Мікроекономіка

2. Продукт, який виробляє олігополія, може бути як стандартним, так і диференційованим.

Типовими олігополістичними ринками є ринки сталі, автомобілів, металів, цементу. Однак від характеру продукції (стандартна чи диференційована) суттєво не залежить функціювання даного ринку, тому при подальшому аналізі поведінці фірми - олігополіста не приділятимемо йому уваги.

3. Оскільки частка будь-якої фірми - виробника на даному ринку досить значна, кожен з них може проводити самостійну цінову політику. Однак слід враховувати, що результати цієї політики багато в чому залежать від реакції на дії одного учасника ринку з боку інших виробників. Тому кожна з фірм-олігополістів чітко розуміє свою залежність від інших фірм.

Розуміння цієї залежності та можливість явної і неявної координації спільних дій є ключовими в олігопольній поведінці.

4. Вступ у галузь нових виробників дещо обмежений. Він не настільки заблокований, як на ринку чистої монополії, але деякі бар'єри мають місце (певні законодавчі норми, масштаби виробництва та ін.).

Таким чином, олігополія - це ринкова структура, яка належить до недосконалої конкуренції та має принципову відмінність від інших, а саме: незначна кількість виробників дає можливість кожному проводити самостійну цінову політику, однак взаємна залежність досягає такого значення, що жодна фірма не наважиться на будь-які дії, не спробувавши прорахувати вірогідну відповідну реакцію своїх конкурентів.

2. Основні моделі олігопольної поведінки

Залежність поведінки фірми-олігополіста від реакції конкурентів (а не тільки від попиту і витрат ) називається олігопольною залежністю.

Будь-яка модель олігополії повинна містити схему відповідних дій фірми на реакцію конкурентів, викликану зміною положення на ринку. (Проблему олігопольної залежності вперше поставив Курно. Див.:Игровая модель олигополии. Математическое приложение // Экономическая школа. 1993 - Вып.3 - С. 237-246).

Розрізняють такі моделі олігопольної поведінки:

1. Теорія „ламаної кривої попиту”

Припустимо, що олігополістична галузь складається з трьох фірм-олігополістів (А, В і С) Кожна з них, володіє однією третиною всього ринку диференційованого продукту.

Фірми „незалежні”, тобто не займаються укладанням таємних угод. Як буде виглядати крива попиту олігополіста А?

Варіантів поведінки може бути два: 1) фірми В і С не звертають уваги на зміни ціни фірмою А; 2) фірма А змінює ціну, фірми В і С вирівнюють ціни за ціною олігополіста А. Звернімося до графіка на рис. 4.17.

Рис. 4.17 - Ламана крива попиту

D₁D₁ - лінія попиту

MR₁ - лінія граничного доходу

D₂D₂ - відбиває зміну ціни фірмою А, що не приводить до значної зміни обсягу (Q), тому що інші фірми аналогічно змінюють ціни. Лінія D₁D₁ відбиває більш еластичний попит.

Логічно припустити, що конкуренти ігнорують збільшення ціни і вирівнюють ціни при зменшенні ціни. Лінія попиту фірми А має вид ламаної лінії D₁FD₂. Графік граничної виручки фірми А має розрив HL і складається з двох відрізків MR₁H i LMR₂ (через різкі відмінності в еластичності попиту вище і нижче ціни).

Висновок: ламаний графік попиту дає олігополісту підставу вважати, що будь-яка зміна ціни призводить до гіршого. Якщо ціну збільшувати, то частина споживачів перейде до інших фірм, які не змінять ціну. Якщо ціну знизити, то і конкуренти її знизять, продаж зміниться мало (зазначимо, що валова виручка може зменшитися, якщо попит жорсткий).

Інша причина негнучкості цін пов'язана з витратами: ламана лінія граничної виручки (доходу) означає, що у визначених границях зміна витрат не впливає на ціну і обсяг.

Отже, модель „ламаної кривої попиту” пояснює відносну стабільність цін на олігополістичному ринку.

Дана модель має такі недоліки: не пояснює початковий рівень цін; перебільшує негнучкість цін, особливо на ділянці D₂F, а оскільки олігополісти часто збільшують ціну, то це підвищення легше пояснити за допомогою таємної змови.

2. Олігополія, заснована на таємній змові

Історично найбільш відомою формою олігополії є картелі. Картелі - це організація кількох виробників, які спільно приймають рішення про рівень цін, обсяги виробництва або поділ ринку. Договір про рівень цін і частки кожного укладається цілком офіційно, хоч, як правило, на закритих засіданнях. Така угода є відкритою змовою. Сьогодні існують міжнаціональні картелі. Спроби таємної змови тут теж мають місце, хоча і виступають як нелегальні(Приклади картелів змов див.: Макконнелл К.,Брю С. Экономикс. Т.2, с. 130-132).

В умовах олігополістичного ринку є можливість вести себе так, як коли б між його учасниками існувала таємна змова. Фірми - олігополісти усвідомлюють свою залежність один від одного і починають підстроювати свою поведінку під конкурентів, розуміючи, що конкуренти будуть вести себе аналогічно. В результаті на ринку утворюється ситуація неявної мовчазної змови (модель поведінки аналогічна таємній змові).

Розглянемо приклад. Припустімо, що олігополію утворюють три фірми А, В і С, що виробляють однорідну продукцію, що криві витрат у них однакові. Кожна з фірм допускає, що інші фірми вирівнюють свої ціни і при їх зростанні, і при зниженні. Звернімось до рис. 4.18.

Крива D₁D₁ - крива попиту на продукцію фірми А.

Рис. 4.18 - Олігополія, заснована на таємній змові

Якщо лінії попиту у всіх трьох фірм однакові, то кожна фірма обирає таку комбінацію Р і Q (див. графік). Олігополія веде себе як чиста монополія, тобто ціна завищується. Але інші фірми не знижують ціни, бо така ціна і для них оптимальна.

Зазначимо, що є певні перепони для таємної змови. Це, по-перше, те, що угоду про ціну важко досягти, якщо витрати і попит у фірм різні, якщо криві витрат різні у фірм А і В. Розглянемо рис.4.19.

Рис. 4.19 - Олігополія, заснована на таємній змові, коли граничні витрати у фірм різні

Для фірми А оптимальною є ціна Р_а, а для фірми В - Р_в. Рівноважною на олігополістичному ринку буде ціна Р_в. Фірма А буде змушена наслідувати фірму В.

По-друге, кількість фірм. По-третє, шахрайство. По-четверте, спад ділової активності. По-п'яте, поява нових фірм. По-шосте, антимонопольне регулювання.

