· зробити контакти банку з клієнтами частішими (в середньому 2-3 рази на місяць);

· точно розрахувати прибутковість операцій з кожним клієнтом за кожним окремим продуктом або послугою;

· передбачити запити клієнтів і дуже швидко адаптувати пропозицію послуг і ціни на них відповідно до попиту.

Крім того, аналіз бази даних дистанційних банків використовується для прогнозування своєї діяльності, розроблення і впровадження нових продуктів і послуг, які будуть потрібні клієнтам у майбутньому.

Використання Інтернет-технологій значно спрощує роботу банків, оскільки уможливлює автоматизацію роботи касирів і операціоністів, що особливо важливо для великих фінансових установ, де проводиться значна кількість трансакцій, до того ж використання он-лайн технологій дає змогу банкам збільшувати клієнтську базу. Сучасні Інтернет-технології дозволяють банкам істотно прискорити і спростити документообіг, скоротивши обсяг паперової роботи.

Хоча нові технології дають банкам додаткові можливості розвитку, разом з тим їм притаманні певні ризики:

· Віртуальний банк несе в собі ризик деперсоналізації відносин «банк-клієнт».

· Організаційні і кадрові зміни у банку, такі як скорочення зайнятих, числа підрозділів, перенавчання фахівців та ін.

· Зміна правил конкурентної боротьби в традиційній банківській сфері. Вже сьогодні, наприклад, має місце тенденція витіснення банків зі сфери посередництва в платежах.

Система дистанційного банківського обслуговування.

Історично першою була технологія з назвою Home-banking (банківське обслуговування вдома).

У нашій країні найбільш розповсюдженою системою дистанційного банківського обслуговування є «клієнт-банк».

Переваги системи «клієнт-банк»:

1. Дозволяє клієнту здійснювати розрахункові операції та контролювати стан рахунку зі свого офісу

2. Зручність. Забезпечує автоматизовану підготовку таких документів, як платіжне доручення, меморіальний ордер, заявка на переказ валюти та інших документів.

3. Оперативність. Збільшується швидкість проходження платежів.

4. Мобільність. Можливості більшості програмних комплексів дозволяють цілодобово відправляти документи до банку та переглядати отримані звідти.

5. Безпека. Засоби захисту інформації в системі «клієнт-банк»при коректному їх використанні гарантують надійний захист від несанкціонованого доступу та модифікації інформації.

Недоліки:

1. Переказ коштів потребує постійної присутності керівних осіб - директора та головного бухгалтера, які наділені правом першого та другого підпису. Інакше керівники підприємства мусять відкрити електронний підпис іншим особам, що збільшує небезпеку несанкціонованого використання коштів на поточному рахунку.

2. Можуть виникнути помилки при перенесенні інформації з системи «клієнт-банк» до автоматизованої банківської системи банку (АБС), якщо ці системи створювалися різними розробниками.

3. Висока ціна розробки і впровадження системи «клієнт-банк» робить її неефективною для невеликих банків.

Перевагами впровадження системи «клієнт-банк»для банку є:

· економить час операційного працівника щодо приймання та обробки документів клієнтів;

· дозволяє уніфікувати роботу з документами клієнтів та забезпечує їх різною довідковою інформацією;

· є потужним фактором у конкурентній боротьбі за клієнтів;

· дозволяє отримувати додаткові кошти у вигляді плати за використання системи клієнтами.

Щодо недоліків даної системи для банку слід віднести:

· потребує витрат на придбання або створення системи, її впровадження та навчання співробітників банку;

· потребує витрат на обслуговування.

Для клієнтів впровадження системи «клієнт-банк»:

· дозволяє працювати зі своїми рахунками, не виходячи з офісів;

· забезпечує більш повний захист інформації про рахунки порівняно з факсом або телефоном;

· дозволяє отримувати різноманітну довідкову інформацію з банку;

· дозволяє клієнту обирати банк, не звертаючи особливої уваги на територіальне розміщення.

Серед недоліків для клієнтів використання системи «клієнт-банк»можна виділити:

· потреба у додатковому обладнанні та більш високої кваліфікації користувачів комп'ютера;

· потреба у часі для перекваліфікації співробітників для роботи з електронними документами;

· банки стягують плату за користування даною системою.

76. Інтернет-банкінг

Впровадження Інтернет-банкінгу проходить у три основні етапи.

На першому етапі передбачається доступ клієнтів до банківських рахунків і проведення операцій по телефону або через Інтернет.

На другому етапі використовуються послуги оплати рахунків у режимі он-лайн та інформування про стан рахунку клієнта.

На третьому етапі пропонуються такі функції управління особистими фінансами, як можливість кредитування, здійснення безпечних торговельних операцій і оформлення страховок.

Найбільшою популярністю банківський Інтернет-сервіс користується у таких країнах, як Німеччина, Великобританія, Швеція.

Система Інтернет-банкінгу, яка є найбільш прогресивною серед систем дистанційного банківського обслуговування, охоплює низку програмних продуктів і включає: системи управління рахунками клієнтів (системи «Інтернет-клієнт»); платіжні і розрахункові системи, у яких Інтернет використовується тільки як середовище передачі інформації; системи карткового процесингу, які є частиною платіжної системи; системи торгівлі цінними паперами в режимі он-лайн.

Інтернет-банкінг спрямований на підвищення якості обслуговування клієнтів, оскільки має низку переваг, зокрема: оперативність проведення операцій; доступність для клієнта (операції стають цілодобово доступними без відвідування офісу банку); необмеженість, тобто можливість здійснювати платежі практично будь-якого призначення; контрольованість, оскільки будь-яке списання активів з карткового рахунку оперативно відображається у банківських виписках.

