Галицько-Волинське князівство і королівство Русі та монголи

Війна тим часом продовжувалася. Скориставшись боротьбою за владу в Орді, король Данило почав перехоплювати ініціативу. Весною 1256 р. Данило Романович став збирати сили для походу на Київ. Очікували підходу литовців та новогрудської раті Романа Даниловича: “прислаша Миндовгъ к Данилоу пришлю к тобі Романа и Новогородці а бы по- шелъ ко ВозвАглю цчоуда и къ Кыевоу. И срече срокъ во Възъвагла” Ипатьевская летопись, 838..

Улусбек Курумиші, не отримуючи підмоги, мусив розраховувати тільки на себе. Зібравши всі сили, він наніс контрудар у відповідь. У листопаді 1257 р. ординське військо несподівано з'явилося під стінами Володимира, де треноване піше ополчення витримало удар ординської кавалерії, що стало несподіванкою для монголів (“из города изиидоша на ні гражані пішьци и бившимсА с ними кріпко, и вьібігоша из града идоша Коурьмсі исповідаша ико гражані кріпці борютьсА с нами” Там же, 840-841.). Ситуація ускладнилася несподіваною пожежею Холма (“ш щканьныи бабы” Там же, 841.) та розкиданістю військ, частина з яких була зв'язана ординськими підрозділами, які розсипалися по волинській території (“и цібрітше Татаръ биша и и колодники имаша” Там же, 841.). Курумиші відійшов до Луцька і здійснив спробу здобути місто. Захисники встигли розрушити міст, ординська метальна артилерія неправильно виставила машини і каміння полетіло в сторону ординців. Спроба перенацілити машину закінчилася її падінням. Лучани вважали, що їм допомогли святі заступники Іоанн Златоуст та Миколай Міррлікійський Там же, 841-842..

У 1258 р. Берке нарешті став ханом Золотої Орди Деякі дослідники датують прихід до влади Берке навіть 1259 р. (Евгений Мыськов. Политическая история Золотой Орды (1236-1313). (Волгоград, 2003), 77), але це суперечить джерелам.. Почався перепис населення у завойованих руських князівствах, для контролю за ними монголи призначали баскаків. Улусбек Курумиші, який програв війну з Данилом Романовичем у 1254-- 1257 рр., був зміщений. Ординську рать очолив один з кращих джучидських полководців темник Бурундай Владимир Пашуто. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. (Москва, 1950), 274; Вадим

Егоров. Историческая география Золотой Орды в ХІІІ-XIV вв. (Москва, 1985), 188; Галицко- Волынская летопись. Текст. Комментарий. Исследование, 136, 312.. Спроба Іскандера Ізмайлова заперечити цей висновок багатьох дослідників, вважаючи, що тут мала місце звичайна практика переросподілу улусів, при цьому покликаючись на те, що сини Курумиші залишилися емірами у Ногая Искандер Измайлов. Войны на Западе. Польша и Литва. История татар с древнейших времен. Т. 3, 520., не виглядає переконливо. У 1260 р. Курумиші опинився у стані Арик-Буги проти якого виступав Берке. Курумиші явно був не вдоволений переміною. Навіть, якби йому надали якийсь значніший улус, то середньодніпровським улусбеком мав би стати старший син Абаджі чи котрийсь з його братів. Заміна Чингізида на одного з емірів нединастичного походження не могла бути випадковою. Бурундай був один з кращих монгольських полководців, який відзначився ще у боях на Волзі у 1236 р. та в угорському поході 1241 року. Його посилали на Захід очолити переможний похід, відновивши монгольське панування над королівством Русі. Крім того джерела не дозволяють однозначно стверджувати, що Бурундай був призначений улусбеком. Пізніше ми бачимо його в числі емірів Ногая. Скоріше найбільш досвідченого з своїх полководців Берке поставив на чолі походу на західні землі, які тимчасово вийшли з сфери впливу Орди.

Отримавши значну допомогу, у 1258 р. “приде Боуранда со силою великою” Ипатьевская летопись, 846.. Берке не мав намірів повторно завойовувати Галицько- Волинську землю. Бурундай оголосив через своїх послів ”идоу на Литвоу цже еси миренъ поиди со мною” Там же, 846.. Литва була союзником короля Данила, з її допомогою він воював проти Курумиші та його васалів -- болохів- ських князів. Крім того Данило Романович прекрасно розумів, що Берке не подарує йому королівської корони та союзу з Римом. “Данилови же сідшоу с братом їсо снмї печалнымъ бывше гадахоутъ відахоуть бо аще Данилъ поедеть и не боудеть с добромъ” Там же, 848.. Тому до Бурундая приєднався лише Василько Романович, але і той, побоюючись репресій, залишив дружину та сина з королем. Участь галицько-волинських військ у війні з Литвою вирішила долю князя Романа Даниловича, який тримав Новогрудське князівство. “... и Вышелгъ сна его Романа” Там же, 848.. У відповідь Данило розпочав бойові дії проти Войшелка. Його військо зосередилось поблизу Мельника. Ординці, які поверталися через ятвязькі землі, шукали Данила (“ита быста посла и прапаше гді есть Данило” Там же, 848.). Очевидно, що Бурундай повинен був привезти Данила в ставку Берке. Вони могли його залишити на престолі тільки після покаяння і складення васальної присяги.

Данило Романович все це прекрасно розумів. Тому він відразу ж взявся зміцнювати стосунки з рештою союзників. У 1259 р. королівна Софія Данилівна видана за графа Генріха V фон Бланкенбург-Шварц- бурга Oswald Balzer. Genealogia Piastow. (Krakow, 1895), 345; Nicolas de Baumgarten. Genealogies et manages occidentaux des Rurikides resses du X-e au XIII-e siecle. Orientalia Christiana. № 35. (Roma, 1927), 49; Arhiv fUr sippenforschung. XVIII jahr. Vol. 6. (Gorlitz, 1941), 19; Wilhelm Karl zu Isen- burg. Stammtafeln zur Geschichte der Europaischen Staaten. T. 1. (Marburg, 1953), taf. 157; Dariusz Dabrowski. Rodowod Romanowiczow, 155-166; Леонтій Войтович. Княжа доба на Русі: портрети еліти. (Біла Церква, 2006), 501.. Відтоді контакти з Тевтонським орденом відбувалися через це сімейство, представники якого належали до орденської еліти Олександр Масан. Середньовічна Україна і Німецький Орден: недосліджені проблеми взаємовідносин. Четвертий міжнародний конгрес україністів. Історія. Ч. 1. (Одеса-Київ-Львів, 1999), 75.. У будь- якому іншому разі шлюбний союз з графами Бланкенбург-Шварцбург був би позбавлений сенсу.

Папа теж у грудні 1259 р. рекомендував Ордену боротися з монголами разом з усіма прикордонними християнськими державами Preussisches Urkundenbuch. Polische Abtheilung. Т. 2. Rudolf Philippi. Nr. 82. (Konigsberg, 1883), 73-74.. Можна припускати якусь реальну участь незначних орденських контингентів у бойових діях, бо в січні 1260 р. папа проголосив під захистом святого престолу і ті орденські землі, які нададуть Орденові руські князі. При відвоюванні зусиллями Ордену від монголів нових територій, їх приєднання могло відбутися тільки за згодою їх колишніх християнських володарів Ibidem. Т. 2. Nr. 89. (Konigsberg, 1883), 80-81..