3. Лідерство в цінах

Це модель, за допомогою якої олігополісти можуть координувати свою поведінку в галузі цін, не вступаючи в таємну змову. Виникає олігополія із домінуючою фірмою (її частка на ринку становить 60-80%). Домінуюча фірма обирає вигідну для себе лінію поведінки, змушуючи інші фірми йти услід за нею. На власній частині ринку домінуюча фірма веде себе як монополіст. При цьому існує квазімонополія, нібито монополія.

Ціновий лідер фактично одноособово визначає ціни, а, значить, і обсяг виробництва для всієї галузі. Але робить це з таким розрахунком, щоб нові ціни влаштовували і інших. Адже якщо вони будуть невигідні конкурентам, то ті просто не підуть услід за лідером, а галузь перейде до небезпечного для всіх учасників становища нескоординованої олігополії. Не випадково лідер часто „промащує” відносини конкурентів, заздалегідь розголошуючи розмір майбутньої зміни і прислуховуючись до реакції інших фірм.

Лідерство в цінах широко розповсюджене на Заході, а сьогодні його можна спостерігати на нашому автомобільному ринку.

4. Модель цінової поведінки олігополії за принципом „витрати плюс”

Дана модель відома як емпіричний метод, або ціноутворення за принципом „витрати плюс”. У цьому випадку олігополіст використовує формулу або метод визначення витрат на одиницю продукції і до витрат додається накидка до ціни. Однак, витрати на одиницю продукції змінюються із зміною обсягу виробництва. Тому фірма звичайно бере деякий типовий (плановий) рівень виробництва (наприклад, величина середніх витрат фірми може бути такою, як при використанні 80% виробничих потужностей).

При визначенні ціни до середніх витрат необхідно додати накидку в розмірі певного процента. Величина накидки повинна забезпечувати деяку планову норму прибутку (наприклад, норму прибутку 15% на капітал після сплати податків).

Цей метод має переваги для фірм, що виробляють різноманітну продукцію. Метод цінової поведінки олігополії за принципом „витрати плюс” може успішно поєднуватися з методами таємної змови або з лідерством в цінах.

5. Теорія ігор у поведінці олігополії

Часто відмічають, що олігополія - це гра, в якій, як у шахах, гравець повинен передбачати дії суперника. У 1944 р. Джон фон Непман і Оскар Моргенштерн написали роботу „Теория игр и экономическое поведение».

Згідно з теорією ігор, олігополіст замість того, щоб передбачати, як відреагує конкурент, з'ясовує, яка пропозиція відносно поведінки конкурентів оптимальна для фірми.

Розглянемо такий приклад: на олігополістичному ринку дві фірми А і В, витрати на одиницю продукції - 1 грошова одиниця (гр. од.) Якщо ціна 5 гр. од., а обсяг виробництва - по 100 шт., кожна фірма отримає прибуток 400 гр. од. Якщо ціна 4 гр. од., а обсяг виробництва по 120 шт., то кожна фірма отримає прибуток 360 гр. од. Ціна 5 гр. од. забезпечує максимальний прибуток, але чи буде вона стійкою?

Фірма А може знизити ціну до 4 гр. од., тоді як фірма В цього не зробить. Фірма А переманить споживачів. Q_a =150, прибуток - 450 гр. од.

Якщо фірма А буде тримати ціну на рівні 5 гр. од., а фірма В знизить її до 4 гр. од., то Q_a = 60, а прибуток - 240 гр. од.

Якою ж є оптимальна ціна? Якщо фірма А вважає, що фірма В тримає ціну на рівні 5 гр. од., найкращий вибір для неї р = 4 гр. од. Якщо фірма А вважає, що фірма В знизить ціну до 4 гр. од., найкраща ціна для неї 4 гр. од. Фірма А усвідомлює, що погляди фірми В на цю гру є віддзеркаленням її власних. Кожна з фірм розуміє, що найбільш раціонально припустити гірше, до тих пір, доки вони не змовляться підтримувати стійко ціну на рівні 5 гр. од.(але це вже не буде теорія ігор), ціна 4 гр. од. буде рівноважною. Рівновага Нета (американський математик, теоретик ігор) - це рівноважне рішення гри, при якому стратегія кожного гравця оптимальна за умови вибору стратегії іншим гравцем.

На закінчення кілька слів про проблему суспільної ефективності олігополії як особливого типу ринку.

Чи не стають всі перелічені раніше слабкі сторони олігополії зворотною (цілком невід'ємною) стороною позитивних якостей крупних фірм? І, може бути, з ними варто змиритися, як тільки будь-яка галузь, де ефективним є велике виробництво, обов'язково стає олігополістичною.

3. Економічна ефективність олігополістичного ринку

При аналізі економічної ефективності олігополістичного ринку не викликає сумніву той факт, що у формі картелю олігополія вкрай неефективна. З точки зору деяких економістів, олігополія більш небажана модель ринку ніж монополія, бо вона може маскуватися під монополістичну конкуренцію, проводити приховану політику узгодження цін, обходити антимонопольне законодавство і проводити при цьому принципи чистої монополії. Тому рекомендується удосконалювати законодавство, впроваджувати дієві способи обмеження олігополії.

Існує й інша точка зору на роль олігополії в економічній системі, яку свого часу обґрунтували Й.Шумпетер та Дж.Гелбрейт. Визначивши певні витрати суспільства від панування олігополістичної конкуренції в окремих галузях виробництва, вони вважали, що ці витрати у багато разів перевищуються виграшем від впливу олігополії на науково-технічний прогрес.

Таким чином, у розділі 4 ми з'ясували особливості поведінки виробників на різних ринках товару: конкурентному, монополістичному, монополістичної конкуренції, олігополістичному. Але виробник є не тільки продавцем продукту, а й одночасно він є покупцем ресурсів (факторів виробництва). Аналіз поведінки виробника на ринку факторів виробництва буде подано у розділі 5.

Контрольні запитання до теми 13

1. Основні ознаки олігополії .

2. Характеристика олігополії з урахуванням ринкової поведінки (домінуюча фірма, обмежена олігополія).

3. Графічне пояснення теорії „ламаної кривої попиту”.

4. Поясніть відносну стабільність цін на олігополістичному ринку за допомогою „ламаної кривої попиту”.

5. Охарактеризуйте олігополію, засновану на таємній змові.

6. Модель цінової поведінки олігополії за принципом „витрати плюс”. Які переваги дає цей метод для фірм, які виробляють різноманітну продукцію?

7. Використання теорії ігор у теорії олігополії.

8. Точки зору щодо економічної ефективності олігополії.

Тестові завдання до теми 13

Знайдіть правильну відповідь.

1. Першим економістом, хто намагався створити теорію олігополії був:

а) Едвард Чемберлен;

б) Джоан Робінзон;

в) Огюстен Курно;

г) Джон Гелбрейт.

