Урожайність і якість зерна пшениці м'якої озимої залежно від мінерального живлення та захисту рослин в умовах Лівобережного лісостепу України

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКА ДЕРЖАВНА АГРАРНА АКАДЕМІЯ

На правах рукопису

УДК: 633.11:65.018:631.559:631.8:632(477.5)

06.01.09 - рослинництво

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата сільськогосподарських наук

УРОЖАЙНІСТЬ І ЯКІСТЬ ЗЕРНА ПШЕНИЦІ М'ЯКОЇ ОЗИМОЇ ЗАЛЕЖНО ВІД МІНЕРАЛЬНОГО ЖИВЛЕННЯ ТА ЗАХИСТУ РОСЛИН В УМОВАХ ЛІВОБЕРЕЖНОГО ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Шакалій Світлана Миколаївна

Науковий керівник:

Жемела Григорій Пимонович,

доктор сільськогосподарських наук,

професор, академік АН ВО України

Полтава - 2016



Зміст

Вступ

Розділ 1. Вплив агротехнічних факторів на формування врожайності та якості зерна пшениці м'якої озимої (огляд літератури)

1.1 Характеристика показників якості зерна пшениці м'якої озимої

1.2 Реакція рослин пшениці озимої на фактори навколишнього середовища

1.3 Мікроелементи - основа для підвищення якості зерна пшениці озимої

1.4 Вплив добрив на врожайність та якість зерна пшениці озимої

Розділ 2. Умови, матеріал та методика проведення досліджень

2.1 Агрометеорологічні умови

2.2 Матеріал та методика проведення досліджень

Розділ 3. Вплив агроприйомів вирощування на формування урожайності пшениці м'якої озимої

3.1 Вплив мінеральних добрив, позакореневого підживлення та системи захисту рослин на елементи продуктивності

3.2 Урожайність пшениці озимої залежно від системи удобрення та захисту рослин

3.3 Взаємозв'язок між елементами продуктивності та урожайністю пшениці озимої

Розділ 4. Формування показників якості зерна пшениці озимої залежно від мінерального живлення та захисту рослин

4.1 Фізичні показники якості зерна

4.2 Вміст білка в зерні, кількість та якість клейковини

4.3 Амілолітична активність зерна та седиментація

4.4 Взаємозв'язок між урожайністю та фізичними показниками якості зерна пшениці озимої

4.5 Вплив захисту посівів пшениці озимої від шкідників, хвороб та бур'янів на якість зерна

Розділ 5. Хлібопекарські та реологічні показники якості зерна пшениці озимої залежно від мінерального живлення та захисту рослин

5.1 Фізичні властивості тіста

5.2 Хлібопекарські властивості зерна пшениці озимої

Розділ 6. Економічна та біоенергетична ефективність агротехнічних прийомів вирощування пшениці м'якої озимої та впровадження результатів досліджень у виробництво

6.1 Економічна та біоенергетична ефективність вирощування пшениці озимої

6.2 Виробниче випробування та впровадження результатів досліджень у виробництво

Висновки

Список використаних джерел

Додатки



Вступ

Задоволення продовольчих потреб населення держави, одержання високих і сталих за роками врожаїв якісного зерна пшениці озимої, як основної культури зони Лісостепу, є головним завданням аграрного комплексу України. Аграрною наукою вже тривалий час ведуться наукові дослідження з метою розробки технологій вирощування пшениці, за яких можливе зменшення впливу негативної дії абіотичних та біотичних факторів, що значною мірою зменшують врожайність та погіршують якість зерна.

Актуальність теми. Збільшення виробництва продовольчого зерна пшениці озимої в сучасних умовах є одним з основних завдань агропромислового комплексу України. Для вирішення цієї проблеми важливе значення має вирощування пшениці із застосуванням сучасних, інноваційних технологій, які б найбільшою мірою відповідали зональним умовам та забезпечували одержання високої та сталої врожайності. Проте зміни та особливості організаційно - економічних умов сучасного виробництва спричинили порушення загально прийнятих науково - обґрунтованих технологій вирощування. З кожним роком у структурі попередників пшениці озимої питома вага непарових та нетрадиційних (соняшник та зернові колосові культури) збільшується, тоді як після гороху на зерно площі зменшуються, що призводить до значного недобору валових зборів зерна, його низької якості, ураження хворобами та пошкодження шкідниками [1].

Завдяки науковим розробкам відомих вітчизняних вчених В. М. Ремесла, В. І. Бондаренка, С. В. Бірюкова, Г. П. Жемели, І. Т. Нетіса досягнуті значні успіхи у вирішенні багатьох питань щодо вирощування пшениці озимої.

Нестабільність погодних умов, постійні зміни кон'юнктури ринку зерна, поява нових сортів, у тому числі з надвисокими показниками якості, ставлять перед науковцями завдання по підвищенню продуктивності та стійкості рослин до несприятливих погодних умов та удосконаленню технологій вирощування пшениці озимої. Тому в умовах лівобережного Лісостепу України з огляду на тенденції зміни клімату в бік потепління та загальної посушливості актуальним є вивчення доз внесення мінеральних добрив у поєднанні з позакореневим підживленням та системою захисту посівів пшениці м'якої озимої для забезпечення оптимізації живлення рослин, підвищення врожайності та поліпшення якості зерна.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження за темою дисертаційної роботи були складовою частиною наукових досліджень Полтавської державної аграрної академії, які виконувались на замовлення Міністерства аграрної політики та продовольства України за завданням №54/10 «Розробити ефективні та екологічно безпечні прийоми вирощування продукції рослинництва для виробництва продуктів дитячого і дієтичного харчування (в межах завдань національної програми «Діти України», номер державної реєстрації 0104U003675) та завданням 6.05.30 «Розроблення нових методів та прийомів підвищення врожайності і поліпшення якості зерна нових сортів пшениці» (номер державної реєстрації 0105U008120).

Мета і задачі дослідження. Метою досліджень було встановити особливості формування врожайності та якості зерна пшениці м'якої озимої залежно від рівня мінерального удобрення, позакореневого підживлення хелатними мікродобривами та захисту посівів в умовах лівобережного Лісостепу України.

