машин підвезення боєприпасів та артилерійських тягачів у причіпній артилерії в першу чергу використовують складки місцевості, а за наявності часу, сил та засобів відривають укриття котловинного типу. Для водіїв відривають відкриті (перекриті) щілини або бліндажі. В усіх випадках окопи (укриття) та техніка маскуються.

Схема інженерного обладнання ВП та КСП батареї самохідних гармат наведена в додатку Д.

Аналіз досвіду застосування артилерії у Другій світовій війні та локальних конфліктах останніх років показує, що успіх виконання бойових завдань артилерійськими підрозділами, їх витривалість, стійкість і захищеність залежать від ступеня й характеру інженерного обладнання і маскування ВП. Вогневі позиції обладнують у послідовності, що забезпечує постійну готовність артилерійських підрозділів до виконання вогневих завдань із дотриманням вимог маскування та безперервності нарощування ступеня захисту від усіх видів ураження.

В обороні після перевірки місцевості на наявність мінно-вибухових загороджень та визначення основного напрямку стрільби на ВП готують відкриті майданчики для ведення вогню з гармат прямою наводкою - розчищають сектори спостереження та обстрілу. Після цього на ВП здійснюють такі заходи:

у першу чергу обладнують:

- окопи для гармат із нішами для боєприпасів та перекритими щілинами для обслуг. (додаток Д), мінометів 82-мм і 120-мм (додаток Д) та 100-мм протитанкової гармати МТ-12 (додаток Д);

- відкриті споруди для ПУВ батареї (додаток Д) (окоп для машини 1В110 (1В13) (додаток Д)) та командира вогневого взводу (додаток Д);

- щілини для водіїв у районі розташування машин підвезення боєприпасів, тягачів (у причіпній артилерії);

- водозабірні пункти;

- відкриті споруди для обслуги (додаток Д) і спостереження командира батареї (додаток Д);

- окопи для оборони;

- мінно-вибухові загородження;

у другу чергу обладнують:

- погрібці для боєприпасів (додаток Д);

- перекриті щілини та бліндажі для особового складу;

- укриття для транспортних та спеціальних машин (тягачів у причіпній артилерії) (додаток Д);

- готують шляхи руху та маневру;

у подальшому:

- удосконалюють інженерне обладнання основної ВП батареї;

- обладнують сховище для особового складу;

- обладнують запасні ВП батареї.

При підготовці до наступу інженерне обладнання ВП здійснюється у тій самій послідовності, як і в обороні. У ході наступу на ВП перевіряють місцевість на наявність мінно-вибухових загороджень, розчищають сектори спостереження та обстрілу, готують майданчики для ведення вогню з гармат, шляхи для маневру, відривають щілини для гарматних обслуг, проводять заходи з маскування.

Незалежно від виду бою інженерне обладнання починають одразу після вибору ВП, залучаючи для цього весь особовий склад, максимально використовуючи засоби механізації, збірні інженерні споруди та місцеві будівельні матеріали.

На ВП батарей окопи для гармат залежно від умов місцевості розміщують уступом вправо (вліво), у лінію, кутом уперед (назад) або в іншій формі. Вони призначені для захисту матеріальної частини і обслуги від ураження усіма видами зброї противника та маскування в умовах бойової обстановки. Інтервал між окопами для гармат (мінометів) на ВП може бути 20-40 м і більше, між бойовими машинами реактивної артилерії 50-100 м і більше. Залежно від величини горизонтального кута обстрілу, визначеного стрільбою, окопи для гармат обладнуються з обмеженим сектором обстрілу (60°-120°) та з круговим обстрілом (360°).

Окоп для гармати складається з: відкритого майданчика; ніші для боєприпасів; відкритої (перекритої) щілини для обслуги; апарелі для в'їзду та виїзду.

Окопи для гармат відриваються, як правило, вручну або за допомогою засобів механізації.

Порядок обладнання окопу:

- вибирають місце для гармати;

- розбивають і трасують контури окопу;

- знімають дерен та складають його за зовнішньою межею окопу;

- відривають майданчик для розміщення гармати;

- улаштовують апарелі, ніші для боєприпасів, сховища для особового складу;

- маскують окоп під фон оточуючої місцевості.