2. Принцип „витрати плюс” виражається формулою:

а) AVC+AFC;

б) AFCЧ(1+r);

в) AVCЧ(1+r);

г) ATC+AVCЧ (1+r).

3. Ламана крива попиту для олігополіста обов'язково передбачає:

а) розрив кривої MR;

б) розрив кривої МС;

в) що ціна товару не повинна бути вище MR;

г) що поведінка фірми не є оптимальною.

4. Фірма є олігополістом, якщо:

а) встановлює ціну на рівні AVC;

б) йде за ціною лідера;

в) встановлює ціну на рівні МС;

г) встановлює ціну, виходячи з кривої попиту.

Визначте, яке з положень правильне, а яке помилкове.

1) Якщо для олігополіста ціна менша за середні витрати, йому необхідно вийти з галузі.

2) Модель Курно характерна для ринку монополістичної конкуренції.

3) Для олігополії є характерною наявність високих бар'єрів для вступу в галузь.

РОЗДIЛ 5. РИНКИ ФАКТОРIВ ВИРОБНИЦТВА

ТЕМА 14. УТВОРЕННЯ ПОХIДНОГО ПОПИТУ

1. Теорiя граничної продуктивностi та попит на ресурси.

2. Змiни у попитi на ресурси, його еластичність.

3. Оптимальне спiввiдношення ресурсiв.

1. Теорiя граничної продуктивностi та попит на ресурси

Ринок факторів виробництва являє собою ту галузь ринкових вiдносин, де продаються й купуються ресурси, необхiднi для здiйснення виробничої дiяльностi.

Ресурси задовольняють потреби виробника не безпосередньо, а опосередковано: виробнику немає нiякого сенсу купувати працю чи капiтал, якщо вони не можуть бути використанi ним продуктивно. Тому попит на будь-який ресурс залежить вiд: 1) попиту та цiни на товар виробника на ринку кiнцевих продуктiв; 2) продуктивностi ресурсу при створеннi продукту.

Таким чином, попит на ресурси є похiдним попитом, тобто таким, який залежить вiд попиту на товари, що виробляються за їх допомогою.

Найбiльш поширеним методом визначення попиту на ресурси є метод, що передбачає використання граничної корисностi.

У попереднiх темах ми з'ясували, що у короткостроковому перiодi змiнюється лише один фактор, тодi як iншi залишаються незмiнними. За цих умов дiє закон спадної граничної продуктивностi змiнного фактора.

Для позначення приросту доходу в грошовому вираженнi в результатi використання додатково одиницi ресурсу використовують поняття “граничний доход у грошовому вираженнi” (MRP).

Для вирiшення питання про масштаби залучення змiнного ресурсу до виробничого процесу виробник, якщо вiн керується правилом максимізації прибутку, має зiставляти додатковий ефект вiд залучення нової одиницi фактора з додатковими витратами, пов'язаними з таким залученням.

Величина, на яку зростають витрати при збiльшеннi залучених ресурсiв на одиницю, називається граничними витратами на ресурси (MRC). Щоб максимiзувати прибуток, фiрма має використовувати додатковi одиницi ресурсу доти, доки кожна наступна одиниця дає прирiст доходу фiрми бiльший, нiж прирiст її витрат. Межею доцiльностi є рiвняння: МRР = МRС.

Для моделi конкурентного ринку ресурсiв крива попиту на певний ресурс збiгається з кривою граничного продукту в грошовiй формi.

Дещо iнакше складається ситуацiя, коли фiрма реалізує свою продукцiю на ринку недосконалої конкуренції, де граничний продукт у грошовiй формi зменшується не тiльки пiд впливом дiї закону спадної граничної продуктивностi, а й пiд впливом зниження цiни на продукцiю. Крива граничного продукту в грошовiй формi є кривою попиту на вiдповiдний продукт, але вона має значно меншу еластичнiсть, нiж на конкурентному ринку.

2. Змiни у попитi на ресурси, його еластичнiсть

Розглянемо фактори, якi можуть спричинити змiни у попитi на ресурс.

1. Змiни у попитi на продукт. За iнших рiвних умов змiни у попитi на продукт фiрми, який вона виробляє за допомогою певних ресурсiв, приведуть до змiщення кривої попиту на цi ресурси в тому самому напрямку.

2. Змiни у продуктивностi ресурсу. Пiдвищення продуктивностi ресурсу пересуває криву попиту на нього праворуч, зменшення продуктивностi - лiворуч.

3. Змiни цiн на iншi ресурси. Як вiдомо, ресурсам властивi субституцiйнiсть та компліментарність. Змiни цiн на ресурси -- субститути та ресурси - комплементи по-рiзному впливають на попит.

Чутливiсть попиту на ресурси на змiну його цiнових та нецiнових факторiв визначається показниками еластичностi. Цiнова еластичнiсть попиту на ресурси залежить вiд таких факторiв: темпи спадання граничного продукту, легкiсть ресурсозамiщення, еластичнiсть попиту на продукт виробника, частка витрат на ресурс у загальних витратах.

3. Оптимальне спiввiдношення ресурсiв

Розглянемо проблему формування попиту на ресурси в умовах довгострокового перiоду, коли всi фактори виробництва є змiнними.

У довгостроковому перiодi перед виробником виникає два головних запитання: за якого спiввiдношення ресурсiв витрати на їх придбання для досягнення певного обсягу продукцiї будуть мiнiмальними; яке спiввiдношення ресурсiв забезпечить максимальний прибуток? Вiдповiдь на цi запитання є правилом мiнiмiзацiї витрат та правило максимізації прибутку.

Правило мiнiмiзацiї витрат наголошує, що витрати мiнiмiзуються при такому спiввiдношеннi ресурсiв, коли граничнi продукти у розрахунку на одиницю вартостi кожного ресурсу є однаковими.

Однак мiнiмальнi витрати на виробництво не завжди забезпечують максимальний прибуток. Обсяг виробництва, що мiнiмiзує витрати, та обсяг виробництва, що максимiзує прибуток, збiгатимуться лише для конкурентного ринку. Iнша ситуацiя складається за умов недосконалої конкуренції. Тому доцiльнiше користуватися бiльш загальним пiдходом, який ми знаємо з попереднiх тем: максимальний прибуток досягається за умови урiвноваження граничного продукту та граничних витрат.

Щодо витрат на придбання окремих ресурсiв, то прибуток зростатиме до того часу, поки граничний продукт у грошовiй формi змiнного фактора виробництва буде перевищувати витрати на придбання додаткової одиницi цього ресурсу. Якщо цiна стане вищою, нiж граничний продукт у грошовiй формi, то прибуток зменшуватиметься. Максимального значення прибуток вiн набуває тодi, коли витримується така рiвнiсть:

,

де Р_L -- цiна працi;

Рк -- цiна капiталу;

МRР_L -- граничний продукт працi;

МRР_K -- граничний продукт капiталу.

