Основи бібліотечно-бібліографічних знань

Соціокультурні засоби дозволяють подолати обмеженість організаційно-установчого та структурно-функціонального підходів. Він дозволяє вивчити історію виникнення, становлення й розвитку бібліотечної практики.

Бібліотека за своєю природою є не лише елементом соціальних комунікацій, а й важливим соціокультурним феноменом людської цивілізації. У зв'язку з цим видається доречним використання гуманітарного підходу. Засоби гуманітарного пізнання (герменевтичні, діалогічні, актуалізуючі) використовуються не лише в історичному плані, а й для вивчення сучасної бібліотечної установи та її оточення. Опора на гуманітарний підхід створює передумови для вирішення таких важливих питань теорії й практики як соціальна поведінка бібліотеки та бібліотечної системи, генезис бібліотечного соціального інституту, соціальні функції бібліотек.

Історичний підхід в бібліотекознавчих дослідженнях обумовлений завданням реконструкції діяльності у бібліотечній сфері з часу її виникнення до найбільш розвинутихформ.

Діяльність у бібліотеці може також розглядатися як «плід» історичного розвитку певних зразків та еталонів, діяльнісний підхід через призму суттєвих елементів «метазасіб-результат» (діяльності) дозволяє розглядати загальні властивості та закони розвитку й трансформації діяльності у бібліотечній сфері. Результати його застосування дають підстави визначити суб'єктом соціальної діяльності - бібліотеку, носієм діяльності - бібліотечного фахівця.

Необхідним елементом пізнання у всіх сферах людської діяльності став системний підхід. Використання його в бібліотекознавстві обумовлено рівнем розвитку об'єкта - БСІ та зв'язками останнього з іншими об'єктами (системою соціальних комунікацій). Він забезпечує можливості пов'язувати компонентно-структурні, факторні й генетично-прогностичні аспекти досліджень в бібліотекознавстві.

Модельний підхід спрямований на практичне або теоретичне опосередковане оперування об'єктами в бібліотекознавчих дослідженнях.

Особливості постановки і вирішення проблем бібліотекознавства можна виділити шляхом розвитку головних наукових напрямів, які вивчають феномен бібліотеки і діяльності у бібліотечній сфері. Поєднання пізнавальною тріадою «предмет-теорія-метод» вони створюють так звані парадигми досліджень. Найбільш чітке вираження має книжково-документальна парадигма, яка нещодавно визначила основні теоретичні побудови бібліотекознавства. Згідно з нею бібліотека асоціюється із зібранням письмових документів, книгосховищем, фондом, призначення якого полягає у зберіганні знання, здобутого людством. Джерела цього підходу ведуть ще до ранніх прань Г. Ноде, Г.В. Лейбніц (XVII ст.), К. Мальбех, Ф. Прокопович (XVIII ст.), Ф.А. Еберт, М. Шреттінгер, В.М. Татіщев, К.І. Рубінський (XIXст.).

Документальний напрям, як окрема теоретична галузь, сформувалася на межі ХІХ- ХХ ст. (П. Отле, А. Лафонтен), але мало вплинув на основи бібліотечних теоретичних досліджень.

Кульмінацією книжково-документальної парадигми стало формування системних уявлень про бібліотеку (70-ті роки XX ст.). У концептуальному вигляді ці уявлення знайшли свій вираз у моделі Ю.М. Столярова («документ - бібліотекар - читач - матеріально-технічна база»).

Інформаційна парадигма досліджень бібліотечної реальності почала формуватися з кінця 40-х років XX ст.. Відправними конструктами досліджень стали досліджувані системи «документ - інформація», «бібліотека - інформаційний центр», «читач - споживач» «читацькі вимоги - інформаційні потреби» та їх взаємозв'язки.

Під впливом використання нових інформаційних технологій (ІТ) теоретичні пошуки на цьому підґрунті поширювалися (Дж. Х. Шира, О.І. Михайлов, Р.С. Гіляревський, А.І. Чорний, В.Е. Ланкастер, Дж. Селтон, А.В. Соколов, Н.І. Тюліна, В.М. Вестбрук, К.В. Тараканов, Л.З. Алмінський, М.С.Слободяник).

Третій напрям, який став формуватися з кінця 60-х років ХХ ст., можна назвати когнітивним. Подальший стимул до розвитку він набув у 80-ті роки ХХ ст. у зв'язку з інтенсифікацією пошуків реалізації ідей штучного інтелекту, створенням інтелектуальних інформаційних та експертних систем. Основною категорією для пояснення і опису явищ бібліотечно-інформаційної сфери стає «знання». Когнітивна парадигма одержує послідовне тлумачення у працях американських науковців Чен Чінг Чі, Х. Борко, Н. Бєлкіна, Ю.Щрейдера.

Переважання документального підходу, що базується на психолого-педагогічних, соціологічних методах, за останні три десятиліття змінилося поширенням пізнавальних засобів внаслідок застосування системного, діяльнісного, історичного підходів, моделювання, математичного апарату.

В.О. Ільганаєва визначає також соціально-комунікативний напрям, який синтезує усі три попередні напрями теоретичних пошуків. Комунікаційні аспекти розглядання бібліотечної сфери діяльності були підготовлені попередніми розробками наукової комунікації, єдності процесів передачі нагромадженої інформації та знання. В основу розглядання проблем бібліотекознавства покладено уявлення про соціально-комунікативну діяльність (надалі СКД) як окремого виду людської діяльності та про бібліотечну діяльність як елемент СКД. У межах визначеної парадигми зміна конкретно-історичних форм діяльності у бібліотеці розглядається на основі аналізу джерел та і рушійних сил СКД, якими визначено зміни предметності діяльності та технологічного способу виробництва.

Парадигмальний погляд на розвиток бібліотечної сфери та бібліотечної науки примирює багато суперечностей на шляху впровадження уявлень про бібліотечну діяльність у її конкретному соціокультурному контексті та її відображенні у дослідних програмах і теорії.

Система методів в бібліотекознавстві. Методи бібліотекознавства, які застосовуються у проведенні бібліотекознавчих досліджень, групуються:

1) за рівнем знання (теоретичні - сходження від абстрактного до конкретного, гіпотетико-дедуктивний; емпіричні - спостереження, аналіз документів тощо);

2) за стадіями дослідження (методи збирання даних, методи аналізу);

3) за сферою застосування (загальнонаукові та частковонаукові);

4) за аспектом, який вивчається (кількісні та якісні, кількісно-якісні);

5) За функціональними можливостями (етапні, універсальні).

