Основи бібліотечно-бібліографічних знань

Характерними рисами професійного мислення є аналітична креативність, яка проявляється в здібності бачити динаміку явищ бібліотечної сфери, виявляти причинно-наслідкові зв'язки їх розвитку, визначити варіанти рішень професійних ситуацій, здійснювати пошук ефективних засобів рішення творчих завдань.

Що стосується поділу праці в бібліотеці, то він відбувається не за типами організаційно-функціональних структур, а відповідно до предметно-змістовного аспекту діяльності. У цьому випадку розвиток простежується від документаліста - до інформаційного фахівця - когнітолога.

В документально-інформаційній сфері України, яка представлена бібліотеками, органами НТІ, референтними службами систем державного управління і управління наукою, і виробництвом, громадськими установами, книговидавничими і книготорговельними підприємствами, підприємствами зв'язку, музеями, архівами, комерційними службами, біржами в період інформатизації суспільства відбувається кристалізація професій - «документаліст», «інформатик».

Компонентно-параметричне описання професійної діяльності та її використання у процесі організації навчання бібліотекарів та інших спеціалістів для соціально-комунікативної сфери відкриває подальші можливості для розробки ментальних моделей навчання і переводу навчання на нові технології, зокрема, автоматизовані навчальні програми.

В сучасних умовах найбільш досконалою формою професійної діяльності є перетворювальна, інноваційна, творча діяльність спеціаліста.

Сучасні бібліотекарі мають бути підготовлені до здійснення діяльності, яка розвивається, в тих кластерах інфраструктури суспільства, які вони можуть займати як фахівці.

Різниця у підготовці спеціалістів документально-інформаціної сфери не повинна різнитися по змісту підготовки, яка закладає основи професійного світогляду.

З 2017 року в Україні впроваджується нова навчальна спеціальність 029

«Інформаційна, бібліотечна та архівна справа», що має сприяти більш комплексній підготовці фахівців бібліотекарів, документознавців та архівістів. Фахівець з інформаційної, бібліотечної та архівної справи заповнює відчутну прогалину у сфері документознавчо-інформаційних кадрів у інфраструктурі нашої держави, що відкриває один із резервів для подальшого вдосконалення і розвитку нових економічних відносин та поліпшення рівня управління виробництвом.

Такий фахівець у змозі розробити, впровадити та забезпечити функціонування єдиного в організації технологічного процесу документування й роботи з документною інформацією на основі використання сучасних автоматизованих технологій (складання, опрацювання й оформлення документів, реєстрація, облік руху, контроль виконання, довідково-інформаційна робота, зберігання тощо).

Нове спрямування у підготовці таких фахівців дозволить їм брати участь у постановці завдань проектування, експлуатації і вдосконалення новітніх інформаційних технологій, що будуються на застосуванні комп'ютерної техніки, проектуванні й актуалізації баз і банків даних.

Міжнародне бібліотечне співробітництво

Міжнародне співробітництво бібліотек має давні традиції. Починалося воно з міжбібліотечного обміну книжками і бібліографічною продукцією.

В наш час, в умовах формування всесвітнього інформаційного простому на ґрунті інформаційної технології, воно набуває все більшого значення. Співробітництво в галузі бібліотечної діяльності є неодмінною умовою подальшого розвитку країн на фоні поглиблення економічних, культурних, політичних, освітніх взаємовідносин.

Основним напрямами міжнародного співробітництва в бібліотечній сфері є обмін науковою, технічною, економічною інформацією і документами, партнерство в створенні і застосуванні міжнародних інформаційних систем, творчий обмін співробітниками і студентами.

Формою єдності та консолідації професійних кадрів є професійні асоціації в бібліотечно-інформаційній сфері.

Професійні об'єднання існують більше ста років. Зараз в світі зареєстровано 76 міжнародних, 511 національних бібліотечних, інформаційних та архівних діючих асоціацій. Виконуючи, перш за все, завдання професіоналізації бібліотечно-інформаційних фахівців, ці асоціації вирішують коло питань, пов'язаних з науковими дослідженнями в галузях соціально-комунікативної сфери, забезпечують умови для поліпшення бібліотечно-інформаційного обслуговування суспільства, видання професійної літератури, інформування громадськості про бібліотечну професію тощо.

За трактовкою В.С. Пашкової соціальна система асоціації складається з таких компонентів: людина (інтереси, здібності, цінності та очікування членів асоціації); процес (поведінка, установки та взаємодія на різних рівнях організації); структура (формальні механізми та системи асоціації, що спрямовують її діяльність на реалізацію цілей асоціацій та інтересів її членів); середовище (зовнішні умови функціонування асоціації).

Професійні асоціації - складова частина професії. Участь в них вимагає високого рівня підготовки фахівців.

Склались певні підходи до класифікації існуючих професійних об'єднань: за видами членства (бібліотечно-інформаційні установи; окремі представники професії; бібліотечно-інформаційні установи та окремі представники професії); за категоріями установ; за кваліфікацією осіб; за територіальним або географічно-політичним розподілом тощо.

Найбільш логічним підходом до класифікації вважається поділ професійних об'єднань за територіальним охопленням: всесвітні (міжнародні - IFLA, FID), континентальні, регіональні, національні (Українська бібліотечна асоціація, Американська бібліотечна асоціація) та місцеві.

Національні бібліотеки стали головним елементом механізму співробітництва бібліотек на міжнародному рівні. Вони представляють свою державу і очолюють участь своїх бібліотек в міжнародних бібліотечних організаціях, програмах.

Формою їх участі є безпосереднє входження до всесвітніх і регіональних мереж та систем, участь в банках бібліотечних та інформаційних організацій, пряма взаємодія з закордонними бібліотеками. Важливою є участь національних бібліотек в реалізації основних програм Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій і закладів (IFLA), праця по стандартизації в сфері бібліотечної справи в межах Міжнародної організації зі стандартизації (ISO), впровадження стандартів ISO в практику роботи бібліотек своїх країн. Для участі національних бібліотек в процесах міжнародного співробітництва бібліотек необхідний офіційно-державний рівень. В останні роки найбільш важливими аспектами для рішення на міжнародному рівні вважаються проблеми вибору національної (з урахуванням різних умов економічного стану держави, характеристик інформаційної індустрії, системи законодавства в області інтелектуальної власності тощо) і міжнародної інформаційної політики.