Проблеми цiноутворення на ринку ресурсiв будуть розглянутi в наступнiй темi.

Контрольнi запитання до теми 14

1. Вiд чого залежить попит на ресурси? Чому вiн є похiдним?

2. Визначіть поняття МRС та МRР.

3. Якi фактори впливають на змiни у попитi на ресурси?

4. Визначіть поняття “еластичнiсть попиту на ресурси”. Якi фактори впливають на неї?

5. Сформулюйте правило мiнiмiзацiї витрат i максимiзацiї прибутку.

Тестові завдання до теми 14

І. Знайдiть правильну вiдповiдь.

1. Граничний прибуток фактора виробництва у грошовому вираженнi дорiвнює:

а) вартостi останньої одиницi продукту;

б) змінi загального розмiру виручки при використаннi додаткової одиницi виробничого фактора;

в) обсягу виробництва при використаннi додаткової одиницi виробничого фактора;

г) змiнi цiни на продукцiю, вироблену за допомогою даного виробничого фактора.

2. Якщо в певному виробничому процесi капiтал i праця виступають субститутами, то при зростаннi цiни капiталу крива попиту на працю:

а) змiщується праворуч;

б) залишається без змiн;

в) змiщується лiворуч;

г) стає горизонтальною лiнiєю.

3. Визначте фактор, що не вливає на еластичнiсть ринкового попиту на ресурс:

а) частина витрат на ресурс у витратах фiрми;

б) еластичнiсть попиту на вироблену продукцiю;

в) технологiя виробництва певної продукцiї;

г) серед наведеного правильної вiдповiдi немає.

ІІ. Визначте, яке з положень правильне, а яке помилкове. Пояснiть свою вiдповiдь.

1) Еластичність попиту на ресурс не залежить вiд частки витрат на цей ресурс у витратах фiрми.

2) Змiни у технологiї можуть привести до збiльшення граничного продукту працi.

3) Фiрма досягає мiнiмального рiвня витрат у тому разi, коли граничний продукт кожного фактора дорiвнює його цiнi.

4) Попит на товари є похiдним вiд попиту на ресурс.

5) Граничний продукт у грошовому вираженнi дорiвнює множенню граничного продукту ресурсу на граничну виручку вiд продажу додатково одиницi виробленої продукції.

6) Ринковий попит на окремий ресурс є сумою iндивiдуальних попитiв усiх фiрм, що купують цей ресурс.

7) Чим еластичнiший попит на вироблену продукцiю, тим еластичнiший попит на ресурс, за допомогою якого вона вироблялась.

8) Якщо два ресурси с субститутами, то скорочення цiни на один з них призведе до замiщення попиту на iнший.

ТЕМА 15. ЦIНОУТВОРЕННЯ НА РИНКУ РЕСУРСIВ

1. Визначення заробiтної плати, її диференцiацiя.

2. Економiчна рента. Цiна землi.

3. Позичковий процент.

4. Підприємницький доход та економiчний прибуток.

1. Визначення заробiтної плати, її диференцiацiя

Заробiтна плата -- це плата за залучення у виробництво трудових послуг. Заробiтна плата може набувати найрiзноманiтнiших форм. Але за своєю суттю -- це плата, яку отримує власник ресурсу працi вiд виробника за наданi йому трудовi послуги.

Винагороду власника трудового ресурсу можна, з певною умовнiстю, вимiряти тiєю сумою грошей, яку вiн отримав, а розмiр трудових послуг -- часом, протягом якого виробник отримував трудовi послуги. Тому термiном “заробiтна плата” (Р_L = W) будемо користуватися для позначення винагороди власника трудових ресурсiв за одиницю часу надання трудових послуг.

Оскiльки заробiтна плата є цiною трудових послуг, то механiзм її формування залежить вiд моделi ринку.

Далi доцiльно розглянути конкурентний ринок працi, проаналiзувавши графiк 5.1.

Графiк 5.1 - Пропозицiя та попит на працю для окремої фiрми на конкурентному ринку

Пояснити цiноутворення на ринку працi, коли монопольне становище займає покупець трудових ресурсiв, допоможе рис. 5.2.

Рис. 5.2 - Формування заробiтної плати на ринку монопсонiї

Слiд зауважити, що монополiзацiя ринку працi можлива й з боку продавця трудових послуг. Важлива роль у цьому належить профспiлковим об'єднанням працiвникiв. Залежно вiд специфiки трудових послуг може застосовуватися тактика замкнутого чи вiдкритого тред-юнiонiзму (доцiльно запропонувати студентам самостiйно опрацювати це питання).

Розглянутi моделi пояснюють загальний механiзм встановлення заробiтної плати, але не дають вiдповiдi на запитання про причини диференціації заробiтної плати. Диференцiацiя заробітної плати пов'язана з вiдмiнностями спiввiдношення попиту та пропозицiї в рiзних сегментах ринку, неоднорiднiстю працiвникiв за рiвнем квалiфiкацiї, здiбностями, готовнiстю працювати за тих чи iнших умов, вiдмiнностей у привабливостi самої працi, географiчною обмеженiстю мобiльностi трудових ресурсiв, iнституцiйними обмеженнями тощо. Диференцiацiя заробiтної плати багато в чому пояснюється вiдмiнностями iнвестицiй, здiйсненими ранiше у людський капiтал.

2. Економічна рента. Цiна землi

На ринку факторiв виробництва формується i цiна, що сплачується за використання землi та iнших природних ресурсiв -- рента.

Особливістю цього типу факторiв є їх не відтворюваність. Саме жорстка обмеженiсть ресурсiв вiдрiзняє ренту вiд усiх iнших видiв доходу. Її рiвень встановлюється у точцi перетину кривої пропозицiї обмежених ресурсiв i кривої попиту, що вiдбиває їх продуктивнiсть, тобто граничний доход вiд даного фактора. Розглянемо графiк, який вiдображає механiзм формування ренти (рис. 5.3).

Рис. 5.3 - Механiзм формування ренти

Оскiльки змiна розмiру ренти нiяк не впливає на кiлькiсть землi, що пропонується для використання, то рента не виконує спонукальної функцiї (як то має мiсце на ринку iнших ресурсiв). Тому економiсти вважають ренту надлишком, тобто платою, яка не є обов'язковою для забезпечення наявностi землi.

