Екологічно збалансований розвиток інвестиційного потенціалу території

Показниками заощадження населення у офіційній статистиці є нагромадження нефінансових активів та приріст фінансових активів. Перетворення власних заощаджень населення на матеріальні, нематеріальні та фінансові активи, що служать джерелом інвестицій, сприяє збагаченню населення. У сучасних умовах населення володіє широкими можливостями трансформації заощаджень в інвестиції завдяки відповідному механізму, що відповідає за перетворення заощаджень на інвестиційний капітал.

Трансформація заощаджень в інвестиційний капітал полягає у тому, що тимчасово вільні кошти, що перебувають у формі заощаджень населення, підприємств, державних органів, які не витрачені на споживання і реальне інвестування, залучаються за допомогою фінансових посередників для подальшого ефективного використання в економіці країни.

Різні моделі трансформації заощаджень в інвестиційний капітал дозволяють домогосподарствам виконувати як роль самостійних інвесторів, так і постачальників позичкового капіталу. Домогосподарства можуть прямо інвестувати в економіку, купуючи акції, облігації та інші цінні папери на фінансових ринках. Особисті заощадження набирають форми банківських депозитів, сертифікатів пенсійних фондів, облігацій державних позик, корпоративних цінних паперів, страхових полісів тощо. Прикладом непрямої участі зберігачів в інвестиційному процесі є відкриття вкладу в банку або траст-компанії, що становить неконтрактну операцію, оскільки вкладник може легко вилучити гроші. Найпоширенішими формами заощаджень домогосподарств є депозитні вклади в комерційних банках, придбання акцій та облігацій.

Заощадження підприємств формуються за рахунок власних заощаджень підприємств і чужих заощаджень. До власних заощаджень належать нерозподілений прибуток і амортизаційні відрахування, до чужих - тимчасово "вільні" кошти інших підприємств, держави і населення. Підприємства можуть прямо перетворювати на інвестиції тільки власні заощадження, чужі повинні пройти непрямий шлях, що лежить через фінансовий ринок капіталу. Підприємства володіють значною частиною капіталу (нерозподілений прибуток та амортизаційні відрахування), інша надходить від фінансових посередників, в основному комерційних банків, із ринку цінних паперів. Ринок цінних паперів і фінансових посередників, які надають кредит, утворюють сегменти ринку інвестиційних ресурсів. Останні можна одержати, взявши банківський кредит або випустивши цінні папери. Кредитний ринок і ринок цінних паперів - це канали, якими заощадження переливаються в інвестиції [7].

Залучення підприємствами інвестиційних коштів через фінансові ринки - це пряме фінансування інвестицій, яке здійснюється за рахунок емісії цінних паперів. Головними інструментами прямого фінансування інвестицій є облігації та акції. Мобілізація підприємствами інвестиційних коштів через фінансових посередників - це непряме фінансування інвестицій. Роль фінансових посередників полягає в тому, щоб акумулювати у себе заощадження домогосподарств і за рахунок їх надавати кошти підприємствам, які мають дефіцит фінансово-інвестиційних ресурсів. Банки акумулюють вільні кошти домогосподарств прийняттям їх на депозит, страхові компанії і пенсійні фонди - через отримання коштів на договірній основі, інвестиційні посередники - переважно шляхом продажу цінних паперів.

У світовій практиці інструментарій оцінки і вилучення ренти входить в податкову систему. Він розумно поєднує фіскальні та стимулювальні принципи оподаткування, в ньому передбачені й санкції та пільги.

Платежі за користування природними ресурсами є в деякому розумінні формою акумулювання ренти. Плата за забруднення навколишнього середовища також розглядається як спосіб вилучення частини ренти від експлуатації асиміляційного потенціалу [5].

Фінансові ресурси місцевого бюджету на розвиток окремих галузей економіки спрямовуються на фінансування інвестиційних проектів, тому їх слід відносити до потенційних джерел інвестиційних ресурсів.

Формування заощаджень основних економічних суб'єктів регіону із їх доходів характеризують відповідні коефіцієнти заощадження.

Інвестиційний потенціал на фазі формування включає потенційні обсяги інвестиційних ресурсів із первинних та вторинних, внутрішніх та зовнішніх джерел. Вони представлені заощадженнями населення, накопиченнями фінансових коштів підприємств і організацій, коштами місцевого бюджету, зовнішніх надходжень інвестицій, а також внутрішнім відпливом інвестиційних ресурсів.

Внутрішній відплив інвестиційних ресурсів із регіону виникає внаслідок переміщення капіталів із одних регіонів держави в інші або до іншої держави внаслідок нестійкого економічного чи соціального розвитку відповідного регіону. Переміщення інвестиційних ресурсів за межі регіону у виробничій, грошовій чи товарній формах через прямі або портфельні інвестиції здійснюється з метою отримання прибутків суб'єктами господарювання. Позитивно вплинути на повернення капіталів може політична, інвестиційна, економічна привабливість та розвиненість інвестиційної інфраструктури регіону.

Внутрішній відплив інвестиційних ресурсів із регіону залежить від середнього рівня інвестиційної привабливості інших регіонів. Так, якщо рівень інвестиційної привабливості регіону більший за середній рівень інвестиційної привабливості іншого регіону, то відплив капіталу не відбувається і навпаки.

До факторів, що негативно впливають на рівень інвестиційної привабливості, відносять такі, що характеризують можливість втрати інвестицій та доходів від них, зокрема законодавчий, політичний, економічний, фінансовий, соціальний, кримінальний, екологічний ризики.

Інвестиційний потенціал регіону на фазі розподілу оцінюється за структурою спрямування інвестиційного потенціалу регіону за видами економічної діяльності та об'єктами інвестування.

Фаза використання є завершальною фазою циклу відтворення інвестиційного потенціалу регіону. Результатом використання інвестиційного потенціалу регіону є приріст валового регіонального продукту.

Взаємообумовленість фаз використання та формування інвестиційного потенціалу регіону дозволяє визначити приріст інвестиційного потенціалу на фазі формування у наступному за базовим році.

