Екологічно збалансований розвиток інвестиційного потенціалу території

Інвестиції є важливим чинником як економічного зростання, так і забезпечення ресурсно-екологічної безпеки регіону та держави в цілому.

Інвестиційна діяльність обов'язково має бути підпорядкована екологічним вимогам. В більшості регіонів України стан виробничого капіталу можна охарактеризувати як критичний чи катастрофічний, що є причиною забруднення навколишнього середовища та неефективного використання природних ресурсів. Тому принцип «зростання зараз, очистка потім» є неприпустимим. Інвестиційний потенціал регіону є споживачем природних ресурсів та виступає джерелом забруднення довкілля. При зростанні інвестиційного потенціалу екологічний фактор виступає як обмежуючий.

Зростання екологічних проблем та деградація природного середовища знижує інвестиційну привабливість регіону (що є складовою частиною інвестиційного потенціалу), збільшує інвестиційні ризики та зашкоджує соціально-економічному розвитку території. З іншого боку, вирішення екологічних проблем потребує великих обсягів інвестицій.

Процес перетворення екосистем повинен проходити з урахуванням «еталонних» значень сталого розвитку територій; переорієнтація цінностей за принципом «екологічний розвиток первинний по відношенню до економічного розвитку»; результативні витрати на запобігання можливим негативним наслідкам, а не економія витрат на їх запобігання; не заробляти і витрачати гроші на знищення відходів, а заробляти на самих відходах; пріоритетність економічних методів регулювання, а саме: створення системи економічної зацікавленості. [5, с.145].

Успішність вирішення еколого-економічних проблем, що існують в Україні сьогодні, значною мірою залежать від активізації екологічно орієнтованої інвестиційної діяльності, визначення стратегічних пріоритетів та їх привабливості. Важливе значення має впровадження наукомістких інноваційних ідей, ресурсозберігаючих технологій, організаційно-управлінських новацій [2].

На відміну від традиційних інвестицій в економіку, інвестиції в раціональне використання природних ресурсів об'єктивно повинні здійснюватися системно у часі та просторі. Так як відновлення та поліпшення якості довкілля або властивостей екосистем через їхню просторову спільність потребують тривалого періоду та більших зусиль, тим більше якщо не здійснювались превентивні інвестиції, то подальші, навіть значні інвестиції, спрямовані на „спробу ліквідувати наслідки” малоефективні і в основному призводять до накопичення проблем і погіршення умов відновлення як у суспільстві, так і в екосистемі [1].

При цьому, екологічно орієнтована інвестиційна діяльність передбачає впровадження проектів не лише природоохоронного призначення, що мають в першу чергу соціальну та екологічну мету, а і екологічно узгоджені виробничі проекти (реальні екологічні інвестиції), що відповідають екологічним вимогам, але при цьому є прибутковими та економічно ефективними.

Реальні екологічні інвестиції регіону - це територіально узгоджені капітальні вкладення, що спрямовуються на створення таких прибуткових основних фондів, в процесі виробництва і експлуатації яких: по-перше, зменшується використання природних ресурсів і, по-друге, пом'якшується (чи ліквідується) негативний вплив на довкілля та здоров'я людини [5, с.51].

Від наявності та якості механізму інвестування в екологічно орієнтовані проекти залежить збереження та розвиток природного середовища, рівень життя населення, інвестиційний потенціал і стан соціально-економічного розвитку регіону та країни.

Впровадження екологічно орієнтованих інвестицій має відбуватись у відповідності до наступних вимог:

- Впровадження екологічно орієнтованих інвестицій має бути територіально обґрунтованим, тобто носити специфічний, а не універсальний характер.

- Мають бути враховані внутрішні та зовнішні впливи.

- Національні та регіональні інтереси, плани та стратегії мають бути узгоджені.

- Обов'язкове дотримання «тріадності» ефекту від впровадження інвестицій (соціо-еколого-економічний ефект).

- Забезпеченість фінансовими ресурсами.

Для розвитку та відтворення інвестиційного потенціалу регіону важливе значення має впровадження екологічно орієнтованих інвестиційних проектів, що дозволять з одного боку підвищити інвестиційну привабливість території, а з іншого боку, знизять інвестиційні ризики.

Впровадженню екологічно орієнтованих проектів має передувати попередній аналіз території, регіону та інвестиційного проекту за системою показників. Формування системи еколого-економічних показників передбачає послідовне проходження трьох рівнів: державного, регіонального та рівня конкретного інвестора. Поетапне формування показників на рівні органів місцевої влади та окремих інвесторів представлені на рис.1.5.

Природно-ресурсний та економічний потенціал визначає інвестиційну привабливість регіону та можливість впровадження екологічних інвестиційних проектів.

Встановлення рівня привабливості інвестування в рамках певних територіальних систем дозволяє забезпечити ефективне використання їх природно-ресурсного та економічного потенціалу. При цьому слід враховувати, що основними завданнями проекту Концепції стійкого розвитку України визначені економічних розвиток, охорона навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів.

Регіональні органи влади визначають пріоритетні види діяльності в рамках території та стимулюють вкладення інвестицій в них. Інвестиційні проекти екологічного спрямування, що забезпечують екологічно-ресурсну безпеку країни та регіону, раціональне природокористування, покращення стану довкілля, якості життя населення мають стати пріоритетними для регіональних органів влади.

Безпосереднє рішення про вкладення коштів в проект здійснюється конкретним інвестором на локальному рівні. Інвестори визначають доцільність впровадження екологічних проектів на основі комплексної еколого-економічної оцінки. На основі виявлення критеріїв еколого-економічної оцінки та розрахунку інтегральної ефективності реалізації проекту приймається кращий варіант вкладення коштів.

Рисунок _ 1.5 Етапи формування системи еколого-економічних показників інвестування екологічного спрямування [3]

Інвестиційні проекти екологічного спрямування досить часто довготривалі у часі та не відразу приносять економічну вигоду, тому інвесторів не приваблює сфера екологічного інвестування. Але екологічні та соціальні ефекти можуть бути значними. Тому регіональні органи влади повинні створювати ефективний механізм стимулювання таких проектів.