Переваги використання Інтернет-банкінгу залежно від суб'єктів полягають у наступному:

· для користувачів: повномасштабне управління рахунками незалежно від географічного місця розташування банку та самого клієнта; істотна економія часу за рахунок виключення необхідності відвідувати банк особисто; цілодобовий контроль за своїми коштами і можливість оперативного реагування на зміни кон'юнктури фінансового ринку; вигідніші умови, зокрема вищі відсоткові ставки, ширший спектр послуг;

· для банків: можливість залучення клієнтів без урахування географічного чинника; зниження витрат за рахунок економії на оплаті праці, скорочення штату працівників, економії на підтримку мережі філій; можливість надання принципово нових послуг; оперативність реагування на зміни ринкових умов, умов роботи і структури банку;

· для розробників програмного забезпечення: освоєння нового, прибуткового та перспективного ринку збуту програмних продуктів;

· для держави загалом: розширення кредитно-фінансової діяльності банківських установ; приплив банківських інвестицій у реальну економіку і соціальний сектор, підвищення якості обслуговування населення, оскільки зростання конкуренції стимулює банки вдосконалювати послуги.

Вважаємо, що серед недоліків реалізації банківських операцій через Інтернет істотними є такі, як: часовий лаг у здійсненні операцій оплати рахунків, виплати депозитів, блокуванні/розблокуванні платіжних карток; існування юридичного ризику; електронне шахрайство, тобто високий ризик крадіжки грошей; імовірність «втрати» платежів; імовірність технічних збоїв у системі. У цьому аспекті банкам слід звернути особливу увагу на підвищення рівня інформаційно-технологічної безпеки електронних послуг шляхом захисту комунікацій і трансакцій, ідентифікації покупців і продавців, удосконалення механізмів оброблення замовлень. Вважається, що в системі Інтернет-банкінгу потрібно використовувати до семи рівнів захисту, оскільки проблеми безпеки в Інтернеті і пов'язані з ними ризики дуже високі.

77. Поняття та структура системи фінансового моніторингу

Фінансовий моніторинг - сукупність заходів, які здійснюються суб'єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу.

Фінансовий моніторинг процес безперервного науково обгрунтованого контролю, аналізу і прогнозування змін фінансової діяльності суб'єктів господарювання з метою забезпечення економічного розвитку та фінансової стабільності суб'єктів господарювання, секторів національної економіки, регіонів і держави.

В процесі фінансового моніторингу в банках здійснюється постійний, систематизований збір інформації щодо процесів, які відбуваються в банківській діяльності, з метою спостереження, контролю та прогнозування.

Предметом фінансового моніторингу є банківські процеси, а об'єктами - фінансово-економічні відносини в фінансовому і реальному секторах, внутрішні процеси в банках.

Система фінансового моніторингу визначається як сукупність методів аналізу, контролю та прогнозування, спрямованих на досягнення фінансової стабільності як окремого суб'єкта, так і фінансово-кредитної сфери країни загалом.

Системи фінансового моніторингу в банківській сфері охоплює три рівн. а саме:

· на державному рівні здійснюється моніторинг діяльності центрального банку;

· на рівні банківської системи - моніторинг фінансової стабільності в державі і фінансовий моніторинг банківського сектора національної економіки загалом;

· на рівні окремого комерційного банку - внутрішній фінансовий моніторинг.

Цілі фінансового моніторингу:

· захист вкладників від неефективного корпоративного управління в банках і можливого шахрайства;

· підтримка стабільності банківського сектора шляхом запобігання системним ризикам;

· сприяння подальшому розвитку банківського сектора та відповідно економіки держави загалом.

Основні завдання системи фінансового моніторингу в банківськії^ сфері:

· оцінка рівня фінансової стабільності в державі;

· аналіз і прогноз показників діяльності, оцінка системних ризиків банківського сектора і окремих комерційних банків;

· оцінка ефективності заходів, проведених в рамках державного регулювання банківської системи ;

· аналіз ефективності грошово-кредитної політики;

· аналіз і прогнозування кон'юнктури ринків на основі оцінки фінансового стану банків.

Система фінансового моніторингу в банківській сфері мас наступні переваги.

· моніторинг дає уявлення про банківський сектор чи окремий комерційний банк за набором індикаторів, які різнобічно відображають їх стан і фактори, що впливають на їх розвиток;

· процедура моніторингу спрямована на оперативне отримання інформації про стан банківського сектора чи окремого комерційного банку, що уможливлює своєчасне прийняття відповідних управлінських рішень.

78. Класифікація різновидів фінансового моніторингу

Класифікаційні ознаки	Різновиди фінансового моніторингу
Цілі	інформаційний, базовий, проблемний
Масштаб цілей	стратегічний, тактичний, оперативний
Об'єкт	параметричний (кількісні характеристики), концептуальний (оціночні характеристики), подвійний
Суб'єкт	зовнішній, внутрішній
Методи проведення	дистанційний, інспекційний
Просторовий масштаб орга-нізації	локальний, регіональний, державний
Ступінь опосередкованості	прямий, опосередкований
Період проведення	епізодичний, постійний, періодичний, систематичний
Характер використовуваних показників	з використанням виключно фактичних показників, індикативний (з встановленням найважливіших кількісних орієнтирів)
Організаційна форма	індивідуальний, груповий, фронтальний
Коло вирішуваних питань	комплексний, спеціалізований
Тип оцінки	кількісний, якісний
Підстави, що використовую-ться для порівняння	динамічний, конкурентний, компаративний
Час здійснення	ретроспективний, попереджувальний, поточний
Тривалість	короткостроковий, середньостроковий, довгостроковий
Об'єктивність	формальний (об'єктивний, з визначенням числових характеристик), неформальний (суб'єктивний, на основі експертних оцінок)
Інформаційна відкритість	відкритий, частково відкритий, закритий
Рівень автоматизації	автоматизований, частково автоматизований, неавтоматизований