Найбільш плідно співробітництво бібліотек здійснюється під егідою ЮНЕСКО з метою допомогти окремим країнам в розробці та реалізації національної інформаційної політики.



Тенденції розвитку бібліотекознавства

Сучасна проблематика бібліотекознавства. Однією ж найважливіших проблем розвитку сучасної культурної сфери є подолання кризи, яка спостерігається у діяльності бібліотек. Вихід із кризи уявляється можливим за умови вироблення науково-обґрунтованої стратегії розвитку бібліотек та їх діяльності, подальшої розробки теоретичних підвалин. Враховуючи суто теоретичний характер теми, необхідно зупинитися на деяких вузлових моментах:

1) обумовленість виходу бібліотекознавства у більш широку соціально-інформаційну сферу;

2) характеристика головних напрямів у розвитку бібліотекознавства в сучасних умовах;

3) взаємозв'язки науки, освіти з практикою.

Рух бібліотекознавства по шляху теоретизації має сприяти формуванню нового професійного світогляду. Бібліотекознавство має стати перетворюючою силою в межах бібліотечної практики.

Очевидно, що вирішення фундаментальних і прикладних проблем бібліотекознавство не можливе тільки в його власних межах і потребує виходу в сферу методології і більш широку сферу інших дисциплін.

Бібліотечно-інформаційне середовище невід'ємне від людської діяльності, оскільки воно є хранителем, нагромаджувачем і передавачем пізнавально-інформаційних моделей, дій, культури в цілому як практично перетворюючої діяльності суспільства. Ця її сутнісна функція набуває в наш час першорядного значення і посилюється появою новітніх технологій фіксації інформації.

Конструктивний синтез у галузі соціальних комунікацій забезпечує інформаційний підхід, на базі якого відбувається формування соціально-комунікативного знання. Його завдання полягає в тому, щоб виявити зв'язок, будову і функціонування комунікативних структур у суспільстві. Бібліотекознавство в межах цього процесу, з урахуванням широкого соціокультурного контексту, повинно дати відповідь, якою має бути бібліотека в інформаційному суспільстві.

Побудова теорії бібліотечної діяльності може бути пов'язана з більш глибоким, розумінням поняття «бібліотека», як соціокультурного феномена і найважливішої теоретичної моделі, із уявленням інформації, з якою бібліотека має справу на протязі усього розвитку знання, здобутого людством. У зв'язку з цим уявляється необхідним використання гуманітарних знань. Бібліотека як соціальний інститут пройшла певний шлях свого розвитку з явно вираженими етапами, культурний контекст яких інтерпретував уявлення про неї, її функції та соціальну роль.

Ідея розвитку бібліотекознавства не обмежується лише підвищенням рівня його теоретизації. На сьогодні виникла нагальна потреба у підвищенні практичної ефективності вже набутих теоретичних розробок. Теорія має давати об'єктивну картину та реальні оцінки БСІ, що зробило б можливим розв'язання практичних питань, які виникають у процесі бібліотечно-інформаційного забезпечення населення, через формування інфраструктури суспільства. Зростання значення науки в цілому, прискорення НТП мають проявлятися, насамперед, у тому, щоб знання стало надбанням фахівців, а це вже завдання безперервної бібліотечної освіти.

Наукове пояснення функціонування бібліотечної діяльності повинно базуватися на системі уявлень про соціальні комунікації.

Середовище бібліотечної діяльності розширюється - з'являються нові форми, а за цими зовнішніми змінами формується принципово інший зміст, який зумовить реструктуризацію сфери бібліотечної діяльності як нової цілісності, ми повинні пам'ятати, що завдання теорії полягає не лише в констатації того чи іншого стану об'єкта, а й у розумінні моменту його розвитку, конкретних зрушень, тобто переходу від одного стану до іншого.

Численні зміни в сучасній бібліотечній діяльності дозволяють говорити про перехідний стан до нової бібліотеки.

Сучасне бібліотекознавство повинно мати проектно-конструктивний, програмуючий характер по відношенню до практичної діяльності.

Необхідно на новій теоретичній базі підходити до організації діяльності бібліотек в інфраструктурі суспільства, до організації і змісту бібліотечної освіти, до формування державної політики у цій сфері.

Перспективи переорієнтації бібліотечної діяльності в електронному середовищі: бібліотечна діяльність як складова інтелектуальної діяльності людства переживає останнім часом бурхливі зміни.

Розвиток новітніх технологій та спровокована ним зміна практично-діяльнісної парадигми гуманітарних наукових досліджень змушує фахівців бібліотечної галузі переглянути методичні, операційні та юридичні аспекти своєї діяльності.

Адже на перші ролі виходить принципово новий тип документу - електронна книга, що не тільки типом носія інформації, а й своїм плинним, динамічним, гіпертекстовим характером спонукає вдаватися до переосмислення змісту бібліотечної справи.

Основна відмінна риса сучасного інформаційного простору полягає в утворенні системи інформаційних комунікацій, що дозволяє отримати доступ до соціально значущої інформації в будь-якому місці в будь-який час. Дедалі збільшується кількість користувачів, що отримують віддалений доступ до бібліотечних продуктів - каталогів, баз даних, колекцій, окремих електронних ресурсів відкритого доступу.

Це вимагає істотної - насамперед, психологічної - переорієнтації бібліотечного співробітника на роботу з читачами, незалежно від їхнього фізичного розташування. Змінюється і характер запитів користувачів; маючи змогу самостійно працювати з величезними масивами текстів, ті шукають в бібліотечних співробітниках насамперед експертів з добору та компетентної класифікації матеріалів. Тож, зростає роль бібліотекаря як провідника, медіатора між повнотекстовим зібранням та кінцевим користувачем.

