Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

Розділ 1. Кредитні операції комерційних банків

1.1. Місце кредитування у загальному обсязі послуг, що надаються банками

1.2. Види банківських кредитів

1.3. Принципи й умови кредитування юридичних осіб

Розділ 2. Кредитна політика АППБ “Аваль”

2.1. Основні принципи кредитної політики АППБ «Аваль»

2.2. Порядок надання кредиту та його супроводження

2.3. Погашення заборгованості за кредитним договором

2.4. Реструктуризація заборгованості за кредитним договором

Розділ 3. Аналіз реалізації банківського кредитування в АППБ “Аваль”

3.1. Аналіз кредитного портфелю АППБ “Аваль”

3.2. Аналіз кредитоспроможності позичальників

Розділ 4. Охорона праці

Розділ 5. Цивільна оборона

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Радикальні економічні перетворення, які відбуваються в країні, спонукають до переосмислення такої категорії, як кредит. Адже він є невід'ємним елементом ринкового господарства, безпосереднь впливає на процеси розширеного відтворення як на макрорівні, так і на рівні окремого підприємства.

Кредити прискорюють процес відтворення на всіх етапах виробництва, розподілу, обліку і споживання. За їх рахунок формуються основні фонди та обігові кошти, здійснюються розрахунки між товаровиробниками, збільшується обсяг грошової маси в обігу, прискорюються процеси реального накопичення, виробничого і соціального розвитку підприємства.

Відсутність власних вільних коштів для фінансування поточної діяльності підприємства або його подальшого розвитку призводить до призупинення діяльності цього об'єкту або вилучення коштів з обігу, що негативно впливає на результати його роботи. Кредитні кошти стають альтернативою для фінансування і виходу з кризи нестачі коштів. Для комерційного банку видача кредитів є постійним доходом, що отримує банк від відсотків за кредитами. Виходячи з цього питання дослідження кредитної діяльності АППБ „Аваль” є важливим для забезпечення його роботи в ринкових умовах.

Теоретичне і практичне значення теми. Тема дослідження має важливе теоретичне значення. Питання методології кредитної процедури та інструментарію проведення фінансового стану підприємства-позичальника є недостатньо розробленими в нашій фінансовій науці. Разом з тим, практика потребує використання різноманітних ефективних засобів аналізу фінансового стану підприємства-позичальника, маркетингу та моніторингу з метою підвищення ефективного розміщення кредитних ресурсів. До найбільш складних і малорозроблених проблем з даної теми в нашій теорії відносяться:

засоби залучення клієнтів;

оцінка платоспроможності позичальника;

аналіз діяльності підприємства та прийняття рішення про надання кредиту кредитним комітетом;

методи проведення моніторингу;

та інше.

Ці питання стосовно діяльності об'єкта дослідження розглядаються в роботі.

Мета і задачі роботи. Метою дипломної роботи є розгляд кредитних операцій з підприємствами і установами на основі використання відповідних методів дослідження з урахуванням досвіду розвитку вітчизняних і зарубіжних банків у сфері кредитної діяльності. Дослідження проводиться з метою розробки рекомендацій і пропозицій направлених на покращення роботи кредитного відділу банку. До основних задач дослідження відносяться:

Проведення аналізу роботи кредитного відділу з надання кредитних ресурсів клієнтам.

Оцінка платоспроможності та фінансової стійкості позичальника.

Аналіз структури та динаміки кредитного портфелю банку.

Методи дослідження. До основних методів аналізу що використовується в роботі відносяться внутрішній та зовнішній аналіз. Використовується вертикальний і горизонтальний аналіз кредитного портфелю об'єкта дослідження. Розроблена система показників які відображають фінансовий стан позичальника. Особлива увага звертається процедуру кредитування АППБ „Аваль”.

Структура роботи. Виходячи з мети і задач дослідження структура роботи включає три розділи. Перший розділ присвячено розгляду загальних положень кредитування, а саме: видам кредитів, строкам кредитування, відсоткам зі користання кредитом і їх економічному змісту. В ньому надається опис тих видів кредитування, що використовуються в наступних розділах. Приводяться приклади і напрямки кредитної діяльності інших банківських установ Україні. Другий розділ присвячено Другий розділ присвячено кредитній політиці АППБ „Аваль”. Третій розділ розглядає аналіз кредитного портфелю АППБ „Аваль”, досліджуються питання пов'язані з обсягами видачі кредитів, їх погашення, сплати відсотків за ними, а також залишку заборгованості на кінець періоду і причини її виникнення. Такі пропозиції базуються на аналізі кредитного портфелю в динаміці. В четвертому та п'ятому розділах розкрито основи охорони праці та цивільної оборони.

Характеристика об'єкту дослідження. 27 лютого 1992 року зборами засновників було ухвалено створення акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль», а 27 березня 1992 року - зареєстровано Національним банком України , 4 квітня цього ж року біла здійснена перша банківська операція. За дванадцять років існування АППБ «Аваль» велику увагу правління банку приділяло розвитку регіональної мережі. На сьогодні регіональна мережа Банку - понад 1296 підрозділів по Україні. До задач дослідження відноситься розробка пропозицій щодо покращення кредитного портфелю, збільшення кількості клієнтів та спрощення схеми кредитування, а також підвищення доходності відділу.

Огляд джерел що використані в роботі. В роботі використані нормативні документи України, наукові розробки та навчальні посібники, періодична література, а також матеріали, що відображають господарську та фінансову діяльність об'єкту дослідження. В роботі використовують наукові розробки таких авторів: Потійко Ю., Мороз А.М., Папуша А., Пинзенник В. та інших.

Розділ 1. Кредитні операції комерційних банків

1.1 Місце кредитування у загальному обсязі послуг, що надаються банками

Банківська система є одним з важливіших елементів ринкової економіки. Діяльність цієї системи суттєво підвищує ефективність громадського виробництва, сприяє зростанню продуктивності праці.

