Фармацевтична ботаніка

Прокамбій, або проваскулярна меристема, звичайно знаходиться нижче апікальної; він складається із витягнених клітин і являє собою зовнішню межу центрального циліндра. З прокамбію формуються первинні елементи флоеми і ксилеми, а також механічної тканини, що межує з коровою частиною стебел.

Перицикл, як і прокамбій, знаходиться на межі корової частини і центрального циліндра осьового органа. В корені із перициклу формуються бічні корені, тому його називають коренеродним шаром. Перицикл звичайно одношарова тканина, але може складатись із декількох шарів клітин.

Іноді оболонки клітин перициклу просочуються лігніном або мінеральними речовинами. Серед клітин перициклу можуть знаходитись молочники, або секреторні клітини. Внаслідок діяльності прокамбію і перициклу стебла та корені потовщуються.

Камбій знаходиться між ксилемою і флоемою у вигляді циліндра або окремих тяжів. Камбій утворюється із прокамбію або із клітин основної тканини, які набувають меристематичної активності. Камбій характерний для високоорганізованих рослин відділів голонасінні і покритонасінні класу двосім'ядольні. У вищих спорових рослин (мохів, хвощів, папоротей) камбію немає. За рахунок камбію стебла і корені потовщуються Корковий камбій, або фелоген, утворюється з перициклу або з основної тканини, що набуває меристематичної активності. Внаслідок його діяльності формуються вторинні покривні тканини -- перидерма і кірка, що відокремлюють органи рослини від зовнішнього середовища.

Ранева, або травматична, меристема утворюється в місцях пошкодження рослин і продукує клітини, що закривають пошкоджені місця.

1.4 Покривні тканини

Первинна покривна тканина -- епідерма. Вона утворюється вже в зародку насіння, а пізніше -- із дерматогену. Звичайно епідерма функціонує один вегетаційний період, а потім змінюється вторинною покривною тканиною -- перидермою. Іноді епідерма може зберігатись декілька років (на листках хвойних рослин). Немає епідерми на кінчику кореня і на верхівці пагона. Епідерма звичайно буває одношаровою, але в деяких рослин (фікус, олеандр) вона може бути дво- і тришаровою. Це жива, паренхімна, щільна тканина, клітини якої мають целюлозні оболонки. Особливість оболонок полягає в тому, що всі їх частини, які межують із зовнішнім середовищем, просочуються кутином або мінеральними речовинами. Кутин не лише просочує оболонки, але й утворює плівку на поверхні епідерми -- кутикулу, яка запобігає випаровуванню води і проходженню газів Будова кутикули зумовлюється впливом зовнішнього середовища, а також видовою особливістю рослини. У рослин засушливих місць зростання кутикула завжди товща порівняно з кутикулою рослин, що ростуть у зволоженому середовищі. На епідермі можуть бути восковий наліт і різні вирости -- волоски, або тріхоми, що також запобігає випаровуванню води і проходженню газів.

У клітинах епідерми немає забарвлених пластид (хлоро- і хромо- пластів), і лише в рослин, що ростуть у місцях, куди майже не досягає сонячне світло (папороті), знаходяться дрібні хлоропласти.. Лейкопласти звичайно мають округлу форму і концентруються навколо ядра. У вакуолях епідерми є пігменти. Найчастіше зустрічається пігмент антоціан, який надає їм. синього, червоного або фіолетового (різних відтінків) забарвлення. Форма клітин епідерми дуже різноманітна, але постійна для кожного виду, тому може бути їх діагностичною ознакою. У видів двосім'ядольних рослин вони звичайно паренхімні, часто з хвилястими оболонками, що забезпечує більш міцне зчеплення. У односім'ядольних такі клітини звичайно прямостінні або мілкохвилясті і видовжені.

У рослин вологих місць зростання і тих, що ростуть у водоймах, епідерма розвивається звичайно гірше, ніж у рослин посушливих місць зростання.

Вважають, що клітини епідерми здатні сприймати різні подразнення: світлові, механічні, температурні, які викликають рухи частин рослини (наприклад, рух суцвіття соняшника до сонця).

Покривна тканина коренів відрізняється від епідерми надземних частин рослин наявністю кореневих волосків і називається епіблемою, або ризодермою. її будову розглянемо при вивченні будови кореня. Віск на епідермі відкладається у вигляді сизуватого нальоту, який легко стирається. Воскові відкладення можуть знаходитися на листках (капуста, евкаліпт, гвоздики), стеблах (воскова пальма, гвоздики), плодах (слива, терен). Віск виділяється клітиною, утворюючи на її поверхні щільно розміщені палички (рівні або зігнуті на верхівці) висотою звичайно до 0,7 мм. Воскові відкладення не лише зменшують випаровування води листками, але й запобігають ураженню їх грибками-

Для випаровування води і здійснення газообміну в епідермі є спеціальні пристосування -- устячка, або продихи. Вони знаходяться на всіх надземних частинах рослин, але найбільш характерні для листків. На листковій пластинці продихи розміщуються рівномірно в листків, які рівномірно освітлюються сонцем, і нерівномірно, якщо промені сонця нерівномірно освітлюють їх поверхню. У листків, пристосованих до останнього варіанта, на нижній епідермі устячок значно більше, ніж на верхній, або на верхній епідермі їх зовсім немає.

У безхлорофільних надземних частин рослин і на коренях продихів немає; у рослин, занурених у воду, вони є в одних видів і відсутні в інших; у водяних рослин з плаваючими листками продихи знаходяться на верхній поверхні листків. Продих -- це щілина між двома клітинами, що називаються замикаючими. Останні клітини утворюються внаслідок поділу епідермальних клітин, але відрізняються від них нирковидною формою, наявністю хлоропластів і своєрідним потовщенням клітинних оболонок.

Навколо замикаючих розташовуються побічні клітини. їх може бути дві або більше. Замикаючі та побічні клітини складають продиховий апарат. Залежно від кількості, форми і розміщення побічних клітин розрізняють такі види продихових апаратів: аномоцитний -- коли побічні клітини не відрізняються від епідермальних; анізоцитний -- коли замикаючі клітини оточені трьома побічними, одна з яких менша або більша від двох інших; паразитний -- коли побічних клітин не менше двох і вони розміщені так, що їх видовжені сторони паралельні щілині продиху; діа- цитний -- коли продих оточують дві побічні клітини, а їх суміжні оболонки перпендикулярні до продихової щілини; актиноцитний -- коли продих оточує кілька побічних клітин, видовжені осі яких розміщені радіально відносно замикаючих клітин; тетрацитний -- коли продих оточують чотири побічні клітини, дві з яких бічні, а дві -- полярні.

У багатьох видів рослин є особливі водяні продихи, через які виділяються краплинки води з розчиненими в ній мінеральними солями. Вони розміщуються по краю листкових пластинок, на кінчиках їх зубчиків і на верхівці й називаються гідатодами. Гідатоди належать до видільної тканини.

