Мікроекономіка

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

МІКРОЕКОНОМІКА

Тексти лекцій та завдання до основних тем курсу

для студентів 2 курсу денної і 3 курсу заочної форми навчання за спеціальностями

7.050.106 "Облік і аудит",

7.050.107 "Економіка підприємства" та

7.050201 "Менеджмент організацій"

Харків -ХНАМГ - 2004

Розглядаються поведінка і механізм прийняття рішень окремими економічними суб'єктами, які прагнуть вигоди, оптимально використовуючи обмежені ресурси альтернативного застосування. До кожної теми додаються тестові завдання. тексти лекцій мають системний характер і відповідають програмі курсу "Мікроекономіка".

Розглядаються основні закономірності функціонування ринкової економічної системи. Наведено загальні поняття теорії споживчого вибору, теорії фірми і ринкових структур. Досліджується взаємозв'язок між вибором економічної стратегії та умовами конкретних ринкових ситуацій.

Призначені для студентів економічних спеціальностей.

Рецензент: канд. екон. наук І.А.Островський

Рекомендовано кафедрою економічної теорії, протокол № 5 від 25.11.2003 р.

© Шекшуєв О.А., Тимофієва С.Б., ХНАМГ, 2004.

ВСТУП

Будь-яка економічна діяльність, у кінцевому підсумку, зводиться до прийняття рішень про те, що, як, скільки і для кого виробляти продукт, що задовольняє різноманітні людські потреби.

Споживачі й підприємці, робітники й фермери, державні урядовці й члени уряду постійно зустрічаються з проблемою вибору варіанту досягнення визначених цілей за умов обмежених економічних можливостей. Яке рішення вони не прийняли б, воно завжди буде чогось коштувати, у нього завжди будуть "альтернативні витрати".

Економічні суб'єкти інтуїтивно прагнуть звести свої витрати до мінімуму і отримати максимальний зиск.

Необхідність вибору обумовлена наявністю постійних суперечностей між потребами й бажаннями, з одного боку, і можливостями їх задоволення, з другого. ринковий економічний споживчий стратегія

Від чого ж залежать рішення, що приймаються? Чи існують які-небудь закономірності, що визначають вибір економічних суб'єктів? Відповідь на ці та інші запитання дає мікроекономічний аналіз.

Особливість економічної сфери діяльності полягає в тому, що зміни на мікрорівні реалізуються через дії індивідуальних економічних суб'єктів, поведінка яких істотно впливає на макроекономічні процеси.

Якщо знати основні принципи, згідно з якими приймаються економічні рішення, можна істотно підвищити шанси на успіх у сфері практичної діяльності. З'ясування деяких з цих принципів становить завдання цього тексту лекцій.

ВСТУП ДО МІКРОЕКОНОМІКИ

ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ І МЕТОД МІКРОЕКОНОМІКИ

1. Проблема обмеженості ресурсів і необхідність вибору. КВМ, її функції в мікроекономічному аналізі.

2. Предмет і функції мікроекономіки.

3. Методологічні засади мікроекономіки.

1. Проблема обмеженості ресурсів і необхідність вибору

Людина існує у світі обмежених можливостей.

Не тільки окрема людина, але й все суспільство, існує у світі обмежених можливостей, незважаючи на те, що за віки своєї історії людство суттєво розширило межи цих обмежень. Але й сьогодні обмеженість наявних ресурсів залишається важливою проблемою.

Обмеженість ресурсів має відносний характер. Вона полягає у принциповій неможливості одночасного і певного задоволення всіх потреб. Якби ресурси не були обмежені, не було б необхідності турбуватися про найкраще їх використання.

Зауважимо, що обмежені ресурси називають економічними благами. Але є й вільні блага, що „розподіляються” шляхом простого привласнення, наприклад, атмосферне повітря.

Найближчим наслідком обмеженості ресурсів є конкуренція між альтернативними цілями використання ресурсів, тому що практично усі ресурси можуть бути використані для задоволення самих різноманітних потреб.

Зауважимо, що як перед суспільством, так і перед окремою людиною завжди постає проблема вибору напрямів і засобів використання обмежених ресурсів з різних конкуруючих між собою цілей. Методи вирішення цієї проблеми й становить предмет економічної науки.

У процесі вибору, який нав'язаний обмеженістю наявних ресурсів, люди стикаються з необхідністю вирішення трьох фундаментальних завдань: Що, тобто, які товари чи послуги і в якій кількості виробляти? Як, тобто за допомогою яких обмежених ресурсів й технічних засобів, виробляти необхідні людям блага? Для кого виробляти ці обмежені миттєві блага?

При обговоренні цих та інших, пов'язаних з ними завдань, економісти широко використовують різного роду моделі, що дозволяють у компактній формі отримати певні результати.

Спробуємо за допомогою найпростішої моделі сформулювати основну економічну проблему, „що, як і для кого виробляти?”. Припустімо, що мешканці якоїсь гіпотетичної країни можуть використовувати свої природні й людські ресурси для виробництва засобів виробництва і предметів споживання. Побудуємо графік виробничих можливостей цієї країни (рис.1).

Размещено на http://www.allbest.ru

Рис.1 - Графік виробничих можливостей

На осі абсцис будемо відкладати кількість предметів споживання (Х), на осі ординат - кількість засобів виробництва (У). Крива АВСД, що має назву крива виробничих можливостей, характеризує максимально можливі обсяги виробництва засобів виробництва і предметів усіх наявних ресурсів. Це означає, що кожна точка на цій кривій показує певну комбінацію товарів цих двох видів. Наприклад, точка В показує комбінацію Хв одиниць предметів споживання і Ув одиниць засобів виробництва.

Графік кривої виробничих можливостей дозволяє мати більш чітке уявлення про три взаємопов'язані поняття: обмеженість ресурсів, вибір, витрати.

Точка F, що знаходиться у межах виробничих можливостей, показує таку комбінацію засобів виробництва й предметів споживання, яка значно менша за можливий обсяг при ефективному використанні всіх ресурсів. Якщо вибрати цю точку, то матимемо недовикористання ресурсів (наприклад, безробіття) або низьку ефективність використання ресурсів (наприклад, великі витрати, у тому числі й робочого часу).

Точка М характеризує такий випуск продукції, який є недосяжним при повному використанні наявних ресурсів та існуючих технологій.