Таким чином, оцінці ефективності інвестицій екологічного спрямування має передувати аналіз природно-ресурсного та економічного потенціалу регіону, що визначає його інвестиційну привабливість. Інвестори визначають види діяльності, в які доцільно вкладати кошти, та проводять попередню комплексну оцінку інвестиційного проекту. Регіональні органи влади визначають інвестиційну привабливість видів економічної діяльності, та встановлюють пріоритетні види, створюють умови для залучення інвестицій в ці сфери. Для того, щоб стимулювання інвестицій було ефективне, регіональні органи влади мають бути наділені більшими повноваженнями та самостійністю.

Ефективна взаємодія регіональних органів влади з інвесторами дозволить впроваджувати інвестиції екологічного спрямування, що дасть змогу підвищити якість довкілля, раціональне використання природних ресурсів, зменшити вплив підприємств на інші суб'єкти господарської діяльності та на населення регіону, покращити використання природно-ресурсного та економічного потенціалу, підвищити інвестиційну привабливість регіону [3].

Для ефективного впровадження та реалізації інвестиційних проектів екологічного спрямування необхідно розробити дійовий організаційно-економічний механізм управління такими проектами.

Формування ефективного організаційно-економічного механізму управління екологічно орієнтованими інвестиційними проектами дозволить за допомогою поєднання важелів ринкового та державного регулювання досягти збалансування інтересів учасників інвестиційного процесу та досягнення цільового еколого-економічного результату з мінімальними витратами інвестиційних ресурсів [2].

Нами пропонується організаційно-економічний механізм управління екологічно орієнтованими інвестиційними проектами визначати як систему організаційних та економічних форм, методів, інструментів та стимулів, що дозволяють узгодити цілі та інтереси учасників екологічно орієнтованого інвестиційного процесу і забезпечують досягнення екологічних та економічних результатів

Організаційно-економічний механізм управління екологічно орієнтованими інвестиційними проектами повинен враховувати особливості протікання інвестиційного процесу, змісту і цілей на кожному етапі життєвого циклу проекту і виробляти управлінські рішення від задуму проекту до завершення реалізаційної стадії. Цей механізм повинен бути гнучким та адаптуватись до умов зовнішнього середовища, які постійно змінюються [2].

Структура організаційно-економічного механізму управління екологічно орієнтованими інвестиційними проектами зображений на рисунку 1.6. Перш за все, повинна бути встановлена мета (чи система цілей) механізму управління, що значно залежать від державної екологічної та інвестиційної політики та стратегії.

Цілі механізму взаємообумовлені з його задачами, які є більш стійкими та відображають змістовну сторону інвестиційного процесу.

Організаційно-економічний механізм управління екологічно орієнтованими інвестиційними проектами повинен відповідати певним вимогам, які коротко можна сформулювати наступним чином:

1) окремі складові організаційно-економічного механізму не повинні суперечити одна одній та мати різноспрямований характер;

2) всі заходи, що створюють передумови і стимули до впровадження екологічно орієнтованих інвестиційних проектів мають бути адекватними цілям і завданням сталого розвитку держави;

3) орієнтація механізму на еколого-економічний результат;

4) узгодження механізму з об'єктивно існуючою суперечливістю інтересів державних та недержавних структур;

5) стимулювання досягнення максимально можливого результату з залученням мінімального розміру інвестиційних ресурсів;



Рисунок 1.6 _ Організаційно-економічний механізм управління екологічно орієнтованими інвестиційними проектами [2]

6) використання організаційно-правових та економічних методів управління, що забезпечують економічну самостійність суб'єктів управління щодо визначення цілей, шляхів та засобів досягнення цілей, а також економічну та юридичну відповідальність за результати своєї діяльності;

7) застосування організаційних та економічних регуляторів взаємовідносин між всіма учасниками економічно орієнтованого інвестиційного процесу на всіх рівнях управління.

Організаційно-економічний механізм управління екологічно орієнтованими інвестиційними проектами повинен відповідати певним вимогам, які коротко можна сформулювати наступним чином:

1) окремі складові організаційно-економічного механізму не повинні суперечити одна одній та мати різноспрямований характер;

2) всі заходи, що створюють передумови і стимули до впровадження екологічно орієнтованих інвестиційних проектів мають бути адекватними цілям і завданням сталого розвитку держави;

3) орієнтація механізму на еколого-економічний результат;

4) узгодження механізму з об'єктивно існуючою суперечливістю інтересів державних та недержавних структур;

5) стимулювання досягнення максимально можливого результату з залученням мінімального розміру інвестиційних ресурсів;

6) використання організаційно-правових та економічних методів управління, що забезпечують економічну самостійність суб'єктів управління щодо визначення цілей, шляхів та засобів досягнення цілей, а також економічну та юридичну відповідальність за результати своєї діяльності;

7) застосування організаційних та економічних регуляторів взаємовідносин між всіма учасниками економічно орієнтованого інвестиційного процесу на всіх рівнях управління.

Для ефективного функціонування організаційно-економічного механізму управління необхідне законодавчо-нормативне забезпечення. При цьому потрібна гармонізація вітчизняного законодавства з міжнародним та дотримання виконання міжнародних конвенцій і угод щодо охорони навколишнього природного середовища.

Також велике значення має інформаційне забезпечення учасників екологічно орієнтованого інвестиційного процесу. Учасники мають бути забезпечені екологічною та інвестиційною інформацією, повинні бути створені банки екологічних даних як на національному, так і на міжнародному рівнях, в першу чергу з використанням мережі Інтернет. Потрібне розширення міждержавного обміну інформацією.

Механізм управління екологічно орієнтованими інвестиційними проектами повинен забезпечувати збалансованість інтересів всіх зацікавлених сторін, узгодження екологічних та економічних цілей для досягнення кінцевих еколого-економічних результатів. Зацікавленими сторонами при цьому є учасники інвестиційного процесу, держава та громадськість. До учасників інвестиційного процесу відносяться: інвестори, одержувачі інвестицій (підприємства-реципієнти), підприємства-посередники, держава, громадськість.

