Молочна ріка – диво природи

У червні також літає совка сокиркова (Periphanes delphinii L.), вид, занесений до Червоної книги України. Зареєстровано її у м. Токмаку, м. Молочанську, м. Мелітополі, а також в околицях багатьох сіл, що розташовані на берегах р. Молочної, Токмачки, та їх притоків.

Липень. В цей період буяє розмаїття прямокрилих комах, зокрема, коників. Цілими днями вони стрекочуть у траві, а вечорами - на деревах. У степових балках можна побачити такого метелика, як бризеїда (Satyrus briseis L.). Ще донедавна її зустріти у наших краях було неможливо, бо вона зустрічалася набагато південніше. Тепер же за сприятливих погодних умов бризеїда дає спалахи чисельності. І зустріти можна її у балках та на еродованих ґрунтах у долинах усіх річок басейну Молочної. Бризеїда є індикатором степових ділянок, тобто зустрічається лише на цілинних степax.

А в околицях Молочанська можна у липні зустріти мантиспу хижу (Mantispa styriaca). Вона схожа одночасно і на богомола, і на золотоочку. Передня частина - богомола, а крила - як у золотоочки. Ця комаха є рідкісною, вона занесена до Європейського Червоного списку і знаходиться під загрозою зникнення у Світовому масштабі. Мантиспа хижа активна вдень.

А ще в липні, але вночі можна зустріти представника досить малочисельної на Україні родини комах Скорпіонові мухи: бітака італійського (Bittacus italicus). Він занесений до Червоної книги України. Знайдений лише у східній околиці м. Токмака. Його родичі - льодничники, що мешкають у Лісовій зоні, активні у холодну пору року: з листопада до березня. Льодничник Вествуда занесений до Червоної книги України. Мешкає він в околицях Києва.

Справжньою окрасою чагарникових заростей наших степів є ведмедиця Гера (Callimorpha hera L.). Але вона рідкісна і потребує охорони місць свого помешкання і занесена до Червоної книги України. У басейні Молочної вона зареєстрована поблизу с. Заможного, с. Шевченкового, м. Токмака, м. Мелітополя. У липні починають відкладати яйця дибки степові.

Активно живляться нектаром квітів у липні пістряки веселі (Zygaena laeta L.). Це невеличкі червоного кольору метелики з чорними крапками. Зустрічаються вони на цілинних степових ділянках, де зростають миколайчики. Через приуроченість до місць з незначним впливом людини на території, пістряка весела потрапила до Червоної книги України. У басейні Молочної вона зустрічається на терасах Молочної та Чингулу.

Там, де є місця з дуже розрідженим трав`яним покривом, у кар`єрах, на схилах ярів можна зустріти маленькі воронки у піску чи землі. Там живуть личинки мурашиного лева (Myrmeleon formicarius). Отак біжить повз таку воронку мурашка чи інша дрібна комаха, необережно посунеться вниз - а там на неї чекає пара великих щелеп личинки мурашиного лева. Через те, що ці личинки полюють із засідки, вони і дістали назву “леви”. А дорослі комахи зовсім не схожі на левів, а більше на бабок, тільки крила складають інакше і мають вусики. Зустрічаються вони скрізь по долинах річок, а часто і у населених пунктах летять на світло вночі.

Серпень. Активність комах трохи йде на спад. Але кількість їх видів візуально не визначити. Серпнева ентомофауна майже не відрізняється від липневої. Лише з`являються деякі види, поява яких нагадує наближення осені. З нічних метеликів масового сплеску розмноження досягають бражники берізкові (Herse convolvuli L.). Вони досить великі. Розмах крил самок може сягати 12, 5 сантиметрів, і приблизно такою ж може бути довжина хоботка. Бражники зависають над квітами та довгими хоботками п'ють нектар. Активні вони у сутінках, вночі та рано вранці.

Ще продовжує літати і ведмедиця-Гера. А з денних метеликів знову набувають активності після недовгої перерви парусники.

Вересень. У вересні 1998 року в м. Токмак була зареєстрована самка ведмедиці червонокрапкової (Utetheisa pulchella). В період з 1942 по 1998 рр. це друга знахідка цієї комахи для України (перша була зафіксована у 1984 р. у Чорноморському заповіднику). А для Запорізької області до 2000 р. це взагалі був єдиний випадок зустрічі з цим метеликом.

З денних метеликів у вересні ще зустрічаються перламутрівки, білани, жовтушки, чортополохівки, махаони, синявці та інші. До жовтня більшість з них відкладуть яйця та загинуть, а деякі лишаться зимувати.

Жовтень. Ентомофауна характеризується наявністю видів, що у наших умовах впадають у зимову сплячку. Це такі метелики як адмірал, денна павиноочка, барвниця. Вони знаходять місця, де їх ніхто не турбуватиме всю зиму - дупла дерев, горища, балкони тощо. Масово також зустрічаються і наші березневі “знайомі” - жуки-гнойовики. Вони також зимують, щоб ранньої весни вилетіти на “роботу”.

У басейні річки Молочної усього налічується 21 вид комах, що потребують охорони та занесені до Червоної книги України. Це:

Дозорець-імператор (ІІІ категорія)

Ірис плямистокрилий (ІІ категорія)

Дибка степова (ІІ категорія)

Красотіл пахучий (ІІ категорія)

Вусач мускусний (ІІІ категорія)

Вусач земляний хрестоносець (І категорія)

Жук-олень (ІІ категорія)

Левкомігус білосніжний (ІІ категорія)

Бітак італійський (ІІ категорія)

Махаон (ІІ категорія)

Подалірій (ІІ категорія)

Поліксена (ІІ категорія)

Бражник дубовий (ІІІ категорія)

Совка сокиркова (І категорія)

Пістрянка весела (І категорія)

Ведмедиця Гера (ІІ категорія)

Ведмедиця червонокрапкова (ІІІ категорія)

Сколія-гігант (ІІ категорія)

Сколія степова (ІІ категорія)

Ксилокопа звичайна (ІІ категорія)

Ксилокопа фіолетова (ІІ категорія)

В басейні річки Молочнї є також комахи, що знаходяться під загрозою зникнення і у Європейському та Світовому масштабі, а саме:

Мантиспа хижа

Мурашиний лев звичайний

Синявець-аргірогномон

Бражник обліпиховий

Велика нічна павиноочка

Мурашка руда лісова

Синявець аріон

Донні тварини ріки Молочної

Кожна водойма, кожна річка має свій оригінальний і неповторний внутрішній світ, сформований як неживим середовищем так і організмами, які його населяють. Цей світ живе за власними законами і правилами. Спостерігаючи за ним ззовні дуже важко, а в багатьох випадках і зовсім неможливо помітити вражаючого уяву розмаїття живих форм та складних взаємовідносин між ними, які формувалися на протязі багатьох століть. Насправді внутрішній світ річки являє собою надзвичайно складний самокерований механізм, в якому кожна складова кожен організм займає відведене йому місце та виконує свою специфічну функцію, яка в першу чергу спрямована на підтримку стабільного функціонування усього механізму. Давайте спробуємо зазирнути в цей світ з середини.

