Економіка підприємства

Ефективне використання ОФ на підприємстві веде до зменшення потреби у введенні в експлуатацію нових виробничих потужностей, до збільшення випуску обсягів продукції та підвищення рівня її якості тощо. Важливим напрямком підвищення ефективності використання ОФ є зменшення кількості недіючого устаткування, виведення з експлуатації зайвого та швидке залучення у виробництво невстановленого устаткування. Ширші можливості у вирішенні даної проблеми має інтенсивне поліпшення використання ОФ, яке передбачає підвищення ступеня завантаження устаткування на одиницю часу. Підвищення інтенсивного завантаження устаткування може бути досягнуто шляхом модернізації діючого устаткування, машин і механізмів, установлення оптимального режиму їх роботи. Значним резервом ефективного використання ОФ є удосконалення структури ОВФ.

Оборотні фонди -- частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються у кожному виробничому процесі (циклі) і переносять всю свою вартість на вартість продукції, що виробляється. Елементи оборотних фондів формують речовинну субстанцію продукції, що виготовляється (сировина), створюють матеріальні умови для здійснення технологічних процесів і роботи виробничого устаткування (паливо, енергія), збереження і транспортування сировини і готових виробів (різні допоміжні матеріали -- мастила, фарби, тара).

У плановій та обліковій практиці оборотні фонди поділяються на:

* виробничі запаси -- запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського приладдя та інших подібних предметів, що швидко спрацьовуються;

* незавершене виробництво -- це предмети, обробку (переробку) яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого;

* напівфабрикати власного виготовлення -- це ті предмети праці, що їх повністю оброблено (перероблено) у даному виробничому підрозділі підприємства, але які потребують дальшої обробки в інших підрозділах ;

* витрати майбутніх періодів -- це грошові витрати, які здійснено в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції у наступні періоди; до них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво тощо.

Виробничо-технічна структура оборотних фондів -- співвідношення окремих елементів і стадій функціонування цих фондів. У структурі оборотних фондів переважають виробничі запаси. Тенденцією динаміки структури оборотних фондів є поступове зменшення відносних розмірів виробничих запасів і збільшення частки незавершеного виробництва та витрат майбутніх періодів.

Чинником, що сприяє підвищенню ефективності використання матеріальних ресурсів, є їх нормування. Під нормою витрат матеріальних ресурсів розуміють гранично допустиму величину сировини, матеріалів, палива, енергії, яка може бути витрачена для випуску одиниці продукції визначеної якості за певних організаційно-технічних умов. Норми витрат матеріальних ресурсів регламентують величину виробничих витрат матеріалів, сировини, напівфабрикатів, палива, енергії. Норми витрат матеріальних ресурсів класифікують за ознаками: 1. За періодом дії розрізняють норми: перспективні - враховують прогресивні напрямки у використанні сировини, матеріалів протягом кількох років; річні - визначають середньорічні витрати матеріальних ресурсів; поточні - пов'язані з конкретним технологічним процесом в обмеженому календарному періоді. 2. За масштабом застосування розрізняють норми індивідуальні, які застосовуються для виготовлення окремого виду продукції, і групові - для окремих видів продукції. 3. За ступенем деталізації об'єкта нормування розрізняють норми витрат матеріальних ресурсів на одиницю готової продукції, на вузол, на деталь. 4. За ступенем деталізації номенклатури матеріалів розрізняють норми специфіковані (на вид ресурсів за конкретними їх параметрами) і зведені (на вид ресурсів зі звуженою номенклатурою). 5. За призначенням застосовують норми витрат окремих видів матеріальних ресурсів - сировини, основних матеріалів тощо.

Техніко-економічне обґрунтування норм витрат матеріальних ресурсів пов'язане з аналізом їх структури. Структура норми витрат матеріальних ресурсів є співвідношенням окремих її елементів. Для більшості матеріальних ресурсів структура норми витрат є такою:

Нв=Вк+Втех+q, де Нв - норма витрат; Вк - чисті витрати матеріалу на одиницю продукції або виробничої роботи; Втех - неминучі технологічні відходи та втрати; q - інші організаційно-технологічні витрати, що виникають у процесі транспортування, зберігання.

До основних методів нормування матеріальних ресурсів відносять: аналітично-розрахунковий метод - є найбільш прогресивним і ґрунтується на детальному аналізі первісної конструкторської та технологічної документації, результатів науково-дослідних робіт, експериментів, на урахуванні можливостей упровадження в плановому періоді нової техніки, технології та прогресивних методів організації виробництва. Дослідно-виробничий - ґрунтується на встановленні норм дослідних випробувань, проведених безпосередньо на робочих місцях та в цехах. Звітно-статистичний - полягає в розрахунку норм на базі звітних даних про фактичне використання матеріалів, сировини у звітному періоді з коригуванням їх у бік можливого зниження.

Для оцінювання ефективності використання оборотних фондів застосовують систему показників, що диференціюються залежно від особливостей виробництва та видів сировини і матеріалів. Розрізняють показники витрат матеріальних ресурсів та показники рівня корисного використання матеріальних ресурсів. Показники витрат матеріальних ресурсів характеризують їх виробниче споживання. Розрізняють загальні витрати матеріальних ресурсів та питомі витрати окремого виду продукції. загальні витрати матеріальних ресурсів - це витрати окремих матеріалів на виконання виробничої програми. Питомі витрати конкретного виду матеріалів характеризують величину їх на одиницю виготовленої продукції.

Для загальної характеристики витрат матеріальних ресурсів використовують показники матеріаломісткості. Питома матеріаломісткість визначається за формулою:

МП=

Мі - витрати конкретного виду ресурсів; N - кількість одиниць виготовленої продукції.

Загальна матеріаломісткість визначається за формулою:

Мз=

Ма - загальна сума матеріальних витрат, грн.