Але не менш ретельно готувався і Берке. Берке успадкував не тільки престол, звільнений від племінників, а й проблеми свого старшого брата. Під час походу Бату на Русь йому допомагали війська огланів з інших монгольських орд. Тому в 1256 р. на допомогу Хулагу, братові великого каана Мунке, для завоювання Ірану виступили війська Джучидів на чолі племінниками Бату, огланами Кулі -- сином Орду, Балаканом -- сином Шейбані та Татаром -- сином Бувала. За це Хулагу мав передати Джучидам Азербайджан, але не тільки не зробив цього, а й сам обрав для своєї столиці азербайджанський Тебріз. Далі він почав звинувачувати Джучидів у підступах. Берке сподівався уникнути усобиці, проте не збирався відмовлятися від належних Джучидам земель Ібн Васіл (Владимир Тизенгаузен. Сборник материалов. Т. 1, 73). Иван Минаев. Путешествие Марко Поло. (Санкт-Петербург, 1902), 338; Николай Веселовский. Хан из темников Золотой Орды Ногай и его время. Записки РАН. Серия 8. Т. 13. № 6. (Москва, 1922), 4; Илья Петрушевский. Хамдаллах Казвини как источник по социально-экономической истории Восточного Закавказья. Известия АН СССР. Отделение общественных наук. № 4. (Москва, 1937), 912; Борис Греков, Александр Якубовский. Золотая Орда и ее падение. (Москва-Ленинград, 1950), 76; Абдул-Керим Али-оглы Али-Заде. Социально-экономическая и политическая история Азербайджана XIII-XIVвв. (Баку, 1956), 304-306.. Це він гордо продемонстрував, відмовившись від частини

скарбів багдадських халіфів, які прислав на Волгу Хулагу Марк Крамаровский. Человек средневековой улицы. Золотая Орда, Византия. Италия.

(Санкт-Петербург, 2012), 131.. Досі Чин- гізидам вдавалося уникати великих зіткнень, обмежуючись маневрами та показом сил. Однак перш ніж демонструвати силу, Берке потрібно було навести порядок у тилах, привівши до покори тих, хто почав робити спроби звільнитися від ординської опіки. Хан мусив провести цю військову операцію з мінімальними втратами й у максимально короткий час. Тому його не задовольнили результати першого походу Бурундая.

Наприкінці 1259 р. він відіслав угорському королю вимогу про негайне укладення скріпленого династичним шлюбом миру з монголами і виступ разом із ними проти латинських сусідів, погрожуючи вторгненням до Угорщини Vetera monumenta nistorica Hungariam sacram illustrantia, 239-240.. Цим посольством він утримав Белу IV від допомоги сватові. А до волинських кордонів вже швидким маршем рухалося військо Бурундая. На початку листопада 1259 р. “приде вість ... цже Боуронда идеть тканый проклАтын и печална бы брата w томъ” Ипатьевская летопись, 849.. Бурундай знову зумів з'явитися зненацька. Романовичі саме готувалися до весілля Володимира Васильковича з Ольгою, донькою чернігівського князя Андрія Всеволодовича. Зрозуміло, що цей шлюб теж скріплював політичний союз, таємна частина якого мала антиординське спрямування.

Данило знову не ризикнув зустрітися з Бурундаєм, виславши на зустріч брата Василька, сина Лева та холмського єпископа Іоана. Цього разу домагання ординського еміра були зухвалішими. Він вимагав зруйнувати укріплення основних міст, без яких самі вони з опорних пунктів перетворювалися на цілі легкої здобичі ординців. Та особливого вибору не було. Василько Романович та Лев Данилович були змушені прийняти умови і під наглядом монгольських емісарів зруйновано укріплення Володимира, Луцька, Крем'янця і Львова Іван Крип'якевич. Галицько-Волинське князівство, 133-134.. Фактично, зробивши безборонними ці міста, Бурундай повністю відновив ординське панування. Після цього він оголосив про зміщення короля Данила.

Після зустрічі з Бурундаєм біля Шумська Василько Романович відіслав холмського єпископа до короля Данила. “и нача емоу повідати w бывшее и ціпалоу Боурандаевоу сказа емоу. Данилови же оубоившоусА побіже в Лахы, а из Лаховъ побіже во Оугры” Ипатьевская летопись, 850..

Однак, король Данило, радше, розпустив чутки про втечу, ніж втік насправді. Монголи також не повірили у втечу, продовживши похід на Холм. Король в очікуванні підмоги перебував в околицях Холма в Забужжі Леонтій Войтович. Остання еміграція короля Данила Романовича. Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Історичні науки. № 13. (Луцьк, 2009), 89-96.. Він сподівався на підхід тевтонців. У березні 1260 р. всі сили Ордену з прибулими волонтерами, куди ввійшов і контингент із Ордену Калатрави з далеких іспанських земель, зібрані на південних кордонах під командою магістра Гартмана фон Грумбаха. їх чисельність виявилася невеликою Jurgen Sarnowsky. The Teutonic Order confronts Mongols and Turks. The Military Orders: Fighting for the Faith and Caring for the Sick. Ed. Malcom Barber. (Aldershot, 1994), 258-260.. Зусилля папи збільшити це військо були незначними. Щойно у вересні 1260 р. папа обмежився запізнілим попередженням короля Чехії Пшемисла II Оттокара та його союзника маркграфа Бранденбургу Іогана I, вимагаючи від них не заважати братам жебручих орденів (схоже, що тамплієри та іоаніти теж споряджали певні контингенти для цього війська, а домініканці і францисканці займалися агітацією) вербувати волонтерів у Пруссію та Лівонію Preussisches Urkundenbuch. Т. 2. Nr. 111-112. (Konigsberg, 1883), 101-102..

