Зміна частки активів, номінованих у іноземних валютах, свідчить про недовіру банківської системи у стабільність національної валюти, а зміна частки залучених грошових коштів, особливо депозитів населення (з врахуванням поправки на дохідність), - про недовіру населення

44. Антикризові методи управління банківською системою країни

Антикризове управління - постійно діючий специфічний вид управління, спрямований на попередження можливих ускладнень в діяльності банку, нейтралізацію кризових явищ і забезпечення його подальшого функціонування та розвитку шляхом вчасного вжиття адекватних управлінських рішень й ефективного використання внутрішніх ресурсів.

Залежно від стадії розвитку кризи антикризове управління доцільно поділити на: запобіжне антикризове управління, яке спрямоване на попередження виникнення та розвитку кризових ситуацій на рівні конкретних банківських установ та банківського сектору в цілому;коригуюче антикризове управління, яке спрямоване на прогнозування розвитку кризової ситуації та розробку антикризових заходів, спрямованих на виведення банківського сектору з кризи;стабілізаційне антикризове управління, яке використовується в період загострення кризи; посткризове управління, яке спрямоване на розробку та впровадження програми посткризового розвитку банківського сектору з урахуванням досвіду попередньої кризи з метою недопущення повторення подібних кризових явищ у майбутньому.

НБУ використовує такі інструменти монетарного впливу: рівень обмінного курсу національної валюти щодо іноземних валют, рівень інфляції, темпи зростання окремих монетарних агрегатів, рефінансування, процентна політика. Для оздоровлення банківської системи на макроекономічному рівні доцільно використовувати фінансові, операційні та структурні інструменти.

Фінансові інструменти використовуються для вирішення першочергових проблем. Використання фінансових інструментів характерне для системної кризи при виникненні проблеми з ліквідністю банківської системи. До операційних інструментів належать: покращення оцінки кредитів, ціноутворення на банківські послуги, управління ризиками, раціоналізація внутрішніх процедур, зокрема внутрішній контроль, реструктуризація короткострокових кредитів банків, використання облігаційних інструментів, викуп прострочених зобов'язань підприємств перед банками, конвертація депозитів державних підприємств у капіталі банків;Структурні інструменти спрямовані на вирішення проблем, які пов'язані з розвитком фінансового сектора та сконцентровані на забезпеченні чесної конкуренції та надійності.

Інструменти антикризового управління на мікрорівні застосовуються окремими банками відповідно до ситуації, що складається на певний період часу і покликані забезпечувати піднесення антикризової роботи у банку на якісно новий рівень.

Внутрішньобанківські антикризові заходи:

1. Стрес-тестування (тест на чутливість, методика максимальних збитків, методика сценарного аналізу).

2. Внутрішні нормативи та ліміти(внутрішні ліміти: фінансові, матеріальні і т.д.).

3. Реорганізація банків за власною ініціативою (зміна організаційної структури, складу учасників, входження в банківські групи, реінжиніринг бізнес-процесів).

4. Спеціальні заходи (бенчмаркінг, аутсорсинг).

Антикризовими діями НБУ були наступні:

· перегляд банківськими установами методик оцінки кредитоспроможності позичальників та умов надання кредитів;

· підвищення ролі служби безпеки банків щодо повернення прострочених кредитів та безнадійних;

· НБУ впродовж 2009 року двічі зменшував облікову ставку (11 % та 10,25 %).

· активізовано заходи щодо рефінансування банків шляхом надання кредитів НБУ;

· НБУ збільшив вартість власних кредитів, тобто вартість рефінансування на 0,5-1%; для розширення переліку банків, які можуть отримати кредити від НБУ, запропоновано рефінансування під заставу акцій банків;

· запроваджено нову методику розрахунку адекватності банківського капіталу. Її мета - обмежити ризик розриву ліквідності.

45. Стратегія розвитку банківської системи

На сьогоднішньому етапі розвитку банківської системи України, що характеризується посиленням конкуренції, одним з пріоритетних завдань, яке стоїть перед вітчизняними банками, є забезпечення їхнього розвитку та стабільного функціонування.

Стратегія розвитку банківської системи повинна визначати перспективу забезпечення стійкості грошової системи та розвитку національної економіки. Ступінь стабільності банківської системи характеризує ефективність грошово-кредитної та фінансової політики держави, її здатність забезпечити стабільність банківської системи і відповідно - зміцнення національної валюти.

Визначальними параметрами фінансового розвитку є:

· зміна в динаміці ринкової частки банків за окремими напрямами діяльності (пріоритети банків в кредитуванні, інвестиційній діяльності, валютних операціях тощо);

· динаміка абсолютного значення прибутку банків з урахуванням інфляційних факторів;

· зміна в динаміці відносних коефіцієнтів прибутковості активів та капіталу.

Напрямами підвищення загальної ефективності діяльності банківської системи на макрорівні є:

· удосконалення та стабілізація банківського законодавства;

· стабілізація соціально-економічного розвитку країни;

· деполітизація банківської діяльності;

· активізація кредитування реального сектору економіки;

· активізація підтримки у сфері реалізації соціальної політики;

· створення національної системи рейтингування банків.

Напрямами підвищення ефективності функціонування банківської системи на мікрорівні є:

· підвищення капіталізації банківського сектору;

· удосконалення організаційної структури банківської системи;

· підвищення конкурентоспроможності вітчизняних банків порівняно з іноземними фінансовими установами;

· посилення контролю ризик-менеджменту у банках;

· запровадження соціальної звітності банків.