Слід відмітити, що інтереси учасників екологічно орієнтованого інвестиційного процесу досить різноманітні і часто різноспрямовані. Так, для інвесторів інтереси можуть бути наступні:

- отримання максимального прибутку;

- завоювання ринків збуту екологічної продукції/послуг;

- покращення іміджу та підвищення конкурентоспроможності.

Для підприємств-одержувачів інвестицій інтерес можуть представляти:

- отримання початкового капіталу;

- збільшення оборотності капіталу;

- модернізація підприємства;

- підвищення якості та екологічності продукції;

- вихід на нові ринки збуту (в тому числі міжнародні);

- підвищення конкурентоспроможності продукції та підприємства.

Інтересами регіону та держави можуть бути:

- підвищення екологічної ефективності економіки;

- реалізація пріоритетних екологічних програм;

- покращення якості життя населення;

- регулювання інвестиційного процесу [2] .

Внаслідок впровадження екологічно орієнтованих інвестиційних проектів досягаються певні результати. Ці результати проявляються в наступних сферах: екологічні - полягають в зниженні антропогенного, техногенного навантажень на довкілля,в підвищенні якості ресурсоспоживання; соціально-економічні - в підвищенні якості і тривалості життя населення, ефективності громадського виробництва і збільшенні національного багатства країни; політичні - в зменшенні ступеня політичної залежності країни від зарубіжних постачальників природних ресурсів; можливості використання міжнародних домовленостей для активізації торгівлі екологічними квотами, екологічно чистою продукцією і т.п. [6]. Також необхідно додати, що результатом екологічних інвестицій є одержання суспільного блага, що не може бути привласнено окремим індивідом і буде використано всіма членами суспільства. Доцільність відтворення якості природних благ полягає в їхній високій цінності для суспільства, біосфери, підтримки життя [4].

Отже, при відтворенні інвестиційного потенціалу території необхідно враховувати екологічний фактор, що є обмежуючим. Для нівелювання обмежуючої дії екологічного фактору необхідно впроваджувати екологічно орієнтовані інвестиційні проекти, що будуть вигідними економічно, а також приносити екологічний та соціальний ефект. Реалізація таких проектів збільшити інвестиційний потенціал регіону за рахунок зростання інвестиційної привабливості та зниженні інвестиційних ризиків.

2 ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА ВІДТВОРЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ РЕГІОНУ

2.1 Аналіз науково-методичних підходів до оцінки інвестиційного потенціалу регіону

Пошук альтернатив і напрямів забезпечення економічного зростання регіонів України висуває на перший план питання ефективності їх інвестиційного потенціалу. Лише оцінивши інвестиційний потенціал регіону за допомогою найбільш прийнятної методики, можна виявити резерви його нарощування, запропонувати заходи з підвищення ефективності регіонального відтворення через формування стратегічних і тактичних цілей інвестиційної діяльності. Таким чином, активний економічний розвиток регіону потребує оцінки інвестиційного потенціалу і цілеспрямованого вивчення факторів його забезпечення.

Інвестиційний потенціал виступає як основна макроекономічна характеристика регіону, яка включає оцінку економіко-географічного положення, насиченості території факторами виробництва, рівня життя населення і його споживчого попиту тощо. Інвестиційний потенціал виконує інформаційну функцію, оскільки надає потенційним інвесторам відомості про регіон, на основі яких можна отримати часткове уявлення про його інвестиційну привабливість. По суті категорія «інвестиційний потенціал» в економічній науці і практиці застосовується для аналізу умов раціонального використання інвестицій.

Інвестиційний потенціал характеризується складністю та комплексністю й розглядається на макро-, мезо- й мікрорівні [8, с. 65 - 67].

На макрорівні інвестиційний потенціал включає в себе показники політичного (включаючи законодавство), економічного та соціального середовища для інвестицій. Засоби макроекономічного характеру втілюються в державних заходах щодо підвищення привабливості інвестицій.

Підходи до аналізу інвестиційного потенціалу на мезорівні є подібними до підходів на макрорівні. Характерною особливістю є те, що в усіх регіонах діє єдине законодавче поле, а більшу роль на регіональному рівні починають відігравати безпосередні стосунки інвесторів з регіональною владою.

На мікрорівні інвестиційний потенціал проявляє себе через двосторонні відносини інвестора та конкретних державних органів, господарюючих суб'єктів-постачальників, банків, а також профспілок та трудових колективів приймаючої країни. На цьому рівні відбувається так звана конкретизація узагальненої оцінки інвестиційного потенціалу під час реальних економічних, правових, культурних відносин інвестора з новим для нього середовищем.

У більшості праць інвестиційний потенціал розглядається, як правило, на макрорівні, а мезорівень (регіональний рівень) інвестиційного потенціалу, що обумовлений регіональними відмінностями умов залучення інвестицій, є недостатньо вивченим. При цьому кожний рівень інвестиційного потенціалу характеризується своїми, йому властивими показниками, має власні підходи до вивчення й аналізу тощо.

Будучи досить актуальною і маючи значний практичний інтерес, проблема вибору єдиної методики оцінки інвестиційного потенціалу регіонів не знайшла належного висвітлення в економічні й літературі. Не зважаючи на значну кількість публікацій за цією проблематикою, в них відсутня систематизація застосовуваних методик оцінки інвестиційного потенціалу на регіональному рівні (мезорівень); недостатньо чітко сформульовані переваги та недоліки кожного із запропонованих методичних підходів; не проведено глибинного аналізу перспектив їх використання в рамках сучасної економічної системи. Це націлює на необхідність проведення більш глибоких досліджень методології оцінки інвестиційного потенціалу регіону.

Загалом єдиної загальновизнаної методики оцінки інвестиційного потенціалу не існує. У проведенні оцінки інвестиційного потенціалу регіону зацікавлені різноманітні суб'єкти: від державних структур до місцевих органів влади й управління і приватних осіб. Тож вибір методичного підходу певною мірою залежить і від того, хто із кола суб'єктів здійснює чи замовляє таке дослідження відповідно до власних цілей.

