Мікроекономіка

3. Одинична еластичність. Зміна ціни приводить до пропорційної зміни величини попиту Е^Р_Д = 1.

4. Еластичний попит. Величина попиту змінюється швидше зміни цін Е^Р_Д>1. Для товарів еластичного попиту підвищення ціни призводить до скорочення загальної виручки від продажу. Ціну вигідно знижувати, якщо є можливість збільшити величину збуту, тоді загальна виручка від продажу зростає.

5. Абсолютно еластичний попит. Це гіпотетичний випадок. Величина попиту падає до нуля у випадку зростання цін. Величина попиту прямує до нескінченності при зменшенні ціни (рис.2.20).



Рис. 2.20 - Лінія абсолютно еластичного попиту

Характеризуючи ступені еластичності попиту, слід зауважити, що закон попиту не охоплює крайні випадки (абсолютно нееластичний та абсолютно еластичний попити), але вони іноді дають корисні точки відліку в мікроекономічному аналізі.

2. Методика обчислення коефіцієнтів еластичності попиту

Розрахунок коефіцієнта еластичності попиту за ціною.

Коефіцієнт еластичності попиту, розрахований для деякої ділянки кривої попиту, називається середнім (або дуговим) коефіцієнтом еластичності попиту.

,

де ?Q _ зміна величини попиту;

?Р _ зміна ціни;

.

Наприклад, маємо криву попиту ДД (рис. 2.21). Розрахуємо дуговий (середній) коефіцієнт еластичності попиту на відрізку АВ:

Рис. 2.21 -  Крива попиту

?Q = 60 - 40 = 20

Q = (40 + 60)/2 = 50

?Р = 30-10 = 20

Р = (10+30)/2 = 20.

, попит нееластичний.

Коефіцієнт еластичності попиту можна визначити і для будь-яких точок на кривій попиту. Такий коефіцієнт еластичності попиту називається точковим (або миттєвим) коефіцієнтом еластичності попиту:

.

Наприклад, дана функція попиту Q_Д = 300 - 2р. Визначимо коефіцієнт еластичності попиту в точці А, при Ра = 75.

Q_Д = 300 - 2 * 75 = 150

(Q_Д)' = -2

Е^Р_Д (в т.А) = -2 * 75 /150 = |-1|= 1 , попит одиничний.

Зазначимо, що точковий коефіцієнт еластичності попиту точніший за середній, але для його розрахунку необхідно знати формулу функції попиту. Розглянемо інші види еластичності попиту.

Еластичність попиту за доходом.

Вона показує міру зміни величини попиту при зміні доходу споживача. Визначається як відношення відсоткової зміни величини попиту до відсоткової зміни доходу споживача.

Або за формулою :

,

де ?Q_ зміна величини попиту;

?І _ зміна доходу споживача.

.

Звичайно, Е^І_Д> 0 ,але для товарів Гіффена Е^І_Д < 0.

Перехресна еластичність попиту.

Характеризує зміну величини попиту на товар після зміни ціни іншого товару. Визначається за формулою

,

де _ коефіцієнт перехресної еластичності попиту;

?Qх _ зміна величини попиту на товар X;

?Ру - зміна ціни товару У.

Якщо En = 0 , тоді дані товари незалежні. Якщо товари взаємозамінні, то En > 0, якщо En < 0, то товари взаємно доповнюють один одного. Таким чином, за величиною перехресної еластичності попиту можна судити про ступінь замінності або доповнюваності товару.

Еластичність попиту має варіанти практичного застосування: політика цін, податкова політика, соціальна політика, політика заробітної плати.

3. Еластичність пропозиції, її фактори та коефіцієнт

Еластичність пропозиції за ціною - це міра зміни величини пропозиції товару при зміні ціни даного товару. Визначається як відношення відсоткової зміни величини пропозиції до відсоткової зміни ціни. Або за формулою середньої точки:

,

де ?Q_S - зміна величини пропозиції;

?Р - зміна ціни;

.

Коефіцієнт еластичності пропозиції можна визначити і для будь-яких точок на кривій пропозиції. Такий коефіцієнт називають точковим (або миттєвим) і визначають за формулою

.

Оскільки обсяг пропозиції - неспадна функція ціни, то еластичність пропозиції, зазвичай, позитивна величина.

Для миттєвого періоду, коли продукт вже вироблено, його кількість є величина постійна, . Графічно ця ситуація показана на рис. 2.22 (крива IS).

У короткостроковому періоді пропозиція може якоюсь мірою пристосовуватися до змін ціни на певній частині кривої пропозиції (рис. 2.22 крива SS), а . Однак при цьому можливості виробництва обмежені і в міру наближення до гранично можливого обсягу (Q^*) еластичність пропозиції знижується, добігаючи нуля.

Рис. 2.22 - Криві пропозиції у миттєвому періоді (IS), короткостроковому періоді (SS), довгостроковому періоді (SL)

У довгостроковому періоді можливості пристосування розширюються, а коефіцієнт еластичності зростає. Обмеженість пропозиції при цьому, зазвичай, не відіграє суттєвої ролі (рис. 2.22 крива SL).

Фактори еластичності пропозиції

1. Масштабність факторів виробництва та випуску.

2. Фактор часу. Еластичність пропозиції звичайно буває більшою протягом тривалого періоду часу, коли підприємства встигають пристосуватися до цін порівняно з коротким періодом часу.

3. У позаринкових умовах еластичність пропозиції нижча, ніж за умов ринку та ін.

Контрольні запитання

1. У чому полягає концепція еластичності?

2. Поясніть методику визначення коефіцієнтів еластичності попиту (точкового й середнього за ціною; за доходом; перехресного).

3. Які фактори впливають на еластичність попиту?

4. Охарактеризуйте ступені еластичності попиту.

5. Які фактори впливають на еластичність пропозиції?

6. Пояснить зміну пропозиції у трьох періодах.

7. Як визначити коефіцієнт еластичності пропозиції?

Тестові завдання до теми 6

Знайдіть правильну відповідь.

1. Коефіцієнт цінової еластичності попиту показує:

а) реакцію покупця на зміну ціни;

б) ступінь зміщення кривої попиту внаслідок зміни доходів;

в) нахил кривої попиту;

г) як бізнесмени можуть повертати свої фінансові витрати.

2. Попит на товар можна назвати нееластичним, якщо:

а) коефіцієнт еластичності менший за одиницю;

б) коефіцієнт еластичності більший за одиницю;

в) зниження ціни супроводжується зниженням обсягу попиту;

г) зниження ціни супроводжується підвищенням обсягу попиту.