Для досягнення поставленої мети програмою досліджень передбачалось вирішення таких завдань:

- визначити вплив доз мінеральних добрив та позакореневого підживлення мікроелементами на ріст і розвиток рослин, формування елементів структури врожайності, продуктивність та якість зерна пшениці озимої сорту Вдала залежно від системи захисту та метеорологічних факторів; врожайність зерно хелатний мікродобриво

- встановити особливості формування склоподібності, вмісту білка та клейковини в зерні пшениці озимої сорту Вдала в процесі достигання залежно від досліджуваних агроприйомів та погодних умов вирощування;

- визначити вплив абіотичних факторів на урожайність та якість зерна;

- визначити економічну ефективність технології вирощування пшениці озимої залежно від оптимізації системи мінерального живлення та захисту посівів;

- розробити рекомендації виробництву для підвищення врожайності та виробництва високоякісного зерна пшениці озимої.

Об'єкт дослідження - процес формування урожайності та якісних показників зерна пшениці м'якої озимої залежно від дози мінеральних добрив, позакореневого підживлення мікродобривами та захисту рослин в умовах лівобережного Лісостепу України .

Предмет дослідження - дози мінеральних добрив, позакореневе підживлення хелатними мікродобривами, система захисту посівів, урожайність, якість зерна, хлібопекарські показники якості, метеорологічні фактори навколишнього середовища.

Методи досліджень. Загальнонаукові методи: гіпотеза (складання програми досліджень), експеримент (дослідження об'єкта та процесів, що відбуваються в ньому), спостереження (виявлення елементів технології, що сприяють збільшенню врожайності та поліпшенню якості зерна), аналіз (розкладання досліджуваного об'єкта на складові частини), синтез (поєднання розкладених та проаналізованих частин досліджуваного об'єкта в єдине ціле), індукція і дедукція (аналіз і узагальнення результатів досліджень), абстрагування (поглиблене вивчення відокремленого явища і прогнозування подій), узагальнення (висновки, пропозиції).

Спеціальні методи: польовий - для вивчення взаємодії агроекологічних факторів і визначення їхнього впливу на врожайність і якість зерна; візуальний - для встановлення фенологічних змін росту та розвитку рослин; обліково - ваговий - для обліку кількості рослин пшениці у посівах, їхньої біомаси, врожайності зерна; лабораторний - для встановлення біометричних показників рослин, визначення вологості, фізичного і хімічного складу ґрунту, елементів структури врожайності, якості зерна, хлібопекарських показників тощо; статистичний (дисперсійний) - для визначення достовірності експериментальних даних; розрахунково - порівняльний - для оцінки економічної ефективності агротехнічних заходів.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше в умовах лівобережного Лісостепу України в системі двофакторного досліду науково обґрунтовано вплив доз мінеральних добрив у поєднанні з позакореневим підживленням хелатними мікродобривами на ріст і розвиток рослин, елементи структури врожайності, урожайність та якість зерна пшениці озимої сорту Вдала залежно від системи захисту посівів та метеорологічних факторів.

Удосконалено оптимальні параметри мінерального живлення рослин в технології вирощування пшениці озимої, що дають можливість отримати зерно з високими показниками якості та хлібопекарськими властивостями (з середніми показниками натури - 787 г/л, склоподібності - 55 %, об'єму хліба - 737 см3, загальної хлібопекарської оцінка хліба - 8,2-8,5 бали у варіанті внесення N85P96K51 + N30 + Басфоліар 36 Екстра та системи захисту рослин).

Набуло подальшого розвитку вивчення вмісту білка і клейковини у зерні пшениці м'якої озимої залежно від доз внесення мінеральних добрив. Встановлені кореляційні зв'язки урожайності з комплексом показників, що зумовлюють продуктивність рослин, а також із показниками якості зерна пшениці м'якої озимої згідно його використання. Обґрунтовано і експериментально доведено позитивний характер оптимізації мінерального живлення у поєднанні із захистом рослин для одержання високоякісного зерна пшениці м'якої озимої. Найвищі показники вмісту білка в зерні пшениці озимої (14,0 %) та кількості клейковини (25,9 %) забезпечувало внесення добрив у дозі N85P96K51 + N30. + Басфоліар 36 Екстра у поєднанні з системою захисту посівів від бур'янів, хвороб та шкідників.

Практичне значення одержаних результатів полягає в удосконаленні технології вирощування пшениці озимої, яка забезпечує оптимальне живлення рослин та формування врожайності високоякісного продовольчого зерна на рівні 5,34-5,69 т/га. Основні результати досліджень пройшли виробничу перевірку та впроваджені в СФГ «Довіра» (на площі 120 га) та ПСП «Нагода» (90 га) Новосанжарського району, а також ФГ «Агросвіт - СВ» (180 га) Глобинського району Полтавської області на загальній площі 490 га, які підтвердили високу їх ефективність. У порівнянні з існуючою технологією одержано приріст врожайності 0,64-0,84 т/га з якістю зерна 1-2 класу.

Одержані результати досліджень щодо впливу досліджуваних агроприйомів на врожайність та якість зерна пшениці м'якої озимої, масу 1000 зерен, натуру, склоподібність, вміст білка, кількість і якість клейковини використовуються в навчальній програмі з вивчення дисципліни «Технологія зберігання та переробки продукції рослинництва» для студентів спеціальності 7.090.101 - «Агрономія» освітньо - кваліфікаційного рівня «Спеціаліст» Полтавської державної аграрної академії МОН України ( додаток К).

Особистий внесок здобувача. Автором особисто проведено аналіз літературних джерел за темою дисертації, закладено і проведено лабораторно - польові досліди, узагальнено результати досліджень, сформульовано основні наукові положення дисертаційної роботи, висновки і рекомендації, викладено їх у наукових статтях, доповідях на науково - практичних конференціях. Авторство в спільних публікаціях наукових статей і тез конференцій становить 70-80 %. Здійснено статистичний аналіз одержаних результатів, розрахунки економічної та біоенергетичної ефективності запропонованих елементів технології. Проведена перевірка результатів досліджень у виробничих умовах.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, основні положення та висновки дисертації представлені та обговорені на засіданнях кафедри рослинництва, вчених радах агрономічного факультету Полтавської державної аграрної академії у 2010-2014 рр., на «Науково - практичній конференції професорсько - викладацького складу за підсумками науково-дослідної роботи» ( м. Полтава, 2011-2012 рр.), всеукраїнська науково - практична конференція молодих вчених «Сучасні енергозберігаючі технології вирощування сільськогосподарських культур» (КНТУ, м. Кіровоград, 2012 р.), на міжнародній науково - практичній конференції молодих вчених «Інноваційні технології підвищення ефективності виробництва і зберігання сільськогосподарської продукції» (Харківський національний аграрний університет ім. В. В. Докучаєва, 2013 р.), «Науково - практичній конференції професорсько-викладацького складу за підсумками науково - дослідної роботи» (м. Полтава, 2014 р.).