З метою захисту боєприпасів від засобів ураження противника та маскування на ВП обладнують для витратної частини боєприпасів погрібці. Їх відривають вручну з розрахунку 1-2 на кожну гармату в 10-20 м позаду окопу для гармати, а для бойових машин, мінометів калібру більше 160-мм та гармат великої потужності - у 30-50 м.

Погрібці для витратної частини боєприпасів доцільно з'єднувати з окопами ходами сполучення.

За наявності часу та матеріалів над погрібцями влаштовують перекриття з дерева та ґрунтові насипи.

Погрібці влаштовують місткістю на 0,75 бк, ніші для боєприпасів - 0,25-0,5 бк. Погрібці та ніші, як правило, маскуються за допомогою табельних засобів.

Для захисту особового складу від куль, осколків та непогоди, забезпечення необхідних умов для відпочинку в бойовій обстановці на позиціях та в районах розташування створюють: відкриті щілини; перекриті щілини; бліндажі; сховища.

Споруди для особового складу розташовують, як правило, примкнутими до окопів ходами сполучень із входами, спрямованими у тил.

Відкрита щілина є найпростішим сховищем для гарматної обслуги та обслуги машини управління. Довжина береться з розрахунку 0,5 м на одного військового. За наявності часу та матеріалів над щілиною створюють перекриття з дерева діаметром не менше 14 см і ґрунтовою обсипкою товщиною не менше 60 см. Перед засипанням ґрунту проміжки між елементами перекриття закладають травою, гілками, ганчір'ям, а по можливості - водостійким матеріалом.

Для підвищення захисних якостей споруд ділянки ходових сполучень довжиною 2,5 м, які примикають до них, перекривають деревом діаметром не менше 14 см із ґрунтовою обсипкою не менше 80 см.

Перекриті щілини та бліндажі створюють місткістю на 4-8 осіб.

Бліндаж створюють довжиною 3,6 м, місткістю на 8 осіб (місць для відпочинку лежачи - 4, для відпочинку сидячи - 4) або довжиною 2,5 м, місткістю 4 особи (місць для відпочинку лежачи - 1, сидячи - 3).

Сховище створюють одне на батарею, місткістю 20-40 осіб, його обладнують нарами, лавками та столами для роботи і відпочинку особового складу. Крім того, встановлюють фільтровентиляційний агрегат.

У холодну пору року в сховищі (бліндажі) можуть встановлюватися печі для обігріву особового складу, табельні або виготовлені з підручних матеріалів.

Для захисту транспортних засобів та спеціальних машин, а у причіпній артилерії і засобів тяги у першу чергу використовують природні укриття та складки місцевості.

За наявності сил, засобів і часу відривають укриття котловинного типу на 1 або 2 машини. Ширина та довжина укриття по дну призначаються на 40-50 см більше від ширини та довжини машини.

У місцях розташування транспортних засобів та спеціальних машин, крім того, обладнують перекриті щілини або бліндажі для водіїв і обслуг, окопи для оборони та спостережні пости.

Укриття для тягачів, транспортних та спеціальних машин маскують місцевими матеріалами і табельними маскувальними засобами під фон місцевості.

Варіант обсягу інженерних робіт і працевитрати на їх проведення наведено в табл. 3.1.

Інженерне обладнання КСП включає:

- перевірку місцевості на наявність мінно-вибухових загороджень;

- розчищення секторів спостереження;

- улаштування відкритої споруди для спостереження командира батареї (додаток Д);

- відривання окопів для машин управління та укриття для автомобільного транспорту;

- улаштування сховищ для особового складу;

- відривання окопів для оборони;

- виконання інженерних заходів із маскування.

Таблиця 3.1

Обсяг інженерних робіт та працевитрати

Споруда	Об'єм, м3	Працевитрати, люд-год.
Окоп для: - 2С1 - 2С3 - 1В13 (1В14)	62 75 43	70 90 52
Погрібці для боєприпасів: - 122-мм Г - 152-мм Г	16 26	30 45
Окоп для оборони	1,8	2
Відкриті споруди для спостереження	кбатр	14	16
	соб	7,5	9
	квв	1,7	1,6
Відкрита щілина на 8 осіб.	6	8
Перекрита щілина на 8 осіб.	13,5	28
Бліндаж	12	45
Укриття для машин: - ГАЗ-66	47	55
- ЗІЛ-131	80	90
- УРАЛ	100	110

Усі споруди на КСП з'єднують між собою ходами сполучень.