Друга група показників (показники корисного використання матеріальних ресурсів) повніше відображає використання у виробництві матеріальних ресурсів на всіх стадіях їх виробничого споживання.

У машинобудуванні застосовують свої показники, які характеризують використання матеріальних ресурсів.

Показник відносної матеріаломісткості:

Мв=

Чв.м. - чиста вага, що дорівнює сумарній вазі металевих деталей та частин машин, т, кг; Ко.е. - кількість одиниць основної експлуатаційної характеристики машини.

Коефіцієнт використання металу:

Км=

n- кількість різних видів продукції, при виробництві яких використовується даний вид металу; Rbim - чиста вага металу в одиниці готової продукції і-го виду; Nі - обсяг випуску продукції і-го виду в натуральному виразі, од.; Мв.в. - загальні валові витрати даного виду металу на випуск продукції.

У сучасних умовах господарювання важливою проблемою є економія матеріальних ресурсів та пошук резервів їх кращого використання. Розрізняють джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів. Основними джерелами економії сировини та матеріалів є: зниження ваги виробів; зменшення питомих витрат матеріалів; скорочення відходів і витрат сировини та матеріалів; використання відходів; використання вторинної сировини; ліквідація браку. Основні шляхи (напрямки) економії матеріальних ресурсів поділяють на виробничо-технічні й організаційно-економічні. До виробничо-технічних напрямків відносять заходи. Пов'язані з якісною підготовкою сировини до її виробничого споживання; удосконалення конструкції машин, устаткування і виробів; застосування більш економних видів сировини; комплексне перероблення сировини; застосування маловідходної та безвідходної технології. До основних організаційно-економічних напрямків економії матеріальних ресурсів відносять: удосконалення та підвищення наукового рівня нормування і планування матеріаломісткості продукції; розроблення і впровадження технічно обґрунтованих норм і нормативів витрат матеріальних ресурсів тощо.

Методичні рекомендації щодо розв'язання практичних задач

Приклад

Підприємству дозволено нараховувати прискорену амортизацію активної частини основних фондів, зокрема нових токарних верстатів. Визначити, яким методом (зменшуваного залишку чи кумулятивним) краще нараховувати цю амортизацію, якщо початкова вартість верстата 45 тис. грн., а нормативний термін служби 5 років.

Рішення

1. Визначимо річні суми амортизаційних відрахувань кумулятивним методом:

1+2+3+4+5=15 (оскільки термін служби - 5 років). За І рік буде погашено 5/15 вартості, за ІІ рік - 4/15, за ІІІ рік - 3/15, за IV рік - 2/15, за V рік - 1/15 вартості.

І рік: 45*5/15=15;

ІІ рік: 45*4/15=12;

ІІІ рік: 45*3/15=9;

IV рік: 45*2/15=6;

V рік: 45*1/15=3.

2. Визначимо річні суми амортизаційних відрахувань методом зменшуваного залишку. При цьому слід урахувати, що застосовується подвійна норма амортизації. При п'ятирічному терміні служби звичайна норма амортизації становить 20%, а подвійна - 40%. Результати подано у вигляді таблиці.

Рік експлуатації	Залишкова вартість верстата, тис. грн.	Річна сума амортизації, тис. грн.
І	45	18
ІІ	27	10,8
ІІІ	16,2	6,48
IV	9,72	3,888
V	5,832	2,3328
Ліквідаційна вартість	3,4992	-

Кращим вважається той метод, який дає змогу за першу половину терміну служби погасити більшу частину вартості. Середнім вважається 3 рік експлуатації. За перші три роки кумулятивним методом буде погашено (15+12+9)=36 тис. грн., або 80% вартості, а методом зменшуваного залишку (18+10,8+6,48)=35,28 тис. грн., або 78,4%. Отже, кращим є кумулятивний метод.

7. Тема. Оборотні кошти

Оборотні кошти -- це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування та забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів і фондів обігу.

Заведено виокремлювати оборотні кошти у сферах виробництва та обігу, а також розподіляти їх на нормовані та ненормовані. Оборотні кошти у сфері виробництва (оборотні фонди) включають: виробничі запаси, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх періодів. Оборотні кошти у сфері обігу (фонди обігу) складаються із залишків готової продукції, відвантаженої продукції, грошових коштів на розрахунковому рахунку, дебіторської заборгованості, інших оборотних коштів. Оборотні кошти підприємства у сфері виробництва і залишки готової продукції - це нормовані оборотні кошти, всі інші елементи - це ненормовані оборотні кошти.

Структура оборотних коштів підприємства -- процентне співвідношення окремих елементів (груп елементів) у межах загальної величини. Оборотні кошти використовуються ефективніше тоді, коли більша їхня частина обслуговує сферу виробництва. На промислових підприємствах України середня за кілька років частка оборотних коштів у сфері виробництва становить 72%, а у сфері обігу--28%.

Нормування оборотних коштів (розрахунок нормативу) -- визначення за науково-обґрунтованою методикою необхідної (нормативної) величини грошових коштів, що вкладаються в мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей для забезпечення безперервного процесу виробництва продукції (надання послуг).

Методи розрахунку нормативів оборотних коштів: аналітичний (дослідно-статистичний) -- метод, що передбачає ретельний аналіз наявних товарно-матеріальних цінностей з наступним коригуванням фактичних запасів і виключенням з них надлишкових; коефіцієнтний-- полягає в уточненні чинних на початок розрахункового періоду нормативів власних оборотних коштів згідно з динамікою в цьому періоді показників виробництва, що впливають на величину цих грошових коштів; прямого рахунку -- науково обґрунтований розрахунок величини кожного елемента нормованих оборотних коштів; такий метод є найточнішим і з цієї причини основним; інші методи розрахунку використовуються як допоміжні.

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах

* Поділ виробничих запасів за економічним призначенням та змістом:

– елементи, що належать до оборотних фондів (сировина, матеріали, паливо);

– елементи, що тяжіють до основних фондів (малоцінні предмети та такі, що швидко спрацьовуються, запасні частини).