46. Організація і управління безпекою в банківській системі

Фінансова безпека - забезпечення такого розвитку фінансової системи та фінансових відносин і процесів в економіці, при якому створюються необхідні умови для соціально-економічної і фінансової стабільності розвитку країни, збереження цілісності і єдності фінансової системи, успішного подолання зовнішніх і внутрішніх загроз у фінансовій сфері. Безпечним вважається такий стан банківської системи, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів та здатністю забезпечити ефективне функціонування. Індикатори, які описують стан фінансової безпеки країни: дефіцит Державного бюджету, рівень перерозподілу ВВП через зведений бюджет України; рівень монетизації ВВП; ступінь доларизації національної економіки; швидкість обігу готівки; відсоткова ставка за банківськими кредитами; ставка рефінансування НБУ; відношення суми валових міжнародних резервів НБУ до загальної суми річного імпорту; валютний курс; питома вага довгострокових банківських кредитів у загальному обсязі наданих кредитів; відношення суми власних обігових коштів підприємства до суми залучених обігових коштів; питома вага податків в обсязі ВВП.

Цілями системи фінансової безпеки повинні бути:захист прав банківських установ, їх структурних підрозділів та співробітників;збереження та ефективне використання фінансових, матеріальних, інформаційних ресурсів;підвищення конкурентоспроможності та зростання прибутковості за рахунок забезпечення якості банківських послуг та безпеки для клієнтської бази.

Завданнями системи фінансової безпеки повинні бути:

· своєчасне виявлення та ліквідація загроз, чинників та умов, що спричиняють фінансовий, матеріальний та моральний збиток банківській системі;

· віднесення інформації до категорії обмеженого доступу;

· створення механізму та умов оперативного реагування на загрози безпеці та появу негативних тенденцій у функціонуванні банківської системи;

· створення умов для максимально можливого відшкодування та локалізації збитків, що отримані на підставі неправомірних дій фізичних та юридичних осіб, для послаблення негативного впливу порушень безпеки на досягнення стратегічних цілей.

Серед основних загроз безпеки функціонування банківської системи необхідно виділити:

· стрімкий розвиток процесу інтернаціоналізації банківської діяльності;

· постійне збільшення маси та рухливості капіталу, його короткостроковий та спекулятивний характер;

· високий ступінь концентрації фінансових ресурсів у розпорядженні окремих фінансових інститутів;

· нездатність сучасних фінансових інститутів ефективно протидіяти кризовим явищам та тенденціям.

До першочергових заходів щодо нейтралізації загроз фінансовій безпеці можна віднести наступне:

1. Забезпечення безпеки і стійкості банківської системи повинно стати однією з пріоритетних функцій органів центральних банків, що реалізують наглядові контрольні функції.

2. Розробка і класифікація загроз безпеці банківської системи і підготовка спеціальних схем їх нейтралізації.

3. Розробка спеціального методичного і практичного забезпечення системи попередження і прогнозування загроз безпеці.

4. Необхідно посилити роботу контрольно-наглядових органів за практикою недобросовісної банківської діяльності, шахрайства і кримінальних операцій.

5. Посилити увагу до питань достовірності обліку та звітності, що публікується банками про свою діяльність, в тому числі в Інтернеті (на власних сайтах, а також на сайті НБУ).

47. Призначення та створення центральних банків

У ринковій економіці центральний банк посідає особливе місце, він є ключовою ланкою, ядром грошової і банківської систем. У різних країнах цей банк називається по-різному із застосуванням таких означень, крім центрального, як національний, державний, резервний, або має скорочену назву - Банк Японії, Банк Франції.

Центральні банки у їх сучасному розумінні були створені у ХХ ст., що пов'язано з процесом демонетизації золота.

Призначення центрального банку і його специфічне місце в банківській системі обумовлюють основні напрями діяльності банку. Центральний банк є:

· емісійним центром готівкового обороту

· банком банків;

· органом банківського регулювання та нагляду;

· банкіром і фінансовим агентом уряду;

· провідником монетарної політики.

Створення ЦБ відбувалося 2 шляхами:

1. Еволюційний - становище емісійного банку в ролі ЦБ змінювалось поступово в міру того як він брав на себе виконання нових функцій.

2. Директивний - створення ЦБ на основі спеціального закону, який передбачає особливий статус новоствореного банку з моменту його заснування.

Виділяють 3 стадії розвитку ЦБ:

1. ЦБ почали функціонувати як банки уряду, оскільки уряди домінували при визначенні їх завдань та безпосередньо політики.

2. ЦБ перестають бути комерційними підприємствами та переходять до вирішення проблем забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи.

3. Вони поступово отримують автономію від уряду та здобувають незалежність при визначення завдань та виборі інструментів їх досягнення.

Напрями розвитку ЦБ:

1. Співробітництво ЦБ на міждержавному рівні

· Створення банку міждержавних розрахунків, засновниками якого стали ЦБ розвинутих країн, з метою сприяння співробітництва, полегшення співпраці в проведенні міжнародних розрахунків

· Створення комітету з банківського регулювання та нагляду(Базельський комітет), метою діяльності якого є розроблення принципів ефективного банківського нагляду за ЦБ та рекомендацій ЦБ щодо проведення аналізу банківських ризиків та критеріїв їх оцінки.

2. Співпраці ЦБ з міжнародними валютно-кредитними та фінансовими організаціями.

3. Співпраця наднаціональних ЦБ, тобто певних груп країн(ЄЦБ)

48. Статус та форми функціонування центрального банку

Статус ЦБ є відображенням тих процесів, які відбуваються в економіці країни, рівня розвитку її політичних інститутів, демократичних традицій та економічної культури.

Основне призначення ЦБ це забезпечення стійкості національної грошової одиниці та регулювання і координація діяльності грошово-кредитної сфери.

Правовий статус ЦБ розуміють роль та місце в системі інших державних органів, які закріплені на конституційному і законодавчому рівні.