Урахування екологічного фактора при оцінці інвестиційного потенціалу на фазі формування передбачає визначення економічних збитків від порушення екологічної рівноваги у регіоні. Найбільш прийнятним показником результативності функціонування економічної системи регіону, що характеризує вплив забруднення навколишнього природного середовища та виснаження природних ресурсів на господарську діяльність є валовий регіональний продукт. Тому оцінку величини збитку, завданого економічній системі регіону, доцільно проводити відносно показника валового регіонального продукту.

Загальний економічний збиток від порушення екологічної рівноваги базується на розрахунку його пореципієнтних складових, що проявляються у вигляді зменшення чи недоотримання їх доходів, що обумовлено негативними наслідками впливу екологічного фактора на можливості економічних суб'єктів щодо отримання доходів або виробництва доданої вартості. Економічно результати такого впливу виражаються у економічному збитку, у вигляді втрат доходів економічних суб'єктів.

Оцінка кумулятивного інвестиційного потенціалу регіону з урахуванням екологічно обумовлених інвестиційних збитків проводиться впродовж циклу відтворення інвестиційного потенціалу регіону. Тривалість циклу відтворення інвестиційного потенціалу регіону визначається як середньозважена величина життєвих циклів інвестиційних проектів, що реалізуються у регіоні.

Оцінка кумулятивного інвестиційного потенціалу регіону з урахуванням екологічно обумовлених інвестиційних збитків проводиться як сума інвестиційного потенціалу у базовому році та його приростів із урахуванням екологічно обумовлених інвестиційних збитків за фазами впродовж циклу відтворення інвестиційного потенціалу регіону, приведених до базового

Проведення еколого-економічної оцінки відтворення інвестиційного потенціалу регіону дозволяє визначити розмір екологічно обумовлених інвестиційних збитків за період відтворення інвестиційного потенціалу. Результати еколого-економічної оцінки відтворення інвестиційного потенціалу регіону передбачають прийняття відповідних управлінських рішень щодо зменшення екологічно обумовлених його втрат. Це вимагає розроблення організаційно-економічного механізму еколого орієнтованого управління відтворенням інвестиційного потенціалу регіону.

2.3 Екологічно обумовлений інвестиційний збиток у процесах відтворення інвестиційного потенціалу регіону

Процеси відтворення інвестиційного потенціалу знаходяться у нерозривному зв'язку зі станом навколишнього природного середовища. Інвестиційний потенціал виступає при цьому споживачем ресурсів і джерелом надходження шкідливих речовин у навколишнє природне середовище. Урахування екологічного фактора як обмежувального чинника зростання обсягів інвестиційного потенціалу є актуальним у сучасних умовах господарювання. Результатом прояву екологічного фактора є екологічно обумовлений інвестиційний збиток, що призводить до зменшення інвестиційного потенціалу регіону. Урахування екологічно обумовлених інвестиційних збитків необхідно проводити при оцінці інвестиційної привабливості, інвестиційного клімату та інвестиційного потенціалу регіону, що сприятиме більш ефективному управлінню розвитком адміністративної території.

Аналіз останніх публікацій показав, що дослідження економічного збитку проводилося такими вченими, як О. Ф. Балацький, Т. П. Галушкіна, К. Г. Гофман, А. О. Гусєв, Л. М. Грановська, В. М. Кислий, М. Н. Лук'янчиков, Л. Г. Мельник, В. В. Немченко, І. М. Потравний, О. В. Рюміна, О. М. Теліженко та інші. При дослідженні наукових праць цих авторів виявлено, що вплив антропогенно забрудненого навколишнього середовища та виснаження природно-ресурсного потенціалу на оцінку інвестиційного потенціалу території не досліджувались. Узагальнюючи дослідження науковців щодо взаємозв'язків між інвестиційною діяльністю і процесами, що відбуваються в еколого-економічній системі, можна зробити висновок, що в сучасних умовах характеристика інвестиційних процесів у регіоні проводиться без урахування стану навколишнього середовища. Виникнення екологічно обумовленого інвестиційного збитку призводить до зниження інвестиційної привабливості території. Втрата можливих обсягів інвестицій зменшує величину інвестиційного потенціалу регіону на фазах його відтворення.

Процеси відтворення інвестиційного потенціалу регіону є результатом взаємодії економічних та екологічних факторів. Економічні результати такої взаємодії відображають зв'язок між станом навколишнього природного середовища та доходами суб'єктів господарювання території. Наслідками зворотної дії є економічні збитки, що виникають при порушенні еколого-економічної рівноваги у процесах господарської діяльності. Причиною виникнення економічного збитку є техногенна діяльність будь-якої господарської системи. В основі визначення збитку є різниця між результатами економічної діяльності в умовах відносно чистого та забрудненого навколишнього природного середовища та в умовах первинної та зміненої якості природних ресурсів.

Існує чимало визначень поняття «економічний збиток від забруднення навколишнього природного середовища». Розбіжність поглядів обумовлена різним розумінням сутності цього поняття (табл. 2.1).

Серед різноманітності науково-методичних підходів до сутності поняття еколого-економічного збитку на увагу заслуговує визначення, запропоноване у праці [2] як «економічний збиток від екологічних порушень».

Еколого-економічні збитки проявляються в таких формах:

1) збільшення витрат на фінансування системи охорони здоров'я внаслідок посилення впливу екологічних ризиків на здоров'я населення;

2) збільшення витрат на відтворення антропогенно порушених природних ресурсів - фінансування природоохоронних заходів; розроблення природоохоронних програм і т. д.;

3) збільшення витрат на попередження та ліквідації аварій і катастроф техногенного характеру в зв'язку з концентрацією промислових об'єктів і населення на території.

Економічні збитки внаслідок антропогенно обумовленого порушення еколого-економічної рівноваги проявляються у відтворенні інвестиційного потенціалу регіону. Інвестиційний збиток є частиною економічного збитку від екологічних порушень.