* Норматив оборотних коштів у виробничих запасах, що належать до оборотних фондів, визначається множенням середньодобового споживання матеріалів у вартісному виразі на норму запасу в днях.

* Види нормованих у часі (кількість днів) запасів матеріальних ресурсів:

а) транспортний -- оборотні кошти вкладаються з моменту оплати рахунка постачальника до прибуття вантажу на склад підприємства; він створюється на підприємствах, віддалених від постачальників (баз постачання) на значні відстані, і здебільшого не перевищує двох днів;

б) підготовчий -- складається з часу, необхідного для приймання, складування та підготовки ресурсів до виробничого використання;

в) поточний-- за величиною є найбільшим; його визначають у межах половини середнього інтервалу поставки певних видів матеріальних ресурсів (наприклад, за середнього інтервалу поставки у 30 днів поточний запас становитиме 15 днів);

г) резервний (страховий) -- визначається двома способами:

1) за середнім відхиленням фактичних строків поставки від встановлених або 2) за часом, необхідним для термінового оформлення замовлення і доставки матеріалів від постачальника до споживача;

д) сезонний -- створюється у разі: 1) сезонного характеру заготівлі сировини (цукрові буряки); 2) сезонного характеру споживання (паливо); 3) конкретних умов завезення (наприклад водним шляхом).

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві

* Нормативну величину оборотних коштів у незавершеному виробництві (Н_нзв) визначають за допомогою формули

де Ср -- собівартість річного випуску продукції; Т_ц -- середня тривалість виробничого циклу, дні; к_нв -- коефіцієнт наростання витрат (собівартості незавершеного виробництва).

* Коефіцієнт наростання витрат можна визначити двома способами:

перший -- найточніший, що базується на розподілі витрат за днями виробничого циклу з використанням формули

де УВдц --сума витрат (наростаючим підсумком) по днях виробничого циклу; С_в -- собівартість виробу;

другий -- спрощений -- за такою формулою: ,

де А -- початкові витрати, що здійснюються у перший період виробничого циклу; Б -- решта витрат на виготовлення виробу.

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів визначається на підставі залишку коштів на початок розрахункового року та суми витрат, які треба зробити у розрахунковому періоді, за відрахуванням величини погашення витрат за рахунок валових витрат на виробництво (собівартості) продукції.

Норматив оборотних коштів у залишки готової продукції розраховується як добуток вартості добового випуску готової продукції на норму запасу в днях. У свою чергу, норма запасу в днях визначається виходячи з кількості днів, необхідних для підготовки продукції до реалізації, тобто для підборки та комплектування, відвантаження продукції, виписки платіжних документів і здачі їх у банк за місцем знаходження продуцента.

Сукупний норматив оборотних коштів підприємства є сумою нормативів, обчислених за окремими нормованими елементами оборотних коштів на кінець розрахункового року, тобто у виробничих запасах, незавершеному виробництві, майбутніх періодів і залишках готової продукції.

Ефективність використання оборотних коштів на підприємствах

Для аналітичної оцінки рівня використання оборотних коштів підприємства застосовують певні показники, а рівня підвищення ефективності -- відповідні конкретні напрямки.

Коефіцієнт оборотності (кількість оборотів) оборотних коштів розраховується діленням вартості обсягу продажу (реалізованої продукції, наданих послуг) за певний період на середній залишок оборотних коштів за той самий період.

Коефіцієнт завантаження оборотних коштів -- показник, обернений до коефіцієнта оборотності таких коштів. Він показує, скільки оборотних коштів підприємства припадає на кожну грошову одиницю реалізованої продукції.

Тривалість одного обороту в днях (швидкість обороту) оборотних коштів визначається як відношення кількості календарних днів у періоді до коефіцієнта оборотності за той самий період.

Рентабельність оборотних коштів -- відносний показник, який розраховується як відношення одержаного прибутку (валового або чистого) до суми оборотних коштів за певний період.

Значення прискорення оборотності оборотних коштів. У результаті цього процесу зменшується потреба в оборотних коштах, відбувається їх вивільнення з обороту. Заведене розрізняти абсолютне вивільнення коштів з обороту, коли зменшується потрібна абсолютна їх сума, та відносне вивільнення коли за даної величини оборотних коштів унаслідок поліпшення їх використання реалізується більше продукції (послуг).

Основні (пріоритетні) напрямки підвищення ефективності використання оборотних коштів. З-поміж можливих напрямків підвищення ефективності використання оборотних коштів пріоритетними є оптимізація запасів матеріальних ресурсів і прискорення процесу продажу виробленої товарної продукції.

Методичні рекомендації щодо розв'язання практичних задач

Приклад

Товарні запаси підприємства склали на 1 січня 120 млн. грн., на 1 квітня - 150, на 1 липня - 200, на 1 жовтня - 250, на 1 січня наступного року - 235 млн. грн. Виторг за рік склав 3500 млн. грн. Визначити оборотність засобів, вкладених у товарні запаси в днях і числі оборотів.

Рішення

1. Визначаємо середній товарний запас:

(120/2+150+200+250+235/2) / = 194,4 млн. грн.

2. Визначаємо оборотність товарних запасів (у днях):

(194,4*360)/3500=20

оборотів (у кількості оборотів):

3500/194,4=18.

8. Нематеріальні ресурси і активи підприємства

Фінансові ресурси - це грошові кошти, що є у розпорядженні держави, підприємств, господарських організацій і закладів, які використовують для покриття витрат і утворення різних фондів. Усі фінансові ресурси, які є у розпорядженні підприємства, класифікують: за характером формування - власні та залучені, в тому числі позичені; за характером використання - універсальні, цільові. До власних відносять: ресурси, сформовані за рахунок внутрішніх джерел - виручки, внесків акціонерів; до залучених - фінансові ресурси, сформовані за рахунок зовнішніх джерел - кредитів, позик.

