Активні операції банку - це операції з розміщення мобілізованих банком ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні засоби й товарно-матеріальні цінності. До них належать:

· операції з вкладення банківських ресурсів у грошові кошти в готівковій і безготівковій формах із метою підтримання ліквідності банку;

· розрахункові операції, пов'язані з платежами клієнтів;

· касові операції з приймання і видавання готівки;

· кредитні операції, пов'язані з наданням кредитів різних форм і видів юридичним, фізичним особам, банкам;

· інвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери (акції, державні та корпоративні облігації) на тривалий строк;

· фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;

· валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому та міжнародному валютних ринках;

· депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити в НБУ та в інших банках;

· операції з купівлі-продажу банківських металів на внутрішньому і міжнародному валютних ринках;

· операції з придбання основних засобів, матеріальних та нематеріальних активів.

62. Операції банків з цінними паперами

У загальному вигляді операція з цінними паперами - це юридично оформлена та закінчена дія або послідовність дій на фондовому ринку, об'єктом яких є цінні папери та грошові засоби.Усі банківські операції з цінними паперами можуть бути розподілені на три основні групи: емісійні - пасивні операції, які здійснюються через випуск цінних паперів власного боргу; інвестиційні - активні операції із вкладення власних та залучених фінансових ресурсів у фондові активи шляхом придбання відповідних цінних паперів на фондовому ринку від свого імені; клієнтські - посередницькі операції з цінними паперами, які здійснюються банками від імені, за рахунок та на користь клієнтів.

Для формування і збільшення власного капіталу та залучення ресурсів для використання в активних операціях банк здійснюватиме емісійні операції:випуск акцій і облігацій; емісію векселів;випуск депозитних та ощадних сертифікатів.

З метою одержання прибутків від діяльності з цінними паперами, для забезпечення участі у статутному капіталі інших підприємств та контролю над їх власністю банк здійснюватиме інвестиційні операції:

· арбітражну дилерську діяльність, тобто виконання угод купівлі-продажу цінних паперів від свого імені та за свій рахунок шляхом виставлення власних цін купівлі-продажу із зобов'язанням їх купівлі та (або) продажу за заявленими цінами;

· купівлю акцій з метою утримування їх у своєму розпорядженні терміном більше ніж 1 рік.

Якщо метою банківської діяльності на фондовому ринку виступає одержання доходу у вигляді комісійних винагород від операцій з цінними паперами, то банк буде проводити клієнтські операції:

· андеррайтинг, тобто гарантоване розміщення на ринку випусків цінних паперів клієнтів-емітентів;

· брокерську діяльність, тобто здійснення угод з цінними паперами як повірений чи комісіонер, що діє на підставі договору доручення або комісії;

· діяльність з управління цінними паперами, тобто здійснення від свого імені та за винагороду протягом певного строку довірчого управління цінними паперами, що належать іншій особі, в інтересах цієї або інших осіб;

· клірингову діяльність: послуги з визначення взаємних зобов'язань та їх заліку з поставок цінних паперів і розрахунків за ними;

· депозитарну діяльність: надання послуг зі зберігання сертифікатів цінних паперів та (або) обліку переходу прав на цінні папери;

· реєстраторську діяльність: операції зі збирання, фіксації, обробки, зберігання та надання інформації, що складає систему ведення реєстру власників цінних паперів;

· діяльність з обслуговування клієнтських операцій з цінними паперами

Серед найбільш важливих завдань, для вирішення яких комерційні банки, власне, здійснюють формування та управління портфелем цінних паперів у складі своїх активів, можна виділити такі:

· зменшення вагомої частки кредитного ризику;

· стабілізація доходу банку

· забезпечення географічної диверсифікації;

· послідовне підтримання ліквідності

· забезпечення високої гнучкості банківського портфеля активів

· страхування ризику змін процентних ставок;

· створення високоякісних видів застави;

· підвищення фінансових показників стійкості банківського балансу за рахунок володіння пакетами цінних паперів достатньо високої якості.

63. Операції банків в іноземній валюті

Класифікація операцій банків в іноземній валюті:

1. За економічним змістом та терміном проведення розрізняють:

1.1) поточні валютні операції - перекази іноземної валюти, отримання і надання фінансових кредитів на строк не більше 180 днів, переказ відсотків, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями тощо);

1.2) валютні операції, пов'язані з рухом капіталу - прямі інвестиції, портфельні інвестиції, придбання цінних паперів, надання й отримання фінансових кредитів на строк понад 180 днів.

2. За терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти розрізняють:

а) касові, або операції з негайною поставкою;

б) строкові - це валютні угоди, за якими сторони домовляються про постачання обумовленої суми іноземної валюти у визначений угодою термін після її укладення за фіксованим курсом.

3. За механізмом здійснення операцій:

а) операції «тод», за якими поставка валюти банками - кореспондентами відбувається терміново, протягом робочого дня, тобто не пізніше ніж сьогодні;

б) операції «том» - за якими поставка валюти банками - кореспондентами відбувається не пізніше ніж наступного робочого дня з дня укладання угоди;в) операції «спот» - здійснення касової валютної угоди, за якою поставка валюти банками - кореспондентами відбувається на другий робочий день з дня укладення угоди;

г) форвардні строкові операції;

д) ф'ючерсні операції;

е) опціонні операції.

4. За цільовим призначенням:

а) операції з метою одержання валюти для здійснення платежів за міжнародними розрахунками;

б) операції з метою страхування від валютних ризиків (операції хеджування);

в) операції з метою одержання прибутку або спекулятивні операції.

5. За формою здійснення:

а) безготівкові;

б) готівкові.

6. За масштабами операцій:

а) оптові (здійснюються між банками);

б) роздрібні (здійснюються між банками та їх клієнтами).

Банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на:

а) поточні рахунки;

б) депозитні рахунки.

Існують також певні особливості механізму ведення рахунків у іноземній валюті:

1) Одержавши від клієнта заяву та інші документи на відкриття рахунку будь-якого виду, банківські працівники вивчають їх з погляду відповідності вимогам чинних нормативних актів НБУ та відповідності цілям стратегії даного банку.

2) Протягом трьох робочих днів з дати відкриття рахунку установа банку має повідомити про це податковий орган за місцем реєстрації клієнта чи за місцезнаходженням цього банку. Про відкриття рахунків банк також повідомляє Національний банк України для включення до зведеного електронного реєстру власників рахунків.

3) З відкриттям рахунків банк укладає з клієнтом договір на розрахункове касове обслуговування, яким передбачаються права та зобов'язання сторін, їх відповідальність за порушення умов договору і форми та порядок розрахунків, порядок розгляду спорів тощо.

Здійснення банками операцій в іноземній валюті - це використання кореспондентських відносин із зарубіжними банками або фізична присутність на іноземних ринках.

При цьому, фізична присутність на іноземних ринках передбачає створення вітчизняними банками структурних підрозділів в інших країнах та потребує значних інвестицій з боку банку.

Установлення кореспондентських відносин із зарубіжними банками, як правило, передбачає відкриття кореспондентських рахунків в банках, що перебувають на території різних країн. Мета таких кореспондентських відносин - використання їх для надання послуг клієнтам банку: проведення комерційних операцій; здійснення платіжного обороту без документів та документарних операцій.

64. Механізм реалізації основних видів банківських послуг в сучасних умовах

Банківська послуга - це кінцевий результат діяльності банку, спрямований на оптимальне забезпечення потреб клієнтів й отримання прибутку банком.

Банківським послугам притаманні специфічні особливості:

1. Надання банківських послуг пов'язане з використанням грошей в різних формах(готівковій та безготівковій).

2. Абстрактність (Послуги не відчутні на дотик, а також складність для сприйняття).

3. Купівля-продаж більшості банківських послуг характеризується тривалістю в часі.

4. Банківські послуги не є лише монополією банку, їх можуть надавати і парабанківські установи.

Під ринком банківських послуг слід розуміти сферу відносин, які пов'язанні зі створенням оптимальних умов по залученню тимчасово вільних ресурсів і ефективному їх розміщенню з метою задоволення потреб клієнтів при проведенні банківських операцій та з одержанням банківського прибутку.

За продуктивною ознакою ринок банківських послуг поділяється на:

1. Ринок кредитних послуг.

2. Ринок розрахунково-касових послуг.

3. Ринок депозитних послуг.

4. Ринок трастових послуг.

5. Ринок консультаційних послуг.

Суб'єктами ринку банківських послуг є:

1. ЦБ. На який покладено здійснення регулювання функціонування ринку банківських послуг з боку держави.

2. Комерційні банки, які пропонують клієнтам різноманітні банківські послуги, тобто формують пропозицію.

3. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, які створюють конкуренцію для комерційних банків, оскільки різними шляхами вони намагаються залучити вільні грошові кошти клієнтів.

4. Юридичні та фізичні особи, які формують попит на послуги і є їхніми споживачами.

Необхідними умовами функціонування ринку банківських послуг в економічній системі є:

1. Регулювання і регламентація ринкових відносин на ринку банківських послуг вітчизняним законодавством.

2. Наявність портфеля різноманітних послуг.

3. Ринкове ціноутворення на банківські послуги.

4. Зважене державне регулювання ринку банківських послуг з метою підтримання його стабільності.

5. Прозорість інформації про стан і тенденції розвитку ринку банківських послуг та його учасників.

65. Обслуговування банками корпоративних суб'єктів економічного господарювання

До корпоративних клієнтів банку належать суб'єкти малого, середнього та великого бізнесу, підприємства різних галузей економіки.

Основними видами послуг корпоративним клієнтам є:

1) Управління грошовими операціями: Відкриття рахунків; Система електронного банкінгу; .Платежі в іноземній та національній валюті; Касові операції та інкасація грошових коштів; Купівля-продаж та конвертація іноземної валюти; Послуги з використання платіжних карток.

2) Депозити: Депозитні пропозиції:

· Поточний - дозволяє клієнту користуватися розміщеними коштами з незначним мінімальним залишком.

· Класичний - проценти сплачуються в день закінчення вкладу.

· Класичний достроковий - проценти сплачуються в день закінчення депозиту.

· Щомісячний - щомісячна сплата процентів.

· Щомісячний достроковий - проценти сплачуються щомісячно.

· Класичний накопичувальний - сплата процентів в день закінчення договору: передбачена можливість поповнення депозиту.

· Класичний накопичувальний достроковий.

· Щомісячний накопичувальний

· Щомісячний накопичувальний достроковий.

3) Розміщення тимчасово вільних коштів на короткі строки:

· Вклад «Казначейський» (Класичний) - клієнти можуть розміщувати свої кошти на строк від 3-х днів.

· Вклад «Казначейський» (Щомісячний) - кошти можна розмістити на строк від 3-х днів і щомісяця отримувати процентний дохід.

4) Фінансування бізнесу: Фінансування поточної діяльності;Інвестиційне фінансування; Документарні операції; Факторинг; Лізинг

5) Операції з цінними паперами: Купівля-продаж цінних паперів за дорученням клієнтів;Організація випуску облігацій на внутрішньому та зовнішньому ринках.

6) Послуги зберігача цінних паперів: Резидентам України; Нерезидентам України.