Таким чином, крива АВСД (межа області виробничих можливостей) характеризує одночасно й можливий, й бажаний обсяг виробництва. Точки на самій кривій АВСД представляють різні можливі сполучення обсягів випуску засобів виробництва і предметів споживання, необхідно вибрати ту комбінацію, що є найбільш ефективною.

Порівняємо точки В і С. Якщо вибрати точку В, то віддаємо перевагу більшому виробництву засобів виробництва (Ув) і меншій кількості предметів споживання (Хв). Якщо вибираємо точку С, отримаємо протилежну ситуацію. При переході від точки В до точки С отримаємо додатково Х=ОХс-ОХв у одиницях предметів споживання, жертвуючи У=ОУс-ОУв одиниць засобів виробництва.

Кількість одного товару, яку необхідно принести в жертву для збільшення виробництва іншого товару на одиницю, називають альтернативними витратами, або витратами втрачених можливостей.

Далі розглянемо форму кривої АВСД. Вона випукла праворуч - догори. Це пов'язано з тим, що одні ресурси можуть більш продуктивно використовуватись при виробництві предметів споживання, інші - засобів виробництва. Рухаючись по межі виробничих можливостей праворуч - донизу і змінюючи таким чином структуру виробництва на користь збільшення випуску предметів споживання, у виробництво залучається все більше малоефективні для виробництва предметів споживання ресурси. Тому кожна додаткова одиниця випуску предметів споживання буде вимагати все більшого скорочення виробництва засобів виробництва. У міру наближення до будь-якої з осей координат нахил кривої (до даної осі) буде зростати, а це призводить до зростання альтернативних витрат.

Чи може суспільство вийти за межі своїх виробничих можливостей? Чи може зсунутися КВМ догори і праворуч? Безумовно, так. Або за рахунок технічних та економічних нововведень, або за рахунок збільшення виробничих ресурсів (відкриття нових природних копалин, включення у виробничу діяльність тих, хто раніше не працював і т.п.). Якщо нові технологічні процеси будуть впроваджуватися одночасно й рівномірно у всіх галузях, то зсув КВМ буде таким, як показано на графіку (рис. 2). Точка М, що знаходилась поза межами першої КВМ, стане тепер досяжною.

Размещено на http://www.allbest.ru

Рис. 2 - Рівномірне розширення виробничих можливостей

Якщо нововведення будуть здійснюватися більше в галузях, що виробляють засоби виробництва, збільшення області виробничих можливостей буде зміщено праворуч, що відображає графік на рис. 3.

Размещено на http://www.allbest.ru

Рис. 3 - Перекіс у бік виробництва засобів виробництва

Якщо нововведення будуть здійснюватися у галузях, що виробляють предмети споживання, збільшення області виробничих можливостей буде зміщено праворуч донизу, що відображає графік на рис. 4.

Размещено на http://www.allbest.ru

Рис. 4 - Перекіс у бік виробництва предметів споживання

За умов обмеженості ресурсів проблема вибору, що є продовженням конкуренції за використання обмежених ресурсів, неподолана, а боротьба з нею є безплідною. Можна примусити конкуренцію прийняти ту чи іншу форму, полегшити чи утруднити здійснення вибору. Завдання полягає не у знищенні конкуренції, а в тому, щоб надати їй цивілізованої форми, примусити її працювати на благо людей.

Таким чином, КВМ дозволяє продемонструвати такі фундаментальні економічні поняття, як обмеженість ресурсів, проблема вибору, альтернативні витрати.

Людство виробило декілька способів упорядкованого розподілу обмежених ресурсів та результатів виробництва між конкуруючими цілями.

Про те, як функціонує ринковий механізм, як він вирішує питання вибору - Що? Як? Для кого виробляти? Ви з'ясуєте, вивчаючи мікроекономіку. Засвойте також, що ринок не всемогутній, що він не може вирішити всіх людських проблем, а іноді дає і неприйнятні рішення. З'ясуєте, що недосконалість ринкового механізму ще не є достатньою підставою для передачі його функцій державі з її командно-адміністративними методами. Пізнаєте багато чого іншого, вивчаючи мікроекономіку.

2. Предмет і функції мікроекономіки

Мікроекономіка має довгу й складну історію, що бере початок від класичної політекономії (вчення А. Сміта про „незриму руку ринку”).

Однак становлення мікроекономіки як самостійної науки припадає на останню третину ХІХ ст.

Створення мікроекономіки як науки пов'язують з іменами А. Вальраса (1834-1910), К. Менгера (1840-1921), А. Маршалла (1842-1924). Ці вчені-економісти незалежно один від одного й різними шляхами прийшли до створення теорії ринкової рівноваги, яка в подальшому була розвинута видатними економістами Ф. Візером в Австрії, Ф. Еджуортом й У. Джевонсом в Англії, В. Парето в Італії, Д. Кларком і І. Фішером в США.

У межах даної теорії була створена струнка система формул, графіків та схем, що описують поведінку споживача, розвиток та співвідношення попиту і пропозиції, ринкову рівновагу та інші економічні процеси.

У центрі уваги мікроекономіки знаходиться окремий економічний суб'єкт з його потребами, уподобаннями, пріоритетами. Окремий економічний суб'єкт - це первинний елемент господарської системи, який самостійно здійснює економічні функції. Це може бути фірма, домашнє господарство, виробник, споживач, власник землі, капіталу, робочої сили.

Зауважимо, що означені економічні суб'єкти різноякісні. Так, фірма одночасно є і виробником, і споживачем, і інвестором, і власником. Тому мікроекономіка розглядає фірму в кожному із її станів окремо.

Предметом мікроекономіки є вивчення поведінки окремого економічного суб'єкта, тобто процесу випрацювання, прийняття та реалізації рішення про те, як діяти в певній економічній ситуації.

Мікроекономіка виконує позитивну й нормативну функції. Позитивна - мікроекономіка вивчає факти, пов'язані з економічною поведінкою окремих економічних суб'єктів, залежності між ними - це описова, пояснювальна функція. У той же час, аналізуючи поведінку економічних суб'єктів, вивчаючи, якими правилами економічний суб'єкт керується при прийнятті рішень, можна передбачити величину попиту, сформувати прогноз на майбутнє. При цьому мікроекономіка виконує нормативну функцію.