Універсальні фінансові ресурси можуть використовуватися на покриття витрат на виробництво і збут, на фінансування розширеного відтворення, фінансові вкладення. Цільові фінансові ресурси - це ресурси, які мають цільове призначення, на відміну від універсальних, їх використовують лише на певні цілі (кошти амортизаційного, резервного фондів). Обсяг і структура фінансових ресурсів підприємств пов'язані з рівнем розвитку виробництва, його ефективністю. Нормальне функціонування підприємств переважно залежить від того, наскільки успішно відбувається процес формування фінансових ресурсів. Початкове надходження фінансових ресурсів відбувається у момент створення підприємства при формуванні його статутного фонду. Його джерелами залежно від організаційно-правових форм господарювання є акціонерний капітал, пайові внески членів кооперативів, галузеві фінансові ресурси (при збереженні галузевих структур), довготерміновий кредит, бюджетні кошти. Величина статутного фонду показує розмір капіталу, інвестованого у виробництво.

Основним джерелом фінансових ресурсів підприємств виступає вартість реалізованої продукції, робіт та послуг, різні частини якої у процесі розподілу виручки набувають форми грошових доходів і нагромаджень. Формуються фінансові ресурси за рахунок прибутку (від основної та інших видів діяльності) і амортизаційних відрахувань.

У формуванні фінансових ресурсів підприємств важливу роль відіграють зовнішні джерела, насамперед кредити банку. Кредит можна визначити як систему, що є формою економічних відносин, пов'язаною зі створенням кредитних ресурсів і їх підприємницьким використанням як позичкового капіталу шляхом надання специфічного виду послуг товаровиробникам щодо використання тимчасово вільних коштів. Основним позичальником позичкових коштів для підприємств є банківська система, основу якої складають комерційні банки, які акумулюють кредитні ресурси. Найбільш розповсюдженим видом кредитних ресурсів для підприємства є банківський кредит.

Нематеріальні ресурси-- це складова частина потенціалу підприємства, що здатна забезпечувати економічну користь протягом відносно тривалого часу. Для цієї складової характерними є нематеріальна основа і невизначеність величини майбутнього прибутку від її використання в процесі виробництва. Термін "нематеріальні ресурси" застосовується для характеристики сукупності об'єктів інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність є юридичною категорією, що використовується для:

* визначення результатів творчої праці людини; * позначення належності таких результатів відповідним суб'єктам творчої діяльності; * закріплення за цими суб'єктами особистих немайнових і майнових прав на розробку та використання створених ними інтелектуальних продуктів.

Загальновизнані та придатні для практичного використання об'єкти інтелектуальної власності поділяються на три групи.

Група І. Об'єкти промислової власності

Винахід -- це результат творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології. Об'єктами винаходу можуть бути продукти (пристрій, речовина, штам) і способи (дії над матеріальними об'єктами за допомогою інших матеріальних об'єктів).

Корисна модель -- це результат творчої діяльності людини, об'єктом якої може бути конструктивне вирішення пристрою або його складових.

Промисловим зразком вважається результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Об'єктом такої діяльності може бути форма, рисунок, кольори, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу й призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб

Знаками для товарів і послуг (в інших країнах -- товарними знаками й знаками обслуговування) є оригінальні позначення (символи), за допомогою яких товари та послуги одних фірм відрізняють від однорідних товарів і послуг інших фірм. Головне завдання таких знаків полягає в ідентифікації товару.

Позначення походження товару може бути двох видів: просте і кваліфіковане. Просте позначення -- це будь-яке словесне чи графічне позначення, яке прямо або опосередковано вказує на географічне місце походження товару (країну, її регіон, населений пункт). Словосполучення "кваліфіковане позначення походження товару" об'єднує в один термін назву місця та "географічне позначення походження товару".

Фірмове найменування -- це стале позначення підприємства або окремої фізичної особи, від імені якої здійснюється виробнича чи інша діяльність. Воно використовується для ідентифікації підприємств і виділення їх з-поміж інших, а також для загальної характеристики їхньої репутації на ринку.

Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії, що суперечать правилам, торговельним та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. До недобросовісної конкуренції відносять дії, які пов'язані з: а) неправомірним використанням ділової репутації суб'єкта господарювання (використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки; копіювання зовнішнього вигляду виробу тощо); б) створенням перешкод суб'єктам господарювання в процесі конкуренції та використанням неправомірних переваг у конкуренції (дискредитація суб'єкта, купівля-продаж товарів і надання послуг з примусовим асортиментом; підбурювання до бойкоту суб'єкта господарювання; підкуп постачальника або покупця); в) неправомірним збиранням, розголошенням та використанням комерційних таємниць інших підприємців (фірм, компаній).

Група II. Об'єкти, що охороняються авторським правом і суміжними правами

1. До об'єктів, що охороняються авторським правом, належать твори в галузі науки, літератури та мистецтва, які існують в таких об'єктивних формах: письмовій, усній, образотворчій, об'ємно-просторовій та ін.

2. Під комп'ютерною програмою розуміють об'єктивну форму подачі сукупності даних і команд, призначених для забезпечення функціонування ЕОМ

3. Базою даних заведено називати сукупність даних, матеріалів чи творів, систематизованих у формі, яку "читає" машина. Усі бази даних охороняються авторським правом.

4. Топологією інтегральної мікросхеми визнається зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та зв'язків між ними.

5. Суміжні права -- це права, які примикають до авторського права та є похідними від нього. Вони розділяються на три групи (види): 1) права виконавців; 2) права продуцентів фонограм; 3) права організацій мовлення.

Група III. Інші (нетрадиційні) об'єкти інтелектуальної власності

1. Раціоналізаторська пропозиція --технічне рішення, яке є новим і корисним для підприємства.

