Радіаційний, хімічний, біологічний захист та інженерна підготовка артилерійських підрозділів

Електризовані загородження виконують у вигляді засобів з дроту та металевих сіток під напругою для ураження живої сили противника електричним струмом.

Рисунок 3.1 - Гусеничний мінний загороджувач

Таблиця 3.4

Технічні характеристики ГМЗ-3

Показник	ГМЗ-3
Боєкомплект, од.	208
Міни, що використовуються	ТМ-62, ТМ-57
Швидкість мінування, км/г: - із маскуванням - без маскування	5-6 8-10
Відстань між мінами, м	5,5-11
Довжина мінного поля з 1 бк, м	832 або 1144
Максимальна V руху, км/год.	64
Маса, т	27,5

Водні загородження виконують на водних перешкодах руйнуванням дамб, гребель, гідростанцій та інших споруд, а також створенням тимчасових або постійних гребель для затоплення і заболочування місцевості.

Комбіновані загородження являють собою комбінації мінно-вибухових, невибухових, електризованих та водних загороджень.

За призначенням інженерні загородження розподіляються на: протитанкові; протипіхотні; протитранспортні; протидесантні; спеціальні; об'єктні; міни - пастки; сигнальні міни.

Для створення загороджень установлюють мінні поля, групи мін, окремі об'єктні міни та фугаси, вузли загороджень, смуги загороджень, зони загороджень.

У свою чергу, мінно-вибухові загородження поділені на: керовані та некеровані.

Інженерні загородження використовуються на першому та другому ступенях готовності.

На першому ступені - на передових позиціях, перед переднім краєм та у проміжках між підрозділами.

На другому ступені - углибині оборони, на шляхах відходу передових загонів та підрозділів бойової охорони.

Основними показниками інженерних загороджень є щільність загороджень і бойова ефективність мінних полів.

Щільність загороджень - ступінь прикриття інженерними загородженнями позицій, рубежів, напрямів дій військ. Визначається як відношення загальної довжини встановлених загороджень до довжини фронту напряму, який прикривається (позиції, смуги, рубежу).

Бойова ефективність мінних полів характеризується імовірністю ураження техніки та живої сили противника і часом їх подолання.

Загородження, які встановлюються дистанційними системами мінування, влаштовуються за короткі терміни у будь-який час доби і на будь-якій доступній для дій військ місцевості.

Для встановлення дистанційних систем мінування залучають артилерію й авіацію.

Інженерна міна - це боєприпас, призначений для ураження особового складу, техніки та інших об'єктів противника. Складається із заряду вибухової речовини; підривника; корпусу.

Протитанкові міни призначені для мінування місцевості проти танків, БМП, САУ, БТР та іншої техніки противника.

Характеристики протитанкових мін наведені у табл. 3.4.

Таблиця 3.4

Характеристики протитанкових мін

Тип	Протигусеничні фугасні	Протиднищеві кумулятивні
Найменування	ТМ-62М	ТМ-62П	ТМ-62Д	ТМ-57	ТМК-2	ТМ-72
Матеріал корпусу	метал	пластм.	дерево	метал	метал	метал
Вага міни, кг	9,5-10	9-11	11-13	9	12	6
Вага ВР, кг	7	6,6-8	6,5-11	6,5	6-6,7	2,5
Підривник	МВЧ-62	МВП-62	МВП-62	МВЗ-57, МВШ	МВК-2	МВН-80
Сила спрацювання, кГс	150-500	175-650	175-650	200-500	8-12	128
Спосіб установки	Вручну, механізований. Дозволяється знімати з місця установки викручуванням підривника	Вручну з лотків автомобіля

Протитанкові міни поділяють на: протигусеничні; протиднищеві; протибортові.

Протигусеничні міни спрацьовують при наїзді на них гусеницею танка (колесом автомобіля) і руйнують елементи ходової частини машини.

До цього класу мін належать: ТМ-57 із підривником МВЗ-57, МВШ-57 (у положення на „невитяг” встановлюється з підривником МУВ-2, МУВ-3); ТМ-62М із підривником МВЧ-62, МВШ-62; ТМ-62Д, ТМ-62П, ТМ-62П2, ТМ-62П3 із підривником МВП-62.

Протиднищеві міни спрацьовують під усією проекцією цілі (танка, БТР, автомобіля) і пробивають днища, знешкоджують екіпаж, пошкоджують вузли і агрегати або руйнують елементи ходової частини.

До цього класу мін належать: протитанкова кумулятивна міна ТМК-2 із підривником МВК-2; протитанкова кумулятивна міна ТМ-72 із підривником МВН-80.

У 1997 р. було підписано Оттавський договір про заборону протипіхотних мін, що набув чинності в 1999 р. Україна є підписантом цього договору. Але, враховуючи те, що ряд країн ще не підписали договір (США, Росія, КНР), ми повинні знати основи застосування протипіхотних мін і порядок дій на мінних полях.

Протипіхотні міни призначені для мінування місцевості з метою ураження живої сили противника. Характеристики протипіхотних мін наведені в табл. 3.5 і 3.6.

Протипіхотні міни поділяють на:

- фугасні;

- осколкові колового ураження (вистрибні);

- спрямованого ураження.

Таблиця 3.5

Характеристики протипіхотних фугасних мін

Показник	ПМД-6	ПМН	ПМН-2	ПФМ-1
Тип	Фугасні	Касетна
Матеріал корпусу	дерево	пластмаса	поліетилен
Вага міни, кг	0,49	0,55	0,4	0,08
Вага ВР, кг	0,2	0,2	0,1	0,04
Сила спрацювання, кГс	6	8-25	8-25	5-25
Підривник	МУВ, МУВ-2, МУВ-3	вбудований	гідромеханічний

Фугасні міни при вибухові наносять ураження людині, яка наступила на міну (натискної дії).