Основні положення, що визначають статус ЦБ: Порядок визначення основних завдань ЦБ; Характер взаємовідносин ЦБ з іншими органами державної влади; Рівень економічної незалежності;Призначення керівництва ЦБ.

Завдання ЦБ:Забезпечення стабільності національної грошової одиниці і таким чином сприяння стабільному економічному зростання.Сприяння економічному розвитку банківської системи, її стабільностіЗабезпечення безперервного та ефективного функціонування платіжної системи країни.

За характером власності ЦБ можна поділити на 3 види:

Державні - 100% капіталу належить державі (Франція, ВБ, Німеччина, Іспанія, Україна).

Акціонерні - капітал належить комерційним банкам чи іншим фінансовим установам (США, Італія).

Змішані - держава лише частково володіє капіталом ЦБ.

Є 2 форми незалежності ЦБ від уряду:

Політична - самостійність у встановленні цільових орієнтирів грошової маси.

Економічна - самостійність у виборі інструментів грошово-кредитної політики.

Фактори, що визначають незалежність ЦБ: Незалежність органів управління ЦБ; Незалежність від уряду; Формування цілей та їх законодавча регламентація; Умови фінансування Центральним банком дефіциту Держ. Бюджету;Юридичний статус банку, що визначається можливостями внесення змін до статуту ЦБ чи закону.

Напрями діяльності ЦБ:

1. Емісійний центр держави.

2. БАНК БАНКІВ. ЦБ забезпечує касове, кредитне та розрахункове обслуговування комерційних банків.

3. Орган банківського регулювання. ЦБ визначає певні правила та нормативи, що регламентують діяльність комерційних банків.

4. Банкір та фінансовий агент уряду.Центральний Банк:Здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду.Бере участь у забезпеченні касового виконання державного бюджету.Виконує роль радника та консультанта з питань грошово-кредитної політики.В окремих випадках може надавати кредити уряду.

5. Проводить грошово-кредитну політику.Визначає стратегію та тактику грошово-кредитної політики. Стратегія - вибір монетарних цілей. Тактика - вибір монетарних інструментів, які дають можливість досягнути поставлених цілей.

6. Орган валютного регулювання.Центральний Банк:Регламентує валютні відносини екон. суб'єктів та їх діяльність на валютному ринку;Проводить курсову політику, спрямовану на підтримання обмінного курсу національної валюти;Управляє міжнародними ліквідними резервами;Здійснює контроль за діяльністю економічних суб'єктів відповідно до законодавства щодо проведення валютних операцій.

7. Інформаційно-аналітичний центр грошової та банківської системи.

Функції ЦБ: Регулююча - розроблення та проведення грошово-кредитної політики. Контрольна - здійснення контролю за функціонуванням кредитно-банківської системи, що обумовлено необхідністю підтримки стабільності. Обслуговуюча - організація платіжно-розрахункових відносин комерційних банків; кредитування банків та уряду; виконання ролі фінансового агента уряду.Управління державним боргом.Проведення аналітичних досліджень.Ведення статистичних баз даних. Виготовлення банкнот.

49. Завдання центрального банку

Основні завдання центрального банку в багатьох країнах визначаються на законодавчому рівні, як правило, у спеціальному законі, що регламентує діяльність центрального банку. Завдання центрального банку -- це об'єктивно обумовлені цілі, досягнення яких він повинен постійно прагнути. Тривалий термін функціонування центральних банків у різних країнах світу дає змогу сформулювати основні їх завдання:

· забезпечення стабільності національної грошової одиниці (цінової стабільності) і таким чином сприяння (опосередковано) стабільному економічному зростанню;

· сприяння ефективному розвитку банківської системи та її надійності;

· забезпечення безперебійного та ефективного функціонування платіжної системи країни.

За ст. 8 Закону «Про банки і банківську систему» НБУ є:центральним банком України, який проводить єдину державну політику в сфері грошового обігу, кредиту та забезпечення стабільності національної грошової одиниці;емісійним центром;валютним органом;органом банківського нагляду; банком банків; державним банком;організатором міжбанківських розрахунків.

НБУ належить виключне введення в обіг (емісії) банкнот і монет.Національний банк розробляє дизайн грошових знаків, встановлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Забезпечення економіки готівковими грошима здійснюється через мережу територіальних управлінь НБУ на замовлення комерційних банків. Національний банк як емісійний центр країни має повноваження щодо організації і регулювання готівкового обігу на території України. Він встановлює правила введення в обіг, зберігання, перевезення,тінкасації та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення косових операцій для банків, підприємств та організацій.

50. Операції центральних банків

ЦБ здійснюють такі операції: активні; пасивні; надають послуги своїм клієнтам.

Характерні риси операцій ЦБ:мають монопольне право емісії грошових знаків; обслуговують специфічних клієнтів(комерційні банки, урядові структури, такі як Мінфін, казначейство);отримання прибутку не є основною метою проведення операцій.

Активні операції ЦБ:

1. Операції з ЦП.

· зміна величини резервів комерційних банків.

· операції на відкритому ринку ЦП

· регулювання пропозиції грошей

2. Рефінансування комерційних банків.

Ці операції дають можливість регулювати величину резервів комерційних банків.

3. Операції з міжнародними ліквідними резервами.

· Золотий запас.

· Запаси іноземної вільноконвертованої валюти.

· Вільна позиція в МВФ(резерви).

· Спеціальні права запозичень(СПЗ).

Деякі операції здійснюються з метою підтримання на потрібному рівні попиту на гроші та позицію грошей, а також обмінного курсу національної валюти.

4. Прямі кредити уряду країни. Надаються на покриття дефіциту бюджету.

Усі активні операції проводяться для збільшення обсягів банківських резервів, тобто грошової бази, а також для розширення пропозиції грошей.