Донна макрофауна, тобто донні організми розміром 2 мм та більше, річки Молочної нараховує близько 170 видів безхребетних тварин (Луб'янов, 1954). Серед них переважають вторинно-водні організми, тобто такі тварини, які в процесі еволюції спочатку вийшли із води на сушу, а потім від наземного способу життя знову повернулися у водне середовище. До цієї групи організмів із представників, які часто зустрічаються у річці Молочній, належать легеневі молюски, жуки, личинки бабок, ручейників, поденок, куліцид, комарів, клопів і жуків, які початкові стадії розвитку проходять у водному, а дорослі особини ведуть наземний спосіб життя. Найбільша кількість цих тварин зустрічається на зарослих ділянках річки. Первинно-водна фауна безхребетних, тобто організми, які з'явилися та еволюціонували у водному середовищі і весь їхній життєвий цикл проходить у воді, в Молочній ріці бідніша в порівнянні з попередньою групою тварин. Найбільш масовими тваринами цієї групи у річці Молочній є зябродишні молюски, малощетинкові черви, ракопдібні. З цієї категорії тварин в річці також зустрічаються губки, кишковопорожнинні, плоскі та круглі черви, п'явки, моховатки, рівноногі та десятиногі раки. Із мікрофауни, тобто дуже дрібних тварин, розміри яких складають долі міліметра зустрічаються одноклітинні організми, гіллястовусі, веслоногі та черепашкові раки, коловертки. Більшість цих тварин можна детально роздивитися лише під мікроскопом.

По відношенню до особливостей середовища існування серед угруповань донних тварин у річці Молочній найбільші площі займають фітофільні та пелофільні біоценози. Фітофільні біоценози - (фітофільний в перекладі з грецького - той, що любить рослини) це угруповання, які зустрічаються серед водної рослинності. Пелофільні біоценози - це угруповання, які зустрічаються на мулистих ґрунтах з великим вмістом органічних решток; вони займають майже всю площу дна річки. На території річки зустрічаються також різновиди вищевказаних біоценозів: фітореофільні та пелореофільні. “Реофільний” в перекладі з грецького - “той, любить течію”. Тобто це біоценози заростей та мулистих ґрунтів, які зустрічаються на ділянках з добре вираженою течією. Найбільш типові фітореофільні та пелореофільні біоценози зустрічаються в районі села Тамбовки. В Молочній існують також літореофільні біоценози (“літос” - камінь, “реофільний” - той, що любить течію), тобто це біоценози, твердих ґрунтів, поширені на ділянках зі швидкою течією. Оскільки щільні ґрунти в річці Молочній зустрічаються рідко, а течія на більшій частині річки майже відсутня, то такі угруповання займають зовсім незначну площу, не мають чітких границь і розміщуються мозаїчно. У зв'язку із сильним зарегулюванням річки риси цих біоценозів на сучасному етапі ще більш згладжені порівняно з минулими роками. В нижній течії річки зустрічаються безхребетні лиманного комплексу. До лиманного комплексу належить група тварин, які мешкають у солонуватій воді, вміст розчинних солей, в якій становить від 0,5 до 30 грамів на 1 літр. Води з такою солоністю характерні для лиманів, тому комплекс тварин, характерний для таких вод отримав свою назву. Деякі з тварин цієї групи можуть жити і в пріснених водах, завдяки чому вони і проникли в річку із Молочного лиману. Окремі представники цієї групи донних організмів зустрічаються в річці від устя до села Терпіння.

Найбагатше розмаїття донних безхребетних характерне для фітофільних угруповань. В фітофільних біоценозах річки Молочної зустрічається близько 140 видів тварин. Найбільш різноманітні такі групи донних організмів: личинки комарів - 28 видів, жуки та їх личинки - 20 видів, молюски - 19 видів, малощетинкові черви - 17 видів, клопи - 14 видів. Меншою кількістю видів представлені личинки бабок та п'явки. Вищих раків у цих біоценозах нараховується всього 4 види. Інші групи, а саме губки, кишковопорожнинні, плоскі та круглі черви, моховатки, павукоподібні, личинки поденок та ручейників представлені незначною кількістю видів, від 1 до 4.

В пелофільних біоценозах переважно зустрічаються малощетинкові черви, молюски, личинки комарів та личинки мокриць. В невеликій кількості в цих угрупованнях також зустрічаються ракоподібні та личинки комах. На мулистих ґрунтах різного складу зазвичай переважають різні тварини.

Лиманний комплекс донних безхребетних найбідніший і включає всього 4 види тварин, з них 3 види ракоподібних та 1 вид молюсків. Тварини цього угруповання зустрічаються від гирлової частини до села Терпіння і трохи вище.

Донні тварини в будь-якій водоймі виконують величезну кількість важливих для підтримки стабільності екосистеми функцій. Донна фауна Молочної не є винятком. Давайте розглянемо основні функції донних угруповань.

Донні біоценози, завдяки відносно багатому видовому складу відіграють істотну роль у формуванні біологічного розмаїття екосистеми річки Молочної в цілому.

Проте найбільшу роль донні безхребетні відіграють в трофічних ланцюгах. Завдяки різноманіттю способів та об'єктів живлення, які притаманні донним організмам, а також їх використанню в якості об'єктів живлення іншими організмами, пердставники цієї групи тварин зустрічаються майже в усіх ланках ланцюгів живлення.

Детритофаги - тварини, які живляться відмерлими органічними рештками (детритом) сприяють більш швидкому розкладанню продуктів життєдіяльності інших організмів, а також включенню мертвої органічної речовини в ланцюги живлення і таким чином робить енергію органічних решток доступною для тварин, які знаходяться на вищих рівнях піраміди живлення. Живляться детритофаги, збираючи чи зішкрябуючи органічні рештки з субстрату або відфільтровуючи їх з води. Таким чином функція цієї екологічної групи тварин включає два основних аспекти: сприяння “очищенню” екосистем від забруднення відходами життєдіяльності та залучення додаткової енергії для функціонування біоценозу. Існує навіть поняття про детритний ланцюг живлення. Це такий ланцюг живлення, джерелом енергії для якого служать органічні рештки. Найбільш типові представники цієї групи тварин з річки Молочної - малощетинкові черви, ракоподібні, багато черевоногих молюски і т.д.