Волоски, або трихоми,-- це вирости, що зустрічаються на всіх органах рослин. Вони можуть зберігатись протягом усього життя рослини або лише на певному етапі її розвитку і є самостійними утвореннями, що знаходяться на клітинах епідерми. Волоски можуть бути живими і мертвими, одно- і багатоклітинними, галузистими і негалузистими, простими і складними. Оболонки їх клітин звичайно целюлозні, вкриті кутикулою, яка може утворювати на їх поверхні складочки, горбики тощо. Іноді вони просочені лігніном або мінеральними речовинами (кремнеземом або карбонатом кальцію), іноді дуже потовщені (волоски насіння бавовнику). Наявність або відсутність тріхом на органах рослин, їх форма і будова є діагностичною ознакою при мікроскопічному дослідженні рослини. Розрізняють декілька видів надземних волосківрослин.

Прості волоски можуть бути одно- і багатоклітинними (грицики, жовтушник та ін.). Одноклітинні волоски можуть бути галузистими і негалузистими (сочевиця, скабіоза, підмаренник тощо). Багатоклітинні, у свою чергу, бувають однорядними, тобто складаються з одного шару клітин (пеларгонія), і галузистими, у яких від основних відходять бічні клітини (дивина).

Зірчасті волоски, або лусочки -- це багатоклітинні мертві волоски. Вони складаються з ніжки, від якої по радіусу розходяться бічні клітини. Порожнини цих клітин звичайно заповнені повітрям. Вони відбивають сонячні промені, охороняючи рослини від перегріву. Рослини, що вкриті зірчастими волосками, здаються сріблястими (маслинка).

Чіпкі волоски, або щетинки -- це мертві волоски з потовщеними і здерев'янілими або просоченими кремнеземом оболонками. Вони розміщені на багатоклітинних підставках і називаються емергенцями. За допомогою щетинок рослини чіпляються за сусідні рослини або за які-небудь предмети і таким чином підтримують стебло у вертикальному положенні. Ці волоски охороняють рослину від пошкодження її тваринами, а також сприяють розповсюдженню насіння і плодів (морква, череда)

Голівчасті волоски -- це живі, звичайно багатоклітинні утворення (скабіоза, деревій, сочевиця), що складаються з ніжки і голівки. Ніжка і голівка можуть бути одно- і багатоклітинними. Голівчасті волоски звичайно є залозистими. У них під кутикулою, що прикриває клітини голівки, накопичується секрет, який виливається назовні при пошкодженні кутикули. Різновидністю голівчастих є міхуровидні волоски, що складаються із одно- або багатоклітинної ніжки і шаровидної здутої одноклітинної голівки.

Залозисті волоски, або залозки -- це живі, звичайно багатоклітинні волоски (чебрець, вільха клейка, горіх, м'ята, щавель), у яких під кутикулою накопичуються продукти їх життєдіяльності поверхні складочки, горбики тощо. Іноді вони просочені лігніном або мінеральними речовинами (кремнеземом або карбонатом кальцію), іноді дуже потовщені (волоски насіння бавовнику). В клітинах живих волосків звичайно знаходиться велика кількість вакуоль. У них можуть зустрічатися цистоліти (коноплі). Наявність або відсутність тріхом на органах рослин, їх форма і будова є діагностичною ознакою при мікроскопічному дослідженні рослини. Розрізняють декілька видів надземних волосків рослин.

Зірчасті волоски, або лусочки -- це багатоклітинні мертві волоски. Вони складаються з ніжки, від якої по радіусу розходяться бічні клітини. Порожнини цих клітин звичайно заповнені повітрям. Вони відбивають сонячні промені, охороняючи рослини від перегріву. Рослини, що вкриті зірчастими волосками, здаються сріблястими (маслинка).

Чіпкі волоски, або щетинки -- це мертві волоски з потовщеними і здерев'янілими або просоченими кремнеземом оболонками. Вони розміщені на багатоклітинних підставках і називаються емергенцями. За допомогою щетинок рослини чіпляються за сусідні рослини або за які-небудь предмети і таким чином підтримують стебло у вертикальному положенні. Ці волоски охороняють рослину від пошкодження її тваринами, а також сприяють розповсюдженню насіння і плодів (морква, череда).

Голівчасті волоски -- це живі, звичайно багатоклітинні утворення (скабіоза, деревій, сочевиця та ін.), що складаються з ніжки і голівки. Ніжка і голівка можуть бути одно- і багатоклітинними. Голівчасті волоски звичайно є залозистими. У них під кутикулою, що прикриває клітини голівки, накопичується секрет, який виливається назовні при пошкодженні кутикули. Різновидністю голівчастих є міхуровидні волоски, що складаються із одно- або багатоклітинної ніжки і шаровидної здутої одноклітинної голівки.

Залозисті волоски, або залозки -- це живі, звичайно багатоклітинні волоски (чебрець, вільха клейка, горіх, м'ята, щавель та ін.), у яких під кутикулою накопичуються продукти їх життєдіяльності ним чином у квітках, на їх пелюстках, квітколожі, але можуть зустрічатись і на інших частинах рослини. Вони мають різноманітну будову і форму. Залозисті волоски відносять до видільної тканини. Вони захищають рослини від перегріву і охолодження, а також запахом свого секрету приваблюють комах-запилювачів і відганяють комах і тварин, що шкодять рослинам.

Жалкі волоски -- це своєрідні великі одноклітинні волоски, розміщені на багатоклітинній підставці, яку утворюють епідермальні і субепідермальні клітини, тобто це волоски-емергенці. Сам жалкий волосок, при основі розширений, поступово звужується до верхівки і закінчується невеликою кулевидною голівкою. В порожнині волоска містяться мурашина кислота і фермент, а їх оболонки звичайно просочені кремнеземом і тому ламкі. Коли доторкнутись до такого волоска, його верхівка відламується і обламаний гострий край ранить шкіру. В ранку переливається вміст волоска, викликаючи зуд і запалення. Опіки від дії вмісту жалких волосків індійської кропиви -- Urtica ferox утворюють ранки, що довго не гояться.

Шипи -- це мертві волоски з потовщеною і здерев'янілою оболонкою. Вони часто видовжені і нагадують колючки (шипшина), але від колючок відрізняються тим, що легко знімаються разом з епідермою. їх функція в основному захисна.

Сосочки -- це вирости клітин епідерми, що не відділяються від неї клітинною оболонкою. Найчастіше вони зустрічаються на пелюстках квіток, зумовлюючи їх бархатистість (братки, чорнобривці та ін.).

Підземні волоски -- це кореневі волоски, які знаходяться в зоні всисання кореня. Вони являють собою вирости клітин епіблеми і виконують функцію всисання води і розчинів мінеральних речовин.