Осколкові міни під час вибуху наносять ураження живій силі, що знаходиться в зоні розльоту осколків (натяжної дії).

Основу мінно-вибухових загороджень, які встановлюються перед позиціями підрозділів та у районах оборони, складають мінні поля.

Протитанкове мінне поле (ПТМП) має розміри по фронту 200-300 м і більше, а в глибину 60-120 м і більше. Міни встановлюють у 3-4 ряди з відстанню між рядами 20-40 м і між мінами в ряд 4 та 5,5 м для протигусеничних та 8 або 11 м для протиднищевих мін.

Витрата мін на 1 км фронту мінного поля може становити: протигусеничних 750-1000 мін; протиднищевих 300-400 мін.

Таблиця 3.6

Характеристики протипіхотних мін

Показник	ПОМЗ-2М	ОЗМ-4	ОЗМ-72	МОН-50	МОН-90	МОН-100	МОН-200
Тип	Вистрибні колового ураження	Колового спрямованого ураження
Матеріал корпусу	чавун	чавун	чавун	пластмаса	сталь
Вага міни, кг	1,2	5	5	2	12,1	5	25
Вага ВР,кг	0,075	0,17	0,66	0,7	6,2	2	12
Радіус суцільного ураження, м	4	13	25	Дал.-50 шир.-45	Дал.-90 шир.-60	Дал.-160 шир.-100	Дал.-290 шир.-200
Підривник	МУВ, МУВ-2, МУВ-3	МУВ, МУВ-2, МУВ-3	МУВ-3, МУВ-4	Управ. ЕДПр МУВ-2, МУВ-3	Управ. ЕДПр МУВ-2, МУВ-3

На особливо важливих напрямах ПТМП можуть установлюватися із завищеною витратою мін на 1 км фронту: 1000 та більше протигусеничних; 500 та більше протиднищевих.

Імовірність ураження броньованих цілей:

- на мінному полі з протигусеничними мінами з витратою 750 мін - 0,57;

- на мінному полі з протиднищевими мінами з витратою 400 мін - 0,85.

Протипіхотне мінне поле (ППМП) установлюють перед переднім краєм і, як правило, перед протитанковим мінним полем для його прикриття.

Розміри:

- по фронту від 30 до 300 м і більше;

- у глибину 10-50 м і більше.

Кількість рядів 2-4.

Відстань між рядами 2-4 м і більше; між мінами в ряду: не менше 1 м - для фугасних; 1-2 радіуси суцільного ураження - для осколкових.

Витрата мін на 1 км мінного поля становить: фугасних 2000 - 3000 шт.; осколкових 100-300 шт. Імовірність ураження живої сили становить:

- для ППМП із фугасних мін з витратою 2000 мін на 1 км МП - 0,15-0,2.

- для ППМП з осколкових мін з витратою 100 мін на 1 км МП - 0,3-0,5.

Мінні поля можуть установлюватися з використанням техніки (машин, вертольотів та ін.) або вручну одним із таких способів:

1) при зіткненні з противником - по мінному шнуру, який кладуть перпендикулярно до фронту;

2) коли противник не діє вогнем на підрозділи - стройовим розрахунком по мінному шнуру, який кладуть паралельно фронту (рис. 3.2).

Артилерійські підрозділи встановлюють мінні поля стройовим розрахунком у такому порядку:

- визначають тильний кордон мінного поля (лінія базису) вказівками (віхами);

- підносять міни до лінії базису;

- розносять і установлюють міни;

- фіксують мінні поля на карті, складають формуляр.

При мінуванні стройовим розрахунком залежно від прийнятої схеми кожен військовослужбовець може переносити і установлювати до 4 мін.

При мінуванні у світлий час військовослужбовці розкладають міни на ґрунт від лінії базису до першого ряду мінного поля, а під час руху назад установлюють міни у ґрунт.

Рисунок 3.2 - Встановлення протитанкового мінного поля

При мінуванні вночі кожен військовослужбовець несе із собою міни до дальнього ряду (першого ряду), де встановлює у ґрунт 1 міну, а з трьома повертається до ближнього ряду і там проводить установку наступної міни і так до останнього ряду.

Усі загородження (встановлені або розвідані) фіксуються, тобто визначається їх точне положення стосовно орієнтирів, які є на місцевості і топографічній карті.

На кожне мінне поле або групу мін складають формуляр у 3 примірниках, які передають у штаб частини. Формуляр мінного поля складається із схеми прив'язки мінного поля до карти, схеми мінного поля і текстової частини.

Встановлені мінні поля повинні знаходитися під постійною охороною та спостереженням. При усіх змінах у мінних полях робляться помітки у формулярі.

Формуляр мінного поля наведено в додатку Ж.

Вимоги гуманітарного права до організації інженерного забезпечення є одними з найбільш складних і специфічних. Так, за будь-яких умов забороняється застосовувати мінно-вибухові загородження проти цивільного населення і цивільних об'єктів. По можливості після встановлення мін проводиться завчасне сповіщення населення.

Особливостями застосування протипіхотних мін відповідно до вимог норм міжнародного гуманітарного права є фіксація (реєстрація) у відповідних документах встановлених мінно-вибухових загороджень та їх ліквідація після припинення активних воєнних дій.