Публікації. Основні результати досліджень за темою дисертаційної роботи висвітлені в 10 наукових працях, з яких чотири статті - у фахових виданнях України, дві - в іноземних виданнях та чотири тези доповідей у збірниках наукових конференцій.

Структура та обсяг роботи. Загальний обсяг дисертаційної роботи становить 191 сторінку комп'ютерного набору, містить 19 таблиць, 27 рисунків та 14 додатків, включає вступ, 6 розділів, висновки та пропозиції виробництву. Список використаних літературних джерел налічує 232 найменування, з яких 22 - латиницею.



Розділ 1. Вплив агротехнічних факторів на формування врожайності та якості зерна пшениці м'якої озимої ( огляд літератури)

1.1 Характеристика показників якості зерна пшениці м'якої озимої

Якість зерна пшениці, як і іншої агропромислової продукції, визначається сукупністю її корисних властивостей, які задовольняють конкретні потреби споживачів і досягаються системним регулюванням споживчих властивостей і характеристик продукції з їхньою оцінкою на кожній стадії проектування, виробництва, зберігання, транспортування і переробки. Тому поняття якості зерна потрібно розглядати в двох аспектах: з точки зору харчової цінності і як вираз його технологічних властивостей [1].

Важливою ознакою, за допомогою якої можна охарактеризувати зерно, є його розмір. Маса 1000 зерен характеризує виповненість зерна і свідчить про його розмір. Крупніше зерно має більшу масу 1000 зерен. Вважається, що зерно з більшим показником має кращі технологічні властивості -- більший вихід готової продукції (борошна, крупи). Встановлена залежність між масою 1000 зерен та вмістом білка і клейковини. Між вмістом білка та масою насіння існує помірна, але достовірна обернена залежність. Щупле зерно за вищого вмісті в ньому білка, має гірші харчові якості, тому що білок в основному, концентрується в периферійних частинах, які відходять під час розмелу. Обернена залежність між масою 1000 зерен і вмістом клейковини не характерна для крупного зерна. Але коли вона зменшується нижче 32-34 г, то дрібні зерна характеризуються збільшеним вмістом клейковини [2, 3].

Як правило пшениці з високим показником маси 1000 зерен дають світліше борошно і біліший м'якуш хліба [4, 5].

Натура зерна характеризує його фізичні властивості (крупність, виповненість, щуплість, шорсткість). Від натури зерна залежить вихід і доброякісність крупи. Чим вона більша, тим кращі ці показники [6,7]. За показником натури зерна проводять поділ пшениці на класи. Згідно ДСТУ 3768: 2010 «Пшениця. Технічні умови» [8], норма для першого і другого класів - не менше 760-740 г/л, для третього - не менше 730 г/л, для четвертого - не менше 710 г/л.

В процесі визначення якості зерна пшениці озимої серед інших показників склоподібності надається особлива увага. Склоподібність (консистенція ендосперму) характеризує структурно - механічні властивості зерна, які залежать від щільності упакування в ендоспермі крохмальних зерен та їхній зцементованості білками [9, 10].

Повна склоподібність характеризує наявність повністю склоподібних зерен. В розрізі склоподібні зерна мають полиск і схожі на прозорі. Загальна склоподібність характеризується сумою повністю склоподібних і напівсклоподібних зерен. Зріз борошнистого зерна нагадує поверхню крейди. Зерно пшениці може бути склоподібним -- з повністю склоподібним ендоспермом, борошнистим -- з повністю борошнистим ендоспермом та частково склоподібним -- з ендоспермом частково борошнистим чи склоподібним. Партія зерна вважається склоподібною за склоподібності 75 % і вище, напівсклоподібною -- за 40-75 % і борошнистою -- менше 40 %. За її зростання спостерігається більший вміст білка та кращі технологічні властивості. Вихід борошна із високо склоподібних зерен більший. Склоподібність у цілому належить до видових і сортових ознак (тверді пшениці більш склоподібні, ярі пшениці склоподібніші, ніж озимі) [11-13].

Як правило, в межах сорту склоподібні зерна багатші білком і клейковиною порівняно з борошнистими, дають більший вихід доброякісного борошна [14].

Біохімічні показники якості характеризують харчову цінність зерна. До них належать: вміст білка, його фракційний та амінокислотний склад, кількість вітамінів та зольних елементів [15].

Білок -- одна з найважливіших складових зерна пшениці. Його вміст у зерні буває від 9 до 19 %. В Україні середній вміст білка знаходиться в межах 11-14 %. Сучасні високоврожайні сорти озимої пшениці мають менший вміст білка, ніж екстенсивного типу. Генотипно детермінована різниця у білковості не перевищує 1 %, а при зміні умов вирощування вона в межах одного генотипу може досягти 10 %. Показник білковості має достатньо різко виражену зональність накопичення: з північного - заходу на південний - схід вона підвищується із зростанням температури повітря, кількості сонячної радіації та зміни її складу (переважає короткохвильове випромінювання), а також зменшення вологості повітря. Зерно з найвищим вмістом білка та "сирої" клейковини, звичайно, отримують у південно-східних регіонах [16, 17].

Харчову цінність зерна обумовлює також його амінокислотний склад. У білку зерна пшениці виявлено 20 амінокислот. Критичними амінокислотами виступають лізин, треонін, триптофан і метіонін. Вони є також незамінними і не можуть синтезуватися в організмі людини. Всього таких налічується 8, крім названих, лейцин, ізолейцин, фенілаланін та валін (для тварин додатково аргінін та гістидін). Достовірної залежності між білковістю зерна і вмістом критичних та незамінних амінокислот не виявлено. Сумарний білок зерна озимої пшениці неоднорідний і складається з декількох тисяч білків, що мають різні функції. Частку до 30 % становлять функціонально активні білки (ферменти, інгібітори і т.п.) -- альбуміни та глобуліни. В основному вони знаходяться в алейроновому шарі та зародку, а також входять до складу мембран субклітинних органоїдів. Близько 70 % у зерні становлять запасні білки -- гліадини та глютеніни. Найбільше їх міститься в ендоспермі зерна [18, 19].

Властивості пшеничного борошна, які дають можливість одержати вироби хорошої якості, визначаються кількістю і якістю клейковини, вмістом каротиноїдних пігментів, вмістом темних вкраплень і крупністю помелу [20, 21].