7) Платіжні картки:

· Еквайринг - діяльність кредитної організації, що включає здійснення розрахунків з п-вами торгівлі за операціями, що здійснюються з використанням банківських карт і здійснення операцій по видачі наявних грошових коштів утримувачам банківських карт, що не є клієнтами даної кредитної організації.

· Корпоративні картки - поєднують функції міжнар платіжної картки бізнес-класу та електронної чекової книжки.

· Картки для приватних підприємців

· Зарплатні картки.

Приватні особи- це фізичні та юридичні особи підприємці.

Діючі акції банку: «Система Райффайзен Онлайн»-інтернет банкінг для приватних осіб; депозитні та поточні рахунки;грошові перекази;платежі населення;кредитування; оренда індивідуальних сейфів; чеки; послуги зберігача цінних паперів; платіжні картки і т.д

66. Надання та реалізація банківських послуг приватним клієнтам

Банківські послуги - це ті дії банківських установ на замовлення клієнтів, які не пов'язані із залученням додаткових ресурсів. Основною формою оплати банківських послуг є комісії. Банки надають клієнтам різноманітні послуги, їх об'єднують у певні групи за відповідними ознаками і критеріями. Найбільш поширеною є класифікація банківських послуг, в якій виділяють такі групи послуг: ліцензовані, неліцензовані, чисті, сурогатні, комісійні, гонорарні, спредові, балансові, позабалансові тощо.

У роздрібному банківському бізнесі сформувався окремий напрям діяльності - обслуговування клієнтів, який отримав назву приватної банківської справи. Даний вид інновацій було впроваджено в практичну діяльність ПАТ «ОТП Банк», ПАТ «ПриватБанк», ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «УкрСиббанк”, ПАТ «Укрсоцбанк».

Системи стаціонарного збуту банківських послуг можуть функціонувати у формі універсальних відділень, що надають клієнтам повний комплекс послуг даного банку, у формі спеціалізованих, повністю автоматизованих та малочисельних відділень.

Набувають поширення повністю автоматизовані відділення, в яких можуть працювати лише декілька чоловік персоналу, які допомагають клієнтам при роботі із автоматизованими технічними засобами, надають консультації з питань здійснення банківських операцій та інформаційні послуги. Недоліки таких відділень полягають в обмеженості асортименту банківських послуг найбільш простими і масовими послугами та орієнтації їх тільки на обслуговування клієнтів роздрібного ринку.

Малочисельні відділення поєднують елементи спеціалізованих та автоматизованих відділень. Основне їх призначення - забезпечити необхідним обсягом банківських послуг якомога більшу кількість клієнтів, але при цьому мінімізувати витрати на здійснення операцій. Можливі два типи таких малочисельних відділень: стаціонарні та пересувні. Стаціонарні малочисельні відділення, як правило, займають дуже обмежену площу, розміщуються у найбільш доступних для клієнтів місцях: поряд із автомобільними стоянками, заправками, магазинами тощо. Перелік послуг, які надаються такими відділеннями обмежений, і спеціалізуються вони, в основному, на обслуговуванні роздрібної клієнтури.

Пересувні відділення базуються на спеціальних автомобілях, що обладнані відповідною технікою та системами зв'язку.

Мобільні канали збуту можуть функціонувати у двох формах - виїзної служби та мобільних регіональних відділень. Призначення виїзної служби полягає в тому, щоб не очікувати клієнта, а шукати і знайти його. Клієнтами виїзної служби виступають заможні приватні особи, що не працюють по найму, а також багаті фірми. Оскільки, витрати на виїзну службу є достатньо високими, такий метод збуту може бути рентабельним лише в деяких вибраних сегментах ринку.

Мобільні регіональні відділення можуть використовуватися банками при їх діяльності в обширних районах із малою густотою населення, у яких витрати на методи стаціонарного збуту практично завжди будуть перевищувати доходи.

67. Сутність та класифікація банківських інновацій

Банківська інновація, або сукупність нових банківських продуктів і послуг - це результат діяльності банку, спрямованої на отримання додаткових доходів у процесі створення сприятливих умов формування та розміщення ресурсного потенціалу за допомогою нововведень, що сприяють клієнтам в одержанні прибутку.У вузькому значенні, банківські інновації - це впровадження нових або суттєво вдосконалених банківських продуктів і послуг, які відповідають існуючим або потенційним фінансовим потребам клієнтів, власним інтересам банку та вимогам банківського законодавства, надають зацікавленим сторонам У широкому розумінні банківські інновації визначаються як процес створення додаткової цінності для клієнтів, працівників та власників банку шляхом внесення якісно нових змін в усі сфери його діяльності - продукти, послуги, процеси, бізнес-моделі та стратегії, що стали результатом практичної реалізації нових ідей, знань та стороннього досвіду. Найголовнішою внутрішньою причиною впровадження інновацій є необхідність забезпечення прибуткової діяльності банку, причому не тільки у короткостроковій, а й у довгостроковій перспективі, що, зрештою, має на меті зростання вартості бізнесу.

Класифікація банківських інновацій:

За масштабами впровадження: локальні; системні.

За умовами виникнення:стратегічні; реактивні.

За характером потреб, що задовольняються: орієнтовані на існуючі потреби;орієнтовані на формування нових потреб.

За характером ідеї:винахідницькі;імітаційні.

За методикою розробки:розроблені власними силами; створені у рамках концепції «відкритої інновації».

За формою захисту прав інтелектуальної власності:запатентовані; інновації, торговельна марка яких реєстрована; захищені авторським правом; інновації, що є комерційною таємницею;інновації, щодо яких не застосовувався захист прав інтелектуальної власності.