Варто зазначити, що повнофункціональний електронний каталог сучасної бібліотеки наповнюється і змінюється в кращий бік в міру більшого залучення користувача в процес взаємодії з каталогом та спільного використання контенту.

За умов неналежного фінансування зростає важливість співпраці сучасної бібліотеки з авторами та видавцями-власниками авторських прав на електронні ресурси. Шляхом отримання цифрових копій безпосередньо від розробників бібліотека заповнює лакуни, що виникають внаслідок неможливості передплачувати та купувати аналогові примірники видань.

Варто зазначити, що однією з істотних перешкод на шляху поповнення електронного

фонду стає відсутність прописаного у законодавстві чіткого визначення прав книгозбірень стосовно зберігання і надання можливості користуватися електронними версіями друкованих видань у наукових, освітянських і культурологічних цілях в онлайн-режимі. Законом про авторське право дозволяється сканування друкованих видань і репродукування в архівних цілях, проте можливість здійснення інших операцій обмежена. Тому наразі бібліотекам необхідно отримувати від авторів ліцензію на зберігання, необмежений перегляд, завантаження і друкування матеріалів, що знову ж таки залежить від наявності коштів.



Лекція 7. Стандартизація бібліотечно-бібліографічної справи

З проблемами типології книги тісно пов'язана проблема уніфікації і стандартизації книгознавчої і книговидавничої термінології, тобто проблема створення професійної мови книжкової справи, де б кожен термін мав чітке і однозначне тлумачення.

Стандарт у широкому розумінні тлумачиться як еталон, який береться для співставлення з ним інших подібних предметів, товарів чи послуг.

Стандартизація у видавничій справі - це створення і застосування державних, галузевих стандартів, стандартів та технічних умов підприємства.

Об'єктами стандартизації є терміни та визначення, технологічна документація, видавничо-поліграфічне оформлення видань, класифікація обкладинок і палітурок, обладнання, технологія, поліграфічні матеріали (друкарські фарби, папір, фототехнічні матеріли), технічні вимоги до якості напівфабрикатів і готової продукції, методи контролю та випробувань тощо.

З 23 лютого 1995 р. вступив у дію стандарт ДСТУ 3017-95 «Видання. Основні види: Терміни та визначення», розроблений фахівцями Книжкової палати України. В ньому були враховані, як попередній досвід розробки стандартів ГОСТ, так і рекомендації міжнародного стандарту ISO5127/2.

Розробка і прийняття даного стандарту мали велике значення. Перш за все тому, що це був перший український стандарт у цій справі і мав навести певний термінологічний лад у книговидавничій справі України, яка досить повільно переходила до ринкових відносин.

Почнемо з основного для стандарту поняття «видання», яке визначається як «документ, що пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам стандартів, іншим нормативним документам щодо видавничого оформлення і поліграфічного виконання».

Другим загальним поняттям у цьому стандарті є «видавнича продукція», яка визначається як «сукупність видань, призначених до випуску або випущених видавцем (видавцями)».

Тут є примітка, яка уточнює, що «видавцем є юридична особа, що здійснює видавничу діяльність, вступає у правові, майнові, виробничі відносини з суб'єктами інших сфер економіки і культури відповідно до чинного законодавства».

Варто коротко розглянути запропоновану стандартом класифікацію друкованих видань за основними напрямами.

На першому місці Держстандарт справедливо подає класифікацію друкованих видань за цільовим призначенням, бо вона відповідає на корінні питання видавничої діяльності: для чого (з якою метою) здійснено видання і на кого (на які верстви суспільства) воно розраховано.

Зазначимо, що цю класифікацію (під назвою «За соціальним призначенням») вперше запровадила Книжкова палата України в своєму «Літопису українського друку» (1924 р.), хоча її елементи зустрічалися ще у дореволюційних бібліографічних і статистичних публікаціях.

В подальшому вона перейшла в статистику друку, закріпившись лише в ній до теперішнього часу.

Раніше класифікація за цільовим призначенням використовувалася для неперіодичних видань (перш за все - книжкових).

Однак вже останній всесоюзний стандарт (1990 р.) розповсюдив його як на неперіодичні, так і на серіальні видання.

Саме такий діапазон дії цієї класифікації пропонує і ДСТУ 3017-95. В ній пропонується (обґрунтовується) 13 видів видань за цільовим призначенням.

А саме:

1) офіційне видання;

2) наукове видання;

3) науково-популярне видання;

4) науково-виробниче видання;

5) виробничо-практичне видання;

6) нормативне виробничо-практичне видання;

7) виробничо-практичне видання для аматорів;

8) навчальне видання;

9) громадсько-політичне видання;

10) довідкове видання;

11) видання для організації дозвілля;

12) рекламне видання;

13) літературно-художнє видання.

Стандарт дає визначення кожного з 13-ти видів видань за цільовим призначенням.

Далі в стандарті йде класифікація видів видань «за аналітико-синтетичним переробленням інформації», де подається визначення їх 5-ти різновидів: інформаційне, бібліографічне, реферативне, оглядове видання та дайджест.

Третя класифікація цього стандарту стосується видів видань «за інформаційними знаками», де подаються визначення текстових, нотних, картографічних та образотворчих видань.

Здавалося, все зрозуміло, якщо усвідомити, що в основу цієї класифікації покладена знакова природа інформації, тобто характер знаків, якими фіксується інформація в друкованих виданнях. То чому б так і не назвати цю класифікацію, а не «за інформаційними знаками»?

Наступна класифікація видів видань «за матеріальною конструкцією» пропонує визначення 10-ти їх різновидів: книжкове, журнальне, аркушеве, газетне, карткове, комплектне видання, а також буклет, плакат, поштова картка та книжка-іграшка.

Класифікація видів видань «за обсягом» пропонує визначення 3-х їх різновидів: книга, брошура, листівка.

В основу цієї класифікації покладені кількісні показники, тобто обсяг видань:

- книга - книжкове видання обсягом понад 48 сторінок,

- брошура - книжкове видання обсягом від 4 до 48 сторінок,

- листівка - аркушеве видання обсягом від 1 до 4 сторінок.