Україна переходить до нової економічної системи, заснованої не на командно-розподільчих, а на ринкових відношеннях. Ринковій економіці необхідна відповідна банківська система, яка вже фактично сформована в Україні.

Мета банківської системи - створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримка вітчизняного товаровиробника.

До комерційних банків як основної ланки кредитної системи України, відносяться кредитні заклади, що здійснюють банківські операції для своїх клієнтів на засадах комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але й залучений фінансовий капітал у вигляді вкладів, депозитів, міжбанківських кредитів та інших джерел. При цьому залучені кошти, як правило, значно перевищують обсяги власного капіталу і можуть становити 80-90% всієї суми капіталу банку [25, с. 312].

Головною метою комерційних банків було і є оперативне отримання їх засновниками і клієнтами широкого спектру банківських послуг (включаючи отримання кредитів), вирішення засновниками за допомогою власного банку своїх групових та індивідуальних проблем, отримання максимального прибутку для своїх акціонерів або пайовиків, а також для власного розвитку.

На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (кредитування)

Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:

1) операції з валютними цінностями;

2) емісію власних цінних паперів;

3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

7) лізинг;

8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.[25, с. 322]

Операції, визначені пунктами 1 - 3, належать до виключно банківських операцій, здійснювати які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Інші юридичні особи мають право здійснювати операції, визначені пунктами 2 - 3, на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, а інші операції та угоди вони можуть здійснювати у порядку, визначеному законами України.

Банк має право здійснювати інші угоди згідно із законодавством України.

Національний банк України має право встановити спеціальні вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, стосовно певного виду діяльності, передбаченого у цій статті.

Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях.

З усього переліку операцій, що здійснюються комерційними банками, більша питома вага припадає на депозитні та кредитні операції.

Відсоткові ставки за цими операціями та їх зміну за 2006 рік зведені до табл.1.1 [23, с. 12 ].

Таблиця 1.1

Середні об'явлені ставки (комерційні операції) на 2006 р., % річних

Дата	Операції	За депозитами юридичних осіб	За кредитами юридичних осіб
07.03.2006	в гривні	17,65	35,10
	зміна (+/-)	за тиждень	0,15	-0,35
		з 03.01.04	-1,00	-1,75
	в доларах	6,91	18,30
	зміна (+/-)	за тиждень	0,17	0,10
		з 03.01.04	0,05	-0,25
11.04.2006	в гривні	17,60	34,90
	зміна (+/-)	за тиждень	0,00	0,00
		з 03.01.04	-1,05	-1,95
11.04.2006	в доларах	6,88	17,85
	зміна (+/-)	за тиждень	-0,03	0,00
		з 03.01.04	0,03	-0,70
25.04.2006	в гривні	17,15	34,70
	в доларах	6,86	17,85
16.05.2006	в гривні	16,75	34,70
	в доларах	6,86	17,85
30.05.2006	в гривні	16,30	34,48
	в доларах	6,73	17,75
04.07.2006	в гривні	16,30	33,65
	в доларах	6,88	17,60
08.08.2006	в гривні	15,68	32,60
	в доларах	7,13	17,60
12.09.2006	в гривні	14,38	30,65
	в доларах	6,94	17,60
19.09.2006	в гривні	13,45	30,65
	в доларах	6,84	17,60
10.10.2006	в гривні	13,41	30,20
	зміна з 03.01.2006	-5,24	-6,65
	в доларах	6,64	17,40
	зміна з 03.01.2006	-0,21	-1,15

З даних таблиці можна зробити висновок, що:

- ставки за кредитами та депозитами суттєво розрізняються, майже у три рази ставки за кредитами вищі, як у гривні, так і у доларах, що зумовлено комерційною діяльністю банку, тобто за рахунок різниці банк отримує прибуток;

- ставки у доларах значно нижчі ніж у гривні (майже у два рази менші), що зумовлено більш стійким курсом долара на світовому ринку;

- на кінець року ставки за депозитами та кредитами зменшилися майже на шість відсотків, що обумовлено конкуренцією на кредитному ринку.

Радикальні економічні перетворення, які відбуваються у країні, спонукають до переосмислення змісту такої категорії, як кредит. Адже він є невід'ємним елементом ринкового господарства, безпосередньо впливає на процеси розширеного відтворення як на макрорівні, так і на рівні окремого підприємства.

Однією з основних функцій кредиту є акумулювання тимчасово вільних коштів, розподіл акумульованих коштів між галузями, підприємствами і населенням, регулювання грошового обігу шляхом заміни реальних грошей кредитними операціями, економія витрат обігу, опосередкування кругообігу коштів.

Кредити прискорюють процес відтворення на всіх етапах виробництва, розподілу обліку і споживання. За їх рахунок формуються основні фонди та обігові кошти, здійснюються розрахунки між товаровиробниками, збільшується обсяг грошової маси в обігу, прискорюються процеси реального накопичення, виробничого і соціального розвитку підприємств, розвивається інвестиційна діяльність в Україні. Розвиток інвестиційної галузі призводить до поліпшення економіки країни в цілому, направлення грошових коштів на розвиток підприємств різних галузей

Кредитування інвестиційної діяльності в останні роки показано на рис. 1.1. [23, с. 13 ] На рисунку взята річна середньозважена процентна ставка за інвестиційними кредитами, спостерігається тенденція до її зниження, що зумовлено розвитком банківської системи і наявністю конкуренції серед банків. Загальновідомо, що позичальник надасть перевагу, тому банку відсоткова ставка за кредитом у якого менша.