79. Взаємодія елементів системи фінансового моніторингу

Система фінансового моніторингу в Україні охоплює фактично всіх надавачів фінансових послуг і передбачає тісну взаємодію різних міністерств та відомств. Кожна з цих установ відіграє специфічну, визначену законами роль у єдиній системі. Координація діяльності суб'єктів фінансового моніторингу та їхнє методологічне забезпечення покладено на спеціально вповноважений орган - Державний департамент фінансового моніторингу (Держфінмоніторинг).

Cистема фінансового моніторингу є дворівневою. Виявлення та супроводжування підозрілих операцій мають здійснювати як безпосередньо надавачі фінансових послуг (первинний фінансовий моніторинг), так і державні органи (державний фінансовий моніторинг).

Суб'єкти первинного фінансового моніторингу, тобто різні учасники фінансового сектора, зобов'язані проводити ідентифікацію осіб, що здійснюють підозрілі фінансові операції, забезпечувати виявлення та реєстрацію таких операцій, а також оперативне подання інформації про них спеціально вповноваженому державному органу.

Здійснення державного фінансового моніторингу покладено на Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг і Національний банк України. Саме ці інститути виконують функції регулювання та нагляду за діяльністю юридичних осіб разом з спеціально вповноваженим органом виконавчої влади з питань фінансового моніторингу - Держфінмоніторингом, на який покладено не тільки збір, обробку й аналіз інформації про підозрілі фінансові операції, а й повноваження передавати узагальнені матеріали правоохоронним органам, за умов достатності підстав вважати фінансову операцію пов'язаною з легалізацією «брудних» коштів або фінансуванням тероризму.

Спеціально уповноважений орган співпрацює з відповідними органами іноземних держав щодо обміну інформацією про ознаки легалізації доходів, у межах своєї компетенції забезпечує співробітництво з РАТР та іншими міжнародними організаціями, діяльність яких спрямовано на співробітництво в запобіганні та протидії легалізації доходів. Встановлено також, що він має право укладати міжнародні договори міжвідомчого характеру з відповідними органами інших держав із питань співробітництва. Державна система протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Розбудова та розвиток ефективної системи фінансового моніторингу спирається на обґрунтовану державну стратегію, яка, зокрема, передбачає:

· діяльність спеціально вповноваженого органу з питань фінансового моніторингу як координуючого центру, забезпечення його політичної та матеріальної незалежності;

· створення Єдиної державної інформаційної системи в сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, використання баз даних усіх державних органів;

· співробітництво Держфінмоніторингу з державними органами, що контролюють діяльність суб'єктів первинного фінансового моніторингу;

· співробітництво Держфінмоніторингу з правоохоронними органами;

· відслідковування Держфінмоніторингом стану розгляду матеріалів, переданих правоохоронним органам;

· використання міжнародного досвіду й активну участь у міжнародному співробітництві.

Завдяки цій стратегії в Україні створено механізм у сфері боротьби з відмиванням грошей, який включає:

· спеціально вповноважений орган;

· державні органи, що здійснюють нагляд і контроль за дотриманням суб'єктами первинного фінансового моніторингу законодавства в сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

· правоохоронні органи.

80. Основні принципи системи фінансового моніторингу

Результатами моніторингу є інформація про наявність або відсутність необхідності регулювання об'єкта та відповідно формування плану подальших дій в управлінні об'єктом, обрання стратегії його розвитку

Фінансовий моніторинг виконує наступні функції:

· спостереження за встановленими плановими фінансовими показниками і нормативами - формує інформаційну базу, яка необхідна для подальшої моніторингової діяльності;

· оцінка ступеня відхилення фактичних показників фінансової ситуації від запланованих - дає можливість визначити реальний стан об'єкта моніторингу;

· діагностика виявлених відхилень - забезпечує основу для формування необхідних управлінських рішень для уникнення чи попередження серйозних погіршень фінансового стану об'єкта і суттєвого зниження темпів його розвитку;

· розробка оперативних рішень з нормалізації фінансової діяльності об'єкта моніторингу;

Основними принципами системи фінансового моніторингу банківської сфери, що забезпечують її ефективне функціонування є:

достовірність моніторингу використання інформаційних даних і системи моніторингових показників;

оперативність - орієнтація на скорочення термінів збору і обробки інформації з метою можливості прийняття екстремальних управлінських рішень;

систематичність - здійснення моніторингу впродовж більш чи менш тривалого періоду з визначеними інтервалами збору інформації. комплексність - одночасне відстеження динаміки показників, які характеризують різноманітні сторони розвитку незалежність і об'єктивність.