Класифікація видів видань «за складом основного тексту» подає визначення двох термінів: «моновидання» і «збірник». Перший з них визначається як «видання, що містить один твір», а другий - як «видання, що містить ряд творів».

Класифікація видів видань «за періодичністю» подає визначення 4-х термінів: неперіодичне, серіальне, періодичне і продовжуване видання.

Основною ознакою цієї класифікації є періодичність виходу видання, тобто як має виходити у світ певне видання: за один раз (неперіодичне видання), окремими випусками упродовж невизначеного заздалегідь часу (серіальне чи продовжуване видання), або через певні проміжки часу (періодичне видання).

Найбільш насиченою за кількістю термінів в цьому стандарті є класифікація видів неперіодичних видань «за інформаційними ознаками», де подається визначення 45-ти термінів, розміщених у послідовності від «монографія» до «антологія».

Фахівці попереджають, що не всі існуючі у вигляді окремих видань жанри творів і навіть не всі типи літератури відображені у цьому стандарті. Тому не варто дивуватися, якщо деякі видання неможливо буде закласифікувати за «інформаційними ознаками».

Варто скористатися теоретичним доробком Г.М. Швецової-Водки в її підручнику «Типологія книги» поділити вказаний у класифікації перелік видань на певні групи відповідно типів видань, до яких вони належать.

Останньою у цьому стандарті є класифікація «видів періодичних і продовжуваних видань».

В цілому, державний стандарт 3017-95 «Видання. Основні види: Терміни та визначення» є важливим нормативним документом в роботі всіх книговидавничих та книгорозповсюджувальних установ та організацій, у тому числі й бібліотечно-інформаційних та навчальних закладів.

Разом з тим він є надійним підґрунтям удосконалення і подальшого розвитку стандартизації видавничої професійної термінології.

ДСТУ 3018-95 «Видання. Поліграфічне виконання: Терміни та визначення» є другим стандартом, що безпосередньо стосується книгознавчої проблематики. Він був розроблений Українським науково-дослідним інститутом поліграфічної промисловості ім. Т. Шевченка і набрав чинності, як і попередній, з 23 лютого 1995 року. Зупинимося детально на регламентованих стандартом термінах.

Цей стандарт встановлює терміни та визначення понять у галузі поліграфічного оформлення і виконання видань. Терміни, регламентовані ним, є обов'язковими для використання в усіх видах нормативної документації, у довідковій та навчально-методичній літературі, що належить до поліграфії, а також до робіт зі стандартизації, або використання результатів цих робіт, в тому числі програмних засобів для комп'ютерних систем.

У розділі «Загальні поняття» стандарт подає визначення таких основоположних понять: видання (поліграфічне), сторінка видання, блок видання, обкладинка і палітурка, термінологія складових елементів.

Поняття «видання (поліграфічне)» визначається як «друкований виріб, що призначений для розповсюдження вміщеної в ньому інформації, пройшов редакційно-видавниче оброблення, поліграфічно самостійно оформлений та має вихідні відомості».

Перелік визначень термінів 4-х основних елементів видання починається з «Оформлення та виконання сторінки видання», де розшифровано 40 поліграфічних елементів, що наносяться на сторінку видання (книги).

Стосуються вони, перш за все, різновидів самої сторінки: початкова, спускна, кінцева, сторінка видання без полів. Далі йдуть елементи тексту на сторінці: літера (мала, велика, заголовна, капітель), цифра, рядок (новий, тупий, кінцевий), абзац. шпальта, підвал: графічні елементи (ініціал, заставка, кінцівка. орнамент: кількісні показники (колонцифра, сигнатура).

Далі йде тлумачення 15-ти термінів щодо «Оформлення та виконання блока видання». Головними серед них є: зошит, складний зошит та його елементи (накидка, вкладка, вклейка, приклейка). паспарту, фальш каптал тощо.

Тлумачення 17-ти термінів має підрозділ «Оформлення та виконання покриття видання», тобто термінів, що стосуються обкладинки і палітурки. Перш за все вони стосуються різновидів обкладинки (проста, складена) та палітурки (суцільна, суцільно-крита, складена) та їх окремих елементів: картонна боковина, кант, біг, форзац (простий, складений), суперобкладинка, манжет книги, футляр, закладка.

Найбільше визначень термінів (31) подано у підрозділі «Цільове оформлення видання», що стосується, в першу чергу, допоміжних текстів видання (апарату книги).

Щонайперше титулу та його різновидів (односторінковий, двосторінковий, розгорнений, подвійний, контртитул, авантитул). Далі йдуть визначення окремих елементів титульної сторінки (заголовні дані, надзаголовні, підзаголовні дані) та терміни орієнтуючих і тлумачних елементів: зміст, передмова, післямова, примітка, додаток, покажчик тощо.

Завершує даний стандарт підрозділ «Поліграфічне виконання видання», де подано 15 визначень суто поліграфічних термінів, що роз'яснюють технологію (інструментарій) підготовки видання.

Зокрема, формат видання, друкарський шрифт (кегель шрифту, гарнітура шрифту, місткість шрифту, група шрифтів), вічко - зображення знака (накреслення вічка, щільність вічка), ілюстративність видання, фарбованість видання, примірник, тираж.

Отже, стандарт подає 123 тлумачення професійних термінів, пов'язаних з поліграфічним виконанням видання.

Розгляд проблем типології книги і тісно пов'язаної з нею стандартизації видавничої та книгознавчої термінології показує, наскільки вони є складними. Можливо, саме тому фахівці вважають їх єдиними і найголовнішими проблемами всього книгознавства. Однак, поступове розв'язання цих проблем відкриє нові горизонти для подальшого розвитку термінології видавничої справи і книгознавства, в тому числі, й типології книги.



Лекція 8 Форми існування бібліографічної інформації

Усні і письмові, стандартні і нестандартні форми бібліографічної інформації.

Бібліографічна інформація - це інформація про документи, потрібна для їх ідентифікації та використання. Бібліографічна інформація виникає як результат аналітико-синтетичної обробки документів і виконує роль посередника в документній комунікації.