На основі аналізу існуючих методик оцінки інвестиційного потенціалу регіону можна виділити декілька підходів [13, с. 92 - 93].

Перший підхід - звужений (загальний), який базується на оцінці сукупності макроекономічних показників, таких, як: динаміка ВВП, національного доходу і обсягів виробництва промислової продукції; характер і динаміка розподілу національного доходу; пропорції заощадження і споживання; стан законодавчого регулювання інвестиційної діяльності; хід приватизаційних процесів; розвиток окремих інвестиційних ринків, у тому числі фондового і грошового.

Такий звужений підхід привабливий відносною простотою аналізу та розрахунків. Він універсальний, і його можна використовувати для оцінки інвестиційного потенціалу та господарських систем різного рівня. Цей метод оцінки доцільно використовувати іноземним інвестором на перших етапах ознайомлення з потенційними об'єктами інвестування .

Другий підхід - розширений (багатофакторний) [4; 6; 7; 9 - 11; 17]. Він базується на оцінці комплексу факторів, які впливають на інвестиційний потенціал. Особливістю його є те, що зараз ще не сформований остаточний перелік цих факторів. При цьому можна виділити групи факторів, що присутні в класифікації всіх авторів. Серед них, зокрема:

1) характеристика економічного потенціалу (забезпеченість регіону ресурсами, біокліматичний потенціал, наявність вільних земель для виробничого інвестування, рівень забезпеченості енерго- і трудовими ресурсами, розвиненість науково-технічного потенціалу і інфраструктури);

2) загальні умови господарювання (екологічна безпека, розвиток галузей матеріального виробництва, обсяги незавершеного будівництва, ступінь зношеності основних виробничих фондів, розвиток будівельної бази);

3) зрілість ринкового середовища в регіоні (розвиненість ринкової інфраструктури, дія приватизації на інвестиційну активність, інфляція і її вплив на інвестиційну діяльність, ступінь залученості населення в інвестиційний процес, розвиненість конкурентного середовища підприємництва, ємність місцевого ринку збуту, інтенсивність міжгосподарських зв'язків, експортні можливості, присутність іноземного капіталу);

4) політичні фактори (ступінь довіри населення до регіональної влади, взаємини центру і властей регіону, рівень соціальної стабільності, стан національно-релігійних стосунків);

5) соціальні і соціокультурні фактори (рівень життя населення, житлово-побутові умови, розвиненість медичного обслуговування, поширеність алкоголізму і наркоманії, рівень злочинності, величина реальної заробітної плати, вплив міграції на інвестиційний процес, відношення населення до вітчизняних і іноземних підприємців, умови роботи для іноземних фахівців);

6) організаційно-правові (ставлення влади до іноземних інвесторів, дотримання законодавства владними органами, рівень оперативності при ухваленні рішень про реєстрацію підприємств, доступність інформації, рівень професіоналізму місцевої адміністрації, ефективність діяльності правоохоронних органів, умови переміщення товарів, капіталів і робочої сили, ділові якості і етика місцевих підприємців);

7) фінансові фактори (доходи бюджету, а також забезпеченість коштами позабюджетних фондів на душу населення, доступність фінансових ресурсів із державного і регіонального бюджетів, доступність кредиту в іноземній валюті, рівень банківського відсотка, розвиненість міжбанківської співпраці).

Узагальнюючим показником інвестиційного потенціалу при факторному підході виступає сума безлічі середньозважених оцінок по групах факторів, яка розраховується за формулою:

Величина економічного потенціалу підприємства визначається як сума локальних потенціалів за формулою:

(2.1)

де Q - узагальнювальна зважена оцінка інвестиційного потенціалу регіону; X_j - середня бальна оцінка j-го чинника для регіону; P_j - вага j-го чинника.

Разом з цим узагальнюючий показник оцінки інвестиційного потенціалу не може слугувати єдиним критерієм привабливості тієї або іншої господарської системи для вкладення інвестицій. Він зазвичай доповнюється інформацією про розвиненість різних факторів, що безпосередньо впливають на стан і динаміку інвестиційного клімату. Але при прийнятті рішення щодо об'єкту вкладення інвестор орієнтується на свій набір факторів.

До переваг факторного методу можна віднести: урахування взаємодії багатьох факторів, ієрархічність та диференційований підхід до аналізу різних рівнів національної економічної системи, використання статистичних даних, які нівелюють суб'єктивізм експертних оцінок.

Третій підхід - факторно-ризиковий (інколи цей метод називають рейтинговим, в зв'язку з тим, що він дозволяє проводити ранжирування регіонів за ступенем привабливості для інвестування) [2; 5; 17; 22].

Цей підхід дозволяє оцінити привабливість території для інвестування за допомогою двох складових оцінки: інвестиційного потенціалу та інвестиційного ризику. Загалом, ці два показники суперечать один одному, і для потенційного інвестора дещо важко їх пов'язати. З одного боку, оцінюється об'єктивна сторону процесу, тобто інвестиційний потенціал регіону, а з іншого - неформальні фактори інвестиційного ризику.

Згідно цього методу інвестиційний потенціал країни, регіону, міста розглядається як сукупна здатність здійснювати їх економікою інвестиційну діяльність в усіх сферах, спрямовану на випуск високоякісної продукції, товарів і послуг та здатність забезпечувати відтворення і споживання. Поняття ризику характеризується ненадійністю, яка притаманна процесу одержання прибутку від інвестицій, а отже, й імовірністю втрати засобів, вкладених потенційним інвестором.

Приблизний склад інвестиційно-значущих показників для визначення інтегрального рівня інвестиційного потенціалу регіонів наступний:

I Показники інвестиційного потенціалу регіону.

1) Економічний і інвестиційний потенціал:

- ВРП на душу населення (у тис. грн.);

- інвестиції в основний капітал на душу населення (у тис. грн.);

- індекс фізичного обсягу інвестицій (у відсотках до минулого року);

- зовнішньоторговельний оборот (у мільйонах дол.);

- іноземні інвестиції в економіку регіону (у тис. дол.).