Важливу роль в екосистемі відіграють фільтратори - тварини, які живляться, відфільтровуючи кормові об'єкти зводи. Для цього вони профільтровують великі об'єми води, вилучаючи з неї кормових організмів (мікроводорості, одноклітинні тварини, дрібні рачки і т.д.) або органічні речовини як зважені так і розчинені у воді.. Тому ці організми сприяють очищенню води від органічного забруднення та включенню в ланцюги живлення зважених у воді органічних часток та організмів. Крім того вони забезпечують взаємозв'язок між донними та пелагічними біоценозами. Пелагічні біоценози - це угруповання живих організмів, які населяють товщу води. Найбільш типові фільтратори - двостулкові молюски.

Рослиноїдні донні тварини живлячись рослинною їжею перетворюють органічні сполуки рослинного походження в тваринні білки, роблячи їх доступними для хижаків. До цієї групи відносяться більшість молюсків та багато ракоподібних. З хижих донних організмів найчисельніші в річці Молочній п'явки.

Проте чи не найбільше значення донні тварини мають в якості поживи для риб та птахів.

Дивовижний світ амфібій та рептилій

Протягом усіх етапів свого розвитку людське суспільство постійно зіштовхувалось з різними тваринами, виробляло до них своє ставлення. Амфібіям і рептиліям, у цьому плані, не дуже пощастило. До них завжди відчували цілу низку не дуже приємних почуттів, таких як страх, відраза, бридливість та ін. В релігіях та віруваннях різних народів їх часто уособлювали зі злим початком. А звідси завжди витікало і відношення: їх вбивали, руйнували місця їх мешкання, у кращому випадку обходили їх стороною. Довгий час навіть науковці називали їх гадами. Професійні вчені здебільшого надавали перевагу вивченню більш зручних (естетично приємних) груп тварин. Не розпещені амфібії та рептилії і увагою популяризаторів. Все це призвело до того, що в нашому краї у свідомості значної більшості людей живуть досить закоренілі міфи. Багато хто дивується коли дізнається, що крім необразливих звичайних вужів (їх практично всі впізнають по “жовтим вушкам” ) в наших водоймах мешкають і настільки ж небезпечні вужі водяні. Для деяких людей відвертістю виявляється і той факт, що ропухи (рос. жабы) та жаби (рос. лягушки) не слова синоніми, а зовсім різні види, а ті ж вужі відносяться до змій. А те, що жаби можуть бути різних видів часто стає вище розуміння.

Амфібії і рептилії Запорізької області вивчені недостатньо. У герпетологічному (герпетологія - наука про амфібій і рептилій) відношенні вивчені лише деякі куточки нашої області та є розрізнена інформація про окремі види. Комплексних досліджень цих тварин в басейні ріки Молочної ще ніхто не проводив. Авторам відома лише одна зоологічна робота, де приводяться дуже короткі відомості про амфібій і рептилій заплави ріки Молочної. Ця інформація, в основному, стосується лише чисельності приведених ними видів.

Ми спробуємо представити більш повні і детальні відомості про амфібій і рептилій басейну ріки Молочної. Природні особливості території створили умови для існування в межах району дослідження 4-х видів амфібій і 6-ти видів рептилій (див. таблицю).

Таблиця

Земноводні та плазуни басейну р. Молочної

№ п/п	Вид (українською, російською, латиницею)	Статус у Червоній книзі України (1994)	Наявність у списку Бернської конвенції (1999)	Чисельність у районі дослідження
1.	Кумка звичайна Жерлянка обыкновенная Bombina bombina	-	+	поодинокі знахідки виду
2.	Часничниця звичайна Чесночница обыкновенная Pelobatеs fuscus	-	+	рідкісний вид
3.	Ропуха зелена Жаба зеленая Bufo viridis	-	+	звичайний вид
4.	Жаба озерна Лягушка озерная Rana ridibunda	-	-	багаточисельний вид
5.	Черепаха болотяна Черепаха болотная Еmуs orbicularis	-	+	звичайний вид
6.	Ящірка прудка Ящерица прыткая Lacerta agilis	-	+	багаточисельний вид
7.	Ящірка піщана Ящурка разноцветная Eremias arguta	-	-	рідкісний вид
8.	Вуж звичайний Уж обыкновенный Natrix natrix	-	-	звичайний вид
9.	Вуж водяний Уж водяной Natrix tessellatа	-	+	звичайний вид
10.	Гадюка степова Гадюка степная Vipera ursinii	II	+	рідкісний вид

Це складає приблизно дві третини від видового складу герпетофауни (фауни амфібій і рептилій) Запорізької області. Слід зазначити, що в даний список рептилій басейну ріки Молочної, на відміну від авторів вищезгаданої роботи, нами не були включені мідянка і каспійський (ще не так давно він називався жовтобрюхим) полоз. До цього часу невідомо ні однієї достовірної знахідки цих видів у межах регіону дослідження (що також підтверджують і автори роботи, яка згадується вище). Теоретично їхні знахідки (як і іще більш рідкісного чотирисмугого полозу) тут можливі, але мало ймовірні через відсутність у межах регіону дослідження достатніх територій із придатними для них біотопічними характеристиками.

Кумка звичайна за літературними даними мешкає у малих річках Приазов'я. Однак нами у досліджуваному регіоні поки що не виявлено жодного екземпляру. Це сама рідкісна амфібія для цієї території, і, мабуть, сама маленька за розмірами. Довжина її тіла не перевищує 50 мм. Верхня частина тіла часто має сірий колір різних відтінків. А наявність на її черевній стороні червоних або жовтогарячих плям не дозволяє її сплутати ні з якими іншими амфібіями. Існує думка, що цими плямами кумки попереджують потенціальних ворогів у тому, що їх краще не їсти.

Кумки майже весь час проводять у воді і на берег виходять рідко, переважно вечорами і вночі. З початку квітня до кінця літа можна почути крик звичайної кумки, який нагадує глухе “кум..., кум...” (мабуть тому цих тварин і називають кумками). Зимують частіше на суші. Їм для цього підходять будь-які ямки, щілини в ґрунті, нори гризунів та ін. Живиться кумка звичайна переважно водними безхребетними: водяними жуками, личинками комарів, павуками тощо.

Часничниця звичайна або ще її називають земляною жабкою. У наших краях часничниця зустрічається на присадибних ділянках, у долинах річок. Цікаво, що цього року відмічалася висока чисельність часничниці у покинутому піщаному кар`єрі біля р. Чингул Токмацького району.

Вдень, а особливо коли дуже спекотно, часничниці сидять у ґрунті, куди зариваються вранці. Для цього у них є спеціальні пристосування - тверді кігтики на задніх лапках. У сутінках часничниці вилазять на полювання. Живляться різними безхребетними (слимаками, личинками комах, жуками тощо). Надають перевагу ділянкам з пухким ґрунтом (городи, поля, кар`єри) неподалік від водойм.