% 31

29

27

25

23

21

19

17

15

01 02 03 04 05 06 07 08 09 10 11 12 01 02 03 04 05 06 07 08 09 10 11 12

2005 2006

Рис.1.1. Кредитування інвестиційної діяльності в 2005 - 2006 роках

Для банків кредитна діяльність - це, в першу чергу, високопрофесійна робота зі своїми клієнтами, які формують для банка його кредитні ресурси і є його потенційними позичальниками. Щоб ефективно працювати з клієнтами, необхідно добре знати і постійно відслідковувати їх фінансово-господарську і маркетингову діяльність. Необхідно також відпрацьовувати і свою маркетингову діяльність для залучення клієнтів. Створювати такі умови, щоб клієнту було вигідно працювати з банком, одну з головних ролей у цьому відіграють процентні ставки. кредитування банк заборгованість договір

Що до банків у Херсонському регіоні, то у них процентні ставки досить диференційовані, що видно з табл.1.2.[15]

Таблиця 1.2

Процентні ставки за кредитними операціями у Херсонському регіоні за станом на 21.03. 2006 р.

Назва філії банку	Юридичні особи	Фізичні особи	Овердрафт гривна
	гривна	долар	гривна	долар
ХФ КБ “Промінвестбанк”	30-32	15-18	27-29	16-18	18-32
ХОД АППБ „Аваль”	25	15	25	15	25
ХОФ АКБ „Укрсоцбанк”	24	17	24	14	17-24
ХФ ТОВ КБ „Західінкомбанк”	19-24	17	19-24	17	19-24
ХФ АТ „Кредит Банк Україна”	18-25	11-14,5	19-21	-	24
ХФ ВАТ „Кредит промбанк”	24-26	15-18	24-26	18	24-26
ХОУ ВАТ „Державний Ощадбанк України”	18	15	18	15	13
ФАБ „Південний”	27	18	-	-	-
ХФ АКБ „Правексбанк”	20-28	12,5-17	23	15-16	23-28
ХФА „Сиббанк”	21-24	14,5-16	15-25	15	14-21
„Херсон-Трансбанк”	25	15-18	26-28	-	26-28
ХФ „Зембанк”	25-26	15-18	25-26	-	26-30
ФАБ „Укоопспілка”	24-28	-	-	-	25-30
ХФ „Мегабанк”	26-27	-	25-26	-	26-27
ХФ ЗАТ КБ „Приватбанк”	28-30	17-19	30	15	25-30

Кредитна діяльність також повинна включати в себе маркетингову роботу банків або співробітництво з маркетинговими фірмами. У банках має діяти правило - мати у якості клієнтів як мінімум одну страхову і одну маркетингову фірми. Без знання ринку, без вміння прорахувати ефективність проекту, що кредитується, а більшість з них є комерційними, і проконсультувати клієнта-позичальника неможливо забезпечити ефективну кредитну діяльність банка. Ці знання і навики потрібні банку і при забезпеченні гарантій видачі кредитів шляхом оформлення залогу або закладу. Отримав у якості останнього неліквідний товар або майно, можна ще довгий час не реалізувати його у випадку неповернення кредиту.

Саме відсутність правильного підходу до маркетингової діяльності з боку банків впливає на те, що в Україні недостатньо створюється таких фірм. Нажаль, більшість комерційних і виробничих фірм не здійснює самостійну маркетингову діяльність і не залучає до цього сторонніх спеціалістів, тому не може гарантувати ефективність своїх проектів, і, як наслідок, повернення виданих ним кредитів і процентів за ними.

Кредитна діяльність - це професійна перевірка банками усіх параметрів бізнес-плану проекту, що кредитується, і контроль за діяльністю позичальника по його реалізації. Більшість позичальників не може грамотно скласти бізнес-план і розрахунок його окупності , або зовсім його не складають. А коли банк не може перевірити техніко-економічні параметри і проконтролювати реалізацію бізнес-плану позичальником, то такі проекті у своїй більшості не реалізовуються. Крім того, відсутність контролю за діяльністю позичальника по реалізації ним заходів, що кредитуються, не дозволить банку своєчасно прийняти належні міри за недопущенням втрат для банка або їх максимальному зниженню.[18, с. 236]

Кожний банк мусить мати чітку і детально розроблену програму розвитку кредитних операцій. Закон покладає загальну відповідальність за кредитні операції на Правління банку. Правління делегує функції по практичному наданню позик на більш низькі рівні управління і формулює загальні принципи і обмеження кредитної політики. В крупних банках розробляється спеціальний документ - меморандум про кредитну політику, яким користуються всі працівники даного банку. У документі повинні бути розкриті питання, що стосуються контролю за якістю позик, визначені правила роботи відділу кредитоспроможності, порядок ревізії кредитного портфелю банку.

Таким чином, можна сформулювати основні напрямки покращення кредитної роботи в українських банках.

Так як кредитування є однією з найбільш рискованих операцій, слід особу увагу звернути на створення надійної системи резервів під ризик непогашення кредиту. Більшу увагу слід приділяти забезпеченню якості кредитного портфелю. Для цього використовується система заходів: жорстко встановлюються кредитні процедури і здійснюється постійний контроль за їх здійсненням. З метою виявлення пріоритетних напрямків кредитування повинна аналізуватись поточна економічна ситуація, оцінюються перспективи розвитку, велика увага повинна приділятися кадровій політиці. Повинно забезпечуватись методологічне єднання в реалізації кредитної політики в центральному офісі і філіях за всіма видами кредитування. Процедура надання кредитів повинна бути жорстко регламентована. Згідно з нею встановлюються обов'язки і повноваження банківських робітників на кожному з етапів кредитування. Остаточне рішення про надання кредиту повинен приймати Кредитний комітет певного рівня.

Важливою складовою частиною кредитної політики має стати закріплення в банку вигідних і перспективних клієнтів, з якими мають скластися дійсно партнерські взаємовідносини, основані на взаємній довірі, повазі і безумовному виконанні взаємних зобов'язань. [21, с. 14]

Проблема, що стоїть перед банками України, в області стратегії розвитку позичкових операцій, прямо пов'язана з грошово-кредитною і фіскальною політикою держави і, першочергово, у виборі стратегії по формуванню кредитних ресурсів для розширення ресурсної бази комерційних банків.