вірогідність и порівнянність інформації, що дає змогу забезпечити результати, наближені до реальних;

імовірність помилок, що дозволяє відслідковувати помилки, що виникають у процесі оцінки або моделювання,;

відповідність міжнародним стандартам

наукового обґрунтування і актуалізації застосованих в процесі моніторингу методик, що означає необхідність постійного удосконалення методичного забезпечення фінансового моніторингу;

врахування регіональної специфіки банківських секторів (фінансовий моніторинг повинен проводитись як у банківській сфері загалом, так і в регіонах країни - регіональних банківських секторах з виявленням існуючих відмінностей);

безперервності (збір і оцінка інформації повинні здійснюватись постійно, а не періодично);

доступності висновків і результатів (необхідність розгляду і

обговорення документально зафіксованих висновків фінансового моніторингу всіма зацікавленими користувачами інформації щодо банківської системи).

81. Суб'єкти первинного фінансового моніторингу

Суб'єктами первинного фінансового моніторингу є:

· банки, страхові компанії, кредитні спілки, ломбарди та ін. фінансові установи;

· платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи;

· товарні, фондові та ін. біржі;

· професійні учасники ринку цінних паперів;

· компанії з управління активами;

· оператори поштового зв'язку та інші установи, які проводять фінансові операції з переказу коштів;

· філії або представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які надають фінансові послуги на території України;

· суб'єкти підприємницької діяльності, які надають посередницькі послуги при здійсненні операцій купівлі-продажу нерухомого майна;

· суб'єкти господарювання, які здійснюють торгівлю за готівку дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням і виробами з них, якщо сума фінансової операції дорівнює або перевищує суму, визначену законодавством;

· суб'єкти господарювання, які проводять лотереї і азартні ігри, включаючи казино, електронне казино;

· нотаріуси, адвокати, аудитори, аудиторські фірми, фізичні особи - підприємці, які надають послуги з бухгалтерського обліку, суб'єкти господарювання, які надають юридичні послуги (за винятком осіб, які надають послуги в рамках трудових правовідносин), у випадках, передбачених законодавством;

· інші юридичні особи, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але надають окремі фінансові послуги.

82. Суб'єкти державного фінансового моніторингу

Фінансовий моніторинг - сукупність заходів, які здійснюються суб`єктами фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що включають проведення державного фінансового моніторингу та первинного фінансового моніторингу.

Суб'єктами державного фінансового моніторингу є:

· Національний банк України,

· Міністерство фінансів України,

· Міністерство юстиції України,

· Міністерство транспорту та зв'язку України,

· Міністерство економіки України,

· Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку,

· Державна комісія з регулювання фінансових послуг України,

· Державна служба фінансового моніторингу України.

83. Напрями забезпечення якості фінансового моніторингу

Забезпечення якості фінансового моніторингу характеризується сукупністю заходів, що плануються і реалізуються для створення необхідних умов його формування за стадіями у такий спосіб, щоб ця інформація була корисною користувачам та відповідала встановленим рівням критеріїв якості.

Сукупність заходів, які необхідно впроваджувати для забезпечення якості фінансового моніторингу за такими напрямами:

1) підвищення кваліфікаційного рівня працівників, відповідальних за проведення фінансового моніторингу.

2) підвищення рівня компетентності відповідальних працівників. У ході розробки заходів за цим напрямом доцільно визначати конкретний перелік вимог до персоналу суб'єкта фінансового моніторингу щодо його навичок та компетентності.

3) забезпеченіїя взаємодії між працівниками - має бути спрямоване на здійснення нагляду і контролю за виконанням робіт з формування інформації щодо фінансових операцій на всіх рівнях.

4) розподіл повноважень між працівниками.

5) проведення роз 'яснювальної роботи.

6) моніторинг клієнтів. Щодо моніторингу клієнтів доречно проводити оцінку існуючих та потенційних клієнтів суб'єкта фінансового моніторингу та їх фінансових операцій та запровадити процедуру постійного перегляду оцінки наявних клієнтів.

7) контроль якості фінансового моніторингу.

84. Сутність та засоби легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом та відмивання грошей

«Відмивання»грошей - це операція, в процесі якої приховуються походження, призначення грошового платежу. Безпосереднім джерелом одержання «брудних»коштів є тіньова економіка як сукупність неврахованих і протиправних видів економічної діяльності. Вона включає три сегменти «неофіційну»(«неформальну», «сіру»). «Неофіційна» економіка - це не заборонені законом легальні види економічної діяльності, Основною причиною її виникнення вважається високий рівень оподаткування. «Підпільну» («кримінальну», «чорну»). Підпільна економіка - це, як правило, заборонені законом види економічної діяльності, наприклад: незаконне виробництво та збут зброї, наркотиків, контрабанда. До «фіктивної» економіки відносять хабарництво та всякого роду шахрайство, пов'язане з отриманням і передачею грошей.

До основних способів відмивання брудних грошей, відносять наступні:Вивіз готівкових коштів з країни за допомогою кур'єрів чи приховування їх в багажі. Багатократне зарахування готівкових коштів на розрахунковий рахунок різними фізичними особами.Укладання договорів з іноземними компаніями на виконання послуг інформаційного характеру.Укладання договорів з приводу купівлі-продажу товарів, яких фактично не існує.»Структурування»- штучне дроблення фінансової операції на декілька одиничних, з не великими сумами. Фіктивні компанії, Альтернативні банківські системи це «відмивання»коштів в так званому «золотому трикутнику»(Тайланд, Бірма, Лаос).

Для оцінювання масштабів відмивання «брудних»грошей розроблено декілька підходів.

Підхід «Палермо»(італійський метод), заснований на порівнянні величини заявленого доходу з реальним обсягом купівлі товарів і одержання платних послуг в масштабах країни чи регіону, а також у окремих осіб. Монетаристський підхід виходить з припущення, що в тіньовій економіці оплата і розрахунки здійснюються переважно в готівковій формі.