Реєстрація місцезнаходження мін, що не є встановленими дистанційно, мінних полів, мінних районів, мін-пасток та інших пристроїв здійснюється за допомогою прив'язки до координат не менше 2 вихідних точок. Позначення здійснюється знаками, зрозумілими і видимими будь-якій людині, яка наближається до меж мінного поля.

Якщо в наказі старшого командира відсутні вказівки про установку огородження, то рішення про це на підставі оцінки обстановки у районі дій підрозділу приймає командир підрозділу, який здійснює мінування.

Після встановлення мін у такому позначеному та огородженому районі мінне поле повинно перебувати під відповідним спостереженням.

У випадках встановлення мінно-вибухових загороджень на передньому краї (на лінії зіткнення) вручну з використанням переносних комплектів мінування, коли існує пряма загроза ураження особового складу під час виконання робіт щодо огородження мінно-вибухових загороджень, дозволяється не встановлювати огородження і позначення мінно-вибухових загороджень із протипіхотних фугасних, осколкових кругового ураження і протипіхотних касетних мін.

Проте коли загрози ураження особового складу не існуватиме, огородження повинно бути встановлене у дуже короткі терміни.

У ході воєнних дій мінно-вибухові загородження, що встановлені у промаркованому периметрі, повинні передаватися у встановленому порядку від одних військових частин іншим або знищуватися (зніматися) перед тим, як залишити район.

Після припинення воєнних дій для захисту цивільних осіб від впливу протипіхотних мін усі мінні поля, міни та міни-пастки розміновуються (знищуються) або залишаються у межах обгородженого і позначеного периметра, який знаходиться під відповідним спостереженням.

Висновки з розділу

У розділі розкрито порядок інженерного обладнання елементів бойового порядку батареї і роботи командира батареї з організації інженерного обладнання і маскування вогневої позиції (КСП, СП). Достатньо уваги приділено інженерним загородженням, а також порядку встановлення протитанкових мін. Наведені вимоги гуманітарного права.

Зміна умов збройної боротьби, удосконалення форм та способів ведення бойових дій, поява та широке застосування ВТЗ, прийняття на озброєння новітніх засобів вогневого ураження, комплексів розвідки, автоматизованих систем управління військами та зброєю зумовлюють необхідність своєчасного інженерного обладнання та маскування бойових порядків. Тільки за умов ефективного фортифікаційного улаштування бойових порядків артилерійських підрозділів у повному обсязі можна досягти перемоги в сучасному бою, звести до мінімуму втрати особового складу, озброєння і техніки.

Навчальний тренінг

Основні терміни і поняття

Інженерне обладнання районів, пунктів, обсяг робіт, працевтрати, розпорядження з інженерного обладнання, маскування, демаскувальні ознаки, комплекти для маскування, протитанкові, протипіхотні міни, мінне поле, розмінування, вибухові речовини, тротил, пластид, щільність загороджень.

Питання для повторення та самоконтролю

1. Що включає інженерне обладнання вогневої позиції?

2. Що включає інженерне обладнання спостережних пунктів?

3. Зміст розпорядження командира батареї з інженерного обладнання бойового порядку артилерійської батареї.

4. Зміст заходів із маскування елементів бойового порядку артилерійської батареї.

5. Порядок установлення протитанкового мінного поля стройовим розрахунком.

Завдання для самопідготовки

1. Накреслити схему інженерного обладнання вогневої позиції батареї 2С3. Провести розрахунок сил і засобів.

2. Накреслити схему інженерного обладнання КСП командира батареї. Провести розрахунок сил і засобів.

3. Провести розрахунок кількості протитанкових мін, які необхідно встановити на мінному полі в районі ВП.

Теми, що пропонуються для розроблення рефератів

1. Інженерні війська - історія розвитку та становлення.

2. Досвід здійснення інженерного обладнання бойових порядків артилерійських підрозділів у збройних конфліктах і локальних війнах останніх десятиліть.

3. Методика роботи командира батареї з організації інженерного обладнання бойового порядку батареї в умовах обмеженого часу на організацію бойових дій.



Розділ 4. Інженерне забезпечення пересування артилерійських підрозділів

4.1 Інженерне забезпечення маршу

Підготовка шляхів руху і маневру артилерії є одним із важливих та першочергових завдань інженерного забезпечення бойових дій.

Дивізіон (батарея) при здійсненні маршу та в ході бойових дій переміщається шляхами, що готуються силами інженерних підрозділів загальновійськових частин та з'єднань.

Артилерійські підрозділи самостійно готують під'їзні шляхи від основних доріг до районів ВП дивізіонів (батарей) та до КСП, пунктів, постів і позицій підрозділів артилерійської розвідки. Шляхи пересування (переміщення) підрозділів можуть проходити по дорогах та колонних шляхах. Колонні шляхи готуються для короткочасного руху військ поза дорогами.

Артилерійські підрозділи повинні вміти самостійно:

- вести розвідку доріг та колонних шляхів;

- визначати вантажопідйомність мостів та переправ по льоду;

- виконувати ремонт та посилення слабких ділянок доріг і мостів, особливо дерев'яних;

- прокладати колонні шляхи;

- обладнувати переправи по льоду і убрід;

- проробляти проходи в загородженнях і зруйнуваннях.