Під "сирою" клейковиною розуміють гумоподібний, високогідротований білковий згусток, що залишається після відмивання тіста водою. До 70-75 % її вмісту становить вода. До складу сухої речовини клейковини зерна входить 80-88 % білків (гліадини та глютеніни), 6,7 % зв'язаного крохмалю, 2-2,1 % жирів, 1-1,2 % цукрів, 0,8-1,0 % золи. "Сира" клейковина дещо збіднена на незамінні амінокислоти, тому існує певне протиріччя між харчовою цінністю і технологічними властивостями зерна. В процесі відмивання тіста з промивною водою відходять альбуміни та глобуліни, розчинні крохмаль, цукри та висівки [22, 23].

У зерні, що використовується на харчові цілі, важливе значення мають запасні білки, які в пшениці зумовлюють хлібопекарські властивості борошна. Ці запасні білки: проламіни (у пшениці - це глютенін) утворюють клейковину, яка відіграє першочергову роль у хлібопекарській і макаронній промисловості. Раніше вважали, що кращі хлібопекарські якості пшениці проявляються, якщо співвідношення між гліадином і глютеніном близьке одиниці. Проте останнім часом встановлено, що чим більший вміст глютеніну, тим повноцінніший хліб, бо глютенін має більший вміст незамінних амінокислот [24, 25].

Великий вміст клейковини не лише поліпшує харчову цінність хліба, а є основною умовою добрих хлібопекарських якостей борошна і значною мірою зумовлює об'ємний вихід хліба, співвідношення між висотою череневого хліба і його діаметром, шпаристість і зовнішній вигляд. Від кількості клейковини та її якості в основному залежать реологічні властивості тіста [26, 27].

Якість клейковини зерна визначається сукупністю таких її фізичних властивостей, як пружність, еластичність, розтяжність, в'язкість, зв'язність, а також здатністю зберігати ці властивості в процесі виготовлення хліба. За цими властивостями клейковина поділяється на сильну, яка має помірну пружність і достатню розтяжність; слабку - досить розтяжну й недостатньо пружну; міцну коротко рвучу - досить пружну і мало розтяжну; крихку - недостатньо зв'язну [28].

За фізичними властивостями клейковину поділяють на три групи: до першої належить клейковина з доброю еластичністю і середньою розтяжністю, або з показниками від 45 до 75 одиниць, що визначаються за допомогою спеціального приладу ВДК - 1 (вимірювач деформації клейковини); до другої - із задовільною еластичністю і сильною чи слабкою розтяжністю, або ж показниками цього приладу від 20 до 40 чи від 80 до 100; до третьої - клейковина з недостатньою еластичністю і сильною чи слабкою розтяжністю, або з показниками від 0 до 15 чи від 105 до 120.

Характерною ознакою низької якості виробів є їхній білястий або білий з сіруватим відтінком колір. Часто вироби з зерна пшениці озимої, яке піддалося несприятливому впливу під час достигання, мають темний, неприємний сірий колір [29].

За несприятливих погодних умов під час збирання врожаю можливе проростання зерна пшениці.

Проростання зерна настає у разі вбирання води не менше 50 % від маси насіння і наявності тепла та кисню. Головною особливістю цього процесу є розлад високомолекулярних речовин. Не менш важливою особливістю є й те, що гідроліз відбувається в ендоспермі зерна, а в зародку - паралельно йде синтез (з'являється велика кількість ферментів). Проросле зерно характеризується збільшенням зародка, коричневим забарвленням його, появою зародкового корінчика та брунечки. Зерно збільшується в об'ємі, знижується його сипкість, зменшується в'язкість водно - борошняної суспензії, підвищується вміст водорозчинних речовин [30, 31].

Основний показник глибоких біохімічних змін у пророслому зерні - посилення дії ферментів, насамперед амілолітичного комплексу.

Надзвичайно високу активність набуває Ј- амілаза. Кількість сухих речовин зменшується, зокрема крохмалю: у непророслому - 74, у пророслому - 17 %. У здоровому зерні вміст цукру незначний, а в пророслому - до 21 % [32, 33].

Хліб з пророслого зерна має високу розпливчатість, червоно - буру кірку. На якість хліба з такого зерна інколи впливає якість клейковини, що пояснюється збільшенням газотвірної здатності тіста в результаті підвищення амілазної властивості.

Об'єм і пористість хліба з пророслого зерна вищі, ніж нормального, але пористість - нерівномірна, товстостінна, оцінюється трьома балами. Цей хліб грубий, має підвищені кислотність, вологість, розпливчатість.

Тривалість зберігання борошна, виготовленого зі зерна з домішкою пророслого, не більше 2 - 3 тижнів.

У процесі проростання зерна посилюється автолітична активність ферментів, внаслідок чого погіршуються хлібопекарські властивості борошна. Органолептично визначити вміст пророслих зерен практично неможливо, до того ж це не дає повного уявлення про зміни в зерні [34-36].

Ступінь впливу амілолітичних ферментів зерна на хлібопекарські якості борошна та «число падання» встановлюють за допомогою приладів та апаратури, керуючись Держстандартом України «Зернові культури. Визначення «числа падання». У цьому стандарті вказано метод визначення «числа падання» для зернових культур, який характеризує їх Ј- амілазну активність.

У непророслого зерна «число падання» в межах 280-300 с, за середньої активності ферменту - менше 200 с, за високого вмісту пророслих зерен - 80 с і менше.

Отже, якість зерна пшениці озимої оцінюють за комплексом показників, які включають як борошномельні, так і технологічні та харчові властивості, що характеризують його як сировину для виготовлення хліба та хлібобулочних виробів [37].

1.2 Реакція рослин пшениці м'якої озимої на фактори навколишнього середовища

Головним у збільшенні врожайності і поліпшенні якості зерна є максимальне використання біоенергетичного потенціалу ґрунту, агроекологічних умов і генетичних властивостей сортів. На фізіологічні процеси формування врожайності впливають фактори, що не підлягають регулюванню (сонячна радіація, температура повітря, опади тощо), а також ті, що регулюються (сорт, обробіток ґрунту, норми висіву насіння, строки сівби, добрива, засоби захисту рослин від бур'янів, хвороб, шкідників, регулятори росту, зрошення, збирання врожаю тощо). Найбільша продуктивність і найкраща якість зерна досягаються за оптимального співвідношення цих факторів на всіх етапах росту і розвитку рослин. Враховуючи фактори, які позитивно або негативно впливають на врожайність, можна значною мірою зменшити негативну дію метеорологічних умов і цілеспрямовано використовувати елементи технології вирощування, які може контролювати людина. На кожному етапі свого розвитку рослини потребують відповідних співвідношень умов середовища, і чим ближчі усі співвідношення до оптимальних параметрів, тим вірогідніші передумови великої продуктивності й хорошої якості зерна [38, 39].