3. Які з поданих нижче тверджень не характеризує еластичній попит:

а) відносна зміна обсягу попиту більша за відносну зміну ціни;

б) покупці чутливі до зміни ціни;

в) загальна виручка знижується, якщо ціна зростає;

г) коефіцієнт еластичності менший від одниниці.

4. Для яких товарів перехресна еластичність попиту дорівнює нулю:

а) товарів-субститутів;

б) товарів, що не мають замінників;

в) доповнюючих товарів;

г) товарів розкоші.

5. Еластичність попиту за доходами залежить від:

а) ціни;

б) смаків споживачів;

в) рівня грошового доходу;

г) пропозиції певного товару.

6. Якщо, незважаючи на зміну ціни товару, загальна виручка не зміниться, коефіцієнт цінової еластичності:

а) більший 1;

б) менший 1;

в) дорівнює 1;

г) дорівнює 0.

7. Еластичність пропозиції у короткостроковому періоді:

а) ;

б) ;

в) ;

г) .

РОЗДІЛ 3. ТЕОРІЯ ПОВЕДІНКИ ВИРОБНИКА

ТЕМА 7. ТЕОРІЯ ВИРОБНИЦТВА. ВИРОБНИЧА ФУНКЦІЯ

1. Виробництво і виробнича функція. Ізокванта виробничої функції. Ізокоста виробничої функції.

2. Закон спадної віддачі. Загальний, середній і граничний продукти.

3. Заміщення факторів виробництва. Зміна масштабу виробництва.

1. Виробництво і виробнича функція. Ізокванта виробничої функції. Ізокоста виробничої функції

Виробництво - це процес використання праці й капіталу разом з природними ресурсами і матеріалами задля створення необхідних продуктів та надання послуг. Виробничі послуги праці, капіталу та підприємницької діяльності називають факторами виробництва.

Сучасна теорія виробництва склалася наприкінці XIX - початку XX ст. У явному вигляді виробнича функція була представлена в 1890р. англійським математиком А.Беррі, який допомагав А.Маршаллу при підготовці математичного додатку до “Принципів економікс”.

Процес виробництва нав'язаний із споживанням різних ресурсів (факторів виробництва), які згідно з тією чи іншою технологією перетворюються на продукцію, яку випускають. Уособлені економічні одиниці, що здійснюють трансформацію факторів виробництва на продукти, називаються фірмами.

Для того щоб описати поведінку фірми, треба знати, яку кількість продукту вона може виробити, використовуючи ресурси у тих чи інших обсягах.

При аналізі будемо виходити з припущення, що фірма виробляє однорідний продукт, кількість якого вимірюється в натуральних одиницях (тоннах, штуках, метрах і т. ін.). Залежність кількості продукту, яку може виробити фірма від обсягів витрат ресурсів, дістала назву виробничої функції.

Виробнича функція враховує тільки технічно ефективні варіанти. Технічно ефективними називають варіанти виробництва, які не можна покращити ні збільшенням виробництва продукту без зростання витрат ресурсів, ні скороченням витрат якого-небудь ресурсу без зниження випуску і збільшення витрат інших ресурсів.

Значення виробничої функції - це найбільша кількість продукту, яку може виробити фірма при даних обсягах споживання ресурсів.

Розглянемо найпростіший випадок: підприємство виробляє єдиний вид продукту і витрачає єдиний вид ресурсу. Тоді виробнича функція має вигляд

q = f(x),

де q - величина випуску (результат виробництва),

х - витрати фактора виробництва.

На рис.3.1 подано графік виробничої функції.

Рис. 3.1 - Виробнича функція у випадку єдиного ресурсу

Цей графік відбиває виробничу функцію у випадку єдиного ресурсу. Всі точки на графіку відповідають технічно ефективним варіантам (точки А та В). Точка С відповідає неефективному варіанту, а точка Д - недосяжному.

Більш реальною є виробнича функція виду

q = f(x₁,х₂),

де q - величина випуску,

x₁ і х₂ - витрати факторів виробництва.

Виробничу функцію даного виду неможливо зобразити на площині, вона може бути подана у тривимірному просторі. Дві координати (х₁ та x₂) відкладаються на горизонтальних осях, а третя (q) - на вертикальній осі і відповідає випуску продукту. Розглянемо цю ситуацію на рис. 3.2.

а) б)

Рис 3.2 - Виробнича функція у випадку двох ресурсів

Графіком виробничої функції служить поверхня "горба", що підвищується зростанням кожної з координат х₁ і x₂. При цьому графік на рис. 3.1 можна розглядати як вертикальний розріз "горба" площиною, паралельною осі х₁, що відповідає фіксованому значенню другої координати x₂= x'₂.

Якщо горизонтальний переріз поверхні "горба" зобразити окремо на площині з координатами х₁ і x₂, то буде крива, що об'єднує такі комбінації витрат ресурсів, які дозволяють отримати даний фіксований обсяг випуску продукту. Ця крива отримала назву ізокванти (isoquant) виробничої функції (рис.3.3).

Рис. 3.3 - Ізокванта виробничої функції

Рис. 3.4 - Карта ізоквант

Одну і ту ж кількість продукції можна отримати при різних поєднаннях витрат двох факторів (наприклад, праці та капіталу). Якщо зафіксувати обсяги випуску продукту на різних рівнях, одержимо ряд ізоквант тієї ж виробничої функції, тобто карту ізоквант (рис. 3.4).

Безліч комбінацій ресурсів, витрати на купівлю яких однакові, графічно зображуються прямою, яка в теорії виробництва називається ізокостою виробничої функції (рис. 3.5). Їх нахил встановлюється співвідношенням цін

або .

Рис. 3.5 - Ізокоста виробничої функції

Ізокоста графічно відображує безліч усіх комбінацій ресурсів, які може придбати фірма за певну кількість грошей.

Зауважимо, що виробнича функція схожа на функцію корисності в теорії споживання, ізокванта - на криву байдужості, ізокоста - на бюджетну лінію. І справа тут не в простій схожості, бо за відношенням до ресурсів фірма поводить себе як споживач, і виробнича функція характеризую саме цей бік виробництва (виробництво як споживання).