Область застосування загальнонаукових методів пов'язана з більшістю наукових дисциплін. За їх допомогою вивчаються різні форми руху матерії в різних областях об'єктивного всесвіту. В кожній дисципліні вони мають свої особливості, які обумовлюються специфікою об'єкта та предмета дослідження, трансформуються, модифікуються, конкретизуються відповідно до завдань і цілей пізнання в кожній конкретній дисципліні. Це відбувається і в бібліотекознавстві. До загальнонаукових методів в бібліотекознавстві можна віднести: методи аналізу та синтезу, метод формалізації, порівняння, метод операціалізації понять, спостереження, експеримент, моделювання тощо.

Частковонаукові методи: спеціальні методи дослідження, виникають з потреб вивчення вузьких, специфічних областей об'єктивного всесвіту. Спеціальний метод розглядається як засіб дослідження, що забезпечує специфічне застосування пізнавальних засобів для вивчення конкретної сфери природи або суспільства.

В бібліотекознавстві спеціальні методи формувалися відповідно до розвитку бібліотечної практики. На етапі інституалізації бібліотечної сфери діяльності вони набували більш загальнонаукових рис та процедур застосування. До спеціальних бібліотекознавчих методів відносили бібліографічні та соціологічні методи вивчення фондів, аналіз картотек, статистичний аналіз бібліографічних посилань тощо.

Соціологічні і соціально-психологічні методи в бібліотекознавстві. Соціологічні дослідження є методом отримання нових, науково обґрунтованих, перевірених практикою даних в галузі психології особистості, соціальної психології, педагогіки, вивчення соціальних груп, вільного часу.

Предметом соціологічних досліджень є структури, розвиток і суспільні умови формування соціальних явищ, взаємозв'язків між соціальними впливами.

Цілі соціологічного дослідження:

1) виявлення проблем соціального життя з метою їх вивчення і подальшого використання результатів дослідження керівними органами;

2) вивчення сутності соціальних процесів і явищ та виявлення взаємозв'язків між ними.

Вимоги до соціальних досліджень:

1) виявити і дослідити необхідні і загальні умови їх зв'язку;

2) точність;

3) повторення дослідних засобів;

4) єдність теорії і практики;

5) міждисциплінарність;

6) впровадження результатів у практику.

Методика соціальних досліджень розглядається як сума окремих засобів. До цих засобів відносяться і методи опитування, соціального експерименту, метод експертних оцінок.

Об'єктами соціологічних досліджень виступають взаємозв'язки між соціальними групами, структурами, явищами, а не самі групові структури або явища, які самі по собі є об'єктами вивчення окремих дисциплін.

Традиційно в бібліотекознавстві піддавалися вивченню читачі - як відвідувачі бібліотек, бібліотекарі - як соціально-професійна група, бібліотека - як соціальна організація. При цьому перевага надавалася вивченню читача. Зв'язки і відносини розглядалися як результат досліджень.



Лекція 5. Бібліотека як система

Постановка вивчення взаємозв'язку «бібліотека і суспільство» виникла на переломі документальних і інформаційних комунікацій.

Будь-яке соціальне дослідження має конкретну технологію проведення, яка визначається завданнями дослідження і характером отриманого матеріалу (емпіричним або аналітичним).

Техніка соціального дослідження складає сукупність процедур збирання, фіксації, відпрацювання даних, які були одержані в процесі використання певних методів. Процедура дослідження виступає також засобом організації дослідження:

1) додержання правил збирання емпіричних матеріалів (відповідно до методики);

2) виготовлення і оформлення дослідницьких інструментів;

3) підготовка процесу емпіричного дослідження;

4) проведення дослідження;

5) реєстрація документів обстеження.

Опитування це метод збирання первинної вербальної інформації, яка заснована на безпосередній (інтерв'ю) або опосередкованій (анкета) соціально-психологічній взаємодії між дослідником та респондентом. Опитування найбільш ефективний метод дослідження культури, суб'єктів соціальної діяльності.

За характером взаємодії визначають два основних види опитування: анкету та інтерв'ю, кожний з яких має безліч різновидів.

За ступенем охоплення сукупності, що вивчається, опитування може бути суцільним або вибірковим. При суцільному опитуванні вивчається вся сукупність.

При вибірковому опитуванні ті, кого опитують, складають лише певну частину від загальної кількості членів сукупності, що вивчається. В бібліотекознавчих дослідженнях у більшості випадків застосовується вибіркове опитування.

Спостереження - це метод збирання первинної інформації шляхом безпосереднього сприйняття та прямої реєстрації усіх факторів щодо об'єкту, який вивчається.

До видів спостереження відносять: неструктуроване, структуроване, включене, невключене, явне, скрите самоспостереження.

Анкетування - це заочне опитування, при якому у друкованому вигляді пропонується система питань з можливими варіантами відповідей і/або без них. Питання за своєю суттю є моделлю теми, а за формою - основним інструментом проведення збирання даних.

Інтерв'ю буває особистим та телефонним.

Статистико-математичні методи. Організаційні методи. Бібліотекознавству притаманні на даному етапі кількісні дослідження. Чимало характеристик бібліотечних об'єктів можуть бути виражені у числах.

Найпростіші кількісні величини супроводжують бібліотеки з часу їх виникнення: кількість книг у фонді, кількість книговидач, кількість читачів.

Поступово ці прості підрахунки звелися до бібліотечної статистики фондів обслуговування системи бібліотек, забезпечення виробничої ефективності працівників.

Поширювалося застосування методів індексів і рядів динаміки. Індекс це відносний статистичний показник, який характеризує співвідношення у часі або просторі різних об'єктів та явищ бібліотечної сфери діяльності.

Ряди динаміки - це послідовність розміщених у хронологічному порядку значень того чи іншого показника, зміни якого відображають розвиток явища, яке вивчається.

Будуються вони за допомогою абсолютних, відносних, середніх величин, які характеризують явища та факти діяльностібібліотек.

Форма і ступінь щільності зв'язків між кількісними показниками у бібліотекознавстві визначаються у процесі кореляційного аналізу.