Вибухові речовини та заряди

Для улаштування окопів та сховищ у мерзлих та скельних ґрунтах, а також при знищенні та пошкодженні бойової техніки противника застосовуються вибухові речовини (ВР).

Для здійснення підривів застосовують тротил (тротилові шашки) та пластичні ВР.

Тротил - основна бризантна вибухова речовина, яка застосовується для підривних робіт та спорядження більшості боєприпасів. Тротил у воді не розчиняється, розплавляється при температурі близько 81 градуса, температура спалаху близько 310 градусів. На відкритому повітрі горить жовтим кольором, у замкнутому просторі горіння може переходити в детонацію. До удару, тертя та теплової дії тротил малочутливий. Тротил виробляють шляхом обробки толуолу сумішшю азотної та сірчаної кислот. Для підривних робіт тротил використовують у вигляді підривних шашок вагою 75, 200 та 400 грамів. Усі підривні шашки мають запальні гнізда для засобів вибуху.

Пластид (ПВР-4) виготовляється з гексогену та спеціального пластифікатора. Пластид у воді не розчиняється та легко деформується зусиллям рук, що дає змогу виготовляти заряди необхідної форми. Пластид - 4 поставляється у війська у вигляді брикетів розміром 70 70145 мм, вагою 1 кг.

До основних засобів вибуху (ЗВ) належать капсуль-детонатор та шнур Бікфорда.

Капсуль-детонатор призначається для підриву шашок, зарядів ВР та шнура, який детонує. Він являє собою відкриту з одного кінця алюмінієву гільзу, в нижній частині якої розміщена вибухова речовина підвищеної потужності, а у верхній - шар ініціюючої вибухової речовини, що дуже чутлива до зовнішніх дій.

З капсулями - детонаторами необхідно поводитись обережно, оберігаючи від ударів, тертя, деформування та вогню. До місць підривів капсулі - детонатори повинні доставлятися в заводській упаковці або у спеціальних пеналах.

Капсуль - детонатори, які мають тріщини, ум'ятості, наліт у вигляді пудри на гільзі застосовувати заборонено.

Шнур Бікфорда призначений для підривання капсуля - детонатора та підпалювання порохових зарядів. Він складається з порохового осердя з направляючою ниткою усередині та оболонок, покритих водостійким складом. Швидкість горіння шнура Бікфорда в повітрі дорівнює 1 см/с. Під водою шнур горить на глибині до 5 метрів, дещо швидше, ніж у повітрі.

Зберігати шнур Бікфорда необхідно в сухому прохолодному місці та захищати від механічних дій, вологості, спеки, зіткнення з маслами, жирами та бензином.

При застосуванні шнура Бікфорда на морозі необхідно уникати його різких перегинів, тому що це може призвести до зламу. Шнур Бікфорда підпалюють сірниками, запальничками або тліючим фітилем.

Для зручності підпалювання шнура Бікфорда сірником кінець шнура обрізають навскіс, щільно притуляючи головку сірника до порохової серцевини шнура та підпалюють її сірниковою коробкою.

При виготовленні запалювальної трубки капсуль - детонатор закріплюють на шнурі Бікфорда спеціальним обтиском, для чого шнур беруть у ліву руку та, підтримуючи капсуль-детонатор вказівним пальцем, зверху правою рукою встановлюють обтиск так, щоб його нижня грань була на рівні зрізу гільзи. Постійно збільшуючи зусилля на обтиск та повертаючи його навколо капсуля - детонатора, на краю гільзи створюють кільцеву шийку, чим досягають стійкості з'єднання капсуля - детонатора зі шнуром.

Перед підривом заряду запалювальну трубку з капсулем - детонатором вставляють у запальне гніздо тротилової шашки. Якщо запальна трубка не тримається в запальному гнізді, то її необхідно прив'язати до заряду шпагатом.