Пасивні операції ЦБ:

1. Емісія грошових коштів в оборот, що призводить до збільшення грошової бази та грошової маси.

2. Зберігання резервів комерційних банків.

3. Залучення коштів урядових структур.

На договірній основі ЦБ веде поточні рахунки казначейства. Мінфіну і інших урядових структур. На цих рахунках акумулюються податкові та інші надходження до бюджету.

4. Відкриття рахунків, на яких розміщуються іноземні депозити.

Іноземні депозити - депозити, якими володіють іноземні уряди, іноземні ЦБ, міжнародні валютно-фінансові організації. Дані рахунки полегшують розрахунки між міжнародними фінансовими організаціями.

5. Отримання кредитів від міжнародних валютно-фінансових та кредитних організацій.

6. Емісія та розміщення серед комерційних банків власних боргових зобов'язань.

Дана операція виконується з метою регулювання ліквідності банківських установ та грошово-кредитного регулювання економіки.

7. Формування власного капіталу.

51. Активні операції центральних банків

ЦБ здійснюють такі операції:

1. Активні.

2. Пасивні.

3. Надають послуги своїм клієнтам.

Активні операції ЦБ:

1. Операції з ЦП.

· зміна величини резервів комерційних банків;

· операції на відкритому ринку ЦП;

· регулювання пропозиції грошей.

2. Рефінансування комерційних банків

Ці операції дають можливість регулювати величину резервів комерційних банків.

3. Операції з міжнародними ліквідними резервами.

· Золотий запас.

· Запаси іноземної вільноконвертованої валюти.

· Вільна позиція в МВФ(резерви).

· Спеціальні права запозичень(СПЗ).

Деякі операції здійснюються з метою підтримання на потрібному рівні попиту на гроші та позицію грошей, а також обмінного курсу національної валюти.

4. Прямі кредити уряду країни. Надаються на покриття дефіциту бюджету.

Усі активні операції проводяться для збільшення обсягів банківських резервів, тобто грошової бази, а також для розширення пропозиції грошей.

52. Пасивні операції центральних банків

ЦБ здійснюють такі операції:

Активні.

Пасивні.

Надають послуги своїм клієнтам.

Пасивні операції ЦБ:

1. Емісія грошових коштів в оборот, що призводить до збільшення грошової бази та грошової маси.

2. Зберігання резервів комерційних банків.

3. Залучення коштів урядових структур.На договірній основі ЦБ веде поточні рахунки казначейства. Мінфіну і інших урядових структур. На цих рахунках акумулюються податкові та інші надходження до бюджету

4. Відкриття рахунків, на яких розміщуються іноземні депозити.Іноземні депозити - депозити, якими володіють іноземні уряди, іноземні ЦБ, міжнародні валютно-фінансові організації. Дані рахунки полегшують розрахунки між міжнародними фінансовими організаціями.

5. Отримання кредитів від міжнародних валютно-фінансових та кредитних організацій.

6. Емісія та розміщення серед комерційних банків власних боргових зобов'язань.Дана операція виконується з метою регулювання ліквідності банківських установ та грошово-кредитного регулювання економіки.

7. Формування власного капіталу.

53. Центральний банк як аналітичний та інформаційно-статистичний центр банківської системи

Національний банк - орган валютного регулювання й контролю. Головною метою валютного регулювання Національного банку є проведення зваженої й обґрунтованої курсової політики, що тісно пов'язана із грошово-кредитною політикою. Національний банк здійснює курсову політику з урахуванням інтересів як суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, так і держави в цілому, направляючи її на підтримку реального курсу гривні, мінімізацію виплат за зовнішнім державним боргом, поповнення золотовалютних резервів, стимулювання припливу капіталу в країну, запобігання вивозу капіталу із країни.

У сучасних умовах одним з найважливіших завдань Національного банку як органа валютного контролю є обмеження масштабів відливу капіталу із країни, підвищення ефективності (дієвості) заходів, які перешкоджають відливу капіталу.

Національний банк України - статистичний-статистичний-інформаційно-статистичний і аналітичний центр банківської системи. З першого років свого існування Національний банк бере активну участь у створенні інформаційної системи даних, які є основою прогнозування й аналізу економічного розвитку країни. Зокрема, Національний банк розробляє, підтримує в актуалізованому стані й поширює кредитні-кредитне-кредитний-грошово-кредитну (монетарну) і банківську статистику й статистику платіжного балансу.

Національний банк відповідно до законодавчої бази має особливі права щодо одержання інформації. Він має право безоплатно одержувати інформацію, необхідну для підготовки банківської статистики й для аналізу економічної ситуації.

В 1996 р. основи грошово-кредитної статистики в Україні були визнані Міжнародним валютним фондом як прийнятні й ті, які підлягають опублікуванню в щомісячному збірнику «Міжнародна фінансова статистика».

В 2003 р. Україна приєдналася до Спеціального стандарту поширення даних (ССРД) Міжнародного валютного фонду.

Національний банк України як інформаційно-статистичний та аналітичний центр банківської системи видає ряд періодичних видань

· «Вісник Національного банку України» - теоретичний і науково-практичний журнал, у якому висвітлюється діяльність НБУ, актуальні проблеми функціонування банківської системи України, питання грошово-кредитної й валютної політики, світовий банківський досвід

· «Законодавчі й нормативні акти по банківській діяльності» - систематизований збірник нормативно-правових документів, які регламентують банківську діяльність в Україні (законодавчі акти, постанови, інструкції, положення й інші документи НБУ).

· «Бюлетень Національного банку України» - статистичне видання НБУ, що містить інформацію про реальний стан економіки, грошового ринку, а також грошово-кредитну й банківську статистикові

· «Платіжний баланс України» - статистичне видання НБУ, у якому публікуються табличні дані із платіжного балансу, аналітичні матеріали щодо розвитку зовнішнього сектору економіки України, подаються аналіз і методологія складання платіжного балансу

· «Банкноти й монети України» - каталог, що містить інформацію об паперові гроші й монети, уведені в обіг Національним банком України.