Розвідка шляхів руху. Для розвідки районів ВП (рубежів розгортання), маршрутів руху, підготовки під'їзних шляхів від основних доріг до ВП, для визначення радіаційної, хімічної і бактеріологічної (біологічної) обстановки, перевірки місцевості на наявність мін від артилерійського дивізіону (окремо діючої батареї) висилається артилерійська розвідувальна група. До її складу входять сили і засоби, які визначаються командиром дивізіону (батареї). З артилерійською розвідувальною групою висилаються особовий склад і техніка для проведення робіт з інженерного обладнання ВП (рубежів розгортання) і підготовки під'їзних шляхів.

Під час розвідки існуючих доріг визначають:

- стан і основні розміри дорожнього покриття;

- наявність і характер загороджень (руйнувань), можливість обладнання об'їзду;

- стан і вантажопідйомність дорожніх споруд (мостів, труб), переправ по льоду та вбрід;

- характер, приблизний обсяг і умови виконання дорожньо-мостових робіт;

- наявність місцевих ремонтно-будівельних матеріалів, умови їх застосування і вивезення.

Після отримання завдання від командира дивізіону (батареї) начальник АРГ вивчає на карті маршрут руху і місцевість у районі вогневої позиції (на рубежах розгортання), визначає порядок слідування групи, складає план роботи і ставить завдання особовому складу.

У ході висування начальник АРГ, який слідує в голові колони, оцінює стан дороги, визначає можливість руху гусеничних машин. У місцях руйнувань і загороджень намічає об'їзди, відмічає проходи і виявляє місцеві дорожньо-будівні матеріали. Особовий склад групи проводить огляд і необхідні вимірювання дорожніх споруд.

Ділянки дороги, які потребують ремонту, дорожні споруди, загородження і руйнування наносяться на карту або схему розвіданої ділянки дороги.

Для розвідки колонних шляхів необхідно:

- вибрати і визначити на місцевості напрямок колонного шляху, наміченого на карті;

- виявити місця і характер загороджень і перешкод, можливість їхнього об'їзду;

- установити прохідність місцевості;

- визначити види і обсяг робіт;

- установити наявність і можливість використання місцевих дорожньо-будівних матеріалів.

Загальні вимоги, що висуваються до колонних шляхів наведені в табл. 4.1.

Таблиця.4.1

Вимоги до колонних шляхів

Основні показники	Для колісних машин	Для гусеничних машин	Для змішаного руху
Ширина проїзної смуги (не менше), м	3,5	4	8
Ширина проходів у мінних полях, м	8-10	8-10	15-20
Найбільший поздовжній схил, град	10	20	10
Найменший R повороту, м	25	25	25
V руху, км/год	20-25	15-20	15-20
Вантажопідйомн. мостів, т	25	40-60	40-60

Напрямок колонного шляху вибирається на місцевості в обхід виявлених загороджень, перешкод і важко прохідних ділянок місцевості.

Прохідність місцевості визначається за допомогою гирьового ударника. Кількість ударів гирі, необхідних для занурення штампу ударника в ґрунт, характеризує прохідність ґрунтової дороги чи місцевості для можливого проходу машин по одному сліду.

Розвідка мінно-вибухових загороджень проводиться за допомогою щупів та міношукачів, невибухових загороджень - безпосереднім оглядом.

Основним звітним документом про розвідку маршруту є схема колонного шляху і донесення з коротким описом маршруту.

Розвідка мостів ведеться спеціально призначеними групами. Так, наприклад, розвідка дерев'яного мосту включає:

- розвідку моста і підходів до нього на наявність мінування;

- визначення основних розмірів мосту: його довжини та ширини, число і розмір прольотів, типу і висоти опор;

- визначення перерізу основних елементів мосту: прогонів, насадок паль (стійок) в опорі і відстань між ними;

- визначення стану всіх елементів мосту, виявлення наявності кріпильних деталей;

- розвідку прилеглої місцевості на наявність будівельних матеріалів.

Склад групи залежить від типу і розміру моста, тактичної обстановки, пори року та часу. Група, як правило, ділиться на три обслуги, які оснащуються, готуються та націлюються на виконання таких задач: перша обслуга - на розвідку мосту і підходів до нього на наявність мінування, друга обслуга - на розвідку прольотів, третя - на розвідку опор.

Варіант оснащення групи розвідки мосту може бути таким: міношукачі (один-два), засоби розмінування, надувний човен, рулетки (дві-три), таблиці для визначення вантажопідйомності мосту, бінокль, компас, карта, радіостанція, шанцевий інструмент (комплект).

Розвідка мосту і прилеглої місцевості на наявність мінування ведеться міношукачами та її зовнішнім оглядом. Ознакою мінування мосту є електропідривні мережі, мережі шнура Бікфорда і заряди підривних речовин.

Замінований міст необхідно негайно розмінувати. Для цього необхідно перерізати електропідривні мережі або шнур Бікфорда, витягнути підривники із зарядів. При неможливості власноруч розмінувати міст начальник розвідувальної групи негайно доповідає про це старшому командиру.

Вантажопідйомність мосту визначається за найменшим із значень вантажопідйомності його основних елементів. За наявності на мосту прольотів різної довжини при інших однакових умовах за розрахунковий потрібно брати найбільший з них.

За необхідності підсилення мосту визначаються способи його підсилення і необхідні будівельні матеріали.

За результатами розвідки начальник групи складає звітну картку розвідки зі схемою мосту.

Непошкоджені залізобетонні, кам'яні і металеві мости за своєю вантажопідйомністю зазвичай забезпечують пропускання техніки артилерійських підрозділів.

Розвідка таких мостів включає:

- розвідку мосту і підходів до нього на наявність мінування;

- визначення загального стану моста;

- виявлення об'їздів мосту, бродів і можливості їх обладнання.