Серед природних факторів важливе місце належить температурному і світловому режимам. Вони, перш за все, визначають тривалість вегетаційного періоду, продуктивність і якість зерна. Скорочення періоду інтенсивного росту рослин сприяє більш ранньому формуванню репродуктивних органів і, як правило, зменшенню врожайності. В свою чергу, скорочення вегетаційного періоду, викликане умовами погоди, зменшує накопичення сухої речовини. Повне накопичення сухої речовини відбувається по-різному, залежно від умов: при високій температурі і низькій відносній вологості повітря воно може закінчитись уже на початку воскової стиглості, за вологої погоди в кінці наливу зерна приріст сухої речовини спостерігається практично до повної стиглості, тобто до тих пір, доки зерно зберігає зв'язок з материнською рослиною [40, 41].

Сприятливими умовами для переміщення пластичних речовин з вегетативних органів в зерно можна вважати теплу погоду (16…22 0С), найбільший приріст зерна спостерігається при денній температурі 22…24 0С і тривалості сонячного сяяння 10…12 годин за добу [42, 43].

Несприятливі умови під час наливання зерна викликають різні його пошкодження, характер яких залежить як від умов середовища, так і фази стиглості зерна. Основною причиною череззерниці або відсутності зерна в колоску є нестача води в ґрунті і висока температура в період формування генеративних органів або безпосередньо в період цвітіння пшениці. Причиною череззерниці може бути також надмірна вологість повітря під час цвітіння. Разом з тим ці явища можуть виникати також за пошкодження зав'язі високими температурами уже після запліднення [44, 45].

Зовнішні умови впливають на темпи приросту сухої речовини і тривалість його. Погодні умови, зокрема опади перед колосінням і під час нього, можуть збільшити кількість сухої речовини і подовжити період її інтенсивного приросту до воскової стиглості зерна. З іншого боку, нестача води в ґрунті і взагалі посуха може прискорити, а надмірна посуха загальмувати накопичення сухої речовини і зменшити або відповідно подовжити період її приросту. Слабке в'янення рослин пшениці, що вирощується в подальшому за оптимальних умов зволоження, майже не відбивається на динаміці накопичення сухої речовини. Великий водний дефіцит різко зменшує, а потім і повністю припиняє приріст сухої речовини [46-48].

Як правило, високі температури повітря супроводжуються зменшенням його відносної вологості. Згубним якраз є поєднання цих двох факторів. Самі по собі високі температури за оптимального забезпечення рослин водою, як правило, не мають суттєвого впливу на врожайність. За низької відносної вологості повітря (10…20 %) і високої температури проти сонця (40…42 0С) можуть проявитися негативні явища: передчасне достигання зерна, незакінчене накопичення запасних речовин, щуплість, зменшення маси 1000 зерен [49, 50].

Рослини пшениці озимої досить вимогливі до вологості ґрунту. Проте у різні періоди вегетації потреба рослин у воді неоднакова. Біля 60 % усієї потреби в воді за вегетацію рослини витрачають в період виходу в трубку - початок молочного стану зерна, біля 25 % - від сходів до трубкування і лише 15 % - від молочного стану до воскової стиглості зерна. Витрата води характеризує перш за все наростання вегетативної маси рослин, яка швидко збільшується після виходу в трубку і знову різко скорочується після молочного стану зерна. Максимальна витрата води припадає на період колосіння - початок наливання зерна, співпадаючи з найбільшою площею листків і максимальною вбирною поверхнею коренів [51, 52].

Потреба в воді змінюється залежно від фази розвитку рослин: в період сходів - 5…7 % від загального споживання води за весь період, у фазі кущіння - 15…20 %, у фазах виходу в трубку і колосіння - 50…60 %, за молочного стану зерна - 20…30 %, у воскову стиглість - 3…5 %. Критичним періодом для пшениці є вихід в трубку - колосіння, тобто в період закладання і формування репродуктивних органів. В цей час за нестачі води в ґрунті збільшується кількість колосків без зерен [53, 54].

Ефективність використання води на формування врожайності характеризується коефіцієнтом водоспоживання, який визначається в тоннах води, витраченої рослинами на 1 т вирощеного зерна. Він суттєво змінюється, особливо збільшується в занадто посушливі роки за значного зменшення врожайності [55].

Витрати води пшеницею, як правило, визначають транспіраційним коефіцієнтом, який показує кількість води в грамах, спожитої рослиною для утворення одного грама сухої речовини. Він залежить як від погодних умов, так і від технології вирощування. Крім цього, на транспіраційний коефіцієнт впливають сортові властивості, фаза розвитку рослин, ґрунт, умови вирощування. У вологі роки він менший, ніж в посушливі, але якщо пшениця уражена іржею, транспіраційний коефіцієнт значно збільшується; на чорноземних і темно-каштанових ґрунтах на створення одиниці сухої речовини витрачається води менше, ніж на солонцюватих ґрунтах. Добрива зменшують транспіраційний коефіцієнт [56, 57].

Встановлено, що характер утворення і накопичення різних речовин в рослинах залежить від погодних умов, складу ґрунту, біологічних особливостей сорту і агротехніки [58]. При цьому вважається чітко встановленим, що в умовах помірного клімату в зерні утворюється більше вуглеводів, тоді як в районах континентального клімату - більше білка [59].

Біохімічний склад рослин є кінцевим результатом складної взаємодії в системі «організм - зовнішнє середовище». Процеси накопичення і перетворення органічних речовин в рослинах проходять за певних співвідношень зовнішніх факторів - світла, тепла, води. Повна відсутність або обмежена кількість одного з цих факторів життя рослин може призвести до різкого зміщення або гальмування цих фізіологічно - біохімічних процесів в організмі, навіть до повного припинення росту і розвитку рослин [60].

За тих умов, коли збільшення вологості не сприяє гальмуванню процесів накопичення рухомих форм азоту в ґрунті і не викликає вимивання цих форм, створення оптимального водного режиму для рослин за одночасного поліпшення живлення може збільшувати білковість зерна. Цим пояснюється, наприклад, той факт, що на чистих парах, де вологість ґрунту майже завжди більша, ніж після інших попередників, білковість зерна, як правило, буває більшою [61]. Отже, для пшениці озимої дуже важливим є рівномірне зволоження протягом всього вегетаційного періоду.

