Екологічно збалансований розвиток інвестиційного потенціалу території

Законодавством України передбачено відшкодування витрат, щодо рекультивації порушених земель строк робіт з їх рекультивації після проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, що спричинило зміни у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів.

Проведений аналіз статистичних даних та законодавчих актів дозволили зробити висновок, що на сьогодні відсутня визначена частка прибутку гірничодобувного підприємства, яка б вилучалась на відновлення території після завершення видобувних робіт. Згідно законодавства ці кошти повинні враховуватися в проектно-технічної документації, але не вказуються конкретні розміри відрахувань. Це призводить до того, що добувні підприємства занижують відрахування на відновлення навколишнього середовища в порівняні з причиненою шкодою природі, або забувають взагалі про ці відрахування. Нами запропоновано вилучати частину ренти першого роду на відновлення навколишнього середовища після завершення добувних робіт. В роботі розраховано, що ці відрахування складатимуть приблизно 6 % від ренти першого роду в рамках методу «структурування прибутку».

На сьогодні, згідно з ринковою кон'юнктурою вартість гірничотехнічної рекультивації земель складає в середньому 73 тисячі 650 гривень за км² [9]. Тобто, якщо, згідно статистичних даних, в середньому по Україні площа однієї ділянки, яку необхідно відновлювати після видобувних робіт складає 300га, то вартість рекультивації складає 22 млн. гривень, тобто це складає 6 % від ренти першого роду. Слід зауважити, що 6% це мінімальний розмір відрахувань. Якщо завдані збитки території значні, то розмір вилучення ренти може збільшуватись.

3.3 Вплив тіньового сектору економіки на економічний потенціал території

Функціонування економічних відносин у різних країнах свідчить, що таке явище, як тіньова економіка, притаманне всім країнам, незалежно від моделі та рівня соціально-економічного розвитку, і досягло глобального, загальносвітового масштабу. Проблеми тіньової економіки залишаються актуальними для урядів і вчених більшості країн світу. Визначення обсягу та обмеження масштабу тіньової економіки - це настільки ж важливі питання, наскільки і спірні через невизначеність складу та обсягу тіньової економіки, яку вивчають десятки років, намагаючись знайти способи її регулювання, але нікому ще не вдавалося знайти спосіб її викорінення.

Дослідженням питань, пов'язаних із функціонуванням тіньового сектору економіки, займалися чимало відомих зарубіжних та вітчизняних теоретиків, перш за все, це - А. Портес, Б. Свенсон, Г. Гросман, Д. Убара, Д. Кауфман, Е. Файге, Е. де Сото, Л. Косалс, Л. Хофман, М. Ромер, О. Турчинов, П. Віліс, С. Сасен-Куб, Т. Корягіна, Ю. Латов, Є.Сатерленд та інші. В сучасних теоретичних розробках і концепціях вітчизняних економістів - А.Тимченко, А. Ахламова, Т. Хайлової, В. Вишневського, О. Чаусовського, В.Бородюка, О. Воробйова, Т. Приходько, О. Турчинова, В. Поповича - розглядається багато питань, пов'язаних з феноменом тіньової економіки. Однак доцільною є більш повна характеристика впливу тіньового сектору економіки на інвестиційний потенціал території.

Особливості державної політики щодо організації економічного розвитку держави впливають лише на питому вагу тіньового сектора в суспільстві. Зростання тінізації економіки зумовлює структурні деформації та диспропорції суспільно-економічного розвитку території, гальмує процеси державотворення в країні, стримує курс демократизації суспільства та європейської інтеграції України. Крім цього, постає соціальна проблема: у суспільній свідомості формується сумнів щодо спроможності держави гарантувати суспільну безпеку, захистити особистість і майно громадян. Тіньовий сектор економіки здійснює негативний вплив на інвестиційну привабливість держави в цілому [1]. Масштаби тінізації економічного життя, недосконалість державних заходів щодо її подолання формують негативний імідж України у світі, значно стримують налагодження торговельно-економічних стосунків національних підприємств із зарубіжними партнерами, знижують інвестиційну привабливість окремих регіонів.

Окрім того, поряд зі зростаючою кількістю нелегальних господарських одиниць, що входять до складу тіньового сектору економіки, зростає і прихована, поки що не виявлена шкода, якої завдає діяльність цих одиниць для навколишнього середовища. Неофіційна та несанкціонована діяльність підприємств, що входять до тіньового сектору, може мати серйозні екологічні наслідки, адже значна частка суб'єктів тіньового сектору функціонує у галузях, що спричиняють значні забруднення навколишнього середовища (металообробка, виробництво кераміки, текстилю та ін.). Крім того, неофіційні фірми, як правило, характеризуються більш високим рівнем забруднення навколишнього середовища, ніж офіційні фірми тієї ж галузі через відсутність відповідних очисних споруд, очисного устаткування. Нарешті, неофіційні фірми є значним джерелом забезпечення зайнятості та часто розташовані у житлових районах. У результаті, їх викиди безпосередньо впливають на значну кількість населення.

Неофіційні фірми важко контролювати через ряд причин: тому що вони малі і численні; через тиск значної конкуренції серед неофіційних фірм вони намагаються скоротити витрати, нехтуючи при цьому можливим впливом на навколишнє середовище; неофіційні фірми мають значну підтримку серед найбідніших верств населення, бо є для них основним джерелом зайнятості і доходу. Крім того, необхідно враховувати галузеву специфіку секторів тіньової економіки. В кожному регіоні існує окрема галузь народного господарства, тіньова діяльність в якій продукує найбільшу кількість викидів. З урахуванням цих обмежень застосування звичайних підходів до регулювання проблеми забруднення навколишнього середовища суб'єктами тіньового сектору економіки є досить проблематичним.