Бурундай, на відміну від Данила Романовича, добре знав, що на допомогу королю не підійдуть ні угорці, ні тевтонці. Монгольським емісарам вдалося підбурити до виступу прусських нобілів. Прусси, скориставшись проблемами Ордену та його союзників, розгорнули велике повстання під проводом Геркуса Мантаса, яке не випадково розпочалося саме 20 січня 1260 р. Воно заскочило Тевтонський орден зненацька. Орден перед цим пішов на значні поступки прусським нобілям і не порушував домовленостей. Прусси не могли не мати відомостей про військові приготування Ордену і прибуття підкріплень. Але вони зважилися на виступ, добре знаючи про підхід монгольського війська і в порозумінні з ним. їхні дії виглядають чітко скоординованими з діями Бурундая. Такі співпадіння не могли бути випадковими. 22 січня 1260 р. хрестоносці потерпіли поразку поблизу Кенігсберга. Незабаром обложено Кенігсберг, Торунь, Кульм та ЕльбінГ. Тевтонський орден зазнав значних втрат у березні 1260 р. Annales Mellicenses Continuatio Zwetlensis terra. Monumenta Germaniae Historica. Scriptores. T 9. (Hannoverae, 1851), 644; Preussisches Urkundenbuch. Т. 1. Nr. 98, 99, 109, 154. (Konigsberg, 1882), 84-86, 98-99, 111, 128; Jurgen Sarnowsky. The Teutonic Orden, 253-262; Christoph T Maier. Preaching the Crusades. Mendicant Friars and the Cross in the Thirteenth Century. (Cambradge, 1994), 90-91; Eric Christiansen. The Northern Crusades. (London, 1997), 107; Zsolt Hunyadi, Jozsef Lasz- lovsky. The Crusades and the Millitary Orders: Expanding the Frontiers of Medieval Latin Christianity. (Budapest, 2001), 605. У 1262 р. прусси вторглися до мазовецьких земель. Геркусу Мантасу вдалося у 1260--1264 рр. нанести хрестоносцям ряд відчутних поразок Johannes Voigt. Geschichte Preussens von den aeltesten Zeiten bis zum Untergange der Herrschaft des Deutschen Ordens. Vol. 9. (Hildesheim, 1968) (репринт видання: Koenigsberg, 1839), 174-175; Bruno Schumacher. Geschichte Ost- und Westpreusens. (Wurzburg, 1958), 42-43; Hartmut Bookmann. Der Deutsche Orden. Zwolf kapitel aus seiner Geschichte. (Munchen, 1981), 100-101.. Усі їх війська надовго ув'язли в цій боротьбі. Від 1265 р. вони навіть змушені були звертатися за допомогою до німецьких князів -- брауншвейг-люнебурзького герцога Альберта І та тюрингського ландграфа Генріха III Див.: Ferdinand Spehr. Albrecht I (Hercog von Braunschweig-Luneburg). Allgemeine Deutsche Bio- graphie. Bd. 1. (Leipzig, 1875), 257-261; Francis L. Carsten. The Origins of Prussia. (Oxford, 1954); Wolf Rudolf Lutz. Heinrich der Erlauchte. (Erlangen, 1977); Karol Gorski. Zakon krzyzacki a powsta- nie pahstwa pruskiego. (Wroclaw, 1977); Erik Christiansen. The Northern Crusades. The Baltic and the Catholic Frontiers. (London, 1980); Marian Biskup, Gerard Labuda. Dzieje Zakonu krzyzackiego w Prusach. (Gdansk, 1988); Bernd Schneidmuller. Die Welfen: Herrschaft und Erinnerung (819-1252).

(Stuttgart, 2000); Владимир Кулаков. История Пруссии до 1283. (Москва, 2003).. У 1272 р. загинув Геркус Мантас Див. коментар: Petras Dusburgietis. Prasijos zemes kronika. Par Roman Batura. (Vilnius, 1985), 392. і тільки через два роки після його смерті хрестоносцям вдалося приборкати пруссів. Зрозуміло, що за таких умов про допомогу тевтонців чи союзних їм мазовецьких князів йтися не могло. Військова і дипломатична підготовка другого походу Бурун- дая була проведена блискуче. Данило Романович залишився наодинці з ординцями, маючи невеличку надію тільки на краківського князя.

Бурундай змусив князя Василька Романовича взяти участь у поході на Холм. Дитинець Холма знаходився на високому пагорбі й до його укріплень неможливо було підтягнути облогові машини. Бурундай чітко виконував поставлене завдання з найменшими втратами для свого війська. За князем Васильком Романовичем стежили ординські достойники “Коуичии, Ашика Болюи и к томоу толмач розоуміюща Роусскыи изь” Ипатьевская летопись, 851. Вірогідно, “Коуичии” тотожний Кунджу, старшому синові Берке- чара і племіннику Бату (Владимир Тизенгаузен. Сборник материалов. Т. 2, 53), а Ашика - Ачи- ну, сину Урунг-Тимура, володаря Кримського улусу та внучатому племінникові Бату (Там же, 59, 61). Отже, сили Бурундая набиралася з добірних частин різних улусів і серед їх командирів були оглани.. Тому князь мусив вимагати від бояр Костянтина та Луки Івановича, які обороняли місто, здатися монголам. З поведінки князя оборонці зрозуміли, що монголи, не штурмуватимуть Холма, тому відповідь захисників була призначена, радше, для вух ординських достойників: “поідь прочь аже боудеть ти каменемь в чело, ты оуже не братъ еси братоу своему, но ратьныи есь” Ипатьевская летопись, 852.. Метальна артилерія на стінах Холма також, можливо, переконала ординського воєначальника відступити від міста.

Далі Василько Романович та Лев Данилович, які, правдоподібно, отримали ярлики відповідно на Волинську та Галицьку землі, змушені були брати участь у пустошенні польських земель. Щоб відбити польським князям охоту прийти на допомогу Данилові Романовичу, ординці оточили Сандомир “и цбьстоупиша и со всі сторонці и цгородиша и коло своимъ городом, и порокъ поставиша и пороком же бьющтмъ не цслабно днь и нощъ, а стрЪламъ не дадоущимъ выникноути изъ заборолъ. И биша по четьірі дни. В четвертыи же днь сбиша заборола с города. Татарові же начаша лествицЬ при- ставливати к городоу и тако полізоша на горо напередь же возлізоста два Татарина на городъ с хороуговью...” Там же, 852-853. Див. також: Krzysztof Stopka. M^czennicy sandomierscy. Legenda i rzeczywi- stosc. Nasza Przeszlosc. T. 80. (1993), 51-99.. Після прориву зовнішньої лінії оборони рештки захисників кинулися до дитинця і багато людей загинуло на мості через рів. Пожежа охопила місто, люди рятувалися у кам'яних церквах, здавалися ординцям і покидали місто. Полонених зігнали на оболоні, протримали їх два дні, а потім перебили Ипатьевская летопись, 854-855.. Після цього ординське військо поспіхом покинуло польські землі і, не затримуючись, попрямувало на Нижню Волгу. Хан Берке дуже потребував його у своїх планах щодо Азербайджану.

Війна із Золотою Ордою у 1258--1260 рр. завершилася поразкою короля Данила Романовича. Хану Берке вдалося порівняно незначними зусиллями відновити панування ординців у Галицько-Волинській державі, а його полководець Бурундай вдалими заходами підірвав обороноздатність краю та зумів розладнати політичні союзи з найближчими сусідами. Ординці змусили князів підступно атакувати литовські землі, підштовхнули велике повстання пруссів, зв'язавши цим сили Тевтонського ордену, і жорстоким штурмом та різаниною у Сан- домирі стримали польських князів. Ні краківський князь Болеслав Сором'язливий, ні мазовецький князь Земовит не відважилися прийти на допомогу Сандомиру. Болеслав Сором'язливий, залишивши оборону Кракова на воєводу, сховався в Угорщині чи у князя Лєшка Чорного в Сєрадзі Наталья Щавелева. К истории второго нашествия монголо-татар на Польшу. Восточная Европа в древности и средневековье. (Москва, 1978), 307--314; Rafal Karpinski. Boleslaw Wstydliwy. Poczet krolow i ksqzqtpolskich. (Warszawa, 1980), 192..