Ропуху зелену ви можете побачити скрізь, навіть у себе на подвір'ї. Це найпластичніший вид серед амфібій. Біля води, а саме коло нашої річки можна зустріти цих тварин у період розмноження, адже ви знаєте, що живуть та зимують вони на суші, а у воді розмножуються. У квітні - березні ропуха прокидається і теплими ночами, коли температура не нижче 5 градусів пробирається до води. Тому масово їх можна зустріти лише навесні. Першими з'являються самці. Кожний, з великим досвідом самець, йде саме тією дорогою, яка неодноразово приводила його до води минулої або позаминулої весни. Досвід показав, що ропухи багато років пам'ятають свої дороги (протяжністю до кілометра). Вони мандрують не поспішаючи, кроком. У кожного самця є своя територія. Залізши на який-небудь горбик, вилізши на половину з води, глухим "хрюканням", повторюючи його 35-40 разів у хвилину, кличуть самок. Щоб ропуха-самець випадково не напав на такого ж самця вони попереджують одне одного викриками "кунг-кунг!" і особливою позою: сильно дихають і задирають уверх голову. Цікаво, що поза загрози зовсім інша. Ропуха, надувається і підіймається на випрямлених ногах при цьому похитується узад-вперед. Але вужів та багатьох птахів ця поза не лякає.

Приблизно через тиждень після самців з`являються ропухи-самки. Паруватиметься з кожною самкою лише один самець. Ікру відкладають лише декілька днів. Після того як закінчать, йдуть з води, щоб повернутися сюди лише наступної весни. Незабаром з'являються личинки - пуголовки, які після метаморфозу перетворюються у справжніх ропух.

Коло Молочного лиману, саме, де впадає р. Молочна у Азовське море, нам вдалося прослідкувати за тим, як зелена ропуха поїдає комах. Ропухи вилазять коли починає сутеніти. Спочатку вони "напиваються води", роблять вони це усім своїм тілом (найбільш пристосовані до цього ділянки шкіри знаходяться у тазовій області). Потім у траві під ліхтарями вони знаходять оглушених жуків або метеликів, які вдарилися об лампи, упавши, борсаються на землі. І ось ропуха викидає свого язика та ковтає жертву, що прилипла до нього. Ропуха піднімає голову, прикриває повіками очі, які здійснюють дуже складні рухи -- втягуються усередину й повертаються на місце. Під час втягування вони проштовхують страву у глотку. Ворогами ропухи у басейні р. Молочної є вужі, птахи та їжаки.

Жаба озерна є найпоширенішим видом безхвостих амфібій у басейні р. Молочної. На відміну від ропухи зеленої, вона має гладеньку шкіру. На спині є великі темні плями, що сильно варіюють за розмірами, кількістю та розташуванню. Вздовж спини проходить світла смуга

Ця амфібія дуже стійка до високих температур. Весь час озерні жаби мешкають у воді чи біля неї. Озерна жаба активна в основному вдень, але також і вночі.

Раціон дорослих жаб складають як водні, так і наземні безхребетні тварини. Живлення відбувається в основному на суші, а відпочинок і перетравлювання їжі у воді. Озерна жаба -- дуже ненажерливе земноводне: іноді вона атакує не тільки тварин, а навіть гілочки прибережних рослин. Інколи поїдає молодь риб.

Хори цієї жаби - обов'язковий акомпанемент до всіх звуків, які наповнюють літні ночі. "Уоррр...уоррр..уор..кру" - розмірено, голосно, гортанно. Раптово різке "Кре-кре-кре...нек-нек-нек" - каркаюче соло то одного, то другого самця виривається грубим крещендо монотонного квакання. Це наша озерна жаба. Цікаво, що як вдячність благородного людства за ті неоцінені заслуги наших жаб, які слугують науці, їм споруджені пам'ятники. Так, багато жаб відловлюються з метою освіти, медицини і науки. Болісно, що у 2001 році на ділянці р. Молочної в центрі м. Мелітополя студентами-біологами геть знищена ціла популяція цього виду.

Черепаха болотяна. В межах басейну р. Молочної, зустрічалася у Молочному лимані, біля м. Мелітополя, на р. Чингул, біля м. Токмака, с. Остриківка, с. Скелювате, с. Очеретувате (Токмацького р-ну). Зараз це звичайний але небагаточисельний вид.

Ця рептилія має овальний гладкий панцир, довжиною до 25 см. Спинний щит темно-оливкового кольору з дрібними світло-жовтими рисочками, плямочками. Черевний щит майже не рухомий у поперечній зв'язці і забарвлений у жовтий, або темно-бурий колір. Голова вкрита шкірою, хвіст і ноги лускою. Хвіст довгий - 0,75 довжини панцира у самців, і близько 0,5 у самок. Між пальцями ніг є плавальні перетинки.

У воді рухається дуже спритно, чудово плаває та пірнає. На суші пересувається не так швидко. В основному вони знаходяться коло водойми і при найменшій небезпеці кидаються у воду, пірнають на дно, де занурюються в мул. Живляться протягом усього дня, особливо вранці, а вночі сплять на дні водойми. Раціон черепахи складається з різноманітних водних та наземних тварин (личинки плавунців, комарів, мокриці тощо).

Після зимівлі на дні водойми, у березні-квітні, черепахи оновлюють активність та починають розмножуватися. До розмноження здатні черепахи, які досягли 6-9 років.

Ящірка прудка. Найбільш чисельний та широко розповсюджений вид рептилій басейну р. Молочної. Забарвлення тіла у дорослих самців ярко-зелене, у самок сіро-коричневе. У більшості особин вздовж середини спини проходить смуга, по бокам якої розташовані темні плями, облямовані бічними смугами. Довжина тіла понад 10 см. Хвіст порівняно короткий (до ѕ від довжини тіла).

Ящірка прудка мешкає у біотопах найрізноманітніших типів. В межах нашої річки населяє лісові насадження, узбіччя доріг, схили ярів, балок. Зустрічається також на солончаках (узбережжя Молочного лиману в районі Алтагірського лісництва). Як схованки використовують пустоти під камінням, тріщини ґрунту, нори гризунів, крім того вона сама риє собі нори у м'якому ґрунті.

Пробуджується після зимової сплячки у кінці березня на початку квітня. Яйця відкладає наприкінці травня. Молодята з'являються у другій половині липня, або у серпні. На зимівлю йдуть у кінці вересня або в жовтні. Живиться різними комахами, павукоподібними, дрібними молюсками, дощовими черв'яками. Іноді в раціон живлення входить молодь ящірок. Налякана ящірка пересувається від однієї схованки до іншої швидкими перебіжками. У випадку безпосередньої небезпеки здатна відкидати свій хвіст, хоча робить це рідше, порівняно з іншими видами ящірок.

Ящірка піщана. Являється дуже рідкісною рептилією басейну р. Молочної. Тут вона знайдена у покинутих кар'єрах Молочанських балок біля правого берегу р. Молочної; на р. Чингул; у долині р. Куркулак (околиці с. Жовтневе, Токмацького р-ну); в околиці м. Мелітополя.