Значення волосків для рослин полягає в тому, що вони запобігають випаровуванню води, захищають рослину від різких температурних коливань, сприяють розповсюдженню рослин, підтримують їх тіло у вертикальному положенні, приваблюють комах-запилювачів, захищають рослини від пошкодження комахами і тваринами. Підземні кореневі волоски забезпечують поглинання води і розчинів мінеральних речовин рослинами. Волоски деяких рослин використовуються в текстильній промисловості для виробництва тканин, у фармацевтичній промисловості для виробництва марлі, бинтів, вати (волоски на насінинах бабовнику), для набивки матраців (волоски на насінинах ваточника). Дослідники використовують наявність волосків і їх структуру як діагностичну ознаку при визначенні видів рослин, при ідентифікації лікарських рослин і рослинної лікарської сировини.

Вторинні покривні тканини. До вторинних покривних тканин належать перидерма й кірка.

Перидерма, або корок, утворюється на багаторічних рослинах у кінці першого року життя внаслідок діяльності коркового камбію, або фелогену, і покриває стебла, корені, бульби (картопля, топінамбур), плоди (яблука, груші), утворюється в місцях пошкодження рослин і в місцях прикріплення листків після їх опадання. Це багатошарова тканина, що складається із шарів корка, фелогена і фелодерми.

Фелоген, або корковий камбій -- це вторинна твірна тканина. Вона утворюється з клітин епідерми (верба, калина, олеандр) або корової паренхіми, які знаходяться під епідермою і набувають меристематичної здатності (бузина, смородина).

Корок являє собою багатошарову тканину, яка утворена внаслідок поділу фелогену, що відчленяє назовні клітини, оболонки яких просочуються суберином. Вміст цих клітин поступово відмирає, а їх порожнини заповнюються повітрям (у дуба), бетуліном (у берези, зумовлюючи білий колір корка) або дубильними речовинами. Клітини корка не пропускають рідини і газів, стійкі до кислот, не проводять теплоти, електрики, звуку, не загнивають.

Фелодерма утворюється до центру від фелогену. Це жива паренхімна тканина. В її клітинах звичайно містяться хлоропласти. Від клітин корової паренхіми клітини фелодерми відрізняються лише походженням.

Для здійснення газообміну в частин рослин, вкритих перидер- мою, є спеціальні пристосування -- сочевички, які утворюються також внаслідок діяльності фелогену. При утворенні сочевички, в тих місцях, де в епідермі знаходились продихи, фелоген формує велику кількість клітин так званої виповнювальної тканини. Розрив у корковій тканині і є сочевичкою. Сочевички вишні і берези мають вигляд видовжених поперечних темних смужок, сочевички бузини -- округлих або овальних світлих крапок, тополі й осики -- великих ромбів, а у винограду їх немає. Наявністю сочевичок відрізняється кора крушини ламкої від кори жостера проносного.

Складна тканина, що являє собою кілька або багато шарів перидерм, між якими знаходяться мертві клітини корової паренхіми і розміщені серед них інші тканини та включення, називається кіркою. Обмін речовин у рослин, вкритих кіркою, проходить через тріщини в ній. Залежно від того, як закладається фелоген, кірка буває лускуватою і кільцюватою. Лускувата кірка утворюється тоді, коли шари фелогену розташовані під кутом один до одного (дуб, хінне дерево, сосна, платан). Кільцю- вата кірка має місце, коли шари фелогену розташовані кільцем (яловець, виноград, евкаліпт, кипарис). Товщина кірки може досягати 10 см (осокір). Кірка може злущуватись, але це не завдає шкоди рослині, бо разом з кіркою видаляються паразитичні грибки, їх спори і лишайники.

1.5 Механічні тканини

Механічна тканина надає твердості та міцності рослині, забезпечує їй пружність та гнучкість. Міцність на розрив у механічних тканин перевищує міцність заліза, а за гнучкістю ці тканини перевершують більшість металів.

До механічних тканин належать коленхіма і склеренхіма.

Коленхіма -- це жива тканина з целюлозними, нерівномірно потовщеними оболонками. Форма її клітин змінюється від паренхімної до прозенхімної, кінці клітин скошені або загострені. Часто в клітинах знаходяться хлоропласти, рідше -- таніни. Залежно від характеру потовщення клітинних оболонок і розміщення клітин розрізняють кутову, пластинчасту і пухку коленхіми. Для кутової коленхіми характерне потовщення оболонок лише по кутах клітини, а для пластинчастої -- тих, що розміщені паралельно до поверхні органа, в якому вони знаходяться. Клітини пухкої коленхіми розташовані так, що між ними знаходяться міжклітинники. У одного й того ж виду можуть бути всі три види коленхіми.

Склеренхіма -- це мертва з потовщеними, здерев'янілими оболонками і нечисленними щілиновидними, косими, іноді галузистими порами. За походженням склеренхіма може бут первинною і вторинною. Первинна утворюється із прокамбію і перициклу, вторинна -- із камбію, а також із основної тканини первинної кори і провідних пучків, що набувають меристематичної активності. Звичайно склеренхіму поділяють на склереїди, або кам'янисті клітини, і волокна.

Склереїди -- відносно короткі, часто паренхімні клітини, але вони можуть бути і витягненими -- прозенхімними, їх особливість полягає в наявності великої кількості щілиновидних або галузистих пор в оболонці. Зустрічаються склереїди в різних органах рослин: у стеблах (береза), кореневищах, листках (камелія), коренях (монстера), плодах (горіх, вишня, слива, абрикос, персик). Форма склереїд може бути паличковидною, у вигляді трубчастої кістки, зірчастою, нитковидною, розгалуженою. Склереїди надають міцності тим органам, в яких знаходяться.

Волокна -- це прозенхімна тканина, що може бути первинною і вторинною. В рослинах вона знаходиться у вигляді тяжів, циліндрів, обкладок або окремих груп у корі, флоемі та ксилемі. Залежно від походження і розміщення в органі рослини розрізняють такі види волокон: ксилемні, або деревинні; флоемні, або луб'яні; корові; периваскулярні; волокна, що утворюють обкладки навколо провідних пучків.

Ксилемні, або деревинні волокна розвиваються із- тих же твірних тканин, що й інші елементи ксилеми, і знаходяться в деревині (ксилемі). їх оболонки потовщені і завжди просочені лігніном. У деяких рослин (шовковиця, вільха, в'яз, акація) потовщення оболонок лібриформу зумовлене відкладанням на їх внутрішніх стінках геміцелюлози. Деревинні волокна діляться на волокнисті трахеїди і волокна лібриформу.

Волокнисті трахеїди являють собою перехідні форми між трахеїдами і волокнами лібриформу. В деяких волокнах лібриформу утворюються поперечні перетинки. Такі волокна називаються перетинчастим, або перегородчастим лібриформом. Лібриформ надає деревині міцності і твердості. Деревина дерев з добре розвиненим лібриформом має більшу густину, дуже тверда і міцна (дуб, залізне дерево, каштан, граб, кизил).