Особи, які працюють із вибуховими речовинами, повинні знати та виконувати правила поводження з ними, підтримувати строгий порядок, чітко діяти за командами та сигналами свого командира.

Для здійснення підриву подаються такі команди: «Приготуватися», «Відходь», «Вогонь» та «Відбій».

Запалювальні трубки вставляються в заряди після закріплення зарядів на предметах, які необхідно підірвати, безпосередньо перед здійсненням підриву.

Забороняється проводити роботи з ВР та ЗВ у житлових приміщеннях, палити та розводити вогонь ближче

100 м від місця, де знаходяться вибухові речовини. Місце підриву повинно бути оточене постами, які розташовуються на безпечній відстані. При вогневому способі підриву ведеться облік кількості підривів, щоб перевірити, чи не було відмов. До зарядів, які не розірвалися, дозволяється підходити тільки одному військовослужбовцю (командиру) не раніше ніж через 15 хвилин після очікуваного моменту підриву. При цьому не повинно бути ознак горіння шнурів та зарядів. У разі наявності таких ознак підхід забороняється. Шнур Бікфорда, який загасився, другий раз не підпалюється.

При підриванні ґрунтів для окопів та інших інженерних споруд застосовують заряди, які виготовляються із тротилових шашок або пластиду - 4, безпосередньо перед виконанням підривних робіт. Такі заряди можуть бути без оболонок (зв'язка тротилових шашок за допомогою шпагату) або в оболонці з різних місцевих матеріалів - паперу, тканини, гуми й інших.

Окопний заряд ОЗ-1 призначений для улаштування вибуховим способом одиночного стрілецького окопу в мерзлих та твердих ґрунтах. Заряди ОЗ-1 можуть також застосовуватися для розпушування мерзлого та твердого ґрунту при улаштуванні окопів для пускових установок, гармат та сховищ для транспортних засобів. Окопний заряд складається з чотирьох вузлів, які збираються в одне ціле перед застосуванням.

Заряд ОЗ-1 у зібраному вигляді має загальну вагу

3,5 кг, час на підготовку його до застосування становить 3 хвилини. У результаті підриву окопного заряду з'являється вирва з розпушеним ґрунтом діаметром 1-2,5 м на рівні поверхні ґрунту, а на глибині 0,3-0,4 м - діаметром 0,5-2 м. Глибина розпушення залежно від категорії ґрунту становить 1-1,6 м.

3.2. Робота командира батареї з організації інженерного обладнання бойового порядку

Інженерне обладнання бойового порядку батареї організовується на основі рішення командира артилерійського дивізіону та розпорядження з інженерного забезпечення штабу дивізіону.

Безпосереднім організатором інженерного обладнання бойового порядку є командир батареї. Роботу з організації бойових дій командир батареї здійснює, як правило, на місцевості.

Порядок роботи командира батареї з організації бойових дій залежить від конкретних обставин, одержаного завдання та наявності часу. Після одержання розпорядження від командира дивізіону з інженерного обладнання командир батареї:

- з'ясовує завдання;

- визначає заходи, які необхідно провести негайно для найшвидшої підготовки до виконання завдання;

- розраховує час та сили для проведення інженерного обладнання;

- організовує підготовку батареї до виконання поставленого завдання.

Після закінчення цієї роботи виїжджає на місцевість, де оцінює захисні та маскувальні властивості місцевості, її прохідність, характер ґрунтів, стан доріг і переправ, наявність інженерних загороджень, наявність будівельних матеріалів та води. Далі командир батареї визначає характер і послідовність інженерного обладнання та маскування ВП і КСП (ПСП, БСП), віддає розпорядження з інженерного обладнання і контролює хід його виконання.

У розпорядженні з інженерного обладнання командир батареї зазначає:

- які інженерні споруди обладнати на ВП та КСП (СП);

- послідовність і строки виконання завдань інженерного обладнання;

- місця установки мінно-вибухових загороджень для прикриття ВП;

- порядок одержання готових комплектів або елементів фортифікаційних споруд та місця заготовки лісоматеріалів;

- порядок використання навісного (вбудованого) обладнання та землерийних машин, якщо вони виділяються;

- заходи з маскування.