Без подолання цієї небезпеки національна економіка не лише не зможе стати конкурентоспроможною на світовому ринку, а навпаки, нестиме непоправні втрати, обмеження та відокремлення від світової спільноти.

Зростання рівня тіньової економіки в країнах світу є загальнопоширеною тенденцією (у середньому 6,2 % на рік), але в Україні офіційно визнаний обсяг тінізації (до 60 %) майже в 3 рази перевищує граничний рівень (20 %) [1]. Так, з одного боку, надзвичайно високий рівень тіньової економіки робить неможливою стабільність розвитку держави та суспільства, з іншого - обсяг тіньового сектору зростає з послабленням контролю держави над процесами, що відбуваються в економіці, а також в умовах криз та нестабільності. Як зазначено в [2], значна активізація процесів тінізації економіки припадає на період переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки. Це пов'язано з тим, що механізми централізованого управління послаблюються та не дозволяють здійснювати контролюючі функції на відповідному рівні, а їх місце намагаються зайняти нелегальні напівкримінальні структури.

Досі немає єдиного загальноприйнятого визначення тіньової економіки. Найпопулярніші тлумачення даного феномену такі [2, 4]:

1) тіньова економіка - це економічна діяльність, яка не враховується і не контролюється офіційними державними органами, і (або) спрямована на отримання доходу шляхом порушення чинного законодавства;

2) тіньова економіка - це економічна діяльність, що здійснюється неофіційно, за межами правового поля України, або з порушенням законодавства і від якої держава не отримує податкових надходжень;

3) тіньова економіка - це економічна діяльність, що здійснюється в рамках закону, але не реєструється державними органами; діяльність, яка в основі є кримінальною і охоплює незаконні види діяльності, а також діяльність, що є легальною, але здійснюється методами, що є поза законом .

Отже, тіньова економіка - фактично не контрольоване суспільством виробництво, розподіл, обмін і споживання товарно-матеріальних цінностей, тобто такі соціально-економічні взаємини між окремими громадянами, соціальними групами щодо використання діючих форм власності в корисливих особистих і групових інтересах, які приховуються від органів державного управління і самоврядування, громадськості. Вона містить у собі всі невраховані, нерегламентовані, відмінні від викладених у нормативних документах і правилах господарювання види економічної діяльності [3].

Аналіз джерел [1, 4] показує, що на даному етапі в Україні відбувається процес реструктуризації тіньової економічної діяльності в масштабах як окремо взятих регіонів, так і держави в цілому. Така діяльність сьогодні стала одним з обов'язкових елементів функціонування економіки держави. Нині тіньовий сектор економіки пристосовується до нових умов існування - від планового господарства та адміністративно-командних форм управління до умов ринкової економіки та приватної власності. Змінилися лише форми і методи тіньової економічної діяльності і їх питома вага в тіньовому обігу. Розвиток тіньової економіки та розквіт корупції призводять до перетворення України у «тіньову державу» - утворення такого державного типу, в якому державні послуги та суспільні блага розподіляються за ринковими принципами внаслідок високого рівня корупції та тінізації. У такому утворенні остаточно формуються та безперешкодно діють корупційні ринки державних послуг та суспільних благ. Формування права відбуватиметься вже не за принципом законності, а за принципом «хто більше заплатить».

Як зазначає Коваленко В. [5], головними технологіями тінізації економіки і, відповідно, основними формами прояву тіньових доходів у сучасній Україні є такі: тіньова зайнятість і нелегальне виробництво товарів і послуг; приховування прибутків підприємств і доходів громадян від оподаткування, необґрунтовані податкові пільги та заборгованість із заробітної плати; шахрайство у фінансово-кредитній сфері та у ціноутворенні; масове розкрадання державної власності, в тому числі у процесі її роздержавлення та приватизації; комп'ютерна злочинність; відмивання «брудних» грошей. Зростанню масштабів тіньового сектора економіки сприяє заміна одних спонукальних мотивів на інші. Це відбувається разом з посиленням соціально-економічної кризи та політичної, ідеологічної і адміністративної дезорієнтації широких верств населення. Тому природно, що у значної частини населення за умови, коли міра праці практично не відповідає мірі особистого споживання, виникає гостре прагнення знайти будь-які додаткові джерела особистого доходу. Це у кінцевому результаті стає сприятливим середовищем та вагомим чинником для розвитку процесів тінізації економіки. Крім того, діяльність учасників тіньового сектору закріплюється у організаційно стійкі форми. Автори Новікова К.І. та Ільїна А.В. [6] виділяють наступних суб'єктів тіньової економіки:

- безпосередньо самі суб'єкти тіньової економіки, які працюють у цьому режимі. Легалізація діяльності для них є невигідною, оскільки вони зацікавлені в подальшому розвитку бізнесу з отриманням високих неоподатковуваних прибутків;

- легальні підприємці, які мають на меті частково приховати свої доходи, відвівши їх у тіньовий сектор. Тим самим вони зменшують податкове навантаження й уникають фіскального тиску;

- пересічні громадяни, які вимушені працювати у сфері нелегального підприємництва для забезпечення виживання в несприятливому макроекономічному середовищі внаслідок дуже низької соціальної підтримки держави та низького рівня легальних доходів;

- частина державних службовців, які отримують зиск від корумпованих діянь, зумовлених роботою тіньового сектора економіки;

- представники державних підприємств, які перевели формально державну власність у практично приватне користування в тіньовому секторі. Це призвело до зниження ефективності та рентабельності підприємств державної власності. Тому функціонування тіньового економічного сектора є передусім надзвичайно небезпечним для економіки держави.