Флоемні, або луб'яні волокна утворюються тими ж твірними тканинами, що і всі елементи лубу; вони є йог о складовою. Це дуже видовжені клітини з потовщеними, шаруватими і штрихуватими клітинними оболонками з численними косими порами. Шаруватість їх оболонок залежить від чергування шарів' з різним вмістом целюлози, геміцелюлози і пектинових речовин, а штрихуватість -- від характеру розміщення фібрил. Форма луб'яного волокна специфічна для кожного виду рослини. Наприклад, у кропиви кінці луб'яних волокон звужуються, але залишаються тупими, у рамі "вони лопатеві, у льону -- загострені, у конопель булавовидні або розгалужені, у кенафа -- зубчасті, тобто форма є видовою діагностичною ознакою рослин.

Луб'яні волокна використовуються в текстильній промисловості. Такі рослини, як льон, коноплі, рамі, кенаф, культивують як прядильні культури. Рослині луб'яні волокна надають пружності й еластичності.

Корові волокна можуть бути первинного і вторинного походження. Вони утворюються в коровій частині рослини звичайно у вигляді циліндрів і розміщуються безпосередньо під епідермою або на невеликій відстані від неї.

Периваскулярні волокна мають первинне походження, утворюються перициклом і становлять периферійну частину центрального циліндра.

Волокна, що утворюють обкладки навколо провідних пучків, можуть бути первинного (у. односім'ядольних) і вторинного (у двосім'ядольних) походження. Вони утворюються прокамбієм або клітинами основної тканини, що набули меристематичної активностіі

1.6 Провідні тканини

Провідні тканини утворились у процесі еволюційного розвитку. Вони забезпечують існування двох протилежних течій -- висхідної і низхідної. Висхідна течія несе воду з розчиненими в ній мінеральними речовинами від кореня до всіх наземних частин рослини, а низхідна -- органічні речовини, що утворюються в асиміляційній тканині (головним чином в листках), до всіх частин рослини. Вода з розчиненими в ній мінеральними солями пересувається по судинах і трахеїдах, органічні речовини -- по ситовидних трубках.

Судини, або трахеї -- це мертві видовжені трубки, які утворюються із шару вертикально розміщених меристематичних клітин. Ці клітини видовжуються, їх протопласт поступово відмирає, а оболонки потовщуються і просочуються лігніном. Клітини, що утворюють судину, називаються члениками. Залежно від характеру потовщення і поровості оболонок розрізняють такі види судин: кільчасті, коли оболонки потовщуються у вигляді кілець; спіральні -- з потовщенням у вигляді спіралі; кільчасто-спіральні, коли від кільцевог потовщення відходить потовщення у вигляді спіралі; драбинчасті, коли в потовщеній оболонці залишаються непотовщені місця у вигляді поперечних смужок; пористі, або крапчасті, коли в потовщеній оболонці залишаються непотовщені місця у вигляді округлих краплин; сітчасті, коли на судинах залишаються непотовщеними місця у вигляді неправильної сітки. Членики, що входять до складу однієї судини, можуть мати різні потовщення клітинної оболонки. В одній рослині можуть знаходитися різні види судин. Найвужчими є кільчасті і спіральні судини, найширшими -- сітчасті. Кільчасті, спіральні та драбинчасті судини в процесі еволюції з'явилися раніше, ніж сітчасті та крапчасті.

Трахеїди -- це мертві, видовжені (прозенхімні), часто веретеноподібні клітини із здерев'янілими оболонками і звичайно облямованими порами. Довжина трахеїд у середньому становить 1мм. У життєдіяльності різних рослин значення судин і трахеїд не рівнозначне. Судини -- це елементи провідної тканини головним чином покритонасінних рослин. Але в їх деревині зустрічаються і трахеїди, хоча кількість їх невелика і значення другорядне. У покритонасінних трахеїди звичайно знаходяться в кінцевих розгалуженнях жилок листків і підходять до гідатод.

Трахеїди -- основні елементи деревини голонасінних рослин, де вони виконують роль не лише провідної, а й механічної тканини.

Ситовидні трубки -- це живі видовжені клітини з целюлозними оболонками. Вони складаються з вертикально розміщених клітин (члеників), на поперечних (іноді на поздовжніх) клітинних оболонках яких знаходяться перфорації, що мають вигляд сита. Цитоплазма ситовидних трубок залишається, але втрачає дві біологічні властивості -- подразливість і вибірну проникність, що сприяє переміщенню розчинів органічних речовин. У процесі розвитку ситовидні трубки втрачають ядра, а ядерця залишаються. Восени ситовидні пластинки ситовидних трубок звичайно закриваються мозолистими наростами -- калюсом. Весною калюс розчиняється і ситовидна трубка/починає знову функціонувати. Коли ж калюс не розчиняється, ситовидна трубка втрачає свою функціональну здатність.

До ситовидних трубок тісно притиснуті й об'єднані з ними плазмодесмами клітини-супутниці. Це живі, тонкостінні, витягнені клітини з густим протопластом, в якому знаходиться велика кількість рибосом. Клітини-супутниці виділяють ферменти, які поступають у ситовидні трубки і тим самим регулюють та стимулюють їх роботу.

1.7 Комплексні тканини -- ксилема і флоема

Судини, трахеїди і ситовидні трубки звичайно в органах рослин самостійно не існують, а об'єднуються з механічною і основною тканинами, утворюючи комплексні тканини -- ксилему і флоему. До складу ксилеми входять: провідна тканина -- судини і трахеїди; механічна -- деревинні волокна -- лібриформ; основна -- деревинна паренхіма, а також перегородчастий лібри- форм і замінюючі волокна. До складу флоеми входять: провідна тканина -- ситовидні трубки і супроводжуючі їх клітини-супутниці; механічна тканина -- луб'яні волокна; основна тканина -- луб'яна паренхіма. Тканини, що входять до складу флоеми, називаються елементами флоеми, або лубу. Як у ксилемі, так і у флоемі можуть знаходитися видільні тканини у вигляді молочників, ефіроолійних або смоляних канальців та окремих клітин -- ідіобластів.

Наявність різних видів видільних тканин і включень у клітинах ксилеми і флоеми є видовою діагностичною ознакою рослин.