Продуктові інновації означають впровадження товару або послуги з новими або суттєво покращеними якостями або способами їх використання. Інноваційні продукти й послуги поділяють на такі, що пов'язані з традиційної діяльністю банків як фінансових посередників (депозитною, кредитною, розрахунковою), та ті, що відображають їх проникнення в інші сфери фінансової діяльності - страхову, інвестиційну, довірчого управління тощо.

Під процесною інновацією розуміється застосування нових або суттєво вдосконалених методів виробництва або доставки, що може включати зміни у способах діяльності, обладнанні, програмному забезпечення.

Процесні банківські інновації покликані вдосконалювати умови та механізми виконання банками своєї основної ролі у суспільстві, яка полягає у задоволенні потреб економічних суб'єктів у різноманітних фінансових послугах.

Для банківської діяльності, до даної групи виділяють наступні:

· інновації технологічних процесів, що пов'язані з розвитком технічних можливостей функціонування банку, насамперед, за рахунок використання ефективнішого комп'ютерного та апаратного обладнання, впровадження нового або суттєво вдосконаленого програмного забезпечення;

· сервісні інновації, які полягають у впровадженні нових підходів до процесів обслуговування клієнтів (організація надання послуг через персональних менеджерів, введення у відділеннях посад менеджерів операційних залів та ін.).

Маркетингові інновації - це впровадження нового маркетингового методу, що стосується суттєвих змін у дизайні або упаковці продукту, його просуванні на ринку, рекламі або встановленні ціни. Ці інновації призначені для забезпечення кращої відповідності виробництва потребам споживачів, нового позиціонування продукту на ринку, для відкриття нових ринків з метою зростання продаж.

Серед маркетингових інновацій, котрі, пов'язані із вдосконаленням чотирьох «пі» комплексу маркетингу - продукт, ціна, місце, просування - для банківської діяльності найактуальнішими є такі їх види:

· ринкові інновації, що пов'язані з виведенням вже існуючих продуктів на нові ринки або застосуванням відомих процесів для обслуговування інших клієнтських груп;

· інновації у маркетингових комунікаціях(реклама, програми лояльності,зв'язок з громадськістю);

· інновації у каналах збуту банківських продуктів, що включають розвиток нових організаційних форм та нової філософії діяльності банківських відділень, застосування онлайнових методів, а також впровадження концепції мультиканального обслуговування.

Організаційними інноваціями є впровадження нових методів у бізнес-практику фірм, організацію виробничої діяльності та у відносини із зовнішнім середовищем (публічними інституціями, дослідницькими організаціями, клієнтами, постачальниками.

У межах організаційних інновацій необхідно виділити:

· управлінські інновації, що стосуються змін організаційної структури банку, механізмів планування, контролю, управління персоналом, стимулювання тощо;

· концептуальні інновації, які втілюються у змінах моделей та стратегій діяльності комерційних банків.

За масштабами впровадження, інновації поділяються на локальні та системні.

Локальні інновації можна охарактеризувати як автономні, не пов'язані з іншими нововведення, що мають місце на певному ринку, в окремому банку або просто в окремому бізнес-процесі й вирішують достатньо вузьке завдання.

Відмінністю системних інновацій є неможливість їх автономного втілення без перебудови всього механізму створення цінності, а також залежність їх виникнення та ефективності впровадження від стану та технологій різних галузей. Системні інновації, які використовуються у банківському бізнесі комп'ютерна техніка, мережа.

В залежності від ринкової ситуації та обраної стратегії, банк може здійснювати реактивні або стратегічні інновації. Реактивні є відповіддю на нововведення, що впроваджені конкурентами, фактично вони є вимушеними і здійснюються з метою утримання ринкових позицій.

Реактивні інновації бувають двох видів. Насамперед, банк може впровадити, слідом за банком-ініціатором, аналогічну послугу, процес або управлінську зміну. З іншого боку, кредитний інститут має можливість використати лише інноваційну ідею й розробити на її основі інновацію, що суттєво відрізнятиметься від існуючого прототипу.

68. Стратегія інноваційної діяльності як складова стратегічного управління комерційним банком

Стратегію інноваційної діяльності банку, слід визначати як комплекс управлінських дій, що окреслює напрями, вид та масштаби інноваційної діяльності, яка є адекватною потребам споживачів та змінам зовнішнього середовища й яку повинен здійснити банк для виконання стратегічних та оперативних цілей, враховуючи можливості ефективного використання наявних ресурсів.

Отже, відповідно до комерційних банків, необхідним є розгляд типів інноваційних стратегій, які класифікуються залежно від видів інновацій:

· продуктові (впровадження нових депозитних, кредитних, розрахункових, інвестиційних продуктів, інструментів фінансових ринків);

· сервісні (орієнтація на розробку інноваційних методів обслуговування клієнтів);

· технологічні (розвиток дистанційного банкінгу, платіжних інструментів та систем, внутрішньобанківських інформаційних технологій);

· організаційно-управлінські (стратегії розробки та застосування нових форм організації діяльності, принципів й методів управління, бізнес-моделей);

· маркетингові (стратегії здійснення інноваційних змін у каналах збуту, маркетингових комунікаціях тощо).

Стратегія банку - концептуальна основа його діяльності, що визначає пріоритетні цілі та завдання банку та шляхи їхнього досягнення і відрізняє банк від його конкурентів в очах його клієнтів і службовців.

Для того щоб поетапно реалізувати інноваційну стратегію, необхідно визначити методику її здійснення і скласти поетапний графік її впровадження. Протягом усього періоду виконання стратегічного плану необхідно проводити порівняння ступеня досягнення поставлених цілей з інноваційною стратегією, а також необхідно розробити методи, спрямовані на мінімізацію втрат, які можуть виникнути в процесі інноваційної діяльності кредитної організації.

Упровадження інноваційних стратегій банків є нагальною необхідністю, щоб вижити в міжнародній конкуренції. Нові банківські технології - це шанс для успішної конкуренції.