Фактично кредитні ресурси залишаються за межами грошової політики, тоді як вони повинні складати її основу. Від їх структури, механізму їх формування залежить і ефективність використання позичкового капіталу і кредитна політика в цілому.

Кредитування - це дуже складний вид банківської діяльності, який потребує професійної майстерності як від співробітників банку, так і від їх клієнтів-позичальників. Сьогодні знайдеться небагато банків і їх філій, здатних забезпечити рівень роботи з кредитами, обумовлений перерахованими принципами.

1.2 Види банківських кредитів

Процес банківського кредитування складається з певних етапів, кожний з яких окремо забезпечує рішення локального завдання, а разом досягається головна мета позичкових операцій - їх надійність і прибутковість для банку.

Початковим етапом процесу кредитування є розгляд заявки клієнта на кредит. Для одержання кредиту позичальник звертається до банку з обґрунтованим клопотанням, до якого додаються певні документи. У сукупності це має назву „кредитна заявка”[31, с. 166 ].

У клопотанні, як правило, йдеться про: суму кредиту, строк користування ним, сутність та економічний ефект від заходу, що буде про кредитова ний, та ін. До клопотання додаються інші матеріали, перелік яких залежить від конкретних обставин.

Зокрема, якщо клієнт уперше звернувся за кредитом, він до клопотання додає копію установчого договору. Статуту або інші документи, які засвідчують його як юридичну особу чи його правоздатність на отримання позички.

Клієнт, як правило, подає банку бізнес-план; техніко-економічне обґрунтування проекту, що кредитуватиметься; копії контрактів, угод та інших документів стосовно об'єкта кредитування; документи, що підтверджують забезпечення повернення кредиту (договір-застава, гарантійний лист тощо); балансову і фінансову звітність. Банк може вимагати іншу документацію і матеріали для оцінки обґрунтованості потреби в позичці, фінансового стану і кредитоспроможності потенційного позичальника.

Кредитний працівник банку проводить попередню бесіду з потенційним позичальником, ураховуючи інформацію, що є в кредитній заявці. Ця бесіда має суттєве значення для принципового рішення про кредитування. Вона дає можливість спеціалісту банку з'ясувати багато важливих деталей, пов'язаних з майбутнім кредитом. Зокрема, сформувати думку щодо клієнта, оцінити професійну підготовленість керівництва позичальника, визначити перспективу його розвитку.

Якщо попередня бесіда спеціаліста банку з клієнтом пройшла успішно, починається наступний (другий) етап процесу кредитування. Він полягає у вивченні кредитоспроможності потенційного позичальника й оцінюванні ризику за позичкою.

Банк здійснює глибоке і ретельне вивчення фінансового стану позичальника й оцінює його можливість і здатність повернути позичку.

Враховуючи велику значущість оцінки кредитоспроможності позичальника і ступеня ризику кредитної операції, в установах банків створені спеціальні підрозділи.

Під час експертизи кредитної заявки клієнта використовуються різні джерела інформації:

- матеріали, одержані безпосередньо від позичальника;

- відомості про клієнта, що містяться в архіві банку;

- інформація про клієнта, одержана за межами даного банку [31, с. 169].

При вивченні кредитної заявки банк може здійснювати перевірки позичальника на місці. Відвідуючи клієнта, можна з'ясувати ті питання, які не обговорювалися під час попередньої бесіди, оцінити рівень компетенції працівників, що очолюють бухгалтерську, фінансову і маркетингову служби, адміністративний апарат, скласти уявлення щодо стану майна клієнта.

Третій етап процесу кредитування полягає у підготовці до складання кредитної угоди. Він можливий за умови позитивного для клієнта завершення попереднього етапу, тобто оцінювання кредитоспроможності і ризику. Цей етап ще називають структуруванням позички.

У процесі структурування банк визначає такі параметри позички: вид кредиту, суму, строк, забезпечення, порядок видачі і погашення, ціну позички тощо.

Правильне визначення виду кредиту є важливим для встановлення реальних джерел погашення банківських позичок.

Банківські кредити можна класифікувати по-різному. Найбільш поширеною є класифікація, в основу якої покладено такі ознаки банківських кредитів:

- термін використання;

- забезпечення;

- ступінь ризику;

- метод надання;

- спосіб повернення;

- строк повернення;

- характер визначення процента;

- спосіб сплати процента;

- кількість кредиторів;

- призначення [31, с. 167 ].

Існують також банківські послуги кредитного характеру.

За терміном використання розрізняють кредити:

- короткострокові;

- середньострокові;

- довгострокові.

Короткострокові кредити надаються на строк до одного року. В українській банківській практиці вони є найпоширенішими.

Середньострокові кредити надаються на період від одного до трьох років, а довгострокові - понад три роки. Суттєвої різниці між середньостроковими і довгостроковими кредитами немає , тому банки України не виділяють їх окремо, хоча в країнах Заходу існує певне їх відокремлення.

Короткострокові кредити відрізняються від середньострокових і довгострокових не тільки терміном використання, а й об'єктами вкладення і джерелами повернення.

З участю короткострокового кредиту формується, в основному, оборотний капітал товаровиробника (підприємця). Він опосередковує переважно поточну діяльність позичальника, а джерелом його повернення є кошти, які вивільнилися з обороту внаслідок реалізації об'єкта (проекту), що був прокредитований, тобто поточні грошові надходження.

З участю довгострокового кредиту здійснюється відтворення основного капіталу й опосередковується інвестиційна діяльність позичальника. Джерелом повернення такого кредиту є прибуток від упровадження заходів, що прокредитовані, тобто їх економічний ефект.

Згідно з критерієм забезпечення розрізняють кредити забезпечені, або ломбардні, і незабезпечені, або бланкові.

Більшість банківських кредитів надається під певне забезпечення. Забезпеченість - один із принципів банківського кредитування. Формами забезпечення банківських кредитів в основному є рухоме і нерухоме майно позичальника [31, с. 170].