На життєдіяльність рослин ґрунт також має всебічний вплив, який визначається запасами в ньому елементів живлення і вмістом гумусу, станом фізичних і біологічних властивостей. Вплив інших факторів зовнішнього середовища, таких як добрива, сорти, агротехнічні заходи, засоби захисту рослин, також тісно пов'язаний з властивостями ґрунту. Кращими ґрунтами для пшениці озимої є чорноземні і темно - каштанові [62, 63]. Для нормального розвитку їй потрібні достатні запаси води, поживних речовин та чисті від бур'янів поля [64]. Продуктивність пшениці на рівні 40 ц/га формується за наявності в ґрунті 175…185 мг/кг легко гідролізованого азоту, 150…160 мг/кг рухомого фосфору та 180…190 мг/кг обмінного калію [65].

Потреба пшениці в елементах живлення значно змінюється протягом вегетації. Валова потреба посіву на початку вегетації в елементах живлення на одиницю біомаси максимальна і поступово зменшується в наступні фази розвитку. У зв'язку з цим концентрація доступних форм елементів живлення в ґрунті повинна бути високою з самого початку вегетації [66].

Вміст доступного мінерального азоту в ґрунті залежить від ступеня його окультуреності, інтенсивності засвоєння азоту рослинами, умов мінералізації органічних сполук азоту в ґрунті, його механічного складу і меншою мірою від запасів гумусу і загального азоту. Внесення азоту для поліпшенням родючості ґрунтів і живлення рослин визначається тим, що переважна частина ґрунтового азоту (70…90 %) входить до складу гумусу, а доступні рослинам солі азотної кислоти і амонію добре розчинні і легко вимиваються з ґрунту або переходять в газоподібні форми і звітрюються. Кількість мінеральних солей азоту в ґрунті, що засвоюється рослинами, знаходиться на рівні 1…3 % його загальних запасів [67].

Виходячи з цього, пшеницю озиму доцільно розміщувати на родючих ґрунтах, добре забезпечених поживними елементами. Кращі з них в умовах Лісостепу - це чорноземи типові мало - та середньогумусні, а також темно - сірі лісові ґрунти [68].

Отже, кліматичні фактори і погодні умови, які суттєво впливають на врожайність та якість зерна, дуже динамічні і знаходяться в складному сполученні. Дуже часто складно визначити, де починається вплив одного і закінчується дія іншого фактора. Проте в однакових ґрунтово - кліматичних умовах цілеспрямованим застосуванням агротехнічних заходів можна суттєво змінювати врожайність і якість зерна [69, 70].

1.3 Мікроелементи - основа для підвищення якості зерна пшениці озимої

Мікроелементи являють помітний вплив на ефективність надходження основних елементів живлення (азоту, фосфору, калію) до рослин. Так, наприклад надходження азоту до рослин помітно знижується при дефіциті заліза, марганцю, цинку, а надходження фосфору збільшується за наявності міді, кальцію, але знижується при надлишку магнію і заліза. Надходження калію знижується при надлишку міді, нікелю, молібдену, але збільшується при внесенні хлору. Тому зі збільшенням рівня забезпечення рослин основними елементами живлення підвищується їх потребу в мікроелементах [72].

Щоб визначити, які мікроелементи потрібні Вашим рослинам, існують зовнішні ознаки нестачі добрив.

При нестачі мікроелементів рослини хворіють, втрачають імунітет, більш піддаються навалі шкідників. При нестачі мікроелементів рослини не можуть на повну силу використовувати основні елементи живлення (азот, фосфор, калій) [73, 74].

Мікроелементи це різні солі (мідний купорос), кислоти (борна кислота), відходи виробництва (залізний купорос) та ін. Тому, якщо немає впевненості в правильно обраній концентрації розчину для позакореневого обприскування, проведіть пробну обробку на окремих рослинах [75 ].

Певна роль у зниженні надходження радіонуклідів в рослини може належати мікроелементам. На жаль, їх вплив на цей процес вивчений ще недостатньо. Але однозначно встановлено, що дія мікроелементів, особливо значуща на ґрунтах з їх дефіцитом, більшою мірою проявляється на бідних в цілому ґрунтах.

Багатогранна роль, яку грають мікроелементи в житті рослин і взагалі живих організмів, дозволяє припустити різні механізми їх впливу на поведінку радіонуклідів у системі ґрунт - рослина. По - перше, деякі з них, будучи хімічними аналогами радіонуклідів, можуть вступати з ними в конкурентні взаємовідносини при надходженні з ґрунту в рослини. Наприклад, такі взаємодії можуть виникати між цинком і стронцієм, фтором і стронцієм, міддю і цезієм, літієм і цезієм. По - друге, деякі мікроелементи, проявляючи синергізм з макроелементами, можуть стимулювати їх поглинання рослинами, тим самим створюючи конкурентні умови радіонуклідам. Такі взаємовідносини можуть виникати між міддю, марганцем, цинком з одного боку і кальцієм з другого; між бором, молібденом, марганцем -- з одного і фосфором -- з другого; літієм, бором, марганцем -- з одного і калієм -- з другого тощо. Зрештою, літій, наприклад, проявляє антагонізм по відношенню до стронцію і цезію та синергізм до калію і кальцію; цинк виявляє антагонізм до стронцію і синергізм як до калію і кальцію, так і до фосфору; мідь -- антагонізм до цезію і синергізм до тих же калію, кальцію і фосфору [76-79 ].

Але при внесенні у ґрунт разом з макроелементами, зокрема фосфорними, а особливо на фоні вапнування, мікроелементи можуть зв'язуватись і переходити у важкодоступний стан.

Крім того, внесення кілограмових кількостей на гектар солей мікроелементів технологічно незручне. Саме тому можна рекомендувати внесення мікроелементів шляхом позакореневого підживлення. Особливо ефективним є цей прийом при обприскуванні рослин разом з 1 % - м розчином аміачної селітри, яка, з одного боку, стає джерелом необхідного азоту, минаючи взаємодію з ґрунтовим розчином, а з іншого, посилюючи розчинність солей мікроелементів, стимулює їх надходження у рослини через надземні органи [80, 81, 82 ].

Передпосівна обробка насіння та позакореневе підживлення мікроелементами (з урахуванням їхнього вмісту в ґрунті та біологічних особливостей культури) є одним із методів «біологічного коригування» продуктивності рослин. Так, застосування мікродобрив на посівах озимої пшениці дозволяє збільшити врожайність цієї культури за тієї самої норми внесених добрив.