Однією із важливих причин виникнення тіньового сектору економіки в Україні стала приватизація державних підприємств, яка фактично почалася в Україні не в липні 1992 року, як вказують в офіційних матеріалах, а з моменту створення в 1987 році, так званих малих кооперативів, більшість з який організовувалися при державних промислових підприємствах. Створення малих кооперативів виявилося дуже зручною формою перекачування державних засобів у приватні руки.

До початку липня 1994 року в Україні було приватизовано близько 70% усіх підприємств промисловості і сфери послуг. Багатьма реформаторами настільки високі темпи перетворення розцінюються як колосальний успіх реформ. Однак поряд з кількісними показниками необхідно враховувати і якісні зміни [7].

Із самого початку аж до свого завершення, масова приватизація в Україні являла собою колосальну спекулятивну операцію, що призвела до криміналізації економіки, небаченого соціального розшарування й утворення ворогуючих соціальних груп. Криміналізація є з одного боку, відображенням соціально-економічної і політичної ситуації в країні, з іншого боку - тісно зв'язана з моделлю приватизації. Деякі особливості дійсності мають раціональне пояснення, якщо визнати існування рівнобіжних джерел доходів населення.

Відомо, що, починаючи з 1993 року, ціни в країні ростуть значно швидше, ніж офіційна заробітна плата: мінімальна і навіть середня по країні заробітна плата сьогодні не забезпечує необхідного прожиткового мінімуму. Однак дотепер соціальна ситуація в країні не вибухнула; банківські нагромадження населення ростуть; число знову утворених на підприємницькій основі господарських організацій збільшується - незважаючи на те, що кожна третя зі знову створених дрібних і середніх фірм виявилася збитковою. Є всі підстави припускати, що і проблема виживання, і проблема первісного нагромадження капіталу зважується сьогодні в Україні на шляхах активного включення населення в різні процеси, що розвертаються в рамках тіньової економіки. Мотиви, механізми і результати такої участі в різних груп населення різні.

Сучасне українське суспільство можна поділити на три основні частини, кожна з який, у свою чергу підрозділена на групи [8]:

- нові власники, вищі керуючі, працівники вищої і середньої ланки, почасти наймані робітники нижчої ланки корпоратизованого сектора, де утворяться величезні надприбутки. Для цієї категорії облич характерне прагнення одержати і максимально вивести з-під оподатковування свої прибутки й інші доходи, що можливо тільки на шляху прямих порушень законодавства і встановлення особливих «довірчих» відносин із двома соціальними групами, з іншої сторони: бюрократією, що визначає умови комерційної діяльності, і що змушують платити «данину» кримінальним елементам;

- групи, що мають реальні можливості брати участь у перерозподілі надприбутків; серед них, у першу чергу бюрократія і кримінальні елементи, а також нечисленні групи, що обслуговують нестатки монополістів;

- значна частина населення, виведена за рамки корпоративного сектора і не допущена до його доходів.

Середня заробітна плата кваліфікованого українського робітника в 125 разів менше, ніж в американського, хоча вартість споживчого кошика вже складає понад 40% від американського рівня.

Щоб вижити, населення змушене адаптуватися до нових умов, беручи участь у різних формах тіньової економіки. За даними соціологічних опитувань, додатковий доход працівників промислових підприємств від різних видів побічної діяльності досягає 80% сукупного сімейного доходу.

Проте функціонування тіньового сектору економіки має не лише негативні наслідки для розвитку економіки держави. Як зазначається у [9], до позитивних наслідків варто віднести, по-перше, певну стабілізуючу роль тіньової економіки. Вона особливо була характерною для економіки дефіциту і зберігається у перехідних економіках. Ця стабілізуюча роль була особливо очевидною в умовах централізованої економіки. «Той попит, що не може задовольнити «перша економіка», створює всепоглинаючий ринок для продукції і послуг у сфері «тіньової» економічної діяльності». Однак стабілізуюча роль тіньової економіки зберігається і при переході легальної на ринкові рейки. Аналіз свідчить, що значні розміри тіньового сектора в країнах, що розвиваються, дозволяють їм легше переносити спади виробництва і кризові явища на світових ринках. У період кризи тіньовий сектор здатний зберегти зайнятість на колишньому рівні за рахунок скорочення рівня оплати праці, адже в основі функціонування позалегального підприємства лежить відтворення соціальних зв'язків (сімейно-родинних, кланових, національних).

Варто погодитись із автором [10], який говорить про те, що існування тіньового сектора дозволяє реалізувати підприємницький потенціал, що залишається незатребуваним завдяки високим витратам доступу до легального ринку. Фактом є те, що легальна система ніколи не дозволяла використовувати величезну енергію і талант позалегальних і навіть легальних підприємців. Однак, існування двох секторів економіки, легального і позалегального, здійснює і негативний вплив на соціально-економічний розвиток регіону, психологічну атмосферу серед населення.

Через невигідність технічного переозброєння у тіньовому секторі стримується технічний прогрес і в цілому знижується продуктивність праці, а через обмеженість коштів скорочується обсяг інвестицій (інвестуються лише ресурси певної соціальної структури). Відсутні гарантії для зовнішніх стосовно даних соціальних структур інвесторів. Збільшується податковий тягар на економічних суб'єктів, які залишаються ще в легальному секторі: витрати наданих державою послуг розподіляються на менше число платників податків. Дана ситуація спонукає останніх до переходу у тіньовий сектор, бо ж ціна підпорядкування закону стає непомірно високою.

Результатом стає колапс легального сектору - у ньому залишаються лише великі підприємства, які не можуть цілком піти «у тінь». Крім того, існування тіньової економіки робить неефективним будь-які заходи для проведення послідовної макроекономічної політики: вона будується на основі свідомо неадекватних індикаторів і показників.