Підготовка шляхів руху включає:

- розвідку існуючих шляхів і місцевості для прокладання колонних шляхів;

- ремонт, відновлення і розгородження існуючих шляхів;

- прокладання колонних шляхів;

- заготовку дорожньо-будівельних матеріалів і конструкцій.

Особовий склад артилерійського підрозділу повинен вміти прокладати колонні шляхи, влаштовувати переходи через перешкоди, розчищати завали і виконувати прості дорожньо-мостові роботи.

Шляхи руху підрозділу вибираються з максимальним використанням мережі існуючих доріг в обхід загороджень і зруйнувань. За відсутності належних для руху доріг прокладаються колонні шляхи із використанням техніки з бульдозерним обладнанням. Для прокладання колонного шляху можуть залучатися танкові бульдозери ТБС-86 за командою старшого командира (рис. 4.1; табл. 4.2).

Підсилення слабких ділянок місцевості і обладнання переходів через перешкоди проводяться із використанням місцевих будівельних матеріалів.

У разі необхідності за рішенням старшого командира для обладнання переходів через перешкоди можуть залучатись інженерні підрозділи з технікою. Машини для подолання перешкод призначені для встановлення мостових конструкцій та будівництва низько водних мостів на дерев'яних свайних і рамних опорах. До них належать МТУ-20, МТ-55А (рис. 4.2; табл. 4.3), ТММ-3, УСМ.

Рисунок 4.1 - Танковий бульдозер ТБС-86

Таблиця 4.2

Характеристики ТБС-86

Показник	ТБС-86
Продуктивність, м3 /год: - при відритті гарматних (танкових) окопів, од.(м3 /год) - при засипанні ровів та улаштуванні спусків	3-4 (100-120) 250
Довжина відвалу, м	3,2
Час монтажу на танк, хв	60
Час демонтажу, хв	45
Транспортна швидкість танка з бульдозером, км/год	18-20
Маса бульдозера, т	0,9

Танкові мостоукладачі призначені для улаштування мостових переходів через канали, вузькі річки, урвища та інші вузькі перешкоди з метою пропуску САУ, танків та іншої техніки загальною масою до 50 т.

Рисунок 4.2 - Танковий мостоукладач

Таблиця 4.3

Характеристики мостоукладача МТ-55А

Показник	МТ-55А
Довжина мосту,м	18
Ширина проїзної частини, м	3,3
Ширина колії, м	1,15
Перешкоди, що долаються, м: - ширина перешкоди - перевищення берега	17
-	2,2
Час встановл. (зняття) мосту, хв	3 (8)
Транспортна швидкість, км/год: - середня, грунтовими шляхами - максимальна	20-25 50
Маса мостоукладача, т	36,5
Обслуга, осіб	2

Важкі механізовані мости ТММ-3 (рис. 4.3; табл. 4.4) призначені для улаштування мостових переходів через перешкоди шириною до 40 м та глибиною до 3 м з метою пропускання через них гусеничної техніки масою до 60 т та колісних машин із тиском на вісь до 110 кН.

Рисунок 4.3 - Важкий механізований міст ТММ-3

Таблиця 4.4

Характеристики важкого механізованого моста ТММ-3

Показник	ТММ-3
Довжина мостового блоку, м	10,5
Ширина мосту, м	3,8
Ширина колії, м	1,5
Межі зміни висоти опори, м	1,6-3
Час встановлення мосту, хв:	11-72
V руху по мосту, км/год: - гусеничної техніки - колісної техніки	15 20-25
V руху мостоукладача, км/г: - середня по грунтових дорогах - максимальна	35-40 71
Маса мостоукладача з мостовим блоком, т	20,4
Обслуга комплекту моста, осіб	8
Комплект моста	4 мостоукладачі з мостовими блоками

Під час дощу і в період весняного і осіннього бездоріжжя колонний шлях потрібно прокладати по вододілах і ділянках зі стійкими ґрунтами (піски, супіски, легкі суглинки), уникаючи глинисті і чорноземні ґрунти.

Підготовка доріг і колонних шляхів у зимовий період зводиться в основному до розчищення проїжджої смуги від снігу або до її ущільнення. Трасу колонного шляху доцільно прокладати по місцевості, що дозволяє долати її без розчищення від снігу. Складки місцевості, місця можливих заносів (лощини, тіснини, галявини лісів) обходять.

У лісисто-болотистій місцевості колонний шлях потрібно прокладати по лісових стежках і просіках в обхід заболочених ділянок. У разі вибору шляхів руху через заболочені ділянки вони прокладаються найкоротшим маршрутом з улаштуванням гаток із місцевих будівельних матеріалів.

За умов неможливості улаштувати переходи через перешкоди своїми силами для виконання цих робіт можуть залучатися інженерні підрозділи з технікою для подолання мінно-вибухових загороджень: установки розмінування УР-77, УР-83П і колійні мінні трали.

Установки розмінування УР-77, УР-83П (рис. 4.4; табл. 4.5) призначені для пророблення проходів у протитанкових мінних полях противника вибуховим способом.



Рисунок 4.4 - Установка розмінування УР-83П

Таблиця 4.5

Характеристики установок розмінування

Показник	УР-77
База	МТ-ЛБУ
Кількість зарядів, од.	2
Дальність пострілу заряда, м	200 - 500
Розміри проходів, м - ширина - довжина	до 6 80-90
Час підготовки до пророблення проходів, год.	0,5 - 1,5
Маса, т	15,5
Швидкість руху, км/год.: - по шосе - по ѓрунтових шляхах - на плаву	60 30 5
Обслуга, осіб	2

Колійні мінні трали (КМТ-6, КМТ-7, КМТ-10) призначені для розвідки протитанкових мінних полів, пророблення в них проходів з метою пропуску САУ, танків, БМП (БТР) й іншої техніки (рис. 4.5; табл. 4.6).