Метод, який безпосередньо грунтується на аналіз банківської статистики, зокрема на вивчення даних, які стосуються переливу капіталу, а також платіжних балансів окремих країн.

Попередження та боротьба з відмиванням грошей має відбуватися економічними, адміністративними методами та заходами репресивного характеру.

До економічних методів боротьби з відмиванням грошей належать запровадження раціональної системи оподаткування юридичних і фізичних осіб, створення сприятливого інвестиційного клімату, стимулювання розвитку підприємництва.

Серед адміністративних методів боротьби з відмиванням грошей можна виділити створення спеціальних органів і підрозділів.

Репресивні методи Це, зокрема, конфіскація, арешт, ув'язнення, штрафи.

Використання в діяльності банків «брудних»грошей спричиняє такі ризики:

· втягнення банківських установ до негативних для їх репутації процесів;

· небезпека впливу на керівництво банку кримінальних елементів та переведення банку під їх контроль.

Для забезпечення виконання заходів протидії легалізації доходів в банку здійснюється трирівневий внутрішній контроль з метою виявлення фінансових операцій клієнтів банку, що можуть бути пов'язані з легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом. Перший рівень внутрішнього контролю покладається на працівників структурних підрозділів з обслуговування юридичних і фізичних осіб. Другий рівень контролю покладається, як правило, на керівників структурних підрозділів, які здійснюють аналіз інформації та поточний контроль за моніторингом операцій. Третій рівень внутрішнього контролю покладається на працівника, відповідального за організацію в банку фінансового моніторингу.

Для ефективної роботи національної системи запобігання легалізації в банківській сфері доходів, одержаних 'злочинним шляхом, необхідним є: посилення відповідальності посадових осіб банку за виявлені правопорушення у сфері «відмивання» доходів, одержаних злочинним шляхом; створення спеціального реєстру банків, через який здійснюється обсяг сумнівних операцій.

85. Система моніторингу фінансового стану банків у світовій практиці

У Франції робота з моніторингу є складовою частиною моніторингу реалізації грошово-кредитної політики, макроекономічного. структурного та мікроекономічного аналізу реального сектора і здійснюється з метою оцінки кредитоспроможності підприємств. У рамках цієї роботи створена база даних. Вона містить інформацію щодо прострочених банківських кредитів, взаємин з банками, затримки у розрахунках і про два види оцінки кредитних ризиків - на основі методу, взятого з дискримінантного аналізу, і рейтингування фірм.

У Німеччині моніторинг служить основою рефінансування. При цьому надійність діючої в Бундесбанку системи рефінансування полягає в чітко відпрацьованій методології перевірки платоспроможності і фінансового стану позичальників кредитної установи.

Заслуговує на увагу досвід Японії з моніторингу на предмет фактичних і передбачуваних інвестицій. Така інформація знайшла попит у комерційних банках, сприяючи зниженню ризиків за їх довгостроковими вкладеннями. Була сформована інформаційна база для залучення іноземних інвестицій.

В Росії моніторинг охоплює щомісячні опитування керівників підприємств щодо оцінки ними зміни економічної кон'юнктури, а на квартальній основі - інвестиційної активності підприємств, а також їх фінансового стану

Банк Англії аналізує стан банківської системи та прогнозує фінансову стійкість фінансово-кредитної сфери загалом.

Основою моніторингу фінансово-кредитної сфери Франції є дистанційний аналіз фінансової стійкості банків.

У Німеччині система моніторингу стану фінансового ринку побудована на основі коефіцієнтного аналізу банківської системи, що дає змогу оцінити кредитні та ринкові ризики у банківській системі. У північноєвропейських країнах центральні банки проводять моніторинг та аналіз фінансово-кредитної сфери, аналізуючи динаміку доходів і витрат.

Діяльність / А ГІ спрямовано на виконання таких завдань:

а) поширення інформації щодо заходів у сфері боротьби з відмиванням грошей на всіх континентах і в усіх регіонах світу;

б) здійснення моніторингу реалізації «Сорока рекомендацій» у країнах-членах РАТР.

в) огляд тенденцій у сфері відмивання грошей і відповідних контрзаходів (проведення «типологічних досліджень»).

Правову базу для реалізації заходів боротьби з легалізацією злочинних доходів в США становлять два рівня законодавчих актів - федеральні акти і закони штатів. Відмивання доходів у США означає участь в одній чи кількох операціях, які допомагають кримінальній структурі зберігати, приховувати чи витрачати кошти, отримані від незаконної діяльності.

Специфіку банківської системи Італії розкриває діяльність Банку Італії - центрального банку країни. Саме він має найширші повноваження щодо здійснення контролю над банківськими операціями, а також використовує у своїй діяльності розроблений власними зусиллями комплексний підхід для виявлення афер, підробок та махінацій.

Діяльність Великобританії з приводу боротьби з легалізацією коштів характеризують заходи, що були вжиті нею:

· законодавством закріплено, що відмивання грошей є кримінальним злочином;

· створено регулювальний режим і видано розпорядження для фінансових установ щодо боротьби з легалізацією незаконно отриманих коштів.

Важливим для адаптації до українського законодавства буде досвід Німеччини у сфері запобігання та протидії відмиванню злочинних доходів. Бундесбанк дуже серйозно ставиться до ідентифікації своїх клієнтів та оцінки їхніх ризиків, що проявляється в наявності відповідних баз даних, якими користуються його працівники: вони мають доступ до бази даних зразків паспортів усіх країн світу, бази даних втрачених ідентифікаційних документів, а також перелік осіб, на яких накладено ембарго.На Кіпрі діє певна централізована система з виявлення операцій із відмивання грошей, яка дає змогу миттєво виявляти і контролювати всі підозрілі операції.