Відтворення інвестиційного потенціалу регіону відбувається внаслідок ефективного перерозподілу ресурсів. Тому інвестиційні ресурси закономірно являють собою сполучну «ланку» між виробництвом як сферою зміни капіталопотоку і капіталом як вираженням наявності запасів. Перетворення інвестиційних ресурсів в інвестиційні товари відбувається як у процесі виробництва, так і в сфері обігу. Відтворення інвестиційного потенціалу відбувається впродовж циклу, який охоплює період часу від початку його формування до закінчення надходження коштів від його використання. Інвестиційний цикл передбачає здійснення послідовних витрат у різні періоди часу і в різних формах.

Таблиця 2.1 _ Науково-методичні підходи до визначення поняття «еколого-економічний збиток»

Визначення	Розуміння сутності поняття	Автор
Економічний збиток, завданий навколишньому природному середовищу	Виражає у вартісній формі фактичні та можливі збитки, завдані народному господарству забрудненням навколишнього середовища, або додаткові витрати на компенсацію цих збитків	[1, с.272]
Економічний збиток від деградації навколишнього середовища	Грошова оцінка негативних змін у навколишньому середовищі в результаті його забруднення, в якості та кількості природних ресурсів, а також наслідків цих змін	[3, с. 194]
Економічний збиток від забруднення навколишнього середовища	Мінімально необхідна сума приведених витрат на попередження впливу забрудненого навколишнього середовища на реципієнтів та витрат, викликаних цим впливом	[2]
Еколого-економічний збиток	Сума виражених у вартісній формі нормативних (об'єктивно зумовлених на даному етапі розвитку) та понаднормативних втрат уже створених і потенціальних матеріальних і нематеріальних благ, а також додаткових витрат на компенсацію цих втрат, зумовлених змінами в природній, соціальній та виробничих підсистемах унаслідок антропогенного порушення екологічної рівноваги	[5, с. 47]
	Різниця між валовим суспільним продуктом, який міг би бути отриманий на основі раціонального природокористування, та фактично отриманим при існуючому стані навколишнього середовища та рівні використання природних ресурсів	[6]
Економічний збиток	Мінімальна сума витрат живої та уречевленої праці, необхідна для підтримки незмінного рівня виробництва та умов проживання населення в зоні забруднення, а при неминучості їх зниження чи погіршення - для розвитку виробництва продукції та послуг в обсязі, що забезпечує повне попередження можливих негативних наслідків	[7]
	Додаткові витрати, що виникають у народному господарстві та у населення внаслідок зростання забруднення навколишнього середовища понад такий його стан, при якому не виникають негативні наслідки від впливу забруднювачів при сучасному рівні знань про негативні наслідки, виражені у вартісній формі	[8]

Він характеризується взаємоперетворенням одних складових в інші, внаслідок чого інвестиційний потенціал зростає або зменшується. Безперервність інвестиційних циклів сприяє зростанню економіки, абсолютних обсягів виробництва, валового регіонального продукту.

Результатом відтворення інвестиційного потенціалу регіону є приріст валового регіонального продукту. Основними економічними суб'єктами, які беруть участь у виробництві валового регіонального продукту, є домогосподарства та підприємства.

В умовах ринкової економіки величина інвестиційних ресурсів залежить від таких факторів: розподілу доходу на споживання і накопичення; динаміки зростання норми чистого прибутку; ставки відсотків за кредит; темпів інфляції. Так, обсяг інвестицій прямо залежить від величини накопичення. Визначення величини інвестиційних ресурсів, сформованих із доходів, здійснюється на основі пропорцій між споживанням та накопиченням, що характерні для економічної системи регіону.

Пропорційність споживання і заощадження зберігаються при будь-яких змінах доходу. Однією з причин зміни доходів у регіоні є вплив екологічного фактора на їх величину. Це пояснюється тим, що економічна діяльність у регіоні в умовах порушення екологічної рівноваги зазнає збитків у вигляді втрат доходів та додаткових витрат на підтримку необхідного рівня екологічних вимог. Так, здатність економічних суб'єктів формувати інвестиційні ресурси змінюється під впливом екологічного фактора. Домогосподарства та суб'єкти господарювання неповною мірою використовують економічні ресурси, які знаходяться під впливом екологічного фактора. У результаті дії екологічного фактора на господарську діяльність мають місце втрати первинних доходів економічних суб'єктів. Сукупність цих втрат утворюють екологічно обумовлені економічні збитки. У свою чергу, економічні збитки обумовлюють виникнення інвестиційних збитків. Це пояснюється тим, що вплив екологічного фактора зменшує частку доходів економічних суб'єктів на заощадження та відповідно на накопичення капіталу. Під екологічно обумовленим інвестиційним збитком розуміють фактичні або можливі втрати інвестиційного потенціалу регіону за фазами формування, розподілу і використання внаслідок забруднення навколишнього природного середовища і виснаження природних ресурсів.

Втрати інвестиційних ресурсів виникають у результаті неможливості максимального використання складових економічного потенціалу, що спричинено впливом екологічного фактора на них. Втрати інвестиційних ресурсів проявляються у вигляді недоотриманої частини можливих доходів, а відповідно і коштів, які б принесли ці доходи в майбутньому. Крім виникнення втрат потенційними джерелами фінансування інвестиційних ресурсів, виникає необхідність у здійсненні додаткових витрат, викликаних забрудненням навколишнього природного середовища. Виникнення додаткових витрат пов'язано з необхідністю забезпечення та підтримки екологічної безпеки в регіоні. До додаткових витрат належать витрати, пов'язані з запобіганням, компенсацією та усуненням наслідків негативного впливу господарської діяльності на навколишнє природне середовище.

Сума недоотриманих доходів та додаткових витрат призводить до зменшення економічної оцінки інвестиційного потенціалу.

Урахування та оцінка екологічно обумовлених інвестиційних збитків дозволяють визначити величину недоотриманих обсягів інвестиційних ресурсів на фазі формування інвестиційного потенціалу регіону (табл. 2.2).

Крім утворення власних інвестиційних ресурсів, домогосподарства та суб'єкти господарювання забезпечують формування так званих вторинних інвестиційних ресурсів: коштів місцевого та державного бюджетів, інвестиційних посередників. Інвестиційні ресурси місцевого та державного бюджетів формуються за рахунок їх дохідної частини. Доходи бюджетів різних рівнів формуються за рахунок податків, неподаткових платежів, доходів від операцій із капіталом та трансфертів.