2) Виробничо-фінансовий потенціал:

- індекс промислового виробництва (у відсотках до минулого року);

- частка малих підприємств (у відсотках від загального числа підприємств);

- обсяг інноваційних товарів (у млн. грн.);

- оборот роздрібної торгівлі на душу населення (у грн.);

- обсяг платних послуг на душу населення (у грн.);

- обсяг робіт, виконаних по виду діяльності «будівництво» (у млн. грн.);

- продукція сільського господарства (у млн. грн.).

3) Соціальний потенціал:

- щільність автомобільних доріг (кілометрів на 1000 кв. км. території);

- число телефонних апаратів (кількість штук на 100 чоловік населення);

- введення в дію житлових будинків на 1000 чоловік (кв. метрів загальної площі);

- чисельність економічно активного населення (у тисячах чоловік);

- середньодушові грошові доходи населення (за місяць у грн.).

II Показники соціально-економічної і екологічної безпеки:

- чисельність безробітних (у тисячах чоловік):

- питома вага збиткових організацій (у відсотках від загального числа організацій);

- викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря (у тис. тонн);

- число зареєстрованих злочинів на 100000 чоловік;

- чисельність населення з грошовими доходами нижче за прожитковий мінімум (у відсотках від загальної чисельності).

Методика оцінки інвестиційної привабливості зводиться до визначення інтегрального показника інвестиційної привабливості, на основі розрахунку рівня інвестиційного потенціалу і інвестиційного ризику регіонів. Запропонована методика дає комплексне уявлення про інвестиційний клімат в регіоні на основі конкретних значень показника інвестиційної привабливості.

Різнорідні окремі показники інвестиційного потенціалу регіонів зводяться в інтегральні за допомогою методу узагальнення, шляхом їх зведення за формулою багатовимірною середньою, широко вживаною в регіональних економічних дослідженнях.

Для зведення різнорідних (тобто тих, що мають різні вимірники і розмірності) окремих показників інвестиційного потенціалу до зіставного вигляду використовується передбачена методом багатовимірною середньої процедура попередньої стандартизації (нормалізації) їх значень. Ця процедура проводиться шляхом віднесення числового значення кожного окремого показника по даному регіону до значення середнього квадратичного відхилення даної низки показників. В результаті всі регіональні показники перетворяться в стандартизовані регіональні показники, тобто безрозмірні відносні величини.

Четвертий підхід - ризиковий [12]. Прихильники цього підходу використовують як параметри, що характеризують інвестиційне середовище, оцінку лише інвестиційних ризиків. Інвестиційний ризик характеризує імовірність повного або часткового недосягнення результатів інвестиційних проектів, втрати інвестицій і доходу від них у певному середовищі, показує, чому не слід (чи слід) інвестувати в це підприємство, галузь, регіон чи країну. Інвестиційний ризик визначається як можливість знецінювання капітальних вкладень у результаті дій органів державної влади й управління чи як передбачувана імовірність того, що реальні доходи від інвестування будуть нижчими очікуваних. При цьому необхідно розрізняти загальне поняття ризику інвестування з ризиками окремих інвестиційних проектів.

У такому випадку слід розглядати лише некомерційні інвестиційні ризики, які обумовлені зовнішніми стосовно інвестора обставинами макроекономічного, регіонального чи галузевого характеру тому, що специфічний чи комерційний інвестиційний ризик є різновидом підприємницького ризику, який пов'язаний з інвестиційною діяльністю й зумовлений особливостями комерційної чи ринкової діяльності. До некомерційних інвестиційних ризиків відносяться: погроза втрати інвестицій і переривання діяльності фірм у результаті воєн і громадських заворушень; дії органів влади, що перешкоджають нормальному здійсненню інвестиційної діяльності та ін.

Регіональні некомерційні ризики визначаються необмеженою кількістю окремих показників, перелік яких може трансформуватися внаслідок переходу економіки України на новий етап розвитку. Загалом сукупність некомерційних регіональних інвестиційних ризиків формується переліком окремих показників, а саме: рівень злочинності, рівень безробіття, рівень екологічної безпеки, відношення регіональних органів влади до формування ринкового середовища, ступінь сприятливості інвестиційного законодавства, відношення населення до ринкових реформ, рівень політичної стабільності, ступінь диференціації доходів населення (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 _ Складові некомерційного інвестиційного ризику регіонів

Вид ризику	Характеристика
Економічний	Тенденції в економічному розвитку регіону
Фінансовий	Ступінь збалансованості регіонального бюджету і фінансів підприємств
Політичний	Розподіл політичних симпатій населення за результатами останніх парламентських і президентських виборів; авторитетність регіональної влади
Соціальний	Рівень соціальної напруженості, у тому числі безробіття
Екологічний	Рівень забруднення навколишнього середовища, включаючи радіаційне
Кримінальний	Рівень злочинності в регіоні з врахуванням тяжкості злочинів
Законодавчий	Юридичні умови інвестування в ті або інші сфери і галузі; порядок використання окремих чинників виробництва в інвестиційному процесі

Крім розглянутих методичних підходів можна виділити і інші. Так, розглядаючи методичні підходи, що використовуються нині для оцінки інвестиційного потенціалу регіону у вітчизняній та світовій практиці, з точки зору результатів оцінки та технології проведення аналізу і розрахунків П.І.Мірошніченко [16] пропонує виділяти такі групи методів оцінки: рейтинговий, експертний, бальний, вартісний, техніко-економічних розрахунків, економіко-математичне та імітаційне моделювання.

Експертний, бальний та рейтинговий методи є досить поширеними й використовуються в більшості випадків для проведення порівняльного аналізу інвестиційного потенціалу різних регіонів, визначення конкурентоспроможності інвестиційного потенціалу, запровадження й моніторингу інвестиційних проектів регіонального рівня.