Значення виробничої функції показує корисність для виробництва відповідного набору ресурсів. Виробнича функція є зростаючою функцією кожного із своїх аргументів і через кожну точку площини ресурсів з координатами х₁, х₂ проходить єдина ізокванта. Всі ізокванти мають негативний нахил. Ізокванта, що відповідає більшому виходу продукту розташована праворуч і вище ізокванти для меншого виходу. Усі ізокванти є випуклими в напрямку початку координат.

Теоретичний аналіз вимагає кожний вид ресурсу вважати абсолютно однорідним. Але сировина має різні сорти, машини різні марки, праця розрізняється професійно і за кваліфікацією. Тому більш реальною є виробнича функція значного числа аргументів, вона має вигляд

q = f(x₁, x₂, …x_n).

Усе, що було сказано про виробничу функцію двох аргументів, можна перенести і на функцію значного числа аргументів із застереженням: ізокванти цієї функції - не плоскі криві, а n-мірні поверхні. Проте ми і в подальшому аналізі будемо користуватися “плоскими ізоквантами” - в ілюстративних цілях, і як зручним способом аналізу у випадках, коли витрати двох ресурсів є змінними, а інші - постійними.

2. Закон спадної віддачі. Загальний, середній та граничний продукти

Закон спадної віддачі називають також законом спадної продуктивності, спадної ефективності. Дія цього закону може виявлятися тільки в короткостроковому періоді часу.

У короткостроковому періоді часу деякі фактори виробництва залишаються незмінними (наприклад, виробничі потужності), хоч решта може змінюватися для того, щоб збільшити випуск продукції.

Яким чином буде змінюватися обсяг виробництва в міру того, як все більша і більша кількість змінних ресурсів буде приєднуватися до фіксованих ресурсів фірми? У найзагальнішій формі відповідь на це запитання дає закон спадної віддачі. Цей закон стверджує, що починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниць змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінюваного фіксованого (наприклад, капіталу) дає зменшуваний додатковий (граничний) продукт з розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. (Закон уперше був сформульований у XVIII ст. французьким економістом А.Тюрго щодо сільського господарства і мав назву закону спадної родючості грунту"). Закон спадної віддачі не доводиться формально, він виведений емпіричним шляхом на підставі численних спостережень. Цей закон має універсальний характер, тобто застосовується до будь-якого виробництва.

Розглянемо дію цього закону в геометричних термінах. Для цього введемо ряд понять: "загальний продукт", "середній продукт", "граничний продукт".

Загальний продукт (ТР - Total product) - це загальна кількість виробленого продукту у натуральному вираженні, що зростає із збільшенням використання змінного фактора (рис. 3.6).

Рис. 3.6 - Графік загального продукту

На графіку загального продукту (рис. 3.6) показано, що відповідно до закону спадної віддачі відбувається затримання зростання загального продукту.

На стадії І зростання випуску загального продукту випереджає зростання затрати змінного фактора F. На стадії II загальний продукт зростає повільніше, ніж затрати змінного ресурсу. На III стадії зростання затрат таке, що супроводжується зниженням обсягу виробництва.

Середній продукт (АР - averаge product). Якщо загальний продукт поділити нa використовуваний у його виробництві змінний ресурс F, отримаємо показник середнього продукту

.

Графічне зображення динаміки середнього продукту відповідає закону спадної віддачі (рис.3.7) .

Рис. 3.7 - Графіки середнього граничного продукту

Граничний продукт (МР - marginal product) - це додатковий випуск продукції, що утворюється при додаванні одиниці змінного ресурсу. Визначається за формулою

.

Граничний продукт характеризує граничну продуктивність ресурсу. На графіку (рис.3.7) видно, що на І стадії крива МР зростає швидше за АР, що пояснюється методикою розрахунку цих показників. На II стадії граничний продукт (МР) убуває, а середній продукт (АР) зростає до точки свого максимуму (точка А), а потім убуває, але повільніше, ніж граничний продукт (МР). На III стадії граничний продукт (МР) набуває негативного значення.

Розглянутий взаємозв'язок між затратами змінного ресурсу і випуском продукції в натуральних одиницях є важливим обмеженням в діяльності фірми. Однак більшість ділових рішень приймається не в натуральних, а в грошових одиницях. Значить, нашим наступним кроком буде переформування обмежень, сполучених кривими продукту в грошовій термінології (ця проблема детально розглядається у темі 8).

Перейдемо до аналізу заміщення факторів виробництва та зміни його масштабу.

3. Заміщення факторів виробництва. Заміна масштабу виробництва

Аналіз ізоквант можна використовувати для визначення можливостей заміщення одного фактора виробництва іншим у процесі їх використання.

Ми вже знаємо, що одна й та сама кількість продукту може бути отримана за умови різних комбінацій ресурсів, і крива ізокванти виробничої функції з'єднує точки, що відповідають таким комбінаціям. При пересуванні від однієї точки ізокванти до іншої відбувається зменшення витрат одного ресурсу с одночасним збільшенням витрат іншого і таким чином, що випуск продукції залишається без змін, тобто має місце заміщення одного ресурсу іншим. Коли припустити, що виробництво споживає два види ресурсів (наприклад, праця та капітал), то міру заміщення другого ресурсу першим характеризує кількість другого ресурсу компенсуючого зміну кількості першого ресурсу на одиницю при русі по ізокванті. Ця величина має назву граничної норми технологічного заміщення. Визначаться вона розмірами капіталу, який може замінити кожна одиниця праці, не викликаючи при цьому зміни обсягів виробництва

,

де ДК - зміна розміру капіталу;

ДL - зміна розміру праці.

Граничну норму технологічного заміщення факторів виробництва можна розрахувати й через граничні продукти. Дійсно, якщо при зменшенні капіталу з К₁ до К₂ та зростанні кількості праці з L₁ до L₂ (рис. 3.8)

Рис. 3.8 - Ізокванта

виробник залишається на тій самій ізокванті, то справедливою буде така рівність:

, тоді .

Оскільки остання залежність характеризує нахил ізокванти в кожній точці кривої, то в подальшому вона буде використана для обгрунтування точки рівноваги виробника (питання 2, у темі 8).

Слід зауважити, що хоча спадна гранична норма технологічного заміщення працею капіталу (або одного ресурсу іншим) властива для абсолютної більшості виробничих процесів, існує ряд винятків, де ця залежність дещо інша. До них можна віднести, наприклад ситуації, коли: 1) фактори виробництва можуть використовуватися лише у певній пропорції. У цьому випадку ізокванта матиме вигляд прямого кута, а MRTS дорівнюватиме нулю; 2)повне заміщення факторів виробництва. За такої умови ізокванта мала б вигляд прямої лінії з постійним нахилом, який дорівнює 1.