Завданням мікроекономіки є формування економічного мислення для ринкових умов.

3. Методологічні засади мікроекономіки

Засвоєння курсу мікроекономіки багато в чому залежить від розуміння методологічних посилань цієї теорії, її основних понять і принципів, характеристиці яких присвячене друге питання даної теми.

Під методологією розуміється сукупність засобів пізнання, що застосовуються даною наукою. Вони поділяються на загальні й специфічні. У ролі загальних мікроекономіка використовує ті самі, що і макроекономіка, принципи пізнання. (Вони характеризуються в курсі макроекономіки. Див. Макконнелл К., Брю С. Економікс Т.І.). Тому далі звернемось до аналізу специфічних принципів пізнання, що використовуються у мікроекономіці.

Вихідним пунктом мікроекономічних досліджень є економічний суб'єкт, його потреби, які він може задовольнити, споживаючи економічні блага. Очевидно, що першорядне значення в мікроекономічному аналізі має попит як зовнішній прояв потреб. Подальша логіка така: від попиту до виробництва і знову до попиту. (Попит обумовлює необхідність виробничої діяльності, результатом якої є товари та послуги, що цей попит задовольняють. Власники факторів виробництва одержують за них певну плату у формі заробітної плати, прибутку, відсотку, ренти... Одержавши доход в тій чи іншій формі, вони знову з'являються на ринку, але вже як покупці економічних благ).

У мікроекономічному аналізі широко використовуються граничні величини (гранична виручка, граничні витрати, гранична корисність та ін.). Це обумовлено тим, що при дослідженні поведінки окремих економічних суб'єктів застосовується техніка оптимізації, а значить, основні поняття в аналізі мають граничний характер.

Використання граничних величин дає змогу застосовувати математичні методи в мікроекономічному аналізі, а використання математичних величин, їх кількісна визначеність і взаємообумовленість дозволяє поглибити економічні знання.

При вивченні взаємозв'язків економічних суб'єктів одного з одним на мікрорівні широко використовується метод визначення рівноваги.

Одним з найважливіших методологічних посилань мікроекономіки є гіпотеза про раціональну поведінку людей. Раціональна поведінка - це поведінка, спрямована на досягнення максимуму результатів при існуючих обмеженнях. Зрозуміти, що мається на увазі під раціональною поведінкою, допоможуть слова героя повісті Ф.М. Достоєвського " Записки з підпілля": "Із чого взяли ці всі мудреці, що людині треба якогось нормального, якогось доброчесного бажання? З чого це уявили вони, що людині треба неодмінно розсудливо вигідного бажання? Людині треба одного - тільки самостійного бажання, чого б ця самостійність не коштувала і до чого б не призвела?" З цієї точки зору однаково раціональною буде визнана поведінка, наприклад, і запеклого курця, і ненажери, і добропорядної людини, поведінка якої підпорядкована турботі про здоров'я. Економістів цікавить лише те, як люди реалізують свої "самостійні бажання," або суб'єктивно зрозумілі інтереси в світі обмежених можливостей, і що з цього може вийти.

Одним з методів наукового аналізу пізнання є моделювання, що дозволяє досліджувати економічні явища шляхом побудови і вивчення їх умовних образів, моделей. Оскільки через специфіку ринкової економіки експериментальне моделювання (експеримент) неможливе, то використовується теоретичне. Мікроекономічний процес, що вивчається, можна описати словами (словесна модель), виразити математично у вигляді рівняння чи системи рівнянь (математична модель) або намалювати (графічна модель). Можливе одночасне застосування всіх способів. Виділяють також лінійні й нелінійні моделі.

Контрольні запитання

1. Обмеженість ресурсів, її відносний характер та наслідки.

2. Крива виробничих можливостей, її графічний аналіз.

3. Історія розвитку мікроекономіки.

4. Що вивчає мікроекономіка?

5. Основні функції мікроекономіки.

6. Використання граничних величин в мікроекономічному аналізі.

7. Гіпотеза про раціональну поведінку людей, її використання в мікроекономічному аналізі.

8. Моделювання як метод мікроекономічного аналізу.

9. Фундаментальні економічні питання. Способи їх вирішення.

Тестові завдання до теми 1

Знайдіть правильну відповідь.

1. Що з переліченого нижче вивчає мікроекономіка:

а) виробництво в масштабі всієї економіки;

б) загальний рівень цін;

в) виробництво хліба та динаміку його ціни;

г) чисельність зайнятих у господарстві.

2. Основним мотивом поведінки економічних суб'єктів є:

а) мінімізація ризику;

б) виробництво споживчих товарів;

в) максимізація вигоди;

г) допомога ближньому.

3. Мікроекономіка як самостійний розділ економічної науки з'явилася:

а) наприкінці ХХ ст.;

б) наприкінці ХІХ ст.;

в) у XVI ст.;

г) у XVII ст.

4. Що не можна віднести до методів мікроекономіки:

а) рівноважний аналіз;

б) граничний аналіз;

в) моделювання;

г) контентний аналіз.

5. Нормативний аналіз - це:

а) пояснення правильності чи помилковості економічних дій;

б) пояснення і прогнозування економічних дій;

в) вивчення законодавчих актів;

г) правильної відповіді немає.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРІЯ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА

ТЕМА 2. ТЕОРІЯ ГРАНИЧНОЇ КОРИСНОСТІ І ПОВЕДІНКА СПОЖИВАЧА

1. Свобода вибору і суверенітет споживача.

2. Загальна і гранична корисність. Обґрунтування закону попиту.

3. Закон Госсена. Рівновага споживача. Припущення в теорії споживання.

4. Функція корисності, її модифікації.

5. Кардиналістська (кількісна) теорія корисності.

1. Свобода вибору і суверенітет споживача

Дана тема присвячена споживанню і споживчому попиту.

Виникає запитання: Чому ми починаємо вивчати мікроекономіку з вивчення поведінки споживача, а не виробника? На перший погляд, саме виробник є головною дієвою особою в економіці. Але коли придивитися уважно до дій виробника, то виникає ряд запитань: Яким чином і звідки виробник отримує інформацію, які товари і в якій кількості виробляти? Як відомо, метою виробництва (виробника) є отримання прибутку. За умов ринкової економіки, виробництво з прибутком можливе тільки тоді, коли ціни на товари будуть перевищувати витрати на їх виробництво. Саме тут ми й звертаємося до споживача, бо саме він оцінює працю виробника, купуючи товари. Якщо споживач не купує товар - виробник несе збитки, а ресурси, які він використав у виробництві, витрачені даремно.