2. "Ноу-хау" -- захищені охоронними документами, але не відомі господарникам знання і досвід технічного, виробничого, управлінського, комерційного та фінансового характеру, які можуть бути практично використані в наукових розробках, у процесі виготовлення конкурентоспроможної продукції.

3. Комерційну таємницю фірми становлять відомості, що безпосередньо зв'язані з її діяльністю і розголошення яких може зашкодити суб'єкту господарювання.

Нематеріальні активи -- це категорія, що виникає внаслідок володіння правами на об'єкти інтелектуальної власності або на обмежені ресурси та на їхнє використання в господарській діяльності з одержанням доходу.

Права власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки засвідчуються патентами.

* Патент -- це охоронний документ, що видається державним органом (патентним відомством) і підтверджує право його власника на відповідний об'єкт промислової власності.

Оцінка вартості нематеріальних активів здійснюється у певній послідовності та включає кілька етапів. Згідно з міжнародними стандартами застосовують витратний, прибутковий (дохідний) та ринковий підходи до встановлення конкретних методів оцінки вартості. У межах можливих методичних підходів існують різні методи оцінки вартості нематеріальних активів: метод початкових витрат, метод вартості заміщення, метод відносної вартості тощо.

Нематеріальні активи підприємства також підлягають амортизації. Норму амортизаційних відрахувань підприємство встановлює залежно від строку використання окремого виду нематеріальних активів. Для нематеріальних активів, щодо яких неможливо встановити термін використання, норма амортизації визначається в розрахунку на 10 років, тобто 10%.

9. Інвестиційна діяльність підприємства

Під інвестиціями, згідно Закону України "Про інвестиційну діяльність", маються на увазі всі майнові та інтелектуальні цінності, які вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті чого створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Об'єктом інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди, оборотні фонди, цінні папери, цільові грошові вкладення, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Юридичні та фізичні особи, які вкладають капітал у будь-яке діло підприємства з ціллю отримання прибутку, називаються інвесторами, тобто суб'єктом інвестиційної діяльності, а сам процес вкладення капіталу -- інвестуванням.

В цілях обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за окремими ознаками. За об'єктами вкладення коштів виділять реальні та фінансові інвестиції. Під реальними інвестиціями мають на увазі вкладення коштів у реальні активи -- як матеріальні, так і нематеріальні. Реальні інвестиції мають ціллю оновлення діючих та створення нових матеріальних і нематеріальних ресурсів. Під фінансовими інвестиціями мають на увазі вкладення коштів в різні фінансові інструменти (активи), серед яких найбільш значну долю займає вкладення коштів у цінні папери. За характером участі в інвестуванні виділяють прямі та непрямі інвестиції. Під прямими інвестиціями мають на увазі безпосередню участь інвестора у виборі об'єктів інвестування та вкладення коштів. Під непрямими інвестиціями мають на увазі інвестування, опосередковане іншими особами. За формою власності виділяють інвестиції приватні, державні, іноземні та спільні. Під спільними інвестиціями мають на увазі вкладення, які здійснюються суб'єктами даної держави та іноземних державами. За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині держави та за кордоном. Найбільш значними для підприємства є реальні інвестиції, спрямовані на відтворення основних фондів та нематеріальних активів, які називаються капітальними вкладеннями.

Залежно від функціонального призначення капітальні вкладення розрізняють валові та чисті. Валові капітальні вкладення -- це загальна сума одноразових витрат капіталу на просте та поширене відтворення основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури. Чисті капітальні вкладення -- це витрати тільки на поширене відтворення основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури.

Чисті капітальні вкладення розраховуються як різниця валових капітальних вкладень та амортизаційних відрахувань. Структура капітальних вкладень включає: 1. Витрати на будівельно-монтажні роботи -- зведення будівель та споруд, роботу з освоєння, підготовки та планування території споруди, монтаж обладнання. 2. Витрати на придбання різних видів обладнання, а також інструментів та інвентарю. 3. Інші капітальні витрати: на проектно-дослідні роботи, утримання дирекції підприємств та технаглядів, що будуються, підготовку та перепідготовку кадрів, придбання патентів і ліцензій та ін.

Співвідношення між окремими складовими елементами капітальних вкладень характеризує технологічну структуру капітальних вкладень. Оптимальною є така структура капітальних вкладень: 35% -- просте відтворення, 65% -- розширене відтворення.

Оцінка ефективності реальних інвестицій. У практиці господарювання розрізняють абсолютну та порівняльну ефективність капіталовкладень. Абсолютна ефективність характеризує загальну віддачу капітальних витрат на підприємстві за певний період. Порівняльна ефективність капіталовкладень визначається тоді, коли необхідно з декількох варіантів капіталовкладень обрати найкращій.

Для оцінки абсолютної ефективності використовують показники:

1. Коефіцієнт економічної ефективності (К), який розраховується:

а) для окремих проектів або форм відтворення

К = , де

П - приріст прибутку(зниження собівартості); Сума КВ - кошторисна вартість проекту.

Приріст прибутку визначається як різниця розмірів прибутку за попередній та розрахований період,

б) для підприємств, які будуються

Розрахункові значення коефіцієнту (К) повинні порівнюватися з нормативним коефіцієнтом (Кн). Для визнання проекту капіталовкладень доцільним необхідно, щоб ККн.

2. Термін окупності (Т).

, ТТн.

Для оцінки порівняльної ефективності капітальних вкладень застосовують показник приведених витрат, які обчислюється за формулою:

ПЗ = ВО + Кн КВ

Доцільним враховується проект капітальних вкладень з мінімальними приведеними витратами.

Сучасна методика оцінки ефективності інвестицій передбачає наступну систему показників: 1) чистий приведений доход = ЧПД; 2) початкові інвестиції -- ПІ; 3) індекс прибутковості -- ІП; 4) термін окупності; 5) внутрішня норма прибутковості.