Бібліографічна інформація - це відомості про документи певним чином упорядковані та цілеспрямовані і такі, що використовуються з метою зняття суперечностей у системі «документ - споживач» і встановлення відповідностей між головними елементами цієї системи.

Форми існування бібліографічної інформації з точки зору зовнішньої структури: бібліографічне повідомлення, бібліографічний запис (монографічний, зведений, аналітичний, бібліографічне посилання), бібліографічний посібник, авторитетні/нормативні бібліографічні дані (національні,міжнародні).

Бібліографічне повідомлення - найпростіший елемент (найпростіша складова) бібліографічної інформації.

Бібліографічні повідомлення бувають стандартизованими, які точно слідують стандартам бібліографічних описів, і нестандартизованими, які повідомляють деякі дані про документ у будь-якому порядку, не визначеному стандартом, але в них обов'язково мають бути бібліографічні дані необхідні для ідентифікації документа.

Бібліографічне повідомлення може передаватися в усній (незафіксованій на матеріальному носії) і документальній (документально зафіксованій, письмовій) формі Бібліографічне повідомлення зафіксоване в документальній формі зветься бібліографічним записом.

Бібліографічний запис (bibliographic record) - бібліографічне повідомлення, що зафіксоване у документальні.

Складовими частинами бібліографічного запису можуть бути:

- бібліографічний опис,

- заголовок запису,

- анотація (чи реферат, рецензія, огляд),

- шифр зберігання документа у фонді

- та інші відомості про документ;

Обов'язковою частиною бібліографічного запису є бібліографічний опис.

Бібліографічний опис: види та особливості складання

Бібліографічний опис - сукупність бібліографічних відомостей про видання, наведених за певними правилами, які встановлюють порядок проходження областей та елементів, призначених для ідентифікації та загальної характеристики книги.

При складанні бібліографічного опису необхідно дотримуватися певних вимоги:

- точність - всі бібліографічні відомості мають відповідати даним документу;

- повнота - повний набір даних, що допомагають встановити відмінність документа від інших подібних;

- єдність опису - склад відомостей, форма і послідовність мають бути стабільними;

- стислість, оскільки БО вміщають на невеликій площі;

- зрозумілість і чіткість.

Функції бібліографічного опису: ідентифікації (виявляє тотожність деяких документів, відрізняти їх один від одного і при цьому не бачити їх), пошуку і вибору (сукупність відомостей, наведених у бібліографічному описі, дає уявлення про документ і тим самим допомагає вибрати той, що найбільше відповідає потребам користувача), інформаційна (інформує про твір, його зміст, призначення), сигнальна (бібліографічний опис повідомляє про новий документ, про надходження книги до бібліотеки), обліково- реєстраційна (дає змогу здійснювати облік і реєстрацію документів як на загальнодержавному рівні, так і на рівні тієї чи іншої установи), організаційна (це формальні ознаки документу, які можуть бути основою для групування записів у конкретному пошуковому масиві.).

Центральною складовою бібліографічного опису є бібліографічний запис. Бібліографічний запис - розгорнута бібліографічна характеристика видання (твору, документального джерела), в якій бібліографічний опис доповнений тими чи іншими елементами: заголовком, анотацією чи рефератом, класифікаційними індексами, предметними рубриками, бібліотечними шифрами зберігання тощо.

Бібліографічний запис вважається найпоширенішою формою бібліографічної інформації. До складу бібліографічного запису входять заголовок бібліографічного запису і бібліографічний опис, доповнюваний класифікаційними індексами, наочними

рубриками, анотацією, довідками про додаткові бібліографічні записи, датою завершення обробки документа і іншими відомостями. Ступінь повноти бібліографічного запису визначається цілями і задачами конкретної установи-укладача бібліографічної допомоги, що бібліографує.

Залежно від об'єкта, на який необхідно скласти бібліографічний опис, виділять 3 види описів:монографічний,аналітичний, зведений. Монографічний складають на окремо виданий документ (книгу). Аналітичний складають на частину документа (статтю, розділ). Зведений складають на багатотомне серійне або продовжене видання.

Бібліографічне посилання як специфічний різновид бібліографічного опису. Бібліографічне посилання, посилання на використане джерело - бібліографічний опис документа, який цитують, згадують або розглядають, необхідний для його ідентифікації та інформаційного пошуку. За місцем розташування розрізняють внутрішньотекстові (розміщені в тексті документа), підрядкові (в кінці сторінки), затекстові (в кінці тексту) бібліографічні посилання. Внутрішньотекстові бібліографічні посилання розташовують біля цитати або згадки про документ і беруть у дужки. Підрядкові посилання відмежовують від основного тексту горизонтальною рискою. Затекстові і підрядкові посилання пов'язують з текстом за допомогою знаків виноски (арабські цифри, зірочки тощо).

Бібліографічні посилання згідно ДСТУ 8302:2015. Бібліографічне посилання.

Загальні положення та правила складання. Київ, 2017. (Інформація та документація).



Лекція 9. Класифікація бібліографічних посібників

Бібліографічний посібник ? упорядкована множина бібліографічних записів; документальна форма існування бібліографічної інформації, за допомогою якої вона фіксується і зберігається в часі та розповсюджується в просторі у вигляді документа. Бібліографічний посібник - це основний вид бібліографічної продукції, результат практичної бібліографічної діяльності, засіб бібліографічного обслуговування і використання бібліографічної інформації. В бібліографічному посібнику може бути від одного бібліографічного запису (бібліографічний плакат, каталогова картка, окреме бібліографічне повідомлення) до кількох мільйонів (каталоги найбільших бібліотек). Кількість записів не має обмежень, в кожному конкретному випадку вона зумовлюється реальною потребою в тій чи іншій бібліографічній інформації. Упорядковуються бібліографічні записи за єдністю задуму, читацьким призначенням, змістом або формою документів, що бібліографуються, та іншими ознаками. У зв'язку з цим існує велике різноманіття видів, типів, жанрів бібліографічних посібників. Серед бібліографознавців існують різні погляди щодо їх видової і типологічної класифікації. Теорію класифікації бібліографічних посібників в Україні висвітлено в працях О. Довгополої, Н. Кушнаренко, Г. Швецової-Водки та ін.