Важливим критерієм ступеня забезпеченості рослин мікроелементами та необхідності застосування мікродобрив є наявність їх у ґрунті в доступній для рослин формі. Амонійно - ацетатний буфер із рН 4,8 дозволяє екстрагувати мікроелементи за кислотних умов аналогічних тим, що є в зоні кореневих виділень [83-85 ].

На доступність мікроелементів впливають ґрунтові характеристики, а також система землеробства. Застосування мінеральних добрив помітно впливає на дії мікроелементів у ґрунті як за рахунок поповнення запасів того чи іншого елементу, так і через зміну реакції ґрунтового середовища (рН). Наявність у ґрунті доступних для рослин мікроелементів знижується на лужних ґрунтах і підвищується на ґрунтах із кислою реакцією середовища. Ефективним є застосування цинку та міді на ґрунтах із рН 7,5-9,0, а кобальту -- на ґрунтах із рН близької до нейтральної (6,8-7,2). Спостерігається зростання потреби рослин у цинку та міді за внесення азотно-фосфорних добрив [86-89 ].

Загалом в Україні ґрунти характеризуються як дуже бідні рухомими сполуками мікроелементів за їх умістом (мг/кг ґрунту): мідь <0,3, цинк <0,2, кобальт <0,2. За даними ННЦ ІГА імені О. Н. Соколовського, із 32 млн га орних земель України 18 млн га мають низький рівень умісту рухомих сполук цинку, 8 млн га -- кобальту й 2,5 млн га -- міді.

Пшениця озима належить до рослин із невисоким виносом і порівняно високою здатністю засвоювати мікроелементи. Найінтенсивніше рослини пшениці засвоюють мікроелементи в період від початку виходу в трубку до початку колосіння. Найбільшу потребу культура відчуває в цинку, міді та кобальті.

Бор для пшениці також має важливе значення, однак в українських ґрунтово - кліматичних реаліях застосування цього мікроелементу на посівах культури ще недостатньо вивчено.

Залізо та марганець не зовсім коректно включати до категорії мікроелементів, бо ці елементи зазвичай у достатній кількості містяться в ґрунті, а отже, у достатній кількості вільно поглинаються рослинами; їх внесення під видом мікродобрив є малоефективним. Марганець грає важливу роль у механізмі збільшення вмісту цукрів. При відсутності марганцю в тканинах рослин підвищується концентрація основних елементів мінерального живлення (азоту, фосфору, калію). Марганець підвищує здатність тканин утримувати вологу [90, 91].

Мідь найінтенсивніше засвоюється рослиною у фазу кущіння та колосіння; цинк, що необхідний для росту міжвузлів, засвоюється від фази кущіння до трубкування, кобальт -- у фазу кущіння.

Цинк бере участь у багатьох фізіологічних процесах: синтезі амінокислот, хлорофілу, органічних кислот, вітамінів, в окисно - відновних процесах, обміні вуглеводів і ліпідів. За рахунок збільшення вмісту цукру підвищує жаро -, посухо - та морозостійкість рослин, стійкість до ураження хворобами. Мідь входить до складу ферментів, активує вуглеводний і білковий обміни пшениці, позитивно впливає на фотосинтез і синтез білка, відіграє велику роль у формуванні генеративних органів, підвищує стійкість до грибних і бактеріальних хвороб, вилягання, жаро -, посухо - та зимостійкості культури, сприяє ліпшому засвоєнню азоту.

Кобальт активує роботу багатьох ферментів, сприяє нормальному обміну речовин у рослинах, збільшує вміст хлорофілу та білка, підвищує інтенсивність дихання, бере активну участь в окисно - відновних реакціях, стимулює біосинтез нуклеїнових кислот [92-94].

Нині найбільшу увагу агровиробників привертають мікродобрива на основі мікроелементів і природних органічних кислот -- хелати. За контакту з рослиною мембрана клітини розпізнає цей комплекс як речовину, споріднену біологічним структурам, і в подальшому іон металу засвоюється рослиною, а хелат розкладається на більш прості речовини. Саме у вигляді хелатів усі живі організми використовують метали. Добрива на основі хелатів виробляють як з одним мікроелементом, так і в збалансованому комплексі необхідних мікроелементів. Ці мікродобрива добре розчиняються у воді, ліпше засвоюються рослинами (на 80-90 %), нетоксичні та мають пролонговану дію.

Хелатна форма мікроелементів не призводить до випадіння в осад елементів під час взаємодії між собою й агрохімікатами. Завдяки цьому мікродобрива в більшості випадків можна застосовувати в суміші з іншими добривами й засобами захисту рослин, що зводить до мінімуму вартість операції внесення.

БАСФОЛІАР 36 Екстра - добриво для позакореневого підживлення, що легко засвоюються рослинами, та застосовується для компенсації нестачі мікроелементів в рослинах. Рідкі добрива унікальної якості, хелатизовані речовиною ІДХА. (Спільний патент компаній Байер та АДОБ).

ІДХА єдина хелатизуюча речовина, що біологічно розкладається в ґрунті (за 28 днів).

Інші хелатні сполуки забруднюють навколишнє середовище (бо залишки в ґрунті залишаються на роки).

Завдяки наявності у їх складі поверхнево активних речовин, прилипачів вони є ідеальним партнерами для спільного внесення разом із засобами захисту рослин.

Ефективність весняного позакореневого підживлення пшениці озимої визначається можливістю усунення дефіциту мікроелементів у критичні фази розвитку рослин -- у період максимального росту. Застосування цього агрозаходу в період відновлення весняної вегетації (кущіння) зберігається до кінця вегетації, особливо позначаючись на ростових процесах, фотосинтезі та продуктивності рослин. Чим пізніше проведено підживлення (у період від початку фази колосіння до наливу зерна), тим менший вплив мікроелементів на врожайність і більший -- на якість вирощеної продукції [95-96].

Добрива є одним із найефективніших засобів впливу на продуктивність і якість рослин. У зв'язку з високою вартістю добрив перед сільськогосподарськими виробниками постає завдання мінімізації їх втрат та раціонального використання. Проведення позакореневих підживлень є ефективним способом удобрення, який дозволяє збільшити доступність поживних речовин для рослини і стимулювати краще їх засвоєння з ґрунту. Особливо ефективним є листове (позакореневе) внесення мікроелементів. Так, наприклад, за даними компанії «Кеміра Гроу Хау», ефективність листкового застосування марганцю у багато разів вища в порівнянні із внесенням у ґрунт, ефективність хелату міді при позакореневому живленні пшениці у 5-10 разів краща порівняно з сульфатом міді [94].