В сучасних умовах збільшення кількості характеристик, залежностей у діяльності бібліотек, бібліотечних мереж та систем, зростання документно-інформаційних потоків, входження бібліотек до ринку документально-інформаційних послуг вимагає більш досконалих кількісних підрахунків та достовірних оцінок.

У зв'язку з цим математизація стала невід'ємним процесом розвитку бібліотечної науки.

Технологія соціального проектування («соціальної інженерії») спрямована на вирішення цілої низки проблем розвитку найрізноманітніших соціальних систем.

Проектування соціальних об'єктів здійснюється з урахуванням замовлень, закономірностей і тенденцій функціонування і розвитку соціальних систем, існуючих об'єктивних умов і суб'єктивних факторів, з застосуванням сучасних методів і засобів.

Соціальне проектування є одним з найважливіших видів інноваційної діяльності і спрямоване на максимально повне використання можливостей як окремої суспільної підсистеми , так і суспільства в цілому. Воно допоможе нам знайти більш оптимальні шляхи вирішення складних завдань, дати цілісне, системне бачення майбутнього стану різних соціальних утворень, які їх складають, а також суспільства в цілому.

Необхідність залучення інструментарію інших наук, в такому випадку, загальної теорії менеджменту, теорії соціальних систем, системи техніки, обумовлені новим рівнем різних видів сучасної соціальної практики.

До останніх у повній мірі відноситься інститут освіти і бібліотечний соціальний інститут.

Дані, які були отримані в результаті їх вивчення шляхом факторного аналізу, підтверджують наявність великої кількості залежностей, які мають бути враховані у процесі вирішення проблем їх удосконалення, розвитку, підтверджують збільшення складності цих об'єктів як з точки зору структури, функцій, так і змісту діяльності в цих сферах.

Застосування традиційних статистичних методів у пошуку шляхів їх подальшого розвитку вже не дадуть очікуваних результатів. Розвиток цих об'єктів до рівня соціальних інститутів і функціонування їх на цьому рівні потребує використання відповідних пізнавальних засобів.

Теоретичні, методологічні і методичні проблеми соціального проектування давно розроблюються спеціалістами різних країн, у наявності існує велика кількість різних рекомендацій.

Соціальну проектну діяльність досліджували вчені М. Антов, Г. Антонюк, В. Афанасьєв, Л. Коган, Н. Лапін, Ж. Тошенко, С. Фролов.

В пошуках оптимальних структур, форм, змісту і етапів створення системи підготовки бібліотечних кадрів в Україні методика соціального проектування може стати елементом управлінської практики.

До нашого часу склалися основні аспекти теорії соціального проектування «як комплексу цілеспрямованих, організованих, науково-обґрунтованих соціальних дій, спрямованих на створення, функціонування і розвиток об'єктів, явищ, процесів, різних видів діяльності з метою отримання бажаного результату».

Об'єктом соціального проектування є системи, процеси, явища, організації соціальних зв'язків тощо. Насамперед, це елемент підсистеми або системи матеріального і духовного виробництва, які піддаються організаційному впливові.

Основними об'єктами соціального проектування є соціальні системи.

Об'єкти соціального проектування можна розглядати, як кібернетичну систему. У цьому випадку визначальними категоріями стають інформація, банк даних, вхід, вихід.

Відзначимо, що ці категорії у різному ступені глибини розроблювалися відносно системи бібліотечної освіти, зокрема, щодо підсистеми підвищення кваліфікації бібліотечних працівників.

Метою соціального проектування є забезпечення умов їх виникнення, розвитку і функціонування в інтересах суспільства нових об'єктів або реконструкції старих.

Функціональним аспектом соціального проектування стає організована, орієнтована діяльність соціального механізму проектування, спрямована на виконання соціального замовлення є досягнення мети, створення концептуальної моделі, конструкта і проекту.

Завдання соціальної системи майбутніх перетворень і нових характеристик об'єкта проектування. Ці завдання формуються на ґрунті досконалого вивчення стану системи, її головних складових, норм, цілей, вирішення протиріч.

Можливість застосування проектно-конструкторського підходу до соціальних об'єктів обумовлена, як онтологічним засадами (тобто наявністю визначених загальних закономірностей, притаманних усім системам, які проектуються, технічним, біологічним, соціальним), так і гносеологічним (тобто наявністю в проектуванні методів і процедур, абстрагованих від конкретного змісту об'єктів проектування).

Можна визначити основні умови перетворюючої діяльності:

1) наявність поряд з найбільш можливою тенденцією менш вірогідних, але реально можливих тенденцій розвитку об'єктів;

2) наявність запасу внутрішніх соціальних ресурсів, який може бути мобілізований з метою вирішення конкретного соціального завдання.

Важливою характеристикою проектування бібліотечної освіти виступають умови функціонування, весь комплекс соціокультурних умов на час проведення розробки.

Це умови: соціально-історичні, соціально-економічні, культурні, політичні, демократичні, науково-технічні, мовні та інші, що складають проектний фон, тобто сукупність зовнішніх по відношенню до умов системи професійної бібліотечної освіти, які впливають на її функціонування і розвиток.

На ґрунті цих умов визначаються такі конструкти проектування системи бібліотечної освіти, як соціальне замовлення, цілі, норми.

До чіткого формулювання останніх і доведення їх, насамперед, до членів професійної громадськості, очікувати будь-яких дійових заходів навряд чи реально.

Отже, варто розглядати процес проектування бібліотечної освіти як процес переходу від існуючого до можливого стану.

Прогнозуюче соціальне проектування - створення прообразів накресленого або можливого майбутнього стану досліджуваних об'єктів. Цей метод заснований на проблемно-цільовій орієнтації вирішення соціально-організаційних завдань.

Він створює основу, напрямку культурних інновацій. Технологія соціального проектування припускає реалізацію послідовної низки процедур, які починаються з визначення мети і завершуються виконанням завдань, породжених цією метою.

Методи аналізу документів. Бібліометричні та інформетричні методи. Термінологічний аналіз дозволяє: розглянути бібліотечну термінологію в еволюційному аспекті; виявити взаємозв'язок і взаємозалежність термінів у процесі їх становлення і розвитку; здійснити порівняльне вивчення терміносистем на різних мовах; уточнити позицію термінів у терміносистемі; виявити тенденції термінотворення і терміновикористання.

Аналіз термінів здійснюється за схемою: загальнонаукові, міжнаукові, конкретнонаукові.