86. Сутність та економічний зміст поняття «реструктуризація»

Термін «реструктуризація» означає «зміну, перебудову структури чого-небудь, перехід структури з одного стану в інший».

A.M. Штанрета та О.І. Копилюк розуміють реструктуризацію як інструмент превентивного антикризового управління, який спрямований на систематичну адаптацію підприємства до змін зовнішнього та внутрішнього середовища з метою недопущення виникнення кризових ситуацій.

Найдетальніше визначення поняття «реструктуризація» дав фінансист М. Бунге, який стверджував, що реструктуризація банківської системи - це комплекс заходів, який передбачає покращання фінансової стійкості банківської системи, підвищення ліквідності і платоспроможності з урахуванням соціально-економічних завдань, змін у національній макросистемі та на світовому фінансовому ринку шляхом створення нових банків, реорганізації діючих, зміни юридичного статусу банківських установ або їх закриття.

Cтруктуризація банківської системи передбачає формування, підтримку, а при необхідності - і коригування базових принципів:

· наповненості - наявності елементів, які формують організаційну структуру;

· диверсифікованості і структурованості - групування окремих елементів системи за сегментами, ієрархічними рівнями;

· цілісності як ознаки для стабільного, ефективного функціонування банківської системи загалом;

· взаємозв'язаності - наявності лінійних, прямих та інших взаємозв'язків між окремими компонентами системи.

Практичними наслідками проведення реструктуризації банківської системи є удосконалення системи прийняття управлінських рішень, підвищення рівня самостійності й відповідальності структурних підрозділів, забезпечення стратегії розвитку та отримання максимальних результатів від діяльності.

Проведення реструктуризації банківської системи характеризується низкою особливостей. До них належать:

· зміна динаміки бізнес-процесів;

· посилення конкурентної боротьби за ресурси;

· створення нових технологічних можливостей;

· зростання залежності від потреб ринку.

Реструктуризація банківської системи - це взаємопов'язані зміни організаційної, управлінської, юридичної, технологічної сфер діяльності комерційних банків, з метою недопущення виникнення кризових ситуацій. Зміна однієї складової призводить до змін інших і, таким чином, відбувається зміна структури банківської системи.

87. Основні цілі реструктуризації банківської системи

У процесі реструктуризації банківської системи слід виділити такі її основні цілі, як:

· підтримка життєдіяльності банківської системи, збільшення її капіталу, поліпшення якості активів, створення довгострокової ресурсної бази для банківського обслуговування потреб реальної економіки;

· ліквідація неплатоспроможних, що втратили капітал, кредитних організацій, які не мають перспектив подальшого існування;

· реформування великих неплатоспроможних банків, ліквідація яких принесла б значні соціальні й економічні втрати;

· відновлення до банків довіри громадян - вкладників, клієнтів- юридичних осіб та іноземних партнерів;

· захист внесків населення, розміщених у банках;

· відсторонення нездатного до конструктивної роботи банківського управлінського персоналу, заміна його на менеджерів, що сумлінно захищають інтереси всіх кредиторів і акціонерів (учасників) банку;

· залучення до участі в капіталах банків нових власників.

Вищевикладене дає можливість стверджувати, що досягнення поставлених цілей та завдань можливе лише за умови взаємозв'язку і співпраці усіх структурних елементів банківської системи. Реструктуризацію слід розглядати на трьох рівнях - системному, рівні Національного банку України та внутрішньобанківському рівнях.

88. Форми та етапи проведення реструктуризації банківської системи

Реорганізація банків може здійснюватись в п'яти основних формах, якими є: злиття, приєднання, виділення, поділ та перетворення.

Злиття - це припинення діяльності двох або кількох банків як юридичних осіб та передачу належних їм майна, коштів, прав та обов'язків до банку - правонаступника, який створюється в результаті злиття. Наприклад, А +Б = В

Приєднання - припинення діяльності одного банку як юридичної особи та передачу належного йому майна, коштів, прав та обов'язків іншого банку. Наприклад, А +Б = А

Поділ - припинення діяльності одного банку як юридичної особи та передачу належних йому майна, коштів, прав та обов'язків у відповідних частинах до банків, які створюються внаслідок реорганізації цього банку шляхом поділу. Наприклад, А = Б + В

Виділення - перетворення банку як юридичної особи та передачу певної частини належного йому майна, коштів, прав та обов'язків до банку, який створюється внаслідок реорганізації. Наприклад, А = А' + Б

Перетворення передбачає зміну організаційно - правової форми комерційного банку. Наприклад, А = Б

Реструктуризація банківської системи передбачає виокремлення трьох етапів у діяльності комерційного банку: антикризового, стабілізаційного та інноваційного, які представлені на рис.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. Етапи процесу реструктуризації банківської системи

Трансформація суспільних відносин призводить до зміни етапів реструктуризації, які мають циклічний характер, певне часове обмеження і залежить від проведення перетворень, їх цілей, ролі менеджменту в даному процесі, інтересів різних груп учасників тощо.

89. Характеристика цілей реорганізації комерційних банків

При здійсненні реорганізації комерційні банки намагаються досягнути конкретних цілей (табл.9.2).