Чистий приведений доход (ЧПД) дозволяє отримати найбільш узагальнену характеристику результату інвестування, тобто його кінцевий ефект в абсолютній сумі. Під ЧДП мають на увазі різницю між приведеною до дійсної вартості (шляхом дисконтування) сумою грошового потоку за період експлуатації інвестиційного проекту та сумою коштів, які інвестуються в його реалізацію:

ЧПД = ДП_дв-- ПІ

де: ЧПД -- чистий приведений доход; ДПдв -- сума грошового потоку за весь період експлуатації інвестиційного проекту.

Дисконтна ставка, яка використовується при розрахунку цього показника диференціюється з урахуванням рівнів ризику та ліквідності.

Дисконтуванням є операція з обліку фактору часу при прийнятті рішень. Сенс її в оцінці витрат, виручки, прибутку та рентабельності з урахуванням часових змін. Дисконтування засновано на тому, що будь-яка сума, яка буде отримана в майбутньому, в теперішньому часі має меншу суб'єктивну корисність, оскільки, якщо пустити цю суму в обіг та змусити приносити прибуток, то через рік, два, три . вона не тільки збережеться, але й збільшиться. Дисконтування дозволяє визначити теперішній грошовий еквівалент суми, яка буде отримана в майбутньому. Для цього потрібно очікувану до отримання в майбутньому суму зменшити на доход, який зростає за певний термін, за правилом складних відсотків.



де ДВ -- дійсна вартість; МВ -- майбутня вартість; r -- ставка відсотка норми прибутковості; n -- число років.

Дійсна вартість грошової суми тим нижча, чим вищою є норма прибутковості і чим більш віддалений термін отримання прибутку. Показник "чистий приведений доход" може бути використано не тільки для порівняльної оцінки проектів, але й як критерій доцільності їх реалізації. Якщо ЧПД < О, то проект не є доцільним.

Індекс прибутковості (нагадує в офіціальний методиці коефіцієнт ефективності КВ).

Даний показник також може бути використано як критеріальний при оцінці проектів. Якщо ІП = 1, то проект є недоцільним, тому що не принесе доходу.

Показники ЧПД та ПІ взаємопов'язані. При збільшені абсолютної суми ЧПД росте значення індексу прибутковості. Це означає, що як критеріальний показник доцільності інвестиційного проекту може бути використаним тільки один із них. При порівняльній оцінці проектів слід роздивлятися обидва показника, тому що вони з різних боків оцінюють ефективність інвестицій.

На відміну від офіційної методики при розрахунку терміну окупності за кордоном використовуються показники суми інвестицій та суми грошового потоку, приведених до дійсної вартості.



де: ТО -- термін окупності; ПІ -- сума інвестицій; ДПдв -- сума грошового потоку в дійсній вартості.

Внутрішня норма прибутковості (ВНП) характеризує рівень прибутковості конкретного інвестиційного проекту, який виражається дисконтною ставкою, за якою майбутня вартість грошового потоку від інвестицій приводиться до дійсної вартості капітальних вкладень. Внутрішню норму прибутковості можна охарактеризувати і як дисконтну ставку, при якій чистий приведений доход в процесі дисконтування буде приведено до нулю. Приймаються до реалізації інвестиційні проекти, за якими ВНП > r (ставка дисконту). Внутрішня норма прибутковості розраховується методом підбору, тобто визначається така ставка дисконту, при якій ЧПД = 0. Даний показник є найбільш прийнятним для порівняльної оцінки.

Рівень ефективності використання реальних інвестицій залежить від низки організаційно-економічних факторів, які необхідно враховувати в процесі управління інвестиціями. Їх можна поєднати в наступні групи: а) фактори, які визначають структуру капітальних вкладень; б) фактори змагання проектно-кошторисного діла; в) фактори, які визначають тривалість інвестиційного циклу; г) фактори удосконалення економічного управління інвестиційним процесом.

Ефективність фінансових інвестицій визначається на основі порівняння доходу та витрат. Як витрати при цьому виступають кошти інвестування в різні фондові інструменти. В цій якості виступає різниця між реальною вартістю окремих інструментів та сумою коштів, витрачених на їх придбання. Оскільки доход від цих інвестицій може бути отримано лише в майбутньому періоді, він повинен бути оціненим при порівняні в дійсній вартості.

Формула розрахунку ефективності фінансових інвестицій для будь-яких фондових інструментів виглядає як:

або ,

де: Еф -- ефективність інвестування в інструментах фондового ринку, %; РВф -- реальна вартість окремих фондових інструментів (приведена до дійсної вартості); Іф -- сума коштів, інвестованих до окремих фондових інструментів;

Дф (РВф -- Іф) -- дохід від інвестиції до фондових інструментів.

Реальна дійсна вартість фондових інструментів формується під впливом двох основних показників: 1) суми майбутнього грошового потоку від конкретного виду фондового інструменту; 2) розміру дисконтної ставки, яка використовується при оцінці дійсної вартості грошового потоку.

Методичні рекомендації щодо розв'язання практичних задач

Приклад

Розглядається 2 варіанти будівництва шахти потужністю 2,5 млн. т руди. У першому варіанті капітальні вкладення становлять 387 тис. грн., а собівартість 1 т руди - 254 грн. Шахта будується 3 роки. Розподіл капітальних вкладень на період будівництва 10, 50, і 40%. Другий варіант передбачає спорудження шахти за 2 роки. Капітальні вкладення становлять 395 тис. грн. (40% і 60%), а собівартість 1 т руди - 250 грн. Обчислити приведені до останнього року будівництва витрати по варіантах. Визначити економічно вигідніший варіант. Норма дисконту 10%. Коефіцієнт порівняльної ефективності капітальних вкладень 0,14.