На відміну від короткострокового періоду в довгостроковому періоді всі фактори виробництва змінні. Якщо зберегти припущення, що для виробництва у довгостроковому періоді використовуються тільки два фактори (праця і капітал) і технологія залишається незмінною, то зростання виробництва можна розглянути як таке, що відбувається при незмінному співвідношенні факторів виробництва. Це означає, що виробництво зростатиме тоді, коли використання його факторів зростатиме за променем, спрямованим від початку координат (рис. 3.9).

Рис. 3.9 - Збільшення виробництва у довгостроковому періоді

При цьому можливі кілька варіантів реакції середнього продукту на збільшення масштабів виробництва, в яких проявляються різні наслідки ефекту масштабу виробництва. Розглянемо їх.

1. Зростаюча реакція середнього продукту відбувається на позитивний ефект збільшення масштабів виробництва, який може досягатися за рахунок поділу праці, поліпшення управління, до того ж збільшення масштабів виробництва найчастіше не вимагає пропорційного збільшення усіх ресурсів.

2. Нейтральна реакція середнього продукту за зростання масштабів виробництва означає, що незалежно від розмірів фірми та обсягів продукції, яка на ній виробляється, середня продуктивність факторів залишається незмінною.

3. Спадна реакція середнього продукту, коли зростання масштабів виробництва негативно позначається на середньому продукті: його рівень зменшується.

При аналізі динаміки середнього продукту в довгостроковому періоді для одного й того самого підприємства (фірми) на різних дільницях збільшення обсягів виробництва, як правило, виявляються усі з перелічених реакцій. Їхня комбінація багато в чому залежить від специфіки галузі, ринкової структури тощо. Детальніше про це йдеться у наступній темі.

Контрольні запитання до теми 7

1. Що показує виробнича функція?

2. Охарактеризуйте виробничу функцію з одним змінним ресурсом (аналітично, графічно).

3. У чому полягає феномен “згасання” виробничої функції?

4. Що являє собою виробнича функція з двома змінними ресурсами?

5. Поясніть поняття “норма технологічного заміщення”.

6. Побудуйте карту ізоквант. Які можливі її конфігурації, що вони характеризують?

7. Охарактеризуйте ТР, АР, МР.

8. Якою є реакція динаміки середнього продукту на ефект масштабу виробництва?

9. Дайте графічне пояснення закону спадної віддачі. Сформулюйте закон спадної віддачі.

Тестові завдання до теми 7

Знайдіть правильну відповідь.

1. Крива, що показує всі можливі варіанти комбінацій факторів виробництва, використання яких приводить до однакового випуску продукції:

а) ізокоста;

б) лінія зростання;

в) постійний ефект масштабу виробництва;

г) ізокванта.

2. Якщо гранична продуктивність зростає, ефект масштабу:

а) збільшується;

б) зменшується;

в) залишається постійним;

г) правильної відповіді немає.

3. Гранична норма технологічного заміщення працею капіталу має вигляд

а) ;

б) ;

в) ;

г) .

4. Дія негативного ефекту масштабу виробництва означає, що:

а) зі зростанням факторів виробництва ефект масштабу знижується;

б) обсяг випуску продукції при окремих технологіях має тенденцію до скорочення;

в) зі зростанням змінного фактору виробництва середній продукт цього фактору збільшується, досягаючи максимуму, а потім знижується;

г) зі зростанням обсягу виробництва значення граничного продукту стає від'ємним.

5. Виборча функція відображує залежність:

а) U = f(x);

б) U = f(x1, x2, …xn);

в) U = U1(x1)+U2(x2)+…+Un(xn);

г) q = f(x).

6. При зростанні обсягів виробництва ізокванта буде пересуватися:

а) вгору і вправо;

б) вниз і вправо;

в) вгору і вліво;

г) вниз і вліво.

7. Існуюча залежність між змінами значень середнього і граничного продуктів вказує на те, що в точці перетину кривих цих продуктів:

а) АР досягає максимуму;

б) МР досягає максимуму;

в) АР досягає мінімуму;

г) МР досягає мінімуму;

д) усі попередні відповіді не є правильними.

ТЕМА 8. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА

1. Витрати виробництва. Економічний і бухгалтерський підходи до їх визначення.

2. Функція витрат і рівновага виробника.

3. Витрати виробництва у короткостроковому періоді.

4. Витрати виробництва у довгостроковому періоді.

1. Витрати виробництва. Економічний та бухгалтерський підходи до їх визначення

Коли виходити з припущення, що головною метою фірми є максималізація прибутку, то основною перешкодою для досягнення цієї мети будуть, по-перше, витрати виробництва, по-друге, попит на вироблену продукцію. Тому далі розглянемо витрати і їх відношення до прибутку.

У найзагальнішому вигляді витрати виробництва можна визначити як сукупність видатків, які несе виробник для забезпечення встановленого обсягу виробництва продукції.

Поняття витрат виробництва в мікроекономіці відносяться до певного виробника (фірми або підприємства).

Виробництво без витрат взагалі неможливе. Внаслідок обмеженості ресурсів для задоволення усіх наявних потреб їх ніколи не буває достатньо. Тому будь-яке рішення про виробництво чого-небудь викликає необхідність відмови від використання тих же ресурсів для виробництва якихось інших товарів.

Вибір певних ресурсів для виробництва даного товару означає неможливість виробництва якогось альтернативного товару. З цього виходить, що існує корисність, від якої відмовляються, або непряма корисність, яку можна отримати від виробництва альтернативного товару, використання альтернативних ресурсів.

Австрійський економіст Ф.Візер (1851-1926) і американський економіст Д.Кларк (1847-1938) вивели категорію вмінених витрат (тобто приписуваних комусь, віднесених на чийсь рахунок). Це дійсні витрати виробництва на даний товар, що дорівнюють найвищій корисності тих благ, які фірма могла б отримати, якби по-іншому використовувалися втрачені виробничі ресурси. Отже, всі витрати являють собою альтернативні (вмінені) витрати.

Альтернативними (вміненими) витратами називають ту кількість інших продуктів, від яких слід відмовитися для отримання будь-якої кількості даного продукту. Альтернативні (вмінені) витрати є головною перешкодою, на яку натрапляє фірма у процесі реалізації своїх можливостей максималізації прибутку.