Рисунок 4.5 - Колійний мінний трал

Таблиця 4.6

Характеристики мінних тралів

Показник	КМТ-6	КМТ-7	КМТ-10
Тип	колійний, ножовий	колійний, катково-ножовий	колійний, ножовий
База, з якою використовується	усі танки	усі танки	БМП
Ширина колії тралення, см	2х62	2х(73-81)	2х30
Швидкість тралення, км/год.	6 - 15	до 12	до15
Маса, кг	1000	7500	450

У сучасних умовах як при веденні широкомасштабних бойових дій, так і в боротьбі з незаконними озброєними формуваннями необхідність пересування частин і підрозділів на різні відстані, їх переправи через водні перешкоди в ході бою закономірно зростають. Це зумовлюється збільшенням просторового розмаху, високою маневреністю та динамічністю бою.

4.2 Інженерне забезпечення переправи артилерії через водні перешкоди

4.2.1 Загальні відомості про водні перешкоди і переправи

Водні перешкоди з інженерними загородженнями на них, що прикриваються системою вогню, являють собою важкопрохідну оборону, яка суттєво знижує темп просування наступаючих військ, позбавляє їх можливості ввести у дію одночасно необхідні сили і створює сприятливі умови для ефективного застосування вогневого ураження.

Ширина водної перешкоди є основним чинником, що характеризує її як перешкоду. Від ширини залежить потреба в переправних засобах (кількість і вид засобів), спосіб переправи, тривалість переправи, можливість підтримки військ, що переправляються, вогнем із вихідного берега, організація прикриття засобами ППО.

За шириною водні перешкоди умовно розділяються на:

- вузькі (до 60 м);

- середні (до 200 м);

- широкі (до 600 м);

- великі (понад 600 м).

Вузькі водні перешкоди долаються, як правило, шляхом зведення механізованих і низьководних мостів. Середні водні перешкоди залежно від тактичних умов можуть долатися десантним і поромним способами. Широкі водні перешкоди долаються, як правило, десантним і поромним способом, а за сприятливих умов для переправи головних сил і на шляхах висування і маневру військ можуть наводитися наплавні і комбіновані мости. Для подолання великих водних перешкод можуть використовуватися, крім переправно-десантних і поромних засобів, також десантно-висадкові засоби і кораблі флотів і військових флотилій. На території України водні перешкоди шириною до 20 м трапляються через кожні 5-10 км, і вони становлять близько 80% від загального числа водних перешкод; через 40-50 км трапляються водні перешкоди шириною 20-50 м, що становить 16% перешкод і через 100-200 км трапляються водні перешкоди шириною більш 100 м, це приблизно 4% перешкод.

Глибина водної перешкоди значною мірою визначає спосіб переправи. Відповідно до цього по глибині водні перешкоди розділяють на мілкі (до 1,5 м), глибокі (до 5 м) і дуже глибокі (понад 5 м). Водні перешкоди глибиною до 1,5 м долають при сприятливих ґрунтах танками убрід (колісною технікою до 0,8 м). При глибинах до 5 м можлива переправа танків по дну і наведенням мостів. На водних перешкодах глибиною більше 5 м. обладнуються наплавні і комбіновані мости.

Швидкість течії водних перешкод впливає на тривалість рейсів переправних засобів, на організацію улаштування переправ, на вибір способів переправлення поромів і бойових машин, що плавають. Відповідно розрізняють водні перешкоди зі слабкою течією (до 0,5 м/с), із середньою (до 1 м/с), швидкою (до 2 м/с) і з дуже швидкою течією (понад 2,0 м/с). Слабка течія істотно не впливає на переправу військ. На водних перешкодах із середньою течією можуть застосовуватися усі види бойових машин, що плавають. Переправа через ріки зі швидкою течією, як правило, неможлива на бойових машинах, що плавають. На цих ріках виникають також труднощі в експлуатації транспортерів, що плавають, особливо при виході їх на берег, ускладнюється причалювання й утримання поромів біля берега під час навантаження (розвантаження). При подоланні водних перешкод із дуже швидкою течією виникає необхідність у застосуванні спеціальних засобів і збірних схем мостів і поромів. Варто мати на увазі, що швидкість течії тих самих рік може різко змінюватися в короткий термін.

Вітрове хвилювання на водних перешкодах при визначеному ступені його інтенсивності може значно ускладнити експлуатацію переправних засобів і наплавних мостів. Вітрове хвилювання може приводити до зниження швидкості руху переправних засобів, перекидання і заливання їх водою, ускладнити навантаження (розвантаження) техніки на пороми, керування засобами на воді і вихід машин, що плавають, на берег. Значне вітрове хвилювання може викликати руйнування поромів. При значному хвилюванні можуть відбуватися неприпустимі перенапруження несучої конструкції мостів. У практиці гідрометеорологічної служби силу вітрового хвилювання прийнято характеризувати дев'ятибальною шкалою. Діапазон можливого вітрового хвилювання на широкій і великій водній перешкодах звичайно не виходить за межі п'яти балів.