Зрозуміло, що окремий споживач не в змозі визначити долю виробника, це може зробити сукупний споживач. При цьому робить це він через кожного окремого споживача, який, приймаючи самостійне рішення, підтверджує його, віддаючи свій „голос” (у вигляді грошей) за той чи інший товар. Виробник, зібравши всі „голоси”, може й сам побачити, наскільки успішною є його діяльність, і визначити напрямок своїх подальших дій.

Виходячи з вищесказаного, економісти ведуть мову про суверенітет споживача. Суверенітет споживача полягає в його здатності впливати на виробника зазначеним вище способом.

Необхідною умовою суверенітету споживача є свобода споживчого вибору. Слід зауважити, що в реальній дійсності така свобода існує не завжди. Обмеження свободи споживчого вибору можуть бути різноманітними за формою та масштабами (від карткової системи до законодавчого заборонення виробництва та споживання деяких товарів). Мотиви таких обмежень також можуть бути різними: надзвичайні обставини; бажання застерегти споживачів від „поганих”, з точки зору суспільства, товарів і надати споживачеві більше „хороших” товарів, ніж він вибере самостійно; бажання забезпечити рівність у споживанні тощо. Для економістів важливим є не порада, що „добре” і „погано”, а пояснення того, що обмеження свободи вибору споживача - досить небезпечна зброя, якою необхідно вміло користуватися, враховуючи всі наслідки. Обмеження свободи вибору споживача виправдане як тимчасовий захід. Використання обмежень як постійного методу регулювання призводить до розриву зв'язків „споживач _ виробник” і може спричинити структуру кризу в економіці.

З'ясувавши сутність поняття „суверенітет споживача” стає зрозумілим, чому необхідно вивчати поведінку споживача.

При аналізі поведінки споживача виникає ряд запитань: Чому споживач купує деякі товари? Чому з великої кількості товарів він обирає і купує саме ці товари і саме в такій кількості?

Відповідаючи на ці запитання, економісти вважають, що споживач обирає якийсь „кращий” набір товарів з тих, що він може придбати, виходячи із свого доходу. Споживач обирає „кращий” із своєї точки зору набір товарів. При цьому економісти виходять з того, що взагалі не існує якоїсь об'єктивної шкали, яка дозволяє визначити, який товар „краще”, а який „гірше”. Але економісти вважають, що кожен споживач має свою суб'єктивну шкалу переваг, що він (споживач) знає напевно, що йому подобається більше, а що - менше. При цьому споживач прагне обрати найкращий для себе набір товарів у межах свого доходу. Це припущення має назву гіпотези про раціональність споживача і полягає в тому, що споживач поводить себе таким чином, щоб максимізувати корисність за умови обмеженого доходу.

Далі з'ясуємо сутність понять „корисність”, „загальна корисність”, „гранична корисність” і проаналізуємо зв'язок корисності й попиту. Це зміст другого питання теми.

2. Загальна і гранична корисність. Обґрунтування закону попиту

Корисність - це здатність блага задовольняти потребу, приносити задоволення, приємність. Корисність - поняття суб'єктивне, тому вона не підлягає точному кількісному виміру. Але в навчальних цілях і в інтересах наочності економісти вважають, що корисність (ступінь задоволення) можна виміряти умовними одиницями „ютилями” (від англійського utility _ корисність). Ютиль не має стандарту, просто чим більше ютилей, тим вища корисність.

Виміреність корисності передбачає, що споживач може виміряти корисність будь-якої одиниці блага. Корисність, яку споживач отримує від додаткової одиниці блага, називається граничною корисністю (marginal utility _ МU). Сума граничних корисностей дає загальну корисність (total utility _ ТU) певної кількості блага.

Гранична корисність „за вертикаллю” завжди спадає. Яким би чином споживач не використовував благо, кожна додаткова одиниця блага завжди приносить меншу корисність, ніж попередня. Твердження, що гранична корисність спадає при збільшенні загального обсягу блага, який використовує споживач, називають „законом” спадної корисності (лапки показують гіпотетичний характер даного закону, його аксіоматичну сутність).

Можливо, Ви випробували зниження граничної корисності на собі. Якщо ні, то "поставте експеримент на собі" - спробуйте випити склянку лимонаду і оцінити отриману насолоду за десятибальною шкалою. Потім випийте другу склянку, третю, четверту, п'яту і т.д. і оцінюйте задоволення від кожної наступної склянки (граничну корисність) за тією ж шкалою. Задоволення від першої склянки Ви оціните, наприклад, у 10 балів, другої - у 8 балів, третьої - в 6 і т.д. Якщо Ваші здоров'я і кошти дозволять Вам дійти до десятої склянки лимонаду, то ваше задоволення від нього буде, скоріше за все, зі знаком мінус. Споживач отримує все менше додаткової (граничної) корисності від споживання кожної додаткової одиниці блага. Повернімося до зв'язку закону спадної корисності і негативного нахилу кривої попиту. Якщо кожна наступна одиниця блага має все меншу граничну (або додаткову) корисність, то споживач буде купувати додаткові одиниці блага тільки за умов падіння цін. Значить, закон спадної граничної корисності відповідає законові попиту. Більше того, крива попиту була створена на основі графіка спадної граничної корисності. За негативним нахилом кривої попиту приховується спадна гранична корисність, тому що в основі попиту лежить корисність, що знижується в міру насичення потреб. Щоб побудувати графік граничної корисності, її необхідно якось виміряти.

Наведемо таблицю даних про граничну й загальну корисність, що підходить до нашого прикладу.

Таблиця 1.1 - Сітка корисності

Склянка лимонаду за порядком	Гранична корисність MU (ютиля)	Загальна корисність ТU (ютиля)
1	10	10
2	8	18
3	6	24
4	5	29
5	3	32
6	1	33
7	0	33
8	-1	32
9	-2	30
10	-3	27

Графічне зображення загальної ТU і граничної MU корисності подано на рис. 1.1.