Дрібна за розмірами (довжина тіла не перевищує 80 мм). Тіло коротке і широке. Хвіст дуже потовщений при основі. Спинна частина забарвлена у сірий колір з буруватим відтінком. На спині 5-6 рядів подовжених білих рисочок оточених чорними кільцями. У молодих особин світлі рисочки іноді зливаються в переривчасті лінії, які тягнуться вздовж тіла.

Мешкає переважно на піщаних ґрунтах серед негустої рослинності. Як схованки ящірки використовують норки, які самі риють в піску.

Після зимівлі з'являються у квітні і активні до жовтня, початку листопада. Відкладка яєць розтягнута з травня до серпня, тому і молодь з'являється з червня і до початку вересня.

Харчуються переважно жуками, метеликами, павуками, клопами тощо.

Занепокоєна піщана ящірка, пересувається дуже швидко і безшумно, від нори до нори, високо тримаючи хвіст над землею

Вуж звичайний. Для басейну р. Молочної є досить звичайним видом. Мешкає переважно біля водойм: в плавнях та заростях біля берегів річок, у болотах, біля озер, струмків. Інколи зустрічається дуже далеко від води. Дуже добре плаває та пірнає.

Довжина тіла найбільших екземплярів може досягати 1,2 м. Але такі особини зустрічаються дуже рідко. Тіло зверху оливкового або оливково-бурого кольору. З обох боків голови біля шиї розташовані дві великі жовті, ярко-оранжеві або рожеві плями.

Вужі пробуджуються після зимової сплячки у березні та одразу линяють. В травні відбувається парування, а в червні-липні починається відкладання яєць. Молодь з'являється в серпні-вересні. З першими морозами у жовтні звичайні вужі йдуть на зимівлю, при цьому вони вибирають більш глибокі та ізольовані схованки, часто глибина їх досягає 1м під землею.

Вдень вони досить активні, а вночі та в холодні дні (або години дня) ховаються у сховищах. Живляться переважно безхвостими амфібіями. Також в їх раціоні зареєстровані дрібні ящірки та риби, комахи та ін.

Інколи вужі стають об`єктом людського знущання. Хоча для людей вони зовсім безпечні. Якщо вужа роздратувати, то він шипить, робить випади, але кусає дуже рідко. При небезпеці може виділяти з клоаки дуже смердючу рідину. Деякі особини в цих випадках можуть прикидатися мертвими; якщо таку тварину залишити в спокої, то через якийсь час вона “оживає” та уповзає.

Вужа водяного в межах досліджуваного регіону можна віднести до благополучних видів, які мають широке розповсюдження та значну чисельність без тенденції до скорочення. Але вуж водяний часто стає жертвою необізнаності населення і гине у великих кількостях. Справа в тому, що, на відміну від звичайного, водяний вуж не має жовтих плямочок позаду голови. За це його часто називають “водяною гадюкою”, просто “гадюкою” та безжально вбивають. Це зовсім безпечна, не отруйна тварина. Від гадюки відрізняється формою голови, малюнком на спині та місцями мешкання (гадюка у воду не лізе сама та до води підходить дуже рідко, а вужі у воді проводять більше часу). Життя водяного вужа дуже тісно пов'язане з водним середовищем. Він добре себе почуває як в прісних, так і в солоних водоймах. Перевагу надає обривистим кам'яним берегам, очеретяним заростям.

Загальна довжина тіла цієї змії понад 1 м. Верхня сторона тіла має оливкове, оливково-зеленувате, оливково-буре забарвлення з темними плямами, розташованими в шаховому порядку. Черевна сторона жовтувата, або червонувата з великими чорними плямами прямокутної форми.

З зимівлі вужі виходять у другій половині березня. Наприкінці квітня - початку травня паруються. Молодь з'являється у серпні. Коли стає холодно, в жовтні, залишають водойми і ховаються в сухих місцях, де й зимують.

Живляться вужі водяні водними тваринами - рибою, жабами, безхребетними. Причому, досить невеликий вужик інколи може проковтнути здобич, що у двічі перевищує розмір його голови. Це пов`язано з будовою рота змій - у них нижня щелепа може виходити з верхньої, а потім змія натягується на здобич, мов шкарпетка.

Гадюка степова у басейні р. Молочної не є дуже розповсюдженою. Але на деяких територіях її чисельність буває значно підвищеною. Так, найбільш чисельна популяція цієї тварини відмічена у балках біля м. Молочанська, де гадюки зустрічаються навіть на подвір`ях приватних будинків.

Довжина тіла досягає 55 см. Тіло трохи приплюснуте. Голова плеската трикутної форми, забарвлена у світло-сірий, рідко у буруватий колір. Вздовж хребта тягнеться темно-сіра або сіро-бура зиґзаґоподібна смуга.

На відміну від інших наших рептилій, яйця гадюки, не відкладають, а народжують восени дитинчат. Маленькі гадючки живляться переважно комахами. Великі ж також їдять і хребетних тварин (гризунів, ящірок, пташенят).

Зимують гадюки поодинці або невеликими групами в норах гризунів, щілинах, порожнинах ґрунту та інших схованках. З зимівлі виходять в середині березня - квітня.

Агресивними гадюки бувають лише у шлюбний період (березень - квітень). Сполохана гадюка майже завжди тікає. Іноді вона захищається, вигинаючи S-видно передню частину тіла і робить випади в бік людини або тварини, яка її стривожила. Якщо її не чіпати вона уповзає.

Короткі нариси про степових звірів басейну річки Молочної.

Територія сучасної України на початку нашого тисячоліття була багата лісами і цілинними степами. По мірі заселення земель відбувалося поступове їх освоєння, тобто перетворення на сільськогосподарські угіддя. На початку нашого тисячоліття, у зв`язку з меншим впливом людини на природні комплекси, у лісових, лісостепових, степових та водноболотних біотопах України, існувала багата фауна ссавців, про що свідчать численні археологічні та писемно-історичні дані. У руських літописних пам`ятках у великій кількості зустрічаються назви багатьох тварин нашої фауни, як, наприклад, тур, зубр, лось, олень, сарна, дика коза та інших.

Степова фауна є найбільш чутливою до антропогенного фактора через надзвичайно тонку структуру взаємозв`язків між усіма її ланками. Інтенсивне освоєння степів впродовж поточного століття призвело до істотних змін фауни ссавців степової зони України.

На території Запорізької області мешкає близько 57-ми видів ссавців, з них біля 20 зустрічається у басейні р. Молочної. Деякі з них являються звичайними видами, деякі рідкісними і навіть дуже рідкісними (див. таблицю).