Класифікування бібліографічних посібників здійснюється за різними ознаками.

За суспільним призначенням (цільовим та читацьким) розрізняють державний бібліографічний посібник, науково-допоміжний, рекомендаційний, видавничий, книготорговельний. Ряд бібліографознавців до цього виду відносять професійно-виробничі, бібліотечно-каталожні посібники, посібники екстеріорики.

За особливостями об'єкта обліку виділяють кілька підвидів. За видами відображених документів виокремлюють покажчик текстових документів, покажчик нетекстових документів (нот, картографічних, образотворчих документів тощо), покажчик інших видів документів (аудіальних, аудіовізуальних, машиночитаних документів) та змішаний покажчик. За тематико-галузевим змістом відображених документів - універсальний, багатогалузевий, галузевий, тематичний, персональний (біобібліографічний); за змістово-територіальними зв'язками - краєзнавчий, країнознавчий; за часом (хронологією) видання відображених документів - ретроспективний, поточний, перспективний, кумулятивний; за територіальною ознакою - загальнодержавний, міжнародний, посібник місцевого друку; за мовою - мономовний, полімовний.

За методами бібліографування, зокрема за способом відбору розрізняють - реєстраційний і вибірковий посібник; за способом бібліографічного групування - абетковий, хронологічний, топографічний, систематичний, тематичний, предметний, за способом бібліографічної характеристики - анотований, реферативний, оглядовий; інколи виділяють сигнальний, критико-бібліографічний, технічно-кодований.

За внутрішньою формою (за жанрами) серед бібліографічних посібників вирізняють: окреме бібліографічне повідомлення, бібліографічний список, бібліографічний покажчик, бібліографічний огляд, бібліографічна бесіда, бібліографічний бюлетень, бібліографічний журнал, бібліографічний відділ у періодичному виданні, допоміжний покажчик до видання, бібліографічний каталог, бібліографічна картотека. В останні роки з'явились нові жанри: бібліографічний дайжест, віртуальна виставка, бібліографічна енциклопедія та ін. Серед великої різноманітності жанрів основними вважаються бібліографічний список, бібліографічний покажчик, бібліографічний огляд. Коли йде мова про конкретний бібліографічний посібник, вживають, як правило, позначення його жанру: бібліографічний покажчик, бібліографічний список, бібліографічний огляд, бібліографічний бюлетень та ін. Якщо бібліографічний покажчик (список, огляд) відображає відомості про якийсь певний вид або тип документів, тотермін «бібліографічний» опускають, а замість нього до терміну «покажчик» («список», «огляд») додають слова, що позначають цей вид або тип документів. Напиклад.: список художньої літератури; покажчик дисертацій; огляд нових публікацій з питань економіки та ін.

За зовнішньою формою розрізняють рукописний (написаний від руки, машинописний, роздрукований на принтері), друкований (посібник, виготовлений за допомогою поліграфічних засобів), електронний (машино сприймальний) ресурс (локального чи віддаленого доступу). Електронні бібліографічні посібники можуть мати друкований аналог або існувати лише в електронній формі.

Рукописні та друковані бібліографічні посібники можуть існувати в картковій, аркушевій, книжковій формах. Посібники в книжковій формі бувають неперіодичними (книги, брошури, аркушівки), періодичними (бюлетень, журнал, газета) і продовжуваними (нумеровані випуски під однією назвою без певної періодичності). Бібліографічний посібник може існувати як частина небібліографічного видання (внутрішньо-книжковий, внутрішньо-журнальний, внутрішньо-газетний, прикнижковий, пристатейний бібліографічні посібники) та допоміжні покажчики до видань. Своєрідним видом бібліографічних посібників є бібліографічні посилання.

Видання, що містять відомості про бібліографічні посібники, називають метабібліографічними посібниками.

Сукупність бібліографічних посібників утворює бібліографічну продукцію.

Бібліографічна продукція ? документально зафіксована бібліографічна інформація як результат практичної бібліографічної діяльності.



Лекція 10. Довідково-бібліографічне обслуговування як вид бібліографічної діяльності

Довідково-бібліографічний апарат бібліотеки є сукупність довідкових і бібліографічних видань, бібліотечних каталогів і картотек, призначена для пропаганди творів друку та інших документів і цілеспрямованого керівництва читанням.

У самому загальному сенсі ДБА бібліотеки являє собою не тільки засіб бібліографічного та фактографічного пошуку, здійснюваного в самих різних цілях, але і основу всіх без винятку напрямків бібліографічної діяльності бібліотеки, всієї роботи з читачами.

Функції ДБА по розширенню інформаційного потенціалу будь бібліотеки за рахунок надання відомостей про вітчизняних і зарубіжних документах безвідносно до їх місцезнаходженням конкретизується першочерговим вимогою: забезпечити читачам доступ до єдиного бібліотечного фонду країни.

Найбільш загальні вимоги до ДБА окремої бібліотеки зводяться до того, що він повинен:

1. відповідати обсягу і змісту роботи бібліотеки певного типу, всебічно сприяти вирішенню що стоять перед нею народногосподарських, виховних та інших завдань;

2. оперативно поповнюватися новими матеріалами і звільнятися від застарілих, не використовуваних і дублюючих один одного джерел;

3. профільованого відповідно до договорів про кооперацію та координації з іншими бібліотеками та органами НТІ;

4. зберігати єдність, удосконалювати свої системні якості на основі всемірного розвитку специфічних функцій складових його частин і, разом з тим, посилення взаємодії між ними.

Система каталогів бібліотеки. Види традиційних каталогів (алфавітний, систематичний,систематична картотека статей, краєзнавча картотека (каталог), предметний).

До ДБА бібліотеки відносяться і довідкові видання - це твори друку, що містять короткі відомості наукового, науково-популярного або прикладного характеру, викладені, оформлені та розміщені так, щоб їх можна було швидко знайти. До основних видів довідкових видань належать: енциклопедії, словники, довідники.