1.8 Судинно-волокнисті пучки

У рослинах ксилема і флоема звичайно самостійно не існують. Об'єднуючись, вони утворюють судинно-волокнисті пучки, або кільця ксилеми і флоеми, між якими знаходиться (або відсутня) вторинна меристема камбій, а кільця розчленовують серцевинні промені. Залежно від характеру розміщення ксилеми і флоеми, а також від наявності або відсутності вторинної меристеми -- камбію, розрізняють такі види судинно-волокнистих пучків: колатеральні замкнені та відкриті; біколатеральні; концентричні центроксилемні та центрофлоемні; радіальні. Колатеральні замкнені судинно-волокнисті пучки мають одну ділянку ксилеми, спрямовану до центру органа, і одну ділянку флоеми, спрямовану до його зовнішньої частини. Замкнені колатеральні судинно-волокнисті пучки притаманні односім'ядольним рослинам, але можуть зустрічатись і у деяких двосім'ядольних (види родини жовтецеві).

У колатеральних відкритих судинно-волокнистих пучках між ділянками флоеми і ксилеми знаходиться вторинна меристема -- камбій. Такі пучки властиві рослинам класу двосім'ядольні. Внаслідок діяльності камбію ці пучки можуть розростатися і з'єднуватися із сусідніми пучками, що приводить до утворення непучкової будови органа (стебла або кореня).

Біколатеральні судинно-волокнисті пучки звичайно мають дві ділянки флоеми, котрі розташовані зовні і в напрямку до центра від ксилеми. Між зовнішньою ділянкою флоеми і ксилемою знаходиться камбій. Такі судинно-волокнисті пучки притаманні покритонасінним двосім'ядольним рослинам (видам родини гарбузові. Біколатеральні судинно-волокнисті пучки з двома ділянками ксилеми зустрічаються значно рідше (солерос).

Концентричні судинно-волокнисті пучки відрізняються тим, що в центрі пучка розміщується ксилема, а флоема її оточує, або навпаки, в центрі пучка знаходиться флоема, а її оточує ксилема. Якщо в центрі пучка знаходиться ксилема, він називається концентричним центроксилемним. Коли ж в центрі пучка знаходиться флоема, він називається концентричним центрофлоемним. Концентричні центрофлоемні пучки притаманні односім'ядольним рослинам (конвалія), а концентричні центроксилемні -- вищим споровим (папороті).

У радіальних судинно-волокнистих пучках ксилема і флоема чергуються по радіусам. Такі пучки знаходяться лише в корені: в голонасінних і покритонасінних -- у зоні всисання, а в односім'ядольних -- і в зоні закріплення.

1.9 Видільні тканини

У процесі життєдіяльності рослинного організму утворюються речовини, що становлять кінцеві продукти метаболізму (смоли, бальзами, ефірні олії, сапоніни, каучук, слиз та ін.). Ці речовини ізолюються від протопласта і накопичуються в спеціальних утвореннях (клітинах, вмістищах, залозках, міжклітинниках тощо) або видаляються із рослин. Сукупність клітинних структур, в яких накопичуються кінцеві продукти метаболізму або з допомогою яких ці продукти виводяться із рослин, називаються видільними тканинами.

До видільних тканин зовнішньої секреції належать: залозки, головчасті і жалкі волоски, осмофори, клейкі волоски, нектарники, гідатоди тощо.

Головчасті волоски і залозки звичайно виділяють секрет у порожнину між оболонкою і кутикулою. При цьому кутикула розтягується, розривається і секрет виливається назовні. Іноді кутикула регенерує і такий волосок або залозка відновлює свою функцію. Клітини, що виділяють секрет під кутикулу, називаються видільними, або епітеліальними.

Жалкі волоски виливають свій секрет після того, як обламується голівка, що знаходиться на верхньому кінці клітини.

Осмофори являють собою спеціалізовані утворення у вигляді війок або інших виростів. Звичайно вони знаходяться на частинах оцвітини і виділяють ефірні олії.

Клейкі волоски містяться на брунькових лусках молодих листочках. Вони звичайно виділяють суміш терпенів та слизу і засихають після того, як брунька розкривається.

Нектарники -- це багатоклітинні утворення різної будови. Вони знаходяться на частинах квітки (чашолистках, пелюстках, тичинках, зав'язі, квітколожі), рідше -- на вегетативних органах (стеблах, листках, прилистках, квітконіжках). До складу секреторної тканини нектарників можуть входити лише епідермальні клітини або епідермальні і кілька шарів клітин, що розміщені під епідермою. Нектарники виділяють цукристу рідину з 8--50 % цукру, що приваблює комах, які сприяють перехресному запиленню.

Гідатоди, або водяні устячка, виводять воду з розчиненими в ній мінеральними речовинами. Процес виділення води гідатодами називається гутацією. Вода видаляється через щілину між двома замикаючими клітинами, які на відміну від звичайних продихів, не можуть закриватися і відкриватися. Гідатоди розташовані на кінчиках зубчиків, на верхівці і по краю листків.

Видільні тканини внутрішньої секреції. Ці тканини зберігають продукти метаболізму в спеціалізованих клітинах або інших утвореннях, де вони знаходяться протягом життя рослини. До видільних тканин внутрішньої секреції належать: секреторні клітини-ідіобласти, секреторні вмістища, канальці, смоляні ходи, молочники тощо.

Секреторні клітини можуть зустрічатись у всіх частинах і органах рослин, їх форма різноманітна: ізодіаметрична, більш чи менш видовжена, галузиста, у вигляді мішків або трубок. У цих клітинах містяться бальзами, смоли, ефірні олії, слиз, таніни, камеді, кристали. Коли секреторні клітини відрізняються від інших, їх називають ідіобластами.

Секреторні вмістища і канальці-- це порожнини або канали, утворені різними способами. Залежно від способу утворення розрізняють схізогенні, лізигенні і мішані вмістища.

Схізогенні вмістища формуються в міжклітинниках листків, стебел, коренів, кореневищ. Їх оточують секреторні (епітеліальні) клітини, які здатні ділитись, що збільшує вмістище (евкаліпт, звіробій, лавр благородний, валеріана та ін.). Лізигенні вмістища утворюються при нагромадженні секрету в одній клітині, яка відмирає і руйнується, а секрет залишається в утвореній порожнині. Епітеліальних клітин навколо вмістища лізигенного типу немає, а його межі не мають окреслення (вмістища в шкірці мандаринів, лимонів, апельсинів).

Іноді вмістища формуються як лізигенні, а потім навколо них з'являються епітеліальні клітини. Такі вмістища є лізигенно-схізогенними, тобто мішаними (рута).

Канальці утворюються в міжклітинниках багатьох клітин, розміщених одна над одною. Канальці облямовані видільними (епітеліальними) клітинами. В канальцях нагромаджуються ефірні олії (аніс, тмін, любисток та ін.), смоли (сосна, ялиця, соняшник тощо). Канальці, де нагромаджуються ефірні олії, називають ефіроолійними; існують також смоляні й слизові. Речовини, що накопичуються в секреторних клітинах, порожнинах, канальцях, вмістищах, мають широке застосування в медичній практиці, а також відіграють значну біологічну роль у житті рослин. Так, камеді, бальзами й смоли затягують пошкодження на рослинах, перешкоджаючи проникненню в них хвороботворних бактерій та грибків. У медицині камеді використовують як засіб, що зменшує подразнення, спричинене деякими лікарськими речовинами, а також при виробництві таблеток; бальзами застосовують для лікування ран, як антисептики. З яличного бальзаму виробляють синтетичну камфору, із смоли сосни -- скипидар і каніфоль.