Старший офіцер батареї (командир взводу) при організації інженерного обладнання позицій:

- уточнює обсяг завдань та послідовність їх виконання;

- визначає сили та засоби;

- доводить завдання взводам (обслугам);

- керує роботами з їх виконання.

Командир гармати (відділення):

- проводить розбивку окопів та інших споруд;

- керує діями особового складу щодо відривання окопів та інших споруд.

Варіант порядку роботи командира батареї з організації інженерного обладнання наведено у додатку Д.

3.3 Інженерні заходи з маскування і захисту артилерійських підрозділів

Маскування - це комплекс заходів, що спрямовані на прихованість від противника об'єктів і підрозділів, їх стану, дій та намірів. Воно досягається:

- збереженням військової таємниці;

- прихованим розташуванням підрозділів і об'єктів з урахуванням маскувальних властивостей місцевості та умов обмеженого огляду;

- застосуванням табельних засобів маскування;

- використанням місцевих матеріалів, аерозолів;

- маскувальним фарбуванням озброєння, техніки;

- демонстраційними діями;

- створенням фальшивих районів розташування підрозділів, позицій об'єктів;

- застосуванням інших прийомів та засобів маскування від усіх видів розвідки противника;

- надійним виконанням вимог маскувальної дисципліни.

Способами маскування є: прихованість; імітація; демонстративні дії; дезінформація.

Прихованість полягає у недопущенні або усуненні демаскувальних ознак підрозділів і об'єктів.

Імітація передбачає створення фальшивих районів розташування та пересування підрозділів, об'єктів, інформації про стан об'єкта, відтворення демаскувальних ознак.

Демонстративні дії полягають у передбачених діях виділених для цього підрозділів, спрямованих на посилення прихованості дійсного розташування і дій підрозділів та на введення противника в оману щодо їх намірів.

Дезінформація передбачає доведення до противника фальшивих новин за допомогою технічних засобів зв'язку, радіо, через неофіційні канали та іншими засобами і способами.

Ефективність маскування забезпечується комплексним та якісним використанням організаційних, інженерних і технічних заходів маскування.

Організаційні заходи включають:

- постійне керівництво і систематичний контроль за своєчасністю та якістю маскування;

- використання маскувальних властивостей місцевості, що допомагають зменшити помітність підрозділів і військових об'єктів;

- використання темного часу доби та інших умов обмеженої видимості (дощу, снігопаду, туману тощо) для прихованості дій підрозділів;

- розосередження підрозділів та періодичну зміну районів їх розташування;

- демонстраційні дії підрозділів;

- збереження військової таємниці;

- виконання особовим складом правил та вимог маскувальної дисципліни.

Інженерні заходи включають:

- маскувальне фарбування;

- використання фальшивих оптичних, теплових та радіолокаційних масок;

- прийоми прихованості та імітації світлових демаскувальних ознак, прийоми маскування від звукової розвідки противника;

- використання макетів техніки і улаштування фальшивих споруд;

- використання зрізаної рослинності та обробку місцевості;

- надання спорудам та об'єктам маскувальних форм.

При проведенні усіх цих заходів необхідно враховувати, що для одержання розвідувальних даних противник може вести комплексну розвідку, яка містить повітряне і наземне візуальне спостереження з використанням оптичних приладів; космічне, повітряне та наземне фотографування; оптико-електронну, теплову, радіо- і радіотехнічну, космічну, повітряну та наземну розвідку; звукову та інші розвідки, агентурну розвідку та дії ДРГ.

Під час організації та проведення заходів щодо маскування військових об'єктів, озброєння і військової техніки забороняється використовувати: міжнародні розпізнавальні емблеми, знаки та сигнали; прапори, військові емблеми і форму одягу противника, нейтральних держав, а також розпізнавальну емблему Організації Об'єднаних Націй; присутність медичних формувань, санітарного транспорту, військовополонених і цивільних осіб для приховання (захисту) визначених районів, військових об'єктів, озброєння і техніки від розвідки противника.