Таблиця

Ссавці басейну річки Молочної

Назва ряду	Назва виду	Чисельність
Їжакоподібні Erinaceiformes	Їжак білочеревий (Erinaceus concolor)	Звичайний вид
Мідицеподібні Soriciformes	Білозубка мала (Crocidura suaveolens)	Звичайний вид
Зайцеподібні Leporiformes	Заєць-сірий (заєць-русак) (Lepus europaeus)	Звичайний вид
Гризуни (мишоподібні) Muriformes	Вивірка звичайна (білка) (Sciurus vulgaris)	Зустрічаються спорадично
	Сліпак звичайний (Spalax microphthalmus)	Рідкісний вид
	Мишівка степова (Sicista subtilus)	Звичайний вид
	Миша курганцева (Mus spicilegus)	Звичайний вид
	Миша хатня (Mus muscus )	Звичайний вид
	Пацюк сірий (Rattus norvegicus)	Звичайний вид
	Ондатра звичайна (Ondatra zibethica)	Звичайний вид
	Полівка польова (Microtus arvalis)	Звичайний вид
Хижі (собакоподібні) Caniformes	Єнот усурійський (собака єнотоподібний) (Nustereutes procyonoides)	Зустрічаються спорадично
	Вовк (собака дикий) (Canis lupus)	Зустрічаються спорадично
	Лисиця звичайна (Vulpes vulpes)	Звичайний вид
	Тхір-ласиця (ласка) (Mustela nivalis)	Звичайний вид
	Куниця кам'яна (Martes foina)	Звичайний вид
	Борсук звичайний (Meles meles)	Зустрічаються спорадично
	Видра звичайна (Lutra lutra)	Рідкісний вид
Оленоподібні (парнопалі) Cerviformes	Свиня звичайна (Sus scrofa)	Звичайний вид
	Сарна звичайна (козуля європейська) (Capreolus capreolus)	Звичайний вид
	Лось європейський (Alces alces)	Рідкісний вид

Їжак білочеревий дуже поширений у заплавних долинах річок басейну р. Молочної. Може жити у прилягаючих полезахисних лісосмугах, у чагарникових заростях, у відкритому степу і на оброблених полях.

У нас, тобто у степових районах, їжаки оселяються у природних глибинах ґрунту, часто використовують покинуті нори інших ссавців, рідше самостійно риють неглибокі нори.

Починаючи з середини травня і до кінця літа, самка їжака народжує 4-6 (до 8) сліпих голих малят, розміром не більше 6,5 см.

Малята швидко розвиваються і вже через кілька днів вкриваються м'яким голчатим покривом, а ще через два місяці досягають розмірів дорослих.

З першими заморозками, приблизно в кінці вересня або в жовтні, молоді їжаки разом з старими залягають у зимову сплячку аж до березня.

Їжаки ведуть нічний спосіб життя. Живляться вони різноманітною їжею, в якій переважають дрібні тварини: слимаки, комахи, черв'яки тощо. З рослинної їжі їжак охоче живиться яблуками, грушами, динями, але ця їжа має для нього другорядне значення.

Білозубка мала. Пристосувалася до умов життя в сухих відкритих південних степах.

Її м'яке бархатисте хутро влітку попелясте, буро-сіре або рудувато-сіре зверху, і сірувате знизу. Взимку спина рудувато-бура, а черево ясно-біле. В степу, оселяючись у найрізноманітніших місцях, але віддає перевагу полям і садам.

Плодяться білозубки протягом всього теплого періоду року. Малята, в кількості 5-10 штук, народжуються слабо розвинутими, сліпими, голими, але швидко ростуть і вже через п'ять-шість тижнів починають самостійне життя.

У ранішні і вечірні години малі білозубки особливо діяльні і невтомно полюють за всілякими дрібними тваринами, починаючи від малят миловидних і кінчаючи найрізноманітнішими комахами, черв'яками.

Знищуючи велику кількість комах, серед яких багато шкідників сільського господарства, білозубки безперечно, корисні тварини в господарстві людини.

Заєць сірий. На Україні заєць сірий поширений в усіх степових, лісостепових, поліських та гірських районах. В басейні ріки Молочної цей вид розповсюджений повсюдно.

Самки цього виду більші за самців. Але вчені кажуть, що це не зовсім так, оскільки серед самців частіше зустрічаються порівняно молоді зайці (до 1 року), але відомо, що у такого зайця ріст продовжується і на протязі другого року життя , отже виявлені відмінності стають зрозумілими. Крім того самки більш осілі на протязі всього року і дуже рідко мігрують. Самці ж тільки то стають статевозрілими більш рухомі. Звичайно, що під час вагітності і живлення самки достовірно перевершують самців за масою тіла. У Приазов'ї (в басейні р. Молочної) ця ознака в березні-липні дорівнює 4,4 кг (n=21), а у других - усього 4,0 (n=32), причому зустрічаються тварини з масою 4,8 - 5,4 кг у самок - 42,97%, а самі великі самці важили весною всього 4,3 кг.

Заєць ніколи не риє нір. Як нічна тварина, вдень він спить у ямці (лежні), яку він кожної доби міняє. Живиться виключно рослинною їжею.

Вивірка звичайна. В нашій місцевості білки мешкають у дубових та соснових насадженнях, а також у міських парках. Вона не є представником місцевої фауни. Була завезена з інших місць. Дуже чисельна у Старо-Бердянському лісництві. Склад їжі білок визначається особливостями природного району, на території якого вони водяться але переважно це насіння деревних і кущових порід, а також гриби та бруньки дерев.

В басейні річки лісових угідь небагато, а тому й загальна кількість білок в регіоні невелика.

Сліпак звичайний - маленький гризун, довжина тіла якого не перевищує 12 см, забарвлений на спині в сірий з іржастим відтінком колір, боки в нього сірі, голова жовта, а черевце ясно-сіре.

На території України проходить західна межа природного ареалу цього звірка. Він поширений в основному в степових районах. На території Запорізької області його поселення розміщені на придорожніх цілинних ділянках, на багаторічних травах і дуже рідко на посівах зернових. Але на лівому березі Молочної з південного боку м. Молочанська сліпачки живуть і на орних землях.

За характером живлення сліпак належить до спеціалізованих підземних тварин. Основна його їжа складається з підземних частин рослин, які він добуває під час риття ходів. Навесні він живиться соковитою зеленою рослинністю, що росте на поверхні ґрунту. Улітку, коли трава вигоряє, сліпак переходить на живлення підземними частинами рослин.

Мишівка степова. Поширені скрізь в басейні р. Молочної. Живуть у неглибоких, примітивної будови норах, що закінчуються гніздовою камерою, вистеленою м'якою травою і пухом з будяків.

Живляться переважно м'якою зеленою рослинністю, але охоче поїдають деяких дрібних комах. Найбільш активні після заходу сонця і вночі.

На зимовий період залягають у довгочасну сплячку. Лише раз на рік самка народжує 3 сліпих і голих малят. У кінці липня молодь уже досягає розмірів дорослих.

Миша курганцева. Зовні ця миша майже не відрізняється від хатньої. Їх часто плутають. На відміну від неї, курганцева миша живе лише на полях. Для поселення вона риє нори, в яких робить один-два виходи, з'єднані з гніздовою камерою.