Графіки відбивають зростання загальної ТU корисності та зменшення граничної корисності MU

Рис. 1.1 - Графіки загальної ТU і граничної MU корисності

Далі необхідно зв'язати загальну і граничну корисність з поведінкою споживача. Для цього сформулюємо критерій раціональності його поведінки: споживач прагне досягти максимуму загальної корисності і гранична корисність править йому за дороговказ, тобто вказує найкращий маршрут використання благ, а додаткова порція використовується там, де вона дає найбільшу граничну корисність.

Тепер проаналізуємо зв'язок між граничною корисністю та індивідуальним попитом. У нашому прикладі споживач вимірював корисність в ютилях, але в повсякденному житті споживач оцінює корисність в грошових одиницях. У цьому випадку будемо вважати граничною корисністю блага максимальну суму грошей, яку споживач готовий віддати за додаткову одиницю блага. Якщо споживач виразив граничну корисність в грошових одиницях, то це дає можливість співставлять її з ціною блага. Маючи послідовно різні ціни можна визначити, яку максимальну кількість блага буде згоден придбати споживач. Як результат отримаємо функцію попиту від ціни. Вона матиме в графічному варіанті негативний нахил, що означатиме збільшення попиту тільки при зменшенні ціни.

Закон складної граничної корисності перетворюється в закон попиту, який формулюється так: за решти рівних умов обсяг попиту зростає (зменшується) із зменшенням (зростанням) ціни товару. Більш того, за певним нахилом кривої попиту приховується спадна гранична корисність, бо в основі попиту лежить спадаюча в міру насиченості потреб корисність.

З погляду багатьох економістів, концепція корисності викликає підозру своєю суб'єктивною підозрою. Замість неї вони пропонують пояснення закону попиту, засноване на концепціях ефектів заміщення та доходу у зв'язку із зміною ціни. Цю проблему розглянемо в наступних темах.

Далі звернімося до проблеми рівноваги споживача, аналізу припущень у теорії споживання.

3. Закони Госсена. Рівновага споживача. Припущення в теорії споживання

Завдяки Г.Г. Госсену (1810-1859 рр.) в економічну теорію ввійшли два постулати, які подалі отримали назву закону Госсена, відкрили нову течію в економічній думці.

У цих законах Гессен описав правила раціональної поведінки економічного суб'єкта, який вважає за необхідне отримувати максимум корисності від своєї господарської діяльності.

Сутність першого закону Госсена у двох положеннях: 1) в одному неперервному акті споживання корисність наступної одиниці блага, що споживається, спадає; 2) при повторному акті споживання корисність кожної одиниці блага зменшується порівняно з її початковою корисністю. Виходячи з цих положень, Госсен робить висновок: одиничні атоми одного і того ж споживчого блага мають різну цінність (корисність).

Значення першого закону Госсена полягає, по-перше, в тому, що він дозволяє відрізняти загальну корисність певного запасу блага і граничну корисність даного блага; по-друге, постулат про спадання граничної корисності блага є необхідною умовою досягнення економічним суб'єктом стану рівноваги, тобто такого стану, за яким споживач отримує максимум корисності.

Досягти стану рівноваги споживач може за умови слідування другому законові Госсена. Другий закон Госсена: щоб отримати максимум корисності від споживання певного набору благ за обмежений період часу, необхідно кожне з благ споживати в такій кількості, за якою гранична корисність споживаних благ буде однаковою. Якщо такого немає, то за рахунок пере розділу часу, що відведений на споживання окремих благ, можна збільшити загальну корисність.

Методологія, використана Госсеном при аналізі поведінки економічних суб'єктів, увійшла в економічну науку як „класична логіка прийняття рішень”, на ґрунті якої пояснюються дії агентів ринкового господарства.

Розглянуті вище питання концепції лежать не тільки в основі пояснення закону попиту, але й відіграють ключову роль у визначенні вибору споживача, тобто у виявленні набору товарів і послуг, що можуть бути куплені на грошовий доход.

Перша розглянута проблема _ обґрунтування закону попиту, пов'язана з вивченням такого фактора попиту, як ціна товару, яка при відсутності дефіциту однакова для всіх споживачів. Розгляд проблеми споживчого вибору передбачає вивчення ще й таких факторів попиту, як рівень доходу, характер купівельних переваг, які неоднакові у різних покупців. Вихідним пунктом дослідження споживчої поведінки є поведінка окремого покупця. Ринковий попит формується на основі рішень, що приймаються багатьма окремими покупцями. Чим же, якими "правилами" споживач керується, приймаючи ті чи інші рішення, купуючи той чи інший товар? Які цілі він при цьому ставить?

У теорії споживчого вибору для спрощення ситуації виходять з таких основних припущень:

1) Раціональність поведінки споживача: при заданих цінах споживач добивається оптимізації свого добробуту, прагне так розподілити кошти, які він має на купівлю різних товарів, щоб максимізувати задоволення або корисність, яку отримує. Оптимізація як критерій раціональності трактується широко. Раціональними визнаються, наприклад, дії чисто економічної людини, яка намагається максимізувати особисту матеріальну користь.

2) Споживчі переваги сформовані. Споживач може порівнювати корисність товарів або їх наборів. При цьому слід пам'ятати, що на ринку зустрічаються люди з різними перевагами, смаками. Тому один і той же товар може мати неоднакову корисність для різних споживачів.

3) Вибір споживача має обмеження. Споживачі зазнають стримуючого впливу бюджету, тобто споживач змушений враховувати "вагу свого гаманця", ціни на товари та послуги. Можливо також, що якихось товарів немає в продажу.

4) Незалежність споживача або відсутність зовнішніх ефектів. Задоволення споживача залежить тільки від спожитих товарів або благ, незалежно від кількості і якості споживання інших людей. Вплив на споживача якихось зовнішніх ефектів виключений.

Зауважимо, однак, що в дійсності споживчий вибір відбувається у більш складних умовах.

Обмеженість цієї теорії пов'язана з тим, що люди не настільки раціональні, наскільки це передбачає теорія. Іноді людина здійснює покупки, незважаючи на зміни ціни товарів, тим більше, коли ця зміна незначна.