Молочники -- це одно- або багатоклітинні утворення, які містять молочний сік -- латекс, що являє собою складну рідину. Латекс -- це видозмінений клітинний сік, в якому знаходяться не лише розчинні (алкалоїди, глікозиди), а й не розчинні у воді речовини (крохмаль, жирні олії тощо). Вид і склад латексу в різних рослинах неоднакові. Часто він має вигляд молока, але може бути безбарвним, прозорим, іноді жовтим, коричневим або оранжевим. До складу молочного соку можуть входити: терпеноїди (Hevea brasiliensis, Ficus elastica, види роду Taraxacum і т. п); алкалоїди морфін, кодеїн, папаверін та ін. (Papaver somniferum); цукор (у видів родини Asteraceae); віск; білки; ферменти (протеолітичний фермент у Carica papaja); кристали; таніни; крохмаль. У молочному соці деяких видів родини Euphorbiaceae багато вітаміну В. Нечленисті молочники починають розвиватись із клітин зародка, ростуть разом з рослиною; їх ядра діляться, але поділ клітин не відбувається. Багатоядерна клітина значно видовжується, може галузитись, але з іншими клітинами не з'єднується.

Нечленисті молочники, що не галузяться, називаються нечленистими негалузистими. Вони притаманні видам родин Аросупа- ceae, Urticaceae, Могасеае.

Нечленисті молочники, що галузяться, називаються нечленистими галузистими. Вони характерні для видів родин Euphorbiaceae, Apocynaceae, Могасеае та ін. Довжина нечленистих молочників може становити десятки метрів. Членисті молочники можуть розвиватись у будь-якому з органів рослини і на кожному етапі їх розвитку. Членисті молочники можуть проходити самостійно в органах рослин, не з'єднуючись з іншими молочниками. Такі молочники називаються членистими неанастомозуючими. Якщо членисті молочники об'єднуються з поряд розташованими молочниками за допомогою бокових відростків -- анастомоз, вони називаються членистими анастомозуючими.

Значення молочників для рослин полягає в тому, що в їх вакуолях містяться продукти запасу, котрі можуть бути використані рослиною, такі ж органічні речовини, як і в ситовидних трубках (моноцукри, амінокислоти, жирні кислоти), кінцеві продукти метаболізму, що виділяються протопластом і концентруються у вакуолях. У медицині широко використовують молочний сік (латекс) маку опійного для виготовлення болезаспокійливих препаратів і препаратів, що зменшують подразливість кашльового центру. Використовується також молочний сік інших рослин, якщо він містить алкалоїди, глікозиди та інші біологічно активні речовини.

1.10 Основні, або паренхімні тканини

Залежно від структури, функцій і розміщення в органах розрізняють такі основні групи паренхімних тканин: асиміляційну, запасаючу, всисну і аеренхімну.

Асиміляційна тканина, або хлоренхіма, характерна для листків, зелених стебел та інших зелених частин рослин, що виконують асиміляційну функцію. Її особливість полягає в наявності значного вмісту хлоропластів. Оболонки цих клітин тонко- стінні, целюлозні. Основною їх функцією є фотосинтез. Залежно від форми, будови, особливостей розміщення клітин виділяють три види асиміляційних тканин: палісадну, або стовпчасту, губчасту і складчасту.

Стовпчаста паренхіма складається із видовжених клітин, довжина яких у три -- п'ять разів перевищує їх ширину. Вони розташовані перпендикулярно до поверхні, щільно, без міжклітинників. У їх клітинах знаходиться велика кількість хлоропластів, що зумовлює підвищену інтенсивність процесу фотосинтезу.

Губчаста паренхіма відзначається різною формою (округлою, довгастою, зірчастою, нирковидною) клітин і пухким їх розташуванням внаслідок наявності великих міжклітинників, через що тканина отримала таку назву. В клітинах губчастої паренхіми також інтенсивно проходить процес фотосинтезу, але кількість хлоропластів у них значно (у три й більше разів) менша, ніж у клітинах стовпчастої паренхіми. В губчастій тканині, крім фотосинтезу, інтенсивно проходять такі фізіологічні процеси, як газообмін і транспірація (випаровування води). Губчаста паренхіма знаходиться в листках під стовпчастою, займаючи простір до нижньої епідерми в різносторонніх (дорсивентральних) листках і між рядами стовпчастої паренхіми -- в рівносторонніх (ізолатеральних).

Складчаста паренхіма характерна наявністю внутрішніх складок клітинної оболонки, на яких, залежно від напрямку й інтенсивності освітлення, розміщуються хлоропласти. Складчаста паренхіма зустрічається в листках хвойних рослин.

У клітинах запасаючої тканини нагромаджуються продукти запасу. Це звичайно тонкостінна тканина, і лише в рослин, які у вигляді запасної речовини запасають геміцелюлозу, її оболонки значно потовщені (насіння фінікових пальм, спаржі). Запасаюча тканина може знаходитися в коровій частині органа, деревині, серцевині, насінні, сім'ядолях зародка, підземних видозмінах стебел і коренів (кореневищах, бульбах, коренеплодах, коренебульбах.).

Своєрідною запасаючою тканиною є водонакопичуюча тканина. Вона притаманна багатьом сукулентним рослинам (видам кактусів, молочайних, лілійних).

Водозапасаюча тканина складається із великих тонкостінних клітин, у центрі яких знаходиться вакуоля з водяним вмістом. У підземних органах водозапасаюча тканина відсутня, але багато вологи містять клітини з запасаючими речовинами, що забезпечує вологою проростаючі частини рослин на перших етапах їх розвитку.

Вбираюча тканина, або поглинальна паренхіма, складається з тонкостінних клітин із целюлозними оболонками. Основна її функція -- всисання води і розчинів мінеральних речовин із грунту. Найбільш характерною вбираючою тканиною є епіблема, або ризодерма зони всисання кореня. її особливість -- це наявність виростів, тобто кореневих волосків, що не відділяються від клітин клітинною оболонкою. Аеренхіма, або провітрююча тканина, характерна наявністю великих міжклітинників.

Найкраще аеренхіма розвинена у водяних і болотних рослин. Система міжклітинників у цих рослин тягнеться від листків до коренів і забезпечує їх клітини повітрям. Завдяки системі міжклітинників, заповнених повітрям, листки водяних рослин тримаються на воді.