54. Принципи організації та функціонування Національного банку України

Структура НБУ будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням. До системи НБУ входять: Центральний апарат(м.Київ); 24 обласних управління та Кримське; Розрахункові палати; Банкнотно-монетний двір; Фабрика банкнотного паперу; Державна скарбниця України; Центральне сховище та ін.Філії НБУ не мають статусу юридичної особи і діють від імені НБУ в межах отриманих від нього повноважень.

Керівними органами НБУ є Рада НБУ та Правління НБУ.

Рада НБУ:1. Розробляє Основні засади грошово-кредитної політики.2. Здійснює контроль за проведенням грошово-кредитної політики. Рада НБУ складається з 15 осіб. Створюється Президентом та парламентом на паритетних засадахЧлени Ради НБУ призначаються на 7 років. Голова Ради НБУ та його заступники на 3 роки.

Правління НБУ: 1. Здійснює управління діяльністю НБУ. 2. Забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики. 3. Організовує виконання функцій НБУ. До його складу входить Голова НБУ та його заступники.

Голова НБУ:1. Керує діяльністю НБУ. 2. Діє від імені НБУ та представляє його інтереси. 3. Розподіляє обов'язки між заступниками. 4. Приймає рішення з інших питань, що стосуються діяльності НБУ. 5. Одноосібно несе відповідальність перед ВРУ та президентом.

Принципи діяльності НБУ:

1. Принцип незалежності Національного банку. Органи законодавчої і виконавчої влади не мають права втручатися у його діяльність. Проте НБУ узгоджує свою діяльність з іншими органами державної влади, зокрема з КМУ.

2. Принцип парламентського та президентського контролю. Двічі на рік родає інформацію про стан грошового ринку.

3. Принцип розмежування державних фінансів і коштів НБУ. НБУ забороняється надавати прямі кредити уряду на фінансування видатків Державного бюджету України. Здійснення операції з державними ЦП лише на вторинному ринку.

4. Принцип організації НБУ на підставі державної власності. Статутний капітал банку в розмірі 10 млн. грн. є державною власністю.

5. Принцип здійснення діяльності без мети одержання прибутку. Проте НБУ отримує доходи, наприклад процентні доходи за кредитами, комісійні доходи.

6. Принцип економічної самостійності. НБУ здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах кошторису, затвердженого Радою НБУ.

7. Принцип централізації системи НБУ. Система Національного банку організована у такий спосіб, щоб забезпечити реалізацію єдиної державної грошово-кредитної політики в усіх регіонах України під загальним централізованим керівництвом. Філії є структурними підрозділами Національного банку без статусу юридичної особи і від його імені виконують функції на визначеній території.

8. Принцип єдності системи Національного банку України. Усі структурні підрозділи об'єднані спільністю цілей і завдань, що стоять перед банком. Усі вони керуються єдиними правовими нормами.

9. Принцип колегіальності управління системою НБУ. Керівні органи Національного банку України - Рада Національного банку і Правління Національного банку - є колегіальними за порядком прийняття рішень.

10. Принцип вертикальної структури управління системою НБУ.

Відповідно до КУ основною функцією НБУ є забезпечення стабільності гривні.

НБУ виконує такі функції:

· визначає та проводить грошово-кредитну політику;

· монопольно здійснює емісію національної валюти україни та організує її обіг;

· виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

· встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

· забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації;

· визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

· визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

· здійснює банківське регулювання та нагляд;

· веде державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

· складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування.

55. Основні напрями діяльності центральних банків

В узагальненому виді центральний банк є емісійним центром держави, банком банків, органом банківського регулювання, банкіром і фінансовим агентом уряду, провідником грошово-кредитної політики, органом валютного регулювання й контролю, інформаційно-статистичним та аналітичним центром грошової й банківської систем.

Емісійний центр держави. Центральний банк, як правило, на монопольних початках здійснює емісію банкнот і монет (грошових знаків). Центральні банки регулюють наявний грошовий обіг. Крім того, вилучають непридатні до обігу й неплатіжні грошові знаки й здійснюють їх утилізацію.Крім наявної емісії, центральні банки здійснюють також безготівкову емісію, у результаті якої збільшується обсяг резервів комерційних банків, що є базою для росту грошової маси. Основні інструменти безготівкової емісії центральних банків: операції із цінними паперами на відкритому ринку, рефінансування комерційних банків, проведення девізної політики.

Банк банків. Центральний банк забезпечує касові, кредитне й розрахункове обслуговування комерційних банків.У процесі касового обслуговування комерційних банків він забезпечує їхньою готівкою в обмін на їхні резерви, які зберігаються на рахунках у центральному банку.

У процесі кредитного обслуговування комерційних банків центральний банк забезпечує їхніми додатковими резервами з метою підтримки їхньої ліквідності, отже, виступає в ролі «кредитора останньої інстанції». Крім того, будучи провідником грошово-кредитної політики, центральний банк використовує кредитування (рефінансування) комерційних банків як інструмент грошово-кредитної політики.

Орган банківського регулювання та нагляду. Успішне регулювання центральним банком грошового ринку потребує наявності в країні стабільної та надійної банківської системи. Банки функціонують головним чином як недержавні, приватні структури, мета діяльності яких -- отримання максимального прибутку.

Банкір і фінансовий агент уряду. Центральні банки, виступаючи у ролі банкіра уряду, тісно взаємодіють з фінансовими органами. Вони співпрацюють як при вирішенні загальних питань монетарної і фіскальної політики, так і під час повсякденного виконання фінансових операцій.