Значну роль у наповненні бюджетів податковими та неподатковими надходженнями відіграють заробітна плата та прибуток підприємств. Вплив екологічного фактора на ці результати діяльності економічних суб'єктів зумовлює перенесення частини екологічно обумовлених інвестиційних збитків іншим економічним суб'єктам унаслідок використання первинних доходів. Так, недоотримання заробітної плати внаслідок впливу екологічного фактора призводить до зменшення податків на доходи з фізичних осіб.

Таблиця 2.2 _ Екологічно обумовлені інвестиційні збитки на фазі формування інвестиційного потенціалу регіону

Економічні суб'єкти	Факторні доходи	Наслідки впливу екологічного фактора	Економічний результат	Економічний збиток	Інвестиційний результат	Екологічно обумовлений інвестиційний збиток
Домогосподарства	Заробітна плата	Захворюваність населення; підвищена смертність; порушення фізичного розвитку	Недовироб-ництво продукції	Недоотримання заробітної плати; додаткові витрати на лікування	Недоотримання коштів фонду накопичення за рахунок доходів домогоспо-дарств	Втрати інвестицій-них ресурсів домогоспо-дарств
	Прибуток	Недовикористання трудових та виробничих ресурсів за продуктивністю та часом їх використання	Недовироб-ництво продукції	Недоотримання прибутків	Недоотримання коштів фонду накопичення за рахунок прибутку домогоспо-дарств
	Рента	Зниження врожайності; вичерпування природних ресурсів; зменшення площ родючих угідь	Недовироб-ництво продукції	Недоотримання рентних доходів; витрати на відновлення природних ресурсів та сільськогоспо-дарських угідь	Недоотримання коштів фонду накопичення за рахунок ренти домогоспо-дарств
Підприємства сфери матеріального виробництва	Прибуток	Недовикористання трудових та виробничих ресурсів за продуктивністю та часом їх роботи	Недоотримання продукції; зростання собівартості продукції	Недоотримання прибутків	Недоотримання коштів фонду накопичення за рахунок прибутку підприємств	Втрати інвестицій-них ресурсів підприємств
	Аморти-заційний фонд	Прискорене зношення основних фондів	Додаткові витрати на ремонт основних засобів, на заміну зношеного обладнання	Зниження амортизаційного фонду	Недоотримання коштів фонду накопичення за рахунок амортизацій-них відрахувань підприємств
	Рента	Недовикористання природних ресурсів; зниження врожайності; вичерпування природних ресурсів; зменшення площ родючих угідь	Недоотримання продукції; зростання собівартості продукції	Недоотримання рентних доходів	Недоотримання коштів фонду накопичення за рахунок ренти підприємств

Недоотримання підприємством певних обсягів продукції через неповне використання економічних ресурсів за часом та продуктивністю або зростання собівартості продукції в результаті екологічного фактора є причиною зменшення податку на прибуток підприємства. Також недовикористання економічних ресурсів обумовлює недоотримання продукції, робіт та послуг, що призводить до втрати частини податків та зборів, таких, як податок на додану вартість, єдиний податок із суб'єктів малого підприємництва, акцизний збір та ін. Недовикористання робочої сили внаслідок тимчасової втрати працездатності в результаті захворюваності чи травматизму, викликаних дією екологічного фактора, веде до зменшення фонду оплати праці. Недоотримання податкових платежів державним та місцевим бюджетами означає скорочення їх доходів, а відповідно і бюджетних інвестицій.

Участь заощаджень домогосподарств та прибутків підприємств у операціях на інвестиційному ринку забезпечується діяльністю інвестиційних посередників. Крім того, зовнішні інвестиційні ресурси, що представлені інвестиційними ресурсами іноземних інвесторів, інших регіонів, державного бюджету, на практиці залучаються в інвестиційну діяльність регіону прямо або за допомогою інвестиційних посередників (рис. 2.2).

Втрати інвестиційних ресурсів кожним економічним суб'єктом під час первинного розподілу та перерозподілу зменшують вкладені ними обсяги інвестиційних ресурсів у інвестиційну інфраструктуру регіону. Таким чином, екологічний фактор також негативно впливає на діяльність інвестиційних посередників у вигляді втрат їх доходів.

Вплив екологічного фактора на фазі розподілу інвестиційного потенціалу проявляється у вигляді зниження інвестиційної привабливості окремих галузей економіки регіону внаслідок несприятливого стану навколишнього природного середовища та виснаження природних ресурсів. Це зменшує зацікавленість зовнішніх, зокрема іноземних інвесторів, у вкладанні капіталу в економіку регіону.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 2.2 _ Механізм трансформації накопичень в інвестиції [4]

Наступним фактором, що обумовлює розподіл інвестиційних коштів, є державні та регіональні інвестиційні програми. Виділення коштів на природоохоронні заходи у рамках цих програм призводить до перерозподілу інвестиційних коштів із виробничого на невиробниче призначення. Рівень рентабельності різних видів економічної діяльності у регіоні також може знижуватися завдяки зростанню собівартості продукції, яке викликане необхідністю здійснення витрат екологічного характеру при виробництві продукції.

У цілому розподіл інвестиційного потенціалу здійснюється за умов збереження рівноваги між попитом та пропозицією на інвестиційні ресурси з метою ефективного їх використання на рівні регіону.

Використання інвестиційного потенціалу сприяє розвитку регіону. Воно здійснюється під час інвестування програм розвитку території. На фазі використання інвестиційного потенціалу регіону його якісний вимір полягає у встановленні сукупності властивостей, що визначають здатність інвестиційного потенціалу до ефективної реалізації. Інвестиційний потенціал регіону на фазі використання обмежується:

1) реальною ставкою банківського відсотка;

2) місткістю ринку готової продукції (сукупним платоспроможним попитом населення на виготовлену в країні продукцію);

3) виробничими можливостями економіки регіону (рівень завантаження виробничих потужностей, ступінь їх зношення);

4) рівнем розвитку основних інститутів ринку (наявністю ефективних власників капіталу, ринкового механізму доступу до капіталу, рівнем розвитку інфраструктури фінансового, товарного та ринку праці);

5) інноваційними та науково-технічними можливостями економіки (рівень використовуваних технологій, можливостей науки щодо розроблення інноваційних рішень, кваліфікації робочої сили);

6) міжгалузевими пропорціями в економіці регіону та інвестиційними можливостями різних галузей;

7) рівнем розвитку виробничої та соціальної інфраструктур.