Невизначеність відносно майбутнього також змушує покупця вести себе „нераціонально”. Наприклад, якщо очікується висока інфляція, то намагаються закупити все, що тільки трапляється під руку. Таке можна спостерігати скрізь, і майже кожна людина брала хоча б часткову участь у тотальних закупках всього, що потрапляє до магазинів.

Теорія споживчої поведінки припускає, нібито людина спроможна оцінити ступінь задоволення, що отримується нею в міру споживання товару. Але коли йдеться про безліч разом узятих товарів, це припущення не здається таким переконливим.

На практиці не виконується і аксіома про незалежність споживача. Кожен споживач зазнає впливу смаків і переваг інших людей. Виділяють три найбільш типових випадки таких взаємних впливів:

1) Ефект приєднання до більшості спонукає споживача купувати те, що купують усі, щоб не відстати від інших. Більша частка цього ефекту викликається до життя таким соціальним явищем, як мода.

2) Ефект сноба є зворотним щодо попереднього ефекту. Тут споживач прагне відрізнятися від більшості. Тому можна сказати , що і такий вибір залежить від вибору решти покупців.

3) Ефект Веблена (Т. Веблен _ американський економіст і соціолог , 1857 _ 1929 рр.) пов'язаний з престижним або демонстративним споживанням. Покупець орієнтується на споживання таких товарів, що свідчили б про його високий соціальний статус ( сукня від Кардена, антикваріат та інш.).

Таким чином, перелічені вище основні припущення теорії споживчої поведінки використовуються для спрощення реальних умов вибору споживача.

Можливо, після вказаних припущень теорія споживчої поведінки здасться трохи абстрактною, далекою від господарської практики. Але мова йде саме про теорію, що стала фундаментом численних прикладних розробок, результати яких дозволяють, зокрема, досить точно прогнозувати поведінку споживачів, структуру й динаміку попиту.

Якщо споживач розподіляє свій доход оптимально між можливими наборами товарів і послуг, він досягає максимуму задоволення або корисності. Всякий інший набір благ принесе йому меншу корисність. У споживача відсутні мотиви заміни такого набору товарів якимось іншим, доки не зміняться ціни, його доход або купівельні переваги. Такий оптимальний набір споживчих товарів і послуг називається рівноважним набором, а споживач, який зробив такий вибір, буде знаходитися у стані рівноваги. Отже, ми познайомилися ще з одним поняттям рівноваги. Загальна ідея рівноваги виявилася надзвичайно плодотворною в теорії ринку, і слово "рівновага" в різних сполученнях ще не раз буде зустрічатися в цьому курсі.

Існують два підходи до визначення рівноваги споживача: кардиналістський і ординалістський, вони будуть розглянуті далі.

4. Функція корисності, її модифікації

Корисність - це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг. На думку більшості сучасних дослідників, корисність не підлягає кількісному виміру (ординалістська точка зору), тому блага, як носії певної корисності для споживача, можуть бути виміряні тільки порядково. Існує також інша точка зору (кардиналістська), яка допускає кількісне вимірювання корисності.

Корисність - поняття виключно індивідуальне: те, що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може сприйматися як анти-благо.

Між корисністю і кількістю споживаних благ існує певний функціональний зв'язок, його відображує функція корисності:

u_i=f(x₁),

де u_i - корисність; x₁ _ кількість спожитих одиниць блага.

Ця функція має зростаючий характер (тобто кожна додаткова одиниця блага збільшує загальну корисність). Кожна наступна одиниця блага приносить менше збільшення загальної корисності, ніж попередня (тобто ТU (МU) зменшується зі збільшенням кількості спожитих одиниць блага).

Дана функція дозволяє повністю описати систему переваг споживача в тому випадку, коли споживання обмежується одним благом. Наприкладі можливості вибору значно більші. Отже, споживач повинен визначити загальну корисність усього набору споживаних ним благ і максимізувати саме цю загальну корисність. Тоді функція корисності приймає вигляд:

u=f(x₁, x₂,..., x_n),

де u - загальна корисність усього набору благ; x₁, x₂,..., x_n - блага, що складають набір.

Дану функцію можна подати і так:

u=f(x),

де u - загальна корисність, x=( x₁, x₂,..., x_n)- набір благ 1, 2,..., n.

Перехід до функції корисності u=f(x) показав ще одну особливість ранньої теорії корисності. Ця теорія ґрунтувалась на кардиналістському (кількісному) підході до корисності, що передбачав можливість виміру корисності.

Основні концептуальні основи кількісної теорії корисності розглянемо далі.

5. Кардиналістська (кількісна) теорія корисності

Дана теорія виходить з припущення про можливість виміру споживачем корисності блага в певних одиницях - ютилях.

Цей підхід використовували при аналізі споживчої поведінки А. Маршалл, Дж. Фон Непман, О. Моргенштерн та ін.

У концепції використовуються поняття „корисність”, „загальна корисність”, „гранична корисність”, які нам вже знайомі.

У ході розробки принципу спадної граничної корисності було зроблено важливий крок уперед в розумінні вибору споживача. Щоб визначити оптимальний набір споживача, необхідно враховувати граничну корисність, що припадає на одну грошову одиницю, тобто зважену граничну корисність.

Розглянемо, як принцип спадання граничної корисності можна застосувати до споживчого вибору, тобто до плану споживання раціонального споживача. Припустімо, у Вас є 50 грошових одиниць, які Ви маєте намір витратити на сніданок. Нехай пиріжок коштує 10, а чай _ 5 грошових одиниць. Чи витратите Ви всі свої гроші на покупку п'яти пиріжків? Скоріше за все - ні, бо чим більше Ви купите пиріжків, тим меншою буде гранична корисність додаткового пиріжка. Ви не отримаєте від п'ятого пиріжка стільки ж задоволення, скільки від першого. Можливо, Ви захочете відмовитися від п'ятого пиріжка і замість нього купите дві склянки чаю, щоб випити його з чотирма пиріжками. Вчинивши таким чином, Ви збільшите отриману загальну корисність, тому що дві склянки чаю принесуть Вам чимале задоволення, а п'ятий пиріжок - невелике. У міру того, як Ви скорочуєте споживання пиріжків і збільшуєте споживання чаю, гранична корисність пиріжків зростає, а чаю - зменшується. Поступово Ви знаходите точку споживчого вибору, в якій Ви вже не в змозі збільшити загальну корисність, витрачаючи більшу суму на одне благо і меншу на інше в рамках обмеженого бюджету. Ви досягли точки споживчої рівноваги.