Провідник монетарної політики. Найважливішим у діяльності центрального банку є визначення і реалізація монетарної політики. Взагалі всі напрямки діяльності центрального банку тісно переплітаються, вони взаємопов'язані і взаємообумовлені, проте, безумовно, проведення монетарної політики є вінцем діяльності центрального банку, оскільки саме в цій діяльності найповніше реалізується призначення центрального банку.

56. Перспективи розвитку центрального банку

Глобалізація економіки та фінансової сфери вимагає використання нових методів та підходів до діяльності ЦБ. На сьогодні банківська система повинна характеризуватись транспарентністю.

Транспарентність - це прозорість грошово-кредитної політики, відсутність таємниць, повнота надання інформації, включаючи уточнення цілей політики, процедур та забезпеченість своєчасним поданням звітності. (публікації статистичних даних, спеціальних звітів, проведення прес-конференцій.

Підвищення рівня транспарентності діяльності ЦБ сприятиме збільшенню трансформації грошової маси в інвестиції та становленню стійкого тренду економічного зростання.

Для ЦБ характерним транспарентним заходом є підготовка стратегічних документів. Розрізняють:

1. Стратегічні документи щодо грошово-кредитної політики ЦБ.

Вони містять цілі грошово-кредитної політики, завдання та інструменти, за допомогою яких передбачається досягнення визначених цілей.

2. Стратегічні плани діяльності ЦБ.

Розроблення короткострокових планів щодо грошово-кредитної політики характерне для країн Східної Європи та СНД. Країни з високорозвиненою та стабільною економікою розробляють стратегічні плани спрямовані на середньо- та довгострокову перспективу.НБУ не має жодного стратегічного документу.

Відсутність наперед визначених цілей і завдань діяльності робить проблематичним управління змінами та завчасне пристосування політики до нових умов, що динамічно змінюються.

57. Сутність, цілі та принципи діяльності комерційного банку в умовах ринкової економіки

Відповідно до ЗУ «Про банки і банківську діяльність» банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку занесенні до державного реєстру банків.

Класифікація банків:

І. За формою власності банки можуть бути:

1. Приватні - це банк, капітал якого формується повністю або частково за рахунок коштів приватних осіб.

2. Державні - це банки, 100% капіталу яких належать державі.

ІІ. За організаційною формою господарської діяльності банки створюються у формі:

1. Публічних АТ.

2. Кооперативного банку.

Згідно ЗУ «Про господарські товариства» акціонерним визнається товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і несе зобов'язання тільки майном товариства.

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності та поділяються на:

1. Місцеві.

2. Центральні.

Мінімальна кількість місцевого кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.

Основними функціями центрального кооперативного банку є:

1. Централізація та перерозподіл ресурсів, які акумульовані місцевими кооперативними банками.

2. Здійснення контролю за їх діяльністю.Органами управління кооперативного банку є загальні збори учасників, Спостережна рада та Правління банку.Статутний капітал даного банку поділяється на паї, а розмір статутного капіталу встановлюється НБУ.

ІІІ. За величиною активів:

1. Найбільші (з активами понад 20 млрд. грн).

2. Великі банки (5 - 15 млрд.грн.).

3. Середні банки (3 - 5 млрд. грн.).

4. Малі банки (менше 3 млрд. грн).

ІV. Залежно від наявності мережі філіалів:

1. Філіальні.

2. Безфіліальні.

V. Залежно від здійснюваних операцій, тобто спеціалізації, банки можуть функціонувати як:

1. Універсальні - банки, які виконують широкий набір банківських операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки.

2. Спеціалізовані банки - обмежують свою діяльність невеликим колом операцій, функціонують у відносно вузькому секторі фінансового ринку або обслуговують окремі галузі економіки.

Відповідно до ЗУ «Про банки і банківську діяльність» та інших законодавчих актів основні принципи організації та діяльності банків поділяються на:

І. Організаційно-правові принципи

1. Принцип законності.

2. Принцип незалежності.

3. Колегіальність управління.

4. Дотримання банківської таємниці

ІІ. Принципи, що забезпечують економічні засади діяльності комерційних банків:

1. Робота в межах реально залучених ресурсів.

2. Повна економічна самостійність.

3. Побудова взаємовідносин з клієнтами на ринкових засадах.

4. Регулювання діяльності комерційних банків лише економічними методами.

58. Організація діяльності комерційного банку

КБ мають самостійність у діях, які збігаються із вимогами ринку, а також вони несуть правову та економічну відповідальність за результати цих дій не лише поточними доходами, але й власним капіталом. Основними функціями КБ є:

1. Посередництво в кредиті - мобілізація тимчасово вільних грошових коштів суб'єктів ринку та наданні їх у позику підприємству, населенню, державі.

2. Здійснення розрахунків між суб'єктами ринку - це функція, яка визначає роль КБ як основних організаторів платіжних операцій в економіці, що забезпечує весь оборот коштів у господарстві та безперервність в процесі виробництва та реалізації продукції.

3. Випуск кредитних грошей в обіг, що передбачає створення КБ емісії грошей на основі розрахункових та позичкових операцій, наслідком чого є мультиплікативне розширення депозитів, а таким чином грошової маси загалом.

Організаційна структура КБ визначається двома компонентами, зокрема:

1. Структурою органів управління.

2. Структурою функціональних підрозділів та служб банку.

Згідно чинного законодавства структура органів управління банку включає наступні органи:

1. Вищий орган управління - загальні збори акціонерів.

2. Наглядовий орган - Спостережна рада.

3. Виконавчий орган - Правління або Рада директорів банку.

Окрім даної структури до органів контролю належать:

1. Ревізійна комісія.