Незабезпеченні (бланкові) кредити становлять невелику частку у позичковому портфелі банків. Вони можуть надаватися при високому ступені довіри банку до позичальника. Їх розмір, як правило, обмежується власним капіталом банку. Найчастіше бланковий кредит надається інсайдерам банку, причому його розмір обмежується певною часткою банківських акцій, що належать інсайдеру.

За ступенем ризику розрізняють дві групи банківських кредитів - стандартні і з підвищеним ризиком.

До стандартних кредитів належать кредити, надані позичальникам, що мають належну фінансову стійкість і забезпечують своєчасне і повне повернення раніше отриманих позик і сплату процентів за ними.

Кредити з підвищеним ризиком - це ті, які не мають забезпечення, а також числяться за клієнтами з нестійким фінансовим станом, які порушують строки повернення раніше отриманих позичок і сплати процентів за ними.

За методом надання розрізняють банківські позички, які клієнти одержують: одноразово, перманентно, гарантовано.

Одноразові позички - це позички, рішення про видачу яких приймається банком окремо за кожною позичкою на підставі заяви та інших документів клієнта.

Перманентні позички надаються банками у міру виникнення у клієнтів потреби в межах розміру відкритої кредитної лінії. Позички надаються, як правило, шляхом безпосередньої оплати з позичкового рахунку розрахункових документів клієнта (доручень, чеків та інших) без погодження з банком розміру окремих позичок і документального їх оформлення.

Гарантовані позички бувають двох видів:

- з попередньо обумовленою датою видачі;

- з видачею у міру виникнення у ній потреби [31, с. 169].

Сутність гарантованої позичкової операції полягає у наданні банком зобов'язання надати клієнту кредит при виникненні у ньому потреби у визначеному розмірі протягом обумовленого терміну (як правило, кварталу).

Щодо способу повернення розрізняють позички, що повертаються:

- поступово (в розстрочку);

- водночас, тобто одноразовим платежем після закінчення строку;

- відповідно до особливих умов, передбачених у кредитних угодах;

- на вимогу кредитора;

- з регресією платежів [31, с. 168].

Поступовий порядок погашення ( в розстрочку) встановлюється щодо довгострокових кредитів, а також тих, які надаються перманентно відповідно до встановленої позичальником кредитної лінії.

Одноразовим платежем здійснюється повернення одноразових короткострокових позичок, які опосередковують поточну виробничу діяльність підприємця. Для банківської практики України це найпоширеніший спосіб розрахунків щодо боргів банкам.

Особливі умови повернення передбачаються при застосуванні окремих видів кредиту, зокрема контокорентного, за овердрафтом, під заставу векселів тощо. Особливість тут полягає в тому, що повернення позички здійснюється за ініціативою не позичальника, а банку шляхом зарахування поточних надходжень коштів безпосередньо на позичковий рахунок.

На вимогу кредитора стягуються позички у тих випадках, коли клієнт порушує принципи кредитування, зокрема цільовий характер, строковість або не виконує умови кредитної угоди щодо звітності та іншої обов'язкової інформації, що має надаватися банку.

З регресією платежів повертаються кредити, які видані під гарантію, поручительство або інше боргове зобов'язання третьої особи.

За строком повернення банківські позички поділяються на:

- строкові;

- до запитання;

- прострочені;

- відстрочені (пролонговані).

Строкові позички надаються банком на строк, зафіксований у кредитній угоді. До строкових належить переважна більшість банківських кредитів.

Позички до запитання, або безстрокові, надаються банками на невизначений строк. Клієнт зобов'язаний повернути таку позичку на першу вимогу банку. Якщо ж банк не вимагає повернення, то позичка сплачується на розсуд клієнта.

Простроченими вважаються позички, за якими закінчилися строки повернення, встановленні в кредитних угодах між банком і позичальником, а кошти банку не повернені. Такі позички враховуються на окремому рахунку, і за ними клієнт мусить сплачувати підвищену процентну плату.

Відстрочені, або пролонговані, - це такі позички, за якими банком перенесені строки повернення на пізніший час. Для цього необхідне обґрунтоване клопотання позичальника. Пролонгація позички оформляється додатковою кредитною угодою і супроводжується встановленням вищої процентної ставки.

За характером визначення процента банківські позички бувають:

- з фіксованою процентною ставкою;

- з плаваючою процентною ставкою [31, с. 171].

Фіксована процентна ставка застосовується за згодою сторін (банку і позичальника) і притаманна стабільній економіці та короткостроковим кредитам.

Плаваюча процентна ставка є засобом зменшення ризику банківських витрат в умовах нестабільної економіки, значних темпів інфляції і при довгостроковому кредитуванні. У цих ситуаціях відповідно до кредитної угоди процентна ставка періодично переглядається і прив'язується, як правило, до облікової ставки центрального банку з урахуванням ситуації на кредитному ринку.

За способом сплати процента розрізняються банківські позички:

- з виплатою процентів у міру використання позичкових коштів (звичайний кредит);

- з виплатою процента одночасно з одержанням позичкових коштів (дисконтний кредит).

За переважною більшістю банківських кредитів процент сплачується через певний час після видачі (як правило, через місяць). Це - звичайні позички. На відміну від них надання дисконтного кредиту передбачає утримання процента (дисконту) одночасно з видачею позички. Прикладом такого кредиту є обліковий кредит, який надається шляхом купівлі банком переказних векселів у клієнтів-векселедержателів.

За кількістю кредиторів банківські позички поділяються на такі, які:

- надаються одним банком;

- є синдикованим (або консорціальними);

- є паралельними [31, с. 171].

Найпоширенішими є позички, які надаються одним банком.