Етапи аналізу термінів:

1) цільове вивчення термінів, що складають тематичну групу, до якої виявляє інтерес дослідник; виділення базового терміну і відповідного йому поняття;

2) етимологічний аналіз - тобто визначення походження слова, яке набуло значення терміну;

3) вивчення процесу формування, розвитку поняття всередині науки;

4) уточнення термінологічних груп.

Сформувалися 2 групи методів вивчення документів:

1) традиційні та формалізовані;

2) загальні (розуміння, інтуїція, осмислення) та спеціальні (джерелознавчі, психологічні).

Контент-аналіз - виділення деяких смислових одиниць (одиниці спостереження) і наступна їх квантифікація (вимір якісних ознак), тобто підрахунок частоти використання цих одиниць. Контент-аналіз дозволяє забезпечити досліднику сходження від тексту до позатекстової реальності, тобто до соціальної дійсності.

Одиниці спостереження повинні відбивати у своїй сукупності смисловий зміст предметів, які досліджуються, тему або питання. Їх виявляють шляхом аналізу основної літератури з теми, використовуючи термінологічні довідники, словники, рубрики класифікацій.

Термін «бібліометрія» вперше був зафіксований у 1969 році. Головне завдання бібліометрії полягає у виявленні закономірностей розвитку документальних потоків у кількісних та якісних показниках.

Бібліометрія використовує такі методи дослідження як аналіз цитування (метод статистичного аналізу бібліографічних посилань); аналіз реферативних журналів; аналіз кількісних характеристик первинних документів, кількісний аналіз публікацій окремих авторів і їх цитування; кількісний аналіз публікацій вчених різних країн світу, а також окремих наукових колективів, теоретичні питання, зокрема, дослідження закономірностей росту, старіння та рангового поділу наукових документів; контент-аналіз наукових документів.

Термін «інформетрія» з'явився на 10 років пізніше за термін «бібліометрія».

Американська асоціація з інформатики та бібліотечної справи вперше зафіксувала появу цього терміну у 1979 році в публікаціях німецьких авторів.

У 1980 р. в МФД був створений комітет під назвою «Informetry». Під інформетрією у широкому значенні цього слова розуміється використання різноманітного математичного апарату для аналізу з метою виявлення закономірностей, формулювання законів інформаційної діяльності і наукової інформації, а також для прийняття рішень в інформаційній практиці. Інформетрія править йому за теоретично-емпіричну базу для 3-х важливих напрямів інформаційної діяльності:

1) автоматизація інформаційних процесів;

2) управління і оцінка інформаційних систем різних типів (разом з вивченням інформаційних потоків);

3) дослідження інформаційних потоків;

4) математично-лінгвістична обробка текстів (лінгвістичні процесори) у зв'язку з автоматизованим інформаційним пошуком.

Саме обмеження бібліометрії тільки вивченням друкованих видань та бібліотек призвело до виникнення інформетрії.

Інформетрія посідає проміжне місце між бібліометрією і наукометрією. Останній термін був введений В.В. Налимовим і З.М. Мульченко у 1969 році. На практиці співвідношення між цими методами визначається шляхом розгляду об'єктів, засобів і джерел. Коли об'єктам дають оцінку - це бібліометрія з використанням бібліографії.

Статистичне вивчення інформаційних потоків, повноти і точності автоматизованих інформаційно-пошукових систем - за одиницями виміру інформації в бітах, обсягом тезаурусу, можливостям досліджуваної ІПС (асоціативність, структурованість, модальність тощо) - це інформетрія. Нерозробленість самої теорії інформації - інформатики обмежують поки що наші уявлення про інформетрію та її інструментарій.

У структурі когнітивної побудови дисциплін виявляються:

а) наукові факти;

б) теоретичні уявлення;

в) методи дослідження.

Виявити і охарактеризувати когнітивну структуру можна шляхом аналізу документального потоку і публікацій, причому не змістовного, а формального:

1) тема, галузь;

2) кількість публікацій;

3) вид, жанр документа;

4) мова;

5) автор, колектив;

6) рік видання;

7) бібліографічні посилання, які є необхідною умовою для включення і результатів праці в наукове звання;

8) джерела;

9) видавництва;

10) социтування, самоцитування.

Якісно-змістовний аналіз даних бібліометрії вже є інформетрія і когнітометрія.



Лекція 6. Класифікація і типологізація бібліотек

Бібліотека як соціальний феномен

З початку XX ст. бібліотека перетворюється з суто документально-комунікативної у багаторівневу комунікативну систему, у якої традиційна документально-комунікативна функція виглядає як згасаюча діяльність. Бібліотека включається у систему функціональних зв'язків в системі соціальних комунікацій.

Як складова бібліотечної сфери бібліотека у найбільш розвинутій формі втілила у собі все розмаїття комунікативної культури сучасного суспільства. Вивчення проблеми соціальних функцій допомагає формуванню розуміння бібліотеки як соціальної організації. Це одна з ключових проблем бібліотекознавства.

В соціологічному розумінні функція - це призначення будь якої соціальної організації в суспільній системі в цілому. У визначенні функцій принципове значення мають питання, що виконує бібліотека для суспільства, які обов'язки покладає на неї суспільство, які завдання бібліотека допомагає вирішувати суспільству, тобто завжди соціальні функції формуються під впливом потреб суспільства. В розподілі суспільної організації кожний її елемент виникав як відповідь на ту чи іншу потребу і з моменту своєї появи виконував певні соціальні функції (наприклад, охорони здоров'я, освіти, регулювання суспільних відносин, виробництва необхідних продуктів та послуг, збереження знань тощо).

В бібліотекознавстві існує багато поглядів на соціальні функції бібліотеки. Але всі вони ґрунтуються, перш за все, на самій назві - «бібліотека», яка походить від древньогрецького слова - вйвлйпиЮкз (гр. вйвлЯщн - книга, иЮкз - сховище), тобто книгосховище.

Функція зберігання книг, більш широке - документів, доповнювалася функціями, які були притаманні книзі, документу, літературі: ідеологічна, культурно-просвітницька, гедоністична, рекреаційна. Багато є прихильників культурної функції і в останні десятиріччя - інформаційної. Найбільш чітко соціальні функції бібліотеки визначаються через документальну, інформаційну та когнітивну комунікативні функції.