На ефективність застосування мікроелементів особливо впливає форма, у якій вони знаходяться. Так, широко відомо, що найбільш ефективною є хелатна форма, тобто органічна форма, у якій мікроелемент (переважно метал) знаходиться у зв'язку з хелатуючим агентом (переважно органічною кислотою).

Незважаючи на невелику кількість споживання рослинами мікроелементів (Fe, Mn, Zn, Cu, B, Mo, Co, Ni та ін.), вони відіграють не менш суттєву роль у формуванні врожаю, ніж макроелементи (N, P, K, S, Mg, Ca). Недостача будь - якого елемента може бути лімітуючим фактором. Відомо, що коефіцієнт використання поживних речовин з ґрунту є невисоким. Так, для азотних та калійних добрив він складає від 30 до 60 %, для фосфорних на різних ґрунтах від 15 до 40 %. А що стосується мікроелементів, то цей коефіцієнт складає менше, ніж 1 % від рухомих форм мікроелементів у ґрунті. Ці факти дозволяють зробити певні висновки щодо ефективної організації підживлення рослин [79].

По - перше, аналіз ґрунту на вміст мікроелементів, незважаючи на його важливість, не можна вважати таким, що однозначно відображає потреби рослин у мікроелементах, тому що їхні витяжки (водна, сольова та ін..) не є еквівалентними доступним формам цих елементів. Тобто на даному етапі розвитку науки ще немає достовірної методики визначення кількості доступних форм мікроелементів (саме «доступних», а не «рухомих»).

По - друге, навіть при достатній кількості мікроелементів у ґрунті рослини далеко не завжди можуть засвоїти їх. Так, наприклад, на ґрунтах з кислим показником pH стає майже недоступний для рослин молібден, тоді як марганець та цинк погано засвоюються на лужних ґрунтах; у період посухи або, навпаки, при збільшеній вологості погано засвоюється бор. Фактично будь - які погодні та ґрунтово - кліматичні умови сильно впливають на доступність мікроелементів для рослин. А нанесені на листову поверхню мікроелементи легко проникають у рослини, добре засвоюються, дають швидкий ефект. При листовому живленні макро - та мікроелементи безпосередньо включаються в синтез органічних речовин у листках або переносяться в інші органи рослин і використовуються у метаболізмі. Позакореневе живлення, при якому поживні елементи в рухомих формах доставляються у рослини, зазвичай набагато ефективніше, ніж внесення добрив у ґрунт. Своєчасне позакореневе підживлення дозволяє забезпечити рослини макро - та мікроелементами в критичні фази розвитку, коли рослина їх найбільше потребує, зменшити прояви стресу за дії несприятливих чинників довкілля, запобігти розвитку хвороб через нестачу тих або інших елементів, створити оптимальні умови для росту i розвитку рослин.

Застосування позакореневого підживлення в технології вирощування с/г культур є ефективним доповненням схем мінерального живлення і не є альтернативою та заміною системи ґрунтового удобрення. Проте, застосування комплексу листових підживлень дозволяє оптимізувати ріст та розвиток рослин і значно підвищити ефективність основного внесення добрив і як результат і рентабельність рослинництва.

Дослідження, проведені у 2010 році в ННЦ «Інститут землеробства НААН», показали високу ефективність комплексних добрив марки «Басфоліар» на різних сільськогосподарських культурах. Так, при застосуванні препарату «Басфоліар 36 Екстра» приріст урожаю зерна пшениці озимої склав 25 %, прирости врожаю зерна кукурудзи і сої відповідно 24 % i 20 % [79, 94].

Також необхідно зазначити, що на ефективність підживлень, окрім складу препаратів, форми мікроелементів у ньому та дозування, суттєво впливають нюанси його застосування. При виконанні підживлень слід враховувати такі фактори, як вологість та рН ґрунту, наявність та доступність у ньому елементів живлення, температуру і вологість повітря та багато інших. Особливе значення має фаза застосування листових добрив на різних культурах. Так, наприклад, за даними компанії «АгроМастер» (Росія), ефективність листового підживлення може змінюватись навіть у 10 разів залежно від точності попадання у критичну фазу розвитку рослини [78, 83].

Важливим фактором підвищення продуктивності пшениці є поєднання сортових особливостей, забезпечення рослин збалансованою системою живлення й підвищення стійкості до несприятливих абіотичних факторів. Істотній вплив на ріст і розвиток рослин пшениці м'якої і формування структури урожаю має надходження впродовж вегетації доступних сполук елементів живлення, зокрема мікроелементів. Одним із напрямів вирішення цієї проблеми є оптимізація живлення рослин пшениці м'якої за рахунок застосування комплексних хелатних добрив у рідкій і водорозчинній формах. Позакореневе підживлення рідким і водорозчинними комплексними хелатними добривами в цьому аспекті дає можливість оптимізувати живлення рослин пшениці м'якої на кожному етапі органогенезу. Основними перевагами застосування комплексних хелатних добрив є краща їх біологічна доступність та малі дози внесення. Більшість сучасних комплексних добрив створені на основі органічних кислот (хелатуючих агентах), а саме: етилендіамінтетраоцтовій (ЕДТА), дистилентріамінпента-оцтовій та гідроксиетилідендифосфоновій, які утворюють з мікроелементами комплексонати. Такі комплексні добрива на основі хелатів мікроелементів мають вищу ефективність засвоєння рослинами порівняно з неорганічними солями. Комплексонати мікроелементів надходять в рослини, як із ґрунту так і крізь листковий апарат при позакореневій обробці без змін, і саме в рослині здійснюється руйнування та включення цих мікроелементів у метаболічні процеси рослин пшениці м'якої.

В дослідженнях на рослинах пшениці, обробленими сучасними водорозчинними комплексними добривами показано зростання урожайності, якості зерна, а також розширення білкового спектру за кількісним і якісним складом білків. Показано вплив на чисту продуктивність фотосинтезу й урожайність пшениці озимої. Багато дослідників за останні роки приділяли увагу особливостям і потребам сільськогосподарських рослин у мікроелементах, зокрема дослідженню ефективності використання хелатизованих елементів на продуктивність сільськогосподарських рослин і якість врожаю. Досліджуючи окремі ланки проблеми підживлення дослідники в основному ставлять акцент на дослідженні продуктивності і якості сільськогосподарської продукції та визначенні окремих фізіолого-біохімічних показників [100].

...