Для визначення оптимального набору споживача слід враховувати граничну корисність, що припадає на одну грошову одиницю Вона називається зваженою граничною корисністю. Очевидно, раціональному споживачеві слід так робити свої покупки, щоб кожний придбаний товар приніс йому однакову граничну корисність пропорційно його ціні. Цю залежність можна записати так:

,

де MU _ гранична корисність відповідного товару, Р _ його ціна .

Отже, для отримання максимальної корисності споживач повинен розподілити гроші на покупки різних товарів так, щоб відношення граничної корисності кожного блага, що купується, до його ціни було однаковим для усіх благ. Це є формулювання другого закону Госсена (німецький економіст 1810 - 1858 рр.), (Див.: Экономическая школа. Вып. 2, 1992).

Якщо для будь-якої пари благ має місце нерівність ,

то доцільно замінити структуру купівлі на користь товару А за рахунок скорочення товару В, бо на одиницю грошей товар А забезпечить більшу корисність. З перерозподілом грошей у заданому напрямку зростатиме загальна корисність покупок. Одночасно буде вирівнюватися відношення граничної корисності до ціни обох благ: збільшення покупки товару А знизить МUа, а скорочення закупки товару В підвищить MUb. Інакше кажучи, споживач досягає стану рівноваги, якщо забезпечена рівність зважених граничних корисностей усіх придбаних ним товарів. Звідси виходить, що у стані рівноваги споживача остання одиниця грошей забезпечить одну і ту саму величину корисності незалежно від того, на придбання якого блага вона витрачена.

Характеристика процесів за допомогою чисел допомагає пояснити сформульовані принципи. Однак слід пам'ятати, що реально споживчий вибір являє собою значно більш суб'єктивний процес. Одні споживачі підраховують калорії, інші - гроші, але ніхто не враховує умовні одиниці корисності: їх просто неможливо підрахувати. Корисність - це щось таке, що ми відчуваємо, а не те, про що ми думаємо. Оскільки різні люди зазнають різні відчуття з приводу одних і тих самих благ, вони роблять різний вибір.

У результаті критики постулата про можливість кількісного вираження граничної корисності благ виник інший варіант аналізу споживчого вибору. Розглянемо його в наступній темі.

Контрольні запитання до теми 2

1. У чому полягає суверенітет споживача? Назвіть умови його реалізації.

2. Чи можна обмежити свободу вибору споживача? Мотиви й наслідки таких обмежень.

3. Що таке корисність? Чи можна її виміряти?

4. Що являє собою функція корисності? Які її властивості?

5. Пояснить закон попиту за допомогою принципу спадної граничної корисності.

6. Закони Госсена, їх використання в теорії споживчої поведінки.

7. Які припущення використовуються в теорії споживання?

8. Поясніть дію ефектів „сноба”, „юрби”, „Веблена”.

9. Що являє собою рівноважний споживчий вибір?

10. Поясніть сутність кількісного підходу до визначення рівноваги споживача.

Тестові завдання до теми 2

Знайдіть правильну відповідь.

1. Продукт має корисність, якщо він:

а) відображає закон попиту;

б) є доступним за ціною для споживача;

в) потребує зростаючої кількості ресурсів для виробництва;

г) здатний задовольнити будь-яку потребу споживача.

2. Теорія поведінки споживача передбачає, що споживач може максимізувати:

а) загальну корисність;

б) середню корисність;

в) граничну корисність;

г) зважену корисність;

д) перелічене у пунктах а), б), в).

3. U = f(Q_x, Q_y,..., Q_n) - це функція:

а) граничної корисності;

б) загальної корисності;

в) кривої байдужості;

г) бюджетної лінії.

4. Закон спадної граничної корисності ілюструє:

а) зниження корисності товарів при збільшенні доходу споживача;

б) різність граничних корисностей у розрахунку на одиницю їх ціни;

в) відношення граничних корисностей до цін товарів першої необхідності;

г) зменшення корисності, яку приносить споживачеві кожна додаткова одиниця товару.

5. Загальна корисність зростає тільки у разі, якщо гранична корисність:

а) зменшується;

б) збільшується;

в) є величиною позитивною;

г) збільшується низькими темпами.

6. Споживчі переваги - це:

а) задоволення, яке отримує економічний суб'єкт при споживанні тих, чи інших товарів;

б) задоволення, що приносить економічному суб'єкту споживання додаткової одиниці товару;

в) комбінації наборів благ А та В, що приносять споживачеві однакову корисність;

г) ранги, що їх встановлює споживач для альтернативних можливостей задоволення своїх потреб;

д) якщо споживач віддає перевагу благу А порівняно з благом В, а благу В порівняно з благом С, то він віддає перевагу благу А порівняно з благом С;

е) набір варіантів споживчого вибору, кожен з яких має однакову корисність.

7. Яке з цих переліків зміни значень загальної корисності під впливом збільшення обсягу продукції на одиницю товару ілюструє дію закону спадної граничної корисності:

а) 400; 500; 600; 700;

б) 200; 400; 700; 1000;

в) 200; 250; 270; 270;

г) 150; 350; 450; 600.

ТЕМА 3. ОРДИНАЛІСТСЬКА ТЕОРІЯ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА

1. Аксіоми ординалістської теорії корисності.

2. Криві байдужості, їх властивість. Карти байдужості.

3. Бюджетна лінія, її рівняння.

1. Аксіоми ординалістської теорії корисності

Ординалістська (порядкова) теорія корисності відповідає сучасним уявленням економічної думки, її поділяють відомі економісти Дж. Р. Хікс, П. Самуельсон та ін.

Дана концепція передбачає лише можливість встановлення між різними благами відносин переваги або байдужості.

Ординалістська теорія корисності будується на ряді аксіом:

1. Аксіома повної (досконалої) упорядкованості.

2. Аксіома транзитивності.

3. Аксіома ненасиченості.

4. Аксіома незалежності споживача або відсутності зовнішніх ефектів.