1. До морфолого-анатомічних особливостей будови рослин родини жовтецевих відносяться наступні:

A. *Листки біфаціальніі, аномоцитний продиховий комплекс, волоски прості, кутикула складчаста, гладка

B. Листки ізолатеральні, анізоцитний продиховий комплекс, волоски зірчасті, кутикула бородавчаста

C. Листки дорсивентральні, діацитний продиховий комплекс, волоски пухирчасті, кутикула гладка

D. Листки ізолатеральні, парацитний продиховий комплекс, волоски головчасті, кутикула бородавчаста

E. Листки біфаціальні, анізоцитний продиховий комплекс, волоски жалкі, кутикула штрихувата

2. В якій частині листка відбувається фотосинтез?

A. *Мезофіл

B. Епідерміс

C. Епідермальний шар

D. Охоронні клітини

E. Паренхіма

3. Річні кільця - це сукупність:

A. *Шарів вторинної ксилеми у стеблі

B. Кілець камбію

C. Кілець судинних пучків у однодольному стеблі

D. Шарів вторинної флоеми у стеблі

E. Нічого з переліченого

4. Плями Каспарі впливають на:

A. *Просування води і мінералів до центрального осьового циліндру

B. Просування води але не мінералів

C. Просування мінералів але не води

D. Плями Каспарі не впливають на просування води і мінералів у рослині

E. Просування води і мінералів від центрального осьового циліндру до мезодерми

5. Продихи звичайно відкриті:

A. *Вдень, коли рослина потребує диоксид вуглецю

B. Вночі, коли рослина потребує кисню

C. Коли у ґрунті є надмірна кількість води

D. Все перелічене

E. Нічого з переліченого

6. Які з перелічених рослин не мають камбію і містять закриті судинно-волокнисті пучки у стовбурі?

A. *Cocos nucifera

B. Adansonia digitata

C. Alhagi pseudalhagi

D. Eucalyptus globulus

E. Quercus robur

7. Випаровування води і здійснення газообміну відбувається завдяки функціонуванню продихових апаратів, які складаються з замикаючих і побічних клітин. Тип продихового апарату може слугувати діагностичною ознакою при визначенні лікарської сировини. Який тип продихового апарату характерний для односім'ядольних рослин?

A. *Тетрацитний

B. Аномоцитний

C. Анізоцитний

D. Діацитний

E. Парацитний

8. Пігменти - це барвні розчинні речовини, які зумовлюють забарвлення пелюстків квіток, стебел і насіння. Які пігменти знаходиться у вакуолях рослинних клітин і їх забарвлення залежить від реакції клітинного соку?

A. *Антоціани

B. Каротини

C. Ксантофіли

D. Фікобіліни;

E. Хлорофіли;

9. В процесі життєдіяльності рослин в цитоплазмі або у вакуолях клітин відкладається цілий ряд запасних поживних речовин, найпоширенішими з яких є вуглеводи. Який з вказаних вуглеводів не входить в склад клітинного соку рослинної клітини?

A. *Крохмаль

B. Фруктоза

C. Сахароза

D. Інулін

E. Глюкоза

10. Судинно-волокнисті (провідні) пучки - це сукупність елементів флоеми і ксилеми, які забезпечують існування двох протилежних течій - висхідної і низхідної. Який тип провідних пучків притаманний для усіх зон кореня односім'ядольних рослин?

A. *Радіальний

B. Колатеральний

C. Біколатеральний

D. Центроксилемний

E. Центрофлоемний

11. Характерна особливість механічних тканин рослин полягає в тому, що вони складаються в основному із мертвих клітин, але існує один тип механічних тканин, який складається із живих клітин. Які клітини з перелічених типів механічних тканин містять живий протопласт?

A. *Коленхіма

B. Лібриформ

C. Луб'яні волокна

D. Склереїди

E. Периваскулярні волокна

12. Хлорофіли - це зелені пігменти рослин, за участю яких відбувається фотосинтез. В яких структурах клітини містяться ці пігменти?

A. *Хлоропласти

B. Амілопласти

C. Хромопласти

D. Протеопласт

E. Мітохондрії

13. До продуктів життєдіяльності протопласта відносяться ряд речовин, які представляють собою кінцеві продукти метаболізму клітини. До клітинних утворень, що складаються з кристалів карбонату кальцію відносяться:

A. *Цистоліти

B. Поодинокі кристали

C. Рафіди

D. Стилоїди

E. Друзи

14. Оболонка рослинної клітини є продуктом життєдіяльності протопласта, вона складається з таких речовин:

A. *Целюлози, геміцелюлози та пектинових речовин

B. Ліпідів, білків та вуглеводів

C. Поліцукрів та хітину

D. Лігніну, кутину та суберину

E. Глікопротеїдів та мурену

15. Покривна тканина у рослин може бути первинного і вторинного походження. Вторинна покривна тканина перидерма утворюється внаслідок меристематичної діяльності:

A. *Фелогену

B. Прокамбію

C. Камбію

D. Перициклу

E. Інтеркалярної меристеми

16. Газообмін в стеблах багаторічних рослин забезпечується завдяки функціонуванню:

A. *Сочевичок

B. Продихів

C. Нектарників

D. Залозистих волосків

E. Гідатод

17. На занятті студентка зробила поперековий зріз листка фікуса. За якою ознакою інші студенти зможуть визначити, яка сторона листка верхня?

A. *Судини розташовані ближче до верхньої сторони листка

B. Ситовидні трубки розташовані ближче до верхньої сторони листка

C. Продихів більше на верхній стороні листка

D. Губчаста паренхима прилягає до верхньої сторони листка

E. Трахеїди розташовані ближче до нижньої сторони листка

18. Водорості - це група нижчих автотрофних рослин, в клітинах яких міститься хлорофіл. Фотосинтез у водоростей відбувається у:

A. *Хроматофорах

B. Ядрі

C. Цитоплазмі

D. Хлоропластах

E. Хромопластах

19. В перидермі стебел багаторічних рослин розташовані сочевички, які утворюються завдяки діяльності:

A. *Фелогену

B. Фелодерми

C. Корка

D. Корової паренхіми

E. Епідерми

20. Комплексна первинна тканина, що покриває листки, молоді стебла, частини квіток та плоди називається:

A. *Епідерма

B. Епіблема

C. Перидерма

D. Екзодерма

E. Ентодерма

21. У напрямку знизу вгору в корені можна виділити кілька зон, які мають різну анатомічну будову і виконують неоднакові функції. Первинна анатомічна будова кореня у двосім'ядольних рослин знаходиться в зоні:

A. *Всисання

B. Кореневого чохлика

C. Поділу

D. Укріплення

E. Росту

22. Бічні корені у рослин закладаються ендогенно. В утворенні бічних коренів головна роль належить такій меристематичній тканині:

A. *Перициклу

B. Камбію

C. Фелогену

D. Апікальній меристемі

E. Інтеркалярній меристемі

23. Які клітини покритонасінних рослин є живими, але не містять ядра у зрілому стані?