Використання інвестиційного потенціалу регіону є завершальною фазою його відтворення. Кінцевим результатом цієї фази є зростання валового регіонального продукту. Інвестиційний потенціал на фазі використання визначається як сума приросту доходів за рахунок інвестиційних вкладень за окремими об'єктами інвестування. Крім здійснення інвестицій у найбільш поширених формах, необхідним є інвестування в охорону навколишнього природного середовища. На цій фазі існує декілька альтернативних варіантів, що характеризують поведінку інвесторів при прийнятті рішень щодо відведення частини інвестицій на природоохоронні цілі. Інвестиційні ресурси, призначені для природоохоронних проектів, можуть спрямовуватися на екологізацію виробничих фондів та технологій, очищення та знешкодження відходів виробництва та споживання, відновлення асиміляційного потенціалу навколишнього природного середовища.

Екологічно обумовлені інвестиційні збитки на даній фазі проявляються за окремими об'єктами вкладень або інвестиційними проектами у вигляді втрачених доходів від нераціонального з точки зору прибутковості спрямування інвестиційних ресурсів та втрати частини доходів від реалізації інвестиційних проектів. Величина екологічно обумовлених інвестиційних збитків залежить від обраного типу природоохоронної діяльності в інвестиційному проекті.

Еколого-економічний збиток є причиною зменшення обсягів накопичення, виникнення екологічно обумовленого інвестиційного збитку, вихідною базою для розрахунку останнього. В основі визначення екологічно обумовленого інвестиційного збитку на фазі формування інвестиційного потенціалу лежить розрахунок вартісної оцінки економічного збитку, завданого внаслідок еколого-економічної незбалансованості у регіоні (рис. 2.3).

Оцінка екологічного впливу на величину інвестиційного потенціалу базується на розрахунку втрати доходів. Об'єктом екологічного впливу є населення території, зокрема економічно активне населення. Їх продуктивність може змінюватися в результаті зміни стану навколишнього середовища (забруднення води і повітря, шумовий вплив) і відповідно стану їх здоров'я. Вплив екологічного фактора на населення виражається через зростання рівня захворюваності населення.

На основі розрахунку загальної величини економічного збитку встановлено орієнтовані частки пореципієнтного збитку в усередненій структурі комплексного збитку.

Інвестиційний збиток розраховується на основі визначення фінансових потоків, що характеризують інвестиційну діяльність економічних суб'єктів в умовах забруднення навколишнього середовища. В основі визначення інвестиційного збитку лежить розрахунок у вартісному вираженні втрат доходів економічних суб'єктів внаслідок еколого-економічної незбалансованості. Та частина доходів економічних суб'єктів, яка спрямовується на накопичення, буде базою для визначення показника інвестиційного збитку відповідного економічного суб'єкта.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 2.3 _ Екологічно обумовлений інвестиційний збиток при відтворенні інвестиційного потенціалу регіону

Екологічно обумовлений інвестиційний збиток визначається за фазами відтворення інвестиційного потенціалу регіону.

Екологічно обумовлений інвестиційний збиток на фазі формування визначається як сума втрачених доходів економічних суб'єктів унаслідок впливу екологічного фактора.

Екологічно обумовлений інвестиційний збиток на фазі розподілу визначається як сума інвестиційних ресурсів, спрямованих на фінансування проектів екологічного характеру.

Екологічно обумовлений інвестиційний збиток на фазі використання інвестиційного потенціалу визначається як сума екологічно обумовлених втрат доходів і-х економічних суб'єктів, що утворюються при реалізації j-х інвестиційних проектів.

Оскільки формування та використання є взаємозв'язаними процесами відтворення, то величина сформованого інвестиційного потенціалу залежить від величини інвестиційного потенціалу на фазі використання у попередньому інвестиційному циклі. Визначення величини екологічно обумовленого інвестиційного збитку на фазі формування передбачає оцінку втрачених доходів економічної системи регіону, що спрямовуються на інвестування, а на фазі використання - втрати доходів від використання інвестицій, отриманих у попередній фазі. У разі нездійснення екологічних витрат у інвестиційній діяльності величина екологічно обумовленого інвестиційного збитку на фазі формування буде більшою, ніж на фазі використання.

РОЗДІЛ 3 ФАКТОРИ РОЗВИТКУ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ РЕГІОНУ

3.1 Екологічна складова соціально відповідального інвестування

У рамках концепції сталого розвитку дедалі більше посилюється екологізація усіх видів суспільної діяльності з подальшою оцінкою ефективності «зелених» інвестицій. Підприємництво, як правило, передбачає отримання прибутку у короткостроковій перспективі, а процес екологізації потребує фінансових вкладень при тривалому строку окупності, тому «озеленення» бізнесу долає багато труднощів. Для українських підприємств проблеми виокремлення категорії екологічно відповідальних інвестицій та формування моделі корпоративної соціальної відповідальності є вкрай актуальними у контексті прагнення України до вступу у Європейську співдружність.

Якщо під соціально відповідальним інвестуванням розуміють вкладення, орієнтовані на забезпечення стійкого розвитку та господарську діяльність відповідно до очікувань співтовариства, то екологічна складова включає формування необхідних виробничих та обслуговуючих потужностей, що забезпечують охорону навколишнього середовища, ресурсозбереження та підвищення рівня екологічної безпеки як процесів виробництва, так і споживання продукції.

Історія відповідального інвестування почалася з протестантських релігійних груп (1920-ті рр., США), етичні принципи яких не дозволяли інвестувати у фірми, що займалися виробництвом алкоголю, тютюну, зброї тощо. Сьогодні ж до соціально та екологічно відповідального інвестування крім інвесторів залучені емітенти, біржі, регулюючі органи та некомерційні організації. Нами було виявлено 3 основні стратегії залучення до екологічно відповідального інвестування.