Восени курганчикові миші збирають великі кормові запаси у вигляді невеликих курганчиків, які являють собою купи колосся або насіння бур'янів, укриті землею. Під такими курганчиками буває складна система ходів, що з'єднуються з гніздовою камерою. Розмір цих курганчиків залежить від заготовленого корму і кількості звірків, що будують його. Курганчики бувають діаметром 200 см, заввишки 80 см і вміщають до 10 кг зерна та знижують урожайність. Таке часто можна спостерігати і поблизу наших полів у долині Молочної та її притоків.

Миша хатня. На Україні ця миша поширена скрізь і є одним з найчисленніших видів мишоподібних гризунів. У степових районах ці миші, крім населених пунктів, живуть на полях, у лісосмугах, чагарникових заростях і бур'янах. Крім того, велике значення для хатніх мишей на території степової частини України мають скирти не молоченого хліба, соломи та сіна. У наших краях вона є найпоширенішим з гризунів та мешкає ледь не в кожній хаті.

Їжа хатніх мишей залежить від природних умов району і характеру місцеперебування. Ті миші, що живуть у приміщеннях, живляться найрізноманітнішою рослинною і тваринною їжею, а ті, що живуть за межами приміщень, їдять насіння майже всіх рослин, але перевагу віддають олійним культурам (соняшник, коноплі).

Пацюк сірий - один з найбільш невибагливих гризунів, що оселяються в найрізноманітніших умовах, здебільшого пов'язуючи своє життя з людиною. Він є в містах і селах, на узбережжях річок і навіть у плавнях, далеко від людських осель.

У природних умовах пацюки нерідко живуть у норах водяних полівок або риють свої власні нори порівняно простої будови. Тут же, між корінням, у гнилих стовбурах, або у в норі, що закінчується гніздовою камерою, вони влаштовують свої кубла.

Хоча пацюків сірих і вважають нічними тваринами, але в місцях, де їх багато, їх можна спостерігати протягом усієї доби.

Живляться сірі пацюки як всеїдні тварини. Різними харчовими продуктами у природних умовах, оселяючись головним чином на узбережжях водойм - тваринною їжею.

Розмножуються протягом усього року, даючи 3-6 приплодів. У кожному приплоді буває 6-8 (до 17) сліпих і голих малят, яких вони народжують після 22-26-денної вагітності.

Малята швидко розвиваються і вже через три місяці після народження приносять перші приплоди.

Пацюки сірі належать до найбільш шкідливих гризунів нашої фауни.

Ондатра звичайна живе у воді, тому губи її мають здатність стулятися позаду різців. Кінцівки п'ятипалі з добре розвинутими кігтями. На задніх лапах є малорозвинені шкіряні плавальні перетинки. Пухнасте хутро ондатри забарвлене в колір від майже чорного до світло-бурого.

В Україну завезена ще у 1944-1945 рр. і випущена в Запорізькій та Дніпропетровській областях. Її було завезено з Курганської області, дуже швидко ондатра освоїла заплаву р. Дніпро і пониззя притоків. Швидкість її поширення складала 12-16 км на рік. Після закінчення будівництва Каховської ГЕС (1953-1955 рр.) основні біотопи виду були затоплені, чисельність скоротилася, а міграційні процеси не набули очікуваної інтенсивності. Послідуюче зарегулювання стоку Дніпра греблею Дніпродзержинської ГЕС (1964 р.) та р. Самари декількома дамбами, також призвели до скорочення площі найбільш якісних ондатрових угідь.

Інтенсивне браконьєрство не давало тваринам змоги швидко заселити лівобережні дніпровські притоки. До 1981 р. ондатра зустрічалася на р. Cамарі з притоками Вовча, Тернівка, Бик, та інші і у р. Конці, яка має декілька незначних за водністю притоків. Загалом, наприкінці 80-х років цей вид зовсім був відсутнім у багатьох другорядних дніпровських притоках (Гайчур, Янчул, Верхня Терса та ін.) і в річках, що впадають в Азовське море у проміжку між косами Білосарайська і Бірючий острів. У подальшому, завдяки природній міграції, ондатра заселила майже всі приазовські водойм, і в тому числі ті, що знаходяться у басейні р. Молочної. Певний вплив на освоєння видом регіону мали приватні спроби інтродукції тварин у 1983 р. на р. Солоній (Якимівський р-н Запорізької обл.) та у 1989 р. у ставки в околицях с. Сивашівка (Новотроїцький р-н Херсонської обл.).

Висока плідність ондатри та її здатність до подолання географічних перепон поставили її на перше місце серед мисливських ссавців за швидкістю освоєння біотопів і формуванню ареалу.

Інтенсивні пошуки ондатри у приазовських річках показали повну відсутність цього виду у 1977-1980 рр., але стали з'являтися відомості про її появу у витоках рр. Конки, Янчула та Гайчура. Сільські жителі бачили її біля р. Бандурки та вставках с. Очеретуватого Токмацького р-ну.

Нора ондатри являє собою підземний хід довжиною 3,5 м, протягом якого буває два-три розгалуження; в одному з них міститься гніздова камера. Дно камери вистелене сухою травою і листям.

Склад кормів ондатри досить різноманітний. Найчастіше вона їсть рогіз, очерет, хвощ, комиш озерний, осоку, латаття, калюжницю болотяну, та ін.

В ондатри, як і в деяких інших гризунів, є певні місця живлення -- так звані кормові столики, на яких звірки їдять здобутий з води корм.

Одним з основних факторів, що впливають на чисельність ондатри в природних умовах є: промерзання і висихання водойм, велика повінь, нестача кормів, вороги, випалювання прибережної рослинності, руйнування нір, а також її промисел.

Полівка польова. Цю полівку часто називають житняком або норицею. Довжина її тіла не перевищує 12 см, а хвоста--4,5 см. Хутро на спині сірого з рудуватим відтінком кольору, а черевце світло-сіре.

Полівка сіра поширена у всіх районах Полісся, Лісостепу, Карпат, гірського Криму та Степу. Проте найчисленніша вона буває в лісостепових районах і дуже рідко зустрічається в Присивасько-Кримському степу. А ось у басейні Молочної вона присутня практично скрізь.

Взимку полівки скупчуються переважно на посівах озимини, багаторічних трав, на незораній стерні, у скиртах соломи, сіна і на узліссях лісосмуг.

Для свого поселення полівки риють нори. Площа нори, її конфігурація, а також глибина підземних ходів і кількість виходів залежить від характеру ґрунту, рослинного покриву і віку самої нори.

Основою живлення сірої полівки є зелена трав'яниста рослинність і насіння сільськогосподарських культур та бур'янів. Найулюбленішими рослинами полівок на півдні України є бобові, широколисті злаки, що ростуть на височині. Встановлено, що до складу їжі полівок входять понад 70 видів рослин.