При досить високих темпах росту і невисокої інфляції склалася глибока диференціація суспільства, розвиваються процеси тіньового руху грошей. Менше відсотка населення володіють значною долею приватизованої економіки, але їхні капітали на країну не працюють, тому що надійно сховані (наприклад, за кордоном); середній клас слабкий; працівники багатьох бюджетних сфер, що мають низькі зарплати, часто домагаються перерозподілу частини багатства на свою користь за рахунок хабарів або виконання робіт, оплачуваних додатково (без оподаткування) [11].

Таким чином, у періоди сповільнення економічного розвитку державі необхідно піклуватися про задоволення споживчого попиту суспільства, оскільки виробництво легальних вітчизняних товарів знижується і не відповідає попиту суспільства, в цьому випадку його швидко заповнює тіньове виробництво товарів низької якості. Якщо відсотково підвищується ВВП у легальній економіці, то це приводить до відсоткового зниження тіньового сектору економіки, іншими словами можна сказати, що чим слабкіша легальна економіка в державі, тим сильніша тіньова (протиправна економічна діяльність).

Виходячи з вищенаведених положень, потрібно підкреслити важливість і необхідність розробки конкретних заходів із детінізації економіки регіонів та держави в цілому, тобто певної системи дій, спрямованої не лише на подолання причин формування тіньового сектору економіки, але і на попередження їх утворення. Створення економічного механізму на державному рівні, забезпечення виконання відповідних функцій його компонентів є головною запорукою успішної боротьби з тіньовою економікою.

Основою такого економічного механізму є концепція легалізації тіньової економіки, складовими якої є концепція методології моніторингу відмивання брудних грошей, щорічні програми заходів боротьби з тіньовою економікою, методичні, нормативно-правові й організаційні матеріали. Тому правове регулювання тіньового сектору повинно бути орієнтовано на два основних напрями: боротьба з порушенням закону в органах державної влади; прийняття мір, що направлені на переведення в легальний сектор тіньового капіталу. З цією метою потрібно сформувати й укріпити інститути громадянського суспільства; реформувати систему управління; прийняти заходи, що спрямовані на розвиток соціальної відповідальності бізнесу; забезпечити більшу гласність і прозорість у висвітленні діяльності органів державної влади та ін [12].

Для припинення окремих тіньових схем і обмеження тіньової економіки на сучасному етапі пропонується ряд заходів [1, 7], зокрема: реформування національної системи фінансового контролю за здійсненням протизаконної діяльності; формування спеціального реєстру та загального переліку декларацій із заявленими до відшкодування сумами ПДВ, які вважаються сумнівними та інші.

Комплексне застосування вищезазначених заходів стимулюватиме процес детінізації економіки та зумовить процес легалізації доходів через зменшення витратності та зростання ефективності легальної економіки, створення паритетних умов для функціонування різноманітних форм бізнесу. Це має підвищити конкурентоспроможність легальної економіки й зробить невигідним приховування її результатів.

ВИСНОВКИ

1. Інвестиційний потенціал є структурним елементом економічного потенціалу території, він забезпечує зростання інших елементів економічного потенціалу. Інвестиційний потенціал - складна економічна категорія, що характеризує взаємодію суб'єктів інвестиційного процесу щодо здійснення інвестування. Проаналізувавши та систематизувавши різні підходи до визначення категорії «інвестиційний потенціал», слід відзначити, що окремі автори розглядають його як сукупність ресурсів, окремих складових потенціалів або доходів. Інші вкладають у його зміст характеристику здатності, можливості економіки регіону до здійснення інвестиційної діяльності. Можна виділити такі основні підходи до визначення категорії інвестиційного потенціалу: ресурсний, системно-структурний, відтворювальний, результативний.

2. Узагальнюючи різні підходи до визначення категорії інвестиційного потенціалу, можна визначити її взаємозв'язок з іншими категоріями інвестиційної спрямованості. По-перше, категорія „інвестиційний потенціал” характеризує можливості здійснення капіталовкладень економічною системою, а „інвестиційна привабливість” є характеристикою доцільності здійснення інвестицій у систему, виступає результатом використання вже створеного інвестиційного потенціалу. Інвестиційний клімат як узагальнена характеристика умов, стану середовища для інвестування є фактором формування інвестицій та їх використання.

3. Ресурсами інвестиційного потенціалу є сукупність інвестиційних ресурсів, залучених із різних джерел фінансування для здійснення інвестиційної діяльності у регіоні. Вони виступають у різних формах: фінансові, трудові, матеріальні та нематеріальні ресурси, а також об'єкти інтелектуальної власності. Джерела фінансування інвестиційних ресурсів представлені коштами: бюджетів різних рівнів (державного, місцевого бюджетів); економічних суб'єктів (підприємств); населення; іноземних інвесторів; бюджетних, банківських і комерційних кредитів; інвестицій інших регіонів. Поняття інвестицій та інвестиційних ресурсів є носіями інвестиційного потенціалу на певних фазах його відтворення.

4. Структурно відтворювальний цикл інвестиційного потенціалу регіону складається з трьох фаз: формування, розподілу та використання. Відтворення інвестиційного потенціалу регіону - це процес накопичення інвестиційних ресурсів з внутрішніх і зовнішніх джерел, їх розподіл та подальше використання у вигляді інвестицій. Відтворення інвестиційного потенціалу забезпечується при розподілі валового регіонального продукту. Відтворювальний цикл інвестиційного потенціалу регіону визначається періодом часу від початку його формування до закінчення надходження коштів від його використання.