Документальна функція перша з суттєвих функцій бібліотек, яка отримала інституційне оформлення. Призначенням її є формування документальної пам'яті людства на різних матеріальних носіях, від рукописів до машиночитаних баз даних (надалі МБД). Реалізуючи цю функцію бібліотеки складають розгалужену і доступну для кожної людини систему фондів.

Інформаційна функція - друга суттєва доцільна функція бібліотеки. Вона в певній формі завжди була притаманна діяльності бібліотеки, але її розгортання почалося в XX ст., коли виникла потреба в переробці значної кількості документів і подання їх змісту в більш зручних і оперативних формах. В 50-70-х роках ХХ ст. вона набула найбільшої реалізації в науково-технічних бібліотеках, які забезпечували розвиток науково-технічного прогресу у сферах науки і виробництва. Когнітивна функція, теж генетично властива діяльності в бібліотеці, проявлялася у різних формах праці, таких як: каталогізація, бібліотечно-бібліографічні класифікації, відбір документів з метою залучення до бібліотеки. З розвитком комунікативних відносин в суспільстві зростали інформаційні потоки. Реакцією на це було виникнення інформаційних систем локального, державного, глобального рівня.

Когнітивна функція в предметно-технологічній формі отримала розвиток в 80-ті роки ХХ ст. з появою штучного інтелекту та експертних систем. Ця функція повно розкривається, перш за все, в науково-технічних спеціальних бібліотеках.

Через суттєві функції бібліотеки реалізується соціальне призначення бібліотеки як соціально-комунікативної структури. Сучасна бібліотечна організація не обмежується тільки документно-комунікативною діяльністю, а усмоктує в себе всю різноманітність комунікативних відносин суспільства. Розвиток бібліотеки як соціального феномену пов'язаний з розкриттям усіх комунікативних функцій. Бібліотека, виходячи з її соціально-комунікативної природи, визначається як соціально-комунікативна структура, що забезпечую доступ до документів, інформації та знань.

В системі соціальних комунікацій бібліотека вирізняється організаційними формами діяльності, які забезпечують виконання її суттєвих функцій і соціальних ролей.

До соціальних ролей бібліотеки слід віднести - культурну, освітню, ідеологічну, виховання інформаційної культури, просвітницьку і так далі.

Культурна роль бібліотеки зосереджена на забезпеченні розповсюдження цінностей вітчизняної і світової культури, соціокультурних зразків поведінки. Вони не завжди виконували цю роль і займали різне місце в соціокультурній структурі цивілізації. Культурна місія бібліотек набуває все більшого значення в період інституалізації їхньої діяльності.

Освітня роль - це сукупність видів діяльності бібліотек, яка спрямована на забезпечення освіти, самоосвіти, виховання і самовиховання. Найбільш властива ця функція; навчальним бібліотекам. Але в наш час вона стає притаманною також іншим бібліотекам, які стають базами безперервної освіти.

Виховна роль бібліотек пов'язана зі створенням умов всебічного, гармонійного розвитку, соціалізації людини, пропагандою загальнолюдських цінностей.

В діяльності бібліотечної сфери системність проявляється на різних рівнях організації: на рівні бібліотеки, бібліотечних мереж, систем бібліотечного соціального інституту (як суспільної підсистеми).

Саму бібліотеку можна розглядати як складну систему, що характеризується сукупністю багатосторонніх, постійних зв'язків і відношень між її складовими частинами. Структура бібліотеки складається з елементів, які первинно обумовили її соціальну ідентифікацію та соціально-функціональну особливість. Такими структурними елементами стали: документ (книга, публікація), читач (споживач), бібліотекар, матеріально-технічна база. Бібліотека може функціонувати тільки за умов наявності всіх, без винятку, елементів. Динамічність системи «бібліотека» проявляється у тому, що всі її елементи змінюються відповідно до соціокультурних умов, суттєвих функцій, взаємозв'язків як між внутрішніми елементами, так і з зовнішнім середовищем.

Змінюється як склад, так і визначення елементів, що відбивається на понятійному рівні. Так, елемент «документ» пройшов трансформацію від простого упорядкування знаків до машиночитаних баз даних (надалі БД); «читач» - до споживача і так далі.

Функціональна структура розвивається відповідно до змін у функціонуванні бібліотеки як соціальної установи і елемента соціально-комунікативної системи суспільства (надалі СКС). Функціонування розуміється як діяльність бібліотеки з метою виконання її функцій в суспільстві і СКС. В процесі функціонування всі елементи характеризуються системоутворюючими зв'язками. До основних елементів відносять: зовнішнє середовище та зворотний зв'язок; діяльність бібліотеки, яка складається в процесуальному аспекті з мети, засобів, предмету діяльності, об'єкта, результату (бібліотечної продукції та послуг), в організаційному - з основної, допоміжної та управлінської діяльності (організаційної структури, яка виступає формою організації діяльності). Кожний елемент виконує свою роль у функціонуванні бібліотеки, в сукупності і взаємозв'язках забезпечує системний ефект діяльності бібліотеки по забезпеченню доступу до документів, інформації та знань.

Функціонування бібліотеки задається зовнішнім середовищем через суспільні підсистеми (наука, освіта), виробництво, право, культура тощо) та інформаційні потреби, які формуються у суспільстві та у кожної конкретної людини в процесі її життєдіяльності. Зовнішнє середовище постійно впливає на бібліотеку через потреби і вимоги відповідно до рівня свого розвитку Під цим впливом бібліотека знаходить засоби більш ефективного застосування своїх ресурсів для забезпечення потреб, що мають тенденцію до зростання ускладнення, взаємопроникнення. Таким чином, об'єктами діяльності бібліотеки є: споживачі, виробничі, пошукові, освітні, суспільно-управлінські та інші установи і заклади, які складають соціальні комунікації - органи НТІ, масмедійні заклади, книговидавничі підприємства. Задовольнити всі потреби, які виникають за запитами або у режимі інформаційного забезпечення бібліотеки можуть тільки як в організованій взаємодії з іншими соціально-комунікативними структурами - архівами, музеями, засобами масових комунікацій, інформаційними центрами, книготорговельними структурами. Зворотний зв'язок з об'єктами обслуговування є необхідною умовою адаптації бібліотеки до зовнішнього середовища і саморозвитку бібліотеки.