1. Робити вкладення у компанії, чиї продукти та послуги сприяють підвищенню екологічної безпеки. Через мінімізацію екологічних ризиків такі підприємства користуються конкурентними перевагами від зниження витрат, підвищення якості товару, росту прибутковості та розширення стратегічних зон господарювання.

2. Перенаправляти капітал від екологічно деструктивного бізнесу. Компанії, що приймають екологічно неефективні стратегії, ризикують постраждати від негативних економічних наслідків, наприклад, від штрафів через шкідливість бізнесу для навколишнього середовища.

3. Інвестувати невеликі суми в менш відповідальні підприємства та впливати на їх господарську діяльність через акціонерські резолюції. Ця стратегія, відома як «акціонерська пропаганда», передбачає, що володіння акціями є ефективним важелем для підвищення екологічної відповідальності бізнесу.

Стабільність стану та успішність екологічно-сталого розвитку регіону значною мірою залежать від інноваційної активності в ньому, розробки та просування на ринку нової ефективної екологічно чистої продукції. Проте вітчизняна і світова практика свідчать, що далеко не всі нові товари сприймаються ринком, а відсоток тих, які досягають успіху, досить незначний. Проблема оцінки шансів інновацій на успіх і оптимізації їх вибору з ряду альтернатив в умовах забезпечення екологічних вимог досліджувалася в роботах багатьох вчених, але практично не дослідженим залишилося питання узгодження взаємодії інвестиційного, інноваційного та виробничого потенціалу з ринковим. В [1], зокрема, зазначається, що інноваційна діяльність має шанси на успіх лише за наявності і узгодженому взаємодії ринкового потенціалу як здатності ринку сприймати інновації певного типу та спрямованості, інноваційного потенціалу як можливості втілення досягнень науки і техніки в конкретні товари, здатності задовольняти запити споживачів, виробничо-збутового потенціалу як здатності розробити, виробити і просувати інновації на ринку.

Оскільки разом з інноваційним потенціалом на різних етапах інноваційного циклу здійснюється також оцінка інших потенціалів, а потім дається їх комплексна оцінка, то доцільним вважається розглядати інноваційний потенціал як комплексний, який включає також елементи ринкового і виробничо-збутового потенціалів.

Інноваційний потенціал в даному випадку розглядається як комплекс взаємопов'язаних ресурсів і можливість їх реалізації, які визначають його здатність (інтелектуальну, технологічну, інформаційну, науково-дослідну, економічну і т.п.) приводити у відповідність до зовнішніх внутрішні можливості розвитку, використання і розвиток нових сфер і способів ефективної реалізації наявних та перспективних ринкових можливостей.

Необхідність розгляду інноваційного потенціалу як комплексного побічно підтверджується низкою відомих іноземних фахівців [2, 3], які серед головних невдач товарних інновацій зазначають:

- Недостатню ринкову орієнтацію;

- Невідповідність темпів розробки нового товару темпами зміни потреб на ринку;

- Низька якість (внаслідок недоліків, допущених на етапах розробки товару);

- Недостатня попередня підготовка і розробка заходів з організації виробництва нового товару;

- Недостатня диференціація товару, спроби слідувати за лідерами на ринку, відсутність власних "родзинок";

- Технічні проблеми в розробці і виробництві;

- Брак часу, коштів, кадрів (розробників, виробничників, керівників).

Величина інноваційного потенціалу є параметром, що дозволяє оцінити можливості інноваційної діяльності та визначити стратегію інноваційного розвитку. Від стану інноваційного потенціалу залежать управлінські рішення щодо вибору та реалізації інноваційної стратегії, тому необхідна його комплексна оцінка [4].

Щоб використовувати вартісну оцінку для інноваційного потенціалу, необхідно виділити основні компоненти, які будуть підлягати оцінці.

Інноваційний потенціал регіону складається з системи потенціалів:

- Виробничо-технологічного потенціалу;

- Кадрового потенціалу;

- Інформаційного потенціалу;

- Фінансового потенціалу;

- Науково-технічного потенціалу;

- Організаційного потенціалу;

- Управлінського потенціалу;

- Інноваційної культури;

- Споживчого сегмента потенціалу [4].

Серед усіх перерахованих вище елементів виділимо найбільш суттєві, які необхідно враховувати при вартісній оцінці інноваційного потенціалу регіону. А саме: виробничо-технологічний потенціал, інформаційний і кадровий потенціал.

Для економічної оцінки інноваційного потенціалу доцільно використовувати прибутковий (результатний) підхід, оскільки саме він найбільшою мірою дозволить оцінити всі приховані і явні потенційні можливості в розрізі кожного інноваційного елементи: матеріальна компонента (машини та обладнання), нематеріальна і кадрова. Саме результатний підхід базується на залежності вартості об'єкта оцінки від його можливостей ефективного використання. Це твердження випливає з тієї думки, що потенційний власник-користувач не заплатить за об'єкт більше, ніж він очікує отримати від його господарського використання. Тобто оцінка потенціалу відповідно до результатної концепцією виходить з позицій корисності певних можливостей об'єкта. Зупинимося на кожному елементі інноваційного потенціалу більш докладно.

Технічна компонента інноваційного потенціалу. Прибутковий підхід полягає у визначенні поточної вартості об'єкта майна як сукупності майбутніх доходів від його використання і реалізується в методах дисконтованих доходів, прямої капіталізації доходів і рівновеликого аналога.

Оскільки спектр і розмір майбутніх доходів від використання машин і обладнання безпосередньо визначити неможливо (дохід створюється всієї виробничої або комерційної системою, якою виступає регіон в цілому), то спочатку визначають загальний чистий дохід економічної системи. Для цього враховують принцип найбільш ефективного використання машин і устаткування, у тому числі реальні можливості технічного дооснащення [5].