5. Відтворення інвестиційного потенціалу доцільно розглядати під впливом екологічних та природно-ресурсних факторів. Формування, розподіл та використання інвестиційних ресурсів регіону залежать від стану навколишнього середовища, запасів природних ресурсів і ступеня їх вичерпаності, що у кінцевому результаті змінює величину і структуру інвестиційного потенціалу регіону. Вплив екологічного фактора на фазі формування проявляється у двох напрямках: 1) у зменшенні здатності виробничого, трудового та природно-ресурсного потенціалів виробляти знову додану вартість; 2) у необхідності формування коштів населення, підприємств, організацій, установ регіону на запобігання та ліквідацію негативних наслідків забруднення навколишнього природного середовища у вигляді екологічних витрат.

6. Аналіз та систематизація існуючих науково-методичних підходів до вартісної оцінки інвестиційних процесів на рівні регіону показали відсутність єдиного підходу до визначення сутності, критеріїв і порядку оцінки інвестиційного потенціалу регіону. Це дозволило зробити висновок, що на сьогодні відсутні єдині методичні положення до оцінки величини інвестиційного потенціалу регіону, обмежений набір показників, за якими здійснюється оцінка інвестиційного потенціалу регіону, існує недостатньо підходів до агрегування та інтеграції показників оцінки, не визначено період проведення оцінки. Ряд підходів розглядає інвестиційний потенціал регіону як складову інвестиційної привабливості регіону.

7. У роботі доведено, що інвестиційний потенціал регіону є результатом взаємодії екологічних та економічних чинників. У той самий час в існуючих методичних підходах до оцінки відтворення інвестиційного потенціалу регіону екологічні фактори не враховуються. Встановлено, що неврахування екологічних факторів при оцінюванні інвестиційного потенціалу регіону призводить до завищення його реальної величини. Відсутність методик щодо еколого-економічної оцінки інвестиційного потенціалу регіону пов'язана зі складністю вимірювання наслідків та результатів впливу інвестиційної діяльності на стан навколишнього природного середовища і зворотного впливу. Перехід від економічної до еколого-економічної оцінки інвестиційного потенціалу дозволить об'єктивніше вимірювати ефективність інвестиційної діяльності у регіоні з позицій сталого розвитку.

8. Доведено, що на інвестиційний потенціал регіону істотно впливають стан навколишнього природного середовища і виснаження природних ресурсів, які призводять до виникнення екологічно обумовлених інвестиційних збитків. Екологічно обумовлений інвестиційний збиток - це фактичні або можливі втрати інвестиційного потенціалу регіону за фазами формування, розподілу і використання внаслідок забруднення навколишнього природного середовища і виснаження природних ресурсів. Оцінку екологічно обумовленого інвестиційного збитку пропонується здійснювати за фазами відтворення інвестиційного потенціалу регіону.

9. Екологічно обумовлений інвестиційний збиток визначається на фазі формування інвестиційного потенціалу регіону втратою інвестиційних ресурсів у складі доходів економічних суб'єктів, на фазі розподілу - втраченою вигодою від альтернативного використання інвестиційних ресурсів, на фазі використання - втратами доходів економічних суб'єктів.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

Список використаних джерел до розділу 1.1

1. Бард В. С. Финансово-инвестиционньй комплекс / В. С. Бард. - М. : Финансы и статистика, 1998. - 304 с.

2. Беломестнов В. Г. Методология управления потенциалом социально-экономических систем региона : дис. ... д-ра экон. наук : 08.00.05./ Беломестнов Виктор Георгиевич. - Улан-Удэ, 2006. - 378 с.

3. Бєлоусова Л. І. Управління інноваційно-інвестиційною діяльністю промислового підприємства : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. екон. наук : спец. 08.06.01 «Економіка, організація і управління підприємствами» / Л. І. Бєлоусова. - Донецьк, 2006. - 23 с.

4. Быстряков А. Я. Становление рынка инвестиционных ресурсов и повышение качества строительной продукции : дис. ... доктора экон. наук: 08.00.05 / А. Я. Быстряков. - М. : РАГС, 1997. - 304 с.

5. Волынский Г. Инвестиционные проблемы Украины / Г. Волынский // РЭЖ. - 1997. - № 9

6. Герасимчук З. В. Інвестиційний потенціал регіону: методика оцінки, механізми нарощення : монографія / З. В. Герасимчук, В. Р. Ткачук. - Луцьк : Надстир'я, 2009. - 232 с.

7. Демчишак Н. Інвестиційний та фінансовий потенціал в умовах відкритості економіки: специфіка формування та співвідношення / Н. Демчишак // Вісник Львівського університету. Серія Економіка, 2009. - Вип.41. - С.156-164.

8. Зенченко С. В. Инвестиционный потенциал региона [Электронный ресурс] / С. В. Зенченко, М. А. Шемёткина // Сборник научных трудов СевКавГТУ. Серия «Экономика». - 2007. - № 6. - С. 22-25. - Режим доступа к журн. : http://science.ncstu.ru/articles/econom/2007_06/41.pdf/file_download

9. Инвестиционный потенциал Российской экономики/ В. С. Бард, С. Н. Бузулуков, И. Н. Дрогобыцкий, С. Е. Щепетова. - М. : Издательство «Экзамен», 2003. - 320 с.

10. Кармов Р. А. Инвестиционный потенциал и социально-экономические условия его реализации в трансформационной экономике : дис. …канд. Экон. Наук / Кармов Рустам Амдулахович. - Москва, 2007. - 146 с

11. Катасонов В. Ю. Инвестиционный потенциал экономики: механизмы формирования и использования / В. Ю. Катасонов. - М. : Анкил, 2005. - 325 с.

12. Лєонов С. В. Інвестиційний потенціал банківської системи України : монографія / С. В. Леонов. - Суми : ДВНЗ "УАБС НБУ", 2009. - 375 с.

13. Мірошниченко П. І. Активізація використання інвестиційного потенціалу регіону : автореф. дис. ... на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.00.05 «Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка» / П. І. Міроненко ; Інститут економіко-правових досліджень НАН України. - Донецьк, 2007. - 20 с.