2. Внутрішній аудит банку.

До компетенції Загальних зборів банку належить прийняття рішень щодо наступних питань:

1. Визначення основних напрямів діяльності банку та затвердження звіту про їх виконання.

2. Внесення змін та доповнень до статутного капіталу.

3. Зміни розміру статутного капіталу.

4. Призначення та звільнення голів Спостережної ради та Ревізійної комісії.

5. Затвердження річних результатів діяльності банку включаючи його дочірні підприємства та заходи за результатами висновків аудиторських перевірок.

6. Розподіл прибутку.

7. Припинення діяльності банку, призначення ліквідатора та затвердження ліквідаційного балансу.

Загальні збори визнаються правочинними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту більше як 60% голосів.

Загальні збори акціонерів обирають Спостережну раду із числа учасників зборів або їх представників. При цьому члени Спостережної ради банку не можуть входити до складу правління(Ради директорів), а також ревізійної комісії.

СПОСТЕРЕЖНА РАДА БАНКУ здійснює наступні функції:

1. Призначає та звільняє Голову і членів правління, керівника Служби внутрішнього аудиту банку.

2. Контролює діяльність Правління банку.

3. Визначає аудиторську фірму, розглядає її висновок та готує рекомендації загальним зборам учасників для прийняття рішень про нього.

4. Встановлює порядок проведення ревізії та контролю за фінансово-господарською діяльністю банку.

5. Приймає рішення щодо покриття збитків.

6. Приймає рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філій та представництв банку, затвердження їх статутів і положень.

7. Затверджує умови оплати праці та матеріального стимулювання членів правління банку.

8. Готує пропозиції щодо питань, які виносяться на загальні збори учасників.

9. Здійснює інші повноваження, делеговані загальними зборами учасників банку.Повноваження і порядок роботи Спостережної ради банку визначаються статутом банку про Раду банку, що затверджуються загальними зборами учасників банку.

ПРАВЛІННЯ (РАДА ДИРЕКТОРІВ) БАНКУ є виконавчим органом, що здійснює управління його поточною діяльністю, формування фондів, необхідних для статутної діяльності банку, та несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами та порядком, встановленим статутом банку, рішеннями загальних зборів учасників і спостережною радою банку.Правління вирішує всі питання, пов'язанні з поточною діяльністю банку, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів і ради банку. Очолює правління голова, який має заступників (керівників, що очолюють структурні підрозділи банку). Голова правління несе персональну відповідальність перед акціонерами за результати діяльності банку.

РЕВІЗІЙНА КОМІСІЯ здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю банку.

Ревізійна комісія виконує такі функції:

1. Контролює дотримання банком законодавства України і нормативно-правових актів НБУ.

2. Розглядає звіти внутрішніх та зовнішніх аудиторів та готує відповідні пропозиції загальним зборам учасників.

3. Вносить на загальні збори учасників або спостережній раді банку пропозиції щодо будь-яких питань. Віднесених до компетенції ревізійної комісії, які стосуються фінансової безпеки і стабільності банку та захисту інтересів клієнтів.

Ревізійна комісія обирається загальними зборами учасників банку з числа учасників або їх представників. Ревізійна комісія підзвітна загальним зборам учасників банку. Членами ревізійної комісії не можуть бути особи, які є працівниками банку.

СЛУЖБА ВНУТРІШНЬОГО АУДИТУ створюється банками як орган оперативного контролю їх спостережної ради.

Служба внутрішнього аудиту виконує такі функції:

1. Наглядає за поточною діяльністю банку.

2. Контролює дотримання законів, нормативно-правових актів НБУ та рішень органів управління банку.

3. Перевіряє результати поточної фінансової діяльності банку.

4. Аналізує інформацію та відомості про діяльність банку, професійну діяльність її працівників, випадки перевищення повноважень посадовими особами банку.

5. Надає спостережній раді висновки та пропозиції за результатами перевірок.

6.Інші функції, пов'язані з наглядом та контролем за діяльністю банку.

Окрім даних служб в структурі органів правління банківські установи повинні створити постійно діючі підрозділи, зокрема:

1. Кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення.

2. Комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним структурним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають.

3. Тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.

Основним критерієм організаційної побудови банку є зазвичай економічний зміст та обсяг операцій, які він виконує. Структура функціональних підрозділів та служб банку визначається характером та умовами діяльності банку та поділяються на 2 типи відділів:

Лінійні відділи зайнятті виконання тієї роботи банку, яка визначається його функціональним призначенням, зокрема здійснення розрахунків, прийняття і зберігання депозитів, надання кредитів, купівля ЦП.

Відділи, що виконують штабні функції, займаються обслуговуванням лінійних відділів, допомагають їм у підвищенні ефективності їх діяльності(відділи кадрів, юридичний, безпеки і т.д.).

Якщо виходити із функціонального призначення різноманітних підрозділів і служб банку, то організаційна структура комерційного банку передбачає створення у його складі відповідних управлінь, що забезпечують реалізацію основних завдань діяльності банку на фінансовому ринку. У числі таких підрозділів можуть бути відзначення такі головні управління:

І. Управління кредитних операцій:

1. Відділ короткострокового кредитування, що задовольняє потреби клієнтів у короткострокових позиках, аналізує їх кредитоспроможність, укладає кредитні договори та організовує надання і погашення кредиту, веде кредитні справи.

2. Відділ довгострокового кредитування.

3. Відділ міжбанківських кредитних операцій.

4. Відділ кредитування населення.

5. Відділ загальної організації кредитних операцій.

ІІ. Управління ресурсів:

1. Відділ депозитних операції.

2. Відділ власних коштів банку.

ІІІ. Управління розрахунково-касового обслуговування:

1. Відділ касових операцій, який здійснює операції з готівкою.