Функціонування бібліотеки перетворюється в єдиний процес, що складається з основної, допоміжної та управлінської діяльності. Основна діяльність пов'язана з виробництвом послуг та продукції бібліотеки, які можуть бути результатом процесів зберігання, переробки, розповсюдження документів, інформації та знань. В технічному плані вони можуть здійснюватися паралельно, перехрещуються тільки на деяких етапах (збирання, розповсюдження тощо). За допомогою новітніх інформаційних технологій відбувається інтеграція документальних, інформаційних та комунікативних рівнів діяльності у бібліотеці.

Організація діяльності в бібліотеці відбувається на робочих місцях функціональних ділянках, що забезпечують її функціонування як соціально-комунікативної структури: комплектування фонду, обробка документів та інформації, збереження, обслуговування, бібліографічного забезпечення, управління. В нових соціально-економічних умовах функціонування бібліотеки виникають нові підрозділи, мета яких забезпечення автоматизації бібліотеки, маркетингу.

Організаційна структура бібліотеки найменш динамічна частина. Протиріччя організаційної структури і змісту процесів діяльності в бібліотеці приводять до явищ, які несуть елементи дезорганізації, до зменшення ефективності її діяльності. В наш час з'являються пропозиції щодо утворення гнучких бібліотечних структур на базі інформаційної технології, матричних структур, орієнтованих на виконання бібліотечних програм.

Підсистема управління є одним з найважливіших елементів бібліотеки. Вона відповідає за функціонування та розвиток, організацію діяльності і праці в бібліотеці.

Технологія в бібліотеці є елементом організації, що забезпечує реалізацію функцій і розвиток структури бібліотеки. Сучасні функції бібліотеки зумовлюють орієнтири на конкретні завдання та результати діяльності (продукти та послуги) і викликають необхідність в застосуванні технологізації в діяльності бібліотек, що в умовах активного використання новітніх інформаційних технологій стає найбільш пріоритетною вимогою.

На підставі сучасних підходів до визначення бібліотечної технології склалося уявлення про основні її підсистеми: ресурсонакопичення, ресурсозберігання і ресурсовикористання. Функціонування бібліотеки реалізується технологічними підсистемами ресурсонакопичення і ресурсозберігання. За допомогою технологічних циклів комплектування фондів, бібліотечної обробки документів, збереження документів, організації та ведення каталогів, документного та інформаційного забезпечення реалізуються соціальні функції бібліотеки.

Названі цикли збігаються з основними напрямами діяльності бібліотеки.



Системна організація діяльності бібліотек

Системність притаманна будь-якому соціальному явищу, зокрема, бібліотечній сфері діяльності. Вона характеризується структурованістю, цілеспрямованістю, взаємозв'язками, функціональною диференціацією, цілісністю, динамічністю. Відповідно до розвитку суспільних відносин посилюється системність, як об'єктивний фактор соціального існування. Вона задається зовнішніми факторами і факторами саморозвитку.

Бібліотечна організація, не зважаючи на схожість функціонально-діяльнісних рис, має безліч специфічних рис, що обумовлюють необхідність типологізації (тобто розподіл сукупності бібліотек, яка вивчається, на групи). Це дозволяє знаходити засоби їх ідентифікації. «Тип» та «вид» виступають як основні одиниці типології бібліотеки, що згруповані за основною типологічною ознакою, складають тип, а створені в процесі подальшої деталізації - види та підвиди бібліотек.

Бібліотеки можуть поділятися: за цільовим призначенням, контингентом споживачів, тематичним, видовими складом фондів, за його обсягом, за належністю до суспільної підсистеми, місцем і роллю у бібліотечній системі, юридичною самостійністю тощо.

«Типи» і «види» бібліотек - рухомі категорії, становлять, в деякій мірі, абстрактні утворення, і мають властивість змінюватися.

Найбільш популярним є класифікаційний ряд - національні, публічні, навчальні, академічні, спеціальні бібліотеки. З точки зору соціального призначення його можна звести до двох типів бібліотек - універсальні та спеціальні. Подальше видове групування відбувається за функціональним призначенням й визначається трьома групами факторів: формальними, змістовими, системними.

За формальними ознаками бібліотеки поділяються на: державні (регіональні, міністерств і відомств); муніципальні (міські, районні, сільські; наукових, освітніх, спеціальних навчальних закладів; підприємств, установ; громадських об'єднань; приватні).

Змістовні ознаки визначають функції бібліотеки, спрямовані на задоволення інформаційних потреб конкретного напряму, конкретної групи споживачів, конкретними фондами.

Системні ознаки визначають видову характеристику бібліотек з точки зору її місця та ролі у системі бібліотек: центральні, галузеві, територіальні бібліотеки, депозитарії, опорні, головні, низові, філії, бібліотечні пункти.

Відповідно до статусу в системі управління бібліотечною сферою: державна, національна бібліотека; в області - обласна; в районі - центральна районна; в місті - центральна міська бібліотека; в галузі - центральна галузева бібліотека.

З сукупності різних бібліотек за типо-видовими ознаками складаються бібліотечні мережі: державні, галузеві.

Вся сукупність існуючих у державі бібліотек створює бібліотечну систему, яка є частиною бібліотечного соціального інституту, що поєднується загальними цілями, завданнями, розподілом функцій, загальними бібліотечними ресурсами, науковими дослідженнями, окремою інформаційною інфраструктурою.

Принципами організації і функціонування бібліотечної системи є: загальнодоступність, пріоритет читацьких потреб і потреб в інформації, сполучення централізації й децентралізації, координація й кооперація бібліотек, державно-громадський характер, інтеграція за функціонально-діяльнісним рівнем.

Взаємодія бібліотек, як сукупність певних зв'язків, відносин, співробітництва бібліотек з метою повного задоволення потреб суспільства і особистостей. Взаємозв'язок бібліотек здійснюється у різних напрямах діяльності бібліотек і на різних рівнях їх організації.

За масштабами бібліотечні зв'язки бувають галузеві і міжгалузеві.

Вищим рівнем взаємозв'язків в бібліотечній системі є інтеграція як фактор рівномірності, сталості, створення умов найбільш повного та ефективного застосування бібліотечних ресурсів.