Як вiдомо, земля має рiзну родючiсть. Тому одна й та сама праця чи капiтал у поєднаннi з рiзними за родючiстю землями приносить рiзнi результати. Додатковий прибуток, який отримують користувачi родючої землi за iнших рiвних умов, називається диференцiйною рентою.

Економiчну ренту можуть отримувати й власники iнших природних ресурсiв, яким властива абсолютна обмеженість.

З величиною ренти зв'язана й цiна тiєї дiлянки землi, з якої вона отримується. Це сума, яка при данiй нормi процента даватиме доход, рiвний рiчнiй рентi з даної дiлянки:

,

де Р -- цiна землi;

R -- рента;

r -- позичковий процент.

3. Позичковий процент

Далi звернемося до ринку капiталiв, де фактором виробництва виступає капiтал -- це кошти, застосування яких дозволяє збiльшити ефективнiсть людської працi.

Для з'ясування процесу формування альтернативної вартостi капiталу, необхiдно з'ясувати механiзм формування цiни кредиту. Цiною кредиту є позичковий процент -- це цiна, що сплачується за використання грошей. Ставку позичкового проценту, як правило, дають у перерахуваннi на рiчну.

Оскiльки надання кредиту та повернення грошей розiрванi у часi, то виникає проблема втрати грошима їх купiвельної спроможностi через iнфляцiю. Розрiзняють номiнальну та реальну ставки позичкового проценту. Номiнальна ставка (r_N) - це процентна ставка, виражена у грошових одиницях за поточним грошовим курсом. Реальна (r_R) -- це процентна ставка, виражена у незмiнних грошах або скоригована з урахуванням iнфляцiї. Взаємозв'язок мiж номiнальною та реальною ставками показує формула

.

Ставка позичкового проценту формується залежно вiд спiввiдношення попиту на грошi та їх пропозицiї. Але на розмiр процентної ставки впливають й iншi фактори.

Одним з факторiв, який зумовлює конкретний рiвень проценту, є ступінь ризику (ймовiрнiсть втрати грошей кредитором), чим бiльша ймовiрнiсть неповернення грошей, тим бiльший процент.

Певний вплив на процентну ставку спричиняють розмiр кредиту, термiн надання кредиту, державна полiтика оподаткування.

4. Пiдприємницький доход та економiчний прибуток

На ринку факторiв функцiонують не тiльки власники робочої сили, землi, капiталу, а й пiдприємцi, завданням яких є комбiнування факторiв виробництва товарiв та послуг з метою отримання прибутку.

Теорiя факторiв виробництва розглядає прибуток як винагороду четвертого фактора виробництва -- підприємницької дiяльностi.

Підприємницький доход -- це доход, який приносить реалiзацiя пiдприємницьких здібностей. Вiн складається з нормального та економiчного прибутку.

Нормальний прибуток -- це мiнiмальний доход або плата, необхiдній для утримання пiдприємця у певнiй галузi виробництва. За своєю суттю нормальний прибуток належить до внутрiшнiх (прихованих) витрат.

Економiчний прибуток -- це залишок загального доходу пiсля вiдрахування усiх витрат. Економiчний прибуток розглядається економiстами як винагорода за прийняття ризику. Умовою отримання економiчного прибутку може бути й монопольна влада. Економiчний прибуток, отриманий як винагорода за прийняття ризикованого рiшення, та додатковий доход як результат монопольного становища суттєво вiдрiзняються один вiд одного.

Отримання прибутку є кiнцевою метою підприємницької дiяльностi. Головна функцiя прибутку -- стимулювання нововведень, пошук шляхiв удосконалення технологiй виробництва, виконання функцiї розподiлу ресурсiв мiж галузями виробництва.

Контрольні запитання до теми 15

1. Визначте особливостi функцiонування ринку працi.

2. Якi умови заважають вiльному суперництву продавцiв i покупцiв робочої сили?

3. Дайте графiчний аналiз попиту i пропозицiй працi. Охарактеризуйте рiвновагу на ринку працi.

4. Дайте характеристику ринку капiталiв.

5. Яким є вплив ставки позичкового проценту на короткостроковi iнвестицiйнi проекти?

6. Яким є вплив змiн ставки на рiвноважний обсяг підприємницьких iнвестицiй?

7. Пояснiть попит на землю.У чому особливiсть пропозицiї землi?

8. Пояснiть сутнiсть економiчної ренти та графiк визначення земельної ренти.

9. Як визначити цiну землi? Вiд чого вона залежить?

Тестовi завдання до теми 15

Знайдiть правильну вiдповiдь.

1. До факторiв диференцiацiї земельної ренти не належить:

а) родючiсть землi;

б) квалiфiкацiя сiльськогосподарських робiтникiв;

в) застосована технологiя;

г) мiсцезнаходження земельних дiлянок.

2. Цiна землi залежить вiд:

а) величини щорiчної ренти;

б) ставки банкiвського вiдсотка;

в) величини альтернативного доходу покупця землi;

г) усе попереднє -- неправильне;

д) положення а, б, в -- правильнi.

3. Якщо рента на землю перевищує рiвноважний рiвень, то:

а) попит на землю перевищить її пропозицiю;

б) не вся земля буде використана;

в) оптимальний обсяг використання землi зросте;

г) правильної вiдповiдi немає.

4. Норма позичкового капiталу -- це:

а) встановлений державою максимальний розмiр плати за кредит;

б) вiдношення позичкового процента до розмiру позики;

в) рiзниця мiж сумою грошей, яка повертається, i позиченою;

г) рiзниця мiж номiнальною i реальною позичковою ставкою.

5. Якщо процентна ставка знижується, то, за iнших незмiнних умов, споживач:

а) зберiгає менше;

б) зберiгає бiльше;

в) все, назване вище правильне, залежно вiд переваг теперiшнього i майбутнього споживання;

г) збереження дорiвнюють нулю.

6. Конкурентна фiрма, що максимiзує прибуток, повинна додатково наймати робiтникiв лише тодi, коли:

а) загальна виручка менша за загальні витрати;

б) граничний продукт працi у грошовому вираженнi бiльший нiж ставка зарплати;

в) граничний продукт у грошовому вираженнi менший, нiж ставка заробiтної плати;

г) величина граничного продукту у грошовому вираженнi зростає.

7. До iнвестицiй у людський капiтал не належать:

а) витрати на освiту;

б) витрати на охорону здоров'я;

в) витрати на вiдрядження;

г) витрати на пiдвищення квалiфiкацiї

8. Якщо заробiтна плата знижується, то, за iнших незмiнних умов, робiтник:

а) працює бiльше;

б) працює менше;

в) працює стiльки ж;

г) вирiшує це питання, вiддаючи перевагу роботi або вiдпочинку.