Розглянемо підходи до оцінки нематеріальних активів. За своєю суттю об'єкти інтелектуальної власності не мають матеріальної основи, а тільки іноді можуть бути матеріалізовані в конкретних результатах. Тому їх вартість не можна визначити традиційними показниками, які використовують для оцінки матеріальних складових інноваційного потенціалу. Конкретна технологія оцінки вартості нематеріального активу обумовлена метою її проведення. Незалежно від цілей аналізу обов'язковою є ідентифікація кожного об'єкта оцінки та його власника в кожному конкретному випадку. Кожна методика розробляється під конкретного замовника.

За методологічну основу оцінки нематеріальних активів доцільно брати базові принципи ціноутворення, які були вироблені протягом тривалого періоду та неодноразово перевірені на практиці:

- Принцип комплексного обліку трьох груп факторів: витрат, корисності для споживача, впливу конкуренції;

- Принцип обліку тільки релевантних витрат;

- Принцип обліку факторів, які визначають сприйнятливість покупця до ціни інтелектуальної власності;

- Принцип використання адекватних методів виділення частки інтелектуальної власності в загальній вартості чи прибутку від використання майнового комплексу.

Нематеріальні активи можуть бути оцінені в грошовій формі з використанням таких видів оцінок [5]:

- За фактичною собівартістю - визначення вартості об'єкта інтелектуальної власності на основі первісної вартості під час їх придбання;

- За поточною відновною вартістю - визначення вартості нематеріального активу на основі наявних цін та з урахуванням ринкової ситуації в процесі заміни відповідного об'єкта такої ж корисності;

- За поточною ринковою вартістю - визначення вартості нематеріального активу, яка може бути отримана під час його продажу або ліквідації на ринку;

- За чистою вартістю реалізації - сума коштів, яка може бути отримана або сплачена під час конверсії у національну (іноземну) валюту об'єкта інтелектуальної власності в ході господарської діяльності, за мінусом витрат на проведення операції.

Прибутковий підхід до оцінки нематеріальних активів базується на встановленні причинного зв'язку між функціональними (фізичними, техніко-економічними та іншими) властивостями об'єкта інтелектуальної власності та майбутніми доходами від його використання. Слід зазначити, що нематеріальні активи, як правило, не застосовуються окремо, а завжди в певному комплексі. Тому визначення економічної цінності об'єкта інтелектуальної власності на основі майбутніх доходів від його використання ускладнюється відсутністю технологій елімінування впливів на результативний показник дії інших факторів.

Розглянемо дохідні методики оцінки трудового потенціалу регіону. Недосконалість науково-прикладних розробок у сфері оцінки трудового потенціалу не дає можливості визначити хоча б кілька альтернативних методик, які б створили основу для подальшого вирішення цієї складної проблемної завдання [5].

Оцінка потенціалу на основі одиниці живої праці дає можливість краще врахувати ефективність використання трудового потенціалу. Розрахунки трудового потенціалу згідно з цією методикою проводяться наступним чином:

1) визначається одиниця оцінки живої праці одного робітника через встановлення її фондового аналога у вартісному вираженні;

2) визначається трудовий потенціал технологічного персоналу;

3) управлінський потенціал у вартісному вираженні виявляється на основі частки витрат на адміністративно-управлінський апарат у загальній структурі витрат;

4) загальний трудовий потенціал визначається додаванням вартості трудового потенціалу технологічного персоналу і вартості управлінського потенціалу [5].

Досить поширеним можна вважати коефіцієнтний методику оцінки трудового потенціалу, яка за своєю суттю є гібридом витратних та порівняльних підходів до оцінки. Всі коефіцієнти даної методики інтегруються в такі групи:

- Показники професійної компетентності;

- Показники творчої активності;

- Показники кількості, якості і оперативності виконаних робіт;

- Показники трудової дисципліни;

- Показники колективної роботи тощо

Всі групи показників представлені великою кількістю аналітичних коефіцієнтів другого рівня. Наприклад, система оцінки трудового потенціалу працівників згідно коефіцієнтний методикою включає такі основні показники як коефіцієнт освіти, коефіцієнт посадової досвіду, коефіцієнт підвищення кваліфікації, коефіцієнт раціоналізаторської активності, коефіцієнт оперативності виконання робіт:

На відміну від витратних методик алгоритми результативної оцінки трудового потенціалу базуються на постулаті корисності праці персоналу. Як правило, в якості ефекту праці працівників беруть кількість або вартість виготовленої продукції. Але з цим виникають значні труднощі у визначенні конкретних результатів окремих категорій персоналу.

Зазначимо, що на сьогодні найбільш поширеними системами оцінки ділових якостей менеджерів компанії є експертні системи, які базуються на визначенні вагомості кожного фактора системи для компанії в цілому. Але, на думку [5], надзвичайну практичну цінність мають більше об'єктивувати підходи до оцінки на основі моделі корисності. Перевагами даних методів є точність, простота і наочність оцінки. У зарубіжному менеджменті загальноприйнято використання коефіцієнтного методу на базі тестових оцінок (тести на загальний рівень інтелекту, професійну придатність і т.п.).

На істотний вплив інтелектуального потенціалу працівників вказують зарубіжні автори. Наприклад, працівники Національного французького агентства з енергозбереження нетрадиційно перефразували відомий закон Архімеда, заявляючи, що «будь-яка компанія« занурена »в економічну кризу, може досягти стрімкого інноваційного зростання, яке прямо пропорційний масі мозку працівників, які знаходяться в цьому стані» [6].

Таким чином, вартісна оцінка інноваційного потенціалу може бути представлена як сумарна вартість машин і устаткування, нематеріальних активів та персоналу. Такий підхід не позбавлений недоліків, оскільки він розглядає питання оцінки потенціалу в основному як сукупності ресурсів, що не дозволяє враховувати вплив нересурсних компонентів потенціалу. Крім того, необхідно пам'ятати про синергетичному ефекті, ймовірність наявності якого дуже велика. Мова йде про те, що результуюча вартісна оцінка інноваційного потенціалу буде більше вартості її компонентів разом узятих. Таким чином, вивчення питання синергетичного ефекту і розробка підходів до його обліку повинні бути актуальним питанням при використанні вартісної оцінки інноваційного потенціалу і врахування її в оцінках інвестиційного потенціалу.