До проведення заходів із маскування використовують як природні, так і табельні засоби маскування.

До табельних засобів маскування належать:

- засоби індивідуального маскування особового складу;

- маскувальні комплекти та маски;

- радіолокаційні кутові відбивачі;

- каталітичні підігрівачі;

- світломаскувальні пристрої;

- покриття, що поглинають або відбивають радіохвилі;

- спеціальні машини та обладнання.

Заходи з маскування здійснюються підрозділами усіх родів військ та спеціальних військ, як правило, власними силами.

До індивідуальних засобів маскування особового складу відносять:

- маскувальний комбінезон;

- маскувальний костюм.

Для маскування бойової та спеціальної техніки від повітряної та наземної візуально-оптичної та фотографічної розвідки противника використовують маскувальні комплекти та маски.

Так, наприклад, комплект МКТ (із тканини) має 4 різновиди:

- МКТ-Т (транспарантний) - для маскування на рослинному фоні;

- МКТ-П - для маскування на пустельно - пісчаному фоні;

- МКТ-Л (літній) - для маскування на рослинному фоні;

- МКТ-С - для маскування на сніговому фоні.

Маскувальний комплект складається з: маскувального покриття 12 Ч 18 м; зшивних шнурів 18 од.; металевих кілків 24 од.; пакувального чохла.

Маскувальне покриття складається з 12 стандартних елементів розміром 3 Ч 6 м кожний.

Комплект МКС (синтетичний) має два різновиди:

- МКС-2 - для маскування на рослинному фоні;

- МКС-2П - для маскування на пустельно - пісчаному фоні.

Комплект МКС вміщує два покриття розміром 9 Ч

12 м. Кожне покриття складається з 6 стандартних елементів розміром 3 Ч 6 м.

У табл. 3.2 наведена необхідна кількість комплектів для маскування різних видів озброєння (техніки), а в табл. 3.3 - основні характеристики маскувальних комплектів.

Організація і порядок проведення заходів із маскування

При маскуванні підрозділів велике значення має вміле використання маскувальних властивостей місцевості, а також використання місцевих матеріалів. Для укриття озброєння, техніки та особового складу від повітряної розвідки противника, як правило, використовують лісові масиви, чагарники, узлісся, природні насадження та. ін.

Таблиця 3.2

Кількість комплектів для маскування

Назва озброєння	Кількість
Танк, САУ	1
БТР, БМП	0,5
Самохідна пускова установка	2
БМ реактивної артилерії	2
Гармати калібру до 122-мм	1
Гармати калібру до 152-мм	2
Міномети калібру до 120-мм	0,5
Автомобілі типу ЗІЛ-131	0,5
Автомобілі типу ГАЗ-66 (УАЗ-469)	0,25

Таблиця 3.3

Характеристики табельних маскувальних комплектів

Показник	МКТ-Л	МКТ-Т	МКТ-С	МКС-2
Розміри покриття, м	12Ч18	12Ч18	12Ч18	2 по 9Ч12
Площа покриття, м2	216	216	216	216
Обслуга для установки, осіб	4-6	4-6	4-6	6-8
Час розгортання, хв	удень	5-8	5-8	5-8	20
	уночі	до 15	до 15	до 15	30
Вага, кг	62-70	40-45	55-60	110-120
Перевозиться на ЗІЛ-131, шт.	40	до 50	40	до 20

Захист від високоточної зброї противника досягається виконанням заходів інженерного забезпечення, основними з яких є фортифікаційне обладнання та маскування районів (позицій), що займають підрозділи. Досвід останніх локальних війн показав, що вміле використання табельних і місцевих засобів маскування знижує ефективність використання керованих та самонавідних боєприпасів (ракет) у 2-3 рази і більше, а фортифікаційне обладнання районів (позицій) забезпечує надійний захист підрозділів (об'єктів) від засобів ураження високоточної зброї.

Останніми роками великого значення набуває імітація бойової техніки у комплексі із улаштуванням імітаційних масок із табельних маскувальних покривал і розташуванням під ними радіолокаційних відбивачів і теплових імітаторів як один з основних способів введення противника в оману щодо реального розташування наших підрозділів і намірів їх дій.