Берке подбав про те, щоб налякати всіх можливих християнських союзників короля Данила, пославши після здобуття Сандомира посольство навіть до французького короля Людовика IX з вимогою негайно піддатися монголам Chronica minor autore Minorita Erphordiensi. Monumenta Germaniae Historica. Scriptores. T. 24. (Hannoverae, 1879), 202; Peter Jackson. Mongolowie i Zachod. (Warszawa, 2007), 166.. Правитель улусу Джучі домігся потрібних результатів. Деякий час після походів Бурундая європейські країни перебували в очікуванні можливого вторгнення. Не випадково Ед де Шаторі (1190--1273), кардинал-єпископ Фраскаті, декан Колегії кардиналів і професор Паризького університету у 1261 р. в одній з проповідей звернув увагу на брак єдності між християнськими державами, що відкриває дорогу монголам до нових завоювань “...discordie inter christianos parent viam tartaris...”: Eudes de Chateauroux. Sermo in consilio. Europeans and Mongols in the Middle of the Thirteenth Century: Encountering the Other. (Helsinki, 2001), 160.. Папа Урбан IV сприяв укладенню миру між чеським та угорським королями, із задоволенням відзначивши у 1262 р., що мир сприятиме консолідації проти монголів Epistolae saeculi XIII e regestis pontificum Romanorum selecte. Monumenta Germaniae Historica. Ed. Carl Rodenberg. Vol. 3. Nr. 518. (Berlin, 1894), 482.. У листі до короля Річарда Корнуельського від 27 серпня 1263 р. він змалював загрозливе становище атакованих татарами християнських держав, яких розривали конфлікти “швидше інстинктивні ніж внутрішні” Ibidem. Nr. 560/1, 548.. Від кінця 1259 -- початку 1260 р. і до осені 1262 р. король Данило щезає з сторінок Галицько-Волинського літопису. Цей період він провів у своїй останній еміграції. Король Данило Романович знову знайшов притулок у товариша дитинства, давнього суперника і теперішнього свата -- угорського короля Бели IV. 12 червня 1260 р. король Данило взяв участь у битві біля Крессенбрунна у Штірії, якою завершилася угорсько-чеська війна за Австрійську спадщину Бабен- бергів. Лицарське військо, очолене штірійським маршалом Ульріхом фон Вільдоном, ще до підходу військ короля Пшемисла II Оттокара, розгромило армію короля Бели IV. В цій битві, як довідуємося з листа Пшемисла Оттокара II, “Danielem regem Russiae et filios eius et caeteros Ruthenorum ac Tataros” Monumenta Germniae Historica. Scriptores. T. 9. (Stuttgart, 1851), 184.. Українські історики Ісидор Шараневич Izydor Szaraniewicz. Die Hypatios-Chronik als Quellen. Beitrag zur dsterreichischen Geschichte. (Wien, 1872), 84, 144-145., Мирон Кордуба Мирон Кордуба. Участь Данила в битві під Крессенбрунн. Записки НТШ. Т. 10. (Львів, 1896), 1-2., та Михайло Грушевський Михайло Грушевський. Історія України-Руси. Т. 3. (Львів, 1905), 519. звернули увагу на дещо випадковий характер участі короля у цій битві. На той час галицький король вже не був зацікавлений у спадщині за Бабенбергами. М.Грушевський також зауважив помилку Длугоша, який приписав участь в цій битві ще Леву та Роману (на той час вже мертвому). За інформацією угорського джерелознавця Густава Венцеля, Данило в цій битві брав участь з власним військом Codex diplomaticus Arpadianus continuatus. Ed. Gustav Wenzel. 7 kotet. (Budapest, 1869), 383.. Напевно король Данило виїхав в Угорщину через польські землі з дружиною. В Угорщині для утримання двору та дружини він мусив дістати від Бели IV якийсь феод, служба з якого і зобов'язала його взяти участь у штірійській кампанії. Побіжним свідченням цього є згадка про татарський загін. Вже у 1253 р. після військових реформ Данила Романовича під час походу у Чехію галицько-волинські війська виявилися схожими на монголів. Напевно і у 1260 р. частина його війська, озброєного на ординський манер, була прийнята за татар. Самі ординці брати участь в цій битві не могли. Король Данило для них був емігрантом, який втік від покарання. Будь-які спекуляції щодо участі короля Данила у цій битві як сюзерена королівства Русі в умовах відновлення монгольського панування і безборонності головних міст після зруйнування укріплень та загальноєвропейської паніки не мають підстав. Якби Данило Романович потрапив в руки монголів, Бурундай би відвіз його в ставку Берке, де його б стратили.

У 1260 р. ситуація в Монгольській імперії знову загострилася. Смерть Менгу-каана привела до боротьби за головний монгольський трон між Хубілаєм, старшим братом Хулагу, та Арик-Бугою, якого підтримав Берке. Хулагу не тільки не віддав Джучидам частину завойованих земель, але й підступно отруїв огланів Кулі та Татара, обмовив і стратив Балакана Борис Греков, Александр Якубовский. Золотая Орда и ее падение. (Москва-Ленинград, 1950), 76.. Берке відізвав свої війська з Ірану. Частина з них відійшла через Дербент, решта, побоюючись підступів з боку Хулагу, відступила у Єгипет Абдул-Керим Али-оглы Али-Заде. Социально-экономическая и политическая история Азербайджана XIII-XIV вв. (Баку, 1956), 304, 309.. Ще з 1260 р. Берке встановив тісні контакти з головним противником Хулагу -- султаном Єгипту Мелік аз-Захир- Рукн-ад-дін Бейбарсом (1260--1277) Володимир Тизенгаузен. Сборник материалов. Т. 1, 55-58, 98.. Єгипетські султани намагалися будь-якими засобами не допустити монгольського завоювання Сирії і їх виходу до Середземного моря. Суперництво Хулагуїдів та Джучидів було для них надзвичайно важливим чинником і вони підштовхували Берке, а потім його наступників до війни³³⁰. Між 15 листопада та 1 грудня 1262 р. посольства обох союзників прибули до візантійського імператора Федора Ласкаріса Борис Греков, Александр Якубовский. Золотая Орда и ее падение. (Москва-Ленинград, 1950), 78; Салих Закиров. Дипломатические отношения Золотой Орды с Египтом. (Москва, 1966), 57-60. Салих Закиров. Дипломатические отношения, 59..