Синдиковані позички надаються банківським консорціумом, в якому один з банків виконує роль менеджера, збирає з банків-учасників необхідну для клієнта суму ресурсів, складає з позичальником кредитну угоду і надає позичку. Банк-менеджер розподіляє також процентний дохід від кредитної операції між банками - учасниками консорціуму. За операції, що пов'язані з таким кредитуванням, банк-менеджер отримує відповідну грошову винагороду.

Паралельні позички передбачають участь у їх наданні декількох банків, але кожний банк окремо оформляє кредит клієнту на однакових погоджених умовах.

Розрізняють також кредити за критеріями суб'єктного й об'єктного призначення.

До кредитів суб'єктного призначення належать позички:

- торгівельно-промисловим підприємцям;

- сільськогосподарським підприємцям;

- міжбанківські;

- небанківським фінансово-кредитним установам;

- органам влади.

Серед позичок об'єктного призначення розрізняють кредити:

- іпотечний;

- споживчий;

- контокорентний;

- під цінні папери;

- пов'язані з вексельним обігом.

До банківських послуг, що мають кредитний характер, належать:

- акцептний кредит;

- авальний кредит;

- обліковий кредит;

- факторинг;

- форфейтинг [31, с. 172].

Таким чином перед тим, як давати кредит підприємству потрібно чітко визначити його вид. Якщо кредит надається на формування оборотного капіталу клієнта і належить до короткострокового, то джерелом його повернення будуть поточні грошові надходження, які виникнуть після реалізації проекту, що прокредитований.

Кредит, наданий на відтворення основного капіталу позичальника, є, як правило, довгостроковим і має повертатися за рахунок прибутку від експлуатації прокредитованого об'єкта.

Важливе значення у структуруванні позички має правильне визначення суми позички. Заниження її може призвести до порушення строків її повернення, оскільки об'єкт, що кредитується, не буде завершений у строк, а завищення - до нецільового використання надлишкове отриманих у банку коштів.

Успіх кредитної угоди значною мірою залежить від правильного визначення строку позички. Якщо будуть установлені занадто напружені строки повернення позички, то у позичальника може виявитися брак капіталу, що спричинить спад виробництва. Якщо ж ці строки будуть занадто ліберальними, тобто набагато більшими від періоду, протягом якого буде отримана віддача від позички, то позичальник певний час користуватиметься неконтрольованими з боку банку коштами.

Більшість банківських позичок видається під відповідне забезпечення. Визначаючи цей елемент структури позички, банкір повинен керуватися традицією, що склалася в банківській практиці.

Видача і повернення кредиту може здійснюватися різними способами: одноразово, різними частками протягом періоду дії кредитної угоди, шляхом проведення поточних грошових операцій позичальника через позичковий рахунок. Тому одним з елементів структурування майбутньої позички є чітке визначення порядку її надання і повернення.

У разі погашення кредиту рівними внесками необхідно розробити графік платежів за позичкою відповідно до строків обороту капіталу, на формування якого видана позичка.

Значна увага при структуруванні позички приділяється розрахунку вартості кредиту, що буде наданий. Вона складається з процентної ставки і комісії за його надання й оформлення. При визначенні процентної ставки необхідно враховувати різні фактори, притаманні конкретній кредитній угоді, її місцю і часу.

Після закінчення роботи щодо структурування позички банк приступає до переговорів з клієнтом про укладання кредитної угоди. При цьому потенційному позичальнику пропонуються умови майбутньої кредитної угоди, які можуть істотно відрізнятися від умов, що містяться в кредитній заявці клієнта. Зближення позицій банку і клієнта й досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів. Щоб зменшити вірогідність помилки і забезпечити об'єктивність при ухваленні рішення, банк, як правило, обмежує повноваження окремих посадових осіб при вирішенні питань щодо кредитування. Ці обмеження стосуються, зокрема, суми кредиту, строку, ризику тощо.

Посадова особа, яка веде переговори з клієнтом відносно кредиту, повинна ознайомити його з обов'язковими умовами майбутньої кредитної угоди, без виконання яких позичка не може бути надана, а також з умовами, стосовно яких можливий компроміс.

Обов'язковою умовою, наприклад, може бути наявність майнового забезпечення або гарантії третьої особи, якщо їх відсутність може призвести до неповернення кредиту.

Умовою, щодо якої може бути досягнуто компроміс, як правило, є процентна ставка, розмір комісії тощо.

Після визначення й узгодження всіх параметрів майбутньої кредитної угоди складається відповідний висновок щодо кредиту. Цей документ подається на розгляд кредитного комітету (комісії). У разі позитивного рішення цього органу відбувається підписання кредитної угоди представником керівництва банківської установи і клієнтом.

У кредитній угоді передбачаються: мета, сума і строк позички, Іови і порядок її надання і погашення, форми забезпечення зобов'язань клієнта за кредитом, процентна ставка, порядок внесення плати за позичку, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо надання і погашення кредиту, перелік документів і періодичність їх подання банку й інші умови процесу кредитування [31, с 173].

З метою контролю за своєчасним поверненням позички і забезпеченням нарахування процентів по ній облік кредитних операцій здійснюється на окремих позичкових рахунках. Позичка може надаватися одноразово або частками у строки, визначені в кредитній угоді.

Позичка може зараховуватися па поточний рахунок клієнта або переказуватися на рахунки господарських партнерів позичальника, використовуватися в іншому порядку, передбаченому в кредитній угоді, наприклад через одержання готівки.

Видача позички оформляється розпорядженням кредитного відділу операційному відділу установи банку.

Якщо в процесі кредитування відбулися певні зміни в умовах здійснення проекту, що кредитується, з незалежних від позичальника причин і це призвело до додаткової потреби в кредиті, банк може задовольнити її на умовах укладення додаткової угоди.

Повернення позичок здійснюється з ініціативи клієнта на підставі його платіжного доручення. Якщо в день повернення кредиту клієнт цього не робить, банк своїм розпорядженням стягує борг, переводячи строкову заборгованість у прострочену.