3.2 Природно-ресурсна рента як фактор інвестиційної привабливості регіону

В Україні володіють правом на видобуток і реалізацію найважливіших природних ресурсів як держава, так і приватні компанії, тому одним з основних питань є формування і перерозподіл рентного доходу між державою і приватними компаніями. Завдання держави полягає у формуванні науково-обгрунтованого підходу до формування і вилученню рентного доходу природокористуючих підприємств для виконання соціально-економічних програм з одного боку, і для підтримки інвестиційного потенціалу з іншого боку.

Але, на сьогодні, це завдання практично нездійсненне, оскільки відсутність категорії рентного доходу в законодавстві Україні в цілому, і, в податковому, зокрема, призводить до того, що рентні доходи розмиті в загальних доходах і не виділяються в якості самостійного об'єкта оподаткування, незважаючи на своє об'єктивне існування. Також сучасний механізм платежів і зборів за використання природних ресурсів, побудованих на рентній основі, не відбиває реальні екологічні втрати суспільства і не створює достатньої фінансової бази природоохоронної діяльності. Це негативно впливає на природо-ресурсний та інвестиційний потенціали регіону, де функціонують природокористуючі підприємства, та економіку держави в цілому. Також відсутність інформації про рентні доходи природокористуючих підприємств призводить до того, що органи державної статистики не надають інформацію не тільки про рентні доходи в економіці, але навіть про обсяги оподатковуваного прибутку в ренто утворюючих галузях, тому їх приблизну величину можна оцінити тільки шляхом спеціальних розрахунків.

В Україні з 2003 року розробляються методики, при яких пропонується реформувати податкову систему шляхом переходу до єдиного рентного податку на видобуток корисних копалин. Відповідно до цієї методики як рентоутворюючі, так і не рентоутворюючі фактори, що впливають на одержання підприємством додаткового доходу. Весь обсяг додаткового доходу, на думку авторів [1], необхідно розглядати як рентну оцінку родовища. Саме загальний обсяг прибутку від запасів економічно продуктивних запасів сировини, без поділу на ренту I і II роду буде об'єктом дослідження при встановленні балансу інтересів між державою й інвестором. Більше збалансованим, на думку авторів, є методологічний підхід, при якому, крім диференціальної ренти 2 , що належить природокористувачу, повинна віддаватися й частина диференційної ренти першого роду, як компенсація ризиків і стимул до інвестицій. При цьому податковою базою замість вартості добутої сировини береться прибуток (дохід) організації. Окремо визначається прибуток (норма прибутку), що повинна враховуватися при обчисленні ставки . Податкові ставки регулярних платежів, як і розмір прибутку, що враховується при обчисленні ставки, повинні визначатися в ліцензії на право користування надрами. Залежно від конкретних умов ставка встановлюється на фіксованому або змінному рівні. Норма прибутку в цьому випадку покликана встановити баланс інтересів держави як власника надр і інвестора. Коефіцієнт поділу рентного прибутку пропонується встановити з урахуванням норми прибутку, що уже сама по собі повинна реалізувати баланс інтересів держави й інвестора. Її (норми) рівень установлюється(як підкреслюється авторами моделі) з урахуванням ризику й повинен відображати вимоги інвестора. Облік при цьому середньозваженій вартості капіталу не міняє суті питання.

Рентний дохід розподіляється між власником природного ресурсу -- державою (її органами) чи будь-яким суб'єктом, на праві власності якого у формі володіння перебуває природний ресурс, та користувачем цього ресурсу -- суб'єктом господарювання, що відповідно до законодавства є власником продукції, виробленої у процесі користування природними ресурсами. Ми пропонуємо представляти цю систему у якості трикутника, де кожен з кутів це держава - регіон - господарюючий суб'єкт. Тому у перерозподілі рентного доходу повинні враховуватись всі учасники цих відносин у відповідних частинах.

Для того щоб на практиці перейти до удосконалення методів регулювання економіко-екологічних інструментів в системі держава-регіон- господарюючий суб'єкт, необхідно розглянути проблему відновлення навколишнього середовища після завершення видобувних робіт на родовищах та прилеглих до них територіях. На сьогодні однією з основних проблем природокористування є відродження території після завершення видобувних робіт природо експлуатуючими підприємствами.

Згідно з статистичними даними тисячі квадратних кілометрів земної поверхні покриті гірничими породами, які залишились після видобування корисних копалин. Наприклад видобування бурого вугілля супроводжується виникненням величезних териконів і відвалів пустої породи, будівництвом під'їзних шляхів, збагачувальних фабрик та інших виробничих приміщень, під які відводиться земля. Так само відводиться земля під заплановане будівництво теплоелектростанції, що працює на вугіллі з відвалами, в які буде скидатися зола після згоряння вугілля (золовідвали). Так видобуток бурого вугілля відкритим способом в околицях м. Олександрія (Кіровоградська область) - Костянтинівський розріз, займає площу близько 300 га. Загальна площа 6 розрізів з видобутку бурого вугілля в об'єднанні "Олександріявугілля" - близько 2500 га. (орієнтовно 30 км² або 3000 га. Окрім цього в результаті переносу вітром, частки порід, в силу свого хімічного складу, можуть значною мірою негативно впливати на ґрунтові умови і рослинний покрив сусідніх ландшафтів. Відведення землі під гірничодобувні роботи фактично веде до знищення родючих земель і природних комплексів.

Поки земельні ресурси здавалися невичерпними, даній проблемі не приділялося достатньої уваги. Коли ж ситуація почала погіршуватися, то виникла необхідність створення технології, яка б дозволяла відновлювати або хоча б частково компенсувати деградацію ґрунтів, щоб звести до мінімуму негативний вплив видобутку мінеральних ресурсів. Так з'явилася промислова рекультивація земель [2]. Технологія ця багатогранна і різноманітна, як різноманітні корисні копалини, видобуті із землі. У розвитку цього науково-технологічного напрямку Україна не поступалася розвинутим країнам.

В даний час рекультивація (так само як і гірничодобувна промисловість) стикається з низкою проблем. Перша з них - приватна власність на землю і її розпаювання та висока вартість робіт по рекультивації земель.

...