Розправа над огланами з гілки Джучидів була прямим викликом. Саме помстою за загибель родичів пояснюють початок війни вірменські хроністи Керопе Патканов. История монголов, 62-63; Киракос Гандзакеци. История Армении. Перевод с древнеармянского Л. А. Ханларян. (Москва, 1976), 237.. Війна розпочалася вторгненням Джучидів у серпні 1262 р. Владимир Тизенгаузен. Сборник материалов, относящихся к историии Золотой Орды. Т. 2, 74. Берке доручив командувати авангардом у поході проти Хулагуїдів оглану Ногаю, синові Татара, який був підступно вбитий у ставці Хула- гу, розраховуючи, що той зробить все аби помститися за смерть батька. Ногай з 30 тис. війська вступив через Дербент у Ширван. 20 серпня 1262 р. Хулагу вислав у Ширван свій авангард на чолі з Ширамун- нойоном, а сам з Самагар-нойоном і Абатай-нойоном відійшов у Шемаху (між 17 жовтня та 10--14 листопада 1262 р. ). Ногай вдарив на Ширамуна і відкинув його. Але останньому на допомогу встиг підійти Абатай з більшими силами проти яких Ногай не зміг вистояти і почав відступати до Дербента. Довідавшись про відступ Ногая, 20 листопада 1262 р. Хулагу покинув Шемаху і з основними силами рушив за ним. 1 грудня 1262 р. військо Хулагу здобуло Дербент. Розбитий під Дербентом, Ногай мусив відступати далі на північ. Ільхан Хулагу, до якого 15 грудня 1262 р. прибули свіжі сили з Абака-огланом, послав колишніх емірів Бату досвідчених Ількай-нойона, Тудан-багадура та своїх нойонів Салджідая, Чагана, Буларгу і Дугуза оволодіти ставкою Берке. Вони переправилися через Терек, але застали тільки залишені без догляду юрти. Однак це була тільки військова хитрість Берке. 12 січня 1263 р. Берке дав битву на березі р. Терека. У цій битві зійшла зірка Ногая. Його удар був вирішальним. Ількай-нойон почав відступати і лід не витримав його воїнів. Абака-оглан просто втік Владимир Тизенгаузен. Сборник материалов, относящихся к историии Золотой Орды. Т. 1, 70-75, 273, 275; - Т. 2. - С. 81, 92, 88-100, 219, 228.. За свідченням арабського хроніста Ібн Васіла (+ 1298), стоячи над горами монгольських трупів, Берке заявив: “...нехай зганьбить Аллах Хулагу цього, згубившого монголів мечами монголів. Якщо би ми діяли спільно, то ми би підпорядкували цілий світ.” Там же. Т. 1, 75.. У передачі більш пізнього арабського хроніста Ібн Касіра (1301--1373) ця сентенція мала би виглядати так: “... сумно мені, що монголи вбивають один одного, але що придумати проти того, хто зрадив Ясі Чингіз-хана?” Там же. Т. 1, 275..

Берке з Ногаєм пройшли Дербент, а Хулагу втікав слідом за Абакою, прийшовши в Тебріз 22 квітня 1263 р. Александр Криштопа. Дагестан XIII-XIV вв. по сообщениям восточных авторов. Вопросы истории и этнографии Дагестана. Вып. 5. (Махачкала, 1974), 95-101; Газимагомед Ичалов. Дагестан - арена военных столкновений Хулагуидов и ханов Золотой Орды в XIII-XIV вв. Вопросы истории Дагестана (досоветский период). Ч. 3. (Махачкала, 1975), 170-176. Війна набувала затяжного характеру. Обидві сторони шукали союзників та ресурси. Ільхан далі міг розраховувати на повну підтримку великого каана. А Берке міг мобілізувати тільки власні сили, повністю відкинувши при цьому проблеми західної політики на другий план. Правитель Золотої Орди змушений був тримати основні сили на Північному Кавказі та у Шир- вані. Цікаво, що при цьому Берке так і не рішився залучити до цієї війни війська васальних руських князів. Після невдалого виступу Андрія Ярославича князі Північно-Східної Русі залишалися лояльними васалами Джучидів, шукаючи зближення з ними. У 1257 р. білоозер- ський князь Гліб Василькович в Орді одружився з Феодорою, дочкою Сартака Лаврентьевская летопись, 474..

У 1264 р. закінчилася війна між претендентами на головний монгольський трон. Великим каааном став Хубілай, який переніс столицю Монгольської імперії у Ханбалик (Пекін). Золота Орда, продовжуючи боротьбу проти Хулагу, почала відділятися від решти імперії. Вже восени 1262 р. про масштабну війну, яка охопила монгольські улуси, знали в руських князівствах і, напевно, -- прифронтових європейських державах. Ця зміна ситуації в Орді, яка вимагала концентрації її сил на сході, дозволила королеві Данилові повернутися з Угорщини.

Восени 1262 р., розгромивши литовців, Василько Романович послав боярина Бориса Ізболка до короля в Угорщину. Данило Романович на той час перебував в Теличі Ипатьевская летопись, 857. Локалізація цього пункту залишається дискусійною. На думку Леоніда Махновця, мова про населений пункт біля Телицького перевалу у верхів'ях Попраду, нині с.Тиліч Криницкої гміни Новосандецького повіту у Польщі (Літопис Руський. Переклав Л.Махновець. (Київ, 1989), 571). Однак літописець зазначив, що король поїхав до Угорщини, але якби він виїхав з Галицько-Волинської землі до Угорщини, то, без сумніву, його кортеж йшов би через Сянок на Лубківський перевал і далі звичною дорогою на Секейшфегервар. Тому виглядає, що король, який перебував в Угорщині в еміграції, вірогідніше, їхав через Мораву до Праги на зустріч з Пшемислом ІІ Оттокаром і волинський боярин наздогнав його в Мораві біля міста Тельч (“у Телича”). Схоже, що інформація про монгольську усобицю викликала інтерес у центральноєвропейських володарів і Данило Романович намагався відродити антиординську коаліцію.. З тексту літопису видно, що король перебував за межами краю довший час: “король же бАше печалоуьх w братіпо великоу и w сновці свонмь Володимері зане молодь бАше” Ипатьевская летопись, 857.. Вже після повернення короля у кінці 1262 р. в Тернаві відбувся княжий снем за участю Данила і Василька Романовичів, краківського князя Болеслава Сором'язливого, Лева і Шварна Даниловичів та Володимира Василь- ковича, на якому “положиша рАдь межи собою w землю Роускоую и ЛАдьскоу оутвердивьшесА крлмь чтнымь” Там же, 858.. Це означало остаточне повернення до влади, яку визнали всі його васали. З цього періоду і майже до 1265 р.

Галицько-Волинська держава не визнавала ординської зверхності.

Король Данило Романович планував продовжувати боротьбу з ординцями, він навіть посварився з сином Левом та братом Васильком, які, краще відчуваючи ситуацію, не підпримали цієї ідеї Леонтій Войтович. Чи був галицьким князем Шварн Данилович? Проблеми історії країн Центральної та Східної Європи. Збірник наукових праць. Вип. 2. (Кам'янець-Подільський, 2011), 51-58.. Але хвороба звалила короля Данила і він помер у 1264 р. Ипатьевская летопись, 862.. Його поховали в Холмі, який був його столицею, у соборі св. Богородиці. Можна стверджувати, що король Данило помер не ординським васалом, а незалежним володарем, до кінця залишаючись вірним своїй політиці відродження незалежної Русі.