9. Підприємницький доход -- це:

а) рiзниця мiж загальною виручкою i економiчними витратами;

б) загальна сума доходу вiд реалiзацiї продукцiї;

в) рiзниця мiж зовнiшнiми i внутрiшнiми витратами;

г) рiзниця мiж загальною виручкою i бухгалтерськими витратами.

РОЗДIЛ 6. ЗАГАЛЬНА РIВНОВАГА ТА ЕФЕКТИВНIСТЬ

ТЕМА 16. ЗАГАЛЬНА РIВНОВАГА КОНКУРЕНТНИХ РИНКIВ

1. Аналiз загальної рiвноваги. Ефект зворотного зв'язку.

2. Дiаграма Еджуорта. Крива ефективностi виробництва.

3. Обмiн та ефективнiсть розподiлу. Парето-оптимальний розподiл.

1. Аналiз загальної рiвноваги. Ефект зворотного зв'язку

У попереднiх темах ми розглядали рiвновагу окремих економiчних суб'єктiв (споживача, виробника), визначали рiвноважнi цiни та обсяги виробництва на ринках окремих товарiв. Але економiка -- це тiсний клубок найрiзноманiтнiших зв'язкiв мiж господарюючими суб'єктами. Її аналiз потребує всеохоплюючого розгляду взаємозв'язкiв мiж усiма ринками та цiнами, якi утворюють ринкову систему в цiлому, тобто необхiдним є аналiз загальної рiвноваги.

Аналiз загальної рiвноваги може бути використаний для розгляду довгострокових ефектiв зворотного зв'язку при змiнi цiн на ринках. Ефект зворотного зв'язку -- це подальша змiна цiн і обсягiв товарiв та послуг на певному ринку у вiдповiдь на змiни цiн, що сталися на пов'язаних з ним ринках.

Загальна рiвновага вiдбуватиметься тодi, коли цiни прореагували на вихiдну змiну попиту чи пропозицiї таким чином, що обсяги попиту дорiвнюють обсягам пропозицiї на усiх ринках. За цих умов на жодному ринку немає тенденцiї до подальших змiн попиту чи пропозицiї.

2. Дiаграма Еджуорта. Крива ефективностi виробництва

У реальнiй дiйсностi взаємозв'язки, якi iснують мiж ринковими економiчними суб'єктами, досить складнi. Але для розумiння основних принципiв досягнення загальної рiвноваги достатньо двовимiрного аналiзу.

Припустимо, що в економiчній системi використовуються лише два фактори виробництва (праця та капiтал). Протягом одного дня для виробничих цiлей може бути використано 40000 людино-годин працi та 20000 машино-годин капiталу. Сукупний обсяг послуг факторів виробництва, доступний за певний промiжок часу, називається ресурсним обмеженням економiки. Пiсля того, як увесь обсяг ресурсiв включено у виробничий процес, пропозицiя буде абсолютно нееластичною. Якщо виробництво обмежено двома товарами (А та Б), то можна стверджувати, що, чим бiльше виробляється одного з них, тим менші, можливостi суспiльства з виробництва iншого. Тут ми маємо справу з ресурсними обмеженнями, якi для двотоварної моделi мають вигляд

L = L_A + L_B

K = K_A + K_B.

Зручним iнструментом для аналiзу виробництва i розподiлу ресурсiв у економiцi є дiаграма Еджуорта. Вона є прямокутником, сторони якого становлять обсяги ресурсiв, якi має в своєму розпорядженi суспiльство для виробництва двох товарiв. Кожна точка на дiаграмi Еджуорта вiдповiдає певному варiанту розподiлу наявної кiлькостi ресурсiв для виробництва товарiв А i В. Далi аналізуючи дiаграму, з'ясовуємо:

Рис. 6.1 - Дiаграма Еджуорта

Чи можна вважати виробництво товарiв А i В в точцi С ефективним? Ефективнiсть виробництва досягається за умови, що неможливо перебудувати використання наявних ресурсiв так, щоб збiльшити кількість одного товару без зменшення випуску iншого. Виходячи з цього, використання ресурсiв в точцi С неефективне. Тiльки тi комбiнацiї ресурсiв, якi вiдповiдають точкам дотику двох сiмейств iзоквант, є ефективними варiантами розподiлу ресурсiв. Через усi точки дотику iзоквант можна провести криву (FN), яка називається кривою ефективного використання ресурсiв (крива ефективностi виробництва). Вона показує всi тi комбiнацiї ресурсiв, у яких вони використовуються ефективно (рис. 6.2).

На основi кривої ефективностi виробництва можна побудувати криву виробничих можливостей (КВМ).

Користуючись КВМ, можна визначити граничну норму трансформацiї одного товару в iнший, що показує, якою кiлькiстю товару В треба знехтувати, щоб отримати додаткову одиницю товару А:

.

Гранична норма трансформацiї дорівнює нахилу КВМ, помноженому на - 1. Її також можна виразити через граничнi витрати на виробництво вiдповiдних товарiв:

.

3. Обмiн та ефективнiсть розподiлу .Парето-оптимальний розподiл

Розподiл ресурсiв ефективний тодi, коли заданий обсяг продукцiї який випускасться за певний перiод часу, розподіляється мiж споживачами таким чином, що стає неможливим полiпшити становище однієї особи без завдання шкоди iншiй. Далi можна побудувати та проаналiзувати дiаграму Еджуорта для розподiлу продуктiв.

Розподiл заданого обсягу продукцiї мiж двома споживачами буде ефективним, коли вiн вiдповiдатиме точкам дотику кривих байдужостi цих споживачiв. Оскiльки у точках дотику нахили кривих однаковi, то однаковi також норми замiщення продуктiв

.

Лiнiя, що з'єднує всi можливi точки дотику кривих байдужостi, що належать двом картам цих кривих, властивим для кожного окремого споживача, називається договiрною лiнiєю. Вона показує всi можливi ефективнi варiанти розподiлу двох благ мiж двома споживачами.

Коли i ресурси, i продукцiя розподiляється таким чином, що неможливо полiпшити становище однієї особи без шкоди для iншої, досягається оптимальний, за Парето, розподiл ресурсiв. Для досягнення такої ефективностi не має можливостi отримання додаткового виграшу шляхом перерозподiлу ресурсiв або обмiну продуктами мiж споживачами. Цю умову оптимального, за Парето, розподiлу ресурсiв, можна подати у виглядi рiвностi

.

Для економiчної системи iснує множина точок ефективностi, для яких витримується дана рiвнiсть. Цi точки утворюють криву споживацьких можливостей. Вона показує, як кориснiсть, що її отримують споживачі, змiнюється при всiх можливих варiантах розподiлу ресурсiв та виробленої продукцiї. Кожна точка на кривiй споживацьких можливостей відповідає ефективному варiанту розподiлу продукту i ресурсiв. Уздовж неї неможливо полiпшити становище однієї особи без заподiяння шкоди іншій.