Зазначимо, окрім надто загального твердження, що виробництво "завжди чого-небудь коштує", було б корисним знати, скільки саме коштує виробництво того чи іншого товару. Запитання "скільки?" має декілька відповідей, бо саме поняття витрат має кілька значень. Розглянемо деякі з них.

Виділяють бухгалтерські й економічні витрати виробництва. Бухгалтерські - це прямі виплати на заробітну плату, сировину, орендну плату тощо - це фактичні грошові видатки на придбання раніше неіснуючих ресурсів. Економічні витрати - це витрати упущених можливостей, знайомі нам як альтернативні витрати. Витрати упущених можливостей - це та сума грошей, яку можна отримати при найвигіднішому з усіх можливих альтернативних способів використання наявних ресурсів.

Якщо бухгалтерські витрати використовують для оцінки ефективності діяльності фірми в минулому, то економічні необхідно враховувати при прийнятті рішень про вибір майбутньої економічної діяльності.

Вмінені витрати з позиції окремої фірми поділяються на зовнішні й внутрішні.

Зовнішні (або явні) витрати пов'язані з придбанням фірмою ресурсів (тобто це витрати на сировину, матеріали, робочу силу тощо). При цьому вмінені витрати дорівнюють вигоді, яку можна отримати, якщо при тих же витратах використати альтернативний ресурс.

Внутрішні (або неявні) витрати пов'язані з використанням факторів виробництва, що знаходяться у власності самої фірми (грошовий капітал, технічне та інше обладнання, підприємницькі здібності тощо), а також з деякими її перевагами (місцезнаходження, престижність торгової марки тощо). При цьому вмінені витрати дорівнюють вигоді, яка може бути отримана при альтернативному використанні власних ресурсів. Використовуючи власні ресурси, фірма зіставляє ці витрати з альтернативними можливими: грошовий капітал - з процентом на нього в банку, використання обладнання - з доходом від здачі його в оренду, особисте управління фірмою підприємцем - з наймом до іншої фірми тощо.

Бухгалтерський і економічний підхід до визначення витрат приводить до різного визначення прибутку. Розрізняють бухгалтерський і економічний прибуток. Бухгалтерський прибуток - це загальна виручка за відрахуванням явних витрат. Економічний прибуток - це загальна виручка за відрахуванням усіх витрат (явних і неявних, включаючи в останні й нормальний прибуток).

З'ясувавши зміст витрат виробництва, перейдемо до розгляду змін витрат виробництва у зв'язку із зміною обсягу продукції, що випускається. У теорії витрат ця проблема трактується у двох часових горизонтах, що називаються короткостроковими і довгостроковими періодами часу.

2. Функція витрат та рівновага виробника

Економічні витрати залежать від кількості використаних ресурсів і від цін за послуги факторів виробництва. Це дозволяє встановити залежність між обсягами виробництва з мінімально можливими витратами, які потрібні для виробництва заданого обсягу.

Ця залежність має назву функції витрат:

Q = f(Р_L , L, Р_К,К),

де К - затрати капіталу;

L - затрати праці;

Р_К Р_L - ціни ресурсів.

За допомогою функції витрат можна вирішувати задачі мінімалізації витрат на заданий обсяг виробництва або максимілізації виробництва при заданих витратах. Легко помітити зв'язок функції витрат з виробничою функцією, що доповнюється урахуванням цін на відповідні виробничі ресурси.

Загальні витрати (ТС - total cost) на виробництво можна розрахувати як суму витрат на придбання кожного фактора:

TC = Р_LL + Р_КK.

Рис. 3.10 - Ізокоста

При фіксованих цінах на ресурси можна знайти різні набори капіталу та праці, які можна придбати за однакові витрати. Графічне зображення цих наборів називають ізокостою. Ізокоста - це лінія, що відображує затрати капіталу та праці, за яких витрати виробництва залишаються незмінними (рис. 3.10).

Кожен рівень затрат праці та капіталу має свою ізокосту. Нахил будь-якої ізокости дорівнює . Його можна виразити і через співвідношення цін

.

Зміна ціни на працю чи капітал може змінити нахил ізокости: зростання ціни капіталу та зниження ціни праці збільшує кут нахилу; кут нахилу зменшується при зростанні ціни праці та зниженні ціни капіталу.

Виникає запитання: який же із запропонованих ізокостою наборів капіталу та праці забезпечить максимальний обсяг продукту? Щоб дати відповідь на це запитання, необхідно сумістити ізокости з картою ізокост.

Умовою для визначення максимальних обсягів виробництва при заданих витратах (як і мінімальних витрат на заданий обсяг виробництва) є однаковий нахил ізокости та відповідної ізокванти, що має спільну точку з ізокостою та найбільш віддалена від початку координат (точка А на рис. 3.11).

Рис. 3.11 - Максимілізація обсягів виробництва при заданих витратах

Нахил ізокванти визначається граничною нормою технологічного заміщення, а ізокости - співвідношенням цін праці та капіталу. Тому умову рівноваги виробника, тобто такого його стану, в якому він не бажає замінювати співвідношення капіталу та праці, що задіяні у виробничому процесі, можна подати як рівність

.

Оскільки , то справедливим буде рівняння

, або .

Останнє рівняння відображає принцип найменших витрат. Його суть у тому, що виробництво заданого обсягу продукції з мінімальними витратами вимагає, щоб ресурси, які одночасно використовуються, мали однакову величину граничного продукту на одиницю вартості ресурсу.

3. Витрати виробництва у короткостроковому періоді

В умовах короткострокового періоду часу деякі ресурси залишаються незмінними, а деякі змінюються. З цього випливає, що в короткостроковому періоді часу різні витрати можуть бути віднесені або до постійних (незмінних), або до змінних.

Постійними (FС - fixed cost) називають витрати, величина яких не змінюється залежно від зміни обсягу виробництва, наприклад, орендна плата, частина відрахувань на амортизацію будівель і обладнання, страхові внески, заробітна плата вищому керівному персоналу і майбутнім спеціалістам фірми.

Змінними (VС - variable cost) називають витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. До них, наприклад, належать: витрати на сировину і матеріали, паливо, енергію, транспортні послуги, заробітна плата найманих робітників.

Загальні витрати (ТС - total cost) - це сума постійних і змінних витрат при кожному обсязі виробництва. У мікроекономіці розрізняють також загальні постійні (ТFС) і загальні змінні (ТVС) витрати.

Звернімося до графіка витрат (рис.3.12).