Рейтинговий метод полягає в аналізі різних аспектів розвитку регіону, формуванні на їхній основі аналітичних показників, подальшого їх групування та консолідації і формуванні інтегрального показника. За цим показником будується рейтинг і визначається позиція регіону в рейтингу. Рейтинговий метод набув широкої популярності завдяки простоті використання та зручності інтерпретації результатів. Нині більшість рейтингових агентств та консультаційних фірм розробили власні методики розрахунку інвестиційного рейтингу країн та регіонів [15]. Авторитетними системами рейтингових оцінок є: Institutional Investor's Country Credit Ratings [19], Euromoney's Country Risk Rankings [26], BERI (Business Environment Risk Index) [25], Moody's Investor service [20].

Найбільш відомим є рейтинг Світового банку, що враховує сім груп показників [27]: загальні показники; інфраструктура; фінанси; державна політика та послуги; вирішення суперечок і злочинність; потенціал та інновації; трудові відносини.

Окремо необхідно виділити також дослідження, що націлені на усунення недоліків зарубіжних методик та є спробами розробити аналогічні моделі, пристосовані до реалій вітчизняної економіки і, як правило, до оцінки певної сфери інвестиційної діяльності із урахуванням специфіки її розвитку. Серед них - дослідження інвестиційної привабливості регіонів України за методикою І. Бланка [1], методикою «Інституту Реформ» [18], методикою рейтингового агентства «Эксперт-РА» [21], адаптованими до українських умов господарювання.

Основним недоліком методики «Інституту Реформ» є нестача показників оцінки ризиків. Загалом недоліками методу рейтингів є висока залежність від макроекономічних показників, відсутність врахування регіональної специфіки. Результативна рейтингова оцінка відображає місце регіону серед інших, але не вказує на пріоритетні сфери інвестування відповідно галузевій спеціалізації.

Заслуговує на увагу методика рейтингової оцінки інвестиційної привабливості регіонів України, запропонована «Інститутом Реформ», у якій за оцінками інвесторів визначено 5 укрупнених груп найбільш важливих показників при прийнятті рішення про місце та обсяги інвестицій. До них відносять: економічний розвиток регіону, розвиток ринкової інфраструктури, фінансову інфраструктуру, розвиток людських ресурсів, діяльність органів місцевої влади в галузі приватного підприємництва.

Методика оцінки регіонального інвестиційного потенціалу, яка розроблена авторським колективом Ради по вивченню продуктивних сил НАН України, передбачає огляд (позиціювання) областей України за показниками, які об'єднані в шість груп: 1) людський потенціал; 2) матеріальна база розвитку; 3) інвестиційний потенціал; 4) стан економіки; 5) рівень управління економікою (фінанси); 6) соціально-політичний стан регіону(міста) [6].

Фактори, що визначають привабливість регіону для здійснення комерційної діяльності й залучення інвестицій, віднесені до трьох рівнів. До першого рівня відносяться історично й природно сформовані фактори: ступінь «столичності», природний потенціал, розвиненість соціально - культурної сфери, інноваційний клімат .

Другий рівень факторів комерційної привабливості включає елементи, що структурно розкривають задані умови(фактори першого рівня): характеристики різних інфраструктур (інженерної, транспортної, комунікаційної) і правового поля, а також якість проведених ринкових перетворень. Фактори третього рівня представлені системою цін на основні ресурси регіону: землю, нерухомість, матеріально-технічні ресурси тощо.

Згідно з методикою, запропонованою російським рейтинговим агентством «Експерт РА» [3], при розрахунку інтегрального рейтингу кожного регіону використовується поєднання складових інвестиційного потенціалу та ризику. У площині ризик - потенціал задані такі градації. Потенціал: високий (цифрове позначення 1), середній (2) і низький (3). Ризик: низький (літерне позначення A), середній (B), високий (C) і дуже високий (D). Відповідно, рейтинг кожного регіону позначається буквено-цифровою комбінацією, що вказує на область у згаданих вище координатах.

Головною перевагою цієї методики є можливість визначення ефективності реалізації (використання) інвестиційної привабливості регіону, яка виражається співвідношенням інвестиційної активності регіону до його інвестиційної привабливості. Тобто це кількісний критерій ефективності використання інвестиційних можливостей регіону: ефективність використання інвестиційної привабливості регіону оцінюється тільки з позицій зіставлення рівня інвестиційної привабливості регіону з рівнем результату її реалізації, тобто з рівнем інвестиційної активності в регіоні.

Метод експертних оцінок полягає в наданні відповідальності уповноваженим експертам висловити думку й оцінити на власний розсуд показники інвестиційного потенціалу регіону. Експерт з суб'єктивних міркувань і набутого досвіду надає перевагу найбільш вагомим показникам, аналізує їх динаміку та висловлює характеристику інвестиційних можливостей регіону.

Нині експертний метод широко застосовується іноземними інвесторами при прийнятті рішень стосовно вибору регіону для вкладення інвестицій. Перевага даного методу полягає у можливості адаптації показників і факторів, що вивчаються для потреб конкретних інвесторів або поглиблений аналіз привабливості певних галузей [14]. Недоліком методу є суб'єктивність та залежність висновків від позицій експерта [23], тому задля підвищення рівня об'єктивності необхідно доповнити їх системою статистичних та розрахункових даних, виконаних на підставі загальновизнаних міжнародних методик.

Бальний метод вигідний у застосуванні коли існує необхідність порівняльної оцінки інвестиційного потенціалу регіону, а фактори, що його визначають неможливо чи складно охарактеризувати з допомогою кількісних параметрів. Недоліками бального методу, так само як і попереднього, є відсутність єдиної методологічної бази, а також значний рівень суб'єктивізму.

Оцінка інвестиційного потенціалу у вартісному вираженні передбачає визначення вартості активів регіону і величини економічних результатів, які можуть бути отримані в майбутньому. Критерієм такої оцінки потенціалу є величина новоствореної вартості її складових частин. Методика вартісної оцінки, є однією з найбільш придатних для виміру і зіставлення інвестиційного потенціалу регіонів в сучасних економічних умовах. До цього також схиляються ряд вітчизняних та зарубіжних учених, застосовуючи її з позиції ресурсного, дохідного і порівняльного підходів.

Застосування дохідного підходу вартісної оцінки інвестиційного потенціалу регіону засноване на визначенні його привабливості для довгострокових вкладень з точки зору їх дохідності чи будь-яких інших очікуваних ефектів.