Рис. 6.3 - Крива споживацьких можливостей

Контрольнi запитання до теми 16

1. Визначте поняття, „загальна рiвновага" i часткова рiвновага”.

2. Що являє собою система загальної рiвноваги за Вальрасом?

З. Поясніть ефект зворотного зв'язку.

4. Поясніть дiаграму Еджворта.

5. Поясніть сутнiсть Парето-оптимального розподiлу ресурсiв.

6. Побудуйте криву ефективностi виробництва. У чому її зв'язок з КВМ?

Тестовi завдання до теми 16

Знайдiть правильну вiдповiдь.

1. Пiд час аналiзу часткової рiвноваги, якщо попит на молоко змiнюється, економiсти аналізують вплив цього фактора:

а) тiльки на ринок молока;

б) на всi ринки, де молоко є товаром-замiнником;

в) на всi ринки, де молоко є ресурсом для виробництва;

г) на всi ринки, де змiна цiни на молоко може привести до змiщення

кривих попиту або пропозицiї.

2. Змiна рiвноважної цiни i рiвноважного обсягу виробництва на

окремих ринках є аналiзом:

а) загальної рiвноваги;

б) споживчої рiвноваги;

в) часткової рiвноваги;

г) рiвноваги виробника.

3. Усi умови Парето-оптимальностi можуть виконуватися лише в умовах:

а) регульованої монополiї;

б) монополiстичної конкуренцiї;

в) досконалої конкуренцiї;

г) олiгополiї;

д) всi вiдповiдi не є правильними.

4. Якщо гранична норма технологiчної замiни працi капіталом у виробництвi молока дорiвнює - 4, у виробництвi цукру -- 1:

а) розмiщення ресурсiв ефективне;

б) розмiщення ресурсiв неефективне, слiд перемiстити капiтал з виробництва цукру у виробництво молока, а працю -- з виробництва молока на виробництво цукру;

в) розмiщення ресурсiв неефективне, слiд перемiстити капiтал у виробництво цукру, а працю у виробництво молока;

г) скоротити обсяг використання капiталу в обох галузях.

5. Виберiть умову оптимiзацiї виробництва i розподiлу товару:

а) гранична норма замiни товару Х товаром У рiвнозначнi для всiх споживачiв;

б) гранична норма трансформацiї товару У в товар Х дорiвнює граничним нормам замiни для всiх споживачiв;

в) технологiчної замiни працi капiталом рiвнозначнi в усiх галузях;

г) сума перевищення попиту над пропозицiєю на всiх iндивiдуальних товарних ринках дорiвнює нулю.

ТЕМА 17. IНСТИТУЦIОНАЛЬНI АСПЕКТИ РАНКОВОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ

1. Зовнiшнi ефекти й зовнiшнi витрати.

2. Суспiльнi блага та ефективнiсть.

3. Оптимiзацiя суспiльного вибору. Економiчна оцiнка суспiльних проектiв.

1. Зовнiшнi ефекти й зовнiшнi витрати

Активну участь в економiчному житті беруть не тiльки споживачi та виробники, але й пiдприємства, органiзацiї та установи суспiльного сектора, якi задовольняють колективнi потреби. Їх дiяльнiсть зорiєнтована на досягнення максимуму суспiльного добробуту. Разом з тим їх економiчна поведiнка пiдпорядкована тим самим принципам, що й поведiнка окремих економiчних суб'єктiв, тому їх дiяльнiсть є суб'єктом мiкроекономiчного аналiзу.

Виникає запитання: у чому причина їх появи на ринку як самостiйних дiйових осiб? Причин тому декілька.

Однiєю з найважливiших функцiй ринкового механiзму є функцiя передачі iнформацiї про альтернативнi витрати виробництва товарiв та послуг. Ринок здiйснює це за допомогою цiн. Але можуть виникати ситуацiї, коли витрати чи вигоди вiд виробництва та споживання не вiдображаються в цiнах повнiстю, а створюють деякі побічні ефекти, що впливають на третю сторону, яка не бере участi в обміні. Такий вплив має назву зовнiшнiх витрат, якщо вiн має негативний характер, і зовнiшнi ефекти, якщо їх вплив позитивний.

Учасники ринкових угод при визначеннi обсягiв виробництва, споживання, продажу чи покупок не беруть до уваги зовнiшнi ефекти та витрати, що призводить до порушення рiвноваги.

Засоби впливу на ринкову рiвновагу з боку держави можуть бути рiзними. Держава може заборонити виробництво продукту, якщо зовнiшнi витрати занадто високi. Держава може встановити гранично допустимi норми забруднення навколишнього середовища. Може використовувати податки.

Якщо виробництво чи споживання якогось товару супроводжується корисним зовнiшнiм ефектом, держава може встановити дотацiю його виробникам чи споживачам.

Суспiльний сектор, його iнститути повиннi виконувати функцiю вимiру зовнiшнiх ефектiв та витрат, функцiю перерозподiлу доходiв, якi не здатний виконувати традицiйний ринковий механiзм.

2. Суспiльнi блага та ефективність

Ще одна ситуацiя за якої ринковий механiзм є неспроможним, є так звані “суспiльні блага”. До них вiдносять нацiональну оборону, прогноз погоди, освiтлення мiст, результати фундаментальних наукових дослiджень, маяки тощо.

Суспiльнi блага вiдрiзняються вiд економiчних такими характеристиками:

вiдсутнiсть суперництва у споживаннi суспiльних благ, неможливiсть перешкодити їх споживанню.

Поряд з чисто суспiльними благами можуть iснувати змiшанi суспiльнi блага, особливiстю яких є часткова невиключенiсть. Такі блага є значною мiрою продукцiєю суспiльного сектора економiки, оскiльки невиключенiсть iз споживання робить їх доступними незалежно вiд оплати, що не вiдповiдає iнтересам фiрми -- максимiзацiї прибутку.

Суспiльнi блага розрiзняються за географiчними рамками (,,свiтовi”, ,,нацiональнi” тощо).

Таким чином, у ситуацiях iз суспiльними благами чисто ринковi механiзми неспроможнi. Суспiльнi блага або взагалi не виробляються, або виробляються у недостатній кiлькостi. Тому суспiльнi блага, зазвичай, виробляються за участю держави за рахунок оподаткування їх споживачiв.

3. Оптимiзацiя суспiльного вибору. Економiчна оцiнка суспiльних проектiв

Незважаючи на те, що метою суспiльного сектора є суспiльний добробут, а не прибуток, пiдприємства суспiльного сектора також стикаються з проблемою рацiонального вибору, тому що i суспiльнi блага виробляються з обмежених ресурсiв, якi можуть бути використанi в iнших виробництвах.