Рис. 3.12 - Графік загальних витрат

З графіка видно, що загальні витрати ТС зростають із збільшенням випуску, при цьому спочатку витрати зростають повільніше збільшення випуску, а починаючи з деякої точки (точки перегину графіка - точки А), загальні витрати збільшуються швидше зростання виробництва. Це є наслідком закону спадної віддачі.

Середні (або питомі) витрати (АС -average cost) - це витрати в розрахунку на одиницю продукції. Середні повні витрати визначають за формулою

або АТС = AFC + AVC

де ТС - загальні витрати;

Q - обсяг випуску;

АFС - середні постійні витрати. Визначаються як відношення постійних витрат до обсягу випуску

.

АVС - середні змінні витрати. Визначаються як відношення змінних витрат до обсягу випуску

.

Оскільки ТFС - постійна величина, то із зростанням обсягів випуску (Q) середні витрати (АFС), зменшуючись, залишаються більше нуля.



Рис. 3.13 - Графіки середніх витрат

Звернімося до графіків середніх витрат (рис.3.13).

З графіка видно, що починаючи з деяких точок (N,М), середні змінні (АVС) і середні повні (АС) витрати починають зростати, це є наслідком дії закону спадної віддачі.

Граничні витрати (МС - marginal cost) - це додаткові витрати, пов'язані з виробництвом ще однієї одиниці продукції і визначаються за формулою

.

Граничні витрати характеризують швидкість змін загальних витрат. Вони бувають тільки змінними.

Якщо функція загальних витрат диференційована, то граничні витрати є першою похідною функції загальних витрат:



Рис. 3.14 - Графік граничних витрат

.

Звернемося до графіка граничних витрат (рис.3.14).

На графіку видно, що в початковий період граничні витрати великі, потім із збільшенням обсягу виробництва вони знижуються до свого мінімуму в точці Е, а далі збільшуються. Це є наслідок дії закону спадної віддачі.

Функції граничних і середніх витрат тісно взаємопов'язані. Пояснимо цей взаємозв'язок логічно. Уявімо собі, що граничні витрати вище середніх на якомусь інтервалі значень випуску продукції. Тоді прирощення загальних витрат, викликане збільшенням випуску продукції на одну одиницю, буде вищим за середні витрати на виробництво попередніх одиниць продукції. Отож, середні витрати на цьому інтервалі обсягів випуску зростають. Таким же чином, можна показати, що у випадку, якщо граничні витрати (прирощення загальних витрат при збільшенні обсягу випуску на одну одиницю) нижче середніх, середні витрати убувають.

Далі звернімося до аналізу витрат фірми в довгостроковому періоді часу.

4. Витрати виробництва у довгостроковому періоді

У довгостроковому періоді часу фірма може змінити обсяг усіх факторів виробництва. Фірма прагне вибрати найкращу комбінацію факторів виробництва, що мінімізує витрати на заданий обсяг випуску продукції.

Витрати довгострокового періоду - це витрати виробництва за умови, що всі фактори використовуються у такій комбінації один до одного, яка мінімізує загальні витрати виробництва заданого обсягу продукції.

У довгостроковому періоді фірма здатна виробити заданий обсяг продукції з найменшими витратами, ніж в короткому періоді, коли вона обмежена заданими виробничими потужностями.

Найголовнішою проблемою у достроковому періоді є проблема оптимізації розмірів фірми.

Зауважимо, що існує певний зв'язок та залежність між динамікою витрат у короткостроковому і довгостроковому періодах.

Звернімося до прикладу. Припустимо, що існують певні виробничі модулі, кожен з яких може забезпечити виробництво на рівні Q₃ при мінімальних середніх витратах. Рівень цих витрат для кожного модуля свій. Тоді потужність фірми буде залежати від кількості модулей, введених у експлуатацію. Представимо на графіку криві середніх витрат для кожного модуля (рис. 3.15).

Припустимо, що потреби ринку Q₂. Цей обсяг можна отримати за допомогою одного виробничого модуля, залишаючись у рамках короткострокового періоду. Тоді обсяги виробництва не будуть відповідати тим, за яких досягається мінімальний рівень середніх витрат Р₃, бо вони зростають до Р₂. Так із введенням в експлуатацію іншого модуля, тобто через довгостроковий період. У цьому випадку частину обсягу (Q₃) можна виготовити при мінімальних витратах Р₃, а іншу частину (Q₂ - Q₃) - при витратах, що дорівнюють відповідній точці на кривій АТС₂ (Р₁).



Рис. 3.15 - Пристосування до ринкових умов у довгостроковому періоді

Більш привабливий варіант розвитку виробництва такий, що мінімізує загальні витрати на заданий обсяг. Для першого варіанту вони становитимуть

ТС₁ = Р₂·Q₂.

Для другого: ТС₂ = Р₃·Q₃ + Р₁(Q₂ - Q₃).

Таким чином з точки зору мінімалізації сукупних витрат, для отримання заданого обсягу виробництва другий варіант є привабливішим, бо він передбачає перехід від короткострокового до довгострокового періоду.

Рис.3.16 - Варіанти довгострокової динаміки середніх витрат

Середні витрати по-різному реагують на ефект масштабу. Ця реакція багато в чому залежить від специфіки галузі, ситуації на ринку, напрямків удосконалення технології виробництва тощо.

Наведемо три найтиповіші ситуації (рис. 3.16).

У варіанті (а) спостерігається відносно короткий період, коли зростання виробництва супроводжується зниженням витрат, тобто позитивний ефект масштабу виробництва вичерпується досить швидко. Однак існує широкий діапазон обсягів виробництва, при якому зберігається постійний рівень середніх витрат. У цьому випадку фірми різних розмірів можуть бути однаково життєздатними.

У варіанті (б) можна спостерігати довготривалий ефект від збільшення масштабів виробництва. У таких галузях переваги отримують великі підприємства.

У варіанті (в) позитивний ефект масштабу виробництва досить швидко трансформується у негативний. Тому фірмі важливо правильно оцінити межі ефективного розширення виробництва. Ефективне функціонування в таких галузях мають невеликі фірми.

Намагання мінімізувати витрати - це лише один бік, що визначає поведінку виробника. Вибір реальних масштабів виробництва як у короткостроковому, так і в довгостроковому періоді визначається зрештою можливостями максимізувати економічний прибуток. Для цього витрати виробництва необхідно порівнювати з доходами, чому і присвячений 4 розділ.

Контрольні запитання до теми 8

1. Що являють собою прямі й непрямі витрати?