Подібним до витратного є метод техніко економічних розрахунків, що спирається на використання всеосяжної системи показників, яка покликана всебічно оцінити інвестиційний потенціал регіону. Такі показники часто об'єднують в інтегральні критерії, надаючи вхідним параметрам ваг, які характеризують міру їх впливу на результативний показник.

Перевагами витратної методики і методики техніко-економічних розрахунків є: зрозумілість і простота використання, наявність чітко формалізованих залежностей між величиною інвестиційного потенціалу і значеннями вхідних параметрів. Поряд із цим, використання таких методик має перешкоди: труднощі вибору найбільш інформативних кількісних характеристик потенціалу, які можна було б вважати визначальними для регіону в конкретних економічних умовах; відсутність єдиної інформаційної бази вхідної інформації; розрізненість методів обрахунку однойменних параметрів за методиками різних учених і практиків.

Економіко-математичне та імітаційне моделювання є дієвим способом поєднання різнорідних характеристик потенціалу в формалізованих логічних моделях. В цьому ключі можливим розвитком досліджень в галузі оцінки інвестиційного потенціалу регіонів можуть стати [14]: побудова економетричної моделі на основі узагальнення динаміки груп показників методами факторного або ж кластерного аналізу; побудова моделі динаміки груп показників на основі нейромереж.

Залежно від часового горизонту аналізу, управління й прогнозування оцінку інвестиційного потенціалу варто розділити на дві, а саме оцінку поточного стану інвестиційного клімату й перспективного (можливого в майбутньому). Особливо важливе значення в оцінці інвестиційного потенціалу регіону має ступінь державного регулювання інвестиційних процесів. Таке регулювання є найважливішим напрямом підвищення інвестиційній привабливості області. Виділимо основні цілі, які ставляться в рамках підвищення інвестиційної привабливості регіону: проведення моніторингу інвестиційних процесів; сприяння інвесторам; формування механізмів фінансового стимулювання інвесторів; створення комфортних умов для інвесторів.

При проведенні комплексної оцінки інвестиційного потенціалу регіону також доцільно [24]:

1) провести аналіз інвестиційного потенціалу на трьох рівнях: глобальному, національному, внутрішньо обласному;

2) застосувати диференційований підхід оцінки інвестиційного потенціалу з позиції різних типів інвесторів, тобто вивчити сприятливість інвестиційного клімату для конкретних груп інвесторів; виділити кластери сформованості інвестиційного клімату за типами інвесторів;

3) проаналізувати окремі складові інвестиційного потенціалу в контексті оцінки соціально-економічної ситуації загалом;

4) провести оцінку інвестиційного іміджу регіону;

5) використати SWOT-аналіз інвестиційного потенціалу шляхом оцінки сильних і слабких сторін регіону як місця для інвестицій, потенційних можливостей і небезпек, який допомагає виявити вузьке коло ключових проблем;

6) у вигляді таблиць, графіків і карт показати розподіл, динаміку, згрупування регіонів і їх географію за складовими інвестиційного потенціалу, зміною рейтингу, регіони недооцінені вітчизняними та іноземними інвесторами, розподіл внутрішніх капіталовкладень та прямих іноземних інвестицій за типами регіонів по рейтингу;

7) застосувати соціологічні методи та експертні оцінки, опитування інвесторів;

8) використати кваліметричні методи оцінки інвестиційного потенціалу на базі його якісних характеристик;

9) за допомогою методів економетричного моделювання провести аналіз репутації, тобто ретроспективний аналіз(оцінити попередні коливання показників, і на цій основі прогнозувати їхні майбутні коливання, виявити причини цих коливань та оцінити вплив зміни різних показників на зміну результуючих показників);

10) шляхом факторного аналізу також можна визначити вплив зміни одних обраних показників на зміну інших, що дозволить виявити найбільш вагомі фактори, від яких залежить інвестиційний потенціал;

11) провести аналіз неформальних показників;

12) дослідити вплив інвестування на економічну структуру регіону й держави загалом, адже безконтрольне інвестування в одні галузі і повне ігнорування інших може деформувати структуру економіки, порушити рівновагу господарської системи.

2.2 Методичне забезпечення еколого-економічної оцінки інвестиційного потенціалу регіону

Головним критерієм оцінки відтворення інвестиційного потенціалу є оптимальне співвідношення між формуванням та використанням інвестиційного потенціалу регіону. Вартісна оцінка інвестиційного потенціалу на фазах його відтворення має враховувати взаємозв'язок інвестиційної діяльності з процесами розвитку еколого-економічної системи. Впровадження методики оцінки відтворення інвестиційного потенціалу регіону вимагає врахування екологічного фактора та його впливу на процеси інвестування в регіоні.

Для процесів відтворення інвестиційного потенціалу регіону особливе значення має оцінка рівня його формування та використання і структури розподілу. Еколого-економічна оцінка інвестиційного потенціалу регіону передбачає кількісне вимірювання його величини, розрахованої з урахуванням екологічно обумовлених інвестиційних збитків.

Оцінка інвестиційного потенціалу відбувається за трьома показниками:

1) на фазі формування інвестиційного потенціалу - величиною акумуляції інвестиційних ресурсів;

2) на фазі розподілу інвестиційного потенціалу - величиною розподілу інвестиційних ресурсів за різними галузями та напрямками;

3) на фазі використання інвестиційного потенціалу - величиною доходів від використання інвестицій та їх реінвестування.