14. Мешко Н. П. Інноваційно-інвестиційний потенціал регіону: критерії оцінки та проблеми формування / Н. П. Мешко // Економічний простір. - 2008. - № 10. - С. 78-88.

15. Новый экономический словарь / под ред. А. Н. Азрилияна. - 3-е изд. - М. : Изд-во «Институт новой экономики», 2009. - 1088 с.

16. Поверенов В. В. Информационный механизм регионального инвестиционного рьнка [Электронный ресурс] / В. В. Поверенов. - Режим доступа : http:www.jobs.ua/professions/finansy/1578/.

17. Управління регіоном : навчальний посібник / А. О. Єпіфанов, М. В. Мінченко, Б. А. Дадашев ; за заг. ред. д-ра екон. наук А. О. Єпіфанова. - Суми : ДВНЗ «УАБС НБУ», 2008. - 361 с.

18. Хомкалов Г. В. Управление инвестиционным потенциалом социально-экономических систем : автореф. на соискание научн. степени д-ра экон. наук : спец. 08.00.05 "Экономика и управление народным хозяйством: теория управления экономическими системами" / Г. В. Хомкалов. - Санкт-Петербург, 2001. - 43 с.

19. Шевченко-Котенко І. Інвестиційний потенціал України [Електронний ресурс] / І. Шевченко-Котенко.-Режим доступу : http://conf-cv.at.ua/forum/15-30-1.

Список використаних джерел до розділу 1.2

1. Бобылев С. Н. Экономика природопользования : учебник / С. Н. Бобылев, А. Ш. Ходжаев. - Москва, 2003. - 567 с.

2. Данилишин Б. М. Устойчивое развитие в системе природно-ресурсных ограничений / Б. М. Данилишин, Л. Б. Шостак. - К. : СОПС Украины НАНУ, 1999. - 367 с.

3. Жулавський А. Ю. Інвестиційний потенціал регіону в системі еколого-економічних відносин /А. Ю. Жулавський, Я. В. Говорун // Вісник Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». Тематичний випуск: Технічний прогрес та ефективність виробництва. - 2010. - № 7. - С. 70-77.

4. Кобушко Я. В. Механізм забезпечення екологічної безпеки при формуванні інвестиційного потенціалу регіону / Я. В. Кобушко // Карпатська конференція з проблем охорони довкілля” „Carpathian environmental conference“ - CEC-2011 : матеріали Міжнародної наук.-практ. Конф., 15-18 травня 2011 р. - м. Мукачево - Ужгород, 2011. - С. 231-232.

5. Лемешев М. Я. Экономические проблемы природопользования / М. Я. Лемешев, Е. П. Ушаков. - М. : Изд-во "Наука", 1982. - 152 с.

6. Лукьянчиков Н. Н. Экономика и организация природопользования : учебник для вузов. - 2-е изд. ; перераб. и доп. / Н. Н. Лукьянчиков, И. М. Потравный. - М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2002. - 454 с.

Список використаних джерел до розділу 1.3

1. Вишницька, О. І. Екологічні інвестиції: сутність, класифікація, принципи та напрями реалізації / О. І. Вишницька // Вісник Сумського державного університету. Серія Економіка. -- 2009. -- №2. -- С. 51-58.

2. Вишницька, О. І. Формування організаційно-економічного механізму управління екологічно орієнтованими інвестиційними проектами / О. І. Вишницька // Вісник Сумського державного університету. Серія Економіка. -- 2011. -- №3. -- С. 58-63.

3. Вишницька, О. І. Формування регіональних та локальних еколого-економічних показників інвестицій екологічного спрямування [Текст] / О. І. Вишницька // Історія та перспективи соціально-економічного розвитку, державного регулювання та місцевого самоврядування Півдня Росії та України : збірник наукових праць Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції, Суми-Курськ, 21-22 травня 2010 року / За ред. О.М. Теліженка, В.О. Лук'янихіна. -- Суми : СумДУ, 2010. -- Ч.2. -- С. 42-44.

4. Рассадникова С. Сучасні тренди і проблеми реформування інвестиційного забезпечення природокористування / С. Рассадникова // Економіст . - 2010 . - N8 . - С.38-41.

5. Стратегічне управління екологічними інвестиціями: регіональний аспект / Ю. В. Орловська, О. О. Квактун ; Держ. вищ. навч. закл. "Придніпр. держ. акад. буд-ва та архіт.". - Д., 2011. - 259, с.

6. Харічков C. http://hklib.npu.edu.ua/cgi-bin/irbis64r_72ru/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=KST&P21DBN=KST&S21STN=1&S21REF=&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=M=&S21STR= «Зелені інвестиції» як каталізатор переходу до нового курсу розвитку економіки: міжнародні орієнтири і перспективи впровадження / С.Харічков, Н. Андрєєва // Економіст. - 2010. - N 12. - С. 16-21.

Список використаних джерел до розділу 2.1

1 Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент / И.А. Бланк. - К.: Ника-Центр: Эльга-Н, 2002. - С. 287 - 290.

2 Гришина И. Комплексная оценка инвестиционной привлекательности и инвестиционной активности российских регионов: методика определения и анализ взаимосвязей / И. Гришина, А. Шахназаров, И. Ройзман // Инвестиции в России. - 2001. - № 4. - С. 5 - 16.

3 Журнал«Експерт» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: /http://www. expert.ru/expert/ratings/regions/index.shtml.

4 Захарін С.В. Моніторинг інвестиційного клімату / С.В. Захарін // Фінанси України. - 2001. - № 1. - С. 111 - 117.

5 Игошин Н.В. Инвестиции. Организация управления и финансирование: Учебник для вузов / Н.В. Игошин. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. - 542 с.