2. Альтернативні витрати, їх структура.

3. Економічні і бухгалтерські витрати.

4. Дайте графічний аналіз загальних, постійних, змінних та граничних витрат.

5. Охарактеризуйте функцію витрат.

6. Поясніть рівновагу виробника, її умови.

7. Проаналізуйте витрати виробництва у довгостроковому періоді.

8. У чому полягає залежність і зв'язок між динамікою короткострокових та довгострокових витрат виробництва?

Тестові завдання до теми 8

Знайдіть правильну відповідь.

1. Економічний прибуток:

а) буде менший за бухгалтерський;

б) буде більший за бухгалтерський;

в) дорівнюватиме бухгалтерському;

г) будь-що з наведеного залежить від ситуації.

2. Яке з цих тверджень характеризує сукупні витрати:

а) VC - FC;

б) FC + VC + MC;

в) FC + VC;

г) (FC +VC) : Q.

3. Яке з цих тверджень характеризує граничні витрати:

а) TC/Q;

б) VC/Q;

в) FC/Q;

г) TC/ Q.

4. У точці мінімуму граничних витрат середні витрати мають бути:

а) спадаючими;

б) постійними;

в) зростаючими;

г) мінімальними.

5. Постійними факторами виробництва називаються фактори:

а) що не змінюють попит на певний товар;

б) розмір яких фіксовано за різних обсягів випуску продукції;

в) з постійною ціною;

г) що визначаються розмірами фірми.

6. Втрачений зиск від альтернативного використання ресурсів, що знаходяться у власності виробника це:

а) зовнішні витрати;

б) бухгалтерські витрати;

в) альтернативна вартість ресурсів;

г) економічні витрати.

7. Рівновага виробника визначається законом:

а) рівності попиту і пропозиції;

б) максимілізації випуску;

в) рівності співвідношення граничних продуктивностей факторів виробництва та їхніх ринкових цін;

г) мінімізації витрат виробничих факторів.

РОЗДІЛ 4. ТЕОРІЯ РИНКОВИХ СТРУКТУР

ТЕМА 9. РИНКОВА СТРУКТУРА: ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ

1. Поняття “ринкова структура”.

2. Кількісні методи оцінки структури ринку.

3. Загальна класифікація ринкових структур.

З цієї теми ми починаємо розглядати основи теорії фірми. Ми вже неодноразово зустрічалися з поняттям фірми - окремої виробничої одиниці ринкової економіки. У попередній темі розглядалися витрати виробництва фірми. Однак в мікроекономіці в теорії фірми основною є проблема визначення оптимального обсягу виробництва, що забезпечує максимізацію прибутку фірми. Почнемо висвітлення цієї проблеми з поняття структури ринку.

1. Поняття “ринкова структура”

Ринкова структура - це основні характерні риси ринку, до яких відносяться кількість і розміри фірми, кількість покупців, характер продукції (однорідність), легкість входу до ринку і виходу з нього, доступність інформації, тобто сукупність властивостей ринку.

Уточнимо, що ми розуміємо під “значною часткою ринку”, однорідністю продукції, “легкістю входу” і “легкістю виходу” і, нарешті, під “рівним доступом до інформації”.

Під однорідністю продукції розуміємо ситуацію, при якій різні фірми випускають в основному схожу продукцію.

Під “легкістю входу” розуміємо той факт, що фірми, які тільки-но приступають до виробництва продукції, можуть це робити на рівних умовах з уже існуючими фірмами, з точки зору цін, які вони сплачують за ресурси, доступу до державних ліцензій і т.п..

Під “легкістю виходу” розуміємо, що фірми не натрапляють на будь-які юридичні бар'єри, залишаючи ринок, завжди можуть знайти покупця на свої вкладення.

Під “рівним доступом до інформації” розуміємо те, що всі покупці і продавці мають повну інформацію про ціни і товари і про ціни на всі види витрат, необхідних для їх виробництва. Виробники мають у своєму розпорядженні рівну інформацію про виробничу технологію.

Під “значною часткою ринку” розуміємо таку частку, яка достатньо велика, щоб дії окремої фірми мали помітний вплив на ринкову ціну.

Терміном “ринкова структура” економісти позначають умови, в яких протікає ринкова конкуренція. Ринкова структура відбиває сполучення елементів конкуренції і монополії, природу монополістичних елементів і ступінь їх впливу на тому чи іншому ринку.

2. Кількісні методи оцінки структури ринку

При аналізі структури ринку використовують й кількісні методи її оцінки. Розглянемо деякі з них (ті, що застосовуються частіше).

1. Порогова доля ринку.

Найпростіший кількісний критерій, який використовує держава - це законодавчо встановлена частка підприємства (фірми) на певному ринку, перевищення якої дозволяє віднести підприємство (фірму) до Державного реєстру підприємств - монополістів. Так, в Україні ця частка становить 35 %.

Порогова частка ринку як характеристика ринкової структури має той недолік, що вона використовується (перш за все, у вітчизняній інтерпретації) до окремого підприємства і не дає характеристики структури ринку в цілому.

Цього недоліку до певної міри не має індекс концентрації.

2. Індекс концентрації. Цей показник характеризує частку декількох, скажімо, 3,4,8,12, великих фірм у загальному обсязі ринку у відсотках. Вважається, що коли індекс концентрації наближається до 100, то ринок має високий ступінь концентрації, якщо він трохи вище нуля, то ринок можна розглядати як конкурентний.

Індекс концентрації для т найкрупніших із загальної кількості (n) фірм, що випускають даний товар, розглядається як сума m ринкових часток (k_і) цих компаній

; k₁ ? _{. . .} ? k_m ?…? k_n; _і.

Індекс концентрації давно використовується економістами для дослідження структури ринку. Але слід зауважити, що він не враховує особливостей ринкової структури на “околиці” галузі. До того ж індекс концентрації маскує відмінності і в самому “центрі” ринку. При розрахунку індексу концентрації не враховується частка ринку, що покривається за рахунок імпорту, а розраховується він лише для вітчизняних постачальників.

Індекс концентрації практично неможливо використовувати при оцінці регіональних і місцевих ринкових структур.

Незважаючи на вказані недоліки, індекс концентрації залишається придатним індикатором, який характеризує наявність (або відсутність) у галузі невеликої кількості домінуючих фірм, що відрізняє олігополію від досконалої та монополістичної конкуренції.