Крутість берегів водних перешкод може обмежити використання різних переправно-мостових засобів. За крутістю берегів водні перешкоди розрізняються на перешкоди з похилими берегами (до 15⁰), крутими (до 25⁰) і стрімкими (більше 25⁰). На пологих берегах вихід бойової техніки і транспортерів, що плавають, не викликає труднощів.

Льодохід на водній перешкоді, навіть при малій його інтенсивності, викликає значні ускладнення у застосуванні переправно-мостових засобів. Він приводить до зниження швидкості руху засобів, що плавають, необхідності проведення заходів щодо захисту переправних засобів, наплавних мостів і мостів на опорах від льоду. На умови улаштування переправ і експлуатації переправно-мостових засобів впливає в першу чергу щільність льодоходу. Щільність льодоходу на ділянці ріки визначається відношенням сумарної площі льоду на розглянутій ділянці до площі поверхні води. Щільність льодоходу оцінюється за даними аерофотознімання чи візуально. В умовах льодоходу із щільністю від 0,2 до 0,4 ускладнюється вихід машин з води, потрібно застосовувати спеціальні способи пересування поромів по воді, дообладнувати самохідні переправні засоби для захисту їх від льоду. Наплавні мости можуть експлуатуватися при льодоході зі щільністю до 0,3. При будь-якому льодоході необхідне проведення спеціальних заходів для захисту мостів і пропускання льоду При щільності льодоходу більше 0,4 застосування звичайних переправно-мостових засобів стає неможливим.

Серед вузьких, найбільш поширених водних перешкод, в особливу групу необхідно відокремити канали. Найбільше поширення мають судноплавні, зрошувальні (іригаційні) і осушувальні канали. Серед судноплавних каналів, що являють собою штучні водні шляхи, розрізняють морські канали і канали внутрішнього плавання. На прямолінійних ділянках ширина судноплавних каналів не змінюється і знаходиться в межах 17-25 м. Ширина деяких каналів сягає 50 м. На криволінійних ділянках ширина каналу збільшується. Глибина суднохідних каналів постійна і становить від 0,6 до 5,0 м. Морські канали мають ширину 45-300 м при глибині 10-14 м. Швидкість течії на судноплавних каналах не перевищує 0,3-0,8 м/с. Враховуючи те, що судноплавні канали мають велику крутизну берегів, обвалувань і глибину застосування самохідних переправно-десантних засобів, наплавних і механізованих багато пролітних мостів буде вкрай обмеженим. При наведенні мостів через канали потрібно зводити опори спеціальних конструкцій. Зрошувальні й осушувальні канали, що мають ширину, що не перевищує 20 м і глибину до 2 м, можуть бути подолані убрід, за допомогою механізованих мостів чи по земляних перемичках.

4.2.2 Переправа артилерії через водні перешкоди

Артилерія переправляється через водні перешкоди по переправах, обладнаних на ділянках форсування загальновійськових частин і з'єднань силами інженерних військ. Переправа артилерії здійснюється на самохідних переправних десантних засобах, поромах, по мостах и бродах, а в взимку при достатній товщині льодяного шару - безпосередньо по льоду. Плаваючі самохідні гармати, бойові і командирські машини можуть переправлятися самостійно. Час і послідовність переправи артилерії визначається графіком переправи, який розробляється в штабі частини або з'єднання.

Машини для подолання водних перешкод призначені для улаштування та утримання десантних, поромних та мостових переправ. До них належать ПТС-2, ПМП (ПМП-М), ПММ-2, СПП.

Плаваючий транспортер ПТС-2 (рис. 4.6; табл. 4.7) призначений для десантної переправи через водні перешкоди особового складу, артилерійських систем, колісних та гусеничних тягачів, бронетранспортерів та різноманітних вантажів.

Рисунок 4.6 - Плаваючий транспортер ПТС-2

Таблиця 4.7

Характеристики плаваючого транспортера ПТС-2

Показник	ПТС-2
Вантажопідйомність, т	12
V руху макс., км/год: - на суші / воді	60/12
Можливості переправи за рейс: - гармати калібру до 85мм - гармати калібру більше 85 мм - десант з спорядженням, осіб	2 1 75
Т рейсу через річку шириною 200-500 м, з V течії до 1 м/с, хв	10-13

Понтонно-мостовий парк ПМП (ПМП-М) (рис. 4.7, табл. 4.8) призначений для обладнання мостових та поромних переправ.

Рисунок 4.7 - Понтонно-мостовий парк ПМП

Таблиця 4.8

Характеристики понтонного парку ПМП (ПМП-М)

Показник	ПМП
Вантажопідйомність, т - наплавного мосту - перевізних поромів	20-60 від 20-170
Кількість поромів, од.	4-16
Час обладн. мостової переправи, хв - вантажопідйомністю 60 т - вантажопідйомністю 20 т	30 50
Час збирання поромів, хв.	8 - 20
Максимальна довжина мосту, м: - 60-тонного мосту - 20-тонного мосту	227 382
Комплект, од.: - річкових ланок - берегових ланок - вистілки - катерів	32 4 2 16

Самохідний пором ПММ-2М (рис. 4.8, табл. 4.9) призначений для забезпечення переправи через водні перешкоди САУ, танків, ракетних комплексів, автопотягів та іншої військової техніки.