Бібліотечна галузь - це сфера соціально-комунікативної діяльності, яка спрямована на забезпечення суспільних потреб в документах, інформації, знаннях. Бібліотечна галузь входить до інформаційного сектору економіки, бо містить інтелектуально-інформаційні ресурси, що визначають в наш час подальший науково-технічний, соціальний розвиток суспільства. Інформаційні ресурси бібліотечної галузі характеризуються: забезпеченістю типо-видовим розмаїттям бібліотечних установ, їх функціонуванням як системної єдності; забезпеченістю документально-інформаційними фондами; забезпеченістю кадрами і матеріально-технічною базою. Розвиток ресурсів бібліотек обумовлює рівень і відповідність виконання бібліотеками свого суспільного призначення.

Організація і функціонування бібліотечної групи супроводжується спеціалізацією бібліотек. Вона передбачає розмежування, розподіл сфер діяльності у формуванні і застосуванні відповідних видів бібліотечних ресурсів і задоволенні відповідних інформаційних потреб. Можна назвати спеціалізацію бібліотечних мереж, окремих бібліотек та внутрішню бібліотечну спеціалізацію.

Характерною рисою організації, функціонування та управління бібліотечною галуззю є централізація. Централізація передбачає жорстку субординацію, ієрархію структур, завдань, розподіл ресурсів, які задаються вищими бібліотечними структурами нижчим. Превалювання централізації над саморозвитком бібліотек і мереж може виступати фактором гальмування їх розвитку.

Централізація в повній мірі доповнюється децентралізацією, яка є результатом розвитку самоуправління у межах компетентності бібліотек. Вона дозволяє приймати оперативні рішення в умовах динамічних змін, підвищує гнучкість, рівень адаптації бібліотечної системи.

Формування і використання бібліотечних ресурсів будується на усвідомленні доцільності узгодження дій. Посилення координації і кооперації в бібліотечній галузі обумовлені переорієнтацією цілей діяльності бібліотек із збереження документів на забезпечення доступу до інформації і знань в будь-якій їх формі, що є умовою підвищення системних властивостей бібліотечної підсистеми.

Діяльність і праця в бібліотеці. В наш час у бібліотеках відбуваються структурно-організаційні, функціонально-рольові, технологічні зміни. Довгий час поняття «діяльність бібліотеки» ототожнювалася з працею бібліотекаря. Але зараз ці поняття не однозначні і за змістом, і за обсягом, бо діяльність в бібліотеці поняття значно ширше і не обмежується лише «працею бібліотекаря». Воно охоплює всю різноманітність соціально-комунікативної діяльності від документальної до інформаційної та когнітивної. Крім того, воно включає нові напрями діяльності, яким в сучасних умовах притаманна диференціації праці. Мова йде про управлінську діяльність, підприємницьку, інженерно-технологічну діяльність в структурі діяльності бібліотек.

Внутрішня структура діяльності в бібліотеці складається з об'єктивного розподілу працівників, в основі якого лежить принцип раціональності і який забезпечує виконання соціальних функцій та ролі бібліотеки. Розподіл суб'єктів праці закріплюється в нормативно-інструктивній документації, штатно-посадовими інструкціями, регулюється галузевими і внутрішньо-організаційними наказами та розпорядженнями, закріплюється законодавчими актами, правилами бібліотечних установ.

Важливе місце в розподілі праці займають етичні норми взаємовідносин бібліотечних фахівців.

Діяльність в бібліотечній сфері базується на групі опредмечених культурних процедур і формах організації. Соціально-культурний, контекстуальний характер діяльності проявляється в тому, що ідеали, норми в бібліотечному знанні задаються відношеннями технічних, соціальних і природничих наук.

Ці ідеали і норми оформлюються у вигляді «картин світу». «Картини світу» забезпечують узгодженість різних культурних сфер і форм діяльності на рівні світогляду загальних норм соціального буття.

Соціокультурні ознаки бібліотечної діяльності виникають у вигляді зразків бібліотеки та фіксуються не тільки членами професійної спілки, а і масовою свідомістю.

«Зразок бібліотеки» - це найбільш узагальнена уява про ролі бібліотек в життєдіяльності людей, про завдання бібліотек, основні засоби впливу бібліотек на людину.

З історії бібліотечної діяльності знаходимо такі зразки бібліотек:

1) антична культура - храм для души, для вільних людей;

2) середні віка - місце для знайомства з книгою, зміст якої є проявом божественного керування світом;

3) відродження - джерело науки, освіти;

4) нова історія - джерело освіти, просвіти та науки, суспільного прогресу.

При конструюванні зразку бібліотеки в наш час, ми натикаємось на суперечність: з одного боку - це книгосховище, а з іншого - це інформаційний центр та джерело загальнодоступних знань. Для інформаційного суспільства адекватним є зразок електронної бібліотеки.

Зміна зразків бібліотеки фіксує більше змін у розвитку бібліотек та залежності від соціокультурних умов цього розвитку.

Зразок бібліотеки можна перенести на бачення об'єкта бібліотекознавства.

Розвиток бібліотечного соціального інституту можна уявити у вигляді етапів його якісних змін:

1) 1 тис. до н.е. - сер. XIX ст. - осмислення бібліотечної діяльності (приблизно 9 століть);

2) сер. XIX ст. - сер. XX ст. - формування бібліотечного соціального інституту;

3) сер. XX ст. - 80-х рр. ХХ ст. - в бібліотечній сфері спостерігається інтеграція в бібліотечного соціального інституту та соціально-комунікативної системи;

4) 90-ті рр. до сьогодні - сучасний етап трансформацій бібліотек із традиційної форми у електронну.

Підґрунтям розмежування етапів є: зміст бібліотечної діяльності; взаємодія елементів БСІ; взаємодія бібліотек зі своїм оточенням.

Під соціальним інститутом в загальному вигляді розуміється засіб та результат цілеспрямованої діяльності людей в суспільних відносинах.

Бібліотечна діяльність є однією з форм соціо-комунікативної діяльності, яка одержала відносну самостійність та стала соціальною інституцією внаслідок суспільного поділу праці, розвитку виробничих сил та виробничих відносин.

Діяльність в бібліотеці і діяльність бібліотекаря не співпадають ні за об'ємом, ні за змістом.

Головними суперечностями, які вирішуються в процесі діяльності бібліотекаря, є суперечності між запитом та можливостями фонду бібліотеки (бібліотек), між запитом та характером літератури, між запитом та предметним змістом літератури тощо.