3. Індекс Херфіндаля - Хіршмана. Недоліки індексу концентрації, критика щодо його використання при здійсненні антимонопольної політики привели до впровадження індексу Херфіндаля - Хіршмана (Н-індекс).

Н-індекс можна також розглядати як показник концентрації, але він характеризує не частку ринку, що його контролюють декілька найкрупніших компаній, а розподіл “ринкової влади” між усіма суб'єктами ринку.

Н-індекс розраховується як сума квадратів ринкових часток (у процентах) усіх суб'єктів ринку у загальному його обсязі

.

Максимальне значення, яке може прийняти Н-індекс відповідає ситуації, коли ринок повністю монополізований однією фірмою. У даному випадку він дорівнює І_н = 100² =10000.

Якщо кількість фірм на даному ринку більше одиниці, то Н-індекс може прийняти різні значення залежно від розподілу ринкових часток.

З 1982 р. Н-індекс стає основним орієнтиром антимонопольної політики у США щодо можливості різного роду об'єднань. При цьому мають місце такі критерії:

1) І_н < 1000. Ринок оцінюють як неконцентрований, об'єднання дозволяється.

2) 1000 < І_н < 1800. Ринок оцінюють як концентрований у міру, але рівень І_н > 1400 передбачає додаткову перевірку доцільності об'єднання.

3) І_н > 1800. Ринок оцінюють як висококонцентрований. По відношенню до об'єднання на інтервалі значень І_н (1800 - 10000) існує кілька норм:

a) Якщо при об'єднанні Н-індекс збільшується вище ніж на 100 пунктів, об'єднання забороняється;

b) Якщо при об'єднанні І_н збільшується не вище ніж на 50 пунктів, об'єднання дозволяється;

c) Якщо при об'єднанні І_н збільшується на 51-99 пунктів, необхідна додаткова перевірка.

Для більш точного розрахунку індексу Хефіндаля-Хіршмана необхідно знати ринкові частки усіх виробників даного товару, що стає неможливим при великій кількості виробників.

4. Індекс Лінда. У країнах ЄЕС при аналізі ринкових структур широко використовується індекс, запропонований співробітником Комісії ЄЕС в Брюсселі Ремо Лінда. Цей індекс, як й індекс концентрації розраховується лише для кількох (m) найкрупніших фірм і, зрозуміло, також не враховує ситуації на „околиці” ринку. Однак на відміну від індексу концентрації він орієнтований на з'ясування відмінностей у „центрі”(„ядрі”) ринку.

Якщо позначити долі окремих фірм за принципом спадання, то індекс Лінда для двох найкрупніших фірм дорівнює процентному відношенню їхніх ринкових часток

.

Для трьох фірм індекс Лінда розраховується за формулою

.

Для чотирьох фірм:

.

Однак слід зауважити, що найскладнішим в аналізі ринкових структур є не вибір індексу, а визначення кордонів ринку в просторі товарів. При цьому виникає ряд запитань: чи є потреба обмежувати ринок лише певною маркою товару? Чи включати в нього й інші марки? Розширювати межі ринку за рахунок товарів-замінників? Їх необхідно вирішувати антимонопольним службам країн.

3. Загальна класифікація ринкових структур

Розрізняють такі види ринкових структур: чиста (досконала) конкуренція, чиста (досконала) монополія, монополістична конкуренція, олігополія, монопсонія, двостороння монополія.

Чиста (досконала) конкуренція. Ринкова структура, що характеризується великою кількістю дрібних фірм, однорідною продукцією, вільним входом і виходом, рівним доступом інформації.

Чиста (досконала) монополія. Ринкова структура, в якій одна фірма є єдиним продавцем 100% якогось продукту, що не має субститутів. Елементи конкуренції відсутні.

Монополістична конкуренція. Ринкова структура, до якої входить безліч дрібних фірм, що випускають різноманітну продукцію. Характерним є вільний вхід і вихід. Монополістична влада дозволяє збільшувати ціну товару без ризику скорочення обсягів виробництва.

Олігополія. Ринок декількох фірм, причому деякі з них контролюють значну долю ринку. Продукція може бути як однорідною, так і різноманітною. Цілком імовірна як наявність, так відсутність бар'єрів входу-виходу. Існують деякі обмеження щодо доступності інформації.

Характерні риси основних типів ринкових структур узагальнені в табл. 4.1.

Таблиця 4.1 -Ринкові структури

	Кількість і розміри фірм	Характер продукції	Умови входу і виходу	Доступність інформації
Чиста (досконала) конкуренція	Безліч дрібних фірм	Однорідна Продукція	Ніяких утруднень	Рівний доступ до всіх видів інформації
Чиста (досконала) монополія	Одна фірма	Унікальна продукція	Практично непереборні бар'єри на вході	Деякі обмеження
Монополістична конкуренція	Безліч дрібних фірм	Різноманітна продукція	Ніяких ускладнень, крім диференціації продукту	Деякі обмеження
Олігополія	Кількість фірм невелика, є і великі фірми	Різноманітна продукція або однорідна продукція	Можливі окремі перешкоди при вході	Деякі обмеження

Контрольні запитання до теми 9

1) Що являє собою поняття „ ринкова структура”?

2) Які ринкові структури розглядає економічна теорія?

3) Охарактеризуйте основні принципи класифікації ринкових структур.

4) Як визначити індекс Хефіндаля-Хіршмана, що він показує?

5) Індекс Лінда, його переваги та методика визначення.

6) Проаналізуйте інші показники концентрації ринку.

7) Дайте загальну характеристику основним типам ринкових структур.

Типові завдання до теми 9

1. Для кожної ситуації, що наведена нижче, знайдіть відповідний тип ринкової структури:

а) на ринку функціонує велика кількість постачальників, кожен з яких пропонує фірмове взуття за відносно схожими цінами;

б) на ринку функціонує один постачальник телекомунікаційних послуг;

в) велика кількість фермерів пропонує на ринку картоплю за однаковими цінами;

г) декілька крупних фірм функціонує на ринку автомобільних шин.

Знайдіть правильну відповідь:

1. Індекс Лінда розраховується за формулою:

a) ;

б) ;

в) ;

г) .

2. За яких значень Н-індекса ринок оцінюється як неконцентрований і об'єднання дозволяється?

а) І_н < 1000;

б) 1000 < I_H < 1800;

в) I_H > 1800;

г) I_H < 500;

д) I_H > 2000.

3. Максимальне значення, яке може прийняти індекс Хефіндаля-Хіршмана, відповідає ситуації:

...