Ногай і Лев Данилович. Хулагу помер у лютому 1265 р., Берке -- у 1266 р. під час походу вздовж Кури, правий берег якої обороняв Абака- хан Абдул-Керим Али-оглы Али-Заде. Социально-экономическая и политическая история Азербайджана XIII-XIV вв., 320.. Оглан Ногай був одним з головних полководців Берке. Його дід Бувал, молодший брат Бату, син Джучі від наложниці Караджін- хатун, напевно помер молодим, бо не згадується у подіях 1236-1241 рр. Леонтій Войтович. Нащадки Чингіз-хана: Вступ до генеалогії Чингізидів-Джучидів. (Львів, 2004), 108-109.. Відомий дослідник ординської історії Міхамеджан Сафаргалієв вважав, що „Бувал” це спотворена передача імені „Мувал” і допускав тотожність цього царевича з Мауці (Могучієм) Михаммеджан Сафаргалиев. Распад Золотой Орды. (Саранск, 1960), 42.. Виходило, що Ногай успадкував Причорноморський улус від батька і діда. Але батько Ногая -- Татар був близьким до Берке, чиї володіння за часів Батия лежали на Північному Кавказі, тому навряд чи здогадка М.Сафаргалієва вірна. Тим більше, що Мауці був зятем Батия, а шлюби з дуже близькими родичами Чингізиди не практикували. По загибелі Татара хан Берке взяв Ногая під свою опіку. Після успішного командування авангардом у 1262--1263 рр. Берке поставив Ногая на чолі ординських військ. У 1264 р. він доручив Ногаю похід проти Візантії для визволення свого союзника султана Ізз ед-Діна. Похід вдався блискуче Георгия Пахимера история о Михаиле и Андронике Палеологах. Византийские историки, переведенные с греческого при Санкт-Петербургской духовной академии. Т. 7. (Санкт- Петербург, 1862), 211; Николай Веселовский. Золотая Орда, Египет и Византия в их взаимоотношениях в царствование Михаила Палеолога. Seminarium Kondakovianum. T. 1. (Praha, 1927), 73-84.. В цьому поході як васал Ногая приймав участь болгарський цар Костянтин Петър Ников. Татаро-български отношения презъ средните векове съ огледъ къмъ царуван- него на Смилеца. Годишник на Софийската университет. Историко-филологически факул- тет. Т. 15/16. (София, 1921), 13.. За Рубруком болгарський цар був ординським васалом ще у 1258 р., тобто ці зв'язки перейшли Ногаю у спадок. Імператор Михайло VIII кинув у Фракії свої деморалізовані війська і врятувався втечею на кораблі до Константинополя. Султана видав гарнізон фортеці Епос в гирлі Марі- ци Ярослав Пилипчук. Изз ад-Дин Кайкавус и Золотая Орда. Аль-Калям. № 7. (Вінниця, 2018), 14-20. Владимир Тизенгаузен. Сборник материалов, относящихся к историии Золотой Орды. Т. 2, 117..

З цього походу почав складатися величезний причорноморський улус Ногая з центром у Ісакчі на Дунаї³⁵⁰. Схоже, що володіння на Нижньому Дунаї та Правобережжі Берке передав Ногаю за заслуги у війні проти Хулагуїдів Петр Бутков. О Ногае и всех прочих Монгольских ханах Дешт-Кипчака. Северный архив. (Санкт-Петербург, 1824), ч. 10 (№ 12), 179-188; ч. 11 (№ 13-14), 1-22; Николай Веселовский. Хан из темников Золотой Орды Ногай и его время. Записки РАН. Серия 8. Т. 13. (Петроград, 1922), № 6, 1-37; Paul Pelliot. Notes sur l'histoire de la Horde d'Or. Oeuvres posthumes. Vol. 2. (Paris, 1949), 10-28, 52-54; Георгий Вернадский. Монголы и Русь. (Тверь, 1997), 181-195; Вадим Егоров. Историческая география Золотой Орды в XIII-XIV вв. (Москва, 1985), 190-192; Евгений Мыськов. Политическая история Золотой Орды (1236-1313 гг.). (Волгоград, 2003), 112-139..

Ще якийсь час Ногай в основному перебував на Північному Кавказі. 13 липня 1265 р. проти нього виступив оглан Юшумут, брат Абака- хана. Він переправився через Куру. Обидва війська зустрілися на р. Аксу. Битва була жорстокою. Загинув Куту-Бука, батько Тогачар-аки, одного з головних емірів Хулагу. Ногай втратив око від удару списом. Його військо відступило у Ширван. Тут до нього підійшов Берке з 30 свіжими туменами. Абака відступив на другий берег

Кури і наказав знищити мости. Берке з Ногаєм простояли 14 днів, але не змогли переправитися. У 1266 р. Абака наказав укріпити береги Кури валами і ровами.

Після смерті Берке Ногай зайнявся справами свого улусу. Він розширив свій вплив та почав проводити самостійну політику. У 1271, 1277 та 1278 рр. Ногай вторгався в Болгарію, допомагаючи тестю -- візантійському імператорові проти царя Костянтина. Його загони відчували себе господарями як у Болгарії так і у Візантії, василевс якої Михайло Палеолог у 1272 р. був змушений видати за Ногая свою нешлюбну дочку Єфросинію Nicephori Gregorae Byzantina historia Graece et Latina. Cura Ludwig Schopeni. T. I. (Bonnae, 1829), 129; Georges Pachymeres. Relations Historiques. Ed. Albert Failler, Vitalien Laurent. (Paris, 1984), 242-243.. Крім цього, Ногай вміло використав шанс, коли його підтримки шукали обидва болгарські царі, які втратили свій престол. Зокрема, Івайло (був страчений у ставці Ногая у 1280 р.) та Іван ІІІ Асень. В результаті послушними васалами Ногая стали всі три болгарські держави -- Тирновське царство, Відинське і Бранічевське князівства Петър Ников. Татаро-български отношения презъ средните векове, 15.. Болгарський цар Георгій І Тертер (1280-1292) спочатку змушений був видати свою дочку за сина Ногая -- Джекі, а потім вислати свого сина і співправителя Тодора Святослава заложником у Ісакчі. У 1292 р. данником Ногая став і король Сербії, також приславши йому в заложники сина та великих бояр Там же, 25.. Візантія і далі знаходилася під впливом Ногая, а спроби ухилитися від цього впливу каралися походами на зразок походу 1297 р., в якому взяли участь болгарські війська³⁰¹. Ногай збирав податки і з Криму Николай Лебедев. Византия и монголы в ХІІІ веке (по известиям Георгия Пахимера). Исторический журнал. № 1. (Москва, 1944), 92-94. Владимир Тизенгаузен. Сборник материалов, относящихся к историии Золотой Орды. Т. 1, 111; Анатолий Якобсон. Художественная керамика Байлакана (Орен-Кала). Материалы и исследования по археологии СССР. № 67. (Москва, 1959), 232-233; Аркадий Григорьев. Ярлык Менгу-Тимура: Реконструкция содержания. Историография и источниковедение стран Азии и Африки. Вып. 12. (Москва, 1990), 78-79. Виктор Мыц. Укрепления Таврики Х-XV вв. (Киев, 1991), 73. Ирина Коновалова, Николай Руссев. О политическом положении региона днестровско-дунайских степей в первой трети XIV в. Социально-экономическая и политическая история Молдавии периода феодализма. (Кишинев, 1988), 33-45. Владимир Тизенгаузен. Сборник материалов, относящихся к историии Золотой Орды. Т. 2, 71. Олег Бубенок. Аланы-асы в Золотой Орде (ХІІІ-XV вв.). (Киев, 2004), 230-252. Владимир Тизенгаузен. Сборник материалов, относящихся к историии Золотой Орды. Т. 1. 104, 107; Т. 2, 74. ^{Георгия Пахимера история о Михаиле и Андронике Палеологах.} Византийские историки, переведенные с греческого при Санкт-Петербургской духовной академии. Т. 6. (Санкт- Петербург, 1862), 316. Марко Поло. Книга о разнообразии мира. (Санкт-Петербург, 1999), 379.. Претендуючи на чільне місце у чорноморській торгівлі, він піддав руйнації генуезькі факторії у Криму в 1299 р.³⁰³ Можливо, що тут свою роль зіграли і вічні суперники Генуї венеціанці, які з 1294 р. встановили з Ногаєм приязні стосунки³⁰⁴. Чисельність його військо оцінювали у 30 туменів³⁰⁵, тобто 300 тис. Великі масиви половців, які раніше кочували на Правобережжі, тепер опинилися у складі ординської військової системи. їх поділили відповідно на тисячі, сотні йа десятки і підпорядкували законам монгольської Яси, яку запровадив Чингіз-хан. У цю систему почали вливатися і залишки чорних клобуків, а також алани-аси, переселені ординцями на Правобережжя та Нижнє Подністров'я³⁰⁰. Причорноморські степи почали переживати бурхливий розвиток. Там почали виростати нові ординські міста без укріплень з різноетнічними кварталами, де були факторії арабських купців із союзного Єгипту. Східна торгівля пішла новим шляхом через Причорномор'я в обхід земель Хулагуїдів. Резиденція Ногая в Ісакчі на Дунаї, опинилася в центрі цих нових комунікацій на перетині з буштиновим шляхом з Балтійського в Чорне море.