Теплові імітатори встановлюються під випромінювачем із таким розрахунком, щоб їх розташування відповідало реальному розподілу тепла на поверхні імітованих об'єктів. Для встановлення одного теплового імітатора необхідно 1,5-2,0 люд/год.

Для влаштування імітаційної маски потрібне маскувальне покриття МКТ-Т (1 шт.), кутові відбивачі ВМК

(4 шт.), імітатори КФП-1-180 (4 шт.). Імітація теплового випромінювання у макетах здійснюється тепловими імітаторами КФП-1-180. Імітатори (4-6 шт.) залежно від типу імітованої техніки встановлюються (підвішуються) у місцях, що відповідають можливостям розташування дійсних об'єктів.

Імітація бойової техніки, що рухається, здійснюється за допомогою радіолокаційних імітаторів руху техніки (ІРТ). Вони встановлюються на фальшивих шляхах групами по 10 одиниць з інтервалом між імітаторами 50 - 100 м. До складу комплекту входять 10 радіолокаційних імітаторів, електростанція потужністю 4 кВт та пульт управління. Вага комплекту - 1 тонна. Один комплект може імітувати рух механізованої (танкової) роти на ділянках протяжністю до 0,5 км.

Імітація фальшивих мостових переправ здійснюється за допомогою радіолокаційних відбивачів типу «Сфера» («Піраміда»). При створенні фальшивих мостів кутовими відбивачами відстань між ними береться такою, що дорівнює 10-12 м. Досвід військових навчань, наукових досліджень останніх років показує доцільність імітації одного реального моста 1-2 фальшивими. На улаштування фальшивого моста довжиною 100 м необхідно від 6 до 12 люд/год. працевитрат та 8-10 відбивачів типу «Сфера». За радіолокаційним контрастом та характером відображення фальшиві мости не відрізняються від дійсних. Імовірність виявлення фальшивих мостів практично дорівнює 1,0. За рахунок цього життєздатність дійсних мостів підвищується в 2-2,5 рази.

Маскувальне фарбування застосовується для зменшення помітності техніки та об'єктів або надання їм кольору і малюнка навколишньої місцевості.

Основними видами маскувального фарбування є захисне, імітоване і деформівне.

Захисне - одноколірне, найбільш близьке за кольором до місцевості. Влітку, як правило, це буде зелений колір, а взимку - білий.

Імітоване - багатоколірне фарбування, яке відображає на фарбованій поверхні кольоровий малюнок навколишнього фону або зруйнованого об'єкта.

Деформівне - багатоколірне фарбування плямами різної форми і розмірів, схожими на плями місцевості.

Як правило, весною, влітку, восени застосовується триколірне фарбування, а взимку - двоколірне фарбування.

При 3-колірному фарбуванні використовують 50% - основний колір, два інших - по 25%. При 2-колірному фарбуванні: 75% - білий, 25% - темний.

3.4 Інженерні загородження

Інженерними загородженнями називаються мінно-вибухові засоби, які встановлюються на місцевості, штучно створені перешкоди, зруйновані споруди та об'єкти для нанесення втрат противнику і затримки його просування, створення умов для ураження його вогнем з усіх видів зброї, перешкоджання маневру або змусити рухатися у вигідному для наших військ напрямі.

Інженерні загородження застосовують в усіх видах бою. Ними прикривають рубежі та позиції, фланги та проміжки між ними, пункти управління та інші об'єкти артилерійських підрозділів. Вони можуть встановлюватися також на території, зайнятій противником, у районах розташування наших військ, на шляхах руху та рубежах розгортання.

За характером дії на противника інженерні загородження розподіляються на: мінно-вибухові; невибухові; електризовані; водні; комбіновані.

Основу інженерних загороджень становлять мінно-вибухові загородження. Їх встановлюють за допомогою загороджувачів (рис. 3.1; табл. 3.4), дистанційних систем мінувань, вручну. Вони призначаються для ураження живої сили, техніки, руйнування об'єктів противника.

Невибухові загородження виконують із різних місцевих матеріалів і конструкцій промислового виготовлення, а також відриванням ровів, ескарпів та інших перепон.

...