Таблиця 9.2 Характеристика цілей реорганізації комерційних банків

Назва мети	Зміст мети	Переваги мети
Захисна	Банки намагаються зберегти свої позиції на ринку або посилити їх, а також позбавлятися від конкурентів за допомогою їх поглинання.	Зацікавленість може бути обумовлена «відсіканням зайвого», тобто покращенням показників діяльності банку за рахунок звільнення від збиткових та неперспективних напрямів діяльності, структурних підрозділів тощо.
Інвестиційна	Банки мають вільні кошти для інвестування, у них є можливість брати участь в прибутковому бізнесі, або скуповувати активи за вигідною ціною.	Може розглядатися як попередній етап процесу залучення зовнішніх інвестицій, завданням якого є створення інвестиційно привабливого банку.
Стратегічна	Банки прагнуть диверсифікувати свою діяльність шляхом виходу на ринки інших країн, чи за рахунок розширення спектру діяльності. Застосовується для зміцнення і розширення своїх позицій на ринку.	Є потужним мотивом до здійснення інвестицій, оскільки дає змогу юридично та організаційно виокремити або розподілити наявні ресурси між окремими стратегічними зонами, галузями, регіонами тощо.
Мотиваційна	Банки обирають свою стратегію залежно від інтересів основних засновників. Застосовується при залученні інвесторів, при зміні структури акціонерного капіталу.	Дає можливість отримати ефект зворотної синергії (4-2=3). Нові інвестори можуть мати ефективніший спосіб (план) використання наявного ресурсного потенціалу, що сприяє зростанню економічної ефективності здійснених вкладень. Продаж частини власності, використання якої є економічно недоцільним, дає можливість вивільнити ресурси, у тому числі управлінські, сконцентрувати зусилля, і за рахунок цього забезпечити збільшення результативності використання тієї частини ресурсів, що залишилася.

90. Стратегія реорганізації банківських установ

Стратегічною метою реорганізації комерційних банків є як підвищення надійності і стійкості банківської системи України, так і кожного окремого комерційного банку, забезпечення капіталізації банківської системи та стабільної роботи платіжної системи, захист інтересів кредиторів і вкладників, покращення фінансового стану комерційних банків, підвищення ефективності діяльності банків внаслідок концентрації або поділу капіталу, розширення або спеціалізації, переорієнтації діяльності банків та зростання довіри до них або до новостворених структур.

У ході реорганізації банку вирішують дві основні проблеми - забезпечення ліквідності та суттєве поліпшення результатів його діяльності.

Невід'ємною складовою алгоритму процесу реорганізації банків є її методи.

До найважливіших методів зараховують такі:

На рівні держави: вливання капіталу у проблемні банки;викуп проблемних активів;кредити рефінансування;сек'юритизація активів;встановлення податкових пільг;створення стабілізаційного фонду для фінансування потреб проблемних банків;зниження обов'язкових резервних вимог;розміщення депозитів урядом.

Внутрішньобанківські методи: додаткова емісія акцій (субординований борг, вливання коштів власників);комплексне управління активами і пасивами;реструктуризація боргу позичальників;реструктуризація боргу банку;входження інвестора;продаж проблемних активів;реінвестування прибутку;формування резервів під активні операції;управлінн ліквідністю.

Загалом, реорганізація банків здійснюється в три етапи:

а) підготовчий;

б) здійснення заходів відповідно до шляху реорганізації;

в) завершальний.

На підготовчому етапі має бути отримана згода Національного банку на проведення реорганізації та прийнято рішення про реорганізацію вищими органами банків.

На другому етапі, після отримання згоди Національного банку України на проведення реорганізації та прийняття вищими органами банків рішення про реорганізацію банки - учасники реорганізації здійснюють заходи, що передбачені угодою про умови проведення реорганізації.

Після успішного проведення двох етапів банк, що реорганізовується та банк-правонаступник переходять до останього - завершального етапу.

Формою націоналізації банківських установ може бути створення державою санаційного банку.

Санаційному банку надається право:

· розміщувати кошти, в тому числі в іноземній валюті та банківських металах, від свого імені, на власних умовах і на власний ризик;

· продавати майно, що перейшло у власність санаційного банку на підставі реалізації прав заставодержателя;

· здійснювати операції з державними цінними паперами, депозитними сертифікатами НБУ;

· здійснювати торгівлю іноземною валютою на валютному ринку України операції з готівковою іноземною валютою та ін. [18].

За результатами діалогу з МВФ України одобрила ідею створення бридж-банку, діяльність якого протилежна діяльності санаційного. Бридж-банк, навпаки, забирає у проблемних банків хороші активи і пасиви, клієнтську базу, а проблемні залишає на балансі старої структури. Після чого власники намагаються банк реанімувати. Якщо за півроку їм не вдається - банк ліквідовують.

91. Зарубіжний досвід регулювання реорганізації та реструктуризації банківських установ

Світовий досвід реструктуризації національних банківських систем конкретизував можливості ринкового саморегулювання процесів банківського злиття і поглинань.

Першим кроком до оздоровлення банківських інститутів, охоплених кризою, є встановлення адміністративного контролю.

У деяких країнах регуляторні органи мали змогу втручатися в управління справами банків, які потерпають від лиха, завдяки спеціальним нормативно-правовим актам. Так, в Іспанії Фонд гарантування депозитів отримав право втручатися в управління справами проблемних банків на основі спеціальних дозволів Банку Іспанії, який визначав комерційні банки, що потребували спеціальних заходів, розміри допомоги і, якщо капіталізація не могла бути проведена силами акціонерів, просив Фонд гарантування депозитів здійснити її [12].