Серед монгольської еліти Ногай мав репутацією надзвичайно хороброго і рішучого³⁰⁷. За візантійським хроністом Георгієм Пахимером (1242--1310) він “був людиною могутньою і вмілою в управлінні і справах військових”³⁰⁸. Венеціанець Марко Поло, який у 1275--1291 рр. перебував при дворі великого каана Хубілая, писав: “кидався він [Ногай - Л.В.] на ворога так само сміливо, як лев на диких звірів”³⁰⁹. Безперечно, що Ногай був однією з найяскравіших особистостей серед Джучидів Юрий Селезнев. Ногай - полководець и политик Золотой Орды. Новик: Сборник научных работ аспирантов и студентов исторического факультета Воронежского государственного

университета. Вып. 3. Науч. ред. Александр Филюшкин. (Воронеж, 2000), 66-74..

По смерті Берке Ногай почав провадити власну політику, мало звертаючи увагу на ханів Золотої Орди. Російський історик архімандрит Леонід взагалі вважав, що Ногай у 1270 р. відділився від Золотої Орди, утворивши власну державу Леонид, архимандрит. Хан Ногай и его влияние на Россию и южных славян. Чтения в Обществе истории и древностей Российских. Кн. 3. (Москва, 1863), 37.. Йому пробував заперечувати М. Сафаргалієв Михаммеджан Сафаргалиев. Распад Золотой Орды. (Саранск, 1960), 59.. І, справді, на перший погляд Ногаю не було потреби утворювати окрему державу. Будучи фактично незалежним і найстаршим серед нащадків Джучі, він ставив на престол ханів, як колись Бату -- каанів. Однак все ж залишилося надто багато свідчень щодо намагань Ногая відділитися від Золотої Орди і створити власну державу Николай Руссев. Молдавия в „темне века”: Материалы к осмыслению культурно-исторических процессов. Stratum plus. № 5. Неславянское в славянском мире. (Кишинев, 1999), 379-407.. Одним з головних доказів залишаються монети, які Ногай та його син Джеке карбували з 1285 по 1301 рр. Якщо історія з анонімними монетами з 1290-х рр., які карбувалися в Криму, виглядала ще сумнівною, і здогадку Олексія Маркова Алексей Марков. О монетах хана Ногая. Оттиск из III тома "Трудов Московского нумизматического общества". (Москва, 1902), 3. пробував спростувати Микола Веселовський Николай Веселовский. Хан из темников Золотой Орды. Ногай и его время, 39-51, 54. Octavian Iliescu, George Simion. Le grand tresor des XIII et XIV siecles trouve en Dobroudja. Revue des Etudes Sud-Est Europeennes. T. 2. №. 1-2. (1964), 220, 226; Fig. 38; Ernest Oberlander- Tarnoveanu. Numismatical contributions to the history of South-Eastern Europe et the end the 13-th century. Revue roumaine d'histoire. Nr. 26. (1987), 246-249; Марианна Северова. О некоторых монетах Ногая (Золотая Орда ХІІІ в.). Третья Всероссийская Нумизматическая конференция в г. Владимире 6-8 апреля 1995 г. Тезисы докладов. (Москва, 1995), 17-19; Её же. И снова о монете с именем Ногая, а также о редкой кримской монете с двумя тамгами. Х Всероссийская нумизматическая конференция. Псков, 15-20.04.2002. (Москва, 2002), 78., то атрибутація монет, карбованих в Ісакчі на Дунаї між 30 жовтня 1296 та 8 серпня 1301 р., є безсумнівною³⁷⁰. Більше того, з огляду на таку практику, яка стимулювала розвиток цього регіону, Токта та його брат Саси-Бука теж були змушені карбувати монети в Ісакчі майже до 1312 р. Свої спроби Ногай не реалізував повністю напевно через скрите бажання все ж таки стати ханом всієї Золотої Орди. Змінюючи на золотоординському престолі нащадків Бату й утверджуючи власних ставлеників, він терпеливо чекав свого часу. Одночасно міцніла його потуга і збільшувалася територія, яку він безпосередньо контролював. Так, у середині 1280-х рр. під його контролем знаходилися уже лівобережні князі, зокрема курські, рильські, липицькі Лаврентьевская летопись, 482.. У 1282--1283 рр. на підтримку Ногая спирався переяслав- заліський князь Дмитро Олександрович. Його брат і союзник -- московський князь Данило Олександрович став васалом Ногая Антон Горский. Москва и Орда. (Москва, 2003), 18-19.. За це у 1293 р. їхній противник -- городецький і костромський князь Андрій Олександрович з допомогою війська оглана Тудана (брата хана Токти)

здобув Москву³⁷⁹. Але Ногай відправив туди оглана Токта-Муртада і у 1294 р. той відновив Дмитра Олександровича на великому княжінні, а Данила Олександровича -- у Москві. У 1296 р. спадкоємець Дмитра -- переяслав-заліський князь Іван Дмитрович їздив до Ногая за допомогою. Десь наприкінці 1296 -- на початку 1297 рр. Іван Дмитрович і Данило Олександрович визнали зверхність Ногая³⁸⁰.

У цей час Галицько-Волинська держава переживала важкий етап своєї історії. Після походів Бурундая ординське панування відновилося, укріплення найбільших міст були зруйновані, а південні галицькі кордони -- відкриті для ординців. Сподівання, народжені війною Берке з Хулагу, також швидко згасли. Після смерті короля Данила Галицько-Волинська держава, фактично, розпалася. Василько Романович номінально вважався старшим серед князів і сюзереном королівства Русі. Але кожен з князів діяв на свій розсуд. Василько Романович тримав Володимир і Берестя, Лев Данилович -- Галицьке, Перемишльське і Белзьке князівства, Мстислав Данилович -- Луцьке, а Шварн Данилович -- Холмське і Дорогичинське³⁸¹.