1.3 Принципи й умови кредитування юридичних осіб

Важливе значення для ефективної організації кредитних відносин між банками і клієнтами мають принципи банківського кредитування. Банківське кредитування здійснюється за такими принципами: строковість повернення, цільовий характер, забезпеченість та платність кредиту.

Принцип строковості повернення означає, що позичка має бути повернена позичальником банку в заздалегідь обумовлений строк, тобто він конкретизує повернення кредиту в певний час.

Від дотримання принципу строковості повернення кредиту залежить можливість надання нових позичок, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички. Порушення цього принципу кредитування призводить до перетворення строкової заборгованості за позичками у прострочену. При порушенні строків повернення і наявності прострочених позичок нові кредити, як правило, не надаються.

Цільовий характер кредитування припускає вкладання позичкових коштів у конкретні господарські процеси, проекти, заходи. Кредит надається позичальнику, як правило, на конкретну ціль, а не тому що у нього виникла нагальна потреба в коштах. Від дотримання цього принципу багато в чому залежить своєчасність повернення позички, тому що тільки реалізація цілі, на яку одержано кредит, може забезпечити необхідні грошові кошти для погашення боргу.

До укладання кредитної угоди фахівець банку повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність потенційного позичальника, тобто його здатність своєчасно повернути позичку, вивчити фактори, які можуть спровокувати її неповернення. Збереження основної суми боргу є одним з головних принципів, який завжди має дотримуватися при здійсненні банком позичкової операції. Тому оцінювання якості потенційного позичальника є одним із важливих етапів процесу кредитування. При цьому особливе значення має встановлення обґрунтованості кредиту. Жодні додаткові заходи захисту не зможуть запобігти кризовій ситуації, якщо позичка у своїй основі не є обґрунтованою.

Одним з елементів оцінювання кредитоспроможності є з'ясування персональних якостей потенційного позичальника. Тут увага банку має зосереджуватися на таких моментах, як репутація, порядність і чесність, професійна здатність, матеріальна забезпеченість, ставлення до своїх зобов'язань перед іншими кредиторами в минулому [31, с. 177].

Необхідно ретельно вивчити фінансовий стан позичальника, ліквідність його балансу, ефективність виробництва і використання основного й оборотного капіталу. Для цього використовується бухгалтерська, статистична і фінансова звітність позичальника, матеріали попередніх перевірок на місці, прогнози фінансового стану клієнта протягом усього періоду користування позичкою.

Оскільки банк як кредитор може мати різних клієнтів - підприємницькі структури (юридичні особи), фізичні особи і банки - оцінювання їх кредитоспроможності здійснюється неоднаково.

Критерії оцінювання фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно, його внутрішніми положеннями щодо проведення активних (кредитних) операцій та методикою оцінювання фінансового стану позичальника з урахуванням результатів аналізу їх балансів, звітів про фінансові результати тощо.

Фінансовий стан позичальника банк оцінює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі -- не рідше одного разу на три місяці, а якщо позичальником с банк -- не рідше ніж один раз на місяць. Згідно з положенням НБУ „Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків” від 6 липня 2001 р. вимоги щодо оцінювання фінансового стану позичальника, рекомендовані НБУ, є мінімально необхідними. Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії такої оцінки, що підвищують вимоги до позичальників з метою адекватного оцінювання кредитних ризиків та належного контролю за ними.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значущості) серед інших показників, які можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником зобов'язань за кредитними операціями [31, с. 178].

Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо.

Для оцінювання фінансового стану позичальника -- юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

- платоспроможність;

- фінансова стійкість;

- рентабельність (у динаміці);

- оборот за рахунками;

- склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості [31, с. 142].

Платоспроможність позичальника визначається за показниками (коефіцієнтами) ліквідності:

- миттєвої -- КЛ1;

- поточної -- КЛ2;

- загальної-- КЛЗ.

КЛ1 = Ав / Зп, (1.1)

де Ав - високоліквідні активи (грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції¹);

Зп - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛІ - не менше 0,2.

КЛ2= Ал / Зп (1.2)

де Ал - ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів (Ав), дебіторської заборгованості, векселів одержаних.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ2 - не менше 0,5.

КЛЗ = Ао / Зп (1.3)

де Ао - оборотні активи.

Оптимальне теоретичне значення показника КПЗ не менше 2,0.

Фінансова стійкість позичальника визначається за допомогою

коефіцієнтів:

- маневреності власних коштів (КМ);

- незалежності (КН).

КМ = (Вк - Ан)/Вк, (1.4)

де Вк - власний капітал;

АН - необоротні активи.

Оптимальне теоретичне значення показника КМ не менше 0,5. Він характеризує ступінь мобільності використання власних коштів.

КН = Зк/Вк, (1.5)

де Зк - залучені кошти (довгострокові та поточні зобов'язання).

Оптимальне теоретичне значення показника КН не більше, ніж 1,0. Він характеризує ступінь фінансового ризику.

Рентабельність позичальника визначається за двома показниками:

- рентабельність активів (Ра);

- рентабельність продажу (Рп).

Ра = Пч / А (1.6)

де Пч - чистий прибуток;

А - активи.

Рп = Пч / Ор

де Ор - обсяг реалізації продукції (без ПДВ).

Обороти за рахунками. Розраховується відношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (у тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною операцією та процентами за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів).

К = ((Нсм*n) - (Зм*n) - Зі) / Ск (1.7)

де Нсм - середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців (за винятком кредитних коштів);

Ск - сума кредиту та проценти за ним;

n - кількість місяців дії кредитної угоди;

Зм - щомісячні умовно постійні зобов'язання позичальника (адміністративно-господарські витрати тощо);

Зі - податкові платежі та суми інших зобов'язань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов'язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останнього балансу).

По сезонних підприємствах середньомісячна сума надходжень визначається за 12 місяців.

Оптимальне теоретичне значення показника К не менше 1,5 [31, с. 143].