Бібліотекар - це посередник у системі «документ-користувач». Сутність його діяльності полягає у збереженні та поширенні документованого людського знання. Новий рівень розвитку діяльності в бібліотеці в плані виконання її суттєвих (соціальних) функцій потребує розширити вирішення суперечностей у відношеннях «інформація-користувач», «знання-користувач».

Зростання потреб суспільства, накопичення документально зафіксованої інформації, необхідність її переробки та включення у систему соціальних комунікацій потребують нових форм документно-інформаційної діяльності. У процесі ускладнення бібліотечної діяльності до неї були включені економіка, освіта, планування, організація, які пов'язані, але не тотожні власне діяльності бібліотекаря.

Інституалізація бібліотечної сфери призвела до поглиблення поділу праці та багатопрофесійності колективів бібліотек. Багатофаховість поглиблювалась у процесі розвитку самої діяльності у мажах бібліотеки, але не просто власне діяльності бібліотекаря. Бібліотекар залишився посередником, що забезпечує доступ до документальних ресурсів.

Для виконання своєї соціальної функції та соціальних ролей сучасна бібліотечна діяльність потребує кооперації працівників. Діяльність бібліотекаря вміщена у діяльність колективу. Відокремлення власне бібліотекарів від розмаїття працівників - інформаційних, наукових, інженерних тощо - є найважливішою проблемою консолідації професії на нових підвалинах.

В організації праці бібліотекарів основою є її поділ, тобто чітке і планомірне розподілення обов'язків між співробітниками, відділами і секторами бібліотеки, а також між окремими виконавцями в підрозділах.

Один з параметрів цих дій є місце бібліотекаря в офіційній структурі колективу: директор, завідуючій відділом, сектором, головний бібліотекар, старший бібліотекар, бібліотекар. Структура спеціалізацій бібліотекарів визначається типом і видом бібліотеки, її завданнями, функцією бібліотекаря в бібліотечному процесі; характером і змістом документів, особливостями читацького контингенту.

Управлінська діяльність теж відокремлюється від суто діяльності бібліотекаря. Ця праця в бібліотеці потребує спеціальних знань і навичок прийняття управлінських рішень, знань з економіки і фінансів, маркетингу, трудового та господарського права тощо. В структурі управлінських працівників бібліотеки, які ще не отримали професійно-кваліфікаційного статусу в структурі кадрів бібліотек, вже теж відбувається диференціація. За винятком бібліоменеджерів, вже окреслилась потреба в кадрових менеджерах бібліотек і менеджерах технологічного розвитку бібліотек.

Вивчення діяльності і праці в сучасній бібліотеці потребує ретельного професіографичного опису. Професіограма містить структуру, зміст робіт, які виконує фахівець, чи робітник бібліотеки, зв'язки в процесі праці, методи і засоби, вимоги до змісту, структури, обсягу і рівня професійних знань, вмінь та навичок, які необхідні для виконання обов'язків.

Бібліотечна професіологія і підготовка кадрів для бібліотек. Професія бібліотекаря існує у первинному вигляді більше одного тисячоліття, але склалася як окреме спеціально-професійне явище лише в ХVІІ-ХVІІІ століттях. Роком усвідомлення існування професії бібліотекаря вважається 1876 р. - коли було створено перше у світі професійне об'єднання бібліотекарів - Американська бібліотечна асоціація.

В структурі бібліотечного знання склалася дисципліна, яка вивчає професію бібліотекаря і бібліотечного спеціаліста загалом - бібліотечна професіологія. Її поява відноситься до початку 90-х років ХХ століття. На цей час тільки бібліотекаря не забезпечувало виконання бібліотекою всієї повноти суттєвих функцій, коли фактично відбулася диференціація спеціалістів, що працювали у бібліотеці.

Бібліотечна освіта в Україні почалася лише у 1925 році у Харкові.

Передумови наукового дослідження бібліотечної професії, розробка форм, методів, змісту підготовки бібліотечних фахівців створюються лише до початку 60-х років ХХ ст.

Предметом комплексних спеціальних досліджень бібліотечна професія стає в середині 70- х років ХХ століття. Основними аспектами досліджень стають соціально-психологічні особливості діяльності бібліотечних фахівців, склад та динаміка кадрових ресурсів бібліотек, питання удосконалення системи підготовки і підвищення кваліфікації бібліотекарів. В 80-90-ті роки ХХ ст. актуальними стають статус і престиж бібліотечної професії, диференціація бібліотечної праці, кадрові ресурси, професійна міграція і мобільність кадрів, професійно-кваліфікаційна структура кадрів бібліотек.

Професіологія вивчає роль і місце бібліотечної професії, закономірності історичного розвитку праці, прогнозування змін, зразків бібліотечної праці, професіографічні аспекти праці в бібліотеці, удосконалення системи освіти, кар'єри бібліотечних фахівців, професіональні об'єднання і асоціації, професійне самоусвідомлення бібліотекарів.

Зміни, які відбулися в бібліотеці, бібліотечній системі в цілому, поява загальних особливостей у діяльності в соціально-комунікативній сфері впливають на зразок бібліотекаря як одиничного фахівця.

Складність, багаторівневість, багатофункціональність діяльності в сучасній бібліотеці під впливом освоєння новітніх інформаційних технологій обумовили процеси диференціації та інтеграції праці бібліотечних спеціалістів.

Діяльність бібліотеки забезпечується крім бібліотекаря, бібліоменеджерами, інформаційними спеціалістами, зокрема, інформаційними менеджерами, технологами інформаційних систем, програмістами тощо. Тобто виконати свої суспільні завдання бібліотека спроможна лише за умови колективних зусиль різних спеціалістів. Бібліотека стала багатопрофесійною організацією. В цих умовах виникає проблема відокремлення підготовки бібліотекарів від інших спеціалістів, визначення цілей, змісту, кваліфікації вимог в умовах розширення предметності бібліотечної праці і зміни засобів виробництва.

Завдання, зміст та функції бібліотекаря в структурі діяльності сучасної бібліотеки впливають на професіональну свідомість бібліотекарів. Метою професійної освіти стає формування нового професійного мислення. Це передбачає осмислення бібліотечної діяльності в протиріччях принципів бібліотечно-інформаційних та загалом соціально-комунікативних процесів, передбаченні та прогнозуванні професійної діяльності в бібліотечній сфері.

...