У Мексиці національна комісія з банківської справи і фондової біржі створила тимчасові адміністрації в середніх і малих банках, на які припадало 16,5% сукупних банківських активів країни.

У рамках програми з оздоровлення банківської системи Індонезії було створено Індонезійське агентство з реструктуризації банків.

У таких країнах, як Норвегія, Фінляндія, Швеція практикується державна фінансова підтримка банківської системи у формі прямих фінансових інвестицій або надання гарантій.

У Німеччині і Швейцарії існує практика, коли наглядовий орган шляхом суворого контролю спонукує акціонерів і власників до збільшення капіталу банку, що свідчить про їхню впевненість у життєдіяльності та майбутній рентабельності банку. Відмова акціонерів від збільшення капіталу банку може бути аргументом для ініціювання процедури банкрутства.

Зокрема, у Німеччині процеси банківської реорганізації обмежуються наявністю можливостей зростання за рахунок внутрішніх джерел.

Національний банк Республіки Білорусь з метою поліпшення фінансового стану банку може застосовувати такі заходи:надання фінансової допомоги банку;зміна структури активів і пасивів банку;зміна організаційної структури банку.

Реорганізація банків в Японії включає в себе 4 типи: стратегічні об'єднання банків, метою яких є створення банківських груп в банківській галузі;купівля «проблемного» банку;об'єднання банків, метою яких є збільшення частки на ринку;ворожі об'єднання банків.

Порівняльний аналіз зарубіжного і вітчизняного досвіду дозволив виділити низку специфічних особливостей, притаманних процесам реорганізації та реструктуризації комерційних банків в Україні.

По-перше, для більшості банків характерним є низький рівень корпоративного управління, або взагалі його відсутність. По-друге, деяким вітчизняним банкам притаманна стратегічна орієнтація на конкретного споживача. По-третє, відсутність у багатьох банків стратегії зростання та виходу на регіональні ринки. По-четверте, високий ступінь інтеграції вітчизняних банків у бізнес-процеси. По-п'яте, українські банки цікаві як об'єкт вкладання капіталу. По-шосте, глобалізація фінансових ринків та нові стандарти інформаційної прозорості.

92. Напрями щодо вдосконалення процесів реорганізації та реструктуризації комерційних банків

З метою удосконалення процесів реструктуризації банківського сектору необхідно:

1. Удосконалити чинне законодавство про банкрутство таким чином, щоб максимально скоротити термін цієї процедури, витрати на її проведення та ефективність.

2. Провести переоцінку активів банків з українським капіталом. «Особливістю» вітчизняної антикризової програми є проведення докапіталізації банків без переоцінки активів за їх реальною вартістю. Наслідком цього стане необхідність запровадження повторної докапіталізації, особливо у випадку подальшої депресії на ринках, що викличе продовження зниження реальної ціни на активи.

3. У банківському менеджменті необхідно строго дотримуватися позитивних гепів, тобто співвідношення в строках надання кредитів та розміщення депозитів. У разі недотримання позитивного розриву між строками надання кредитів та розміщення депозитів може настати ризик нестачі ліквідності і, як наслідок, неплатоспроможність банку.

4. Підвищити ефективність діяльності бюро кредитних історій.

5. У разі реорганізації можуть виникнути такі три випадки: великий банк поглинає або зливається з рівнозначним за розміром банком; великий банк купує впливовий регіональний банк; великий банк купує малий банк. У першому випадку необхідно розробити стратегію подальшої діяльності цих реорганізованих банків для різних ситуацій:

1) якщо в обох банків добра репутація, немає серйозних проблем, а злиття було задумане як засіб зміцнення активів, то можна нічого не змінювати і не об'єднувати різні структури, банки залишаються самостійними одиницями;

2) якщо у придбаного банку репутація зіпсована чутками про ймовірне банкрутство, неплатоспроможність, є недовіра та відтік клієнтів банку, то можливі два варіанти дій:

а) поступовий ребрендинг із заміною на бренд банку-покупця,

б) створення нового бренду на основі добрих традицій обох банків-засновників;

3) коли проходить процес злиття банків з різних сфер, то розширюється спектр послуг, клієнтська база стає різнорідною, відбуваються внутрішні зміни в компанії, у її корпоративній культурі, традиціях, послугах, це яскравий приклад для ребрендингу;

4) якщо бренди обох банків слабкі або не відображають своїх первісних вартостей то це прекрасний привід створити новий сучасний, ефективний, цікавий та цільовий бренд.

6. Покращити інвестиційну привабливість банківського капіталу, що являється одним з важливих шляхів капіталізації банків. Цьому сприятиме, перш за все, покращення показників рентабельності діяльності комерційних банків та забезпечення обов'язкової виплати дивідендів.

7. Спростити процедуру реєстрації капіталу і розміщення акцій, а також відмовитися від ряду обмежень, що знижують величину капіталу банківської системи:

· не зменшувати розмір основного капіталу банків на розміщення в акції інших кредитних організацій;

· враховувати в структурі капіталу загальні резерви та переоцінку основних засобів;

· спростити умови договорів субординованого кредиту.

8. Створити і забезпечити відповідними ресурсами новостворені спеціалізовані державні установи, метою яких є реструктуризація активів банківської системи.

9. Зміцнити фінансову стійкість шляхом посилення вимог до коефіцієнта адекватності капіталу, введення однакових ставок оподаткування за фінансовими операціями та резервування за депозитами з метою стимулювання банків переключитися з фінансових і валютних спекуляцій на кредитування приватного сектору.

...