Електронні каталоги та бази даних. Бібліографічні картотеки. Довідково-бібліографічний фонд: офіційні документи, навчальні видання, електронні довідкові видання, бібліографічна продукція. Фонд/архів виконаних довідок.

Організація і технологія довідково-бібліографічного обслуговування. Призначення, зміст довідково-бібліографічного обслуговування. Класифікація довідок. Технологія виконання бібліографічних довідок: тематичних, уточнюючих, адресних, фактографічних. Основні етапи виконання довідок. Використання сучасних джерел одержання інформації. Віртуальна довідка. Облік та аналіз виконаних довідок.



Лекція 11. Завдання і зміст практичної бібліографічної діяльності

Згідно сучасним системним уявленням про людську діяльність компонентна структура бібліографічної діяльності включає наступні основні компоненти: цілі, суб'єкти, об'єкти (предмети), процеси, засоби і результати.

Серед них тільки мета носить повністю ідеальний характер. Вона виступає як уявна модель очікуваного результату, як спонукальний мотив діяльності, формується і знаходиться в голові (у свідомості) суб'єкта. Тому стосовно бібліографічної діяльності її мети розглядатимуться разом і у зв'язку з її суб'єктами.

Головним, центральним, системостворюючим компонентом бібліографічної діяльності є її суб'єкти. Саме суб'єкт - основна рушійна сила всієї системи. Він встановлює і формулює цілі, відповідно до яких вибирає об'єкти, здійснює процеси, розробляє і використовує засоби і створює результати діяльності.

Суб'єкт бібліографічної діяльності - поняття достатнє складне. У цій якості можуть виступати: бібліографія-професіонал; певний колектив (бібліографічний відділ, сектор, установа, мережа взаємозв'язаних бібліографічних служб); непрофесіонал (учений, викладач, письменник, журналіст і т. д.), що тимчасово займається бібліографічною діяльністю; нарешті, споживач бібліографічної інформації, який, будучи, перш за все, об'єктом бібліографічної дії, разом з тим, активно включаючись в здійснення бібліографічних процесів, стає їх суб'єктом.

Якщо розглядати бібліографію в широкому сенсі, то її суб'єктами є також бібліографознавець - науковець, що займається науково-дослідною діяльністю в області бібліографії; викладач бібліографічних дисциплін у вищих і середніх учбових закладах; організатор (керівник) бібліографічної справи.

Як об'єкт бібліографічної діяльності в його найбільш загальному виразі виступає система документальних комунікацій, представлена двома її основними елементами - документами і споживачами інформації.

Система документних комунікацій єдина, і разом з тим документи і споживачі як об'єкти бібліографічної діяльності на різних її ділянках і напрямах виступають в різних якостях і виконують різні функції.

Документ як носій соціальної інформації є безпосереднім об'єктом процесу бібліографування.

Практичній бібліографічній діяльності властиві два основних, таких, що частково поєднуються процеси: бібліографування документів і бібліографічне обслуговування споживачів інформації.

Бібліографування є процес виробництва (підготовки) документально фіксованої бібліографічної інформації у формі бібліографічного посібника. Процес бібліографування включає:

1) перетворення (віддзеркалення) первинного документального масиву або потоку за допомогою його бібліографічної обробки в початкову бібліографічну інформацію пошукового або комунікативного призначення;

2) цілеспрямовану переробку початкової бібліографічної інформації, її оцінку відповідно до конкретних потреб або запитів.

Другий момент або етап бібліографування одночасно властивий і бібліографічному обслуговуванню, він як би суміщає два основні процеси бібліографічної діяльності, виявляючи їх органічний взаємозв'язок. Специфічним процесом бібліографічного обслуговування є безпосереднє доведення бібліографічної інформації до споживачів.

Бібліографічний пошук

Початковою основою процесів бібліографування, бібліографічного обслуговування і самообслуговування є бібліографічний пошук. Він тісно пов'язаний з пошуковою функцією бібліографічної інформації і виражає, по суті, технологічний аспект її практичної реалізації. Бібліографічний пошук здійснюється в бібліотечний-бібліографічних установах і поза ними самими споживачами інформації з тих пір, як з'явилися перші джерела бібліографічної інформації і виникли історично первинні форми бібліографічного обслуговування. Проте термін «бібліографічний пошук» увійшов до ужитку бібліографічної науки і практики недавно. Раніше бібліографія користувалася термінами «бібліографічний розшук» і «бібліографічне виявлення», тлумачивши їх вельми невизначено і неоднозначно. Бібліографічний пошук виступає різновидом документального інформаційного пошуку. Головна відмітна особливість його в тому, що шукаються і доводяться до споживачів не самі документи, а лише відомості про них, тобто бібліографічна інформація.

З бібліографічним пошуком пов'язані поняття пертінентності, релевантності, пошукової ознаки, пошукового образу документа, пошукового розпорядження, повноти і точності бібліографічного пошуку.

Поняття пертінентності в області бібліографії означає відповідність даній бібліографічній інформації дійсної потреби того, хто в цій інформації зацікавлений.

Релевантність в загальному випадку означає відповідність знайдених документів вимозі, вираженій в запиті. При бібліографічному пошуку поняття релевантності ускладнюється, набуваючи двоступінчатого характеру. На першому ступені це відповідність між запитом і знайденою у відповідь на нього бібліографічною інформацією. На другому ступені - відповідність між знайденою бібліографічною інформацією і тими документами, відомості про яких вона містить.

У сфері бібліографічного обслуговування пошукову ознаку означає деякий змістовний або формальний критерій первинного документа, якому повинна відповідати знайдена бібліографічна інформація. Наприклад, тема документа, його автор, час видання, видавнича форма і т.п.

Пошуковий образ, або пошукова характеристика документа - це набір тих, що описують його пошукових ознак, необхідних для бібліографічного пошуку і ідентифікації документа відповідно до запиту. У такій якості зазвичай виступає бібліографічний опис документа, а також класифікаційні індекси, наочні рубрики, ключові слова і т.п. і їх поєднання.