6 Інвестиційний клімат в Україні: фактори регіональних ризиків / Державний комітет України з питань розвитку підприємництва; Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України / О.В. Кужель та ін. - К., 1999. - 192 с.

7 Інвестиційний рейтинг регіонів України у 2002 році. Економічні Есе / Відпов. ред. В. Пинзеник. - К.: Ін-т реформ, 2002. - 52 с.

8 Інвестологія: наука про інвестування: Навч. посібник / За ред. С.К.Реверчука. - К.: Атака, 2001. - 264 с.

9 Климова Н.И. Инвестиционный потенциал региона / Н.И. Климова / РАН. - Екатеринбург, 1999. - 276 с.

10 Колесникова Н.А. Финансовый и имущественный потенциал региона: опыт регионального менеджмента / Н.А. Колесникова - М.: Финансы и статистка, 2000. - 240 с.

11 Креймер Г. Государственное регулирование инвестиционного климата в условиях рыночных преобразований / Креймер Г. - Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата экономических наук. - М.: РАГС, 1997. - 14 c.

12 Лебедев В. Привлечение иностранных инвестиций: фактология, проблемы, подходы к решению / В. Лебедев // Рос. экон. журнал - 2000. - № 5 - 6. - С. 69 - 78.

13 Лесечко М.Д. Інвестиційний клімат: теорія і практика / М.Д. Лесечко, А.О. Чемерис, О.М. Чемерис / Українська Академія державного управління при Президентові України. Львівський філіал. - Л.: ЛФ УАДУ, 2001. - 166 с.

14 Лиса О.І. Методи оцінювання інвестиційної привабливості регіону / О.І. Лиса // Наукові конференції. Соціум. Наука. Культура: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://intkonf.org/lisa-oi-metodi-otsinyuvannya-investitsiynoyiprivablivosti-regionu.

15 Мельник М.І. Інвестиційний клімат регіону: теоретичні та прикладні засади дослідження: [монографія] / М.І. Мельник; [Відп. ред. М.І. Долішній]. - Львів: ІРД НАН України, 2005. - 304 с.

16 Мірошніченко П.І. Методичні підходи до оцінки інвестиційного потенціалу регіону: аналіз і перспективи застосування / П.І. Мірошніченко // Бізнесінформ. - 2012. - № 2. - С. 44 - 49.

17 Муниципальный менеджмент: Справ. пособие / В.В. Иванов, А.Н. Коробова. - М.: ИНФРА-М, 2002. - 718 с.

18 Офіційний сайт Інституту реформ: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ir.org.ua/.

19 Рейтинг для інституційних інвесторів // VII In- Institutional Investor's Country Credit Ratings: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: htpp://institutionalinvestor.com.

20 Рейтинг інвестиційної привабливості // Moody's Investor service Index: [Електронний ресурс].- Режим доступу: htpp://www.moodys.com/cust/default.asp.

21 Рейтинг регіонів України // РА «Експерт-Рейтинг»: Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www/expertrating.com/.

22 Частно-общественное партнерство в разработке и реализации территориальной инвестиционной стратегии: методические рекомендации для местных и региональных властей [Електронний ресурс]. - Режим доступу: // http://www.ano.leontief.ru.

23 Чуб Б.А. Оценка инвестиционного потенциала субъектов российской экономики на мезоуровне / Б.А. Чуб / Под ред. В.В. Бандурина. - М.: БУКВИЦА, 2001. - 227 с.

24 Щукін О.І. Методичні підходи до оцінки інвестиційного потенціалу регіону / О.І. Щукін, Н.О. Целіна, Я.М. Деревянко // Економічний вісник Донбасу. - 2008. - № 1. - С. 79 - 90.

25 Business Environment Risk Index: [Електронний ресурс]. - Режим доступу : htpp:// www.beri.com.

26 Euromoney's Country Risk Rankings: [Електронний ресурс]. - Режим доступу : htpp:// euromoney.com.

27 Investment Climate Surveys: [Електронний ресурс] / World Bank. - Режим доступу: http://ru/worldbank.org/InvestmentClimate/.

Список використаних джерел до розділу 2.2

1. Веклич О. О. Экологическа рента: сущность, разновидности, формы / О. О. Веклич // Вопросы экономики. - 2006. - № 11. - С. 104-111.

2. Дорошенко Ю. А. Экономический потенциал территории. - Спб. : Химия, 1997. - 237 с.

3. Иванов Т. И. Инвестиционный менеджмент : учебное пособие / Т. И. Иванов. - Ростов-на-Дону : Феникс, 2001. - 505 с.

4. Климова Н. И. Инвестиционные параметры регионального развития / Н. И. Климова // Регион: экономика и социология. - 2000. - № 3. - С. 24-41.

5. Моткин Г. А. Экономическая теория природопользования и охраны окружающей среды (Лекции теоретической систематики) / Г. А. Моткин ; учреждение Российской академии наук Институт проблем рынка РАН. - М. : 2009: - 345 с.

6. Рясков С. К. Формирование инвестиционного потенциала и оптимизация его использования (региональный аспект) : дис. ... канд. экон. наук : 08.00.05 / Рясков Сергей Константинович. - М., 2000. - 166 c.

7. Федоренко В. Г. Інвестознавство : підручник. - 3-тє вид., допов. - К. : МАУП, 2004. - 480 с.

Список використаних джерел до розділу 2.3

1. Балацкий О. Экономический ущерб от нарушения природной среды и методы его расчета / О. Балацкий, Л. Мельник // Экономика природопользования : учебник [под ред. Л. Хенса, Л. Мельника, Э.Буна]. - К. : Наукова думка, 1998. - Глава 11.- с. 270-280.

2. Временная типовая методика оценки экономического ущерба, причиняемого народному хозяйству загрязнением окружающей природной среды и определения экономической эффективности природоохранных мероприятий. - М. : ЦЭМИ АН СССР, 1983. - 68 с.