Рисунок 4.8 - Самохідний пором ПММ-2М

Таблиця 4.9

Характеристики поромної машини ПММ-2М

Показник	ПММ-2М
Вантажопідйомність порома, т	42,5
V руху макс., км/год: - транспортна по шосе - на воді з вантажем	55 10
Маса машини, т	36
Обслуга, осіб	3
Час розгортання порома, хв	6

При переправі артилерії на самохідних переправних десантних засобах і поромах командири артилерійських підрозділів повинні знати кількість виділених переправних засобів, район завантаження підрозділів, ті, що переправляються першим рейсом, порядок і час виходу в цей район, а також місця завантаження наступних підрозділів, порядок завантаження і розвантаження техніки і озброєння. Командир дивізіону (батареї) зобов'язаний розподілити підрозділи по переправних засобах, визначити черговість їх переправи і порядок дій у період переправи і на протилежному березі.

При подоланні водних перешкод артилерією по мостах, убрід і по льоду командири підрозділів повинні знати маршрути виходу до переправи, порядок і правила руху на переправі.

Для зменшення часу знаходження на переправі проводяться скорочення дистанцій між машинами і підрозділами до мінімально допущених. Для забезпечення організованого виходу підрозділів до водної перешкоди і переправи, недопущення скупчення їх біля переправ, підтримання установленого порядку і контролю за дотриманням заходів маскування, охорони переправ від плаваючих мін і диверсійних дій противника на ділянках форсування штабом загальновійськової частини організовується комендантська служба. Для несення комендантської служби залучаються:

- на маршрутах руху військ від вихідного рубежу для форсування до переправ і на протилежному березі - комендантський підрозділ і підрозділ регулювання руху загальновійськової частини;

- на переправах - підрозділи, призначені для обладнання і утримання переправ.

Вказівки і вимоги осіб комендантської служби, а також дотримання встановленого порядку переправи обов'язкові для всього особового складу військ, що переправляються.

На десантних переправах організація завантаження і розвантаження техніки, а також дотримання особовим складом встановленого порядку під час переправи покладається на командирів обслуги переправних десантних засобів.

На поромній переправі в'їздом машин на пором і встановленням їх на поромі керує начальник порома, а командири машин і підрозділів повинні надавати йому допомогу. При в'їзді на пором декількох машин усі машини рухаються на пором одночасно колоною на мінімальних дистанціях на першій передачі і при малій частоті обертів двигунів.

Машини під час переправи повинні стояти з вимкнутими двигунами при ввімкнутій першій передачі, на ручному зупиночному гальмі. З'їжджання машин з порома виконується аналогічно в'їзду. Забороняється збільшувати швидкість з'їжджання машин із порома до того часу, поки машини знаходяться на поромі, апарелях або сходнях.

Переправа артилерії по мосту здійснюється однією колоною. За наявності двох смуг для руху друга смуга використовується за необхідності для забезпечення одночасного зустрічного руху. Зустрічний рух машин допускається по мосту із двома смугами руху лише в тому разі , якщо маса окремих машин із вантажем у кожній колоні не перевищує половини вантажопідйомності мосту.

Зміщення важких і середніх машин при русі по мосту допускається не більше ніж 0,5 м у кожний бік від осі мосту.

Дистанція між машинами витримується у відповідності до уставних вимог. При вимушеному зупиненні на наплавному мосту машини гранично допустимої маси можуть під'їжджати одна до одної на відстань не ближче

10 м. Під час руху по мосту всі люки і двері машин повинні бути підготовлені для негайного виходу екіпажів і особового складу у випадку пошкодження мосту противником.

Успішне виконання артилерійськими підрозділами бойових завдань із форсування водних перешкод залежить від уміння командирів самостійно організовувати їх переправу і вміння проводити розрахунки переправи особового складу та ОВТ. Розглянемо методику розрахунку часу переправи підрозділів.

Переправа артилерії здійснюється згідно графіку переправи. Тривалість переправи підрозділів по мосту визначається за довідковими таблицями або за формулою

, (4.1)

де Т_м - час переправи по мосту, хв.;

L - довжина колони, км;

m - кількість мостів, од.;

V - швидкість руху по мосту, км/год.

Величина L може бути визначена за формулою

,(4.2)

де K - кількість машин у колоні, шт.;

d - встановлена дистанція між машинами, м;

l - довжина машини, м.

Час переправи підрозділів на переправних десантних засобах і переправах визначається за формулою

, (4.3)

де Т - час переправи, хв.;

N - потрібна кількість рейсів для переправи дивізіону (батареї);

R - тривалість повного рейсу, хв.;

Кп - кількість переправних десантних машин або переправ.

Кількість рейсів N переправних десантних машин або переправ залежить від складу підрозділу і можливостей переправних засобів.

Тривалість повного рейсу R залежить від ширини і швидкості течії річки, швидкості пересування по воді переправних засобів, часу завантаження і розвантаження техніки та визначається за формулою

,(4.4)

де Ш - ширина ріки, м;

V - середня швидкість руху переправних засобів по воді, м/хв.;

V р - швидкість течії, м/с;

t - сумарні витрати часу на завантаження і розвантаження техніки, що становлять: для ПТС - 6 хв.; ПТС з ПКП - 11 - 13 хв.; для ГСП - 7 - 8 хв.; перевізних переправ - 10 хв.

Для переправи убрід гусеничної і колісної техніки обладнують окремі переправи.

Обладнання броду включає:

- обладнання загороджень і перешкод, що заважають руху;

- позначення кордону броду колійними віхами, вказівниками або поплавцями через 5 - 10 м, а для руху в нічний час, окрім того, сигнальними ліхтарями або спеціальними світловідбиваючими знаками в бік вихідного берега;

- установку на берегах вказівників із даними про брід, обмеженнями за типом техніки, яку переправляють;

- обладнання і підс...