Вирiшення проблеми максимiзацiї суспiльного добробуту передбачає спiвставлення соцiального виграшу з соцiальними витратами.

Соцiальний виграш вiд виробництва суспiльних товарiв та послуг - це сума часного виграшу, якщо вiн є, і зовнiшньої вигоди вiд цього виробництва.

Соцiальнi витрати виробництва суспiльних благ складаються з витрат приватних осiб і зовнiшнiх витрат, пов'язаних з вiдволiкання ресурсiв вiд iнших можливостей використання. Якщо суспiльство бажає оптимiзувати своє рiшення про виробництво суспiльних товарiв та послуг, воно повинно користуватися правилом: необхiдно виробляти такi товари, соцiальний виграш вiд яких перевищує їх соцiальнi витрати, доки, поки гранична соцiальна вигода не зрiвняється з граничними соцiальними витратами.

Максимуму суспiльного добробуту можна досягти, якщо додаткова вигода, отримана на кожну додаткову грошову одиницю витрат, буде однаковою для двох товарiв.

Порiвняльний аналiз витрат та вигод вiд того чи iншого суспiльного проекту здійснюється, виходячи з правила прийняття оптимальних рiшень. Проект вважається економiчно доцiльним, якщо вигоди вiд нього будуть перевищувати або дорiвнювати необхiдним для його здiйснення витратам. Незалежно вiд доцiльностi проекту, здатнiсть його реалiзувати залежить вiд бюджетних можливостей даного суспiльного iнституту.

Тому максимум суспiльного добробуту принесе такий проект, який дає не тiльки найбiльшу суспiльну вигоду, але й не виходить за межі бюджетних обмежень.

Контрольнi запитання до теми 17

1. Що таке зовнiшнi ефекти? Пояснiть їх дiю.

2. Пояснiть поняття ,,зовнiшнi витрати”.

3. Суспiльнi блага. У чому полягає їх особливiсть та невиключенiсть?

4. Визначіть сутнiсть понять ,,соцiальний виграш”, ,,соцiальнi витрати”.

5. Соцiальний проект, коли вiн вважається економiчно доцiльним?

Тестовi завдання до теми 17

Знайдiть правильну вiдповiдь.

1. Яка з наведених нижче умов вiдображає оптимальне розмiщення ресурсiв:

а) МRS двох товарiв мають бути однаковими для будь-яких двох споживачiв;

б) МRТS двох ресурсiв мають бути однаковими для будь-яких двох виробникiв;

в) МRТS двох товарiв мають дорiвнювати МRТ;

г) МRТS двох ресурсiв мають дорiвнювати МRТ.

3. В економiцi виробляються продукти Х та У. За який з наведених нижче умови досягається ефективна структура випуску продукції:

а) МRТх,у = МRSх,у;

б) МRТх,у = МСх:МСу;

в) МRSх,у = Рх:Ру;

г) МRSх,у = МСх:МСу.

4. Як спiввiдносяться ефективнiсть i справедливiсть у розподiлi благ:

а) критерiй справедливостi завжди суперечить критерiю ефективностi;

б) критерiй справедливостi спiввiдноситься з критерiєм ефективностi;

в) ефективний розподiл благ може бути справедливим;

г) ефективнiсть розподiлу благ, як i справедливiсть, неможливо вимiряти.

5. Крива виробничих потужностей демонструє зростаючу граничну норму трансформацiї, якщо виробнича функцiя:

а) для одного з товарiв має постiйну вiддачу вiд масштабу;

б) для обох товарiв має вiддачу, котра знижується вiд масштабу;

в) виробнича функцiя для одного з товарiв має зростаючу вiддачу вiд масштабу;

г) для обох товарів має віддачу, котра постійна або знижується від масштабу.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Будаговська С. Мікро- і макроекономіка. К.: Основи, 2001.

2. Вехи экономической мысли. Под. ред. В.М. Гальперина. Вып. 1. С. - Пб.: Экономическая школа, 1992.

3. Вехи экономической мысли. Вып. 2. С. - Пб.: Экономическая школа, 1994.

4. Гальперин В.М., Игнатьев С.М., Моргунов В.И. Микроэкономика. Учебник в 2-х частях. С. - Пб.: Питер, 2001.

5. Долан Э., Линдсей Д. Рынок: микроэкономическая модель. С.-Пб.: Автокомп, 1997.

6. Задая А.О. Мікроекономіка. Курс лекцій та вправи. К.: Знання, 2001.

7. Исохин В.Я. Экономическая теория: введение в рынок и микроэкономический анализ. Учебник. - М. ИНФРА-М, 1997.

8. Макконнелл К., Брю С. Экономикс. Принципы, проблемы и политика. М.: ИНФРА, 2000.

9. Максимова В.Ф. Микроэкономика. Учебник. 3-е изд. перераб. и доп. - М.: Соминтэк, 1999.

10. Нуреев Р.М. Курс микроэкономики. М.: Норма-ИНФРА, 1999.

11. Овчинников Г. Микроэкономика. Конспект лекций. С.-Пб.: Питер, 2000.

12. Пезенти А. Очерки политэкономии капитализма. Том 2. М.: Прогресс, 1976.

13. Пигу А. Экономическая теория благосостояния. Т.1. М., 1985.

14. Пиндайк Р., Рубенфельд Д. Микроэкономика. М.: Экономика. Дело, 1996.

15. Тимофієва С.Б., Шекшуєв О.А. Мікроекономіка. Тексти лекцій. Х.: ХДАМГ, 1998.

16. Тимофієва С.Б., Штефан С.І. Словник мікроекономічних термінів (для студентів 2-3 курсів економічних спеціальностей). Х.: ХДАМГ, 1998.

17. Тимофієва С.Б., Штефан С.І. Практикум з мікроекономіки (методичні рекомендації для студентів 2 курсу економічних спеціальностей). Х.: ХДАМГ, 2000.

18. Тимофієва С.Б., Плани семінарських занять з курсу "Мікроекономіка" (для студентів усіх форм навчання економічних спеціальностей). Х.: ХДАМГ, 2003.

19. Тимофієва С.Б., Штефан С.І. Методичні рекомендації до виконання контрольних робіт та завдання з курсу "Мікроекономіка" (для студентів 3 курсу заочної форми навчання). Х.: ХДАМГ, 2003.

20. Хайман Д. Современная микроэкономика: анализ и применение. В 2-х т. М.: Финансы и статистика, 1992.

21. Ястремський О. Основи мікроекономіки. Підручник для вузів. К.: Знання, 1998.

Размещено на Allbest.ru

...