2. Криві байдужості, їх властивість. Карти байдужості

Основними інструментами дослідження поведінки споживача в концепції порядкової корисності є криві байдужості, карта байдужості та бюджетна лінія. Розглянемо два перших поняття. Криві байдужості були введені в економічний аналіз економістом Ф.Еджуортом ще в минулому столітті. Така техніка аналізу в подальшому була викладена Є.Є. Слуцьким у статті "К теории сбалансированности бюджета потребителя" у 1915 р. Ідеї Слуцького отримали відбиття в роботах англійського економіста Дж.Р. Хікса, він удосконалював в 30-ті роки XX ст. криві байдужості, які і знайшли широке використання в економічному аналізі. В чому ж їх зміст ?

Попит споживача на деякий товар залежить від намірів закупки інших товарів не тільки з точки зору обмеженого бюджету (чим більше витрачається на абрикоси, тим менше залишається на книги), але й з погляду корисності (чим більше купується абрикос, тим менше треба персиків).Іншими словами, споживач зіштовхується з необхідністю вибору оптимального набору деяких товарів, які він придбає, причому скорочення споживання одного товару може бути замінене збільшенням споживання іншого товару без зниження загальної корисності даного товарного набору.

Припустімо, що деякому споживачеві треба вибрати комбінацію двох товарів: X і Y. Тоді будь-яка з можливих комбінацій товарів (наприклад, комбінація А, що містить х₁ одиниць товару X та у₁ одиниць товару Y) може бути подана у вигляді точки на графіку, де на осі абсцис відкладається кількість одиниць товару X, а на осі ординат _ кількість одиниць товару У(рис.1.2).

Рис. 1.2 - Крива байдужості

Щоб побудувати криву байдужості, треба з'єднати всі точки, що характеризують набори товарів, які мають деякий визначений рівень корисності (для споживача байдуже, який з цих наборів вибирати).

Лінія 1C називається кривою байдужості (англ. Indifference curve). Крива байдужості - це лінія, всі точки якої складають різні комбінації двох благ, що мають однакову корисність для даного споживача, що забезпечує задоволення одного і того ж рівня споживання.

Рис 1.3 - Карта байдужості

Крива байдужості відбиває певний рівень задоволення потреб, однак можливий перехід на інший (більш високий або більш низький) рівень споживання, на якому з'являється свій набір комбінацій, що однаковою мірою задовольняє будь-яку потребу. Ця ситуація може бути відбита новою кривою байдужості, розташованою вище або нижче попередньої. Таким чином, будується карта байдужості, що включає в себе ряд кривих байдужості, де кожна розташована на графіку праворуч і вище, відтворює більш високий рівень задоволення потреб (рис.1.3).

На графіку зображено чотири криві байдужості, що утворюють частину карти байдужості. Через будь-яку точку в графічному "просторі товарів" може бути проведена відповідна крива байдужості. Споживчі переваги можуть бути повністю пояснені картою байдужості. Так карта забезпечує порядкове ранжування усіх наборів благ, які може вибрати споживач.

Розглянемо деякі властивості кривих байдужості.

Властивість 1. Криві байдужості мають негативний нахил, оскільки різні комбінації двох благ лише в тому випадку можуть мати однакову корисність, якщо із збільшенням одного блага буде зменшуватися кількість іншого блага.

Властивість2. Величина нахилу кривої байдужості характеризується новим поняттям _ граничною нормою зміщення (субституції) MRS (Marginal rate of substitution). Гранична норма заміщення показує, наскільки треба збільшити (зменшити) кількість товару Y , щоб зберегти загальну корисність комбінацій при скороченні (збільшенні) кількості товару X на одиницю

,

де У, Х - зміна кількості товарів X та Y.

Мінус у формулі введено для того, щоб отримати позитивне значення MRS, яким зручніше користуватися. МRS знаходиться у зворотній залежності щодо граничної корисності даних товарів. MRS у визначеній точці кривої байдужості, тобто коли у > 0, дорівнює

,

тобто похідної функції кривої байдужості.

Властивість 3. Криві байдужості випуклі щодо початку координат: їхній нахил зменшується в міру просування униз і вправо уздовж цих кривих. Чим більшу кількість будь-якого блага ми маємо у розпорядженні, тим менше його цінуємо і - навпаки. Це означає, що в міру просування по кривій байдужості вниз MRS падає, тобто споживач віддає все меншу кількість товару У для заміщення кожної наступної величини товару X, що й обумовлює випуклу до початку координат криву байдужості.

Властивість 4. Криві байдужості не можуть перетинатись, інакше точка перетину становила б комбінацію благ різної корисності, тому що вона належала б одразу двом кривим байдужості.

Зауважимо, що за допомогою техніки кривих байдужості можна впорядковувати корисність не тільки двох благ (як у нашому прикладі), але й трьох і більше економічних благ. У цих випадках використовують не криві байдужості, а гіперповерхні байдужості, а замість карти байдужості - багатовимірний простір, який неможливо відобразити графічно.

3. Бюджетна лінія, її рівняння

Криві байдужості ілюструють один бік споживчого вибору _ бажання, перевагу споживача. Для аналізу можливостей споживача використовують бюджетну лінію або лінію цін. Використання цього поняття сумісно з кривою байдужості дозволить визначити рівновагу споживача, застосовуючи нову техніку аналізу. Припустімо, споживач має деяку суму грошей _ М грошових одиниць, яку він бажав би витратити на придбання товарів X та У , ціни на які Рх та Ру. Споживач може витратити всі свої кошти на придбання товару X або товару У, а може вибрати якийсь проміжний варіант. Але в будь-якому випадку доступні споживачеві комбінації товарів повинні задовольняти рівності:

М = Рх * X + Ру * У,

де М _ доход споживача , Х,У - кількість товарів X та У; Рх, Ру _ їх ціни. Або

Ру * У = М - Рх * Х,

,

де _ постійна величина, _ зворотне відношення цін на товари У та X , коефіцієнт при змінній X.

Графічним вираженням цього зв'язку() є пряма лінія з негативним нахилом (рівняння прямої у = k * х + b).

Кут нахилу цієї прямої визначається коефіцієнтом при х, тобто зворотним співвідношенням цін на товари X та У. Така пряма має назву бюджетної лінії або лінії цін. Бюджетна лінія _ це геометричне місце точок, що подають всі комбінації двох товарів, доступні покупцеві з фіксованим грошовим доходом при даних цінах (рис.1.4).

...