Рішення

1. Визначимо капітальні витрати (млн. грн..) у першому та другому варіантах):

К_І=(387*0,1)(1+0,1)^3-1+(387*0,5)(1+0,1)^3-2+(387*0,4)(1+0,1)^3-3=414,4;

К_ІІ=(395*0,4)(1+0,1)^2-1+(39580,6)(1+0,1)^2-2=410,8.

2. Визначимо приведені витрати (млн.. грн.):

З₁=(0,254*2,5) + 0,14*414400=58016;

З₂=(0,250*2,5) + 0,14*410800=57512,6;

З₂ З₁2 - найефективніший варіант

10. Інноваційні процеси та їх ефективність

Усю сукупність процесів (явищ), що відбуваються на підприємствах, можна умовно поділити на дві групи -- традиційні та інноваційні. У загальному розумінні інноваційні процеси є сукупністю прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі.

Результатом інноваційних процесів є новини, а результатом запровадження їх у господарську практику є нововведення. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва, сприяючи прогресивним змінам останнього. Технічні новини і нововведення проявляються у вигляді нових продуктів (виробів), технологій їхнього виготовлення, засобів виробництва. Організаційні нововведення охоплюють нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва (організаційні структури управління сферами науки та виробництва, форми організації різних типів виробництва й колективної праці тощо). Економічні -- методи господарського управління наукою та виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації та оплати праці, оцінки результатів діяльності. Соціальні -- різні форми активізації людського чинника (професійна підготовка й підвищення кваліфікації персоналу, стимулювання творчої діяльності; поліпшення умов і постійне підтримування високого рівня безпеки праці; охорона здоров'я людини та охорона довкілля. Юридичні -- нові і змінені закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств та організацій.

За масштабністю і силою впливу на ефективність діяльності певних ланок суспільного виробництва всі новини та нововведення можна об'єднати у дві групи -- локальні (поодинокі, окремі) та глобальні (великомасштабні). Якщо локальні новини (нововведення) ведуть переважно до еволюційних перетворень у сфері діяльності підприємств і через це не справляють якогось істотного впливу на ефективність функціонування та розвитку цих підприємств, то глобальні, що здебільшого є революційними (принципово новими), кардинально підвищують організаційно-технічний рівень виробництва, а завдяки цьому забезпечують суттєві позитивні зрушення в економічних і соціальних процесах.

Науково-технічний прогрес (НТІІ) означає безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки; у ширшому суттєво-змістовому значенні -- це постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій. засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.

НТП можна тлумачити також як процес нагромадження та практичної реалізації нових наукових і технічних знань, цілісну циклічну систему "наука -- техніка -- виробництво", що охоплює кілька стадій: фундаментальні теоретичні дослідження; прикладні науково-дослідні роботи; дослідно-конструкторські розробки; освоєння технічних нововведень; нарощування виробництва нової техніки до потрібного обсягу, її застосування (експлуатація) протягом певного часу; техніко-економічне, екологічне й соціальне старіння виробів, їхня постійна заміна новими, ефективнішими зразками.

НТП властиві еволюційні (зв'язані з накопиченням кількісних змін) та революційні (зумовлені стрибкоподібними якісними змінами) форми вдосконалення технологічних методів і засобів виробництва, кінцевої продукції. До еволюційних форм НТП відносять поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів чи технології їхнього виготовлення, модернізацію або створення нових моделей машин, обладнання, приладів і матеріалів у межах того самого покоління техніки, а до революційних -- зміну поколінь техніки й кінцевої продукції, виникнення принципово нових науково-технічних ідей, загально-технічні (науково-технічні) революції, у процесі яких здійснюється масовий перехід до нових поколінь техніки в провідних галузях виробництва.

Науково-технічна революція (НТР) відбиває докорінну якісну трансформацію суспільного розвитку на засаді новітніх наукових відкриттів (винаходів), що справляють революціонізуючий вплив на зміну знарядь і предметів праці, технології, організації та управління виробництвом, характер трудової діяльності людей. Зміст сучасної НТР найбільш повно розкривається через її особливості, зокрема:

* перетворення науки на безпосередню продуктивну силу ;

* новий етап суспільного поділу праці, зв'язаний з перетворенням науки на провідну царину економічної і соціальної діяльності, що набирає масового характеру ;

* прискорення темпів розвитку сучасної науки і техніки;

* інтеграція багатьох галузей науки, самої науки з виробництвом;

* якісне перетворення всіх елементів процесу виробництва -- засобів праці, предметів праці, самої праці (трансформація її характеру та змісту, збільшення в ній частки творчості).

Організаційний прогрес виступає як узагальнена характеристика процесу використання організаційних факторів розвитку та підвищення ефективності виробництва. Його суть полягає в удосконаленні існуючих та застосуванні нових методів і форм організації виробництва і праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою.

Організаційному прогресу властиві певні особливості: по-перше, НТП є безпосереднім і головним чинником зростання продуктивності (ефективності) виробництва, а організаційний прогрес забезпечує реалізацію створюваних НТП потенційних можливостей інтенсифікації виробничо-трудових процесів; по-друге, створення і впровадження нової техніки й технології, застосування нових конструкційних матеріалів та освоєння нових виробів приводять до зниження трудомісткості їхнього виготовлення, а вдосконалення організації виробництва і праці дає змогу зменшити втрати робочого часу і простої устаткування; по-третє, практичну реалізацію окремих напрямків НТП постійно зв'язано з великими затратами суспільної праці, матеріальних і фінансових ресурсів; здійснення ж заходів організаційного характеру в багатьох випадках не потребує нових витрат.

Виокремлюють два основні напрямки організаційного прогресу - загальносистемний і внутрішньовиробничий, кожний з яких охоплює ті самі об'єкти: 1.Удосконалення організації виробництва. 2.Поліпшення організації праці. 3. Раціоналізація елементів господарського механізму. Типовими елементами господарського механізму є: системи управління, планування, фінансування, матеріального забезпечення та стимулювання, науково-технічного обслуговування виробництва.