Пошукове розпорядження - це зміст запиту, виражений на інформаційно-пошуковій мові (наприклад, індексами ББК або УДК) того масиву бібліографічної інформації, в якому ведеться пошук, або набором формальних ознак (автор, заголовок, вихідні дані і т. п.), необхідних для знаходження конкретного документа.

Повнота бібліографічного пошуку - показник, що виражає кількісне відношення знайдених релевантних бібліографічних повідомлень (бібліографічних записів) до загального числа релевантних повідомлень, що містяться в тому масиві бібліографічної інформації, за яким вівся пошук. Представимо, наприклад, що в різних розділах систематичного каталогу бібліотеки і загальній систематичній картотеці статей з питання, що цікавить споживача, відбито 200 документів. В ході пошуку було виявлено 150 назв. Отже, повнота бібліографічного пошуку у відсотках складе в цьому випадку 150:200*100=75%.

Точність бібліографічного пошуку - показник, що виражає відношення кількості релевантних бібліографічних записів до загального числа записів, виданих у відповідь на запит. Він також може бути виражений у відсотках. Наприклад, у відповідь на запит споживача було знайдено 100 бібліографічних записів. Але з них дійсно релевантними запиту опинилися 80. Отже, точність пошуку в цьому випадку 80:100*100=80%.

У сучасних умовах надзвичайно важливі і актуальні завдання механізації і автоматизації процесів бібліографічного пошуку. Гострота проблеми пояснюється двома головними причинами: по-перше, бібліографічний пошук стає все більш трудомістким із-за швидкого збільшення масивів бібліографічної інформації, в яких він проводиться; по-друге, безперервно росте число учених і фахівців, число і складність вирішуваних ними наукових і технічних завдань і, як наслідок цього, - неухильно зростають число, складність і терміновість запитів, що поступають від них.

Бібліографування документів

Процес бібліографування залежить, з одного боку, від об'єму, форми і змісту його безпосередніх документарних об'єктів, з іншої - від конкретних цільових і читацьких установок створюваної бібліографічної інформації.

Підготовка бібліографічного посібника будь-якого призначення складається з чотирьох етапів:

- підготовчого, такого, що включає вибір і вивчення теми, в необхідних випадках складання проспекту бібліографічного посібника, виявлення літератури;

- аналітичного, пов'язаного із загальним бібліографічним аналізом, складанням бібліографічних описів, анотуванням або реферуванням, індексуванням і передметизацією виявлених документів;

- синтетичного, в рамках якого відбувається відбір документів для бібліографічного посібника і їх угрупування;

- завершального, на якому здійснюється складання довідково-методичного апарату (включаючи допоміжні покажчики), редагування і оформлення бібліографічного посібника.

Кожному з основних етапів бібліографування відповідають свої специфічні методи.



Лекція 12. Довідково-бібліографічний апарат (ДБА) бібліотеки

Довідково-бібліографічний апарат бібліотеки - це пошукова система, яка допомагає користувачеві знайти необхідну літературу (книги, брошури, статті з газет і журналів...), наявні в даній бібліотеці.

Згідно ГОСТ 7.26-80 «Бібліотечна справа. Основні терміни і визначення» довідково-бібліографічний апарат (ДБА) бібліотеки є сукупність довідкових і бібліографічних видань, бібліотечних каталогів і картотек, призначена для пропаганди творів друку і інших документів і цілеспрямованого керівництва читанням.

В той же час в органах НТІ і в багатьох науково-технічних бібліотеках набув поширення і офіційне визнання інший термін: довідково-пошуковий апарат (ДПА). У ГОСТ 7.27-80 «науково-інформаційна діяльність. Основні терміни і визначення» ДПА визначений як «сукупність впорядкованих масивів вторинних документів, призначена для пошуку науково-технічної інформації». Таким чином, в офіційних визначеннях ДБА і ДПА виділені різні функції: у першому випадку - пропагандистсько-педагогічна (оцінна), в другому - пошукова.

У цьому - обмеженість обох визначень. Для того, щоб вони були точнішими, їх зміст слід об'єднати в одному визначенні.

Тому в цілях досягнення необхідної термінологічної одноманітності ці терміни, ймовірно, будуть замінені іншим, точнішим єдиним терміном. На таку роль може претендувати, наприклад, термін «довідковий апарат бібліотеки» або органу НТІ. Його головні достоїнства - простота, відсутність зайвої деталізації. Разом з тим суть об'єкту, що позначається, в найзагальнішій формі відбита в нім достатньо ясно.

У найзагальнішому сенсі ДБА бібліотеки є не тільки засобом бібліографічного і фактографічного пошуку, здійснюваного в самих різних цілях, але і основою всіх без виключення напрямів бібліографічній діяльності бібліотеки, всієї роботи з читачами.

Властивості ДБА: пластичність, оперативність, надійність.

Науково організований довідково-бібліографічний апарат - необхідна основа всієї бібліографічної діяльності бібліотеки. З його допомогою здійснюється довідкове, інформаційно-бібліографічне і рекомендаційно-бібліографічне обслуговування читачів, ведеться популяризація бібліотечно-бібліографічних знань, виявляється література за допомогою бібліографічних посібників.

Одна з найважливіших вимог, що пред'являються до ДБА, - повне віддзеркалення і багатоаспектне розкриття змісту фонду бібліотеки. Окремі структурні компоненти повинні знаходитися в тісному взаємозв'язку і доповнювати один одного, оскільки розчленовування ДБА по різних відділах бібліотеки порушує його єдність і утрудняє бібліографічне обслуговування.

Основну частину ДБА зосереджують в одному місці, як правило, в безпосередньої близькості до бібліографічного відділу. У галузевих відділах за відповідним профілем створюють підсобні довідкові фонди, каталоги і картотеки, які входять в єдиний ДБА бібліотеки.

При створенні ДБА бібліотеки необхідно враховувати стан ДБА інших бібліотек даної місцевості (науково-технічних, вузівських, музейних). Універсальна бібліотека не повинна повністю повторювати їх ДБА. У зв'язку з цим міжвідомчі бібліотечні ради розробляють спеціальні положення і інші регламентуючі документи про чіткий розподіл обов'язків з ведіння довідково-бібліографічного апарату.

...