2. Операційний відділ, що здійснює розрахунки, відкриває і веде рахунки клієнтів.

IV. Валютне управління.

V. Управління маркетингу.

VI. Управління аналізу і прогнозування діяльності.

VII. Юридичне управління.

VIII. Управління інформаційних технологій.

IX. Організаційні служби банку:

1. Відділ кадрів.

2. Бухгалтерія.

3.Адміністративно-господарський відділ.

59. Класифікація та принципи проведення банківських операцій

Банківські операції - це ряд дій, спрямованих на реалізацію економічних завдань банку як суб'єкта ринкових відносин, предметом яких є рух грошових коштів, цінних паперів, дорогоцінних металів або зобов'язання із їх переміщення, що здійснюється на підставі укладених договорів згідно чинного законодавства.

Основними банківськими операціями є:

1. Активні (видача кредитів).

2. Пасивні (Залучення коштів на вклади).

3. Комісійно-посередницькі операції.

Активні операції пов'язанні з розміщенням коштів та проводяться з метою отримання доходу та для підтримання ліквідності.

Усі активи можна поділити на 4 основні групи:

1. Каса і прирівняні до неї кошти.

2. Кредитний портфель.

3. Інвестиції.

4. Інші активи.

Пасивні операції - операції, пов'язанні з формуванням ресурсної бази банку.

Ресурси комерційного банку - це сукупність грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні і використовується для виконання певних операцій. Ресурси поділяють на 3 групи:

1. Власні ресурси банку, що утворюють його власний капітал, до складу якого належать: статутний, резервний, статутний та інші фонди банку, які створюються з метою забезпечення фінансової стійкості банку.

2. Залученні ресурси - це сукупність коштів клієнтів, що акумулюються банком на депозитах(до запитання, строкові).

3. Позиченні ресурси банку - це грошові кошти, акумульовані банком шляхом отримання кредитів від інших комерційних банків, центрального банку, а також розміщення позик на грошовому ринку, тобто через випуск власних боргових цінних паперів.

До комісійно-посередницьких операцій відносять:

1. Розрахунково-касові операції.

2. Валютні операції.

3. Трастові операції.

4. Інформаційно-консультаційні та інші види операцій.

Операції банків по обслуговуванню платіжного обігу.

Сукупність грошових розрахунків, у яких гроші виступають як засіб платежу, за своєю суттю є грошовим, або платіжним, оборотом.

Платіжний оборот може бути двох форм:

· готівковий - оборот грошей готівкою (що надходять до банків або ними видаються);

· безготівковий - відбувається шляхом записів на рахунках у кредитних установах.

Обидві форми можуть трансформуватися. Так, при вкладенні готівки на рахунок, готівка стає безготівковими коштами. Відповідно, при видачі грошей кошти на рахунках перетворюються на готівку. Отже, кошти, які є на рахунках, можна в будь-який момент обміняти на готівку.

Обидва види грошей - складові платіжного обороту. Для банків ці дві форми грошей мають велике значення. У щоденних операціях беруть участь готівкові гроші: при виплатах і внесенні сум, при обмінних операціях з іноземною валютою та ін. Готівкові гроші вимагають витрат, пов'язаних з придбанням, транспортуванням, охороною. Також причиною великих витрат стає зберігання грошей.

Ще більшу частину грошей, з якими працюють банки, становлять кошти на рахунках. При кожній безготівковій операції, при перерахуванні в інші банки, при внутрішньобанківських бухгалтерських операціях використовують кошти на рахунках. Витрати щодо збереження цих коштів, транспортування тощо відпадають. Також і оперувати з ними простіше. Але все-таки і тут треба вжити заходів безпеки для уникнення зловживань та крадіжок.

60. Пасивні операції банків по залученню та запозиченню коштів

Пасивні операції - операції, за допомогою яких банки формують свої фінансові ресурси для проведення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій. Завдяки П.о. формуються власні, залучені та запозичені кошти банку. До П.о.належать: розміщення акцій банку, залучення вкладів, отримання кредитів від центрального банку та на міжбанківському ринку, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань. Результати П.о. відображаються у пасиві балансу банку.

Часто під П.о.розуміють лише залучення коштів на вклади та в позики, тобто операції з формування ресурсів банку, необхідних йому понад суму власного капіталу. П.о., пов'язані з розміщенням акцій чи залученням внесків засновників, відрахуваннями з поточного і нерозподіленого прибутку, сприяють збільшенню власного капіталу банку. Грошові кошти, які банки одержують шляхом приймання вкладів (депозитів), є залученими коштами. Таке залучення коштів називають депозитним. Кошти, одержані шляхом випуску облігацій або інших зобов'язань чи на основі запозичень на міжбанківському ринку, в центральному банку, називають запозиченими коштами. Запозичені кошти найчастіше залучаються для підтримки ліквідності та платоспроможності банку. Інколи практики називають процес залучення ресурсів фондуванням.

61. Активні операції банківських установ

Активні операції - це розміщення банком власних та залучених коштів з метою отримання прибутку. До активних операцій належать: надання кредитів юридичним та фізичним особам, вкладення в цінні папери, формування касових залишків та резервів, формування інших активів (придбання приміщень, обладнання тощо). Результати активних операцій відображаються в активі балансу банку. Активні операції тісно пов'язані з пасивними операціями. Комерційний банк, розміщуючи грошові кошти в активи, постійно стежить, щоб частина коштів знаходилась у вигляді обов'язкових та вільних резервів і терміни вкладень в активи відповідали термінам залучення коштів в пасиви. Крім того, кредитні операції банків призводять до появи додаткових коштів в пасивах. Все це вимагає від банку управління активами та пасивами в їх взаємозв'язку як єдиним комплексом банківської діяльності.

...