Необхідно врахувати, що особливістю управління інноваційними стратегіями банків є врахування соціальних аспектів нововведень та зміни їх соціальної значущості з плином часу. Цей аспект може служити для подальших напрямів дослідження. Велика роль у цьому належить державі, яка за допомогою регулювання податкових ставок і надання пільг може стимулювати або стримувати фінансування, а також і просування інновацій.

69. Аналіз продуктових інновації та їх вплив на результати банківської діяльності

Менеджмент сучасного банку - це, насамперед, управління його розвитком через постійне вдосконалення продуктового портфелю, процесів обслуговування клієнтів, технологій, організаційної структури, бізнес-моделей, що становить зміст інноваційної діяльності.

Важливою інноваційною тенденцією у сфері комерційного кредитування в Україні стало поступове організаційне, методичне та технологічне відокремлення процесів фінансування малого та середнього бізнесу (МСБ). Інноваційним напрямом діяльності українських банків можна вважати кредитне обслуговування фізичних осіб.

У наш час вже звичними стали овердрафти за платіжними картками, позики на придбання товарів тривалого користування, причому перелік можливих об'єктів кредитування постійно розширювався у міру встановлення банками партнерських відносин з різнопрофільними підприємствами торгівлі. У концепції регулювання інноваційної діяльності комерційних банків необхідно відобразити наступні моменти:

· загальне розуміння банківських інновацій як результатів різнопланової інноваційної діяльності банківських установ;

· місце та значення інноваційної складової у загальній стратегії розвитку банку;

· основні принципи здійснення інноваційної діяльності - дія у межах чинного законодавства;

· механізм управління інноваційною діяльністю, відповідальність керівництва банків за її стратегічне планування та організацію;

· взаємовідносини та комунікації з клієнтами у процесі впровадження інновацій;

· основні засади організації ризик-менеджменту інноваційного процесу у комерційних банках;

· загальні вимоги до банків, що активно здійснюють інноваційну діяльність, зокрема, дотримання обов'язкових економічних нормативів, відсутність порушень законодавчих норм, прозора структура корпоративного управління, досконала система внутрішнього контролю тощо.

При формуванні стратегії інноваційної діяльності банку в області технологій необхідно звернути увагу на два принципових моменти, які визначатиме її характер та зміст.

По-перше, необхідно прийняти рішення стосовно того, хто буде розробником нових технологій - сам банк або сторонні компанії.

По-друге, банк повинен визначитися з мірою «комп'ютеризації» технологічного забезпечення його роботи.

Формування стратегій інноваційної діяльності в області технологій повинно враховувати специфічні ризики, що притаманні цій сфері банківської діяльності, а також брати до уваги нормативні вимоги щодо механізмів проведення банківських операцій. Одним з вирішальних факторів успіху запровадження інноваційних рішень стає готовність клієнтів користуватися сучасними високотехнологічними продуктами.

Разом із вдосконаленням бізнес-процесів, суттєвого значення для банків у сучасних умовах набуває аутсорсинг (англ. outsourcing - залучення зовнішніх ресурсів).

Аутсорсинг є комплексним стратегічним рішенням, спрямованим на реструктуризацію банку з передачею окремих функцій або бізнес-процесів стороннім виконавцям.

Комунікаційна політика складається з трьох основних елементів: реклами, стимулювання збуту та PR-заходів.Бажання банків диференціюватися, підвищити свою впізнаваємість актуалізує використання інноваційних методів. Серед останніх варто зазначити:

· BTL - акції, тобто заходи безпосереднього впливу на споживача, спрямовані на стимулювання збуту продукції, як правило, у місцях придбання;

· акції «флеш-моб»- неочікувана поява особливо одягнених людей у певному місці й у певний час, розрахована на зацікавленість випадкових глядачів;

· тізерна реклама (від англ. teaser - головоломка), в якій для стимулювання інтересу споживача використовується інтригуюча фраза або картинка, що «розкривається»та контекстна реклама, коли нагадування про банк «вписується»в художні фільми, телесеріали або тематичні передачі.

70. Оцінка технологічних, організаційно-управлінських та маркетингових інновацій банків

Одним з вирішальних факторів успіху запровадження інноваційних рішень стає готовність клієнтів користуватися сучасними високотехнологічними продуктами.

Разом із вдосконаленням бізнес-процесів, суттєвого значення для банків у сучасних умовах набуває аутсорсинг (англ. outsourcing - залучення зовнішніх ресурсів).

Аутсорсинг є комплексним стратегічним рішенням, спрямованим на реструктуризацію банку з передачею окремих функцій або бізнес-процесів стороннім виконавцям. Основні переваги стратегічної орієнтації на запровадження аутсорсингу у банківській сфері:

· організаційно-управлінські, що дозволяють зосередити увагу та ресурси на основній діяльності, стратегічних цілях банківської установи та на задоволенні потреб клієнтів; покращити керованість процесами; усунути технічні обмеження зростання банку;

· технологічні, що дозволяють одержати ресурси, які відсутні всередині банку; отримати доступ до новітніх технологій та досвіду, якими володіє фірма-аутсорсер; забезпечити висококласні професійні послуги з меншими витратами;

· економічні, що дозволяють скоротити витрати на обслуговування бізнес-процесу та підвищити прибутковість бізнесу; скоротити постійні витрати; вивільнити ресурси для проведення інноваційних розробок.

Основними напрямами банківського аутсорсингу є: підтримка та розвиток інформаційно-комунікаційних систем; робота call-центрів; розробка та підтримка банківського сайту; розробка та підтримка рішень для інтернет-банкінгу; процесинг та технічне обслуговування пристроїв самообслуговування; залучення клієнтів;обслуговування кредитів, особливо іпотечних; стягнення простроченої заборгованості; обслуговування операцій з цінними паперами; послуги з інкасації та перевезення готівкових коштів; маркетингові дослідження, підготовка PR- акцій; господарська діяльність.