Також можуть бути враховані суб'єктивні чинники, що характеризуються такими показниками:

- ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці загалом та в промисловості зокрема;

- наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;

- ефективність управління позичальника;

- професіоналізм керівництва та його ділова репутація.

Крім наведених показників, можуть застосовуватися й інші, які можна об'єднати в певні групи показників:

- погашення боргу; --ділової активності;

- прибутковості;

- використання основного капіталу.

У групу показників погашення боргу входять коефіцієнти:

- грошового потоку (К1);

- процентних виплат (К2).

К1 = (Пс + А - Д) / З (1.8)

де Пс - прибуток після сплати податків;

А - амортизація;

Д - дивіденди;

З - зобов'язання, строком виконання до одного року.

Коефіцієнт грошового потоку показує, яка частина грошових надходжень клієнта спрямовується на покриття основного боргу і процентів за позичками, строком повернення до одного року. Чим нижчий коефіцієнт грошового потоку, тим менший резерв міцності для погашення боргів. При значенні коефіцієнта, що дорівнює 1, забезпечується фінансова стабільність клієнта.

К2 = (П1 + ПП) / ПП (1.9)

де ПІ - прибуток до сплати податків;

ПП - процентні платежі.

Коефіцієнт процентних виплат дає змогу оцінити, у скільки разів прибуток клієнта перевищує процентні платежі за позичками. Він не може бути меншим за 1, інакше здатність клієнта повернути позичку опиниться під загрозою.

Показники ділової активності складаються з трьох коефіцієнтів оборотності:

- дебіторської заборгованості (К3);

- запасів і витрат (К4);

- кредиторської заборгованості (К5).

К3 = Дср*365 / СПК (1.10)

де Дср - середня сума дебіторських рахунків;

СПК - сума продажу у кредит.

Абсолютне значення цього показника важливе тільки для порівняння з аналогічним показником інших підприємств-родичів або показників попередніх періодів даного підприємства. Він дає можливість оцінити швидкість оплати рахунків позичальника. Збільшення значення показника оборотності дебіторської заборгованості вказує на уповільнення швидкості платежів на користь позичальника, а зменшення -- на прискорення такої швидкості.

К4 = ЗЗ*365 / СТ (1.11)

де 33 -- запаси і затрати;

СТ -- собівартість проданих товарів та послуг.

Як і попередній показник, він використовується тільки для порівняння. Висока оборотність свідчить про ефективне використання ресурсів, але вона може бути передвісником виснаження запасів і незадоволеного попиту споживачів.

К5 = Ро*365 / Сп (1.12)

де Ро -- рахунки до оплати;

Сп -- сума покупок.

І цей показник використовується для порівняння, він дає змогу оцінити швидкість оплати клієнтом рахунків постачальників. Підвищення коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості може вказувати на проблеми з притоком готівки, а зниження - на дострокову сплату рахунків.

Показники прибутковості включають:

- рентабельність підприємства (Р1);

- рентабельність акціонерного капіталу (Р2);

- рентабельність витрат (РЗ).

Р1 = ЧП*100% / (ЗБК + СЗНк) (1.13)

де ЧП - чистий прибуток;

СЗБк - середній залишок оборотного капіталу;

СЗНк - середній залишок основного капіталу.

Р2 = ЧП*100% / АК (1.14)

де АК - акціонерний капітал.

Р3 = ЧП*100% / З,

де З - затрати.

Наведені показники рентабельності не мають певних стандартів, їх використовують у динаміці і для порівняння з аналогічними показниками інших підприємств даної галузі господарювання. Оцінювання фінансового стану позичальника - комерційного банку здійснюється на підставі:

- аналізу дотримання ним економічних нормативів та показників діяльності, передбачених нормативними актами Національного банку України;

- аналізу прибутків та збитків;

- аналізу якості активів та пасивів;

- створення резервів для покриття можливих втрат від активних операцій;

- виконання зобов'язань комерційним банком у минулому;

- якості банківського менеджменту [31, с. 150].

Головним джерелом інформації про фінансовий стан потенційного позичальника є його звітність: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про наявність майна, а також розрахунки певних показників, зроблених на підставі цієї звітності. Але це не вичерпує усіх відомостей про клієнта. Є ще інші джерела, до яких належать архіви банку, інформація від інших фінансово-кредитних установ, економічна преса тощо.

Банк-кредитор має право вимагати у клієнта список банків і фінансових установ, з якими він має і мав відносини в минулому. Він повинен з'ясувати питання про стан поточних розрахунків клієнта з постачальниками, своїми працівниками.

Тільки на підставі результатів ретельної аналітичної роботи банк робить висновки про здатність клієнта повертати борги, а отже, і про можливість укладення з ним кредитної угоди.

Принцип забезпеченості позичок має захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Він означає, що проти заборгованості за позичками, яка відображається в пасиві балансу клієнта-боржника, має бути певне майно (товари або цінні папери), яке враховується в активі його балансу або зобов'язання третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручительства тощо).

Деякі кредити можуть надаватися і без забезпечення, якщо банк на це дає свою згоду.

Відсутність забезпечення може бути викликана як об'єктивними причинами, коли економічна природа кредиту не передбачає вкладення коштів у матеріальні цінності (наприклад, кредити на виплату заробітної плати, на виставлення акредитивів тощо), так і суб'єктивними, коли банк іде на це свідомо, страхуючи свій підвищений ризик високими позичковими процентами.

У процесі кредитування клієнтів банк вимагає не тільки повернення одержаної позички, а й сплати процента за користування нею. В умовах ринкових відносин процент є об'єктивним супутником кредиту, його складовою ланкою, оскільки кредитна операція - це акт комерційного продажу на певний час грошових коштів. За рахунок процентів банки покривають свої витрати і одержують прибуток. Процент є також одним із засобів управління сукупним грошовим оборотом, що застосовується центральним банком країни.

...