До всього сказаного слід додати, що вона є одним з головних носіїв і переносників збудника туляремії.

Єнот усурійський (собака єнотоподібний) зараз є важливим видом коло водних екосистем на території України. Батьківщина цієї тварини - Далекий Схід.. Колись давно, починаючи з 1928 року, почалася акліматизація цієї тварину и на території України. І вже у 1947-1948 рр. почався ліцензійний промисел єнотоподібного собаки. На сьогодні, чисельність цього звіра на території України значно знизилася, внаслідок інтенсивних змін водно-болотних угідь, де він мешкає.

Собака єнотоподібний має присадкувате тіло тримається на коротких, але досить сильних ногах. Голова порівняно с тулубом невелика, помітно звужена в лицьовій частині. Хвіст короткий, близько половини довжини тіла, вкритий довгим пухнастим волоссям. єнотоподібних собак має добре розвинуте підшерстя. Вуха широкі й короткі, майже заховані в хутровому покриві голови. Пухнастий і густий хутровий покрив

В басейні Молочної зустрічається у чагарникових заростях долин річок. Це переважно нічні тварини.

Живляться найрізноманітнішими тваринами: мишоподібними гризунами, жабами, пташиними яйцями, рибою, різними комахами тощо.

Справжніх зимових сплячок в Україні вони не знають. Лише під час великих снігопадів, лютих морозів або осінніх дощів вони кілька днів лежать у своїх теплих лігвах.

Приблизно в травні -червні, після 62-64 днів вагітності, самка єнотоподібного собаки народжує 6-8 сліпих щенят. На 10-12-ий день щенята прозрівають; взагалі ростуть вони швидко і вже в кінці першого року життя стають статевозрілими.

Вовк - великий за розміром хижак. Довжина тіла досягає 160 см.

У степових районах вовки живуть переважно в глибоких балках, що заросли чагарником. В період розмноження, риють прості неглибокі нори.

На берегах Молочної та її притоках колись вовків було багато. А тюркська назва одного з притоків Молочної - р. Куркулак у перекладі означає “вовчий яр”, що свідчить про високу чисельність вовків саме у долині цієї річки. Зараз вовки щорічно зустрічаються у долинах річок, але не часто.

Вовк через масове переслідування та винищення занесений до Європейського Червоного списку. Чисельність цього виду на Україні дуже виросла в останні роки.

Лисиця звичайна. На території України лисиця зустрічається в усіх природних районах. Вона оселюється в найрізноманітніших умовах. У степових районах вона тримається ярів, балок, зарослих чагарником урвищ, плавнів і полезахисних лісосмуг. У басейні Молочної поширена скрізь, де є місця, придатні для риття нір (балки, яри, кар'єри).

Свої нори цей звір влаштовує переважно в закритих місцях, а коли таких немає, то й на відкритих, навіть на посівах сільськогосподарських культур, але обов'язково в сухому незаболоченому ґрунті. Лисячі нори бувають дуже глибокі і мають кілька виходів.

В умовах України лисиця живиться такими тваринами, як зайці, ховрахи, хом'яки, водяні полівки, дрібні і великі дикі і свійські птахи. Влітку лисиця нерідко поїдає рептилій, амфібій і комах, а також рослинну їжу.

Тхір-ласиця. (раніше її називали ласкою) є найменшим звірком з ряду хижаків. Формою і забарвленням нагадує горностая, але вдвічі менший за нього.

На території України ласка поширена у всіх природних зонах. Селиться вона в найрізноманітніших місцях - у лісі, у полі, на луках, у садках і в населених пунктах міського і сільського типу. На полях, де є мишоподібні гризуни, ласка селиться в їх норах або в скиртах соломи. У долині Молочної ласка також, як і куниця зустрічається повсюдно, особливо поблизу сіл.

Живиться ласка різними мишовидними гризунами (сірі та лісові полівки, хатні та лісові миші), а також великими комахами. Малі розміри тіла дають їй змогу полювати на мишей і полівок не лише на поверхні землі, а й у їх норах.

Найбільше ласка корисна тим, що вона знищує багато шкідливих гризунів. Підраховано, що одна доросла ласка протягом року поїдає до 3 тис. полівок і мишей.

Куниця кам'яна. На території України поширена скрізь. Оселяється біля уривчастих берегів річок, у кар'єрах, також у дуплах дерев, розщілинах скель, зерносховищах тощо. Поблизу Молочної її відмічали практично в усіх населених пунктах, а також і за їх межами.

Живляться куниці різними гризунами, птахами та їх яйцями, плазунами, земноводними та комахами, а також рослинною їжею -- ягодами, фруктами, плодами глоду, зерном пшениці, кукурудзи, квітками білої акації та ін.

Куниця завдає певної шкоди, поїдаючи дрібних, а також свійських птахів, проте за винищення шкідливих гризунів кам'яну куницю слід старанно охороняти.

Борсук звичайний. Цей хижий звір невеликого розміру з невеликого собаку, хутро забарвлене в сірий колір.

У минулому борсук був дуже поширений у байрачних лісах степової зони України. Основними місцями для поселення борсуків на півдні Україні є чагарникові зарості. Свої нори він риє в урвищах, на буграх і різних підвищеннях. Борсук спритний землерий. Живучи в одній і тій самій норі багато років, він будує підземні камери, ходи тощо.

У долині Молочної одиничні зустрічі з борсуком були зареєстровані у Мелітопольському районі. Занесений до Червоної книги України.

Видра звичайна. Мешкає видра річкова біля води (річки, озера, ставки). Вперше в басейні р. Молочної знайдена 29 березня 1987 року в околиці м. Левадне Токмацького р-ну. (А.М. Волох неопубліковані дані). Зараз на р. Молочній живе декілька сімей.

Основною їжею видри є риба, раки та амфібії. В меншій мірі мишоподібні гризуни, що населяють узбережжя. Взимку видра тримається біля незамерзаючих ділянок водойм, де й добуває собі їжу. Якщо риби не вистачає, видра живиться іншими водними тваринами -- раками, молюсками і навіть черепахами, яких вона дістає з дна водойми.

Видра річкова - дуже рідкісна тварина, занесена до Червоної книги України.

Свиня звичайна. Зовні дика свиня дуже схожа на свійських свиней. Довжина її тіла досягає 200 см. Вага старих самців 160--180 кг, щетина на спині сіро-бурого кольору, черево і ноги -- чорні.

На території України дика свиня в минулому була досить поширена майже в усіх природних районах. У наші часи вона збереглась у невеликій кількості на Поліссі, у Карпатах і в деяких лісових масивах Західного Лісостепу. У наших краях дикі свині зустрічаються у лісових насадженнях, мисливських угіддях, а також на території об'єктів ПЗФ, зокрема, у заказнику “Старобердянський ліс” Мелітопольського району.

...