У вирішенні завдання розширення клієнтської бази, яке є надзвичайно важливим для всіх банків, незалежно від їх місцезнаходження, розміру та спеціалізації, велике значення мають не тільки якість сервісу та наявність сучасних технологій, а й активна комунікаційна політика, яка повинна передбачати грамотне використання інноваційних прийомів та методів.

Комунікаційна політика складається з трьох основних елементів: реклами, стимулювання збуту та PR-заходів.

Бажання банків диференціюватися, підвищити свою впізнаваємість актуалізує використання інноваційних методів. Серед останніх варто зазначити:

· BTL - акції, тобто заходи безпосереднього впливу на споживача, спрямовані на стимулювання збуту продукції, як правило, у місцях придбання;

· акції «флеш-моб»- неочікувана поява особливо одягнених людей у певному місці й у певний час, розрахована на зацікавленість випадкових глядачів;

· тізерна реклама (від англ. teaser - головоломка), в якій для стимулювання інтересу споживача використовується інтригуюча фраза або картинка, що «розкривається»та контекстна реклама, коли нагадування про банк «вписується»в художні фільми, телесеріали або тематичні передачі.

Маркетинговою інновацією для банків став й так званий advergaming, тобто комп'ютерна гра, в якій ненав'язливо просувається бренд фінансового інституту.

71. Інноваційна культура як елемент удосконалення діяльності банківської установи

Інноваційний потенціал банку - це інтегральна сукупність взаємопов'язаних у певних соціально-економічних формах:

1) реальних ресурсів;

2) потенційно можливих інноваційних ресурсів, які за певних діючих чинників внутрішнього та зовнішнього середовища на певному часовому проміжку можуть бути задіяні банком;

3) здатності та готовності банка сприйняти та ефективно використати ці ресурси та можливості для досягнення стратегічної мети своєї діяльності.

Інноваційний потенціал банку є синтетичною величиною, яка включає досить велику кількість складових, тому процедура його оцінки потребує глибоко системного аналізу усіх складових. Виходячи з цього, можна цілком впевнено стверджувати про неможливість оцінки рівня інноваційного потенціалу одним показником та про необхідність здійснення поелентної оцінки кожної окремо взятої складової. Після цього виникає потреба у приведенні отриманих даних у співставний вигляд для того щоб мати можливість їх поєднання в інтегральному показнику.

Під інноваціями розуміється прибуткове використання нових технологій, видів продуктів і послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень технологічного, фінансового, комерційного характеру. Інновації розглядають в таких аспектах:

· інновації є результатом реалізації науково-технологічних розробок;

· інновації є засобом диференціації продуктів і послуг, засобом підвищення якості;

· інновації дають можливість ефективно використовувати ресурси, мінімізувати витрати;

· інновації сприяють адаптації діяльності комерційного банку до мінливої ринкової кон'юнктури.

Стратегічна здатність банку до використання інноваційного потенціалу реалізується через комплекс організаційно-управлінських заходів, спрямованих на створення інноваційних програм і проектів шляхом координації технологічних, економічних та організаційних складових його діяльності.

72. Корпоративне управління в банківських установах

Корпоративне управління -- це система відносин, яка включає взаємини між керівництвом банку, радою директорів, акціонерами й іншими зацікавленими сторонами, контроль за діяльністю банку, процеси визначення цілей компанії і засобів їх досягнення, створення механізмів зацікавленості ради директорів та керівництва у досягненні поставлених цілей. У банку виділяють такі підсистеми корпоративного управління як:

1. Внутрішня підсистема, яка складається з органів управління самого банку;

2. Зовнішня підсистема складається з чотирьох груп «зацікавлених сторін»: клієнтів і постачальників, регулятивних органів, інвесторів, суб'єктів, що впливають на репутацію банку. Найбільш впливовим групами є клієнти і регулятивні органи, наявність яких й визначає специфіку банківської галузі й поведінку регулятора банків.

Моделі корпоративного управління класифікуються:

1. За ступенем концентрації власності (інсайдерська і аутсайдерська);

2. За функціональним призначенням ради директорів (англо-саксонська, континентальна і японська);

3. За структурою спостережних і виконавчих органів корпоративного управління (унітарна модель і модель подвійних рад).

Інсайдерська модель (корпорації країн континентальної Європи і Японії). Структура власності має високий ступінь концентрації, тобто акціонерами корпорації є невелика кількість власників. Відповідно, ці акціонери називаються інсайдерами. Інсайдерами є:

· власники акціонерного капіталу, які не працюють в корпорації, але при цьому володіють акціями корпорації в розмірі, що дає їм право одноосібно скликати позачергові збори акціонерів (в Україні - не менш 10 % статутного капіталу);

· працівники корпорації, які є одночасно і її акціонерами, незалежно від їхньої частки в статутному капіталі.

Якщо інсайдери володіють у сукупності їхньої участі контрольним пакетом акцій (в Україні - 50% статутного капіталу + 1 акція), то в даній корпорації має місце інсайдерська модель корпоративного управління.

Аутсайдерська модель (США, Великобританія, Австралія) ґрунтується на непрямому регулюванні зі сторони незалежних членів ради директорів, товарних і фондових ринків. Характерна досить велика розпорошеність акціонерного капіталу в руках значної кількості осіб. Прийняття рішень в управлінні корпорацією у більшості випадків залежить від менеджерів. Відмінності обох моделей корпоративного управління чітко простежуються на рівні функціональних повноважень ради директорів, яка є інструментом, за допомогою якого акціонери, інсайдери або аутсайдери, реалізують свої плани щодо володіння акціонерним капіталом.