A. *Ситовидні клітини

B. Клітини-супутниці

C. Клітини епідермісу

D. Губчаста паренхіма

E. Стовбчаста паренхіма

24. Яка з перерахованих характеристик анатомічної будови стебел голонасінних рослин є невірною?

A. *Відсутні ситовидні трубки

B. Відсутні клітини-супутниці

C. Відсутні судини

D. Наявні смоляні ходи

E. Відсутній лібриформ

25. Судино-волокнисті (провідні) пучки - це сукупність судин, трахеїд, ситовидних трубок, механічних і паренхімних клітин, які пристосовані до функції проведення води і органічних речовин. Які провідні пучки характерні для стебел односім'ядольних рослин?

A. *Закриті колатеральні

B. Відкриті колатеральні

C. Біколатеральні

D. Радіальні

E. Безпучковий тип будови

26. Залежно від походження меристеми бувають первинними і вторинними, а за локалізацією - апікальні, інтеркалярні, латеральні. Підберіть для апікальної меристеми відповідну сукупність ознак:

A. *Знаходиться в конусах наростання

B. Первинна або вторинна за походженням

C. Розміщується вздовж органів або їх частин

D. Тільки вторинна за походженням

E. Розміщується біля основи міжвузль в листкових піхвах

27. Залежно від характеру розміщення ксилеми і флоеми, а також від наявності або відсутності камбію розрізняють різні види судинно-волокнистих пучків. Які пучки мають кореневища односім'ядольних рослин?

A. *Центрофлоемний

B. Колатеральний відкритий

C. Біколатеральний

D. Радіальний

E. Колатеральний закритий

28. До видільних тканин зовнішньої секреції належать гідатоди, нектарники, осмофори, головчасті і клейкі волоски. Які з них виділяють суміш терпенів та слизу?

A. *Клейкі волоски

B. Нектарники

C. Осмофори

D. Головчасті волоски

E. Гідатоди

29. До первинних меристем відносяться прокамбій, дерматоген, перицикл, периблема, плерома. З якої меристеми формується первинна кора?

A. *Периблема

B. Дерматоген

C. перицикл

D. Прокамбій

E. Плерома

30. Серцевинні промені стебел двосім'ядольних дерев'янистих рослин складаються з:

A. *Живих паренхімних клітин

B. Механічних волокон

C. Мертвих паренхімних клітин

D. Елементів ксилеми

E. Елементів флоеми

31. В корені розрізняють такі зони: зона поділу клітин, зона росту, зона всисання, зона укріплення. В зоні поділу знаходиться кореневий чохлик, який виконує ...

A. *Механічний захист

B. Активне всмоктування речовин

C. Проведення речовин

D. Розтягування клітин вздовж осі кореня

E. Утворення бічних коренів

32. В потовщеній оболонці судин провідної тканини залишаються не потовщені місця у вигляді поперечних смужок. Який це буде тип судин?

A. *Драбинчасті

B. Кільчасті

C. Спіральні

D. Пористі

E. Сітчасті

33. В епідермі розрізняють декілька видів надземних волосків. Визначити тип волосків за описом: мертві волоски з потовщеними і здерев'янілими або просоченими кремнеземом оболонками. Розміщені на багатоклітиних підставках - емергенцях.

A. *Чіпкі

B. Прості

C. Зірчасті

D. Головчасті

E. Залозисті

34. Залежно від походження і розміщення в організмі рослини розрізняють різні види волокон механічної тканини. За описом: мають первинне походження, утворюються перециклом і становлять периферичну частину центрального циліндра.

A. *Периваскулярні

B. Ксилемні

C. Флоемні

D. Корові

E. Волокна, що утворюють обкладки

35. Клітини ізодіаметричні, галузисті, накопичують бальзами, смоли, ефірні олії, таніни, камеді, кристали. Назвіть дану анатомічну структуру ...

A. *Секреторні клітини

B. Секреторні вмістища

C. Канальці

D. Смоляні ходи

E. Молочники

36. Залежно від кількості, форми і розміщення побічних клітин розрізняють різні види продихових апаратів. Замикаючі клітини оточені трьома побічними, одна з яких менша або більша від двох інших, назвіть тип продихового апарату ...

A. *Анізоцитний

B. Аномоцитний

C. Парацитний

D. Діацитний

E. Тетрацитний

37. Залежно від структури, функцій і розміщення розрізняють різні типи паренхімних тканин. Визначте тканину за описом: складається з тонкостінних клітин із целюлозними оболонками, забезпечує всисання води і розчинів мінеральних речовин з грунту.

A. *Вбираюча

B. Асимілююча

C. Запасаюча

D. Водонакопичуюча

E. Провітрююча

38. Залежно від характеру розміщення ксилеми і флоеми, а також від наявності або відсутності камбію розрізнюють різні види пучків. Які пучки характерні для стебла двосім'ядольних рослин?

A. *Колатеральні відкриті

B. Колатеральні закриті

C. Біколатеральні

D. Центрофлоемні

E. Центроксилемні

39. В стеблі двосім'ядольних трав'янистих рослин пучкової будови, одна з тканин облямовує центральний осьовий циліндр. В її клітинах знаходяться крохмальні зерна запасного крохмалю або друзи чи поодинокі кристали оксалату кальцію. Яка це тканина?

A. *Ендодерма

B. Епідерма

C. Коленхіма

D. Корова паренхіма

E. Центральний осьовий циліндр

40. При первинній будові кореня, одна з тканин, являє собою головну масу кореня. Складається з паренхімних, великих, округлих або багатогранних клітин з тонкими оболонками, з міжклітинниками в яких накопичується вода. Назвіть тканину.

A. *Корова паренхіма

B. Епіблема

C. Екзодерма

D. Ендодерма

E. Центральний осьовий циліндр

41. Визначте за описом тканину ксилеми: живі паренхімні клітини із здерев'янілими оболонками. В клітинах накопичується крохмаль, жирна олія, білки, кристали оксалату кальцію.

A. *Деревинна паренхіма

B. Провідна

C. Механічна

D. Перегородчастий лібриформ

E. Замінюючі волокна

42. Дихання стебла молодого пагона здійснюється через продихи. Як відбувається дихання пагона, який вкритий шарами корка?

A. *Через сочевички

B. Пагін не дихає

C. Кисень надходить із листків

D. Корок пропускає дихальні гази

E. Кисень надходить із кореня

43. Під мікроскопом на поперековому зрізі кореня дослідник побачив ризодерму, ентодерму, мезодерму та центральний осьовий циліндр. Через яку зону кореня пройшов зріз?

A. *Всисну

B. Росту

C. Провідну

D. Поділу

E. Кореневу шийку

44. Транспорт речовин по стеблу рослин відбувається за висхідною та низхідною течією. Транспорт органічних речовин відбувається по:

...