Основними сучасними тенденціями організаційного прогресу є:

* прискорення темпів розвитку окремих та посилення взаємозв'язків усіх суспільних форм організації виробництва; * посилення безперервності та гнучкості виробництва на підприємствах завдяки широкому застосуванню автоматичних роторних ліній, робототехнічних комплексів тощо; * розвиток колективної (бригадної) форми організації та оплати праці; * раціоналізація організації потоку й використання засобів виробництва та кінцевої продукції на всіх стадіях відтворювального процесу; * формування нових типів суспільної комбінації речових і особистісних елементів процесу виробництва, науки та виробництва, виробництва і сфери споживання у вигляді спільних міжгалузевих і міждержавних підприємств, науково-технічних комплексів, інженерних і сервісних центрів; * удосконалення організації функціонування господарського механізму підприємств, перехід останніх на ринкові економічні відносини з державою та іншими контрагентами; * активізація людського чинника через здійснення ефективної кадрової політики.

Ефективність технічних нововведень. До груп технічних новин і нововведень, щодо яких визначаються й оцінюються економічна та інші види ефективності, належать створення, виробництво та використання нових або модернізація існуючих засобів праці, предметів праці і споживання (продукції для безпосереднього задоволення потреб населення), технологічних процесів, включаючи винаходи й раціоналізаторські пропозиції.

Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень служить економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період. Залежно від кола вирішуваних завдань величину економічного ефекту можна обчислювати в одній із двох форм -- народногосподарській (загальний ефект за умов використання нововведень) і внутрішньогосподарський (ефект, одержуваний окремо розробником, виробником і споживачем технічних новин або нововведень).

Народногосподарський економічний ефект визначається через порівнювання результатів від застосування технічних нововведень і всіх витрат на їхню розробку, виробництво і споживання; він відбиває ефективність тієї чи тієї групи технічних нововведень з погляду їхнього впливу на кінцеві показники розвитку економіки країни.

Внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект, що обчислюється на окремих стадіях відтворювального циклу "наука--виробництво--експлуатація (споживання)", дає змогу оцінювати ефективність певних технічних новин і нововведень з огляду на ринкові економічні інтереси окремих науково-дослідних (проектно-конструкторських) організацій, підприємств-продуцентів і підприємств-споживачів. Перша форма економічного ефекту як оцінний показник використовується на стадіях обґрунтування доцільності розробки та наступної реалізації нових технічних рішень і вибору найліпшого варіанта таких, а друга -- у процесі реалізації новин (нововведень), коли вже відомі ціни на нову науково-технічну продукцію та обсяги її виробництва. За сучасних умов розбудови соціально орієнтованої економіки необхідним є принципово новий підхід до визначення ефективності технічних новин і нововведень. Його суть полягає у визнанні безумовної пріоритетності критеріїв соціальної ефективності й екологічної безпеки об'єктів технічних новин і нововведень щодо критерію економічної ефективності. Особливості оцінки ефективності організаційних нововведень. З огляду на особливості оцінки ефективності всю сукупність нових організаційних рішень можна умовно розподілити на дві групи: першу -- організаційні нововведення, здійснення яких потребує певних додаткових одночасних витрат (капітальних вкладень); другу -- ті з них, що не потребують додаткових інвестицій. Визначення й оцінка економічної ефективності організаційних нововведень, що належать до першої групи, здійснюються так само, як і нових технічних рішень. Ефективність безвитратних нових організаційних рішень (запровадження бригадної або іншої прогресивної форми організації та оплати праці; удосконалення окремих елементів господарського механізму -- організаційних структур управління, систем планування й фінансування тощо) визначають здебільшого на підставі обчислення економії поточних витрат, зумовленої здійсненням таких нововведень. У кожному конкретному випадку необхідно точно окреслювати коло показників для оцінки ефективності тієї чи тієї групи безвитратних організаційних рішень.

11. Техніко-технологічна база виробництва

Техніко-технологічна база (ТТБ) підприємства виробничої сфери -- системна сукупність найбільш активних елементів виробництва, яка визначає технологічний спосіб одержання продукції, здійснюваний за допомогою машинної техніки, різноманітних транспортних, передавальних, діагностичних та інформаційних засобів, організованих у технологічні системи виробничих підрозділів і підприємства в цілому.

ТТБ кількісно та якісно відрізняється від основних виробничих фондів підприємства. До складу технічної компоненти бази входять лише ті види знарядь і засобів праці, які беруть безпосередню участь у реалізації виробничих технологій. Структурними складовими ТТБ підприємства є:

1. Технологічна складова: операції видобутку, обробки, переміщення, складування, контролю та інших складових частин виробничого процесу; сукупність способів і прийомів переробки ресурсів та одержання готової продукції; комплекс технологічної документації загального і спеціального призначення.

2. Технічна складова: енергетична база (сукупність установок і мереж для забезпечення виробництва всіма видами енергії); виробничі машини та устаткування, транспортно - переміщувальні машини й засоби; технічна база інформаційних процесів (інформаційно-обчислювальна техніка та засоби зв'язку).

На сучасному етапі трансформації суспільного виробництв, об'єктивно існують певні тенденції поступального розвитку ТТБ підприємств виробничої сфери: 1) підвищення наукомісткості засобів праці, рівня фундаментальності втілюваних у них знань; 2) зростання масштабів і розширення спектра застосування сучасного мікроелектронного устаткування; 3) перетворення засобів праці на технічну цілісність більш високого порядку; 4) трансформація техніко-технологічних засобів у все більш універсальні системи; 5) поглиблення інтеграції окремих елементів ТТБ та організаційно-управлінських компонентів виробництва; 6) підвищення ступеня автоматизації техніки й технічних систем, поступовий перехід до гнучкої автоматизації виробництва.

...