Американська або унітарна модель (США, Великобританія). Закони майже не диференціюють розподіл функцій між виконавчими директорами, тобто директорами, які є одночасно і менеджерами корпорації і незалежними директорами, запрошеними особами, які не мають інтересів у корпорації, а здебільшого визначають відповідальність ради в цілому за справи корпорації. Рішення про розподіл функцій між цими двома категоріями директорів повинні приймати акціонери.

Німецька або модель подвійних рад. Рада директорів німецької корпорації складається з двох органів: спостережної ради, що складається з невиконавчих директорів і виконавчої ради (правління), що складається з менеджменту корпорації. У цій моделі існує жорсткий поділ спостережних і виконавчих функцій, а власне обидві ради мають диференційовану юридичну відповідальність і повноваження. Німецькі закони проводять чітку межу між безпосереднім управлінням і наглядом. Виконавча рада, у межах цієї моделі, підзвітна спостережній раді.

Структура ради директорів у Японії відповідає американській (унітарній) моделі, але на відміну від неї, майже 80% японських акціонерних товариств відкритого типу взагалі не мають у складі своїх рад незалежних директорів, а ради директорів, як і в Німеччині, є провідниками інтересів банку та учасників фінансово-промислових груп.

Японська модель корпоративного управління є унітарною і при цьому має чітко виражені інсайдерські риси. Законодавство й індустріальні групи підтримують фінансово-промислові групи, що об'єднані спільним володінням і управлінням, що у Японії називаються кейретцу.

У кейретцу знайшов відображення принцип взаємної залежності між партнерами, який реалізовано за допомогою наступних механізмів:безпека діяльності учасників за рахунок довгострокових угод;привілейований доступ до знань про бізнес партнера;ефективний нагляд за постачальниками.



Рис. 7.1 Моделі ради директорів

Таким чином, фактором розвитку корпоративного управління в США є забезпечення незалежності у розробці, прийнятті та контролі за виконанням відповідних стратегічних рішень радою директорів. Роль незалежних директорів та комітетів ради директорів є визначальною для належної організації корпоративного управління в корпораціях США. Основними рисами німецької системи корпоративного управління, на відміну від американської (англо-саксонської), є взаємна участь в акціонерному капіталі, домінування комерційних банків на ринку корпоративного контролю й участь трудового колективу в корпоративному управлінні, закріплене на законодавчому рівні. Японська школа корпоративного управління характеризується високою питомою вагою банків і різних корпорацій у складі акціонерів, що відповідає німецькій практиці корпоративного управління. Ради директорів японських банків складаються переважно з «внутрішніх» учасників. У Швеції діє система унітарних рад, тобто без виділення спостережної ради в окрему структуру, але на відміну від американського варіанта, тут законодавчо закріплена участь у радах директорів представників менеджменту нижчої ланки. У Голландії поширена система подвійних рад, але на відміну від Німеччини, службовці не допускаються до спостережної ради, яка складається винятково з невиконавчих директорів. В Італії ради директорів хоча і є унітарними, діють у рамках структури промисловості і системи акціонерної власності, що у більшості нагадує ситуацію в Німеччині, ніж у США. Навіть дуже великі італійські банки та компанії нерідко належать родинам, тому найбільші акціонери тут майже завжди є директорами. У Росії закріплена система подвійних рад - ради директорів (спостережної ради) і правління. Основні проблеми корпоративного управління в банківському секторі України:недосконалість розподілу повноважень між органами управління банком;недостатній захист прав акціонерів;недостатня відкритість інформації про діяльність банку. Для вдосконалення системи корпоративного управління необхідно: враховувати унікальної ролі вкладників, клієнтів, трудового колективу банку, професійних асоціацій в діяльності банку;чітко визначити роль Центрального банку, як регулятора корпоративних відносин у банківському секторі, в організації корпоративного управління в банківських установах;Враховувати особливу роль прозорості банківської діяльності, у тому числі в частині корпоративного управління.

73. Основні принципи корпоративного управління

Корпоративне управління в банках - це керівництво їх діяльністю, яке здійснюється радами директорів і менеджерами вищої ланки та визначає методи, за допомогою яких банки встановлюють цілі свого бізнесу; здійснюють щоденні фінансові операції; враховують у своїй роботі позиції зацікавлених сторін; здійснюють корпоративні дії відповідно до правил забезпечення надійності банківського бізнесу і вимог нормативно-правових актів; захищають інтереси вкладників.

Основними напрямами корпоративного управління у банку є: розподіл повноважень, питань компетенції та підпорядкованості між органами управління, організація ефективної діяльності Правління та Наглядової ради; встановлення та затвердження стратегії розвитку банку та контроль за її реалізацією;попередження конфліктів інтересів, які можуть виникнути між акціонерами, членами Наглядової ради, членами Правління, службовцями, кредиторами, вкладниками, іншими клієнтами та контрагентами; визначення правил та процедур, що забезпечують дотримання принципів професійної етики; визначення порядку та контролю за розкриттям інформації про банк.

Ефективна система корпоративного управління в сучасному конкурентноздатному банку базується на основі: цінностей корпоративної культури, зафіксованих у кодексі корпоративної поведінки й інших стандартів ділової етики, а також системи, що забезпечує прихильність цим цінностям на практиці;ясно сформульованої стратегії розвитку, відповідно до якої оцінюються результати роботи усього банку й окремих осіб;чіткого розподілу прав, у тому числі визначеної ієрархії прав у сфері прийняття рішень і обов'язків;ефективного механізму взаємодії і співробітництва між радою директорів, топ-менеджментом і аудиторами; надійної системи внутрішнього контролю;постійного моніторингу ризиків у визначених напрямках банківського бізнесу, що характеризуються високою ймовірністю виникнення конфліктів інтересів;сукупності фінансових і кар'єрних стимулів, що створюють умови для належної роботи менеджерів і інших співробітників;системи інформаційних потоків, що забезпечує внутрішні потреби організації і необхідний для зовнішніх контрагентів рівень прозорості банку.