В останній рік життя короля Данила Василько Романович і Шварн Данилович виступили на допомогу Войшелкові Міндовговичу у боротьбі за литовський престол. Після перемоги Войшелк уступив цей престол свояку Шварну³⁸², а сам повернувся у монастир, виконуючи раніше дану обітницю. Цей факт перетворив Шварна Даниловича на потужного володаря. А Лев Данилович отримав проти себе сильну коаліцію в особі дядька і молодшого брата при невизначеній позиції іншого брата Мстислава. За таких умов визнання ним зверхності Ногая було розумним політичним кроком, який допоміг йому спочатку утримати Галицьке князівство, а потім утвердитися як сюзерену королівства Русі³⁸³. Факт опанування всім королівством підтверджують його походи на підтримку свояка нового угорського короля Стефана V, у яких змушені були взяти участь всі волинські князі. Сталося це після смерті Шварна Даниловича³⁸⁴ та Василька Романовича³⁸⁵

Неможливо встановити, коли саме розпочалася співпраця Лева Даниловича з Ногаєм. Обидва вони були дуже схожі своїми характерами. Володіння їхні межували. А налагоджена попередніми століттями дністровсько-дунайська торгівля тепер проходила через землі, які контролював Ногай. Уже це спонукало галицького князя шукати добрих контактів із ним. Лев Данилович розумів, що воювати проти монголів з наявними силами безперспективно. Тому вирішив якнайповніше використати своє підлегле становище. З кожним роком його стосунки з Ногаєм налагоджувалися, а з часом переросли у тісну співпрацю, яку кожен намагався використати по-своєму. Невдовзі, слідом за Левом і інші руські князі почали намагатися стати безпосередніми васалами Ногая.

Далі з допомогою Ногая Лев Данилович почав втілювати політику розширення своїх володінь. Ситуація ускладнилася участю у боротьбі за Австрійську спадщину на останньому етапі цієї війни і конфронтацією з угорським королем Ласло IV. Союз з великим литовським князем Тройденом, який склався ще на рубежі 1259--1270 рр., був несподівано порушений литовською стороною. Несподівано на Великдень 14 квітня 1275 р. Трид, воєвода Тройдена, здобув Дорогичин, винищивши його жителів. Можливо, що литовський володар був невдоволений близькими стосунками Лева Даниловича з Тевтонським Орденом Польський історик Д. Домбровський вагається щодо дати смерті Василька і ставить її у періоді 1268-1271 рр. (Dariusz D^browski. Rodowod Romanowiczow, 77-98). Але, якби у 1270 р. Василько Романович ще жив, то чи міг би Лев Данилович керувати волинськими князями та ще й і змушувати їх брати участь у походах, які не відповідали їхнім інтересам? Леонтій Войтович. Лев Данилович, князь галицько-волинський (бл. 1225 - бл. 1301). (Львів, 2014), 175-178.. Лев Данилович негайно відреагував на такий крок учорашнього союзника, звернувшись до золотоординського хана Менгу-Тімура. Внук Бату, який зайняв престол по смерті бездітного Берке, не втручався у справи Правобережжя, бо там продовжував набирати сили Ногай IV Новгородская летопись. Полное собрание русских летописей. Т. 4. (Санкт-Петербург, 1901), 54.. Отож, ма- будь, за сприяння Ногая галицько-волинський князь отримав значну ординську допомогу на чолі з братом хана огланом Ягурчином (Угачі, Яукаджі). Дорогичин було повернуто, а союзні війська вторгнулися у землі Великого князівства Литовського.

Дружини Лева Даниловича та Володимира Васильковича з'єдналися біля Слуцька з монголами оглана Ягурчина. Тут до них приєдналися дружини турівського та слуцького князів. Наступного ранку війська форсували р. Сирвегу, а потім вирушили на Новогрудок. Справа рухалося монгольське військо, по центру -- Лева Даниловича і союзних князів, зліва -- волинського князя Володимира Васильковича. Від Копиля на Новогрудок наступав луцький князь Мстислав Данилович. Бачичи, що князі-союзники діють без ентузіазму, Лев Данилович здобув околь- ний град Новогрудка лише з ординцями, продемонструвавши іншим князям свою зневагу Ипатьевская летопись, 872-873.. Це викликало обурення, яке згодом Володимир Василькович переніс на сторінки літопису, редагуючи його текст Там же, 873..

Наступного дня після здобуття окольного граду підійшли брянський князь Роман Михайлович з сином Олегом та смоленський князь Гліб Ростиславич, яких хан теж змусив взяти участь у поході. Вони підтримали Володимира Васильковича та Мстислава Даниловича в їх суперечках зі старшим братом. Через князівські суперечки здобути дітинець Новогрудка не вдалося Воскресенская летопись. Полное собрание русских летописей. Т. 7. (Санкт-Петербург, 1856), 172; Никоновская летопись. Там же. Т. 10. (Санкт-Петербург, 1885), 152; Симеоновская летопись. Там же. Т. 18. (Санкт-Петербург, 1914), 74; Московский летописный свод. Там же. Т. 25.

(Петроград, 1927), 151.. Протистояння з Литвою затягнулося Арсений Насонов. Монголы и Русь. (Москва, 1940), 63-64; Вадим Каргалов. Конец ордынского ига. (Москва, 1984), 168; Игорь Греков, Фёдор Шахмагонов. Мир истории. Русские земли в ХІІІ- XV вв. (Москва, 1986), 230-231; Андрей Астайкин. Летописи о монгольских вторжениях на Русь: 1237-1480. Арабески истории. Вып. 3-4. Русский разлив. Т. 1. (Москва, 1994), 471-472.. У 1276 р. Володимир Василькович під тиском Лева Даниловича здійснив похід на Слонім. Сюди Тройден почав переселяти прусів, які втікали після поразок у війні з Тевтонським Орденом. У 1277 р. Но- гай прислав посольство на чолі з емірами Тегічагом, Кутлу-Бугою, та Ешимутом. Вони повідомили, що підходить нова ординська домопо- мога проти литовців на чолі з еміром Мамшеєм Ипатьевская летопись, 876.. З ординцями знову виступили Володимир Василькович, Мстислав Данилович та Юрій Львович Там же, 876-878.. Лев Данилович передав синові Холмське, Дорогичинське і Белзьке князівства, щоб з його допомогою контролювати братів. Волинських князів до походу спонукав страх перед ординським улус- беком. І тому Володимир Василькович, редагуючи літопис, подав цей похід як ініціативу Ногая, який раптом захотів пройтися литовськими лісами. Однак, цілком зрозуміло, що цей була спроба Лева Даниловича з допомогою Ногая повернути ініціативу у війні з Тройденом, втрачену під Новогрудком з вини молодших братів Зрозуміло, що, не вникаючи у деталі, російські і татарські дослідники не помічають ролі Лева Даниловича і його стосунків з Ногаєм у цих подіях (Искандер Измайлов. Войны на Западе. Литва и Польша. История татар с древнейших времен. Т. 3. (Казань, 2009), 522-523)..