Під еколого-економічною оцінкою відтворення інвестиційного потенціалу регіону розуміють визначення його величини за фазами відтворення з урахуванням екологічно обумовлених інвестиційних збитків. Завданнями еколого-економічної оцінки відтворення інвестиційного потенціалу є:

1) на фазі його формування:

- оцінка структури доходів економічної системи регіону;

- визначення частини доходів економічної системи регіону, яка може бути спрямована на інвестування;

- визначення чутливості доходів економічної системи регіону до екологічного фактора;

- визначення величини екологічно обумовленого інвестиційного збитку на фазі формування;

- визначення величини інвестиційного потенціалу регіону з урахуванням екологічно обумовлених інвестиційних збитків;

2) на фазі його розподілу:

- визначення пріоритетних напрямків вкладення інвестиційних ресурсів;

- визначення результатів трансформації інвестиційних ресурсів у реальні та фінансові інвестиції;

- визначення екологічно обумовленого інвестиційного збитку на фазі розподілу;

- визначення величини інвестиційного потенціалу регіону з урахуванням екологічно обумовлених інвестиційних збитків;

3) на фазі його використання:

- визначення величини приросту доходів від інвестиційної діяльності у регіоні;

- визначення приросту валового регіонального продукту за рахунок використання інвестиційного потенціалу;

- визначення екологічно обумовленого інвестиційного збитку на фазі використання;

- визначення величини інвестиційного потенціалу регіону з урахуванням екологічно обумовлених інвестиційних збитків.

При оцінці інвестиційного потенціалу регіону на фазі формування враховують:

- інвестиційні ресурси, утворені внутрішніми джерелами на основі первинних доходів у регіоні, зокрема: інвестиційні ресурси, отримані за рахунок заробітної плати, прибутку, ренти;

- інвестиційні ресурси, залучені з зовнішніх (стосовно регіону) джерел.

Оцінка інвестиційного потенціалу регіону базується на загальній теорії виробничих факторів, зокрема на визначенні факторних доходів як основи формування інвестиційного потенціалу регіону.

Еколого-економічна оцінка інвестиційного потенціалу регіону містить послідовність етапів (рис. 2.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 2.1 _ Алгоритм еколого-економічної оцінки відтворення інвестиційного потенціалу регіону

Перший етап - оцінка інвестиційного потенціалу регіону у базовому році.

Для оцінки величини інвестиційного потенціалу регіону на фазі його формування необхідно визначити обсяги доходів економічної системи регіону залежно від суб'єктів його присвоєння, які потенційно можуть бути залучені у інвестиційну діяльність та є основою для формування інвестиційних ресурсів. До таких доходів відносять доходи населення, підприємств, окремих регіонів та держави в цілому. Ці доходи беруть участь у формуванні інвестиційного потенціалу у вигляді таких показників:

- наявні доходи населення;

- чисті доходи підприємств;

- доходи зведеного бюджету території.

Наявний дохід населення - це максимальний обсяг отриманих доходів. Вони включають заробітну плату, прибуток, змішаний дохід, сальдо доходів від власності, соціальні допомоги, інші одержані поточні трансферти за винятком сплачених, зокрема поточних податків на доходи та майно. Первинним доходом домогосподарств є заробітна плата. Вона виражає одночасно вартість робочої сили та оплату праці найманих працівників у регіоні. Цей показник характеризує ділову активність населення, його здатність до заощадження, а відповідно й до інвестування.

Прибуток підприємств та організацій служить основою економічного розвитку держави шляхом його перерозподілу через податкову систему, що дозволяє збільшувати прибуткову частину бюджетів усіх рівнів, здійснювати намічені соціально-економічні програми розвитку суспільства. Прибуток - основне внутрішнє джерело формування фінансових ресурсів підприємства, які забезпечують його розвиток. Чим вище рівень утворення прибутку підприємства, тим менше його потреба в залученні фінансових коштів із зовнішніх джерел.

Частина прибутку, утворена використанням природних ресурсів, є рентою. Ренту для макроекономічних розрахунків визначають величиною чистого або нерозподіленого прибутку, який утворюється понад витрати основних факторів виробництва - людського і накопиченого капіталу і нормального, що склалася у більшості підприємців, прибутку . Відповідно до теорії виробничих факторів рентний дохід отримує суспільство - громада, жителі території, де знаходиться природний ресурс, а не окремі його члени. Розподіл доходу від використання природних ресурсів суб'єктами господарювання характеризує величина екологічної ренти. О. О. Веклич [1] пропонує розуміти екологічну ренту як додатковий дохід суб'єктів господарської діяльності (природокористувачів) у результаті присвоєння певного еколого-економічного ефекту в грошовій або натуральній формі від експлуатації (споживання) різноякісних екологічних властивостей, умов, ресурсів і т.п. природного середовища як середовища здійснення виробничого процесу (або середовища відтворення робочої сили). Рента - це дохід від власності, який сплачують орендатори власникам матеріальних невироблених активів (землі і надр) за право користування цими активами впродовж певного періоду. Рента охоплює земельну ренту і ренту за надра.

Суб'єктом присвоєння цього доходу є центральні та регіональні органи влади, які встановлюють екологічні норми, здійснюють контроль за їх дотриманням та стягують платежі за забруднення навколишнього середовища. Концентрація таких платежів у центральних і регіональних екологічних фондах забезпечує їх спрямування як на відшкодування витрат з екологічного моніторингу, так і на фінансування державних, регіональних і муніципальних екологічних програм, ліквідацію наслідків екологічних та техногенних катастроф, розроблення екологічно безпечної техніки і технології.

На основі визначених обсягів доходів економічних суб'єктів можна визначити величину їх заощаджень, що потенційно можуть бути спрямовані на фінансування інвестиційних ресурсів.

Дослідження динаміки формування накопичень економічних суб'єктів відбувається на основі пропорцій розподілу їх доходів на споживання та заощадження.

Заощадження формуються з доходів населення та економічних суб'єктів у результаті їх розподілу. Заощадження населення представлені сумою грошового доходу, яка не використовується на поточне споживання і призначається для задоволення потреб у майбутньому. Домогосподарства заощаджують у тому або іншому виді активів. Основними видами активів є фінансові (готівка, гроші на рахунках у банках, акції, облігації); нерухоме майно (земля, ліси, житлові будинки); твори мистецтва; коштовності; сільськогосподарський реманент; виробничі будівлі, устаткування в обробній промисловості і т. д. Заощадження переміщують нагромаджений дохід із поточного періоду в майбутній. Вибір того або іншого активу визначається такими чинниками, як: ліквідність активу; очікуваний дохід на актив; ступінь невизначеності та ризику, пов'язаних із активом та доходом на нього.

...