Для банківського бізнесу надзвичайно важливо, щоб структури корпоративного управління функціонували на основі принципу «стримань і противаг». Система взаємних обмежень містить у собі контроль на чотирьох рівнях: а) рада директорів; б) спеціально уповноважені особи, які не мають відношення до керівництва щоденними операціями; в) підрозділи, що несуть пряму відповідальність за різні сфери діяльності банку; г) служби управління ризиками і внутрішнім аудитом, що функціонують незалежно від бізнес-напрямків і бізнес-одиниць банку.

Корпоративне управління у банку базується на наступних принципах: принцип справедливості - дотримання прав акціонерів й однакове ставленні до всіх власників акцій, включаючи дрібних та іноземних акціонерів; принцип відповідальності - участь в управлінні фінансовою установою зацікавлених осіб із метою збільшення суспільного багатства, створення робочих місць і забезпечення фінансової стійкості банківського сектору; принцип прозорості - надання достовірної інформації про всі істотні аспекти діяльності банку, включаючи відомості про фінансовий стан, склад власників і структуру управління; принцип підзвітності - обов'язок ради директорів забезпечувати стратегічне управління бізнесом, контролювати роботу менеджерів і звітувати перед акціонерами.

В Україні основні напрями та принципи корпоративного управління в банках сформовано Національним банком України у 2007 р. в «Методичних рекомендаціях щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України».

Від створення належної системи корпоративного управління в банківському секторі виграють усі зацікавлені сторони: банки підвищать ефективність своєї діяльності;банківська система в цілому залучить нових вкладників, позичальників, інвесторів і інших контрагентів;акціонери банків отримують впевненість у забезпеченні захисту і підвищенні прибутковості своїх інвестицій.

74. Напрями розвитку корпоративного управління у банку

В Україні основні напрями та принципи корпоративного управління в банках сформовано Національним банком України у 2007 р. в «Методичних рекомендаціях щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України».

Основними напрямами корпоративного управління у банку є:

· розподіл повноважень, питань компетенції та підпорядкованості між органами управління, організація ефективної діяльності Правління та Наглядової ради;

· встановлення та затвердження стратегії розвитку банку та контроль за її реалізацією (включаючи формування ефективних систем планування, управління банківськими ризиками та внутрішнього контролю);

· попередження конфліктів інтересів, які можуть виникнути між акціонерами, членами Наглядової ради, членами Правління, службовцями, кредиторами, вкладниками, іншими клієнтами та контрагентами;

· визначення правил та процедур, що забезпечують дотримання принципів професійної етики;

· визначення порядку та контролю за розкриттям інформації про банк.

Від створення належної системи корпоративного управління в банківському секторі виграють усі зацікавлені сторони: банки підвищать ефективність своєї діяльності;банківська система в цілому залучить нових вкладників, позичальників, інвесторів і інших контрагентів;акціонери банків отримують впевненість у забезпеченні захисту і підвищенні прибутковості своїх інвестицій;держава зможе розраховувати на підтримку банківського сектора у своїх зусиллях по зміцненню конкурентноздатності національної економіки і боротьбі із шахрайством і корупцією.

На поточний час ми маємо три специфічних риси банківського корпоративного управління: банки займають центральне місце в економіці країни, тому суспільство й держава зацікавлені в їх належній роботі, що обумовлює наявність постійного державного регулювання; величезна залежність від довіри вкладників, можливість втрати довіри ускладнює фінансове становище банку й, зрештою, може призвести до банкрутства. Банки більш чутливі до потенційних ризиків: стратегічного, операційного, кредитного та інших; складність і непрозорість операцій, що призводить до так званої інформаційної асиметрії. Це вимагає встановлення прозорості, підзвітності інформації й контролю за роботою менеджерів. Процеси організації системи корпоративного управління мають забезпечувати належний рівень транспарентності системи корпоративного управління.

75. Інформаційно-комунікаційні технології в банківській діяльності

Технологічні інновації дозволяють скоротити час отримання та оброблення інформації, провести комплексну автоматизацію банківської діяльності, розробити механізми дистанційного банківського обслуговування клієнтів, запропонувати новий асортимент фінансових послуг.

Глобалізація спонукає банківські установи використовувати у своїй діяльності мережу Інтернет для здійснення широкого спектра банківських операцій та надання фінансових послуг. Серед них такі, як:

1) проведення валютних операцій, роздрібних операцій з обслуговування поточних і депозитних рахунків фізичних та юридичних осіб;

2)замовлення платіжних карток;

3)встановлення і зміни лімітів;

4)блокування/розблокування платіжних карт;

5)оплата комунальних платежів;

6)SMS і e-mail-повідомлення про операції за рахунками;

7) консультації фахівців банку в режимі он-лайн (on-line);

8)оплата послуг операторів мобільного зв'язку;

9)грошові перекази;

10)внутрішньобанківські та міжбанківські перекази на рахунки фізичних і юридичних осіб.

Дистанційна система має переваги як для клієнта, так і для банку.

Так, клієнт веде переговори лише з комп'ютером, через який передає накази про проведення різних операцій. Що стосується банку, то він отримує подвійну вигоду. По-перше, рівень витрат у дистанційного банку нижчий, ніж у традиційного. По-друге, дистанційна система є дуже ефективним інструментом продажу і маркетингу послуг. Вона дозволяє:

...