3. Гирусов Э. В. и др. Экология и экономика природопользования : учебник для вузов / под. ред. проф. Э. В. Гирусова ; предисловие
д-ра экон. наук, председателя Госкомэкологии РФ В. И. Данилова-Данильяна. - М. : Закон и право, ЮНИТИ, 1998. - 455 с.

4. Карковська В. Я. Залучення заощаджень в інвестиційний процес економіки України / В. Я. Карковська // Актуальні питання економіки. - 2009. - № 3 (93). - С. 156-162.

5. Кислый В. Н. К вопросу о сущности понятия «эколого-экономический ущерб» / В. Н. Кислый // Вестник СумГУ. Серия Экономика. - 2007. - Т. 2, № 1. - С. 43-50.

6. Немченко В. В. Хозяйственный механизм и природопользование / В. В. Немченко. - М. : Агропромиздат, 1988. - 127 с.

7. Планирование и стимулирование рационального природопользования / Л. А. Белашов, Л. Я. Миленина, А. М. Серов и др ; под ред. Л. А. Белашова. - К. : Наукова думка, 1982. - 252 с.

8. Социалистическое природопользование: Экономические и социальные аспекты / ред. Н. Некрасов, Е. Матеев. - М. : Экономика ; Серия «Партиздат», 1980. - 216 с.

Список використаних джерел до розділу 3.1

1. Darbelet M. Economie de'entrtprise / M. Darbelet, J. Lauginie. - Paris : Les Editions FOUKER, 1993 - p. 36.

2. Louche, C., Lydenberg, S. Dilemmas in Responsible Investment. - [електронний ресурс]. - режим доступу - http://www.business.mun.ca/home/ONE_August2011.pdf

3. Whittaker, J. The evolution of environmentally responsible investment//Ecological Economics, vol. 71, 2011, p. 33-41.

4. А.А. Антонюк, Н.М. Шмиголь. Екологічна складова корпоративної соціальної відповідальності підприємств: звітність, оцінка, дохідність. - [електронний ресурс]. - режим доступу - http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Dtr_ep/2011_2/files/EC211_23.pdf

5. Власова А. М. Инновационный менеджмент : учеб. пособ. / А. М. Власова, Н. В. Краснокутская. Ї К. : КНЕУ, 1997. Ї 292 с

6. Галушко Є.С. Підвищення ефективності використання інновацій-ного потенціалу в умовах переходу до ринкових відносин (на при-кладі промислових підприємств Донбасу) : автореф. дис. канд. екон. наук: спец. 08.02.02 / Є.С. Галушко; НАН України. Ін-т економіки пром-сті. -- Донецьк, 1999. -- 23 с.

7. Ильяшенко С.Н. Совершенствование подходов к обоснованию выбора проектов инновационного развития / С.Н. Ильяшенко // Механізм регулювання еконо-міки, економіка природокористування, економіка підприємства та ор-ганізація виробництва. - Суми : СумДУ, 2002. - № 1-2. - С. 84-91.

8. І.І. Дідович, Л.А. Коваль. Екологічно орієнтований менеджмент інвестицій. - [електронний ресурс]. - режим доступу - http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/15_7/190_Didowycz_15_7.pdf

9. Федонін О.С. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навч. посібник. /. Федонін О.С., Рєпіна І.М., Олексюк О.І. - К.: КНЕУ, 2004. - 316с.

10. Шляхто И.В. Оценка инновационного потенциала региона  [Електронний ресурс] / И.В. Шляхто // Управление общественными и экономическими системами / 2007. ? №1(9). ? Режим доступу: http://www.bali.ostu.ru/umc/arhiv/2007/1/Shliyhto.pdf.

Список використаних джерел до розділу 3.2

1. Ковалко М. П. Енергозбереження - пріоритетний напрямок державної політики України / М. П. Ковалко, С. П. Денисюк. - К. : УЕЗ, 1998. - 512 с.

2. Разовский Ю. В. Горная рента / Ю. В. Разовский. - М. : Экономика

Список використаних джерел до розділу 3.3

1. Прутська О.О., Юрчик І.Б. Заходи державної протидії тіньовій економічній діяльності в Україні//

2. Б.М.Андрушків, Н.Б.Кирич, Л.Я.Малюта// Фондовый рынок.- 2008.- №32.- С. 24-29.

3. Рябушкин Б.Т.,Чурилова Э.Ю. Методы оценки теневого и неформального секторов экономики.- М.:Финансы и статистика,2003.-144с.

4. Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В. Д. Базилевича. -- К.: Знання-Прес, 2001. -- 581 с.

5. Коваленко В. Может ли Украина стать успешной страной? Размышления непрофессионала//Зеркало недели.- 2004. - 19 июля.

6. Новікова К.І., Ільїна А.В. Вплив тіньової економіки на фінансову безпеку держави//

7. Звєрькова Н. Фінансовий моніторінг як захід протидії тіньовій економіці в Україні/ Н.Звєрькова// Підприємництво, господарство і право.- 2008.- № 2.- С. 8-10.

8. Рябошлик В. Тіньові схеми через малі фірми з великими оборотами/В.Рябошлик// Економіст.- 2006.- № 12.- С. 69-73.

9. Шепеленко О. Тіньова економіка та її легалізація в Україні//Вісник

10. Олейник А. Н. Институциональная экономика: Учебное пособие. - М.: ИНФРА-М, 2002. - 416 с.

11. Гриневич А. Визначення поняття «легалізація (відмивання) доходів,одержаних злочинним шляхом»/ А.Гриневич// Підприємництво, господарство і право.- 2010.- № 10.- С. 36-38.

Размещено на Allbest.ru

12.

...